Дослідження проблем конкурентоспроможності
На основі вивчення питань конкурентоспроможності та розробки шля хів активізації комплексу факторів і механізмів її підвищення на традиційних і транскордонних ринках, що здійснює Інститут регіональних досліджень НАН України, опублікована монографія «Інфраструктурне забезпечення конкурентної економ...
Saved in:
| Date: | 2007 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/524 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Дослідження проблем конкурентоспроможності / П. Бєлєнький // Вісн. НАН України. — 2007. — N 5. — С. 9-18. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859976100175675392 |
|---|---|
| author | Бєлєнький, П.Ю. |
| author_facet | Бєлєнький, П.Ю. |
| citation_txt | Дослідження проблем конкурентоспроможності / П. Бєлєнький // Вісн. НАН України. — 2007. — N 5. — С. 9-18. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. |
| collection | DSpace DC |
| description | На основі вивчення питань конкурентоспроможності та розробки шля хів
активізації комплексу факторів і механізмів її підвищення на традиційних і
транскордонних ринках, що здійснює Інститут регіональних досліджень НАН України, опублікована монографія «Інфраструктурне забезпечення конкурентної економіки» (за наук. ред. д. е. н., проф. П.Ю. Бєлєнького — Львів, 2002. — 308 с.), в якій зазначені напрями розвитку інфраструктури різних ринків (товарного, капіталів, туристичних послуг). Значна увага приділена розвитку комунікаційної (транспортної, прикордонної) та інформаційної інфраструктури.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:23:39Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 5 9
Останніми роками конкурентоспроможність української економіки не
зростає, а загалом навіть знижується. Більшу частину експорту все ще ста-
новить сировина: продукти первинної (низької) переробки. Ми не стали ак-
тивними учасниками більшості світових ринків, лише ледве про себе заявляє-
мо. З внутрішнього ринку нас також дедалі активніше витісняють зарубіжні
конкуренти. Низька якість управління нашої держави на всіх рівнях, зокрема
регіональному, залишає широкий простір для різноманітних, особливо еконо-
мічних, зловживань.
Тому дослідження проблем конкурентоспроможності і розробка відповід-
них механізмів її забезпечення є надзвичайно актуальним завданням.
На основі вивчення питань конкурентоспроможності та розробки шля хів
активізації комплексу факторів і механізмів її підвищення на традиційних і
транскордонних ринках, що здійснює Інститут регіональних досліджень НАН
України, опублікована монографія «Інфраструктурне забезпечення конкурент-
ної економіки» (за наук. ред. д. е. н., проф. П.Ю. Бєлєнького — Львів, 2002. —
308 с.), в якій зазначені напрями розвитку інфраструктури різних ринків (то-
варного, капіталів, туристичних послуг). Значна увага приділена розвитку ко-
мунікаційної (транспортної, прикордонної) та інформаційної інфраструктури.
У рамках науково-дослідної теми «Стратегічні фактори і механізми за-
безпечення конкурентоспроможності регіону», підготовлено наукову доповідь
«Фактори і механізми забезпечення конкурентоспроможності регіону», на-
діслану для використання державними та регіональними органами влади.
Пропонуємо читачам коротко ознайомитися з основними положеннями цього
дослідження.
© БЄЛЄНЬКИЙ Петро Юхимович. Доктор економічних наук. Завідувач відділу проблем ринкової інфра-
структури та транспортного співробітництва Інституту регіональних досліджень НАН України (Львів).
2007.
П. БЄЛЄНЬКИЙ
ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ
Загострення конкурентної боротьби у
гло балізованому світі закономірно
висуває на перший план проблеми конку-
рентоспроможності не лише на макро- чи
мік рорівнях, а й на мезорівні, тобто у ре-
гіональному вимірі. Сучасне суспільство
налаштоване на успіх. У цьому сенсі кон -
курентоспроможність — це здатність пе-
ремагати в умовному змаганні за блага,
які задовольняють потреби, сформовані
цін ностями, що поділяють, у даному разі,
мешканці регіонів.
Процес розробки регіональної стратегії
соціально-економічного розвитку передба-
чає вибір пріоритетів, у яких регіон може
бути конкурентним щодо інших регіонів на
внутрішніх або зовнішніх ринках. Цей ви-
бір повинен здійснюватись за результатами
діагностики природно-ресурсного потенці-
алу та оцінки ефективності всього комп-
лексу організаційно-економічних механіз-
мів, господарського комплексу території
загалом. Тому програма реалізації стратегії
соціально-економічного розвитку регіону
10 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 5
повинна базуватися на тому, що її наріж-
ним каменем, генеральною ідеєю є конку-
рентоспроможність. Отже, необхідно вра-
ховувати фактори, які зумовлюють підви-
щення конкурентоспроможності, та розроб-
ляти відповідні організаційно-економічні
механізми її забезпечення.
Проблематиці конкуренції і конкуренто-
спроможності присвячено значну кількість
праць вітчизняних і зарубіжних авторів.
