Чи була концепція «Велика ідея гетьмана І.Мазепи» Олени Апанович тотожною поглядам у напрацюваннях недіаспорних дослідників США (1859-2004)?
Порівнюються підходих недіаспорних учених США та концепція О.Апанович «Велика ідея гетьмана І.Мазепи». The author compares the approaches of USA non-diasporial scholars with the concept «The great idea of hetman I.Mazepa» of O.Apanovych....
Saved in:
| Published in: | Історіографічні дослідження в Україні |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54699 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Чи була концепція «Велика ідея гетьмана І.Мазепи» Олени Апанович тотожною поглядам у напрацюваннях недіаспорних дослідників США (1859-2004)? / Ю. Кудінов // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 21. — С. 258-277. — Бібліогр.: 77 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859984542647975936 |
|---|---|
| author | Кудінов, Ю. |
| author_facet | Кудінов, Ю. |
| citation_txt | Чи була концепція «Велика ідея гетьмана І.Мазепи» Олени Апанович тотожною поглядам у напрацюваннях недіаспорних дослідників США (1859-2004)? / Ю. Кудінов // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 21. — С. 258-277. — Бібліогр.: 77 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Історіографічні дослідження в Україні |
| description | Порівнюються підходих недіаспорних учених США та концепція О.Апанович «Велика ідея гетьмана І.Мазепи».
The author compares the approaches of USA non-diasporial scholars
with the concept «The great idea of hetman I.Mazepa» of O.Apanovych.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:27:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
258
Юрій Кудінов
ЧИ БУЛА КОНЦЕПЦІЯ
«ВЕЛИКА ІДЕЯ ГЕТЬМАНА І. МАЗЕПИ»
ОЛЕНИ АПАНОВИЧ ТОТОЖНОЮ
ПОГЛЯДАМ У НАПРАЦЮВАННЯХ
НЕДІАСПОРНИХ ДОСЛІДНИКІВ США
(1859–2004)?*
10 грудня 2009 р. в Інституті історії України НАН України
відбувся круглий стіл на тему «Олена Апанович: людина, історик,
громадський діяч». Мали місце доповіді про наукову спадщину
визначного історика ХХ ст., дослідниці теми козацтва. Захід був
присвячений до 90 річчя від дня народження Олени Михайлівни
(1919–2000 рр.). Окрім спогадів було актуалізовано величезний
вклад дослідниці в українську науку тоталітарної і незалежної
доби. 20 травня 2010 р. в Національному музеї літератури Укра-
їни презентувалася праця О.Апанович «Козацька енциклопедія
для юнацтва». Протягом 2009 р. відбулися водночас ювілейні
події, пов’язані з українським гетьманом І.Мазепою: 370 років від
народження, 300 – з дня смерті та Полтавської битви. Автор цієї
статті прагне віддзеркалити міркування недіаспорних амери-
канських істориків, тобто неукраїнського походження, на діяль-
ність гетьмана для розвитку Гетьманщини в контексті «Великої
ідеї І.Мазепи» О.Апанович. Свідченням відображення наукового
доробку Олени Михайлівни за кордоном є вміщення її праць у
бібліографічні видання США і Канади (Б. Винар, 2000 р. пере-
клад під № 608 ) та Андрія Григоровича (Грегоровича, 2008 р. під
№ 89–99)1.
Дійсно, Іван Мазепа великий гравець на політичний карті
Центрально-Східної Європи часів Північної війни (1700–1721 рр.).
Історіографічний процес різних країн дає йому часто діаметра-
льно протилежні оцінки. Тому науковці прокладають шлях до
* (1859–2004 рр.) – датування першої і останньої праці у даній статті.
259
спільного консенсусу на міжнародних конференціях: амери-
канський історик Ерик Лор на конференції «Російські студії»
вересень 2000 р. при Гарвардському університеті, учасники
конференції 7–11 травня 2002 р. в Мілані, 27–29 травня 2004 р. в
Санкт-Петербурзі, 15–17 жовтня 2008 р. у Києві та Полтаві, 15–
17 жовтня 2009 р. у Львові проводять думку про необхідність
відтворити максимально правдивий образ українського гетьма-
на2. О.Апанович стверджувала, що спроби об'єктивної оцінки
І.Мазепи почали з'являтися в Україні з 1988 р., але деякі автори
досі дотримуються імперських стереотипів, проте одночасно
існують тенденції ідеалізації гетьмана, наче ікони. Як відзначає
історик, велич борця за незалежну самостійну Україну не змен-
шиться, коли ми «розкриємо гетьмана таким, яким він був
насправді, з усіма гранями»3.
Підкреслимо, що більша частина американських праць най-
частіше торкаються різних суджень зовнішньополітичних пошу-
ків гетьмана між Швецією та Московією. Наприклад, Д.Гейд4 і
Е.Стомберг5 називають гетьмана винуватцем української та швед-
ської катастроф. На проукраїнських поглядах стоять К.Меннінг,
Д.Кракрафт, Т.Снайдер, П.Бушкович. З нейтральних позицій
Е.Лор і М.Пое, Я.Еббот6, Ч.Морріс7, У.Мосс8 Д.Кларксон9. Харак-
теристику політиці І.Мазепи на проросійських поглядах дали:
У.Крессон10, Р.Ван Берген11, Д.Ледонн12.
Оскільки дослідження О.Апанович не представляє моно-
графію про І.Мазепу, а розділ з книги «Гетьмани України та
кошові отамани Запорозької Січі» (1993 р.), ми вирішили про-
стежити не спеціальні монографічні видання, а тільки побіжні
судження американських істориків у підручниках, монографіях,
статтях. Взагалі, спеціальні дослідження, присвячені І.Мазепі
серед американських істориків мають: Кларенс Меннінг та Гу-
берт Бабінський (Колумбійський університет, Нью Йорк), Орест
Субтельний (Гарвардський університет, м. Кембридж, з 1982 р.
Йоркський університет, Торонто, Канада) і Теодор Мацьків
(Акронський університет, Огайо)13.
Передусім визначимо сутність «Великої ідеї гетьмана
І.Мазепи» О.Апанович. Вона переконувала, що панування чужо-
260
земної держави, особливо імперського характеру, в економічно-
му відношенні є по суті панщиною на державному рівні, а в ду-
ховному – призводить до зникнення народу, знищення його мо-
ви, культури14.
