Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.)

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
Datum:	2006
Hauptverfasser:	Демченко, Т., Климович, Н.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2006
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/51792
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.) / Т. Демченко, Н. Климович // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2006. — Вип. 15. — С. 326-338. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-51792
record_format	dspace
spelling	Демченко, Т. Климович, Н. 2013-12-09T16:34:20Z 2013-12-09T16:34:20Z 2006 Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.) / Т. Демченко, Н. Климович // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2006. — Вип. 15. — С. 326-338. — Бібліогр.: 58 назв. — укр. 0869-2556 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/51792 uk Інститут історії України НАН України Проблеми історії України: факти, судження, пошуки Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.) Article published earlier
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
title	Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.)
spellingShingle	Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.) Демченко, Т. Климович, Н.
title_short	Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.)
title_full	Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.)
title_fullStr	Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.)
title_full_unstemmed	Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.)
title_sort	процес “сву” крізь призму пропагандистських заходів на чернігівщині (березень – квітень 1930 р.)
author	Демченко, Т. Климович, Н.
author_facet	Демченко, Т. Климович, Н.
publishDate	2006
language	Ukrainian
container_title	Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
publisher	Інститут історії України НАН України
format	Article
issn	0869-2556
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/51792
citation_txt	Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.) / Т. Демченко, Н. Климович // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2006. — Вип. 15. — С. 326-338. — Бібліогр.: 58 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT demčenkot processvukrízʹprizmupropagandistsʹkihzahodívnačernígívŝiníberezenʹkvítenʹ1930r AT klimovičn processvukrízʹprizmupropagandistsʹkihzahodívnačernígívŝiníberezenʹkvítenʹ1930r
first_indexed	2025-11-26T04:20:00Z
last_indexed	2025-11-26T04:20:00Z
_version_	1850608886305783808
fulltext	Т.Демченко, Н.Климович 326 Т.Демченко, Н.Климович ПРОЦЕС “СВУ” КРІЗЬ ПРИЗМУ ПРОПАГАНДИСТСЬКИХ ЗАХОДІВ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ (БЕРЕЗЕНЬ – КВІТЕНЬ 1930 р.) У 90-х рр. минулого століття історики багато зробили, щоб розкрити суть процесу СВУ, довести, що насправді контрреволюційної організації не існувало, або, як писав Гелій Снєгірьов: “СВУ – НЕ БУЛО !!!!!!”, а судову справу кваліфікував як “грандіозний історичний злочин” 1. Так, В.Пристайко та Ю.Шаповал підкреслили, що гіпотеза про заснування СВУ “навряд чи витримує перевірку документами і фактами” 2. Певну риску підвела під питанням щодо реального існування організації поява ґрунтовного дослідження “Політична історія України. ХХ століття”. Один з його авторів відзначив, що “СВУ” створили “у кабінетах слідчих”, “насправді наукову і творчу інтелігенцію судили за її антирадянське минуле, зокрема, за участь у діяльності політичних партій, які утворили Центральну Раду. Судили також за відмінний від офіційного спосіб мислення” 3. Проте інтерес до типового для сталінської доби процесу і тепер не згасає. Так, сучасний російський дослідник історії медицини вважає, що це була “перша справа лікарів”, бо на лаві підсудних опинилися й п’ятеро “докторів-бандитів” 4. Чимало дотичних проблем залишається поза сферою досліджень. Серед них, на думку авторів, на особливу увагу заслуговує аналіз інтелектуального та морального стану суспільства, на яке був розрахо- ваний широко розрекламований, хоча й неякісно поставлений спектакль. Мало в кого тепер викликає сумнів той факт, що показовий процес був задуманий і поставлений у Харківському оперному театрі як політичне шоу. Природно, що й тоді було чимало людей, які скептично поставилися до гучних заяв ДПУ, розповсюджуваних засобами масової інформації, пропагандистами та агітаторами. Але що думали, як реагували маси людей, далеких від інтелектуальних центрів, з низьким освітнім цензом, чиї знання та оцінку події формували засоби масової інформації та досить часто напівписьменні пропагандисти і керівники партійних і комсомольських шкіл? Яке місце в планах партійних і комсомольських органів посідало завдання – “викриття української контрреволюції та її спроб організувати за допомогою капіталістичних держав інтервенцію [проти – автори] Радянського Союзу”? Які конкретні заходи використовувалися, щоб “широко роз’яснити робітничим та бідняцько-середняцьким масам для ще більшого згуртування їх навколо партії і Радянської влади” 5? “Особливу увагу” ЦК КП(б)У, як відомо, вимагав “звернути на роз’яснювальну роботу серед “вчительства, Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.) 