Запільне рушення/тилове ополчення як різновид громадянських обов’язків православного кліру в 1930-ті рр.

В статті досліджується проблема виконання православним духовенством військового обов’язку перед радянською державою у 1930-х рр. Розглядаються особливості практичного застосування радянського законодавства до діяльності православного духовенства у контексті повсякденного життя тогочасного українсько...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
Дата:	2012
Автор:	Євсєєва, Т.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2012
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/50601
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Запільне рушення/тилове ополчення як різновид громадянських обов’язків православного кліру в 1930-ті рр. / Т. Євсєєва // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 157-165. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1860236089051054080
author	Євсєєва, Т.
author_facet	Євсєєва, Т.
citation_txt	Запільне рушення/тилове ополчення як різновид громадянських обов’язків православного кліру в 1930-ті рр. / Т. Євсєєва // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 157-165. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
description	В статті досліджується проблема виконання православним духовенством військового обов’язку перед радянською державою у 1930-х рр. Розглядаються особливості практичного застосування радянського законодавства до діяльності православного духовенства у контексті повсякденного життя тогочасного українського суспільства. The paper focuses on the problem of the Orthodox clergy military duty towards the Soviet state in the 1930s. The special features of the practical application of the Soviet laws to the activities of the Orthodox clergy in the context of an everyday life of Ukrainian society are under examination.
first_indexed	2025-12-07T18:24:05Z
format	Article
fulltext	«Запільне рушення/тилове ополчення» як спосіб виконання духовенством... 157 Євсєєва Тетяна (Київ) ЗАПІЛЬНЕ РУШЕННЯ/ТИЛОВЕ ОПОЛЧЕННЯ ЯК РІЗНОВИД ГРОМАДЯНСЬКИХ ОБОВ’ЯЗКІВ ПРАВОСЛАВНОГО КЛІРУ в 1930-ті рр. Затверджений 18 вересня 1925 р. ЦВК та РНК СРСР закон «Про обов’язкову військову службу» містив спеціальний ХVІІІ розділ «Про громадян, що від- мовляються від військової служби за релігійними переконаннями». Після прийняття поправки РНК РСФРР 26 жовтня 1926 р. про доповнення Закону про військову службу віруючі, що звільнялись від неї раніше, могли бути вико- ристані на так званих «загально-потрібних» громадських роботах. Рішенням від 29 листопада 1926 року РНК УСРР поширив чинність цих документів на Україну1. В середині 1927 р. НКЮ республіки розробив спеціальний обіжник для окружних судів про релігійні секти, яким до 1917 року забороняли відбувати військову службу зі зброєю в руках. Зазначені законодавчі акти стосувалися груп сектантів: єговістів, молокан, духоборців, менонітів, мальованців, хлистів, скопців, корніївців, жироносців, безштанників, шалапутів, іоаннітів, іннокен- тіївців, манорівців2. Православних кліриків та членів їхніх родин, як класово- ворожий елемент, до військової служби в 1920-х рр. радянська влада не залу- чала. З іншого боку, згідно канонів церкви клірики не мали права виконувати обов’язки, несумісні зі священнослужінням3. 