Витоки та репрезентація архетипу Матері в українському пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини
Мета статті - проаналізувати витоки та характер репрезентації архетипу Матері в пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини, тим самим визначивши місце досліджуваного архетипу в українській культурній матриці, символічні форми його актуалізації та їх національну й регіональну забарвленіс...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Культура народов Причерноморья |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Кримський науковий центр НАН України і МОН України
2011
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/55714 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Витоки та репрезентація архетипу Матері в українському пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини / Т.В. Пуларія // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 210. — С. 117-123. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859857177423904768 |
|---|---|
| author | Пуларія, Т.В. |
| author_facet | Пуларія, Т.В. |
| citation_txt | Витоки та репрезентація архетипу Матері в українському пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини / Т.В. Пуларія // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 210. — С. 117-123. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Культура народов Причерноморья |
| description | Мета статті - проаналізувати витоки та характер репрезентації архетипу Матері в пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини, тим самим визначивши місце досліджуваного архетипу в українській культурній матриці, символічні форми його актуалізації та їх національну й регіональну забарвленість.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:43:34Z |
| format | Article |
| fulltext |
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ
117
Пуларія Т.В. УДК 008:39(477.5)
ВИТОКИ ТА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ АРХЕТИПУ МАТЕРІ В УКРАЇНСЬКОМУ
ПІСЕННОМУ ФОЛЬКЛОРІ СЕРЕДНЬОЇ ТА НИЖНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ
Актуальність даного дослідження зумовлена науковим інтересом до архетипів як базових елементів
світосприйняття та формоутворюючих принципів етнонаціональної культурної моделі, їх регулюючої
функції у суспільстві.
Архетип Матері, як один з головуючих у матриці світової культури, в українській культурі займає
особливе місце. На це вперше звернули увагу вітчизняні науковці у діаспорі О. Кульчицький, Ю. Липа,
І. Мірчук, В. Щербаківський, Г. Ващенко, В. Янів, які пов’язували його основоположну роль з
матріархальними витоками українського світосприйняття, землеробськими основами формування
етноментальності. Ю. Липа вбачав міцний зв'язок хліборобського світогляду з матріархатом трипільської
культури, в центрі духовності якої стоїть жінка-мати, що єднає кругом себе родину [27, с. 53]. Поняття
матері, на думку Ю. Липи, «сполучає в собі розуміння і відчування обох первнів» – чоловічого і жіночого,
«це є нормативна, стабільна сила в людському житті. Материнськість переносить традиції родини, а тим
самим і раси, з покоління в покоління» [15, с. 209].
За висловлюванням О. Кульчицького, осередком українського колективного позасвідомого є архетип
«Маґна Матер» – тип «доброї», «ласкавої», «плодючої» Землі українського чорнозему» [13, с. 55], що дає
підстави говорити «про добру первісність і первісну доброту найглибшої сфери української психічності»
[27, с. 94].
Інтерес науковців до архетипу Матері в українській культурі відновлюється у добу незалежності
України і пов’язується, в першу чергу, з пошуками консолідуючої національної ідеї, з проблемами
етноментальності. Академік С. Кримський, виокремлюючи «архетип землі в українському менталітеті»
[11, с. 295], вбачає його беззаперечний зв'язок з «акцентуванням образу матері» [11, с. 294]. Підкреслюючи
визначальність образу Великої Матері у процесі самоідентифікації української культурної свідомості,
науковці останнього десятиріччя виявляють його семантичну різноманітність в поезії Тараса Шевченка
(Т. Даренська, [6]), в драматургії Лесі Українки (А. Ангелова, [1]), в прозі Уласа Самчука (О. Пастушенко,
[20]), трансформацію його в творах українських поетів 1980–90-х рр. (Н. Лебединцева, [14]). Разом з тим,
вимагає вивчення міфопоетичне відтворення материнського архетипу в різних жанрах українського
фольклору, з урахуванням регіональних історико-етнографічних особливостей культури України, що
дозволить зрозуміти глибинну зумовленість соціокультурних процесів, сприятиме консолідації суспільства,
діалогу культур.
Мета статті - проаналізувати витоки та характер репрезентації архетипу Матері в пісенному
фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини, тим самим визначивши місце досліджуваного архетипу
в українській культурній матриці, символічні форми його актуалізації та їх національну й регіональну
забарвленість.
