Переяславська земля в XIV ст.

На основі археологічних, нумізматичних та писемних джерел розглядаються спірні питання історії Переяславської землі в XIV ст. Найдавніші празькі гроші Яна І Люксембурзького (1310–1346) та Карла І (1346–1378) на Лівобережній Україні представлені серед монет Борщівського скарбу на р. Трубіж. The art...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Історико-географічні дослідження в Україні
Date:	2012
Main Author:	Козубовський, Г.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2012
Subjects:	Історична географія
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54249
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Переяславська земля в XIV ст. / Г. Козубовський // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Число 12. — С. 96-109. — Бібліогр.: 65 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859484617465135104
author	Козубовський, Г.
author_facet	Козубовський, Г.
citation_txt	Переяславська земля в XIV ст. / Г. Козубовський // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Число 12. — С. 96-109. — Бібліогр.: 65 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Історико-географічні дослідження в Україні
description	На основі археологічних, нумізматичних та писемних джерел розглядаються спірні питання історії Переяславської землі в XIV ст. Найдавніші празькі гроші Яна І Люксембурзького (1310–1346) та Карла І (1346–1378) на Лівобережній Україні представлені серед монет Борщівського скарбу на р. Трубіж. The article, based on the archeological, numismatic and written sources, covers the disputable issue of the history of Pereiaslav land in the 14th century. The most ancient groshen of John the Blind (1310-1346) and Charles I (1346– 1378) in the Right-Bank Ukraine are presented in the Borshchiv treasure on the Trubizh river.
first_indexed	2025-11-24T15:43:02Z
format	Article
fulltext	Георгій Козубовський ПЕРЕЯСЛАВСЬКА ЗЕМЛЯ В XIV ст. На основі археологічних, нумізматичних та писемних джерел роз - глядаються спірні питання історії Переяславської землі в XIV ст. Найдавніші празькі гроші Яна І Люксембурзького (1310–1346) та Карла І (1346–1378) на Лівобережній Україні представлені серед монет Бор - щівського скарбу на р. Трубіж. Вісторіографії існують різні погляди на долю Переяслава і Переяславської землі після Батиєвої навали1. Так, одні дослід - ники вважать, що після монголо-татарської навали Переяслав - щина припинила своє існування як окреме князівство, а її територія поступово збезлюдніла і перетворилась на буферну зону між володін - нями руських князівств і Золотої Орди2. Інші, що ще напередодні мон - гольської навали Переяслав не мав князя. Місто з «землею» керу валося якимось намісником, може бути навіть з духовенства, як це було, наприклад, при єпископі Семені, вбитому при захопленні міста татарами. А Переяславська земля, яка втратила власну політичну організацію, підпадає під безпосередню татарську зверхність3. Існує версія, що поселення які продовжували роменські традиції й входили до складу Переяславського князівства, були остаточно розгромлені в ХІІІ ст. і їхнє населення не могло брати помітної участі у формуванні великоруської чи української народності4. У самому Переяславі археологічних пам’яток другої половини ХІІІ– ХІV ст. не виявлено, що пояснюється дослідниками надзвичайно малою кількістю населення, яке не залишило після себе слідів матеріальної діяльності. Лише в ХV ст. на посаді фіксується населений пункт незнач - них розмірів, на основі якого в кінці ХVІ ст. виникає пізньосередньовічне місто5. Хоча і має місце думка про існування Переяслава в ХІV–ХV ст. — міста із замком6. Окремі післямонгольські матеріали, датовані дослід - никами ХІV–ХVІ ст., виявлені на території посаду давнього міста. Фрагменти кераміки другої половини ХІІІ–ХІV ст. знайдені на околиці Переяслава, в ур. Жаданівщина7. Окремі фрагменти кераміки другої половини ХІІІ–ХІV ст. зафіксовані і на давньоруських городищах захід - ної частини Переяславщини8. Матеріали другої половини ХІІІ–ХІV ст. знайдені в східній та південній частині Переяславщини9. 