На початку свого наративу дослідниця стверджує, що не-
можливо з'ясувати, коли виникла і як розвивалася ідея неза-
лежної держави у Мазепи, адже він виношував свої ідеї, прихо-
вуючи власні наміри абсолютно від усіх, оскільки ризик був ве-
личезний в умовах складної політичної й військової ситуації в
Україні15. Вона припускає, що під час походу Яна Казимира на
Лівобережну Україну (жовтень 1663 р.), у нього пробудилися
патріотичні почуття і він поїхав на хутір свого батька у
Мазепинці. Мабуть, йому було нестерпно дивитися, як чужинці
йдуть війною на його рідний край. Можливо, розмірковував і над
тим, що краще докласти своїх сил на вітчизняному терені, що са-
ме тут він зможе утамувати жадобу влади16. Згодом, перебуваючи
на службі в П.Дорошенка, який прагнув об'єднання обох частин
України, аби створити самостійну державу під номінальним про-
текторатом Туреччини, за припущенням О.Апанович, уперше у
І.Мазепи відбулося безпосереднє ознайомлення з ідеєю
незалежної української держави17. Переломним етапом стали
«Коломацькі статті» 1687 р., гетьман не думав про їх ретельне
виконання. Тому, коли припустити, що ідея об'єднаної, сильної,
самостійної України визрівала й розвивалася у Мазепи поступо-
во, то з упевненістю можна сказати про його утвердження саме
тоді в думці про необхідність виведення України з «руїни»,
політичного безладдя, стану громадянської війни18.
Для виявлення дієвості «Великої ідеї гетьмана» можемо
навести два аргументи. По-перше, на думку історика, під час
повстання Петра Іваненка (Петрика) у 1692–1696: «Програма
Петрика була співзвучна потаємним, глибинним задумам
гетьмана й настроям його старшинського оточення, але для
них була неприйнятною соціальна програма Петрика, разом із
московським скинути ярмо й українських панів19. По-друге, щоб
закріпити свій політичний успіх, лівобережний гетьман вирішив
пожертвувати правобережним полковником С.Палієм, хоч їх і
261
об'єднували патріотичні почуття до України, спільна політична
мета. Просто Мазепі потрібно було легітимувати своє вій-
ськове утвердження на Правобережжі20. Отже, «Велика ідея»
зводиться до сили гетьманської влади, яка, будучи могутньою,
зможе розвивати національну економіку, культуру та згладжу-
вати соціальні протиріччя21.
Посилаючись на принцип періодизації розвитку науки за
розвитком політичної ідеології, запропоновану сучасним
російським американістом Іваном Цвєтковим,22 пропонуємо
поділити американську історіографію, досліджуваного періоду
на три періоди: 1. друга половина ХІХ – середина ХХ ст.;
2. 1945–1991 рр.; 3. з 1991 р.
Перший період (друга половина ХІХ – середина ХХ ст.)
пов’язаний із внутрішніми змінами в американській історіогра-
фії, праці яких представлено (Я.Еббот*, Ч.Морріс*, Р.Ван Бер-
ген*, У.Крессон*, Д.Гейд* та Е.Стомберг*23). З 1850-х років у
США почала домінувати романтична історіографія, історики та
письменники виступали у ролі творців історії, немов художники
пензлем, розкривали у своїх наративах пізнання духу певної
нації.
З 1890-х зароджується академічна історична наука, істори-
ки вже не виїжджали до Європи за досвідом24. У цьому періоді
І.Мазепа зображений зовсім-таки по-романтичному: подорож з
конем, місія врятувати свій народ. Особливо це стосується його
біографії догетьманського періоду. Істориків надихали теми з
твору англійця Д.Байрона «Мазепа» (1819).
Другий період періодизації (1945–1991 рр.) виокремлений
на базі певних історичних умов. З 1945 р. відбулося переосмис-
лення реальності та історії в американській історіографії, у
зв’язку з руйнівною Другою Світовою війною та початком Хо-
лодної війни. Історики: К.Меннінг*, Д.Кларксон*, Д.Кракрафт*25.
Третій період нашої періодизації (з 1991 р.) характеризу-
ється важливими суспільно-політичними змінами у Східній Єв-
ропі: 1. «оксамитові революції» 1989 р.; 2. розпад Радянського
союзу 1991 р. та створення незалежної держави – Україна. Істо-
рики США збагнули, що актуальність совєтології занепадає,
262
тому особливо звернулися до проблем мультикультуралізму в
частинах Російської імперії, національних рухів, тобто прийшли
тенденції до зменшення русоцентричності26. У третьому періоді
представлені такі історики: У.Мосс*, Д.Ледонн*, Е.Лор* та
М.Пое*, Т.Снайдер*, П.Бушкович*27.
Умовно назвемо істориків 1-го, 2-го та 3-го періодів пред-
ставниками 1-ої, 2-ої та 3-ої генерацій, адже вони працювали
при подібних політичних та соціально-економічних умовах.
У межах періодизації важливо прослідкувати діалектику
розвитку суджень на деякі актуальні питання життєвого шляху
І.Мазепи. До них ми можемо віднести питання догетьманського
та гетьманського часів. У догетьманському періоді: походження,
«подорож з конем», кар’єра (за Яна Казимира, Петра Дорошен-
ка, Івана Самойловича). У гетьманському – причина зміни
лояльності, шведська орієнтація гетьмана, результати політики
І.Мазепи та доля України-Гетьманщини.
Про походження гетьмана, О.Апанович відзначала дав-
ність роду Мазеп-Колединських, навіть князівське, адже герб
І.Мазепи надто схожий із гербом Курцевичів, нащадків Коріята
Гедиміновича. Перші документальні дані, які підтверджують
давність це надання у 1544 р. пращуру І.Мазепи – Миколі, який
отримав від польського короля Сигізмунда І в 1544 р. у Біло-
церківському повіті на Київщині маєток Мазепинці, й за це му-
сив виконувати в місцевого старости кінну службу28.
Досліджуючи походження гетьмана, американські істори-
ки У.Крессон та Ч.Морріс наголошували на його польській
небагатій, але шляхетській родині29. Перший історик навіть
стверджував, що Іван Мазепа народився на Поділлі30.
Про перебування у Польщі Ч.Морріс та У.Крессон заува-
жують, що протягом шести років Мазепа служив пажем при
дворі польського короля Яна Казимира31. Найбільше уваги авто-
ри надають легендарному сюжету з конем, некритично ставля-
чись до придворних пліток. Як вважає У.Крессон, в Польщі
майбутній гетьман, окрім королівського двору, також служив у
родині багатого шляхтича. На думку Ч.Морріса, шляхтич поба-
чив, що І.Мазепа надавав багато уваги його молодій дружині.