Методологічною базою дослідження вважаємо культурологічні праці представників аналітичної
психології (К. Юнг, С. Біркхойзер-Оері та інш.); праці, присвячені архетипній проблематиці в культурі
(М. Еліаде, С. Кримський); розвідки у сфері етнопсихології (В. Янів, Ю. Липа, О. Кульчицький, І. Мірчук та
інш.), фольклористики (Ф. Колесса та інш.), міфології (М. Костомаров, А. Голан, О. Лосєв та інш.) та
культурології (В. Личковах, О. Найден та інш.).
У своїй розвідці ми керувалися визначенням архетипів як апріорних структурних форм інстинктивного
фундаменту свідомості, патернів колективного позасвідомого, донаціональних, позачасових, морально
індиферентних структур, виявлених у свідомості як символічні форми, енергетично заряджені й здатні до
синхронного та амбівалентного прояву (згідно архетипної теорії К. Юнга). Як категорія духовного порядку,
архетип вимагає не тільки діахронного, а й синхронного аналізу, а як категорія, що містить в собі оцінні
характеристики та буттєво проявляє себе через них шляхом бінарних опозицій, – розгляду в структурно-
функціональних та аксіологічних аспектах.
Звернення до пісенного фольклору, і в першу чергу, до ліричних пісень як до об’єкту дослідження
архетипу Матері в українській культурі зумовлене їх основною жанровою ознакою – сприйняттям дійсності
крізь призму людських переживань, найбільш яскравим втіленням позасвідомих сторін людської душі.
Аналізувалися пісні, зібрані М. Закревським [22], П. Чубинським [23], З. Доленгою-Ходаковським [24] у
ХІХ столітті, в період перших наукових етнографічних експедицій у Південноросійський край.
Як вже йшлося, материнський архетип видається найстародавнішим, оскільки він втілює і дух матері-
прародительки, і «матінку-землю», що «народжує урожай», за виразом Б. Рибакова [21, с. 762]. Про це
свідчить і світова міфологія з численними образами богинь Землі і родючості: грецька Деметра, римська
Церера, шумерська Інанна, германо-скандінавська Йорд, єгипетська Ісіда тощо. У слов’ян етимологічні
корні цього образу М. Костомаров вбачає в богині Ладі, яка особливо шанувалася на рівні з богинею
Живою. Лада – та ж «первісна жіноча сила, котра сприймає зародок творіння», що і Бгавані у індійців, і
Лакшимі, яку у вигляді жінки з немовлям обожнювали на Коромандельському березі [10, с. ХIV]. У єгиптян
вона – Ізіда, у фрігійців, а згодом у римлян – Цибела (Кібела), в ассірійців – Мілітта, у прусів вона – Жиза
(від слов’янської Живи), у скандинавів – Фригія, у греків її можна знайти «і в Гері, матері богів, і в
Афродиті, силі кохання, і в Мінерві Санській, що породила сонце, і особливо в матері світла – Аполлона,
Латоні», що співзвучно «Ладі» [10, с. ХIV]. Як Латона була матір’ю чоловічої і жіночої сутності –
Пуларія Т.В.
ВИТОКИ ТА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ АРХЕТИПУ МАТЕРІ В УКРАЇНСЬКОМУ ПІСЕННОМУ ФОЛЬКЛОРІ
СЕРЕДНЬОЇ ТА НИЖНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ
118
Аполлона й Діани, так і Лада – слов’янська мати Леля і Лелі. М. Костомаров звертає увагу на семантику
слова «леліс» у литовській мові: «світлий»; в «малоросійській» (українській) та простонародній російській є
слово «леліти», що означає «блистіти, ряхтіти» [10, с. ХV].