327 агрономії та інших груп інтелігенції” 6. До речі, цю “зовсім таємну” інструкцію у Чернігівському окружкомі ЛКСМУ розповсюдили за підписом секретаря Масленка та завідувача відділом агітмасової роботи Закса через декілька днів по одержанні, зобов’язавши підлеглих у районах звітувати “про вжиті заходи і переведену роботу” 7. Яку віддачу вони мали? Відповіді на ці питання ми спробуємо дати на основі аналізу документів, що містяться у фондах партійних та комсомольських органів 3 округ – Чернігівської, Ніжинської та Прилуцької, які в цілому і складали сучасну Чернігівську область, матеріалів окружної преси. Впливу на комсомольців, а через них і певною мірою на позаспіл- кову молодь надавали, як нам здається, виключного значення. Для того, щоб морально знищити, дискредитувати українську національно- свідому інтелігенцію, відсікти її від прорадянськи налаштованих кадрів, потрібно було максимально використати комсомольські органи. Тому, очевидно, на них покладалося і особливе завдання – провести чистку випускників місцевих ВИШ’ів. Звичайно, не обійшлося і без традиційного набору агітаційно-масових заходів, спроб активізувати систему партійного та комсомольського навчання, публікацій у пресі. Все це відбувалося на тлі грандіозної навали на село: морального і часто фізичного знищення “куркуля”, безпрецедентного насильства проти українських хліборобів в цілому, що полягало у втягуванні селянства за допомогою різних методів до так званого колгоспного будівництва, викачуванні коштів для індустріалізації і дострокового виконання (за 4 роки) першого п’ятирічного плану, обкладання непосильними податками, вилученні хліба тощо. Саме на досягнення цих цілей були спрямовані сили партійних, комсомольських, радянських та профспілкових органів і в нашому краї. Читаючи тогочасні документи, практично неможливо встановити, де закінчувалася одна гілка влади і розпочиналася наступна. Це був тотальний наступ, якому підпорядковувалося все інше. Всі три округи були аграрними, але Ніжинщина і Прилуччина (до складу останньої входило і декілька районів сучасної Полтавщини та Київщини) відноси- лися до тієї зони, де колективізація, принаймні, у декількох районах мала стати суцільною, тому їхні газети були переповнені відповідною інформацією. Щоправда, на практиці все зводилося до того, що пильні сількори невпинно викривали куркулів та їхню креатуру по селах. Деякі з цих дописів відрізняються дріб’язковістю, за якою, очевидно, прихову- ється рідкісний цинізм і прагнення звести особисті рахунки. Так, “Комсомольці” з села Щаснівки повідомили, що місцева вчителька Страдомська “до дітей попів, дяків, куркулів більш прихильна, ніж до бідняків. Учневі-бідняку Тулиголовцю не допомогла розв’язати матема- Т.Демченко, Н.Климович 328 тичного завдання, а попову дочку запрошує до себе додому і підучує” 8. Цей донос був вміщений у рубриці “Виявляємо шкідників” і був далеко не одинокий. Від ніжинців не відставали їхні прилуцькі колеги. Тут багато уваги приділяли, крім боротьби з глитаями, антирелігійній “роботі”, про яку писали у рубриках типу “Руйнуємо фортеці облуди, темряви, нищимо кубла класового ворога”: “робітники спілки будівельників у Прилуці ... оголосили збір ікон. За один день знесли у клюб понад 2 сотні “богів”, щоб знищити їх і остаточно порвати з релігією” 9. На ІХ-й Прилуцькій окружній партконференції (травень 1930 р.) якийсь тов. Садощенко хвалився: “Ми по окрузі закрили майже всі церкви” 10. Відтак, коли вищі партійні органи зобов’язали окружкоми інфор- мувати населення про перебіг процесу, то головний засіб – преса, був використаний сповна. Редактори ніжинської та прилуцької газет обов’язкову інформацію про процес у Харкові вміщували на останній сторінці, матеріали “Вістей” подавали у скороченому вигляді. Зрозуміло, діяльність “контрреволюціонерів” поєднували з “підривною роботою” Української православної автокефальної церкви, світового імперіалізму, Папи Римського, “петлюрівських недобитків”, але, понад усе, з боротьбою проти куркуля. Так, прилуцька окружна газета надрукувала виступ тодішнього наркома землеробства УСРР Демченка про боротьбу з шкідництвом у сільському господарстві. Він вважав, що “СВУ” політично оформляла вимоги глитая” 11. На шпальтах газети друкувалися резолюції з вимогою суворої кари зборів робітників панчішної фабрики, студентів педагогічного технікуму 12 та повідомлення про загальні збори Никонівської КНС Срібнянського району “з участю бідноти: “Якнайсуво- ріше покарати шкідників соціалістичного будівництва. Ганьбимо нашого односельця Івченка Михайла Йовдокимовича, що разом з іншими контрреволюціонерами сидить на лаві підсудних. Ми за масову колективізацію” 13. Важко сказати, чи добре знали комнезамівці свого земляка. Коли у 1990 р. відзначали 100-річчя від дня народження М.Івченка, то виявилося, що в селі не збереглося жодної будівлі, пов’язаної з ім’ям ювіляра, багато хто вперше почув про нього 14. Отже, йшлося про ставлення до абстрактного ворога, яким видавався кожний підсудний у справі СВУ. Вершиною революційного “гніву” можна вважати замітку Ів. Жука про гастролі у Прилуках “капелі” “Думка”. Автор умудрився навіть на такому матеріалі облити брудом СВУ та її “лідера” С.Єфремова 15. Ніжинські газетярі теж воліли вміщати на першій сторінці статті Сталіна. Матеріали про харківський процес, інколи під заголовком: “Петлюрівські покидьки перед пролетарським судом”, йшли на останніх сторінках 16. 8 квітня під загальною назвою “Трудящі Ніженщини вимагають найсуворішої кари контрреволюціонерам – Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.) 329 членам “СВУ” було вміщено 6 добірок про збори трудящих, на яких відбувалося ритуальне засудження членів неіснуючої організації, вимагалося жорстокої кари їм і водночас лунали заклики: “Хай живе вірна варта СРСР – органи ДПУ”. Члени артілі “Нове життя” (С.Петрівка Ново-Басанського району) оцінили події вельми оригінально: “На глитайські вибрики ми відповімо дружною весняною роботою. Прохаємо Вищий суд жорстоко покарати діячів “єфремівщини” 17. Чернігівська окружна газета, на відміну від двох вищеназваних, віддавала під матеріали про процес у Харкові незмінно першу сторінку, добросовісно передруковуючи інформацію центральної преси. На нашу думку, така щедрість пояснювалася двома причинами. В окрузі не було районів суцільної колективізації, тиск згори щодо темпів усуспільнення був менший, тому редакція охоче друкувала всі дотичні матеріали, починаючи від 28 лютого і по 22 квітня включно, коли отримала “Підсумки процесу “СВУ” 18. По-друге, можна здогадатися, що журналісти боялися припуститися “політичної помилки” в оцінці суду. Надійніше було користуватися текстами, що вже пройшли цензуру. Замітки про осуд дуже нагадують ті, що їх друкували на шпальтах ніжинської, прилуцької та, мабуть, і всіх інших окружних газет: “Аптечники” Чернігова вітали “вірного вартового пролетарської республіки – ДПУ”, вимагали дати “катюзі по заслузі” 19. У дуже загальних фразах була оприлюднена і резолюція загальних зборів “наукових робітників” та студентів Чернігівського ІНО: “Хай живе компартія – проводир соціалістичного будівництва”. Місцеве наукове товариство виключило причетних до СВУ членів – Й.Карповича (він, як відомо, був серед 45 підсудних), Д.Заушкевича, К.Тригубенка, Кошового, Д.Лебедя та інших, разом 8 чоловік 20. У способі оприлюднення компрометуючої інформації всіх трьох газет багато спільного: вони немовби щось приховують, бояться назвати зайве прізвище. Нам здається, що це пояснювалося не тільки надто низьким рівнем поінформованості, газетярі не просто не сміли розпочати власне розслідування, а не наважувалися навіть на якийсь більш-менш оригінальний сюжет. Те, що виходило з під їхнього пера, не витримує ніякої критики. Так, І.Стебун заперечив право “без- славних лідерів контрреволюційної “СВУ” на Тараса Шевченка, безапе- ляційно заявивши, що “аргументацію ворогів про націоналістичність Шевченка бито” 21. Між тим, оприлюднена вже в наші дні “Доповідна записка Голові ДПУ УСРР В.Балицькому “Про підсумки роботи по викриттю українського контрреволюційного підпілля по Україні у зв’язку із справою “СВУ” засвідчує, що чекісти здійснили численні арешти у Чернігівській, Прилуцькій та Ніжинській округах 22. Зрештою, подібні речі важко Т.Демченко, Н.