Причому більшість з них зорієнтована на
рівень держави (макрорівень) або суб’єкта
господарювання (мікрорівень) і розглядає
питання суті конкуренції, факторів впливу,
ринкових особливостей, оцінки конкурен-
тоспроможності (рейтингу) та ін. Але акти-
візація регіонів на внутрішніх і зовнішніх
ринках, становлення економічної регіона-
лістики як самостійної галузі економічної
науки значно посилила увагу до ви значення
шляхів розв’язання проблем міжрегіональ-
ної конкуренції і конкурентоспроможності
регіонів.
Метою нашого дослідження є розкриття
суті конкурентоспроможності як головної
ознаки ефективної ринкової економіки на
різних, передусім регіональних ринках, і як
головної мети, на забезпечення досягнення
якої повинен бути спрямований весь комп-
лекс механізмів господарювання. І, відпо-
відно, показати, як може бути зорієнтована
на підвищення конкурентоспроможності
регіону низка механізмів цього комплексу.
Вихідними позиціями дослідження є такі
чинники:
1. Конкурентоспроможність регіону є
відносно новим поняттям і новим об’єктом
економічних досліджень, і, відповідно,
можна відзначити його певні риси, зокре-
ма, не зовсім усталену термінологію, недо-
статньо розвинуту методологічну базу до-
слідження та ін.
2. На різних регіональних ринках прояв-
ляються різні форми конкуренції. Тому не-
обхідно активізувати і так звані традиційні
регіони, і такі, що мають специфічні особли-
вості, зокрема транскордонні, у яких поєд-
нані риси внутрішніх і зовнішніх ринків.
3. Більшість досліджень з проблем кон-
куренції присвячені порівняльним оцінкам
конкурентоспроможності на різних рівнях,
законодавчим актам, спрямованим на пра-
вове забезпечення конкуренції, тощо. Вва-
жаємо, що ці речі необхідні, але недостатні.
Слід розвивати весь комплекс організацій-
но-економічних механізмів, які забезпечу-
ють конкурентоспроможність регіону.
4. Конкурентоспроможність — це узагаль-
нюючий показник, який відображає дієвість
усього комплексу механізмів господарюван-
ня. Тому до вивчення проблем її забезпечен-
ня необхідно підходити комплексно, з ура-
хуванням усіх факторів і механізмів.
Ми у своєму дослідженні конкуренто-
спроможності та її особливостей на тра-
диційних і транскордонних регіональних
ринках охопили загалом найбільш дієві ор-
ганізаційно-економічні механізми. Зокре-
ма, зробили спробу знайти відповіді на такі
питання:
— якими повинні бути організаційно-
економічні, особливо інвестиційно-іннова-
ційні механізми, система управління?
— як ефективно використати на регіо-
нальному рівні маркетингові стратегії і ви-
гідно відтінити імідж регіону?
— як підійти до використання екологіч-
них факторів і налагодити взаємодію вла-
ди, бізнесу, громади?
Ці та деякі інші питання, розробка від-
повідних механізмів, розв’язання названих
проблем, за нашими висновками, найбіль-
ше сприятимуть забезпеченню конкурен-
тоспроможності регіону.
Поняття «конкурентоспроможність» ана-
лізують і інтерпретують по-різному, залеж-
но від того, якого економічного об’єкта воно
стосується: національної економіки в ціло-
му, регіону, галузі, підприємства, продукції.
Термін «конкурентний» використовують
як характеристику ринку, на якому існує
(чи може існувати) конкуренція — тобто
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 5 11
відсутні інституційні (правові) обмеження
конкуренції. Таким чином, оперування тер-
міном «конкурентність» стосовно регіону,
держави тощо означає територію, яка харак-
теризується наявністю конкурентних рин-
ків. Наявність таких ринків сприяє появі
на них конкурентоспроможних су б’єк тів.
Конкурентоспроможність території ви зна-
чається конкурентоспроможністю су б’єк тів
господарювання, які ідентифікуються з
певною територією. У такий спосіб фор-
мується логічний ланцюжок: конкурентний
регіон (конкурентне економічне середови-
ще в регіоні) — конкурентоспроможні ре-
гіональні суб’єкти господарювання — кон-
курентоспроможний регіон.
Ми дотримуємося досить усталеного під-
ходу до визначення поняття «конкуренто-
спроможність регіону» — це зумовлений еко-
номічними, соціальними, по лі тичними й ін-
шими факторами стан регіону та його окре-
мих товаровиробників на внутрішньому та
зовнішньому ринках, який визначається по-
казниками (індикаторами), що адекватно
характеризують цей стан і його динаміку.
Важливо бути конкурентоспроможним не
в усьому, а насамперед у тому, що має зна-
чення, по-перше, для мешканців певного
регіону та, по-друге, для суб’єктів господа-
рювання і громадян інших регіонів/країн, з
якими підтримуватимуться економічні кон-
такти, необхідні для задоволення потреб
меш канців.
У глобальних умовах парадигма, яка уп-
равляє конкуренцією між окремими тери-
торіями, змістилась від порівняльних пере-
ваг до ширшого поняття «конкурентні пе-
реваги», що є результатом формування та-
кого середовища, де учасники конкуренції
працюють, безперервно вдосконалюючи спо-
соби конкуренції і тим самим ще більше
підвищують власну продуктивність.