263
В свою чергу, У. Крессон акцентує, що дружина пана сама надто
відкрито захоплювалася перевагами І.Мазепи32. В праці Ч.Мор-
ріса відзначено як розлючений шляхтич наказав схопити І.Ма-
зепу, прив’язавши до спини зовсім необ’їждженого дикого ко-
ня33. Ч.Морріс і У.Крессон відзначали, що в Україні його напів-
мертвого знайшли козаки, які пасли коней в степу.34 Р. Ван Бер-
ген подає ідентичну історію про «заслання І.Мазепи в україн-
ський степ», але не вказує цьому підґрунтя. Як він відзначає,
після цього він зраджував кожного покровителя, який йому до-
помагав35. Показово, що жодний із американських дослідників
кінця ХІХ – поч. ХХ ст. не називає імені зрадженого чоловіка.
У догетьманському періоді І. Мазепи можемо простежити
принципові ідеї істориків 3-ої генерації: Ерика Лора та Маршала
Пое. Вони описали реакцію І.Мазепи з приводу невдачі об’єд-
наної кампанії армії Г.Ромодановського та І.Самойловича 1677–
1678 рр. Зокрема, відбулося порушення субординації серед
генералів підконтрольних Ромодановському36. Науковці висвіт-
лили причини невдачі очима Івана Мазепи. По-перше, застаріла
формація не тільки кавалерії, але й рейтарів була недієздатною,
оскільки «останні спроможні тільки верещати». По-друге, Іван
Степанович вітав майстерність стрільців, але їх в тому поході
було замало, щоб повернути бій в російському фарватері37.
Зважаючи на те, що сутність «Великої ідеї» полягає у
відмові І.Мазепи служити московському цареві, О.Апанович
виділяє ряд причин. По-перше, політичний чинник, раніше Ма-
зепа сподівався, що своєю службою царю він зуміє скористатися
й витягнути Україну з руїни, посприяти цим розквіту науки та
культури, підйому престижу Української держави в європей-
ському світі, її шляху до майбутньої незалежності, однак згодом
він почав усвідомлювати нездійсненність цих прагнень. Імперська
політика Петра І, яка з перших років XVIII ст. набула особливої
агресивності, спрямовувалася на те, щоб зробити з України ти-
пову російську провінцію38. По-друге, економічний чинник, ад-
же козацькі полки, починаючи з 1700 р., змушені ходити рік за
роком своїм коштом у далекі походи, брати участь у тяжкій
війні, коли не вистачало найнеобхіднішого, навіть харчів. По-
264
третє, військовий чинник. Козацтво потрапляло під команду-
вання московських начальників, офіцерів і генералів. Терпіли й
страждали від насильства, беззаконня, нечуваного свавілля,
жорстокості39.
Отже, як переконувала дослідниця, цар Петро І проводив в
Україні колоніальну політику. Уніфікуючи всі частини своєї
імперії, він почав ліквідовувати особливий лад України, нищити
усталені форми її управління, обмежувати старшинське само-
врядування й гетьманську владу, маючи на меті їхнє остаточне
скасування. Також він хотів знищити головного носія мента-
літету українського народу – козацтво40.
Американські історики Я.Еббот та Ч.Морріс відзначали,
що гетьману не подобалися царські реформи, які руйнували ко-
зацьку ідентичність. Приводом цього називають конфлікт
І.Мазепи із Петром І. під час однієї із зустрічей. Цар почав
дорікати гетьману за відсутність субординації в козацькому
війську. На думку Ч.Моріса, на завершення Петро наголосив,
що в разі війни у війську пануватиме хаос41. На думку істориків,
гетьман відхилив пропозицію царя провести аналогічні рефор-
ми, оскільки «козаки ніколи не погодяться на дисципліну регу-
лярного війська, маючи вільну і жорстку натуру». Але за ре-
маркою Я.Еббота, Петру І не подобалося, щоб його величності
хто–небудь заперечував, тому назвав І.Мазепу зрадником, по-
грожуючи посадити на палю. Історик підкреслює, що цар не
усвідомлював своїх висловлювань, «які на той час були пусти-
ми», а І.Мазепа негайно покинув аудієнцію42. Р.Ван Берген се-
ред причин переходу І.Мазепи на бік шведів вважав великі по-
датки встановлені Росією43. У. Крессон науково обґрунтував, що
Петро І мав плани щодо Гетьманщини, як зони підвищеного по-
даткового збору. Цар доукомплектував російську армію козац-
твом (20 тисяч чол.), а кожний козак сплачував 70 коп. подат-
ку44. Ч.Морріс зазначав, що на момент суперечки з Петром геть-
ману було 64 р., тобто орієнтовно 1703 р.45 Е.Стомберг називає
І.Мазепу винуватцем у майбутній шведській трагедії. Історик
змальовує його, як хитрого, але освіченого сімдесятирічного
чоловіка, який прагнув незалежності своєї країни від Росії46.
265
У 1959 р. К.Меннінг зауважив у своїй статті, присвяченій
250-ій річниці Полтавської битви, що І.Мазепа сподівався після
перших поразок росіян шведи продовжать наступ на московитів,
але король повернув свої полки проти Польщі. Отже, у царя був
шанс переозброїтися, а Мазепа своїм обов’язком вважав зберег-
ти військову козацьку організацію, тому і створив альянс із
шведським королем47.
Проблему зміни лояльності І.Мазепи історики 3-ої генерації
пояснюють по-різному. Наприклад, науковець У.Мосс трьома
причинами. По-перше, цар обмежував українську автономію, ад-
же призначав іноземців очолювати полки. По-друге, гетьмана об-
ражала зухвала поведінка російських військ, розквартированих в
українських містах і селах. По-третє, цар відмовив надати зброй-
ну підтримку в 1707 р., проти польської загрози48.
Подібну думку має сучасний американський історик ХХІ ст.
Д.Ледонн, з його позицій Переяславський договір мав військо-
вий характер, цар обіцяв підтримку в обмін на присягу вірної
служби. Факт таємної кореспонденції І.Мазепи з іноземними
країнами пояснює, на його думку, що гетьмана росіяни називали
зрадником, за його зносини з Карлом ХІІ49.
За цивілізаційністю і освітою, як відзначає сучасний
історик Єльського університету Т.Снайдер, спираючись на пра-
цю О.Субтельного «The Mazepists…», козацькі старшини були
діячами старої Речі Посполитої. Коли цар Петро відмовився за-
хищати Україну під час Північної війни, Мазепа і деякі пред-
ставники козацької еліти вирішили, що були порушені пункти
Переяславської угоди, тоді вони прийшли до думки, що варто
відновити Гадяцьку угоду із Річчю Посполитою 1658 р.50.
