«Захисна тема» козацького мистецтва
Мета статті: на прикладі класичного зразка придніпровської ікони «Покрова Богородиці» означити стилістичні та іконографічні особливості придніпровського іконописного мистецтва як явища в історії вітчизняної культури; простежити історію виникнення «захисної теми» у козацькому іконописі; наголосити на...
Saved in:
| Published in: | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/55352 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | «Захисна тема» козацького мистецтва / В.М. Піщанська // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 219. — С. 154-157. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859623053234798592 |
|---|---|
| author | Піщанська, В.М. |
| author_facet | Піщанська, В.М. |
| citation_txt | «Захисна тема» козацького мистецтва / В.М. Піщанська // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 219. — С. 154-157. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| description | Мета статті: на прикладі класичного зразка придніпровської ікони «Покрова Богородиці» означити стилістичні та іконографічні особливості придніпровського іконописного мистецтва як явища в історії вітчизняної культури; простежити історію виникнення «захисної теми» у козацькому іконописі; наголосити на тісному взаємозв’язку між розвитком барокового іконопису та історією козацтва, яке територіально було зосереджене у Придніпров’ї.
|
| first_indexed | 2025-11-29T08:24:31Z |
| format | Article |
| fulltext |
Піщанська В.М.
«ЗАХИСНА ТЕМА» КОЗАЦЬКОГО МИСТЕЦТВА
154
Піщанська В.М. УДК 008:7.04(477.63)
«ЗАХИСНА ТЕМА» КОЗАЦЬКОГО МИСТЕЦТВА
Актуальність дослідження. Українська культура XVIІ–XVIII століть – це духовний образ однієї з
найважливіших епох нашої історії, пов'язаний з історією козацтва. Культурні процеси доби Гетьманщини
протікали у силовому полі естетичних тенденцій, характерних для стилю бароко. Період з 20-х років ХVІІ
до середини ХVІІІ століття – час розквіту в українській культурі цього самобутнього етнонаціонального
стилю. Він функціонує в Україні в складній і суперечливій взаємодії як із спадщиною попередніх
культурно-історичних і стильових традицій («візантійський стиль», ренесанс, народні традиції), так і з
елементами наступних стилів (рококо, класицизм) [7, с. 8]. Історично, формування культури бароко в
Україні, пов’язане з духовним визначенням нації і є частиною процесу опанування українцями світового
досвіду на власній етнічній основі.
XVIІ–XVIII століття на Україні – час, що вмістив у собі кілька історичних діб – визвольну війну,
державність, руїну, втрату завоювань і закріпачення – в культурному відношенні був надзвичайно плідним.
Незважаючи на складні політичні обставини, на українських землях виросли десятки нових міст, склалася
європейська освіта, нових висот досягло книгодрукування, з’явилися архітектура, що не поступалася
гармонійністю та пишністю світовим зразкам, самобутня музика, оригінальне малярство.
Великий масив українського малярства досліджується в історичному, мистецтвознавчому та
філософському аспектах, його вивченню присвячено роботи провідних фахівців цієї галузі (П. Білецький,
П. Богун, П. Жолтовський, І. Лиман, Г. Логвин, Л. Міляєва, Ю. Мицик, В. Овсійчук, В. Откович, С. Плохій,
Д. Степовик, В. Свєнціцька, І. Стороженко, О. Сидор, Ф. Уманцев, та ін.). Вивчаючи малярство XVIІ–XVIII
століть, учені, головним чином, досліджували мистецтво західних земель України (від Волині на півночі, до
Закарпаття й Буковини на півдні) та центральних наддніпрянських районів. Малярство східних земель
розглядали лише деякі з науковців, однією з найменш досліджених форм барокової культури залишається
сакральне мистецтво іконопису.
Самобутній розвиток отримало бароко на теренах Степової України, території Нижнього Подніпров’я,
Придніпровських просторах – це доведено науковцями, проте, в основному, ікони Придніпров’я майже не
потрапляли у дослідницьке поле, а якщо й розглядалися, то здебільшого у мистецтвознавчому ракурсі.
