На шляху до наукового простору об’єднаної Європи (Круглий стіл "Наука України: проблеми розвитку та входження у європейський науковий простір")
Saved in:
| Date: | 2007 |
|---|---|
| Main Authors: | , |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
2007
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/540 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | На шляху до наукового простору об’єднаної Європи (Круглий стіл "Наука України: проблеми розвитку та входження у європейський науковий простір") / О. Попович, М. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2007. — N 8. — С. 51-57. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-540 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Попович, О. Онопрієнко, М. 2008-04-23T17:21:55Z 2008-04-23T17:21:55Z 2007 На шляху до наукового простору об’єднаної Європи (Круглий стіл "Наука України: проблеми розвитку та входження у європейський науковий простір") / О. Попович, М. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2007. — N 8. — С. 51-57. — укp. 0372-6436 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/540 uk Видавничий дім "Академперіодика" НАН України №8 С. 51-57 Форуми На шляху до наукового простору об’єднаної Європи (Круглий стіл "Наука України: проблеми розвитку та входження у європейський науковий простір") On the Way to Scientific Space of United Europe (Round-table Conference "Ukrainian Science: Development and Integration into European Scientific Space Problems") Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
На шляху до наукового простору об’єднаної Європи (Круглий стіл "Наука України: проблеми розвитку та входження у європейський науковий простір") |
| spellingShingle |
На шляху до наукового простору об’єднаної Європи (Круглий стіл "Наука України: проблеми розвитку та входження у європейський науковий простір") Попович, О. Онопрієнко, М. Форуми |
| title_short |
На шляху до наукового простору об’єднаної Європи (Круглий стіл "Наука України: проблеми розвитку та входження у європейський науковий простір") |
| title_full |
На шляху до наукового простору об’єднаної Європи (Круглий стіл "Наука України: проблеми розвитку та входження у європейський науковий простір") |
| title_fullStr |
На шляху до наукового простору об’єднаної Європи (Круглий стіл "Наука України: проблеми розвитку та входження у європейський науковий простір") |
| title_full_unstemmed |
На шляху до наукового простору об’єднаної Європи (Круглий стіл "Наука України: проблеми розвитку та входження у європейський науковий простір") |
| title_sort |
на шляху до наукового простору об’єднаної європи (круглий стіл "наука україни: проблеми розвитку та входження у європейський науковий простір") |
| author |
Попович, О. Онопрієнко, М. |
| author_facet |
Попович, О. Онопрієнко, М. |
| topic |
Форуми |
| topic_facet |
Форуми |
| publishDate |
2007 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Видавничий дім "Академперіодика" НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
On the Way to Scientific Space of United Europe (Round-table Conference "Ukrainian Science: Development and Integration into European Scientific Space Problems") |
| issn |
0372-6436 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/540 |
| citation_txt |
На шляху до наукового простору об’єднаної Європи (Круглий стіл "Наука України: проблеми розвитку та входження у європейський науковий простір") / О. Попович, М. Онопрієнко // Вісн. НАН України. — 2007. — N 8. — С. 51-57. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT popovičo našlâhudonaukovogoprostoruobêdnanoíêvropikrugliistílnaukaukraíniproblemirozvitkutavhodžennâuêvropeisʹkiinaukoviiprostír AT onopríênkom našlâhudonaukovogoprostoruobêdnanoíêvropikrugliistílnaukaukraíniproblemirozvitkutavhodžennâuêvropeisʹkiinaukoviiprostír AT popovičo onthewaytoscientificspaceofunitedeuroperoundtableconferenceukrainiansciencedevelopmentandintegrationintoeuropeanscientificspaceproblems AT onopríênkom onthewaytoscientificspaceofunitedeuroperoundtableconferenceukrainiansciencedevelopmentandintegrationintoeuropeanscientificspaceproblems |
| first_indexed |
2025-11-26T20:54:37Z |
| last_indexed |
2025-11-26T20:54:37Z |
| _version_ |
1850774917497225216 |
| fulltext |
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8 51
ФОРУМИ
НА ШЛЯХУ ДО НАУКОВОГО ПРОСТОРУ ОБ’ЄДНАНОЇ ЄВРОПИ
Круглий стіл «Наука України: проблеми розвитку та входження
у європейський науковий простір» (16 травня 2007 р., м. Київ)
У столичному Будинку вчених у рамках
першого Всеукраїнського фестивалю
науки відбулося засідання круглого столу
на тему «Наука України: проблеми розвит-
ку та входження у європейський науковий
простір», який був організований Центром
досліджень науково-технічного по тенціалу
та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН Ук-
раїни. У цьому зібранні взяло участь понад
60 осіб, з яких 35 представляли НАН Ук-
раїни. Серед учасників форуму були також
викладачі вищих навчальних закладів, сту-
денти, співробітники Ради національної
безпеки і оборони України, Українського
союзу промисловців і під при ємців, Ук ра їн-
ської академії аграрних наук, Українського
науково-технологічного центру, посольства
ФРН, Британської Ради в Україні, жур на-
лісти.
