Географія Запоріжжя: за описами М. Пашковського (1615) та С. Шимановського (1642)
Стаття присвячена двом малознаним віршованим описам козацького Запоріжжя кінця XVI — першої половини XVII ст. Доводиться, що представлена в них історико-географічна інформація помітно розширює можливості представлення "запорізького сюжету" у вітчизняній Історіографії. The article c...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Історико-географічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54243 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Географія Запоріжжя: за описами М. Пашковського (1615) та С. Шимановського (1642) / Д. Вирський// Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Число 12. — С. 42-57. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859945880359010304 |
|---|---|
| author | Вирський, Д. |
| author_facet | Вирський, Д. |
| citation_txt | Географія Запоріжжя: за описами М. Пашковського (1615) та С. Шимановського (1642) / Д. Вирський// Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Число 12. — С. 42-57. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історико-географічні дослідження в Україні |
| description | Стаття присвячена двом малознаним віршованим описам козацького
Запоріжжя кінця XVI — першої половини XVII ст. Доводиться, що
представлена в них історико-географічна інформація помітно розширює
можливості представлення "запорізького сюжету" у вітчизняній
Історіографії.
The article covers two little-known poetic descriptions of Cossack
Zaporizhzhia of the late 16th — the 1st half of the 17th centuries. Their
historical and geographical contents essentially expand the representative
possibilities of “the Zaporozhian topic” in the national historiography.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:13:34Z |
| format | Article |
| fulltext |
УДК 908(477.64)
Дмитро Вирський
ГЕОГРАФІЯ ЗАПОРІЖЖЯ:
ЗА ОПИСАМИ М. ПАШКОВСЬКОГО (1615)
ТА С. ШИМАНОВСЬКОГО (1642)
Стаття присвячена двом малознаним віршованим описам козацького
Запоріжжя кінця XVI — першої половини XVII ст. Доводиться, що
представлена в них історико-географічна інформація помітно розширює
можливості представлення «запорізького сюжету» у вітчизняній
історіографії.
Не секрет, що можливості представлення раннього періоду
історії козацького Запоріжжя, обмежені доволі скромною
«джерельною базою». Тому, творені досі картини минулого
запорожців легко наражаються на закиди у надмірній фрагментарності.
Відтак, кожне «нове» джерело, з якого ми можемо почерпнути знання
відносно згаданої проблематики, викликає примітний ентузіазм і при -
скіпливу увагу доволі широкого кола дослідників.
До таких «неінтегрованих» до модерного українознавства наративів
належать і запорізькі фрагменти двох віршованих творів першої поло -
вини XVII століття — Мартина Пашковського «Dzieje tureckie y utarczki
Kozackie z Tatary, tudzież też o narodzie, odrzędziech, nabożenstwie … tych
pogan …: przydany iest do tego Dictionarz ięzyka tureckiego y disputatia o
wierze chreścianskiey …», видані у Кракові 1615 р. (далі «Історії
турецькі»), а також Самуеля Шимановського «Mars savromatski, to iest
od szczęśliwey koronacyey naiasnieyszego Wladislawa IV z laski Bożey krola
polskiego etc. krotkie opisanie rożnych expediciy…», друкований у Варшаві
1642 р. (далі — «Марс савроматський»). Обидва вони містять унікальну
історико-географічну інформацію, представленню якої і присвячена ця
стаття.
Основою для першого твору стала оповідь про своє бурхливе життя
шляхтича з «дому худого» — Якуба (Якова?) Кимиковського (Kimi -
kowski)1. Вона розпочинається просто класично для українського героя —
коли йому «тринадцятий минало». Отже у 13 років нащадка убогої
шляхетської родини віддали служити на двір відомого згодом оборонця
42
«Русі», магната Яна-Щасного Гербурта (1567–1616). Оскільки основні
маєтності Гербурта були на Західній Україні (Руське воєводство) логічно
припустити, що це й була мала батьківщина Кимиковського. Судячи по
хронології подальших подій, йдеться про 1585 р. По двох роках служби,
себто під час т.зв. «другого безкоролів’я», коли по смерті Стефана Баторія
за польський престол змагалися австрійський ерцгерцог Максиміліан і
шведський королевич Сигізмунд Ваза, Гербурт віддав хлопця на двір
свого вельможнішого приятеля — «князя на Олиці» Станіслава Радзівіла
(1559–1599).
Тут доля Кимиковського і зробила перший кульбіт. Невдовзі після
цього «переводу» на Волинь (прослужив трохи більше «pultrzecia lata» —
2,5 роки), Радзівіл послав юнака з листами до Маначина (маєтність
Вишневецьких недалеко Старокостянтинова), де перебував один з князів
Вишневецьких (Костянтин?). Це був час великого татарського набігу
1589 р. (друга половина серпня), відтак, не дивно, що між Базалією та
Костянтиновим (Старокостянтиновим), над річкою Случчю, гінця зло -
вили татари.
Бранця завезли в ногайські степи Приазов’я («Do Nahay»). Тут Паш -
ковський робить розлогий «етнографічний» відступ з описом ногайців.
Тут він цілком базується на знаному тексті з посольства Андрія Тара -
новського2, яке 1569 р. добиралося аж під Астрахань.
У татарському полоні Кимиковський перебував цілий рік, випасаючи
коней та овець при ногайських «сараях» (себто палацах-ставках татар -
ської знаті). З його «вражень» тут згадана вправність татар у доланні
річок (а саме Дніпра) на конях вплав і картини спустошення українних
земель Корони (неоригінальність цих вражень підштовхує до думки, що
тут ужито літературно-стереотипні штампи).
Далі юнак утік на Запоріжжя, де і прожив з козаками три чверті року.
