Оцінка конкурентоспроможності регіонів України
Метою статті є дослідження конкурентних позицій національних регіонів та оцінка рівня регіональної конкурентоспроможності.
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/55292 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Оцінка конкурентоспроможності регіонів України / О.Г. Ларіна // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 219. — С. 49-54. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860191529509847040 |
|---|---|
| author | Ларіна, О.Г. |
| author_facet | Ларіна, О.Г. |
| citation_txt | Оцінка конкурентоспроможності регіонів України / О.Г. Ларіна // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 219. — С. 49-54. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| description | Метою статті є дослідження конкурентних позицій національних регіонів та оцінка рівня регіональної конкурентоспроможності.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:06:43Z |
| format | Article |
| fulltext |
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
49
Последний метод основан на применении различных вариантов комбинирования качественных и
количественных методов.
Подводя итог, можно сделать вывод, что представленный анализ методов оценки инновационного
потенциала предприятия дает возможность всестороннего рассмотрения процесса на предприятии.
Рассмотрение недостатков и преимуществ методов позволяет выбрать наиболее подходящий предприятию
в конкретный момент времени.
Источники и литература:
1. Водачек Л. Сиратегии управления инновациями на предприятии / Л. Водачек, О. Водачкова. – М. :
Экономика, 1989. – 167 с.
2. Гунин В. П. Управление инновациями / В. П. Гунин. – М. : Инфра-М, 1999. – 328 с.
3. Завлин П. Н. Инновационный менеджмент / П. Н. Завлин, А. К. Казанцев, А. Э. Миндели. – СПб. :
Наука, 1994. – 192 с.
4. Савицкая Г. В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия / Г. В. Савицкая. – Мн. :
Экоперспектива, 1997. – 498 с.
5. Сахал Д. Технический прогресс: концепции, модели, оценки / Д. Сахал. – М. : Финансы и статистика,
1985. – 367 с.
6. Хучек М. Инновации на предприятии и их внедрение / М. Хучек. – М. : Луч, 1992. – 148 с.
Ларіна О.Г. УДК 332.14:339.137
ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
Вступ. В процесі актуалізації досліджень регіональних складових міжнародної
конкурентоспроможності аналіз джерел формування конкурентних переваг національних регіонів стає
основою для розробки оптимальної стратегії розвитку як національної, так і регіональних економічних
систем. В світовій практиці досвід кількісної оцінки конкурентоспроможності на мезорівні постійно
розширюється, включаючи як розробку інтегральних показників (найбільше поширення даний напрямок
набув в європейській статистиці та національних статистичних службах), так і формування деталізованого
підходу при оцінці найбільш значущих та стратегічних сегментів забезпечення конкурентоспроможності
регіонів (оцінка інтелектуального потенціалу, інноваційної складової інтегрального індексу
конкурентоспроможності тощо).
Досвід інтегральної оцінки конкурентоспроможності за методикою Всесвітнього економічного форуму
(ВЕФ) активно впроваджується на національному рівні при оцінці регіональних конкурентних переваг. Так,
при партнерстві з ВЕФ Фонд «Ефективне управління» впроваджує методику розрахунку глобального
індексу конкурентоспроможності (GCI) при оцінці українських регіонів, що відкриває нові можливості для
вдосконалення стратегії економічного розвитку, що реалізується в окремих регіонах, та адаптації світового
досвіду у вирішенні проблем місцевого самоврядування.
За зазначеною методикою, відкритим залишається питання про оцінку людського розвитку українських
регіонів та рівень інтелектуалізації суспільства в регіонах країни. Більш детальні дослідження за даною
тематикою проводяться фахівцями Програми розвитку ООН в Україні (ПРООН) та Державним комітетом
статистики України. Менш дослідженим залишається питання про оцінку забезпечення інтелектуального
розвитку регіонів країни при аналізі інтегрального показника конкурентоспроможності окремих
територіальних одиниць.
Постановка завдання. Метою статті є дослідження конкурентних позицій національних регіонів та
оцінка рівня регіональної конкурентоспроможності.
