Історично-географічні сюжети в епістолярній спадщині Євгена Чикаленка
Стаття присвячена дослідженню історично-географічних
 сюжетів в епістолярній спадщині відомого громадського діяча, мецената, мемуариста Є.Х.Чикаленка. Вона нараховує
 кілька тисяч виявлених листів і є багатошаровим інформаційним джерелом. У ньому широко відбилися і сюжети історичної...
Saved in:
| Published in: | Історико-географічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Date: | 2004 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2004
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/53829 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Історично-географічні сюжети в епістолярній спадщині Євгена Чикаленка / І. Старовойтенко // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2004. — Вип. 7. — С. 361-382. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860058528726646784 |
|---|---|
| author | Старовойтенко, І. |
| author_facet | Старовойтенко, І. |
| citation_txt | Історично-географічні сюжети в епістолярній спадщині Євгена Чикаленка / І. Старовойтенко // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2004. — Вип. 7. — С. 361-382. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історико-географічні дослідження в Україні |
| description | Стаття присвячена дослідженню історично-географічних
сюжетів в епістолярній спадщині відомого громадського діяча, мецената, мемуариста Є.Х.Чикаленка. Вона нараховує
кілька тисяч виявлених листів і є багатошаровим інформаційним джерелом. У ньому широко відбилися і сюжети історичної географії: місця перебування адресатів у період
листування, кліматичні умови у цих місцях та їх вплив на фізичний та психологічний стани адресатів, географія громадської
діяльності багатьох відомих діячів.
This article analyses historical and geographical subjects of
the epistolary heritage of Y. Chykalenko – the famous public
figure, editor, publicist, patron of literature and an author of
memoirs. Chykalenko’s heritage numbers some thousands letters, that have been found, and it is a varied informational
source. This letters reflected the subjects of historical geography: location of addressees during the correspondence, climatic conditions in this places and their influence addressees,
geography of the social activities of the many politics and
public figures.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:03:08Z |
| format | Article |
| fulltext |
361
УДК 930.2 (477)(09)
Старовойтенко Інна
ІСТОРИЧНОCГЕОГРАФІЧНІ СЮЖЕТИ
В ЕПІСТОЛЯРНІЙ СПАДЩИНІ
ЄВГЕНА ЧИКАЛЕНКА
Стаття присвячена дослідженню історичноCгеографічних
сюжетів в епістолярній спадщині відомого громадського діяC
ча, мецената, мемуариста Є.Х.Чикаленка. Вона нараховує
кілька тисяч виявлених листів і є багатошаровим інформаC
ційним джерелом. У ньому широко відбилися і сюжети істоC
ричної географії: місця перебування адресатів у період лисC
тування, кліматичні умови у цих місцях та їх вплив на фізичC
ний та психологічний стани адресатів, географія громадської
діяльності багатьох відомих діячів.
І
сторична географія невіддільна від епістолярного жанру і в
цьому можна пересвідчитися, досліджуючи епістолярну
спадщину відомого громадського діяча, видавця, добро8
чинника, публіциста, мемуариста Євгена Харлампійовича Чи8
каленка (1861–1929). Вона включає в себе кілька тисяч вияв8
лених листів, і є інформативно цінним і багатошаровим джере8
лом, у якому відбилося безліч важливих історичних сюжетів,
від громадсько8політичних, видавничих, до просопографіч8
них. Серед них важливе місце займають і історично8географіч8
ні сюжети, які відображали:
1) місця проживання або місця перебування Є.Чикаленка та
його кореспондентів у період листування, про це часто свідчи8
ла інформація у самих листах, або поштові штемпелі на кон8
вертах, які збереглися при невеликій кількості листів, чи
обов’язково на поштових листівках. Деякі кореспонденти, іно8
ді і сам Є.Чикаленко (особливо в листах періоду еміграції) по8
ряд із датою, якою починався лист писали і свою адресу і ця
помітка стала джерелом історичної географії;
2) переїзди Є.Чикаленка до Києва, купленого ним маєтку у
362
Таблиця І.
Географія листування Є. Чикаленка з 1892 до 1929 рр.
Населені
пункти,з яких
Є.Чикаленко
відправляв
кореспон#
денцію
Алупка, Баден, Відень,
Женева, Карлсбад, Київ,
Кисловодськ, Львів,
станція Мардаровка,
Москва, Одеса,
Перемишль, Петербург,
Подєбради, Прага,
Рабенштайн.
Села:
с. Кононівка
(Полтавська губ.)
с. Перешори,
(Херсонська губ.)
Населені
пункти,
з яких
Є. Чикаленко
отримував
кореспон#
денцію
міста,
містечка
в т. ч.
і курортні:
Аркашон, Балаклава,
Берестя, Берлін, Берн,
Боярка, Варва, Відень,
Вінниця, Вознесенський
рудник, Глухів, Двінськ,
Единбург, Євпаторій,
Єлисаветград, Женева,
Звенигородка, Зміїв,
Золотоноша, Ічня, Казань,
Кам’янець – Подільський,
о. Капрі (Італія), Канів,
Катеринослав, Керч, Київ,
Кисловодськ, Краків,
Кременець, Леонтьєво,
Лондон, Львів, Миколаїв,
Миргород, Москва,
Одеса, Олександрівськ,
Париж, Перемишль,
Петербург, Полонне,
Полтава, Радзивіллов,
Рим, Сочі, Тифліс,
Тюмень, Умань, Харків,
Хвалинськ, Херсон,
Цюрих, Череповець,
Чернігів, Шадринськ,
Юзівка, Ямпіль.
Села та хутори:
с. Борщів (Київська губ.),
с. Бундурівка
(Херсонська губ.),
с. Закопане (Галичина),
с. Затурці,
с. Криве,
хут. Лозоватка
(Полтавська губ.),
с. Криворівня (Галичина,
п. Ясенів Горішній),
с. Михайлівці (Поділля)
хут. Надія (Єлисавет�
радська губ.)
с. Оржиця
(Полтавська губ.),
с. Рауен (Німеччина),
с. Романівка (Київська
губ.), хут. Салов� Кут
(Харківська губ.,
ст. Мартова),
ст. Шептухівка,
обл. війська Донського
363
Кононівці Полтавської губернії, враження у листах від цих но8
вих місць, переїзди інших кореспондентів;
3) кліматичні та географічні умови у місцях перебування ко8
респондентів, часто у листах вони писали, як кліматичні умо8
ви певної місцевості впливали на їхні самопочуття, фізичний
та психологічний стани, а письменники – як вони впливали на
їхній творчий дух та натхнення; описи у листах найвідоміших
курортів світу;
4) ностальгічні рефлексії за Україною на відстані від неї ок8
ремих кореспондентів, порівняльні характеристики місцевих
краєвидів із українськими, бажання поміняти європейську
столицю на повітове українське містечко.