Проблему самобутності придніпровського іконопису було лише зазначено у фактично єдиній на цей час
невеличкій книжці Л. Яценко «Українська ікона кінця XVII – початку ХХ століття у зібранні
Дніпропетровського художнього музею: каталог», де подається характеристика історії іконопису на
Придніпров’ї, вміщено дані про формування та склад колекції української ікони Дніпропетровського
художнього музею, каталожні відомості.
Мета статті: на прикладі класичного зразка придніпровської ікони «Покрова Богородиці» означити
стилістичні та іконографічні особливості придніпровського іконописного мистецтва як явища в історії
вітчизняної культури; простежити історію виникнення «захисної теми» у козацькому іконописі; наголосити
на тісному взаємозв’язку між розвитком барокового іконопису та історією козацтва, яке територіально було
зосереджене у Придніпров’ї.
В козацькому іконописі доби бароко Богородична традиція подає нам багатогранний образ Діви Марії,
трактуючи її не просто як ідеальну, сповнену покори та любові матір і жінку, але як «Матір Бога нашого»,
наділену особливим прагненням принести в цей грішний світ справедливість і заступитись за ображених,
вона є джерелом того «істинного світла», якого так потребують спраглі любові душі.
Виникнення «захисної теми» для українського мистецтва є дуже закономірним. В iкономалюваннi
«захисна тема» з’являється якось раптово, спонтанно, постає у вигляді так званих «козацьких Покров». Хоч
тема Богородиці Покрови була відома в Україні ще з Середньовіччя, але ніколи вона не посідала
домінуючого місця ні в іконостасах, ні в системах храмових ікон взагалі.
Ікона «Покрова Богородиці» є відступом від канонічних основ іконографії. Як зазначає Д. Степовик,
досліджуючи ікони козацької доби початку XVII століття, сюжет Покрови був настільки рідкісним, що
навіть докладні правильники часто його не подають. Та починається Хмельниччина, і вся Україна
покривається церквами на честь Покрови Богородиці, яка стає символом козацького війська. Хмельниччину
не можна зрозуміти окремо від церковного життя. Вона мала характер не тільки соціальної та національної,
а, в першу чергу, релігійної війни, за оборону православної віри. До кінця ХVІІ століття «вся Україна
вкрилася мережею Покровських соборів i церков, i кожна мала свою храмову козацьку ікону Покрови»
[5, с. 65].
Така ікона була розшукана Д. І. Яворницьким на початку ХХ століття. Ікона останньої Січової
«Покрови» знайдена Яворницьким, була датована 1760 – початком 1770-х років. На іконі Кошовий
П. Калнишевський рядом з товариством молиться про те, щоб царський уряд на чолі з Катериною ІІ не
знищив Запорозьку Січ. Опишемо її детально.