Результати. Інтегральний показник конкурентоспроможності залишається провідним індикатором при
оцінці загального рівня соціально-економічного розвитку країни та її регіонів. При актуалізації проблем
переходу до постіндустріального суспільства та економіки знань інтегральний показник
конкурентоспроможності також надає можливість оцінити ступінь адаптації зазначених концепцій та
розвитку інтелектуального потенціалу країни. Одним з найбільш деталізованих підходів при оцінці
конкурентоспроможності витупає методика Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) – Індекс глобальної
конкурентоспроможності країн. При адаптації досвіду ВЕФ було розраховано індекс
конкурентоспроможності регіонів України (табл. 1).
Необхідно наголосити, що, за класифікацією ВЕФ, Україна відноситься до країн транзитивного типу,
що характеризує перехід від забезпечення конкурентоспроможності, що ґрунтується на факторах
виробництва, до конкурентоспроможності, що формується за рахунок підвищення ефективності. Всі
регіони України також віднесені до цієї групи. Загрозливим є той факт, що більшість розвинутих країн світу
вже здійснили перехід або наближаються до найвищої стадії – стадії, на якій конкурентні переваги
формуються за рахунок розвитку інновацій. Україна за групою показників «Фактори розвитку», що
характеризує саме здатність економіки розробляти та впроваджувати новітні технології, займає доволі
низькі позиції – 93-є місце. Виникає питання про пошук можливостей мобілізації економічної активності та
інтелектуального потенціалу в регіонах з урахуванням особливостей їхнього розвитку та спеціалізації на
національному та міжнародному ринках. Важливо відмітити, що інтелектуальний потенціал виступає в
даному випадку не тільки в уречевленій та комерціалізованій формі (патенти, ліцензії, промислові зразки
тощо), але й у не кодифікованій формі – тобто знаннях, навичках та досвіді працівників.
Ларіна О.Г.
ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
50
Таблиця 1. Конкурентні позиції регіонів України.
Рейтинг
конкурентоспромо
жності
Базові вимоги
Підсилювачі
ефективності
Фактори розвитку
Україна (глобальний індекс
конкурентоспроможності 2011 – 1012, 142 країни)
82 98 74 93
АР Крим 22 11 24 23
Вінницька 14 14 14 10
Волинська 12 13 13 12
Дніпропетровська 2 4 2 1
Донецька 5 7 4 2
Житомирська 23 24 19 16
Закарпатська 18 9 21 24
Запорізька 6 6 7 7
Івано-Франківська 19 21 18 19
Київська 4 3 5 13
Кіровоградська 26 26 26 18
Луганська 13 18 10 9
Львівська 10 22 9 15
Миколаївська 11 15 12 5
Одеська 8 8 6 22
Полтавська 9 10 8 8
Рівненська 17 17 17 14
Сумська 15 16 16 6
Тернопільська 24 25 22 17
Харківська 3 5 3 3
Херсонська 27 27 27 26
Хмельницька 20 20 20 20
Черкаська 16 19 15 21
Чернівецька 21 12 23 25
Чернігівська 25 23 25 27
м.Київ 1 1 1 11
м.Севастополь 7 2 11 4
Джерела: Звіт про конкурентоспроможність регіонів України 2011. Фонд «Ефективне управління».
www.feg.org.ua; Звіт про глобальну конкурентоспроможність:
http://www.weforum.org/docs/WEF_GCR_Report_2011-12.pdf
За даним рейтингом, серед регіонів лідером виступає м. Київ, незважаючи на відставання за групою
показників «Фактори розвитку» (зокрема, за інноваційною складовою інтегрального індексу Київ посів
лише 11-е місце). Дніпропетровська область посідає друг місце з лідерськими позиціями саме за критеріями
розвитку інновацій. Харківська, Київська та Донецька області також увійшли до п’ятірки лідерів, хоча, як і
в столичному регіоні, показники інноваційного розвитку в Київській області доволі невисокі (13-те місце).
