Історіографія світської інтелектуальної еліти Гетьманщини

Висвітлюється вивчення козацьких інтелектуалів в українській історіографії 18-21 ст. Розглянуті та представлені нові факти з обсягу історіографії Гетьманщини й інтелектуальної історії....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2010
1. Verfasser:	Кононенко, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2010
Schriftenreihe:	Історіографічні дослідження в Україні
Schlagworte:	Проблемна історіографія
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54662
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Історіографія світської інтелектуальної еліти Гетьманщини / В. Кононенко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 297-322. — Бібліогр.: 93 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-54662
record_format	dspace
spelling	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-546622025-02-09T09:31:02Z Історіографія світської інтелектуальної еліти Гетьманщини The historiography of mundane intellectual elite of the Hetmanate Кононенко, В. Проблемна історіографія Висвітлюється вивчення козацьких інтелектуалів в українській історіографії 18-21 ст. Розглянуті та представлені нові факти з обсягу історіографії Гетьманщини й інтелектуальної історії. The author revels the studies in the Ukrainian historiography of the 18–21th century, presents and considers new facts from the historiography of Hetmanate’s intellectual history. 2010 Article Історіографія світської інтелектуальної еліти Гетьманщини / В. Кононенко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 297-322. — Бібліогр.: 93 назв. — укр. XXXX-0023 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54662 uk Історіографічні дослідження в Україні application/pdf Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Проблемна історіографія Проблемна історіографія
spellingShingle	Проблемна історіографія Проблемна історіографія Кононенко, В. Історіографія світської інтелектуальної еліти Гетьманщини Історіографічні дослідження в Україні
description	Висвітлюється вивчення козацьких інтелектуалів в українській історіографії 18-21 ст. Розглянуті та представлені нові факти з обсягу історіографії Гетьманщини й інтелектуальної історії.
format	Article
author	Кононенко, В.
author_facet	Кононенко, В.
author_sort	Кононенко, В.
title	Історіографія світської інтелектуальної еліти Гетьманщини
title_short	Історіографія світської інтелектуальної еліти Гетьманщини
title_full	Історіографія світської інтелектуальної еліти Гетьманщини
title_fullStr	Історіографія світської інтелектуальної еліти Гетьманщини
title_full_unstemmed	Історіографія світської інтелектуальної еліти Гетьманщини
title_sort	історіографія світської інтелектуальної еліти гетьманщини
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2010
topic_facet	Проблемна історіографія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54662
citation_txt	Історіографія світської інтелектуальної еліти Гетьманщини / В. Кононенко // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2010. — Вип. 20. — С. 297-322. — Бібліогр.: 93 назв. — укр.
series	Історіографічні дослідження в Україні
work_keys_str_mv	AT kononenkov ístoríografíâsvítsʹkoííntelektualʹnoíelítigetʹmanŝini AT kononenkov thehistoriographyofmundaneintellectualeliteofthehetmanate
first_indexed	2025-11-25T08:58:31Z
last_indexed	2025-11-25T08:58:31Z
_version_	1849752148556906496
fulltext	Василь Кононенко ІСТОРІОГРАФІЯ СВІТСЬКОЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ЕЛІТИ ГЕТЬМАНЩИНИ Історія існує як до кінця не пізнана кантівська «річ в собі», як джерела — матеріальні свідчення про минуле та як історіогра - фія. Остання є своєрідною «третьою» історією. Для деяких наукових проблем минулого Гетьманщини «історіографічні дже - рела» за значенням не поступаються «історичним джерелам». Це насамперед стосується інтелектуальної історії України ран - нього нового часу. Козацьке та дворянське історіописання. Найдавніші твори про українську еліту XVIII ст. належать представникам цієї еліти та її нащадкам1. Написання історії козацькими інтелектуалами перебувало під впливом «повчальної» історії, яка тягнулася з античності та середньовіччя. Такий «гуманістичний проект» історії розвивав переважно ідеї Цицерона. Згідно з ним, в історії цінувалося насамперед не правдивий опис минулого, а можли - вість уроку для теперішнього. Написання історії було сферою риторики, а її автентичність ґрунтувалася на авторитетові текс тів. Не зважаючи на виникнення в XVII ст. історії ерудитів та антикварів, гуманістичні принципи продовжували існувати у XVIII ст. Головною тенденцією в історіографії XVIII ст. стало реформування написання історії, яке мало за мету зробити її автентичною. У XVIII ст. виникає декілька методів для досяг нен - ня цієї мети. До найбільш важливого з них належав метод «ману - скрип та»: написання історії на основі рукопису як найваж ли - вішого джерела знання про минуле2. В козацькому історіопи сан - ні це яскраво спостерігалося в показовій точності перепи су вання «літописів» та сакралізації історико-літературних текстів. Автори козацьких «літописів», починаючи з «Действій о пре - зельной брани…», подавали минуле своєї батьківщини як коза - цьку історію. Для них історія розпочиналась з повстання проти 298 «ляхів», а Київська Русь була своєрідними «темними віками». Головну увагу козацькі інтелектуали звертали на «права та вольності», які мали «малоросійське шляхетство», козацтво та «весь народ малоросійський» від перебування у складі Великого князівства Литовського/Польського королівства, Речі Поспо - литої до Московської держави/Російської імперії. Козацькі інтелектуали доводили, що Русь/Україна/Малоросія добровільно укладала політичні угоди спочатку з польськими королями, а потім і з московським царем. Козацькі інтелектуали високо цінували історію своєї батьків - щи ни. В передмові до збірника «Две гисторії о казацком народе», Г. Покас в 1751 р. писав, що при читанні «безстрастно и внима - тельно разсуждая, все обстоятельства онаго народа и великость их малороссыйской нації ясно уведать возможете, и надеятися, что желанее, по котрому мы о других народех охотно знать хо тим, вас к прочтенею сех гисторій учинит склонных». О. Діво вич в 1756 р. у вступі до своєї рукописної книги занотував: «Сії гисторії не только достойны, но и нужны, а паче полезны знанію человеку, от рода в сих исторіях свое первобытіе и пребываніе имеющему, для того списал не только собственно для себе, но ради всех, хто би не пожелал сих історій ползоваться»3. Для козацького інтелек - туала бути освіченим дорівнювало знанням «прав та вольностей», історії їхнього походження та утвер джен ня. Г. Полетика навіть заявляв, що хто знає свої права, той ними й користується4. Як зазначив В. Кравченко, козацькому «літописанню» прита - ман на іс то ри ч на мі фо тво р чі с ть яка засіб обґрунту ван ня со ці а - ль но- по лі ти ч них ін те ре сів5. Світські інтелектуали Гетьманщини фактично створили вигідну їм історію, яка легітимізувала козацьку старшину як привілейовану соціальну групу та тради - цій ний суспільно-політичний устрій. Козацькі інтелектуали дру - гої половини XVIII ст. намагалися оминати проблемні питання російсько-українських стосунків другої половини XVII–XVIII ст. Це було закономірним для тодішнього історіописання. Напри - клад, для російської історіографії XVIII ст., час після Івана Грозного також належав до «заполітизованого», тому багато російських істориків намагалися свої пошуки не доводити до XVII cт.6 