Климович 330 приховати. Через багато років свідки пригадували арешти, які прокоти- лися Чернігівщиною, зачепивши в основному освітян 23. Проте, очевидно, це була парафія органів ДПУ, куди зазирати небезпечно, тому цей бік справи не знайшов відбиття на шпальтах місцевих газет. Підсумовуючи дані щодо характеру висвітлення інформації про процес у справі СВУ провінційною пресою, можна твердити, що оригінальних матеріалів майже не було, замітки про осуд і підтримку написані мовби однією рукою – однотипні, невиразні, переповнені лайливими виразами запевненнями у відданості партії і радянській владі. З них не можна вилучити конкретної інформації. Процесу, як відомо, передувала постанова ЦК ЛКСМУ про чистку комсомольських лав від 26 лютого 1930 р. Вона повинна була прове- дена організовано, стосуватися насамперед випускників навчальних закладів і завершитися до 15 квітня. В інструктивному листі відверто вказувалося, що “класово ворожі нам елементи” ведуть боротьбу за молодь: “Вони намагаються всіма засобами провадити розкладницьку роботу в ВИШ’ах, розуміючи те, що ВИШ’і і є те місце, де виховуються нові кадри для різних ділянок соціалістичного будівництва. Декілька місяців тому відкрита організація СВУ СУМ, які, головним чином, складалися з ворожої нам професури і студентства” 24. Досить плутаний виклад причин чистки різко контрастує з чіткими вказівками щодо проведення акції. “Головну увагу” в ході чистки треба було звернути на участь комсомольця у боротьбі з троцькізмом, правим ухилом, “шовіністичним настроєм во всіх його проявах”, виявити “чи товариш не чужий нам по соціальному стані”, його участь в громадсько-політичному житті, перевірка політписьменності, зв’язок з масами і десь на шостому місці – участь в покращенні роботи свого учбового закладу 25. Академізм тоді був не тільки не в моді, а оголошувався проявом аполітичності, а, відтак, був ворожим. Місцеве комсомольське керів- ництво, спростивши вказівки зверху, довело до відому комсомольських ватажків, що оскільки “ворожі елементи намагаються провадити розкладницьку роботу в ВИШ’ах... Про це останнім часом каже справа “СВУ”, “СУМ”, то потреба в очищенні лав є нагальною 26. Насправді зв’язок чистки з харківським процесом сприймався на місцях слабко. Були, очевидно, непоодинокі випадки, коли налякані підлітки, молоді люди навіть толком не знали, що це таке. Студентка Чернігівського ІНО, яку “вичистили” з лав ЛКСМУ, бо вона “вітає матір з “різдвом- христовим”, не хоче вступати до спілки безвірників”, на запитання комісії: “Що таке СВУ?”, відповіла: “Це судовий процес” 27. Оскільки чистці піддавалися зовсім юні особи, то запідозрити їх у підступних зв’язках з троцькістами чи правими ухильниками було Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.) 331 важко. Тому на практиці найважчим випробуванням для комсомольців було їхнє соціальне походження. Оскільки при наявності “ворожих” батьків до навчальних закладів, навіть шкіл вищих ступенів не приймали, то багато хто приховував своє походження. І. Кошелівець пригадував, як підробив довідку, видану головою сільради, щоб поступити до Ніжинського ІНО 28. Коли такі речі викривали, то юнака чи дівчину без- жально виганяли з вузу і виключали з комсомолу. Так, у Чернігові під чистку підпало 112 осіб – випускники місцевих навчальних закладів, які входили до 7 осередків ЛКСМУ. Виключено з комсомолу 11 чоловік 29. Головними причинами, як і слід було чекати, називалися: “батько- куркуль”, “син колишнього торгівця”, “за зв’язок з чужим елементом” – тіткою-торговкою, яка свого часу була засуджена до розстрілу”; тільки один мав три догани за п’янку, ідейно не витриманий – “дихає він антисемітизмом” 30. В цілому чистка пройшла без особливих жертв, якщо не рахувати одну комсомолку з медшколи, яка так боялася її наслідків, що втопилася після зборів 31. Протокол засідання комісії з чистки у Ніжинському ІНО зафіксував приблизно такий же набір “гріхів”. Щоправда, тут ставили у вину ще й недонесення на “ворожий елемент” з числа подруг 32. Ніжинський окружком ЛКСМУ вирішив провести чистку і тих осередків, які ніяк не стосувалися навчальних закладів. Результати були приголомшливими: у Козелецькому селищному осередку з 60 осіб було виключено 14, догану одержало 10, зауваження – 5, тобто майже на половину всіх комсомольців комісія отримала якийсь компромат 33. Чистка сільських осередків продемонструвала майже повну відсутність того рівня “політписьменності”, котра вимагалася від комсомольця. Син бідняка, член Свидовецького осередку з 8 запитань, поставлених комісією, відповів тільки на два: “Яку участь приймав у громадській роботі?” і “Що вище на селі С.