Сільська община (громада) XVI-XVIII ст. в українській історіографії
У статті аналізується українська історіографія історії сільської громади періоду XVI–XVIII ст. Автор доходить висновку, що попри значний інтерес, який інститут громади викликає у дослідників соціально-економічної історії, культури, побуту українського народу та наявність певної кількості спеціальних...
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5241 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Сільська община (громада) XVI-XVIII ст. в українській історіографії / В.Ф. Голубєв // Укр. іст. журн. — 2009. — № 5. — С. 186-199. — Бібліогр.: 84 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860301987854155776 |
|---|---|
| author | Голубєв, В.Ф. |
| author_facet | Голубєв, В.Ф. |
| citation_txt | Сільська община (громада) XVI-XVIII ст. в українській історіографії / В.Ф. Голубєв // Укр. іст. журн. — 2009. — № 5. — С. 186-199. — Бібліогр.: 84 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті аналізується українська історіографія історії сільської громади періоду XVI–XVIII ст. Автор доходить висновку, що попри значний інтерес, який інститут громади викликає у дослідників соціально-економічної історії, культури, побуту українського народу та наявність певної кількості спеціальних праць цілісне дослідження громади як в межах України, так і по окремих історико-географічних реґіонах (зокрема, Правобережжя, Лівобережжя та ін.), а також за видами феодального землеволодіння на сьогоднішній день ще є справою майбутнього.
The article examines the history of Ukrainian historiography of rural communities days of feudalism. The author finds that despite the considerable interest that the Institute is the community of researchers in social and economic history, culture and life of the Ukrainian people and the availability of a number of special works as a coherent research community in Ukraine, as well as individual historic regions (particularly the Right Bank, Left Bank, etc.) as well as the types of feudal tenure to date there is still a matter of the future.
|
| first_indexed | 2025-12-07T20:06:05Z |
| format | Article |
| fulltext |
186 В.Ф.Голубєв
В.Ф.Голубєв*
СІЛЬСЬКА ОБЩИНА (ГРОМАДА) XVI–XVIII ст. В УКРАЇНСЬКІЙ
ІСТОРІОГРАФІЇ**
У статті аналізується українська історіографія історії сільської громади
періоду XVI–XVIII ст. Автор доходить висновку, що попри значний інтерес, який
інститут громади викликає у дослідників соціально-економічної історії, культу-
ри, побуту українського народу та наявність певної кількості спеціальних праць
цілісне дослідження громади як в межах України, так і по окремих історико-
географічних реґіонах (зокрема, Правобережжя, Лівобережжя та ін.), а також за
видами феодального землеволодіння на сьогоднішній день ще є справою майбутньо-
го.
У XVI–XVIII ст. сільська община (громада) на землях Великого князівства
Литовського (ВКЛ) представляла собою доволі складний суспільно-господарський
інститут, що виконував ряд функцій, основними серед яких були дві – організа-
цій но-оборонна (для населення, що входило до її складу) і представницька (у сто-
сунках общини із землевласником або державою).
Стосовно територій Білорусі й України термін «община» в історичних джере-
лах до кінця XVIII – початку ХІХ ст. не зафіксований, але в білоруській та укра-
їнській історіографіях він набув досить широкого поширення для позначення
форми самоорганізації населення від первіснообщинного ладу до феодальної доби
включно. Щодо періоду до початку ХІІІ ст. термін «община» історики використо-
вують нарівні з поняттями «мир», «вервь», «погост»1. Терміном «община» у зна-
ченні «сільська громада» білоруські дослідники послуговуються при характерис-
тиці відповідної структури на білоруських землях після їх включення до складу
Російської імперії, як синонімом російського поняття «община». Відтак уважаємо
цілком можливим і науково обґрунтованим застосовувати його нарівні, а подеко-
ли й замість ідентичного та поширеного в білоруських історичних джерелах дру-
гої половини XVII–XVIII ст. терміна «громада».
Як свідчать історичні джерела, поняття «громада» на позначення інституту
селянського самоврядування в білоруських землях виникає не раніше першої
половини XVII ст. (у документах XVI ст. не зустрічаємо жодного випадку викорис-
тання терміна «громада» у значенні «община») і, найімовірніше, прийшло в біло-
руську мову з польської.
В історичних джерелах XVI–XVIII ст. для позначення територіальної общини
на білоруських землях, в яку входило декілька сіл, об’єднаних, як правило, за
ознакою належності тому або іншому землевласникові, широко вживався термін
«волость». Територіальна, або волосна, община складалася з менших одиниць,
сільських общин, що їх називали «весь», «село». Саме ці сільські общини й отри-
мали пізніше назву «громада».
У XVI–XVIII ст. «двори», «дворища», «селища», «жеребки», «служби», які
одночасно були одиницями оподаткування, здебільшого представляли собою гос-
подарства великих складних сімей, водночас будучи частиною сільських общин.
У XVI–XVIII ст. вони ще не були общинами у розумінні суспільно-територіаль-
них організацій.
* Голубєв Валентин Федорович – канд. іст. наук, ст. наук. співроб. Інституту істо-
рії НАН Білорусі (Мінськ, Республіка Білорусь).
E-mail: v_goloubeu@mail.ru
** Переклад з російської – редакція «УІЖ».
187Сільська община (громада) XVI–XVIII ст. в українській історіографії...
Українська історіографія сільської общини* відрізняється від білоруської
більшою репрезентативністю, наявністю відповідних праць, авторами яких є як
представники дорадянської науки, так і історики Української РСР та дослідники
історії селянства періоду незалежності України. Проте необхідно відзначити, що в
Україні досі не створено цілісного, комплексного дослідження общини у всіх
видах феодального землеволодіння впродовж XVI–XVIII ст. (у Білорусі така книга
вже з’явилася2). Вочевидь підготовка узагальнюючої праці з історії сільської
общини (громади) в Україні ускладнюється тим, що умови для розвитку цього
соціально-економічного інституту у Правобережній і Лівобережній Україні впро-
довж даного часу були неоднаковими, відтак необхідно розглядати і зіставляти
принаймні два варіанти розвитку общини на українських землях.
Відзначимо, що більшість істориків і юристів, представників київської шко-
ли, які займалися проблематикою Великого князівства Литовського, зазвичай
писали про общину не лише українського, але і білоруського селянства. У своїх
студіях вони виокремлювали територію Литви, але не завжди робили розмежу-
вання між білоруськими та українськими землями.
Першими дослідженнями селянської общини на території ВКЛ відзначилися
представники саме київської школи, що її заснував професор юридичного факуль-
тету Київського університету М.Д.Іванишев, який і став автором однієї з перших
праць з історії общини у «Південно-Західній Росії». В.І.Пічета у своїй студії із
джерелознавства та історіографії, у розділі «Українська історіографія», саме
М.Д.Іванишева назвав дослідником, який «зацікавився також копними судами,
як віддзеркаленням того общинного начала, яке мало настільки велике значення
в первинній історії слов’янства і яке не було задушене польським впливом»3.
Справді, однією з перших праць з історії общини на українських землях стала
студія засновника київської школи М.Д.Іванишева «Про древні сільські общини в
Південно-Західній Росії»4. Учений відзначав, що на території України відомі
випадки, коли сільську общину складало населення одного села, яке до того ж
могло належати різним власникам (наприклад, с.Богуринське Луцького повіту).
Але найчастіше, за спостереженням дослідника, общини «об’єднували у собі
декілька, від чотирьох до дев’яти, сусідніх селищ»5.