Таким чином, козацькі інтелектуали створили перший 299 «grand-narrative» — «великий текст» окремішньої української історії. Саме цей «великий текст» вплинув на формування укра - їнської еліти нового часу — інтелігенції (а фактично гумані та - ріїв-істориків). Під впливом уніфікації суспільно-політичного життя Геть ман - щини за Катерини ІІ, покоління 60–80-х рр. XVIII ст. укра їнсь кої еліти розділилося на традиціоналістів та асиміляторів. Важливо, що вони однаково активно виявили себе в інтелек туальному житті Гетьманщини та Російської імперії. Саме укра їнським інтелекту - алам Російської імперії належить публікація перших праць з історії з української історії, головним чином Гетьманщини7. Наступні покоління вже усвідомлювали себе малоросійським дворянством та цікавилися історією Гетьман щини, як з любові до минулого своєї малої батьківщини, так і з метою ствердження своєї належності до «благородного» стану. Протягом всього ХІХ ст. українські ін те лек туа ли Ро сій ської ім пе рії, генеалогічне ко рін - ня яких тор ка ло ся «Ма ло ро сії», ду же ці ка ви ли ся ко за цьким ми ну - лим, а шляхетська історіографія мала «антикварний характер» 8. Однак, інтелектуальне життя Гетьманщини мимоволі сприй - малося малоросійськими дворянами в сірих барвах, оскільки Гетьманщина була минулою епохою, а будь-яке безпосереднє минуле, як правило, сприймається критично. Кінець XVIII — початок ХІХ ст. охарактеризувався повіль - ним розвитком романтизму в середовищі української щойно народжуваної інтелігенції. Це стало наслідком як західних впливів, так і внутрішнього духовного розвитку українського народу. Внутрішнім чинником піднесення романтизму стала сама природа інтелігенції, яка була специфічною соціальною верствою всього східного слов’янства. Саме слово «інтеліген - ція» увійшло в світову наукову мову як транслітерація російсь - кого терміну9. З цього часу в середовищі інтелігенції з’являється поняття «народ» як весь трудовий люд. Цей народ цінується фактично як виразник сутності етносу. На відміну від українсь - кої інтелігенції, козацькі інтелектуали найціннішою частиною люду Гетьманщини вважали «малоросійське шляхетство». З другої третини ХІХ ст. в середовищі інтелігенції відбувається «пробудження» історичної свідомості та настає час «історизму». 300 Як зазначає Д. Чижевський, з кінця XVIIІ ст. в різних німецьких філософських школах з’являється ідея, що історичний «дух» виконує певну історичну місію10. Ця ідея поступово через інтелектуалів, які продовжували свою освіту в Німеччині, входить до загальновживаних понять української інтелігенції. Історичну місію, за уявленнями української інтелігенції, виконує народ хоча в реальності цю роботу здійснювали самі пред - ставники цієї соціальної групи. Київські інтелектуали 40-х рр. ХІХ ст. своє ставлення до історії усвідомлювали через класич - них мислителів античності та/чи західноєвропейських роман - тиків нового часу. Причому інтелектуальні аспекти романтичної історичної свідомості нерозривно були пов’язані з уявленням козацької спадщини Гетьманщини11. Вже автор «Заміток до Малої Росії», відзначав ситуацію в інтелектуальному житті Гетьманщини як суперечливу та, зрозу - міло, однозначно негативну з точки зору його часу: «ці чинов - ники (представники козацької адміністрації — В. К.), крім військового писаря та деяких старшин, були спочатку неосвічені і в зв’язку з низьким походженням без належного виховання. З часом стали вони дітей своїх виховувати…»12. Анонімний автор, подібно до освічених верств суспільства Російської імперії, з погордою дивився на своїх пращурів минулого сто - ліття. Однак те, що історики-дворяни відзначали в Гетьманщині «проблиски» інтелектуального життя ще більше засвідчує значи - мість рукописної спадщини козацьких інтелектуалів. Ці покоління ук ра їн ських іс то ри ків на ма га ли ся де та лі зу ва ли «ма ло ро сій ські сто рін ки» жит тя Ро сій ської ім пе рії. Так, «Іс то рія Ма лої Ро сії» Д. Бан ти ша-Ка мен сь ко го міс тила ви знач ні по дії та жит тя пра ви те лів, в тому числі їхні інтелектуальні біографії. Представники світської еліти Гетьманщини хоч і впи сувались в іс то рію Ро сій ської ім пе рії, проте зберігали особливості належ - ності до свого малого «отечества»13. Іс то ри ком, який зоб ра зив міс це Ук ра ї ни в Ро сій ській ім пе рії, яка ма ла свої від мін но сті, був М. Мар ке вич. Цей іс то рик, під впли вом на той час ще не опуб лі - ко ва ної «Іс то рії ру сів», по дав ук ра їн ську іс то рію як ок ре міш ній про цес від най дав ні ших ча сів до кін ця XVIII ст. Однак за Маркевичем в ран ній новий час від Пе ре яс лав ської Ра ди існу - 301 вала ро сій сько-ук ра їн ська єд ність, яку він ха рак те ри зу вав як со - юз «рів но го з рів ним»14. По ка зо во, що за Д. Сондерсом далеко не всі російські історики погоджувалися з таким бачен ням історії. Російський історик та журналіст Н. Полєвой не поділяв такого зближення великоросійської та малоросійської історії. За його розумінням малоросіяни відрізнялися від великоросів за фізичним та культурним і духовним критеріями15. Історіографія нового часу. Виникнення та розвиток нової історії нерозривно пов’язано з усвідомленням українською інте - лігенцією того, що вона є частиною великого українського наро - ду від Сяну до Дону, а потім і вагомою складовою української нації16. В другій половині цього століття сталася змі на міс ця іс - то рії в ро сій сь ко му та в ук ра їн сь ко му сус піль но му жит ті, що при зве ло до змі ни ба чен ня ми ну ло го. За М. Фу ко ХІХ ст., в за - хід но єв ро пей ській ін те лек ту аль ній тра ди ції «більш пиль но звер - ну ло ува гу на люд ську іс то рію» і са ме це сто літ тя «від мо ви ло ся від ідеї по ряд ку та не пе рерв но сті ча су, як і від ідеї про гре су»17. В схід но єв ро пей ській ін те лек ту аль ній тра ди ції ХІХ ст., іс то рії на ле жа ло над зви чай не міс це. В но вій ук ра їн ській іс то ріо гра фії пос та ла впо ряд ко ва на «довга» іс то рія України-Руси, яка бу ла по - бу до ва на на іде ях не пе рерв но сті ча су та про гре су. Для ро зу мін ня іс то ріо гра фіч но го про це су в дру гій по ло ви ні ХІХ — по чат ку ХХ ст. важ ли вим є те, що фор му ван ня ук ра їн - ської на ціо наль ної іс то ріо гра фії очо лю ва ло роз ви ток ук ра їн ської на ції нового часу. На род ництво 60-х рр. ХІХ ст., яке виросло на «романтичному» баченні минулого народу, відмежувало укра - їнсь кий народ від колишнього Речі Посполитої та ки ну ло при хо - ва ний ви клик ро сій сь ко му «ве ли ко му тексту» зближеної історії східного слов’янства та про ти ста ви ло йо му ав то ном не бачення Ук ра ї ни в ме жах Ро сій ської ім пе рії. Це вписувало іс то рію Геть - ман щи ни в ши ро кий соціальний кон текст в межах народницької історіографії та в на ціо наль ну іс то рію в рамках державницької історіографічного напрямку. Інтелектуальна історія Гетьман - щини, природно, за деякими винятками, «випа дала» з поля зору істориків-народників та меншою мірою державників. Для народ - ників суспільно-політичний устрій на фоні їхніх громадських ідеалів здавався «військовим табором»18. 