І.Б.Дацків. Брест 1918: європейський прорив України
Рецензія на книгу: Дацків І.Б. Брест 1918: європейський прорив України. – Тернопіль: Астон, 2008. – 254 с.
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5236 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | І.Б.Дацків. Брест 1918: європейський прорив України / А.М. Киридон // Укр. іст. журн. — 2009. — № 5. — С. 222-225. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860084099995140096 |
|---|---|
| author | Киридон, А.М. |
| author_facet | Киридон, А.М. |
| citation_txt | І.Б.Дацків. Брест 1918: європейський прорив України / А.М. Киридон // Укр. іст. журн. — 2009. — № 5. — С. 222-225. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Рецензія на книгу: Дацків І.Б. Брест 1918: європейський прорив України. – Тернопіль: Астон, 2008. – 254 с.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:18:25Z |
| format | Article |
| fulltext |
222 Рецензії
ристовують інтелектуальний потенціал львівського вузу. Керівні посади в багатьох спорід-
нених навчальних закладах країн колишнього СРСР до нинішнього дня обіймають його
випускники.
Викладацький склад і значна частина студентів польської національності академії
закордонної торгівлі з приходом радянської влади в 1939 р. й особливо після закінчення
Другої світової війни змушені були покинути вуз та Україну. Вони заснували вищі
економічні навчальні заклади (академії) у Кракові й Вроцлаві, які нині досягли євро-
пейського рівня розвитку.
Критично оцінюючи пройдений шлях, аналізуючи підсумки багаторічної діяльності
академії, автор визнає низку проблем, без розв’язання котрих важко буде рухатися вперед.
Це – якість навчання і національне виховання студентів, здійснення фундаментальних
досліджень у галузі торгівлі, науково обґрунтованих рекомендацій щодо розвитку україн-
ської кооперації. До першочергових завдань навчально-виховного процесу колективу він
відніс також формування зі студентів еліти нації зі сформованими лідерськими здібностя-
ми, здатними кваліфіковано керувати всіма сферами суспільного життя. Для цього, на його
думку, необхідно гармонізувати вищу освіту в Україні за такими принципами, як автоно-
мія вузів, єдність навчання, виховання та наукових досліджень, свобода освіти, вірність
традиціям європейського гуманізму, взаємний обмін інформацією, виконання спільних
проектів, мобільність викладачів і студентів тощо.
Дотримуючись точки зору про роль освіти й науки у добу глобалізації та високих
технологій, автор визначає їх як головний чинник соціальної стабільності, економічного
добробуту України, її конкурентноздатності й національної безпеки. Дослідник зазначив,
що рівень розвитку держави залежатиме від політичних, культурних й освітніх пріори-
тетів, а її доля великою мірою – від інтелектуального потенціалу та здатності інтегруватися
в європейську і світову систему науки й освіти.
Позитивно оцінюючи рецензовану книгу професора С.Гелея, слід зазначити окремі
недоліки. Зокрема у такій ґрунтовній праці відсутній іменний покажчик, нерівномірно
розподілено матеріал. Насамперед це стосується історичної частини, перевантаженості
прізвищами під час аналізу проблем перебудови освіти.
Читаючи книгу професора С.Гелея «Львівська комерційна академія: Нарис історії»,
ще раз переконуєшся, що цей навчальний заклад – один із провідних економічних вузів
України. Його колектив домігся значних успіхів в інтеграції національної освіти в європей-
ський простір. Дане дослідження вельми прислужиться розвиткові торговельно-економіч-
ної, кооперативної та загалом вищої освіти в Україні.
І.Г.Патер (Львів), І.Я.Соляр (Львів)
Дацків І.Б.
Брест 1918: європейський прорив України. – Тернопіль: Астон, 2008.
– 254 с.
Подеколи випадковий збіг обставин чи подій стає підґрунтям для осмисленого поєд-
нання чи обумовлює їх проекції. Опрацьовуючи майже одночасно чергове видання
«Українського гуманітарного огляду» (вип.13) та монографію І.Б.Дацківа «Брест 1918:
європейський прорив України», мимоволі вдаєшся до рефлексій з приводу сутності диску-
сії про зміну обличчя історіографії, різний характер дослідницького поля. Хтось будує візії
минулого в постмодерному ключі, а хтось торує шлях віднайдення правди працелюбним
пошуком та критикою джерел на основі різних методологій.