83-тє правило Св. Апостолів прямо вказує, що «єпископ, або пресвітер, або диякон, які у військовій справі вправ- ляються і хочуть утримати дві речі, тобто римське начальство і священичу посаду, нехай будуть позбавлені священичого сану. Бо «кесареве — кесареві, а Боже — Богові» (Мф. 22, 21)»4. За постановою ЦВК і РНК СРСР з 15 серпня 1930 р. набула чинності нова редакція закону про обов’язкову військову службу. Як і в 1920-і рр., обороняти СРСР зі зброєю в руках новою редакцією закону дозволялося тільки «трудя- щим». Обов’язкова військова служба в мирний час тривала п’ять років. Усі представники «нетрудових» елементів, до числа яких належало священство, позбавлені конституцією «пролетарської» держави виборчих прав, до проход- ження обов’язкової військової служби, як і раніше, не допускалися. Після медичного освідчення призовними комісіями військових комісаріатів на предмет придатності до виконання загальнокорисних робіт їх зараховували до запільного рушення (тилового ополчення). На облік громадян нетрудових категорій брали у віці від 20 до 40 років включно і в мирний час їх мали залучати до праці на лісозаготівлях, сплавах, розробках торфу, до боротьби з епідеміями, лісовими пожежами, іншими видами стихійного лиха на час, рівний терміну проходження їхніми ровесниками дійсної військової служби, але не довший, ніж два роки. Євсєєва Тетяна 158 Порядок використання тилоополченців на роботах встановлювався НКВС рес- публік за погодженням із народними комісаріатами праці, землеробства, охо- рони здоров’я та іншими зацікавленими народними комісаріатами союзних республік. У військовий час з тилоополченців мали утворювати особливі команди з обслуговування тилу і фронту5. Громадян, котрі, перебуваючи в тиловому ополченні, взагалі не притягалися до робіт, або не притягалися на встановлений термін, держава обкладала спеціальним військовим податком. Він вносився протягом року за кожні півроку, не відпрацьовані на загальнокорисних роботах. Ставка та порядок обкладання військовим податком встановлювалися спеціальною постановою РНК СРСР6. 7 грудня 1930 р. НКВС УСРР за погодженням із Народним комісаріатом юстиції, Народним комісаріатом праці УСРР і штабом Української військової округи, оприлюднив постанову «Про притягнення до трудового відбутку на роботах в сільському господарстві й промисловому будівництві осіб, звільнених від військової служби через релігійні переконання» і, таким чином, поширив чинність артикула 276 закону СРСР про обов’язкову військову службу на громадян Української СРР. Документ передбачав: 1. Усіх осіб, звільнених від військової служби через релігійні переконання, але визнаних на підставі медичного огляду придатними до загальнокорисних робіт, що народилися в 1904, 1905, 1906, 1907 і 1908 році й проживають в УСРР — притягти до трудового відбутку на реченець від 15 грудня 1930 р. по 1 січня 1932 року, передавши їх на весь зазначений час у розпорядження адміністрації відповідних господарств, підприємств та будівництва, за нарядами НКПраці УСРР. 2. Зазначені в арт. 1 цієї постанови особи повинні з’явитись 15 грудня 1930 р. до окрвійськкомату відповідної ліквідованої округи, рахуючи в тім числі й округи, ліквідовані до липня місяця ц.р., маючи при собі: а) облікові доку- менти тилоополченців, б) білизну, одяг, взуття, постільні речі, потрібні на час роботи, в) харчі на перші три дні. 3. Прийом осіб, що прибуватимуть порядком арт. 2 постанови, забезпе- чення їх житлом і харчуванням у місці збору, а так само організацію від- рядження їх за нарядами НКПраці на місце робіт, покладається на міські інспектури (секції) праці колишніх окрцентрів. 4. Від явки на збірні пункти нікого з громадян, притягнених до трудового відбутку, порядком цієї постанови не звільняти, крім ув’язнених і тяжкохворих, хворобу яких засвідчать відповідні лікарські установи, або лікарні, що пере- бувають на державній службі. Ці документи повинні бути засвідчені органами місцевої влади. 5. Особи, притягнені до трудового відбутку порядком цієї постанови, з моменту явки на збірні пункти і до кінця робіт дістають від адміністрації відповідних господарств, підприємств та будівництв, що їх використовують, платню й харчі на загальних підставах з військовими службовцями рядового складу (червоноармійцями), що відбувають дійсну військову службу в кадрових частинах, а так само за рахунок цих же установ їх забезпечується житлом. «Запільне рушення/тилове ополчення» як спосіб виконання духовенством... 