302 Представники народницької історіографії цікавилися не так елітою, як егалітарними верствами населення, зокрема селянст - вом. В центрі уваги народницької історіографії була соціальна проблематика, насамперед боротьба українського народу проти польських, російських та своїх поміщиків за свободу та соціаль - ну справедливість. Однак народники все-таки бачили та цікави ли - ся інтелектуальними аспектами життя суспільства Гетьманщини. За М. Костомаровим освічені укра ї н сь кі ста р ши ни мо г ли за хо пи - ти ся «і де єю- при ви дом» окремішності своєї батьківщини: «не ма - ло бу ло зда т них за хо пи ти ся та ким при ви дом, при най м ні, у се ре до ви щі то ді ш ніх ге не ра ль них і пол ко вих ста р шин і вій сь ко - вих то ва ри шів, що ста но ви ли в краї ін те лі ге н т ний клас, для яко - го був до сту п ний по лі тич ний кру го зір»19. Зв’язки з Ро сі єю та ро сій ською іс то ріо гра фі єю ук ра їн ських ін те лек туа лів бу ли знач но силь ні ши ми ніж з за хід ни ми су сі да ми. Ук ра їн ські іс то ри ки та ін телігенція не ус ві дом лю ва ли свою бать - ків щи ну пов ні стю ок ре мою від Ро сії. В їхніх уяв лен нях май бут - ньо го Ук ра ї ну ма ла ав то ном не жит тя в ме жах Ро сій ської ім пе рії. Ли ше на при кін ці ХІХ ст. час ти на ук ра їн ських ін те лек туа лів по - ча ли ви су ва ти смі ли ву на той час дум ку, що Ук ра ї на від різ ня є ть - ся від Ро сії сво єю іс то рі єю, мо вою, лі те ра ту рою, куль ту рою та ін ши ми кри те рія ми. І. Франко у «Великих роковинах» писав, що «кожен може стать Богданом, як настане слушний час»20. Однак, подібно до Франка, представники української інтелігенції стави - ли питання минулому: «як мало в історії Руси справжнього духа?»21. Представники української інтелігенції по-різному оцінювали в домодерній історії інтелектуальне життя Гетьман - щини, але в цілому недооцінювали його. Народники розглядали добу після Хмельниччини як боротьбу народних мас проти еліти, що їх експлуатувала. Так, О. Єфимен - ко стверджувала, що після визвольної війни під проводом Бог - дана Хмельницького старий лад було ліквідовано. За Єфи мен ко українському суспільству були притаманні егалітарні відносини. Однак через кілька поколінь козацька еліта набула соціально- економічного статусу, що належав польській шляхті. Тому О. Єфименко звинувачувала козацьку еліту в зраді української автономії, заради закріпачення народних мас22. До подібних 303 висновків прийшов Н. Ба кай в статті «Ю ж но рус с кий дво ря нин ХVІ ІІ ве ка». В розвідці опи сано по бут, до звіл ля, мо ра ль но- ре лі - гій ні обов’язки, ви хо ван ня, на вчан ня ді тей козацької еліти. В руслі ідей народницької історіографії історик зазначав, «всі здо бу ті ста р ши ною пра ва, її ма те рі а ль не бла го по луч чя ство рю - ють ся на шко ду цим су с пі ль ним гру пам»23. Юридичний бік справи співіснування автономної еліти у складі російської імперії досліджував Д. Міллер. Як історик права він розглядав правничі кроки входження української еліти до складу російського дворянства24. Міллер також зазнав впливу народників та дійшов до народницьких висновків щодо еліти Гетьманщини. О. Лазаревський хоч і не досліджував українську еліту як соці альну групу, але в його працях зображено багато аспектів життя панівної верстви Гетьманщини. Виняткову цінність мають дослідження про посади в козацькому суспільстві, біографії визначних представників еліти, представників, впливові родини. За О. Оглоблиним Лазаревський засудив «людей старої Мало - росії» за їхню соціальну неправду, але не помітив в них «людей старої України»25. Подібно до Лазаревського проходили творчі пошуки моло - дого В. Модзалевського, що стали наслідком фу н да ме н та ль ної 4-томної пра ці «Ма ло рос сий с кий ро до с ло в ник»26. Як за ува жу - вав сам ав тор, він на ма га в ся «зро би ти ро до ві д ні роз пи си за мо - ж ли ві с тю більш де та ль ни ми, вклю чи в ши до те к с ту, крім да них чи с то ге не а ло гі ч них, ще на пе р ший по гляд су хі, але на по в не ні за га ль но -іс то ри ч ним ма те рі а лом, сві д чен ня ми слу ж бо во го, май - но во го й ін шо го біо гра фі ч но го ха ра к те ру». М. Гру шев ський сво ї ми пра ця ми ро зі рвав єд ність з ро сій - ським на ра ти вом. Становлення Грушевського як особистості та історика відбулося під впливом саме козацького «великого тексту», хоч більшість своїх зусиль він витратив на створення «довгої» історії України, що не «охопила» історію Гетьманщини томами «України-Руси»27. Ро зі рван ня зв’язків між Ук ра ї ною та Ро сі єю у ми ну ло му не роз рив но пов’язувалося до по ри ван ня цих взаємин в то діш ній сві до мо сті. В 1912 р. Грушевський в роботі «Культурно-національний рух на Україні» писав: «в сій книжці 304 зібрані начерки культурного і національного руху, який так могутно зняв ся серед приспаного і омертвілого українського життя і разом з могутнім соціальним рухом східньої України приготовив перше національне відродження наше, що так сильно, хоч і ненадовго заблисло блиском і політичної мисли і національного усвідомлення і розвоєм артистичної творчості, приготовивши ту цікаву своєрідну культуру, яка розвинулася особливо там, де на грунті народнім витворилися певні інтелі - гентські чи пів-інтелігентські верстви…»28. Важливо, що Михайло Гру шев ський за ба гать ма кри те рія ми був по чат ків цем дер жав ни цького напрямку української історіо - графії. Учні Грушевського — представники цього напряму, від шу ко ву ва ли в ми ну ло му ост рів ці дер жав но сті в іс то рії ук ра - їн сь ко го на ро ду. Це зро би ло цей історіографічний напрямок зов - сім чу жим ро сій ським іс то ріо гра фіч ним кон цеп ці ям. З майже непомітною появою на початку ХХ ст. державницького напряму в українській історіографії політичне життя стало безпосереднім об’єктом дослідження, а отже по-новому постало питання інте - лектуального життя «старої України». Державники бачили Гетьма нщину як de-facto незалежну державу і вивчали адміні - стративний лад, законодавство, політичну думку ранньо мо дерної української державності на рівні з історією інших «державних» націй. Згідно з Ю. Пі н чу ком, не має «під став для без за с те ре ж но - го про ти ста в лен ня іс то ри ч них кон це п цій на род ни ць ко го і дер жа - в ни ць ко го на пря мів. В них бі ль ше спі ль но го, ніж від мін но го. Роз ді лю ва ль на ри са між ни ми про ля гає не сті ль ки в най го ло в ні - шо му — ста в лен ні до дер жа ви, скі ль ки в меш го ло вно му — у ви - зна чен ні на ці о на ль ної про ві д ної си ли дер жа во тво рен ня»29. Як зазначив О. Струкевич, вже в 1910 р. І. Кри п’я кевич розумів завдання дослідника історії Гетьманщини як вивчення свідомості її еліти. На думку цього ідейного натхнен ника державницької історіографії, в історичному досліджені ми «ана лі зу є мо чу жі ду - ші… краї і куль ту ри, пе ре жи ва є мо ці лі епо хи»30. Однак, відрефлектованим переломом у вивченні укра їнської еліти стали праці В. Липинського про тяглість укра їнської історії в ранній новий час. Надалі наукові зацікавлення державників зосере - джувалися на тому як еліта вдало або невдало відстоювала 305 автономію Гетьманщини в політичному та меншою мірою в ідеологічному контексті. Це стало поштовхом до поширення державницьких ідей. В пер шій тре ти ні ХХ ст. ук ра їн ська на ціо - наль на іс то ріо гра фія по єд ну ва ла під хо ди, які належали дер жав - ни цькому напряму української історіографії. Багато істориків, які працювали в межах народництва поступово перейшли на позиції державництва. Вже згадуваний Модзалевський в 1919 р. зазначав: «В укра ї н сь кій іс то ри ч ній лі те ра ту рі є ве ли ка про га - ли на: май же зо всім не ви вче на іс то рія Ге ть ма н щи ни з бо ку її іде - о ло гі ї. Пе ре гля да ю чи га ле рею укра ї н сь ких му че ни ків, стає яс ним тіль ки од не, що їх ка ра ли «за зра ду», за те, що во ни ма ли смі ли вість йти про ти центра