96 Згадки про Переяслав, Переяславську землю зникають з писемних джерел в середині ХІІІ ст. В 1245 р. князь Данило Романович під час поїздки Батия «в лодьи» з Києва потрапив до Переяслава, де його «стретоша татарове»10. Напевно, місто ще якийсь час існувало після подій 1239/1240 рр., залишки населення та міські споруди використо - вувались монгольською адміністрацію для забезпечення власних потреб. Важко переоцінити руйнування, заподіяні Батиєвою навалою в Пере - яславській землі. На городищах і поселеннях зафіксовані чисельні сліди руйнувань і спустошень. Надзвичайно мало відомо сільських поселень на території Переяславщини, які залишилися з домонгольського часу11. На кордонах Переяславської землі, в особливо щільно заселеному в домонгольські часи межиріччі пониззя Десни і Дніпра, матеріали другої половини ХІІІ–ХІV ст. виявлені лише на 5 поселеннях попереднього часу (близько 2%)12. Зникають повідомлення про церковне життя і будів - ництво. Храми Переяславщини датуються давньоруським часом , або ж XVII–XVIII cт.13. А, головне, було зруйновано саме військово–стратегічне значення Переяславського князівства в захисті м. Києва, яке визначилося ще з часу Володимира Святославича14. Згадка в писемних джерелах про створення в 1269 р. об’єднаної сарайсько-переяславської єпархії на чолі з єпіскопом Феогностом, дає підстави вважати, що життя на Переяславщині продовжувалося і після 1239/1240 рр. Крім того, це може бути свідченням значної уваги золотоординської адміністрації до стратегічно важливої території на західних кордонах Золотої Орди. На це вказують і пізніші джерела, зокрема, про адміністративне входження значної частини Переяслав - ського Лівобережжя безпосередньо до складу Сарайської тьми15. Відсутність джерел не дає можливості відтворити всі спустошення Переяславщини в другій половині ХІІІ ст. Але, безумовно, події 1239– 1240 рр. були не єдиною навалою на різноетнічне населення цієї землі і знаменували лише початок тривалого знищення населення, політичних, економічних та культурних засад суспільства. Напевно, повідомлення літопису про значні спустошення під час походу на Литву в 1275 р., основний маршрут якого проходив по Ліво - бережній Україні, є тільки одним з багатьох прикладів16. І хоча звер - тається увага на м. Курськ, можна здогадуватися, що постраждали і інші міста, принаймні, в північно-східній частині Переяславщини. Напевно, після знищення основних міст-фортець Західної і Південної Переяслав - щини, Курське і Путивльське Посейм’я залишалось осередком певної 97 політичної влади на Лівобережжі. Існує гіпотеза, що з 1245 до 1285 р. значна частина Переяславського князівства входила до складу Курського князівства17. Про це свідчить і увага літописів до подій в Посейм’і 1286 р.18. Поєднання дуже зручних географічних умов, наявності значних за площею ділянок лісів і лучних степів з розвинутою різноплановою гідросистемою були надзвичайно привабливими для розміщення великих військових контингентів степняків при одній з головних водних артерій Східної Європи — р. Дніпро. Ці землі слугували чудовою кормовою базою для утримання кінноти — основної і домінуючої сили монголь - ського війська. Важко переоцінити і значення родючих чорноземів і сірих лісових ґрунтів в Лівобережжі19, які давали можливість вирощувати різнопланові культури для забезпечення величезних різноетнічних військових підрозділів. Значні площі в заплавах р. Дніпро, Трубіж та Супій займали трав’яні і торф’яні болота й заболочені луги. Ще в давньоруському періоді вони використовувалися в якості непрохідних захисних рубежів для кінних кочовиків. Система укріплення навколо Переяслава Руського — переяславські «Змійові вали» — своїми від - різками спиралася на кілька болотних систем і перекривала найбільш відкриті для нападів зі степу південний та східний фланги20. Для цієї території характерне і розповсюдження лімініту — легкодоступного природного джерела для виробництва заліза21, такого необхідного в умовах постійних військових конфліктів. Окремі комплекси та їх назви по виробництву зброї і військової амуніції пов’язують з низкою городищ і поселень навкруги Переяслава (Бронь княж, Недра, Руда, Рудин, Рудницькі, Димера, Світильне, Браніца)22. Безумовно, що наявність розгалуженої системи боліт використовували і інші феодальні центри Переяславської землі. Цей фактор, як і значні лісові масиви в північно- східній і центральній частині Переяславської землі23, сприяли збере - женню окремих поселень і не виключали існування окремих невеличких феодальних володінь в післямонгольські часи. Привертають увагу повідомлення джерел про запеклу боротьбу між смоленськими і чернігівськими Рюриковичами за брянські і чернігівські землі на межі ХІІІ і ХІV ст. На Брянщині і Чернігівщині фіксується роздвоєність в орієнтації руських князів, відповідно, на Токту і Ногая24 . Перша військова поразка Токти від Ногая відбулося в кінці 1298 — на початку 1299 рр. на кордоні їх володінь, в пониззі Сіверського Дінця25 — десь поблизу колишніх кордонів Переяславської і Половецької земель26. Лаконічне літописне повідомлення 1300 р. про те, що митрополит 98 Максим «не терпля татарського насилия остави митрополию и збежа из Києва» і «весь Киев — разбежался» підтверджують страшні руйнування на Середній Наддніпрянщині. В сучасній історіографії це повідомлення пов’язують з наслідками антиординських виступів киян, або з підтрим - кою Києвом одного з ординських угрупувань27. Наслідки цих подій