Отже, виявлене листування Є.Чикаленка є кількісно вели8
ким (складає більше двох тисяч одиниць кореспонденції), хро8
нологічно тривалим (тривало 37 років), розмаїтим за адресата8
ми і кореспондентами (більше 50 адресатів та близько 150 ко8
респондентів) і географічно широким, бо не обмежувалося ли8
ше Україною, а сягало Санкт8Петербурга, Москви, Кубані, Си8
біру, багатьох міст та курортних місць Європи. Часто познач8
ки, які стояли на конвертах із штемпелями, або в самих листах,
вносять конкретику та ясність у історичні сюжети. Для яскра8
вого відображення географії листування Є.Чикаленка складе8
но таблицю, у якій зафіксовані населені пункти, з яких він від8
правляв свою кореспонденцію та з яких її отримував.
Отже, як видно із таблиці, географія листування Є.Чикален8
ка була справді розмаїтою: вона виходила за межі України та
Росії, і часто сягала багатьох міст Європи.
Ще зазначимо, що у листуванні Є.Чикаленка зустрічаються
комплекси взаємного листування, які охоплювали десятки ро8
ків і складали кілька сот одиниць взаємних листів. Ця корес8
понденція була найбільш повною і регулярною, а тому у нас8
тупній таблиці відобразимо ці комплекси. Ці дані ілюструють,
з якими містами Є.Чикаленко найтісніше був пов’язаний і
найповніше проінформований про їхнє життя.
Як видно із наведеної таблиці ІІ (с. 354), інтенсивним та ре8
гулярним був зв’язок Є.Чикаленка із Києвом, коли він жив по8
364
Таблиця ІІ. Географія найбільш інтенсивного
і регулярного листування
Ко#
рес#
пон#
денти
Кількість
взаємних
листів
Є.Чика#
ленка із
кожним
кореспон#
дентом
Пері#
од
лис#
ту#
вання
Звідки
відправлені
листи
Звідки пи#
сав цим
кореспон#
дентам
Є.Чикален#
ко
З яких
населе#
них пунк#
тів
переваж
но адре#
сована
кореспон
денція
Вин�
ни�
ченко
В.
193 1905–
1929
Львів, Жене�
ва, Париж, о.
Капрі, Цюрих,
с. Романівка
(Київська гу�
бернія), Пере�
шори, Моск�
ва, Київ, Ві�
день, Берлін,
с. Рауен (Ні�
меччина)
Перешори,
Київ, Коно�
нівка, Кис�
ловодськ
Москва,
Київ,
Берлін
Єфре�
мов С.
190 1903–
1928
Київ, Кононів�
ка, Москва
Перешори,
Відень, Ра�
бенштайн,
Подєбради
Київ
Ні�
ковсь�
кий А.
193 1908–
1921
Одеса, Пере�
шори, Київ,
Оріховщина
Перешори,
Кисло�
водськ, Ко�
нонівка
Київ
Стеб�
ниць�
кий П.
363 1901–
1918
Петербург,
Київ, Кисло�
водськ, с. Ко�
нонівка
с.Перешо�
ри, Київ,
Кисло�
водськ, с.
Кононівка,
Одеса
Петер�
бург
365
за ним, та із Петербургом, де існувала потужна українська Гро8
мада, Благодійне видавництво загальнокорисних та дешевих
книжок українською мовою і цензурні установи, від волі яких
залежали київські справи.
Більшість листів Є.Чикаленка в Україні до січня 1919 р., ад8
ресована ним із поштової станції Мардаровка, яка знаходила8
ся поблизу його родинного маєтку – Перешори у Ананьєвсь8
кому повіті, Херсонської губернії, частина – із Одеси, де він
жив із 1894 р. У 1900 р. родина перебралася до Києва, де осе8
лилася на вул. Маріїнсько8Благовіщенській, спочатку 91, а
згодом 56, у одному кварталі із родинами М.Старицького,
В.Лисенка, О.Кониського, Косачів, на вулиці, яку неофіційно
називали «українською», тому частину листів Є.Чикаленко
відправляв із Києва.
Свої перші враження від знайомства із Києвом Євген Хар8
лампійович передавав у одному із листів до І.Липи. Він писав
6 листопада 1900 р.: «Життя моє ще не ввійшло в норму, я ще
чужий тут чоловік, то може через те Кіев на мене робить якесь
неприємне вражіння; мало він чим кращий за Одесу; те ж убо8
жество, той же брак щирих людей і т.д»1. Також у листі 4 квіт8
ня 1900 р. до цього ж адресата Є.Чикаленко описав і свій пере8
їзд у травні 1900 р. у куплену ним на Полтавщині, у Пиря8
тинському повіті, Кононівку. Він повідомляв, що разом із його
сім»єю сюди приїхало 20 робітників – столярів, малярів, кро8
вельщиків, які мали ремонтувати «се старе дворянське гніздо
для українського інтелігента і ёго духовних родичів...»2. Тому
частина листів Є.Чикаленка відправлена і з Кононівки, куди
він також їздив час від часу. Звідси адресовані і окремі листи
від його кореспондентів, які часто гостювали там, у періоди
відсутності там Є.Чикаленка – П.Стебницького, С.Єфремова,
А.Ніковського.
У 1910 р. Є.Чикаленко купив земельну ділянку у Криму – в
Алупці, тут збирався організувати санаторій для хворих укра8
їнських письменників. Він писав з цього приводу П.Стебниць8
кому 10 серпня 1910 р.: «Міркую так: коли не буде «Ради», то
втечу з Київа; літом буду в Перешорах в кошарі проживати з
366
вівцями, а зимою в теплому краю Алупці; посеред гір, моря, ек8
зотичної рослини, чудового повітря і при тім коло містечка, де
єсть почта, лікарі, крамниці і все потрібне, як в великому міс8
ті. Збудую дачку, в якій нароблю зо скілька окремих кімнаток
для хороших укр[аїнських] письменників і по духовній одпи8
шу дім в Київі і дачу нашому «Т8ву підмоги науці» і прч.»3.
Частина кореспонденції Є.Чикаленка була адресована і з
Алупки, це в основному поштові листівки, у яких він повідом8
ляв про свій приїзд чи від’їзд у певне місце, такі ж само листів8
ки Є.Чикаленко слав і з Кисловодська.
Адреси Є.Чикаленка на листах та листівках свідчать про те,
що він довго не жив на одному місці, більшу частину теплого
сезону проводив переважно у своїх маєтках, але писав, що жив
там у постійному очікуванні виклику до Києва, особливо, у пе8
ріод видання ним газети «Рада». Видавничі та редакційні
справи кликали його сюди майже щотижня. Тому у листах він
часто подавав географію своїх мандрів на найближчий місяць,
особливо, коли домовлявся про зустріч з тим чи іншим адреса8
том, бажаючи, щоб їхні стежки не розійшлися.