При дослідженні матеріалів про общинне судочинство М.Д.Іванишев, як про-
фесор юриспруденції, зосереджував увагу в першу чергу на юридичних моментах
діяльності общини. Зокрема, він звернув увагу на те, що до Литовського статуту
1588 р. було внесене доручення підкоморіям призначати на ввірених їм територі-
ях місця для проведення селянських судів (коп). На думку вченого, це було зроб-
лено з метою «поширити сільські народні зібрання в Південно-Західній Русі і
надати їм законної сили»6. Цілком можливо. Але, на наш погляд, це пояснювало-
ся тим, що у другій половині XVI ст. у ВКЛ проходив процес кодифікації неписа-
ного традиційного, або звичаєвого, права, що передбачало включення общинного
судочинства до загальнодержавної судової системи.
Важко погодитися і з твердженням ученого, що статут 1588 р., «прийнявши у
свій склад постанови про копні суди, … підтвердив існування древніх сільських
общин у Південно-Західній Русі»7. Насправді копні суди не були судами лише
сільських громад. Так, копи дійсно могли вирішувати будь-які спірні питання
всередині конкретної сільської общини, але більшою мірою вони реґулювали від-
носини населення певної території, на якій перебувало декілька общин, – нерідко
це були відносини між окремими селами і навіть волостями. До того ж компетен-
ція копних судів поширювалася не лише на селянство – інколи вони розглядали
* Останньою концептуальною працею з даної тематики, опублікованою в «УІЖ»,
була стаття А.О.Гурбика «Сільська громада в Україні XIV–XVIII ст.: еволюція основних
суспільно-територіальних форм» (1997, №5) (прим. ред.).
188 В.Ф.Голубєв
справи, в яких відповідачами виступали жителі міст і містечок, а то і шляхтичі.
Загалом М.Д.Іванишев уперше досить широко показав діяльність «копи» як слід-
чого, судового і компенсаційного інституту, попри те, що у назві його праці заде-
клароване вивчення саме «древніх сільських общин», а не общинного суду.
М.Д.Іванишев підкреслював, що вже у XVI ст. община не мала повного права влас-
ності на свої землі8.
Але «справжнім засновником української історичної школи» В.І.Пічета все
таки назвав В.Б.Антоновича9. С.І.Михальченко, аналізуючи методологію твор-
чості та історичні погляди В.Б.Антоновича, відзначив великий вплив на його
наукову діяльність ідей М.Д.Іванишева, що виявилося в оцінці ролі общини в
істо рії10. В одній із найбільш ранніх праць В.Б.Антоновича («Дослідження про
козацтво за актами з 1500 по 1648 р.»), в основі якої лежало припущення про без-
перервність існування общини в «Південній Русі», наголошувалося, що «основ-
ною рисою общинного порядку було визнання рівноправності всіх членів общи ни,
вирішення всіх зовнішніх і внутрішніх питань спільно, через общинний приговор
на зборах усіх членів або на віче, самоврядування або самосуд за допомогою тих же
вічових приговорів»11. В.Б.Антонович, розвиваючи висловлену М.Д.Іва ни шевим
теорію постійного, із глибокої давнини існування у слов’ян общини, спробував
створити власну концепцію історії Південної Русі, в основі якої лежала теорія
походження козацтва від давньослов’янських общин12.
М.Д.Іванишев та В.Б.Антонович стояли біля витоків не лише історіографії
сільської громади – з їх іменами пов’язане дослідження общини і на території
Білорусі, та й узагалі становлення української (і, до певної міри, білоруської) істо-
ріографії як науки.
Багато хто з представників київської школи (В.Б.Антонович, М.Ф.Вла-
ди мирський-Буданов, Ф.І.Леонтович, М.В.Довнар-Запольський, І.О.Мали нов-
ський, О.С. і М.С. Грушевські, М.М.Ясинський та ін.), які у своїх працях писали і
про білоруські землі, повною мірою може бути зарахованим як до української, так
і до білоруської й російської історіографій (як за місцем, де вони працювали, так і
за темою дослідження). Сучасний російський історіограф С.І.Михальченко навіть
видав монографію з характерною назвою – «Київська школа в російській історіо-
графії (В.Б.Антонович, М.В.Довнар-Запольський та їх учні)»13.
Одним із таких дослідників, який належить як українській, так і білорусь-
кій та російській історіографіям водночас, є М.В.Довнар-Запольський. Білорус
за походженням, що працював у тому числі і в Білоруському державному уні-
верситеті і студії якого з історії общини присвячені території Білорусі, М.В.Дов-
нар-Запольський є одним із засновників білоруської національної історіографії14.
Водночас ми повністю усвідомлюємо величезний вклад, зроблений М.В.Довнар-
Запольським в українську та російську історіографії, про що переконливо свід-
чить його наукова біографія та бібліографічний покажчик праць15.
Після закінчення в 1894 р. історико-філологічного факультету Київського
університету М.В.Довнар-Запольський жив у Москві, працюючи старшим поміч-
ником архіваріуса по Метриці Великого князівства Литовського в Московському
архіві міністерства юстиції16. Уже восени 1895 р. учений почав готувати до видан-
ня дві збірки документів, виявлених їм у складі книг метрики17 – перша вийшла
в 1897 р.18, а друга з’явилася 1899 р.19 Саме на основі цих матеріалів була підго-
товлена його маґістерська дисертація «Державне господарство Великого князів-
ства Литовського при Яґеллонах»20, яку він захистив у Київському університеті і
яка була досить високо оцінена науковою громадськістю21.
Перший варіант свого дослідження східнобілоруської общини під назвою
«Західноруська сільська община у XVI ст.» М.В.Довнар-Запольський видав
1897 р. – одночасно у «Журналі міністерства народної просвіти»22 та окремою
відбиткою23. Нам відома лише одна рецензія на цю публікацію – українського
189Сільська община (громада) XVI–XVIII ст. в українській історіографії...
історика І.Ю.Черкаського24, згодом автора фундаментальної праці про копні
суди в Білорусі й Україні25. Рецензент відзначав, що у своїй невеликій статті,
написаній на архівному матеріалі, який пізніше був опублікований під назвою
«Акти Литовсько-руської держави», М.В.Довнар-Запольський «поставив багато
питань і коли він за недостачею джерел не міг їх порішити зовсім, то дяка йому
і за те, що він їх поставив і витичив дорогу для їх порішення26. Примітно, що
І.Ю.Черкаський у цій позитивній рецензії звернув увагу на те, що М.В.Довнар-
Запольський відзначив існування в історіографії двох поглядів на общину – про-
фесора М.Ф.Владимирського-Буданова (завідувача кафедри історії російського
права Київського університету, який визнавав існування громади на «західно-
руських землях») і доцента Московського університету М.К.Любавського (який
пояснював «деякі з’явища ніби громадського життя простою сусідською і повин-
ностною солідарністю»). Сам М.В.Довнар-Запольський, на думку рецензента,
пристає до першої думки, але «запримічає, що він має на увазі волосну (окружну)
громаду, а не сільську, бо ріжниця між селом і волостю виступає тілько з початку
ХVІ віку, коли громада вже починає відмирати; з другого боку, волость в актах
зустрічається частійш, ніж село»27. Відзначимо, що наукові суперечки і, можли-
во, навіть деяке суперництво, змагання в питаннях дослідження історії ВКЛ між
М.В.Довнар-Запольським та М.К.Любавським триватимуть і надалі.