були, напевно, не менші, ніж від навали 1239–1240 рр. та всіх наступних військових монгольський кампаній ХІІІ ст. (враховуючи толерантне ставлення ханської влади до духовенства). Слід додати, що 1300 р. джерела фіксують в Золотій Орді і на Русі посуху, неврожай та голод, які продовжуються близько трьох років28. Безумовно, ці події не могли обійти і Переяславщину, населення якої було безпосередньо пов’язано і з Києвом і з степовими районами. Саме з подіями межі ХІІІ–ХІV ст. пов’язується утвердження нової путивльської за походженням династії в Київському князівстві29. Існує версія про входження значної частини Переяславщини до складу Пу - тивль ського князівства в цей час30. Феодальна війна 1298–1300 рр. і природні явища, що слідували за нею, в значній мірі підірвали військово-політичний потенціал Золотої Орди. На думку сучасних дослідників, протягом першого десятиліття ХІV ст. у Ординської держави виникли значні перешкоди у підтримці свого володарювання у Східній Європі за допомогою військової сили, і вона вимушена була звернутися до дипломатичних засобів31. Згадки в писемних джерелах про похід Гедиміна в Центральну Україну в 20-х рр. ХІV ст. по-різному сприймаються в історіографії. Частина дослідників зовсім не визнають цієї інформації. Інші — довіряють і спираються на них у своїх дослідженнях. За повідомленнями білорусько-литовських літописів під час походу Гедиміна на Київ київський князь Станіслав, з’єднавши свої сили з силами князів Олега Переяславського, Льва Луцького і Романа Брян - ського, зустрівся з військами литовського князя Гедиміна під Білгородом, на річці Ірпінь. Переміг Гедимін, в битві загинули луцький та пере - яславський князі, а Станіслав і Роман втекли до Брянська. «И князь великий Гедимін, побравши все городи киевские и самие Киев и Пере - яславль»32. Відоме з літописів повідомлення про окремого князя в м. Києві під 1331 р. визнається абсолютною більшістю сучасних дослідників33. Тоді, поставлений митрополитом новгородський архієпископ Василій та його супутники, зважаючи на небезпеку литовського нападу, спря - мували свою подорож з Волині «між Києвом і Литвою». Новгородцям 99 вдалося уникнути сутички із загоном Гедиміна, але під Черніговом їх наздогнав «Феодор князь Кыевъский со баскакы в 50 человек разбое», отримали з них «окуп», а «Ратьслава протодьякона митрополича, изымав в Киев повели»34. Ця літописна згадка дає можливість дослідникам припускати, що Київська земля з кінця 20-х рр. ХІV ст. була розділена на литовську і ординську сфери володарювання35. Наявність баскака в Києві свідчить про те, що сам Київ знаходився під безпосередньою владою Орди. Незважаючи на неузгодженість багатьох фактів цих повідомлень, суперечливих поглядів на першоджерело і його достовірність, інші не - прямі непов’язані між собою джерела вказують на реальність важливих подій в Центральній Україні в середині 20–30-х рр. ХІV ст. Найбільш аргументованими видаються точки зору про етапність наступів литов - ських князів, існування кількох різночасових (трьох чи чотирьох) походів36, а також, що у 20-х роках відбувався перший етап литовської експансії на Південну Русь37. Окремі наділи на Переяславщині могли мати чисельні представники чернігівських, курських, путивльських, рильських та глухівських князів - ських родин38. Існує низка повідомлень про існування цегляних споруд та невеликих татарських поселень в басейнах р. Орелі Сули та Псла, зокрема, в районі Кременчука, в Хорольському повіті, поблизу Охтирки, старих Санжар, Кобеляк, Правобережної Кишеньки та ін.39. Це може бути свідченням заселення цієї території напівкочовим золотоординським населенням протягом всього ХІV ст. Але, споруд - ження цегляних споруд, напевно, датується часами Узбека (1312–1342) і Джанібека (1342–1357) і пов’язується з утвердження нової релігії в Золотій Орді. Не могла обійти Переяславщину і страшна епідемія чуми в Золотій Орді і Європі в 1346–1353 рр., коли у світі загинуло близько 50 млн. людей. Розповсюдження епідемії пов’язується саме з землями Золотої Орди. Величезні втрати були і на Русі. «Бысть мор силен зело во Смоленське, и в Кіеве, и в Черниговъ и в Суждале, и во всеей земле Русстей смерть люта, и напрасна и скора…, Въ Глуховъ же тогда ни единъ человекъ не остася. вса изомроша…»40. Коротке повідомлення літопису про те, що в 1352 р. в Глухові не врятувалася жодна людина є свідченням того, що пошесть лютувала і на Переяславської землі. Цікаво, що на Переяславщині не зафіксовано монетних знахідок першої половини XIV ст., що може пояснюватися соціально-еконо - 100 мічними та політичними факторами, а також станом вивчення пам’яток, збереженням культурного шару цього часу. Із вбивством Бердібека в 1359 р. Золота Орда, держава, створена заради завоювань, але без історичних коренів на