Мемуари Є. Чикаленка й С. Ерастова як джерело історико-географічної інформації про Херсонщину та Кубань кін. XIX – поч. XX ст.
У статті вперше використані мемуари Є. Чикаленка й С. Ерастова, як джерело історико-географічної інформації. Відображені основні сюжети, які характеризують географічне положення місцевостей, їх кліматичні умови, природні ресурси, історичну топографію окремих назв, характер забудови м. Катеринодар...
Saved in:
| Published in: | Історико-географічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Date: | 2009 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2009
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54236 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Мемуари Є. Чикаленка й С. Ерастова як джерело історико-географічної інформації про Херсонщину та Кубань кін. XIX – поч. XX ст. / І. Старовойтенко // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2006. — Число 9. — С. 452-465. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-54236 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Старовойтенко, І. 2014-01-30T21:52:46Z 2014-01-30T21:52:46Z 2009 Мемуари Є. Чикаленка й С. Ерастова як джерело історико-географічної інформації про Херсонщину та Кубань кін. XIX – поч. XX ст. / І. Старовойтенко // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2006. — Число 9. — С. 452-465. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. XXXX-0022 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54236 930.2 (477) (093) (093. 3) У статті вперше використані мемуари Є. Чикаленка й С. Ерастова, як джерело історико-географічної інформації. Відображені основні сюжети, які характеризують географічне положення місцевостей, їх кліматичні умови, природні ресурси, історичну топографію окремих назв, характер забудови м. Катеринодару, планування його вулиць, міграційні процеси, демографічну ситуацію, флору і фауну, господарську спеціалізацію. Відзначена подібність кліматично-природних факторів обох регіонів, які зумовили швидку асиміляцію переселенців з України у Чорноморському краї та їх подібну господарську культуру. This article analyses historical and geographical subjects of the memoirs heritage of Y. Chykalenko and S. Erastov – the famous public figures at the end of the 19-th – beginning of the 20-th century. These sources reflected the subjects of historical geography: climatic conditions, geographical location of some places, naturel resources, historical topography of some names, migratory processes, demographic situation, flora and fauna. The similarity of climatic and natural condition of regions is marked. uk Інститут історії України НАН України Історико-географічні дослідження в Україні Мемуари Є. Чикаленка й С. Ерастова як джерело історико-географічної інформації про Херсонщину та Кубань кін. XIX – поч. XX ст. Memoirs of Y. Chykalenko and S. Erastov as a sourse of historical and geographical information about Kherson region and Ukrainian kuban at the end of the 19-th – beginning of the 20-th century Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Мемуари Є. Чикаленка й С. Ерастова як джерело історико-географічної інформації про Херсонщину та Кубань кін. XIX – поч. XX ст. |
| spellingShingle |
Мемуари Є. Чикаленка й С. Ерастова як джерело історико-географічної інформації про Херсонщину та Кубань кін. XIX – поч. XX ст. Старовойтенко, І. |
| title_short |
Мемуари Є. Чикаленка й С. Ерастова як джерело історико-географічної інформації про Херсонщину та Кубань кін. XIX – поч. XX ст. |
| title_full |
Мемуари Є. Чикаленка й С. Ерастова як джерело історико-географічної інформації про Херсонщину та Кубань кін. XIX – поч. XX ст. |
| title_fullStr |
Мемуари Є. Чикаленка й С. Ерастова як джерело історико-географічної інформації про Херсонщину та Кубань кін. XIX – поч. XX ст. |
| title_full_unstemmed |
Мемуари Є. Чикаленка й С. Ерастова як джерело історико-географічної інформації про Херсонщину та Кубань кін. XIX – поч. XX ст. |
| title_sort |
мемуари є. чикаленка й с. ерастова як джерело історико-географічної інформації про херсонщину та кубань кін. xix – поч. xx ст. |
| author |
Старовойтенко, І. |
| author_facet |
Старовойтенко, І. |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Історико-географічні дослідження в Україні |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Memoirs of Y. Chykalenko and S. Erastov as a sourse of historical and geographical information about Kherson region and Ukrainian kuban at the end of the 19-th – beginning of the 20-th century |
| description |
У статті вперше використані мемуари Є. Чикаленка й С.
Ерастова, як джерело історико-географічної інформації.
Відображені основні сюжети, які характеризують географічне положення місцевостей, їх кліматичні умови, природні ресурси, історичну топографію окремих назв, характер
забудови м. Катеринодару, планування його вулиць, міграційні процеси, демографічну ситуацію, флору і фауну, господарську спеціалізацію. Відзначена подібність кліматично-природних факторів обох регіонів, які зумовили швидку
асиміляцію переселенців з України у Чорноморському краї
та їх подібну господарську культуру.
