Рукописні історичні збірники в Гетьманщині XVIII ст.

В статті аналізуються рукописні історичні збірники, що побутували на теренах Лівобережної України-Гетьманщині впродовж XVIII ст. Розглядаються різні аспекти цих рукописних книг: рукописна культура Речі Посполитої та Російської імперії XVIII ст., зміст та структура рукописів, документи в складі...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :	Історіографічні дослідження в Україні
Дата:	2010
Автор:	Бовгиря, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Українська
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2010
Теми:	Пам'ятки історичної думки
Онлайн доступ:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54657
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Рукописні історичні збірники в Гетьманщині XVIII ст. / А. Бовгиря // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 179-196. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859718922624827392
author	Бовгиря, А.
author_facet	Бовгиря, А.
citation_txt	Рукописні історичні збірники в Гетьманщині XVIII ст. / А. Бовгиря // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 179-196. — Бібліогр.: 38 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Історіографічні дослідження в Україні
description	В статті аналізуються рукописні історичні збірники, що побутували на теренах Лівобережної України-Гетьманщині впродовж XVIII ст. Розглядаються різні аспекти цих рукописних книг: рукописна культура Речі Посполитої та Російської імперії XVIII ст., зміст та структура рукописів, документи в складі рукописних збірників, маргінальні записи. The article analyzes manuscript historical collections which were available on the territory of the Left-bank Ukraina-Hetmanschyna during the XVIII c. Different aspects of these manuscript books are considered namely: the handwritten culture of the Polish-Lithuanian Commonwealth and the Russian empire of the XVIII c., contents and structure of the manuscripts, documents in the composition of the manuscript and marginal notes.
first_indexed	2025-12-01T09:03:37Z
format	Article
fulltext	179 ПАМ’ЯТКИ ІСТОРИЧНОЇ ДУМКИ Андрій Бовгиря РУКОПИСНІ ІСТОРИЧНІ ЗБІРНИКИ В ГЕТЬМАНЩИНІ XVIII ст. Століття доволі бурхливого розвитку вітчизняного історіо - писання спричинило до появи десятків різноманітних за струк - турою, методом написання, змістом та ідеологією історичних творів. Писані передусім представниками старшинського се - редо вища та канцеляристів — тогочасної української еліти, ці наративи відображали і їх рецепцію історичного процесу, базованої на героїзації козацької історії, творенні власного національного міфу. Відтак у тогочасному інтелектуальному середовищі існував значний попит на подібні історичні тексти. Природно, що інтерес до історії, потреба в історико-наративних текстах мали б зумовлювати їх поширення, передусім засобами друку. Тим більше, що засобів для здійснення цього було цілком достатньо, друкарні в Києві, Чернігові, Новгород-Сіверському цілком задовольнили б потреби в друкованій продукції відпо - відної тематики. Тим більше, що в Російській імперії друкарні обох столиць лише за 1 чверть XVIII ст. випустили сотні найме - нувань друкованої продукції, тиражі окремих книг досягали 20 тис. примірників. У другій половині XVIII ст. ці цифри значно збільшились1.Однак для українських тогочасних реалій ситуація складалась дещо відмінна. Йдеться передусім про указ Петра І від 5 жовтня 1720 р., за яким українським друкарням фактично заборонявся випуск іншої книжкової продукції окрім церковно- літургійної2. Для поширення і популяризації сюжетів на світську тематику, передусім історичну, залишалась рукописна традиція, адже ті поодинокі публікації творів вітчизняної історії, здійснені наприклад, Федором Туманським та Василем Рубаном, для переважної більшості були недоступними3. Для випуску ж руко - писної продукції по суті не було меж, їй не могли перешкодити зовнішні та внутрішні чинники, оскільки на рукописну сферу, 180 фактично чи не єдиною цариною для розповсюдження історич - ної інформації, досить проблематичним видавалося накладання будь-яких обмежень. Традиція рукописної культури в середньовічній та ранньо - модерній Європі знаходила своє виявлення в упорядкуванні збірників, своєрідних рукописних бібліотек — Silva rerum. Ця назва з латини дослівно перекладається як «ліс речей», в умов - ному перекладі її можна означити як чернеткові нотатки або змішані записи. Синонімічними назвами для позначення таких рукописних збірників виступають також miscellanea та collec - tanea. Тобто, до таких книг потрапляло усе, що цікавило упоряд - ників або читачів. Свого часу Ян Амос Каменський, звертаючись до активних читачів, «читачів з пером», які і виступали творцями Silva rerum, писав: «Записуйте все, що знайдете нового для себе і досі невідомого, що на вашу думку є прекрасним, те, що можна використати в майбутньому, чи то буде слово, думка, вислів або оповідання. Все, що блищить немов кришталь»4. В епоху друку традиція рукописної книги на європейських теренах була пов’язана з слабкістю або відсутністю умов необхідних для поширення друкованих книг. Часто це було опосередковане політичними або економічними чинниками. Так, домінування