Проблеми правового забезпечення публічно-приватного партнерства в інноваційній сфері

Розглянуто проблеми взаємодії бізнесу та державної влади у сфері інноваційної діяльності. Запропоновано рекомендації щодо форм і методів правового регулювання цих відносин. Рассмотрены проблемы взаимодействия бизнеса и государственной власти в сфере инновационной деятельности. предложены рекомендаци...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2009
Hauptverfasser:	Статівка, А.М., Шуміло, І.А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут економіко-правових досліджень НАН України 2009
Schlagworte:	Проблеми правового регулювання господарської діяльності
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5175
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Проблеми правового забезпечення публічно-приватного партнерства в інноваційній сфері / А.М. Статівка, І.А. Шуміло // Економіка та право. — 2009. — № 2. — С. 11-16. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859644608720404480
author	Статівка, А.М. Шуміло, І.А.
author_facet	Статівка, А.М. Шуміло, І.А.
citation_txt	Проблеми правового забезпечення публічно-приватного партнерства в інноваційній сфері / А.М. Статівка, І.А. Шуміло // Економіка та право. — 2009. — № 2. — С. 11-16. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
collection	DSpace DC
description	Розглянуто проблеми взаємодії бізнесу та державної влади у сфері інноваційної діяльності. Запропоновано рекомендації щодо форм і методів правового регулювання цих відносин. Рассмотрены проблемы взаимодействия бизнеса и государственной власти в сфере инновационной деятельности. предложены рекомендации относительно форм и методов правового регулирования этих отношений. Рассмотрены проблемы взаимодействия бизнеса и государственной власти в сфере инновационной деятельности. предложены рекомендации относительно форм и методов правового регулирования этих отношений.
first_indexed	2025-12-07T13:26:02Z
format	Article
fulltext	ЕКОНОМІКА ТА ПРАВО 112009, №2 ПРОБЛЕМЫ ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ХОЗЯЙСТВЕННОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ © А. М. Статівка, І. А. Шуміло, 2009 УДК 34:330.341 А. М. Статівка, др юрид. наук, професор, І. А. Шуміло, канд. юрид. наук, доцент, Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, м. Харків ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНО4ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В ІННОВАЦІЙНІЙ СФЕРІ Вибір інноваційного шляху розвитку України сьогодні закріплено вагомими нормативно�право� вими актами – законами України «Про інновацій� ну діяльність» [1], «Про наукову і науково�технічну діяльність» [2], «Про пріоритетні напрями розвит� ку науки і техніки»[3] та ін. Проте порівняно із ба� гатьма сусідніми державами, включаючи країни СНД, українська інноваційна політика залишаєть� ся неефективною, непослідовною та декларатив� ною, про що свідчить посідання 73 місця зі 131 краї� ни світу за Індексом конкурентоспроможності дер� жав Всесвітнього економічного форуму в Давосі [4]. Формування інноваційної економіки потребує значних фінансових ресурсів, тому конкурентні пере� ваги від застосування інноваційної моделі розвитку отримали насамперед найбагатші держави світу. Для країн, де економіка розвивається або трансформуєть� ся, досягнення цих переваг значно ускладнюється браком фінансових ресурсів і залежить від ефектив� ного і прискореного реформування сфер науки та ос� віти, а також від якнайскорішого впровадження ефек� тивних правових механізмів, що забезпечують струк� турну перебудову усіх галузей господарства. Потужним джерелом ресурсів і ефективного менеджменту для наукоємних виробництв може бути приватний капітал, але приватизація суб’єктів інноваційної діяльності зі збереженням їх профілю уявляється достатньо проблематичною. По�перше, інноваційна діяльність характеризується високим ступенем невизначеності та ризику, що не надто приваблює приватних підприємців, по�друге, знач� на частина суб’єктів інноваційної діяльності мають стратегічне значення для держави, і їх майно не підлягає приватизації. Не можна також не врахову� вати і того, що процес створення та використання новітніх технологій має скеровуватися державою в бажані соціальні