З історії дослідження пам’яток передскіфського і скіфського часів у басейні Тясмину
Наведено основні результати досліджень природного середовища басейну р. Тясмин передскіфського та скіфського часів. Подано особливості історичного розвитку регіону. Естественная среда бассейна р. Тясмин во многом определила хозяйственный уклад населения этого региона и особенности его исторического...
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут археології НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5276 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | З історії дослідження пам’яток передскіфського і скіфського часів у басейні Тясмину / В.І. Полтавець // Археологія. — 2008. — № 4. — С. 33-44. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859594843956707328 |
|---|---|
| author | Полтавець, В.І. |
| author_facet | Полтавець, В.І. |
| citation_txt | З історії дослідження пам’яток передскіфського і скіфського часів у басейні Тясмину / В.І. Полтавець // Археологія. — 2008. — № 4. — С. 33-44. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Наведено основні результати досліджень природного середовища басейну р. Тясмин передскіфського та скіфського часів. Подано особливості історичного розвитку регіону.
Естественная среда бассейна р. Тясмин во многом определила хозяйственный уклад населения этого региона и особенности его исторического развития. Рещающее значение имели характер рельефа и речной сети, а также нахождение на порубежье со Степью.
Habitat in the Tyasmyn River basin defi ned in many ways the husbandry mode of the region and the peculiarities of its historic development. The character of relief and the river system, and bordering with the Steppe were of critical importance.
|
| first_indexed | 2025-11-27T19:29:51Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 33
Наведено основні результати досліджень природного середовища басейну р. Тясмин передскіфського та скіф-
ського часів. Подано особливості історичного розвитку регіону.
В.І. Полтавець
З ІСТОРІЇ ДОСЛІДЖЕННЯ
ПАМ’ЯТОК ПЕРЕДСКІФСЬКОГО
І СКІФСЬКОГО ЧАСІВ У БАСЕЙНІ ТЯСМИНУ
© В.І. ПОЛТАВЕЦЬ, 2008
У сучасній археологічній науці поступово збіль-
шується кількість досліджень, присвячених
ролі фізико-географічного середовища в дав-
ній історії. Ще наприкінці XIX ст. у руслі так
званого географічного детермінізму з’явилася
нова наукова дисципліна антропогеографія, яка
вивчала вплив фізико-географічного фактора
на розвиток і долі людства (праці Ф. Ратцеля,
Т. Бокля, Ж. Мішле, Л.І. Мечнікова та ін.). При-
чому визнавалося, що вплив цього фактора за-
лежить від ступеня соціальної еволюції люд-
ства і є неоднаковим у різні періоди історії
(див.: Мечников 1924, с. 89—90, 128—129). Під
час археологічного дослідження конкретних
мікрорегіонів сучасні вчені широко застосову-
ють концепцію «природної географічної струк-
тури» Ф. Броделя, яка є подальшим розвитком
згаданого наукового напряму (див.: Красножон
2005, с. 155). Комплексне вивчення мікрорегіо-
нів по’єднує не лише археологічні пам’ятки та
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 34
їх просторову структуру, а й ландшафти, гід-
росистеми, шляхи сполучення, поклади корис-
них копалин тощо. Деякі природні чинники мі-
крорегіонів є загальними для великих терито-
рій і зумовлені типами ґрунтів та відповідної
рослинності, рельєфом, мікрокліматом. Вони
визначають напрями господарства і тип розсе-
лення, які в однотипових природних умовах є
подібними. Особливості розвитку мікрорегіо-
нів зумовлені дещо іншими, змінними, факто-
рами (точніше, єдиним у кожному випадку по-
єднанням різних чинників), зокрема близькі-
стю до осередків цивілізації і центрів метало-
обробки та контактами з ними, особливо за на-
явності зручних шляхів сполучення і, зрештою,
наявності чи відсутності сильних ворогів. Усі
ці умови позначалися на соціальному розвитку
суспільства.
Головні культурні осередки епохи пізньої
бронзи Дніпровського Правобережжя розташо-
вувались у басейнах Південного Бугу та Дніс-
тра відповідно до локалізації сабатинівсько-
білогрудівських центрів металообробки. На
зламі бронзового і залізного віків відбулися
важливі зміни у розвитку окремих мікрорегіо-
нів Північного Причорномор’я, зумовлені ви-
щезгаданими чинниками, з’явилися нові місце-
ві культурні осередки. Одним із таких «нових»
мікрорегіонів на початку залізного віку став
басейн р. Тясмин. Його дослідження пов’яза-
ні насамперед з іменами О.О. Бобринського,
І.В. Фабріціус, Є.Ф. Покровської, О.І. Теренож-
кіна. Як зазначає Є.Ф. Покровська, яка вперше
ґрунтовно дослідила пам’ятки початку залізно-
го віку в цьому регіоні, у VIII—VI ст. до н. е.
племена басейну р. Тясмин розвивалися зна-
чно швидше порівняно з більш віддаленими лі-
состеповими територіями, у той період тери-
торія басейну була одним із головних центрів
культури усього Лісостепового Подніпров’я.
На думку дослідниці, цьому насамперед спри-
яло зручне географічне розташування цих зе-
мель на порубіжжі Лісостепу і Степу з одного
боку і Дніпровського Правобережжя і Лівобе-
режжя — з іншого, а також зручні водні шляхи
меридіонального напрямку (Покровская 1953,
с. 12—13). І.В. Фабріціус також відначає «гео-
графічну своєрідність» басейну р. Тясмин і зна-
чущість його як стародавнього водного шляху
(Фабріціус 1949, с. 110). Під географічною сво-
єрідністю дослідниця розуміла, певно, різно-
манітність ландшафтів і побудову тясминсько-
го річища (див. нижче).
Басейн р. Тясмин, дійсно, є одним із про-
відних в археології раннього залізного віку на
території України. Географічні межі: система
р. Тясмин (Черкаська обл.), а також території,
де притоки верхів’їв Тясмину близько підхо-
дять до приток системи Південного Бугу (Гір-
ський Тікич, Синюха) і верхів’їв Інгулу та Ін-
гульця в північній частині Кіровоградської
обл. (Іллінська, Тереножкін 1983, с. 230). Саме
тут розташовані епонімні пам’ятки, що дали
назву цілому етапу перехідного до скіфської
культури часу (Жаботинське поселення і кур-
гани), етапам культури ранньоскіфського часу
(Журовські кургани), а також низці визначних
пам’яток чорноліської культури та скіфського
часу (Суботівське, Мотронинське та Пастир-
ське городища, кургани на р. Тенетинка, біля
с. Костянтинівка та ін.). Лише в басейні р. Тяс-
мин виразно простежено безперервну лінію
розвитку культур від передскіфського часу (чор-
ноліська культура) до найранішого скіфського
(так званий жаботинський етап) і власне скіф-
ського (журовський етап) часу. Тут найраніше і
найвиразніше на Дніпровському Правобережжі
проявилися новації, які вивели цей регіон у лі-
дери. Серед них — зумовлена постійною воєн-
ною загрозою поява озброєного вершництва як
панівної верстви суспільства, що супроводжу-
валося значними соціальними змінами, що за-
свідчують поховання VIII — початку VII ст. до
н. е. Чорноліське городище (ще одна епонімна
пам’ятка) розташоване біля витоків р. Інгулець
(басейн Південного Бугу), але ця місцевість ра-
зом із верхів’ями Тясмина належить до одно-
го археологічного ареалу й одного району за
фізико-географічним районуванням.