This article analyses historical and geographical subjects of the memoirs
heritage of Y. Chykalenko and S. Erastov – the famous public figures
at the end of the 19-th – beginning of the 20-th century. These
sources reflected the subjects of historical geography: climatic conditions,
geographical location of some places, naturel resources, historical
topography of some names, migratory processes, demographic situation,
flora and fauna. The similarity of climatic and natural condition
of regions is marked.
|
| issn |
XXXX-0022 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54236 |
| citation_txt |
Мемуари Є. Чикаленка й С. Ерастова як джерело історико-географічної інформації про Херсонщину та Кубань кін. XIX – поч. XX ст. / І. Старовойтенко // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2006. — Число 9. — С. 452-465. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT starovoitenkoí memuariêčikalenkaiserastovaâkdžereloístorikogeografíčnoíínformacííprohersonŝinutakubanʹkínxixpočxxst AT starovoitenkoí memoirsofychykalenkoandserastovasasourseofhistoricalandgeographicalinformationaboutkhersonregionandukrainiankubanattheendofthe19thbeginningofthe20thcentury |
| first_indexed |
2025-11-25T23:07:13Z |
| last_indexed |
2025-11-25T23:07:13Z |
| _version_ |
1850577584068231168 |
| fulltext |
452
УДК 930.2 (477) (093) (093. 3)
Інна Старовойтенко
МЕМУАРИ Є.ЧИКАЛЕНКА Й
С.ЕРАСТОВА ЯК ДЖЕРЕЛО ІСТОРИКО-
ГЕОГРАФІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
ПРО ХЕРСОНЩИНУ ТА КУБАНЬ
кін. ХІХ – поч. ХХ ст.
У статті вперше використані мемуари Є. Чикаленка й С.
Ерастова, як джерело історико-географічної інформації.
Відображені основні сюжети, які характеризують геогра-
фічне положення місцевостей, їх кліматичні умови, приро-
дні ресурси, історичну топографію окремих назв, характер
забудови м. Катеринодару, планування його вулиць, мігра-
ційні процеси, демографічну ситуацію, флору і фауну, гос-
подарську спеціалізацію. Відзначена подібність кліматич-
но-природних факторів обох регіонів, які зумовили швидку
асиміляцію переселенців з України у Чорноморському краї
та їх подібну господарську культуру.
М
емуарні джерела вирізняються з-поміж інших багато-
гранним змістом, в окремих випадках зафіксованою
унікальною інформацією, що збереглася у пам’яті спо-
стережливих авторів, але не відклалася в інших джерелах. В
останнє десятиліття помітно зріс інтерес до мемуарної спад-
щини українських громадських і культурних діячів ХІХ–ХХ
ст., перевидаються і вперше видаються збережені й забуті ру-
кописи. Дослідники вже частково оцінили значення цього
виду джерел у реконструкції маловідомих історичних сюже-
тів, адже з них можна почерпнути сумарну інформацію про
особистість автора, його сучасників, проникнутися ментальні-
стю доби, ознайомитися з моральними цінностями конкретно-
го покоління, заглибитися у його психологічні й світоглядні
засади. У мемуарах, як правило, автори не обходили і завжди
453
цінних та колоритних сюжетів, що відображали історико-гео-
графічні умови конкретних місцевостей їхнього перебування
або проживання: кліматичні умови, географічні особливості
– ландшафти краю, природні ресурси, тваринний і рослинний
світ, види і родючість ґрунтів, які були основою господарської
спеціалізації, галузі господарства, їх основні традиції, що ба-
зувалися тоді в основному на народному досвіді і часто мали
локальний характер. Така різнопланова інформація безпереч-
но давала підстави для порівняння з іншими регіонами Украї-
ни, визначення спільних і відмінних рис у господарській куль-
турі, зумовлених перш за все неоднорідними кліматичними
особливостями місцевостей. Також такий історичний матері-
ал дає підстави для порівнянь тодішніх умов: температурних,
показників вологості повітря, глибоководності річок, стану ри-
бних угідь, родючості земель, ще незайманих людиною, з те-
перішніми. І таким шляхом визначити ступінь видозмінності
конкретних природних середовищ, факторів і популяцій лише
за століття активного й часто безвідповідального людського
втручання.