рукописної книги на Балканах в XVII–XVIII ст. було зумовлене забороною османського уряду на випуск друко - ваних книг на усій території імперії. Перша друкована книга з’явилась в Стамбулі лише в 1728 р.5 Православ’я на теренах Московської держави також з підозрою ставилося до друкованої книги, вбачаючи в ній загрозу поширення єресі6. В Москві до 1600 р. було опубліковано 16–17 назв книг, в наступному столітті ця цифра збільшилася до 483, з них лише 7 були світського змісту. У XVIII ст., не зважаючи на реформи та порівняно грандіозну кількість друкованих книг, що випускали місцеві а також європейські друкарні для російських потреб, популярність рукописних книг не стала меншою. Поширення набувають рукописні збірники, до складу яких потрапляли різноманітні твори світського характеру, п’єси, вірші, пародії, памфлети, переклади, виписки з друкованих творів, тексти господарського призначення — рецепти, поради 181 тощо.7 Таким чином складовими збірників ставали ті тексти, які не могли бути опублікованими в силу різних обставин. Це були твори для загального читання перелік яких визначався приват - ними інтересами. Однією з причин паралельного існування рукописної і друкованої книги була недоступність останньої в силу фінансових чи географічних факторів. В XVI ст. на території Речі Посполитої відбувався бурхливий розвиток друкованої книжної культури, що знаходило свій вияв існуванні великої кількості друкарень в різних регіонах держави та випуску багатого найменування друкованої продукції. Втім ситу - а ція кардинально змінилася вже в середині XVII ст. Постій ні вій ни, занепад міст не сприяли розвитку книгодрукування. Нечис - ленні друкарні обслуговували приватні інтереси, що перешко джа - ло доступ туди великій кількості авторів. Друкована книга стала дуже дорогою. Відтак, дешевше було скопіювати книгу самостійно чи найняти для цього спеціалістів. З іншого боку розвиток освіти в другій половині XVII ст. створив велику читацьку аудиторію, інтелектуальні потреби якої не міг задо воль нити друк8. Перші silwy (пол.) з’явились в Польщі в XVI ст. в часи першого безкоролів’я, яке викликало хвилю полеміки та закти - візувало політичну діяльність шляхти.9 Звідси й політична тематика, що домінує в значній кількості польських рукописних збірників. Політична полеміка часів відомих рокошів Зебжи - довського, Любомирського, Барської конфедерації не завжди мала можливість бути опублікованою. Тому над популяризацією і розповсюдженням такого виду текстів працювали цілі рукописні мануфактури під патронатом окремих політиків10. Втім, здебільшого важко прослідкувати склад та тематику польських рукописних збірників XVII–XVIII ст. Виняток ста - новлять так звані пам’ятні книги, в яких превалювали записи родинного характеру, а упорядниками виступали представники однієї родини впродовж кількох поколінь. Окрім цих двох типів Silva rerum виділяються ще й книги змішаного типу, що є збірками віршів, сентенцій із інших творів.11 Упорядники рукописних книг не завжди складали собі уявлення про їх подальшу долю. Звідси й анонімність таких текстів, адже вони розглядалися як прості нотатники.12 Подаль - 182 шим впорядкуванням займалися читачі й пізніші власники, які для більшої зручності рубрикували текст, робили міні-заголов ки. Такі «читачі з пером» ставали фактично представниками своє - рідного «авторського колективу», часові, кількісні та географічні рамки якого часто не піддаються чіткому окресленню. Умови в яких розвивалася українська рукописна культура XVIII ст. мають багато спільного з аналогічним процесом в різних регіонах Східної Європи, втім українська ситуація була по-своєму унікальна, зумовлена особливостям історичного розвитку Гетьманщини. В Речі Посполитій та Російській імперії у XVIII ст. не існувало обмежень щодо світської друкованої книги. Навпаки, зусилля держави всіляко направлені на підтримку друку. Рукописна книга, попри її популярність, залишалася додатком до друкованої, її поширення було пов’язано з недоступністю друкованих аналогів в силу еконо - мічних чи географічних факторів. Польська та російська еліти не потребували історичної легітимації свого існування, на відміну від української старши - ни. Козацькі літописи — основне підґрунтя для такої легітимації, не мали перспектив бути видрукуваними, і не лише через вище - згаданий указ Петра І. Відносини між козацькою адміністрацією та церковною владою, у віданні якої лишалися друкарні, завжди були не простими. Ці відносини сягають своїм корінням ще на початок XVII ст. — часу відновлення Київської митрополії при активному сприянні козацтва. Світоглядні орієнтири та погляди на історичне минуле кліру та козацтва були зовсім відмінними. Для перших ідеалом «золотих часів» виступала києво-руська спадщина — часи гегемонії Києва, в тому числі й церковної, на східнослов’янських теренах. Козацький сегмент історії, не зважаючи на бурхливі політичні події XVII ст., лишалися поза їх увагою. В «Синопсисі», який був написаний в київському церковному середовищі, історія козацтва згадується лише принагідно. Козацькі ж інтелектуали — творці нового жанру козацького історіописання у своїх творах зовсім ігнорували києво-руську тематику. Вони воліли вбачати своїми героїчними предками напів-міфічних хозарських правителів аніж київських православних князів. 