Дійсно, М.В.Довнар-Запольський підтримував погляди М.Ф.Владимир сь-
кого-Буданова, хоча ані один, ані другий не змогли навести реальних фактів
розподілу чи переділу землі всередині общин. Попри це, у другому, доопрацьо-
ваному, варіанті свого дослідження про общину в білоруських подніпровських і
подвинських волостях, яке вийшло під назвою «Західноруська волосна і сільська
община» у складі «Нарисів з організації західноруського селянства у XVI ст.»28,
М.В.Довнар-Запольський продовжував стверджувати, що М.К.Любавський не
визнавав існування общини в Білорусі, заперечуючи її право брати участь у
переділі землі: «Професор М.К.Любавський узагалі дуже неґативно ставиться до
всякого роду проявів общинного життя у Західній Росії. Він абсолютно заперечує
право сільських общин брати участь у роздачі вільних ділянок. Нічого й гово-
рити, що професор М.К.Любавський не визнає поземельного зв’язку у волосній
общині, уважаючи абсолютно суперечливим положення професора Буданова, за
яким право приватної власності поєднується з общинним, оскільки саме общинне
землеволодіння є «невловимою примарою»29.
Водночас ознайомлення з текстом праці М.К.Любавського «Обласний
по діл і місцеве управління Литовсько-руської держави до часу видання першо-
го Литовського статуту»30, на яку посилався М.В.Довнар-Запольський, свід-
чить, що М.К.Любавський дійсно критикував формально-юридичний під хід
М.Ф.Владимирського-Буданова до деяких явищ соціально-економічного життя
ВКЛ. Останній, як історик права, нерідко дозволяв собі вдаватися до досить віль-
них порівнянь, переносячи юридичні практики ХІХ ст. на реалії XVI ст. – приміром,
міркування про те, що сільські землі колись перебували у розпорядженні всього
села, яке потім ділило їх на дворища31. У цьому випадку, на наш погляд, просте-
жується пряма аналогія з життям російського села після ухвалення маніфесту від
19 лютого 1861 р. Крім того, М.Ф.Владимирський-Буданов, стверджую чи про
«права сільських общин» розподіляти землю в білоруському або українському
селі XVI ст., не назвав жодного документа, який підтвердив би існування таких
прав, і не навів жодного факту, що свідчив би про такі розподіли. З урахуванням
цього М.К.Любавський просто не міг не відповісти М.В.Довнар-Запольському,
тим більше, що вони займалися близькими питаннями соціально-економічного
розвитку Великого князівства Литовського, посилаючись в основному на матері-
али Метрики ВКЛ, причому кожен – здебільшого на виявлені та опрацьовані ним
особисто.
190 В.Ф.Голубєв
Необхідно звернути увагу і на те, що в питанні походження общини й оцінки
її ролі в історії Росії М.В.Довнар-Запольський поділяв позиції представників
російської державної школи, які виступили з концепцією про «державне поход-
ження общини в Росії». Згідно з нею, історія общини як універсального інституту,
що існував у всіх народів Європи, пройшла в Росії три основних етапи: перший –
родова община, яка була зруйнована «на Русі» із приходом норманів; другий –
власницька община, побудована на стосунках між феодалом і селянами, які віль-
но оселилися на його землях; третій – «з ХV ст., коли російська держава в тягло-
вих інтересах перетворила власницьку общину на державну, яка представляла
союз людей, об’єднаних уже не на приватній основі, а на загальних зобов’язаннях
щодо держави»32. Ця теорія розвитку російської общини, що сформувалася перед
проведенням селянської реформи 1861 р., трималася не на наукових фактах, а
радше на бажаннях її авторів, але послужила своєрідним обґрунтуванням можли-
вості черговий раз прикріпити селян до общини, а саму общину зробити майже
цілковито прикріпленим до держави інститутом.
Головною вадою студій М.В.Довнар-Запольського з історії сільської общини
було те, що він, перебуваючи під впливом російської державної школи, і білорусь-
ку общину XVI ст. трактував не інститутом селянської самоорганізації і самовря-
дування, а створеною владою структурою. Тому-то, відзначаючи риси самостій-
ності в діях громади у державних володіннях на сході Білорусі в XVI ст., які
виявлялися в першу чергу у боротьбі сільських і волосних громад за свої права
здебільшого шляхом апеляцій до верховної влади ВКЛ, і не знайшовши бажаного
для нього керівництва общиною з боку держави, учений зробив помилковий
висновок про те, що община тут у XVI ст. зникла. Прояви її реального існування –
колективне відстоювання селянством загальних інтересів, діяльність громади,
організована «знизу» селянами, а не «згори» владою – дослідник чомусь оцінив не
як силу, а як слабкість общинних інститутів у Білорусі. Показово, що у вступі як
до першого, так і до другого видання названої праці з історії общини у XVI ст.
М.В.Довнар-Запольський відзначав, що він не просто вивчає цей інститут, а дослі-
джує «його розпад»33. Більше того, свою першу студію, присвячену общині, він
закінчив словами, які свідчать про його впевненість у тому, що до кінця XVI ст.
вона зникає: «Ці реформи (волочна поміра і пов’язані з нею заходи – В.Г.) довер-
шили розклад общини, підготовлений попереднім життям. Насправді до кінця
XVI ст. прояви общинного життя завмирають»34.
Необхідно відзначити, що в остаточному варіанті дослідження общини
М.В.Довнар-Запольський визнав безсумнівність самого факту «общинного само-
врядування, і притому не створеного якимись спеціальними заходами уряду»35.
Проте висновки він зробив майже такі ж, як і в попередній праці, засновані на
тому ж самому помилковому судженні про зникнення общини в результаті
реформ: «Але історик застає общину в момент її агонії. Вона локалізувалася серед
данників подніпровських і подвинських волостей, хоча ґрунтовні сліди її можна
спостерігати і в тих жмудських та руських областях, які оточували власне Литву,
частково навіть у самій Литві (в останніх місцевостях общинне життя досить
помітне у приватновласницьких землях навіть у порівняно пізній час (друга поло-
вина XVI ст.)) і майже зникла на господарських землях. Це пояснюється тим, що
у західних дворах було запроваджене управління на підставі устав»36.
На згадані вади дослідження М.В.Довнар-Запольського звернув увагу і
М.К.Лю бавський. У своїй ґрунтовній рецензії на «Нариси з організації західно-
руського селянства у XVI ст.» він не лише піддав критиці методику дослідження
М.В.Довнар-Запольського, але й заявив, що «ставлячи своїм завданням відтворен-
ня старовинної західноруської общини, як історичної реальності відомого часу,
автор піддався впливу поглядів, які панували в нашій історіографії в п’ятдесятих-
шістдесятих роках ХIX ст., але які на даний час уже не мають визнання в науці»37.
191Сільська община (громада) XVI–XVIII ст. в українській історіографії...
М.К.Любавський доказово стверджував, що М.В.Довнар-Запольський помилявся
і тоді, коли заявляв, що сільська община перестала існувати в Білорусі після про-
ведення волочної поміри і пов’язаних із цим заходів.
У цей же час на «Нариси з організації західноруського селянства у XVI ст.»
вийшла коротка рецензія відомого українського історика М.С.Грушевського38.
Автор, відзначивши, що книга М.В.Довнар-Запольського, хоч і під новою назвою,
«дає не так багато», пояснив це тим, що її авторові було просто необхідно виступити
з працею, що була запропонована Київському університетові як докторська дисер-
тація, і яку він скомпілював із двох своїх опублікованих раніше і певним чином
доопрацьованих статей (перша – «Західноруська волосна і сільська община»,
друга – «Селянська реформа половини XVI ст.» – В.Г.). Багато зауважень М.С.Гру-
шев ського і М.К.Любавського майже збіглися, особливо про штучність об’єднання
нарисів про аграрну реформу й общину під однією палітуркою. М.С.Грушевський
відзначав, що автор, «переробляючи свою першу розвідку, очевидно, мусів старати-
ся приладити її до другої, одначе вони лучаться між собою слабо і роблять вражіннє
механічного сполучення, викликаного більш сторонніми мотивами, ніж зміс том»39.