159 6. Використання осіб, притягнених до трудового відбутку порядком цієї постанови, на роботах повинно провадитись організованим порядком у складі окремих партій і команд на чолі яких встановлюються від адміністрації гос- подарств, підприємств і будівництва — начальників партій і команд, що наглядають і відповідають за дисципліну і внутрішній порядок у дорученій їм партії або команді, зі складу демобілізованого начскладу РСЧА з розрахунку на 100 чоловік тилоополченців-релігійників — 2 чоловіки начскладу, на допомогу яким виділяється зі складу призваних найбільш надійних та дисциплінованих осіб. Для керівництва на роботах адміністрацією призначається відповідний технічний персонал. Так само на адміністрацію покладається обов’язок органі- зації культосвітньої роботи серед осіб, що находяться у їх розпорядженні. 7. Ухил від виконання встановленого цією постановою трудового відбутку, відмова виконати окремі роботи, а так само дезертирство з робіт та система- тичне невироблення встановлених норм виробітку (що теж дорівнюється до ухилу від виконання відбутку), тягне по собі кримінальну відповідальність залежно від характеру зламання. 8. Порядок і засоби використання призваних осіб за цією постановою на роботах і утримання їх визначається у окремій інструкції НКВС і НКПраці УСРР. 9. У справі призову осіб, звільнених від військової служби по релігійних переконаннях, на органи міліції покладаються такі обов’язки: 1) забезпечення явки тилоополченців-релігійників на збірні пункти; 2) забезпечення порядку на призовному пункті; 3) розшук осіб, що не з’явилися на призивні пункти та дезертирів з місця роботи. 10. Догляд за виконанням цієї постанови покладається, щодо призову — на міські, селищні і сільські ради та райвиконкоми, щодо використання на роботах тилоополченців-релігійників: на органи НКПраці7. На розвиток наведеної постанови НКВС УСРР і НКП УСРР видали спільну постанову «Про продовження чинності постанови НКВС і НКП УСРР про притягнення громадян 1904, 1905, 1906, 1907 років народження, залічених до запільного рушення (тилового ополчення), до трудового відбутку на роботах в сільському господарстві й промисловому будівництві та поширення її на осіб 1908 р. народження, зарахованих до запільного рушення». Цей документ перед- бачав таке: 1. Продовжити реченець притягнення до трудового відбутку на роботах у сільському господарстві й промисловому будівництві громадян 1904, 1905, 1906, 1907 років народження, що зараховані до запільного рушення і проживають на терені УСРР до 1 січня 1932 року, залишивши їх на роботі згідно нарядів, що їх даватиме Наркомпраці. 2. Поширити чинність постанови НКВС і НКП УСРР від 19 вересня 1930 р. «Про притягнення громадян 1904, 1905, 1906, 1907 років народження, що залі- чені до запільного рушення (тилового ополчення Вісті ВУЦВК від 20.ІХ.1930 р.), до трудового відбутку на роботах у сільському господарстві й промисловому будівництві» на осіб 1908 р. н., що зараховані до запільного рушення та при- Євсєєва Тетяна 160 тягти їх до трудового відбутку на реченець з 15.ХІІ.1930 р. до 1 січня 1932 р., передавши їх на весь зазначений час в розпорядження адміністрації відповідних господарств, підприємств та будівництва за нарядами НКП УСРР. 3. Зазначені в арт. 2 цієї постанови особи повинні з’явитись 15 грудня 1930 р. до окрвійськкомату відповідної ліквідованої округи, рахуючи в тім числі й округи, ліквідовані до липня ц.р., маючи при собі: а) облікові документи тилоополченців; б) білизну, одяг, взуття, постільні речі, потрібні на час робіт; в) харчі на перші три дні. 4. Прийом осіб, що прибуватимуть порядком арт. 3 постанови, забезпе- чення їх житлом і харчуванням у місці збору, а так само і організацію від- ряджень за нарядами Наркомпраці на місце робіт, покладається на міські Інспектури (секції) праці колишніх окрцентрів, які (інспектури) погоджують зазначені питання на місці з відповідними установами й організаціями. Забезпечення призиваємих тилоополченців відповідним житлом та харчами на місці збору, а так само — перевозка до місця робіт і харчування в дорозі переводиться за рахунок тих господарств і будівництв, у розпорядження яких вони надсилаються. 