Архетипний образ Матері-Землі як основний у світобаченні українського селянина постає в одному з
найархаїчніших жанрів пісенної народної творчості – колядці. Коментуючи колядку «Святі орачі», у якій
святий Миколай за плугом ходить, святий Михайло волоньки гонить, за ними Господь Бог ріллю всіває,
Син Божий її зволочає, а Божа Мати їм їстоньки носить, А. Колодний зауважує, що «пов`язати Бога і святих
із землеробською працею міг у своїй уяві лише українець, згідно з філософією землі і праці якого великим
гріхом вважається відчуження від земних справ та землеробства» [9, с. 64]. В одній із колядок про початок
світу співається про «три пожитоньки», які винесли з дна моря «три голубоньки» – «три ангелоньки», коли
ще нічого в світі не було, тільки «їдна водонька», «їдне деревенько» та на ньому «шовкове гніздо»:
«Перший пожиток – возимо жито, / Возимо жито людям на хлібец; / Другий пожиток – яру пшениченьку, /
Яру пшениченьку на проскіроньки, / До служби божей до церковоньки; / Третій пожиток – зелену траву, /
[Зелену траву] для худобоньки» («Що ж нам було з світа початка» [24, с. 119]
1
). Жито, пшениця, трава,
згідно з народними уявленнями, – Божий дар, що забезпечував життя праукраїнця від початку світу. «І як
нам Господь Бог дали світ – / Ясний, красний, милий, любий і веселий, / Як нам дали землю святу / І на
землю дару свою, / Аби ми землю святу шанували, цілували, / Бо то земля є наша мама, / Земля свята нас на
собі тримає / І наше тіло в себе приймає / Шануймо землю святу / І цілуймо землю святу», – йдеться у
давній примовці, надрукованій в Етнографічному збірнику 1898 року [2, с. 303].
Розглядаючи центральну роль жінки в українській родині у зв’язку з українським антеїзмом, науковці
вказують і на історичні умови домінування жінки-матері. Це, перш за все, козаччина, яка виключала
чоловіків на тривалий час із господарської та побутової сфер родинного життя, а натомість ставила жінку в
центр родини як господиню та виховательку дітей, охоронницю родинних основ, побутової культури
[9, с. 64].
Про важливість для молодого парубка родинних стосунків, що могло бути наслідком жіночого
виховання, «матріархальності життєвого повсякдення українського народу» [9, с. 64], йдеться у багатьох
варіантах пісні «Да нема древа ранішого надъ дубочка» [23, с. 439–441]: «Да нема древа ранішого надъ
дубочка, / Да нема роду ріднішого надъ батечка, надъ батечка: / Що дубочка зломлю, да й покину, /
А батечко умре, – я й загину. / Да нема цвіту світлішого надъ маковку, / Да нема роду ріднішого надъ
матінку: / Що маковку зорву – друга буде, / А матінка умре – я й загину». Далі фатальною для ліричного
героя пісні уявляється смерть братика, який порівнюється з явором, смерть сестриці – осики, дитини –
калини, ожини – дружини. Це варіант пісні, передрукований П. Чубинським із збірки П. Куліша. В інших
варіантах дещо змінюються символічні порівняння та послідовність гілок родового дерева. Так, у
Л. Жемчужнікова в Прилуцькому повіті: яворок – батенько, маківка – матінка, дубочок – братичок, кислиця
– сестриця, жоржина – дружина. У К. Кибальчича в Козелецькому повіті на першому місці стоїть калина –
дружина, потім матінка, батінко, квіточки – діточки, кисличка – сестричка. У І. Новицького в
Переяславському повіті: яворок – батенько, яблунька – матінка, дубочок – братичок, кисличка – сестричка.
Дуб, явір, яблуня – дерева життя в українському фольклорі, як і інші сакралізовані рослини, вказують на
символічну єдність людини і природи в світосприйнятті українця.
Єдиний для людини та природи символічний світ в українській пісні будується «за парадигмою
жіночого начала буття, порівняннями природи з жінкою чи дівчиною-нареченою», як звертає увагу
С. Кримський [12, с. 28]. Науковець з посиланням на О. Потебню наводить наступну реконструкцію
символічних асоціативних рядків: «сонце – дівочий віночок із жовтих квітів – дівчина – хазяйка зорі – зоря
як ключ, що відмикає та замикає небесні ворота (в які входить чи виходить сонце, випускаючи росу) – роса
– дівоча краса – наречена (сонце майбутнього дня) – калина як образ нареченої – гілки калини, що
сподобляють промені світла – світло як краса – золотий човен – переїзд через річку як образ заміжжя –
любов як гра (від індоєвропейського «лал» – гра) – дитяча люлька – граюча дитина, як сонце» [12, с. 28].
Цей «сонячний» ряд можемо продовжити символами, що пов’язують дівчину із стихією води або світового
дерева – символами материнського начала, яких безліч в українському пісенному фольклорі: «криниця»;
«став»; «річка»; «джерело»; «Дунай»; розливання Дунаю як заміжжя; напування дівчиною коня як близькі
стосунки з козаком; «верба над водою»; «вербовий місточок»; «кладка вербова»; йти горою та долиною у
пошуках рожі чи калини (заміжжя чи дівування); заблукати в шавлію, щоб милий знайшов; шумить діброва
/ плаче дівчинонька; рубати вербу / сподобати дівчину тощо. «Подібний, загальний до людини та природи,
символічний світ не є прерогативою лише української культури, – відмічає С. Кримський. – Він формується
в значенні, близькому до менталітету українців, ще в Упанішадах» [12, с. 28], що свідчить про
«індоєвропейські та середземноморські традиції», про «тисячолітнє коріння української культури в
спадщині інших народів» [12, с. 29].
