Стаття у фаховому виданні: комунікація, імітація, профанація?
Saved in:
| Published in: | Наука України у світовому інформаційному просторі |
|---|---|
| Date: | 2013 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2013
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/52463 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Стаття у фаховому виданні: комунікація, імітація, профанація? / Н.В. Зелінська // Наука України у світовому інформаційному просторі. — Вип. 8. — К.: Академперіодика, 2013. — С. 54-60. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859825548675514368 |
|---|---|
| author | Зелінська, Н.В. |
| author_facet | Зелінська, Н.В. |
| citation_txt | Стаття у фаховому виданні: комунікація, імітація, профанація? / Н.В. Зелінська // Наука України у світовому інформаційному просторі. — Вип. 8. — К.: Академперіодика, 2013. — С. 54-60. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Наука України у світовому інформаційному просторі |
| first_indexed | 2025-12-07T15:28:36Z |
| format | Article |
| fulltext |
54
Н.В. Зелінська, д-р філол. наук
Завідувач кафедри видавничої справи і редагування
Української академії друкарства
СТАТТЯ У ФАХОВОМУ ВИДАННІ:
КОМУНІКАЦІЯ, ІМІТАЦІЯ, ПРОФАНАЦІЯ?
Яку роль у системі наукової комунікації виконує наукова стат-
тя? – питання, на перший погляд, наївне: це один з найпопу-
лярніших (якщо не основний) жанр наукової літератури, що до-
зволяє фіксувати, причому дуже оперативно, перебіг наукового
дослідження, усього розмаїття об’єктивної дійсності, розкривати
технологію і методику наукового пошуку, його етапи тощо. Від-
повідно, проблеми, пов’язані з якістю наукових статей, здавна,
і постійно, перебувають на порядку денному світової академіч-
ної спільноти [1, 3, 4, 7, 12, 13, 15–19]. Перетворення міжосо-
бистісного наукового повідомлення – листа одного вченого до
іншого – у динамічну форму колективної комунікації – наукову
статтю, що активізувалося наприкінці ХVII ст., з появою перших
наукових журналів, – означало не просто розширення читацької
аудиторії, а перехід до інших форм викладу, які б максимально
відповідали запитам і можливостям цієї аудиторії. Як справедли-
во вважає С. Кулешов та інші автори, на чиї праці він посилаєть-
ся, зокрема, Л. Ольшки, О. Маркушевич, К. Симон, "журнали
(а саме вони стали першим "вмістилищем" наукових статей. –
Н. З.) були генетично пов’язані з попередніми засобами комуні-
кації" – листуванням, брошурами, листівками [6, С. 139], проте
публікації в них були насправді революційною спробою подола-
ти не лише час і простір, а й – і то насамперед! – "корпоратив-
ність цехової університетської науки" [6, С. 140]. Відтак з появою
журнальної періодики виформовуються засади та виробляються
форми наукової комунікації, яку починають розуміти як встанов-
лення пізнавальних і соціальних відносин і всередині наукового
співтовариства, і з іншими суспільними групами. А чільне місце
у здійсненні цих відносин належить саме статті.
Іншими словами, наукова стаття – це той жанр наукової лі-
тератури, що дає змогу здійснювати комунікаційний процес не
лише в інтересах замкненої групи "втаємничених", а й задля під-
вищення загальної інформаційної культури суспільства, якому
не байдуже, як саме, у яких напрямах розвивається наука і на-
скільки ефективними є її досягнення: "В усьому світі… зростає…
55
Стаття у фаховому виданні: комунікація, імітація, профанація
роль здорового глузду, бо послідовна розумна політика дедалі більше спи-
рається на науковий аналіз, так само, як могутність держави – на науковий
потенціал" [11, С. 6].
Звісно, це ніяким чином не применшує значення наукових журналів і
вміщених у них статей для розвитку власне науки, адже саме вони, за влуч-
ним висловом О. Коновця, є "основним постачальником інформації для
внутрішньонаукового спілкування вчених і спеціалістів" [5, С. 34]. Відпо-
відно до даних Американської асоціації психологів, 84 % науковців і викла-
дачів основну частку інформації для себе отримують з науково-технічної
періодики. У журналах публікується близько двох третин інформації, необ-
хідної для результативної діяльності вчених і спеціалістів [5].