До десятки найпотужніших регіонів за розвитком конкурентних переваг увійшли Запорізька область (6-е
місце), м. Севастополь (7-е місце), Одеська (8-е місце), Полтавська (9-е місце) та Львівська області (10-е
місце). Саме регіони першої десятки лідерів даного рейтингу виступають двигунами національної
економіки та забезпечують наявними конкурентними перевагами на міжнародному ринку. В цих регіонах
сконцентровано основні виробничі потужності, в яких проявляється традиційна регіональна та національна
спеціалізація виробництва. Серед двигунів інноваційного розвитку України слід виокремити
Дніпропетровську, Донецьку, Харківську області та м. Севастополь, які посіли лідерські позиції за
критеріями здатності до адаптації інновацій. В першу чергу, цьому сприяє наявність в даних областях, з
одного боку, потужних промислових підприємств національної спеціалізації (переважно металургійного,
машинобудівного та авіаційного комплексів), а з другого – організацій, що здійснюють науково-технічні
роботи та готують фахівців у секторі: таким чином формується постійний зв'язок в системі «наука –
виробництво». Хоча м. Київ не увійшов у десятку лідерів за показниками інноваційних факторів розвитку,
але зв’язки між виробництвом та дослідницькими інститутами одні з найпотужніших в країні.
Найменш конкурентними в національній економіці виявилися Херсонська, Кіровоградська,
Чернігівська, Тернопільська та Житомирська області, в яких спостерігається незадовільний стан соціально-
економічного та інноваційного розвитку (за більшістю показників саме ці області посіли останні місця).
Доволі складна ситуація із забезпеченням конкурентоспроможності сформувалася в Автономній Республіці
Крим (за загальним рейтингом 11-е місце): низькі оцінки за групою підсилювачів ефективності (24-е місце)
та факторів розвитку (23-є місце) дещо пом’якшуються середніми показниками забезпечення базових вимог
(11-е місце).
При забезпеченні конкурентоспроможності регіонів в розвинутих країнах світу враховується тип
регіональної економіки: якщо регіон відноситься до групи лідерів, основним завданням є посилення
існуючої спеціалізації наукоємних виробництв; якщо регіон відноситься до групи тих, що відстають,
основним пріоритетом є диверсифікація економічної діяльності з орієнтиром на високотехнологічні
сектори; для депресивних регіонів основне завдання зводиться до активізації малих і середніх підприємств,
створення сприятливих умов для припливу національного та міжнародного капіталу. Для українських
регіонів зберігається аналогічна градація цілей та завдань стратегії підвищення конкурентоспроможності
http://www.feg.org.ua/
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
51
національних регіонів, хоча при порівнянні з регіонами провідних країн світу навіть найпотужніші
українські регіони будуть віднесені до групи тих, що відстають (особливо за показниками інноваційного
розвитку регіонів).
Використання рейтингових оцінок надає можливість проведення ефективного бенчмаркінгу
національних регіонів, але для детального аналізу походження та розвитку регіональних конкурентних
переваг особливу увагу слід приділяти основним показникам соціально-економічного стану регіонів.
В теорії конкурентоспроможності до таких індикаторів відносяться рівень продуктивності праці, рівень
валового регіонального продукту (ВРП) на душу населення, рівень безробіття, рівень інфляції, приплив
інвестиційного капіталу тощо (табл. 2).
Якщо оцінювати абсолютні показники розвитку регіонів України (наприклад, загальний обсяг ВРП,
інвестицій в основний капітал), спостерігаються значні міжрегіональні диспропорції: співвідношення
максимального та мінімального значень ВРП складає 1:26,2, інвестицій в основний капітал – 1:20,1.
Подібна асиметричність характеризується не стільки об’єктивною дивергенцією регіонів, скільки
демографічними і географічними показниками.