Оповідання про цей період життя Кимиковського і є найцікавішим для
цієї розвідки3. Адже інших картин життя Запоріжжя 1590–1591 рр. та ще
й креслених з перспективи простого козака далебі не існує.
Запорожцям Кимиковський став у нагоді передусім як провідник,
який, зі свіжого досвіду полоняника, міг вказати шляхи до найбагатших
татарських улусів. Тут і стикаємося з окресленням «оперативного про -
стору» тогочасних низовців. Починається він на Лівобережжі:
Z iednę stronę nad rzeką tam Sutsu rzeczoną/
A po Rusku Mołoczną/ a zaś drugą stroną
U wołowych Kurhanow/ y z miężnym Hetmanem
W końskiey Pereboinie/ walecznym Bogdanem
43
Mikoszynskim/ co zdawna zową konską wodą/
Y ta gdzie się z dawnych lat/ sczyćil swą swobodę
Knias Misyey u Maiakow: a ty tam Maiaki/
Mianuią w sczyrym polu Kozackiemi znaki.
Ktore byl ten Kniaś Misyey niekiedy postawił/
Y tym wiecznę pamiętkę cnym Junakom wsławił.
Y przy Białey krynicy czynił swe zasadzki/
Gdzie miał Kozak z Tatary często krawe schadzki:
Y u Kamien zatonu miewał swe przywody/
Na Tatary/ y wielkie im tam czynił szkody
[З одного боку над рікою там Сут-су прозиваною, а по-руські
Молочною4, а другою ж стороною у Волових Курганів, в Кінській
Перебійні5, що здавна звуть Кінською Водою — із мужнім гетьманом,
хоробрим Богданом Микошинським6. Там, де за давніх літ пишався
своєю свободою князь Місей7 у Маяків. І ті-то Маяки, звуться в щирому
полю козацькими знаками. Котрі було той князь Місей колись поставив
і тим вічну пам’ятку поштивим молодцям уславив. І при Білій Криниці8
чинив свої засідки, де мав козак з татари часто криваві зіткнення. І у
Кам’яного Затону9 мав свої приводи на татар і великі там чинив їм
шкоди]
Як бачимо, на лівобережжі запорожці 1590–1591 рр. «тримали»
доволі вузький фронт віссю якого була р. Кінська10. Далі у Кимиков -
ського-Пашковського описаний «морський фронт» низовців:
Tenże z Kozaki chodził/ y na Czarne Morze/
Gdzie nie ieden Karawan Turski wodę porze.
A naprzod pod Biłagrod/ gdzie s korzyśćią wielką
Wżięli Okręt Turecki/ y z armatą wszelką.
Turkow wiele pobili. Zaś od Bilagroda
Zaniosła ich pogodnym wiatrem Morska woda.
Na iednę wyspę/ ktorą pospolitą mową/
Hadieczow Ostrow z Ruska od dawnych lat zową:
Tę Insulę tak zową nie bez swey przyczyny/
Hadieczow ostrow: Bo tam iest wiele gadziny.
Y dziwowidzow morskich/ y rozmaitego
Chrobactwa/ tudziesz ptastwa morzu przywykłego.
Ktore y tu/ y owdzie gorę wylatuie/
A barzo smrodliwy iad od nich zalatuie.
Babami ie tam żową/ więtsze niż Labęćie/
A Zeglarzom ten wysep/ iest na wielkim wstręćie.
44
Tamże z Tatarskiey Ziemie/ z Miasta rzeczonego
Kozłow/ przyszło Galer dwie: na ktorych naszego
Ludu więzniow wybranych do tyśiąca bylo/
A niawiast z dziećmi ośm set/ tych się nie liczyło.
Turkow też nad pułtora tysiąca nic więcey
Nie było/ tam Kozacy przypadszy co prętcey
Ku onym dwom Galerom/ Turki wyśćinali/
Więżniow wyswobodzili/ wielką otrzymali
Zdobycz/ z ktorą się do swych Porohow wroćili/
A onę korzyść między swoie rozdzielili.
[Той же з козаками ходив і на Чорне море, де не один караван
турецький воду поре. А насамперед під Білгород11, де з користю великою
взяли судно турецьке із арматою всілякою. Турків чимало побили. Від
Білгорода ж занесла їх погодним вітром морська вода на один острів,
котрий простою мовою Гадячів-острів по-руські від давніх літ звуть. Той
острів так звуть не без причини Гадячим островом12: бо там є чимало
гадичини. І диковинок морських13 і розмаїтої комашні, також і птаства
до моря звиклого, котрого і тут і там угорі безліч літає і дуже ядучий
сморід від них долітає. Бабами14 їх там звуть, за лебедів більші, а морякам
той острів є великою перепоною. Там же з Татарської землі, з міста
прозиваного Козлов15, прийшло дві галери, на яких нашого люду, добір -
них бранців до тисячі було, а жінок з дітьми вісімсот, ті й не лічилися.
Турків також понад півтори тисячі, і нічого більше. Там козаки при -
співши щонайшвидше до отих двох галер турків висікли, в’язнів звіль -
нили та велику отримали здобич, з якою до своїх Порогів повернулися і
оті набутки між себе розділили.]
Знову таки відзначимо скромність акваторії, на якій оперують запо -
різькі пірати 1590–1591 рр. (це лише каботажна траса від Євпаторії до
Білгорода-Дністровського). Зрештою оповідач обертається до Правобе -
режжя, для якого низовці є власне сторожами, а не нападниками. Описує
він також і внутрішньозапорізькі угіддя понад самим Дніпром.
A iż wiedział przeskoki/ y zaczayne znaki
Kuczmienskie/ y Wołoskie/ ba y czarne szlaki/
Tych to prętkich Pohancow Kimikowski/ tedy
Nabawił ich tam nie raz z swym kozactwem biedy/
Wiedział ich y przewozy/ gdzie to dzikie plemię/
Przez Dniepr się przeprawuie w zyzną Ruską Ziemię.