лі с ти ч них зма гань вла ди і бу ли пе - ре ко на ні в тім, що Укра ї на й пі с ля до го во ру 1654 ро ку ли ша ла - ся не за ле ж ною і ав то но м ною дер жа вою»31. До слі д ник по лі тич ної історії Ге ть ма н щи ни Л. О ки н ше вич в 1926 р. теж уже не задовольнявся змі с том сво їх розвідок і, мо ж - ли во, то му зі зна ва в ся, що йо му «ва ж ко бу ло б зу пи ни ти ся» на «су то- фо р ма ль но му опи сі» політичних та пра во вих ін сти ту цій. Він наголошував, «що за юри ди ч ни ми схе ма ми, уста но ва ми, ін - сти ту та ми, но р ма ми в іс то ри ко- юри ди ч ній ро бо ті тре ба спро бу - ва ти на ве с ти ще й жи ве жит тя тої до би, в якій чи ни ли і ді я ли ті чи ін ші уста но ви чи но р ми та зв’я за ти їх із цим жит тям й оці ни - ти їх ню ро лю, ва гу та зна чін ня»32. В 1910–20-х рр. державницька історіографія стала па нів ною в За хід ній Ук ра ї ні (міжвоєнній Польщі), ук ра їн ській ді ас по рі і, на віть, ра дян ській Ук ра ї ні. Вона вже розпалася на течії та школи, оскільки дослідники по-різному ставили проблеми вивчення та застосовували неоднакові методи. На межі політичної, соціаль - ної та культурної історії державники піднімали цікаві проблеми, які стосувалися життя світської інтелектуальної еліти Гетьман - щини. Стосовно нашого періоду історики-державники вивчали опозицію щодо інтеграції української автономії з Російською імперією33. Так, О. Оглоблин здійснив дослідження щодо різних опозиційних кіл та віднайшов багато біографічних відомостей про багатьох представників еліти34. М. Слабченко в своїх дорево - лю ційних дослідженнях простежив багато аспектів економіч - ного та правового життя Гетьманщини35. Українські історики 306 ІІ Речі Посполитої зосереджувалися на проблематиці боротьби представників Гетьманщини проти російського централізму36. В міжвоєнній українській еміграції розглядалася стосовно Геть - манщини подібна проблематика37. Радянські історики в 20-х рр. ХХ ст. провели значну кількість досліджень, які торкалися інте - лек туального життя України раннього нового часу38. Таким чином, представники народницької та державницької історіографії створили «великий текст» української історії від давніх часів до тодішніх днів. Хронологічно перша народницька частина національного «великого тексту» створювалася в про - цесі діалектичного розвитку: як заперечення минулої епохи Геть - манщини та її досягнень. Тому закономірно, що інте лек туальне, культурне життя Гетьманщини в цілому оцінювалося негативно. Однак в межах народницької історіографії від мічалися пози - тивні риси духовного життя «старої України». Державницька частина «великого тексту» створювалася голов ним чином як заперечення народницького ставлення до української держав - ності. Тому історики-державники відмічали всі, важливі на їхню думку, прояви інтелектуального життя Гетьманщини. Українська радянська історіографія. В радянській Україні в 1920-ті рр. співіснувало декілька історіографічних течій та шкіл. Так, О. Оглоблин своє дослідження про політичну думку доби Мазепи провів в рамках державницької історіографії, хоча його інші праці мали ознаки економічної школи39. Л. Окиншевич здійснив дослідження про Раду старшин та «Значне військове товариство у межах історико-юридичної школи»40. В 30-х рр. ХХ ст., зі зміною політики радянського уряду щодо неросійських національностей, повертаються ідеї дореволю ційної історіографії. У радянському обрамленні ідея єдності східних слов’ян набула втілення у концепції возз’єднання укра їнського народу з російським. В 1930-ті рр. в ра дян ській Ук ра ї ні на ціо наль - ну іс то ріо гра фію бу ло втис не ну у рам ки офі цій ної ра дян ської іс то ріо гра фії, що на слі ду ва ла змі не ний ро сій ський на ра тив. Пет - ровсь кий у рецензії на працю В. Дядиченко «Кре сть янские дви - жения на Левобережной Украине в 1710–1711 гг.». у важкі для історичної науки 30-ті рр. ХХ ст. писав: «автор повинен пока - зати... вміння підбирати джерела, праці, критично володіти ними... 307 акцент на рухах проти держави»41. Тобто головним принципом української радянської історіографії з 1930-х рр., що визначав постановки наукових проблем та мето до логічний інструментарій, стало твердження про визначаль ність народних мас в історичному процесі42. Втілення цієї ідеї було несприятливим для розвитку інтелектуальної історії Геть манщини, адже історія свідомості суспільства є, в першу чергу, історією духовного життя людей, які доклали максимум зусиль в своїй творчій самореалізації. Після ІІ світової війни радянські історики, розвивали ідеї народницької історіографії та наголошували на розвитку крі - пацтва, класовій боротьбі в українському суспільстві та союзі української еліти з російським самодержавством заради екс - плуатації народних мас43. В межах української радянської істо - ріографії було написано багато праць, які відображали певні аспекти інтелектуального життя Гетьманщини44. Деякі з дослі - джень української радянської історіографії зробили чималий емпіричний та теоретичний внесок в інтелектуальну історію Гетьманщини. В докторській дисертації В. Смолія «Форму - вання соціальної свідомості народних мас України в ході класової боротьби (друга половина XVII–XVIII ст.)» визна - чальними носіями соціальної свідомості поряд з народними масами розглядалися й представники «інтелігенції»45. Про - довженням дослідження проблеми соціальної свідомості Геть - манщини стала дисертація Н. Шевченко «Суспільно-політичні рухи на Україні в 60–70-х рр. XVIII ст.», виконана під керів ниц - твом вище зазначеного історика46. Внеском в інте лектуальну історію Гетьманщини стали праці на межі філо софського та культурного дослідження спадщини Києво-Могилянської Ака - демії47. До дисертаційних досліджень, які висвітлювали окремі аспекти інтелектуальної історії Гетьманщини також належала робота Т. Литвинової48. З розпадом Радянського Союзу в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР виникли підстави для відродження національних історіографій. Таким чином, радянська історіографія стала соціальним «великим текстом» української історіографії. Саме завдяки соціальній складовій українська радянська історіографія піз - нього середньовіччя посіла гідне місце у світовій історіографії. 308 Однак в соціальному «великому тексті» мало відбилося інтелек - туальне життя Гетьманщини. Англомовна історіографія після ІІ світової війни. Це істо - ріо писання характеризувалось поєднанням ідей «великого текс - ту» державницького напрямку з методологічними практиками західних історіографій. Останнє в різних авторів присутнє в тій чи іншій мірі. Ця історіографія важлива, оскільки англо- саксонський науковий світ був і залишається самодостатнім стосовно розробки наукових проблем. Фактично всі головні питання української історії нашого періоду мали свої відповіді в англомовних дослідженнях чи перекладах. Англомовну укра - їнську історіографію Гетьманщини започаткували в 1950–70-х рр. вихідці з України, які ставали істориками та впливали на англомовних істориків-українознавців. Перше покоління істори - ків після ІІ світової війни головним чином писало історію українською мовою, а потім ці праці перекладалися на англій - ську49. Наступне покоління З. Когута та О. Субтельного за багать - ма критеріями належало до «західних» істориків та писало англійською. До праць, які поставили питання у вивчення історії Гетьманщини в цілому, та її інтелектуального життя зокрема, належали твори І. Рудницького «Переосмислення української історії»50, Г. Грабовича «До історії української літератури»51, Д. Сондерса «Український вплив на російську культуру 1750– 1850 рр.»52, З. Когута «Російський централізм та українська авто - номія: імперське вбирання Гетьманщини (1760–1830 рр.)»53, О. Субтельного «Панування в Східній Європі. Народ, шляхта та іноземна влада, 1500–1715 рр.»54 тощо. О. Субтельний дослідив добу Мазепи в контексті соціально- економічного та суспільно-політичного життя Центральної Євро пи55. Козацька старшина Гетьманщини в дослідника вміщена в контекст еліт з політичною культурою «шляхетської демократії». У тій мірі, якою козацька старшина ставала територіальною елітою, вона сприймала ідеї та уявлення подібні польській політичній організації суспільства — сарматизму. За О. Субтельним, «імітація міфу польського сарматизму очевидно вказує, що українська старшина була схильною до досягнення подібного становища, яким задовольнилася польська шляхта»56. 