Слугуючи високим цілям наукової комунікації, стаття водночас є ам-
бівалентним продуктом наукової творчості: з боку автора (авторів), вона є
одним із засобів утвердження пріоритету, фахового і публічного визнання,
з боку ж наукової спільноти вона стає об’єктом ціннісного аналізу і кри-
тичної оцінки, – і не завжди прагнення одних точно збігається з реакціями
інших 1. У сучасних українських реаліях, коли авторитет, статус науковця,
дослідника офіційно визначається наявністю у нього відповідного ступеня
і звання, а ці останні, своєю чергою, прямо узалежнені від кількості публі-
кацій, виникає велика небезпека – нівеляція комунікаційної сутності ство-
рених наукових текстів і перехід до продукування їх "на догоду" за наперед
відомими формальними вимогами.
Кілька років тому нам уже доводилося писати про імітацію наукової
творчості – як про одну з найсерйозніших причин деформації нормальної
практики творення наукового дискурсу. І оскільки ні сама ця причина, ні її
наслідки нікуди не зникли, дозволимо собі навести розлогу цитату: "…Су-
часна "імітаційна" наукова праця, замість узагальнення результатів власних
спостережень і досліджень автора, найчастіше уміщує відомості, скачані із
Всесвітньої мережі та, у кращому (!) випадку, скомпільовані з різних джерел
(і при цьому – ще й перепущені через програму комп’ютерного перекладу).
Окрім явної шкоди від вторинності (або й "третинності"!), що завдають на-
уці такі твори, вони… призводять до поступової руйнації креативної скла-
дової дискурсу, адже, не відображаючи реального творчого процесу, в який
залучені всі відчуття та переживання автора (що могли б позначитися на
структурі та стилістиці тексту), вони "конструюються" за заданими "лекала-
ми", з допомогою усталених конструкцій, до того ж, внаслідок відомої не-
досконалості програм перекладу, спричиняють лексико-термінологічне за-
смічення і без того проблемної української наукової мови" [2, C. 7–8]. І далі:
"…Ремісниче "виготовлення" замість натхненного творення чи, принаймні,
раціонального конструювання складових наукового дискурсу не залишає
1 Функцію третейського судді тут мав би виконувати добре розвинений інститут науко-
вого рецензування, про фактичну відсутність якого – як про болючу проблему – слід
говорити окремо.
56
Н.В. ЗЕЛІНСЬКА
шансів на одержання якісного "кінцевого продукту". <…> Парадоксальним
чином цьому сприяють і деякі заходи, що, за задумом чиновників від науки,
мали би працювати на піднесення рівня наукових публікацій, – йдеться, зо-
крема, про "уніфікаційні" вимоги до статей у так званих фахових виданнях:
ситуація, подібна до описаного М. Фуко "переходу від контролю за змістом
до контролю за формою" (див. [10]) виявляється цілком сприятливою для по-
яви "заавторських" статей – структурно монотонних клонів. "Виготовити"
їх за наперед заданою схемою, не розмірковуючи над увиразненням дум-
ки та способами переконування читачів, не до порівняння легше. Те ж, що
в сучасній науковій літературі успішно функціонує близько двох десятків
різновидів жанру "стаття" (з усім відповідним набором відмінностей)2 якось
опинилося поза увагою…" [2, C. 8].
Про шкідливість формальних вимог та, відповідно, оцінок результатів
наукової творчості пишуть очільник Науково-видавничої ради НАН Укра-
їни Я. Яцків та її вчений секретар А. Радченко: "Шлях до фальшивого під-
вищення статусу легше вторувати у формалізованому світі, в якому осно-
вними умовами для здобуття звань і нагород є формальні вимоги… <…> …
сьогодні ми маємо формальні, переважно кількісні, вимоги до публікацій та
наукових фахових видань…" [14, С. 62].
Власне на цих умовах і наслідках їх безумовного виконання варто зупи-
нитися детальніше. Відома нині кожному здобувачеві постанова Президії
Вищої атестаційної комісії України від 15.01.2003 № 7–05/1 в п. 3 зобов’язує
редколегії фахових видань приймати лише наукові статті, що мають "такі
необхідні елементи:
(1) постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими
науковими чи практичними завданнями;
(2) аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано
розв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирі-
шених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена
стаття;
(3) формулювання цілей статті (постановка завдання);
(4) виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням
отриманих наукових результатів;
2 Варіативність обсягів, чисельність функцій, які виконує наукова стаття, та можливих
"місць" її появи (журнал, збірник, зібрання творів та ін.), природно, розмивають чіткі
кордони цього жанру і створюють підстави для внутрішнього поділу. Так, з аналізу анг-
ломовної наукової літератури виникла ідея диференціювати наукові статті за ступенем
складності, рівнем узагальнення та характером викладу [8]. Відповідно, виокремлю-
ються інформаційна стаття з конкретого питання (аналог експериментальної статті, за
О. Акоповим [1]), загальна (теоретична) стаття, оглядова стаття загальнотеоретичного
характеру, стаття-есе, є також редакційна, проблемно-аналітична, полемічна, дискусій-
на стаття тощо[7], які розрізняються вже за авторством, проблематикою та характером
викладу.