5. Для встановлення придатності до виконання трудвідбутку тилоопол- ченців, що заявляють себе хворими, а так само звільнення від робіт спеціалістів та кваліфікованих робітників по звертанню господарчих органів на місці збору, при органах НКП складаються комісії в складі: інспектора праці (голова комісії), представників: військкомату, міськ[ої] або райміліції і лікаря, який бере участь у комісії по прийому призовників у Червону Армію. 6. Від явки на збірні пункти нікого із громадян, притягнених до трудового відбутку порядком цієї постанови, не звільняти, крім ув’язнених і тяжко хворих, хворобу яких засвідчать відповідні лікарські установи, або лікарі, що перебу- вають на державній службі. Ці документи повинні бути засвідчені органами місцевої влади. Крім цих осіб, від посилки на роботу можуть бути звільнені в місці збору лише ті спеціалісти і кваліфіковані робітники, без яких дана місцева галузь господарства не зможе обійтися і лише після постанови комісії, зазначеної в арт.5 цієї постанови. Вищезазначені особи закріплюються за підприємствами та установами, де вони працюють на весь час призиву їх однолітків. 7. Особи, притягнені до трудового відбутку порядком цієї постанови, з моменту явки на збірні пункти й до кінця робіт дістають від адміністрації відповідних господарств, підприємств та будівництв, що їх використовують, платню й харчі на загальних підставах з військовими службовцями рядового складу (червоноармійцями), що відбувають дійсну військову службу в кадрових частинах, а так само за рахунок цих же установ тилоополченці забезпечуються житлом. 8. Використання тилоополченців на роботах повинно провадитись органі- зованим порядком у складі окремих партій і команд на чолі яких настанов- люється від адміністрації господарств, підприємств і будівництв — начальники партії й команд, що наглядають і відповідають за дисципліну й внутрішній «Запільне рушення/тилове ополчення» як спосіб виконання духовенством... 161 порядок у дорученій їм партії або команді, зі складу демобілізованого начскладу РСЧА з розрахунку на 100 чоловік тилоополченців — 2 чол. начскладу, на допомогу яких виділяється зі складу тилоополченців найбільш дисципліновані особи. Для керівництва ж тилоополченцями на роботах адміністрацією при- значається відповідний технічний персонал. 9. Ухил від виконання встановленого цією постановою трудового відбутку, відмова виконати окремі роботи, а так само дезертирство з робіт і невироблення встановлених норм виробітку (що теж дорівнюється до ухилу виконання відбутку), тягне пособі кримінальну відповідальність, залежно від характеру зламання. 10. Порядок і засоби використання призваних осіб, залічених до запільного рушення, на роботах і утримання їх визначається у окремій інструкції НКВС і НКП УСРР. 11. У справі призову ополченців на органи міліції покладається такі обов’язки: 1) забезпечення явки тилоополченців на збірні пункти; 2) забезпе- чення порядку на призовному пункті; 3) розшук осіб, що не з’явилися на призив та дезертирів з місця роботи. 