На дошці з липи розміщена така композиція. На чорно-зеленоватому тлі ікони – постаті запорожців в
повному озброєнні в червоних чоботях, широких шароварах, кунтушах і жупанах, підпоясаних зеленими
поясами, з відкритими, гладко вибритими головами і «оселедцями». Вони поставлені у вигляді півкола над
краями самої ікони. Внизу, у самій середині козацькі прапори (сім): червоні, сині, білі, блакитні, малинові;
гармати (три); литаври (дві); булави і перначі, що оточують барочний картуш з надписом. Із середини ікони
широким колом, що зверху переходить у вужче, змальовані біло-золотисті хмари, які кільцем оточують
Богородицю. На хмарі стоїть Богоматір – красива молода жінка, що трохи схилила голову на лівий бік, з
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ
155
відкритими очима, невеличким носом і красивими губами. Вона широко розставила руки, у яких тримає
рушник (омфор). В червоних, оранжевих, жовтих фарбах змальовано і верхній одяг, і довгу темно-синю
спідницю. А поряд неї – патрони Січі (аналогії цьому нема) – справа св. Микола Угодник, а зліва –
архистратиг Михаїл – верховний воєначальник у космічній війні з ворогами Бога, архангела-хранителя всіх
християн. Внизу, з правої сторони, сивий кошовий отаман П. І. Калнишевський при шаблі. Ніби благаючи
про заступництво, він підняв обличчя уверх до Покрови Богородиці і звертається до неї від імені війська
запорозького низового. Слова виходять з його вуст, що написані на вузенькій стрічці і йдуть до вуха
Богородиці. «Молим, покрой нас честным твои покровом и избави нас от всякого зла …» (напис треба
читати справа наліво). Вище голови Богоматері в хмарах другий напис, більшим шрифтом «Избавлю и
покрою люди моя …». Не духовні особи, а саме Кошовий отаман від імені війська звертається до
Богородиці. Тема композиції виражена у написі, що є звертанням до Богородиці. На лівій стороні ікони
серед групи козаків на передньому плані схрестив руки на грудях, піднявши голову вверх до Богородиці,
військовий писар Іван Глоба.
Ікона «Покрови» для січової церкви, виконана невідомим живописцем на початку 1770-х років, виразно
відрізняється від аналогічних за сюжетом ікон з постатями царів, святих. Ікона привертала увагу науковців
радянського періоду (П. Жолтовський, П. Богуш), але за поясненням П. Богуша, «Покрова» несла
політичний і демократичний напрям трактує її як політичний плакат, «політичну ікону» [1, с. 48]. «В цей
час запроваджуються форми так званого українського бароко, своєрідність якого значною мірою
обумовлювалась впливом національного фольклору. Разом з тим посилюється демократична течія, яка у
взаємодії з мистецтвом країн Центральної Європи, Російської держави, балканських народів набуває
людяного, життєстверджуючого характеру» [1, с. 48]. Пояснюючи вибір сюжету тим, що малярі
Придніпров’я мали свободу вибирати теми ікон, які імпонували часу і інтерпретували їх по-своєму.
П. Богуш вважає, що «в українському мистецтві ХVІІ–ХVІІІ століть передавався пафос національної
визвольної боротьби» [1, с. 48]. За припущенням П. Богуша, ця невелика ікона Покрова Богородиці була,
мабуть, якимось центром у композиції на іконостасі Січової церкви, її фрагментом.
У 1905 році ікона «Покрова Богородиці» була передана Яворницьким до Катеринославського
обласного музею ім. О. М. Поля (нині Дніпропетровський історичний музей ім. Д. І. Яворницького). В тому
ж році на замовлення Д. Яворницького з неї було знято точну копію, яка зараз знаходиться в
Меморіальному будинку – музеї Д. І. Яворницького у Дніпропетровську. Подальша доля оригіналу не
відома.
Репродукція оригіналу є в книгах Д. Яворницького «Запорожьє в остатках старины и преданиях
народа» і у книзі О. Єфименка «Історія українського народу».
Ще одна копія ікони останньої Січової «Покрови», знаходиться у Дніпропетровському художньому
музеї – невелика акварель, виконана вона художником Миколою Погрібняком 1908 році. Крім цих копій –
дерев'яна ікона розміром 49х32,5 см. написана темперою, олією в ХІХ столітті, зберігається в Одеському
історико-краєзнавчому музеї.
Ось як описує ікону Л. Яценко: – «Остання Січова «Покрова» лаконічна, по-запорізьки чітка за
концепцією та безпосередня пам’ятка, своїм історико-національним тлумаченням сюжету сприймається як
меморіальне зображення запорожців, що моляться, благаючи відвести зруйнування Січі (як це трактується
у народних піснях), оригінально інтерпретує художні засоби обох «ізводів» [10, с. 10]. Дійсно, сюжет
Покрови відповідав українським реаліям ХVІІ століття, і хоч Покрова відома в інших країнах православної
віри, тільки в Україні вона стала національною іконою. «Iкона Покрови є чудовою зображальною молитвою
до Богородицi, а через неї – до самого Бога – про захист вiд ненависних ворогів» – пише Д. Степовик, і далі
продовжує: «Цей образ вельми глибоко виразив дух та характер народу, набувши неповторних
композиційних, iконографiчних варiантiв i ставши зразком використання стилю бароко в мистецтві ікони
взагалі» [5, с. 51].