Відкрив засідання директор Центру
досліджень науково-технічного потен ці-
алу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН
Ук раїни доктор економічних наук Борис
Малицький. Він коротко охарактеризував
сучасний європейський науковий простір:
загальна чисельність до слід ників — 900
тис. осіб, тобто 5 дослідників на тисячу
працюючих; загальні витрати на науку —
понад 150 млрд дол. США (тобто 50%
аналогічних витрат Сполучених Шта тів);
наукоємність ВВП у середньому 2%, але
поставлено завдання довести її до 2010
року до 3%.
Концепція єдиного наукового просто ру,
що її намагається проводити в життя об’єд-
нана Європа, має на меті його створення без
національних кордонів для ви рів ню вання
наукового та інноваційного розвитку країн,
підвищення кон ку рен то спроможності ЄС,
збільшення кількості робочих місць, а також
підвищення мо біль ності наукових кадрів.
Головуючий продемонстрував слайд, на
якому представлена динаміка ВВП дея-
ких країн світу, і звернув увагу на те, що
приріст ВВП в Україні і Росії до середи-
ни 80-х років минулого століття відбувався
більш високими темпами, ніж у США і у
всьому світі в цілому. Тоді вітчизняна на-
ука бурхливо розвивалась, про що свідчать
чисельні приклади видатних досягнень
українських дослідників тих часів.
Однак з кінця 80-х років, зазначив до-
повідач, показники приросту ВВП у рес-
пуб ліках колишнього Союзу різко по гір-
шилися, до чого значною мірою призвело
те, що процес технологічного оновлення
виробництва на основі досягнень науки і
технології фактично був призупинений.
В останні роки спостерігаються вкрай
небажані тенденції в еволюції науко-
вого потенціалу України. Це зумовле-
но хронічним недофінансуванням нау-
52 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8
ки. Якщо порогом, за яким вступає в силу
економічна функція науки, вважається
1,7% ВВП, то в Україні до цієї межі ще
дуже далеко.
Криза 90-х років ХХ ст. у вітчизняній
економіці зумовлена не тільки розривом
зв’язків однієї з найбільш інтегрованих
економік світу і неготовністю до робо-
ти в ринкових умовах багатьох керівників
підприємств і установ. Вона спричине-
на також принциповими прорахунками у
формуванні державної політики, а в деяких
випадках і просто відсутністю будь-якої
продуктивної політики. Економічні ре-
форми здійснювались у нас у відповідності
до «перерозподільчої», а не інноваційної
моделі. При цьому державна підтримка
надавалася галузям низькотехнологічної
укладності, конкурентоспроможність яких
забезпечується в основному за рахунок
низької заробітної плати. Фактично нау-
ка і пов’язані з нею високі технології були
витіснені з пріоритетів держави. Реальні
дії як законодавчої, так і виконавчої вла-
ди фактично не відповідали проголошеним
і навіть законодавчо закріпленим принци-
пам інноваційної політики.
За оцінками світового банку, в розрахун-
ку на душу населення природно-ресурсний
потенціал України в 1,5 рази перевищує та-
кий показник США, в 4 рази — Німеччини,
в 12-15 разів — Японії. Колись цього було
б достатньо для процвітання держави.
Сьогодні ж на перший план виступають інші
ресурси — знання. У світі розгортається
нова холодна війна — війна знань, війна
умів. Це зумовлено тим, що механістичні
технології досягли межі своєї економічної
ефективності, а природні ресурси швидко
вичерпуються і дорожчають. У той же час
високі технології набагато вигідніші: на-
приклад 1 кг виробів мікроелектроніки за
своєю вартістю еквівалентний 100–130 тон-
нам металу. Знання стає головною зброєю
людини в конкурентній боротьбі.