57
Стаття у фаховому виданні: комунікація, імітація, профанація
(5) висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у
даному напрямку".
На перший погляд, вимоги логічні, слушні і достатньо переконливі
(принаймні, з позицій того, хто оцінює). Проте, покірно приймаючи, і, го-
ловне, втілюючи на практиці цю постанову, українська наука (вже вкотре в
історії!) демонструє свою меншовартість та нездатність до інтелектуально-
го самовираження: адже у час, коли світова наука йде шляхом гуманізації,
втілення у своїх текстах відповідального вчинку та людської особистості, а
відтак – докладає чимало зусиль для пошуку нових, розмаїтих моделей тек-
стуального втілення результатів наукового пізнання, українські вчені свої
зусилля витрачають на дотримання вимог або ж, навпаки, бездумно вико-
нуючи ці вимоги, перетворюють майже сакральний процес одержання но-
вого знання на повну профанацію.
Висловлюючи ці міркування, ми не лише орієнтувалися на власний до-
свід читання наукової періодики загалом, а й провели невелике "польове до-
слідження" – переглянули під заданим кутом зору кілька річних комплектів
одного з фахових журналів у галузі економіки ("Економіка. Фінанси. Пра-
во"). Цей щомісячний "інформаційно-аналітичний журнал" (як визначили
його цільове призначення засновники та редколегія) виходить з 1994 р.,
2010 р. увійшов до переліку фахових, про що негайно повідомив потенцій-
ним авторам, одночасно процитувавши ВАКівські вимоги до статей, що
надсилаються до публікації, та нагадавши про відбір та рецензування, що
їх забезпечують видавці. Наскільки такий принциповий підхід до власних
публікацій сприяв піднесенню їх ефективності, побачимо нижче, з аналізу
висновків, яких ми дійшли в результаті цього дослідження. Отже:
1. Неважко припустити, що у автора, який постійно працює в одному
тематичному полі, кожна стаття буде починатися практично однаково, –
що навряд чи збагатить наукову літературу загалом, натомість лише збіль-
шуватиме фізичний обсяг публікації. Це загальна очевидність. Та нами
виявлені ще показовіші факти – однакові фрагменти (з числа тих самих,
обов’язкових) у різних статтях різних авторів, коли поля їх досліджень бо-
дай частково перетинаються. Так, близькість (але все ж не ідентичність!)
тем трьох авторів3, що досліджують проблеми корупції, мала своїм резуль-
татом ідентичність опису стану дослідженості проблеми: "Безпосередньому
осмисленню корупції як соціального, економічного, політичного, правово-
го явища присвячені роботи відомих учених В. Авер’янова, О. Бандурки,
Д. Бахраха… С. Шалгунової, які зробили значний внесок у вирішення за-
значеної проблематики" (Геополітична інверсифікація форм корупції та ме-
тодів антикорупційного функціонування публічного апарату // Економіка.
Фінанси. Право. – 2012. – № 9. – С. 8). На аналогічний фрагмент натрапля-
ємо в іншій статті (Консолідація формально-правових проявів корупції в
3 З етичних міркувань ми не наводимо прізвища цитованих тут і далі авторів, проте опи-
суємо власне публікації – на підтвердження достовірності спостережень.
58
Н.В. ЗЕЛІНСЬКА
законодавстві // Економіка. Фінанси. Право. – 2012. – № 5. – С. 21.) – від-
мінність лише у додаванні ще одного ініціала до прізвищ тих самих (!) до-
слідників та "глобальна" заміна словосполучення "значний внесок" на "по-
мітний внесок"! Нарешті, й третій автор слово в слово відтворює той самий
стан дослідженості дарма що своєї проблеми (До питання протидії коруп-
ційним деліктам в органах внутрішніх справ України // Економіка. Фінанси.
Право. – 2012. – № 10. – С. 33), змінивши тільки завершення речення: "їх
наукові праці є помітним внеском у вирішення зазначеної проблематики".