12. Догляд за виконанням цієї постанови покладається, щодо призову — на міські, селищні і сільські ради та райвиконкоми, щодо використання на роботах тилоополченців — на органи НКПраці8. Тексти постанов начальники міської і районної міліції мали негайно пере- дати всім селищним і сільським радам для оголошення населенню, а також негайно і широко оголосити в районних і міських центрах9. Як зазвичай, на папері все виглядало досить пристойно і навіть демокра- тично. Але реалії повсякденного життя, як і слід було чекати, істотно від- різнялися від пропагандистських декларацій. Нова редакція закону про обов’яз- кову військову службу створила для місцевих рад ще один важіль впливу на священство, а частина духовенства, яка за віком підпадала під чинність поста- нов, та їхні родини стикнулися ще з одним екстраординарним і екстремальним чинником перебудови власного повсякдення. Що довелося пережити цим людям, добре видно з особистих листів кліриків та письмових запитів до вищих органів влади рад, якими керівники всіх православних конфесій України намагалися врегулювати застосування закону на практиці. Насамперед, до традиційних для періоду 1920–1930-х рр. фінансових поборів з духовенства, додався невизначений військовий податок. Так, 9 липня 1931 р. правонаступниця ліквідованої у 1930 р. УАПЦ — Всеукраїнська церковна рада УПЦ — звернулася до адмінгрупи при секретаріаті ВУЦВК із запитом з проханням повідомити, скільки та протягом якого часу береться військовий податок зі служників культу. Оскільки, наприклад, Велико-Багачанський РВК (Харківщина) поклав на священика Биковця 400 руб. цього податку10. Референт у справах культу Катунін в листі до ВУЦР від 19 липня 1931 р. пояснював: «1) Окремого порядку стягання зазначеного податку зі служників релігійних культів законом не встановлено. 2) Зі служників культу, як і з інших громадян зарахованих до тилового рушення, в разі їх не притягнуто на загальнокорисні Євсєєва Тетяна 162 роботи, спеціальний військовий податок стягається разом з прибутковим подат- ком в такому розмірі: а) особи, оподатковуваний прибуток яких не перевищує 1800 руб. на рік, виплачують 50% окладу прибуткового податку; б) особи, оподатковуваний прибуток яких сягає понад 1800 руб., але не перевищує 3000 руб. — 75% окладу прибуткового податку; в) особи, оподатковуваний прибуток яких перевищує 3000 руб., виплачують 100% окладу прибуткового податку. Проте, якщо сума військового податку складатиме більше за 20% опо- датковуваного прибутку, то стягається суму, що становить 1/5 частину оподат- ковуваного прибутковим податком прибутку. Військовий податок стягається щорічно, починаючи з того окладного року, протягом якого громадянина зараховано до тилового рушення, до того окладного року включно, протягом якого він дійде 27 років, а дальше — в розмірі річних окладів у ті роки, протягом яких він дійде 33 роки і 39 років»11. Через правопорадника ВУЦР довела до відома свого панотця цю вичерпну відповідь референта у справах культів, але особливо сподіватися на врегулювання розміру податку не випадало. Так само, як і на повернення понадміру стягнутих коштів. В набагато складнішій ситуації опинилися родини тилоополченців, мобі- лізованих на різноманітні роботи. Ті, хто на своє нещастя на них потрапляв, навіть за умови втрати здоров’я не міг сподіватися на скорочення терміну призову чи заміну відбутку грошовим внеском. Хоча п.5-м повище наведеної постанови «Про продовження чинності постанови НКВС і НКП УСРР про притягнення громадян 1904, 1905, 1906, 1907 років народження залічених до запільного рушення…» і було передбачено умови, за яких хворих тилоопол- ченців можна було звільнити від виконання трудвідбутку. Окрім цього, як і у випадку зі встановленням обсягу військового податку, тилополченець не мав жодних гарантій на те, що його перебування «на загальнокорисних роботах» не перевищуватиме термін у два роки, встановлений законом про військову службу. Ось типовий випадок. Псаломщик Свято-Успінської церкви м. Овруча Коростеньської округи (Волинь) Серафим Кушевич звернувся 7 жовтня 1931 р. до ВУЦВК із заявою такого змісту: «Як народжений 1906 року, й під час призову зарахований до тилового рушення, я був мобілізований за наказом Наркомпраці 1 жовтня 1930 р. на роботи до Сталінської округи на копальню «Провіданс» в стройбюро 11 дільниці при райконторі