Динаміка чисельності східної української діаспори в ХХ столітті та її роль в майбутньому України
Saved in:
| Published in: | Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
|---|---|
| Date: | 2004 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2004
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/50945 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Динаміка чисельності східної української діаспори в ХХ столітті та її роль в майбутньому України / О. Лавер // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2004. — Вип. 12. — С. 321-344. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859794270970445824 |
|---|---|
| author | Лавер, О. |
| author_facet | Лавер, О. |
| citation_txt | Динаміка чисельності східної української діаспори в ХХ столітті та її роль в майбутньому України / О. Лавер // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2004. — Вип. 12. — С. 321-344. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Проблеми історії України: факти, судження, пошуки |
| first_indexed | 2025-12-02T12:41:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
Динаміка чисельності східної української діаспори
в ХХ столітті та її роль в майбутньому України. 321
О.Лавер
ДИНАМІКА ЧИСЕЛЬНОСТІ СХІДНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ
ДІАСПОРИ В ХХ СТОЛІТТІ ТА ЇЇ РОЛЬ В
МАЙБУТНЬОМУ УКРАЇНИ.
Дослідження динаміки чисельності українського народу в ХХ
столітті – тематика, без сумніву, цікава й актуальна. Важливою
складовою українського народу є східна українська діаспора. У
пропонованій статті досліджується динаміка її чисельності в ХХ
столітті, причому головна увага приділяється демографічному
розвитку українського населення порубіжних російсько-українських
територій, які нині є частиною Російської Федерації. Вивчається
теперішня демографічна ситуація на Україні та можлива роль
східної української діаспори у її покращенні.
Як правило, під терміном “діаспора “ розуміють перебування
значної частини народу або етнічної спільноти поза країною її
походження, яке виникло внаслідок насильницького виселення,
загрози геноциду, дії економічних, політичних, чи географічних
факторів. Важливими критеріями, за якими національну групу
можна визначити як діаспору, можуть бути такі: 1. розселення
значної частини етнічної групи по багатьох країнах за межами
титульної політико-адміністративної одиниці, або історичної бать-
ківщини при умові, що ні в одній з цих країн дана група не має
власної національно–державної одиниці, і що всюди вона є
національною меншиною; 2. самоідентифікація з діаспорою її
членів, віднесення себе до даного етносу навіть у випадку втрати
рідної мови та релігії; 3. наявність у діаспори національної ідеї,
яка служить стрижнем її діяльності, і яка, як правило, пов’язана з
історичною батьківщиною, або наміром її відродити, та ще 7
менш суттєвих критеріїв не всі з яких, на думку авторів публікації,
є обов`язковими.
У наш час, коли процеси глобалізації руйнують усілякі
глобальні чи локальні перепони, багато людей з різних причин
залишають свою батьківщину – велику чи малу – і виявляються в
розсіянні. Зараз важко назвати народ, з яким би цього не
відбувалося. Так виникають нові діаспори. Для людини, яка
добровільно, чи вимушено покинула рідну домівку, процес
вживання в нове соціокультурне середовище є, як правило,
досить болісним, а тому діаспора дозволяє існувати таким людям
в “двох середовищах”, полегшуючи тим самим їхню адаптацію.
Але в наш час темп життя значно прискорився, а тому сучасні
О.Лавер
322
діаспори правильніше розглядати як тимчасовий притулок людини:
рано чи пізно, вона, її діти або онуки мають зробити свій вибір і
або повернутися на батьківщину своїх предків, або повністю
розчинитися в новому соціокультурному середовищі. Виклад
пропонованої статті будемо розглядати саме з цієї точки зору.
Упродовж XVIII – початку XX ст. український народ, етнічна
територія якого була розділена державними кордонами Росії та
Австро-Угорщини, значно наростив свою чисельність. Якщо в
1719 році нараховувалося 5,74 млн. українців (4,45 млн. в Росії та
1,29 млн. в Австрії), то в 1916 році вже було 35,146 млн. українців
(31,023 млн. в Росії та 4,123 млн. в Австро – Угорщині) [2,с.19].
Особливо швидкими темпами зростало українське населення
Російської імперії: з 12,321 млн. чоловік у 1858 році – до 22,381
млн. у 1897 році та до 31,023 млн. чоловік у 1916 – 1917 рр.
[2,с.21]. Отже, за 59 років (1858 – 1917 рр.) чисельність укра-
їнського народу в межах Російської імперії зросла майже в 2,33
рази. Можна стверджувати, що у другій половині XIX – на початку
XX століття спостерігався справжній “демографічний вибух“
кількості українського населення в Російській імперії. За даними
демографа Р.Кучинського [3,с.124] в ті роки на Україні була
найбільша народжуваність у Європі.
Українці складали більшість в 9 з 50 губерній Європейської
Росії (рахуючи Таврійську губернію без Криму). Ці 9 губерній (без
урахування територій, що відійшли в 1921 році до Польщі),
утворили потім територію радянської Української республіки
(УСРР, потім УРСР) в кордонах, які існували до 1939 року. Але в
межах цих губерній у 1897 році було зосереджено тільки 76 %
українців Росії [4,с.123]. Решта 24 % українців проживало
переважно в губерніях російсько-українського порубіжжя (Курській,
Воронезькій, Ставропольській, Кубанській області, Області
Донського війська). Разом з тим, перепис 1897 року виявив 223
тис. українців у Сибіру та 102 тис. – у Середній Азії [4,с.123]. Слід
додати, що упродовж 1896 – 1912 рр. тільки в Сибір переселилося
4,5 млн. жителів Європейської Росії, 42 % яких, тобто близько 1,9
млн., складали вихідці з губерній, які знаходилися на території
сучасної України. Найбільше переселенців з-поміж українських
губерній дала Полтавська губернія [5,с.61,99] .
Стосовно порубіжних територій, то за даними, наведеними в
[6,c.28], площа територій, де українці складали більшість населення,
становила 120,7 тис. кв. кілометрів, а загальна кількість населення
в другій половині 20-х років – 5,3 млн. чоловік. Території, де українці
Динаміка чисельності східної української діаспори
в ХХ столітті та її роль в майбутньому України. 323
складали значну меншість, мали площу 203,6 тис. кв. кілометрів,
а загальна кількість населення цих територій в другій половині
20-х років складала 5,7 млн. чоловік. Отже, коли після закінчення
громадянської війни, проходило територіальне розмежування між
УСРР та РРФСР, принциповим було питання, які саме з цих
територій могли б увійти до складу України. Слід додати, що
упродовж 20-х років керівництво УСРР неодноразово ставило
питання про приєднання до України порубіжних територій. Загалом
мова йшла про території частини Курської та Воронезької
губерній з населенням 2,051 млн. чоловік, з яких 69 % складали
українці [7,с.171].Але керівництво Росії було категорично проти
[8,с.115]. В результаті територіального розмежування 1924 –
1925 рр. до України відійшли території з населенням у 236 тис.