Об’єктом даного дослідження стала мемуарна спадщина укра-
їнських діячів кін. ХІХ – поч. ХХ ст., які мали багато спільно-
го у своїх світоглядах і громадських позиціях – Є. Х. Чикален-
ка (1861–1929) і С. І. Ерастова (1856–1933). З юних літ обидва
мемуаристи формувалися в таких середовищах, які прищепи-
ли їм любов до українства, і все життя вони безкорисно і щиро
працювали на ниві українських громадських справ. Рідною сто-
роною Є. Чикаленка стала степова Херсонщина. Там, у родин-
ному маєтку Перешори, він народився 9 грудня 1861 р., там, се-
ред степової природи, господарських угідь, сформувалася його
непересічна українська вдача. Родинні обставини склалися так,
що першою вихователькою Євгена була природа, на лоні якої
пройшли його кращі дитячі роки.
Подібні чинники формували й українство С. Ерастова. Він
народився у Катеринодарі 19 грудня 1856 р. (за новим стилем
1 січня 1857 р.) у родині росіянина з Ставропільщини та коза-
чки з відомого українського роду Щербин. Мабуть, родинний
454
корінь по матері і зв’язав навіки С. Ерастова з Україною. Мему-
арист писав про місце свого народження: «Родився і виріс я в
Катеринодарі на Чорноморії, серед суто української стихії. Над
колискою моєю співалися лише українські мотиви. Виховався
я в оточенні чорноморського козацтва, у якого не завмерли ще
тоді спогади про волю запорожських часів...»1.
Є. Чикаленко почав писати «Спогади» з 1907 р. Видані вони
вперше за життя автора у Львові у 1925–1926 рр. у трьох ча-
стинах2, 1955 р. перевидані Українською Вільною Академі-
єю Наук у Нью-Йорку3 та видані, нарешті, вперше і в Києві
2003 р.4. На сьогодні вони вже активно циркулюють у науко-
вому обігу: використовуються дослідниками різних галузей як
цінний історичний і літературний матеріал. Але у постановці
проблеми, сформульованій у даному дослідженні, вони спеціа-
льно не розглядалися, як і менш знайомі в історіографії мему-
ари другого автора.
Фрагменти спогадів С. Ерастова, які він багато разів втрачав і
знову поновлював, поки що не дійшли до українського читача5.
Окремі з них були опубліковані російською мовою В. Чумаче-
нком на сторінках кубанських видань6 та готуються нині до пу-
блікації в Україні.
Спільним для історико-географічних сюжетів у названих
джерелах є така лінія: Є. Чикаленко писав про степову Херсо-
нщину, розташовану між Дністром та Бугом. Ця територія, по-
дарована Катериною ІІ запорозьким козакам, згодом була ві-
дібрана від них, а частину населення звідти переселили на
Кубань, яку колоритно описує в своїх спогадах С. Ерастов. Ме-
муарист фіксує матеріал про нову батьківщину переселенців,
які за життя автора вже добре асимілювалися у Чорноморсько-
му краї, але безперечно, перенесли з України багато традицій,
і перш за все господарських, чому сприяли подібні природні
умови місцевостей.
Отже, у зазначених мемуарах відклалися наступні сюжети,
які стосуються проблеми нашого дослідження і частково ма-
ють синтетичний характер: відображають різні географічні, але
подібні за природними факторами, сфери проживання історич-
455
ної частини одного й того ж населення. У них: 1) зафіксували-
ся характеристики кліматично-географічних умов місцевостей.
Так, С. Ерастов описує положення Катеринодару, яке зумовило
його специфічний вологий клімат, відзначає особливості рельє-
фу правого й лівого берегів р. Кубані, їх флори і фауни, основні
водойми чорноморського краю, їхню наводненість, поведінку у
різні пори року.
На думку мемуариста, обрана засновниками територія Ка-
теринодару було невдалою. Місто розташувалося у куті між
річками Кубань та Карасун, у низинній місцевості, яка мала
високий % вологості, сприятливий влітку для розмножен-
ня малярійних комарів. Вони були справжньою «карою Бо-
жою» для населення, бо не лише дошкуляли укусами, а й по-
ширювали малярію, від якої помирали переважно діти та люди
старшого віку. Батьківщиною комарів були широкі плавні, що
простягалися «над Кубанню на сотню верстов7 до самого Азов-
ського моря». С. Ерастов описував це стихійно лихо на Куба-
ні так: «Спасіння від них не було. В пекучі ночі не можна було
відчинити вікна. На дворі спали під положком з тонкого сер-
панку. І комічно було дивитися в мійському (тоді військово-
му) саді на панянок та паничів, що кожний тримав в руці хуст-
ку або вітку, щоб обмахуватися від наступу комарів, як коняка
хвостом від мух»8.
