С.Д.Гелей. Львівська комерційна академія: Нарис історії
Рецензія на книгу: Гелей С.Д. Львівська комерційна академія: Нарис історії. – Л.: Вид-во Львівської комерційної академії, 2008. – 624 с.
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5237 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | С.Д.Гелей. Львівська комерційна академія: Нарис історії / І.Г. Патер, І.Я. Соляр // Укр. іст. журн. — 2009. — № 5. — С. 219-222. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-5237 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Патер, І.Г. Соляр, І.Я. 2010-01-13T15:56:18Z 2010-01-13T15:56:18Z 2009 С.Д.Гелей. Львівська комерційна академія: Нарис історії / І.Г. Патер, І.Я. Соляр // Укр. іст. журн. — 2009. — № 5. — С. 219-222. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5237 Рецензія на книгу: Гелей С.Д. Львівська комерційна академія: Нарис історії. – Л.: Вид-во Львівської комерційної академії, 2008. – 624 с. uk Інститут історії України НАН України Рецензії С.Д.Гелей. Львівська комерційна академія: Нарис історії Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
С.Д.Гелей. Львівська комерційна академія: Нарис історії |
| spellingShingle |
С.Д.Гелей. Львівська комерційна академія: Нарис історії Патер, І.Г. Соляр, І.Я. Рецензії |
| title_short |
С.Д.Гелей. Львівська комерційна академія: Нарис історії |
| title_full |
С.Д.Гелей. Львівська комерційна академія: Нарис історії |
| title_fullStr |
С.Д.Гелей. Львівська комерційна академія: Нарис історії |
| title_full_unstemmed |
С.Д.Гелей. Львівська комерційна академія: Нарис історії |
| title_sort |
с.д.гелей. львівська комерційна академія: нарис історії |
| author |
Патер, І.Г. Соляр, І.Я. |
| author_facet |
Патер, І.Г. Соляр, І.Я. |
| topic |
Рецензії |
| topic_facet |
Рецензії |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| description |
Рецензія на книгу: Гелей С.Д. Львівська комерційна академія: Нарис історії. – Л.: Вид-во Львівської комерційної академії, 2008. – 624 с.
|
| issn |
0130-5247 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5237 |
| citation_txt |
С.Д.Гелей. Львівська комерційна академія: Нарис історії / І.Г. Патер, І.Я. Соляр // Укр. іст. журн. — 2009. — № 5. — С. 219-222. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT pateríg sdgeleilʹvívsʹkakomercíinaakademíânarisístoríí AT solâríâ sdgeleilʹvívsʹkakomercíinaakademíânarisístoríí |
| first_indexed |
2025-11-25T00:45:54Z |
| last_indexed |
2025-11-25T00:45:54Z |
| _version_ |
1850502853569806336 |
| fulltext |
219Рецензії
вої комунікації та спілкування через формальні інституції. Не може не імпонувати те, що
автор монографії, будучи прихильником класичної версії документознавства, не нехтує
раціональними ідеями документології, декларуючи певні позитивні моменти комунікацій-
них підходів у документознавстві.
Звернімо увагу на ще одну обставину, яка дозволяє позитивно відгукнутися про рецен-
зовану працю. В.В.Бездрабко засвідчує високий рівень обізнаності щодо змісту напрямів
документознавчих студій, які провадяться у сучасній Україні. Автор детально окреслює
низку перспективних документознавчих тем (термінологія науки, класифікація, уніфіка-
ція документів, керування документаційними процесами, організація електронного доку-
ментообігу, історичне документознавство і т.д.), що є актуальним і має цілком реальні
підстави для розроблення та впровадження у життя. Високий теоретичний рівень розумін-
ня концепційних проблем українського документознавства є ще одним вагомим приводом
для особливого поцінування рецензованої монографії.
При написанні книги автор залучила матеріали, що зберігаються у провідних архівах
нашої країни, зокрема у Центральному державному архіві вищих органів влади та управлін-
ня України, Центральному державному історичному архіві України у м. Львові. Бездоганно
володіючи методами архівної евристики, В.В.Бездрабко вдалося віднайти унікальні, рідкісні
документи з досліджуваної тематики, репрезентувавши їх науці та широкому загалові.