м. Макіївки терміном на три місяці. Повторним наказом терміном відбуття цієї роботи був один рік, а затим, відповідно до інструкції термін продовжено на три роки, тобто до 1 січня 1934 року. Така довга відсутність моя відбивалась і відбивається як стосовно задоволення релігійних потреб віруючих, так і на моєму домашньому становищі. В даний час перебуваю у відпустці. Відповідно до постанови ВЦВК СРСР від 3 лютого 1931 р. параграф 7-й, трудповинність по відношенню до духівництва застосовується з таким розрахунком, щоб вона була відповідною здоров’ю і не заважала задоволенню виконання обов’язків служителів релігійного культу. З огляду на це прошу ЦВК (так у документі — авт.) про дозвіл мені відбувати цю військову повинність тут, на місці, в м. Овруч, Коростеньської округи, аби я «Запільне рушення/тилове ополчення» як спосіб виконання духовенством... 163 міг суміщати свої обов’язки служителя релігійного культу й тим задовольняти релігійні потреби віруючих Свято-Успінської церкви м. Овруча»12. Інший типовий приклад. На початку 1931 р. священик Харківської єпархії І. Веснянцев, котрий відбував трудову повинність у м. Коростені (на Волині) й виконував важкі роботи в каменоломні, просив екзарха України Константина (Дьякова) «звернутися з клопотанням до центральних державних органів про звільнення від повинності через слабке здоров’я. Оскільки його звернення, попри наявність наказу про розпуск призову 1905 року, залишилося поза увагою»13. На цьому зверненні референт у справах культів секретаріату ВУЦВК Катунін поклав резолюцію про потребу отримати відповідну довідку в Нарко- маті праці. Довідка на запит за резолюцією за підписом старшого інспектора тилового ополчення НКП Давидова надійшла аж 25 квітня 1932 р. і такого змісту: «тилоополченці 1905 р.н. будуть демобілізовані з частин т.о. 1.01.1933 р. та релігійників 1905 р.н. 15.12.1932 згідно постанови НКП УСРР № 156»14. Поки цитована скарга священика та різноманітні запити й довідки блукали бюрокра- тичними владними коридорами, становище панотця не покращилося. В травні 1931 р. він знову змушений був звернутися до патріаршого екзарха за допо- могою. Цього разу разом з двома іншими священиками — О. Діонісьєвим та Ф. Шкуратенком. «З огляду на відбування нами трудповинності, працюючи на тракторобуді Харківському, й оскільки ми взяті від церков і родини наші залишилися — дружини й діти — без шматка хліба, то просимо Ваше пре- освященство — писали клірики — звернутися до цивільної влади про скоро- чення нам терміну трудповинності, оскільки будівництво тракторного заводу до 1 липня 1931 р. буде закінчене. Або ж [призначити — авт.] відбування труд- повинності за місцем проживання, якщо неможливо скоротити термін»15. Сподіваючись допомогти своєму парафіяльному священикові, 19 уповнова- жених від релігійної громади с. Затонське Чорнобильського р-ну Київської округи 13 червня 1931 р. звернулися безпосередньо до Народного комісаріату праці з заявою: «Священик нашої парафії, як військовозобов’язаний, що пере- буває на службі в тиловому ополченні, знаходиться на будівництві тракторного заводу в м. Харкові. Через його відсутність ми позбавлені задоволення своїх духовно-релігійних потреб. За його відсутності у нас нікому виконувати цер- ковні служби й інші наші релігійні треби; парафія ж велика й потреба в цьому дуже відчувається. Цим прохаємо Комісаріат праці священика Шкуратенка до закінчення терміну його служби в тиловому ополченні перемістити на державне будівництво моста через річку Прип’ять у м. Чорнобиль Київської округи, де він буде працювати, а в дні, вихідні від роботи, зможе виконувати наші релігійні треби. Оскільки він, Шкуратенко, перебуває на державному утриманні, а в Чорнобилі відсутні команди ополчення, куди б він був зарахований на утри- мання, ми зобов’язуємося взяти його на своє утримання і будемо задовольняти його