309 У четвертому розділі «Панування в Східній Європі. Народ, шляхта та іноземна влада, 1500–1715 рр.» приділяється особлива увага конфліктам, що відбулися у першому десятилітті XVIII ст. між елітами Лівонії, Польщі, України, Молдови й Угорщини з їхніми суверенами Вазами, Ветінами, Романовими, Османами та Габсбургами відповідно. О. Субтельний вважає, що це десяти - ліття було своєрідним східноєвропейським відповідником добре відомій в західноєвропейській історіографії «генеральній кризі». Важливо, що повстання І. Мазепи розглядається в контексті повстань Й. Р. фон Паткула, Д. Кантеміра, Ф. Ракоці57. О. Субтельний вперше в широкому контексті розглядав спро - би лідерів центральноєвропейських еліт, що зазнали поразки — Ф. Ракоці в Угорщині, Д. Кантемира в Молдові, Й. Паткула в Ліво нії, І. Мазепи та П. Орлика в Україні та з певними засте ре - жен нями С. Ліщинського у Польщі — продовжити їхню бороть - бу з абсолютист сь кими державами дипломатичними та ідеологічни ми методами58. Суспільно-політичні погляди козаць - кої еліти третьої чверті XVIII століття та еволюцію українсько- російських стосунків дослідив З. Когут59. Таким чином, англо мов ний «вели кий текст» став наслідком взаємодії ідей державницького прочи тання українського минулого та нових викликів в історіо графії Західного світу. Англомовна історіо - графія інтелектуаль ного життя Гетьманщини здебільшого була запізнілою відповіддю на інтелектуальні виклики історіопи - сання «вільного» капіталіс тич ного світу. Проте вона долучила в дослідження інтелек ту ального життя Гетьманщини новий методологічний інструментарій та вмістила історію свідомості Гетьманщини в ширший історіогра фічний контекст, що стало надзвичайно важливим для українсь кої історіографії доби незалежної України. Інтелектуальна історія в історіографії після 1991 р. Про - тягом 90-х рр. ХХ ст. українські історики в першу чергу запов ню - вали «білі плями» минулого. Однак не зважаючи на таку загаль ну рису історіографії раннього нового часу, історія свідо мості Гетьманщини опосередковано потрапила в сферу зацікав леності істориків60. Проблеми, які ставилися дослідниками, все-таки стосувалися історії свідомості в цілому та інтелекту ального життя 310 зокрема. Природно, що в багатьох роботах розв’язання питань історії духовного життя часто проходило в межах тексту подієвої історії. Після 1991 р. В. Смолій та В. Степанков стали авторами нового погляду на історію України раннього нового часу. По - становка проблеми, яка включала в дослідницький об’єкт інтелектуальне життя Гетьманщини намітилась ще в докторській дисертації В. Смолія «Формування соціальної свідомості народ - них мас України»61. Концепція національної революції та укра - їнської національної ідеї стали «великим текстом», побудованим на основі державницького напрямку української історіографії та історіографії радянських часів. Фактично постановка проблеми державної ідеї в середовищі еліти Гетьманщини належить до інтелектуальної історії62. На думку В. Смолія, предметом дослі - дження сучасних істориків «поряд з такими традиційними галу - зями, як політична, економічна, соціальна історія, все впев не ніше входить історія інтелектуальна, історія ідей, поглядів…»63. Показовими в цьому аспекті є дисертації, які писалися у Відділі історії України середніх віків та раннього нового часу. Не зважаючи на спрямованість дисертаційних досліджень на використання раніше невивчених фондів, ставилися проблеми духовної життя Гетьманщини. Таким дослідженнями, присвя че - ними цінностям політичної культури української еліти раннього нового часу були докторські дисертації П. Саса та О. Струке - вича64. Хоча дослідження першого історика хронологічно не торкається нашого дослідження, воно важливе в теоретичному аспекті дослідження проблеми «світська інтелектуальна еліта Гетьманщини». Розвідка О. Струкевича поставила багато про - блем інтелектуальної історії Гетьманщини, які вимагають свого вирішення. Дослідник запропонував модель цінностей політич - ної культури суспільства Гетьманщини. Ця модель, яка виму шено належала до історико-політологічної, дозволила пояснити багато явищ історії інтелектуального життя ранньомодерної України. Автор наголосив на важливих рисах, характерних суспільству Гетьманщини. Серед них зверненість в майбутнє козацьких інте - лектуалів через культ минулого65, сприймання козацтва з кінця XVII ст. як політичної нації, а Гетьманщина — вітчизни66, існу ван - 311 ня ідеї договірності між протектором та елітою Гетьман щи ни67 тощо. Важливою в розвитку інтелек туальної історії Гетьман щини стали дисертаційні дослідження І. Дзири «Козацьке літописання 30-х–60-х рр. XVIII ст.: джерело знавчий та історіографічний аспекти / Інститут історії України НАН України»68 та А. Бовгирі «Пам’ятки історичної думки Гетьман щини у складі історичних збірників XVIII — початку ХІХ ст.»69. Названі жерелознавчі розвідки зробили крок в перед у відповіді на проблему: що несе рукописна спадщина козацьких інтелекту алів, якщо застосувати до її вивчення текстологічні та герменев тич ні методи? Джерело - знавчі напрацювання дають можливість історику ставити нові питання рукописній спадщині світської інтелектуальної еліти Гетьманщини та отримувати неочікувані відповіді. Те ма ти ка інтелектуальної історії Гетьманщини ста ла певною мірою об’єктом історіографічного до слі джен ня. Це за сві д чу ють ро бо ти В. Кра в че н ка70, В. Ма тях71. Харківський дослідник в названій роботі проаналізував козацьке «літописання» як скла - дову частину українського історіописання. В. Матях в своїх роботах окреслила розвиток історіографії раннього нового часу, в якому складовою частиною розглядала проблеми інтелекту - альної історії Гетьманщини72. Праці О. Гуржія в першу чергу про гетьмана І. Скоропадсь - кого є переглядом усталеного бачення діяльності гетьмана як виконувача царської волі. Дослідження Гуржія внесло корективи в сприймання політики цього гетьмана та дало підстави бачити автономістські мотиви в його діяльністю та неперервність боротьби козацької еліти за свої «вольності». Як на го ло шує О. Гу р жій, Скоропадський керувався принципом «бо схо же чи - ни ли на ші по пе ре дни ки», причому ма ли ся на ува зі по пе ре дни ки «у сі без ви ня т ку»73. В дослідженнях вже згадуваного П. Саса прослідковується концепція політичної культури козацтва, яка розглядає інте - лектуальні питання історії Гетьманщини74. Дослідник підняв питання «со ці а ль ної ви що с ті і ви ня т ко во с ті ста р ши ни, вша ну - ван ня вла д ної іє ра р хії дер жа ви, ло я ль но го ста в лен ня до цар сь - кого уря ду, а та