Крім того, навесні, восени та й влітку, коли йшли дощі, у мі-
сті на жирному чорноземі стояла «непролазна грязюка» і воно
нагадувало суцільне «класичне болото», через яке не можна
було ні пройти, ні проїхати, бо до к. ХІХ ст. у Катеринодарі ще
не було брукованих вулиць. Для прикладу, мемуарист згадував,
як перед храмовим святом у Катеринодарі козаки возами вози-
ли солому і втоптували її в болото, прокладаючи таким спосо-
бом мешканцям рятівний шлях до Катерининської церкви, бо
інакше до неї дістатися не можна було. С. Ерастов згадував цей
епізод так: «І пам’ятаю, як я, малий, йдучи з матір’ю поміж бого-
мольцями по цій солом’яній галереї, боявся, що грізне море гря-
зюки, яка високо і напружено-грізно стояла з обох боків, прорве
солом’яні стіни і заллє нас»9.
456
Крім Кубані, у Катеринодарі від неї відходила притока – р.
Карасун (у перекладі: «чорна вода»), яка більше нагадувала бо-
лото, бо вода в ній була стоячою і заросла високим та густим
очеретом.
Чорноморці заселили правий берег Кубані, степовий і майже
безлісий, тому дрова для населення були великою розкішшю.
Взимку хати опалювали переважно соломою, очеретом, або те-
рном. С.Ерастов з дитинства пам’ятав лише один гай біля Кате-
ринодару, що називався Дубинкою та ліс «Круглик».
Наступний сюжет у мемуарах: 2) це – топоніміка історичних
назв населених пунктів, що згадувалися у джерелах. Так, Є.Чи-
каленко пояснював назву села Перешори, де знаходився його
родинний маєток. Мемуарист зазначав, що вона не була оригі-
нальною, бо так називалося й містечко в Румунії, та с. Гонорат-
Перешори в Балтськім повіті на Одесщині. Його ще називали
польськими Перешорами. Херсонські ж Перешори звалися Ган-
ськими (Ханськими) за назвою території між Дністром і Бугом,
яка належала татарським ханам.
С.Ерастов описав забудову Катеринодару, його вуличне пла-
нування. Відзначав, що місто розділяли чотирикутні широ-
кі й просторі вулиці, пояснював історичні назви окремих. Так,
центральну вулицю називали Красною, бо вона була кращою,
ніж інші, а за іншими переказами тому, що на ній було багато
крамниць, у яких продавали «красний крам»10. Автор зазначав,
що в усіх станицях Чорноморщини головна вулиця називалася
Красною, бо була упорядкованішою, порівняно з іншими. На-
зви інших вулиць походили від прізвищ відомих землевласни-
ків, які мали у місті найбільші наділи землі. Забудовувалися ву-
лиці так: хати ставилися не на вуличній межі, а з відступом від
неї на 1,5–2 сажні11, і на цій відступній смужці мешканці садили
палісадники з кущами бузку, троянд, любистку і м’яти. Хати бу-
дували на стовпах, просвіти між якими закладалися очеретом,
і з обох боків стіни закидалися глиною, дахи накладалися з ко-
мишів, при будинку обов’язково будувався ґанок.
На півдні Катеринодару, на підвищенні, де р. Кубань роби-
ла зигзаг, розташовувалася міська фортеця, що мала вигляд ве-
457
ликої квадратної площі, яку обступали одноповерхові цегля-
ні будинки: лазарету, аптеки, військової школи та військових
установ. Центр площі прикрашав шести банний Старий Собор,
збудований запорожцями з товстих дубових дощок, на зра-
зок Покровської церкви у Запорозькій Січі. На валах форте-
ці стояли гармати. На вартовій вишці постійну службу несли
козаки, які спостерігали за протилежним берегом Кубані, на-
селеним черкесами, – ворожими кавказькими племенами. Ця
площа призначалася для проведення військових парадів і від-
значення урочистостей.
Наступні сюжети: 3) це – характеристика мемуаристами при-
родних багатств місцевостей, їх господарської спеціалізації, ґру-
нтів і ландшафтів. Так, С.Ерастов вважав, що Кубань з її приро-
дними багатствами, була «даром Божим» для жителів, бо давала
високі врожаї без великих затрат праці, широкі степові пасови-
ська, багатющі рибні угіддя. Він писав про «товстий та жирний»
чорнозем у краї, в який, за словами сучасників, «встромиш па-
лицю, а вона й росте».
Також ілюстрацією багатств Кубані був і опис мемуаристом
рибних угідь Чорноморського та Приазовського країв, бо риба-
льство було улюбленим заняттям козаків. Джерелом риби були
як названі річки, так і менші – Бейсуг, Бейсужок. Мемуарист
згадував такі дива: «Бувало забредем ми з молодою тіткою [...],
вона на глибині, а я з берега один раз волоком і годі; витягаємо
повний мішок раків. Сила було їх!.. Зайшлі люде і косарі раділи
та дивувалися»12.