Сформоване конкурентне середовище —
це умова становлення регіону, фундамент
відродження депресивних регіонів. Від-
повідно, конкуренція — це механізм вияв-
лення достатніх специфічних регіональних
факторів, що формують національні конку-
рентні переваги, а також узгодження цих
переваг і структур управління відповідно
до конкурентного середовища у країні.
Найбільш повне трактування конку-
рен тоспроможності регіону включає три
ос но в ні аспекти: необхідність досягнення
висо кого рівня життя населення (конку-
рентоспроможність ринку праці або кон ку-
рен тоспроможність, яка забезпечується на-
селенням), ефективність функціонування
господарського механізму регіону (конку-
рентоспроможність на ринку товарів або
конкурентоспроможність, що забезпечу є-
ться підприємством) і його інвестиційна
привабливість (конкурентоспроможність на
ринку капіталу або конкурентоспромож-
ність фінансів).
Визначити певний достовірний вимір-
ник конкурентоспроможності в узагаль-
неній формі досить складно, оскільки не-
можливо звести до спільного знаменника
різноманітні процеси, відображені у функ-
ціональних параметрах. Тому доцільно ви-
ділити з них лише ті, які найбільше вра-
ховують вплив решти і спираючись на які
можливо діагностувати стан справ у регіоні
та його конкурентоспроможність щодо ін-
ших.
В умовах регіональних ринків такими ін-
дикаторами передусім є ціни. Адже саме
проблеми ціноутворення на різних типах
регіональних ринків зумовлюють цілісність
відтворювального процесу в регіоні, визна-
чають ситуацію на ринку та його конкурен-
тоспроможність. При цьому вплив факто-
рів ціноутворення на конкурентоспромож-
ність регіону необхідно аналізувати як з
боку регіонального попиту, так і з боку ре-
гіональної пропозиції, які тісно взає мо по-
в’язані і взаємодіють через механізм ціно-
утворення. Відповідно, цей механізм буде
ефективним у разі досягнення рівноваги
між регіональними попитом і пропозицією
за умови збереження високого життєвого
12 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 5
рів ня населення, забезпечення стабільно-
го функціонування реального сектору еко-
номіки та активної підтримки з боку ре-
гіональної влади, структуроутворюваль-
них і конкурентоспроможних підприємств
регіону.
Рівновага регіонального ринку досить
нестійка. Одна з головних проблем — де-
фіцит фінансового (грошового) капіталу,
який є у розпорядженні фінансових інсти-
тутів і реального сектору економіки.
Нестійкість регіонального ринку бага-
то в чому спричинюють фактори ціноут-
ворення. Серед них — невідповідність цін
на ресурси (насамперед на енергоносії) і
транспортних тарифів природним умовам
і панівним у країні ресурсоємним техно-
логіям. Слід усунути диспаритет цін, у ре-
зультаті якого значна частина виробництв
стала нерентабельною і припинила функ-
ціонування. Специфіку цінового регулю-
вання визначає те, що високі (близькі до
світових і навіть вищі за них) ціни зумовив
не стільки монополізм відповідних товаро-
виробників, скільки величезна сфера посе-
редників і непомірно високий податковий
тиск на ці ресурси.
Ефективний регіональний попит зале-
жить від співвідношення товарних цін, оп-
лати праці і відсоткової ставки, що знахо-
дить своє відображення у взаємозв’язку і
нормальному функціонуванні трьох основ-
них типів регіонального ринку: споживчо-
го, праці і фінансового.
На результати діяльності впливає недо-
статня управлінська роль органів державної
та регіональної влади, змушених спрямову-
вати всі свої зусилля на підтримку життє-
необхідних галузей економіки і соціальної
сфери регіону (підготовку до зими, забез-
печення товарами бюджетних установ охо-
рони здоров’я, освіти тощо).
На прикордонних територіях, окрім уста-
леної внутрішньої та зовнішньої конкурен-
ції, існує конкуренція на транскордонних
ринках. Цей вид конкуренції не можна од-
нозначно віднести до зовнішньої через пе-
реважно неформальні прикордонні відно-
сини як між мешканцями (споживачами),
так і між суб’єктами господарювання. Хоча
на даний час немає можливості статистич-
но підтвердити цю тезу, проте це явище іс-
нує і потребує вивчення. У сферу таких до-
сліджень потрапляє не просто прикордонна
територія, а транскордонний регіон. Спе-
цифіка його вивчення полягає у тому, що,
з одного боку, це незалежні територіаль-
но-адміністративні території, на яких діють
національні законодавчі акти (митні, по-
даткові правила, норми екологічної без-
пеки, державні стандарти тощо), з іншого
— спільне середовище, передусім природ-
не, життєдіяльності людей. Це «спільне»,
об’єктивно існуюче, уможливлює появу но-
вих правил життя та використання цього
«спільного», а також доцільність і необхід-
ність урахування всіх чинників, зумовле-
них сусідством.
У глобалізованому світі доцільно об’єд-
нувати зусилля суміжних прикордонних
територій сусідніх держав і формувати стра-
тегію підвищення (чи збереження) конку-
рентоспроможності транскордонного регіо-
ну в цілому. Ця теза найповніше реалізуєть-
ся при розробці концепцій спільного роз-
витку транскордонного регіону, зокрема у
рамках діяльності єврорегіонів.