Склад, зміст архівних документів, залучених при написанні книги, є досить різноманітним,
що сприяє уникненню однобічного розкриття теми дослідження. Особливе поцінування
знайшли й історіографічні джерела, а загальний список наукової літератури, використаної
при розробленні теми, складається з понад 1700 одиниць. Це дозволяє стверджувати про
високий ступінь арґументованості запропонованих автором висновків (с.675–687).
Крім основного тексту монографії особливо варто поцінувати, так би мовити, «марґі-
нальні» тексти – кінцеві посилання, довідки, покажчик імен (с.688–711), що налічує
близько 1300 позицій, список скорочень (с.712–716), які доповнюють і розширюють мож-
ливості розуміння авторських ідей. Відзначимо, що В.В.Бездрабко пише легко, цікаво,
вільно оперуючи опрацьованим джерельним та історіографічних матеріалом. Автору вда-
лося уникнути надмірного перевантаження тексту монографії іншомовною лексикою (чим
доволі часто «грішать» сучасні дослідники), а також складних для сприйняття багаторівне-
вих граматичних конструкцій. Усе це значно полегшує читання книги, присвяченої такій
далеко непростій темі. Зауважимо також, що монографія вийшла в гарному поліграфічно-
му виконанні, а її художнє оформлення вдало гармоніює зі змістом, позитивно впливаючи
на сприйняття складного наукового твору.
Монографія В.В.Бездрабко «Документознавство в Україні: інституціоналізація та сучас-
ний розвиток» належить до фундаментальних документознавчих досліджень і, безумовно,
стане у пригоді не тільки фахівцям – документознавцям, архівознавцям, представникам
наук документально-комунікаційного напряму, але також буде корисною всім, хто цікавить-
ся питаннями історії й теорії вітчизняного документознавства, сучасного його розвитку.
Таким чином, можемо зробити закономірний висновок, що із виходом у світ праці Валентини
Бездрабко суттєво доповнилася парадигма історичного студіювання документознавства,
зміст якої полягає в новому прочитанні й осмисленні його як процесу пізнання.
В.С.Шандра (Київ)
Гелей С.Д.
Львівська комерційна академія: Нарис історії. – Л.: Вид-во Львівської
комерційної академії, 2008. – 624 с.
Після відновлення незалежності України 1991 р. у вітчизняній історичній науці поси-
лилося зацікавлення минулим науково-дослідних інститутів, вищих навчальних закладів
тощо. Зокрема за останнє десятиріччя з’явилися монографії, нариси, статті, присвячені
Інституту історії України НАНУ, Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАНУ,
Києво-Могилянській академії, Національному університетові «Львівська політехніка»,
Національному лісотехнічному університету й ін. Однак поза увагою вчених залишалося
220 Рецензії
довгий час минуле економічних науково-дослідних інститутів та вузів. Цю прогалину спро-
бував заповнити доктор історичних наук С.Гелей, який протягом багатьох років досліджу-
вав історію одного з найстаріших вищих навчальних закладів – Львівської комерційної
академії, яка за час свого існування від 1817 р. і донині дала освіту багатьом українським
економістам.
Фундаментальне дослідження містить сотні документів, таблиць і понад тисячу світлин.
Воно викликало значний резонанс серед наукової громадськості. У книзі використано мате-
ріали й документи архівів України, відділу рукописів Львівської національної наукової
бібліотеки України імені В.Стефаника, приватних збірок, а також збірників «Wiadomości
statystyczne о stosunkach Galicyi», «Rocznik statystyki Galicyi», «Sprawozdanie dyrekcyi c.k.
Akademii handlowej we Lwowie» за 1899–1921 pp., «Wiadomośсi Gospodarcze» Торговельно-
промислової палати, «Polski Słownik Biograficzny». Надзвичайно важливим джерелом стали
численні праці вітчизняних та зарубіжних авторів, спогади сучасників, законодавчі акти й
нормативні документи. Зазначимо, що більшість їх уводиться в науковий обіг уперше.
Джерельна база дослідження дала авторові змогу показати складний історичний
шлях, котрий пройшов навчальний заклад упродовж майже двох століть (1817–2007 рр.)