М.С.Грушевський висловив думку, що це сталося тому, що М.В. Довнар-Заполь-
ський у своїй другій статті «займається більше технікою … тих реформ, які пере-
водило правительство Великого князівства Литовського у середині ХVІ в., та дуже
мало входить у питання, поставлені в першій розвідці – вплив тих реформ на селян-
ські відносини, спеціяльно громадську організацію, організацію білоруського (в
части українського) селянства, якою займається в першій своїй статті»40.
Позитивна рецензія на «Нариси з організації західноруського селян-
ства у XVI ст.» вийшла за підписом декана історико-філологічного факуль-
тету Київського університету В.Б.Антоновича, що був науковим керівником
М.В.Довнар-Запольського. Під цією рецензією стоїть також запис «згоден»,
який належить П.В.Голубовському41. У підготовленій за дорученням історико-
філологічного факультету рецензії на книгу М.В.Довнар-Запольського, представ-
лену їм на здобуття ступеня доктора російської історії, міститься такий висновок:
«Деякі здобуті ним положення – як виділення сільської общини з волості, різниця
між іноземним впливом на общини західної та східної половин русько-литовських
земель, співвідношення реформ другої половини XVI ст. із майбутнім закріпачен-
ням селян – усе це положення самостійні і є позитивним внеском у скарбницю
науки»42. Привертає увагу те, як В.Б.Антонович розставив акценти щодо двох
нарисів, з яких складається рецензована книга М.В.Довнар-Запольського: «Увесь
твір п. Довнар-Запольського розпадається на дві половини: у першій він розглядає
устрій і діяльність общин у першій половині XVI ст.; у другій – знищення общин-
ного ладу реформами великого князя Сиґізмунда-Авґуста другої половини того ж
століття»43. Таким чином, науковий керівник, сказати б, «згладив» зауваження
до книги М.В.Довнар-Запольського, висловлені М.К.Любавським.
При дослідженні найрізноманітніших проблем історії Великого князівства
Литовського на існування і діяльність общинної організації в білоруському та
українському селі XVI ст. звертали увагу й інші вчені – представники київської
історичної школи, зокрема Ф.І.Леонтович (у праці «Селянський двір у Литовсько-
руській державі»44) та М.Ф.Владимирський-Буданов (у студіях з історії селян-
ського землеволодіння)45.
М.Ф.Владимирський-Буданов, як прихильник російської історико-правової
школи середини ХІХ – початку ХХ ст. й керівник кафедри історії російського
права юридичного факультету Київського університету, писав про общину мож-
ливо навіть більше, ніж його колеги з київської історичної школи. Він займався
питаннями селянського землеволодіння і землекористування, і тому не міг обійти
увагою проблеми життєдіяльності великої складної сім’ї, історичного походжен-
ня та функціонування таких соціально-господарських одиниць, як дворище,
192 В.Ф.Голубєв
жеребій, служба, сільська й волосна община. М.Ф.Владимирський-Буданов ува-
жав, що «головна основа західноруської общини – общинне володіння землею».
На його думки й саме на ці слова посилався у вступі до першої своєї книги про
общину М.В.Довнар-Запольський46.
М.Ф.Владимирський-Буданов не пішов слідом за представниками росій-
ської державної школи, які писали про штучне виникнення общини. Його праця
«Форми селянського землеволодіння у Західній Росії XVI ст.» є ніби відповіддю на
слов’янофільську концепцію Б.М.Чичеріна й частково І.Д.Бєляєва з їх ідеєю про
те, що первинна «вільна община», яка існувала серед населення староруських кня-
зівств, зникла сама собою ще у ІХ–ХІ ст., а нова «поземельна община» XIII–XIV ст.
була створена вотчинною владою для забезпечення тяглового обкладання. У XVI–
XVII ст. на зміну останній приходить «община державна», запроваджена як фіс-
кальний орган для забезпечення збору податей і виконання державних повиннос-
тей47. Водночас М.Ф.Владимирський-Буданов уважав, що погіршення становища
селянства у ВКЛ було викликане не ходом розвитку феодальних відносин, а тим,
що держава скасувала древні норми народного, традиційного права, запровадивши
нові закони, так зване «німецьке право», яке «прийшло на західноруські землі з
Польщі»48. Історик писав, що «ми повинні визнати дворище явищем одвічним,
побутовим, такою общинно-родовою формою, яка корениться в якнайглибшому
ґрунті родинних і майнових основ суспільства. Але як на сільську общину Північної
Русі, так і на дворище Західної можливі й інші погляди, а саме можна припусти-
ти штучне утворення дворищ з огляду на повинностні цілі держави»49. Навівши
декілька прикладів з історичних джерел, учений зробив висновок: «Факти свідчать,
що держава (і пани) користувалися для повинностних цілей готовими народними
одиницями (але не створювали їх)»50. М.Ф.Владимирський-Буданов уважав, що
іншими древніми формами общини було село, яке могло складатися з декількох
дворищ, і волость, до складу якої входило декілька сіл51.
Говорячи про українську історіографію сільської общини, не можна обійти
увагою праці дослідників, методологічні підходи яких дещо відрізняються від їх
колеґ – представників київської історичної школи. У першу чергу йдеться про
І.В.Лучицького та О.Я.Єфименко.
Так, в останній чверті ХІХ ст., коли акцент у дослідженнях історії Російської
імперії (у тому числі й у справі вивчення селянської общини) був перенесений із
центру та півночі власне Росії на західні й південно-західні околиці імперії,
вийшло декілька праць відомого представника російської позитивістської школи
медієвістів – І.В.Лучицького, які присвячувалися волосній общині на Ліво-
бережжі України у XVIII ст. та функціонуванню тут інституту сябринного земле-
користування52. Історик уважав, що сябринство було такою формою общини, яка
виникла в результаті розпаду великої сім’ї на менші родинні групи, пов’язані між
собою спільністю походження та кровною спорідненістю. За спостереженнями
І.В.Лучицького, сябринні землі були розподілені на частини (паї) залежно від
кількості сімей у селі. Водночас це була інша, відмінна від Росії, безпередільна
форма общинного землекористування. На території Білорусі також відомі випад-
ки сябринства, але сябр тут – це не родич, а здебільшого стороння людина, яка на
певних умовах (зазвичай рівного розподілу результатів спільної роботи) укладала
тимчасову угоду на сябринне (спільне, на рівних долях) господарювання. До речі,
висновки І.В.Лучицького, наскільки нам відомо, не знайшли свого підтверджен-
ня у працях інших дослідників.
Більше того, опонентами І.В. Лучицького були Д.І. Багалій та О.Я. Єфи -
мен ко53, котрі, як відзначає А.О.Гурбик, заперечували існування громади на
Лівобережжі. Зокрема, О.Я.Єфименко вважала, що в Україні, на відміну від Росії,
з дольового сябринного села виросла не громада з переділами, а окремі поселення
хутірського типу»54.
193Сільська община (громада) XVI–XVIII ст. в українській історіографії...
Історик О.Я.Єфименко народилася на крайній півночі Росії, вийшла заміж за
відомого етнографа Петра Єфименка та переїхала на південь, «де своє велике обда-
рування присвятила вивченню минулого українського народу»55. Нам представ-
ляється дуже вдалою оцінка наукової діяльності дослідниці, зроблена В.І.Піче-
той: «У своїй «Історії України» вона не стільки досліджує минуле народу, скільки
неупереджено і водночас захоплююче, із великим художнім хистом розповідає про
нього»56.