чоловік, з яких тільки 53,5 % були українцями [7,с.171]. Причому
до складу УСРР був переданий з Курської губернії Путивльський
район, більшість населення якого складали росіяни. У лютому
1929 року на зустрічі з українськими письменниками Сталін
поставив крапку на цьому питанні, заявивши, що “для нас кордони
в межах СРСР не мають значення. Західна буржуазія в своїй
пресі і так натякає, що ми дуже часто міняємо кордони” [9,с.89].
Станом на 1 січня 1927 року населення УСРР складало 29,04
млн. чоловік [6,с.152], а площа її території – 451,8 тис. кв. кілометрів
[10,ст.194]. Порівнюючи ці дані з наведеними вище, бачимо, що
тодішня УСРР недорахувалася як мінімум 120,7 тис. кв. кілометрів
площі та 5,3 млн. чоловік населення територій, де українці
складали більшість. Не стали українськими Острогозький, Богучарсь-
кий та Бирючинський повіти Воронезької губернії, де українці за
переписом 1926 року складали відповідно 90,3 %, 81,8 %, та
70,7 % населення [11,с.38]. Не став українським і Краснодарський
край (земля Кубанського війська), хоча українці складали там
більшість населення – 47,1 % (росіян в краї на той час було
тільки 41 % населення) [12,с.1219]. За підрахунками С. Чорного
[13,с.60] відсоток українців на Кубані був ще вищим і складав 49,5 %.
Перепис населення СРСР 1926 року зафіксував 31,195 млн.
українців, з яких 23,219 млн (74,43 %) проживало на території
Української РСР, а решта 7,976 млн. – за її межами. Із останньої
цифри – 7,873 млн. українців (98,71 %) мешкало в Російській
Федерації, в тому числі в Центрально-Чорноземній області –
1,652 млн., на Північному Кавказі – 3,107 млн., в Західному Сибіру
– 765 тис., на Далекому Сході – 315 тис., а в Казахстані, який тоді
був російською автономією – 861 тис. українців [10,ст.139] .
О.Лавер
324
Нас буде цікавити рівень асиміляції українців порубіжних
територій порівняно з українцями, які проживали в УСРР. За
переписом 1926 року із 31,195 млн. українців СРСР, українська
мова була рідною для 27,572 млн. українців, або для 88,38 % всіх
українців [10,ст.139]. Проте в УСРР українська мова була рідною
для 93,93 % українців республіки, а для порубіжних українців цей
показник був таким [13,с.28,49 - 64] :
Рідна українська
мова
Регіон Кількість
українців
Кількість %
Питома вага
українців в
населенні
регіону (в %)
Стародубщина 131.837 8.451 6,48 14,1
Воронезька
губернія
1.078.552 970.136 89,54 32,6
Курська губернія 554.654 496.652 89,54 19,08
Донська область 948.761 706.495 74,47 38,2
Кубань 1.596.500 866.649 59,97 49,5
Ставропілля і
Терська область
508.800 326.802 64,23 30,7
Як бачимо, на той час найбільш русифікованими були українці
Стародубщини, а найменш русифікованими – українці Воронезької
та Курської губерній. Стосовно Північного Кавказу та Донської
області, то в таблиці наведені усереднені показники. Рівень
асиміляції українців по різних районах вказаних регіонів був
різним. Наприклад, на Кубані в той час українська мова була
рідною для 59,97 % тамтешніх українців, проте по трьох округах
Кубані станом на 1926 рік етнічно – мовна ситуація була такою
[14,с.34] :
Народ Рідна мова Округа Населен-
ня Росіяни Українці Російська Українська
Кубанська 1.278.134 384.462
30,01%
850.958
66,58 %
527.982
41,31 %
715.222
55,95%
Армавірська 773.729 468.288
60,52%
266.556
34,45 %
672.011
86,85 %
70.093
9,05 %
Майкопська 274.251 170.892
62,31 %
86.003
31,35 %
225.243
82,13 %
33.962
12,38 %
Якщо в Армавірській та Майкопській округах (територія
колишнього Кавказького лінійного козацького війська) українське
Динаміка чисельності східної української діаспори
в ХХ столітті та її роль в майбутньому України. 325
населення складало значну меншість – понад третину населення,
і, як випливає з наведеної вище таблиці, було частково асимільо-
ване, то в Кубанській окрузі (територія колишнього Чорноморського
козацького війська) українське населення складало більшість, і, в
основному, зберігало свою мову і традиції. Більше того, в
Кубанській окрузі виділявся Канівський район, де кількість
україномовних перевищувала кількість власне українців на 130
чоловік [13,с.60]
Аналогічною була мовна ситуація по округах Донської області
[13,с.57]
В тому числі з
рідною українською
мовою
Округа Кількість
україн-
ців
Кількість %
Питома
вага
українців
(в % )
Донецька 206.520 188.925 91,5 55,12
Шахтинсько–
Донецька
70.686 39.003 55,2 13,08
Таганрозька 191.771 67.768 35,3 71,45
Сальська 207.195 159.388 76,9 43,91
Донська (8
районів )
272.589 251.411 92,3 32,99
Як випливає з даних таблиці, найбільш русифікованим в 1926
році було населення Таганрозької округи, яка в 1925 році
відійшла від України до Росії. Разом з тим, етнічні процеси на
російсько-українському порубіжжі не слід трактувати як тільки
односторонню асиміляцію українців росіянами. Багато росіян та
представників інших народів переходило на українську мову,
особливо в районах суцільного розселення українців. Ми вже
згадували Канівський район Кубанської округи, де кількість
україномовних перевищувала кількість власне українців. За
переписом 1926 року для 18 тис. росіян Донської області була
рідною українська мова. Аналогічно на Кубані українська мова на
той час була рідною для 27.985 росіян, поляків та інших [13,с.57 -
60].
Хочемо наголосити, що ні перша світова, ні громадянська
війни,попри величезні втрати суттєво не змінили етнічної
структури порубіжних територій [13,с.49,51 - 61]
О.Лавер
326
Українці за
переписом 1897
року
Українці за
переписом 1926
року
Регіон
Кількість
(тис. чол.)
% Кількість
(тис. чол.)
%
Донська область 719,66 28,07 948,8 38,2
Кубанська область 918,07 46,45 1.596,5 49,5
Воронезька губернія 915,9 36,18 1.078,6 32,6
Курська губернія 527,78 22,26 554,7 19,08
Ставропольська
губернія
319,8 36,62 508,8 30,7
Стародубщина 123,2 15,57 131,8 14,1
Зате тридцяті роки виявилися катастрофічними для українсь-
кого населення цих територій. Насильницька колективізація,
голодомор, депортації населення та насильницька русифікація
підірвали сили українського етносу порубіжних територій.