Основними напрямами холодної війни
знань для держав стає створення умов для
притоку інтелектуальних ресурсів до своєї
країни та запобігання їх переселенню в
інші країни. Недарма сьогодні майже по-
ловина науковців, які працюють у США в
галузі природничих наук, народилися не в
Америці. Україна ж стала інтелектуальним
донором для розвинених країн і від цього
зазнає щорічних збитків у кілька мільярдів
доларів.
Нещодавно проведене масштабне про-
гнозно-аналітичне дослідження, до яко-
го було залучено понад 700 експертів,
підтвердило, що українська наука попри
всі втрати зберегла здатність виконувати
дослідження світового рівня з цілої низ-
ки актуальних напрямів. Нам є з чим іти в
спільний європейський науковий простір,
треба тільки навчитися цінувати і розумно
використовувати ці можливості.
За словами директора Інституту біо-
органічної хімії та нафтохімії академіка
НАН України Валерія Кухара, коли за ру біж-
ні експерти розглядають проблеми ук раїн-
ської науки, вони здебільшого дають нам ті
самі поради, що й для ефіопської науки, не
бачачи великої різниці між цими країнами.
Для того, щоб увійти у світовий науко-
вий простір наші вчені мають подумати про
глобальну систему науки, в якій Україна
посяде гідне місце. Якщо буде встановле-
но порядок внутрішньої наукової свободи,
наукового життя, внутрішнього забезпе-
чення, тоді у світі нас будуть приймати як
рівних. Якщо цього не зробити, то Україна
в науці займе місце серед «підсобних»
країн, де виконується чорнова робота, а
«добра наука» робиться там, де для неї
створені найкращі умови. На одного вчено-
го в Україні витрачається, якщо перевести
в національну валюту, близько 30–35 тис.
грн щорічно. Це лише одна заробітна пла-
та, а реактиви, а прилади! В такій ситуації,
наприклад, наш інститут рятує оренда не-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8 53
зайнятих приміщень, кошти від якої на-
правляються не лише на оплату праці, але
й на закупівлю хімічних реактивів тощо.
З приводу цього можна звернутися до
прикладу деяких «азіатських тигрів» або
Китаю, де були створені умови для повер-
нення вчених із США та інших розвине-
них країн. Суттєво, що основний фактор
тут навіть не зарплата, яка може бути і не
вищою, ніж у державах-конкурентах — це
передусім сприятливі умови для наукової
діяльності — новітні прилади, обладнання.
Так, в одному з номерів часопису «Science»
надрукована стаття про сінгапурський біо-
технологічний центр, в який інвестовано
десятки мільйонів доларів на обладнання і
де працює близько 1000 учених. Вони по-
вернулися із США, з Прінстонського уні-
верситету.
Для наших науковців такої можливості
немає, коли грубо кажучи, ми працюємо
на старих електричних плитках — парк
наших приладів дуже застарілий. Реак-
тиви у нас дорожчі, ніж у Європі на 30—
50% за рахунок транспортних витрат. Хоч
з літературою, завдячуючи Інтернету, у нас
стало зараз легше.
Отже, ми можемо увійти ефективно і
якісно в світовий науковий простір, коли
створимо умови для повернення наших уче-
них до українських установ, коли будуть
створені умови, щоб до нас приїжджали
вчені з інших країн, наприклад, Індії, Ки-
таю. Такі пропозиції ми одержуємо й зараз.
Але, вибачте, я їх не можу прийняти —
немає можливості забезпечити іноземців
роботою на якісному обладнанні, не кажучи
вже про забезпечення житлом, зарплатою.
Тому постає питання визначення на-
пряму і вироблення стратегії розвитку,
ос кільки бюрократична машина працює
все «краще і краще», активніше й ак тив ні-
ше — кількість паперів, які ми зобов’язані
заповнювати, наростає, кількість обме-
жень теж. Наприклад, гірко-комічним ви-
глядає пропозиція ВАКу встановити обо-
в’язкове друкування у фахових виданнях
прізвища рецензента статті. І таких про-
позицій можна назвати ще низку.