У річках водилися такі види риб, як осетри, коропи довжиною
в аршин, лососі, соми, якими кишіла Кубань, і які були небез-
печними не лише для домашніх птахів, що плавали на річці, а й
для людей, бо хапали плавців за ноги. Риба продавалася на міс-
цевому базарі за «чудернацькими цінами»: кав’яр (найсмачніша
ікра) коштував 3 копійки за фунт, балик – 4 коп., свіжа осетри-
на – 35 коп. за пуд., тисяча аршинних13 коропів – 21 коп.14.
Мемуарист згадував і приазовський берег краю, у якому тоді
водилася «сила» червоної риби, для її переробки був збудова-
ний Ачуївський завод, що мав марку виробника найсмачнішої
458
ікри. Але найбільшим природним злом у цій частині, як і у чо-
рноморській, були комарі, що водилися в азовських плавнях, і
дошкуляли не лише людям, а й скотині, для порятунку якої на
пасовищах розкладалися «курища».
Подібний матеріал зустрічається і в Є.Чикаленка. Опис ме-
муаристом природних багатств та краєвидів херсонського ці-
линного й перелогового степів визнаний сучасниками за най-
кращий і мальовничіший у мемуарній літературі того періоду15.
Його порівнювали з художніми описами М. Гоголя та М. Коцю-
бинського. Автор соковито й майстерно, як уважний і небайду-
жий спостерігач, зафіксував цінні деталі про його рослинний, і
частково тваринний світ, світ степових птахів, які водилися в ту
пору на Херсонщині.
У степовій Херсонщині, де знаходився маєток Є.Чикаленка,
основним водоймищем була р. Кучурган. Видно, що її протока
була неоднорідною за глибоко водністю: так, у с. Перешорах
вона влітку була зовсім мілкою і нагадувала долину, з окремими
неглибокими плесами води. Справжньою ж річкою вона ставала
лише біля станції Роздільної Тирашпільського повіту. Але свою
силу Кучурган показував і в перешорському степу, під час вес-
няних повеней, або інтенсивних літніх дощів. Тоді у тій тихій
долині утворювалася така сильна течія, що рвала греблі і завда-
вала господарських збитків угіддям, що прилягали до долини.
З обох боків долини розкинулося багато ярів, різної глибини.
Вони були закриті з усіх боків рослинністю і мали лише коро-
ткий вузький вихід на долину річки. Серед місцевого населен-
ня ці дивовижні витвори природи називалися гертопами, пано-
рами, макітрами, в залежності від широти виходу, а найбільші
мали навіть свої конкретні назви (Гарлакуца, Гоморі, Курти, Іса-
ків, Аврамів гертопи). В окремих ярах утворилися багатоводні
криниці («турецькі»), зі смачною джерельною водою. Таких не
було на рівнинному степу – «гряді». Вони були обкладені ка-
менем і накриті так званими «калачами», що були видовбані з
кам’яної плити.
Схили долини покривала багата рослинність: степове різно-
трав’я – мичка, тирса, ковила, шовкова трава, чебрець, кукуру-
459
зка, низини встеляли «полуничники», – ягоди полуниць і су-
ниць, які мали високу врожайність, бо, за словами Є.Чикаленка,
ними земля була просто всипана. Подекуди балки заростали й
такими густими травами, як низькоросла дубина й берестина,
або терн. Через них не можна було пройти, і лише степові звірі
під ними внизу вибудовувала нори.
У безсніжні й теплі зими степ зеленів і взимку, його пасови-
ща були придатними для випасу худоби. Але трава зберігалася
лише до червня, влітку вигоряла і степова рівнина скидалася
на піщану пустелю, лише в низинах та балках росла трава. Тир-
са там виростала такою, що з неї можна було виплітати налига-
чі та волоки для возів. Отже, степова рослинність Херсонщини
ще в ХІХ ст. була самобутньою, єдиним втручанням людини у
її флору та фауну були щорічні весняні випалювання сухої тра-
ви у такий спосіб: певну територію обтягували плугом борозни,
щоб локалізувати розповсюдження вогню у небажані місця і за-
палювали під вітер. Так боролися зі старими й колючими тра-
вами, бо вже через тиждень після цього степ знову ставав зеле-
ним, як рута.
Степ на Херсонщині був цілинним і перелоговим, який кілька
разів проорювали і використовували не для дальшого обробіт-
ку, а залишали для заростання травами, м’якшими, як на цілині.
Бо для годівлі худоби цінувалося не цілинне сіно, яке хоч і було
ароматним, але твердим і несмачним, а перелогове. Тому для сі-
нокосів використовували переважно перелоговий степ.