На Кубані, за даними Роя Медвєдєва, було депортовано на
Крайню Північ населення 16 станиць загальною чисельністю 200
тис. чоловік [15,с.309], причому наплив переселенців з центральних
районів Росії на “звільнені” таким чином території був набагато
більшим, ніж на Україні. Якщо на Україну в 1933 р. 329 ешелонами
було завезено 21.856 господарств російських колгоспників
загальною чисельністю 117.149 чоловік [7,с.175], то на Кубань
тільки упродовж 1931-1932 рр. прибуло понад 500 тис. переселенців
з центральної Росії, значну частину яких складали демобілізовані
червоноармійці [16,с.303]. Додамо, що в цих краях голодомор був
ще страшнішим, ніж на Україні, оскільки, крім сільської місцевості
на Дону та Кубані, голодували ще й міста. За даними Р.Конквеста
у Ставрополі із 140 тис. жителів померло від голоду 50 тис.
чоловік, а у Краснодарі з такої ж кількості жителів померло 40 тис.
чоловік [15,с.312]. За даними С.Чорного від голодомору на Кубані
загинула приблизно половина місцевих українців (700 тис.чоловік)
[13,с.59] .
Ті українці, які уникнули депортацій та вижили під час
голодомору, були піддані тотальній русифікації. Зауважимо, що
напередодні “великого перелому” політика українізації попри всю
свою половинчастість та незавершеність, все ж досягла значних
успіхів. Так, наприклад, на Північному Кавказі діяло 1 тис.
українських шкіл та 12 педагогічних технікумів, тільки в 1931 р.
там було видано 149 українських книжок загальним тиражем 968
Динаміка чисельності східної української діаспори
в ХХ столітті та її роль в майбутньому України. 327
тис. примірників [13,с.48]. Всі ці надбання були ліквідовані
постановою ЦК ВКП (б) та Раднаркому СРСР від 14 грудня
1932 р. разом з припиненням процесу українізації.
В 1939 р., під час перепису населення, місцевим українцям,
які проживали на Дону та Північному Кавказі, видали паспорти,
де вони значилися росіянами. Українцем вважався той, хто
народився на території УСРР. Таким чином, наприклад, в
Кабардин-Балкарії було нараховано 127,1 тис. росіян та 11 тис.
українців [17,с.79], хоча за 13 років до цього в цій російській
автономії нараховувалося 21,2 тис. українців [13,с.62]. В джерелі
[17], здається, вперше в російській науковій літературі було
визнано факт насильницької асиміляції українців Північного
Кавказу, причому автор публікації, маючи на увазі місцевих
українців, зазначила, що : “…хотя они и были записаны русскими,
до настоящей ассимиляции было еще далеко.” [17,с.79]. Про
насильницький характер вказаних асиміляційних процесів
свідчить, наприклад, той факт, що уродженці Ростовської області
Маршал Радянського Союзу А.А.Гречко та генерал армії
Д.Д.Лелюшенко, які на час проведення згадуваного перепису
населення не перебували на території своєї “малої батьківщини”,
зберегли до кінця своїх днів українську національність [18,с.62,162].
За даними Р. Конквеста [15,с.333 - 334] не менше як 2,5 млн.
українців у 30-ті роки записалися росіянами.
Асиміляційний тиск на українців порубіжних територій
продовжувався і в повоєнний час.Робилося все можливе, щоб
привити місцевим українцям російську національну свідомість.
Наприклад, у виданні Великої радянської енциклопедії 50- х років
прямо стверджувалось, що “Кубанские казаки – это часть русского
населения Краснодарского края; ведут свое происхождение от
запорожских казаков, переселенных на Кубань в конце XVIII
столетия, а также беглых крепостных крестьян с Украины и
внутренних губерний России“[19,с.587]. За результатами переписів
населення 1925, 1959 та 1989 років зменшення кількості українців
на порубіжних територіях було таким [13,с.50 - 64]
О.Лавер
328
Назва області Кількість
українців у
1926 році
(тис.чол.)
Кількість
українців у
1959 році (тис.
чол.) та питом
а
вага
У скільки разів
зм
енш
илася
кількість
українців
Кількість
українців у
1989 році (тис.
чол.) та питом
а
вага
Курська 140 15,6
(4,97 %)
8,97 27,1
(1,84 %)
Бєлгородська 707 68,2
(5,56 %)
10,37 75,15
(5,45%)
Воронезька 777,6 176,8
(7,47% )
4,4 122,6
(4,97%)
Ростовська 948,8 137,6
(4,15%)
6,9 178,8
(4,17%)
Краснодар-
ський край
1.596,5
145,59
(3,9 %)
10,97 195,88
(3,88 %)
Ставрополь-
ський край
508,8 43,1
(2,3%)
11,81 69,2
(2,5%)
Брянська 131,8 18,34
(1,18%)
7 27,12
(1,84 %)
Таким чином, упродовж 1926 – 1959 рр. тільки в областях
російсько – українського порубіжжя було втрачено понад 4,2 млн.
українців. Паралельно з цим значно зросла чисельність росіян в
СРСР, сягнувши в 1959 році 114 млн. чоловік (52,9% населення
країни) [20,с.22]. Факт значного зростання чисельності росіян серед
інших причин пояснюється також тим, що в склад російського
народу увійшли значні групи українців,які проживали на Кубані та
на Північному Кавказі. Залишки української людності порубіжних
територій були сильно асимільовані. Наприклад, за переписом
1979 року мовна ситуація була такою [21,с.55- 63] :
Динаміка чисельності східної української діаспори
в ХХ столітті та її роль в майбутньому України. 329
Знання укр. мови ( в % ) Назва області,
або краю
Кількість
українців
В % до
загальної
кількості
населення
Рідна Вільно
володіють
Не
знають
Краснодарсь-
кий край
168.578 3,55 41.96 13.97 44,07
Ставропольсь
кий край
56.613 2,27 46,51 14,71 38,78
Білгородська
область
63.362 4,84 30,7 9 60,3
Брянська
область
22.162 1,47 47,52 18,33 34,15
Воронезька
область
135.171 5,44 9,96 5,17 84,87
Ростовська
область
156.763 3,84 43,02 15,78 41,2
Курська
область
19.494 1,4 47,81 17,47 34,72
Разом з тим, в сільських районах російсько-українського
порубіжжя місцеве населення, будучи за паспортними даними
російським населенням, стійко зберігає українську мову і традиції,
що засвідчили дані етнографічних експедицій і опитувань 60–х та
80-х років [14,с.36;11,с.52;22,с.96]. Але даються взнаки результати
політики русифікації, яка проводилася тут десятиріччями, оскільки
при цьому місцеве населення не вважає себе українцями. “ …Мы
не русские и не украинцы – мы перевертни… Мы пишемся
русскими, а 15 км отсюда г. Волчанск – там украинцы. Мы
русские – только хохлы, перевертни…” [11,с.49,51]. В монографії
В.И. Козлова “Национальности СССР” прямо зазначалося, що
місцеве населення порубіжних територій нині не ототожнює себе
з українським народом, оскільки, на їх думку, “украинцы живут на
Украине”. Іншими словами, якщо б в 20-ті роки проблема
порубіжних територій була б вирішена справедливо, населення,
про яке ведеться мова нині було б частиною українського народу,
а не російського. З огляду на сказане вище, належність
зрусифікованого населення порубіжних територій до української
діаспори є питанням, на наш погляд, дискусійним.