Таблиця 2. Показники регіонального розвитку регіонів України, 2009 р.*
Регіони Х1 Х2 Х3 Х4 Х5 Х6 Х7 Х8
Україна 913345 19832 14606,2 112,3 8,8 151,8 3309 0,87
АР Крим 27396 13933 12265,7 114,8 6,8 5,5 2828 2,27
Вінницька 20104 12145 12380,2 111,2 10,6 2,7 1620 1,82
Волинська 12225 11796 11130,8 110,0 9,4 2,4 2336 0,75
Дніпропетровська 93331 27737 16646,6 113,0 7,8 13,3 3943 1,45
Донецька 103739 23137 17380,9 113,1 9,4 13,0 2905 4,82
Житомирська 14731 11419 12385,3 111,9 10,7 2,3 1781 0,91
Закарпатська 12542 10081 10028,1 111,8 9,9 1,9 1543 0,98
Запорізька 37446 20614 16174,0 113,0 8,1 4,7 2561 2,37
Івано-Франківська 17241 12485 12015,4 110,3 9,0 3,4 2501 1,31
Київська 37548 21769 15085,8 109,5 8,1 10,0 5791 0,48
Кіровоградська 13389 13096 11757,6 109,7 9,9 2,8 2723 1,70
Луганська 38451 16562 14368,4 112,8 7,7 4,4 1889 2,56
Львівська 35955 14093 13657,6 113,4 8,5 6,7 2648 0,49
Миколаївська 20336 17050 13297,6 112,8 9,3 4,0 3374 1,95
Одеська 48647 20341 12621,7 114,4 6,8 10,0 4184 0,56
Полтавська 33629 22337 14747,3 112,8 10,2 7,7 5135 2,12
Рівненська 13469 11699 11531,3 112,0 12,7 2,7 2344 1,25
Сумська 16060 13631 13655,6 110,8 11,1 2,2 1858 1,83
Тернопільська 11173 10240 10733,2 111,2 11,3 1,4 1312 0,72
Харківська 58923 21228 14902,2 112,9 7,7 8,3 3013 0,90
Херсонська 13436 12256 11606,3 112,6 9,5 2,1 1906 2,82
Хмельницька 15758 11780 12332,4 113,0 9,5 3,5 2601 0,89
Черкаська 18707 14393 12404,4 111,5 10,8 3,0 2346 1,58
Чернівецька 8484 9383 10275,4 110,1 9,4 2,6 2887 1,15
Чернігівська 14636 13121 12996,0 112,7 11,1 1,6 1435 0,92
м.Київ 169537 61088 27792,3 113,4 6,5 28,2 10325 0,33
м.Севастополь 6452 16966 13023,9 113,9 6,7 1,5 3930 1,68
Співвідношення мінімального та максимального значень 1:26,2 1:6,5 1:2,8 1:1,05 1:1,95 1:20,1 1:7,9 1:8,5
Х1 – ВРП, млн. грн.
Х2 – ВРП на душу населення, грн.
Х3 – Наявний дохід на одну особу, грн.
Х4 – Індекс споживчих цін, %
Х5 – Безробіття населення, за методологією МОП у віці 15 – 70 років, %
Х6 – Інвестиції в основний капітал, млрд. грн.
Х7 – Інвестиції в основний капітал на 1 особу, грн.
Х8 – Коефіцієнт покриття експортом імпорту
*www.ukrstat.gov.ua
Реальний рівень дивергенції спостерігається за показниками соціально-економічного розвитку у
розрахунку на 1 особу: ВРП на душу населення в м. Київ (максимальне значення по Україні) перевищує
аналогічний індикатор в Чернівецькій області (мінімальне значення) в 6,5 разів, хоча за показником
наявного доходу на одну особу розбіжності значно менше – 1:2,8 (лідерські позиції утримує м. Київ,
мінімальне значення притаманне Закарпатській області). Столиця залишається найрозвинутішим центром
за більшістю макроекономічних показників: рівень ВРП на душу населення в Києві перевищує
загальнонаціональний рівень в 3 рази, наявний дохід на одну особу – майже в 2 рази, рівень інвестицій в
основний капітал на 1 особу – в 3 рази. Рівень безробіття коливається в регіонах значно менше (майже 1:2).
Серед регіонів з найнижчим рівнем безробіття виокремлюються м. Київ, м. Севастополь, АР Крим та
Одеська область: рівень безробіття в цих регіонах на 2% нижче середнього значення по країні.
Найскладніша ситуація в сфері зайнятості склалася в деяких західних регіонах (Тернопільська та Рівненська
області), центральних (Вінницька, Житомирська, Черкаська області) та північних регіонах (Полтавська,
Сумська, Чернігівська області), в яких рівень безробіття на 2 – 3% перевищує загальнонаціональний рівень.
Саме в цих регіонах необхідно стимулювати економічну активність малого та середнього бізнесу,
розвивати сектори спеціалізації та адаптувати світовий досвід підвищення інтелектуальної складової
основних виробництв. Хоча в зазначених областях рівень середньомісячної номінальної заробітної плати
значно менше загальнонаціонального рівня, що стимулює відплив працездатного населення в регіони з
більшими можливостями професійної реалізації та отримання більшого доходу (саме до таких регіонів
належать м. Київ, Київська, Донецька, Луганська області).