О.Я.Єфименко писала, що українські й білоруські дворища були власністю
великої сім’ї найближчих родичів57 і відзначала, що «маса беззаперечних свід-
чень із XVI ст. підтверджує, що дворища, як і північні села, були власністю «роду-
племені», тобто більш-менш широкої групи найближчих родичів, інакше кажу-
чи – великої, або задружної, сім’ї»58. Щоправда, реальних фактів, які могли б
підтвердити дану думку, О.Я.Єфименко не навела. Дослідниця, перебуваючи під
впливом російської державної школи, так і не змогла відкрито визнати очевидні
факти існування в Україні «власної» общини, постійно силкуючись віднайти ана-
логії з Росією. Досить відомі також праці О.Я.Єфименко, присвячені селянському
судочинству, у першу чергу характерові діяльності копних судів59.
У 1886 р. невелику замітку про проведення наприкінці XVII ст. судово-
слідчих дій громадою села Азарівки на Лівобережжі України опублікував у жур-
налі «Киевская старина» Н.Бакай60. Цікавий документ, на основі якого й був
підготовлений допис, автор виявив серед матеріалів маґістрату міста Стародуба.
Н.Бакай навів факти, які свідчили про те, що громада не лише вела слідство та
проводила допити, але при необхідності могла вдаватися до тортур («и Васко для
выявленя злого мордерства печен на тортурах, по трикроти, з легкости роспален-
ною шиною») та виносити рекомендаційну ухвалу для вищого суду («просили
прилежно, абы с ними в одном селе не мешкал»)61. Цей матеріал органічно допов-
нює інформацію про копні суди, що міститься в «Актах Віленської археографічної
комісії» та інших збірках джерел.
Глибоке дослідження діяльності копних судів на території Білорусі й України
провів І.Ю.Черкаський, опублікувавши працю під промовистою назвою «Гро-
мадський (копний) суд на Україні-Русі XVI–XVIII вв.»62. Автор проаналізував
практично всі матеріали по копних судах, опубліковані в «Актах Віленської
археографічної комісії» та інших археографічних виданнях, а витяги з цих
документів рясно цитуються чи не на кожній сторінці його книги, майже повністю
побудованій на матеріалах, що стосуються території Білорусі (утім, замість назви
«Білорусь» історик уживає термін «Україна-Русь»). Праця І.Ю.Черкаського і до
сьогоднішнього дня не втратила свого наукового значення, а що стосується деяких
неточностей, то вони, очевидно, зумовлені певними перекосами політики украї-
нізації, яка проводилася у другій половині 1920-х рр., у час, коли й готувалося
згадане дослідження. Зауважмо також, що навіть у назві відповідного структур-
ного підрозділу Всеукраїнської академії наук щодо Білорусі вжито російське
імперське визначення – Комісія для виучування історії західноруського та
вкраїнського права.
Слід наголосити, що, на нашу думку, визначення копних судів як общинних
(громадських) не зовсім повно відповідає вказаній в історичних джерелах сфері їх
діяльності та компетенції, звужує її. Це, радше, суд міжобщинний, територіаль-
ний, своєрідний судово-слідчий інститут громадського співтовариства певної
місцевості, який має дуже глибоке історичне коріння.
Багато хто з дослідників історії Великого князівства Литовського сам займав-
ся вивченням та виданням першоджерел, будуючи на них власні праці. Так,
Ф.І.Леонтович, який підготував і видав два томи Метрики ВКЛ63, студіював
загальну історію великого князівства і видав декілька статей, присвячених теорії
походження селянської общини, її функціонуванню на території України і
194 В.Ф.Голубєв
віддзеркаленню у законодавстві Київської Русі та ВКЛ64. Будучи істориком права,
головну увагу Ф.І.Леонтович звертав саме на юридичні основи діяльності громади
і селянства, підкреслюючи, що община, втративши право власності на землю,
переставала бути самостійною, а селяни, втрачаючи права на землю, опинялися в
юридичній залежності від землевласника: «У сільському побуті все визначається
перш за все тим та іншим характером відносин селян до землеволодіння. Допоки
община була самостійним землевласником, доти за нею визнавалася автономія та
повноправність окремих її членів. Втрата селянським населенням самостійних
прав на землю у старі часи оберталася встановленням залежності юридичної»65.
Слід відзначити, що більшість студій Ф.І.Леонтовича, як, наприклад, про суть
поняття «дворище», ґрунтуються на широкому фактичному матеріалі66.
Не можна обійти увагою праці двох українських дослідників зі Львова, які у
другій половині ХХ ст. досить глибоко вивчили питання історії сільської громади –
Д.Л.Похилевича та В.Ф.Інкіна. Вивчаючи історію селянства Білорусі й Литви,
Д.Л.Похилевич багато уваги приділив і проблемі сільської громади67. Так, у статті,
присвяченій її становищу у західних областях ВКЛ після аграрної реформи
Сиґізмунда-Авґуста, він спробував довести, усупереч думці В.І.Пічети й М.В.Дов-
нар-Запольського, що община продовжувала існувати також і на сході та на заході
Білорусі (Д.Л.Похилевич користувався джерелами, які здебільшого стосувалися
білоруської території – В.Г.). Загалом праці історика досить доказові й арґументо-
вані. Проте не з усіма висновками, яких дійшов Д.Л.Похилевич, можна погоди-
тися. Так, не викликає заперечень його теза про те, що «за селянськими сільськими
громадами в основному були збережені громадські землі тих угідь, переважно
пасовиська, ліски, болота, якими вони користувались і до реформи, а часто просто
ті ж самі, як іноді їм залишені і громадські орні землі»68. Водночас твердження
автора, що «основною селянською громадою замість колишньої волості стало
війтівство»69 навряд чи може бути прийнятним. До речі, ця теза у працях
Д.Л.Похилевича про сільську громаду більше ніде не зустрічається.
У монографії, присвяченій історії селянства Білорусі і Литви у XVI– XVIII ст.,
у спеціальному параграфі під назвою «Сільська община», Д.Л.Похилевич висло-
вив свої думки щодо її становища в Білорусі і Литві у другій половині XVII–XVIII
ст., звернувши увагу на те, що громада тоді змогла зберегти свої землі загального
користування, як зберегла і право відкритих полів та примусової сівозміни.
Історик писав, що під час післявоєнних потрясінь державній скарбниці було
вигідно передавати общинам право збирання і виплати контрибуцій та інших екс-
трених зборів. За його спостереженнями, у деяких випадках скарб навіть переда-
вав общинам весь земельний фонд. Дослідник зробив висновок про те, що «на
покриття общинних платежів або екстрених зборів общини за давнім звичаєм
практикували розкладки або, як їх ще називали, «розмети» і «розруби». Ця форма
фінансової діяльності була вповні леґальною, постійною і навіть заохочувалася
адміністрацією»70. Важливі зауваження й висновки автора, на жаль, не підкріплені
посиланнями на використані ним історичні джерела і, відтак, радше мають харак-
тер особистих міркувань Д.Л.Похилевича, а не наукового розгляду проблеми.
Із посиланням на деякі опубліковані джерела написана присвячена сільській
общині глава монографії Д.Л.Похилевича «Селяни Білорусії і Литви у другій
половині XVIII ст.»71. Тут автор здебільшого на підставі аналізу економічних
інструкцій до інвентарів феодальних володінь зробив спробу розглянути склад
общинної адміністрації. Посилаючись на використані ним документи, дослідник
відзначає, що керівником сільської адміністрації був війт, який допомагав еконо-
мові в його господарській діяльності й управлінні селянами. В окремих володін-
нях з’явилися нові посади сільської адміністрації – підвойські і лавники, а най-
нижчою вважався десятник – посада, яку Устава на волоки 1557 р. навіть не
передбачала і, як уважав Д.Л.Похилевич, за уставою «лавник і десятник – одна
195Сільська община (громада) XVI–XVIII ст. в українській історіографії...