напрями, не суперечити інтересам суспільства та не загрожувати безпеці людей. Отже невід’ємною умовою нормального функ� ціонування ринкової економіки, заснованої на знаннях, має бути конструктивна взаємодія бізнесу та державної влади, чого, на жаль, не спостерігаєть� ся в Україні. Як зазначалося в рекомендаціях пар� ламентських слухань «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалі� зації»[5], що проходили 27 червня 2007 р., в Україні відбулося відторгнення наукового потенціалу від ве� ликого бізнесу «внаслідок його орієнтації протягом тривалого часу на короткотермінові напівтіньові схеми». Але, з іншого боку, держава не запропону� вала бізнесу зрозумілих і вигідних умов участі в інноваційній діяльності, чітких механізмів розподілу ризиків на усіх стадіях інноваційного процесу. У цій ситуації першочерговим завданням стає пошук і розробка ефективної моделі взаємодії держави і приватного капіталу з використанням багатого дос� віду, набутого іншими країнами. В останні десятиріччя в економіці розвинутих країн, а також країн, що розвиваються, складаєть� ся особлива форма взаємодії бізнесу та державної влади, що зазвичай називається «партнерством» і певним чином відрізняється від інших добре відо� мих форм співпраці. У рамках таких партнерств складаються власні моделі фінансування, відносин власності та методів управління, що відрізняються від традиційно існуючих. Вищезазначене обумов� лює актуальність досліджуваної проблематики. Тема, що має назву «публічно�приватне партнер� ство», сьогодні притягує увагу багатьох науковців, переважно тих, хто займається економічними дослі� дженнями. У процесі підготовки даної роботи авто� рами були проаналізовані праці відомих фахівців Проблемы правового регулирования хозяйственной деятельности ЭКОНОМИКА И ПРАВО12 2009, №2 Великої Британії та США: М. Льюіса, Д. Грімсі, М. Портера, Д. Нортона, Н. Менінга, а також праці російських економістів А. Кеслер, В. Кнаус, О. Осад� чої та ін. На жаль, юридичної літератури, присвяче� ної цій проблематиці дуже бракує, правники роблять лише перші кроки у вивченні та аналізі усього ком� плексу відносин публічно�приватного партнерства у вигляді окремих статей та тез [6; 7]. Тому мета статті полягає у з’ясуванні сутності відносин, що виникають у сфері публічноприватного партнерства, їх дослідженні з точки зору правознав* ства, порівняльному аналізі чинного зарубіжного зако* нодавства у цій галузі, а також у виробленні пропозицій і рекомендацій щодо форм і методів правового регулю* вання цих відносин у галузі інноваційної діяльності. Історія співпраці публічної влади і приватного сектора економіки має давнє походження, але вва� жається, що така форма, як публічно�приватне партнерство, зародилася на початку 1990�х років у Великій Британії, коли на зміну традиційним відно� синам між замовником (державою) та підрядником (бізнесом) була запропонована модель, що назива� лася приватна фінансова ініціатива (Private Finance Initiative), при якій держава лише замовляла, але не оплачувала бізнесу ті чи інші капіталоємні роботи. Після завершення робіт об’єкт брався державою в довгострокову оренду за умови, що приватна особа продовжувала забезпечувати експлуатацію цього об’єкту. Таким чином інвестиції поверталися інвес� тору у вигляді орендних платежів. Як правило, після закінчення строку оренди об’єкт переходив до дер� жави за символічну плату або безкоштовно. У по� дальшому практика була суттєво розширена і дер� жавно�приватне партнерство стало своєрідною аль� тернативою приватизації соціально важливих об’єктів (електроенергетики, транспорту, освіти, комунального господарства тощо), які передавали� ся державою бізнесу в довгострокову оренду чи кон� цесію, при тому, що контрольні функції лишалися за власником – державою. У своїй книзі «Публічно�приватне партнерство: всесвітня революція інфраструктури і проектного фінансування» М. Льюіс та Д. Грімсі наводять вра� жаючі приклади реалізації таких проектів у Вели� кобританії (комплексна перебудова центру м. Ман� честер, спорудження та реконструкція чисельних автодоріг, тунелів і мостів), Франції, Німеччині, країнах Східної Європи, та навіть Австралії, де у межах публічно�приватного партнерства були ре� конструйовані та утримуються тюрми. Поступово