своєї історії. На цьому шляху він пережив епоху європейського відродження, що стало
головним у подальшій його діяльності, дві світові війни, тоталітарні режими, відновлення
української державності.
Аналізуючи діяльність викладацького складу закладу, С.Гелей наголосив на визнач-
ній громадсько-політичній роботі його представників – видатних учених і патріотів
України: Володимира Залозецького, Іларія Огоновського, Ярослава Гординського, Воло-
димира Калиновича, Григорія Микитея, Володимира Білинського, Олени Дашкевич-
Степанів, Петра Франка та ін. Автор не оминув увагою і визначних польських учених та
освітянських діячів – Антонія Павловського, Павла Постела, Казимира Петеняка-Са-
нецького, Евґеніуша Ромера, Францішека Томанека, Авґуста Циргоффера та ін.
Понад 190-річний шлях Львівської комерційної академії – переконливе свідчення її
успіхів у вихованні багатьох поколінь громадсько-політичних діячів, кваліфікованих
фахівців у різних сферах економіки, кооперації, торгівлі. Серед них – активні діячі
українського національно-визвольного руху Микола Шраг, Петро Дужий, Роман Ільни-
цький, Ярослав Пришляк, Володимир Паїк, Євгенія Зелінська, Іван Губка; вчені-педагоги,
доктори наук Олександр Попов, Григорій Ковальчак, Василь Сопко, Володимир Шевчук,
Олександр Зайцев, Степан Шкарабан, Ірина Ткачук, Олександр Литовченко, Володимир
Марцин, Володимир Онищенко й ін.
Автор книги висвітлює навчально-виховну діяльність одного з провідних економічних
вузів України в умовах австрійського, австро-угорського, польського, радянського режимів
і періоду незалежності нашої країни, досліджує цікаве життя колективу, відзначає
здобутки його кращих представників на ниві фахової освіти й науки, не приховуючи
проблем, які мали місце у житті навчального закладу.
С.Гелей не протиставляє ідей, котрими керувалися освітянські діячі в різні епохи, не
прагне представити будь-який досвід у кращому світлі, а інший, навпаки, відкинути, як це
намагаються робити деякі сучасні українські дослідники. Його мета – репрезентувати
надбання науково-педагогічного колективу закладу на різних етапах його становлення для
забезпечення подальшого розвитку й адаптації до сучасних умов. Позитивний досвід
минулого дає змогу нинішнім освітянам твердо стояти на засадах високого професіона-
лізму, духовності та патріотизму.
Автор, узагальнюючи пройдений у майже два сторіччя історичний шлях навчального
закладу, осмислюючи його наукові й освітні здобутки, показав тяглість традицій, котрі
залишили пам’ять для прийдешніх поколінь. Від Реальної школи в Львові (1817 р.),
Цісарсько-королівської реально-торговельної академії (1835 р.), торговельного відділення,
а згодом середньої торговельної школи Цісарсько-королівської технічної академії (1844 р.),
Вищої торговельної школи (1899 р.), Торговельної академії (1902 р.), Вищої школи
закордонної торгівлі (1922 р.), Академії закордонної торгівлі (1938 р.), Львівського
інституту радянської торгівлі (1939 р.) і Торговельно-економічного інституту (1947 р.) до
сучасного потужного навчального закладу – Львівської комерційної академії (1994 р.) –
такі етапи розвитку найдавнішого в Україні вищого торговельно-економічного вузу.
На всіх цих етапах існування академії у центрі уваги завжди була підготовка спеціа-
лістів високого класу – бухгалтерів та економістів, фінансистів та аудиторів, менеджерів і
221Рецензії
маркетологів, товарознавців, працівників банківської й митної справи, економістів-між-
народників і правників. Надзвичайно важливим завданням її колективу було здійснення
глибоких наукових досліджень у галузі економіки, торгівлі та кооперації, формування
власної системи відтворення педагогічних кадрів, поширення торговельно-економічних
знань серед населення. Ця, за словами автора, благородна мета, закладена ще в перші роки
становлення вузу, не втратила актуальності й у наш час.