За цим районуванням басейн р. Тясмин на-
лежить до Центральної (Правобережної) про-
вінції, а в її межах — до районів (підрозділів)
трьох різних областей: Дніпровської, Дніпров-
ської височини та Південного Лісостепу (Чи-
жов 1961). Дніпровська область — це досить
ізольована територія Дніпро-Тясминського
межиріччя близько 120 км завдовжки і 60 км
завширшки. Зі сходу вона обмежена долиною
Дніпра, з півдня — спільною заплавою Тяс-
мину і Дніпра, а на півночі поєднується з про-
сторою низовиною між Ірдинем (притока Тяс-
мину), Вільшанкою і Дніпром. Із заходу до
нього прилягає річище Тясмину, що утворює
луку (заворот), відкриту з півдня. Лука Тяс-
мину та переважна більшість його приток на-
лежать до Тясмин-Вільшанского району Дні-
провської височини, а місцевість, що приля-
гає до пониззя Тясмину (зокрема м. Чигирин та
с. Суботів), — до Південного Лісостепу (район
Придніпров’я), разом із верхів’ями Інгульця та
Інгулу в межах Олександрійського, Олексан-
дрівського та Знам’янського р-нів Кіровоград-
ської обл. (Чижов 1961, с. 159—161).
Отже, басейн р. Тясмин являє собою поєд-
нання кількох значущих природних факто-
рів, головними з яких є Дніпро — одна з най-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 35
більших річок Східної Європи з розвиненою
заплавою, розмаїттям ландшафтів, ґрунтів і
рослинності на відносно невеликій терито-
рії (Полтавець 2003, с. 43—44), а також розта-
шування на порубіжжі зі Степом. Суттєвим є
також наявність смуги степових ґрунтів (сте-
пові коридори) вздовж верхів’їв Тясмину, що
з’єднують басейн цієї річки зі Степом. Міс-
цевість усередині тясминської луки через на-
явність зручного для захисту дрібноскладча-
стого рельєфу іноді вважають своєрідною при-
родною фортецею, що пізніше відіграла значну
роль у зародженні козацтва й постанні укра-
їнської козацької держави (Рець 2000; 2002,
с. 20). Звичайно, самих цих особливостей було
б недостатньо для початку державотворення.
Наявність постійної воєнної загрози з боку Сте-
пу виявилася тим чинником, що врешті-решт
об’єднав населення для загальної справи (необ-
хідна умова прискорення соціального розвит-
ку) — створення системи укріплень, одночас-
но з якою формувалася і центральна влада. На
думку дослідників, почалася постійна боротьба
між мирними землеробами Лісостепу і степо-
вими кочовиками, що найбільше відбилася на
долях населення басейну р. Тясмин. Саме тут
найвиразніше в усьому Причорноморському
Лісостепу «проявилися» номади ранньої хви-
лі (новочеркасько-жаботинської або РСК-1),
а також наступних хвиль — до кінця скіфсько-
го періоду. З настанням сарматського періоду
територія басейну р. Тясмин опинилася в три-
валій стагнації приблизно до XVII ст. Отже, по-
чаток раннього залізного віку в басейні р. Тяс-
мин — час найвищого піднесення суспільного
життя за весь період давньої історії. Винятком
є виразні, але територіально обмежені осеред-
ки ранньослов’янської пеньківської культури
та пам’ятки типу Луки Райковецької у пониззі
р. Тясмин у VII—VIII ст.
Серед праць, присвячених дослідженню лан-
дшафтів басейну р. Тясмин, слід насамперед від-
значити фундаментальні праці М.П. Чижова
та С.П. Романчука. Монографія М.П. Чижо-
ва «Український Лісостеп», яка видана у 1961 р.,
містить докладну характеристику не лише клі-
матичних умов, усіх складових ландшафту по
окремих досить дрібних територіальних оди-
ницях за фізико-географічним районуванням,
а й особливостей господарства, притаманних
різним місцевостям. Зокрема, М.П. Чижов від-
значає, що Придніпров’я, тобто місцевість від
верхів’їв Інгульця до долини Дніпра, де поміт-
на посушливість клімату й остепненість лугів,
є важливим тваринницьким регіоном, в якому
поголів’я великої рогатої худоби є значно біль-
шим порівняно з іншими частинами (Чижов
1961, с. 159, 161). Щодо Дніпро-Тясминського
межиріччя, то тут також була значна кількість
поголів’я великої рогатої худоби, до того ж
це — один із провідних регіонів лісостепо-
вої України за поголів’ям свиней, овець та
кіз. Серед ґрунтів цього регіону переважають
відносно малородючі супіщані дернопідзо-
ли, значні площі вкриті лісами (Чижов 1961,
с. 162). Характеристики, наведені М.П. Чижо-
вим, можна з певними уточненнями застосо-
вувати до господарської діяльності населення
раннього залізного віку, оскільки її спрямова-
ність зумовлена такими постійними чинника-
ми ландшафтів, як ґрунти і рослинність, що
сформувалися у сучасному вигляді в голоцені
(Романчук 1998, с. 55—56), рельєф, річкова ме-
режа й кліматичні особливості, які також не за-
знали значних змін з того часу.
Працю С.П. Романчука «Історичне ланд-
шафтознавство» присвячено антропогенно-ланд-
шафтній реконструкції давнього природоко-
ристування від початку господарської діяль-
ності до епохи Київської Русі. Автор дійшов
висновку, що за способами використання ланд-
шафтів (їх зведено до чотирьох головних типів)
спостерігається подібність між періодами три-
пільської культури, скіфським та черняхівської
культури (Романчук 1998, с. 130—131). Їх на-
самперед поєднує провідне місце землеробства
як способу господарювання. Для скіфського пе-
ріоду (до нього належать також часи чорнолісь-
кі та жаботинські) відзначено такі домінуючі
галузі господарства, як підсіка, лісовий переліг
та полювання (Романчук 1998, с. 52, табл. 2).
Тваринництво С.П. Романчук не вважає провід-
ною галуззю господарства скіфського періоду,
з чим не можна погодитися відносно басейну
р. Тясмин — регіону з розвиненими традиці-
ями скотарства. До речі, пам’ятки як трипіль-
ської, так і черняхівської (переважно землероб-
ські) культур у басейні р. Тясмин нечисленні,
тоді як для скіфських часів цю територію Се-
реднього Подніпров’я дійсно можна вважати
однією з найгустіше заселених (Романчук 1998,
с. 46). Отже, територіальний збіг давніх антро-
погенних ландшафтів цих культур із відповідни-
ми ландшафтами скіфського періоду в басейні
р. Тясмин, на наш погляд, не був значним. Цей
збіг насамперед стосується придніпровських
ділянок на відтинках Київ—Обухів—Трипілля
та Трахтемирів—Канів—Пекарі. Саме тут про-
стежено оптимальне для традиційного природо-
користування й оборони межування (поєд-
нання) ландшафтів широколистяно-лісового
типу з ландшафтами заплав Дніпра і його при-
ток (Романчук 1998, с. 117, 130). Щодо регіо-
ну басейну р. Тясмин, то тут дніпровська за-
плава межувала переважно з лучно-степовими і
мішано-лісовими ландшафтами (борова тераса)
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 36
Дніпро-Тясминського межиріччя. Заплава самої
р. Тясмин не розвинена, за винятком тієї її час-
тини, що утворює спільну Дніпро-Тясминську
заплаву («велика тясминська заплава»). Інакше
кажучи, ландшафтна структура не була опти-
мальною з погляду підсічного землеробства
скіфського часу. Взагалі головним досягненням
праці С.П. Романчука можна вважати удоско-
налення методики, що дає змогу виявляти зако-
номірності ландшафтної приуроченості архео-
логічних пам’яток і обчислювати розміри гос-
подарської території та людської спільноти, а
також визначати провідний тип господарюван-
ня (див.: Романчук 1998, с. 56—57).