Ларіна О.Г.
ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
52
Конкурентоспроможність регіонів може бути забезпечена при використанні класичних підходів для
підприємств: шляхом зниження видатків, шляхом диференціації, шляхом фокусування. Перший підхід
доцільно реалізовувати не стільки через ефект масштабу, скільки через підвищення продуктивності праці в
певній галузі економіки. Другий підхід більш деталізовано слід розвивати в секторі послуг, де
забезпечується більша кількість робочих місць та певним чином формуються умови життя населення.
Стратегія фокусування при забезпеченні високих конкурентних позицій доцільна саме в секторах
спеціалізації регіону на міжнародному ринку (металургійна, машинобудівна, авіаційна промисловість,
АПК) з орієнтацією на підвищення доданої вартості та інтенсивності використання новітніх технологій та
інтелектуального потенціалу.
Досвід розвинутих країн свідчить про визначальну роль інтелектуального капіталу в забезпеченні
конкурентоспроможності та підвищенні конкурентного потенціалу країни та її регіонів. Інтелектуальний
капітал слід аналізувати в чотирьох напрямках: оцінка людських ресурсів (економічно активне населення,
рівень приросту населення, статтєва та вікова структури), оцінка інституційної складової (кількість
підприємств, що впроваджують інновації; кількість дослідницьких організацій; кількість вищих навчальних
закладів), аналіз кодифікованої складової інтелектуального капіталу (кількість заявок на патенти, кількість
отриманих патентів, кількість ліцензій тощо) та аналіз фінансування (загальне фінансування НДДКР,
державне і приватне фінансування НДДКР, рівень фінансування окремих секторів науково-технічної
діяльності тощо). Найважливіші показники розвитку інтелектуального капіталу регіонів України
представлені в табл. 3.
При оцінці показників інтелектуального капіталу в регіонах спостерігаються навіть ще більші
диспропорції, ніж за основними макроекономічними індикаторами. Хоча зазначена тенденція сформувалася
під впливом декількох факторів (наявності у великих містах додаткових переваг полюсів зростання), тоді як
регіони периферії більшою мірою змушені грати роль постачальників людських ресурсів. На 7 регіонів
України з найбільшим значенням показника економічно активного населення у віці 15 – 70 років припадає
близько 46% загальнонаціонального людського капіталу (зокрема, м. Київ, Харківська, Одеська, Львівська,
Луганська, Донецька, Дніпропетровська області). В цих регіонах сформовано потужну систему вищих
навчальних закладів в країні (лідером за кількістю ВНЗ та студентів на 10 тис. населення залишається м.
Київ), тому цілком логічним є вибір об’єктів фінансування науково-дослідної роботи національними та
закордонними інвесторами. Майже 60% загальної вартості фінансування НДДКР в країні припадає на м.
Київ та Харківську область, тому для цих регіонів інтелектуальний капітал стає основою розвитку
конкурентних переваг на національному рівні.
Таблиця 3. Показники розвитку інтелектуального потенціалу регіонів України, 2009 р.*
Регіони Х1 Х2 Х3 Х4 Х5 Х6 Х7
Україна 7822,2 60,0 22150 861 566 1340 7572/165
АР Крим 136,0 64,8 972 32 307 46 135/3
Вінницька 42,0 70,7 776 22 312 22 331/-
Волинська 20,4 45,4 473 15 335 14 57/-
Дніпропетровська 669,0 58,1 1667 59 527 84 667/22
Донецька 372,0 63,4 2187 84 406 67 630/14
Житомирська 15,5 50,2 622 22 351 9 31/-
Закарпатська 21,4 52,2 583 17 229 18 58/-
Запорізька 421,7 60,3 897 29 592 36 267/13
Івано-Франківська 55,2 50,2 578 27 408 22 208/8
Київська 177,4 37,5 821 24 229 34 86/5
Кіровоградська 30,1 73,8 480 22 293 13 92/-
Луганська 98,1 54,8 1112 38 472 48 212/-
Львівська 274,0 60,9 1186 49 638 80 358/5
Миколаївська 251,9 67,3 590 16 370 47 133/1
Одеська 184,2 51,2 1116 41 598 62 388/-
Полтавська 46,2 70,1 721 23 456 22 199/13
Рівненська 11,4 50,1 528 17 458 13 67/2
Сумська 105,1 60,9 562 15 465 22 79/3
Тернопільська 13,7 44,5 476 19 538 14 149/-
Харківська 1336,4 80,6 1371 70 966 210 937/27
Херсонська 31,0 66,8 538 21 361 23 97/-
Хмельницька 6,2 51,8 640 20 393 6 82/-
Черкаська 54,4 60,6 630 18 421 28 41/1
Чернівецька 34,5 37,4 415 17 419 24 106/8
Чернігівська 41,2 52,4 540 22 306 22 27/-
м.Київ 3263,9 53,4 1478 113 2121 342 2082/35
м.Севастополь 109,4 47,9 193 9 496 12 53/5
Співвідношення мінімального та максимального значень 1:526 1:2 1:11 1:13 1:9 1:57 1:77/1:35
Х1 – Фінансування НДДКР, млн. грн.