відносини такого партнерства поши� рилися і на проекти, які пов’язані з наданням послуг із проведення науково�дослідницьких робіт і впро� вадженням інновацій, такі відомі проекти, як бри� танський Future Strategic Tanker Aircraft (літак�заправ� ник нового покоління) або створення європейської супутникової системи Galileo, були реалізовані саме на засадах публічно�приватного партнерства [8]. Дослідники наполягають на тому, що публічно� приватне партнерство це непросто співфінансуван� ня проектів, в яких зацікавлене суспільство, це на� самперед «максимальне використання унікальних можливостей кожного з учасників проекту із сукуп� ним зменшенням ризиків. Держава, співпрацюючи з бізнесом, отримує не лише зниження навантажен� ня на бюджет, але й більш глибоку та дієву, ніж тра� диційна бюрократія, систему управління проектом, а бізнес – визначений набір гарантій і преференцій. При цьому різноманітність форм і сфер застосуван� ня публічно�приватного партнерства роблять його універсальним механізмом для вирішення цілого ряду завдань – від створення та розвитку інфра� структури до розробки та адаптації нових перспек� тивних технологій» [9]. Поняття «Public Private Partnership» у вітчизняній літературі часто перекладається як «державнопри ватне партнерство», «приватнодержавне партнер ство», «публічноприватне партнерство» або «при ватнодержавна кооперація». Найбільш вірним і дослівним перекладом уявляється поняття «публіч� но�приватне партнерство», до того ж воно найбільш точно відтворює й сутність відносин, оскільки в якості публічного партнера в закордонній практиці часто виступають не лише органи державної влади, але також органи місцевого самоврядування, по� тужні громадські організації та благодійні фонди. Проте у працях українських і російських нау� ковців найчастіше використовується поняття «дер� жавно�приватне партнерство» як таке, що більш од� номанітно сприймається нашою громадськістю. Крім того, у країнах із перехідною економікою, де недостатньо розвинуті інститути громадянського сус� пільства, пропозиції про партнерство, як правило, надходять від органів державної влади чи місцевого самоврядування, за таких умов поняття «державно� приватне партнерство» більш правильно відображає провідну роль держави. У нашому дослідженні по� няття «державно�приватне» та «публічно�приватне» партнерство вживатимуться як синоніми. На сьогодні в науковій літературі не існує єди� ного та узгодженого визначення, а отже й розумін� ня, публічно�приватного партнерства. У зв’язку із цим можна лише характеризувати ті чи інші підхо� ди до визначення цього інституту суспільних відно� син, які склалися в тій чи іншій країні. Відповідно до визначення Європейської ко� місії, запропонованого у 2003 р., публічно�приват� не партнерство можна охарактеризувати як пере� дання приватному сектору частини повноважень, відповідальності та ризиків щодо реалізації інвести� Проблеми правового регулювання господарської діяльності ЕКОНОМІКА ТА ПРАВО 132009, №2 ційних проектів, які традиційно впроваджувалися чи фінансувалися публічним сектором. А найбільш популярним є визначення держав� но�приватного партнерства як такої системи співро� бітництва, в якій розподіляються ризики між парт� нерами за принципом кращої спроможності їх ней� тралізувати, а також існують узгоджений підхід до поділу винагород. У 2005 р. була оприлюднена доповідь Органі� зації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) «Розвиток публічно�приватного партнер� ства для інновацій в Росії», яка ґрунтувалася на ба� гаторічних дослідженнях російських та іноземних фахівців. У країнах�учасницях ОЕСР публічно�при� ватне партнерство вважається одним з найкращих засобів розвитку інновацій, накопичено багато різноманітних форм партнерств, які потребують створення рівних умов співпраці для приватних компаній, університетів і державних науково�дос� лідних установ у створенні інновацій. У доповіді заз� начається, що публічно�приватне партнерство не є чимось абсолютно новим для Росії, адже із залучен� ням приватного капіталу розвиваються потужні на� ціональні мегапроекти, такі як «Біотехнології для медицини та сільського господарства», «Центри трансферу технологій» та ін. Але ці ініціативи у своїй переважній більшості є