особа»72. Історик дійшов висновку, «що селянська община, хоча і під панською
опікою, але проіснувала в Литві та Білорусії до занепаду феодального суспільства.
Більше того, під його кінець вона навіть дещо пожвавилася. Неважко бачити, що
у цей час в її діяльності вимальовувалися і нові риси, нові турботи, нові установи,
такі, як каси, магазини, школи, лікарні тощо»73.
Дослідженням різних сторін діяльності сільської громади в Галицькому
Прикарпатті займався В.Ф.Інкін74. Вивчаючи організацію внутрішнього життя
общини у Самбірській волості, її судову систему і стосунки з владою, питання
общинного землеволодіння, землекористування і т.д. історик дійшов висновку
про наявність загальних тенденцій розвитку сільської общини в різних країнах
Східної Європи.
В.Ф.Інкін досить критично поставився до концепції виникнення і функціону-
вання сільської общини, що панувала в радянській історіографії. Автор твердив,
що радянська історіографія, рятуючи марксистську концепцію общини (за якою
первинною формою власності на землю була колективна, а не приватна), просто
«намагалася всіма доступними засобами усунути очевидні суперечності між теоре-
тичними висновками і нагромадженим фактичним матеріалом»75. Учений відзна-
чав, що певні суперечності склалися і з розподілом общин на передільні і безпере-
дільні. Наявність перших повністю відповідала запозиченій К.Марксом і
Ф.Ен ґельсом у російських народників ідеї про традицію зрівняльних переділів,
що нібито споконвіку існувала у сільських общинах і повністю вписувалася в
марксистську концепцію «аграрного комунізму». На думку В.Ф.Інкіна, «погляд
на так звану поземельну (земельнопередільну) громаду як первісну форму серед-
ньовічного сільського ладу…, внесений у науку слов’янофільськими та народ-
ницькими авторами, ліг в основу марксистської общинної концепції в той час,
коли сама община була ще мало вивчена і фактичного матеріалу бракувало для
ґлобальних узагальнень. Позитивістська історіографія кінця XIX – початку
XX ст. виходила з того ж народницького розуміння общини як зрівняльно-
передільного землеволодіння»76.
За В.Ф.Інкіним, критичне ставлення до марксистської общинної теорії поси-
лилося наприкінці 1960-х – у 1970-х рр. Так, автор відзначав, що про помилко-
вість обов’язкового ув’язування питання про існування общинної організації
селянства з наявністю земельних переділів у другій половині ХХ ст. також писали
деякі російські дослідники. Зокрема, А.Л.Шапіро твердив, що питання про гене-
зис і характер староруської територіальної общини не можна об’єднувати з при-
ватним питанням про переділи. На думку останнього, зрівняльні переділи були
«прадавнім звичаєм у домашній общині – великій сім’ї», але для територіальної
сільської общини це явище у XIV–XVI ст. не було типовим77. В.Ф.Інкін заявив,
що поділяє думку В.П.Данилова про те, що відсутність зрівняльних переділів
свідчить не про відсутність общини, а про відсутність общинної тісноти78.
Значну кількість студій з історії общини (громади) в Україні XIV–XVIII ст.
опублікував А.О.Гурбик79. Найбільш вагомою працею є його монографія «Еволю-
ція соціально-територіальних спільнот у середньовічній Україні (волость, двори-
ще, село, сябринна спілка)», в якій досліджується сільська громада в Україні
XIV–XVI ст.80 Головну увагу автор звертає на виникнення і функціонування тери-
торіальної общини – волості в українському селі у вказаний період. Для цього він
розглядає роль волості в політико-адміністративній структурі українських
зе мель, у фіскальній системі держави, досліджує внутрішню еволюцію волості.
Необхідно також відзначити, що праця містить досить вичерпний огляд історіо-
графії з проблеми сільської громади на території України81.
У своїй монографії А.О.Гурбик простудіював проблему історії общини впро-
довж достатньо обмеженого періоду (особливо, якщо врахувати те, що письмові
джерела, якими можна оперувати при дослідженні, з’явилися приблизно в остан-
196 В.Ф.Голубєв
ній чверті XV ст.), і дійшов висновку, що «у XІV–XVІ ст. на більшій частині тери-
торії України … суть процесу еволюції сільської громади становив перехід від
волосної її форми до громади окремого багатодвірного села, яка ставала основною
формою територіальної громади»82. Автор розглянув внутрішній устрій громади у
вказаний період, поземельні стосунки та її функції у фіскальній системі держави.
А.О.Гурбик висловив свій погляд на дворища і сябринні співтовариства: «Вра-
ховуючи той факт, що дворище було складним соціально-господарським комплек-
сом, можна говорити про нього як про мікрокопію сільської громади, бо в дослі-
джуваний період у ньому з’являються неродинні елементи»83, а сябринні співто-
вариства, «по-перше, … виникали в результаті розпаду великосімейних госпо-
дарств (дворищ), а, по-друге, шляхом домовленості окремих подимних госпо-
дарств про спільний обробіток землі та використання угідь, які переходили у
спільне володіння новоствореної сябринної спілки. Створені таким чином громади
сябрів можна вважати одним з етапів еволюції сільської громади, своєрідною
перехідною формою між дворищем – складовою частиною волосної форми терито-
ріальної громади, і громадою багатодвірного села, яке формувалося на його (дво-
рища) основі»84.
Матеріали по білоруських володіннях свідчать, що, навпаки, волосна форма
громади зберігалася у всіх видах феодального землеволодіння аж до включення
білоруських земель до складу Російської імперії. Причому це зовсім не заперечу-
вало існування громад окремих сіл, які (громади) складовими частинами входили
до складу волосної громади.
Таким чином, аналіз української історіографії історії общини у період феода-
лізму свідчить, що незважаючи на наявність певної кількості відповідних праць,
на даний час узагальнююче дослідження історії цього соціального інституту як
загалом по країні, так і по історико-географічних реґіонах (Правобе режна,
Лівобережна Україна тощо), а також за видами феодального землеволодіння, від-
сутнє. Відзначаємо як важливий факт, що на громаду звертають увагу практично
всі дослідники, які займаються питаннями соціально-економічний історії Украї-
ни, культури і побуту українського народу.
1 Черепнин Л.В. Формирование крестьянства на Руси // История крестьянства в
Ев ропе. Эпоха феодализма. – Т.1. – Москва, 1985. – С.325; Іоў А. Сельская абшчына і вёска
// Гісторыя Беларусі: У 6 т. – Мінск, 2000. – Т.1: Старажытная Беларусь: Ад першапачат-
ковага засялення да сярэдзіны ХІІІ ст. – С.261–268 та ін.
2 Голубеў В.Ф. Сельская абшчына ў Беларусі ХVІ–ХVІІІ ст. – Мінск, 2008. – 407с.
3 Пичета В.И. Введение в русскую историю (источники и историография). – Москва,
1923. – С.194.
4 Иванишев Н. О древних сельских общинах в Юго-Западной России. – К., 1863. – 72 с.
5 Там же. – С.3.
6 Там же. – С.27.
7 Там же.
8 Там же. – С.5.
9 Пичета В.И. Введение в русскую историю (источники и историография). – С.194.
10 Михальченко С.И. Киевская школа в российской историографии (В.Б.Антонович,
М.В.Довнар-Запольский и их ученики). – Москва; Брянск, 1997. – С.59.
11 Антонович В.Б. Исследование о казачестве по актам с 1500 по 1648 г. – К., 1863. – С.ІІ.