Загалом картина Північної війни ззовні виглядала так, що
Мазепа виконував усі царські доручення, але американські
історики мають і певні аргументи щодо шведської орієнтації
гетьмана.
О.Апанович, посилаючись на сповідника та історика Кар-
ла XII Нордберга, знаходить, що в листі за вересень 1707 р. був
прямий заклик до шведів прийти в Україну і злучитися з козаць-
ким військом, можливо після різкої відповіді Петра гетьманові
266
у квітні 1707 р., щоб перетворити козацтво на рекрутську армію.
Мазепа обіцяв шведському королю надати йому допомогу
і приєднатися до нього зі своїм військом. Гетьман вважав, що на
той час була найсприятливіша для реалізації його задумів
військово-політична ситуація. Адже за наведеними аргументами
Ілька Борщака «Іван Мазепа. Життя і пориви великого гетьма-
на», у Карла ХІІ зосереджувалося 69 тисяч чоловік та 15 тисяч у
Мазепи, а в Петра І 50 тисяч, тому дійсно для втілення амбіції
зробити Україну незалежною вибрано найкращий момент. До
того ж армія Петра була розсіяна від Полісся до Вільна. Але
вийшло інакше. В 1707 р. Карл спрямував рух своєї армії не в
Україну, а в Литву, саме це, на її переконання, пояснює чому
більшість дослідників вважає, що ця обставина поряд з іншими
факторами була причиною полтавської катастрофи у 1709 р51.
Історик згадує союз Гетьманщини та Швеції, але прямо не
вказує, що вони були задекларовані 1712 р. Орликом як «Вивід
прав України» до європейських дворів. На її думку, українсько–
шведський союз 1708 р. між Карлом XII й Мазепою та 7 квітня
1709 р. ще й за участі Запорозької Січі був договором двох суве-
ренних держав. У договорі спеціально підкреслювалося, що
шведський король ні в якому разі не може претендувати на герб і
титул гетьмана України. Обидва ці елементи відігравали велику
роль у міжнародному державному праві XVII–XVIII століть,
оскільки були тоді символом і зовнішньою ознакою суверенності
краю. Потім згадує, що Олексій Михайлович нехтував цим, одра-
зу додавши до свого титулу «самодержець Малої Росії»52. Про
підтримку старшини політики гетьмана свідчить її підкреслення
події, яка сталася у кінці вересня 1708 р., коли гетьман зібрав над-
звичайну раду і запитав полковників чи з’єднуватися з генералом
Інфлянтом, як наказував цар. Рада одностайно висловилася, щоб
Мазепа відправив послів до шведського короля просити допомо-
ги, аби перешкодити московській армії в поході на Україну. Та-
кож наголосила, що якби Мазепа відмовився, вибрали б іншого
гетьмана й доручили йому очолити війну проти царя.53.
Американські історики Я.Еббот та Ч.Морріс вважають, що
тільки 2 тисячі чол. підтримали гетьмана, а більша частина ко-
267
зацтва навіть погрожувала зв’язати І. Мазепу і видати цареві54.
У.Крессон зауважує, що цей перехід був гіршим, ніж казус із
дружиною польського пана, адже з гетьманом залишилося
тільки його особиста охорона у числі двох полків. Причина
малої кількості прихильників у гетьмана пояснюється
релігійними мотивами. Як зазначено, опозиційна гетьману час-
тина козацтва, перейшовши р. Десну, приєдналася до першого
російського з’єднання, «пам’ятаючи його польсько–католицьку
природу»55. Р.Ван Берген зазначав, перебуваючи у Польщі,
І.Мазепа вагався між лояльністю і сепаратизмом щодо
російського царя, але зауважує, що в часі вони збігаються із до-
носами на гетьмана 1708 р56.
У.Крессон також звернув увагу на негативній поведінці ко-
зацтва у Диканьці, де зустрілися І.Мазепа з К.Гордієнком для
координації спільної політики, і де також відбувся бенкет присвя-
чений угоді між шведами та українцями. За його дослідженнями,
на цьому бенкеті козаки були нетверезі, погано себе поводили і
брали зі столу срібні прибори, навіть вбили шведського дворець-
кого, який спробував цьому завадити. Козаки вимагали продов-
жувати цей хаос, в іншому разі союз зі Швецією буде неможли-
вий, тому шведський король погодився57.
Суттєву цінність мають думки шведів США у висвітленні
Полтавської битви. Перша праця – перекладена хроніка очевид-
ця К.Клінгспора американцем Д.Гейдом, друга – американсько-
го шведа Е.Стомберга, який неодноразово відстоював культурні
права скандинавів «за океаном».
У хроніці детально пояснюється тактика і структурні еле-
менти шведської армії перед Полтавською битвою: перша час-
тина 5600 чол. займалися охороною провіанту і попереджали
наступ росіян, друга – 13 000 чол. на світанку почала готуватися
до бою, третя – козаки займали позиції на півдні від Полтави58.
За Е. Стомбергом шведсько-українське військо мало 20
тис. чол. (у 1708 р. було 30 тис., причина – морозна зима 1708–
1709 рр.), а у росіян концентрувалося 56 тис. чол. На його дум-
ку, спочатку тактика шведів відбувалася за планом, але згодом
генерал Рейхнскьольд здійснив фатальну помилку. Справа в то-
268
му, що шведська лінія розірвалася, і це помітив цар Петро.
Російське військо вдарило клином в розірвані передові позиції
шведів, і сталося так, що 4000 солдат опинилися в оточенні 43
000 російської армії. Серед головних причин поразки називає
помилки генералів Левенгаупта і Рейхнскьольда, а також меншу
кількість солдат в порівнянні з царською армією59.
У екзилі разом з гетьманом за хронікою до Бендер прибу-
ло 1500 шведів і 3000 козаків60. В У. Крессона помічаємо, що
турецька влада зустріла біженців з великою повагою61.
Метою Карла ХІІ була нова війна турків і татар із Петром
І, адже він мав грошову підтримку від французького короля
Людовіка XIV, англійських купців у Константинополі, 1 млн.
талерів від султана, окрім того великі кошти золотом, залишені
Іваном Мазепою62.
Останні дні життя українського гетьмана теж не оминули
хибних оцінок Я.Еббота, У.Крессона та Р.Ван Бергена. Я.Еббот,
вважає, що гетьман помер в Константинополі в досить поваж-
ному віці63. На переконання У.Крессона, Карл ХІІ всіляко підба-
дьорював свого вмираючого соратника, закликаючи, до майбут-
нього успіху і реваншу. Р.Ван Берген та У.Крессон констатують
смерть гетьмана у Бендерах у віці 80 років, і що його територія
приєдналася Москвою64.