Назва монографії кандидата історичних наук, доцента Тернопільського національного
економічного університету І.Б.Дацківа «Брест 1918: європейський прорив України»
викликає зацікавлення, з одного боку, з огляду на пошук незалежною Україною зовніш-
ньополітичного вектора й, відповідно, екстраполяції історичного минулого на проблеми
сьогодення, а, з іншого, – сподівання на ориґінальні підходи науковця щодо однієї з про-
блем періоду національно-визвольних змагань. Осмисленню й сприйняттю зазначеного
монографічного видання допомогла публікація доктора історії Люблінського католицького
університету М.Філіповича про постмодернізм в історіографії (Філіпович М. Смерте льна
223Рецензії
загроза чи нові перспективи? (Про постмодернізм в історіографії) // Український гумані-
тарний огляд. – Вип.13. – К., 2008. – С.9–29). Розмірковуючи над традиційною історіогра-
фією, М.Філіпович зазначає: «Аби надати «фактам» значення історик мусить його скон-
струювати, а ця операція, принаймні значною мірою, є його власним винаходом». Далі
зауважує, що «навіть скромні, далекі від історіографічної спекуляції «фактографічні»
праці містять сильний елемент конструювання, який великою мірою залежить від уяви
історика, середовища, школи і т.д.». Саме з цих позицій конструювання перебігу історич-
ного процесу І.Б.Дацків пропонує читачеві чергову візію проблем національно-виз вольних
змагань 1917–1921 рр., актуалізованих новітньою наукою – зовнішньополітичної діяль-
ності українських урядів періоду Центральної Ради та гетьманату П.Скоро падського, ста-
новлення дипломатії, укладання Брестського мирного договору 1918 р.
В умовах визначення зовнішньополітичного вектора України звернення до досвіду
попередніх етапів державотворення видається актуальним. Дипломатична історія доби
Української революції 1917–1921 рр., коли Україна вперше після тривалого часу виступи-
ла як самостійний суб’єкт міжнародного права, заслуговує на особливу увагу. Метою
дослід ження визначено «досягнення об’єктивного висвітлення визначних історичних
подій, оцінювання ролі та значення видатних постатей у формуванні зовнішньополітичних
пріоритетів, започаткуванні державних структур національної дипломатії, результатив-
ності їх діяльності на важливих етапах становлення, утвердження й захисту незалежності
України, її гідного міждержавного представництва» (с.8). При цьому підкреслюється, що в
основу реалізації концептуальних засад досліджуваної проблеми покладено «ретельність
вивчення та узагальнення наукової джерельної бази, переосмислення сфальсифікованих
тлумачень за відкритості і доступності ориґінальної архівної документації, доцільність
застосування методів комплексного аналізування перебігу визначних подій за розробленою
системою головних пріоритетів – об’єктів і суб’єктів дослідження для встановлення істо-
ричної справедливості в оцінюванні їх визначального впливу на звершення доленосних
процесів державотворення і державозбереження України» (с.8–9).
Спираючись на науковий доробок попередників, архівні документи, опубліковані дже-
рела, І.Б.Дацків висвітлює спрямовану на захист національних інтересів українського
народу дипломатичну діяльність делеґації Української Центральної Ради на мирних пере-
говорах у Бресті 1918 р., розбудову дипломатичної служби Української Держави, брестські
угоди, проблеми українсько-російських відносини тощо.
Рецензована праця складається зі вступної частини, чотирьох розділів і висновків.
У вступі автор окреслює актуальність проблеми. При цьому наголошується, що Брест-
ський мирний договір Української Народної Республіки з Центральними державами
(Німеччина, Австро-Угорщина, Болґарія і Туреччина), укладений 9 лютого 1918 р., став
політичною подією в європейській історії ХХ ст., першим значним зовнішньополітичним
актом України й першим миром у світовій війні 1914–1918 рр.