сумісними проектами, що повністю чи частково фінансуються на грантові кошти відомими західними фондами у межах програм співробітництва і невідомо, як вони будуть розвиватися після закінчення термінів грантів. Тому ОЄСР рекомендує запроваджувати нові форми партнерств у галузі інноваційної діяльності: Програми довгострокових сумісних досліджень, що будуть здійснюватися сумісно приватними підприєм� ствами та державними науково�дослідними організа� ціями у провідних high�tech галузях, а також програ� ма «Проінноваційні державні закупівлі» щодо здійснення державних закупівель шляхом відкритих тендерних процедур для науково�виробничих держав� но�приватних об’єднань [10, с. 15–16]. В ЄС не розроблено рамкових документів щодо публічно�приватного партнерства, хоча базові нор� ми, якими регулюються такі відносини, містяться в Договорі про створення ЄС у ст. 43–49 (щодо сво� боди договорів, взаємного визнання тощо), а також у законодавстві ЄС про державні закупівлі та про концесії [11]. Необхідність створення загальноєвро� пейського законодавства про публічно�приватне партнерство неодноразово ставало темою обгово� рення на спільних засіданнях Європейської комісії, Європейського Парламенту та відповідних комі� тетів. У своїх доповідях посадовці ЄС визначають публічно�приватне партнерство, як феномен, що не вкладається у звичайні рамки чинного загально� європейського законодавства. Адже це явище не можна розглядати як звичайні закупівлі товарів і послуг для публічних потреб, оскільки приватний партнер залишається залученим до проекту на дос� татньо довгий період, він не лише надає допомогу у плануванні та розробці урядових проектів, що є типовим для ЄС, але може організовувати фінансу� вання та технічне забезпечення проекту, а також приймає на себе відповідальність за майно або на� дані послуги. Тому фахівці ЄС і країн�учасниць до цього часу не виробили спільного підходу щодо ре� гулювання ППП, противниками ідеї спільного ре� гулювання висловлюється чимало аргументів на ко� ристь збереження національних підходів. Отже три� ває так званий нормальний «технічний діалог» [12]. На одному із спільних засідань 30 листопада 2004 р. було прийнято «Зелену книгу» про публіч� но�приватне партнерство (Green Paper on public� private partnerships and Community law on public contracts and concessions) [13], де зазначалося, що публічно�приватне партнерство розвивається у краї� нах ЄС високими темпами, особливо в таких галу� зях, як транспорт, охорона здоров’я, освіта та нау� кові дослідження, національна безпека, поводжен� ня з відходами та енергетика. Виокремлюється дві форми партнерства: засноване на виключно до� говірній (контрактній) основі, що регулюється в межах європейських Директив про публічні за� купівлі, а також партнерство на інституційній ос� нові, яке передбачає співпрацю в межах окремого підприємства, заснованого ad hoc сумісно публічни� ми і приватними особами або публічне підприєм� ство, що контролюється приватним керуючим. У результаті обговорень і консультацій у «Зе� леній книзі» сформульовано висновок про те, що публічно�приватне партнерство (далі – ППП) має розвиватися в умовах ефективної конкуренції та чіткого правового регулювання, тому існує нагаль� на потреба у впровадженні на європейському рівні загальних принципів і правил щодо: процедури відбору приватного партнера для ППП; порядку створення ППП за приватною ініціа� тивою; умов контракту про ППП і порядок внесення до нього змін; субконтрактів; забезпечення ефективної конкуренції у разі виникнення інституційних партнерств. На сьогодні у деяких країнах ЄС а також Ка� наді, Австралії, Нігерії прийняті окремі закони про публічно�приватне партнерство як таке, або про публічно�приватне партнерство в певній сфері (на� приклад, Акт про публічно�приватно транспортну ініціативу США [14]). Проблемы правового регулирования хозяйственной деятельности ЭКОНОМИКА И ПРАВО14 2009, №2 Для нашої держави, з огляду на правові традиції та історичні обставини, найбільш цікавим уявляєть� ся досвід Польщі та Словенії. Закон республіки Польща «Про публічно�при� ватне партнерство» (Ustawa o Partnerstwie Publiczno� Prywatnym) від 28 липня 2005 р. невеликий за обся� гом нормативний документ, що складається із 5 розділів (45 