Ярослав Дашкевич: кілька штрихів до портрета історика
Висвітлюється життєвий та творчий шлях українського історика Я. Дашкевича. Розглядаються маловідомі сторінки його біографії. The author shows the Ukrainian historian Ya.Dashkevich’s way of
 life and creative work and considers little-known pages of his
 biography....
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Історіографічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Datum: | 2010 |
| Hauptverfasser: | , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2010
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54655 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Ярослав Дашкевич: кілька штрихів до портрета історика / І. Гирич, М. Дядюк // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 170-178. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860258769015930880 |
|---|---|
| author | Гирич, І. Дядюк, М. |
| author_facet | Гирич, І. Дядюк, М. |
| citation_txt | Ярослав Дашкевич: кілька штрихів до портрета історика / І. Гирич, М. Дядюк // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 170-178. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історіографічні дослідження в Україні |
| description | Висвітлюється життєвий та творчий шлях українського історика Я. Дашкевича. Розглядаються маловідомі сторінки його біографії.
The author shows the Ukrainian historian Ya.Dashkevich’s way of
life and creative work and considers little-known pages of his
biography.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:52:51Z |
| format | Article |
| fulltext |
Ігор Гирич
Мирослава Дядюк
ЯРОСЛАВ ДАШКЕВИЧ:
КІЛЬКА ШТРИХІВ ДО ПОРТРЕТА ІСТОРИКА*
13 грудня 2006 р. виповнилося 80 років від дня народження
видатного українського вченого-історика Ярослава Романовича
Дашкевича.
Ярослав Дашкевич є загальновизнаним науковим авторитетом
як в Україні, так і поза її межами, доктор історичних наук, про фе-
сор. За його плечами величезний науковий доробок і нагромад-
жений життєвий досвід. В останні роки він активно працював у
кількох академічних та освітніх установах. Я. Дашкевич — ди-
ректор Львівського відділення Інституту української археографії
та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України та завіду-
вач кафедри сходознавства у Львівському національному універ-
ситеті ім. І. Франка, провідний науковий працівник Інституту
сходознавства ім. А. Кримського НАН України та був старшим
науковим співробітником Інституту європейських досліджень
НАНУ. Я. Дашкевич ось уже понад 60 років у науці, плідно працює
в різних галузях гуманітаристики — історії, мовознавстві, тюрко-
логії, вірменознавстві, етнології, етносоціології, спеціальних істо-
ричних дисциплін, історії культури і політичної думки тощо.
Його перша робота вийшла1 у 1946 р., коли йому було 20
років, і сьогодні загальний обсяг наукового доробку, базованого
на архівних джерелах та матеріалах, налічує більше тисячі
позицій — монографічних видань, документальних праць, нау-
кових статей, рецензій, енциклопедичних гасел, популяриза-
торських та полемічних статей. Це свідчить про неабияку творчу
активність автора і його невтомне бажання бачити Україну в колі
розвинутих європейських країн.
Оптимістичні погляди та прогнози щодо перспектив розвитку
української науки вчений робить, озираючись в далеке минуле
170
* Стаття була на стадії верстки, коли зі Львова надійшла сумна звістка,
що 25 лютого цього року Я. Дашкевич помер.
України та її сучасний розвиток. Трагічні роки історії українсь -
кого народу певною мірою відбилися і на його родині. Батько —
Ро ман Дашкевич — генерал-хорунжий армії УНР, організатор на-
ціонального руху, адвокат за фахом. Мати — національна героїня
Олена Степанів — старшина Легіону УСС, науковець. Лише за-
пізнавши і співвіднісши закладені ціннісні орієнтації у батьківсь-
кому домі, можна дати відповідь на запитання, чому радянська
дійсність не зуміла привабити його своєю облудною ідеологією.
Національні ідеали, прищеплені батьком і матір’ю, були міцно за-
своєні Ярославом Дашкевичем. Вони виробили в нього імунітет
до радянської дійсності, яка засобами пропаганди й історіографії
спотворювала історію України. Історик не пішов на компроміси з
комуністичною владою, завжди займаючи сталу життєву позицію.