U Ostrową Chortycy/ miedzy Porohami/
Y miedzy Czerwonemi z dawnych lat gorami.
45
Więc u Borhuna/ więc też u Olchow/ gdzie zdawna
(Dżiś tam Strzelicą zową) często bywą sławna
Porażka na przeprawie Tatar przez Kozaki/
Ktorzy tam w tym swoy zwyczay zachowuią taki:
Wziąwszy pewną wiadomość/ iż Tatarzy maią
Tam tędy iść w Ruski kray/ więc się zasadzaią
We trzćinach po Insułach: iedni z wierzchu wody/
A drudzy zaśię z dołu/ iuż tam nie bez szkody
Pohancow/ chyba że im pomocy dodaią
Galery/ ktore pod czas z Turek przybywaią.
Bo wiedząc Car Tátarski/ iż nań zawsze ważą
Kozacy/ więc też ma swą na Gálerach strażą/
Ale tylko ná ten czas/ kiedy zaiezdżaią
Pohańcy w Ruskie kraie: lecz gdy sie wracaią/
Nie masz niskąd żadnego ratunku/ nadżieie/
W ten czas názad Tatarzyn z płonem idąc mdleie.
Bo mu Kozacy y płon odeymą/ y wiele
Poydżie ich tám/ gdżie Charon łoże im uśćiele.
Gdżie kiedy sto Kozakow z Rusznicámi będżie/
Tam tyśiącom Tatarom zmylą szyiki wszędzie.
Jakosz się to raz poraz częstokroc trafiáło/
Ze poszlo do Charonta Pohancow niemáło.
Trafiło sie to raz y za Mikośynskiego/
Ktory przy sobie tego miał Kimikowskiego.
Wielką moc u Borhuna Tatar potopili/
Wiele więżniow nabrali/ płon wszystek odbili.
[А оскільки знав перескоки і потаємні знаки — Кучманські, Волоські,
ба і Чорні шляхи16, то тих прудких Поган Кимиковський тоді не раз
займав, зі своїм козацтвом перебуваючи. Знав і їх перевози, де це дике
плем’я через Дніпро переправляється в плодючу Руську землю. У ост -
рова Хортиці, між Порогами і між Червоними з давніх літ горами. Ось і
у Бургуна17, ось також і у Ольхова18 (нині тамте місце Стрелицею
кличуть), що здавна часто буває славна поразкою на переправі татар від
козаків, котрі тамто свій звичай утримують такий — взявши певну
звістку, що татари мають там тоді йти в Руський край, відтак і сідають у
засідки в очереті по островах: одні згори річки, другі ж знизу. Вже там це
не без шкоди Поганам, хіба що їм допомоги додадуть галери, котрі під
той час від турків прибувають. Бо знає цар татарський, що на нього
завжди чигають козаки, отже також має свою сторожу на галерах. Але
46
це тільки на той час, коли йдуть в набіг Погани на Руські краї. Але коли
повертаються і [бранці вже] не мають на жодний порятунок надії, у той
час татарин, з полоном йдучи, обмирає, бо в нього козак і полон відбирає,
і багато їх йдуть туди, де Харон19 ложе їм стелить. Бо коли сто козаків з
рушницями буде, то тисячам татар шию намилять повсюдно. Як то раз по
раз часто-густо траплялося, що йшло до Харона Поган немало. Трапи -
лося це раз і за Микошинського, котрий при собі мав того Кимиков -
ського. Велику силу біля Бургуна татар потопили, багато в’язнів набрали,
полон увесь відбили.]
Тут в оповідь вплетена фольклорний переказ про річки Дніпро і
Кінську Воду (нині ширше відомі близькі за сюжетом оповідання про
Дніпро та Десну20). За течією Кінської Води оповідач і проводить читача
аж до моря.
[Ruska Historia o konskiey wodzie y o Dnieprze]
Dniepr tám zowa Słauta to iest Rzeka sławna/
Są y na Konskiey wodżie przewozy ich zdawna.
Bo Konska woda z Dnieprem aż do Morza płynie/
O czym taka przypowieść Ruska zdawna słynie:
Gdy sobie Konska woda z Dnieprem rozmawiała/
Tak Dnieprowi ta Rzeká śmiele powiedżiała:
Ze ia przez cię przebieżę/ lecz nie gorą/ spodkiem;
Y puśćiła wnet kruka przez Dniepr samym śrzodkiem
Na drugą stronę: ktory skoro przelećiawszy/
Miał się iey ozwać: ona też go usłyszawszy
Miała nurt swoy wyrzucić: W tym Dniepr rozgniewany/
Wypuśćił wńet Sokołá/ ktory na przemiany
W poyśrzod Dniepru na kruka uderzuł potężnie/
Y tak tam kruk zakraknął: A ona też mężnie
Nurt swoy pośrzodkiem Dniepru bystrego wydała/
Y swym trybem w Moskiewską stronę pobieżała.
Okrążywszy Dumantow, y Perhasław znowu
Biegła Tatarską stroną szukaiąc obłowu.
[Руська історія про Кінську Воду та про Дніпро. Дніпро там звуть
Славутою, тобто Рікою славною. Є і на Кінській Воді перевози їх здавна.
Бо Кінська Вода з Дніпром аж до моря плине, про що така оповідка
руська здавна слине: Колись собі Кінська Вода з Дніпром розмовляла і
так Дніпрові та річка сміливо казала, що я через тебе перебіжу, але не
горою21, а посередині. І пустила відразу крука через Дніпро самою
47
серединою на другу сторону. Який, як скоро перелетить, мав до неї
озватись. Вона, його почувши, мала течію свою перекинути. Тим часом
Дніпро розгніваний випустив відразу сокола, котрий навперейми [злетів]
і посеред Дніпра на крука вдарив потужно. І так там крук закаркав.