12 Михальченко С.И. Киевская школа в российской историографии (В.Б. Антонович,
М.В.Довнар-Запольский и их ученики). – С.59–61.
13 Михальченко С.И. Указ. соч.
14 Ліс А. Доўнар-Запольскі Мітрафан Віктаравіч // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. –
Т.3. – Мінск, 1996. – С.272–273.
15 Матяш И. К вопросу о концепции научной биографии М.В.Довнар-Запольского
// Чацвёртыя міжнародныя Доўнараўскія чытанні «Рэчыца ў часе і прасторы: 790 год зас-
197Сільська община (громада) XVI–XVIII ст. в українській історіографії...
навання горада». Рэчыца, 18–19 верасня 2003 г. – Ч.І. – Гомель, 2004. – С.5–17; Мітрафан
Віктаравіч Доўнар-Запольскі: Бібліяграфічны паказальнік. – Мінск, 2007. – 168 с.
16 Михальченко С.И. Киевская школа в российской историографии (В.Б.Антонович,
М.В.Довнар-Запольский и их ученики). – С.88.
17 Улащик Н.Н. Очерки по археографии и источниковедению истории Белоруссии фео-
дального периода. – Москва, 1973. – С.240.
18 Документы Московского архива министерства юстиции. – Т.І. – Москва, 1897. –
ХХІІІ, 570 с.
19 Акты Литовско-русского государства, изданные М.Довнар-Запольским. – Вып.I. –
Т.2: 1390–1529. – Москва, 1899. – ХІІ, 258 с.
20 Довнар-Запольский М.В. Государственное хозяйство Великого княжества Литов с-
кого при Ягеллонах. – Т.І. – К., 1901. – VIII, 807, CXII с.
21 Михальченко С.И. Киевская школа в российской историографии (В.Б.Антонович,
М.В.Довнар-Запольский и их ученики). – С.89.
22 Довнар-Запольский М.В. Западнорусская сельская община в ХVІ веке // Журнал
министерства народного просвещения. – 1897. – №7. – С.73–128.
23 Довнар-Запольский М.В. Западнорусская сельская община в ХVІ веке – Санкт-
Петербург, 1897.– 56 с.
24 Черкаський І. [Рец.]. М.Довнар-Запольский. «Западнорусская сельская община в
ХVІ веке», ст.56 (відбітка з «ЖМНП», 1897, VIІ) // Записки Наукового товариства імені
Шевченка. – Л., 1899. – Т.ХХІХ. – Кн.ІІІ. – С.10–12.
25 Черкаський І. Громадський (копний) суд на Україні-Русі XVI–XVIII вв. // Праці
комісії для виучування історії західноруського та вкраїнського права. – Вип. 4, 5. – К.,
1928. – 714 с.
26 Черкаський І. [Рец.]. М.Довнар-Запольский. «Западнорусская сельская община в
ХVІ веке», ст.56 (відбітка з «ЖМНП», 1897, VIІ) // Записки Наукового товариства імені
Шевченка. – Л., 1899. – Т.ХХІХ. – Кн.ІІІ. – С.12.
27 Там само. – С.10.
28 Довнар-Запольский М.В. Очерки по организации западнорусского крестьянства в
ХVІ веке. – К., 1905. – VI, 307 с.; VIII, 168 с.
29 Там же. – С.8–9.
30 Любавский М.К. Областное деление и местное управление Литовско-русского госу-
дарства ко времени издания первого Литовского статута. – Москва, 1892. – 998 с.
31 Владимирский-Буданов М.Ф. Формы крестьянского землевладения в Западной
Росии XVI века // Киевский сборник в помощь пострадавшим от неурожая. – К., 1892. –
С.377.
32 Лаптин П.Ф. Община в русской историографии последней трети ХІХ – начала
ХХ в. – К., 1971. – С.10.
33 Довнар-Запольский М.В. Западнорусская сельская община в ХVІ веке. – С.4; Его же.
Очерки по организации западнорусского крестьянства в ХVІ веке. – С.V.
34 Довнар-Запольский М.В. Западнорусская сельская община в ХVІ веке. – С.55–56.
35 Довнар-Запольский М.В. Очерки по организации западнорусского крестьянства в
ХVІ веке. – С.154.
36 Там же.
37 Любавский М.К. [Рец.]. М.Довнар-Запольский. «Очерки по организации западнорус-
ского крестьянства в ХVІ веке», Киев, 1905. – Отзыв профессора М.К.Любавского. – Санкт-
Петербург, 1907. – С.3–4.
38 Грушевський М. [Рец.]. М.Довнар-Запольский. «Очерки по организации западнорус-
ского крестьянства в ХVІ веке», Киев, 1905 // Записки Наукового товариства імені
Шевченка. – 1906. – Т.70. – Кн.2. – С.200–201.
39 Там само. – С.200.
40 Там само. – С.200–201.
41 Антонович В., Голубовский П. Рецензия на соч. магистра Довнар-Запольского
«Очерки по организации западнорусского крестьянства в ХVІ веке», представленное для
приобретения степени доктора русской истории // Университетские известия. – 1906. –
№3. – С.21–24.
42 Там же. – С.23–24.
43 Там же. – С.21.
198 В.Ф.Голубєв
44 Леонтович Ф.И. Крестьянский двор в Литовско-русском государстве. – Вып.І. –
Санкт-Петербург, 1897. – 321 с.
45 Владимирский-Буданов М.Ф. Крестьянское землевладение в Западной Росии до
половины XVI века. – К., 1892 – 83 с.; Его же. Формы крестьянского землевладения в
Западной России XVI века. – К., 1911. – 24 с.
46 Довнар-Запольский М.В. Западнорусская сельская община в ХVІ веке. – С.1.
47 Александров В.А. Сельская община в России (ХVІІ – начало ХІХ в.). – Москва,
1976. – C.5.
48 Владимирский-Буданов М.Ф. Немецкое право в Польше и Литве. – Санкт-Петербург,
1868. – 304 с.
49 Владимирский-Буданов М.Ф. Формы крестьянского землевладения в Западной
России XVI века. – С.369.
50 Там же. – С.370.
51 Там же. – С.375–386.
52 Лучицкий И.В. Следы общинного землевладения в Левобережной Украине в XVIII в.
// Отечественые записки. – Санкт-Петербург, 1882. – №11. – С.92–116; Его же. Сябры и
сябринное землевладение в Малороссии. – Санкт-Петербург, 1889. – 33 с.
53 Багалей Д.И. [Рец.]. И.Лучицкий. «Следы общинного землевладения в Левобереж-
ной Украине в ХVІІІ в.» // Киевская старина. – 1882. – №2. – С.409–415; Его же.
Займанщина в Левобережной Украине в ХVІІ и ХVІIІ ст. // Киевская старина. – 1883. –
№12. – С.560–592; Ефименко А.Я. Дворищное землевладение в Южной Руси // Южная
Русь. – Санкт-Петербург, 1905. – С.375–429.
54 Гурбик А.О. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні
(волость, дворище, село, сябринна спілка). – К., 1998. – С.4.
55 Пичета В.И. Введение в русскую историю (источники и историография). – С.198.
56 Там же. – С.199.
57 Ефименко А.Я. История Украйны и ея народа. – Санкт-Петербург, 1907. – С.37;
Её же. Дворищное землевладение в Южной Руси. – С.375–429.
58 Ефименко А.Я. Дворищное землевладение в Южной Руси. – С.382.
59 Ефименко А.Я. Народный суд в Западной Руси // Русская мысль. – 1883. – Кн.8. –
Oтд.2. – C.1–29; Кн.9. – Oтд.3. – C.21–40; Её же. Копные суды в Левобережной Украине
// Киевская старина. – 1885.– №10. – С.189–202.