Природа в українському фольклорі постає як матір, для якої важливою властивістю завжди було і
залишиться ласкаве, дбайливе і захищаюче материнство. В казках цю сторону материнського архетипу
символізують тварини (найчастіше – бичок, корівка), дерева (яблуня, явір, верба); в народній пісні вона
знайшла своє вираження в образі люблячої та шанованої дітьми земної матері.
1 Назви пісень та цитати згідно оригіналу
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ
119
Досить розповсюджена у різних варіантах українська народна пісня про козака, який, гинучи на
чужині, звертається до орла з проханням обережно повідомити про його смерть рідній матері: «Якъ ты,
брате, орле, станешъ / Зъ лобу очи выдирати, / Дай же моêй неньцû знати – / Моêй неньцû старесенькôй, /
Матусеньцû рôднесенькôй. / Ой знай, орле, що казати, / Коли буде выпытати. / Скажи: служить вôнъ у Хана,
/ У Крымского Татарина; / Да выслуживъ королêвоньку – / Въ чистому полђ могûлоньку!» («Вђтеръ гуде,
трава шумить» [22, с. 11]). Близька за тематикою жовнірська пісня «Щука-риба в морі гуляє доволі» [24, с.
662–663], в якій козак жаліється, що на чужині не має долі, що нікому його приголубити, «бідного нетягу»,
навік прощається з «матусенькою», «рідною ненею». Мати, довідавшись від «сизого орла» про смерть сина,
сама себе проклинає, що дітей своїх «покохала да й не поженила», бо вони «молоденьки». Пісня
«Ой у неділеньку ранесенько, да ще до сходу сонця» [24, с. 684–685], що зберегла відгомони турецько-
татарських наїздів на Україну, передає нам страждання матері – Морозихи, яка дізнається про неволю свого
сина – «славного козаченька», що «як мак процвітає». І знов звертання до матері як до найріднішої людини,
яка першою зрозуміє і допоможе: «Да продай, моя матусенько, воли да корови / Да викупай сина свого
молодого з тяжкої неволі. / Да не лай мене, моя матусю, різненькими словами, / Як одумаєшся, дак
о[б]дашся дрібними сльозами».
Ще М. Закревський виділяв у піснях військових (або козацьких) тему туги за матір`ю та скорботи
матері за сином або сестри за братом. Любов батька, про що зауважує і І. Максимович, ледве де зустрінеш
[22, с. V]. Прощання з родиною, найчастіше з матір`ю та сестрами, звертання до матері у найскрутнішу
годину – найулюбленіша тема козацьких пісень, як відмічає Ф. Колесса [8, с. 91].
В багатьох українських піснях в образі матері, що втратила своїх синів, уособлюється образ України:
«Зажурилася Україна, що не ся де діти, / Витоптала орда кіньми мали діти, / Малиї витоптала, а стариї
порубала, / А середні забрала, в полон погнала» («Зажурилася Україна, що не ся де діти» [24, с. 685]).
Образ України-матері, яку треба захистити від ворогів, яскраво постає в «Думі Гетмана Мазепы», що
передруковує М. Закревський з ІІІ ч. «Исторіи Малой Россіи» Д. Бантиш-Каменського (1822) [22, с. 49–51].
Герой молить Бога про заступництво над Україною-ненькою: «Сжалься, Боже, Украины, / Що не вкупђ мае
сыны! / Еденъ живе и зъ поганы, / Кличе: сюди Атаманы! / Идёмъ матки рятовати, / Не даймо êй погибати! /
Другiй Ляхамъ за грошъ служить. / По Вкраинђ и той тужить: / Мâти моя старенькая, / Чомъ ты вельми
слабенькая? / Рôзно тебе розшарпали, / Кгди ажъ по Днђпръ Туркамъ дали. / …Третій Москвђ южъ голдуе, /
И êй вђрно услугуе. / Той на матку нарђкае, / И недолю проклинае: / Лђпше було не родити, / Нêжли въ
таких бђдахъ жити!» Нарікає їй, що «сынôвъ не учила», що «вôдъ себе ихъ пустила». Далі призиває
генералів та полковників: «Возмитеся всђ за руки, / Не допустûть гôрькой муки / Матцђ своêй бôльшъ
терпђти, / Нуте врагôвъ, нуте бити!»