А вона також мужньо течію свою серединою Дніпра вкинула і своїм
трибом у Московську сторону побігла. Окруживши Домантів22 і Пере -
яслав знову, бігла татарською стороною шукаючи поживи23.]
Спеціально оповідач зупинився і дніпрових Порогах.
[Porohy kozackie.]
A że do Zaporożá/ gdżie śiedm progow sławnych/
Stoią w mili od śiebie ż wiekow starodawnych.
Kodak/ Woron/ Bohatyr/ Surski y Zaborá/
Y Baydak/ á śiodmego że z tamtad nie wczorá/
Nie może w pámięć przywieść/ ten co mi powiadał/
Ja też nie wiem/ bom miedzy Kozaki nie śiadał.
Jednák doszedłem potym od kogo inszego/
Nienásycieć iest hasło Porohu śiodmego.
Więc tamta Konska wodá/ przez Porohy wszytkie
Szła z Dnieprem swoim brzegiem. Potym w pola brzytkie
Tatarskie udawszy się/ aż do Kamiennego
Zakonu szłá osobno. A u mieysca tego
Znowu sie zaś z szerokim Dnieprem pokumała/
Y z nim wespoł/ swym brzegiem Tatarskim bieżała
Aż pod Białe iezioro. Tam zaś przybieżawszy/
Y pierzchliwie znowu się z Dnieprem pogniewawszy/
Od Białego Jeżiora wiodła tor swoy spory/
Swym oddzielnym przećiągiem/ pod Czerwone gory.
Stamtąd zaś tey zuchwałey Konskiey rzeki woda
Szła przed śię swoim nurtem/ aż do Słamhoroda.
[Пороги козацькі. А що до Запоріжжя, де сім порогів славних стоять
за милю один по одному з віків стародавніх. Кодак, Ворон, Богатир24,
Сурський і Забора25, і Байдак26, а сьомого, через те, що звідти ж не вчора,
не може згадати, той хто мені оповідав. Я також не знаю, бо між козаками
не сидів, але дізнався потім від когось іншого — Ненаситець є назва
Порога сьомого27. Отже тамта Кінська Вода, через усі Пороги йшла з
Дніпром своїм берегом. Потім, у бридкі поля татарські удавшися, аж до
Кам’яного Затону йшла осібно. А у місця того знову ж з широким
Дніпром покумалася і з ним спільно своїм берегом татарським бігла аж
48
під Біле озеро28. Туди ж прибігши і запально знову із Дніпром роз -
сварившись, від Білого Озера вела шлях свій швидкий своїм окремим
перебігом під Червоні гори29. Звідти ж тієї зухвалої Кінської-річки вода
йшла вперед своєю течією аж до Іслам-города30.]
Далі згадані місця свіжої бойової слави запорожців — Іслам-Кермен
(«Сламгород») та знову — перевіз у Бургуна. Завершує представлення
«запорізького світу» дніпровий «Лиман».
[Slamhorod zamek Tatarski Kniaś Ruzynski zburzył.]
Ten Słámhorod niekiedy był to Zamek mocny/
W dżikim polu Tatarskim/ y barzo pomocny
Tym Pohancom na naszych: lecz dżiś tylko znaki
Zburzył go Kniáz Ruzynski z mężnemi Kozaki.
[Mieysce u Burhuna kedy Tatarowie giną]
Z támtąd zaś áż pod Burhun swym brzegiem bieżała/
Gdżie na przewożie ginie Tatar część nie mała.
Tam iuż mimo Perekop polmi Tatarskiemi/
Gdżie słony Limen bieży nurtami ćichemi.
Koło swe do Czarnego morza obroćiła/
Tam wpadszy wszystkich swoich tancow dokonczyła/
W toż morze w Czwierći mili/ Dniepr/ y Limen upada/
Ale káżda osobno swoim nurtem włada.
[Іслам-город — замок татарський князь Ружинський зруйнував. Той
Іслам-город колись був то замок сильний у дикому полі татарському.
І дуже помічний тим Поганам на наших, але нині тільки сліди його.
Зруйнував його князь Ружинський з мужніми козаками31. Місце у Бургуна
де татари гинуть. Звідти же аж під Бургун своїм берегом бігла, де на
перевозі гине татар чимало. Там вже повз Перекоп полями татарськими,
де солоний Лиман біжить течіями тихими. Коло своє до Чорного моря
обернула, там впавши всіх своїх танців закінчила. У це ж море за чверть
милі Дніпро до Лиману впадає, але кожний осібно своєю течією володіє.]
Зрештою, оповідач знайомить читача і з резиденцією запорожців —
тим що згодом стало прийнято називати Січчю32.
[Kiedy Kozacy lećie a kiedy zimie meszkaią]
A iesli chcemy wiedziec kedy przybywaią
Kozacy czasow piewnych y gdzie spoczywaią/
W szabelnikowey Wietce/ lub na Zborowskiego
Położeniu zimuią/ lub na Ruzynskiego.
49
Na wiosnę zaś skoro więc wody wielkie wstaią/
Tedy do Czortomłyka z tamtąd uciekaią.
Albo do Bazawłoka: a dobytki swoie/
Y konie w Tomakowce maią/ bo tam boie
Niebywaią/ z tamtąd zaś gdy robactwo wstaię/
Ustępuią na Lato w swe zwyczayne Kraie
Do Chortyce/ na skalę wielką: a zaś skoro
Jesień przyidzie/ natychmiast ustępuią sporo
Do Czerwonych gor: y tak iak mieysca swe znaią/
Tak się też na nie/ czasow pewnych przenaszaią.