У вступі також здійснено спробу історіографічного аналізу проблеми та побіжно сха-
рактеризовано джерельну базу дослідження. Найбільш репрезентативний масив докумен-
тів, пов’язаних із Брестським мирним договором 1918 р., автор монографії виявив у
Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО
України). Це, насамперед, фонди Української Центральної Ради (1115), Ради Народних
Міністрів (Ґенерального секретаріату УНР) (1063), секретаріату закордонних справ УНР
(2592), українських дипломатичних місій, делеґацій у справі переговорів з Тимчасовим
урядом, Раднаркомом, а також особисті фонди С.Шелухіна (3695), С.Петлюри (3809), Д.
Дорошенка (4186) тощо. Заслуговує на схвалення впровадження до наукового обігу доку-
ментів з архівів Російської Федерації: Державного архіву Російської Федерації – матеріали
Міністерства закордонних справ УНР (Р-6087), Ґенерального секретаріату УНР (Р-7527), а
також фонд «Мирні переговори в Брест-Литовську» (413) та фонд РНК РСФРР (219).
Використано також значний обсяг опублікованих джерел і періодичних видань, що відо-
бражають діяльність Української Центральної Ради та її виконавчих установ.
У першому розділі – «Шлях до Бреста» – автор зазначає, що з перших днів існування
Центральної Ради перед її політичним проводом постали надзвичайно складні проблеми з
розроблення концептуальних засад і основоположних принципів майбутнього статусу
України та програми реалізації внутрішньої і зовнішньої політики. У розділі аналізується
пошук ідеологічних та організаційних засад Центральної Ради, непрості проблеми налагод-
ження її діяльності, процес формування національної дипломатії та встановлення перших
224 Рецензії
контактів з іноземними державами. Наголошується, що одним із головних напрямів діяль-
ності Центральної Ради стали заходи щодо встановлення перемир’я на фронтах і припинен-
ня Першої світової війни. Розглядається прийняття рішення про участь делеґації УНР у
переговорах у Бресті.
Рецензовану працю вирізняє намагання схарактеризувати персоналії, причетні до
зовнішньополітичної діяльності. І.Б.Дацків зазначає, що за Центральної Ради закладалися
основи української національної дипломатії, формувалися її перші інституції, тимчасові над-
звичайні місії поступово переформовувалися у постійні дипломатичні представництва. У цей
період було вироблено законодавчі акти, якими практично керувалися дипломатичні служби
Української Держави та Директорії УНР, визначено стратегічні напрями розбудови відом-
ства та його складових, створено умови для розгортання масштабів міжнародної співпраці в
інтересах України (с.81). Водночас, на думку дослідника, перший період українських
національно-визвольних змагань через невиправданий романтизм, ідеологічну зашореність
та тривалу внутрішньопартійну міжусобицю серед лідерів Центральної Ради ознаменувався
втраченими можливостями щодо розбудови дипломатичних структур (с.82).
Причини активізації зовнішньої політики Центральної Ради аналізуються у другому
розділі, який має назву «Брест: перші кроки України на міжнародній арені». Наголошу-
ється, що керівництво Української Центральної Ради, враховуючи безпосередню загрозу
аґресії з боку більшовицької Росії, вдалося до налагодження контактів з країнами Цент-
рального блоку. Автор не залишив поза увагою той факт, що всупереч намаганням росій-
ської делеґації на чолі з Л.Д.Троцьким запобігти участі українських представників у між-
народній конференції у Бресті, вітчизняні дипломати відстояли право України виступати
самостійним суб’єктом міжнародних відносин. Рішуча й послідовна позиція українських
дипломатів базувалася, насамперед, на заявах голів делеґацій Центральних держав і біль-
шовицької Росії про право націй на самовизначення. Автор відзначає, що українські дипло-
мати виявили великі здібності й уміння використовувати суперечності, які існували між
більшовицькою Росією та Четверним союзом, а також враховувати проблеми внутрішньо-
політичного та економічного становища Німеччини й Австро-Угорщини (с.123–124).