Вже перші дослідники курганів у басейні
Тясмину зрозуміли і правильно інтерпретували
причини їх концентрації на порубіжжі зі Сте-
пом. О.О. Бобринський в одній із праць, присвя-
чених результатам розкопок журовських курга-
нів (в ур. Криворукове), зробив припущення,
що поблизу цього могильника було розташо-
ване зимове стійбище якогось кочового племе-
ні, яке мало торговельні відносини з Ольвією,
а іноді й грабувало античні міста (Бобринский
1905, с. 25). До речі, зона порубіжжя зі Степом
у басейні р. Тясмин (а це гирло і верхів’я річки,
що знаходяться приблизно на одній широті), де
розташовані згадані могильники, завжди була
найбільш населеною. Крім укріплених посе-
лень на річкових мисах та відгалуженнях водо-
дільного плато, існувала також значна кількість
невеликих поселень на піщаних узвишшях Дні-
провської та Дніпро-Тясминської заплав (Тере-
ножкин 1952, с. 12; Даниленко 1959, с. 21). На
цій широті — в межах одного зі «степових ко-
ридорів» (Бессонова 1999, рис. 1.) — розміщу-
валися і «центральні місця» передскіфського
часу (Суботів) і XVII ст. (Чигирин).
Серед досліджень археологічних пам’яток з
погляду природокористування слід насамперед
відзначити праці Є.Ф. Покровської та О.І. Те-
реножкіна, присвячені переважно чорноліським
пам’яткам. На Чорноліському городищі вперше
серед пам’яток початку раннього залізного віку
в Подніпров’ї ґрунтознавці П.С. Погребняк та
А.І. Зражевський здійснили аналіз ґрунтів і ді-
йшли висновку, що до виникнення городища на
його місці був степ, і ця місцевість залишалася
степовою ще деякий час після занепаду городи-
ща. В передскіфський час ліси лише починали
виходити з ярів на плато, тому місцевості вздовж
р. Тясмин були в той час більш степовими, ніж
нині (Тереножкин 1961, с. 14 з посиланням на
працю А.С. Скородумова). Протягом тривалого
часу ці аналізи були єдиними, і ними широко
користувалися інші дослідники. Є.Ф. Покров-
ська та О.І. Тереножкін також зробили спос-
тереження щодо топографічних умов укріп-
лень чорноліського часу в басейні р. Тясмин.
Чорноліські городища було споруджено на ви-
соких мисах корінного берега, оточених обабіч
ярами. Також було зроблено висновок, що саме
на півдні Правобережного Лісостепу укріплені
поселення виникли раніше, ніж в інших регіо-
нах (Покровская 1953, с. 5; Тереножкин 1961,
с. 13). Ймовірно, сильно пересічена місцевість
на тясминському правобережжі приваблювала
чорноліські племена особливо вигідними в пла-
ні захисту умовами (Тереножкин 1961, с. 14).
Проте викликає заперечення інший висновок,
згідно з яким ці чорноліські поселення створю-
вали у південній частині Лісостепу захисну лі-
нію із невеличких городищ, споруджених, пев-
но, для захисту з боку Степу (Ильинская, Тере-
ножкин 1983, с. 257). Дійсно, басейн Тясмину
вирізняється серед інших територій Середньо-
го Подніпров’я початку раннього залізного віку
кількістю укріплених поселень (Тереножкин
1961, рис. 1), однак переважна більшість цих
городищ (незначних за розмірами (Теренож-
кин 1961, с. 14—15) і без належних захисних
споруд) навряд чи мала власне фортифікацій-
не призначення. Це, швидше за все, схованки
для мешканців поселень, розташованих поряд
з «городками» (Московське, Тясминське, Ка-
лантаївське, Лубенецьке, Голов’ятинське горо-
дища), що власне відзначив і О.І. Тереножкін.
Він реконструював на більшості городищ кру-
гле укріплення, допоміжний рів з напільно-
го боку, а також дерев’яний «оплот» вздовж
нього (Тереножкин 1961, с. 15, 17). На підста-
ві розкопок валу Тясминського городища до-
слідник припускав, що в усіх випадках ці спо-
руди мали стіни з колод і кліті в основі (Те-
реножкин 1961, с. 28). На деяких городищах
(у межах колових укріплень) не виявлено куль-
турних шарів (Тереножкин 1952, с. 74; 1961,
с. 28—31). Не виключено, що деякі круглі горо-
дища (з незначними культурними нашаруван-
нями) могли бути культовими центрами окре-
мих територіальних громад, як це було, напри-
клад, у праслов’ян та кельтів (Русанова 1992;
2002, с. 18—19, 72—78). До того ж, чорноліські
городки тясминського басейну, «розпорошені»
переважно вздовж правого берега р. Тясмин,
не створюють захисної лінії, оскільки не конт-
ролюють головних сухопутних шляхів, якими
могли просуватися нападники з півдня. Кожна
«фортеця» була спроможна хіба що захистити
свою громаду від короткотривалого нападу не-
великого загону воїнів. Надійніший захист мо-
гли надати навколишні ліси й очеретяні хащі у
заплавах.
Найважливіші результати було отримано під
час дослідження на Суботівському городищі,
яке можна вважати «центральним місцем» тяс-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 37
минського басейну часів чорноліської культу-
ри. Розкопки тут проводили експедиції ІА АН
УРСР у 1951, 1955, 1971 і 1972 рр. під керівни-
цтвом О.І. Тереножкіна, а в 1994—1995 рр. —
спільна експедиція ІА НАН України і Німець-
кого археологічного інституту під керівництвом
В.І. Клочка та І. Мотзенбеккера. Ця пам’ятка
вирізняється з-поміж інших чорноліських го-
родищ досить великими розмірами: її площа
становить 7,7 га. Місцевість є вигідною з по-
гляду оборони. Проте існують різні припущен-
ня щодо призначення фортифікаційної системи
городища. Якщо О.І. Тереножкін не сумнівав-
ся в її призначенні саме як оборонної споруди,
то Я.П. Гершкович вважає, що фортифікаційну
систему або не було добудовано, або її призна-
чення взагалі було поза межами оборони (Герш-
кович 2007, с. 59). У матеріальному комплексі
Суботівського городища найвиразніше визначе-
но елементи карпато-дунайського походження,
пов’язані з культурами раннього фракійсько-
го гальштату. Слід зазначити, що зв’язки цьо-
го центру з Карпато-Подунав’ям були досить
інтенсивними, що пояснює тривале збережен-
ня тут і в сусідніх регіонах гальштатських тра-
дицій (Гершкович 2007, с. 59—60). Якщо зга-
дати Жаботинське поселення, засноване дещо
пізніше (Покровская 1973; Дараган 2006, с. 12),
то саме у басейні р. Тясмин маємо два яскраві
осередки впливу культури фракійського галь-
штату1 початку раннього залізного віку в Лісо-
степовому Подніпров’ї. Обидва пов’язані з ви-
хідцями із Карпато-Дунайського регіону, що
належав до балкано-середземноморського аре-
алу, який можна вважати ще одним з «осеред-
ків міграції» на євразійському просторі (Крас-
ножон 2005, с. 161). Ймовірно, саме в цих тяс-
минських центрах найраніше склався певний
тип взаємовідносин прибульців не лише з міс-
цевим населенням, а й зі східними номадами
та античними причорноморськими містами.
Згодом жаботинський центр став одним із го-
ловних осередків скіфських номадів не лише
тясминського басейну, а й Правобережного
Подніпров’я загалом. З кінця VII ст. до н. е. ця
роль перейшла до Мотронинського городища,
заснованого вихідцями з Жаботина. Все це за-
свідчує спадковість культурної і господарської
традицій жаботинського етапу і скіфського пе-
ріоду — з кінця VIII до початку VI ст. до н. е.
Власне, ця спадковість стосується й періоду
чорноліської культури, оскільки тип природо-
користування, виходячи із ландшафтної при-
уроченості пам’яток, суттєво не змінився, хоча
чорноліському періоду й притаманна більш
різноманітна ландшафтна структура господар-
ського середовища порівняно зі скіфським пе-
ріодом (Полтавець 2007). Наприклад, С.П. Ро-
манчук не бачить принципової різниці між при-
родокористуванням (типом господарювання)
періоду чорноліської культури і скіфських ча-
сів, пам’ятки яких (зокрема, Суботівське і Мо-
тронинське городища) він об’єднує в один скіф-
ський період (Романчук 1998).