кож па т рі о ти з му й по лі тич но го ав то но мі з му. Дослід ник відзначив, що у XVIII ст. відбувається бюрокра тизація 312 гетьманської адміністрації, яка призвела до створення нових канцелярій75. Історик відмітив, інтелектуальний аспект діяль нос - ті «військових канцеляристів» та їхню працю в «Коди фікаційній комісії» 1728–1743 рр. і виборах до Законодавчої комісії 1767 р.76 Для розуміння світської інтелектуальної еліти Гетьманщини важливий світогляд церковних інтелектуалів і, навіть, селянства. Важливими в цьому аспекті є дослідження співробітників Відділу історії України середньовіччя та раннього нового часу Інституту історії України НАН України77. Важливо, що право для суспіль ства Гетьманщини було не стільки судочинством як нечітким уявлен ням звичної поведінки, яка формулювала «права», «воль нос ті», «звичаї»78. Для інтелектуальної історії важливим є вивчен ня впливу ідей церковних інтелектуалів на світську інтелек туальну еліту Гетьманщини. Це відбувалося через церков ні твори, пропо віді, листування79. Так, Г. Бужансь - кий переклав «Вступ до історії Європейських держав» (1718 р.) та «Про обов’язки людини і гро мадянина» (1726 р.), що впли - нуло на розвиток загально імперсь кої свідомості в середовищі церковних інтелектуалів. Після Полтавсь кої битви Ф. Проко - пович написав та виступив з промовою «Пане гірик, или Слово похвальное о преславной над войсками свей сь кими победе…», яка містила кардинально інші суспільно-політичні ідеї ніж його творча спад щина до виступу І. Мазепи80. Соціальний вимір еліти української ранньомодерної держави дослі дила В. Панашенко в праці «Соціа льна еліта Гетьманщини»81. В розвитку інтелектуальної історії Гетьманщини чільною складовою є надбання генеалогічних досліджень та соціальної історії. Ці ла гру па іс то ри ків, зо к ре ма, П. В’я лов, М. Ко р ні є н ко, В. Кри во шея, Т. Ку з нець зве р ну ли ся до за по в нен ня про га лин у ца ри ні ге не а ло гії укра ї н сь ких ко за ць ко- ста р шин сь ких ро дів82. Для розвитку моделі світської інтелектуальної еліти є здобутки в соціальній історії Гетьманщини83. Н. Яковенко в «Нарисі історії середньовічної та ранньо - модерної України» запропонувала чимало цікавих ідей щодо розуміння істо рії Гетьманщини та її мешканців. Для розуміння представників інтелектуальної еліти Гетьманщини важливими є культурологічні, релігійні сторінки її нарисів84. За її словами, «на 313 зламі XVII–XVIII cт. перед нами постає виразно цілісний образ «українськости», що спирається на більш-менш однорідну шкалу світоглядних вартостей»85. З 90-х рр. ХХ ст. розпочинається активне написання англо - мовної історії Гетьманщини з поєднанням часткового викорис - тання архівних джерел та введенням нових методологічних схем дослідження. В контексті історіографії «світської інтелек - туальної еліти Гетьманщини» англомовні автори надзвичайно пов’язані з історіографічних процесом в Україні, тому в нашому випадку можна говорити про багатомовну українську історіо - графію світської інтелектуальної еліти Гетьманщини. До англо - мовних праць, пов’язаних з предметом нашого дослідження, належать роботи С. Величенка «Формування ідентичності у Східній Європі та Росії»86, Р. Шпорлюка «Культура та народи у Центральній та Східній Європі»87, С. Плохія «Козаки та релігія в ранньомодерній Україні»88, «Царі та козаки: студії з іконо гра - фії»89, А. Капелера, З. Когута та Ф. Сисина «Культура, народ та ідентичність. Українсько-російська суперечка (1600–1945 pp.)»90 та ін. Важливими в інтелектуальній історії Гетьманщини є дослідження С. Плохія91. Автор в своїх роботах поставив багато питань історії свідомості Гетьманщини: вплив «війни маніфес - тів» на лояльність українських інтелектуалів вітчизні Малоросії та монарху і Росії як «государству»92, наслідки перекладацької роботи німецьких творів на свідомість козацької еліти і т. д.93 Отже, інтелектуальна історія Гетьманщини належала до однієї зі складових всіх напрямів української та світової історіографії від XVIII до сьогоднішнього часу. Це закономірно, оскільки історія інтелектуальної діяльності козацької еліти Гетьманщини не могла оминути будь-яка історіографічна модель. На наш час історіографія світської еліти Гетьманщини з одного боку достатня для попередніх теоретичних узагальнень, а з іншого — ще не має ознак історіографічного напряму за критеріями постановки проблеми та метологічного інстру мен - тарію. В світовій історіографії інтелектуальна історія є окремою галуззю історичних знань, що має свої течії та школи. Тому наше дослідження є закономірним у розвитку як українського, так і світового історіописання. 314 1 Див.: Лазаревский А. Прежне изыскатели малороссийской старины // КС. — 1895. — № 2. — С. 170–194. 2 Толочко А. «История Российская» Василия Татищева: источники и из- вестия. — М.-К., 2005. — С. 276. 3 Апанович О. М. Рукописная книга XVIII в. на Украине. Исторические сборники. — К.: Наукова думка, 1983. — С. 37–38. 4 Речь произнесенная Григорием Андреевичем Полетикой о общем соб- рании Малороссийского шляхетства в Глухове о правах, преимущест вах и нуждах Малой России. — ІР НБУВ. — Ф. VIII. — Спр. 2683. — Арк. 2. 5 Кравченко В. В. Нариси з української історіографії епохи наці ональ - ного відродження (друга половина ХVІІІ — середина ХІХ ст.). — Х., 1996. — С. 67–77; 147–200. 6 Пештич С. Русская историография XVIII века. — Ч. ІІ. — Л.: Изда- тельство Ленинградского университета, 1965. — С. 32–33. 7 Рубан В. Краткая летопись Малыя Россіи. — СПб., 1777. — 8, 242, LX, 2, 118 с. 8 Документы, относящиеся к истории славян, живших на Балканах. — XVII–XVIII вв. Копии. — ІР НБУВ. — Ф. V. — Спр. 802. — Арк. 1. 9 Успенский Б. А. Русская интеллигенция как специфический феномен русской культуры // Успенский Б. А. Этюды о русской истории. — СПб.: Азбука, 2002. — С. 393–413. 10 Чижевський Д. Філософські твори в чотирьох томах. — Т. 2. Між інтелектом та культурою: дослідження з історії української філософії. — К.: «Смолоскип», 2005. — С. 24. 11 Ясь О. Козацько-Гетьманська минувшина в рецепції П. XVIII ст.). — Вип. 8. — К.: Інститут історії України НАН України, 2008. — С. 220–244. 12 Замечанія до Малой Россіи принадлежащія. — М., 1848. — С. 18. 13 Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России от водворения сла- вян в сей стране до уничтожения гетьманства: В 3 т. / 4-е изд. — СПб., 1903. 14 Маркевич. История Малороссии. Т. І — М., 1842. — С. 227–228, 256 –259. 15 Saunders D. The Ukrainian Impact on Russian Culture. 1750–1850. — Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 1985. — P. 186–186. 16 Миллер А. Империя Романовых и национализм: Эссе по методологи исторического исследования. — М.: Новое литературное обозрение, 2008. — С. 125. 315 17 Фуко М. Слова и вещи. Археология гуманитарных наук. — СПб., «Acad», 1994. — С. 386. 18 Галь Б. О. Проблема формування регіональної бюрократії на Ліво бе - режній Україні (друга половина XVIII — початок ХІХ ст.) // Дніпро пет - ровський історико-археографічний збірник. Вип. 2. — Дніпропетровськ. — 2001. — С. 14. 19 Костомаров Н. И. Мазепинцы // УІЖ. — 1990. — № 8. — С. 134, 135. 20 Грушевський М. Апостолові праці. Машинопис. — ІР НБУВ. — Ф.Х. — Спр.17159. — Арк. 1. 21 Грушевський М. Апостолові праці. Машинопис. — ІР НБУВ. — Ф.Х. — Спр.17159. — Арк. 16. 22 Див.: Малороссійское дворянство и его судьба // А. Ефименко. Южная Русь. Очерки, исследованія и заметки. — СПб., 1905. — Т. 1. — С. 145–200. 23 Бакай Н. Южнорусский дворянин ХVІІІ века. — К., 1885. — С. 1. 