Дослідження засвідчили, що сусідство кра-
їн з вищим рівнем розвитку стимулює та ак-
тивізує життєдіяльність мешканців при кор-
доння, сприяє підвищенню їхнього життєво-
го рівня.
Тому регіональним органам влади до-
цільно формувати конкурентне середови-
ще з урахуванням впливу суміжних тери-
торій шляхом розробки стратегії розвитку
території, модулем якої є стратегія розвит-
ку транскордонного регіону.
Таким чином, конкурентоспроможність
при кордонних територій слід розглядати у
двох вимірах: як конкурентоспроможність
на транскордонних ринках і як кон ку рен то-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 5 13
спро мож ність транскордонного регіону що-
до інших регіонів в умовах інтеграційних
про це сів.
У сучасних умовах особливої ваги набу-
ває інвестиційне забезпечення конкурен-
тоспроможності. Значний брак інвестицій-
них ресурсів є наслідком нерозвиненості
інфраструктури ринку капіталу та низької
привабливості економіки українських ре-
гіонів для закордонного інвестора.
Проведене дослідження вказує на групу
факторів, що впливають на процес інвести-
ційного забезпечення конкурентоспромож-
ності регіону. Серед них:
• інвестиційна привабливість регіону, яка
базується на інноваційному потенціалі;
• розвиток регіональної банківської системи;
• розвиток регіональної системи небанків-
ських фінансових посередників;
• дії місцевих органів влади;
• економічний потенціал регіону;
• орієнтованість виробництва (експорт);
• наявність територій зі спеціальним режи-
мом інвестування.
Однак основним фактором, який у по-
дальшому визначатиме інвестиційне забез-
печення конкурентоспроможності регіону, є
інноваційна діяльність. Слід зауважити, що
витрати на дослідження та розробки в розра-
хунку на душу населення становлять в Ук-
раїні 8 дол. США. Для порівняння: у Росії —
60 дол., Німеччині — близько 500 дол.,
Японії — майже 700, зрештою, у США —
приблизно 800 дол. [1], що свідчить про не-
відповідність системи фінансування у сфері
науки, техніки, технологій загальноприйня-
тим тенденціям щодо інвестицій ного забез-
печення конкурентоспроможності.
Регіональні інвестиційні ринки біль-
шості регіонів України функціонують дале-
ко не на повну потужність, що негативно
позначається і на рівні їхнього соціально-
економічного розвитку. В умовах транс-
формації економіки найбільшого поширен-
ня набули такі чинні механізми інвестицій-
ного забезпечення.
1. Фінансування інвестиційного проекту
в регіоні за рахунок коштів фінансових ус-
танов. За приблизними підрахунками,
лише від 6 до 9% інвестиційних проектів
фінансуються з коштів фінансових уста-
нов [2]. На це є об’єктивні причини. По-
перше, фінансові установи, в основному
банківські, не мають достатньої кількості
довгострокових фінансових ресурсів (у
переважній більшості реалізація інвести-
ційних проектів триває більше року). По-
друге, ставки на банківські кредити коли-
ваються в межах 20—25% річних, причому
сплачувати їх треба, як правило, від по-
чатку користування позикою. У забезпе-
чення вимагають заставу, сума якої по-
винна бути не меншою за 200% суми по-
зики з відсотками. По-третє, далеко не всі
банківські установи здійснюють інвести-
ційну діяльність у межах регіону свого
розташування — залучають гроші в одно-
му регіоні, а потім переводять в інвести-
ційно привабливіший і/або в регіон роз-
ташування головної установи, де вони ви-
користовуються, враховуючи суб’єктивні
потреби власників банку. Інші фінансові
інституції або не розвинуті взагалі, або
фінансують інвестиційні проекти за умов
відсутності відповідної нормативно-пра-
вової бази.
2. Фінансування інвестиційних проектів з
бюджету в Україні здійснюється за раху-
нок коштів місцевих та державного бюд-
жетів. Зауважимо, що на державному рівні
ще не розроблено ринкових механізмів їх
вкладення.
3. Вкладення коштів іноземними інвесто-
рами, що, на думку деяких вітчизняних нау-
ковців, є єдиною реальною можливістю от-
римати кошти для реалізації проектів роз-
витку, модернізації, розширення існуючих
виробництв, а також створення нових —
звернення до іноземних джерел інвестицій-
них ресурсів [3]. За сучасних умов іноземні
інвестиції становлять у різних регіонах ли-
ше 3—10% загальної кількості інвестованих
14 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 5
коштів [4], що свідчить про низьку зацікав-
леність іноземних інвесторів щодо вкладен-
ня коштів в економіку України і є наслідком
двох основних факторів: по-перше, високо-
го рівня ризикованості інвестиційних опе-
рацій у державі; по-друге, низ ь кого рівня
поінформованості закордонних інвесторів
про українські об’єкти інвестування.
4. Фінансування інвестиційних проектів
за рахунок власних коштів суб’єктів еконо-
міки, залежно від регіону, становить від 60
до 80% [4]. Цей механізм фінансування ін-
вестиційної діяльності також має чимало
проблем та нерозв’язаних завдань, але вони
стосуються досліджень на мікрорівні (рівні
підприємства), тому їх ґрунтовно не до-
сліджували.