Ікона різниться від зображення «Покрови» як явлення Богоматері у Влахернському храмі, поширеному
у російському іконописі та звідти «Покровах» Гетьманщини. Різниться вона й від більш ранніх українських
«Покров» західного типу «Богоматері Милосердної», до нього належала, як вказує Л. Яценко, Січова
«Покрова» з аналою останньої Січової церкви [10, с. 13].
Один із шедеврів українського іконописного мистецтва ХVІІ століття являє собою аналой іконостасу з
останньої Січової церкви, що знаходиться у Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. І. Яворницького.
У А. Скальковського знаходимо свідчення про іконостас січової Покровської церкви: «Іконостас був
витонченого різьблення з іконами київського, на італійський манер, живопису, прикрашений срібними
окладами, панікадилами й вотумами» [4, с. 601].
Науковий співробітник музею М. Тихонова, з певною долею ймовірності, називає автора цього
іконостасу та аналою. Це Сисой Зотів Шалматов, уродженець Тверської провінції міста Осташкова,
«різьбярської роботи майстер» [2, с. 388]. Змолоду він вчився й працював у російських містах, близько 1750
року приїхав до Курська й відкрив свою майстерню, де виконував різьбярські роботи для курських й
білгородських храмів. Починаючи з 1760-х років, Сисой Шалматов працював за запрошенням кошового
Петра Калнишевського на Запорожжі. Скоріше за все, в цей час він і створив іконостас та аналой січової
Покровської церкви [6].
Відповідно до іконостасу був зроблений аналой – невеличкий церковний різьблений столик, на якому
знаходиться храмова ікона Покрови Пресвятої Богородиці. Аналой складав єдине ціле з іконостасом і являв
собою чудо майстерності, поєднуючи різьблення й живопис.
Піщанська В.М.
«ЗАХИСНА ТЕМА» КОЗАЦЬКОГО МИСТЕЦТВА
156
Цей аналой Д. Яворницький, подорожуючи історичними місцями Запорожжя у 80-х роках ХІХ століття,
вперше побачив у запорозький церкві села Покровського. Він так описує його: «Аналой, висоти аршин з
чвертю, пофарбований яскраво-зеленою фарбою, із різьбою й зі вставленою на ньому іконою, де
представлена Богоматір з покровом, яка тримає під ним декілька фігур: на першому плані царя Іоанна й
царівну Софію, архієреїв і монахів, а на другому – запорожців; останні представлені без шапок, із голеними
головами, на яких видно чуби» [9, с. 398–399]. До фондів Дніпропетровського історичного музею аналой
потрапив у 1905 році, коли з нагоди ХІІІ археологічного з’їзду багато предметів було зібрано у церквах
Катеринославської єпархії. Свідчення про надходження аналою до музею саме в цей період знаходимо в
звіті за 1905 – 1906 роки, запис за № 458 [8, с. 171]. У 2002 – 2003 роках аналой був відреставрований
С. Передерієм та В. Десятериком, реставраторами Дніпропетровського історичного музею, і сьогодні він
знаходиться в фондах музею [6].
М. Тихонова описує детально, що представляє собою аналой, який прикрашав Покровську церкву
Нової Січі [6]. Аналой має вигляд неправильної 6-ти кутної призми зі скошеним верхом на ніжках-кулях.
Задня стінка відсутня, оскільки аналой був з’єднаний з іконостасом. Максимальні розміри аналою
становлять: висота – 98,5 см, ширина – 52,5 см, глибина – 45 см. У верхню частину аналою вмонтована
ікона Покрови Богородиці у восьмикутній рамці. Її розміри складають 36 х 37,5 см. Поле верхньої частини
аналою навколо ікони зеленого кольору. Низ аналоя профільований, фарбований різними кольорами –
зеленим, червоним, жовтим.