Отже, ми не намагаємося зробити ци-
ві лізоване життя науки, а обираємо шлях
його погіршення.
Стосовно входження України у Сьому
рамкову програму можна зазначити, що це
цілеспрямована програма, і роль ук раїн-
ських вчених там буде дещо нівельованою.
До того ж частина коштів на дослідження
має бути національною. В України таких
можливостей підтримки науки немає. Тому
необхідно зорієнтуватися на створення
аналогічної програми у нашій країні — це
не стосується державних, бюджетних кош-
тів.
Сучасна українська економіка зовсім не
сприйнятлива до інновацій. Можна навести
приклад цеолітного каталізатора, розро-
бленого співробітниками нашого інституту,
який створений із вітчизняної глини. Ми не
можемо застосовувати його на українських
заводах, тому що це їм не потрібно. Заво-
ди готові купити цю технологію за кордо-
ном і не мучитись з упровадженням. І це
стосується української економіки в цілому,
окрім, можливо, військового сектору. Тому
не буде в Україні ні вітчизняних ліків,
ні пестицидів. Наприклад, наш інститут
пишається тим, що п’ятнадцять років
тому ми зробили перший український,
оригінальний, запатентований у світі, пе-
стицид — більше пестицидів українського
виробництва я не знаю. Те саме стосується
українських ліків, де також відомі лише
поодинокі впровадження. Отже, питання
виходження української науки у світовий
науковий простір — це питання створення
сприятливого для науки клімату в Україні.
Голова науково-видавничої ради академік
НАН України Ярослав Яцків підтримав дум-
ку про необхідність ревізії ВАКом фахових
журналів, яких налічується біля трьох ти-
54 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8
сяч, а міжнародній спільноті відомо менше
десятої частини. В сучасному світі ук ра їн-
ські науковці зобов’язані бути ін те гро-
ваними в єдиний інформаційний науковий
простір. Якщо цього не зробити, наші вчені
зійдуть з дистанції. Особливо це стосується
гуманітаріїв. Бо, наприклад, фізико-ма те-
матичні дисципліни мають 125 фахових
журналів, з них тільки 20% з імпакт-фак-
торами або перекладаються англійською
мовою. Існує біля 200 наукових журналів
технічного профілю і лише десять відсотків
мають відповідні показники. А в гу ма ні-
тарних науках — це взагалі нуль. Передба-
чаю відмовку, що у нас буцімто інша на ціо-
нальна наука. Але ж соціологи, історики
інших країн чомусь входять у світові бази
даних. Отже така позиція не витримує кри-
тики. Існують світові бази даних, і в них
треба бути присутніми. Це дуже зручно,
оскільки вчений може в будь-який час на-
тиснути кнопку і подивитися, скільки у
нього цитування та як оцінюються резуль-
тати його роботи. Таким чином, реформу
цих фахових видань необхідно проводити і
скоротити їх більше ніж удвічі. Може, це б
зупинило фальсифікацію в науці, яка зараз
процвітає.
Наука — це не тільки економіка, але й
духовна сфера. В перші роки незалежності
українська наука зазнала великих втрат сво-
го потенціалу. Спостерігається деградація в
кожній науковій галузі. У багатьох учених
немає мотивації до праці, зокрема, молоді
науковці все частіше займаються імітацією
наукового дослідження — скачують з Ін-
тер нету матеріали, компілюють їх і захища-
ють дисертації, які нічого не варті.
Не може бути такої університетської нау-
ки, як у нас, — 300 державних університетів,
половина з них офіційно зазначені як такі,
що наукою не займаються.
Щодо нинішнього економічного зростан-
ня на 10—12%, то слід уточнити, що це
відбувається за рахунок енерго- та ре сур со-
витратної економіки, а не висо ко тех но-
логічної продукції, рівень виробництва якої
з кожним роком падає.
Отже, хочу зазначити, що ми самі винні в
тому, що мовчимо, чекаємо, що хтось за нас
вирішить ці питання. І якщо це продовжу-
ватиметься, то української науки як такої
не буде, будуть окремі вчені, інтегровані в
європейську та світову наукові системи.