183 Така несумісність поглядів на історичне минуле, великий інтерес козацької еліти до цього минулого, відсутність доступу до друкарської бази а також пряма адміністративна заборона її використання для продукування світської літератури, спричи - нили до появи рукописних історичних збірників — українського аналогу рукописних книг, які існували в XVII–XVIII ст. в Поль - щі, Росії, на Балканах.13 Для виготовлення такого виду рукописних книг в Гетьман - щині були дві необхідні умови: наявність продуцентів та споживачів цієї інтелектуальної продукції. Варто відмітити, що під першим терміном розуміються не автори текстів, а творці другого рівня — упорядники та переписувачі. Ними найчастіше виступали військові канцеляристи — рядові службовці держав - них установ Гетьманщини. Більшість з них навчалися в Києво- Могилянській академії, володіли іноземними мовами, були знайомі із зразками європейської історіографії. Крім того, вони мали доступ до документальних матеріалів, що давало можли - вість копіювати необхідні документи для комплектації збірників, чи на їх основі самостійно конструювати наративний текст. Окремі збірники написані представниками духовенства, що свідчить про існування в цьому середовищі інтересу до світської тематики, зокрема історичної. Збірники виготовлялися як правило на замовлення для пред - ставників українського шляхетства, управлінської еліти сотен ного, полкового і вищих рівнів — генеральної військової старшини і навіть гетьмана. На сьогодні відомі рукописні збір ники, що належали родині Апостолів, зокрема синові гетьмана Данила Апостола Петру (так званий Сорочинський збірник)14, також відомі рукописні книги, що належали Кирилу Розу мовському15. Загалом рукописні збірники історичного змісту набули знач - ного поширення в українському інтелектуальному середовищі XVIII ст. і входили до складу численних приватних книгозбірень козацької старшини, духовенства, монастирських книжкових колекцій, що свідчить про їх тогочасну домінуючу роль в збе - реженні і поширенні інформації про вітчизняну історію. Це були книги для повсякденного читання, зміст яких певною мірою задовольняв інтерес читачів до вітчизняної історії, інфор мація 184 про яку була відсутня в друкованих працях, або ж тракту валась викривлено і не могла відповідати автономіс тич ним настроям, що панували в середовищі тогочасної української еліти. Більшість із збережених до сьогодні рукописних історичних збірників датовано другою половиною XVIII ст. Це, вочевидь, може бути пов’язано з кількома чинниками. Ранні збірники просто не збереглися, на їх основі виготовлені пізніші копії. Ймовірно також, що укладання збірників з історичним змістом набуло популярності саме в цей період — час інкорпорації автономних інституцій Гетьманщини імперськими структурами, поступове згасання колишніх прав і вольностей та процес набуття козацькою старшиною прав російського дворянства. І автономістичні і асиміляторські прагнення козацької старшини гостро потребували інтелектуального підґрунтя своїм вимогам, якими в той час виступали історичні наративи та документальні матеріали. Першим це було необхідно для збереження старих прав, другим — для здобуття із максимальною вигодою нових. Зміст рукописних історичних збірників в певній мірі задо воль - няв обидва боки. Втім із остаточним зникненням автономних інституцій Гетьманщини та перетворенням старшини на дво - рянство відпала сама потреба в рукописних книгах історичного змісту. Їх поодинокі зразки, написані наприкінці XVIII — початку XIX ст. є радше результатом антикварного інтересу та ностальгії за козацькою минувшиною. Зміст і структура рукописних збірників історичного змісту, що укладалися на території Гетьманщини протягом XVIII і навіть до початку ХІХ ст. відзначається сталістю. В основі майже кожного збірника лежить один із вищезгаданих «козаць - ких літописів». Найчастіше переписувались «Літопис Граб’ян - ки» та «Короткий опис Малоросії», нині відомо понад тридцять списків останнього та більше шестидесяти списків «Літопису Граб’янки». До цього центрального елементу збір ника упоряд - ник/переписувач додавав документальні матеріали, що харак - тери зували передусім давність і легітимність прав козацького стану, а також гетьманські статті та універсали, інші історичні наративи меншого об’єму — різноманітні хроніки, літописці регіонального характеру. Потрапляючи до складу збірника, 185 тексти історичних творів піддавалися змінам відпо відно до суб’єктивного сприйняття історичних подій чи рівня освіти упорядника рукописної книги, звідси й причини появи різночитань в окремих списках. Часто збірник ставав своєрідним засобом для прояву історіографічної активності численних читачів. Вони могли хронологічно продовжувати існуючий твір, додаючи до нього нові сюжети та факти, свідками яких вони самі виступали. До рукописного збірника також часто потрапляли виписки з інших історичних творів, рукописних чи опубліко ва - них, вітчизняних або зарубіжних авторів. Технологія виготов - лен ня рукописної книги залежала від конкретних умов. Упорядник міг просто скопіювати наявний в ньому рукопис з усіма матеріалами, вміщеними в