матеріально, як харчами, так і одягом. Просимо Комісаріат праці розгля- нути нашу заяву і задовольнити наше прохання, що священика Шкуратенка перевести на будівництво в наш район до м. Чорнобиль»16. Євсєєва Тетяна 164 Аналогічне прохання у липні 1931 р. надіслав псаломщик Олексій Чумаков: «Знаходячись на трудповинності тракторобуду, взятий від церкви й церква залишилася без псаломщика. Відтак смиренно прошу Ваше Преосвященство клопотати перед вищою цивільною владою про заміну трудповинності на грошову оплату»17. Намагаючись вплинути на становище підпорядкованого йому духовенства, екзарх України Константин 11 червня 1931 р. спрямував до відділу культів секретаріату президії ВУЦВК чергову заяву: «Внаслідок зміни законоположення про відбування військової повинності служителями релігійних культів: скасу- вання виплати військового податку і заміна військової повинності трудовою, служителі релігійного культу тих вікових категорій, які призвані для відбування військової повинності на даний момент, поставлені в дуже важке життєве становище. Для несення трудової повинності на заміну військової, вони від- риваються від місць свого проживання, іноді в віддалені місця Української республіки і направляються в розпорядження апаратів того чи іншого будів- ництва. З місць перебування до мене надходять різні заяви, що змальовують їхнє становище на місці. Так, наприклад, вони працюють без днів відпочинку, а головна скарга полягає в тому, що у багатьох із них на далекій від них відстані знаходиться родина з 3-5 душ, абсолютно без догляду та голодна. Пояснюється це тим, що після того, як вони залишають місця, немає кандидатів, котрі б замінили відсутніх. Парафія залишається пусткою, богослужіння не здійсню- ються, засобів у релігійних громад немає і сім’ї призваних приречені на голодне існування, харчуються з малолітніми дітьми випадковими пожертвами. Крім того їм абсолютно невідомий термін проходження повинності; в одних випадках їм кажуть: рік служби, в інших — три роки. Доводячи до відома про це становище, тяжке для служителів культу, я прошу секретаріат ВУЦВК звернути свою увагу на мою заяву, якщо можливо, увійти з відповідним поданням до президії ВУЦВКу про полегшення тяжкого становища служителів культу, призваних нести трудову повинність у віддалені місця від своїх родин, які потерпають від сильних злиднів і навіть голоду»18. Про поступки священикам з боку влади у відповідь на цитовані звернення чи на будь-які аналогічні на сьогодні нічого не відомо. Натомість є типовий супровідний лист до НКП УСРР від 28 вересня 1932 р. з яким секретаріат президії ВУЦВК надіслав «за належністю» чергову низку заяв «від релігійників, що зараз перебувають на зборах тилоополченців»19. За браком джерел неможливо прослідкувати яким чином у другій половині 1930-х рр., після майже повного закриття храмів і припинення існування біль- шості православних конфесій, колишні священики відповідної вікової категорії виконували радянський закон про військовий обов’язок (який у зверненнях до влади вони вперто називали військовою повинністю). Адже попри прийняття нової радянської конституції в 1936 р. та задекларовану Сталіним на Надзви- чайному VІІІ Всесоюзному з’їзді рад «зміну класової структури відповідно до змін в царині економіки»20, загальний військовий обов’язок в СРСР увели тільки в 1939 р. «Запільне рушення/тилове ополчення» як спосіб виконання духовенством... 165 1 Центральний державний архів вищих органів влади України (Далі — ЦДАВО України). — Ф. 2623. — Оп. 1. — Спр. 2711. — Арк. 3; Овчаренко В.П. Органи влади України у справах релігій: становлення та діяльність (1921–1930 рр.): дис… канд. іст. наук: 07.0.01. / Харківський Національний педагогічний університет ім. Г. Сковороди / Овчаренко Володимир Павлович / Харків, 2009. — С. 73. 2 ЦДАВО України. — Ф. 5. — Оп. 3. — Спр. 1053. — Арк. 46. 