Сини – діти України – відповідальні за її благополуччя, але саме вона, як матір, дає їм долю і своє
благословення. Архетип Матері тісно пов'язаний з визначеністю людської долі, на що звертає увагу
С. Біркхойзер-Оері, саме цьому міфологічні образи долі зазвичай є жіночими, а часто – материнськими
[3, с. 165]. Як відомо, у Давній Греції долю кожної людини визначали три мойри: Лахесіс – та, що «вимірює
жереб» ще до народження людини, Клото – та, що «пряде» нитку його життя, Атропос – «неминуча»,
невпинно наближає майбутнє. Платон вважав, що три мойри – це дочки богині Ананке («необхідності»), що
повертає світове веретено [17, с. 169]. В римській міфології нитки долі прядуть парки, в германській –
норни, у хетів – богині підземного світу – пряхи. У східних слов`ян богиням долі типологічно близька
Макош (або Мокош), яка, за Б. Рибаковим, разом з двома рожаницями – Ладою та Лелею – складала саме
цю відому жіночу тріаду, що знайшло відображення в архаїчній північноросійській ритуальній вишивці
[21, с. 444]. Етимологічно ім`я Макош Б. Рибаков пов`язує із словом «къшь», «кощь», що означає «жереб»,
«доля», а також є кореневою основою слів, що позначають різні ємкості для зерна: «кошь» – корзина, візок
для снопів; «кошьница», «кошуля» – плетені з лозини ємкості, які відомі за археологічними глиняними
моделями ще за часів енеоліту. Макош на рушниках для весняних обрядів зображалася із здійненими до
неба руками наче в молитві про дощ до верховного небесного божества, а у дні літнього сонцестояння – з
опущеними до землі руками в ореолі сонячних кіл як благання багатого врожаю. Це дало право Б. Рибакову
вважати Макош дуже давнім землеробським божеством, «матір`ю врожаю», богинею життєвих благ і
достатку [21, с. 437].
В. Іванов та В. Топоров пов`язують етимологію імені Мокош з *mokos – «прядіння» або з «мокрий»,
«мокнути» (останнє поділяє і М. Костомаров, з посиланням на Коллара [10, с. ХVІІ]), розглядаючи як
продовження цього образу Параскеву П’ятницю, яку в українських ритуалах ХІХ сторіччя представляла
жінка з розпущеним волоссям; її водили по селах та приносили їй жертву, кидаючи у колодязь прядіння,
кужіль (обряд «мокрида») [7, с. 169]. В будь-якому разі велике значення цієї жіночої фігури у міфологічній
свідомості праукраїнців беззаперечне. У Збруцькому ідолі, який датується приблизно ІХ сторіччям, вона
стоїть на першому місці (після фалічного Роду – верховного божества слов`ян) з рогом достатку в руці, в
той час як у язичницькому пантеоні князя Володимира Макош – єдине жіноче божество, займає
виокремлене, останнє місце, як і в наступних списках язичницьких богів, що, на думку Б. Рибакова,
«відображало мислення княжих верхів, які піклувалися не стільки про врожай, скільки про військові
перемоги», а тому висунення Перуна на перше місце «перетворювало бога грози на верховне божество
держави, що народжувалася» [21, с. 437]. До речі, ріг у руці Макоші міг символізувати єдність чоловічого
та жіночого начал. Такого висновку приходить А. Голан щодо зображень античних богинь та жіночих
кам’яних ідолів у давніх германців та тюрків з тим же символом рогу, припускаючи, що бик як джерело
чоловічої родючості був присутній у людській свідомості ще до виникнення землеробства [5, с. 168].
Ця символічна деталь ще раз підкреслює давність жіночого божества Макоші у східних слов`ян.
Пуларія Т.В.