статей) [15]. У першому розділі сформу� льовано основні положення, зокрема визначене поняття публічно�приватного партнерства як «співробітництва публічної організації із приватним партнером на базі контракту про публічно�приват� не партнерство на виконання публічних завдань, коли ця співпраця базується на принципах, визна� чених цим Законом». Згідно до п. 2 ст. 4 приватним партнером може бути: суб’єкт підприємницької діяльності; неурядова організація; церква чи релігійна асоціація; іноземне підприємство, що має такий статус згідно із законом місця реєстрації та виконує ви� моги щодо підприємницької діяльності в Рес� публіці Польща. У п. 3 ст. 4 визначені особи, що вважаються пуб� лічними організаціями: органи державної влади; органи місцевого самоврядування та їх асоціації; державні цільові фонди; державні середні школи; автономні заклади охорони здоров’я; державні або муніципальні заклади культури; Польська академія наук та її структурні підрозділи; державні або муніципальні юридичні особи, що виконують публічні завдання, за виключенням підприємств, банків і комерційних установ. Розділ другий зазначеного Закону присвячено підготовці публічно�приватного партнерства. Пуб� лічна організація зобов’язана підготувати фінансо� во�економічне обґрунтування, визначити переваги а також загрози й ризики партнерства та передати проект до відповідних підрозділів міністерства фі� нансів і міністерства економіки, які надають вис� новки та рекомендації. Інформація про запланова� не публічно�приватне партнерство розміщується у Бюлетені публічних закупівель (Вiuletynie Zamуwie Publicznych) та Бюлетені публічної інформації (Biuletynie Informacji Publicznej). Третій розділ присвячено принципам і проце� дурі вибору приватного партнера. Ст. 14 Закону пе� редбачає, що процедура вибору приватного партне� ра відбувається у відповідності до закону «Про публічні закупівлі» від 29 січня 2004 р., тобто на конкурсних засадах. Четвертий розділ містить вимоги щодо укла� дання контракту публічно�приватного партнерства та його виконання. Згідно зі ст. 18 контракт має обов’язково визначати: цілі та предмет угоди, стро� ки виконання; загальну заплановану вартість, неза� лежно від джерел фінансування; зобов’язання приватного партнера нести всі або частину витрат на виконання контракту, або гарантії несення цих витрат третьою стороною; обов’язки публічної організації щодо її внесків, включаючи кошторис; вимоги щодо якості та виконання стандартів; пра� ва публічної організації на поточний контроль і пе� ревірки виконання робіт та інші умови. Договір може бути визнано недійсним у разі невиконання вимог, що містяться у висновках міністерства фінансів, сформульованих при підго� товці проекту публічно�приватного партнерства, а також у разі відсутності публікації про таке партнер� ство в офіційних виданнях. Згідно закону, сторони лише за умови спіль� ної згоди мають право продавати чи купувати не� рухоме майно, а також вносити зміни до статут� них документів. У п’ятому розділі містяться прикінцеві поло� ження про приведення у відповідність до даного закону пов’язаних із ним нормативних актів. Закон Польщі «Про публічно�приватне парт� нерство», на нашу думку, є надто стислим, не роз� криває багатьох ключових понять і організаційно� правових форм партнерств, не містить норм щодо створення ППП за ініціативою приватних осіб. Цей нормативний акт має чимало критичних зау� важень, висловлених у працях польських дослід� ників, і на сьогодні підготовлено проект нової ре� дакції зазначеного закону. На відміну від Польщі, закон Словенії «Про публічно�приватне партнерство» від 23 листопада 2006 р. (Zakon o javno�zasebnem partnerstvu) [16] ґрунтовно визначає природу публічно�приватного партнерства, його форми та детально регулює усі аспекти даних відносин. Так, ст. 2 визначає: «публічно�приватне партнер� ство представляє собою відносини по залученню приватного інвестування до публічних проектів та/ або публічне співфінансування приватних проектів, що становлять публічний інтерес, такі відносини формуються між публічними і приватними партне� рами у зв’язку зі створенням, утриманням і обслуго� вуванням публічної інфраструктури або інших про� ектів, що становлять публічний інтерес…». Отже, ініціатива про партнерство