Х2 – Ступінь зносу основних засобів, %
Х3 – Економічно активне населення у віці 15 – 70 років, тис. осіб
Х4 – Кількість ВНЗ 1 – 4 рівнів акредитації (09/10)
Х5 - Кількість студентів ВНЗ 1-4 рівнів акредитації на 10 тис. населення
Х6 – Кількість організацій, які виконують наукові та
науково-технічні роботи (одиниць)
Х7 – Отримано патентів на об’єкти промислової власності
(державні/іноземні)
*www.ukrstat.gov.ua
Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ
53
Найскладніша ситуація у розвитку інтелектуальних ресурсів спостерігається в Житомирській,
Закарпатській, Чернігівській, Чернівецькій, Черкаській, Хмельницькій областях. В цих регіонах значне
відставання характерно для більшості складових інтелектуального капіталу. При порівнянні з регіонами
провідних країн світу регіони-лідери українського рейтингу значно відстають за рівнем розвитку та
фінансування інноваційної та науково-технічної діяльності. Так, наприклад, кількість заявок на патенти у
розрахунку на 1 млн. населення в Празі складає 19,678, в Штутгарті – 413,519, в столичному регіоні Франції
(Іль-де-Франс) – 162,568, у Відні – 116,425, в Мазовецькому воєводстві – 4,801. Що стосується
фінансування НДДКР, навіть в м. Київ по відношенню до ВРП цей показник не перевищує 2%, тоді як в
Празі він складає 2,6% ВРП, в Штутгарті – 5,85% ВРП, у Відні – 3,62%, у Мазовецькому воєводстві –
1,07%. Серед негативних тенденцій слід відмітити високий ступінь зносу основних засобів за більшістю
регіонів, зокрема у найбільш розвинутих в межах національної економіки (Харківська область – 80,6%,
Донецька – 63,4%, Дніпропетровська – 58,1%), що негативно впливає на продуктивність праці і, як
наслідок, знижує реальні конкурентні позиції. На фоні багатьох європейських регіонів подібні українські
реалії стають загрозливими при намаганнях підвищення міжнародної конкурентоспроможності
національних регіонів.
Як зазначають фахівці ОЕСР, конкурентоспроможність регіонів може бути забезпечена за рахунок
активізації регіональних кластерних програм та розвитку регіональних інноваційних систем. Кластеризація
економіки, як національної, так і регіональної, залежить від рівня та характеру спеціалізації: для регіонів
слід враховувати внутрішньонаціональну та міжнародну спеціалізацію. На думку російських дослідників, в
світовій практиці управління регіональним розвитком виокремлюються три найбільш дієвих інструменти:
цільові програми, програми розвитку регіональних кластерів, програми розвитку державно-приватного
партнерства [2, с. 47]. Всі інструменти слід розглядати в декількох площинах державної економічної
політики: безпосередньо в регіональній, промисловій, а також науково-технічній та інноваційній політиці.
При забезпеченні гармонійного розвитку територій та їх позиціюванні на національному та
міжнародному ринках як високо розвинутих регіональних структур, що переходять у вимір економіки
знань, кожна держава впроваджує збалансовану сукупність інструментів впливу на
конкурентоспроможність національних регіонів (рис. 1). Відокремлені сектори відображають характер
взаємодії різних напрямків економічної політики при забезпеченні конкурентних переваг регіональних
структур.