завойованій території, без єдиної економічної та етнічної основи, стає на шлях руйнування41. В сучасній історіографії звертається увага на масштабну військово- політичну кампанію русько-литовських феодалів на чолі з Ольгердом влітку-восени 1362 р., кульмінацією якої стала відома Синьоводська битва і звільнення більшої частини українських земель з-під ординського іга42. Причому, звільнення значної частини України пов’язується з похо дом на Лівобережжя, зокрема на Коршів43, більшістю дослідників він локалізу - ється десь поблизу східних кордонів колишньої Переяславської землі. Традиційно, в історіографії визнається, що з «Київщиною перейшла в залежність від литовських князів і давня Переяславщина»44. Існуючі писемні джерела не дають можливості в повній мірі окрес - лити територію, політичні, економічні та культурні процеси, що від - бувалися на Переяславщині після військово-політичної кампанії Оль - герда. Але, існуючи джерела дозволяють визнати, що «влітку 1362 р… Велике князівство Литовське оволоділо, слідом за Брянськом і Києвом, територією південної частини Чернігово-Сіверської (з центрами Чернігів, Новгород-Сіверський, Трубчевськ, Путивль і Курськ) та більшою час - тиною Переяславської землі, що з нею межувала»45. В центральній і східній частині Переяславщини, західній частині Курщини практично не має скарбів датованих 60-ми рр. ХІV ст., що може свідчити про достатньо мирний перехід цих земель під владу литовських князів. В той же час існує низка курських та харківських скарбів датованих саме 60-ми рр. ХІV ст.46, що вказує на наявність небезпечних (військових (?) подій в цих регіонах. Напевно, що більша частина Переяславщини увійшла до володінь київського князя Володимира Ольгердовича (1362–1394), який проводив власну, досить незалежну, консолідуючу політику, карбував власну монету, один з небагатьох Ольгердовичів зумів утриматися на «київ - ському столі» більше 30 років. Монети київського князя розповсюджені на території Середньої Наддніпрянщини, в тому числі і на Лівобережжі. Для цього часу значно розширюється джерельна база за рахунок археологічних і нумізматичних пам’яток. Збільшується кількість кера - мічних матеріалів — наймасовішої категорії знахідок47. Одне з таких поселень, розташоване за 6–7 км на південний захід від с. Комарівка Переяслав-Хмельницького району Київської області в 101 урочищі Васильків на березі затоки Дніпра в його лівобережній заплаві, ґрунтовно досліджено провідними українськими дослідниками. Посе - лення, що існувало ще з межі Х–ХІ ст. зазнає радикальних змін в післямонгольський час. В кілька разів скорочується площа поселення, та зменшується населення. Особливу увагу привертає житло в центрі поселення (№ 3), яке має сліди потужної пожежі, від якої, напевно, й загинуло. В житлі, в шарі пожежі знайдено монету дірхем Абдуллаха, карбований в Янгі-Шехр в 1363–1365 рр.48. Сліди потужної пожежі ще на кількох житлах поселення свідчать про масштабність акції, яка відбулася на поселенні. Абсолютною більшістю сучасних дослідників Янгі-Шехр пов’язу - ється з городищем Старий Орхей в Молдові, хоча існують й інші версії. Абсолютна більшість таких монет походить з території Молдови (близько 74,2%), а саме, з придністровських пам’яток Требужани, Костешти, Білгород-Дністровський, Сесени, Лозово та інші49. На тери - торії України такі монети відомі в Херсонській, Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській областях та в Криму, але в значно скромнішій кіль - кості: від кількох екземплярів до кількох десятків монет. В останній час знахідки монет Шехр-ал-Джедіда зафіксовані на Поділлі50. Концентрація і срібних, і мідних монет цього монетного двору на придністровських міських центрах свідчить про те, що в середині-другій половині 60-х рр. ХІV ст. основною базою і місцем перебування Мама - євої Орди було саме Придністров’я. Монета з Комарівки є рідкісною знахідкою для України, а на території Переяславщини дірхеми Янгі-Шехра взагалі не відомі. Авторами розкопок. за дірхемом Шехра аль-Джедіда спалення посе - лення Комарівка на Переяславщині датується не раніше 70–80-х рр. ХІV ст.51. Але, враховуючи майже повну відсутність таких монет в скар - бах 70–80-х рр. ХІV ст., напевно, пожежа і руйнування цього по селення відбулися в середині — другій половині 60-х рр. Знахідка в горілому житлі може бути пов’язана з мешканцями поселення, або ж, навпаки, з тими, хто його зруйнував та спалив в 60-х рр. ХІV ст. Речовий матеріал, виробничі комплекси вказують на належність поселення до осілого землеробського населення. Склад одночасного з поселенням могильника характеризується переважанням жіночих та дитячих кістяків. Це може бути свідченням загибелі чоловічого населення десь в іншому місці. Цікаво, що на поселенні фіксується житло ХІV–ХV ст., яке перерізає шар і об’єкти часу пожежі. Тобто, життя на пам’ятці через якийсь час (?) відновилося52. 