Я. Дашкевич навчався спершу у Львівському медичному ін-
ституті (Medizinische Fachkurse) (1944). У 1944–1949 рр. заочно,
а згодом стаціонарно одержав освіту на філологічному факуль-
теті Львівського державного університету ім. І. Франка за спе-
ціальністю українська мова і література. Заочно навчався на
економічному факультеті Нафтового інституту ім. І. Губкіна в
Москві (1949). Навчальний процес поєднував з працею у
Львівській науковій бібліотеці АН України. Спершу був бібліо-
текарем рукописного відділу, згодом старшим бібліотекарем та
бібліографом Кабінету Івана Франка, виконував обов’язки заві-
дувача бібліографічного відділу бібліотеки до 1949 р.2 Зрештою,
обрав фах історика. І наука стала основним змістом його життя.
Досвід батьків, причетність до славного минулого визвольних
змагань українців поставили Ярослава Дашкевича та його родину
в епіцентр ідеологічних випробувань та суворого контролю з
боку радянських ідеологічних органів і спецслужб. Жертвою ре-
пресій стала його мати. Не оминули арешт, ув’язнення, спеціаль -
ні трудові табори і Ярослава Дашкевича. Спочатку Золочівська
в’язниця, тоді табір у Караганді. За репресіями чергувалися роки
безробіття, а згодом і активної наукової праці «у стіл». Він пра-
цює бібліографом відділу історії України Інституту суспільних
наук Академії наук УРСР (1957–1966); старшим науковим спів-
робітником, виконувачем обов’язків завідувача відділу Музею
етнографії та художніх промислів АН УРСР (1967–1972); на-
171
чальником відділу допоміжних історичних дисциплін (1973) та
старшим науковим співробітником (1974–1978) Центрального
державного історичного архіву УРСР у Львові. Згодом про важкі
роки Я. Дашкевич скаже: «Сім найкращих років молодості пішло
на в’язниці й спецтабори — вони виховали мене громадянином.
Хоча шістнадцять років забрало мені безробіття — саме вони,
хоч як парадоксально, зробили мене вченим»3.
Він прагнув в будь-якій ситуації залишатися собою. Саме
тоді, в умовах екстремального життя за комуністичного режиму,
напрацьовано багатющий потенціал знань, який дозволив йому
досягнути височенного рівня професійної зрілості. Я. Дашкевич
став енциклопедистом найвищої проби, ерудитом і поліглотом,
яких мало знає українська історична наука. «Наука, — влучно
відзначила Марта Богачевська-Хомяк, — для українського вче-
ного стала інтегральною частиною його життя, (…) у метушні
абсурдного політичного устрою Дашкевич залишався науков-
цем, (…) поводився, писав, думав як науковець навіть — а може
й особливо — тоді, коли не працював науковцем і коли його до-
вкілля заперечувало його фах»4.
За радянських часів значна кількість праць автора (за нашими
підрахунками більше ста) побачила світ під низкою криптонімів
та псевдонімів, яких в арсеналі вченого було понад двадцять. Пе-
ребуваючи під пильним контролем каральних органів, актив но
вивчав архівні джерела та творив низку наукових праць в ділян-
ках архівознавства, проблем використання історичних джерел,
стану і методики дослідження адміністративних, судових і фіна-
нсових книг в Україні в ХІІІ–ХVIII ст., досліджень, присвячених
українській культурі часів Київської Русі та Гетьманщини.
Його статті 1960–1970-х рр. були присвячені питанням
української історіографії, спеціальних історичних дисциплін, зо-
крема: філігранології, дипломатики; проблемам досліджень з
картографії України ХІV–XVI ст.; історії преси і видавничої ді-
яльності. Він писав масу історико-бібліографічних оглядів, укла-
дав бібліографічні покажчики. Я. Дашкевич — автор низки
історико-краєзнавчих робіт з історії міст і сіл України і переду-
сім соціотопографії. Він написав низку гасел для Шевченківсь-
кої енциклопедії. У першому томі (1976) ним підготовлені статті
172
про С. Горностая, І. Кокорудза, І. Копача, М. Курганова, Ф. Лев-
ченка, О. Лісовського, В. Лукича, Д. Лукіяновича, А. Ляхоць-
кого. В УРЕ Дашкевич подав гасла про О. Савицького. Серію
його енциклопедичних статей подибуємо в «Українській літера-
турній енциклопедії» та «Матеріалах до бібліографічного слов-
ника діячів української книги та бібліографії», зокрема гасла про
Ю. Меженка та М. Кордубу (у співавторстві з О. Пріцаком).