Вивчаючи першоджерела часів Австрійської імперії, автор вперше у вітчизняній
історіографії переконливо довів, що датою заснування найстарішого навчального торго-
вельно-економічного закладу в Україні слід вважати не 1899, а 1817 р. – рік створення у
Львові Реальної школи. Адже в Німеччині, Австрії та Швейцарії вищі технічні навчальні
заклади були започатковані від шкіл підготовчих – реальних. Оскільки корені Львівської
політехніки і Львівської комерційної академії були спільними (Реальна школа мала два
відділення –торговельне й технічне), то правомірно розглядати 1817 р. як дату заснування
обох навчальних закладів.
В другій половині XIX ст. Львів набував рис європейського міста. Це прискорило
розвиток економіки та індустріалізацію краю й потребу у фахівцях технічного профілю.
Як і в інших містах, основна економічна функція Львова полягала у торгівлі, котра
досягла значного розвитку тут лише наприкінці XIX ст. Це зумовило створення в 1899 р.
самостійного торговельного навчального закладу – Вищої торговельної школи, яка у
1902 р. отримала статус академії.
На конкретних фактах автор показав можливості та творчу силу інтелектуальних сил
академії. Біографічні мікронариси про кращих представників педагогічного колективу та
випускників вдало доповнюють історію цього навчального закладу.
Відомо, що 30 червня 1941 р. частини вермахту зайняли Львів, а вже 4 липня було
розстріляно 39 професорів вищих шкіл міста, зокрема – Т.Бой-Желенського, К.Вайґеля,
А.Ломницького, Т.Бартеля, Р.Лоншана де Бер’є, Т.Островського, С.Пілята, А.Соловія.
Серед жертв нацистських репресій опинився професор, доктор-економіст, колишній ректор
Львівської академії закордонної торгівлі Генрік Корович і професор цієї ж академії, доктор
математики, один із засновників львівської математичної школи Станіслав Рузевич.
Минуло вже понад шість десятиліть від часу цієї жахливої трагедії. Проте обставини
загибелі львівських професорів, у тому числі академії закордонної торгівлі, й нині
трактуються по-різному. Заслуга автора в детальному дослідженні цієї трагічної сторінки
минулого країни та навчального закладу. Незаперечно доведено, що вбивство професорів у
Львові здійснено не «українськими буржуазними націоналістами» (як твердили окремі
польські й радянські дослідники), а спецслужбами нацистської Німеччини. У 2007 р. – у
рік святкування 190-річчя навчального закладу – вчена рада ухвалила розмістити портрети
Генріка Коровича й Станіслава Рузевича у залі засідань поряд із портретами інших
професорів, а також у пам’ять про них відкрити меморіальну таблицю.
Після закінчення Другої світової війни сталінський режим прагнув ліквідувати
національно-визвольний рух в Україні. З цією метою він розширював проведення збройних
акцій, намагався ідеологічно протистояти національній ідеології. Російщення навчальних
закладів, денаціоналізація та комуністична ідеологізація програм, підручників і посіб-
ників, зменшення часу на вивчення спеціальних дисциплін й одночасне його збільшення на
вивчення російської мови, літератури та «марксистсько-ленінських наук» було, на думку
автора, характерним у той час для вищої освіти.
Особливість дослідження ще й у тому, що воно підказує розв’язання низки гострих
проблем розвитку сучасної національної торговельно-економічної та кооперативної й
загалом вищої освіти в Україні. Принципи Болонського процесу вимагають спрямувати
діяльність Львівської комерційної академії, кожного її структурного підрозділу на під-
готовку фахівців, здатних конкурувати на ринку праці. У книзі акцентується на необхід-
ності підвищувати кваліфікацію викладачів, сприяти їхньому систематичному стажуван-
ню у провідних вищих навчальних закладах та наукових установах як в Україні, так і за
кордоном, зосереджувати зусилля професорського складу на вихованні високодуховного та
професійного покоління молодих спеціалістів.
Львівській комерційній академії вдалося не тільки примножити кращі традиції своїх
попередників, а й зробити значний поступ у розвитку і становленні торговельно-економіч-
ної науки не тільки в Україні, а, зрештою, й в інших містах і країнах. Варто нагадати, що
Полтавський університет споживчої кооперації, низка коледжів та технікумів вико-
222 Рецензії
ристовують інтелектуальний потенціал львівського вузу. Керівні посади в багатьох спорід-
нених навчальних закладах країн колишнього СРСР до нинішнього дня обіймають його
випускники.