102 Серед монетних знахідок Лівобережжя привертають увагу крихітні наслідування гюлістанським дірхемам Джанибека 752 р.х. 1351/1352 рр. та 753 р.х. 1352/1353 рр. виявлені біля с. Ніцаха Тростянецького району Сумської області, в Бориспільському та Переяслав-Хмельницькому районах районі Київської області, в невідомому пункті на Лівому березі Дніпра53. Свого часу 17 подібних монеток з Борщівського скарбу на Київщині було віднесено до першої групи карбування київського князя Воло - димира Ольгердовича (1362–1394)54. В Україні випуск таких монет, певно, здійснювався в кількох феодальних центрах Русі-України і може датуватися від часу кампанії Ольгерда 1362 р. до 70–80-х рр. XIV ст. — часу масового надходження і обігу монет мамаєвих ханів і появи нових типів наслідувань. Згідно з датуванням Борщівського скарбу, в обігу такі монети перебували до початку 80-х рр. XIV ст. Концентрація подібних наслідувань в районі с. Ніцаха на Сумщині можна пояснити входженням значної частини Лівобережної України до складу Київського князівства після Синьоводської кампанії 1362 р. Існує можливість і в існуванні окремих феодальних центрів в басейні р. Ворскли та її приток, або ж наявністю в районі с. Ніцаха феодального центру політично і економічно спроможного на власну емісію. На цій території зафіксовано низку городищ з матеріалами XIV–XV ст.55. Не виключно, що один з таких центрів міг знаходитися і в межах Цент - ральної чи Західної Переяславщини. Чудовою ілюстрацією економічних та політичних процесів на Пере - яславщині на межі 70–80-х рр. XIV ст. є згаданий вище Борщівський скарб 1948 р. Виявлений біля мосту через р. Трубіж на кордоні Київської, Чернігівської та Переяславської земель, скарб складався із 113 срібних монет та двох фрагментів розламаної навпіл новгородської гривни з «горбатою» спинкою, вагою 101,01 г та 90,92 г. Останнім часом скарбу присвячено кілька публікацій56. З 113 монет абсолютну більшість (64) становлять дірхеми Золотої Орди від Токти (1291–1312) до Тохтамиша (1380–1399), переважають дірхеми Абдуллаха (1362–1369) (11) та Му - хам меда Буляка (1370–1380) (33). Крім згаданих вище 17 наслідувань гюлістанським дірхемам Джанибека, віднесених до київського кня - зівства, карбування Володимира Ольгердовича представлено трьома монетами відомого типу «князівський знак» — «IS» та монетою з наслідуванням реверсу ординських монет Мухаммеда-Буляка 773 р.х. (1371/1372) та зображенням князівського знаку з дворядковою легендою. 103 8 монет віднесено до карбування новгород-сіверського князя Дмитра- Корибута Ольгердовича (1380–1393)57. Велике князівство Литовське представлено монетою типу «спис із хрестом» — «ПЄЧАТЬ». У скарбі три обрізаних празьких гроша. Гріш Яна І Люксембурзького (1310–1346) обрізано по колу до діаметру 18,2 мм і ваги 1,42 г. Гріш Карла І (1346–1378) обрізано по колу до діаметру 17 мм і ваги 1,25 г. Ще один фрагмент гроша Карла І у вигляді сегменту — ¼ монети має діаметр 13,7 мм і вагу 0,69 г. По суті, це найдавніша знахідка празьких грошів на Переяславщині і Лівобережжі, вона фіксує два основні можливі шляхи надходження чеських монет. Обрізані по колу празькі гроші є характерними пам’ят - ками галицьких земель першої половини — середини XIV ст. Обрізані у вигляді сегменту гроші характерні для території Литви і більше ніде поки не зафіксовані58. 18 наслідувань золотоординським дірхемам Джанибека, Абдуллаха та Мухаммеда-Буляка поки не локалізовані з відомими центрами карбування. Вони можуть бути вироблені у будь-якому феодальному центрі Центральної України, або за її межами. Не виключається мож - ливість випуску таких монет в якомусь з феодальних центрів на Пере - яславщині. Привертають увагу 5 монет, що наслідують дірхеми Мухаммеда- Буляка 782 р.х. (1380) з символом віри і без позначення монетного двору відкарбовані однією парою штемпелів. Монети дуже доброго стану збереження і, напевно, фіксують час тезаврації скарбу, оскільки монети Тохтамиша з датою 781 р.х. 1379/1380 та без дати, представлені типами, карбованими до 1380 року59. Було б дуже привабливим пов’язати цей скарб з наслідками Кули - ковської битви, військовою кампанією Токтамища 1381 р. або походом Кейстута на Сіверщину 1382 р. Але головне те, що на території Переяславщини перетнулися кілька найважливіших напрямів надходження стратегічно важливого металу — срібла. У скарбі присутні золотоординські монети, карбовані ще до 60-х рр. XIV ст. Домінують монети наймасовіших емісій ханів Мамаєвої Орди, що заповнили грошовий обіг більшої частини України в 60–70-х роках XIV ст. Власне карбування найпотужніших князівств Русі-України пред - ставлено ще досить обмеженими, але дуже різноманітними групами монет, що є свідченням дискретності, карбуванню монет під конкретні потреби. 