Чому в Україні молодий науковець не
може мати повноправного гранту — так,
щоб він ним сам розпоряджався, щоб він
мав можливість відкрити рахунок у банку,
щоб він укладав договір з інститутом щодо
використання інститутських приміщень,
електроенергії тощо? Старше покоління
вчених має сприяти реалізації потенціалу
молодих дослідників.
Член-кореспондент НАН України Сергій
Рябченко, організатор і перший голова Дер-
жавного комітету науково-технічного про-
гресу, розповів про становлення наукової
системи України після здобуття не за леж-
ності. На його погляд, з прийняттям Вер-
ховною Радою Закону «Про основи дер-
жав ної науково-технічної політики» уряд
мав формувати цю політику і впроваджу-
вати її у життя. Основою такої політики є
те, що наука може мати дві функції. Перша
— її мінімальна функція — світоглядно-
освітня. Друга — наука як виробнича сила.
Тоді планувалося, що в Україні наука буде
виступати саме як учасниця виробничого
процесу у створенні національного валово-
го продукту. В час становлення української
держави була розроблена ідеологія дер жав-
ної науково-технічної політики для коор-
динованого проведення змін економіки та
подальшої інтеграції в світовий еко но міч-
ний простір. Але зараз фактом є те, що
українські підприємства виділяють у де-
кілька разів більше коштів на науку, ніж
держава, тобто є попит в Україні на науко-
ємну продукцію. Але це вкладення віт-
чизняних підприємств у імпортні готові
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8 55
технології. Національна наука, що не має
венчурних фірм, здатна зробити лише купу
деталей. Тому і наші підприємства закупо-
вують закордонну, готову «під ключ»
інноваційну продукцію. Часто-густо наші
технопарки — це «податковий дах» для
спритних шахраїв. До створення сприятли-
вих умов для створення вітчизняної ін-
новаційної продукції ще далеко. Якщо дер-
жава хоче мати протекцію в інноваційному
циклі, тобто інноваційний процес під три-
маний державою для виходу на світовий
рівень, давайте встановимо прозорі норми.
Ми мусимо відмінити ганебний закон,
що було введено замість закону «Про
науково-технічну політику», він в наро ді
називається закон «про наукові пен сії» —
цей закон не стосується ані наукової по-
літики, ані преференцій для захис ту віт-
чизняного виробника науково-тех ніч ної
продукції, ані преференцій для експорту
нашої продукції. Закон був прийнятий,
щоб такі старі, як я, отримували собі пен-
сію і не скаржились.
Коли розроблявся закон про науково-
технічну політику, передбачалося, що части-
на коштів, яка іде на моральну амортизацію
технологій зосередиться в Мінпромі, в га-
лузевих міністерствах. Був створений Дер-
жавний інноваційний фонд, де збиралися
гроші на амортизацію наукової продукції і
технологічної думки. Це викликало непри-
йняття цієї ідеї у США та Європейському
Союзі. А потім цей фонд був розкрадений.
Можна зробити інноваційно-страховий
фонд — об’єднання венчурних фондів, де
вони будуть підтримувати один одного,
якщо хтось похитнувся.
І останнє — потрібно припинити скаржи-
тись. А треба дивитися, як виходити з цьо-
го становища. Європейська спільнота виз-
начила: у вас перехідний етап закінчився —
заробляйте гроші самі.
Доктор економічних наук Олександр По-
пович вніс уточнення у доповідь С. Рябчен-
ка. Насправді, фінансування української
науки має таку структуру: воно розподілено
порівну між трьома джерелами, де при-
близно третина — фінансування з держав-
ного бюджету, третина — замовлення віт-
чизняних підприємств, ще третина — за-
кордонні замовники. Кошти ж, що ви ді-
ляються промисловістю для закупівлі
лі цензій і готових технологій, до цих сум
не входять, вони враховуються окремо.
Треба уточнити також те, що сказано
відносно закону «Про наукову і науково-
технічну діяльність». Він прийшов на за мі-
ну першого закону не як його запере чення,
а навпаки — як спроба відновити ті про-
гресивні норми, що були закладені в закон
«Про основи державної політики в сфері
науки і науково-технічної діяльності». То
був дійсно хороший закон, але зусиллями
нашої бюрократичної машини управ ління
вже в середині 90-х років від нього були
«відщеплені» практично всі про гре сивні
нор ми шляхом відміни або «призупинен-
ня» дії окремих статей та пунктів. Тому був
підготовлений новий закон, який не тільки
відновлював їх, а й ішов далі у під тримці
науки та інновацій. І незважаючи на те, що
в процесі «проходження крізь інстан ції»
його теж обрізали і спрощували, як тільки
могли, він все ж лишається про гресив ним
— проблема полягає лише в тому, що і його
не бажає виконувати наша бюрократія.