Викладацький склад і значна частина студентів польської національності академії
закордонної торгівлі з приходом радянської влади в 1939 р. й особливо після закінчення
Другої світової війни змушені були покинути вуз та Україну. Вони заснували вищі
економічні навчальні заклади (академії) у Кракові й Вроцлаві, які нині досягли євро-
пейського рівня розвитку.
Критично оцінюючи пройдений шлях, аналізуючи підсумки багаторічної діяльності
академії, автор визнає низку проблем, без розв’язання котрих важко буде рухатися вперед.
Це – якість навчання і національне виховання студентів, здійснення фундаментальних
досліджень у галузі торгівлі, науково обґрунтованих рекомендацій щодо розвитку україн-
ської кооперації. До першочергових завдань навчально-виховного процесу колективу він
відніс також формування зі студентів еліти нації зі сформованими лідерськими здібностя-
ми, здатними кваліфіковано керувати всіма сферами суспільного життя. Для цього, на його
думку, необхідно гармонізувати вищу освіту в Україні за такими принципами, як автоно-
мія вузів, єдність навчання, виховання та наукових досліджень, свобода освіти, вірність
традиціям європейського гуманізму, взаємний обмін інформацією, виконання спільних
проектів, мобільність викладачів і студентів тощо.
Дотримуючись точки зору про роль освіти й науки у добу глобалізації та високих
технологій, автор визначає їх як головний чинник соціальної стабільності, економічного
добробуту України, її конкурентноздатності й національної безпеки. Дослідник зазначив,
що рівень розвитку держави залежатиме від політичних, культурних й освітніх пріори-
тетів, а її доля великою мірою – від інтелектуального потенціалу та здатності інтегруватися
в європейську і світову систему науки й освіти.
Позитивно оцінюючи рецензовану книгу професора С.Гелея, слід зазначити окремі
недоліки. Зокрема у такій ґрунтовній праці відсутній іменний покажчик, нерівномірно
розподілено матеріал. Насамперед це стосується історичної частини, перевантаженості
прізвищами під час аналізу проблем перебудови освіти.
Читаючи книгу професора С.Гелея «Львівська комерційна академія: Нарис історії»,
ще раз переконуєшся, що цей навчальний заклад – один із провідних економічних вузів
України. Його колектив домігся значних успіхів в інтеграції національної освіти в європей-
ський простір. Дане дослідження вельми прислужиться розвиткові торговельно-економіч-
ної, кооперативної та загалом вищої освіти в Україні.
І.Г.Патер (Львів), І.Я.Соляр (Львів)
Дацків І.Б.
Брест 1918: європейський прорив України. – Тернопіль: Астон, 2008.
– 254 с.
Подеколи випадковий збіг обставин чи подій стає підґрунтям для осмисленого поєд-
нання чи обумовлює їх проекції. Опрацьовуючи майже одночасно чергове видання
«Українського гуманітарного огляду» (вип.13) та монографію І.Б.Дацківа «Брест 1918:
європейський прорив України», мимоволі вдаєшся до рефлексій з приводу сутності диску-
сії про зміну обличчя історіографії, різний характер дослідницького поля. Хтось будує візії
минулого в постмодерному ключі, а хтось торує шлях віднайдення правди працелюбним
пошуком та критикою джерел на основі різних методологій.
Назва монографії кандидата історичних наук, доцента Тернопільського національного
економічного університету І.Б.Дацківа «Брест 1918: європейський прорив України»
викликає зацікавлення, з одного боку, з огляду на пошук незалежною Україною зовніш-
ньополітичного вектора й, відповідно, екстраполяції історичного минулого на проблеми
сьогодення, а, з іншого, – сподівання на ориґінальні підходи науковця щодо однієї з про-
блем періоду національно-визвольних змагань. Осмисленню й сприйняттю зазначеного
монографічного видання допомогла публікація доктора історії Люблінського католицького
університету М.Філіповича про постмодернізм в історіографії (Філіпович М. Смерте льна
|