Херсонський степ мав і багату фауну. У ньому водилася вели-
ка кількість вовків, лисиць, борсуків, тхорів, плодилися кори-
сні повзучі полози з породи удавів, які знищували шкідників і
гризунів. Іноді вони виростали досить довгими і грубими. Най-
більшою небезпекою у краї були вовки. Ці хижі звірі особливо
нахабніли в голодну зимову пору, вони добиралися майже що-
ночі до селянських господарств, і завдавали їм великих збитків:
витягували овець, свиней або домашню птицю. Були вони неба-
жаними гостями і в господарстві Є.Чикаленка. Наприклад, чого
варті розповіді мемуариста про пригоду в овечій кошарі, коли
вівці, переполохані вовками, збилися докупи, і у тій давці заги-
460
нуло біля 200 тварин, або про спробу вовком викрасти годова-
ну здоровенну свиню, випадково залишену на подвір’ї16. Вовки
крали овець з отар, коли ті заходили глибоко в степ до долин,
або балок, лошат, коней. Мемуарист зафіксував і методи само-
захисту тваринами себе та свого потомства .
Водилися у степу і птахи різних видів: журавлі, дрохви, хохіт-
ва, стрепети, куріпки, величиною з курку, перепілки, жайворон-
ки. Степ у Є.Чикаленка асоціювався з жайворонками, першими
вісниками весни та літнім багатозвучним оркестром «мільярдів
степових коників-цвіркунів».
Мемуаристи також ілюстрували окремі демографічні сюже-
ти: писали про приблизну чисельність населення, його етніч-
ний склад, взаємини між людьми різних етносів. Є.Чикаленко
частково описав залюднення Херсонщини у XVIII ст. втікачами
з різних частин України й Росії. Відомо, що одними з перших
переселенців були втікачі від панів з Правобережної України,
яких звали «бурлаками». Їх місцеві землевласники використо-
вували як дешеву робочу силу, заможніші ж втікачі за хабарі
приписувалися у міщани ряду міст: Ананьєва, Акермана, Тира-
шполя та ін. Крім них, на Херсонщині проживали німці-колоні-
сти, молдавани, болгари, серби, в 1830х рр. в ряд міст і містечок
поселили українців з Лівобережжя, так званих «задніпрянців»,
які відрізнялися від правобережців, як мовою, так і неспокій-
ною бунтарською вдачею. За певні провини на державні землі
Херсонщини переселяли і росіян з Тульської губернії, які жили
там кількома колоніями. Але ці переселення, очевидно, не були
активними, бо й в ІІ. пол. ХІХ ст. у краї бракувало робочої сили.
За спогадами, поштовхом до активної міграції населення у сте-
пову Херсонщину стало відкриття Державного Селянського
банку, який в 1880-х рр. продавав селянам землю на вигідних
умовах. У край рушили тисячі селян з Правобережної України
та Полтавщини, які заснували там цілі села, заселені виключно
переселенцями.
Подібні сюжети зустрічаються і в другого мемуариста. С.Ера-
стов писав, наприклад, про багатолюдність чорноморських ста-
ниць: у них проживало до 10–15, а то навіть і 20 тис. мешканців.
461
Основною адміністративною одиницею у краї була станиця. Бі-
льшість з них мали старі назви запорозьких куренів: Корсунсь-
ка, Васюринська Пашківська, Єлізаветинська та ін., до них на-
лежали й козацькі хутори, які були розкидані в степах.
При переселенні українці заселили правий берег Кубані. Їхні-
ми сусідами, лівобережцями, були кавказькі поселення черке-
сів, які запекло боронили край від наступу Російської імперії на
Кавказ, а тому козаків з їх родинами вони зустріли як запеклих
ворогів, і вели з ними жорстокі й тривалі сутички.
Також С.Ерастов писав про переселення непокірних черкесів
до Турції і добровільні переселення з України на Чорноморщи-
ну некозачого населення, які було досить інтенсивними, бо в
ХІХ ст. некозачого населення там вже було стільки ж як і ко-
зачого. Переселенці в основному осідали в містах. С.Ерастов
описав і заселення Закубання, після придушення російськими
каральними загонами опору черкесів. Той край відрізнявся від
Прикубання своїм природним ландшафтом: гірським та лісис-
тим, тоді як чорноморцям більше до вподоби була степова ча-
стина Кубані, яка нагадувала їм український степ і допомагала
швидшій асиміляції. Тому вони неохоче переселялися за Ку-
бань, їх відправляли туди переважно силоміць.
Наступний сюжет: 5) характеристика господарської спеціалі-
зації. Як видно, і на Кубані, і на Херсонщині переважали майже
однотипні галузі господарства: землеробство, тваринництво, ба-
штанництво, рибальство (на Кубані) і вівчарство. Вільного ро-
дючого степу було доволі в обох частинах, тому й займали його
«стільки, скільки скинеш оком», скільки спроможні були обро-
бити, і в місцях, які приходилися до смаку.
