З історії походження української архітектурної термінології
Saved in:
| Published in: | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2011
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/55669 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | З історії походження української архітектурної термінології / Л.Б. Думанська // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 208. — С. 153-155. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860006445450264576 |
|---|---|
| author | Думанська, Л.Б. |
| author_facet | Думанська, Л.Б. |
| citation_txt | З історії походження української архітектурної термінології / Л.Б. Думанська // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 208. — С. 153-155. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| first_indexed | 2025-12-07T16:39:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
153
Думанська Л.Б. УДК 811.161.2’373.22
З ІСТОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ АРХІТЕКТУРНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ
Актуальність досліджень науково-технічної термінології зумовлюється перш за все потребою в її
унормуванні, для чого необхідний всебічний лінгвістичний аналіз терміносистем різних галузей наукового
знання.
Проблема української наукової термінології, її формування та розвитку надзвичайно об’ємна, адже
йдеться про термінологічні системи різних наук, які виникали в різний час, розвивалися під дією
неоднакових чинників суспільно-політичного та внутрішнього характеру. Як відомо, формування
національної наукової термінології – складний довготривалий процес, який насамперед залежить від того,
наскільки широким є функціональне та суспільне поле конкретної національної мови, виміри її державного
застосування. Важливу роль також відіграють тенденції загального розвитку національної мови, рівень
розвитку певної галузі, соціальні та суспільно-політичні умови.
У сучасній українській архітектурній термінології як результату розвитку суспільства відображені всі
етапи науково-технічного поступу. Умовно у процесі формування української архітектурної термінології
можна виділити п’ять періодів розвитку, які збігаються з періодами становлення української
загальнонаукової термінології: перший – кінець Х ст. – друга половина ХІV ст.; другий – XV ст. – перша
половина XIX ст.; третій – друга половина ХІХ ст. – початок 30-х рр. ХХ ст.; четвертий – початок 30-х рр. –
80-і рр. ХХ ст.; п’ятий – 90-і рр. ХХ ст. – початок ХХІ.
Для нашого дослідження важливим є з’ясування мовних засобів утворення термінів української
архітектурної термінології на різних етапах історичного розвитку суспільства за допомогою
ономасіологічного підходу.
Архітектура – невід’ємна частина культури народу, яка має коріння у далекому минулому. Як відомо,
жива національна культура має можливість розвитку у нерозривній єдності народу та його історично
сформованого середовища, тільки за таких умов може відбуватися її стабільне самовідтворення й сучасний
розвиток на базі традицій і на рівні, який відповідає світовому.
Окреслюючи місце архітектури в українській культурі, треба враховувати той факт, що мова йде про
всю просторову організацію України, тобто про організацію процесів життєдіяльності народу на усій
території. До сфери архітектури належить вся діяльність щодо забудови міст, формування систем
розселення і природокористування, а також зведення будинків, споруд, архітектурно-художнє оформлення
інтер’єрів, міський дизайн, ландшафтний дизайн, організація транспортних потоків та формування
вуличних систем, збереження й реставрація пам’яток минулого тощо. Таким чином, простір, що оточує
людину, не тільки впливає на її здоров’я, ефективність трудової діяльності, а й на духовний світ.
Елементи та явища архітектури як форми активної практичної діяльності людини існували до того, як
виникли наукові поняття та відповідні терміни. Архітектурне мистецтво, що почалось із впорядкування
примітивних культових ідолів, простого житла, з часом набувало досвіду, який задовольняв потреби
суспільства на різних етапах його розвитку. Тому, зрозуміло, в процесі створення свого штучного
життєвого середовища, прагненні до образного відображення дійсності і розумінні всесвіту суспільство
виробляло певні поняття, які отримували конкретні найменування.
„Початки українського (як і російського та білоруського) мовознавства сягають ще
спільносхіднослов’янського періоду – Київської Русі та наступного періоду феодальної роздробленості,
...оригінальні східнослов’янські пам’ятки, як наприклад, „ Повість временних літ”, дають свідчення про те,
що східні слов’яни вже здавна цікавилися ... прикладними мовознавчими проблемами” [1, с.14]. Так, писані
пам’ятки Київської Русі засвідчують деякі слова на позначення сакральних споруд та їх частин, наприклад:
храм, хрест, які походять ще з часів язичництва. Митрополит Іларіон вказував, що „наше будівництво ще
мало досліджене, але й те, що вже зроблено, свідчить і тут про оригінальність. Старі наші церкви, з їх
пишними іконостасами, ... розказують про талановитість народу, що їх будував” [4, с. 12].
Найдавніші пам’ятки монументальної архітектури на українських землях походять з колишніх грецьких
колоній (Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Фанагорія, Тамань, Танаїс), які сягають VIII – VII ст. до н. е.
Рештки будівель того часу свідчать про вплив іонійського стилю, афінського, а з початком нової ери до ІІ
ст. помітні впливи римського будівництва. Після навали кочівників, що зруйнували грецькі міста, знову
починає розвиватися монументальне мистецтво в IV – VII ст. старохристиянської та ранньовізантійської
доби.
На початку нової ери на землях сучасної України оселяються східнослов’янські племена, які впродовж
кількох століть створили власну будівельну культуру з архітектурними прийомами та специфічними
формами поселень, житла, оборонних і культових споруд.
Жодної пам’ятки давньослов’янського будівництва докиївської доби, на жаль, не збереглося, проте
назви будівель, житлових приміщень, їх деталей, знарядь праці та будівельних матеріалів зафіксувала
праслов’янська (а згодом – давньоруська) мова, заклавши основу української архітектурної термінології.
Так праслов’янська мова засвоїла деякі назви житла та його частин з індоєвропейської прамови: прасл.
domъ „дім, житло” походить від д.-інд. damas „ дім”; прасл. dvьrъ – „ двері” – від д.-інд. dvᾱras.
Праслов’янська мова фіксує також полісемантичне дієслово чинити (дериват іменника чинъ від čіnъ –
„порядок”) із значенням „ покривати будівлю” в поєднанні з іменниками на означення будівель, споруд. До
термінів праслов’янського походження слід віднести і забороло < *zabordlo „захищена дерев’яними
Думанська Л.Б.
З ІСТОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ АРХІТЕКТУРНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ
154
конструкціями верхня частина міських укріплень, на якій знаходилися захисники міста під час бойових
дій”.
Оскільки Київська Русь прийняла християнство з грецькомовної Візантії, в Х – ХІ ст. в архітектурі
переважали зразки візантійського будівництва, з’являлися запозичення з грецької мови: амвон, архітект,
базиліка, мегаліти, монастир, некрополь та ін.
Давньоруська мова фіксує численні слова на позначення різних типів будівель, інженерних споруд:
домъ, хоромъ (хоромина), горьница, скотьница, тєрємъ, стълпъ, двір, окъно тощо; будівельних матеріалів,
знарядь та інструментів: вапно, камы, дєрєво, топоръ (сокыра), свьрдьло, тесла та ін.; процесів
спорудження: ставити (поставити), строити, зьдати, рубити (сърубити) – коли йшлося про будівництво
з деревини, тесати, будовати, мурувати та ін. Більшість номінацій на позначення термінів архітектури
давньоруська мова успадкувала саме з праслов’янської мови, наприклад, слова на позначення населених
пунктів: д.-р. городъ (градъ) < * gordъ „ укріплене поселення”; сєло < * sedlo “поселення, житло”; сєльцє <
*sedlьсе. У давньоруській мові функціонували похідні від сєло лексеми насєлити < nasedliti „ населити”,
насєльникъ „ поселенець”, хоромъ, хоромина < *xormъ „ світська дерев’яна споруда”; тєрємъ < * termъ „
висока будівля з профілем вежі”; назви частин та елементів будівель та споруд: окъно < * okъno „ вікно”;
вьрхъ < *vьrxъ „ верхня частина будівлі, склепіння, верх”; стълпъ < *stъlpъ „ стовп” та ін.; назви
господарських приміщень: гумно < *gumьno „ гумно”; житьница < * žitnica „ приміщення для зберігання
зерна” та ін.