може виходити як від дер� жавних установ, так і від приватних підприємців. Визначаючи сторони публічно�приватного партнер� ства, у словенському нормативному акті не перелічу� ються усі можливі організаційно�правові форми та� ких суб’єктів, а лише вказується на загальні ознаки осіб публічного і приватного права. Проблеми правового регулювання господарської діяльності ЕКОНОМІКА ТА ПРАВО 152009, №2 У законі чітко виписані повноваження органів дер� жавної влади та місцевого самоврядування при підго� товці та укладанні публічно�приватного партнерства щодо прийняття остаточних актів оцінювання проек� ту, прийняття рішення про наявність чи відсутність публічного інтересу у ППП, контролю та нагляду за виконанням проекту, а також порядок ухвалення інди� відуальних актів щодо партнерств. Основні контрольні повноваження покладаються на міністерство фінансів, крім того, міністр фінансів очолює Раду з питань пуб� лічно�приватного партнерства при Уряді Словенії. Важливе значення також мають основні прин� ципи ППП, що закріплені у ст. 12–19 закону: рівність кандидатів на усіх стадіях та в усіх скла� дових відносин партнерства; прозорість процедур і звітності ППП, яка дося� гається шляхом обов’язкової публікації інформації про цілі, природу, предмет і вартість проекту в за� собах масової інформації та в інтерненті; дотримання балансу прав, обов’язків і законних вигод між публічними і приватними партнерами, а також балансу несення комерційних ризиків; дотримання вимог конкурентного законодав� ства щодо неприпустимості обмеження конкуренції на відповідному ринку товарів чи послуг; субсидіарна відповідальність учасників парт� нерства за шкоду, завдану користувачам послуг або іншим особам внаслідок виконання публічно�при� ватного партнерства. У частині другій Закону встановлено форми публічно�приватного партнерства: відносини контрактного (договірного) парт� нерства у формі, передбаченій ст. 26 цього Закону (концесія або закупівля товарів чи послуг для дер� жавних потреб); відносини інституційного чи статутного парт� нерства у формі, передбаченій ст. 96 Закону (засну� вання органами державної влади, місцевого само� врядування або іншими особами публічного права і приватними партнерами юридичної особи, якій передаються права та обов’язки в галузі публічно� приватного партнерства). У цьому законі дуже детально і чітко врегульо� вано питання укладання контрактів та їх види, про� цедура відбору кандидатів на виконання публічно� приватного партнерства, система контролю тощо. У нашій держави також ведуться законопро� ектні роботи в цій галузі. Кабінетом Міністрів Ук� раїни було внесено до Верховної Ради проект Зако� ну «Про загальні засади розвитку державно�приват� ного партнерства» № 3447 від 8 грудня 2008 р., що складається із 23 статей. Проект визначає поняття державно�приватного партнерства – як системи відносин між державним і приватним партнерами, при реалізації яких ресурси обох партнерів об’єдну� ються з відповідним розподілом ризиків, відпові� дальності та винагород (відшкодувань) між ними, для взаємовигідної співпраці на довгостроковій ос� нові у створенні (відновленні) нових та/або модер� нізації (реконструкції) діючих об’єктів, які потребу� ють залучення інвестицій, а також користуванні (ек� сплуатації) такими об’єктами. Державним партнером, згідно проекту, може бути Кабінет Міністрів України, або інший, упов� новажений Кабінетом Міністрів України централь� ний орган виконавчої влади, місцеві органи вико� навчої влади (місцеві державні адміністрації), суб’єкт господарювання, уповноважений Кабіне� том Міністрів України, який є стороною договору, що укладається для реалізації проекту державно� приватного партнерства. Щодо форм реалізації державно�приватного партнерства, то у ч. 1 ст. 6 зазначається, що держав� но�приватне партнерство реалізується в договорній формі (концесії, оренди державного майна, лізин� гу, угоди про розподіл продукції, управління держав� ним майном, спільну діяльність та ін.). Другий розділ проекту «Основні пріоритети дер� жавної політики розвитку державно�приватного парт� нерства та шляхи їх реалізації» має суто декларативний характер та не несе регуляторного навантаження. На нашу думку, цей документ потребує значного доопрацювання, його