Любомир Михайлина. Слов’яни VIII-X ст. між Дніпром і Карпатами
Рецензія на книгу: Л.П. Михайлина. Слов’яни VIII—X ст. між Дніпром і Карпатами. - К.: Інститут археології НАН України, 2007. — 300 с.
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут археології НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5272 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Любомир Михайлина. Слов’яни VIII-X ст. між Дніпром і Карпатами / Р.В. Терпіловський, С.А. Горбанено // Археологія. — 2008. — № 4. — С. 96-99. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860191484118040576 |
|---|---|
| author | Терпіловський, Р.В. Горбанено, С.А. |
| author_facet | Терпіловський, Р.В. Горбанено, С.А. |
| citation_txt | Любомир Михайлина. Слов’яни VIII-X ст. між Дніпром і Карпатами / Р.В. Терпіловський, С.А. Горбанено // Археологія. — 2008. — № 4. — С. 96-99. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Рецензія на книгу: Л.П. Михайлина. Слов’яни VIII—X ст. між Дніпром і Карпатами. - К.: Інститут археології НАН України, 2007. — 300 с.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:06:43Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 96
Рецензії
Нещодавно побачила світ нова книга зі слов’я-
но-руської проблематики, предметом дослі-
дження якої стала історія та матеріальна куль-
тура слов’ян Правобережжя Дніпра та Прикар-
паття останньої чверті І тис. н. е., що співвідно-
ситься з райковецькою культурою. З огляду на
всебічний аналіз зазначеної культури, що віді-
грала важливу роль у формуванні матеріальної
культури Київської Русі, цю працю важко пе-
реоцінити. Якщо першу монографію Л.П. Ми-
хайлини (1997) було присвячено відповідним
пам’яткам порівняно невеликого регіону Верх-
нього Попруття, то рецензована праця є фак-
тично першим монографічним дослідженням,
в якому райковецьку культуру розглянуто в пов-
ному обсязі.
Під час багаторічних археологічних дослі-
джень, проведених українськими, молдовськи-
ми та румунськими археологами між Дніпром
і Карпатами, від Прип’яті до нижнього Дунаю,
отримано свідчення існування тут однорідно-
го масиву пам’яток VIII—X ст., для яких ха-
рактерна єдність типів поселень, житлового
будівництва, керамічного посуду, поховально-
го обряду тощо — ознак, що характеризують
археологічну культуру. За історіографічною
традицією ці пам’ятки об’єднано в археологіч-
ну культуру, що отримала назву від епонімної
пам’ятки, дослідженої в ур. Лука біля с. Райки
на Житомирщині, й відома нині як райковець-
ка культура.
На основі всебічного вивчення археологічно-
го матеріалу Л.П. Михайлина акцентує увагу на
дослідженні питань соціально-економічного роз-
витку та духовного життя східнослов’янських
племен. Праця має відповідну до зазначених
завдань структуру: вступне слово, п’ять розділів
та висновки. Книгу добре ілюстровано й допов-
нено традиційним науковим апаратом: списком
використаних джерел та літератури, резюме ро-
сійською, румунською та англійською мовами,
іменним і географічним покажчиками.
У розділі 1 автор розглянув хронологію, пе-
ріодизацію та основні категорії пам’яток. Най-
масовішою категорією археологічних знахідок
райковецької культури є різноманітний ліпний
і гончарний посуд. Асортимент кераміки пред-
ставлено горщиками, конічними мисками, ско-
ворідками тощо.
На основі археологічних матеріалів, страти-
графії досліджуваних пам’яток, аналогій у се-
редовищі сусідніх археологічних культур у за-
гальних межах райковецьку культуру датовано
VIII—X ст. Поглиблений аналіз окремих кате-
горій знахідок (зокрема, керамічного комплек-
су, низки датувальних речей) у поєднанні зі
стратиграфічними матеріалами та даними ар-
хеомагнітного датування дали змогу розділити
райковецьку культуру на три хронологічні пе-
ріоди, кожен з яких приблизно охоплює одне
століття. Виділено ранній (кінець VII—VIII ст.),
середній (IX — початок Х ст.) та пізній (Х ст.)