Дієвим механізмом активізації інновацій ної
діяльності на регіональному рівні має стати
створення фінансово-інноваційних груп, які
складатимуться, як правило, з фінансової та
наукової установ, а також підприємства.
Для втілення у життя ідеї фінансово-ін-
новаційних груп потрібно нарешті прийня-
ти Закон України «Про фінансово-іннова-
ційні групи», оскільки нині не існує чинної
законодавчої бази для таких утворень. Цей
закон має враховувати згадані вище особ-
ливості оподаткування запропонованих
груп, а також, в обов’язковому порядку, пе-
редбачати санкції за порушення під час їх
створення та функціонування.
З огляду на те, що проблеми конкурен-
тоспроможності розв’язують саме органи
влади, виникає певна дихотомія: владна ко-
манда задля утримання влади повинна, з
одного боку, підвищувати позитивну оцін-
ку регіону порівняно з іншими регіонами, а
з іншого — забезпечити позитивну оцінку
своєї діяльності порівняно з потенційними
владними командами.
Оцінку діяльності дають через оцін-
ку функцій, які покладає на владу тери-
торіальна громада: управління спільною
власністю громади, створення умов для жит-
тєдіяльності та господарювання.
Складніша ситуація щодо визначення
інструментів створення сприятливого сере-
довища для життєдіяльності та господарю-
вання, адже соціально-економічний розви-
ток залежить не лише від органів влади, а й
від зовнішньо- та внутрішньорегіональних
чинників, на які регіональна влада не має
можливості впливати.
Окремо слід приділити увагу інформа-
тизації органів влади, оскільки державний
апарат, можливо, більше, ніж будь-яка інша
організація, може отримати вигоди від під-
вищення ефективності і поліпшення якості
обслуговування, що забезпечується пере-
ходом на електронні процеси. Не можна не
відзначити, що у більшості країн державні
установи значно відстають від комерційних
організацій в плані використання інстру-
ментарію електронної епохи. Підприємст-
вам, що переходять на електронний доку-
ментообіг, доводиться підтримувати деякі
«паперові» компоненти саме тому, що уп-
равлінські органи ще не го тові від них від-
мовитися.
Перехід на електронне ведення докумен-
тації дасть змогу не лише зменшити витра-
ти коштів на друк та поширення паперових
документів. Web-технології можуть створи-
ти єдине «місце зустрічі» громадянина та
відомства — єдиний «електронний офіс», у
якому вся інформація подана в зручній для
громадянина формі.
Для успішного розвитку економіки важ-
ливою умовою є продумана маркетинго-
ва політика як країни в цілому, так і регіо-
нальних та муніципальних утворень. Аль-
тернативи маркетингу як основоположній
концепції програмного забезпечення регіо-
нальної економічної політики немає, і до-
слідження, пов’язані з цими проблемами,
є актуальними і необхідними, але, на жаль,
недостатньо плідними.
З позиції регіонального маркетингу те-
риторія з простого місця здійснення еко-
номічних акцій перетворюється на про-
давця своїх ресурсів як своєрідного то-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 5 15
вару, тобто стає рівноправним учасником
ринку. Саме маркетинг дає можливість
ураховувати особливості зовнішнього і
внут рішнього середовища конкретного ре-
гіону, створювати умови для максималь-
ного пристосування його виробництва до
вимог ринку, є надійним інструментарієм
розробки стратегії і тактики регіональних
перетворень.
Регіональний маркетинг не передбачає
вивчення попиту, цін на продукцію окре-
мого підприємства, йдеться про вивчен-
ня ринку, попиту і цін на сукупну продук-
цію регіону, реалізацію всього його потен-
ціалу. Він здійснюється з метою створення,
підтримки чи зміни відносин і поведінки
су б’єктів ринку, соціальних спільнот щодо
конкретних зосереджених там природних,
матеріально-технічних, фінансових, трудо-
вих і соціальних ресурсів, а також можли-
востей їхньої реалізації та відтворення. В
узагальненому розумінні це теорія та прак-
тика прийняття управлінських рішень сто-
совно формування ринково-продуктової
стратегії регіону на основі дослідження фак-
торів маркетингового середовища з метою
реалізації економічних інтересів території
та її споживачів [5].
Маркетингова діяльність останнім часом
стає повсякденною практикою в управлінні
містами та регіонами багатьох країн. Як
правило, найкращих результатів у соціаль-
но-економічному розвитку досягають тери-
торії, маркетингові зусилля яких спрямо-
вані на комплексне розв’язання нагальних
проблем — ефективну реалізацію основних
функцій території як місця проживання,
відпочинку і господарювання; поліпшення
управління та інфраструктури; підвищення
конкурентоспроможності розташованих на
території підприємств, про що свідчить
приклад організації робіт з маркетингу в
регіонах США, Німеччини, Польщі тощо.
У сучасному механізмі управління регіо-
нами України, на жаль, не визначено місце
регіонального маркетингу, хоча він є каталі-
затором ефективності системи регіонально-
го управління. Теорія регіонального марке-
тингу та світовий досвід його застосування
можуть бути використані в Україні, але тіль-
ки з урахуванням деяких особливостей роз-
витку ринкової економіки і регіонального
маркетингу в нашій краї ні.