[Де козаки влітку, а де взимку мешкають. А якщо хочемо знати, де
перебувають козаки в певні часи і де спочивають — у Шабельниковій
Вітці33, або на Зборовського34 або на Ружинського35 станах зимують.
Навесні, оскільки ж бо швидко води великі встають, тоді до Чортомлика
звідти втікають або до Базавлука. А здобич свою і коні на Томаківці
мають, бо там бої не бувають. Звідти ж, коли робацтво36 встає —
відходять на літо у свої звичайні краї — до Хортиці, на скелю велику.
А як скоро осінь прийде, натомість відходить чимало до Червоних гір37.
І так як місця свої знають, так теж на них у певний час переносяться.]
Як бачимо, постійної Січі на Запоріжжі на 1590–1591 рр. не існує і
власне тут ми маємо єдиний на сьогодні опис т.зв. «кочовища» запо -
рожців (без розшифрування, цей термін не рідкість у актах кінця XVI ст.).
Зрештою, цілком завершує Пашковський свій опис Запоріжжя заува -
женнями про раціон козацького харчування (за прикладом Таранов -
ського, де також згадується саламаха?) та їх житла-курені.
Zywność ich Salamacha/ y orzechy wodne/
Ktemu zwierz rozmaity/ Ryby wieloplodne/
Od ktorych iako wieprze/ w swych oboziech tyią/ [Obozy Kozacy zową
kureniami.]
Bo y żimie/ y lećie/ nád wodámi żylą.
W tych tedy uroczysczach przebywał foremnych/
Kimikowski z Kozaki w fortunach odmiennych.
[Пожива їх саламаха38 і горіхи водні39. До того звір розмаїтий, риби
багатоплідні. Табори козаки звуть куренями. Від яких як вепрі у своїх
таборах криються, бо і взимку, і влітку над водами живуть. У тих тоді
урочищах облаштованих перебував Кимиковський у фортунах змінних.]
Подальший сюжет «Турецьких історій» вже полишає Запоріжжя,
адже десь навесні 1591 р. Кимиковський взяв участь у нападі на
московське посольство, яке, у супроводженні купців, простувало до
50
Криму. Раптовий напад спочатку приніс успіх козакам, але згодом їх
наздогнали та погромили татари. Кимиковський знов опинився в полоні,
з Криму його перепродали до Туреччини, де він згодом був примушений
прийняти іслам. Лише десь 1598–1599 рр. він через Грецію й Італію
повернувся до Польщі. Тут він, щоправда, знову зв’язався із козаками і
подався разом ними на службу господаря Міхая Витязя (1558–1601) до
Волощини. Потім, коли Я. Замойський звелів підданим Корони залишити
Міхая, став під звитяжні корогви цього великого коронного гетьмана (до
речі, відомо, що й запорожці активно брали участь у цих волоських
війнах 1598–1600 рр.). Поранений у битві, Кимиковський волів завер -
шити свою військову кар’єру. Отже, ніяких нових фактів за темою цієї
розвідки подальший текст Пашковського не містить.
Другим оригінальним наративом, що містить багату історико-геогра -
фічну інформацію про Запоріжжя, подану так само з оповідань очевидця
(очевидців?) є «запорізький фрагмент» з твору С. Шимановського «Марс
савроматський» (1642 р.)40: Його автор вмістив після опису козацьких
війн 1637–1638 рр. Це нарис «довоєнної» козацької «сваволі», якій
власне і поклала край «ординація» на Масловому Ставі 1638 р.
У ньому поет-вояк розлого оповідає про морські рейди запорожців
проти турецьких міст і флоту («галер»). Згадує і про заходи (свіжі?)
турків проти запорожців — будівництво в гирлі Дніпра «вежі», яку «нині
всі Стрільчою звуть»41. У ній «завжди готову» встановлено «армату».
Зауважує оповідач і неефективність цієї перешкоди — козаки вночі
перетягають човни суходолом в обхід цієї Стрільчої Вежі42.
Згадує Шимановський і про відплатні акції турків, викликані козаць -
кими діями. Так, османці щораз на сейм скарги надсилають і відправ -
ляють татар пустошити Поділля, Україну та Покуття.
Річ Посполита вже хотіла дати собі раду із запорізькою вольницею та
її піратськими випадами проти турків завдяки будівництву «першого»
Кодаку. Цю фортецю — тезку першого-таки Порогу збудували 1635 р.
та осадили залогою з німців-найманців на чолі з полковником-французом
Жаном Маріоном. Але її швидко «зніс» І. Сулима — гарнізон винищив
(«і нога не ушла»), вали «зарівняв із землею». За це його «прудко»
піймали та, разом із Павлюком, видали королю. Сулиму стратили, а за
Павлюка просив канцлер коронний Т. Замойський, і йому король «про -
бачив провину».
Цей «першокодацький» вступ готує читача до наступного розділу під
лаконічною назвою «Кодак». Це остання військова «експедиція» часів
Владислава ІV описана Шимановським у «Марсі савроматському».
51
Новий Кодак збудований 1639 р. Він був «безпечніший» за перший.
Розташувався цей найпівденніший річпосполитський форпост на «горі
високій» над Дніпром, що тут спадає під самий замок, «люто з великим
шумом об Поріг розбиваючись». Фортеця була «нездобутими валами
оточена» та «густо потужними гарматами уставлена». Тут мешкав
«губер натор» з вишколеними вояками-«чужоземцями». Шимановський
сподівається, що в майбутньому вони дадуться взнаки не лише сва -
вільним козакам, а й турецькому султанові.
Далі йде опис Порогів. Принагідно згадаємо інформацію Боплана про
те, що коронний гетьман С. Конєцпольський, заклавши Кодацький замок,
вислав його з кількома загонами описувати всі дніпрові Пороги43. Дуже
вірогідно, що Шимановський черпав з аналогічного/паралельного дже -
рела — свідчень безпосередніх учасників цієї виправи44. До речі, хроніст
також вираховує 13 Порогів, але його список дещо відрізняється від
наведеного на мапі Боплана.