24 Миллер Д. Очерки из исторіи и юридического быта старой Мало - россіи. Превращеніе малороссійской старшины в дворянство // КС. — 1897. — № 1. — С. 1–31. 25 Оглоблин О. Люди Старої України та інші праці. — Острог — Нью- Йорк, 2000. — С. 38. \454. 26 Модзалевский В. Малороссийский родословник. — Т. 1–4. — К., 1908–1912. 27 Уривки статей, бібліографічні замітки, виписки з архівних докумен тів. — ЦДІАЛ. — Ф. 401. — Оп. 1. — Спр. 49. — Арк. 14–15. Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVII — XVIII віці. — К.-Львів, 1912. — 248 с. Грушевський М. З політичного життя Старої України: Розвідки, статті, промови. — К., 1918. — 127 с. 28 Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI — XVII віці. Вид. 2-ге. — К.: Вид. Дніпровського Союзу Споживчих Союзів України (Дніпросоюз), 1919. — С. 3. 29 Пінчук Ю. А. Народницький і державницький напрями української історіографії: спільне і відмінне // Історична наука на порозі ХХІ століття: підсумки та перспективи. Матеріали Всеукраїнської наукової конфе - ренції. — Харів, 1995. — С. 162. 30 Струкевич О. К. По лі ти ко- ку ль ту р ні орі є н та ції елі ти Укра ї ни- Ге ть ма - н щи ни (ін те г ра ль ний по гляд на пи тан ня). — Ки їв: Ін сти тут іс то рії Укра ї - ни, 2002. — С. 9. 31 Модзалевський В. Галерея українських політичних смертників, емі- грантів, засланців та в’язнів // Пам’ятки України. — 1991. — № 5. — С. 10. 316 32 Окиншевич Л. Генеральна старшина на Лівобережній Україні ХVІІ–ХVІІІ вв. // Праці комісії для виучування історії західньо-руського та вкраїнського права. — Вип. 2. — К., 1926. — С. 167; Його ж. Центральні установи України-Гетьманщини ХVІІ–ХVІІІ вв. — Ч. 1. Генеральна рада. — К., 1929. — С. 2. 33 Див.: Когут З. Коріння ідентичності: Студії з ранньомодерної та модерної історії України / Пер. з англ. С. Грачової. — К.: Критика, 2004. — С. 11–45. Праці О. Оглоблина, присвячені еліті: «Люди старої України» (Мюнхен, 1959, Київ, 2001); «Гетьман Мазепа та його доба» (Нью-Йорк, К., Л., 2001) 34 Оглоблин I. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН. — 1929. — Кн. 19. — С. 231–241.; Його ж. Очерки истории украинской фабрики: Мануфактура в Гетманщине. — К., 1925. 35 Слабченко М. Опыты по исторіи права Малоросіи XVII–XVIII вв. — Одесса, 1911. 36 Крупницький Б. Гетьман П. Орлик (1672–1742): огляд його політичної діяльності. — Варшава, 1937. — 251 с.; Крупницький Б. Гетьман Мазепа: в освітленню німецької літератури його часу. — Жовква, 1932. — 27 с. 37 Борщак І. Ідея Соборної України в Європі в минулому. — Париж, 1923. — 26 с. 38 Горбань М. «Записки о Малой России» О. Шафонского 1926 г. г. Харьков (Статья). Русск. и укр. текст. Машиноп. Сопроводительное письмо к статье. — ІР НБУВ. Ф. Х. — Спр. 14951-14953. — 33+30+4 арк.; Грушевський О. З побуту старшини XVIII cт. (Стаття). Машинопис. — ІР НБУВ. Ф. Х. — Спр. 14955. — 12 арк.; Грушевський О. С. Зміни шкільної системи на Лівобережжі в XVIII в. (Стаття 1920-х рр.). Оригінал. — ІР НБУВ. — Спр. 17246. — Ф. Х. — 24 арк.; Доповідь Л. В. Миловидова про проект університетів на Чернігівщині у XVIII ст. (Замітка 1929 р.). Ори - гінал та машинописна копія. — ІР НБУВ. — Ф. Х. — Спр. 17295. — 4 арк.; Клепацький П. «Літопис Самійла Величка». 1926 р. Полтава. Склограф. — ІР НБУВ. — Ф. Х. — Спр. 17463. — 21 арк.; Клепацький П. Невідомий український мемуар з часів шведчини. Полтава. Машинопис. — ІР НБУВ. — Ф. Х. — Спр. 17466. — 7 арк.; Миловидов Л. Проекти університету в Києві у др. пол. XVIII (Стаття). Копія. — ІР НБУВ. — Ф. Х. — Спр. 17753. — 13 арк.; Нечипоренко П. Сторінки з діяльності генеральної військової канцелярії середини XVIII ст. (Стаття 1924 р.) Машинопис. — ІР НБУВ. — Ф. Х. — Спр. 17841. — 5 арк; Клепацький П. Про т. зв. «певний руський або казацький літопис XVII в.» (Стаття). — ІР НБУВ. — Ф. Х. — Спр. 19010. — 6 арк.; Клименко П. Рецензія на роботи В. Липинського «Україна на переломі» та М. Грушевського «Хмельниччина в розквіті». 14 березня 1923 р. Київ. — ІР НБУВ. — Ф. Х. — Спр. 19011. — 9 арк.; Из 317 провинциальной жизни на Украине в конце XVIII столетия. Из пришлого г. Кролевца. (Статья). Машинопис. — ІР НБУВ. — Ф. Х. — Спр. 19042. — 5+1 арк.; Кудрявцев П. Освітні мандрівки вихованців Київської академії за кордон протягом XVIII ст. (Стаття кін. 20-х рр. ХХ ст.) Оригінал та пере - клад на українську мову. — ІР НБУВ. — Ф. Х. — Спр. 14862-14863. — 46 арк.; Оглоблін О. Україна в часи Петра І. — К., 1939. — 59 с.; Мазепа І. Писання. — Краків–Львів, 1943. — 49 с.; Ткаченко М. Нариси з історії селян на Лівобережній Україні в XVI — XVIII вв. — К., 1931. — 147 с.; Будзиловський В. Гетьман Мазепа. — Львів, 1909. 39 Див.: Оглоблин I. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН. — 1929. — Кн. 19. — С. 231–241. 40 Окіншевич Л. I. Центральні установи України-Гетьманщини XVII– XVIII вв. Ч. 2: Рада старшин // Праці Комісії для виучування історії за- хідно-руського та вкраїнського права. — К., 1930. — Т. 8; Значне вій ськове товариство в Україні –Гетьманщині XVII — XVIII ст. // ЗНТШ. — Мюнхен, 1948. — Т. 157. 41 Матеріали до критики буржуазних концепцій звичаєвого права України. П. П. Чубинський (1839–1884 рр.). — ІР НБУВ. — Ф. Х. — Спр. 3571. — Арк. 1 — 5. 42 Луканенко Г. Украина в 60–90-х гг. XVIII в. (царствование Екате ри - ны ІІ) — К., 1936. Копия-стеклограф. — ІР НБУВ. — Ф.Х. — Спр. 3537. — 147 арк.; Перетц В. М. До звіту комісії українського письменства доби феодалізму (КУПФ) за 1931 р. Машинопис. — ІР НБУВ. — Ф.Х. — Спр. 12428. — 2 арк.; Гуслистий К. Пікінерські заворушення 1767 і бунт 1769–1770 рр. (Стаття). (1920–1930-ті рр.). Машинописна копія з прав - ками. — ІР НБУВ. — Ф. Х. — Спр. 17255. — 47 арк. 43 Дядиченко В. Нарис суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII–XVIII ст. — К., 1959; Історія селянства Української РСР: У 2-х т. — К., 1961. 44 Компан О. С. Міста України в другій полоині XVII ст. — К.: Вид. Академії Наук Української РСР, 1963. — 390 с. 45 Смолій В. А. Формування соціальної свідомості народних мас України в ході класової боротьби (друга половина XVII–XVIII ст.). — К.: Наукова дум - ка, 1985. — С. 5.; Його ж. Социальное сознание участников народних дви - же ний на Украине (вторая половина XVII–XVIII вв.). Дис. … доктора истори- ческих наук: 07.00.02 / Смолий Валерий Андреевич. — К., 1985. — 442 с. 46 Шевченко Н. В. Общественно-политические движение на Украине в 60–70 гг. XVIII века. Дис. … кандидата історичних наук: 07.00.01 / Шевченко Наталья Васильевна. — К., 1991. — 279 с. 318 47 Хижняк З. И. Киево-Могилянская академия. — К., 1988. — 266 с. 48 Литвинова Т. Ф. Общественная мысль Украины второй половины XVIII — первой половины ХІХ веков: Григорий и Василий Полетики. Дис. … кандидата ситорических наук: 07. 00. 01. / Татьяна Федоровна Литви- нова. — Днепропетровск, 1993. — 271 с. 49 Оглоблин О. Люди Старої України та інші праці. — Мюнхен, 1959. Укр. Видання: Острог — Нью-Йорк, 2000. — С. 38. \454. 50 Rudnytsky I. Rehtinking Ukrainian History. — Edmonton, 1981. — 268 p. 51 Grabowicz G. Toward a history Ukrainian literature. — Cambridge, 1981. — 102 p. 52 Saunders D. The Ukrainian Impact on Russian Culture. — Edmonton, 1985. — 415 p. 53 Kohut Z. Russian centralism and Ukrainian autonomy: Imperial absorp- tion of the Hetmanate: 1760s — 1830s. — Cambrige, 1988. — 358 p. 54 Subtelny O. Domination of Eastern Europe. Native, Nobilities and Foreign Absolutism, 1500–1715. — Kingston and Montreal, 1986. — 270 p. 55 Субтельний О. Український сепаратизм на початку ХУІІІ ст. — К., 1994. — 238 с. 56 Subtelny O. Domination of Eastern Europe. Native, Nobilities and Foreign Absolutism, 1500–1715. — Kingston and Montreal, 1986. — Р. 47. 