Ікона Покрови Пресвятої Богородиці з аналою являє нам взірець гармонійного поєднання в
християнській іконографії західної, зокрема італійської, та східної традиції, що існував на теренах
Запорожжя.
Богородиця стоїть майже на одному рівні з вірними, але не на землі, а на невеличкій, округлій
хмаринці, що символізує небо – місце Її постійного знаходження. Через підняті руки Богородиці, що
розкривають плащ, мов шатер, перекинутий омофор. Вона схилила голову, ніби прислухаючись до молитов
тих, хто звертається до неї. Під покровом на передньому плані зображені з лівого боку царська сім’я, поряд
з якою двоє запорожців, молитовно склавши руки, широко відкритими очима дивляться прямо на нас;
праворуч – вище духовенство і ченці. Далі можна бачити численні голови людей, котрі шукають захисту
Богородиці, і всім є місце під Її покровом.
Композиція ікони симетрична, врівноважена, така побудова створює відчуття спокою та захищеності.
Постаті і розкритий плащ Богородиці окреслені м'якими плавними лініями. Зображені характеризуються
індивідуальними, можливо портретними, рисами, і кожне обличчя виражає свої почуття. Обличчя
Богородиці з типовими українськими рисами висловлює увагу та співчуття до молитов віруючих.
Колорит ікони вражає великою кількістю золота: золоте тло – символ Божої присутності, золоті зірочки
на мафорії Богородиці, золотий одяг священиків, царської родини та козацької старшини. Червоний плащ
Богородиці ніби відокремлює золоте небесне світло від темно-зеленого кольору землі. І де-не-де
розставлені світло-зелені плями, які перегукуються із тлом кришки аналоя.
М. Тихонова заперечує відомим дослідникам запорозької ікони С. Плохію [3, с. 37] та Л. Яценко
[10, с. 13] щодо втрати першотворів ікони Покрови Богородиці з останньої січової церкви. Дослідниця
стверджує, що сьогодні єдиний оригінал цієї ікони існує в аналої з Покровської церкви Нової Січі, який
зберігається в Дніпропетровському історичному музеї імені Д. Яворницького [6].
Введення в ікону історичних осіб, несвятих, було зламом іконографічних традицій і обурювало
консерваторів, отож, i їм начебто треба було молитися. «Проте тi люди, як зазначає Д. Степовик, абсолютно
не розуміли фундаментальної риси української ікони, з якої випливають й інші її особливості, – це не
розмежування святих i несвятих, а їх зближення, щоб, за вченням Христовим, спасати грішників. Тому
зустріч утілених святих небожителів iз народом в українському iкономалюваннi заохочувалася й князями
Церкви – єпископами i кліром» [5, с. 66]. В придніпровській козацькій Покрові, ми бачимо зображення
історичних осіб – це характерна особливість українських ікон на тему Покрови, звідки вони й дістали свою
назву козацьких Покров.
Д. Степовик стверджує, що саме покровські ікони Наддніпрянської та Східної України остаточно
утверджують бароко як стиль української ікони й усього малярства [5, с. 66]. Дослідник виділяє чотири
основні характерні формальні риси барокових творів: рух, масивність, напруженість дії, контраст.
До того ж іконознавець вважає, що ці ікони віддзеркалюють кілька специфічних рис національного
варіанта бароко [5, с. 66]. Спробуємо виділити риси, зазначені Д. Степовиком: багато-персонажнiсть в iконi
i введення до числа зображених постатей, так би мовити, некорпорованих персонажів, тобто зовсім нових
осіб, які раніше не змальовувалися ні в іконах даного сюжету, ні в інших; зближення святих i несвятих,
відображення молитовного стану віруючих з метою зробити ікону взірцем i заохотою до молитви; введення
образів сучасників у ікону й створення своєрідного пiджанру – iконо-портрета.