З весни кожного року переважну частину часу Є.Чикаленко
проживав у маєтку Перешори, там сіяв, збирав, молотив хліб,
заробляв кошти на громадські витрати. Як свідчать листи,
Є.Чикаленка, він дуже любив свої степові Перешори, у нев8
томних господарських клопотах відпочивав там від пережи8
вань та нервових напружень, на лоні розкішних степів та між
вівцями у кошарах під час обкоту зцілював свою вразливу ду8
шу. Кореспондент неодноразово писав про свої ностальгічні
почуття за господарством, коли на тривалий час відривався
від нього у громадських справах. Такі настрої він так передавав
у листі 7 квітня 1910 р. до П.Стебницького: «Часом, коли не
спиться вночі, то повірите, я марю про господарство; тягне ме8
не, як Карпенкового Хазяїна до овець, в степ, де я провів дитя8
чі роки і кращі зрілого віку»4.
Майже кожного літа до збирання хліба Є.Чикаленко їздив
на кілька тижнів у санаторії Кисловодська лікувати хворобу
шлунку, іноді її загострення змушувало його шукати допомоги
367
у закордонних лікарів і їхати до Швейцарії, або у Фінляндію,
у санаторій лікаря Волкової. У одному із листів за 1909 р. до В.
Винниченка Є.Чикаленко описував маршрути своїх подоро8
жей на найближчі кілька тижнів: «Завтра виїздю з Ю[лією]
М[иколаївною] Дніпром, через пороги, в Крим, а тоді морем в
Одесу і в Перешори (Ст[анція] Мардаровка Хер[сонської]
губ[ернії]), а в половині мая прибуду в Київ [...]. Тут пробуду з
тиждень, а тоді знов поїду в Херсонщину і так буду їздити то
туди, то сюди»5.
Детально інформував про місця свого перебування Є.Чика8
ленко і свого постійного адресата П.Стебницького, особливо
напередодні відпусток та приїздів останнього в Україну, з тією
метою, щоб їхні маршрути не розійшлися і вони зустрілися та
доволі поспілкувалися. Так, наприклад, у листі до нього від
9 березня 1910 р. він цікавився: «Як гадаєте проводити літо,
куди збираєтесь поїхать: я може після Петра на якийсь тиж8
день думаю поїхати в Карпати, а потім на молотьбу в Перешо8
ри; до Петра ж певне буду сидіти в Київі, хоч частенько виїз8
жатиму в село, але на короткий час»6. Приблизно таку ж ін8
формацію Є.Чикаленко подавав і іншим приїзджим адресатам,
а у періоди своєї «непосидючості» на одному місці, просив їх
відповіді йому надсилати на редакцію «Ради», куди він їздив
регулярно.
Багатьом молодим талановитим українцям Є.Чикаленко до8
поміг переїхати до Києва, він часто любив повторювати своє
правило: «Хоч невелике придбання, а все ж ще одна людина у
Києві». Протягом 1909 р. він клопотався про переїзд із Жито8
мира до Києва О.Олеся і писав йому 20 березня 1909 р.: «Ми
так раді появі нового таланту, свіжої сили, що всі заходи вжи8
ваєм аби приєднати таку людину до нашого гурту. Для нас бу8
ло б святом, коли б удалось Вас оселить в Київі і приєднати
ближче до редакції»7.
Також Є.Чикаленко намагався вирвати із провінції у велике
місто і молодого письменника та лікаря І.Липу і шукав для
нього відповідну посаду в університетському місті.
Завдяки наполегливості Є.Чикаленка влітку 1913 до Києва з
368
Одеси переїхав молодий журналіст, громадський діяч та випус8
кник Новоросійського університету А. Ніковський. Але, вид8
но, що йому нелегко було залишати рідні міста, бо, прощаю8
чись із Одесою, писав Є. Чикаленкові: «Скільки літ жив коло
нього [моря? – І.С.], а тепер тільки бачу, яку красу покидаю за8
ради тої вузенької смужки води, що зветься Дніпром і яка все
таки більше славна і добра в нашій історії, ніж Чорне море»8.
Як свідчать листи, багатьох своїх адресатів Є.Чикаленко
запрошував на відпочинок у Перешори та Кононівку. Частими
гостями там були П.Саксаганський, І.Карпенко8Карий, А.Ні8
ковський, С.Єфремов, за здоров’я якого дуже хвилювався
Євген Харлампійович і неодноразово запрошував його до себе
у степи та відпочити у кошарах між вівцями, які у листі нази8
валися «Кошар8Бадом». Частим його гостем був і В.Винни8
ченко, гостювали у Кононівці та Перешорах письменники
М.Коцюбинський, Б.Грінченко, П.Стебницький, І.Липа та ін8
ші. Із листування із М.Коцюбинським стає відомо, що епізоди
перебування письменника у Кононівці відображені ним у ві8
домому оповіданні «Іntermezzo». М. Коцюбинський писав
Є.Чикаленкові 30 грудня 1910 р., що досадував на себе за те,
що не назвав одну із вівчарок у своєму оповіданні Трьопкою, і
зізнавався: «Досадно тому, що хотілось би якомога більше за8
лишити в оповіданні кононівського колориту – се ж живий
шматочок мого життя, і я ще досі чую смак пробування в селі
у Вас. Чи доведеться ще коли так добре, вільно і приємно про8
жити свої вакації, як в Кононівці?»9.
З листів стає відомо, що роки воєнного лихоліття 1914–1916
Є.Чикаленко змушений був жити, через підозри його у дер8
жавній зраді та сепаратизмі, переважно у своїх маєтках та рід8
ко навідуватися до Києва, а тому про київські події його ін8
формували київські кореспонденти – С.Єфремов, А.Ніковсь8
кий, М.Павловський, про столичні новини писав із Петербур8
га П.Стебницький, із Буковини, а згодом Москви – В.Винни8
ченко, із гастрольних міст – Одеси та Миколаєва артист
П.Саксаганський, із хутора Салов8Кут, Волочанського повіту,
Харківської губернії, – Ф.Матушевський, де він відходив від
369
виснажливої хвороби та набирався сил, із Полтави та Сочі –
Л.Жебуньов.