Пороги Шимановським зображені «так огромними, як найбільші
гори». Перший — Кодак. Він «з давніх часів слине». Другий — Сур -
ський, «через який течія Дніпрова плине». Третій — Лоханний (Лохан -
ський). Четвертий — Таволжаний (Таволжанський), з назвою від таволги
(«тавула»), що тут зростає. П’ятий — Княгинин. Шостий — Ненаситець,
названий так козаками в пам’ять про численних потонулих побратимів.
Сьомий — Звонець. Восьмий — Вовнигів, про який також зауважено,
що так його козаки («осавули») кличуть. Дев’ятий — Воронові Забори.
Десятий — Будило. Одинадцятий — Линець (його так також назвали
«старинні отамани»). Дванадцятий — Личний (Лишній), а останній,
тринадцятий, — Вільний. У підсумку переліку Шимановський знов
зауважує, що імена Порогам надані «козаком свавільним».
Далі йде опис Запоріжжя — «козацького мешкання, наймилішого
осавулів усіх кочування». Тут вони займалися рибальством та мис -
ливством, заходячи далеко та лише вряди-годи повертаючись до своїх
куренів-наметів. Тут таки мали понад рікою вдосталь деревини («лип
високих»), з якої будували собі човни для морських експедицій, таких
шкідливих для турків.
За Запоріжжям, зауважує Шимановський, Дніпро «ллється широко»
та є, через рівнинну місцевість, не дуже глибоким. Неподалік Тавань-
перевіз, де татари переправляються, коли нападати на правобережні
коронні володіння «готуються». Подолавши тут Дніпро, вони йдуть в
набіг «своїми Шляхами». З них перший — Чорний, веде на «Україну».
Другий — Кучманський — на Волинь («звідки користь готову мали»).
52
Третій — Золотий — за Дністром. Останній вів на Покуття (татари також
«звідти великі здобичі мали»).
За Таванню вже вищезгадувана Стрільча Вежа — «понад самим
Лиманом». Ним і закінчується Дніпро.
На виході з лиману в Чорне море лежить острів Гадячий (Березань).
Про нього Шимановському відомо, що тут, коли козаки «на море випа -
дали», вони «свою раду найпершу мали».
Далі лежить Тендра (Тендрівська коса), яку автор «Марса савромат -
ського» також зве «островом». Вона, за розрахунками оповідача, роз -
ташована на відстані «від берега моря» більше ніж «день» плавання
«баркою». Тут також «часто спочивали» запорожці, коли йшли «на море»
або коли вертали.
Морськими шляхами козаків обумовлений і подальший географічний
екскурс Шимановського. На сході він згадує Дон, який сполучається з
Азовським морем («Меотійське озеро»), у котре треба заходити із Чор -
ного моря через Боспор Кимерийський, обігнувши Крим-«Таврику».
Близько цього шляху і Перекоп — «кримський замок». З-під нього «аж
до моря великий канал біжить».
На захід за Лиманом, «проминувши» Стрільчу Вежу, замки турецькі
«понад морем лежать». З них «найзначнішими» Шимановський уважає
Очаків, Тегиню (Бендери), Білгород-Дністровський, Трапезунд і Килію.
Мовлячи про саме Чорне море, він поетично акцентував на пануванні
тут турецького флоту (це море «галера кривим носом поре»).
Часи, коли монополію Туреччини на Причорномор’я активно підва -
жували козаки «старинні», Шимановський оголошує вже минулими.
Нині шлях за Пороги на міцному запорі. Лише реєстровці з’являються
тут на легітимній основі. Вони ходять на Запоріжжя за встановленою
чергою, і головний предмет їх зацікавленості вже не турки, а самі лише
кримські татари. Сутички з останніми є тут звичайним заняттям сторож
реєстрових козаків.
Цікаво, що «запорізький фрагмент» Шимановського використано у
віршованих описах запорожців у «Владиславі IV…» (Лешно, 1649)
Самуеля Твардовського та «Катафалку рицарському…» (без місця друку,
1649) — твору на смерть Миколая Фірлея пера анонімного автора45.
Таким чином, обидва проаналізованих «запорізькі» уривки з творів
М. Пашковського та С. Шимановського дозволяють примітно розширити
обрії історико-географічного представлення Запоріжжя кінця XVI —
першої половини XVII ст. Вони цінні тим, що творилися на базі вражень
безпосередніх очевидців. Зрештою, низка топонімів, згаданих у цих
53
текстах, або не має аналогів в інших джерелах, або може бути пояснена
лише завдяки цим наративам.
1 Наразі найдокладнішим дослідженням цієї історії є: Kuran Michał. Losy i
doświadczenia turecko-tatarskie Jakuba Kimikowskiego w epickiej próbie Marcina
Paszkowskiego «Dzieje tureckie»// Napis, seria XI. — Warszawa, 2005. — S. 29–52.
Проте, польський дослідник не помітив певні хронологічні маркери присутні в
тексті, відтак невірно датував події дещо ранішим часом (зокрема, перебування
героя на Запоріжжі віднесене до 1580 р.). З українських дослідників, які звер -
талися до цієї теми, див.: Пилипенко В.М. Мартин Пашковський — забутий
український поет і публіцист початку XVII ст. // Сіверянський літопис. —
Чернігів, 2008. — № 5. — С. 11–18 (розвідка ця є загальною характеристикою
творчості Пашковського, без, так би мовити, порядкового розбору текстів);
Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. — К., 2001. —
Т. 2, кн.2: Перша половина XVII ст. / Упор., прим. В. Шевчука. (тут вміщені, з
1995 р. вже неодноразово передруковані, переклади Валерія Шевчука уривків з
«Історій турецьких» М. Пашковського, які через повну «поетичну вільність»
перекладача малопридатні для використання істориками). Електронний варіант
останньої публікації див.: http://litopys.org.ua/suspil/sus37.htm .