періоди райковецької культури.
Як встановлено автором і попередниками,
неукріплені селища, розташовані в природно
захищених місцях поблизу джерел води, є най-
поширенішою категорією пам’яток райковець-
кої культури (підрозділ 1.2.1). Л.П. Михайлина,
оцінивши матеріал, зазначив, що за місцем роз-
ташування селищ цілком можна простежити
послідовність у розвитку та трансформацію від
пам’яток третьої чверті І тис. н. е., представ-
лених насамперед празько-корчацькою культу-
рою, до пам’яток райковецької культури. Цю
тезу підтверджує розташування в аналогічних
топографічних умовах селищ празької та пень-
ківської культур, з одного боку, та райковець-
кої — з іншого. В деяких випадках взагалі про-
стежено послідовні періоди існування одного
селища від третьої чверті до кінця І тис. н. е.
У монографії зазначено, що селища райко-
вецької культури розташовувалися групами,
що отримали умовну назву «гнізда поселень».
Цікавим та важливим для подальшої інтерпре-
тації є і спостереження, що порівняно з попе-
реднім часом поселення збільшувалися у роз-© Р.В. ТЕРПИЛОВСЬКИЙ, С.А. ГОРБАНЕНКО, 2008
Л.П. М и х а й л и н а
Слов’яни VIII—X ст. між Дніпром і Карпатами
К.: Інститут археології НАН України, 2007. — 300 с.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 97
мірах, їх кількість зростала (с. 49—51), що,
очевидно, свідчить про зміни в структурі засе-
лення мікрорегіонів.
Крім того, у праці проаналізовано структуру
самих селищ — взаєморозташування житлових
та господарських споруд, що утворювали певні
групи. Аналіз структури показав наявність на
селищах окремих груп жител, мешканці яких
мали майдани спільного користування.
Наступний підрозділ (1.2.2) присвячено ана-
лізу не менш важливої категорії археологічних
пам’яток райковецької культури — городищ.
Мешканці таких пам’яток, як правило, вико-
ристовували всі можливі варіанти захисту від
зовнішньої загрози — рельєф, раніше зведені
укріплення ранньозалізного часу, а також спо-
руджували власні штучні дерев’яно-земляні
укріплення. Автором запропоновано типоло-
гію захисних властивостей городищ відповід-
но до рельєфних особливостей розташування
пам’яток.
Логічним завершенням підрозділу про ос-
новні типи пам’яток райковецької культури є
останній підрозділ про поховальні пам’ятки
(могильники — 1.2.3). Вони розміщувалися
безпосередньо біля селищ і городищ, а також
на їх територіях. Могильники поділяли на кур-
ганні або безкурганні ґрунтові, в яких небіж-
чиків ховали за обрядом кремації на стороні з
подальшим похованням решток в урнах, негли-
боких ямках чи на горизонті. Л.П. Михайлина
навів детальний опис усіх відомих на сьогод-
ні типів поховань та статистичні дані з цього
приводу.
Розділ 2 «Типологія жител VIII—X ст. між
Дніпром і Карпатами» органічно продовжує роз-
гляд особливостей райковецької культури. Тут
висвітлено питання типології житлових споруд
(підрозділ 2.1), види та типи будівель — напів-
землянок різних конструкцій (2.2, 2.3) та назем-
них жител (2.4), а також окремі найважливіші
структурні складові будівель — печі (2.5) та вхід
у житло (2.6). Останнє питання стосується пла-
нової структури жител (2.7).
У підрозділі про загальні засади типології
житлових споруд (с. 76—83) автор проаналізу-
вав доробок з цього питання у науковій літера-
турі відносно різних періодів та археологічних
культур. Це дало змогу визначити чіткі крите-
рії для їх характеристики, створивши типоло-
гію жител райковецької культури, а також ре-
конструювати загальний вигляд жител.