Останні поштові відправлення Є.Чикаленка в Україні дато8
вані кінцем 1918 р., на початку 1919 р. розпочався його безпо8
воротний шлях на еміграцію, де він прожив останніх 10 років
свого життя. Всі ці роки він продовжував інтенсивно листува8
тися. Найбільш хронологічно повними з цього періоду на сьо8
годні є листи Є.Чикаленка до В.Липинського, опубліковані у
1999 р. у науковому збірнику Української вільної академії на8
ук у Нью8Йорку10. За ними можна прослідкувати географію
його проживання в еміграції, бо в кожному поштовому відп8
равленні кореспондент писав свою адресу.
Видно, що спочатку Євген Харлампійович із дружиною жив
у Австрії – у Відні, Бадені, Рабенштайні, потім знову Відні, але
мріяв оселитися між своїми людьми у чеському курортному
містечку Подєбради, де у 1922 р. була закладена Українська
Господарська Академія (УГА), її викладачами стало багато
приятелів та знайомих Є.Чикаленка. Але тривалий час йому
не вдавалося отримати візу до Чехії. У листах до М.Садовсь8
кого, М.Гехтера, В.Липинського він просив посприяти йому в
отриманні цього офіційного документу. Нарешті, довгожданна
мрія справдилася: навесні 1925 р. подружжя Чикаленків пере8
їздить у Подєбради, які стали останньою їхньою пристанню у
чужих світах. Із листів видно, що Є.Чикаленкові подобалося
це чеське містечко своєю тишею та природою, він писав В.Ли8
пинському, що за географічними умовами, воно нагадувало
йому рідну Полтавщину, там була велика р.Лаба, розкішні зе8
лені краєвиди11.
Є.Чикаленко вже на початку еміграції, у 1920 р., передчу8
вав, що йому не доведеться вже повернутися в Україну і зми8
рився із своєю долею. Коли у 1927 р. розпочалася ліквідація
емігрантських установ у Чехословаччині, він не збирався по8
вертатися ні в Східну Україну, ні в Західну, бо почував себе на
чужині у спокої та безпеці. Є.Чикаленко писав С.Єфремову у
1927 р.: «Петрусь, довідавшись, що Галя закликає мене до се8
бе доживати віку, пише мені, щоб я вертався до дому. Я нічого
370
принціпово проти того не маю, навіть ражу тим, «в кого мор8
да видержать», вертатись, бо там потрібні люде. Але сам я не
рішаюся туди їхати; нехай вже по моїй смерті, повезуть туди
мій попіл, спаливши мене; а живий я потребую спокою і тут
його маю [...]»12. Євген Харлампійович готувався навесні
1929 р. до від’їзду до дочки у Швейцарію, і очікував швей8
царську візу, але підступна хвороба перешкодила реалізації
його планів.
Із листів багатьох відомих кореспондентів Є.Чикаленка,
можна дізнатися про їхнє місцеперебування у період листу8
вання, географію їхніх життєвих шляхів. Найбільш розмаї8
тою вона була у молодшого приятеля Є.Чикаленка політеміг8
ранта В.Винниченка. Його вимушена еміграція з України у
1907 р. змушувала шукати собі притулку по всій Європі. Як
свідчать листи, він спочатку якийсь час жив у Львові, з весни
1908 р. 8 місяців прожив у Швейцарії, спочатку у Женеві, але
тут йому не подобалися кліматичні умови, які негативно від8
бивалися на його фізичному та психологічному стані, особ8
ливо перепади температури, коли після спеки випадав сніг, а
тому згодом він поселився у горах. У вересні цього року
В.Винниченко виїхав до Парижу, де збирався стати вільним
слухачем у Паризькому університеті. У одному із листів
В.Винниченко передавав свої враження від зустрічі із Пари8
жем, він писав, що це велике європейське місто не здалося
йому таким «Вавилоном», як його змальовували. У Парижі
В.Винниченко зблизився із земляками8українцями і вклю8
чився у їхні заходи по створенню українського клубу та по8
шуки приміщення для нього. Видно, що настрій його у Пари8
жі став бадьорішим, він писав, що почував себе там найкра8
ще, бо мав спокій, і спілкування із земляками, що надавало
йому творчого натхнення.
Влітку 1909 р. В.Винниченко відважився приїхати в Україну,
жив він у с. Романівка Київської губернії у старшого брата
М.Рильського – І.Рильського. Звідси писав Є.Чикаленкові,
що збирався їхати згодом до Петербурга, а не за кордон, але на
початку 1910 р. він знову писав листи із Парижу, звідси вже у
371
лютому виїхав до Німеччини. Влітку він був і у Кисловодську,
лікувався нарзаном, а у листопаді вже писав зі Львова. Згодом
він знову опинився у Парижі, а восени 1911 р. збирався повер8
нутися до Галичини, бо одружився і бажав, щоб його сім’я бу8
ла пов’язана із «життям мого народу»13, але прожили вони у
Галичині біля 1 року. В.Винниченко писав, що за цей час вони
досягли своєї мети: дружина вивчила українську мову, познай8
омилася із українським життям, і ціль їхнього перебування у
Галичині була вичерпана, зимувати 1912 р. вони вже збирали8
ся у Парижі.
Виїхали вони до Франції ще влітку, бо дружина там закін8
чувала навчання в університеті. Навесні 1913 р. подружжя
Винниченків переїхало на Буковину. Звідси восени вони зно8
ву повернулися у Францію і жили під Парижем у окремому
будинку.
Стомлений ностальгічними рефлексіями, В.Винниченко з
дружиною восени 1914 р. нелегально переїхав в Україну, в
м. Катеринослав, де жив «як мишка в нірці і вусиків не пока8
зував, щоб якийсь кіт не вхопив»14. Але жили там короткий
час, бо у 1915–1916 рр. В.Винниченко вже писав із Москви.
Своє життя там Володимир Кирилович називав грою в шахи,
в якій все було непевним, непередбаченим, мінливим. Як свід8
чать листи, він влітку 1915 р. знову приїздив на три тижні в
Україну, побував у Харкові та Києві.
Із листів відомого громадського діяча, журналіста та видав8
ця С.Єфремова до Є.Чикаленка стає відомо, що найбільш ман8
дрівним його життя, або як він писав «циганським», було у ро8
ки Першої світової війни. Він займався у той час не лише літе8
ратурно8публіцистичною діяльністю, а й громадською робо8
тою, яка не обмежувалася географією України, а простягалася
до Петербурга, Москви. Кореспондент писав, що у той час
брав участь у нарадах, укладенні видавничих проектів, у зуст8
річах з українськими Громадами. Особливо такі роз»їзди ста8
ли інтенсивними у 1915–1916 рр., С.Єфремов із роздратуван8
ням писав Є.Чикаленкові, що був у безперервних поїздках то
до Петербурга (клопотався разом із П.Стебницьким та О.Ло8
372
тоцьким про українське питання в Державній Думі), то до
Москви і Катеринослава (у видавничих справах), то до Черні8
гова і т. д. У 1917 р. С.Єфремов постійно жив у Києві та інфор8
мував Є.Чикаленка про київські події: з’їзди, наради, прийнят8
тя І Універсалу.