Співпрацював Я. Дашкевич із «Словником польських скоро-
чень» (Київ, 1959, 79 с.). Як сходознавець, історик написав низку
статей про класиків української орієнталістики першої половини
ХХ ст.: «А П. Ковалівський як дослідник джерел з історії східних
слов’ян та України» (1965), а також публікації про В. Й. Фило -
ненка, Т. І. Груніна, Е. Слушкевича — польського вірменознавця.
Значної уваги Я. Дашкевич надавав проблемам вивчення та
пу блікації східних джерел з історії України. Він висловив пропо-
зицію друкувати корпус матеріалів зображень міст України ХVI–
XVIII ст. Коли працював у львівському архіві, то входив до складу
упорядників збірників документів: «З історії революційного руху
у Львові 1917–1939. Документи і матеріали» (1957); «Становище
трудящих Львова 1917–1939. Документи і матеріали» (1961);
«Хрестоматія з історії Української РСР. — Т. 2. 1861–1917. Посіб-
ник для вчителів» (1961) (готував розділи «Західноукраїнські землі
під гнітом іноземних держав у другій половині ХІХ ст.» (с. 242–
269), «Західноукраїнські землі на початку ХХ ст.» (с. 547–574));
«Тарас Шевченко. Документи і матеріали (1814–1963)»; «Іван
Франко. Документи і матеріали 1856–1965»; «Леся Українка.
Доку менти і матеріали 1871–1970» (1971), «Каталог колекції доку-
мен тів Київської археографічної комісії 1369–1899» (1971). Я. Даш-
ке вич був відповідальним редактором збірника «Документи з історії
України. Каталог пергаментних документів ЦДІА УРСР у Львові
(1233–1799)» (1972); у збірнику «Украинско-армянские связи в
XVIII веке» (1969, 165 с.) він виступив укладачем і автором пере-
дмови та коментарів. Робив бібліографічний покажчик «Закарпаття
в українській етнографічній літературі XIX ст.» (1989, 57с.).
Праці й особистість Я. Дашкевича були чи не єдиними в то-
дішній українській історіографії, які не дозволяли українській
історичній науці остаточно ізолюватися від Заходу. Сходознавчі
173
зацікавлення привели Дашкевича до контактів з вірменською
культурою. Вони формувалися, як свідчить науковець, під впли-
вом зацікавлень його матері та під час навчання у Львівському
університеті. Досліджуючи зв’язки Вірменії й України в різних
ділянках історії і культури, вчений налагодив культурний зв’язок
між Україною та Вірменією, який тривав понад сорок років.
Саме у Інституті історії Академії наук Вірменської РСР у Єревані
1963 р. за монографією «Вірменські колонії на Україні в джерелах
та літературі XV–XIX ст.» Я. Дашкевич захистив кандидатську
дисертацію. Він автор книг «Вірменські колонії на Україні в дже-
релах і літературі XV–XIX ст. Історіографічний нарис» (Єреван,
1962; рос. мовою), «Українсько-вірменські зв’язки у XVII ст. Збір-
ник документів» (Київ, 1969, рос. мовою) та понад 120 статей на
вірмено-українські теми. Ці статті друкувалися французькою й
англійською мовами поза межами України та мало знані в україн-
ській історіографії. Шість років тому вийшла збірка вірменозна-
вчих досліджень Я. Дашкевича іншими мовами, в якій вміщено
24 статті і 16 рецензій5. У 1998 р. Я. Дашкевич був нагороджений
вірменським орденом св. Саака і св. Месропа.
У застійні радянські часи до Я. Дашкевича прийшло міжна -
родне визнання. Він увійшов до Міжнародної асоціації істориків
паперу (ФРН, Швейцарія) (1974), 1986 р. став дійсним членом
Географічного товариства СРСР (Московське відділення) та чле-
ном Російського палестинського товариства (Ленінградське
відділення), від 1989 р. — членом Радянської соціологічної асо-
ці ації в Москві.