3 Цыпин В. Протоиерей. Церковное право. Курс лекций. — М., 1994. — С. 162. 4 Книга Правил Святих Апостолів, Вселенських і Помісних соборів і Святих Отців. — К.: УПЦ-КП, 2008. — С. 22. 5 Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства СССР. — 29 августа 1930. — № 40. — С. 769. 6 Там само. — С. 771. 7 Вісті ВУЦВК. — 7 грудня 14 (1930) р. 8 Вісті ВУЦВК. — 7 грудня 14 (1930) р. 9 Там само. 10 ЦДАВО України. — Ф. 1. — Оп. 6. — Спр. 215. — Арк. 62. 11 ЦДАВО України. — Ф. 1. — Оп. 6. — Спр. 215. — Арк. 60. 12 ЦДАВО України. — Ф. 1. — Оп. 6. — Спр. 216. — Арк. 175. 13 ЦДАВО України. — Ф. 1. — Оп. 6. — Спр. 218. — Арк. 58. 14 Там само. — Арк. 55. 15 Там само. — Арк. 255. 16 ЦДАВО України. — Ф. 1. — Оп. 6. — Спр. 218. — Арк. 257. 17 Там само. — Арк. 256. 18 ЦДАВО України. — Ф. 1. — Оп. 6. — Спр. 218. — Арк. 254. 19 Там само. — Арк. 199. 20 Сталин И. Вопросы ленинизма. Изд. 11. — М., 1941. — С. 510.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-50601
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	0869-2556
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T18:24:05Z
publishDate	2012
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Євсєєва, Т. 2013-10-24T00:43:28Z 2013-10-24T00:43:28Z 2012 Запільне рушення/тилове ополчення як різновид громадянських обов’язків православного кліру в 1930-ті рр. / Т. Євсєєва // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2012. — Вип. 21. — С. 157-165. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 0869-2556 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/50601 В статті досліджується проблема виконання православним духовенством військового обов’язку перед радянською державою у 1930-х рр. Розглядаються особливості практичного застосування радянського законодавства до діяльності православного духовенства у контексті повсякденного життя тогочасного українського суспільства. The paper focuses on the problem of the Orthodox clergy military duty towards the Soviet state in the 1930s. The special features of the practical application of the Soviet laws to the activities of the Orthodox clergy in the context of an everyday life of Ukrainian society are under examination. uk Інститут історії України НАН України Проблеми історії України: факти, судження, пошуки Запільне рушення/тилове ополчення як різновид громадянських обов’язків православного кліру в 1930-ті рр. Zapil'ne rushennya / Logistical Militia as a Type of the Orthodox Clergy's Civic Duty in the 1930s Article published earlier
spellingShingle	Запільне рушення/тилове ополчення як різновид громадянських обов’язків православного кліру в 1930-ті рр. Євсєєва, Т.
title	Запільне рушення/тилове ополчення як різновид громадянських обов’язків православного кліру в 1930-ті рр.
title_alt	Zapil'ne rushennya / Logistical Militia as a Type of the Orthodox Clergy's Civic Duty in the 1930s
title_full	Запільне рушення/тилове ополчення як різновид громадянських обов’язків православного кліру в 1930-ті рр.
title_fullStr	Запільне рушення/тилове ополчення як різновид громадянських обов’язків православного кліру в 1930-ті рр.
title_full_unstemmed	Запільне рушення/тилове ополчення як різновид громадянських обов’язків православного кліру в 1930-ті рр.
title_short	Запільне рушення/тилове ополчення як різновид громадянських обов’язків православного кліру в 1930-ті рр.
title_sort	запільне рушення/тилове ополчення як різновид громадянських обов’язків православного кліру в 1930-ті рр.
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/50601
work_keys_str_mv	AT êvsêêvat zapílʹnerušennâtiloveopolčennââkríznovidgromadânsʹkihobovâzkívpravoslavnogoklíruv1930tírr AT êvsêêvat zapilnerushennyalogisticalmilitiaasatypeoftheorthodoxclergyscivicdutyinthe1930s

Запільне рушення/тилове ополчення як різновид громадянських обов’язків православного кліру в 1930-ті рр.

Репозитарії

Схожі ресурси