І не треба іронізувати відносно науко-
вих пенсій, які були запроваджені цим за-
коном. Це цілком виправданий захід, який
дав можливість підтримати науковців стар-
шого покоління у найважчі часи, коли мо-
лодь зовсім не йшла в науку, і зараз, коли
все ж намічається тенденція до посилення
інтересу молоді до науки, наукові пенсії до-
поможуть прискорити омолодження науко-
вих колективів.
Доктор фізико-математичних наук
Леонід Шульман відстоював тезу про те, що
при реформуванні наукової системи не вар-
56 ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8
то все копіювати з Європи. Це стосується,
наприклад, уніфікації наукових ступенів.
Стосовно науки відбувається так само уні-
фікація наук на так звані кабінетні —
гуманітарні, де для наукової діяльності по-
трібно лише письмовий стіл, а праця по-
лягає в писанні різних текстів, та екс-
периментальні науки, де обладнання на-
громаджується роками, розвиваються ме-
тодики, тобто потрібні виробничі по туж-
ності, без яких такі науки не можуть розви-
ватися. Не можна однаково від носитися до
різних форм організації науки.
Не все те, що є в Європі, варте запозичен-
ня. Туди прийшли деякі американські стан-
дарти — це спроба провадити формальні
методи оцінки науковця, мається на увазі
імпакт-фактори і посилання. Вважаю, що
ці ідеї шкідливі і антинаукові, оскільки
вони орієнтують ученого на науковий
конформізм. Тобто, рекомендується ні в
якому разі не починати новий напрям нау-
ки, бо на тебе не буде посилань, а працюва-
ти там, де працюють всі.
Стосовно системи грантів: все більше
часу потрібно витрачати, щоб отримати
той чи інший грант. Система грантів дуже
зручна для гуманітаріїв, але не для експе-
риментальних наук. Грантодавець дбає,
щоб грант не був інвестицією в дану га-
лузь науки. Грант видається на зарплату
або відрядження — по суті це орієнтація на
епізодичні роботи.
Щодо необхідності реформувати Ака де-
мію наук, мені здається, що це не правильні
міркування. Нам треба реформувати держа-
ву. Так, щоб державі була потрібна наука.
Заступник виконавчого директора Ук ра-
їнського науково-технологічного центру Вік-
тор Корсун розповів про аме риканські під-
ходи до організації бізнесу, до навчання
науковців навичкам менеджменту.
Радник посольства Німеччини в Україні
Михайло Лещенко зазначив, що кожному
вченому в будь-якій країні не вистачає
коштів, у всіх галузях науки є така пробле-
ма. Вона і низка інших проблем, про які
тут ішлося, характерні не тільки для Ук-
раїни. І цей круглий стіл міг відбуватися у
будь-якій країні.
В Німеччині склалася певна систе-
ма організації науки і використання її
результатів. Є своя система у Великій Бри-
танії, і в Україні вона є. Коли в віт чизняній
періодиці, наприклад у «Дзер калі тиж-
ня», пишуть про доцільність відтворення
в Україні німецької системи, то, я переко-
наний, автор не зовсім розуміє, що вона,
німецька система, собою являє.
Оскільки за всі роки незалежності Ук-
раїна вперше розглядає по суті питан-
ня реформи наукової системи, існують
діаметрально протилежні прагнення — або
нічого не робити, або сліпо щось копіювати.
У цьому випадку корисним було б вивчен-
ня досвіду інших держав: слід з’ясувати, що
саме стоїть за самою науковою системою.
Чудова вона або погана — час покаже. А без
проблем, зрозуміло, не обійдеться. Тому
дуже важливими є такі зустрічі, як цей
круглий стіл, на різних рівнях — на рівні
громадськості, у міністерстві, у парламенті.