Попри заборони радянських каральних органів Я. Дашкевич
спіл кувався з науковцями української діаспори. У період хрущов-
ської відлиги в Україні він опублікував огляд творів О. Пріцака.
Колеги-науковці робили неодноразові кроки для забезпечення
Я. Дашкевича працею в Гарвардському інституті українських
студій. Серйозні заходи здійснював у цьому напрямі Омелян
Пріцак. Після консультацій з останнім Роберт В. Томсон нама-
гався організувати окрему кафедру українського книгознавства
та бібліографії в самому Гарвардському університеті чи гаран-
тувати посаду професора історії Вірменії для Я. Дашкевича.
Інтенсивно допомагала у реалізації задуму Патрісія Кеннеді-
174
Ґрімстед, «використовуючи для цього ще й зв’язки по лінії роду
Кеннеді». М. Богачевська-Хомяк під час «наук-обміну», навіть
привозила запрошення. Була можливість працювати в Парижі на
запрошення Александра Бенніґсена. «З усіх цих заходів, —
писав Ярослав Романович — нічого не вийшло»6.
З боку тодішніх «функціонерів» існував пильний контроль за
вченим. Вони не тільки стежили за його науковою діяльністю та
всіляко їй перешкоджали, а й уважно переслуховували тексти пе-
редач зарубіжних радіостанцій. У квітні 1975 р. тодішній секре-
тар Львівського обкому Компартії України В. Добрик «таємно»
інформував ЦК КПУ про те, що у «текстах передач зарубіжних
радіостанцій українською мовою» в числі осіб, які запрошуються
на роботу до Гарвардського університету, називається прізвище
Ярослава Дашкевича. Подаючи в інформації коротку характери-
стику вченого, він чітко сформулював його ставлення до діючого
режиму: «Не займав чітких класових позицій в питаннях оцінки
радянської дійсності, національної політики КПРС»7.
Відрікшись принад закордону, у нестатках та непризнанні
історик власним життям демонстрував зразок нескорення тота-
літарній системі. Під час урочистостей 20 травня 1994 р. в Києві
лауреат престижної нагороди фундації Тетяни та Омеляна Ан-
тоновичів (за довголітню наукову працю, археографічні дослід-
ження та за вагомий внесок у розвиток історико-політичної
думки в Україні) Я. Дашкевич у своїй промові сказав:
«Був я поганим істориком, бо намагався писати й говорити
правду — правду про Україну і українську націю — не лише чу-
жинцям, а й власному народові. Всі розуміють, що так робити
можуть лише погані й нерозважні історики, був я поганим істо-
риком, ще й тому, що не був покірним і не намагався нікому слу-
жити, крім України і українського народу»8.
У першій половині 1990-х років, уже в умовах розбудови
Української незалежної держави, громадянським обов’язком
Дашкевича стало вирішення як теоретичних, так і практичних
проблем розвитку української історіографії. Подальші наукові
розробки самого автора повертали українському народові вкра-
дену у нього історичну пам’ять. Він долучився до реорганізації
низки національних наукових і культурних установ: Наукового
175
товариства ім. Шевченка, Товариства «Просвіта» та ін. Учений
активно включився у вироблення системи національних пріори-
тетів і цінностей, закликав до реабілітації національної історії.
Створюючи Львівське відділення Інституту української ар-
хеографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України,
Я. Дашкевич набрав на роботу здібну молодь, яка тільки закін-
чила університетські студії. Він сприяв її самореалізації. Сьогод ні
цей львівський дослідницький осередок по праву називають шко-
лою Я. Дашкевича. До неї входять кандидати і доктори історичних
наук Андрій Ґречило, Мирон Капраль, Ярослав Федорук, Мирослава
Дядюк, Гали на Сварник, Ігор та Ірина Скочиляси, Надія Халак та ін.
Кадрова політика Ярослава Дашкевича, позбавлена дирек-
тивного, адміністративно-командного стилю, відзначається
тактовним координуванням наукових зацікавлень учнів. Вирі -
шаль ну роль у прищепленні молоді інтересу до дослідницької
наукової праці у вкрай важкий з економічного боку період по-
чатку 1990-х років відіграв його авторитет і особистий приклад.