Р. [сільрада] чи КНС?” – відповідно: “Працюю по колективізації” та “КНС”. Інші питання, які не виходили за межі мінімуму політпросвіти: “Що таке нова економічна політика або неп?”, “Що таке КІМ, КП(б)У, ВКП(б)?”, “Чим комсомолець мусить відріжнятися від позапартійної молоді?”, “Що сказав Ленін на 3-му з’їзді комсомолу?”, “Що таке конституція?”, незмінно отримували відповідь “Не знаю”. Виключили його, правда, за зв’язок “з чужим елементом”, пиятику і “фуліганство” 34. В інших випадках прямо і дуже часто писали про політичну неписьменність. Вона була головним зауваженням, проте при наявності “бідняцького” чи робітничого походження не вважалася таким уже великим гріхом. На ІХ Прилуцькій окружній партконференції (травень 1930 р.) ватажок місцевого комсомолу визнав, що недоліком трьохтисячного загону комсомольців є “політична неписьменність”35. Цікаво, що старий комсомольський працівник, робітник за походженням, Т.Демченко, Н.Климович 332 завідувач оргвідділом Чернігівського окружкому ЛКСМУ був звільнений з посади за те, що “корені правого ухилу” вбачав у політичній негра- мотності та малописемності 36, що їх щедро демонстрували на місцях. Наразі якраз неписьменність, причому не політична, а сама банальна, в обіймах якої борсалося тогочасне суспільство, і не дала змоги на повну потужність використати пропагандистські можливості судового процесу у Харкові. Абсолютна більшість молоді – як партійців, так і комсомольців – на “вірне” сприйняття якої і був розрахований його виховний потенціал, просто не здатна була збагнути, про що йшлося. Кількість неписьменних у Прилуцькій окрузі складала 45 тисяч осіб 37. Можна припустити, що по Чернігівській та Ніжинських округах нараховувалася приблизно така ж кількість. Наміри одночасно з колективізацією ліквідувати й неписьменність явно були утопічними 38. Ще більш безглуздо виглядали спроби залучити до цієї справи “старших піонерів та школярів”, організувавши з них ударні бригади по ліквідації неписьменності 39. Окружні комітети ЛКСМУ, хоча й брали зобов’язання ліквідувати неписьменність серед частини населення, часто провалювали його. Так, чернігівські комсомольці замість 7 тисяч обіцяних спромоглися охопити відповідною роботою лише 2470 осіб, причому самокритично визнали, що “наша участь в громаді “Геть неписьменність” явно недостатня” 40. Існувала тільки одна можливість розширити кількість і поліпшити якість роботи “червоних ліквідаторів” – так тоді називали осіб, які вчили грамоті неписьменних: залучити кадри вчителів без огляду на їхнє походження і добре заплатити за важку працю. На практиці ж освітян цькували, виганяли з роботи. Так, у березні 1930 р. двох вчителів із Сновська (тепер Щорс) та Ріпкинського району було знято з роботи як класово-чужий елемент, вчительці, яка “ховала свій соціальний стан (дочка крамаря)” винесли догану 41. Платили за працю в лікнепі мало – половину вчительської ставки в 25 руб. 50 коп. і то тим, хто працював тричі на тиждень по три години 42. Очевидно, не могли зарадити справі і численні школи та гуртки політосвіти, якими опікувалися партійні та комсомольські органи. Річ у тім, що освітній ценз пропагандистів не витримував ніякої критики. Як вони умудрялися виконувати навчальні плани, сказати важко, скоріш за все їх ніхто навіть не збирався реалізувати, замінюючи інформацією про поточні політичні події, якщо заняття взагалі проводилися. У Вертіївській районній партійній школі у 1929/30 навчальному році на уроках “гуртка українознавства” “проробляли” наступні теми: “Х пленум ВККІ. Завдання самокритики в боротьбі з правим ухилом. М’ясна проблема. Весняна посів-кампанія та колгоспне будівництво”. На заняттях з української мови розглядали підсумки минулого господарчого року 43. Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.) 333 Власне, у численних списках активу та слухачів, штатних працівників райкомів та органів радянської влади відсутня навіть графа про освіту. Нам вдалося виявити тільки дані про склад керівних кадрів Прилуцької округи на 1 березня 1930 р. із зазначенням освітнього цензу. Із 301 співробітника 233 мали нижчу освіту, середню – 32, вищу – 13, спеціальну – 7, виходить, що були й такі, хто взагалі не мав жодного документу про освіту 44. Про реальну писемність сільських активістів свідчить заява до партійної “ячейки” КП(б)У комуни ім. Червоних партизанів члена партії Спиридона Веделя. Пропонуємо її повну копію. “Під час горожанської війни я приймав участь против рижних білих банд яки нападали и хотили вирвати наши завоеванія Октября а також не мало приходилося боротися з нашими внутрешними врагами яких на Україні в той час було дуже багато. Після закинченя всіх як зовнишних а також і внутрешних нападаючих на нас банд я працював по упродкомівській лінії 3 місяці контролером по млинах 5 місяців агентом по продрозверстки і 11 місяців помішником завідуючого складами Ніженського упродкома, также працював 6 місяців у 1922 році та увес 1923-й головою сільради у селі Мильниках Мринського району.