Терміни на позначення понять простору, орієнтації в ньому, поверхонь також успадковані
давньоруською мовою від праслов’янської: в основі д.-р. терміна просторъ від прасл. prostorъ лежить ідея
протяжності ( утворений від дієслова prostьrti ( prostirati). Більш абстрактне значення мало праслов’янське
слово * prostornьstvo, континуантом якого є давньоруське простороньство, яке, однак, фіксується вже з
іншим значенням „воля, роздолля” [2, с. 35]. Координати знаходження предмета в просторі або на поверхні
передавали іменники-антоніми вьрхъ < vьrxъ, низъ < nizъ. Це протиставлення загалом характерне для
давньоруських пам’яток [ 2, с. 37].
У другій половині ХІІІ ст. почали з’являтися так звані азбуковники (словнички), або глосарії, у яких
пояснювалися незрозумілі слова, робився переклад слов’янською мовою грецьких і староєврейських слів
(монастир, церква), церковних книг.
Особливістю народної термінології першого періоду є те, що вона формувалася в усному мовленнєвому
вжитку осіб, зайнятих певним видом професійної діяльності. Функції термінів виконували загальновживані
слова, які відображали сутність архітектурних понять з різним ступенем повноти, залежно від обсягу
інформації, накопиченої у процесі пізнання. Саме цими обставинами зумовлені синкретизм та
поліфункціональність досліджуваної термінології, що виявилися у багатозначності великої кількості
термінів. Наприклад, термін на позначення інженерної споруди ров < * rov (споріднений з рыти) у
давньоруській мові мав декілька значень: 1) „ канава для відведення води”; 2)рів; 3)„яма”; 4)„яр”;
5)„безодня”; 6)„пекло” [6, с. 127]. У староукраїнській мові ця лексема виступає із значенням „ природна або
штучна водойма, заповнена водою” [3, с.166].
У давньоруській мові зафіксовано слова, які позначають в сучасній архітектурній термінології поняття
окремих інженерних споруд: валъ < valъ < лат. vallum ( не виключене німецьке посередництво); могыла <
mogyla, які протягом історії не зазнали змін („вал”, „могила”) [ 6, с. 268; с. 634]. Сучасні терміни на
позначення шляхів сполучення „путь”, „дорога”, „гостинець” були успадковані також з давньоруської мови,
не зазнавши специфічних змін: д.-р. дорога < * dorga; гостиньць < півн. gostinьсь „ великий шлях”.
Українські архітектурні терміни на позначення будівельних матеріалів: глина, пісок, камінь, залізо,
дерево також успадковані з давньоруської мови, куди потрапили з праслов’янської, наприклад: глина <
glina; камы < kamy; крємы < kremy; дєрєво < *dervo. Термін пісок залишився без змін, старовинні основи
камы, кремы внаслідок вирівнювання основи набули форм камінь < камень, кремінь < кремень.
Праслов’янською за походженням у давньоруській мові була й переважна більшість назв інших
будівельних матеріалів: вапно < vapьno „ вапно”; солома < * solma „ солома”; гвоздь < gvozdь „ цвях”;
стекло < stьklo „ скло”; олово < olovo ( споріднене з лити); плита < plita „ цегла, плита” та ін.
Деякі назви будівельних матеріалів (прямо або через посередництво старослов’янської мови) було
запозичено з грецької мови: извєсть < άσβεστι(ον) „ негашене вапно”; кєрємида < κεραμίς „ черепиця”;
плинфъ < πλίύύος „ цегла”; мороморъ < μάρμαρος „ мармур”.
Таким чином, аналізований етап формування української архітектурної термінології свідчить про
переважання елементів праслов’янського походження. У складі української архітектурної термінології
домінують терміни, утворені на питомому ґрунті. У перспективі нашого дослідження висвітлення
української архітектурної лексики грецького та латинського походження.