Стає відомо, що у ХІХ ст. на Херсонщині для землеробства
використовувався лише рівнинний степ. Косогори ж над доли-
ною р. Кучурган та над балками, за словами Є.Чикаленка, ні-
коли не оралися. Мемуарист відзначав найпоширеніші земле-
робські традиції, які міцно увійшли у господарювання краю,
наприклад, кінний спосіб обмолоту зернового збіжжя, багатора-
зова оранка степу на переліг. Стає відомо, що до запровадження
парових машин хліб там обмолочували лише за допомогою ко-
462
ней і таким чином: на току облаштовувався гарман, обнесений
стовпами, які у кілька разів обтягувалися канатом. На тому га-
рмані розстеляли снопи і заганяли в загороду табун коней, щоб
вони гарцювали на збіжжі. Кілька разів коней випускали, щоб
зібрати солому і перевернути снопи. Так робилося до тих пір,
поки не обмолочувалися усі колоски. Далі намолот згортали на
купу, у «ворох» і віяли його лопатами. Перевіяне зерно за допо-
могою граблів та віників позбавляли від колосків, потім перето-
чували на великих решетах.
На Херсонщині вигідніше було займатися тваринництвом, бо
худобі для випасу вистачало степових угідь, та й ця галузь по-
требувала менше робочих рук.
Більше уваги, за свідченням С.Ерастова, зверталося на тва-
ринництво і на Кубані. На хуторах козаки тримали чимало ро-
гатого скоту: круторогих волів, які були основною тягловою
силою у господарствах, і дійних корів, яких мали по кілька де-
сятків. Наприклад, дід С.Ерастова, який мав хутір на р. Пону-
рі, в 20 верстах від Катеринодару, мав дві череди волів і 30 ко-
рів. Але худоба жила цілий рік просто неба, у багні й болоті,
тобто її не «баловали» особливим доглядом. Але попри всі не-
сприятливі умови, вона була дужою: корови давали високі на-
дої молока (в тиждень по 15–20 відер), а воли – тяглову силу
в 100 пудів.
Крім того, у господарствах тримали отари звичайних овець,
свиней, бджіл і «силу різної птиці»: курей, індиків, качок, гу-
сей, голубів. Але догляд за ними був примітивним: домашні
птахи розмножувалися як дикі, самі ходили плавати, іноді ги-
нули цілими табунами, коли заходили до злого сусіда. Велося
у козаків і бджільництво, але мед добувався ще способом ста-
родавніх слов’ян: сірчаним димом убивали увесь рій вулика і
забирали медозбір17.
С.Ерастов відзначав захоплення жителів Катеринодару са-
дівництвом, бо, за його словами, все місто українці обсадили
духмяною білою акацією, у садах вирощували несортові яб-
лука, сливи, вишні. Найкращим у Катеринодарі довгий час
вважався сад Дикаленка, що розташувався понад р. Карасун.
463
Провідною галуззю на Кубані було і баштанництво, вирощу-
вали медові дині-дубівки та кавуни, які іноді виростали ва-
гою до пуда.
Землеробство не стало провідною галуззю і на Кубані, зер-
нових культур там сіяли небагато, лише для родинного вжи-
тку, бо не було куди реалізовувати збіжжя. Урожайність всіх
культур через природні багатства ґрунтів була високою. Зе-
млю обробляли примітивними дерев’яними плугами, у які
впрягали сірих круторогих волів (іноді до п’яти), бо оранка
була важкою, треба було піднімати пласти цілинної, ніким не
займаної землі.
Ще в краї розвивався такий промисел, як видобуток солі із со-
лоних озер, що пролягали вздовж узбережжя Азовського моря, і
називалися «військовими». Жителі добували з них сіль досить
примітивним способом, який описав С.Ерастов, бо сам неодно-
разово спостерігав за ним на власні очі. Солона ропа в озерах
випарювалася під палючим сонцем, сіль осідала на дно і про-
мисловці та поселенці ближніх станиць приїздили і згрібали її
з дна. Частина видобутої солі віддавалася команді козаків, яка
контролювала озера від заводнення їх водою з моря.
У мемуарах також зустрічався не менш цінний порівняльний
матеріал, наприклад, про вигляд місцевості через кілька десяти-
літь, стан названих річок у 1920х рр. Так, С.Ерастов писав, що р.