Щодо Суботова відзначимо результати до-
слідження цієї пам’ятки, що стосуються її спе-
цифіки та призначення. Розкопки виявили, що
початок заселення майданчика Великого Го-
родка припадає на період середньої бронзи —
близько XVIII—XVII ст. до н. е., але появу ста-
ціонарного поселення та інтенсивне освоєння
господарської округи можна віднести до пору-
біжжя епохи пізньої бронзи та раннього залі-
за. Було зроблено палінологічний аналіз (дослі-
дження пилку рослин) та аналіз давніх ґрунтів,
результати яких, на жаль, ще не видано (Герш-
кович 2007, с. 59). Свого часу О.І. Тереножкін
зробив висновок, що головним видом госпо-
дарської діяльності населення лісостепового
Правобережжя у передскіфські часи було зем-
леробство. Зокрема, до землеробських знарядь
він відніс мотики з рогів оленя та довгих кісток
великих тварин, у значній кількості знайдені
на Суботівському городищі (Тереножкин 1961,
с. 175—176). Щоправда, на городищі виявлено
лише один залізний серп, але ця знахідка мо-
гла належати й до зарубинецького періоду (Те-
реножкин 1961, с. 176). Серед знахідок бронзо-
вих серпів лісостепової смуги Причорномор’я,
а також мотик і тесел, що могли бути знаряддя-
ми землеробства, з басейну р. Тясмин походять
лише дві: один серп знайдено у с. Голов’ятине
Смілянського р-ну і залізне тесло — на Суботів-
ському городищі. Подібні знаряддя Б.А. Шрам-
ко вважає мотиками для обробки посівів
(Шрамко 1961, с. 89—90). На користь чорно-
ліського їх походження свідчить знахідка на
поселенні Велика Андрусівка у пониззі р. Тяс-
мин. Ще один бронзовий серп походить із ко-
лишнього Черкаського повіту (Тереножкин
1961, с. 142—144, рис. 94, 96, 107, 2). Попри
визначну роль землеробства у господарстві
білогрудівсько-чорноліських племен, бронзо-
ві серпи, як зазначає дослідник, трапляються
у Середньому Подніпров’ї рідко (Тереножкин
1961, с. 142). Можливо, це було пов’язано з не-
стачею бронзи, адже головні осередки метало-
обробки в ранньочорноліські часи були розта-
шовані за межами Потясминня. Ситуація змі-
нилася лише у пізньочорноліські часи (див.
нижче). Дані визначення остеологічного мате-
ріалу, знайденого на чорноліських городищах,
дали змогу зробити висновки відносно різкого
1 Тобто культур орнаментованого й канельованого галь-
штату.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 38
зростання ролі їздового коня в чорноліські часи.
В харчуванні на першому місці було м’ясо ве-
ликих рогатих тварин, потім овець, кіз та сви-
ней (Тереножкин 1961, с. 178—179). Рибаль-
ство відігравало певну роль у господарській ді-
яльності чорнолісців, які мешкали по берегах
Тясмину і Дніпра (Тереножкин 1961, с. 181),
але поодинокі знахідки відповідних знарядь і
решток риб є характерними лише для пам’яток
біля Дніпро-Тясминської заплави.
Цікаві дані було отримано під час вивчен-
ня металообробки. Зроблені раніше висновки
щодо наявності в Суботові значного центру з
виготовлення бронзових знарядь чорноліської
культури в Середньому Подніпров’ї, який іс-
нував протягом близько 400 років (Демченко,
Клочко, Маничев 2000, с. 44), було «заперече-
но» Я.П. Гершковичем (Гершкович 2008). До-
слідник не згодний насамперед із тезами щодо
тривалості й масовості виготовлення бронзо-
вих виробів і звертає увагу на ту обставину,
відзначену ще О.І. Тереножкіним і підтвердже-
ну в подальшому, що всі знахідки ливарних
(глиняних) форм є виключно одноразовими, і
вони переважають у верхніх частинах культур-
ного шару певної ділянки Великого Городка,
у заповненнях господарських ям і котлованах
залишених жител, зокрема горизонту Субо-
тів III. Ця обставина разом із техногенним за-
брудненням ґрунту в місці найбільшого скуп-
чення знахідок є свідченням інтенсивної, але
короткочасної металообробки, що здійсню-
валася на заключній стадії існування городи-
ща (Гершкович 2003; 2007, с. 59). Крім того,
Я.П. Гершкович висловлює припущення, що
відлиті бронзові вироби навряд чи призначали-
ся для продажу або обміну, а браслети слугува-
ли мешканцям Великого Городка сімейними або
родовими реліквіями (Гершкович 2008, с. 38).
Дослідник також припускає існування на те-
риторії металообробної ділянки певного риту-
алу, що поєднував відливку і потім поховання
металевих виробів, що символізували жертво-
принесення чоловічому і жіночому божествам.
Цікавим є також спостереження, що серед брон-
зових браслетів Суботівського городища і Се-
реднього Подніпров’я взагалі немає двох пов-
ністю тотожних (Гершкович 2008, с. 38), що
виключає серійність виробництва і зводить їх
до рангу суто особистих прикрас, зроблених на
замовлення певного прошарку населення.
Інше важливе коло питань виникає з огля-
ду на дослідження Жаботинського поселення
та жаботинського етапу ранньоскіфського пе-
ріоду загалом (Вязьмитина, Покровская 1950;
Покровская 1973; Дараган 2004, 2006). Одну з
праць М.М. Дараган присвячено ландшафтам
Середнього Подніпров’я, характеристиці клі-
матичних змін на порубіжжі II—I тис. до н. е.
й основних галузей господарства, а також хат-
нім виробництвам (Дараган 2004). Багато ува-
ги приділено порівнянню чорноліського і жа-
ботинського часів. Дослідниця доводить, що
по відношенню до чорноліської культури жа-
ботинські пам’ятки, особливо в керамічному
комплексі, є окремим культурно-інноваційним
горизонтом. На думку дослідниці, «між Чор-
ноліссям та Жаботином відбулася культурна
трансформація, яка відображає процес форму-
вання нової культури». Крім модифікації похо-
вального обряду і культової сфери, відбулися
також суттєві зміни матеріальної культури —
зміна місць поселень, поява нових типів жи-
тел, зміни на рівні хатніх промислів і ремесел.
Зокрема, в жаботинський час зникла вся серія
бронзових виробів чорноліської культури. На-
томість спостережено широке впровадження
заліза із застосуванням нових технологій (зва-
рювання, гартування і т. д.). Слід констатува-
ти кризу в бронзоливарництві (Дараган 2004.
с. 46—47; 2006, с. 9). Хронологічно ці зміни від
Чорнолісся до Жаботина збігаються з кліматич-
ними змінами фіналу суббореалу — початку
субатлантикуму. Ці зміни, на думку М.М. Дара-
ган, яка посилається на дослідження кліматоло-
гів та ґрунтознавців, полягали у настанні більш
вологого і прохолодного періоду. Зважаючи на
наявність у басейні р. Тясмин великих масивів
луків та остепнених луків, М.М. Дараган ви-
значає панівну систему землеробства в басейні
р. Тясмин як переліг (Дараган 2004, с. 38—39).
Проте навряд чи ці важкі ґрунти були придатні
для обробки тогочасними знаряддями. Можна
припускати наявність лісового перелогу як про-
міжної форми між вирубним землеробством і
звичайними формами перелогу (Романчук 1989,
с. 27).