Отже, житлові споруди було розділено на
напівземлянки різних конструкцій (каркасно-
стовпової та зрубної) і наземні споруди з під-
валами. Розглянуто також основні способи та
особливості будівництва. Зазначено, що назем-
ні споруди (на відміну від напівземлянок) були
лише зрубними і складалися із наземного жит-
лового приміщення та заглибленого у материк
господарського. Не менш важливим є і висно-
вок про те, що споруди житлового призначен-
ня райковецької культури VIII—X ст. між Дніп-
ром і Карпатами продовжували місцеві тради-
ції житлового будівництва попереднього часу.
В свою чергу, вони були основою, на якій сфор-
мувалося житлобудівництво Київської Русі.
На небезпідставну думку автора, різні кон-
струкції можуть бути хронологічними маркера-
ми житлобудівництва зазначеної території. Так,
каркасно-стовпова конструкція будівель харак-
терна для тривалого періоду, що розпочався до
райковецької культури, і трапляється на пізні-
ших пам’ятках; зрубні напівземлянкові жит-
ла, очевидно, були поширені протягом VIII—
IX ст.; появу наземних будинків з підвалами ав-
тор датує X ст., а також вказує, що їх виявлено
лише на городищах, тому, очевидно, вони нале-
жали феодальній верхівці суспільства.
Ретельний аналіз різноманітних знахідок
став матеріальним підґрунтям для написання
розділу «Господарство населення райковецької
культури» (с. 106—158), який поділений на від-
повідні підрозділи: «Землеробство», «Скотар-
ство, мисливство, рибальство та промисли»,
«Розвиток чорної металургії та металооброб-
ки», «Обробка кольорових металів», «Гончарна
справа», «Каменерізне ремесло», «Косторізна
справа», а також «Торговельно-економічні від-
носини».
З характеристики сільського господарства —
землеробства і тваринництва — чітко виплива-
ють висновки про місцеве підґрунтя традицій
ведення основних складових, досить високий,
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 98
якісно новий (порівняно з попередниками), рі-
вень розвитку, органічне поєднання та взаємо-
доповнення землеробства і тваринництва, а та-
кож складання на місцевому підґрунті розвине-
ного сільського господарства Київської Русі на
цій території. Недоліком цих підрозділів (3.2)
є неправильне вживання терміна «скотарство»
замість «тваринництво» *.
На основі археологічних, палеоетноботаніч-
них, археозоологічних даних та писемних дже-
рел автор дійшов висновку, що поряд із тради-
ційними підсічною та перелоговою система-
ми землеробства у той час було запроваджено
нову інтенсивну систему землеробства — па-
рову, що, в свою чергу, сприяло якісним змінам
у розвитку тваринництва. Археологічні мате-
ріали вказують на зростання продуктивності
тваринництва і збільшення споживання м’яса
свійських тварин порівняно з попереднім пе-
ріодом, а також зростання ролі молочної галу-
зі тваринництва, що засвідчують численні зна-
хідки мисок-цідил.
Важливим є висновок, згідно з яким підви-
щенню продуктивності тваринництва сприяло
переведення худоби на стійлове утримання та
забезпечення її фуражем на зимовий період.
Подальшого розвитку набули полювання,
рибальство та бортництво. Продукти цих про-
мислів — хутро, мед і віск — стали важливи-
ми статтями експорту і складовими данини, що
збиралася під час полюддя.
Не досить обґрунтованим є висновок про
поступове виділення у той час ремесел у само-
стійну галузь господарства. В цілому він не ви-
кликає особливих заперечень, однак варто за-
значити, що умови для виділення ремесел в
окремі галузі господарства існували і в попе-
редні періоди.
Запровадження гончарного круга сприяло
швидкому розвитку гончарного ремесла, що за-
свідчують масові знахідки кружального посуду
високої якості, що досягалося завдяки випалу
виробів у гончарних горнах. Характерною його
ознакою є симетричність, орнаментація горщи-
ків практично по всьому тулубу виробу та наяв-
ність клейм на денцях посудин.