Карасун вже тоді мала контрастний вигляд, у порівнянні з тією
широкою, повноводою красунею, якою він її пам’ятав у дитинс-
тві. У 1920 рр. її засипали і забудували Ще мемуарист згадував,
що на ній вони дітьми збирали смачні плоди колючих горіхів,
які до 1920х рр. зовсім вивелися і про них Ерастов міг згадати
лише від дитячих вражень.
Згадував він і степову р. Понуру, на якій, як вже зазначало-
ся, лежав дідівський хутір, і вздовж якої були побудовані греб-
лі, що утворювали каскад ставків. Ставок лежав біля кожного
з хуторів, вздовж яких протікала річка. За інформацією фахі-
вців, яку підтримував і мемуарист, усі невеликі степові річки
(Кочета, Кирпела, Челбаси, Бейсуг) були притоками води з
Кубані в Азовське море, і якби тоді від них прокопали канали
464
до Кубані, то цим би зробили справу великої ваги, яка б мала
кілька значень: прикубанські станиці звільнилися б від щорі-
чних повеней та руйнування господарств, степова ж частина
збагатилася б річками проточної води з кавказьких гір. Таким
шляхом оздоровили б край від комарів і малярії, бо самі со-
бою зникли б плавні, з-під яких постійно генерувалися площі
«нільського грунту».
Отже, у мемуарах названих авторів відклалися цінні, іноді
неповторні історико-географічні сюжети, які відображали гео-
графічне положення конкретних територій, частково їх кліма-
тичні умови, характеризували природні водойми, ґрунти, їх
родючість, демографічну ситуацію, міграційні процеси різних
масштабів, свідками яких були мемуаристи, галузеву спеціалі-
зацію. Важливим є й те, що інформація обох джерел має част-
ково синтетичний характер, тому дає підстави для порівнянь,
пояснень процесу швидкої асиміляції українців у степовій ча-
стині Кубані. На нашу думку, важливе значення має і останній
блок інформації, яка зустрічалася переважно у спогадах Ерас-
това: про видозмінність окремих географічних об’єктів, зокре-
ма річок на Кубані у 1920х рр.
1. Ерастов Степан Іванович. Спомини кубанського українця // Інститут
рукопису Національної Бібліотеки України ім. В.Вернадського. – Ф.181.
– № 7. – Арк. 4.
2. Чикаленко Є. Спогади (1861−1907). – Львів: Діло, 1925.− Ч. І. − 139 с.;
Ч. ІІ.− 139 с. − Ч. ІІІ. − 130 с.
3. Чикаленко Євген. Спогади (1861−1907). − Нью-Йорк: Українська Ві-
льна академія наук у США, 1955. − 504 с.
4. Чикаленко Євген. Спогади. 1861 – 1907. − К.: Темпора, 2003. − 415 с.
5. Ерастов Степан Іванович. Вказ. праця, – С.34
6. Эрастов С. И. Воспоминания старого екатеринодарца / Публ. В. Чу-
маченко // Родная Кубань. – 1998. − № 2. – С. 113−130; Его же. Воспоми-
нания: Михайло Драгоманов // Кубань: проблемы культуры и информати-
зации. – 1999. − № 1 (12). – С. 46−48; Его же. Воспоминания. (Микола
Лисенко) // Там же. – С. 26−30; Его же. Воспоминания. «Пан» // Там же. −
№ 4 (15). – С. 55−57; Его же «Тюрьма и этап» // Там же. – С. 57−59; Его же.
465
Воспоминания. Из петербургской жизни // Там же. – 1999. – № 2–3 (15).
– С. 29–32.
7. Верста становить 1 км і 65 м.
8. Ерастов С. І. Вказ. праця. – С. 11.
9. Там же. – С12.
10. Там же. – С 14.
11. Сажень становить 2 м. і 13 см.
12. Там само. – С. 29.
13. Аршин становить 71 см.
14. Там само. – С 13.
15. Чикаленко Є. Вказ. праця. – С 44–46
16. Там само. – С. 50
17. Там само. – С 32.
Inna Starovoytenko
MEMOIRS OF Y. CHYKALENKO AND S. ERASTOV AS A SOURSE
OF HISTORICAL AND GEOGRAPHICAL INFORMATION
ABOUT KHERSON REGION AND UKRAINIAN KUBAN
AT THE END OF THE 19-th – BEGINNING OF THE 20-th CENTURY
This article analyses historical and geographical subjects of the mem-
oirs heritage of Y. Chykalenko and S. Erastov – the famous public fig-
ures at the end of the 19-th – beginning of the 20-th century. These
sources reflected the subjects of historical geography: climatic condi-
tions, geographical location of some places, naturel resources, histori-
cal topography of some names, migratory processes, demographic situ-
ation, flora and fauna. The similarity of climatic and natural condition
of regions is marked.
|