Про зміну типів поселень (малі городища-
сховища чорнолісців) великими неукріплени-
ми селищами з настанням жаботинського ета-
пу пише також Є.Ф. Покровська (Покровская
1953, с. 8). Проте висновки щодо локально-
сті жаботинського етапу (значної замкненості
його культури), нетривалості і незавершеності
процесу формування нового культурного утво-
рення (Дараган 2006, с. 15) потребують деяких
уточнень. Дійсно, окрім Жаботинського посе-
лення, безумовно, значного культового осеред-
ку (як і Суботів), поки що не відомі інші повніс-
тю синхронні йому поселення з таким самим
комплексом матеріальної культури, зокрема зі
столовим посудом, прикрашеним канельовано-
жолобчастою орнаментацією. В окрузі Жабо-
тинського поселення (Тарасова Гора), за дани-
ми завідувача Кам’янського краєзнавчого му-
зею Ю.Ю. Ляшка, відомо не менше 20 поселень
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 39
різних періодів скіфського часу, серед яких дея-
кі синхронні принаймні пізньому етапу Тарасо-
вої Гори (Ляшко 1992). В басейні р. Тясмин ві-
домо ще кілька поселень переважно, ймовірно,
пізньожаботинського часу (Тереножкин 1954,
с. 71—72; Ковпаненко 1999, с. 183). Однак
щодо горизонту Жаботин III епонімного посе-
лення, то цей комплекс матеріальної культури
продовжується без особливих змін у ранньо-
скіфський період. Швидше за все, процес змін
матеріальної культури під впливом елементів
карпато-дунайського походження, який почався
ще у чорноліський період, торкнувся на жабо-
тинському етапі насамперед самого Жаботин-
ського поселення, яке стало новим «централь-
ним місцем» тясминського басейну і, можливо,
ще кількох великих поселень. Значення Жабо-
тинського поселення і загалом жаботинського
етапу як окремого історико-культурного яви-
ща полягає у тому, що тут (в окрузі цього по-
селення) найвиразнішою в усьому Північно-
му Причорномор’ї виявилася «зустріч» східної
хвилі центральноазіатських номадів (періодів
РСК-2 та РСК-3, які ототожнюються з історич-
ними скіфами) з нащадками пізньочорнолісько-
го населення, культура якого вже трансформу-
валася в культуру жаботинського етапу з «галь-
штатським забарвленням». Центральним місцем
цих контактів, щодо характеру яких ще немає
єдиної думки, був саме регіон Жаботинсько-
го поселення, виходячи з локалізації тут кур-
ганних поховань знатних вершників скіфсько-
го типу жаботинського (Жаботинські кургани
№ 1, 2, 524) та журівського (синхронного келер-
меському) етапів (Червона Могила у с. Флярків-
ка). В будь-якому разі найраніші пам’ятки куль-
тури номадів центральноазіатського походжен-
ня скіфського часу найвиразніше у Північному
Причорномор’ї локалізуються саме в басейні
р. Тясмин (Костянтинівські кургани). У місцево-
му середовищі відбулося прискорення соціаль-
них процесів (Покровская 1952, с. 60) і насам-
перед в ареалі «центрального місця».
На пізньому етапі існування Жаботинсько-
го поселення виникло Мотронинське городи-
ще, засноване, як визначила свого часу Є.Ф. По-
кровська, вихідцями із Жаботина (Покровская
1973, с. 186). Відстань між цими двома пункта-
ми на карті становить близько 6 км, вони були
з’єднані дорогами, вздовж яких пізніше утвори-
лися ланцюжки курганів. Це наводить на дум-
ку, що спочатку на місці Мотронинського го-
родища, ймовірно, була одна із господарських
територій «жаботинців», а може, й місце від-
правлення обрядових дій. Переселення «жабо-
тинців» могло бути зумовлене як господарськи-
ми потребами (виснаження угідь навколо Жа-
ботинського поселення і зведення лісів), так і
необхідністю знайти більш захищене місце для
життя. Місцевість багата на джерела, з одного з
яких (у глибокій балці) витікає невелика річка
Онуфріївка. Слід зауважити, що рельєф місце-
вості дещо нагадує рельєф у районі Чорнолісь-
кого городища — широке плато між двома гли-
бокими довгими ярами на березі р. Чорноліска
(Тереножкин 1961, с. 14, рис. 15). Різниця по-
лягає у потужній захисний системі Мотронин-
ського городища, але захисні властивості ре-
льєфу й тут використано повною мірою.
План городища разом із докладним його опи-
сом було складено під час розвідок О.О. Бо-
бринського у 1890 р. (Бобринский 1894, с. 53—
60) (докладніше див.: Бессонова, Скорый 2001,
с. 3—6. ). Пізніше на городищі проводили шур-
фування В.В. Хвойка (1899 р.), О.І. Теренож-
кін та В.А. Іллінська (1950, 1970 рр.), В.П. Гри-
гор’єв та Г.П. Ребедайло (1985 р.). З 1988 до
1996 рр. тут працювала експедиція Інституту
археології АН УРСР під керівництвом С.С. Бес-
сонової. Результати досліджень було видано у
вигляді монографії (Бессонова, Скорый 2001),
в додатках до якої наведено аналізи складу кіс-
ток тварин (О.П. Секерська), решток рослин
(Г.О. Пашкевич), технології виготовлення за-
лізних (Д.П. Недопако) та кістяних і рогових
(А.Н. Усачук) виробів. З огляду на ці дані авто-
ри монографії подали своє бачення господар-
ства населення городища (скотарство, земле-
робство, хатні промисли), економічних зв’язків
з античними містами. Зроблено висновки від-
носно провідної ролі скотарства, оскільки
склад сучасних ґрунтів і рельєф місцевості нав-
коло городища не дуже сприятливі для земле-
робства (Бессонова, Скорый 1999; 2001, с. 115).
Серед зернових культур переважали просо та
ячмінь, отже, їх вирощували для внутрішнього
споживання, а не заради торгівлі з античними
містами. Роль полювання в господарстві була
досить значною, на відміну від рибальства. Ве-
лика кількість кісток свійських та диких тварин
засвідчує значну господарську освоєність те-
риторії навколо городища. Важливі дані отри-
мано й щодо існування на території городища
виробництва з плавлення бронзи та видобут-
ку й обробки заліза (Бессонова, Скорый 2001,
с. 113—120, 123, 127—144).
Пізніше роботи на Мотронинському горо-
дищі та курганному могильнику у 2001—2003
рр. продовжила спільна українсько-польська
експедиція (керівники С.А. Скорий та Я. Хохо-
ровські). Було зроблено новий, уточнений, план
городища з використанням даних аерофото-
зйомки. Уточнено дати першого заселення те-
риторії городища — кінець VII ст. до н. е., а та-
кож з’ясовано конструкції захисних споруд, час
їх зведення та етапи руйнації і відновлення (Хо-
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 40
хоровски, Скорый 2006). Дуже важливі дані
отримано під час розкопок курганного могиль-
ника, зокрема дослідження одного з великих на-
сипів (Скіфська Могила). Встановлено перебу-
вання кочових скіфів у першій половині V ст. до
н. е. на городищі або у безпосередній близькос-
ті від нього (Скорый, Хохоровский 2004). Упер-
ше за всю історію дослідження городища вияв-
лено знахідки інших хронологічних періодів —
пізнього палеоліту, енеоліту, епохи бронзи, що
свідчить про дуже давнє освоєння цієї місцевос-
ті (Бессонова, Романюк 2004). Отже, можна при-
пустити помірне антропогенне навантаження на
довкілля вже на момент заснування городища.
Територію городища та його околиць по-
стійно обстежують співробітники Національ-
ного історико-культурного заповідника «Чи-
гирин». Головна мета цих обстежень — визна-
чення господарської округи Мотронинського
городища, а також інших поселенських осеред-
ків раннього залізного віку. Складний рельєф і
значна залісненість місцевості не дають змоги
окреслити всі господарські угіддя, але загаль-
на картина поступово з’ясовується (Полтавець
2007). Мотронинське городище розташоване в
північній частині великого мисоподібного під-
вищення (плато?) в центрі тясминської луки
й орієнтоване майже з півночі на південь (ви-
сота 200—250 м над рівнем моря). Незважаю-
чи на наявність глибоких ярів навколо городи-
ща, плато в цілому слабко розчленоване (пор.
із Чорноліським городищем) і має зручне спо-
лучення з територіями на південь—південний
захід (район Жаботина) і далі до верхів’їв Ін-
гульця (район Чорноліського городища і Мель-
гунівського кургану).