104 Литовська монету типу «Спис із хрестом» є найдавнішою і, поки, єдиною знахідкою литовських монет цього типу в Україні і фіксує, напевне, можливість отримання монетного срібла — з Литви. З цим же напрямом, напевно, пов’язаний і сегмент — 1/4 празького гроша Карла І. Обрізані по колу празькі гроші виявляють зв’язок із західноукра - їнськими, правобережними землями. І, нарешті, розламана навпіл гривня репрезентує основну грошову одиницю, близьку до 191,93 г (101,01+90,9 г). Відсутність празьких грошів серед інших знахідок Лівобережної України XIV ст. засвідчує нерегулярність надходження європейського срібла в той час. Таких монет немає у величезному, більше, 1000 монет, відомому Сосницькому скарбі на Чернігівщині. Не має празьких грошів і в інших скарбах Лівобережжя, де були монети Володимира Ольгер - довича: в Путивлі, Вишеньках, Козельці60. Після знищення Мамаєвої Орди в міжріччі Ворскли і Сули, в районі сучасної Полтави виникає напівавтономне князівство сина Мамая — Мансура, яке після 1392 р. увійшло до складу Великого князівства Литовського, А в XV–XVI ст., нащадки — князі Глинські посіли визначне становище як у Литовському князівстві, так і у Московській Русі. З їх іменами пов’язується розвиток багатьох міст Лівобережної України61. Певно, не обійшли Переяславщину і події 90-х рр. ХІV ст., пов’язані з боротьбою за владу у Золотій Орді. Влітку 1395 р., під час походу армії Тамерлана проти Таш-Тімура, військові дії відбувалися і на Середній Наддніпрянщині. Згідно повідомлень східних авторів, Тамерлан «дій - шовши до місцевості Манкермен (Києва) в стороні р. Узі (Дніпра), розгромив область Бек-Ярика і все їх господарство». «Бек-Тімур-оглан і Актау побігли і, переправившись через р. Узі, потрапили до улуса Хурмудая, люди якого були їх ворогами…»62. Тобто, на території Центральної України в кінці ХІV ст. існували більші чи менші ординські володіння і десь на Лівобережжі, поблизу Києва — Переяславської землі, знаходилися володіння Бек-Ярика — ворога Тамерлана. Можна тільки здогадуватися, що зазнало населення Переяславської землі під час походу воїнів Тамерлана. Але, незважаючи на всі навали і пошесті, в цьому куточку України життя весь час відроджувалося, про що свідчать писемні джерела і археологічні пам’ятки. Найважливішою передумовою для відновлення життя в несприятливих політичних умовах було вигідне географічне становище та традиції працелюбного населення цієї родючої землі. На Комарівському та Озарицькому поселеннях зафіксовані металургійні комплекси як давньоруського часу, так і другої половини XIII–ХІV ст. 63. 105 Саме наявність великої кількості джерел досить доступної болотної руди — лімініту в заплавах річок і боліт Лівобережної України були джерелом і стимулом для розвитку провідної галузі виробництва в умовах фео - далізму. Рудні Лівобережної України XVII–ХVІІІ ст. беруть свій початок з XIII–ХІV ст.64. Тут, на Переяславщині, на перехресті найважливіших водних і сухо - путних артерій65 Східної Європи зафіксовано першу в Лівобережній Україні датовану знахідку європейського срібла — празьких грошів. 1 Мавродин В.В. Очерки истории Левобережной Украины. — Спб., 2002. — С. 344–396; Коринный Н.Н. Переяславская земля Х — первая половина ХІІІ века. — К., 1992. — С. 67–68, 75–78. 2 Егоров В.А. Историческая география Золотой Орды в ХІІІ–ХІV вв. — М., 1985. — С. 37–38. 3 Ляскоронский В. История Переяславской земли с древнейшич времен до половины ХІІІ столетия. — К, 1897. — С. 448. 4 Хабургаев Г.А. Этнонимия «Повести временных лет». — М., 1979. С. 133. 5 Юрченко О.В., Вовкодав С.М. До питання про існування Переяслава в другій половині ХІІІ–ХV ст. // Наукові записки з української історії. — Переяслав- Хмельницький, 2004. — Вип. 15. — С. 31–37; Юрченко О.В. Давньоруська спадщина піздньосередньовічного Переяслава. // Наукові записки з української історії. — Переяслав-Хмельницький, 2005. — Вип. 16. — С. 155; Юрченко О. Політична історія Переяславщини другої половини ХІІІ–ХVІ ст. // Наукові записки з української історії. — Переяслав-Хмельницький, 2002. — Вип. 13. — С. 152–162. 6 Сікорський М.І., Швидкий Д.Г. На землі Переяславський. — К., 1983. — С. 56–57; Сас П.П. Феодальные города Украины в конце ХV — 60-х годах ХVІ вв. — К., 1989. — С. 11, 213, 215. 7 Юрченко О.В., Вовкодав С.М. До питання... — С. 99; Колибенко О., Колибенко О. Археологічні дослідження Переяслав-Хмельницького педагогіч - ного університету (1993–2005) // Наукові записки з української історії. — Переяслав-Хмельницький, 2007. — Вип. 19. — С. 89–102. 8 Кучера М.П. Давньоруські городища в західній частині Переяславщини // Археологія. — 1978. — Вип. 25. — С. 25, рис 4. 