ньому. Втім такі збірники-дублі фіксуються доволі не часто. Адже кожний новий упорядник прагнув скомпонувати зміст рукописної книги відповідно до своїх потреб і інтересів, або ж згідно побажань замовника. Варто відмітити, що у збірниках документи втрачають своє офіційне наповнення, трансформуючись за своїм функціо - нальним призначенням у наратив, носій історичної інформації. Хоч при цьому і зберігається уся повнота форми офіційного документа включно із занотуванням вихідних даних, датуванням та прорисом печатки, інколи навіть номером, під яким документ був зареєстрований. Переважну групу документальних компактів становлять скла - дові збірників, що містять, «Историю о действиях презель ной брани» (коротка ред. «Літопису Граб’янки») або «Короткий опис Малоросії». Причому у біль шості випадків означені нара ти ви визначають склад наступного документального компакту. Як пра - вило рукописи із «Историею о действиях презельной брани» включають до свого складу гетьманські статті від Богдана Хмель- ницького до «Рішительних пунктів», що були надані Данилу Апостолу при його вступі на гетьманство. В іншо му випадку — «Короткий опис Малоросії» продовжувався компактом докумен тів періоду міжгетьманства 1734-1750 рр., починаючи маніфестом Анни Іоанівни про тимчасове припинення гетьманської форми правління і запровадження Гетьманського уряду закінчуючи мані - фестами Єлизавети стосовно обрання гетьмана Розумовського. 186 Таким чином якщо скласти збірники обох типів, отримаємо докумен тально-наративний текст від найдавніших часів до середини XVIII ст. Звичайно вказані типи збірників могли бути продов женими іншими документами відповідно до уподобань упоряд ника16. Причини залежності наративу від змісту докумен - тального компакту напевно слід вбачати у прагненні упоряд - ників до створення єдиного сюжетного тла збірника. Адже «История о действиях презельной брани», що закінчується 1654/1657 р. знаходить продовження у гетьманських статтях з 1654 р. так само як і «Короткий опис Малоросії» (1340–1734) у більшості випадків має документальне продовження з 1734 р. Упорядники рукописних кодексів часто наповнювали їх зміст тематичними підбірками документів. Останні могли мати родинний характер і містити документальну інформацію щодо походження родини, гетьманські універсали на маєтності тощо. Таким є збірник Якубовичів17. Сюди ж слід віднести рукописні книги родин Забіл18, Мовчанів19, Чеп20, Чорнолуських21. Дотич - ними до такого типу документів є матеріали, що фіксуються в багатьох рукописних книгах стосовно прав та привілеїв козацької старшини, або ж української держави в цілому. До таких належить, наприклад, збірник 70-х рр. XVIII ст. Його анонімний упорядник за допомогою документів відобразив історіїї цих прав від часів Казимира Великого до маніфестів Катерини ІІ. З цією метою ним зроблено так звані екстракти (від лат. extractum — вилучення, витяг), тобто виписки з королів - ських указів, сеймових постанов, гетьманських універсалів, царських указів, в яких зафіксовано статус інформації стосовно конкретного питання.22 За подібним принципом побудовано рукописний збірник 80-х рр., упорядкований Андрієм Левані - довим — відомим меценатом, генерал-губернатором Харківсь - кого намісництва23. Він містить «Экстрат или краткую выписку с начала проиме нованія княженія Киевского на воеводство и разделеніе Малой Россіи на полки. Сколко и кто были малорос - сійские гетманы прежде подданства Зиновия Богдана Хмель - ницкого под всероссійскую державу под королями полскими. Как они служили Россіи следует под сим.»24. Це набір виписок з королівських указів, Литовського статуту, які стосуються 187 запорізького війська та влади гетьманів зокрема. За цим слідує інший екстрат з виписками з гетьманських універсалів, статей, царських та імператорських указів, що стосуються гетьманів, які управляли після Б. Хмельницького. Виписки чергуються з літо - пис ними повідомленнями про зміни гетьманів, запозичених з рукописного реєстру гетьманів, що справляє враження єдиної сюжетної побудови тексту. Типовим є рукописні підбірки доку - мен тів, об’єднаних спільною назвою, на кшталт: «Собраніе изве - стій об Малой Россіи на коим основаніи оная состоит с начала подданства под всероссійским самодержавіем с 1654 года»25. Серед тем документальних компактів в упорядників і читацького кола доволі популярними були сюжети про елекцію гетьмана Розумовського, правління Єлизавети І, діяльність Комісії по укладанню проекта Нового уложення 1767 р. та ін. Побутування таких сюжетів як і в цілому «рукописної археог - рафії» був опосередкований з одного боку певним інтересом до вітчизняної історії, з іншого — доволі практичними мотивами, що полягали в боротьбі української еліти спочатку за збереження старих своїх шляхетських прав а згодом за їх зрівняння зі статусом російського дворянства. Документи в цій боротьбі відігравали для козацької еліти роль своєрідного фактора легітимізації їх становища передусім з позиції самосприйняття. Майже кожна рукописна книга-збірник містить записи, які не є органічною частиною основного рукописного тексту, а відносяться до так званих мікротекстових джерел26. Вони зроблені переважно переписувачами, читачами, власниками рукописних