Динамічним було і життя відомого громадського діяча
Л.Жебуньова, про це свідчать його листи до Є.Чикаленка. Йо8
го захоплення українськими справами виявлялося у пропаган8
дистсько8просвітницькій роботі у всіх місцях перебування Ле8
оніда Миколайовича: у лікувальницях та місцях відпочинку у
Криму та Сочі, Катеринодарі та на рідній Полтавщині, де він
мав власний маєток. Він збирав по Україні соціологічні відо8
мості про передплату на «Раду», тривожно писав Є.Чикален8
кові про брак української книжки у книгарнях Гадяча, Лохви8
ці, Лубен, Кременчука і радив заохотити заможних людей до
розгортання видавничої діяльності, щоб задовольнити попит
на українську книжку.
Як видно, Л.Жебуньов довго не затримувався на одному міс8
ці, час від часу він приїздив у громадських справах до Києва і
направляв туди національно освідомлених ним українців, до
Петербурга (у 1907 р. він збирався там взяти участь у форму8
ванні української фракції у Державній Думі), Харкова (спос8
терігав за діяльністю студентської Громади та брав участь у її
заходах), до Катеринослава та Катеринодара (пропагувати ук8
раїнську газету через директора народних училищ), часто їз8
див на свою дачу у Сочі, яка йому нагадувала «щось феєрич8
не». Лише хвороба могла затримати його на тривалий час на
одному місці, а коли його стан кращав, він знову вирушав у
мандрівки, виконуючи свою громадянську місію. Так, в одно8
му із листів до Є.Чикаленка за 15 серпня 1916 р. він писав, що
збирався їхати до Полтави, щойно приїхавши із Євпаторії, по8
тім до родичів, які проживали у Лозовій, далі – до Києва, Оде8
си, Перешор, щоб «розворушити, розвіяти свої сумні думки»15.
У 1907 р. він писав Є.Чикаленові, що перед ним лежало три
шляхи – на Київ, Петербург та Полтаву і він вагався, який
шлях йому обрати. Географія громадської діяльності Л.Жебу8
373
ньова була особливо розмаїтою у роки видання газети «Рада»,
щирим прихильником та популяризатором якої він був.
Із кореспонденції за 1917–1918 рр. стає відомо, що історичні
події лютого 1917 р. Л.Жебуньов зустрів у Сочі і дуже шкоду8
вав, що не міг приїхати через бездоріжжя до Києва. Останній
рік свого життя він прожив у Полтаві, страждаючи від хворо8
би та песимістичних рефлексій. Кореспондент писав Є.Чика8
ленкові, що не мав у Полтаві навіть власного даху над головою
і жив у приятелів, час від часу змінюючи місця свого прожи8
вання. У листах за 1918 р. Л.Жебуньов описував прихід біль8
шовиків до Полтави та її безборонну здачу українськими
військовими частинами16. Про події революції в інших укра8
їнських містах Є.Чикаленка інформували відомий громадсь8
кий діяч М.Левицький17, він писав про національне пробуд8
ження у м. Білій Церкві, Ф.Шульга інформував про одеські
події18.
Із листів до Є.Чикаленка стає відомо, що деякі його корес8
понденти у роки Першої світової війни перебували на фронті.
Про будні нелегкої служби писали йому письменник С.Пана8
сенко (С.Васильченко)19, журналіст та видавець А.Терничен8
ко20, громадський діяч Г.Гасенко, вони часто у листах описува8
ли географію своєї служби, переміщення їхніх військових
частин.
С.Панасенко писав Є.Чикаленкові, як він потрапив на
фронт, де і коли був мобілізований у діючу армію: це сталося
біля м. Ічні, а у Глухові він отримав солдатський мундир, та8
кож писав про своє перше бойове хрещення, вилазку під Пере8
мишлем, про перебування у самому пеклі подій восени 1915 р.
біля Двінська, о. Свентен, про загальний занепад у армії про8
тивника, яке він спостерігав, воюючи у Карпатах, де оборонці
мали потужні фортифікаційні укріплення та вигідніші страте8
гічні позиції, але не використовували своїх переваг.
Географію своєї фронтової служби у листах до Є.Чикаленка
описував і відомий видавець фахових журналів із агрономії
А.Терниченко, він повідомляв, що влітку 1916 р. його переве8
ли у 18ий дивізіон 28ої важкої артилерійської бригади. Він пи8
374
сав про місця своєї служби у Галичині, бо його частина весь
час пересувалася і можна було вивчати край, побут, традиції.
А.Терниченко повідомляв, що бачив на своєму фронтовому
шляху Гусятин, Чортків, Монастирське та зруйновані цілі се8
ла і міста.
У листах до Є.Чикаленка артиста українського театру
П.Саксаганського вимальовується географія його напружено8
го гастрольного життя21. Видно, що він активно гастролював
по Україні у 1916–1917 рр. – грав у Києві, Бердичеві, Одесі,
Миколаєві. Кореспондент писав, що кожного місяця грав по
22–24 спектаклі і дуже втомився від такого напруженого сце8
нічного життя, тому із задоволенням літні місяці відпочивав у
братів Федора та Івана Воликів на Харківщині та Полтавщині.
Життя серед лісу та тиші він називав справжнім раєм для се8
бе. П.Саксаганський любив приїздити на полювання та відпо8
чинок і до Є.Чикаленка, він мріяв придбати собі власний ху8
тір, щоб там осісти і насолоджуватися степом та повітрям.
Приваблювала його більше Херсонщина, її степові краєвиди,
від яких віяло запорізькою славою.
Часто у листах кореспонденти описували кліматичні умови
у місцях свого перебування, та їх вплив на настрій та творчий
дух. З листів Є.Чикаленка можна дізнатися про дощове літо
1912 р. на Херсонщині, яке перешкоджало обмолоту зібраного
хліба. Він писав П.Стебницькому, що молотив у Перешорах бі8
ля двох місяців, бо «ввесь час йшли, та ще й тепер йдуть, такі
дощі, яких ніхто в нашім краю не запам»ятає. Хліб поріс в ко8
пах, зерно мокре, а через те половина врожаю пропало. Неве8
ликий і був, а тут ще й така пригода», але втішало те, що була
сприятлива для озимини осінь22.
Таке ж дощове літо було і в Карпатах, про що свідчать листи
М.Коцюбинського до Є.Чикаленка. Він писав, що того літа їз8
див у карпатське село Криворівню із метою збору літературно8
го матеріалу, але літо видалося дощовим, холодним і зруйну8
вало всі його плани23.