Джерела та література:
1. Бевзенко С. П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови / С. П. Бевзенко. –
К. : Вища школа, 1991. – 229 с.
2. Горпинич В. О. Сучасна українська літературна мова: Морфеміка. Словотвір. Морфонологія /
В. О. Горпинич. – К. : Вища школа, 1999. – 208 с.
3. Лексикон словенороський Памви Беринди / підгот. тексту і вступ. стат. В. Німчука. – К., 1961. – 271 с.
4. Огієнко І. Українська культура : коротка історія культурного життя українського народу / І. Огієнко. –
Репринт. вид. 1918 р. – К., 1991. – 272 с.
Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ
155
5. Словник староукраїнської мови XIV – XV ст. : у 2-х т. / ред. Л. Л. Гумецька та ін. – К. : Наукова думка,
1977-1978.
6. Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка / И. И. Срезневский. – М., 1958. –
Т. 1-3.
7. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка : в 4 т. / М. Фасмер; пер. с нем. и доп.
О. Н. Трубачева. – М. : Прогресс, 1986.
Магдиш Р.О. УДК 821.161.2–31.09 "312"
ХУДОЖНЬО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ЗОБРАЖЕННЯ
ГЕРОЯ-МАНДРІВНИКА У ПОДОРОЖНЬОМУ НАРИСІ СЕРГІЯ ЖАДАНА
„ANARCHY IN THE UKR”
У світовій літературі зображення подорожей відомі з давнини. У часи античності за твердженням В.
Шачкової „існував поділ зображення мандрування морем – періпли і сушею – периєгези” [8, с. 277].
На сучасному етапі розвитку літературознавства постають проблеми у визначенні жанру „мандрування” і
особливості художньої побудови текстів цього жанру. За визначенням Л. Тимофєєва: „Мандрування – твір в
якому розповідається про минуле у дійсності або уявне мандрування у чужому, малознайомому місці” [3, с.
124]. У вищезазначеному тлумаченні розглянутий тільки предмет зображення, характерний для цієї групи
текстів.
Жанр „мандрування” має свої особливості в організації і структурі художнього твору. Кардинально
протилежні визначення цього жанру зумовлюють виникнення різноманітних проблем у розумінні
художнього світу творів-подорожей.
Незважаючи на активне вивчення зазначеної проблематики, у ній все ж таки залишається ще велика
кількість недосліджених аспектів. Зокрема, одним із таких аспектів є художньо-стильові особливості
зображення героя-мандрівника.
Метою нашої статті є з’ясування особливостей вживання художніх і стилістичних засобів у зображенні
героя-мандрівника у подорожньому нарисі Сергія Жадана „Anarchy in the UKR”.
В українському постмодернізмі велика кількість письменників акцентують увагу на мандруванні у часі
та просторі, як константу буття будь-якого героя. Подорож стає певним чинником у формуванні світогляду
головних героїв, але кожний з них має діалектичний зв’язок з автором твору, тобто поєднання об’єктивних і
суб’єктивних факторів у створенні цілісної художньої картини зовнішнього і внутрішнього світу героя-
мандрівника. „Жанр мандрування – це безперечно „діалектичний жанр”, який створює важливий
взаємозв’язок об’єктивного і суб’єктивного, реальності і фантазії, статики зображення і динаміки шляху,
загального і окремого” [6, с. 312]. Вадим Михайлов, дослідник еволюції жанру „мандрування”, стверджує:
„Категоріальність свідомості мандрівника і незмінна етно-національна позиція автора є найважливішими
факторами у формуванні світогляду героя-мандрівника” [5, с. 5].
Подорожній нарис Сергія Жадана „Anarchy in the UKR” репрезентує своєрідний зразок мандрування
героя у часі та просторі, автор твору робить екскурси у минуле і зупиняється на важливих аспектах свого
життя. Образ героя-мандрівника є втіленням авторського задуму і суб’єктивним ставленням письменника
до подій, які відбуваються на сторінках твору.