книг. Як правило, подібні записи вносились на аркуші рукопису уже після його написання. Інколи вони значно різняться у хронологічному плані. Це так звані маргінальні записи (від лат. marginus — крайній), що розміщувалися на вільних від тексту частинах аркушів рукописів, якими най - частіше виступали його форзаци, краї або береги. Звідси походить ще одна часто вживана назва — записи на берегах або ж покрайні записи. Джерельне значення покрайніх записів надзвичайно важливе. Такі матеріли прямо або опосередковано вказують на місце написання книги, ім’я її автора/переписувача, власника чи 188 власників, дають змогу прослідкувати читацькі інтереси, моти - вацію до переписання книги. Окрім цього маргінальні записи є живим свідченням сприйняття читачами змісту тексту, присутніх у ньому ідей. Для українських рукописних книг та збірок історичного змісту XVIII ст. найбільш типові маргіналії наступних видів: власницькі записи, нотатки, що повідомляють про час, місце укладання книги, ім’я автора/переписувача, читацькі записи та різно - манітного типу примітки, що не мають відношення до змісту рукопису (проби пера, господарські записи, дати наро дження членів родини тощо). До окремої групи записів можна віднести пізні примітки другої половини XIX ст., що належали вченим, власникам рукописних колекцій, бібліотекарям, що несуть цінну інформацію про походження рукопису, його наукову вартість. Найбільш численною групою маргінальних записів є, зви - чайно, інформація про приналежність книги певному власнику. ЇЇ містить більшість аналізованих рукописів. Через високу вартість книги кожен новий її власник намагався зафіксувати своє ім’я на її сторінках аби убезпечити своє майно від можливих матеріальних претензій. Форма таких маргіналій переважно обмежується констатацією права власності на зразок: «Сія книга канцеляриста Івана»27 або «Сія книга есть собственность принадлежащая диякону Федору Чартинскому»28, «Сія книга полковаго асаула полтавского Якова Козельского»29, «Книга принадлежит Якову Лепиковскому настоятелю Новго - род-Се верської соборной Успенской церкви» та ін.30 Прикметною рисою покрайніх записів рукописних книг із світським, зокрема історичним змістом є присутність серед них читацьких приміток, що відображають відношення до написаного тексту. Такі записи містить майже кожна аналізована у роботі рукописна книга. Переважна частина з них не виходить за рамки конспективних приміток. Наприклад записи на кшталт: «Зачалась война Хмелницкого», «Мазепа зем нил», «Коллегія малороссийская зостала», «Так сле дует разуме ть имя «казак» супроводжують переважну більшість наративів у рукописних збірниках. Іноді примітки не такі нейтральні за змістом і свідчать про певну рецепцію прочитаного: «Начало бунта 189 Хмельницкого», «Брюховецкій от черни убит», «И тогда было разлічіе между сословіями». Примітки конспективного типу розміщуються навпроти частин тексту з відповідним сюжетом. Читачі, що їх лишали, намагались таким чином зрозуміти написане та пристосовували рукопис згідно своїх читацьких пріоритетів. Записи читачів можуть також відображати критичне ставлення до тексту. Так один з таких читачів XVIII ст. несхвально відгукнувся вибори «вольними голосами» гетьмана Розумовського в 1751 р., зауваживши: «Неправда, ибо хотя наказано волными голосами, но повелено им выбрать Разумовского31. За характером покрайнії записів можна робить певні висновки щодо ерудиції читачів. Окремі з них визначали на берегах рукопису джерельну основу того чи іншого епізоду: «Сіє взято из Коховского32». Інший читач також помітив спільність між прочитаним «Літописом Граб’янки» та працею польського історика Веспасіана Коховського, але він не просто констатує це, а висловлює свою позицію: «Сам полскій лето - писец подчекривает об изуверстве и варварстве поляков»33. Представники читацької аудиторії були також обізнані і у фактологічних питаннях, про що свідчать численні виправлення власних назв, дат, що супроводжується написанням правильних варіантів на берегах рукопису. Маргінальні записи на сторінках рукописів разом з самими рукописними книгами являються своєрідним рудиментом рукописної культури, традиції якої продовжували існувати на українських теренах у XVIII — початку XIX ст. Не являючись органічною частиною текстів, їх зміст дозволяє розкрити датування рукопису, місце його написання, власників, сприйняття змісту збірників сучасниками. В цілому, згідно аналізу записів власницького типу, можна констатувати, що сфера розповсюдження рукописних книг охоплювала два прошарки тогочасного суспільства — козацьку старшину та духовенство. Це цілком зрозуміло, оскільки означені категорії українського суспільства були найбільш освіченими, до того ж, як вже наголошувалося, найбільш зацікавленими у продукуванні історичних наративів. Вони ж виступали основними читачами і власниками рукописних книг, про що свідчать численні 190 примітки. Час виготовлення рукописів, що також фіксується у маргінальних записах, здебільшого припадає на середину — другу половину XVIII ст. Очевидно, це пов’язане зі специфікою означеного періоду — відновлення гетьманства, а згодом і боротьба за збереження автономного статусу Гетьманщини, прав її шляхетства, зрівняння його з