57 Там само. — Р. 130 . 58 Там само. — Р. 130–137. 59 Kohut Z. Russian centralism and Ukrainian autonomy: Imperial absorp- tion of the Hetmanate: 1760 s–830 s. — Cambrige, 1988. — Р. 20–225. 60 Струкевич О. К. Політико-культурні орієнтації козацької старшини Гетьманщини середини XVIII ст. у загальноєвропейському контексті // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку (Матеріали Шостих Всеукраїнських історичних читань). — Кн. 1. — К.- Черкаси, 1997. — С.134–146. 61 Смолій В. А. Формування соціальної свідомості народних мас Укра - їни в ході класової боротьби (друга половина XVII–XVIII ст.). — К.: Наукова думка, 1985. — С. 5. 62 Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея ХVІІ–ХVІІІ століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. — К., 1997. — 368 с.; Степанков В. С. Українська державна ідея // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу… — С. 71–110. Смолій В. А., Степанков В. С. 319 Політична система українського суспільства у роки Національної рево - люції XVII століття. — К., 2008. — 120 с. 63 Смолій В. А. Передмова // Українське суспільство на зламі середньо - віччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідо - мості. — К.: Інститут історії України НАН України, 2001. — С. 5 64 Сас П. М. Політична культура запорозького козацтва Дис. … доктора історичних наук : 07.00.01 /. — К., Сас Петро Михайлович — 1998. — С. 55. 392 с.; Струкевич О. К. Провідні політико-культурні орієнтації еліти / О. К. Струкевич // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. — К.: Інститут історії України НАН України, 2001. — с. 65 Струкевич О. К. Політико-культурні орієнтації козацької старшини Гетьманщини середини XVIII ст. у загальноєвропейському контексті // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку (Матеріали Шостих Всеукраїнських історичних читань). — Кн. 1. — К. — Черкаси, 1997. — С. 142–145. 66 Сисин Ф. Поняття нації в українській історіографії 1620–1690-х рр. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Вип. 1. — К., 1992. — С. 75. 67 Струкевич О. К. Провідні політико-культурні орієнтації еліти / О. К. Струкевич // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. — К.: Ін- ститут історії України НАН України, 2001. — С. 132. 68 Дзира І. Я. Козацьке літописання 30-х–80-х рр. XVIII ст.: джерело - знавчий та історіографічний аспекти / Інститут історії України НАН України. — К., 2006. — 567 с. 69 Бовгиря А. М. Пам’ятки історичної думки Гетьманщини у складі руко писних збірників XVIII — початку ХІХ ст. Дис. … кандидата історич - них наук : 07.00.06 / Бовгиря Андрій Маркович. — К., 2004. — 298 с. 70 Кравченко В. В. Нариси з української історіографії епохи національ - ного відродження (друга половина ХVІІІ — середина ХІХ ст.). — Харків, 1996. — С. 376. 71 Матях В. М. Ціннісні орієнтації українського суспільства в умовах російського протекторату (основні напрями наукового дослідження) // Україна в Центрально-Східній Європі. Студії з історі ХІ–ХVІІІ століть. — К., 2000. — С. 419–434; Її ж. Система ціннісних орієнтацій: ментально- свідомісні виміри. // Українське суспільство на зламі середньовіччя і но- вого часу — С. 7–40. 320 72 Матях В. М. Сучасна українська новістика та перспективи наукових пошуків // УІЖ. — 2008. — № 6. — С. 155. Матях В. Система ціннісних орієнтацій: ментально-свідомісні виміри // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. — К.: Інститут історії України НАН України, 2001. — С. 8. 73 Гуржій О. І. Гетьман Іван Скоропадський. — К., 1998. — С. 37–38. 74 Сас П. М. Політична свідомість та соціокультурні орієнтації козацтва / П. М. Сас // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. — К.: Інститут історії України НАН України, 2001. — С. 75 Сас П. М. Субкультура військових канцеляристів / П. М. Сас // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. — К.: Інститут історії України НАН України, 2001. — С. 187–188. 76 Там само. — С. 208, 189. 77 Ричка В. М., К. І. Салій. Політичні орієнтації та світогляд духовенства / В. М. Ричка, К. І. Салій // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. — К.: Інститут історії України НАН України, 2001. — С. 233–248. Гуржій О. І. Світоглядні засади селянства та міщанства / О. І. Гуржій // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. — К.: Інститут історії України НАН України, 2001. — С. 213–231. 78 Гурбик А. О. Правові уявлення та народна правосвідомість / А. О. Гурбик // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: на- риси з історії ментальності та національної свідомості. — К.: Інститут істо- рії України НАН України, 2001. — С. 70. 79 Ричка В. М., К. І. Салій. Політичні орієнтації та світогляд духовенства / В. М. Ричка, К. І. Салій // Українське суспільство на зламі середньовіччя і нового часу: нариси з історії ментальності та національної свідомості. — К.: Інститут історії України НАН України, 2001. — С. 235. 80 там само. — С. 246. 81 Панашенко В. Соціальна еліта Гетьманщини (друга половина ХVІІ — ХVІІІ ст.) — К., 1995. — 210 с. 82 Кривошея В. В. Українська козацька старшина. — Ч. 1. — К., 1997. — 103 с.; Кривошея В. В. Національна еліта Гетьманщини (персональний склад і генеалогія козацької старшини. 1648–1782 рр.) — Ч. 1. — К., 1998. — 270 с.; Ч. 2. — 344 с.; В’ялов П. І., Кривошея В. В. Шляхетсько- 321 козацькі родиита їх доля. — К., 1999. — 83 с.; Корнієнко М. П., Кривошея В. В. Персональний склад старшин правобережних полків (1548–1678 рр.) — К., 2000. — 95 с.; Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Част. 3. Кн. 1.: Значне військове товариство Бунчукове товариство / В. В. Кри- вошея, І. І. Кривошея, Р. В. Кривошея. — К.: Стилос, 2008. — 154 с.; Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Част. 3. Кн. 2.: Значне військове товариство Бунчукове товариство / В. В. Кривошея, І. І. Кривошея, Р. В. Кривошея. — К.: Стилос, 2008. — 126 с. 83 Горобець В. Влада та соціум Гетьманату. Дослідження з політичної та соціальної історії ранньомодерної України. — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — С. 10.\271 с. 84 Яковенко Н. Нарис середньовічної та ранньомодерної історії України. — К.: Критика, 2006. — С. 404–424, 428–430, 438–442, 444–451. 85 Там само. — С. 429. 86 Velychenko S. Shaping identity in Eastern Europe and Russia. — New York, 1993. — 266 p. 87 Szporluk R. Cultures and Nations of Central and Eastern Europe. — Cam- brige, 2000. — 646 p. 88 Plokhy S. The Cossacks and Religion in Early Modern Ukraine. — Ox- ford, 2001. — 357 p. 89 Ibid. — Tsars and Cossacks: A study of Iconography. — Cambrige, 2002. — 102 p. 90 Kappeler A., Z. Kohyt, F. Sysyn. Culture, Nation, and identity. The Ukrain- ian-Russian Encounter (1600–1945) — Edmonton — Toronto, 2003. — 381 p. 91 Plokhy S. The making of the Rutenian nation // The Origins of the Slavic Nation. Premodrn Identities in Russia, Ukraine, and Belarus. — Cambridge uni- versity press, 2006 — P. 161 — 202; Plokhy S. The invention of Russia // The Origins of the Slavic Nation. Premodern Identities in Russia, Ukraine, and Be- larus. — Cambridge university press, 2006 — P. 250 — 298. 92 Plokhy S. The invention of Russia // The Origins of the Slavic Nation. Premodern Identities in Russia, Ukraine, and Belarus. — Cambridge university press, 2006 — P. 277. 93 Там само. — P. 297. 322

Історіографія світської інтелектуальної еліти Гетьманщини

Institution

Ähnliche Einträge