9 Кулатова І., Мироненко К., Супруненко О. Давньоруські старожитності Кременчуцького Подніпров’я // Наукові записки з української історії. — Переяслав-Хмельницький, 2005. — Вип. 16. — С. 228–231; Супруненко О.Б. Нові знахідки на Полтавщині // Старожитності Лівобережного Подніпровця. — К., Полтава. — 2010. — С. 34–83. 106 10 Егоров В.А. Вказ. праця. — С. 38. 11 Довженок В.Й. Среднее Поднепровье после монголо-татарского нашествия // Древняя Русь и славяне. — М., 1978. — С. 76–84; Беляева С.А. Южнорусские земли во второй половине ХІІІ–ХІV в. (По материалам археологических иссле - дований). — К., 1982. — С. 23–30, 16, 112–113; Посухою В.І. До питання про заселення Полтавщини XIV–XVI ст. // Археологічний літопис Лівобережної України. — 1997. — № 2. — С. 79; Колибенко О.В. Оборонні укріплення Пере - яслава Руського // Наукові записи з української історії. — Переяслав-Хмель - ницький, 2004. — Вип. 15. — С. 19–25. 12 Коваленко В.П. Чернігово-Сіверська земля в середині ХІІІ ст. // Святий князь Михайло Чернігівський та його доба. Матеріали церковно-історичної конференції. — Чернігів, 1996. — С. 40. 13 Колибенко О., Набок Л. Православні храми Переяславщини: історія, дослід - ження, сучасність. — Переяслав-Хмельницький, 2007. 14 Кучера М.П. Переяславское княжество // Древнерусские княжества Х– ХІІІ вв. — М., 1975. — С. 122–143. 15 Коринный Н.Н. Вказ. праця. — С. 102; Юрченко О.В., Вовкодав С.М. До питання... — С. 32. 16 Егоров В.А. Вказ. праця. — С. 190. 17 Єльников М. Золотоординські часи на українських землях. — К., 2008. — С. 60, 165. 18 Ляскоронский В. История Переяславской земли с древнейших времен до половины ХІІІ столетия. — К, 1897. — С. 212. 19 Колибенко О.В. Природно-географічні умови центральної Переяславщини у Х–ХІІІ ст. // Наукові записки з української історії. — Переяслав-Хмельницький — Чернівці, 1998. — Вип. 5. — С. 41–45; Коринный Н.Н. Вказ. праця. — С. 132–138. 20 Колибенко О.В. Природно-географічні умови ... — С. 43. 21 Петраускас А. Про розвиток залізорудного виробництва на давньоруських пам’ятках Середнього Подніпров’я // Наукові записки з української історії. — Переяслав-Хмельницький, 2002. — Вип. 13. — С. 93–103. 22 Коринный Н.Н. Вказ. праця. — С. 132–138. 23 Ляскоронский В. Ваз. праця. — С. 212. 24 Горский А.А. Русские земли в ХІІІ–ХІV веках. Пути политического раз - вития. — М., 1999. — С. 32. 25 Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского. — К., 1987. — С. 15. 26 Коринный Н.Н. Вказ. праця. — С. 139, 149–150. 27 Шабульдо Ф.М. Земли ... — С. 14–17; Івакін Г.Ю. Історичний розвиток Києва ХІІІ — середини ХVІ ст. — К., 1996. — С. 96. 28 Тизенгаузен В.Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды: Извлечение из персидских сочинений. Т. 2. — М.; 1941. — С. 436, 513; 107 Борисенко Е.П., Пасецкий В.М. Тысячелетняя летопись необычайных явлений природы. — М., 1988. — С. 272. 29 Войнович Л.В. Княжа доба на Русі. Портрети еліти. — Біла Церква, 2006. — С. 415. 30 Бодрухин В. Переяславщина за татарських часів // Наукові записки з укра - їнської історії. — Переяслав-Хмельницький, 2002. — Вип. 13. — С. 147–152. 31 Шабульдо Ф.М. Галицко-Волынское княжество и Тырновская Болгария на пути к политическому сотрудничеству в начале ХІV в. // Культурные и общест - венные святи Украины со странами Европы. — К., 1990. — С. 39. 32 ПСРЛ. Т. 35. — М., 1980. — С. 90–96, 152–153, 179–180, 200, 221. 33 Івакін Г.Ю. Вказ. праця... — С. 60; Горский А.А. Вказ.праця... — С. 29. 34 Шабульдо Ф.М. Земли... — С. 29. 35 Шабульдо Ф.М. Земли... — С. 29–30. 36 Дашкевич Н. Заметки по истории Литовско-Русского государства. — К., 1885. — С. 63–64. 37 Шабульдо Ф.М. Земли... — С. 29–30. 38 Зотов Р.В. О черниговских князях по Любецькому синодику и Чернигов - ском княжестве в татарское время. — Спб., 1892. — С. 90–101, 115–118, 207, 295, 299. 39 Супруненко О.Б., Маєвська С.В., Артем’єв А.В. Костюм дівчини — кочів - ниці з поховання XIV ст. у пониззі Псла // Праці центру пам’яткознавства. — Вип. 71. — К., 2005. — С. 80–94; Егоров В.А. Вказ. праця. — С. 190. 40 ПСРЛ. Т. 10. — М., 1885. — С. 224. 41 Шабульдо Ф.М. Земли... — С. 29–30. 42 Шабульдо Ф.М. Синьоводська проблема: можливій спосіб її розв’язання. — К., 1998. — С. 20–21. 43 Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. — К., 1998. — С. 73–78; Шабульдо Ф.М. Синьоводська проблема ... — С. 13–20. 44 Грушевський М. Історія України-Русі. — К., 1993. — т. IV. — С. 78. 45 Шабульдо Ф.М. Земли... — С. 73. 46 Федоров-Давыдов Г.А. Клады джучидских монет // Нумизматика и эпигра - фика. — М., 1960. — Т. 1. — С. 148–150; Kotlar M. Znaleziska monet z XIV– XVII w. na obszarze Ukraińskiej SSR. — Wrocław, 1975. — S. 23; Шпилев А.Г. Дичневский клад — комплекс женских украшений русско-ордынского порубежья второй половины ХІV в. из Курской области // Российская археология. — 2008. — № 2. — С. 78–83; Бейдин Г.