В 1924 році я поступив до комуни им. Червоних Партизан, из 17-го Серпня 1925 року по 10-е Листопада 1928-й рік працював Завгосподарством Комуни, а с 16-го Листопаду 1928-го року и в сучасний мент працюю Головою Комуни. За весь час перебуваня у комуни особливо в керуючий роботи я набув багато практичних знань, але надалі коликтивизація росте бистрим темпом, и в свою чергу ускладняється а для цего потрибуе твердих керовників с практичними и теористичними знанями, а тому маючи багато практики и щоб увязати практику из теорієй прохаю дати мини рекомендацію на все украински одногодичние колективизати курси, яки відбудуться у м. Киіві. Всю роботу яка на мене покладалася со дня революції виконував с повной революційной сознательностю, а также буду твердо виконувати и на дали. Рік народження 1893. Окончив сільську школу, арифметику всі 4 действія знаю гарно. Член партіі с 1928 року”. Підпис прохача і дата – 4 ХІ 29 р. 45. Інформація про знання арифметичних дій у заяві Веделя не випадкова. В інструктивному листі про набір на Всеукра- їнські хлібні курси (організаторів колгоспного руху) вказувалося, що треба підбирати членів партії, “добре письменних та тих, що знають аритметику”, “маючих політичні знання в розмірі не менше курса партшколи 1-го ступеня” 46. Мринський районний партком підтримав його кандидатуру 47, що означало визнання рівня освіти голови комуни цілком достатнім. Такі люди, звичайно, з великою охотою виступали на різних зборах, засуджуючи всіх, на кого вказував перст партійної верхівки, але не спроможні були вникнути у суть проблеми. Для них це Т.Демченко, Н.Климович 334 був своєрідний ритуал, згодом відпрацьований до автоматизму. “Мало засудили СВУ, потрібно більше боротися з шкідниками” – сказав у виступі на партконференції секретар РПК, робітник, член партії з 1920 р. 48, відреагувавши таким чином на подію, якій влада намагалася надати значного резонансу. З одного боку, партійну верхівку і справжніх режисерів процесу у справі СВУ – органи ДПУ це цілком влаштовувало, але, з іншого, навіщо друкувати товстелезний том матеріалів процесу, коли навіть тоненькі агітки мало хто здатен прочитати, а тим більше збагнути, що там написано. До речі, це може бути однією з причин, чому не було продовжено друкування стенографічного звіту судового процесу. Справа, очевидно, не тільки в тому, що ДПУ так вчинило, щоб “не скандалити себе перед світом, бо з того стенографічного звіту було видно, що цілий той судовий процес білими нитками шитий” 49. Справа у тому, що партійний, комсомольський, радянський, профспілковий актив через свою загальну неписемність, перевантаженість, боротьбою з куркулями та виявленням “ворогів” у своїх лавах не збагнув глибокого задуму ДПУ і поставився до пропаганди процесу як до чергової кампанії по викриттю ворогів. Що думала інтелігенція Чернігівщини з цього приводу, як вона реагувала на цю гучну справу? Насамперед, варто розмежувати тих представників розумової праці, котрим пощастило завершити освіту до революції, та численних висуванців радянської доби, які ніколи не читали праць того ж С.Єфремова, а, якщо й читали, то не завжди розуміли, про що він пише. Сам Сергій Олександрович у своєму знаменитому “Щоденнику” залишив чимало свідчень цього. Якщо говорити про Чернігівщину, то кадри справді високоосвічених гуманітаріїв були тільки в Ніжинському ІНО. Як боялися і не розуміли професори, за віщо мордують їхніх колег у Харкові, як декому з них було незручно і соромно вимовляти лайливі слова, добре запам’ятав вже згадуваний І.Кошелівець 50. Можливо, навпаки, вони занадто добре усвідомлювали, що їх чекало в разі відмови. Арешти продовжувалися і після завершення процесу. У Ніжині, і, очевидно, повсюдно “контингент фахових викладачів” змен- шувався, почалося висування на викладацьку роботу людей без належної кваліфікації 51 – це був очевидний і вкрай загрозливий з точки зору належної підготовки кадрів наслідок справи СВУ. Інші навчальні заклади не могли похвалитися високим рівнем фахової підготовки педагогічних кадрів. Згідно із розпорядженням зверху Прилуцький окружком КП(б)У довго вишукував у партійних лавах осіб, котрі б володіли німецькою, французькою та англійською мовами. Зрештою виявили 5 чоловік 52, і подали їхні біографічні дані до столиці. Один з них , 1896 року народження, зовсім ніде не вчився, до 1920 р. працював Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.) 