Представники третьої генерації Уолтер Мосс та Д.Ледонн,
між собою мають інакші гіпотези. Уолтер Мосс погоджується з
попередниками, що гетьмана підтримала мала частина козаків.
Пояснює слабкість повстання проти Петра зруйнуванням голов-
них вогнищ опозиції – Батурина і Запорозької Січі65. Окрім того,
автор висловив концепцію, що Петро І пропонував 60 тисяч
дукатів запорожцям, щоб вони не втручалися в мазепо-царський
конфлікт. Козаки ті кошти взяли, але залишалися вірним
шведській орієнтації гетьмана66.
Д.Ледонн наголошує, що Карл ХІІ здійснив хибний крок,
повернувши війська в Україну. Шведський король потурав
слабкості І. Мазепи, гетьмана лівобережних козаків67.
Наостанок необхідно зрозуміти, як американські історики
тлумачать майбутнє становище України-Гетьманщини після
269
Полтавської битви. Враховуючи такий розвиток подій, У.Крес-
сон аналізує подальшу долю України. По-перше, Україна пере-
творювалася в «неулюблену провінцію Мала Росія». По-друге, з
цього часу цар вимагав присяги на вірність монарху від ново-
обраних гетьманів. По-третє, козацькі права трансформувалися
в нову систему управління68. За хронікою Клінгспора реакцію
Європи на Полтавську вікторію не була одностайною: святкові
бенкети влаштували російські посланці в столицях Данії, Прус-
сії, Нідерландів (Гаага), не святкували в Австрії, а у Франції ко-
роль Людовік XIV заборонив навіть друкувати інформацію про
Полтавську битву на знак великої поваги до Швеції69.
Результатами військової кампанії гетьмана та шведського
короля та особливості посилення російсько-імперської влади в
американських істориків має свої пояснення. Джеймс Кракрафт
вводить в науковий обіг поняття «петровська пануюча теорія». Її
сутність полягає у посиленні центральної влади, послабленні
провінцій, контроль місцевих прав, свобод та привілеїв царем–
імператором. Фактично новостворена імперія носила більше
світський ніж релігійний характер, однак номінально право-
слав’я виступало кільцем для скріплення єдності між східними
слов’янами. Як вважає Кракрафт, пацифістська політика Петра
щодо мешканців Лівонії та Естонії мала прагматичний характер,
тобто задля умиротворення новоприєднаних територій, адже їх
лютеранська релігія, яка два роки тому використовувалася Пет-
ром для активізації українського опору до «єретичних» шведів
одразу визналася царем70.
Пріоритетного значення має думка Д.Ледонна для розу-
міння мотивів політики Росії щодо України в геополітичному
контексті. Автор використовує концепцію Халфорда Маккінде-
ра 1904 р. про «Хартланд». Мотивами російської анексії у Схід-
ній Європі, і Україні зокрема, є боротьба за серцевинні землі
енергетичного змісту «Хартланд» (від р. Ельби до озера Байкал).
Згідно гіпотезі басейни Сибірських річок і р. Волги – це енер-
гетичні джерела Російської імперії. Взагалі річки – це енерге-
тичні коридори71. Д.Ледонн визначає до «Хартланду» також
Швецію, Польщу та Персію, які до 1700 р. пройшли кульмі-
270
націю власного розвитку, і зіштовхнулися з могутністю Росії72.
Перемога московського царя під Полтавою 1709 р., як
вважає Т. Снайдер, поклала край українській автономії, і стала
початком повної інтеграції козацької еліти до нової Російської
держави. Поглинання інституцій Лівобережної України відбула-
ся протягом трьох поколінь, поки Росія отримала Правобережжя
після поділів Речі Посполитої73.
На переконання П.Бушковича, до правління Петра І росіяни
знали, що козаки, не були росіянами. Навіть українську терито-
рію вони тоді трактували як «черкесские города» або Україною.
Проте від правління Петра І, коли існував український гетьманат,
та друга автономія після Ніштадського миру 1721 р. – Лівонія, під
впливом політичних західноєвропейських ідей, у термін Росія
починає вкладається ще й культурне підґрунтя на церковній
основі – «Всероссийская империя»74.
На думку О.Апанович, спроба гетьмана вирвати Україну з-
під московського ярма, реалізувати велику ідею незалежної
самостійної Української держави зазнала краху. Але протягом
трьох століть ця ідея жевріла в серцях найкращих синів і дочок
українського народу. Корені сучасної незалежності України
певною мірою лежать у «Великій ідеї І. Мазепи»75. Підкреслює,
що жодне прокляття не в змозі було її знищити про вільну, неза-
лежну, самостійну Україну76. Вселенська церква визнала оголо-
шення такої анафеми як підкорення православною церквою за-
кону Божого законам сатрапа. У 1918 р. анафема щодо Мазепи
була знята, але не російською православною церквою, а
Українською автокефальною в Києво-Софійському соборі77.
Отже, історіографічний процес американської наукової
думки середини ХІХ – початку ХХІ ст. вказує на багатоманіт-
ність трактувань постаті Івана Мазепи.
Походження гетьмана у істориків 1-ої генерації розгля-
дається з романтичної точки зору, адже за джерело використо-
вували художні твори (Я.Еббот, Ч.Морріс). Проблема спотво-
рення інформації про І.Мазепу полягає в тому, що американські
історики розділяли думки російських авторів (У.П.Крессон,
Д.Ледонн).
271
Серед аргументів на підтримку зміни його проросійської
лояльності, американські історики зауважують такі позиції: об-
меження української автономії (У.Мосс), жорстка податкова
система (Р.Ван Берген, У.П.Крессон), інакша політична культу-
ра російської та гетьманської еліт (П.Бушкович, Т.Снайдер).
Деякі історики називали гетьмана винуватцем в україн-
ській і шведській трагедіях (Е.Стомберг). Серед причин які пе-
решкодили планам збереження широкої автономії або незалеж-
ності Гетьманщини, з точки зору фахівців, була релігійна полі-
тика Петра І (Д.Кракрафт), та нейтральна політика Туреччини в
ході наступальної кампанії Карла ХІІ (Д.Гейд). Тобто, мета геть-
мана відповідала «Великій ідеї гетьмана І.Мазепи» О.Апанович,
адже була пов’язана зі спробою створити «незалежне козацьке
королівство» (Я.Еббот), щоб не терпіти утисків з боку царської
адміністрації. Усі вищезазначені «за» і «проти» політики геть-
мана мають спільний знаменник – його боротьба за «права і
вольності» України-Гетьманщини, що співвідноситься із сутні-
стю концепції «Великої ідеї гетьмана І.Мазепи» видатної україн-
ської дослідниці Олени Апанович.