російським дворянством. Все це вимагало певного ідеологічного підґрунтя, яким, серед іншого, стали рукописні збірники історичного змісту. Жанрове різноманіття, притаманне для російських збірників, не було характерним для українських рукописних історичних рукописних книг XVIII ст. Більше того, російські збірники дуже рідко повторюють склад один одного і майже зовсім не мають списків, тобто своїх близьких копій, що додатково підтверджує їх приватний характер. Натомість українським збірникам притаман - на «класичність» складу, що повторюється з різними варіаціями в десятках рукописних копій. Це свідчить про ситуацію, коли рукопис є не лише засобом збереження, але й поширення інформації, через відсутність інших шляхів для таких цілей. Варто розрізняти власне збірники та конволюти (лат. con vo - lutus — зв’язаний, сплетений). В першому випадку сюжетне наповнення книги визначалося переписувачем/упорядником, до книги одразу переписувався певний корпус текстів, а її вільні аркуші наповнювалися довільними записами пізніших читачів і власників. Часто такі зміст таких доповнених текстів допомагає реконструювати читацьке середовище в якому перебувала руко - пис на книга. Конволюти могли складатися із розрізнених частин рукописних книг, об’єднаних під однією оправою часто без жод - ного сюжетного задуму. Хоча й трапляються конволюти XVIII ст., підбір матеріалів для яких проводився цілеспрямовано, часто до їх складу потрапляли і друковані аркуші, газети тощо. В пере важ - ній більшості конволюти виготовлялися власниками приватних архівів та рукописних колекцій вже у пізніший період. Досліджен - ня структури таких книг виходить за рамки даного дослідження. Однією з ознак, що відрізняє рукописний збірник від пізніше скомпонованого конволюта є загальна назва рукописної книги. Так, наприклад, один із рукописних збірників, датований 70-ми рр. XVIII ст. має назву «Краткое описание военных дел Мало рос - 191 сии»34. Інший упорядник документального збірника 1760-х рр. означив результати своєї праці в назві «Разные любопытные редкости», яка до речі найбільше відповідає традиціям Silva rerum. Під «редкостями» він серед іншого розумів підбірку документів про російсько-турецькі війни та імператорські маніфести в справі Мировича.35 Вищезгаданий збірник Розумов ського має подвійну назву «История о Украине» і «Ле тописецъ краткій принадлежащій к історіи оукраинской о владе вшихъ в не й пр ежнихъ гетманахъ в котором, приполнено многими грамо тами, указами и инструк - ци ями, принадлежавшими к сей історіи». Така детальність остан - ньої назви доволі звичне явище для рукописних збірників, упорядники яких в титульній назві рукописної книги намагалися представити якомога повнішу інформацію про її склад36. Часто в укладанні збірника брало участь декілька осіб, іноді більше десяти, про що свідчить декілька почерків, якими написана значна кількість збірників. Окремі збірники належать перу однієї людини. Втім, досить рідкісним є явище, коли на аркушах збірника міститься бодай незначна інформація про автора чи упорядника. Анонімність — характерна риса руко - писної традиції для якої був важливим сам текст, а не його автор чи тим паче переписувач37. А тому атрибутовані збірники серед великої маси анонімних трапляються не часто і вони радше є виявом власних амбіцій упорядників аніж правилом38. Рукописні збірники в умовах відсутності світського книго - друкування виступали єдиною формою рефлексії історичної думки, зберегли тяглість і традицію історіописання на теренах Лівобережної України-Гетьманщини. Окрім того, вони сприяли утвердженню національної ідентичності і поклали початок якісно новому напрямку української історіографії, представ - леним творами істориків початку ХІХ століття О. Маркевича, Д. Бантиша-Каменського, М. Маркевича й ін. 1 Луппов С. Книга в России в 1 чв. XVIII в. — Л., 1973. — С. 98. Його ж. Книга в России в послепетровское время. — Л., 1976. 2 Полное собрание законов Российской империи. — Спб., 1832. — Т. VI. — № 3653. — С. 245. 192 3 У період 2 п. XVIII ст. обмеженим накладом були опубліковані лише два твори, що стосувались безпосередньо української історії: Туманский Ф. Летописец Малыя России // Российский магазин. — 1793. — Ч. І–ІІ. («Літопис Граб’янки»); Рубан. В. Безбородко А. Краткая летопись Малыя России. — Спб., 1778 (За основу взято «Короткий опис Малоросії»). Звичайно, ці дві публікації не могли забезпечити попиту на історичні твори. 4 Цитовано за Zachara M. Twórca-odbiórca syłw szlacheckich w XVIII wieku // Publicznosc literacka i teatralna w dawnej Polsce. — Warszawa-Łodz, 1985. — S.118. 5 Tazbir J. Książka rękopisna w Polsce i Rossii (XVI–XVIII w.) // Slawia Orientalis. — 1967. — T. XX. — S. 658. 6 Ibidem. — S. 657. 7 Див. про склад та специфіку російських рукописних збірників XVIII ст. — Сперанский М. Рукописные сборники XVIII века. — М., 1963. Найбільша колекція російських рукописних збірників XVIII ст. зберіга - ється у Відділі письмових джерел Державного історичного музею (Москва). — Ф. 2, Ф. 450. 8 Zachara M. Twórca-odbiоrca sylw szlacheckich w XVIII wieku. — S.118. 9 Konopczyński W. Polsce pisarze polityczni XVIII wieku. — Warzsawa, 1966. — S.269. 10 Ibidem. — S.269. 