схвалення в запропонованому вигляді навряд чи сприятиме залученню приватних інвестицій до публічної сфери, він має вигляд загаль� ної концепції чи програми й ніяк не вирішує пробле� ми правового регулювання зазначених відносин. У проекті значно звужене коло суб’єктів парт� нерства, порівняно з актами європейських держав, що аналізувалися вище. Усі питання, що пов’язані з визначенням об’єктів державно�приватних парт� нерств, обранням конкретного виду договору, ма� ють узгоджуватися на найвищому рівні – із Кабі� нетом Міністрів України. Задеклароване у ст. 3 по� ложення про справедливий розподіл ризиків, по� в’язаних із реалізацією проекту державно�приват� ного партнерства між державними і приватними партнерами, нівелюється п. 3 ст. 4, згідно якої при� ватний партнер повинен застрахувати на користь державного партнера ризик випадкової загибелі або пошкодження об’єкту договору. Отже даний законопроект розроблено без ураху* вання досвіду, набутого іншими державами в цій галузі, він не містить правового механізму регулювання дер* жавноприватного партнерства. Проте встановлен ня чітких і зрозумілих правил у цій сфері є вкрай необ* хідним для нашої країни, адже завдання державнопри * Згідно до постанови ВР України від 25.12.2008 р. № 828�VI за� конопроект відправлено на повторне перше читання. Проблемы правового регулирования хозяйственной деятельности ЭКОНОМИКА И ПРАВО16 2009, №2 ватного партнерства не лише в тому, щоб залучати приватні інвестиції до інноваційної діяльності, а й у тому, щоб спрямувати їх на під’єм технологічного рівня вітчизняного виробництва та фундаментальної науки. Література 1. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 36. – С. 266. 2. Закон України «Про наукову і науково�техніч� ну діяльність» від 13.12.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 12. – С. 165. 3. Закон України «Про пріоритетні напрями роз� витку науки і техніки» від 11.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 48. – С. 253. 4. The Global Competitiveness Report 2007–2008. Global Competitiveness Index rankings and 2006–2007 comparisons [Электронный ресурс]. – Режим доступу : www.weforum.org/en/initiatives/gcp/Global%20 Competitiveness%20Report/index.htm. 5. Рекомендації парламентських слухань на тему: «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації» від 27.06.2007 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 46. – С. 525. 6. Попондопуло В.Ф. Концессионные соглаше� ния – правовая форма государственно�частного партнерства / Попондопуло В.Ф. // Правоведение. – № 3. – 2008. – С. 27–30. 7. Пемпусь Ю. С. Государственно�частное парт� нерство в предпринимательской деятельности: кон� цессионные соглашения / Пемпусь Ю. С. // Эволю� ция российского права : тезисы докладов Всероссий� ской научной конференции (Екатеринбург, 25–26 ап� реля 2008 г.) / Уральская государственная юридичес� кая академия. – Х., 2008. – С. 96–100. 8. Lewis M.K. Public Private Partnership: The Worldwide Revolution in Infrastructure and Project Finance/ Lewis M.K., Grimsey D. — Northampton : Edward Elgar Publishing Limited, 2004. 9. Бруссер П. Государственно�частное партнерство – новый механизм привлечения инвестиций / Бруссер П. // Рынок ценных бумаг. – 2007. – № 2. – С. 9. 10. Fostering Public�Private Partnership for Innovation in Russia. OECD publication. – Paris, 2005. – C. 15–16. 11. Directive 2004/18/EC of the European Parliament and of the Council of 31 March 2004 on the coordination of procedures for the award of public works contracts, public supply contracts and public service contracts // Official Journal of the European Union. — 2004. — L 134/114 ; Council Directive 93/37/EEC of 14 June 1993 concerning the coordination of procedures for the award of public works contracts // Official Journal L 111, 30/04/1994. 