Розглянемо тепер динаміку чисельності східної української
діаспори в цілому.Результати перепису населення СРСР 1937
року були опубліковані в журналі “Вестник статистики” [24], а тому
динаміка довоєнної чисельності українців СРСР та східної
української діаспори була такою [10,ст.139;24,с.75 – 77;25,с.16] :
О.Лавер
330
Кількість
українців
1926 рік
(млн. чол.)
1937 рік
(млн. чол.)
1939 рік
(млн. чол.)
Всього в
СРСР
31,195
100 %
26,241
100%
28,07
100%
В складі
УСРР
23,219
74,43 %
22,213
84,65 %
23,276
82,92%
Поза межами
УСРР
7,976
25,57%
4,208
15,35 %
4,794
17,08%
За післявоєнний час на основі переписів населення СРСР
1959,1970, 1979 та 1989 років динаміка чисельності українців та
східної української діаспори виглядала так [26]
Роки 1959 1970 1979 1989
Кількість українців у
СРСР (млн. чол.)
37,253
100 %
40,753
100 %
42,347
100 %
44,186
100 %
В тому числі в
УРСР
32,158
86,32 %
35,283
86,58%
36,489
86,17 %
37,419
84,69 %
За межами УРСР 5,095
13,68 %
5,47
13,42 %
5,858
13,83 %
6,767
15,31 %
Чисельність східної української діаспори по республікам
колишнього СРСР була такою [26] :
Республіка 1959 1970 1979 1989
Росія 3.359.321 3.345.885 3.657.647 4.362.872
Білорусія 133.061 190.839 230.985 291.008
Естонія 15.769 28.086 36.044 48.271
Латвія 29.449 53.461 66.703 92.101
Литва 17.692 25.099 31.982 44.789
Молдова 420.820 506.650 560.679 600.366
Грузія 52.236 49.622 45.036 52.443
Вірменія 5.593 8.390 8.900 8.341
Азербайджан 25.778 29.160 26.402 32.345
Казахстан 761.432 933.461 897.964 896.240
Киргизстан 137.031 120.081 109.321 108.027
Таджикистан 26.921 31.671 35.826 41.375
Узбекистан 88.388 111.676 113.826 153.197
Туркменістан 20.955 35.398 37.118 35.578
Всього 5.094.475 5.469.389 5.858.436 6.766.953
Динаміка чисельності східної української діаспори
в ХХ столітті та її роль в майбутньому України. 331
За даними переписів населення 1959 та 1989 років (див.
попередню таблицю) розподіл українців по республіках колишнього
СРСР був таким:
1959 рік 1989 рік Республіка, або
регіон Кількість % Кількість %
Росія 3.359.321 65,94 4.362.872 64,47
Казахстан 761.432 14,95 896.240 13,24
Молдова 420.820 8,26 600.366 8,87
Білорусь 133.061 2,61 291.008 4,3
Середня Азія 273.295 5,36 338.177 5
Закавказзя 83.636 1,64 93.129 1,38
Прибалтика 62.910 1,23 185.161 2,74
Всього 5.094.475 100 6.766.953 100
Якщо говорити про питому вагу українців серед населення
республік колишнього СРСР, то за даними перепису населення
1989 року українці складали 13,85 % населення Молдови, 5,44 %
населення Казахстану, 3,45 % населення Латвії, 3,08 %
населення Естонії, 2,87 % – Білорусі, 2,54 % - Киргизстану. В інших
республіках колишнього СРСР частка українців була незначною.
Перепис населення 1989 року зафіксував досить високий
рівень мовної асиміляції східної української діаспори. Наші
розрахунки, проведені на основі цього перепису, подаємо у
наведеній нижче таблиці [27, с.236] :
Рівень володіння українською
мовою
(в % )
Республіка
Кількість
українців
Рідна
мова
Вільно нею
володіють
Не знають
української
мови
Росія 4.362.872 42,84 15,55 41,61
Білорусь 291.008 45,4 16,44 38,16
Молдова 600.366 61,63 8,64 29,73
Литва 44.789 51,1 11,4 37,5
Латвія 92.101 49,48 14,73 35,79
Естонія 48.271 44,17 18,51 37,32
Грузія 52.443 53,43 7,95 38,62
Азербайджан 32.345 65,29 6,94 27,77
Вірменія 8.341 68,07 3,8 28,13
О.Лавер
332
Казахстан 896.240 36,62 5,79 57,59
Киргизстан 108.027 34,1 5,98 59,92
Узбекистан 153.197 49,22 6,01 44,77
Таджикистан 41.375 50,29 6,77 42,94
Туркменістан 35.578 52,78 8,15 39,07
Але в побуті рівень вживання рідної мови українцями східної
діаспори був нижчим за показники, наведені в останній таблиці..
Хоча за даними перепису 1989 року українська мова була рідною
для 42,84 % українців Росії та ще 15,55 % нею вільно володіли,
все ж за даними соціологічних досліджень тільки 4 % українців
Росії спілкувалися нею вдома, та ще 13 % спілкувалося обома
мовами: українською і російською. Водночас 49 % опитаних
схвально відповіли на запитання, чи бажають вони навчити
дитину української мови [13,с.47].
На території республік колишнього СРСР, і особливо в Росії,
сильним інструментом асиміляції українців були російсько-
українські змішані шлюби. Наприклад, на середину 70-х років у
Вільнюсі 64 % дітей з російсько-українських сімей обрало
російську національність, в Ризі цей відсоток становив 75 %, а в
Таллінні – 66 %. На Північному Кавказі, в Махачкалі, 76 % дітей з
російсько-українських сімей в той час обрали російську націо-
нальність, в Орджонікідзе – 81 %, а в Черкеську – 88 % [28,с.240].
Зауважимо, що уряд в Москві був зацікавлений в асиміляції
українців, бо починаючи з кінця 50-х років, через високу
народжуваність у мусульманських народів, питома вага росіян в
населенні СРСР почала зменшуватися. А тому українці
розглядалися не тільки як резерв для поповнення лав російського
народу, але і як додатковий важіль для русифікації та совєтизації
національних окраїн: Прибалтики, Закавказзя і Середньої Азії.
Тому можна згодитися з політологом Дж. Армстронгом, який
зауважував, що національна політика в СРСР йшла “ головно в
напрямі притягнення молодших братів (зокрема українців) до
нерозривного підлеглого партнерства з росіянами як панівною
етнічною групою [5,с.286].