ВИТОКИ ТА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ АРХЕТИПУ МАТЕРІ В УКРАЇНСЬКОМУ ПІСЕННОМУ ФОЛЬКЛОРІ
СЕРЕДНЬОЇ ТА НИЖНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ
120
Ми маємо всі підстави вважати образ земної матері в українському пісенному фольклорі досліджуваних
регіонів спорідненим образу давньослов’янського божества Макоші як священної фігури у хліборобському
світогляді прадавніх українців – матері врожаю, від якої залежить доля людини і всього роду. Адже образ
матері в українській пісні тісно пов`язаний із символом долі. Саме від матері залежить щастя її дочки, як
йдеться в пісні за № 89 Г «Чи є въ світі така друга, чи я ідная» [23, с. 489]: «Породила мене мати
темненькоі ночі, / Дала мені лице біле и чорніі вочі: / Було мені, моя мати, лиця не білити, / Було мені, моя
мати, счастя уділити». «Уділити» і «доля» – слова однокореневі. Материна воля – то дівчини доля, як
бачимо в пісні «Не знаєш ти, дівчинонько, як матір дурити» [24, с. 425]: «Не розливай, мати, воду, бо
тяжко носити, / Не розлучай мене з милим, тобі з ним не жити».
В іншій пісні – «Дала ж мене мати від себе» [24, с. 509] – за наказом матері «сім літ не бути у себе»,
дочка, пізнавши знедолене життя у невістках, вже через рік перетворюється на зозулю, щоб навідати рідну
домівку: «В вишневім саду сіла да й стала ковати; / Ой стали вишневії сади од голосу процвітати». Рідний
брат не витримав плачу зозулі й схопив рушницю, щоб її вбити, а материне серце одразу пізнало рідну
«дочку-одиничку», «облили її сльози»: «– Ой коли ти зозуленька, – то до гаю ковати, / А коли моя дочка-
одиничка, – то прошу до хати».
Психологічний зв'язок матері з дочкою, як і матері з сином в українській родині, дуже міцний. До
матері звертається дочка у скруті, матері дякує вона за щасливу долю: «Та спасибі тобі, мати моя, / Що ти
мене хорошею вродила, / Що ти мені біле личко дала, / Що ти мене за Василечка оддала» («Та спасибі тобі,
мати моя» [24, с. 392]).
Материнського благословення нарівні з Божим просять дружки для молодої, що готується з молодим
сісти на посаді: «Благослови, боже, і ти, стара мати, / Білу ручку дати, золотий перстень взяти, / На тім
пишнім посаженьку сісти / Твоєму дитяті. / А где ж твоя матінка кохана, / Що тебе, молодую, кохала? / А
нехай же прийдет порадит, / Нехай тебе на посазі посадит» («Благослови, боже, і ти, стара мати» [24, с.
231]). Мати нареченої взагалі виступає головною постаттю на українському весіллі, а посад молодих
відбувається обов’язково в оселі молодої.
Та якщо материне благословення є запорукою щастя, то материні прокльони – страшніші над усе. В
«Думі про удову та трёхъ сынивъ», співану кобзарем-бандуристом Архипом Никоненком [18, с. 3–8],
йдеться про «стару жону удову», яка жила «въ славнимъ городи у Крылови» з трьома синами, яких «Зъ
малыхъ литъ до великого зросту кохала-годувала, / Чужымъ рукамъ на потыранне не давала, / Славы-
памяты сподивалась». Підросли сини, «до розуму дойшлы» – і вигнали матір стареньку з двору: «Иды ты,
маты, де инде пробуваты, / Хлиба-солы спокiйно вжывати, / Бо будуть, маты, въ насъ жоны молодыи, /
Диткы маленькыи, / Будешъ ты ихъ проклынаты – / Ой не будуть воны щастя й доли соби маты».
Сльозами вмиваючись, прокляла мати своїх синiв: «Бодай же васъ, сыны мои, бидни вдовыченкы, у
поли / Побыло разомъ тры недоли: / Щобъ васъ перша доля побыла – / Щобъ Богъ хлиба не вродывъ; / А
друга доля щобъ побыла – / Щобъ не сталы васъ люде знаты, / Добрымъ словомъ поклыкаты; / Третя доля
щобъ побыла – / Щобъ вы у своiй домивци на промешкании щастя й доли не малы!» Тут поняття долі
близьке до того значення, яке припускав у малоросійській мові М. Костомаров. На прикладі пісні, в якій
козак скаржиться на долю, і доля йому відповідає, що винна не доля, а воля, науковець робить висновок:
«доля» – не «судьба», а стан, в якому перебуває людина [10, с. ХХІІІ]. Вважаємо, що в українському
фольклорі мають місце обидва значення.