Донедавна більшу частину Мотронинсько-
го городища, зокрема й вали, вкривав широ-
колистяний дубово-грабовий ліс. Нині ліс збе-
рігся між валами внутрішнього і зовнішньо-
го укріплень та на валах. За нашим замовлен-
ням у 2006 р. співробітники Інституту географії
НАН України Ж.М. Матвіїшина та О.Г. Пархо-
менко здійснили аналіз ґрунтів під внутрішнім
валом Мотронинського городища. Всі три роз-
різи — на поверхні валу, всередині та під ва-
лом — засвідчують формування ґрунтів у
помірно-теплому кліматі. Ґрунт під валом ви-
значено як близький до чорноземів вилугова-
них глибокогумусних, перехідних до опідзоле-
них важкосуглинистих. Зроблено висновок, що
ґрунт формувався за наявності великих діля-
нок високотравних степів і лук у режимі до-
статньої заволоженості. Розріз усередині валу
(підсипка до первинного валу) виявив, що пов-
нопрофільний ґрунт тут не встиг сформувати-
ся (Матвіїшина, Пархоменко 2006, с. 18—19).
Це відповідає встановленому археологами не-
значному часовому інтервалу між двома періо-
дами спорудження валу, перший із яких датова-
но серединою — другою половиною VII ст. до
н. е. (Скорый, Хохоровски 2004, с. 76—77),
тобто спорудження захисної системи почало-
ся одночасно із заселенням території городи-
ща або навіть передувало йому. На поверхні
валу виявлено інший ґрунт: у нижній части-
ні профілю зафіксовано бурий горизонт, що,
можливо, відбиває первинну стадію лісово-
го ґрунтоутворення (Матвіїшина, Пархоменко
2006, с. 18—19). Отже, вали Мотронинського
городища, принаймні внутрішні, було зведе-
но на лукостепових ґрунтах, що нагадує ситу-
ацію перед спорудженням Чорноліського го-
родища (Тереножкин 1961, с. 14). До того ж
у нижніх профілях розрізу мотронинського
валу траплялися кротовини, а поряд із валами
споруджено курганний могильник з велики-
ми насипами. Обидва показники не притаман-
ні типовим лісовим ґрунтам (Докучаев 1953,
с. 89). На підставі дослідження ґрунтів Чорного
Лісу було зроблено припущення, що місцевос-
ті вздовж р. Тясмин у передскіфські часи були
більш степовими, ніж нині (Тереножкин 1961,
с. 14). В обох випадках (Чорний Ліс і Мотро-
нине) немає підстав припускати значне антро-
погенне навантаження на сільскогосподарські
ландшафти (зведення лісів за підсічного зем-
леробства чи випасу худоби) у попередні часи.
Отже, певно, мають рацію дослідники, які до-
водять, що вихід лісів на вододільні простори
відбувся лише у перших століттях нашої ери,
а до цього, приблизно з часів середньої брон-
зи, на місці сучасних лісів формувалися степо-
ві ландшафти (Чендеев и др. 2001, с. 176). Зви-
чайно, на широких вододілах цей процес був
повільнішим порівняно з невеликими за пло-
щею вододілами басейну р. Тясмин.
Порівняно з періодом чорноліської культу-
ри в скіфські часи (включаючи жаботинський
етап) спостерігалося зменшення використання
заплав (особливо заплави Дніпра) і надзаплав-
них територій (Полтавець 2007). Відбулося пе-
ренесення жіттєдіяльності переважно всере-
дину тясминської луки, на більш віддалені від
заплав підвищені місця, що мали надійніший
природний захист у вигляді лісових масивів.
Це насамперед стосується великих поселень
і городищ (Жаботин, Мотронине, Циганське,
Любомирка, Янич) 2. Як у чорноліський, так і у
скіфський період, для поселень обирали миси
й мисоподібні підвищення — надзаплавні та
на вододілах (останні особливо характерні для
власне скіфського часу). У скіфські часи про-
стежено певну структуру поселень — уздовж
2 Дані щодо поселення Любомирка див.: Орлик 2007.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 41
невеликих річок (нині балок) — приток р. Тяс-
мин. Причому головне (стаціонарне) поселен-
ня розташовувалося біля витоку річки, а ниж-
че за її течією — невеликі (сезонні?) посе-
лення. Винятком є Мотронинське городище,
розташоване біля витоків Креселки, що впадає
до р. Сріблянка — притоки р. Тясмин. У бал-
ці, якою тече Сріблянка, до з’єднання її з Кре-
селкою, виявлено низку невеликих поселень із
незначними культурними нашаруваннями ран-
ньоскіфських часів. У верхів’ях Сріблянки, на
відстані близько 8 км від Мотронинського го-
родища, нещодавно відкрито велике поселен-
ня в ур. Циганське, синхронне Мотронинсько-
му городищу. На його високий статус вказують
знахідки фрагментів античних амфор, а наяв-
ність великого зольника є свідченням трива-
лості життя. На поселенні знайдено мідний
шолом кубанського типу (Полтавець, Білець-
ка, Легоняк 1998). До речі, це перша знахідка
шолома кубанського типу на території України.
Можливо, шолом потрапив на поселення вна-
слідок скіфського нападу або як трофей. Нижче
за течією Сріблянки — ще одне городище не-
великих розмірів у лісі в ур. Гришкове. Отже,
існував «кущ» поселень різного рангу на чолі
з Мотронинським городищем. На прикладі Мо-
тронинського городища та його округи просте-
жено закономірність: великі поселення розта-
шовані на відгалуженнях мисоподібних плато у
верхів’ях приток р. Тясмин, а невеликі (сезон-
ні?) — нижче за течією цих приток. На цих по-
селеннях трапляється кераміка (уламки горщи-
ків) переважно ранньоскіфського періоду, яку
іноді важко відрізнити від пізньочорноліських.
На думку Ю.В. Павленка, Мотронинське
городище, яке він вважає ранньоміським цен-
тром (принаймні, що формувалося), відразу
будувалося як столичний центр певного ран-
ньодержавного утворення. Віддалені підступи
до нього вздовж Тясминсько (Дніпровського)-
Південнобузького вододілу (звідки прямий
шлях вів до степів та Ольвії) захищали добре
укріплені городища площею 15—25 га: Пастир-
ське, Шарпівске, Макеєвське. На думку дослід-
ника, Мотронинське ранньодержавне утворен-
ня мало тричленну територіально-поселенську
структуру: центральне укріплене поселення;
укріплені протоміста-фортеці в найважливі-
ших стратегічних пунктах; численні суто сіль-
ські поселення, яких у Потясминні відомо дуже
багато (Павленко 1994, с. 145—146). Поки що
це лише гіпотеза. Найслабшою її ланкою є дру-
га, хоча згадані невеликі городища дійсно роз-
ташовані у стратегічному місці, як і курганні
могильники так званого дружинного типу біля
сіл Журовка, Турія, Капітанівка, Макіївка. Цей
поселенський (південний) «кущ» (у ньому Пас-
тирське городище дещо вирізняється за топо-
графією, а можливо, і за призначенням) ста-
новить інтерес насамперед з погляду взаємо-
дії місцевого осілого населення з кочовиками.
На сьогодні привабливою виглядає гіпотеза
О.О. Бобринського відносно зимників степо-
вих номадів поблизу осередків осілості. Втім
це могли бути також дружини місцевих тясмин-
ських володарів 3. Значний інтерес становить
велике поселення біля с. Капитанівка, частко-
во досліджене Н.М. Бокий. Площа поселення
близько 70 га, товщина культурного шару сягає
1,1—1,36 м (Бокий 1967; Орлик 1981) 4. Сам
факт існування великого відкритого селища на
порубіжжі зі Степом підтверджує гіпотезу від-
носно зимувань тут кочовиків (скотарів) протя-
гом тривалого часу.
Поступово політичний і економічний цент-
ри басейну р. Тясмин переміщувалися у пів-
денному напрямку і зосередились саме у «пів-
денному кущі», деякі поселення якого функці-
онували до кінця скіфського періоду, а частина
курганних поховань були суто степовою, ката-
комбними (див.: Ковпаненко та ін. 1989).