У третьому розділі – «Брестський мирний договір УНР із Центральними держава-
ми» – автор книги наголошує на успіхах української делеґації у справі міжнародного
визнання УНР. Про досягнення вітчизняних дипломатів красномовно свідчать результати
історичної угоди, повний текст якої подано в монографії (с.128–131) та реакція на цю подію
у світі: «Перші заяви урядів Центральних держав засвідчили, що укладення Брестського
мирного договору уможливило Україні, перш за все, зміцнення й леґалізацію її державнос-
ті на міжнародному рівні, оскільки Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина і Болґарія
визнали Україну де-факто і де-юре» (с.133). Водночас у книзі подається неоднозначне став-
лення окремих країн Європи до укладеного договору (с.136–137). І.Б.Дацків наголошує:
«Брестський мирний договір радикально змінив зовнішньополітичні орієнтири україн-
ської дипломатії», а визнання повного суверенітету України Центральними державами
«відкрило нові перспективні можливості для розбудови міністерства закордонних справ,
дипломатичної й консульської служби» (с.137).
Автор аналізує діяльність українських дипломатів у боротьбі за соборність українських
земель (с.138–147), підкреслює значення укладення військової конвенції України з
Центральними державами про надання збройної допомоги у справі визволення України від
більшовицьких військ (с.147–158), розглядає економічні аспекти Брестського договору та
діяльність українських дипломатичних представництв і економічно-торгівельних місій за кор-
доном (с.159–169). У висновках до розділу дослідник ще раз наголошує, що найважливішим
досягненням України було збереження державної незалежності та вихід на міжнародну арену,
що сприяло державному будівництву і продовженню національно-визвольних змагань.
Започаткування нового етапу в історії української дипломатії автор пов’язує з періо-
дом гетьманату Павла Скоропадського (розділ четвертий «Дипломатія гетьманату в бороть-
бі за виконання брестських угод»). Підкреслюючи тяглість та правонаступність процесу
державотворення, дослідник відзначає головні орієнтири дипломатії («які, власне, не від-
різнялися від зовнішньополітичного курсу Центральної Ради»): досягнення міжнародного
визнання, встановлення і зміцнення дипломатичних, військово-політичних, економічних
та культурних відносин з країнами Центрального блоку, нейтральними європейськими
державами та новими державними утвореннями, які виникли на землях постімперської
Росії (с.172–192). Про розбудову зовнішньополітичного відомства з розгалуженою дипло-
225Рецензії
матичною структурою йдеться в окремому підрозділі (с.192–203). На сторінках рецензова-
ного видання також аналізується широкомасштабна активізація міжнародної діяльності
гетьманської дипломатії (с.204–236) та наслідки анулювання Брестського мирного догово-
ру Всеросійським ЦВК (с.236–241).
І.Б.Дацків наголошує, що ефективною діяльністю дипломатичного корпусу Україн-
ська Народна Республіка (зокрема в період укладання Брестського договору) значно роз-
ширила зону присутності в Європі й заклала підґрунтя для подальшого розвитку двосто-
ронніх стосунків і державного визнання. Дипломатія гетьманату П.Скоропадського вияви-
ла свої найкращі риси у напруженій боротьбі за визнання України суб’єктом міжнародного
права, у дотриманні умов Брестського мирного договору, при відстоюванні соборності укра-
їнських етнічних земель.
Автор монографії робить висновок, що з погляду становлення незалежної Української
держави Брестський мир був, безсумнівно, фактом позитивним і надзвичайно важливим.
Він зміцнював українську самостійність, підносив значення України, насамперед на між-
народному рівні. У Брестському мирі вперше зафіксовано поборницькі устремління
Центральної Ради, її турботу про долю західноукраїнських земель. Підготовка та укладен-
ня економічної угоди в Києві були активним продовженням брестської політики уряду.
Водночас, на нашу думку, праця не позбавлена вад змістового й формального характе-
ру. Попри різні окреслення хронологічних меж національно-визвольних змагань, які
зустрічаються в історіографії (1917–1920, 1917–1921, 1917–1923 рр.), авторові слід було б
визначитися з власною позицією щодо використання хронології (в одних випадках ідеться
про національно-визвольні змагання 1917–1921 рр., в інших – 1917–1923 рр.).