335 закрійником у швацькій майстерні, а з 1920 р. перейшов на педагогічну роботу як лектор-суспільствознавець, з 1923 р. працював у Прилуцькому педагогічному технікумі лектором соціально-економічного циклу 53. Цілком можливо, що за допомогою самоосвіти “суспільствознавець” і досяг належного інтелектуального рівня, але сам факт вельми показовий. Від викладачів вимагали насамперед відданості режимові, а кращого способу її продемонструвати як виступити з розгромною критикою ворогів, важко знайти. От і змагалися між собою журналісти, вчителі, медики, науковці, хто знайде більше лайливих слів на адресу “ворогів”. У суть справи мало хто вникав: одні боялися, розуміючи замовний характер процесу і приреченість підсудних (у цьому плані показові спогади О.Кобця 54), а інші, і їх було, безумовно, більшість охоче брали участь у засудженні, збиткуванні над ворогами партії і радянської влади, але при цьому не виходили за певні рамки ритуалу, тобто не відбувалося формування переконань. З іншого боку, тиск відчували всі, і багато людей, не знаючи толком кого й за що вони проклинають, обурювалися, що їх примушують це робити. Це обурення рідко коли проривалося назовні. Як правило, незадоволення виявлялося у традиційний для радянських часів спосіб: розмови у вузькому колі та невиконання під будь-яким приводом високоідейних, але нецікавих завдань. Можливо, тому у робітничому клубі при Линовицькому цукровому заводі план 1929 р. по кіносеансам був виконаний повністю, але не проведено 12 тематичних вечорів, не влаштовані 2 суди з виробничої тематики, 2 вечори запитань і відповідей, літературний суд над сучасним письменником. З гуртків найбільшим попитом користувався драматичний, його учасники підготували менше ніж за три місяці 4 вистави, а “Безвірника” так і не заснували, автодорожнього гуртка теж 55. Природно допустити, що коли б дійшов до наших днів акт обстеження роботи клубу за 1930 р., то запланований політичний суд чи бій над/з учасниками процесу СВУ виявився б не реалізованим. Інколи прямо на зборах люди виступали проти лінії на осуд. Причому не напівписьменні комсомольці або комнезамівці, котрі не глибоко розбиралися у політиці, сліпо довіряючи партії у виявленні ворогів, а якраз ті, хто осмислював ситуацію, кого можна називати дисидентами, хоча тоді їх таврували як шкідників. Один з таких випадків потрапив на шпальти місцевої газети. Збори працівників школи сліпих у Чернігові проходили у розпал судового процесу у Харкові, але на них ухвалили резолюцію із засудженням хрестового походу проти СРСР, який нібито проголосив папа римський Пій ХІ. Вихователька Наталка Іванівна Шугаєвська (знаменно, що її прізвище, ім’я та по-батькові написане повністю) “принципово Т.Демченко, Н.Климович 336 голосувала проти резолюції”. Свій вчинок вона пояснила так: “Смішно голосувати проти того, у що сам віруєш. Я глибоко й переконливо віруюча людина. Я не виправдовую виступу папи, проте вважаю, що папа своїм виступом попав “не в бровь, а в глаз”, релігію у нас справді влада пригноблює”. Окрім того, мужня жінка заявила, що “більшість вчителів виступають проти церкви, бо бояться”. Як “шкідника на вироб- ництві” її зняли з роботи і виключили із профспілки 56. Розмови поза офіційними заходами були, очевидно, ще різкішими, але на шпальти газет не потрапляли. У таємних донесеннях про настрої населення, які комсомольські та партійні органи надсилали до центру, фіксувалося в основному негативне ставлення до колективізації, розкуркулення, хлібозаготівель тощо. Селянство мало знало і досить байдуже реагувало на гучні процеси. Підсумовуючи, можна стверджувати, що партійні та комсомольські організації Чернігівщини, переобтяжені важко здійсненними завданнями по соціалістичній перебудові села, порівняно мало уваги звертали на інші численні інструкції, які спускалися згори, і часто нехтували ними. Особливо часто це спостерігалося у сфері теорії та ідеології. Місцеві ватажки, самі не досить грамотні, максимально спрощували директиви центру, по суті вихолощуючи задум постановників політичного шоу. Відтак, очевидно, залишалися нереалізованими хитромудрі “метод- завдання” на кшталт роздрукованої у кількості 250 примірників розробки на тему: “Національна політика партії та процес СВУ”, яка залишилася у паперах Чернігівської окружкому КП(б)У 57. Навряд, щоб пропагандисти змогли розкрити передбачені питання, опрацювати рекомендовану літературу, а їхні слухачі усвідомити, про що йдеться. Від читання тогочасних документів складається враження: про що б не йшлося у виступі доповідача, все зводилося до ліквідації “куркульства як кляси”. Тому, можна вважати цілком справедливою критику “роз’яснювальної” роботи як “кволу”, тобто незадовільну 58. Так воно й було: партійний та комсомольський мало цікавився перебігом процесу, а низи й поготів були далекі від нього. З іншого боку, не такими вже безневинними видаються ритуальні колективні осуди, які провадилися у відповідності з вказівками влади. Людей, у першу чергу, молодь, привчали до лицемірства. Змушуючи вимагати смерті, кари міфічним ворогам, учасників зборів робили свідомими, а частіше несвідомими спільниками системи. Організатори ретельно стежили, щоб всі брали участь у церемонії голосування, сповнених прокляттями резолюцій. Зрештою, саме в ході цих масових акцій формувалося зневажливе ставлення до інтелігенції, байдужість до людського життя, закладалися підвалини нетерпимості до чужих думок та переконань. Зерна класової ненависті, Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.) 