Фактори, які стримують розвиток регіо-
нального маркетингу, передусім зумовлені
проблемами впровадження маркетингових
засад на всіх рівнях управління. Такі фак-
тори, як низька конкурентоспроможність
українських виробників, наявність кримі-
нальних регуляторів ринку на всіх рівнях
управління, високий рівень монополізму в
окремих галузях, низька купівельна спро-
можність населення, висувають нові вимо-
ги до вивчення і застосування маркетингу в
Україні. Негативами є також висока адапто-
ваність економіки більшості регіонів до ад-
міністративно-розподільчих відносин, знач-
ні диспропорції у питаннях пріоритетності
розвитку окремих регіонів та пов’язана з
цим практика надання пільг, недосконале
законодавство, особливо у сфері земельних
відносин та інвестицій.
Регіональні органи влади, визначаючи шля-
хи соціально-економічного розвитку, обо в’яз-
ково повинні розглядати регіональний мар-
кетинг як дієвий інструмент стабілізації еко-
номічної і соціальної ситуації в регіоні. Саме
маркетинговий підхід об’єктивно стимулює
суб’єктів економічної діяльності на підви-
щення конкурентоспроможності товарів та
послуг, пошук вітчизняних та зарубіжних
ринків збуту, організацію просування та рек-
лами продукції, створення позитивного імі-
джу підприємств і регіону в цілому, пошук
надійних інвесторів.
Імідж регіону — це сукупність вражень
про регіон, які формуються у свідомості
спо живачів (мешканців, інвесторів, ту-
ристів тощо) і визначають його станови-
ще на ринку, тобто рейтинг серед інших
регіонів. На нашу думку, імідж регіону є
тим ресурсом, що дає змогу вирізнятися
16 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 5
на тлі інших регіонів, забезпечуючи при-
плив грошових ресурсів у вигляді інвес-
тиційних, туристичних та міграційних по-
токів, впливаючи на продуктивність ве-
дення господарства, тобто підвищує кон-
курентність регіону.
Управління іміджем регіону — створення,
розвиток і поширення, забезпечення суспіль-
ного визнання позитивного образу території.
Витрати та ефективність стратегії в цілому
залежать від уже сформованого іміджу і ста-
ну справ у регіоні. Вважається, що це досить
низькозатратна стратегія, оскільки вона не
вимагає радикальних змін інфраструктури,
формування інших реальних факторів при-
вабливості, а концентрує зусилля переважно
на поліпшенні комунікативних аспектів, ін-
формації і пропаганді вже існуючих, раніше
створених переваг території.
Параметрами, що визначають позитив-
ний образ регіону, є:
• якість життя — наявність житла для різ-
них соціальних груп населення, соціаль-
ні послуги, якість харчування, споруди
для відпочинку, рівень і доступність ос-
віти, лікування;
• кадрові ресурси — підготовка, підвищен-
ня кваліфікації, адаптація до нових умов
і вимог;
• інфраструктура — транспорт, зв’язок, за-
соби передавання даних, готелі, побутові
послуги та ін.;
• високі технології — здатність території
розвивати і підтримувати високотехно-
логічні галузі, оновлювати існуючу базу;
• капітал — маса капіталу, сконцентрована
на території у вигляді власних і запози-
чених засобів;
• контролюючі органи — раціональність,
мобільність, ефективність, чесність, від-
сутність бюрократизму;
• інфраструктура бізнесу — доступність і
рівень послуг у галузі консалтингу, ауди-
ту, реклами, права, інформації, зв’язків з
громадськістю, інституційні умови здійс-
нення операцій з титулами власності;
• влада — команда осіб, компетентність її
чле нів, нестандартність ідей, стиль ух-
валення рішень, прозорість законотвор-
чості, ставлення до соціальних проб лем.
Регіону потрібно розробити комплексну
програму розвитку, сформувати інфра-
структуру, виявити конкурентні переваги
(фактори привабливості), забезпечити со-
ціальний оптимізм населення і професіо-
налізм працівників, а вже тоді працювати
над комунікаціями, поширюючи позитив-
ний імідж регіону за допомогою ЗМІ і че-
рез Інтернет. Для територій з недостатніми
фінансовими ресурсами слід формувати
імідж, виявляючи наявні конкурентні пере-
ваги і шукаючи цільові групи «споживачів
території», що допоможуть сформувати
привабливішу інфраструктуру і залучити
інвестиції для реалізації довгострокових
програм регіонального розвитку. Безумов-
но, серед таких «споживачів території» тре-
ба бачити не тільки іноземців, а й, насампе-
ред, власне населення і підприємницькі
кола. Поступове поліпшення їхнього стано-
вища — гарантія подальшого розвитку ре-
гіону і підвищення його конкуренто-
спроможності.
З погляду продуктивності ресурсів за-
хист навколишнього середовища і конку-
рентоспроможність нерозривні, оскільки за-
бруднення довкілля фактично відображає
окремі недоліки в конструкції виробів або
у відповідному технологічному проце сі.