Якщо проаналізувати матеріали перепису 1989 року, то
кидається у вічі сильна інтегрованість місцевих українців саме з
росіянами, а не з корінним населенням цих республік [29]
333
Володіння російською мовою Володіння мовою корінного народу
Назва
республіки
Кількість
українців
Рідна Вільно
володіють
Всього Рідна Вільно
володіють
Всього
Молдова 600.366 220.129
36,67%
258.259
43,02 %
478.388
79,69 %
9.483
1,58 %
76.660
12,77 %
86.143
14,35 %
Естонія 48.271 26.301
54,49 %
19.171
39,72 %
45.472
94,21 %
594
1,23 %
3.324
6,89 %
3.918
8,12 %
Латвія 92.101 45.478
49,38 %
40.385
43,85 %
85.863
92,23 %
832
0,9 %
8.188
8,89 %
9.020
9,79 %
Литва 44.789 20.291
45,3 %
18.865
42,12 %
39.156
87,42 %
1.357
3,03 %
7.510
16,77 %
8.867
19,8 %
Грузія 52.443 23.069
43,99 %
21.805
41,58 %
44.874
85,57 %
1.259
2,4 %
7.377
14,07 %
8.636
16,47 %
Азербайджан 32.345 11.058
34,19 %
12.604
38,97 %
23.662
73,16 %
90
0,28%
2.191
6,77 %
2.281
7,05 %
Вірменія 8.341 2.483
29,77 %
3.990
47,84 %
6.473
77,61 %
156
1,9 %
1.821
21,83 %
1.977
23,73%
Казахстан 896.240 566.969
63,26 %
289.545
32,31 %
856.514
95,57 %
189
0,02 %
5.236
0,58%
5.425
0,6 %
Киргизстан 108.027 36.933
34,19 %
58.944
54,56 %
95.877
88,75 %
10
0,009%
313
0,289 %
323
0,298 %
333
Узбекистан 153.197 77.269
50,44 %
52.304
34,14 %
129.573
84,58 %
215
0,14 %
5.400
3,53 %
5.615
3,66 %
Таджикистан 41.375 20.458
49,45 %
14.795
35,76 %
35.253
85.21 %
46
0.1 %
1.114
2,69 %
1.160
2,7 %
Туркменістан 35.578 17.724
47,01 %
15.763
44,31 %
32.487
91,32 %
31
0,09 %
578
1,62 %
609
1,71 %
Динаміка чисельності східної української діаспори
в ХХ столітті та її роль в майбутньому України.
335
Значна частина українців, які мешкали в неслов`янських
республіках колишнього СРСР, були столичними мешканцями
[13,с.93,103 - 119]
Кількість українців –
жителів столиці
Назва
республіки
Кількість
українців
Назва
столиці
К – сть В % до
заг. чис-ті
українців
Молдова 600.366 Кишинів 98.190 16,36
Естонія 48.271 Таллінн 24.169 50,1
Латвія 92.101 Рига 43.641 47,38
Литва 44.789 Вільнюс 13.924 29,68
Грузія 52.443 Тбілісі 16.074 30,65
Азербайджан 32.345 Баку 18.311 56,6
Вірменія 8.341 Єреван 3.743 45
Казахстан 896.240 Алма–Ата 45.598 5,09
Киргизстан 108.027 Фрунзе 34.321 31,77
Узбекистан 153.197 Ташкент 59.988 39,16
Таджикистан 41.375 Душанбе 21.348 51,6
Туркменістан 35.578 Ашхабад 11.015 30,96
.
Розвал СРСР супроводжувався не тільки низкою локальних
воєн та етнічних конфліктів, але й зірвав з насиджених місць
мільйони людей.В першій половині 90-х років на теренах СНД
нараховувалось близько 6,5 млн. колишніх радянських громадян,
які знаходилися в стані переміщення, в тому числі 4,2 млн.
чоловік з Середньої Азії, включаючи 1,7 млн. росіян, 161 тис.
українців та 29 тис. білорусів, понад 1,5 млн. чоловік із Закавказзя,
100 тис. – із Молдови, ще 490 тис. біженців дала перша чеченська
війна [30] .
Після проголошення незалежності України величезна кількість
українців з республік колишнього СРСР побажала повернутися
додому. За даними соціологічних досліджень тільки з Росії
побажало повернутися додому 2 млн. українців [13,с.161]. Проте
реальність виявилася дещо іншою. Упродовж 1991 – 1997 рр. на
Україну репатріювалося 1.834.977 чоловік, причому потік репат-
ріантів з республік колишнього СРСР був таким [31,с.19 - 20] :
О.Лавер
336
В тому числі українців З якої держави при
були репатріанти
Всього
прибуло Кількість В %
Росія 1.240.721 585.795 47,2
Узбекистан 138.365 14.642 10,6
Молдова 97.253 42.090 43,3
Казахстан 88.265 40.193 45,5
Грузія 46.673 13.892 29,7
Азербайджан 40.307 8.308 20,6
Білорусь 56.496 26.431 46,8
Вірменія 26.628 3.785 14,2
Таджикистан 26.219 5.728 21,8
Латвія 22.551 12.736 56,5
Литва 12.224 7.338 60,0
Естонія 11.680 6.946 59,5
Киргизстан 13.006 3.745 28,8
Туркменістан 14.519 6.800 46,8
Всього 1.834.977 779.137 42,46
Той факт, що з 1,835 млн. репатріантів на Україну українці
склали тільки 42,46 %, пояснюється великою кількістю російсько-
українських змішаних сімей, де багато дітей фіксувалися як
росіяни, поверненням значної кількості кримських татар на
історичну батьківщину та значною кількістю біженців з Закавказзя
та Середньої Азії. З іншого боку, основна кількість репатріантів-
українців направлялися переважно в україномовні регіони нашої
держави, а основна кількість репатріантів – неукраїнців – в
поліетнічні регіони України [31,с.22 - 23]
В тому числі українців Назва регіону України Всього прибуло
репатріантів Кількість В %
Донбас 353.508 131.194 37,11
Слобідська Україна 139.004 60.958 43,85
Південна Україна 501.067 205.587 41,03
Лівобережна та
Правобережна Україна
328.825 207.020 62,96
Волинь 42.523 30.622 72,01
Галичина 76.804 54.380 70,8
Крим 278.042 28.519 10,3
Закарпаття 21.719 11.941 55,0
Буковина 23.232 11.932 51,4
Місто Київ 64.283 30.585 47,6
Динаміка чисельності східної української діаспори
в ХХ столітті та її роль в майбутньому України.
337
Починаючи з другої половини 90-х років, проблема діаспори
знову набула для України великого значення.Але вже з іншої,
демографічної причини.Динаміка чисельності населення нашої
держави упродовж 1979 – 2004 рр. була такою [31,с.18;32] :
Роки 1979 1989 1991 1992 1993 1994
Чисельність
населення
(млн. чол.)
49,76
перепис
населен
ня
51,45
перепис
населен
ня
51,944
на
1.01
52,057
на
1.01
52,244
на
1.01
52,114
на 1.01
Роки 1997 2001 2002 2003 2004
Чисельність
населення
( млн. чол.)