В., Григорьянц М.Н. Клады и монеты Харьковщины. — Харьков, 2007. — С. 64–85. 47 Беляева С.А. Вказ. праця. — С. 70; 48 Бєляєва С.О., Кубишев А.І. Поселення Дніпровського Лівобережжя Х– ХV ст. (за матеріалами поселень поблизу сіл Комарівка та Озаричі). — К., 1995. 108 49 Янина С.А. «Новый город» (Янги Шехр–Шехр ал-Джедид) — монетный двор Золотой Орды и его местоположение // НС ГИМ. Ч. V. Вып. 1. (Труды ГИМ. Вып. 49). — М., 1977. — С. 193–212; Егоров В.А. Вказ. праця. — С. 85; Вар - варинский Ю.Е. «Мамаєва Орда» (по данным письменных источников и нумизматики) // Stratum plus. — 1999. — № 6. — С. 280. 50 Шилін Ю.О., Шиліна О.П. Знахідка монет міста Йангі-Шехр-Шехр ал- Джедід на Вінниччині // Подільська старовина. — 2008. — Вип. ІV. — С. 72–77. 51 Бєляєва С.О., Кубишев А.І. Вказ. праця. — С. 88. 52 Бєляєва С.О., Кубишев А.І. Вказ. праця. — С. 49–55, 88. 53 Хромов К.К. О монетной чеканке на территории киевского княжества в 50-е годы ХІV века («киевские» подражания монетам Джанибека) // Монеты джучидов и сопредельных государств. — К., 2007. — Ч. ІІ. — С. 60–79. 54 Kozubowski G. Monety księstwa kijowskiego w XIV w. // Wiadomości Numiz - matyczne. — 1994. z. 3–4. — S. 127–128. 55 Сухобоков О.В. Дніпровське лісостепове Лівобережжя у VІІІ–ХІІІ ст. (за матеріалами археологічних досліджень 1968–1989 рр.). — К., 1992. — С. 90, 100; Древнерусские поселения Среднего Поднепров’я (Археологическая карта). — К., 1984. — С. 165–169; Супруненко О.Б., Приймак В.В., Мироненко К.М. Старо - житності золотоординського часу Дніпровського лісостепового Лівобережжя. — Київ–Полтава, 2004. — С. 6. 56 Зразюк З., Хромов К. Борщевский клад // Монеты джучидов и сопредельных государств. — К., 2007. — Ч. ІІ. — С. 99–117; Kozubowski G. Op.sit. — S. 121–140. 57 Kozubowski G. Op.sit. — S. 138. 58 Rеmecas E. Vilnius žemutinės pilies pinigų lobis (XIV a pabaiga). — Vilnius, 2003. — S. 21, 71, 103. 59 Зразюк З., Хромов К. Вказ. праця. — С. 115–116. 60 Kozubowski G. Op.sit. — S. 136–137; Kotlar M. Op.sit. — S. 16, 18, 48. 61 Шенников А.А. Червленый Яр. Исследование по истории и географии Среднего Подонья в ХІV–ХVІ вв. — Л., 1982. — С. 87; Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение. — Полтава, 1914. — С. 190. 62 Тизенгаузен В.Г. Вказ. праця. — С. 121; Шабульдо Ф.М. Земли... — С. 29–30. 63 Бєляєва С.О., Кубишев А.І. Вказ. праця. — С. 93. 64 Федоренко П.К. Рудни Левобережной Украины в ХVII–ХVІІІ вв. — М., 1960. — С. 12–13, 22, 254; Тоїчкін Д. Поклади в Україні залізної руди, придатної для виготовлення холодної зброї (XVII–XVIII ст.) // Історико-географічні дослід - ження в Україні. К., 2004. — Ч. 7. — С. 118–135. 65 Коринный Н.Н. Вказ. праця. — С. 169–175. 109
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-54249
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0022
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-24T15:43:02Z
publishDate	2012
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Козубовський, Г. 2014-01-30T22:47:56Z 2014-01-30T22:47:56Z 2012 Переяславська земля в XIV ст. / Г. Козубовський // Історико-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2012. — Число 12. — С. 96-109. — Бібліогр.: 65 назв. — укр. XXXX-0022 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54249 На основі археологічних, нумізматичних та писемних джерел розглядаються спірні питання історії Переяславської землі в XIV ст. Найдавніші празькі гроші Яна І Люксембурзького (1310–1346) та Карла І (1346–1378) на Лівобережній Україні представлені серед монет Борщівського скарбу на р. Трубіж. The article, based on the archeological, numismatic and written sources, covers the disputable issue of the history of Pereiaslav land in the 14th century. The most ancient groshen of John the Blind (1310-1346) and Charles I (1346– 1378) in the Right-Bank Ukraine are presented in the Borshchiv treasure on the Trubizh river. uk Інститут історії України НАН України Історико-географічні дослідження в Україні Історична географія Переяславська земля в XIV ст. Pereiaslav land in the 14th century Article published earlier
spellingShingle	Переяславська земля в XIV ст. Козубовський, Г. Історична географія
title	Переяславська земля в XIV ст.
title_alt	Pereiaslav land in the 14th century
title_full	Переяславська земля в XIV ст.
title_fullStr	Переяславська земля в XIV ст.
title_full_unstemmed	Переяславська земля в XIV ст.
title_short	Переяславська земля в XIV ст.
title_sort	переяславська земля в xiv ст.
topic	Історична географія
topic_facet	Історична географія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54249
work_keys_str_mv	AT kozubovsʹkiig pereâslavsʹkazemlâvxivst AT kozubovsʹkiig pereiaslavlandinthe14thcentury

Переяславська земля в XIV ст.

Institution

Similar Items