Нова парадигма, поєднуючи необхідність
захисту природи і конкурентоспромож-
ності, визначає, якою має бути природо-
охоронна політика: які підходи слід засто-
совувати у ній, які природоохоронні зако-
ни потрібні для регулювання виробничої
діяльності компаній і наскільки жорстким
має бути таке регулювання.
Екологічний фактор, що останнім часом
дедалі більше лімітує економічний розвиток,
примушує економіку жити не лише за еконо-
мічними законами, а й враховувати екологіч-
ні: подальший розвиток можливий тільки в
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 5 17
достатньо вузьких межах екологічного «ко-
ридору». Не рідко в економічних ситуаціях
лімітуючим фактором розвитку виявляється
не фізичний, а природний капітал.
У зв’язку з цим чітко усвідомлюється об-
меженість інтерпретації природного капі-
талу лише як природних ресурсів. З огляду
на загальний конкурентний розвиток регіо-
ну необхідно враховувати економічну зна-
чущість усіх складників природного капі-
талу, їхню здатність забезпечувати доходи і
вигоди і таким чином підвищувати конку-
рентоспроможність регіону.
Для успішного економічного зростання,
що свідчить про конкурентоспроможність,
необхідно враховувати й інші екологічні
функції природного капіталу. По-перше,
ресурсну — забезпечення природними ре-
сурсами виробництва товарів і послуг; по-
друге, екосистемну (екологічні послуги) —
забезпечення природи різного роду регулю-
ючими функціями: асиміляція забруднень і
відходів, регулювання клімату і водного ре-
жиму, озоновий шар тощо; по-третє, послу-
ги природи, пов’язані з естетичними, етич-
ними, моральними, культурними та істо-
ричними аспектами, тобто так звані духов-
ні екологічні послуги.
Загальний діагноз традиційних моделей
економіки (ринкової, адміністративно-ко-
мандної та ін.) — недооцінка й ігнорування
екологічного фактора, всієї сукупності
функцій природного капіталу. Оцінюють
лише функції забезпечення людини при-
родними ресурсами, а екологічні послуги,
як правило, не набувають ціни. Такий стан
спричинив глобальні екологічні проблеми,
економічна шкода від яких на сьогодніш-
ній день величезна, а в майбутньому може
набути загрозливих розмірів (взяти хоча б
проблему зміни клімату).
З метою посилення впливу на конкурен-
тоспроможність регіону екологічного фак-
тора та активізації наявних у нього порів-
няльних переваг, пов’язаних із функціями
природного капіталу, доцільно розробити
спе ціальний еколого-економічний компенса-
ційний механізм, індикатори сталого розвит-
ку якого дали б змогу враховувати і компен-
сувати як позитивний екологічний внесок
окремих регіонів, так і негативний — різного
роду забруднення, що є наслідком діяльності
одного суб’єкта і завдають шкоди іншому (в
економічних термінах — це екстерналії). При
цьому індикатори сталості повинні бути гар-
монізовані з цілями і завданнями регіональ-
ної екологічної політики.
Основним «розпорядником» індикаторів
або стороною, яка відповідає за їхнє впро-
вадження, повинні виступати регіональні
або обласні органи виконавчої влади.
Упровадження та використання цих ін-
дикаторів забезпечується адекватним еко-
лого-економічним компенсаційним меха -
ніз мом, що допомагає давати економічну
оцінку, як мінімум, двом групам екосис-
темних функцій/ послуг:
тим, які важливі для пом’якшення гло-
бальних екологічних проблем (зміни клі-
мату, збереження біорізноманіття тощо).
Економічним аналогом слугують пози-
тивні зовнішні ефекти (екстерналії), які
«виробляють» екорегіони;
тим, які дають змогу мінімізувати нега-
тивні зовнішні ефекти (екстерналії), що
виникають внаслідок потрапляння забруд-
нень з одного регіону в інший.
Зазначені напрями можуть стати концеп-
туальними й методичними основами фор-
мування компенсаційного еколого-еконо-
мічного механізму.
Визначення цінності регіональних еко-
систем та використання їхніх послуг спри-
ятиме формуванню додаткових конкурент-
них переваг регіону.
У трансформаційній економіці госпо-
дарством регіону теоретично управляють
на основі розподілу функцій володіння і
розпорядження ресурсами: регіональні ви-
конавчі органи влади виступають у ролі
уповноважених розпорядників об’єктами
і ресурсами, закріплених за регіоном, але
18 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 5
власником останніх є система представ-
ницької влади, тобто обрані представни-
ки населення та юридичних осіб, що функ-
ціонують на території регіону. На практиці
подібний розподіл відстежується непослі-
довно, оцінка ефективності використання
мі ської власності має переважно тактичну
форму. Все концентрується у межах вико-
навчої системи, що продовжує поєднувати
функції власності і розпорядження влас-
ністю, передану регіону на етапі приватиза-
ції і розподілу державного майна.
Ми виходимо з того, що в Україні, яка ви-
різняється значною регіональною специфі-
кою, на рівні регіону відбувається з’я сування
прав, свобод і гарантій стосовно місцевих
ресурсів з урахуванням умов їхнього відтво-
рення і використання. Ця функція регіо-
нальної адміністрації традиційно важлива
для країни насамперед в аспекті гарантуван-
ня конституційних прав і свобод, розв’язання
виникаючих конфліктів, модифікації загаль-
них «правил гри», а також особливостей ви-
робництва суспільних благ і послуг (у пер-
шу чергу, розвитку людського капіталу).