2 Текст Тарановського був виданий німецькою мовою (Нюрнберг, 1571), відо -
мим був також і полономовний рукопис, з якого оповідання було видано у
середині ХІХ ст. (Podróże i poselstwa polskie do Turcyi, a mianowicie: podróż
E. Otwinowskiego 1557, Jędrzeja Taranowskiego Komornika J.K.M. 1569, i Poselstwo
Piotra Zborowskiego 1568. — Kraków, 1860. — S. 41–63) та, зі скороченнями,
століттям по тому (Antologia pamiętników polskich XVI wieku. — Wrocław,
1966. — S. 203–216).
3 В оригіналі це: Paszkowski Marcin. Dzieje tureckie y utarczki Kozackie z Tatary,
tudzież też o narodzie, odrzędziech, nabożenstwie … tych pogan …: przydany iest do
tego Dictionarz ięzyka tureckiego y disputatia o wierze chreścianskiey … — Kraków,
1615. — S. 18–22.
4 Молочна — річка в сучасній Запорізькій обл., впадає до Молочного лиману
Азовського моря.
5 Перебійна — невеличка ліва притока (вітка) Дніпра, біля Херсону. Але
взагалі-то це досить «серійний» гідронім, отже цілком вірогідне і його пов’язання
із р.Кінською (Кінськими Водами, Кінкою, Конкою) — так само лівою притокою
Дніпра. Вірогідно також, що йдеться про Кінську Промойну, де річка Кінська
зливалася з дніпровськими затоками (так про неї згадував Е. Лясота 1594 р., див.:
Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. — Т. 2. — Львів, 1991. — С. 78).
Вододіл між Молочною та Кінською — відправна південна точка Муравського
шляху та зручне місце для засідки на обтяжених худобою татар.
54
6 Мікошинський Богдан — гетьман запорожців (згадки з 1586 і 1594).
7 Князь Місей — Михайло Олександрович Вишневецький (1529–1584),
канівський і черкаський староста (1559–1580).
8 Біла Криниця — вірогідно топонім пов’язаний р.Білозерка, лівою притокою
Дніпра (впадає до нього відразу нижче Кінської).
9 Кам’яний Затон — лівобережна дніпрова затока, недалеко р. Білозерки.
10 До речі, відомий фольклорний переказ, де Кінська виведена рікою-
кордоном від татар, див.: Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Над -
дніпрянщини. — К., 1990. — С. 173.
11 Білгород (Акерман) — сучасний Білгород-Дністровський.
12 Гадячий острів — це о. Березань у гирлі Дніпро-Бузького лиману, поруч із
Очаковом.
13 На берегах сторінки є роз’яснення, що то за диковинки — «Swini y
niedzwiedzi morskich tesz tam pełno/ Свиней і ведмедів морських там повно».
Морськими свинями тут названо дельфінів, а морськими ведмедями — чорно -
морських тюленів-монахів.
14 Баби — це пелікани.
15 Козлов (Гезлеве) — сучасна Євпаторія.
16 Кучманський, Волоський та Чорний шляхи — класичне 3-доріжжя, яким
здійснювалися татарські набіги на Правобережну та Західну Україну.
17 Бургун, Бургунка — острів, річечка, переправа біля правобережного
с. Бургунка Бериславського р-ну Херсонської обл.
18 Ольхов (Стрелица) — можливо йдеться про давньоруське Олешшя-Олешки
(сучасний Цюрупинськ). Адже прочитати Olchow можна і як Ольгів. Це, до речі,
б пояснило як назва Стрелица пізніше приблукала на недалекий Кінбурн (див.
далі текст з С. Шимановського). А поруч із Бургункою знане с. Ольгівка
Бериславського р-ну Херсонської обл. засноване, щоправда, вже аж 1830 р.
19 Харон — у давньогрецькій міфології перевізник до царства смерті.
20 Див. зокрема: Савур-могила. Легенди і перекази Нижньої Наддніпрян -
щини. — С. 9–10.
21 Себто — в обхід?
22 Нині с.Домантове Золотоніського р-ну Черкаської обл.
23 Себто перескочити Кінській Воді не вдалося, її відкинуло навіть вгору і
вона мусила далі плинути вздовж лівого (татарського) боку Дніпра.
24 Лоханський поріг? (нижче нього при впадінні до Дніпра річечки Мокрої
Сури відомі скелі Богатирі).
25 Забора — не загальна назва кам’яної гряди, що на відміну від порогів не
цілком перетинає річку. У системі дніпрових Порогів таких забор було кілька.
26 Будило, Будилівський поріг?
55
27 Цікаве свідчення, що у Пашковського був не єдиний інформатор про
Запоріжжя.
28 Білозерка — вже згадувана ліва притока Дніпра.
29 Червона або Лиса гора знана на правому березі Дніпра вище Микитин -
ського Рогу.
30 Іслам-город (Іслам-Кермен) — нині це терени м. Каховка.
31 Мова йде про князя Богдана Ружинського, гетьмана запорожців, який сам
загинув при цій облозі Іслам-города (Іслам-Кермену) у 1576 р.
32 Як у модерній історіографії вкорінявся міф про давність Січі див.:
Падалка Л.В. По вопросу о существовании Запорожской Сечи в первые времена
запорожского казачества. — К., 1894 [відбитка з часопису «Киевская старина»].