11 Zachara M. Sylwy — document szlaheckiej kultury umysłowej w XVII wieku // Z dziejów życia literackiego w Polsce XVII-XVII wieku. — Wrocław- Warszawa-Kraków-Gdańsk, 1980. — S. 219. 12 Zachara M. Twórca-odbiorca sylw szlacheckich w XVIII wieku. — S. 124. 13 Історія вивчення рукописних збірників бере початок із кінця ХІХ — поч. ХХ ст., коли почали укладати перші описи рукописних колекцій: Пе- тров Н. И. Описание рукописных собраний, находящихся в Киеве. — Чте- ния в императорском обществе истории и древностей российских. — 1892. — № 1. — С. 1–174; 1892. — № 2. — С. 175–240; 1892. — № 3. — С. 241– 321; 1897. — № 2. — С. — 1–128; 1897. — № 2. — С. 129–294; 1904 . — № 1. С. — 1–196; 1904. — № 4. — С. — 197–308; Маслов С. И. Обзор ру- кописей библиотеки университета св. Владимира // Университетские известия. — 1910. — № 5. — С. — 1–46; Лебедев А.С. Рукописи церковно- археологического музея при Киевской духовной академии. — Саратов, 1916. — Т. 1; Сперанский М. Н. Описание рукописей библиотеки историко- филологического института кн. Безбородко в Нежине. — Известия историко-филологического института. — 1900. — Т. 18. — С. 143–156; 1901. — Т. 19. — С. — 1–39; 1904. — Т. 21; 1905. — Т. 22; Свєнціцький І. 193 С. Опис рукописів. — Львів, 1933; Свєнціцький І. С. Рукописи львівських збірок: опис рукописів Народного дому з колекції Антонія Петрушевича // Українсько-руський архів. — Львів, 1906. — Т. 1–7; Рыстенко А. В. Руко- писи, принадлежащие библиотеке императорского Одесского общества истории и древностей // Записки Одесского исторического общества древностей российских. — Одесса, 1910. — Т. 28. — Отд.. — С. 35–120; Лилеев М. И. Описание рукописей, хранящихся в библиотеке Чернигов- ской духовной семинарии. — Спб. , 1880; Щапов Я. Н. Собрания И. Я. Лу- кашевича и Н. А. Маркевича. — М., 1959; Описи окермих рукописних збірників: Лазаревский А. М. Содержание одного из чепинских сборни- ков исторических бумаг о Малороссии // Киевская старина. — 1891. — № 1. — С. 174–176; Гнатюк В. М. Збірник Петра Колочавського // Науковий збірник товариства «Просвіта». — Ужгород, 1922. — Т. 1. — С. 34–52; Антонович В. Прилуцкий полковой асаул Михайло Мовчан и его записная книга // Киевская старина. — 1885. — № 1. — С. 57–84; Яворский Ю. А. Два замечательных карпаторусских сборника 18 в., принадлежащих уни- верситету св.Владимира: описание рукописей и тексты // Университетские известия. — 1910. — № 1. — С. 1–64; № 2. — С. 65–95; Ситий І. Книги Забіл (1671–1745) // Сіверянський літопис. — 1999. — № 1. — С. 12–34. Оленою Апанович зробила першу спробу аналізу масштабного комплексу історичного матеріалу, що входить до складу рукописних збірників XVIII ст.: Апанович Е. Рукописная светская книга XVIII в. на Украине. Исторические сборники. — К., 1983. 14 Інститут рукописів Національної бібліотеки України. — І, 6490. Рукопис належав синові гетьмана Данила Апостола Петру Апостолу. 15 Відділ рукописів Бібліотеки Російської Академії наук (Санкт-Петер - бург) (ВР БРАН). — 16.12.10. Збірник Розумовського являє собою багато оздоблену рукописну книгу форматом in folio, переписану однотипним почерком, датовання за філігранями 1753 р. Крім тесту «Короткого опису Малоросії», збірник містить хроніку «Описание кратчайшее» (1506–1734) та компакт документів 1734–1750-х рр. На аркушах рукопису занотовано: «Списана при Академии наук 1753 году с книги полученной от Его Ясно- вельможности Кирилы Григорьевича Разумовского в 1752 году». У фонді академічної канцелярії Петербурзького архіву Російської Академії наук зберігається документ 1752 р. — розпорядження гетьмана й президента Академії Кирила Розумовського про переписання «хорошим писмом» двох екземплярів копій з рукопису «малороссійского», що був доставлений з України. Згідно документа, ця справа була доручена «подмастеру Ми- хееву». Документ також суворо регламентує якість паперу, характер оздо- блення обох рукописних книг, опис якого співпадає із сучасним виглядом рукописних збірників (Санкт-Петербурзька філія архіву Російської Академії наук. (СПФАРАН). — Ф. 3. — Оп. 1. — Од. зб. 163). Напевно, 194 Розумовський в 1752 р. мав у своєму розпорядженні більш ранній руко- пис, із якого було виготовлено означені копії. Одну із цих рукописних книг Розумовський лишив для себе. Цю книгу внучка гетьмана подарувала істо- рику Миколі Маркевичу, рукописна колекція якого входить до зібрання Ро- сійської Державної бібліотеки у Москві (ВР РДБ. — Ф. 152. — Спр. 26.) Інший екземпляр, покладений в основу цієї публікації, гетьман Розу- мовський передав академічній бібліотеці у Санкт-Петербурзі. Збереглась одна копія зі збірника Розумовського кінця XVIII ст. На її аркушах фіксу- ється запис про те, що рукопис є копією з книги виготовленої при Акаде- мії наук в 1753 р. Оздоблення рукопису загалом повторює зовнішній вигляд збірників Розумовського (ІР НБУВ. — Ф. І. — Спр. 203). Незрозу- мілим лишається той факт, що Розумовський, володіючи потужним дру- карським арсеналом Академії наук так і не спромігся видрукувати бодай один твір з української історії, а обмежився лише виготовленням двох ру- кописних копій. Втім, зусилля гетьмана не пройшли марно, принаймні до- вгий час «Короткий опис Малоросії» був відомий як «Літопис Розумовського». Саме під такою назвою він зустрічається в працях М. Маркевича, Д. Бантиша-Каменського (Бантыш-Каменский Д. История Малороссии от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства. — С-Пб., 1903. — С. IV. Маркевич Н. История Малороссии. — М., 1843. — Т.V. — С. 21.). 