Як висновок, Д. Степовик, підкреслює що «усі ці загальноприйняті й специфічно українські риси
бароко сприяли тому, що українська ікона поступово набувала картинного характеру – з розвитком дії,
конкретизацією простору й часу, створенням цікавого пейзажного або iнтер’єрного довкілля з багатьма
суто українськими рисами в змалюванні природи, атрибутів побуту, розкриття характерів тощо» [5, с. 66].
Відверті історичні асоціації неприйняті у постзапорозький період та неканонічні для Московської
церкви, вочевидь, спричинилися до різкого припинення традиції козацьких «Покров», після знищення
Запорожжя, а, можливо, й обумовило долю втрачених оригіналів.
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ
157
Бароковий іконопис Придніпров’я, зберігаючи візантійські традиції, розвивався власним шляхом,
набуваючи національних рис та індивідуалізуючись у творах козацьких іконописців, став органічним
виявом духу українського козацтва і складає вагомий внесок в скарбницю духовних цінностей української
культури.
Джерела та література:
1. Богуш П. М. Запорізька Мадонна / П. М. Богуш // Історія запорозького козацтва: сучасний стан та
проблеми дослідження / ред. Т. М. Козлова. – Дніпропетровськ : Тов. «Знання» УРСР, 1990. – С. 47-51.
2. Історія українського мистецтва : в 6 т. / голова редкол. М. П. Бажан. – К. : УРЕ, 1967. – Т. 3 : Мистецтво
другої половини ХVІІ-ХVІІІ ст. – 439 с.
3. Плохій С. Покрова Богородиці в Україні / С. Плохій // Пам’ятки України. – 1991. – № 5. – С. 33-39.
4. Скальковський А. О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького / А. О. Скальковський. –
Дніпропетровськ : Січ, 1994. – 665 с.
5. Степовик Д. Історія української ікони Х-ХХ століть / Д. Степовик. – 2-ге вид., стереотип. – К. : Либідь,
2004. – 440 с.
6. Тихонова М. М. Аналой з покровського храму Нової Січі: художні та стильові особливості /
М. М. Тихонова // Могилянські читання 2006 р. : зб. наук. праць. – К. : Фенікс, 2007. – Ч. 2 : Доля
музейних зібрань. – С. 161-168.
7. Українська література XVII століття : Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика /
упоряд. і прим. В. І. Крекотня; ред. О. В. Мишанич. – К. : Наукова думка, 1987. – 604 с.
8. Эварницкій Д. И. Отчет Екатеринославскаго обласного музея имени А. Н. Поля : 1905-1906 годов /
Д. И. Эварницкій. – Катеринослав : Тип. Губернскаго Земства, 1907. – 232 с.
9. Яворницкий Д. И. Запорожье в остатках старины и преданиях народа / Д. И. Яворницкий. – К. :
Веселка, 1995. – 447 с.
10. Яценко Л. І. Українська ікона кінця XVII – початку ХХ століття у зібранні Дніпропетровського
художнього музею : каталог / Л. І. Яценко. – Дніпропетровськ : ДАНА, 1997. – 48 с.
Сун Минхань УДК 008.161.1-22 (510)
ПЕКИНСКАЯ ОПЕРА – ДОСТОЯНИЕ КИТАЙСКОГО НАЦИОНАЛЬНОГО
ТЕАТРА
Своеобразие китайской культуры получило свое воплощение в развитии театрального искусства.
Формирование китайской драмы, берущее начало в мифологии, обрядовых акциях, прошло ряд этапов,
связанных с событиями национальной истории, эпох правления различных династий.