Детальнішою й умотивованішою хотілося б бачити класифікацію та систематизацію
історіографічних джерел (розд.1): недостатньо вмотивовано принципи та критерії запропо-
нованої періодизації; виокремлені періоди потребують сутнісного аналізу процесів; доціль-
но було б чітко розмежувати історіографічні та історичні джерела, акцентуючи увагу на
характері праць. При цьому варто було б узяти до уваги той факт, що історіографічний про-
цес передбачає аналіз поступового нагромадження знань із проблеми та обумовленість
соціально-політичними імперативами.
Усвідомлюючи значний історіографічний доробок із проблеми національно-визвольних
змагань, автор, на жаль, торує шлях «першовідкривача», не враховуючи ґрунтовних історіо-
графічних розвідок. Для прикладу, здобутки сучасної історіографії щодо досліджень україн-
ської державності доби національно-визвольних змагань підсумував у фундаментальній
монографії В.П.Капелюшний (Капелюшний В.П. Здобута і втрачена незалежність: історіо-
графічний нарис української державності доби національно-визвольних змагань (1917–
1921 рр.). – К., 2003. – 608 с.). До того ж, було б добре в історіографічному огляді подати
перелік тем, які потребують розробки, що сприяло б подальшому науковому пошуку.
І.Б.Дацків пропонує класифікувати «здобутки дослідників проблеми … за чотирма під-
розділами, які вирізняються методологічними засадами у вивченні і висвітленні аспектів
доленосної для українського народу та його держави події – Брестського мирного догово-
ру». Однак у роботі виділено лише першу групу – «наукові праці, творчий доробок безпо-
середніх і найактивніших учасників Української революції та її провідників» (с.10). На
жаль, подальший виклад історіографічного огляду автор не структурує. На нашу думку,
логічним було б розмежування історіографічних джерел за видовою характеристикою.
Крім того, варто було б подати критерії та принципи класифікації джерел. Зустрічаються
прикрі стилістичні й граматичні помилки, невдале конструювання речень.
На нашу думку, варто було б сконцентрувати увагу не лише на перебігові подій 1917–
1918 рр., але спроектувати історичне минуле на перспективу сьогодення з огляду на заде-
кларований європейський вибір України.
Водночас на основі опрацювання значного масиву джерел, упроваджених до наукового
обігу вперше або маловідомих широкому загалові, автор подав власне бачення проблеми заро-
дження й діяльності української дипломатії напередодні підписання Брестської мирної
угоди та у процесі її виконання. Монографія І.Б.Дацківа «Брест 1918: європейський прорив
України» стане у пригоді науковцям, студентам, усім, хто цікавиться минулим нашої країни
та історією української дипломатії. Насамкінець зауважимо, що поява нових розробок відо-
мих проблем призводить до пізнання дослідників одного проблемного поля, знайомить зі
спробами їх власних конструкцій, зрештою породжує сумніви, заперечення, дискусії.
А.М.Киридон (Київ)
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-5236 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:18:25Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Киридон, А.М. 2010-01-13T15:56:11Z 2010-01-13T15:56:11Z 2009 І.Б.Дацків. Брест 1918: європейський прорив України / А.М. Киридон // Укр. іст. журн. — 2009. — № 5. — С. 222-225. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5236 Рецензія на книгу: Дацків І.Б. Брест 1918: європейський прорив України. – Тернопіль: Астон, 2008. – 254 с. uk Інститут історії України НАН України Рецензії І.Б.Дацків. Брест 1918: європейський прорив України Article published earlier |
| spellingShingle | І.Б.Дацків. Брест 1918: європейський прорив України Киридон, А.М. Рецензії |
| title | І.Б.Дацків. Брест 1918: європейський прорив України |
| title_full | І.Б.Дацків. Брест 1918: європейський прорив України |
| title_fullStr | І.Б.Дацків. Брест 1918: європейський прорив України |
| title_full_unstemmed | І.Б.Дацків. Брест 1918: європейський прорив України |
| title_short | І.Б.Дацків. Брест 1918: європейський прорив України |
| title_sort | і.б.дацків. брест 1918: європейський прорив україни |
| topic | Рецензії |
| topic_facet | Рецензії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5236 |
| work_keys_str_mv | AT kiridonam íbdackívbrest1918êvropeisʹkiiprorivukraíni |