337 посіяні в ході революції і громадянської війни, давали перші паростки в українському селі. 1 Снєгірьов Г (Є.) Набої для розстрілу та інші твори. – Нью-Йорк – Торонто, 1983. – С. 84, 86. 2 Пристайко В., Шаповал Ю. Пристайко В., Шаповал Ю. Справа “Спілки Визволення України”: Невідомі документи і факти: Науково-документ. видання. – К., 1995. – С. 41. 3 Політична історія України. ХХ століття. У шести томах / Ред. кол. І.Ф.Курас та ін. – К., 2003. – Т.3: Утвердження радянського ладу в Україні (1921 – 1938) / Керівн. тому С.В.Кульчицький. – С.207 – 208. 4 Мирский М.Б. Процессы “врачей-убийц”. 1929 – 1953 годы // Вопросы истории. – 2005. – № 4. – С. 73 – 77. 5 Державний архів Чернігівської області (далі – ДАЧО). – Ф. П-342. – Оп. 1. – Спр. 869. – Арк. 313. 6 Там само. – 7 Там само. – Ф. П-61. – Оп. 1. – Спр. 708. – Арк. 61. 8 Нове село: Селянська газета: Орган окрпарткому, окрвиконкому та окрпрофради Ніженщини. – 1930. – 25 січня. – С. 3. 9 Правда Прилуччини: Орган Прилуцького ОПК, ОВК та ОРПС. – 1930. – 9 січня. – С. 2. 10 ДАЧО. – Ф. П-342. – Оп. 1. – Спр. 870. – Арк. 13. 11 Правда Прилуччини. – 19 квітня. – С. 4. 12 Там само. – 25 березня. – С.1. 13 Там само. – 19 квітня. – С. 6. 14 Павлів Й. Вшановують земляки // Деснянська правда: Орган Чернігівського обкому Компартії України і обласної Ради народних депутатів. – 1990. – 8 серпня. – С.4. 15.Правда Прилуччини. – 19 березня – С. 6. 16 Нове село. – 18 квітня. – С. 7. 17 Там само. – 8 квітня. – С. 4. 18 Червоний стяг: Орган Чернігівського окрпарткому, окрвиконкому та окрпрофради. – 1930. – 22 квітня. – С. 3. 19 Там само. – 22 березня. – С. 4. 20 Там само. – 12 квітня. – С.4. 21 Там само. – 11 березня. – С.2. 22 Пристайко В., Шаповал Ю. Назв. праця. – С. 149 – 150; 159 – 162; 177. 23 Опера СВУ – музика ГПУ (спогади свідків): Збірка / Упоряд. Ю.Хорунжий. – Кам’янськ-Шахтинський, 1992. – С. 142. 24 ДАЧО. – Ф. П-60. – Оп. 1. – Спр. 400. – Арк. 1 – 2. 25 Там само. – Арк. 5. 26 Червоний стяг. – 1930. – 9 березня. – С.2. 27 Там само. – 22 березня. – С. 2. Т.Демченко, Н.Климович 338 28 Кошелівець І. Розмови в дорозі до себе: Фрагменти спогадів та інше. – Вид. друге, скорочене й доповнене. – К., 1994. – С. 40. 29 ДАЧО. – Ф. П-61. – Оп. 1. – Спр. 681. – Арк. 76. 30 Там само. – Арк. 76 (зворот), 77. 31 Там само. – Арк. 77 (зворот). 32 Там само. – Ф. П-60. – Оп. 1. – Спр. 400. – Арк. 16. 33 Там само. – Арк. 9. 34 Там само. – Арк. 33. 35 Там само. – Ф. П-342. – Оп. 1. – Спр. 870. – Арк. 25. 36 Там само. – Ф. П-61. – Оп. 1. – Спр. 681. – Арк. 17. 37 Правда Прилуччини. – 1930. – 13 січня. – С. 5. 38 ДАЧО. – Ф. П-342. – Оп. 1. – Спр. 870. – Арк. 50; Ф. П-60. – Оп. 1. – Спр. 388. – Арк. 107. 39 Там само. – Ф. П-60. – Оп. 1. – Спр. 388. – Арк.33. 40 Там само. – Ф. П-61. – Оп. 1. – Спр. 685. – Арк. 12. 41 Червоний стяг. – 1930. – 23 березня. – С. 4. 42 ДАЧО. – Ф. П-10. – Оп. 1. – Спр.888. – Арк. 24. 43 Там само. – Ф. П-11. – Оп. 1. – Спр.614. – Арк. 121 (зворот). 44 Там само. – Ф. П-342. – Оп. 1. – Спр. 869. – Арк. 230. 45 Там само. – Ф. П-11. – Оп. 1. – Спр.614. – Арк. 77, 77 (зворот). 46 Там само. – Ф. П-342. – Оп. 1. – Спр. 869. – Арк. 246. 47 Там само. – Ф. П-11. – Оп. 1. – Спр.614. – Арк. 76. 48 Там само. – Ф. П-342. – Оп. 1. – Спр. 870. – Арк. 4. 49 Туркало К. Спогади. – Нью-Йорк, 1978. – С. 3. 50 Кошелівець І. Назв. праця. – С.76. 51 Там само. – С. 78. 52 ДАЧО. – Ф. П-342. – Оп. 1. – Спр. 869. – Арк. 300. 53 Там само. – Арк. 301. 54 Кобець О. Спогад про процес СВУ (Запис Л.Полтави) // Рада. – 1993. – 7 жовтня. – С. 3. 55 ДАЧО. – Ф. П-342. – Оп. 1. – Спр. 869. – Арк. 290, 290 (зворот). 56 Червоний стяг. – 1930. – 9 квітня. – С.4. 57 ДАЧО. – Ф. П-10. – Оп. 1. – Спр. 878. – Арк. 47 – 48. 58 Там само. – Ф. П-11. – Оп. 1. – Спр. 625. – Арк. 44; Ф. П-61. – Оп. 1. – Спр. 708. – Арк. 61.

Процес “СВУ” крізь призму пропагандистських заходів на Чернігівщині (березень – квітень 1930 р.)

Institution

Ähnliche Einträge