У материних прокльонах з названої думи вбачаємо відображення певної системи цінностей українця,
для якого хліборобське щастя, коли «врожай у полі, а хліб у коморі», було найважливішим. Не менш
важливим було чесне життя «на людях» за християнськими законами, острах осуду людського, що,
напевне, можна пов`язати з давньою слов`янською вірою у могутність слова. «Людське слово мало в собі
щось чародійне, містило таємничу силу, пізнати котру було високою мудрістю, – відмічав М. Костомаров. –
…Хто осягнув потаємне значення слова, той забезпечив себе і в битві, і на морі, і серед скритних недругів.
Пам’яткою цього вірування лишилися замовляння, за допомогою яких простий народ сподівається набути
багатства, позбавляється небезпек і хвороб» [10, с. ХХІІІ]. Позбавляючи дітей «доброго слова», мати
лишала їх могутньої захисної сили. Щастя в особистому житті, як бачимо, цінувалося далеко не в першу
чергу.
За сюжетом думи, збулись материні прокльони, і тоді вирішили сини впасти матері старенькій
«крыжемъ до нигъ», бо зрозумiли найважливішу умову будь-якого благополуччя: «Покы мы матиръ свою
поважалы, / Поты намъ Богъ годывъ». Ображати матір – то прогнівити Бога. Ця істина закріпилася,
напевне, ще у міфологічній свідомості предків українців за часів влади Великої Богині, і стала чи не
найголовнішою у підвалинах народної етики. Мати ближче за всіх стоїть до Бога. Тому і дійшли материні
прокльони до Бога так швидко, а ще швидше – її молитви про помилування синів, які повернули матір
додому й обіцяли своїх «жонъ научаты», щоб на неї «не нарикалы»: «Заразъ имъ Богъ погодывъ – / У поли
хлибъ уродывъ. / Заразъ ихъ сталы люде знаты, / Добрымъ словомъ поклыкаты. / Сталы воны въ домивци
на промешканни щастте й долю соби маты».
Тема цурання рідної матері сином звучить і в пісні «Що на світі ділається» [24, с. 519]: син виганяє
рідну матір, бо вона не така багата, як його «куми, побратими»: «А ти, мати, в чугаї, / Буде, мати, сором
мні». Скривджена мати попри синові прохання після того, як «вдарив грім і всіх побив», не повертається:
«Тепер, сину, пробувайте без мене». Не торкаючись етичного боку такої поведінки сина, звернемо увагу на
її архетипову обумовленість.
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ
121
Вже у первісної людини з усвідомленням нею дуальності антиномії «життя – смерть» з'являється і
амбівалентне відношення до жіночого божества. Мати-прародителька, трансформуючись у безліч богинь,
зливається з образами руйнівних природних стихій, втілюючи одночасно і хаос, і порядок, і жорстокість, і
милосердя: індійська Калі, єгипетська Хатор, фрігійська Кібела та ін. Амбівалентність архетипу Матері К.
Юнг передає формулою «любляча і страхітлива мати» [26, с. 51] і як приклад називає образ Діви Марії, яка
була не тільки матір'ю Христа, але і його Хрестом, згідно середньовічним алегоріям. В індійській філософії
санкх’я архетип Матері представлений у вигляді поняття Пракриті, що об'єднує три гуни – основоположні
властивості: саттва, раджас і тамас – благо, пристрасть і морок. З ними пов'язані три найважливіші аспекти
матері: «її оберігаюча і живляча доброта, її оргаїстична емоційність та її темнота, властива пеклу» [26, с.
51]. Три богині долі, про які мова йшла вище, – то є три різні аспекти єдиного материнського архетипу, на
що звертає увагу С. Біркхойзер-Оері: «Перша богиня – доброзичлива мати, яка дарує життя; друга богиня
дає людині певні можливості в житті; а третя втілює неминучість, священний жах, оскільки саме вона
показує людині, що все має свій початок і свій кінець. Іноді людина може уникнути своєї долі, але за це
вона платить втратою цілісності. З другого боку, якщо людина усвідомлено приймає свою долю, то вона
приходить до самої себе» [3, с. 165]. Це дуже важлива для нас думка, підтвердженням якої є сюжети думи
та пісні про скривджену матір. Враховуючи вислів К. Юнга про те, що «все позасвідоме проекується» [25,
с. 225], можна впевнено стверджувати, що проекування синами негативних сторін свого позасвідомого на
образ матері – процес архетиповий. Адже саме материнський образ формує Аніму – жіночу позасвідому
сторону чоловічої душі. Чоловік, що страждає на комплекс матері, – це той, який або перебуває під владою
материнського начала, будучи неспроможним до розвитку власної душі; або ж взагалі втрачає свій зв'язок з
позасвідомим, що проявляється у його пихатості, роздратованості, інфантилізмі, непристосованості до
життя [26]. Звідси обумовленість появи в народній творчості фігури злої матері, яку зустрічаємо в
казковому та пісенному фольклорі. В пісні «Злая мати» [22, с. 18–19] вона виступає в образі «чорної
гадини», яка повідомляє козаку, сім років відсутньому вдома, брехливу звістку про його начебто
зпустошений двір, жінку-зрадницю, посиротілих діточок, челядь розпущену, жупани поношені, меди
«одпечатани». Козак, повернувшись на Дон, розправляється із жінкою, а потім бачить своїх дітей
письменних, комори багаті, слуг-золотошвачок. У відчаї звертається до матері, як до відьми: «Ой ты, мати
моя, моя мати, / Ты не мати, – чорна гадина! / Зъђла сонце, зъђжъ и мђсяця. / Зъђжъ и зôрочки – дрôбны
дђточки!» (у Примітці укладач повідомляє про те, що за малоросійськими повір`ями, як вказує М.