Отже, попередні дослідження пам’яток ба-
сейну р. Тясмин лише опосередковано торка-
лися питань природокористування й особли-
востей природного середовища цього регіону.
Було наголошено на його географічній своє-
рідності: зручне розташування на порубіжжі
зі Степом і Дніпровським Лівобережжям, зна-
чення водних шляхів для торговельних зв’язків
із Північним Причорномор’ям, а також захис-
ні властивості рельєфу. Все це сприяло значно
швидшому порівняно з іншими лісостеповими
територіями розвитку місцевих племен. Куль-
тура племен цієї території набула особливо ба-
гатих і різноманітних форм (Покровская 1953,
с. 12—13).
Щодо природокористування, то всі дослід-
ники відзначають сприятливі умови для зем-
леробства і скотарства, «багаті» природні ре-
сурси. Втім подібні умови були на той час і в
інших регіонах Лісостепу, а умови для земле-
робства, можливо, ще ліпшими. З огляду на це
передумови прискореного соціального розвит-
ку населення басейну р. Тясмин у скіфський
період навряд чи зводилися лише до багатства
природних ресурсів.
Специфіка природокористування в басейні
р. Тясмин, що вирізняє його серед інших регіо-
нів Середнього Подніпров’я, насамперед пов’я-
3 Припущення Д.С. Раєвського відносно скіфських най-
манців на службі у місцевих вождів у ранньоскіфські
часи (Раевский 1995).
4 Можливо, шурф було закладено на місці ями або якогось
заглиблення в ґрунті.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 42
зана з великою часткою прирічкових ландшаф-
тів (серед них найбільше значення мала запла-
ва Дніпра, особливо в місці впадіння Тясмину),
розвиненою гідросистемою (Дніпро, Тясмин,
сітка дрібних річок, значна кількість джерел).
Особливе значення мала різноманітність ланд-
шафтів на обмеженій території тясминської
«луки» і прилеглого Дніпро-Тясминського меж-
иріччя. Крім дніпровської заплави, значну гос-
подарську цінність мала велика безлісна рів-
нинна низовина в північній частині тясминської
луки й на північ від неї (зокрема нижня части-
на заболоченої долини р. Ірдинь) — приблизно
на північ від лінії Сміла ― Вергуни—Леськи
до Дубіївка—Черкаси. На захід від Сміли, най-
більшого транспортного вузла басейну р. Тяс-
мин, розташовується долина річок Сріблянка з
притоками Мідянкою та Балаклеєю (Костянти-
нівські кургани). Тут ― велике скупчення кур-
ганів скотарів, за якими можна реконструюва-
ти проходження важливих шляхів. Потребує
особливої уваги пошук можливих осередків
обробки металів, насамперед заліза (знахідки
ранніх залізних знарядь на Суботівському го-
родищі, залізної криці ― на Мотронинському,
рештки видобутку заліза у Холодному Яру на-
вколо Мотронинського городища (на жаль, не
датовані), а також на Шарпівському городищі
(Фабріціус 1949, с. 90—92). Усе це приваблю-
вало прийшлих номадів. Порубіжне місцезна-
ходження басейну р. Тясмин сприяло активним
обмінним процесам, які контролювали завойов-
ники. Його відкритість з боку Степу і водночас
ізольованість окремих дрібних мікрорегіонів
давали змогу останнім постійно контролювати
місцевих землеробів та скотарів, а їм — почу-
ватися у відносній безпеці, звичайно, за умови
«розумного» співвідношення сил. Його забез-
печували не лише природні захисні властивос-
ті рельєфу, а й наявність у суспільстві власно-
го прошарку вершництва і загальна підвищена
войовничість населення, що поступово скла-
лася в умовах постійного очікування нападу з
боку Степу і готовності до опору. Саме за та-
ких ландшафтних та історичних умов склалися
стан «озброєного нейтралітету» двох різних за
господарсько-культурним типом суспільств, а
також передумови до консолідації суспільства,
утворення більш раннього порівняно з сусіда-
ми політичного об’єднання.
Бессонова С.С. Український Лісостеп скіфського часу. Історико-географічна ситуація // Археологія. — 1999. —
№ 1. — С. 148—160.
Бессонова С.С., Скорый С.А. Хозяйственная деятельность обитателей Мотронинского городища // Скифы Север-
ного Причерноморья в VII—V вв. до н. э. (проблемы палеоэкологии, антропологии и этнографии): Тез. докл.
межд. конф. — М., 1999. — С. 17—19.
Бессонова С.С., Скорый С.А. Мотронинское городище скифской эпохи (по материалам раскопок 1988—1996 гг). —
Киев; Краков, 2001.
Бессонова С.С., Романюк В.В. Раскопки Мотронинского городища 2001—2002 гг. (раскопы XXI—XXIII) // Від Кім-
мерії до Сарматії. 60 років відділу скіфо-сарматської археології: Матеріали міжнар. наук. конф. — К., 2004. —
С. 10—14.
Бобринский А.А. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смела. — СПб., 1894. — Т. 2.
Бобринский А.А. Отчет о раскопках, произведенных в 1903 году в Чигиринском уезде Киевской губернии // ИАК. —
1905. — Вып. 14. — С. 1—43.
Бокий Н.М. Охранные работы в Кировоградской области // АИУ 1965—1966. — К., 1967. — Вып. 1. — С. 110—
114.
Вязьмитина М.И., Покровская Е.Ф. Отчет об археологических работах, проведенных в окрестностях с. Жаботин
Каменского района Кировоградской области // НА ІА НАНУ. — № 1950/24.
Гершкович Я.П. Суботовское городище в свете новых исследований // Ранній залізний вік Євразії. До сторіччя від
дня народження Олексія Івановича Тереножкіна: Матеріали міжнар. наук. конф. — Чигирин; Київ, 2007. —
С. 58—60.
Гершкович Яков. Специализированные производственные участки Суботовского городища // Старожитності
Верхнього Придністров’я. Ювілейний збірник на честь 60-річчя Юрія Миколайовича Малєєва. — К., 2008. —
С. 37—38.
Даниленко В.Н. Археологические исследования 1956 года в Чигиринском районе // КСИА. — 1959. — № 8. —
С. 18—21.
Дараган М.М. Палеоэкономика населения Жаботинского поселения // Палеоекономіка раннього залізного віку на
території України. — К., 2004. — С. 32—65.
Дараган М.М. Жаботинський етап раннього залізного віку Дніпровського Правобережного Лісостепу (за матері-
алами Жаботинського поселення): Автореф. дис. ... канд. іст. наук. — К., 2006.
Демченко Л.В., Клочко В.И., Маничев В.И. Геохимические исследования остатков бронзолитейного производства
Суботовского городища XII—IX вв. до н. э. // Археометрія та охорона історико-культурної спадщини. — К.,
2000. — № 4. — С. 29—47.
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 43
Докучаев В.В. Наши степи прежде и теперь. — М., 1953.
Ильинская В.А., Тереножкин А.И. Скифия VII—IV вв. до н. э. — К., 1983.
Ковпаненко Г.Т. Поселение жаботинского этапа у с. Орловец на Черкащине // Евразийские древности. 100 лет
Б.Н. Гракову: архивные материалы, публикации, статьи. — М., 1999. — С. 178—184.
Ковпаненко Г.Т., Бессонова С.С., Скорый С.А. Памятники скифской эпохи Днепровского Лесостепного Правобе-
режья. — К., 1989.
Красножон А.В. Естественная географическая структура (историография вопроса) // Старожитності степового
Причорномор’я і Криму. — Запоріжжя, 2005. — Т. 12. — С. 155—163.
Ляшко Ю.Ю. Новые поселения скифского времени в районе Жаботина // Киммерийцы и скифы: Тез. докл. меж-
дунар. науч. конф., посвящ. памяти А.И. Тереножкина. — Мелитополь, 1992. — С. 51—53.