Особливості ж інституціалізації взаємо від-
носин населення, бізнесу й органів управлін-
ня на регіональному і місцевому рівнях, які
поки що залишилися без належної уваги су-
часної української економічної науки, важли-
ві в нинішніх умовах, коли назріла очевидна
необхідність визначити межі владних повно-
важень регіональних і місцевих адміністра-
цій, а також шляхи інституціальної фор ма-
лізації їх діяльності в господарській сфері.
Підвищенню конкурентоспроможності ре -
гіонів сприятимуть цивілізовано сформова-
ний механізм взаємодії регіональної влади і
бізнесу, відповідні інституції ринкової ін-
фраструктури регіону. Цей меха нізм має
формуватися за такими принципами:
• можливість участі у партнерстві пред-
ставників як державного, так і приватно-
го секторів економіки;
• оформлення обумовлених письмових угод
щодо обов’язків і відповідальності учас-
ників, правил кооперації, виділення і ви-
користання ресурсів, розподілу ризиків,
умов припинення партнерства, способів
контактування учасників партнерства і
форм обговорення поточних питань їх
діяльності;
• відповідальність учасників за умов дов-
готермінової співпраці;
• взаємна довіра, інтерес, добровільна зго-
да сторін під час організації партнерст ва;
• часткове фінансування і справедливий
розподіл часток в отриманих результа-
тах;
• урахування групових інтересів учасників
партнерства; наявність лідерів, які пред-
ставляють ці інтереси;
• широке представництво партнерства в
особі його політичного й адміністратив-
ного керівництва на всіх рівнях влади,
зокрема, лобіювання інтересів партнерст-
ва у вищих ешелонах уряду з метою пос-
тійного підвищення свого рейтингу, ви-
ділення необхідних ресурсів і відстежу-
вання ре зультатів діяльності учасників
парт нерства.
Сформульовані питання і запропоновані
підходи до їх вирішення створюють мето-
дологічну базу для подальших досліджень
проблем конкурентоспроможності і водно-
час спри яють використанню наукових під-
ходів у практичній діяльності.
1. Паштова П.Г. Инвестирование в инновации //
Финансы. — 2001. — №7. — С. 19.
2. Інвестиції та будівельна діяльність на Львівщині у
2003 р. // Буклет / Державний комітет статистики
України. Головне управління статистики у Львів-
ській області. — Львів, 2004. — 7 с.
3. Петренко В.П., Жкутяк З.В. та ін. Як отримати
іноземну інвестицію?: Практ. посіб. для під при єм-
ців. — Івано-Франківськ.: Регіональне агентство
економічного розвитку, 1997. — 68 с.
4. Україна в цифрах у 2003 р.: Статист. збірник. — К.,
2004. — С. 156; Сторінки комітету статистики
України: www.ukrstatgov.ua.
5. Старостіна А.О., Мартов С.Є. Регіональний мар-
кетинг: суть та особливості становлення в Украї-
ні // Маркетинг в Україні. — 2004. — № 3. —
С. 55—57.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-524 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0372-6436 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:23:39Z |
| publishDate | 2007 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Бєлєнький, П.Ю. 2008-04-23T14:31:42Z 2008-04-23T14:31:42Z 2007 Дослідження проблем конкурентоспроможності / П. Бєлєнький // Вісн. НАН України. — 2007. — N 5. — С. 9-18. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/524 На основі вивчення питань конкурентоспроможності та розробки шля хів активізації комплексу факторів і механізмів її підвищення на традиційних і транскордонних ринках, що здійснює Інститут регіональних досліджень НАН України, опублікована монографія «Інфраструктурне забезпечення конкурентної економіки» (за наук. ред. д. е. н., проф. П.Ю. Бєлєнького — Львів, 2002. — 308 с.), в якій зазначені напрями розвитку інфраструктури різних ринків (товарного, капіталів, туристичних послуг). Значна увага приділена розвитку комунікаційної (транспортної, прикордонної) та інформаційної інфраструктури. uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України №5 С. 9-18 Статті та огляди Дослідження проблем конкурентоспроможності Reseach of Competitioness Issues Article published earlier |
| spellingShingle | Дослідження проблем конкурентоспроможності Бєлєнький, П.Ю. Статті та огляди |
| title | Дослідження проблем конкурентоспроможності |
| title_alt | Reseach of Competitioness Issues |
| title_full | Дослідження проблем конкурентоспроможності |
| title_fullStr | Дослідження проблем конкурентоспроможності |
| title_full_unstemmed | Дослідження проблем конкурентоспроможності |
| title_short | Дослідження проблем конкурентоспроможності |
| title_sort | дослідження проблем конкурентоспроможності |
| topic | Статті та огляди |
| topic_facet | Статті та огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/524 |
| work_keys_str_mv | AT bêlênʹkiipû doslídžennâproblemkonkurentospromožností AT bêlênʹkiipû reseachofcompetitionessissues |