В.Винниченко писав Є.Чикаленкові про дощове і холодне
літо на Буковині влітку 1913 р., куди він приїздив із дружи8
375
ною для того, щоб відпочивати і насолоджуватися буко8
винськими краєвидами, проте ціле літо йшли дощі і корес8
пондент у своїх листах Буковинську Україну того літа нази8
вав «Болотен8Бадом».
Є.Чикаленко писав П.Стебницькому і про холодний дощо8
вий вересень 1914 р. та теплий сонячний жовтень цієї осені.
Він повідомляв, що кілька тижнів жовтня 1914 р. стояла роз8
кішна тепла, сонячна погода і своє перебування у Перешорах у
той час називав справжнім раюванням та жалкував, що його
адресатові не вдалося заїхати до нього в степи, які були особ8
ливо гарними ранньою весною та такої погожої осені24.
Восени 1916 р. Є.Чикаленко писав у листах про давно неба8
чену у херсонських краях посуху: три місяці до 10 жовтня там
не було жодного дощу і «все висохло, побуріло, почорніло, про
сходи озимі нема чого й згадувать...»25. Є.Чикаленко писав
П.Стебницькому про цей посушливий період, що «земля так
порепалась, що в тріщину можна впустить всю палицю, а як
вскочить колесо, то не можна повернути воза»26.
Про затяжну і холодну весну 1916 р. у Москві повідомляв
Є.Чикаленкові В.Винниченко. Він писав у березні, що його
дратували там затяжні «кацапські» морози, які посилювали
бажання повернутися в Україну. Він так описував свій нос8
тальгічний стан: «Ох, аж ноги важніють, як згадаю весняні
степи наші» та передбачав, у березні в Україні вже співали
жайворонки27.
Захоплення природою та її кліматичними умовами знаходи8
мо у листах М.Коцюбинського, який щоліта з 1908 р. для тим8
часового зцілення їздив на лікування у теплі курортні місця –
Крим (Сімеіз) та в Італію, на о. Капрі.
Перебування на лоні розкішної природи та сонця на Капрі
приносило йому моральний відпочинок, він захоплено опи8
сував у листах місцеві краєвиди, теплий клімат і радив Є.Чи8
каленкові приїздити для відпочинку від всіх життєвих кло8
потів лише сюди. Приїхавши влітку 1909 р. на о. Капрі,
М.Коцюбинський у листі 6 червня 1909 р. описав враження,
які на його справив цей «земний рай». Він писав: «[...] На8
376
решті на Капрі, цьому острові чудес, де маю якраз все те, що
мені потрібне для спочинку: сонце, чудесне, чисте і запашне
од моря та ароматів гірських трав повітря. [...] Моя любов до
природи сприяє тому, що я, хоч не довго тут – всього шостий
день, – бачив далеко більше, ніж звичайні форестьєри, які хо8
дять тільки по утоптаних стежках, в залежності од ласки про8
відників. Описати всіх чудес [...] не маю спромоги, нехай роз8
кажу, як побачимось»28. Щорічний приїзд письменника на
Капрі зафіксований у листах, і ця інформація свідчить, що у
ці періоди він був справді щасливим. Так, 9 червня 1910 р. він
писав Є.Чикаленкові, що знову із задоволенням відпочивав
на Капрі і описував погодні умови там: «Тут зараз дуже гарна
погода, тепло, але не душно (17° в холодку), повітря запашне
і абсолютно чисте...»29. М.Коцюбинський іноді навіть інфор8
мував про температуру на острові, 29 листопада 1911 р. пи8
сав30, що там розкішно цвіли нарциси та альпійські фіалки,
фруктові дерева, на полях колосилися злакові та бобові куль8
тури, дощі йшли недовготривалі і весняні, і ці ідеальні умови
перемагали його хворобу та давали змогу йому вільно диха8
ти. Тому, коли письменникові Товариство допомоги літерату8
рі, науці і мистецтву призначило у 1912 р. пенсію, яка звіль8
няла його від служби, він весь холодний сезон року проводив
у теплому, сухому, сонячному кліматичному поясі. Письмен8
ник зізнавався Є.Чикаленкові: «Як би сонце не пражило, а я
все кажу: коли б ще трошки! Боюсь тільки холоду – це оди8
нокий мій ворог»31.
Іноді маршрут М.Коцюбинського із Італії додому пролягав
через Львів та Карпати. Часто він приїздив сюди і спеціально
влітку на кілька тижнів для відпочинку та збирання літератур8
ного матеріалу. Так, кілька літніх тижнів 1911 р. він провів у
Карпатах, проживав у с. Криворівня, тут вивчав гуцулів, які
мали величну природу, своєрідну психіку, дивні звичаї та мо8
ву, а також поганські традиції – віру у злих духів32. Він писав
Є.Чикаленкові 22 липня 1911 р.: «[...] Мало не весь час їздив я
верхи по горах, був на полонинах, в диких місцях, куди можна
дістатись тільки пішки, або гірським конем, таким звиклим до
377
гір, таким легким і зручним як балерина»33. У цьому ж листі
кореспондент писав, що у Карпатах кілька днів йшли сильні
дощі, які спричинили велику повінь, у результаті якої всі мос8
ти через р. Черемош позносило і він 4 дні не міг переправити8
ся на протилежний берег і жив відірваним від світу.
Із листів Л.Жебуньова стає відомо, що для його фізичного
самопочуття були також найбільш відповідні теплі і сухі по8
годні умови. Він, як і М.Коцюбинський, називав холод основ8
ним своїм ворогом, а тому часто холодний сезон проводив або
у лікувальницях Криму, або в себе на дачі у Сочі. А тому роз8
пачливо зізнавався Є.Чикаленкові у листі за 1918 р., що не мав
можливості через відсутність коштів поїхати навіть до Криму,
і з страхом чекав морозів, які були справжнім випробуванням
для хворої людини.
Іноді кореспонденти використовували у листах інформацію
про природні умови як езопову мову. Так, Є.Чикаленко засте8
рігав свого гарячого адресата, В.Винниченка від приїзду до
Києва влітку 1909 р. такими словами: «Особливо для Вашого
здоровля небезпечний клімат київський – тут страшенні дощі,
а через те раз у раз вохко, сиро. Борони Вас Боже од сього клі8
мату, Ви тут напевне, простудитесь, ні віки»34. Очевидно, поси8
лились адміністративні репресії напередодні відзначення
2008літнього ювілею перемоги Росії у Полтавській битві і ко8
респондент попереджав про можливі неприємності.