50,894
на 1.01
48,457
пeрепис
населен
ня
48,15
на
1.07
47,789
на
1.07
47,465
на
1.06
Іншими словами, до 1993 року населення України зростало, а
починаючи з 1994 року невпинно скорочується. Але приріст
населення (в розрахунку на 1 тис. чоловік) складається з двох
складових частин: з природнього приросту – числа новонародже-
них дітей, та з механічного приросту – числа тих, хто прибув у
нашу державу на постійне місцепроживання з–за кордону. Якщо
поглянути на демографічну ситуацію 90 – х років на Україні з цієї
точки зору, то результати будуть такими [32,с.18] :
Роки 1991 1992 1993 1994 1995 1996 1997
Природний
приріст на 1
тиc. жителів
- 0,8 - 2,0 - 3,5 - 4,7 - 5,8 -6,1 - 6,2
Механічний
приріст на 1
тис. жителів
3,9 5,4 1,5 - 1,8 - 0,8 -1,4 - 0,7
Тобто, уже в 1991 році на Україні помирало більше людей,
аніж народжувалося, але населення нашої держави ще зростало
за рахунок репатріантів з інших республік колишнього СРСР.
Проте, починаючи з 1994 року, з України почало виїжджати
більше людей, аніж приїжджати до неї. У наступні роки ситуація
на краще не змінилася.
Так, за перші 6 місяців 2002 року на Україні народилося
185,92 тис. чоловік, а померло 385,6 тис.,приїхало до України
О.Лавер
338
20.327 чоловік, а виїхало з України 34.867 чоловік [33]. За 11
місяців 2003 року населення України скоротилося на 345,2 тис.
чоловік, в тому числі 321,6 тис. чоловік (93,2% скорочення насе-
лення) прийшлося на перевищення смертності над народжувані-
стю, а 23,6 тис. (6,8 %) – на міграційне скорочення; за 2003 рік
коефіцієнт народжуваності на 1 тис. чоловік на Україні складав
8,6, а коефіцієнт смертності – 15,6 [34] . Тільки за січень 2004
року в нашій державі народилося 33,1 тис., а померло 78,6 тис.
чоловік, а всього упродовж 10 років (1993 – 2003 рр.) за даними
міністра юстиції Олександра Лавриновича органами РАГСу, які
були утворені наприкінці 1993 року, було зареєстровано 5.060.722
народження та 8.243.269 актів смерті [35].
Зауважимо, що Україна – не єдина держава в світі, яка має
подібні проблеми. Нині аналогічні труднощі мають 60 держав із
192 незалежних держав світу [36]. Так,наприклад, в Німеччині
упродовж 1972–1991 рр. дефіцит народжуваності склав 6 млн.
чоловік [37], що змусило уряд країни піти на масовий завіз
робочої сили з–за кордону. Таким чином, наприкінці 2001 року в
країні виявилося 1,95 млн. турків та 288 тис. арабів, а всього в
Європі на початку третього тисячоліття нараховувалося 20 млн.
мусульман [38]. Проте новоприбулі не поспішали асимільовуватися
з титульними націями європейських країн, а вибухи 11 вересня
2001 року в Нью – Йорку та Вашингтоні і 11 березня 2004 року в
Мадриді наочно показали, що являє собою ісламський тероризм.
Починаючи з 80-х років ХХ століття, негативну демографічну
ситуацію, яка склалася, багато держав почали виправляти шляхом
масового завозу співвітчизників з діаспор, головним чином, з
республік колишнього СРСР. Наприклад, тільки в 1990 р. до
тогочасної Західної Німеччини приїхало на постійне проживання
397 тис. німців з Румунії та СРСР, а всього упродовж 1990-
2000 рр. до Німеччини переїхало 2 млн. етнічних німців з Росії та
Казахстану, а ще 1 млн. наших колишніх співвітчизників по СРСР
потрапило до Німеччини через змішані шлюби [39]. За рахунок
колишніх радянських громадян суттєво покращив свою демогра-
фічну ситуацію Їзраїль, до якого тільки упродовж 1967 – 1995 рр.
приїхало понад 1,4 млн. радянських євреїв [40,с.169]. До Греції
тільки на початок 90-х років переїхало понад 30 тис. понтійських
греків, а нині в цій країні проживає близько 200 тис. вихідців з
України [41] . Активно вирішує за рахунок діаспори свої демографічні
проблеми також Угорщина. Кількість угорців – емігрантів з Румунії
- перевищила тут 38 тис. чоловік, з колишньої Югославії приїхало
Динаміка чисельності східної української діаспори
в ХХ столітті та її роль в майбутньому України.
339
близько 10 тис. чоловік, ще близько 30–35 тис. вихідців із укра-
їнського Закарпаття перебралося сюди на постійне проживання
[42].
Аналогічним чином вирішує свої проблеми і Росія,
демографічна ситуація в якій не краща, ніж на Україні.Якщо в
1989 році в Росії проживало 147.021,87 тис. чоловік, то згідно
перепису населення 2002 року – тільки 145.164,3 тис. чоловік, з
яких 2.943,5 тис. чоловік (2,03 % населення країни) складали
українці [43]. Таким чином, населення Росії за 13 років
скоротилося на 1,858 млн. чоловік, а кількість українців – на 1,419
млн. чоловік, частково через репатріацію на Україну, частково
через асиміляцію. З 1992 року смертність в Росії перевищує
народжуваність, причому в 2001 році на 1 тис. чоловік коефіцієнт
народжуваності складав 8,7 , а коефіцієнт смертності – 15,4 (для
порівняння, в 2003 році на Україні – відповідно 8,6 та 15,9) [44].
За іншими даними [45] в Росії протягом 1989 – 2002 рр. померло
понад 28 млн. чоловік, а народилося трохи більше, ніж 20 млн.,
причому перевага смертності над народжуваністю склала 7,724
млн. чоловік. Додамо, що значний відсоток новонароджених
припадав на долю мусульманських народів Росії.
Але таку ситуацію уряду Росії вдалося “ підправити “ шляхом
завозу громадян колишнього СРСР з неросійських республік.
Протягом 1989 – 2002 рр. в Росію прибуло понад 11 млн. чоловік,
а вибуло 5 млн., а тому чистий механічний приріст населення
склав 6 млн. чоловік, що значною мірою дозволило компенсувати
падіння народжуваності [46]. Згідно [47] упродовж 1992 – 2002 рр.
із країн СНД і Балтії переселилося в Росію понад 6 млн. чоловік, з
яких 70% складали росіяни, 20% – російськомовні (значною
мірою українці) та 10% – представники інших національностей,
головним чином, вірмени з Грузії та Азербайджану. Отже, і зараз
Росія значною мірою розв”язує свої демографічні проблеми за
рахунок України та українців. За період 1992 – 1997 рр. згідно
[4,с.124] баланс міграції українців між Україною та Росією склав
близько 165 тис. чоловік на користь Росії. Додамо, що, наприклад,
в 2003 році в Росії нараховувалося 1 млн. вакантних робочих
місць [48], в той час, як через брак роботи сотні тисяч українців
змушені виїжджати за кордон на заробітки.