__________
1 Wynar B.S. Independent Ukraine: A Bibliographic Guide to English–
Language Publications, 1989–1999. – Englewood, Colo.: Ukrainian Academic
Press, a Division of Libraries Unlimited, Inc., 2000. – Р. 175; Gregorovich A. Cos-
sack Bibliography. A Selected Bibliography of the Zaporozhian and other Cossacks
of Ukraine, the Don Cossacks of Russia and the Kuban Cossacks. – Toronto; New
York; Lviv, 2008. – P. 45–49.
2 Lohr E., Poe M. The Military and Society in Russia: 1450–1917. – Bos-
ton, «Brill», 2002. – Р. XV; International Conference on Ivan Mazepa and his age //
CIUS Press Release. – 24 may 2002 – Р. 2; Pursuing Hetman Ivan Mazepa’s Papers
// CIUS Press Release. – 10 July 2004. – Р. 3.; Матеріали міжнародної наукової
конференції «Іван Мазепа та його доба: історія, культура, національна
пам’ять» (15–17 жовтня 2008 р., Київ–Полтава). – С. 4.
3 Апанович О.М. Гетьмани України та кошові отамани Запорозької
Січі. – К.: Либідь, 1993. – С. 152.
4 Gade J.A., Klingspor C.G. Charles the Twelfth, King of Sweden. – Bos-
ton, «Houghton Mifflin Company», 1916. – 371 p.
272
5 Stomberg A.A. A History of Sweden. – New York, «Macmillan», 1931. –
826 p.
6 Abbott J. Peter The Great. – New York, 1859. – 351p.
7 Morris C. Historical tales – The romance of reality. – Los Angeles, «Cali-
fornia: The Angelus University», 1908. – Vol. VIII – 323 p.
8 Moss W.G. A History of Russia: In 2 Volumes. – New York, «The Mc.
Graw Hill Companies, Inc.», 1997. – Vol. 1. – 569 p.
9 Clarkson D.J. A History of Russia. – New York, «Random House», 1961.
– 858 p.
10 Cresson W.P. The Cossacks: Their history and country. – New York,
«Brentano’s», 1919. – 244 p.
11 Van Bergen R. The Story of Russia – New York, Cincinnaty, Chicago,
1905. – 288 p.
12 Ledonne J.P. The Russian Empire and the World, 1700–1917: The Geo-
politics of Expansion and Containment, New York, «Oxford University Press»,
1997. – 394 р.; Ledonne J.P. The Grand Strategy of the Russian Empire, 1650 –
1831. New York, «Oxford University Press», 2004. – 261 р.
13 Manning C. Hetman of Ukraine Ivan Mazeppa. – N.Y, 1957. – 234 p.;
Babinsky H.F. The Mazeppa legend in European romanticism. – N.Y. – Ind., Co-
lumbia Univ. Press, 1974. 164 p.; Sublelny O. On the Eve of Poltava: The letters of
Ivan Mazepa to Adam Seniawski 1704–1708. – N.Y., 1975. –159 pp.; Subtelny O.
The Mazepists: Ukrainian separatism in the Early Eighteenth Century. – N.Y., East
European monographs: Distributed by Columbia Univ. Press, 1981. –280 pp.;
Mackiw T. Prince Mazepa: Hetman of Ukraine: In contemporary English publica-
tions, 1687–1709. – Chi.: Ukrainian research and information institute, 1967. – 126
pp.; Mackiw T. English reports on Mazepa: Hetman of Ukraine and Prince of the
Holy Roman Empire 1687–1709 / Ukrainian Historical Assoc. – N.Y, 1983. – XII,
177 pp.
14 Апанович О.М. Гетьмани України та кошові отамани Запорозької
Січі. – К.: Либідь, 1993. – С. 206.
15 Там само – С. 153.
16 Там само – С. 155.
17 Там само – С. 156.
18 Там само – С. 160.
19 Там само – С. 166.
20 Там само. – С. 169.
21 Там само. – С. 160.
273
22 Цветков А.И. Американские историки: Учебное пособие. – СПб.:
Изд-во С.-Петерб. Ун-та, 2008. – С. 8–9.
23 *Еббот Якоб (1803–1879 pp.) – американський письменник історич-
ної літератури для юнацтва. З 1843 р. він переїздить до Нью Йорка і разом зі
своїм братом з 1848 р. започаткував історичні серії «Illustrated History» series,
які на початку 1900х років були перевидані під назвою «The Makers of History»
series. Його серії були комбінацією визначальних в історії подій та пригод, що
притаманно романтичному періоду ХІХ ст.
*Морріс Чарльз (1833–1922 pp.) був професійним американським журналі-
стом, новелістом, і автором популярних історичних підручників. У них
історичні події швидше писалися для задоволення читача. Відомо, що книгу
написано в Лос-Анджелесі, Університет Анджела, Каліфорнія.
*Ван Берген Роберт перебуваючи на Далекому Сході вирішив дослідити
історію Росії, але отримував замало інформації, тому він розпочав власні по-
шуки. Його праця неначе розповідь, але базується на історичних дослідженнях
та фактах, як він зазначає для задоволення пізнавальних потреб його студентст-
ва. Див.: http://www.antiqbook.com/books/bookinfo.phtml?nr=337295734&Language=en
*Крессон Уільям Пенн (1847–1932 pp.). – консул Американського посольства
у Петрограді 1919 р. автор був сучасником Української революції 1917–
1920 рр. Дану працю, за його словами, він підготував на автентичних записах,
розсіяних та ізольованих серед історій Росії, Польщі та Туреччини. Козаки –
це вільні люди. Більше інформації про них можна знайти у фольклорі, ніж у
написаних документах. У праці часто посилається на Вольтера. Див.: Cresson
W.P. The Cossacks: their history and country. – New York, «Brentano’s», 1919. –
Р. V. Книга написана у Принстонському університеті.
*Гейд Джон (1875–1955 pp. Кембридж, Массачусетс, США) Працював у Нью
Йорку. Переклав та увів у науковий доробок американської історичної науки
хроніку шведського полковника К.Клінгспора (Carl Gustafson Klingspor). Ця
хроніка, на його думку, стане цікавою, оскільки його книга теж написана у
роки Великої війни (1914–1918 pp.), на полях Європи відбуваються схожі
кровопролитні битви. У його праці сюжети з історії України містяться у
розділах: XІV. «The March towards Moskowa» , XV. «Poltava», XVI. «Bender».