Матвіїшина Ж.М., Пархоменко О.Г. Педологічне дослідження ґрунтів захисного валу Мотронинського городища
на Черкащині // Науковий архів НІКЗ «Чигирин». — 2006.
Мечников Л.И. Цивилизация и великие исторические реки. — М., 1924.
Назаров О.В. Нововиявлені пам’ятки скіфського періоду в межиріччі Росі та Тясмину // Від Кіммерії до Сарматії.
60 років відділу скіфо-сарматської археології: Матеріали міжнар. наук. конф. — К., 2004. — С. 56—57.
Орлик А.П. Поселение скифского времени у с. Капитановка // Актуальные проблемы археологических исследова-
ний в Украинской ССР: Тез. докл. конф. — К., 1981. — С. 55—56.
Орлик О.П. Поселення ранньоскіфського часу Любомирка-1 у верхів’ї р. Тясмин // Археологія. — 2007. — № 2. —
С. 31—36.
Павленко Ю.В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. — К., 1994.
Покровська Є.Ф. Поселення VII—VI ст. до н. е. на Тясмині // Археологія. — 1952. — 7. — С. 43—65.
Покровская Е.Ф. К вопросу о сложении культуры земледельческих племен Правобережного Приднепровья (бас-
сейн р. Тясмин) в VIII—VI вв. до н. э.: Автореф. дис. ... канд. ист. наук. — К., 1953.
Покровская Е.Ф. Предскифское поселение у с. Жаботин // СА. — 1973. — № 4. — С. 169—188.
Полтавець В.І. Археологія Кременчуцького «моря» // Пам’ятки України. — К., 2003. — № 4. — С. 41—51.
Полтавець В.І. Ландшафтне середовище пам’яток передскіфського та скіфського часів басейну Тясмина // Ранній
залізний вік Євразії. До 100-річчя від дня народження Олексія Івановича Тереножкіна: Матеріали міжнар.
наук. конф. — Київ; Чигирин, 2007. — С. 120—122.
Полтавець В.І., Білецька О.В., Легоняк Б.В. Шолом кубанського типу в Правобережному Лісостепу // Археоло-
гія. — 2000. — № 1. — С. 147—148.
Раевский Д.С. Ранние скифы: среда обитания и хозяйственно-культурный тип // ВДИ. — 1995. — № 4. — С. 87—95.
Рець С. До проблем вивчення, охорони та відтворення історичного середовища прабатьківщини держави //
Пам’ятки культури. — К., 2002. — № 2. — С. 18—21.
Романчук С.П. Історичне ландшафтознавство: теоретико-методологічні засади та методика антропогенно-
ландшафтних реконструкцій давнього природокористування. — К., 1998.
Русанова И.П. Культовые места и языческие святилища славян VI—XIII вв. // СА. — 1992. — № 4. — С. 50—67.
Русанова И.П. Истоки славянского язычества. Культовые сооружения Центральной и Восточной Европы в I тыс.
до н. э. — I тыс. н. э. — Черновцы, 2002.
Скорый С.А., Хохоровски Я. Мотронинский проект украинских и польских археологов // Від Кіммерії до Сарма-
тії. — К., 2004.— С. 75—79.
Тереножкин А.И. Поселения и городища в бассейне реки Тясмина // КСИИМК. — 1952. — Вып. 43. — С. 71—76.
Тереножкин А.И. Археологические исследования близ Смелы в 1952 году // КСИА АН УССР. — 1954. — Вып. 3. —
С. 71—76.
Тереножкин А.И. Предскифский период на Днепровском Правобережье. — К., 1961.
Фабріціус І.В. Тясминська експедиція // АП. — 1949. — Т. 2. — С. 80—111.
Хохоровски Я., Скорый С. Оборонительная система Мотронинского городища // Археологічний літопис Лівобе-
режної України. — Полтава, 2006. — № 1. — С. 74—84.
Чендев Ю.Г., Медведев А.П., Матвеев Ю.П. Изучение почв курганных систем и реконструкция изменения при-
родной среды в бассейне нижнего течения Воронежа // Верхнедонской археологический сборник. — Ли-
пецк, 2001. — Вып. 2. — С. 168—179.
Чижов М.П. Український Лісостеп. — К., 1961.
Шрамко Б.А. К вопросу о технике земледелия у племен скифского времени в Восточной Европе // СА. — 1961. —
№ 1. — С. 89—90.
Одержано 28.05.2008
ISSN 0235-3490. Археологія, 2008, № 4 44
В.И. Полтавец
ИЗ ИСТОРИИ ИССЛЕДОВАНИЯ ПАМЯТНИКОВ
ПРЕДСКИФСКОГО И СКИФСКОГО ВРЕМЕНИ В БАССЕЙНЕ ТЯСМИНА
Естественная среда бассейна р. Тясмин во многом определила хозяйственный уклад населения этого региона и особен-
ности его исторического развития. Рещающее значение имели характер рельефа и речной сети, а также нахождение на
порубежье со Степью.
V.I. Poltavets
FROM THE HISTORY OF RESEARCH OF THE PRE-SCYTHIAN
AND SCYTHIAN MONUMENTS IN THE TYASMYN RIVER BASIN
Habitat in the Tyasmyn River basin defi ned in many ways the husbandry mode of the region and the peculiarities of its historic
development. The character of relief and the river system, and bordering with the Steppe were of critical importance.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-5276 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 0235-3490 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-27T19:29:51Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут археології НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Полтавець, В.І. 2010-01-13T17:24:37Z 2010-01-13T17:24:37Z 2008 З історії дослідження пам’яток передскіфського і скіфського часів у басейні Тясмину / В.І. Полтавець // Археологія. — 2008. — № 4. — С. 33-44. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 0235-3490 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5276 Наведено основні результати досліджень природного середовища басейну р. Тясмин передскіфського та скіфського часів. Подано особливості історичного розвитку регіону. Естественная среда бассейна р. Тясмин во многом определила хозяйственный уклад населения этого региона и особенности его исторического развития. Рещающее значение имели характер рельефа и речной сети, а также нахождение на порубежье со Степью. Habitat in the Tyasmyn River basin defi ned in many ways the husbandry mode of the region and the peculiarities of its historic development. The character of relief and the river system, and bordering with the Steppe were of critical importance. uk Інститут археології НАН України Статті З історії дослідження пам’яток передскіфського і скіфського часів у басейні Тясмину Из истории исследования памятников предскифского и скифского времени в бассейне Тясмина From the history of research of the pre-scythian and scythian monuments in the Tyasmyn river basin Article published earlier |
| spellingShingle | З історії дослідження пам’яток передскіфського і скіфського часів у басейні Тясмину Полтавець, В.І. Статті |
| title | З історії дослідження пам’яток передскіфського і скіфського часів у басейні Тясмину |
| title_alt | Из истории исследования памятников предскифского и скифского времени в бассейне Тясмина From the history of research of the pre-scythian and scythian monuments in the Tyasmyn river basin |
| title_full | З історії дослідження пам’яток передскіфського і скіфського часів у басейні Тясмину |
| title_fullStr | З історії дослідження пам’яток передскіфського і скіфського часів у басейні Тясмину |
| title_full_unstemmed | З історії дослідження пам’яток передскіфського і скіфського часів у басейні Тясмину |
| title_short | З історії дослідження пам’яток передскіфського і скіфського часів у басейні Тясмину |
| title_sort | з історії дослідження пам’яток передскіфського і скіфського часів у басейні тясмину |
| topic | Статті |
| topic_facet | Статті |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5276 |
| work_keys_str_mv | AT poltavecʹví zístoríídoslídžennâpamâtokperedskífsʹkogoískífsʹkogočasívubaseinítâsminu AT poltavecʹví izistoriiissledovaniâpamâtnikovpredskifskogoiskifskogovremenivbasseinetâsmina AT poltavecʹví fromthehistoryofresearchoftheprescythianandscythianmonumentsinthetyasmynriverbasin |