33 Шабельна Вітка відома за «Реєстром річок і прикмет, які лишаються з обох
боків річки Дніпра, починаючи від міста Переволочної» від 24.ХІ.1697 р., див.:
Величко С.В. Літопис. Т. 2. / Пер. з книжної української мови, комент. В.О. Шев -
чука; Відп. ред. О.В. Мишанич. — К., 1991. — Розділ 38 ( http://izbornyk.org.ua/
velichko/vel55.htm ).
34 Район Чортомлика? Саме там 1579 р. містився табір Самуеля-Самійла
Зборовського. Перелік запорозьких топонімів 1697 р. знає Косу Зборовську (над
лиманом), Зборовський Кут, Вітку Прогній Зборовський, Луг Зборовського —
над лиманом.
35 Йдеться про табір або Богдана Ружинського, гетьмана запорожців у 1575–
1576 рр., або Михайла Ружинського, гетьмана у 1585–1588 рр., або Кирика
(Кирила) Ружинського — гетьмана 1588–1590 рр.
36 Йдеться напевно про літню комашню, але може бути мова тут і про людське
робацтво — козаків-промисловиків, а не вояків.
37 Червона або Лиса гора, як вже йшлося, знана на правому березі Дніпра
вище Микитинського Рогу.
38 Саламаха — страва з квасолі, часнику, хліба, солі. У складеному Миколою
Гоголем словничку до «Енеїди» Котляревського читаємо: «Саламаха — борошно
житнє або пшеничне, киплячою водою розведене з додаванням солi i варене доти,
поки увариться подiбно до густого киселю», див.: Гоголь Н.В. Полн. собр. соч. —
М., 1952. — Т. 9. — С. 499.
39 Водяний горіх плаваючий (чилим, рогульник).
40 Нещодавно вийшла з друку моя книжка, де є розділ (4.4.) про цю працю:
Вирський Д. Річпосполитська історіографія України (ХVI — середина XVII ст.). —
К.: Інститут історії України НАН України, 2008. — У 2-х ч. Оскільки повний
текст цієї праці поданий на сайті Інституту історії України НАНУ
(www.history.org.ua), то у даній розвідці не подаємо розлогих цитат оригінального
тексту Шимановського. Аналізований тут уривок див. ч. 2 на стор. 434-5 і 461-4
(в оригіналі: Szymanowski Samuel. Mars savromatski, to iest od szczęśliwey koro -
nacyey naiasnieyszego Wladislawa IV z laski Bożey krola polskiego etc. krotkie
opisanie rożnych expediciy… — Warszawa, 1642. — S. 86–88).
56
41 Урочище Стрільче біля Очакова більш відоме за згадками вже другої
половини XVII ст. Про цю вежу-артилерійську платформу згадував (без назви)
Боплан. Причому, за позначкою на його мапі, це явно пізніший Кінбурн.
Ототожнює їх і опис запорізьких топонімів 1697 р.
42 Порівняй з докладнішим описом такого волоку Бопланом.
43 Г. Л. де Боплан. Опис України. Пер. з фр. Я.І. Кравця, З.П. Борисюк. — К.,
1990. — С. 40.
44 На те, що Боплан був не єдиним, хто тоді займався географічним описом
України нещодавно звернув увагу С. Александрович, див.: Боплан и Наронович-
Нароньский (Ст. Александрович) // Боплан Гийом Левассер де. Описание
Украины. — М., 2004. — С. 106–110.
45 Цьому сюжету планую присвятити в подальшому окрему розвідку.
57
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-54243 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0022 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:13:34Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вирський, Д. 2014-01-30T22:27:57Z 2014-01-30T22:27:57Z 2012 Географія Запоріжжя: за описами М. Пашковського (1615) та С. Шимановського (1642) / Д. Вирський// Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Число 12. — С. 42-57. — Бібліогр.: 45 назв. — укр. XXXX-0022 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54243 908(477.64) Стаття присвячена двом малознаним віршованим описам козацького Запоріжжя кінця XVI — першої половини XVII ст. Доводиться, що представлена в них історико-географічна інформація помітно розширює можливості представлення "запорізького сюжету" у вітчизняній Історіографії. The article covers two little-known poetic descriptions of Cossack Zaporizhzhia of the late 16th — the 1st half of the 17th centuries. Their historical and geographical contents essentially expand the representative possibilities of “the Zaporozhian topic” in the national historiography. uk Інститут історії України НАН України Історико-географічні дослідження в Україні Історична географія Географія Запоріжжя: за описами М. Пашковського (1615) та С. Шимановського (1642) Geography of Zaporizhzhia: M. Pashkovsky‘s (1615) and S. Shymanovsky’s (1642) descriptions Article published earlier |
| spellingShingle | Географія Запоріжжя: за описами М. Пашковського (1615) та С. Шимановського (1642) Вирський, Д. Історична географія |
| title | Географія Запоріжжя: за описами М. Пашковського (1615) та С. Шимановського (1642) |
| title_alt | Geography of Zaporizhzhia: M. Pashkovsky‘s (1615) and S. Shymanovsky’s (1642) descriptions |
| title_full | Географія Запоріжжя: за описами М. Пашковського (1615) та С. Шимановського (1642) |
| title_fullStr | Географія Запоріжжя: за описами М. Пашковського (1615) та С. Шимановського (1642) |
| title_full_unstemmed | Географія Запоріжжя: за описами М. Пашковського (1615) та С. Шимановського (1642) |
| title_short | Географія Запоріжжя: за описами М. Пашковського (1615) та С. Шимановського (1642) |
| title_sort | географія запоріжжя: за описами м. пашковського (1615) та с. шимановського (1642) |
| topic | Історична географія |
| topic_facet | Історична географія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54243 |
| work_keys_str_mv | AT virsʹkiid geografíâzaporížžâzaopisamimpaškovsʹkogo1615tasšimanovsʹkogo1642 AT virsʹkiid geographyofzaporizhzhiampashkovskys1615andsshymanovskys1642descriptions |