Автор простежує значний поступ в обробці
кольорових металів, зокрема під час виготов-
лення ювелірних виробів. Аналіз матеріалу по-
казав, що розвиток кольорової металообробки у
VIII—X ст. ґрунтувався на традиціях поперед-
нього часу. Разом із тим ускладнилася техніка
виготовлення, було запроваджено значну кіль-
кість нових способів у виробництві прикрас,
збільшився асортимент виробів, що зрештою
сформувало підвалини ювелірного виробництва
давньоруського часу на зазначеній території.
Також приділено увагу знахідкам виробів із
каменю (жорна, точильні бруски, кам’яні пряс-
лиця) та кістки (проколки, мотики, голки тощо),
а також місцям їх виготовлення. Матеріали вка-
зують на подальший розвиток каменерізної та
косторізної справи.
На тлі загального розвитку всіх галузей гос-
подарства слов’ян VIII—X ст. між Дніпром і
Карпатами Л.П. Михайлина приділив увагу
розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі.
Свідченням таких стійких контактів слугують
знахідки виробів іноземного походження та ну-
мізматичний матеріал (візантійські та куфічні
монети) в ареалі райковецької культури.
Для реконструкції соціальних відносин
східнослов’янського суспільства напередодні
утворення Київської держави автор викорис-
тав писемні джерела та матеріали археологіч-
них досліджень (розділ 4). Висновком стала
теза про існування общини-верві, що входила
до складу племені.
На думку Л.П. Михайлини, археологічним
відповідником племені було гніздо одночасних
поселень із ресурсною базою. До складу тако-
го гнізда входили кілька селищ, городища, свя-
тилища і могильники. За методикою, запропо-
нованою Я.В. Бараном, розглянуто плануван-
ня поселень, підпорядковане лініям родинного
зв’язку — генеалогії, де діагональні прив’язки
фіксують зв’язки між житлами старшого і мо-
лодшого поколінь, а дугоподібне розташуван-
ня жител відповідало великій патріархальній
сім’ї — лініджу.
Дослідник виділяє три типи общин: велику
сім’ю (мінімальна община), кілька великих сі-
мей одного селища (медіальна община) та су-
купність селищ, де мешкали всі члени конічно-
го клану (максимальна община). Останній тип
общини був соціальним організмом, що міг іс-
нувати незалежно від інших і пов’язується з
племенем, в якому поєднано етнічну спільність
з політичною структурою на чолі з вождем
(племінна протодержава-чіфдом, або вождів-
ство). Традиційно роль центрів вождівства від-
водять городищам: здебільшого на городищах
будь-якого типу є довгі будинки громадського
користування, де відбувалися зібрання племе-
ні, трапези й ритуальні дійства.
Не менш цікавим питанням, порушеним ав-
тором, є відповідність археологічних даних лі-
тописним свідченням — виділення союзів пле-
мен, відомих з літописів як княжіння. В ареалі
* Скотарство — розведення великої рогатої худоби;
конярство — розведення коней; вівчарство — роз-
ведення дрібної рогатої худоби; свинарство — роз-
ведення свиней. У комплексі всі зазначені галузі
складають тваринництво, про що, власне, і йдеться
у підрозділі «Скотарство».
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 99
поширення райковецької культури відомі пле-
мінні княжіння полян, древлян, уличів, тивер-
ців, волинян і хорватів. Становлення зазначе-
них племінних княжінь знаменувало перехід до
формування східнослов’янської державності.
Одним із цікавих питань, що постійно при-
вертають увагу археологів, є спроба відтворен-
ня за матеріальними рештками вірувань дав-
нього населення (розділ 5). Автор охопив такі
теми: сімейні культові місця, культові місця ро-
дового та общинного значення, культові об’єкти
гнізда поселень (племінні святилища), культові
об’єкти природного походження, поховальний
обряд, знаково-символічну орнаментацію гли-
няних виробів.