Концептуальним у романі Сергія Жадана „Anarchy in the UKR” є художньо-стильові особливості
зображення героя-мандрівника, що актуалізують уявлення автора про внутрішні і зовнішні ознаки свого
героя. „Художні засоби є найголовнішим критерієм в оцінці якостей характеру героя-мандрівника у творі,
формування внутрішнього світу персонажу” [1, с. 314].
Важливою стилістичною фігурою у створенні мистецького світу героя-мандрівника у подорожньому
нарисі Сергія Жадана „Anarchy in the UKR” є паралелізм „паралельне зображення двох явищ з різних сфер
життя, показ одних явищ на фоні інших” [7, с. 379]. На сторінках твору письменник змальовує пейзаж, який
є домінантою у формуванні внутрішніх конфліктів головного героя. Природні явища стають певною
передумовою розгортання подій у художньому тексті. Внутрішні коливання персонажу відбуваються на
фоні природних змін та катаклізмів. У творі герой-мандрівник постійно перебуває у замкнутому просторі, а
саме потязі, де через вікно він спостерігає за „чорними засніженими полями і ландшафтами кольору чорної
білизни” [2, с. 5]. Поєднання чорного кольору і похмурої погоди створюють ефект „змертвіння”
навколишнього середовища, персонаж перебуває у поїзді, який постійно рухається уперед, але „чорний
пейзаж” за вікном є певною зупинкою і спогадами нашого героя. Чорний колір у поєднанні із засніженими
полями нагадує чорно-біле кіно, яке є прерогативою героя-мандрівника подорожнього нарису „Anarchy in
the UKR”. Персонаж намагається рухатись у часі і просторі, проте спогади не залишають його і стають
основою буття, що не відпускає у майбутнє. Внутрішні колізії мандрівника безпосередньо пов’язані із
зовнішніми факторами, як першопричиною виникнення психологічних конфліктів і переживань героя
художнього твору. Природа відіграє важливу роль у формуванні внутрішнього світу персонажу, який діє у
відповідності з природними явищами.
Головним героєм твору „Anarchy in the UKR” виступає сам автор, який через художній образ свого
персонажу намагається згадати минуле і як воно вплинуло на майбутнє. У тексті герой-автор постійно
перебуває у мандруванні – місцях свого дитинства. Кожну деталь подорожі автор описує за допомогою
художніх засобів, особливо актуальним у романі письменника постає зв’язок мандрівника і залізниці,
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-55669 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:39:03Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Думанська, Л.Б. 2014-02-09T10:49:07Z 2014-02-09T10:49:07Z 2011 З історії походження української архітектурної термінології / Л.Б. Думанська // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 208. — С. 153-155. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/55669 811.161.2’373.22 uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ З історії походження української архітектурної термінології Из истории происхождения украинской архитектурной терминологии From the history of ukrainian origin of architectural terminology Article published earlier |
| spellingShingle | З історії походження української архітектурної термінології Думанська, Л.Б. Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| title | З історії походження української архітектурної термінології |
| title_alt | Из истории происхождения украинской архитектурной терминологии From the history of ukrainian origin of architectural terminology |
| title_full | З історії походження української архітектурної термінології |
| title_fullStr | З історії походження української архітектурної термінології |
| title_full_unstemmed | З історії походження української архітектурної термінології |
| title_short | З історії походження української архітектурної термінології |
| title_sort | з історії походження української архітектурної термінології |
| topic | Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| topic_facet | Вопросы духовной культуры – ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ НАУКИ |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/55669 |
| work_keys_str_mv | AT dumansʹkalb zístoríípohodžennâukraínsʹkoíarhítekturnoítermínologíí AT dumansʹkalb izistoriiproishoždeniâukrainskoiarhitekturnoiterminologii AT dumansʹkalb fromthehistoryofukrainianoriginofarchitecturalterminology |