*Стомберг Ендрю (Andrew A. Stomberg – професор Скандинавський в
Університеті Міннесоти, Міннеаполіс.
24 Цветков А.И. Американские историки: Учебное пособие. – СПб.:
Изд-во С.-Петерб. Ун-та, 2008. – С. 13–14.
25 *Меннінг Кларенс (30 березня 1889 – 2 червня 1977 pp. Ханкок,
Іллінойс) – викладач Колумбійського університету. Дослідник історії України,
особливо періоду Івана Мазепи. Публікував праці у Канаді та США. Див.:
Manning C. The Story of the Ukraine. – N.Y. Philosophical library, 1947. – 326 p.;
Manning C. Hetman of Ukraine Ivan Mazepрa. – N.Y, 1957. – 234 p.; Manning C.
English tenses and Slavic aspects / Ukrainian Free Academy of Sciences. – Winni-
peg, 1959. – 40 p.; Manning C. Outline of Ukrainian history. 2 ed. – Winnipeg,
Man.: Ukrainian Canadian Committee, 1964. – 102 p.
274
*Кларксон Джесі вивчає історію Росії близько 30 років. Викладає у
Бруклінському коледжі (Нью Йорк).
*Кракрафт Джеймс, Університет Іллінойс, м. Чикаго. Див.: Cracraft, James.
Empire versus nation: Russian political theory under Peter I // HUS. – 1986. – Dec.
– Vol. X. – no. 3/4. – P. 540.
26 Петровський В.В. Українсько-російські взаємини в сучасній західній
науковій літературі (1991–2001 рр.). – Х.; Майдан, 2003. – С. 127.
27 *Мосс Уолтер – професор Східного Мічиганського університету.
Сфера інтересів – історія Росії.
*Ледонн Джон П. – отримав ступінь доктора філософії у Колумбійському
університеті (1962 p.), зараз працює у Девіс центрі Гарвардського університету.
*Лор Ерик – американський історик, працює в Коледжі мистецтв та наук при
Американському університеті, Вашингтон, Округ Колумбія. Він засновник та
директор Вашингтонського російського історичного семінару. Автор дякує
Девіс Центру (Гарвардський університет). У даній студії він використовував
праці Р. Хеллі (Чикаго), П. Безкровного і В. Заруби.
*Пое Маршал Тілбрук. Народився 29 грудня 1961 р. є американським
істориком та письменником Він професор історичного факультету Айовського
університету та профессор-гість при Східному Мічиганському університеті.
Сфера інтересів – Російська і світова історія. Маршал Пое викладав історію
Росії, Європи, Євразії і Світової історії в Гарвардському, Колумбійському та
Нью Йоркському університетах. Він також співзасновник і перший редактор
«Kritika: Explorations in Russian and Eurasian History». Професор Пое отримав
свій ступінь доктора філософії з історії в Університеті Каліфорнії, Берклі в
1992 р. Викладав у Гарвардському університеті до 1998 р., і потім знов з 2000–
2002 рр.. Він також є співробітником при Девіс Центрі для вивчення
російських студій.
*Снайдер Тімоті – американський професор історії Єльського університету.
Спеціалізується на історії модерного націоналізму та історією Східної Європи.
Історик отримав свій докторський ступінь в Університеті Оксфорду в 1997, і є
науковцем–гостем в Парижі, Відні, Варшаві, і Гарвардському університеті.
*Бушкович Пол отримав доктора філософії в Колумбійському університеті в
1975. Коло інтересів – історія Росії до XVIII ст. З 1975 р. працює в Єльському
університеті, Нью Хейвен, Коннектикут, США. Автор праць: «The Merchants
of Moscow 1580–1650» (1980 р.), «Religion and Society in Russia, the Sixteenth
and Seventeenth Centuries» (1992 р.), «Peter the Great» (2001 р.), і «Peter the
Great: The Struggle for Power, 1671–1725» (2001 р.).
28 Там само. – С. 153.
29 Morris C. Historical tales – The romance of reality. – Los Angeles, «Cali-
fornia: The Angelus University», 1908. –Vol. VIII – Р. 149.
30 Cresson W.P. The Cossacks: Their history and country. – New York,
«Brentano’s», 1919. – P. 107–109.
275
31 Cresson W.P. Op. cit. – P. 107–109. Morris C. Op. cit. – Р. 149.
32 Cresson W.P. The Cossacks: Their history and country. – New York,
«Brentano’s», 1919. – P. 107–109.
33 Morris C. Historical tales – The romance of reality. – Los Angeles, «Cali-
fornia: The Angelus University», 1908. – Vol. VIII – Р. 149.
34 Cresson W.P. Op. cit. – P. 107–109; Morris C. Op. cit. – Р. 150.
35 Van Bergen R. The Story of Russia. – New York, Cincinnaty, Chicago,
1905. – P. 158.
36 Lohr E., Poe M. The Military and Society in Russia: 1450–1917. – Bos-
ton, «Brill», 2002.–Р. 105.
37 Lohr E., Poe M. Op. cit. – Р. 109.
38 Апанович О.М. Гетьмани України та кошові отамани Запорозької
Січі. – К.: Либідь, 1993. – С. 176.
39 Там само. – С. 173.
40 Там само. – С. 176.
41 Abbott J. Peter The Great. – New York, 1859. – Р. 228–229; Morris C.
Historical tales – The romance of reality. – Los Angeles, «California: The Angelus
University», 1908. – Vol. VIII – Р. 151.
42 Abbott J. Op. cit – Р. 230–231.
43 Morris C. Historical tales – The romance of reality. – Los Angeles, «Cali-
fornia: The Angelus University», 1908. – Vol. VIII. – Р. 158.
44 Cresson W.P. Op. cit. – P. 113.
45 Morris C. Op. cit. – Р. 151.
46 Stomberg A.A. A History of Sweden. – New York, «Macmillan», 1931. –
P. 497.
47 Manning C. The World of Mazepa // The Ukrainian Quarterly. – Vol. XV.
– no. 3. – Р. 269.
48 Moss W.G. A History of Russia: In 2 Volumes. – New York, «The Mc.
Graw Hill Companies, Inc.», 1997. – Vol. 1. – Р. 245.
49 Ledonne J.P. The Grand Strategy of the Russian Empire, 1650–1831. –
New York, «Oxford University Press», 2004. – Р. 70.
50 Snyder T. The Reconstruction of nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Bel-
arus, 1569–1999. – New Haven; London; Yale Univ. press, 2003. – Р. 119.
51 Апанович О.М. Гетьмани України та кошові отамани Запорозької
Січі. – К.: Либідь, 1993. – С. 182.
276
52 Там само. – С. 184–185, 197.