2. Буквальне виконання вимог Постанови здатне перетворити статтю
на скорочену модель автореферату дисертації. Часто натрапляємо і на про-
тилежну картину: автореферат, шляхом деякого скорочення, але без зміни
структури, подається як наукова стаття – цим зловживають аспіранти і здо-
бувачі, які щойно захистили дисертації або готуються до захисту. Напри-
клад, хоча статтю (Особливості криміналістичного дослідження корисливо-
насильницьких злочинів, вчинених з використанням вогнепальної зброї //
Економіка. Фінанси. Право. – 2012. – № 4. – С. 26–32) підготували троє
авторів, основне навантаження, вочевидь, припало на того, хто замикає
перелік і має найнижчий статус – аспірант, а дисертаційний "слід" статті з
головою викривається її структурою, в якій наявні такі елементи, як Вступ,
Наукова новизна, Мета дослідження і основні завдання для реалізації цієї
мети, Практичне значення одержаних результатів та ін. Чи потрібно підмі-
няти один жанр наукового повідомленням іншим? – питання риторичне.
3. Вимога щодо формулювання постановки проблеми (1), висновків та
перспектив подальшого дослідження (5) часто виконується настільки фор-
мально, що про її дотримання можна довідатися лише завдяки спеціально
виокремленій рубриці. Наприклад, чи можна вважати постановкою про-
блеми таке-ось розмите універсальне міркування (та й чи міркування?):
"У ринковій економіці виробникам товарів і послуг, у тому числі й сіль-
ськогосподарським підприємствам… потрібна інформація" (Інформаційне
забезпечення діяльності сільськогосподарських виробників // Економіка.
Фінанси. Право. – 2012. – № 6. – С. 3). Після такої "постановки проблеми"
виникає закономірне питання: а що, фізикам, космонавтам, виробникам
дитячих іграшок інформація не потрібна? І, відповідно, висновки з дослі-
дження за ступенем конкретності і дієвості дорівнюють попередньо наве-
деним елементам: "Отже, інформація – це необхідний і життєво важливий
ресурс для будь-якого підприємства. <…> …вся вона має своє значення і
цінність для діяльності різних підприємств, у тому числі сільгоспвиробни-
ків" (Там же. – С. 5).
Або ось такі результати: "В економічній літературі поряд із поняттям
"персонал" часто використовують такі терміни, як "людський фактор", "ро-
боча сила", "трудові ресурси", "людський капітал", "людські ресурси", "тру-
довий потенціал" і висновки: "Отже, в економічних науках із різною інтен-
сивністю та в різні періоди використовувалися… такі поняття, як: "трудовий
потенціал", "робоча сила", "трудові ресурси" "людський фактор", "людський
59
Стаття у фаховому виданні: комунікація, імітація, профанація
капітал", "персонал" <…> Проте незмінним залишається одне: люди (персо-
нал) є головним мотором будь-якої організації" (зауважимо, що всі ці май-
же лінгвостилістичні міркування торкаються не вибору кращої синоніміч-
ної форми, а обертаються навколо теми "Персонал і його роль у діяльності
аграрного підприємства" (Економіка. Фінанси. Право. – 2012. – № 6. –
С. 15–23).
4. Пропонована структура наукової статті зводить нанівець творчі зусил-
ля автора щодо увиразнення викладу (відомо ж, яку силу привабливості ма-
ють, зокрема, заголовок 4 і перший абзац статті, які мають привернути ува-
гу читача, заінтригувати його, а також оригінальне закінчення), натомість
максимально полегшують "оцінювальну діяльність" чиновників від науки:
не знаючи предмет по суті, вони одержують гранично примітивний (а тому
й безвідмовний) "алгоритм" оцінки статті за формальними ознаками: є пев-
ний з "обов’язкових" структурних елементів чи його немає.
І, нарешті, ще одне міркування, яке, у контексті написаного, можна
вважати підсумковим: якби всі наукові статті створювалися за наведеними
вище рекомендаціями, світ ніколи б не дізнався ні про Кеплера, ні про Ейн-
штейна, ні про Бора та багатьох інших, чий стиль, манера викладу принци-
пово "не вписувалися" навіть у доволі ліберальні вимоги до наукових текстів
свого часу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Акопов А.И. Методика типологического исследования периодических изданий (на
примере специальных журналов). – Иркутск : Изд-во Иркут. ун-та, 1985. – 96 с.
2. Зелінська Н.В. Дискурсивні практики української науки у дзеркалі видавничих реа-
лій // Наукові записки / Українська академія друкарства. – Львів, 2008. – № 1 (13). –
С. 3–11.
3. Ильина Е.Ю. Смысловая роль тематической организации текста английского эссе //
Сборник научных трудов / Москов. гос. лингв. ун-т. – Вып. 376. Индивидуальное и
социальное в текстообразовании. – М., 1991. – С. 90–105.
4. Кожина М.Н. Сопоставительное изучение научного стиля и некоторые тенденции его
развития в период научно-технической революции // Язык и стиль научной
литературы. – М. : Наука, 1977. – С. 3–25.