12. Speech by Commissioner Frits Bolkestein Member of the European Commission in Charge of the Internal Market and Taxation , at the 3d annual Public�Private Partnership Global Summit Holland, Noordijk, 08 November 2005: «European Commission’s current policy on public�private partnerships and its future projects» [Электронный ресурс]. – Режим доступу : http://europa.eu.int/comm/internal_market/ en/speeches/021108�bolkestein_en.htm. 13. «Зелена книга» (Green Paper) к практиці Євро� комісії – дискусійна доповідь про ту чи іншу галузь політики ЄС, адресована усім зацікавленим органам ЄС. У деяких випадках на базі цих документів розроб� ляються «білі книги», що містять пропозиції до змін у законодавстві ЄС [Електронний ресурс]. – Режим до� ступу : http://eur�lex.europa.eu/smartapi/cgi. 14. An Act concerning Public�Private Transportation Initiatives [Электронный ресурс]. – Режим доступу : www.fhwa.dot.gov/ppp/legislation.htm. 15. Ustawa z dnia 28 lipca 2005 r. o partnerstwie publiczno�prywatnym // Dziennik Ustaw N 169. Poz. 1420. 16. Zakon o javno�zasebnem partnerstvu RS// Uradni list Republici Slovenije, st. 127/2006 z dne 07.12.2006, Cl.5348 [Электронный ресурс]. – Режим доступу : www.uradni�list.si/1/content?id=76809. Подано до редакції 28.04.2009 р.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-5175
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1681-6277
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T13:26:02Z
publishDate	2009
publisher	Інститут економіко-правових досліджень НАН України
record_format	dspace
spelling	Статівка, А.М. Шуміло, І.А. 2010-01-12T12:41:09Z 2010-01-12T12:41:09Z 2009 Проблеми правового забезпечення публічно-приватного партнерства в інноваційній сфері / А.М. Статівка, І.А. Шуміло // Економіка та право. — 2009. — № 2. — С. 11-16. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 1681-6277 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5175 34:330.341 Розглянуто проблеми взаємодії бізнесу та державної влади у сфері інноваційної діяльності. Запропоновано рекомендації щодо форм і методів правового регулювання цих відносин. Рассмотрены проблемы взаимодействия бизнеса и государственной власти в сфере инновационной деятельности. предложены рекомендации относительно форм и методов правового регулирования этих отношений. Рассмотрены проблемы взаимодействия бизнеса и государственной власти в сфере инновационной деятельности. предложены рекомендации относительно форм и методов правового регулирования этих отношений. uk Інститут економіко-правових досліджень НАН України Проблеми правового регулювання господарської діяльності Проблеми правового забезпечення публічно-приватного партнерства в інноваційній сфері Проблемы правового обеспечения публично-частного партнерства в инновационной сфере Problems of legal provision for private-public partnership in innovation sphere Article published earlier
spellingShingle	Проблеми правового забезпечення публічно-приватного партнерства в інноваційній сфері Статівка, А.М. Шуміло, І.А. Проблеми правового регулювання господарської діяльності
title	Проблеми правового забезпечення публічно-приватного партнерства в інноваційній сфері
title_alt	Проблемы правового обеспечения публично-частного партнерства в инновационной сфере Problems of legal provision for private-public partnership in innovation sphere
title_full	Проблеми правового забезпечення публічно-приватного партнерства в інноваційній сфері
title_fullStr	Проблеми правового забезпечення публічно-приватного партнерства в інноваційній сфері
title_full_unstemmed	Проблеми правового забезпечення публічно-приватного партнерства в інноваційній сфері
title_short	Проблеми правового забезпечення публічно-приватного партнерства в інноваційній сфері
title_sort	проблеми правового забезпечення публічно-приватного партнерства в інноваційній сфері
topic	Проблеми правового регулювання господарської діяльності
topic_facet	Проблеми правового регулювання господарської діяльності
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5175
work_keys_str_mv	AT statívkaam problemipravovogozabezpečennâpublíčnoprivatnogopartnerstvavínnovacíiníisferí AT šumíloía problemipravovogozabezpečennâpublíčnoprivatnogopartnerstvavínnovacíiníisferí AT statívkaam problemypravovogoobespečeniâpubličnočastnogopartnerstvavinnovacionnoisfere AT šumíloía problemypravovogoobespečeniâpubličnočastnogopartnerstvavinnovacionnoisfere AT statívkaam problemsoflegalprovisionforprivatepublicpartnershipininnovationsphere AT šumíloía problemsoflegalprovisionforprivatepublicpartnershipininnovationsphere

Проблеми правового забезпечення публічно-приватного партнерства в інноваційній сфері

Institution

Ähnliche Einträge