60 Бакай Н. Значение сельской громады в судебном процессе конца ХVІІ в. // Киевская
старина. – 1886. – Т.ХVІ. – С.567–569.
61 Там же. – С.569.
62 Черкаський І. Громадський (копний) суд на Україні-Русі XVI–XVIII вв. // Праці
Комісії для выучування історії західноруського та вкраїнського права. – Вып. 4, 5. – К.,
1928. – 714 с.
63 Акты Литовской метрики. – Т.І. – Вып.І: 1413–1498 гг. / Собраны Ф.И. Леон тови -
чем. – Варшава, 1896. – 169 c.; Акты Литовской метрики. – Т.І. – Вып.ІІ: 1499–1507 гг.
– Варшава, 1897. – 200, LV с.
64 Леонтович Ф.И. Крестьяне Юго-Западной России по литовскому праву XV и XVI ст.
// Киевские университетские известия. – 1863. – №10. – С.1–48; №11. – С.1–40; Его же.
О значении верви по Русской правде и по Литовскому статуту сравнительно с задругою
юго-западных славян // Журнал министерства народного просвещения. – 1867. – Т.134. –
№4. – С.1–19; Его же. Крестьянский двор в Литовско-русском государстве. – Вып.І. –
Санкт-Петербург, 1897. – 321 с.
65 Леонтович Ф.И. Крестьяне Юго-Западной России по литовскому праву XV и
XVI ст. – С.4.
66 Леонтович Ф.И. Крестьянский двор в Литовско-русском государстве. – С.19–22.
67 Похилевич Д.Л. Селянська громада в західних воєводствах Великого князівства
Литовського після аграрної реформи Сигізмунда-Августа // Наукові записки Львівського
державного університету ім. Івана Франка. – Т.Х: Серія історична. – Л., 1949. – Вип.3. –
С.103–130; Похилевич Д.Л. Крестьяне Белоруссии и Литвы в ХVІ–ХVІІІ вв. – Л., 1957. –
178 с.; Его же. Крестьяне Белоруссии и Литвы во второй половине ХVІІІ в. – Вильнюс,
1966. – 216 с.
68 Похилевич Д.Л. Селянська громада в західних воєводствах Великого князівства
Литовського після аграрної реформи Сигізмунда-Августа. – С.129.
199Сільська община (громада) XVI–XVIII ст. в українській історіографії...
69 Там само.
70 Похилевич Д.Л. Крестьяне Белоруссии и Литвы в ХVІ–ХVІІІ вв. – С.162.
71 Похилевич Д.Л. Крестьяне Белоруссии и Литвы во второй половине ХVІІІ в. –
С.143–154.
72 Там же. – С.145.
73 Там же. – С.154.
74 Інкін В.Ф. Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у XVI–XVIIІ ст.: Історичні
нариси. – Л., 2004. – С.420; Його ж. Сільскі суды німецького права в Галичині XVI–
XVIIІ ст. // Вісник Львівского унівеситету. – Серія історічна. – Вип.20: З історії стародав-
ності і середньовіччя. – Л., 1984. – С.34–40; Инкин В.Ф. Крестьянский общинный строй в
Галицком Прикарпатье (опыт сравнительного изучения поземельных союзов): Автореф.
дисс. … д-ра ист. наук. – Л., 1978. – 20 с.
75 Інкін В.Ф. Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у XVI–XVIIІ ст. – С.87–88.
76 Там само. – С.87.
77 Шапиро А.Л. Проблемы генезиса и характера русской общины в свете новых
изысканий советских историков // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. –
Вып.VI. – Вологда, 1976. – С.140.
78 Інкін В.Ф. Сільське суспільство Галицького Прикарпаття у XVI–XVIIІ ст. – С.88.
79 Гурбик А.О. Копні суди на Україні // Наука і суспільство. – 1990. – №7. – С.54–55;
Його ж. Правові уявлення та народна правосвідомість // Україньске суспільство на зламі
середньовіччя та нового часу: Нариси з історії ментальності та національної свідомісті. –
К., 2001. – С.57–70; Його ж. Копні суди на українських землях у ХІV–ХVІ ст. // Укр. іст.
журн. – 1990. – №10. – С.111–112; Гурбик А.А. Сельская община на Украине в ХІV – 60-х
годах ХVІ вв. (социально-экономический и правовой аспекты проблемы): Автореф. дисс. …
канд. ист. наук. – К., 1991. – 11 с.; Гурбик А.О. Устроєві засади громадського судочинства
й народна правосвідомість на українських землях Великого князівства Литовського
// Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). –
Вип.7. – Київ, 2007. – С.102–123.
80 Гурбик А.О. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні
(волость, дворище, село, сябринна спілка). – К., 1998. – 319 с.
81 Там само. – С.3–7.
82 Там само. – С.251.
83 Там само. – С. 256.
84 Там само. – С.257–258.
The article examines the history of Ukrainian historiography of rural communities
days of feudalism. The author finds that despite the considerable interest that the
Institute is the community of researchers in social and economic history, culture and
life of the Ukrainian people and the availability of a number of special works as a
coherent research community in Ukraine, as well as individual historic regions
(particularly the Right Bank, Left Bank, etc.) as well as the types of feudal tenure to
date there is still a matter of the future.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-5241 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0130-5247 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2026-03-21T19:43:46Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Голубєв, В.Ф. 2010-01-13T15:56:50Z 2010-01-13T15:56:50Z 2009 Сільська община (громада) XVI-XVIII ст. в українській історіографії / В.Ф. Голубєв // Укр. іст. журн. — 2009. — № 5. — С. 186-199. — Бібліогр.: 84 назв. — укр. 0130-5247 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5241 У статті аналізується українська історіографія історії сільської громади періоду XVI–XVIII ст. Автор доходить висновку, що попри значний інтерес, який інститут громади викликає у дослідників соціально-економічної історії, культури, побуту українського народу та наявність певної кількості спеціальних праць цілісне дослідження громади як в межах України, так і по окремих історико-географічних реґіонах (зокрема, Правобережжя, Лівобережжя та ін.), а також за видами феодального землеволодіння на сьогоднішній день ще є справою майбутнього. The article examines the history of Ukrainian historiography of rural communities days of feudalism. The author finds that despite the considerable interest that the Institute is the community of researchers in social and economic history, culture and life of the Ukrainian people and the availability of a number of special works as a coherent research community in Ukraine, as well as individual historic regions (particularly the Right Bank, Left Bank, etc.) as well as the types of feudal tenure to date there is still a matter of the future. uk Інститут історії України НАН України Методологія. Історіографія. Джерелознавство Сільська община (громада) XVI-XVIII ст. в українській історіографії Article published earlier |
| spellingShingle | Сільська община (громада) XVI-XVIII ст. в українській історіографії Голубєв, В.Ф. Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| title | Сільська община (громада) XVI-XVIII ст. в українській історіографії |
| title_full | Сільська община (громада) XVI-XVIII ст. в українській історіографії |
| title_fullStr | Сільська община (громада) XVI-XVIII ст. в українській історіографії |
| title_full_unstemmed | Сільська община (громада) XVI-XVIII ст. в українській історіографії |
| title_short | Сільська община (громада) XVI-XVIII ст. в українській історіографії |
| title_sort | сільська община (громада) xvi-xviii ст. в українській історіографії |
| topic | Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| topic_facet | Методологія. Історіографія. Джерелознавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5241 |
| work_keys_str_mv | AT golubêvvf sílʹsʹkaobŝinagromadaxvixviiistvukraínsʹkíiístoríografíí |