Німеччина до останнього часу не мала
далекоглядної стратегії наукового розвит-
ку. Два роки після лісабонського саміту
створюється документ, що є концепцією
такої політики. Це результат певного кон-
сенсусу, що виник у підсумку громадського
обговорення актуальних проблем. Програ-
мою «Research in Germany — Land of ideas»
поставлена мета зробити до 2020 р. ФРН
найсприятливішою у світі країною для на-
укового пошуку. Німеччина запрошує до
себе вчених усього світу займатися нау-
кою. Адже наука, фізика наприклад, не
українська, не американська, не німецька —
вона просто фізика. Або вона є, або її немає.
Якщо сьогоднішні тенденції не зміняться,
то вже через 15 років у Німеччині не виста-
ISSN 0372-6436. Вісн. НАН України, 2007, № 8 57
чатиме 70 тисяч фахівців у галузі природ-
ничих наук та інженерних кадрів. У цілому
ж по Європі ця цифра на порядок більша.
Якщо вихід на 2,5% ВВП, фінансування
науки якось можна досягти, то звідки взя-
ти людей? До 2009 р. Німеччина витра-
тить 12 млрд євро тільки на науку, визна-
чено 17 пріоритетів. Це є інвестиції безпо-
середньо в наукові дослідження, це кошти
для підтримки фірм, які складають бізнес-
плани, для підтримки вчених, котрі мають
корисні ідеї.
Німеччина іде шляхом суспільного діа-
логу, як розв’язати ці проблеми — не жа-
літися, а вести дискусію. Головна мета цьо-
го соціального діалогу — не міняти зако-
ни, систему і таке інше, а віднайти кон-
сенсус і спрямувати всі суспільні сили на
вирішення цих питань.
Стосовно частки фінансування ук раїн-
ської науки з-за кордону, то ті 30% є дуже
значною часткою, якій заздрить більшість
країн — це чудовий результат, це фантасти-
ка. Проблема, мабуть, лише в тому, як ви-
користати цей потенціал ще й на користь
українській державі.
У Німеччині співпрацю з бізнесом влада
починає із запитань : «У якій галузі ви хо-
чете бути номер один, як продуцент, як кон-
курент у всьому світі? Покажіть грошима,
починайте вкладати туди гроші». І тільки
тоді держава включається та гарантує ста-
більність і фінансову підтримку.
В Україні слід було б звернутися до вив-
чення, а не копіювання світового досвіду, зо-
крема німецького. Німеччина зі свого боку з
радістю надасть можливість вивчити цей до-
свід. Щоб розмови про іноземний досвід не
були просто дилетантськими висловлюван-
нями, а ґрунтувалися на фахових оцін ках.
Наприкінці засідання круглого столу ор-
ганізатори цього заходу від імені Бри тан-
ської ради в Україні і Українського центру
досліджень науково-технічного по тен ціалу
та історії науки ім. Г.М. Доброва висловили
вдоволення плідною дис кусією і по дя ку ва-
ли учасникам зібрання за активне обговорен-
ня актуальних проблем ук раїн ської нау ки.
О. ПОПОВИЧ,
доктор економічних наук,
М. ОНОПРІЄНКО,
кандидат філософських наук
ТЕОРІЯ, ВИПРОБУВАНА СТОЛІТТЯМИ
Міжнародна наукова конференція «Леонард Ейлер і сучасна наука»
(14–17 травня, 2007 р., м. Санкт-Петербург)
Леонард Ейлер (1707—1783) — один із
найвидатніших математиків XVIII ст. —
належить до тих геніїв, чия творчість стала
надбанням усього людства. Його відкриття в
математиці, фізиці і техніці міцно увійшли
до золотого фонду сучасної науки.
Творча спадщина Л. Ейлера колосальна.
Йому належать класичні результати в мате-
матичному аналізі. Він допрацював його
обґрунтування, істотно розви нув ін те граль-
не обчислення, методи ін те грування звичай-
них диференціальних рівнянь. Визначні за-
слуги вченого в розвитку теорії функцій,
диференціальної геометрії, обчислювальної
математи ки, теорії чисел. Л. Ейлер зробив
фун даментальні відкриття у раціональній
ме ха ніці, він заклав основи кінематики і ди-
наміки твердого тіла, отримавши від повідні
загальні рівняння. Значними є також його
праці з акустики. Поряд із загальнотеоре-
|