Керівник відділення спільно започаткував серію проектів ви-
дання творів М. Грушевського та його учнів.
Отримавши можливість вільно говорити, Я. Дашкевич потра-
пив у стихію громадського життя. Він взяв на себе подвійний
тягар — інформувати про минуле й заохочувати до врахування
його уроків у сучасній політиці. Історик торкається проблем між-
національних стосунків в Україні, міжетнічних, етнорегіональ-
них і етнополітичних суперечностей, виступає за оновлення
освітньої системи, нейтралізацію соціально-психологічних уста-
новок та ідеологем, які культивувалися комуністичною системою.
Статті, у яких учений торкається важливих проблем куль-
тури, національного життя, громадянського суспільства, з’явля -
ються у різних виданнях Львова, Києва та інших міст. У центрі
його уваги гострі питання сьогодення, передусім брак продуманої
і послідовної культурно-освітньої політики Української держави.
На перший план він висуває дослідницькі проблеми історії
України, загальну модернізацію гуманітарних наук та вироблення
напрямків їх подальшого розвитку. Саме цим питанням була при-
свячена докторська дисертація Я. Дашкевича, захищена в Інсти-
туті української археографії НАН України 30 травня 1994 р.9
176
Я. Дашкевич постійно брав участь у діяль ності наукових то-
вариств. Він є дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шев-
ченка у Львові (з 1990 р. — керівник Сходо знав чої комісії, з
1991 р. — член президії, голова історико-філософської секції),
дійсний член Українського історичного товариства (1991) та член
редакції журналу «Український історик», дійсний член УВАН
(1994), президент Історичного товариства Нестора-літописця
(1998). Рішенням Наукової Ради НТШ у Львові від 1 липня
1994 р. Ярослав Дашкевич за «особистий внесок у дослідження
проблем історії України, видавничу та редакторську діяльність»
нагороджений медаллю Михайла Грушевського10.
У 1990-і роки щороку з’являються десятки статей Я. Дашке-
вича з найрізноманітніших питань української історії та проблем
її дослідження. Для прикладу назвемо лише найголовніші публі-
кації ювіляра: «Репертуар української книжки — коли він буде?»,
«Українська бопланіана (Левассер де Боплан Г.)» (1990), «Василь
Капніст — український політичний діяч» (1991), «Як нищили не-
знищенне» (про бібліотеку НТШ) (1991), «М. Грушевський — тво-
рець концепції української національної науки» (1991) та ін.
Я. Даш кевич переймався розвитком історичного краєзнавства в
контексті національного і культурного відродження України, ви-
ступав за відновлення історичної традиції української національ-
ної символіки. Він повертав Україні імена визначних діячів науки та
культури, зокрема, М. Грушевського, М. Драгоманова, І. Крип’я ке -
вича, Ю. Меженка, І. Борщака, В. Липинського, Д. Донцова, Є. Ко-
но вальця та ін. Велике значення мали десять випусків збірника
«Укра їна в минулому», що виходив у 1990-х рр., головним редакто -
ром якого був Я. Дашкевич (відповідальний редактор Я. Федорук).
До вісімдесятиріччя Я. Дашкевича його учні підготували
700-сторінковий том українознавчих праць історика під назвою
«Постаті», де зібрано близько 50 його публікацій 80–90-х років
ХХ ст. Невдовзі з’явилося його друге видання, а згодом плану-
ється і том тематичних статей.
Не дивлячись на поважний вік, Ярослав Романович Дашке-
вич продовжує плідно працювати на ниві історіографії, займа-
ється науково-організаційною та педагогічною роботою,
виступає в засобах масової інформації з критичними роздумами
177
щодо проблем нинішнього стану науки і культури в Україні.
Його неспокійний характер не терпить зупинок у пошуках все
нових ділянок інтелектуального зростання української гумані-
таристики.
1 Словник псевдонімів, криптонімів, криптограм. (Спроба системи) //
Науковий збірник Бібліотеки АН УРСР. — Київ, 1946. — Ч. 1. — С. 26–50.