Із листів багатьох кореспондентів стає відомо, як українська
природа впливала на внутрішній дух творчих людей, які пат8
ріотичні почуття у них формувала. Найбільш яскравими для
ілюстрації цього факту можуть стати ностальгічні рефлексії за
Україною В.Винниченка, який змушений був жити за межами
її майже 10 років. Ще з 1908 р. він мав намір зробити мандрів8
ку в Україну, за «літературним матеріалом», якого йому браку8
вало у чужих краях і набратись «кіслороду»35.
Проживаючи у Парижі, європейських санаторіях, він зізна8
вався, що не міг позбутися бажання поїхати в Україну, хоч на
кілька тижнів. Час від часу він писав у листах, що заздрив
кожному, хто їхав в Україну і сам мріяв їхати туди. У листі
378
27 серпня 1908 р. він писав: «Хочу їхати я, Євг[ене] Харл[ам8
повичу], на Україну. Нудно мені тут без життя і людей. Хочу
рухатись, чути сльози, самому плакать, а не можу дивитись на
чужі гарні гори, читать книжки і годі. Надокучило страшенно
тільки дивитись, як люди живуть, працюють, мають якісь інте8
реси, а я навіть не можу з ними побалакать, бо і мова чужа і са8
мі вони з їх інтересами чужі мені. Добуду грошей і катну. А там
«будемо виділи»36.
За листами спостерігаємо, що справді, незважаючи на дина8
мічне мандрівне життя, бажання у В.Винниченка повернутися
в Україну з кожним роком посилювалося. Він писав у 1913 р37.,
що поміняв би європейську столицю на глухе повітове укра8
їнське містечко, а відомі курорти світу (о. Капрі) йому здали8
ся не більшим раєм, ніж будь8яке українське село понад Дніп8
ром чи Дністром. Кореспондент зазначав, що відмінність була
лише у рослинності: на Капрі росли цитрусові, а в Україні
вишні, соняшники та мальви.
В.Винниченко зізнавався, що ні італійський, ні паризький,
ні женевський клімат та природа, не давали йому сили забути
рідні краєвиди, українські степи з їх палючим сонцем та літні8
ми косовицями. Кореспондент писав, що після здобуття дру8
жиною фаху лікаря, перед ними відкрилося кілька перспек8
тив: поїхати в Індію, Канаду, французькі колонії, але його жа8
гуче вабила широчінь українських степів, тепло рідного сонця.
Він зізнавався Є.Чикаленкові весною 1914 р.: «Коли б мені
поставили умовою пішки пройти круг всеї землі і через Китай
вернутися на Україну – пішов би»38.
Письменника в той час найбільше бентежила українська
критика його творів, вороже ставлення до нього через співро8
бітництво у російських виданнях. Саме ця причина породжу8
вало сумніви, чи їхати йому в Україну, чи відірватись від неї
навіки у далеку Австралію, або поїхати фермерувати у Канаду.
Але то були лише спонтанні думки, викликані певними вра8
женнями. Насправді ж він мріяв хоча б про поганеньке село в
Україні, куди б йому дозволили поселитись із правом однора8
зового в місяць виїзду в містечко.
379
Із фронтових листів письменника С.Панасенка видно, що
він і в сірих тривожних буднях суворої служби шукав душев8
ного відпочинку на лоні карпатської природи. Він писав у од8
ному з листів: «Турботу житейську та суєту викинув з душі, як
мішок піску з плеча; ясними очима дивишся на небо, та філо8
софом насвистуєш собі нікому не шкідливі співи на святі мо8
тиви, поки не здійметься та не сколихне життя хуртовина»39.
Його зворушували живописні пейзажі гір, тиша, яка наступа8
ла у проміжку між боями, це спонукало до народження у сол8
датських окопах ідей окремих творів письменника, які він пи8
сав під час коротких відпусток у Києві.
Постійно мандруючи по світу і проживаючи у відомих ку8
рортах Криму та Європи, і Л.Жебуньов писав Є.Чикаленкові,
що найбільше захоплення у нього викликали красоти рідної
природи, яка позитивно впливала на нього і формувала внут8
рішнє піднесення. Так, в одному із листів він описував вра8
ження, яке на нього справили краєвиди р. Псьол, перед яки8
ми, за його словами, поступалися і Крим і Капрі. У своєму пе8
реповненому емоціями листі кореспондент описував свій
внутрішній стан, викликаний перебуванням у Зеленому Гаю,
на узбережжі Псьолу: «Серце замірає, язик німіє, усе тіло
тремтить од хвилювання і болю за свій рідний край... Якби я
був художником слова і дотепним псіхологом, я написав би
таку повість, в якій змалював би значіння впливу рідної стіхії
на творчість, повість вплинула б на громадянство, на розви8
ток в йому патріотичних почувань. Ах, як би мені взять де та8
ку силу таланта»40. Він писав, що саме живописні природні
пейзажі полтавської землі спонукала його до переосмислення
життєвих цінностей та до його національного прозріння вже у
зрілому віці.
Як свідчать листи, багато років мучили ностальгічні пориви
за Україною і висококваліфікованого, визнаного в урядових
колах Петербурга спеціаліста і громадського діяча П.Стеб8
ницького. Ще у 1910 р він писав Є.Чикаленкові, що мучився
рефлексом купівлі власного хутора «на рідному грунті», куди
б він приїздив щороку на відпочинок та зцілював свою враз8
380
ливу душу, а також відривався у праці із пером та книжкою.
Проте не судилося цим, здавалося б, досяжним мріям здійс8
нитися і повернувся П.Стебницький у Київ лише у червні
1918 р., і вже звідси нікуди не виїздив після встановлення там
більшовицької влади, від якої зазнав злиднів, голодної нев8
тішної старості та виснажливої хвороби, яка передчасно звела
його у могилу.
Отже, як бачимо, у тематично розмаїтому листуванні Є.Чи8
каленка поряд з іншими, широко відбилися і історично8геог8
рафічні сюжети, які відображали місцеперебування корес8
пондентів у період листування, часто географію їхньої гро8
мадської діяльності, погодні та кліматичні умови у цих місцях
у певні періоди, ставлення багатьох кореспондентів до укра8
їнської природи, її живописних краєвидів та їх вплив на фор8
мування у них національних почуттів, ностальгічних настро8
їв у тих, хто, через певні обставини, змушений був жити поза
межами України. Викладена вище інформація підтверджує
сформульовану на початку тезу про те, що історична геогра8
фія тісно переплетена з епістолярним жанром, і навіть, коли у
самих листах немає спеціальних географічних сюжетів, але
вже сама географічна позначка у листі про місце відправлен8
ня та отримання кореспонденції часто ставала джерелом цін8
ної історичної інформації, бо вносила конкретику чи ясність у
історичні сюжети.
1. Державний архів Одеської області (далі –ДАОО). – Ф. 164. –
Оп.1. – Спр. 11. – Арк. 21–22.