Якщо вести мову про стан східної української діаспори в
пострадянський період, то слід розглядати окремо українців, які
проживали в ближньому зарубіжжі до 1989 року і живуть там до
цього часу, та тих українців – уродженців та мешканців колишньої
О.Лавер
340
УРСР – які в пострадянські часи подалися за кордон вже
незалежної України на заробітки, поступово там “діаспоризуючись“.
Перепис 2002 року зафіксував 2,944 млн. українців у Росії
(2,03 % населення держави), в 2003 році в Латвії проживало 68
тис. українців ( 2,6 % населення ), 230 тис. українців мешкало у
Придністров`ї, складаючи 28,75 % населення цієї невизнаної
світовим співтовариством республіки [49]. Точна кількість
українців, які зараз проживають в Середній Азії, Казахстані та на
Закавказзі, нам невідома, але через велику еміграцію з цих
республік колишнього СРСР вона є набагато меншою за показники
1989 р. Як ми зазначали вище, українці Росії складали в 1989 р.
64,47 % всієї кількості східної української діаспори. Враховуючи,
що в 2002 р. в Росії проживало 2,944 млн. українців, загальну
чисельність східної української діаспори на початку третього
тисячоліття можна наближено оцінити в 4,567 млн. чоловік.
Після 1989 року почався процес національного відродження у
українців східної діаспори. У 1995 році в 40 республіках, областях
і краях Російської Федерації діяло 73 українських громадських
об’єднання, а в 2002 році їх вже нараховувалося 90 [13,с.108]. В
Росії, Казахстані, Прибалтиці набули великої популярності
недільні українські школи, хоча загалом рівень українського
шкільництва на державному рівні залишається нульовим.
Наприклад, за даними посла Казахстану в Росії Алтинбека
Сарсенбаєва, в 2002 році в Казахстані діяло 2.500 шкіл з
російською мовою навчання, 13 – з уйгурською, 81 – з узбецькою,
3 – з таджицькою і тільки одна школа – з українською мовою
навчання [50]
Непроста економічна ситуація на Україні призвела до того,
що сотні тисяч наших громадян подалися на заробітки в країни
ближнього та дальнього зарубіжжя. За даними Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової в 2002
році перебувало на заробітках понад 2 млн. українців, в тому
числі 1 млн. – в Росії [51]. За експертними оцінками МЗС України,
які наводяться в цьому ж джерелі, в Польщі на заробітках на той
час перебувало 300 тис. українців, в Італії – 200 тис., в Чехії – 100
– 200 тис., в Португалії – 140–150 тис., в Іспанії – до 100 тис.
українців. Тільки в Лондоні згідно [52] працює 40 тис. наших
співвітчизників, а всього на заробітках у Великобританії в 2003 р.
перебувало до 100 тис. українців. Заробітки – справа небезпечна:
тільки упродовж 2001 – 2003 рр. на заробітках загинуло 2.424
українці [53]. Певна частина українців, перебуваючи на заробітках,
Динаміка чисельності східної української діаспори
в ХХ столітті та її роль в майбутньому України.
341
“діаспоризується“. Наприклад, в Чехії, за даними редактора
єдиного україномовного журналу в цій країні “ Пороги “ Богдана
Райчинця [54] близько 20 тис. українців у 2003 р. мали чеське
громадянство, ще 20 тис. – право на тривале проживання, а ще
160 тис. українців знаходилося в Чехії на заробітках. Отже, в наш
час діаспорне життя в Чехії веде 40 тис. українців.
Покращення економічної ситуації на Україні має призвести не
тільки до підвищення життєвого рівня наших співвітчизників, але і
зробить непотрібним масові виїзди українців на заробітки в
близьке та далеке зарубіжжя, а, отже, і їх діаспоризацію. Більше
того, Україна знову стане привабливою для представників східної
української діаспори, особливо з неслов`янських держав СНД, де
міграційна готовність українців є дуже високою. Наприклад, в
другій половині 90-х років за даними соціологічних опитувань
бажало повернутися на Україну 40 % українців Киргизстану та
65 % українців Казахстану [31,с.20] .
Ще два приклади. За 2003 рік населення країн Євросоюзу
зросло на 1,3 млн. чоловік, причому природній приріст склав
всього 294 тис. чоловік, зате понад 1 млн. чоловік складали
натуралізовані емігранти [55]. В найближчі 50 років, з урахуван-
ням цієї тенденції, 30–39 % населення провідних європейських
держав складатимуть емігранти, а США забезпечуватимуть
40,2 % приросту населення за рахунок еміграції [56] .
Тому, виходячи з викладеного вище, східну українську
діаспору слід розглядати як могутнє джерело покращення
демографічної ситуації на Україні. А тому цілком слушною є
думка колишнього губернатора Закарпатської області, а нині
Голови Держкомміграції України Геннадія Москаля, що
демографічну ситуацію на Україні може виправити лише
“державна програма повернення українців на Батьківщину“ [57].
_____________________________
1. Брук С.И., Кабузан В.М. Численность и расселение украинского
этноса в XVIII - начале XX столетия // Советская этнография. –
1981. - № 5. – 16 – 31.
2. Демографическое развитие Украинской ССР. (1959 – 1970). – К.:
Наукова думка,1977. – 221 с..
3. Вишневский А.Г. Распад СССР: этнические миграции и проблема
диаспор // Общественные науки и современность. – 2000. - №3. –
С.115 – 130.
4. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української
нації XIX – XX століття. – К.: Генеза,1996. – 360 с.
О.Лавер
342
5. Енциклопедія українознавства. Загальна частина. Перевидання в
Україні. – К.:1994.
6. Коваленко В. Сосед с камнем за пазухой // Дружба народов. – 1995.
- №10. – С.161 – 178.
7. Борисенок Е. Волость за волость. Уезд за уезд // Родина. – 1999. -
№8. – С.113 – 120.
8. Верменич Я. Реформування адміністративно – територіального
устрою УРСР у 20 – 30 – х рр.: прорахунки й уроки // Проблеми
історії України : Факти,судження, пошуки. Міжвідомчий збірник
наукових праць. Випуск 10. – К.: Інститут історії НАН України,2004. –
С.82 – 91.
9. Малая советская энциклопедия. 1 – е изд. Т.9. – М.: Советская
энциклопедия,1931.
10. Чижикова Л.Н. Русско - украинское пограничье. – М.: Наука,1988. –
251 с..
11. Енциклопедія українознавства. т.4 , Перевидання в Україні.. К.:
1996.
12. Чорний С. Українці в Євразії. Чисельність і розміщення за
переписами 1897 – 1990 років. – К.: Голов. спеціаліз. ред. літ.
мовами нац. меншин України,2002. – 181 с.
13. Чижикова Л.Н. Заселение Кубани и современные этнические
процессы // Советская этнография. – 1963. - №6. – с.25 – 38.
14. Конквест Р.Жнива скорботи.- К.: Либідь,1993. – 384 с..
15. Куценко И.Я. Кубанское казачество. – Краснодар : Книжное изд –
во,1990. – 381 с.