Ведущим жанром в китайском театре стала Пекинская опера. Она представляет собой самостоятельный
оригинальный жанр, без которого невозможно представить китайский театр. Пекинская опера появилась в
Китае относительно недавно – в XVIII в. В 1790 г. 4 провинциальные театральные труппы собрались в
столице, чтобы дать первое представление для императорского двора. В течение двадцати следующих лет
сложились основные черты пекинской оперы. С тех пор она не претерпела никаких существенных
изменений ни в отношении формы, ни в отношении сюжетов и тем для постановок.
Таким образом, пекинская опера обрела уже известность около 200 лет назад, когда Пекин был
столицей цинской династии, она обычно рассматривается как общенациональная. Прежде чем она достигла
зрелости и совершенства, ее в течение многих поколений развивали выдающиеся актеры. И сегодня она
славится своими отточенными приемами вокала, танца и воинского искусства. Пекинская опера – самая
представительная из всех форм китайского традиционного театра.
Пекинская опера – это слияние всех жанров театрального искусства (оперы, балета, пантомимы,
трагедии и комедии). За счет богатства репертуара, хрестоматийности сюжетов, мастерства актеров и
сценических эффектов она нашла ключ к сердцу зрителей и вызвала их интерес и восхищение. В пьесах
прекрасно сочетается творчество писателей-драматургов династий Юань и Мин (1279 – 1644) и элементы
циркового искусства. Представление обусловлено традициями китайского театра, основными
особенностями которого являются свобода и профессиональное мастерство. Для того, чтобы
соответствовать этим требованиям, артисту необходимо знать основы национального актерского
мастерства, это «четыре умения» и «четыре приема». Первые четыре – это пение, декламирование,
перевоплощение и жестикуляция; вторые четыре – «игра руками», «игра глазами», «игра туловищем» и
«шаги».
Остановимся на указанных особенностях.
Пение занимает очень важное место в Пекинской опере. Большое значение здесь имеет сам звук.
Неповторимость исполнения, завораживающее звучание обуславливается глубоким знанием фонологии,
техники пения и достижением гармонии Инь и Ян. Песня не только увлекает своим содержанием, но и
вызывает глубокие чувства у слушателя. Необычное использование голоса, тембр, дыхание и другие
аспекты используются для достижения наибольшего сценического эффекта. Хотя на первый взгляд от
певца требуется абсолютное соблюдение канонов китайского традиционного исполнительского искусства,
проявляется и индивидуальное видение, и талант артиста.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-55352 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-29T08:24:31Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Піщанська, В.М. 2014-02-07T23:18:03Z 2014-02-07T23:18:03Z 2012 «Захисна тема» козацького мистецтва / В.М. Піщанська // Культура народов Причерноморья. — 2012. — № 219. — С. 154-157. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/55352 008:7.04(477.63) Мета статті: на прикладі класичного зразка придніпровської ікони «Покрова Богородиці» означити стилістичні та іконографічні особливості придніпровського іконописного мистецтва як явища в історії вітчизняної культури; простежити історію виникнення «захисної теми» у козацькому іконописі; наголосити на тісному взаємозв’язку між розвитком барокового іконопису та історією козацтва, яке територіально було зосереджене у Придніпров’ї. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ «Захисна тема» козацького мистецтва «Защитная тема» козацкого искусства «Protective theme» of cossack art Article published earlier |
| spellingShingle | «Захисна тема» козацького мистецтва Піщанська, В.М. Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ |
| title | «Захисна тема» козацького мистецтва |
| title_alt | «Защитная тема» козацкого искусства «Protective theme» of cossack art |
| title_full | «Захисна тема» козацького мистецтва |
| title_fullStr | «Захисна тема» козацького мистецтва |
| title_full_unstemmed | «Захисна тема» козацького мистецтва |
| title_short | «Захисна тема» козацького мистецтва |
| title_sort | «захисна тема» козацького мистецтва |
| topic | Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ |
| topic_facet | Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/55352 |
| work_keys_str_mv | AT píŝansʹkavm zahisnatemakozacʹkogomistectva AT píŝansʹkavm zaŝitnaâtemakozackogoiskusstva AT píŝansʹkavm protectivethemeofcossackart |