5. Коновець О. Сучасна періодика в системі наукової комунікації // Бойко А., Зелін-
ська Н., Коновець О. Наукова комунікація у мас-медіа. – Львів : Українська акдемія
друкарства, 2009. – С. 33–46.
6. Кулешов С.Г. Документальні джерела наукової інформації: поняття, типологія, історія
типологічної схеми. – К. : УкрІНТЕІ, 1995. – 190 с.
7. Лукінов І.І. Журнал перебудовується // Вісн. АН УРСР. – 1990. – № 1. – С. 7–8.
8. Мальчевская Т.Н. Научный текст как объект исследования при разработке стилисти-
ческих проблем теории речевой коммуникации // Чтение. Перевод. Устная речь. Ме-
тодика и лингвистика. – Л. : Наука, Л.О., 1977. – С. 3–12.
4 Навряд чи це можна сказати про заголовок, наприклад, такої статті "Удосконалення
методичного підходу щодо оцінки рівня якості системи фінансового забезпечення
розвитку малого підприємництва" (Економіка. Фінанси. Право. – 2013. – № 64 –
С. 33).
60
Н.В. ЗЕЛІНСЬКА
9. Разновидности и жанры научной прозы. – М. : Наука, 1989. – 232 с.
10. Фуко М. Археологія знання. – К. : Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2003. –
326 с.
11. Хохлачов В. Дорожче від золотого запасу. Слово про науку // Вісн. НАН України. –
1995. – № 1–2. – С. 3–10.
12. Швецова О.А. Становление жанра статьи в английской научной литературе // Язык и
стиль научной литературы. – М. : Наука, 1977. – С. 34–37.
13. Шоригина Л.А. Особенности реализации неявной оценки в научной статье // Сб.
науч. тр. Моск. гос. лингв. ун-та. – Вып. 376. Индивидуальное и социальное в тексто-
образовании. – М., 1991. – С. 123–131.
14. Яцків Я.С., Радченко А.І. Про ефективність видання наукових журналів в Україні //
Вісн. НАН України. – 2012. – № 6. – С. 62–67.
15. Alley M. The Craft of Scientific Writing. – 3rd ed. – New York : Springer, 1996. – xvi, 282 p.
16. Atkinson D. Scientific Discourse in Sociohistorical Context: The Philosophical Transactions
of the Royal Society of London, 1675–1975. – Mahwah, New Jersey; London : Lawrence
Erlbaum Ass., Publishers, 1999. – 208 p.
17. Luey B. Handbook for Academic Authors. – 3rd ed. – Cambridge : Cambridge University
Press, 1995. – 312 p.
18. Scholarly Publishing. Books, Journals, Publishers, and Libraries in the Twentieth Century /
Ed. by R. E. Abel, L. W. Newlin; Ed.-in-chief K. Strauch, B. Strauch. – New York : John
Wiley & Sons, Inc., 2002. – 318 p.
19. Thompson J. B. Books in the Digital Age: The Transformation of Academic and Higher Edu-
cation Publishing in Britain and the United States. – Cambridge : Polity Press, 2005. –
468 p.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-52463 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0077 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:28:36Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Зелінська, Н.В. 2014-01-02T23:00:25Z 2014-01-02T23:00:25Z 2013 Стаття у фаховому виданні: комунікація, імітація, профанація? / Н.В. Зелінська // Наука України у світовому інформаційному просторі. — Вип. 8. — К.: Академперіодика, 2013. — С. 54-60. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. XXXX-0077 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/52463 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України Наука України у світовому інформаційному просторі Актуальні питання організації наукової періодики Стаття у фаховому виданні: комунікація, імітація, профанація? Article published earlier |
| spellingShingle | Стаття у фаховому виданні: комунікація, імітація, профанація? Зелінська, Н.В. Актуальні питання організації наукової періодики |
| title | Стаття у фаховому виданні: комунікація, імітація, профанація? |
| title_full | Стаття у фаховому виданні: комунікація, імітація, профанація? |
| title_fullStr | Стаття у фаховому виданні: комунікація, імітація, профанація? |
| title_full_unstemmed | Стаття у фаховому виданні: комунікація, імітація, профанація? |
| title_short | Стаття у фаховому виданні: комунікація, імітація, профанація? |
| title_sort | стаття у фаховому виданні: комунікація, імітація, профанація? |
| topic | Актуальні питання організації наукової періодики |
| topic_facet | Актуальні питання організації наукової періодики |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/52463 |
| work_keys_str_mv | AT zelínsʹkanv stattâufahovomuvidanníkomuníkacíâímítacíâprofanacíâ |