2. ДАОО. – Ф. 164. – Оп.1. – Спр. 11. – Арк. 29.
3. Інститут Рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вер8
надського (далі – ІР НБУВ) – Ф.ІІІ. – № 52970.
4. ІР НБУВ. – Ф.ІІІ. – № 52938.
5. Миронець Н. «Історія наша се...боротьба за національне існуван8
ня...» Листування Є.Х.Чикаленка з В.К. Винниченком. Січень8гру8
день 1909 р. //Пам’ять століть. – К., 2002. – №1. – С. 25.
6. ІР НБУВ. – Ф.ІІІ. – № 52935.
381
7. Там само. – Ф.ХV. – №. 2446.
8. Там само.
9. Коцюбинський М. М. Твори у 7 т. /Упор. та прим. Т.Г. Третя8
ченка. – К.: «Наук. думка», 1975. – Т. 7. Листи (1910–1913). – С.
95.
10. Листи Є Чикаленка до В. Липинського //Українська Вільна
Академія Наук у США /Ред. Марко Антонович. – Нью8Йорк, 1999. –
Наук. зб. ІV (1945–195081995). – С. 263–346.
11. Там само – С. 306.
12. Інститут архівознавства НБУВ. – Ф. 257. – Оп.5. – Спр. 142. –
Арк. 33.
13. Миронець Н. «Історія наша се...боротьба за національне існу8
вання...» Листування Є.Х.Чикаленка з В.К. Винниченком,
1911–1912 рр.) //Пам’ять століть. – К., 2002. – № 6. – С. 119.
14. ІР НБУВ. – Ф. 293. – № 162.
15. Там само. – Ф.І. – № 35501.
16. Там само. – Ф.44. – № 442.
17. Там само. – Ф. 44 – № 469.
18. Там само. – Ф.44. – № 847.
19. Там само. – Ф.І. – № 35659–35678.
20. Там само. – Ф.І. – № 35748–35758.
21. Там само. – Ф.І. – № 35717–35738.
22. Там само. – Ф.ІІІ. – № 52971.
23. Коцюбинський М. М. Твори у 7 т. Листи (1910–1913). –
С.203–204.
24. ІР НБУВ. – Ф.ІІІ. – № 53008.
25. Там само. – Ф.ІІІ. – № 53048.
26. Там само. – Ф.ІІІ. – № 53046.
27. Там само. – Ф. 293. – № 171.
28. Коцюбинський М. М. Твори у 7 т. – Т. 6. Листи (1905–1909). –
С. 129.
29. Коцюбинський М. М. Твори у 7 т. – Т. 7. Листи (1910–1913). –
С. 31.
30. Коцюбинський М. Твори у 88и томах. Том VІІІ. Листування
/Під ред. і попередньою статтею С.Козуба. – Харків, К.: «Література
і мистецтво», 1931. – С. 171.
382
31. Коцюбинський М. М. Твори у 7 т. – Т. 7. Листи (1910–1913). –
С.137.
32. Там само. – С.130.
33. Там само. – С.130.
34. Миронець Н. Вказ. пр. – №1. – С. 25.
35. Там само. – № 6. – С. 16.
36. Там само. – С.20
37. ІР НБУВ. – Ф.293. – № 145.
38. Там само. – Ф. 293. – № 157.
39. Там само. – Ф.І. – № 35671.
40. Там само. – Ф.І. – № 35474.
Inna Starovoytenko
HISTORICAL AND GEOGRAPHICAL SUBJECTS
IN THE EPISTOLARY HERITAGE
OF Y. CHYKALENKO
This article analyses historical and geographical subjects of
the epistolary heritage of Y. Chykalenko – the famous public
figure, editor, publicist, patron of literature and an author of
memoirs. Chykalenko’s heritage numbers some thousands letC
ters, that have been found, and it is a varied informational
source. This letters reflected the subjects of historical geograC
phy: location of addressees during the correspondence, cliC
matic conditions in this places and their influence addressees,
geography of the social activities of the many politics and
public figures.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-53829 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0022 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:03:08Z |
| publishDate | 2004 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Старовойтенко, І. 2014-01-28T15:48:41Z 2014-01-28T15:48:41Z 2004 Історично-географічні сюжети в епістолярній спадщині Євгена Чикаленка / І. Старовойтенко // Історико-географічні дослідження в Україні : Зб. наук. пр. — 2004. — Вип. 7. — С. 361-382. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. XXXX-0022 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/53829 930.2 (477)(09) Стаття присвячена дослідженню історично-географічних
 сюжетів в епістолярній спадщині відомого громадського діяча, мецената, мемуариста Є.Х.Чикаленка. Вона нараховує
 кілька тисяч виявлених листів і є багатошаровим інформаційним джерелом. У ньому широко відбилися і сюжети історичної географії: місця перебування адресатів у період
 листування, кліматичні умови у цих місцях та їх вплив на фізичний та психологічний стани адресатів, географія громадської
 діяльності багатьох відомих діячів. This article analyses historical and geographical subjects of
 the epistolary heritage of Y. Chykalenko – the famous public
 figure, editor, publicist, patron of literature and an author of
 memoirs. Chykalenko’s heritage numbers some thousands letters, that have been found, and it is a varied informational
 source. This letters reflected the subjects of historical geography: location of addressees during the correspondence, climatic conditions in this places and their influence addressees,
 geography of the social activities of the many politics and
 public figures. uk Інститут історії України НАН України Історико-географічні дослідження в Україні Історично-географічні сюжети в епістолярній спадщині Євгена Чикаленка Historical and geographical subjects in the epistolary heritage of Y. Chykalenko Article published earlier |
| spellingShingle | Історично-географічні сюжети в епістолярній спадщині Євгена Чикаленка Старовойтенко, І. |
| title | Історично-географічні сюжети в епістолярній спадщині Євгена Чикаленка |
| title_alt | Historical and geographical subjects in the epistolary heritage of Y. Chykalenko |
| title_full | Історично-географічні сюжети в епістолярній спадщині Євгена Чикаленка |
| title_fullStr | Історично-географічні сюжети в епістолярній спадщині Євгена Чикаленка |
| title_full_unstemmed | Історично-географічні сюжети в епістолярній спадщині Євгена Чикаленка |
| title_short | Історично-географічні сюжети в епістолярній спадщині Євгена Чикаленка |
| title_sort | історично-географічні сюжети в епістолярній спадщині євгена чикаленка |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/53829 |
| work_keys_str_mv | AT starovoitenkoí ístoričnogeografíčnísûžetivepístolârníispadŝiníêvgenačikalenka AT starovoitenkoí historicalandgeographicalsubjectsintheepistolaryheritageofychykalenko |