16 ІР НБУ. Ф.XIV. — Од. зб.160. 17 Апанович Е. Рукописная светская книга на Украине XVIII века. — С. 170. 18 Ситий І. Книги Забіл (1671–1745 рр.) // Сіверянський літопис. — 1999. — № 1. — С. 116–120. 19 Антонович В. Прилуцкий полковой асаул Михайло Мовчан и его за- писная книга // Киевская старина. — 1885. — № 1. — С. 57–84. 20 Лазаревский А. М. Содержание одного из чепинских сборников исто- рических бумаг о Малороссии // Киевская старина. — 1891. — № 1. — С. 174–176. 21 Центральний державний історичний архів України у м. Києві. — Ф. 222. — Оп. 2. — Од. зб. 38. 22 Россійський державний історичний архів. — Ф. 834. — Оп. 3. — №. 2055. 23 Оглоблин О. Люди старої України. — С. 135. 24 Національний музей у м. Львові. — № 520925/526. — Арк. 214 зв. —220. 25 РДАДА. — Ф. 181. — Оп. 1. — Од. зб. 2. 26 Костюхина Л. Покровская В. Розов А. Описание сборников // Методи- ческое пособие по описанию славяно-русских рукописей. — М., 1973. — Вып. 1. — С. 33. 195 27 Інститут російської літератури Російської академії наук. «Пушкін- ський дім». — Перетц, 231. — Арк. 23. 28 ІР НБУ. — Ф. VIII. — Од. зб. 216/199. — Арк. 2. 29 ІР НБУ. — Ф. І. — Од. зб. 3862. — Арк. 1–9. 30 ІР НБУ. — Ф. VIII. — Од. зб. 153/198. — Арк. 3. 31 Апанович. Е. Рукописная светская книга... — С. 197. 32 РДАДА. — Ф. 187. — Од. зб. 54. — Арк. 126. 33 ВР РНБ. — FIV, 809. — Арк. 86. 34 Отдел рукописей Российской государственной библиотеки. — Ф. 152. — Д.28. 35 Відділ рукописів Інституту української літератури. — 209/963. 36 Див. наприклад: «Летопись малороссийскаяс некоторими касавши - мся до малороссийских дел грамот» — Российский государственный архив древних актов. — Ф. 181. — Оп. 1. — Д. 92; «История о казаках и копии с высокомонарших статей» — ІР НБУ. — Ф. XI. — Cпр. 161. 37 Мак-Люєн М. Галактика Гутенберга. Становлення людини друкова- ної книги. — К., 2002. — С. 231 38 На сьогодні виявлено 11 таких збірників, що містять оригінальні тексти написані авторами/упорядниками та залишені ними автографи: рукописна книга священика Флорівського монастиря Максима Плиски (), збірники Василя Ломиковського (Інститут Рукопису НБУВ. — Ф. І. — Од.зб. 54663, 54671); збірник Теодора Маньківського (ІР НБУВ. Ф. І. — Од.зб. 581); Онисима Білогруда (ІР НБУВ. Ф. І. — Од.зб. 7379); Івана Янушкевича (ІР НБУВ — Ф. VIIІ. — Од.зб. 147/56) Івана Ананієвича, Косми Дубницького, Григорія Покаса, Якова Козельського, Семена Дзівовича, (Апанович Е. Вказ. пр.– С. 220–221) 196
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-54657
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	XXXX-0023
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-01T09:03:37Z
publishDate	2010
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Бовгиря, А. 2014-02-03T19:23:58Z 2014-02-03T19:23:58Z 2010 Рукописні історичні збірники в Гетьманщині XVIII ст. / А. Бовгиря // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 179-196. — Бібліогр.: 38 назв. — укр. XXXX-0023 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54657 В статті аналізуються рукописні історичні збірники, що побутували на теренах Лівобережної України-Гетьманщині впродовж XVIII ст. Розглядаються різні аспекти цих рукописних книг: рукописна культура Речі Посполитої та Російської імперії XVIII ст., зміст та структура рукописів, документи в складі рукописних збірників, маргінальні записи. The article analyzes manuscript historical collections which were available on the territory of the Left-bank Ukraina-Hetmanschyna during the XVIII c. Different aspects of these manuscript books are considered namely: the handwritten culture of the Polish-Lithuanian Commonwealth and the Russian empire of the XVIII c., contents and structure of the manuscripts, documents in the composition of the manuscript and marginal notes. uk Інститут історії України НАН України Історіографічні дослідження в Україні Пам'ятки історичної думки Рукописні історичні збірники в Гетьманщині XVIII ст. The handwritten historical collections of Hetmanate of XVIII с. Article published earlier
spellingShingle	Рукописні історичні збірники в Гетьманщині XVIII ст. Бовгиря, А. Пам'ятки історичної думки
title	Рукописні історичні збірники в Гетьманщині XVIII ст.
title_alt	The handwritten historical collections of Hetmanate of XVIII с.
title_full	Рукописні історичні збірники в Гетьманщині XVIII ст.
title_fullStr	Рукописні історичні збірники в Гетьманщині XVIII ст.
title_full_unstemmed	Рукописні історичні збірники в Гетьманщині XVIII ст.
title_short	Рукописні історичні збірники в Гетьманщині XVIII ст.
title_sort	рукописні історичні збірники в гетьманщині xviii ст.
topic	Пам'ятки історичної думки
topic_facet	Пам'ятки історичної думки
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54657
work_keys_str_mv	AT bovgirâa rukopisníístoričnízbírnikivgetʹmanŝiníxviiist AT bovgirâa thehandwrittenhistoricalcollectionsofhetmanateofxviiis

Рукописні історичні збірники в Гетьманщині XVIII ст.

Репозитарії

Схожі ресурси