За результатами дослідження матеріалів з
багатьох археологічних пам’яток райковець-
кої культури Л.П. Михайлина отримав змогу
простежити прояви язичницького світогляду у
східнослов’янських племен і виділити об’єкти,
пов’язані з обрядами і віруваннями. Відомо,
що язичництво було основою духовного жит-
тя слов’ян до запровадження християнства,
формою та системою культурних цінностей на
основі політеїзму, що охоплював велику кіль-
кість культів. Жителі окремих територій могли
шанувати одного з богів як панівного на племін-
ному рівні, а на рівні сім’ї, роду, общини, кіль-
кох споріднених общин божества могли бути
іншими. Сімейними культовими місцями були
житла, виконання обрядів в яких було спрямо-
вано на забезпечення благополуччя його меш-
канців. Відомі також великі язичницькі центри,
до складу яких могло входити кілька святилищ
зі складним плануванням. Такі комплекси роз-
міщували у важкодоступних місцях — в горах
чи крутосхилах, вкритих лісом. Яскравим при-
кладом такого комплексу є культовий центр на
правому березі р. Збруч у місцевості Медобори
на Тернопільщині.
Давні слов’яни продовжували шанувати
природні об’єкти: каміння, дерева, джерела,
гаї, гори, що часто входять до складу великих
культових комплексів. З системою оберегових
звичаїв були пов’язані різноманітні предмети,
зокрема керамічні, та малюнки на них.
Одним із основних висновків монографії
є теза про те, що між Дніпром і Карпатами у
період від рубежу VII/VIII до X ст. у резуль-
таті соціально-економічного розвитку східно-
слов’янського суспільства сформувалася низка
племінних союзів, зафіксованих у літопису, ар-
хеологічним відповідником яких є райковецька
культура. Ці великі союзи-княжіння створили
передумови для виникнення східнослов’янської
державності й у подальшому історичному роз-
витку були об’єднані в Київську державу.
Рецензована монографія, безперечно, заслу-
говує на увагу фахівців. Її можна використову-
вати для навчання у вищих навчальних закла-
дах, під час підготовки лекцій за відповідною
тематикою. Насамкінець висловимо сподіван-
ня, що у подальшому якість і кількість подіб-
них узагальнювальних праць з різних тем
слов’янської проблематики лише зростати-
муть.
Р.В. ТЕРПИЛОВСЬКИЙ,
Одержано 14.05.2008 С.А ГОРБАНЕНКО
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-5272 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0235-3490 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:06:43Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Терпіловський, Р.В. Горбанено, С.А. 2010-01-13T17:22:58Z 2010-01-13T17:22:58Z 2008 Любомир Михайлина. Слов’яни VIII-X ст. між Дніпром і Карпатами / Р.В. Терпіловський, С.А. Горбанено // Археологія. — 2008. — № 4. — С. 96-99. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5272 Рецензія на книгу: Л.П. Михайлина. Слов’яни VIII—X ст. між Дніпром і Карпатами. - К.: Інститут археології НАН України, 2007. — 300 с. uk Інститут археології НАН України Рецензії Любомир Михайлина. Слов’яни VIII-X ст. між Дніпром і Карпатами Article published earlier |
| spellingShingle | Любомир Михайлина. Слов’яни VIII-X ст. між Дніпром і Карпатами Терпіловський, Р.В. Горбанено, С.А. Рецензії |
| title | Любомир Михайлина. Слов’яни VIII-X ст. між Дніпром і Карпатами |
| title_full | Любомир Михайлина. Слов’яни VIII-X ст. між Дніпром і Карпатами |
| title_fullStr | Любомир Михайлина. Слов’яни VIII-X ст. між Дніпром і Карпатами |
| title_full_unstemmed | Любомир Михайлина. Слов’яни VIII-X ст. між Дніпром і Карпатами |
| title_short | Любомир Михайлина. Слов’яни VIII-X ст. між Дніпром і Карпатами |
| title_sort | любомир михайлина. слов’яни viii-x ст. між дніпром і карпатами |
| topic | Рецензії |
| topic_facet | Рецензії |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5272 |
| work_keys_str_mv | AT terpílovsʹkiirv lûbomirmihailinaslovâniviiixstmíždnípromíkarpatami AT gorbanenosa lûbomirmihailinaslovâniviiixstmíždnípromíkarpatami |