53 Там само. – С. 187.
54 Abbott J. Peter The Great. – New York, 1859. – Р. 234–235; Morris C.
Historical tales – The romance of reality. – Los Angeles, «California: The Angelus
University», 1908. – Vol. VIII. – Р. 152.
55 Cresson W.P. The Cossacks: Their history and country. – New York,
«Brentano’s», 1919. – P. 118.
56 Van Bergen R. The Story of Russia. – New York, Cincinnaty, Chicago,
1905. – Р. 159.
57 Moss W.G. A History of Russia: In 2 Volumes. – New York, «The Mc.
Graw Hill Companies, Inc.», 1997. – Vol. 1. – P. 120.
58 Gade J.A., Klingspor C.G. Charles the Twelfth, King of Sweden. – Bos-
ton, «Houghton Mifflin Company», 1916. – Р. 256.
59 Stomberg A.A. A History of Sweden. – New York, «Macmillan», 1931. –
P. 500
60 Gade J.A., Klingspor C.G. Op. cit. – Р. 270.
61 Cresson W.P. The Cossacks: Their history and country. – New York,
«Brentano’s», 1919. – P. 128.
62 Gade J.A., Klingspor C.G. Op. cit. – Р. 287.
63 Abbott J. Peter The Great. – New York, 1859. – Р. 258.
64 Cresson W.P. The Cossacks: Their history and country. – New York,
«Brentano’s», 1919. – P. 128; Van Bergen R. The Story of Russia. – New York,
Cincinnaty, Chicago, 1905. – Р. 159.
65 Moss W.G. A History of Russia: In 2 Volumes. – New York, «The Mc.
Graw Hill Companies, Inc.», 1997. – Vol. 1. – Р. 230–231.
66 Moss W.G. A History of Russia: In 2 Volumes. – New York, «The Mc.
Graw Hill Companies, Inc.», 1997. – Vol. 1. – P. 119.
67 Ledonne J.P. The Russian Empire and the World, 1700–1917: The Geo-
politics of Expansion and Containment, New York, «Oxford University Press»,
1997. – Р. 25, 91.
68 Cresson W.P. The Cossacks: Their history and country. – New York,
«Brentano’s», 1919. – P. 129–130.
69 Gade J.A., Klingspor C.G. Charles the Twelfth, King of Sweden. – Bos-
ton, «Houghton Mifflin Company», 1916. – Р. 260–261.
70 Cracraft, J. Empire versus nation: Russian political theory under Peter I //
HUS. – 1986. – Dec. – Vol. X. – no. 3/4. – P. 533; 535; 538.
277
71 Ledonne J.P. The Russian Empire and the World, 1700–1917: The Geo-
politics of Expansion and Containment, New York, «Oxford University Press»,
1997. Р. ХІІ.
72 Ibid. – Р. 25.
73 Snyder T. The Reconstruction of nations: Poland, Ukraine, Lithuania, Bel-
arus, 1569–1999. – New Haven; London; Yale Univ. press, 2003. – Р. 119.
74 Bushkovitch P. What is Russia? Russian National Identity and the State,
1500–1917 // Culture, nation and identity The Ukrainian-Russian Encounter (1600–
1945). – Edmonton–Toronto: CIUS Press, 2003. – Р. 147–149.
75 Апанович О.М. Гетьмани України та кошові отамани Запорозької
Січі. – К.: Либідь, 1993. – С. 7.
76 Там само. – С. 206.
77 Там само. – С. 194.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-54699 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0023 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:27:33Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кудінов, Ю. 2014-02-03T21:37:56Z 2014-02-03T21:37:56Z 2011 Чи була концепція «Велика ідея гетьмана І.Мазепи» Олени Апанович тотожною поглядам у напрацюваннях недіаспорних дослідників США (1859-2004)? / Ю. Кудінов // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. — 2011. — Вип. 21. — С. 258-277. — Бібліогр.: 77 назв. — укр. XXXX-0023 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54699 Порівнюються підходих недіаспорних учених США та концепція О.Апанович «Велика ідея гетьмана І.Мазепи». The author compares the approaches of USA non-diasporial scholars with the concept «The great idea of hetman I.Mazepa» of O.Apanovych. uk Інститут історії України НАН України Історіографічні дослідження в Україні Проблемна історіографія Чи була концепція «Велика ідея гетьмана І.Мазепи» Олени Апанович тотожною поглядам у напрацюваннях недіаспорних дослідників США (1859-2004)? Was the concept «The great idea of hetman I.Mazepa» by O.Apanovych identical to the views of the USA nondiasporial scholars (1859-2004)? Article published earlier |
| spellingShingle | Чи була концепція «Велика ідея гетьмана І.Мазепи» Олени Апанович тотожною поглядам у напрацюваннях недіаспорних дослідників США (1859-2004)? Кудінов, Ю. Проблемна історіографія |
| title | Чи була концепція «Велика ідея гетьмана І.Мазепи» Олени Апанович тотожною поглядам у напрацюваннях недіаспорних дослідників США (1859-2004)? |
| title_alt | Was the concept «The great idea of hetman I.Mazepa» by O.Apanovych identical to the views of the USA nondiasporial scholars (1859-2004)? |
| title_full | Чи була концепція «Велика ідея гетьмана І.Мазепи» Олени Апанович тотожною поглядам у напрацюваннях недіаспорних дослідників США (1859-2004)? |
| title_fullStr | Чи була концепція «Велика ідея гетьмана І.Мазепи» Олени Апанович тотожною поглядам у напрацюваннях недіаспорних дослідників США (1859-2004)? |
| title_full_unstemmed | Чи була концепція «Велика ідея гетьмана І.Мазепи» Олени Апанович тотожною поглядам у напрацюваннях недіаспорних дослідників США (1859-2004)? |
| title_short | Чи була концепція «Велика ідея гетьмана І.Мазепи» Олени Апанович тотожною поглядам у напрацюваннях недіаспорних дослідників США (1859-2004)? |
| title_sort | чи була концепція «велика ідея гетьмана і.мазепи» олени апанович тотожною поглядам у напрацюваннях недіаспорних дослідників сша (1859-2004)? |
| topic | Проблемна історіографія |
| topic_facet | Проблемна історіографія |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/54699 |
| work_keys_str_mv | AT kudínovû čibulakoncepcíâvelikaídeâgetʹmanaímazepioleniapanovičtotožnoûpoglâdamunapracûvannâhnedíaspornihdoslídnikívsša18592004 AT kudínovû wastheconceptthegreatideaofhetmanimazepabyoapanovychidenticaltotheviewsoftheusanondiasporialscholars18592004 |