2 Основні біографічні дані Я. Дашкевича тут і далі подаємо на основі
авто ризованого біобібліографічного довідника, який відбиває життєвий і твор-
чий шлях вченого: Ярослав Романович Дашкевич. Біобібліографічний до від-
ник. — Київ, 1993. — С. 84.; Хто є хто в Україні. — Київ, 2000. — С. 125.
3 Дашкевич Я. Правдива історія України буде написана // Фундація
Омеляна і Тетяни Антоновичів. Штрихи до портрету Фундації. Виступи і
лекції лавреатів нагород Антоновичів (1982–1998). — Київ; Вашингтон,
1999, — С. 121.
4 Богачевська-Хомяк М. Наука — невід’ємна частина його життя. В кн.:
Mappa Mundi. Збірник наукових праць на пошану Ярослава Дашкевича з
нагоди його 70-річчя. — Львів; Київ; Нью-Йорк, 1996. — С. 33–39.
5 Дашкевич Я. Україна і Вірменія / Видавництво П. Коць; Інститут укра -
їнсь кої археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського, Львівське від-
ділення; Інститут сходознавства ім. А. Кримського. — Львів; Нью-Йорк,
2001. — 760 с.
6 Ярослав Дашкевич згадує про це у статті: Омелян Пріцак. До 75-річчя
з дня народження // Матеріали засідань Історичної та Археографічної ко-
місій НТШ в Україні. Вип. другий 1995–1997. — Львів, 1999. — С. 177. та
передмові до книжки «Україна і Вірменія» (с. X). Про вжиті заходи див.:
М. Богачевська-Хомяк. Наука — невід’ємна частина його життя // Mappa
Mundi… — С. 37.
7 Державний архів Львівської області (ДАЛО). Д. 2.
8 Дашкевич Я. Правдива історія України… — С. 121–123.
9 Дашкевич Я. Стан і напрями джерелознавчих та історіографічних до-
сліджень історії України (друга половина ХІХ — ХХ ст.). — / 07.00.09 —
Історіографія, джерелознавство та методи історичного дослідження / До-
повідь про друковані праці, подана на здобуття наукового ступеня доктора
історичних наук. — Київ, 1994. — 52 с.
10 Український історик. — 1994. — Ч. 1–4. — С. 346–347.
178
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-54655 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0023 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:52:51Z |
| publishDate | 2010 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гирич, І. Дядюк, М. 2014-02-03T19:20:41Z 2014-02-03T19:20:41Z 2010 Ярослав Дашкевич: кілька штрихів до портрета історика / І. Гирич, М. Дядюк // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 170-178. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. XXXX-0023 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54655 Висвітлюється життєвий та творчий шлях українського історика Я. Дашкевича. Розглядаються маловідомі сторінки його біографії. The author shows the Ukrainian historian Ya.Dashkevich’s way of
 life and creative work and considers little-known pages of his
 biography. uk Інститут історії України НАН України Історіографічні дослідження в Україні Біоісторіографія Ярослав Дашкевич: кілька штрихів до портрета історика Yaroslav Dashkevich: several lines to the portrait of a historian Article published earlier |
| spellingShingle | Ярослав Дашкевич: кілька штрихів до портрета історика Гирич, І. Дядюк, М. Біоісторіографія |
| title | Ярослав Дашкевич: кілька штрихів до портрета історика |
| title_alt | Yaroslav Dashkevich: several lines to the portrait of a historian |
| title_full | Ярослав Дашкевич: кілька штрихів до портрета історика |
| title_fullStr | Ярослав Дашкевич: кілька штрихів до портрета історика |
| title_full_unstemmed | Ярослав Дашкевич: кілька штрихів до портрета історика |
| title_short | Ярослав Дашкевич: кілька штрихів до портрета історика |
| title_sort | ярослав дашкевич: кілька штрихів до портрета історика |
| topic | Біоісторіографія |
| topic_facet | Біоісторіографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54655 |
| work_keys_str_mv | AT giričí âroslavdaškevičkílʹkaštrihívdoportretaístorika AT dâdûkm âroslavdaškevičkílʹkaštrihívdoportretaístorika AT giričí yaroslavdashkevichseverallinestotheportraitofahistorian AT dâdûkm yaroslavdashkevichseverallinestotheportraitofahistorian |