Рис. 1. Взаємодія політичних напрямків при забезпеченні
конкурентоспроможності національних регіонів*
*Джерело: OECD Reviews of Regional Innovation: Competitive Regional Clusters. OECD, 2007. www.oecd.org
Серед зазначених секторів слід виокремити 3 моделі державного впливу на забезпечення
конкурентоспроможності регіонів. Перша модель (сектори 1, 2, 3) формується з сукупності національних
ініціатив, що орієнтуються переважно на один тип державної політики стосовно регіонального розвитку.
Яскравим прикладом слугують Кластерна програма в Чеській Республіці (сектор 3), інтелектуальні
кластери в Японії (сектор 1), кластери конкурентоспроможності в Країні Басків, Італія (сектор 3), території
ключових технологій в Нідерландах (сектор 1). Дана модель формування збалансованої політики, що
направлена на забезпечення конкурентоспроможності регіонів, зустрічається доволі рідко через
формування та поглиблення щільних зв’язків між суб’єктами економічної діяльності в регіоні, а також
через необхідність комплексного охоплення дійовими економічними, соціальними, фінансовими
інструментами всіх секторів регіональної економіки.
Друга модель (сектори 4, 5, 6) формується з тих проектів, що розроблені на основі спільних ініціатив та
інструментів двох політичних напрямків: Національна кластерна програма в Фінляндії (сектор 4), BioRegio
та InnoRegio у Німеччині (відповідно сектор 4 та 5), технологічні округи в Італії (сектор 5), локальні
виробничі системи у Франції (сектор 6), Visanu та Програма регіональних кластерів у Швеції (сектор 6)
тощо. Поєднання інструментів двох політичних напрямків є найпоширенішою моделлю кластерних та
регіональних ініціатив в більшості розвинутих країн світу. Ключовим елементом даної моделі стають
важелі впливу на інноваційний потенціал регіонів, які у поєднанні з інструментами регіональної та
промислової політики дозволяють значно підвищити продуктивність праці в регіонах і, як наслідок,
підвищити рівень регіональної конкурентоспроможності. Ефективність ініціатив даної моделі підвищується
Ларіна О.Г.
ОЦІНКА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ
54
за рахунок наявності та постійного розширення системи зв’язків (в тому числі коопераційних) між
елементами регіональної економіки.
Третя модель (до неї належить лише сектор 7) формується з тих ініціатив, які своєю націленістю, дією
та наслідками охоплюють всі напрямки державної політики, що стосуються конкурентного регіонального
розвитку. До таких ініціатив належать корейські міста інноваційних кластерів, французькі пули
конкурентоспроможності, британські Агенції регіонального розвитку, сукупність загальноєвропейських
ініціатив (регіони знань, PRO INNO Europe, Europe INNOVA тощо). Проекти даної моделі відображають
стратегію розвитку регіонів та країни в загалом, забезпечують її ефективну реалізацію на регіональному
рівні та створюють додаткові інструменти забезпечення конкурентних переваг на міжміністерському та між
секторальному рівнях.
В Україні спостерігається доволі складна ситуація у зв’язку з невідповідністю нормативно закріплених
цілей і завдань регіональної, промислової та науково-технічної політики реально досягнутим результатам.
Юридично ініціативи щодо підвищення конкурентоспроможності регіонів України слід віднести до першої
та другої моделей. Фактично ефективність проектів, що реалізуються в регіонах, значно знижується за
рахунок впливу сукупності ризиків: корупція, незбалансованість різних напрямків економічної політики на
національному рівні, податкова політика, несприятлива для активізації малого та середнього бізнесу;
інфляція, неефективність управлінських органів тощо. Всі зазначені негативні фактори значно звужують
можливості впровадження різноманітних інструментів підвищення регіональної конкурентоспроможності,
а також значно знижують ефективність реалізації тих інструментів, що впроваджуються в національній
економіці. На наш погляд, часткове вирішення може бути забезпечено через активізацію співробітництва
різнорівневих та різносекторальних інституційних одиниць, що здійснюють свою діяльність в регіоні.