16. Тхамокова И.Х. Русское население Кабардино – Балкарии :
основные этапы формирования // Этнографическое обозрение. –
2002. - №3. – С.69 – 83.
17. Дважды Герои Советского Союза. Альбом. - М.: Воениздат,1973. –
248 с.
18. Большая Советская энциклопедия. 2 – е изд. – т. 23. – М.:
Советская энциклопедия,1951..
19. Народы европейской части СССР. Т.1. М.: Наука,1964. – 918 с.
20. Вестник статистики. – 1980. - №7.
21. Ожог родного очага. – М.:Прогресс,1990. – 324 с.
22. Украинцы. – М.: Наука,2000. – 535 с.
23. Вестник статистики. – 1990. - №7.
24. Брук С.И., Кабузан В.М. Динамика численности русских после
Великой Октябрьской социалистической революции //Советская
этнография. – 1982. - №5. – с. 3 – 20.
25. Итоги Всесоюзной переписи населения 1959 года. Украинская ССР.
– М.: Госстатиздат,1963. – 210 с.; Итоги Всесоюзной переписи
населения СССР ( сводный том ). – М.: Госстатиздат,1962. – 283 с.;
Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 года. Т.4. – М.:
Статистика, 1973. – 648 с.; Численность и состав населения СССР.
По данным Всесоюзной переписи населения 1979 года. М.:
Динаміка чисельності східної української діаспори
в ХХ столітті та її роль в майбутньому України.
343
Финансы и статистика,1984. – 366 с.; Вестник статистики. – 1980. -
№8 - 11; Вестник статистики. – 1990. - № 10 – 12 ; Вестник
статистики. – 1991. - №1, №№ 4 – 6.
26. Лавер О.Г. Війни та народонаселення країн світу в ХХ столітті. –
Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно – видавничий відділ
управління у справах преси та інформації,2002. – 304 с.
27. Козлов В.И. Национальности СССР. – М.: Статистика,1975. – 263 с.
28. Вестник статистики. – 1990. - №№10 – 12 ; Вестник статистики. –
1991. - №1, №№ 4 – 6.
29. Эхо планеты. – 1996. - №25. – С.8.
30. Малиновська О. Репатріація в Україну // Проблеми міграції. – 1999. -
№ 4. – С.17 – 29.
31. Аргументы и факты в Украине. – 2003. - №3. – С.6 ; Аргументы и
факты в Украине. – 2002. - №33. – С.5; Столичные новости. – 2004. -
№2. – С.16 ; Факты. – 2004. – 19 марта. – С.1;Європа – Центр
(Ужгород). – 2004.-17.07.2004. – С.3.
32. Аргументы и факты в Украине. – 2002. - №33. – С.5.
33. Трибуна. ( Ужгород) – 2004. - №6. – С.1 ; Європа – Центр ( Ужгород
). – 2004. - №3. – С.2
34. Факты. – 2004. – 19 марта. – С.1 ; Європа – Центр (Ужгород ). –
2004. - №1. – С.2
35. Эхо планеты. – 2002. - №22. – С.16 ; Эхо планеты. – 2000. - №41. –
С.7.
36. Вестник статистики. – 1991. - №4. – С.80.
37. Известия. – 2001. – 5 октября. – С.8.; Азия и Африка сегодня. –
2003. - №10. – С.17.
38. Известия. – 1991. – 5 января ; Эхо планеты. – 2001. - №16. – С.10.
39. Народы и религии мира.Энциклопедия. – М.: Большая Росс.
Энциклопедия,1999. – 928 с.
40. Известия. – 1991. – 15 мая ; Аргументы и факты в Украине. – 2003. -
№18. – С.5.
41. Новини Закарпаття ( Ужгород) .- 2002. - №169. – С. 6; Срібна Земля
– Фест (Ужгород). – 2001. - №17. – С.6.
42. Вестник статистики. – 1990. - №10. ; Аргументы и факты в Украине.
– 2003. - №47. – С.10.
43. Независимая газета. – 2002. – 24 июля. – С.9; Європа – Центр (
Ужгород ). – 2004. - №3. – С.2.
44. Новое время. – 2003. - №44. – С.11; Литературная газета. – 2003. -
№37. – С.3.
45. Аргументы и факты в Украине. – 2003. - №47. – С.10.
46. Новое время. – 2002. - №28. – С.16 – 18.
47. 48..Аргументы и факты в Украине. – 2003. - №1 – 2. – С.24.
48. Аргументы и факты в Украине. – 2003. - №3. – С.6 ; Аргументы и
факты в Украине. – 2003. - №47. – С.11 ; Известия. – 1995. – 7 июля
; Киевские ведомости. – 2004. – 23 февраля. – С.4.
49. Независимая газета. – 2002. – 10 июля. – С.11.
О.Лавер
344
50. Без цензури. Додаток. (Київ). – 2003. – 18 квітня. – С.4.
51. Громадський контроль. ( Київ ). – 2004. - №10. – С.5.
52. Аргументы и факты в Украине. – 2003. - №15. – С.6.
53. Срібна Земля – Фест ( Ужгород ). – 2003. - №44. – С.14
54. Эхо планеты. – 2004. - №3. – С.2.
55. Известия. – 2003. – 5 декабря. – С.4.; Європа – Центр ( Ужгород). –
2003. - №46. – С.2.
56. Деметер Єва. Тихий геноцид // РІО ( Ужгород ). – 2003. – 13 грудня.
– С.14.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-50945 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0869-2556 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-02T12:41:03Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Лавер, О. 2013-11-06T22:28:31Z 2013-11-06T22:28:31Z 2004 Динаміка чисельності східної української діаспори в ХХ столітті та її роль в майбутньому України / О. Лавер // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2004. — Вип. 12. — С. 321-344. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. 0869-2556 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/50945 uk Інститут історії України НАН України Проблеми історії України: факти, судження, пошуки Динаміка чисельності східної української діаспори в ХХ столітті та її роль в майбутньому України Article published earlier |
| spellingShingle | Динаміка чисельності східної української діаспори в ХХ столітті та її роль в майбутньому України Лавер, О. |
| title | Динаміка чисельності східної української діаспори в ХХ столітті та її роль в майбутньому України |
| title_full | Динаміка чисельності східної української діаспори в ХХ столітті та її роль в майбутньому України |
| title_fullStr | Динаміка чисельності східної української діаспори в ХХ столітті та її роль в майбутньому України |
| title_full_unstemmed | Динаміка чисельності східної української діаспори в ХХ столітті та її роль в майбутньому України |
| title_short | Динаміка чисельності східної української діаспори в ХХ столітті та її роль в майбутньому України |
| title_sort | динаміка чисельності східної української діаспори в хх столітті та її роль в майбутньому україни |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/50945 |
| work_keys_str_mv | AT lavero dinamíkačiselʹnostíshídnoíukraínsʹkoídíasporivhhstolíttítaíírolʹvmaibutnʹomuukraíni |