Формування потужного соціального капіталу у поєднанні із збалансованою комплексною державною
політикою щодо регіонального розвитку надасть можливість зростити інтелектуальних капітал в країні та її
регіонах.
Висновки.
Рівень конкурентоспроможності регіонів України носить полярний характер з тяжінням максимальних
значень до великих агломераційних комплексів та міст, які представлені широким колом можливостей в
професійній реалізації та отримання більшого доходу. Потужні промислові комплекси, розвинута
інфраструктура, розгалужена система освітніх закладів та дослідницьких центрів надають можливість
великим містам отримати додаткові переваги у формуванні конкурентоспроможної економіки. Тому саме м.
Київ, Харківська, Дніпропетровська, Київська і Донецька області посідають лідерські позиції за рейтингом
конкурентоспроможності регіонів країни. Нажаль, конкурентні переваги зазначених регіонів формуються
не стільки за рахунок активізації інтелектуального потенціалу, скільки за рахунок традиційної спеціалізації
регіональних підприємств. Важливим викликом при формуванні економіки знань стає незбалансованість
основних напрямків економічної політики в сфері управління конкурентними перевагами регіонів, низький
рівень ефективності тих інструментів, що впроваджуються на регіональному рівні, а також низький рівень
співпраці інституційних одиниць та суб’єктів економічної діяльності, недостатній рівень формування
соціального капіталу в регіональних економічних системах.
Джерела та література:
1. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь / за заг.
ред.: В. М. Гейця та ін. – К. : НВЦ НБУВ, 2009. – 687 с.
2. Рябченюк Ю. Разговор о стратегии: возможности повышения конкурентоспособности регионов /
Ю. Рябченюк // Инвестиции в России. – 2007. – № 3. – С. 46-48.
3. Регіональний людський розвиток : стат. бюлетень / Держ. комітет стат. України. – К., 2010.
4. Звіт про конкурентоспроможність регіонів України 2011: назустріч економічному зростанню та
процвітанню : [Електронний ресурс] // Фонд «Ефективне управління». – Режим доступу :
http://www.feg.org.ua/docs/Ukraines_Competitiveness_Report_2011_ua.pdf
5. Індекс глобальної конкурентоспроможності 2011-2012 : [Електронний ресурс] // Всесвітній
економічний форум. – Режим доступу : http://www.weforum.org/docs/WEF_GCR_Report_2011-12.pdf
6. Державна служба статистики України : [Електронний ресурс] : офіційний сайт. – режим доступу :
http://www.ukrstat.gov.ua/
http://www.feg.org.ua/docs/Ukraines_Competitiveness_Report_2011_ua.pdf
http://www.weforum.org/docs/WEF_GCR_Report_2011-12.pdf
http://www.ukrstat.gov.ua/
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-55292 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:06:43Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ларіна, О.Г. 2014-02-07T19:52:10Z 2014-02-07T19:52:10Z 2012 Оцінка конкурентоспроможності регіонів України / О.Г. Ларіна // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 219. — С. 49-54. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/55292 332.14:339.137 Метою статті є дослідження конкурентних позицій національних регіонів та оцінка рівня регіональної конкурентоспроможності. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ Оцінка конкурентоспроможності регіонів України Оценка конкурентоспособности регионов Украины Assessment of competitiveness of Ukrainian regions Article published earlier |
| spellingShingle | Оцінка конкурентоспроможності регіонів України Ларіна, О.Г. Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| title | Оцінка конкурентоспроможності регіонів України |
| title_alt | Оценка конкурентоспособности регионов Украины Assessment of competitiveness of Ukrainian regions |
| title_full | Оцінка конкурентоспроможності регіонів України |
| title_fullStr | Оцінка конкурентоспроможності регіонів України |
| title_full_unstemmed | Оцінка конкурентоспроможності регіонів України |
| title_short | Оцінка конкурентоспроможності регіонів України |
| title_sort | оцінка конкурентоспроможності регіонів україни |
| topic | Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| topic_facet | Проблемы материальной культуры – ЭКОНОМИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/55292 |
| work_keys_str_mv | AT larínaog ocínkakonkurentospromožnostíregíonívukraíni AT larínaog ocenkakonkurentosposobnostiregionovukrainy AT larínaog assessmentofcompetitivenessofukrainianregions |