Максимович, відьми знімають і ховають зірки).
У дівочій пісенній ліриці зла мати – це та, яка віддала дівчину заміж за нелюбого, тобто залишила її без
долі: «Кохавъ мене батько, – якъ бђлу тополю: / Ой оддала мати – въ тяжкую неволю! / Ой мати, мати, – що
ты гадала, / Що ты за нелюба – за мужъ отдала? / Десь ты мене, мати, – въ барвинку купала, / Купаючи
проклинала, – щобъ доли не мала» («Кохавъ мене батько, – якъ бђлу тополю» [22, с. 46]).
Амбівалентний образ земної матері в українському фольклорі співіснує з сакралізованим образом
Божої Матері – Богородиці Марії, культ якої утвердився у християнському світосприйманні українця разом
з освяченням сімейного вогнища і місця жінки-матері в ньому. Практично половина монастирів і церков у
ХVІІІ ст. носили ім`я Богородиці. Її зображення були на всіх чудотворних іконах тогочасної України [9, с.
64]. Образ Матері Божої поставав у всіх українських календарних святах та обрядодіях, освячуючи все, що
відбувалося у природі, господарському житті селянина, у його родині. Святом Благовіщення починалася
весна. От як описує священне дійство засівання землі о. Андрій Мельник: «Сівачі виходять із своїми
сівнями в поле, де перед висівом зерна в землю споживають проскурку, яка символізує тіло Пречистої Діви
Марії, а після цього вкладають залишки проскурки до сівні і щойно тепер висівають зерно в землю» [19, с.
7]. Весняні канти – веснянки – звеличували чари весни і Богоматір, яка святом Благовіщення викликала
весну. Це радісне свято звернене до Бога, щоб він благословив землю сонячним теплом, яке пробудить її, а
з нею і весь рослинний та тваринний світ. З Христовим Воскресінням приходили нові канти – гаїлки, які
звеличували Богоматір за те, що святом Благовіщення вона починала великодній період. Від свята Успіня
Богоматері йдуть великі приготування до вечорниць, сватань і весіль. Свято Покрова Богородиці починає
весільний період, свято Введення у храм Пречистої закінчує осінь, а свято Непорочного Зачаття є першим
календарним днем зими. Отже, Богородиця забезпечувала не тільки небесне, а й земне заступництво. Тому
правомочно говорити про образ Богородиці як про іпостась образу землі-матінки.
Усякі замовляння над хворою дитиною відбуваються в ім`я Пресвятої Трійці і Пречистої Діви. Під час
плетіння вінків дівчата співають: «Благослови, Боженьку, та й ти, Божа Мати, будеш нам помагати віночок
оплітати» [19, с. 8]. У весільних піснях Бог, Свята Богородиця та ангели допомагають домашнє вогнище
закладати. Молодиці, що зав`язують молоду у понеділок у молодого, співають: «Встала Марійка з ложа, / За
нею мати божа, / Принесла коробочку / На її головочку» [4, с. 262].
В. Личковах звертає увагу на «характерну антропологічну особливість українського православного
сприйняття та відтворення образу Богородиці – її ототожнення з архетипом Матері: люблячої, страждаючої
та жертовної» [16, с. 38].
Отже, архетип Матері активно відтворюється в пісенному фольклорі Середньої та Нижньої
Наддніпрянщини. В народній пісні цей архетип утілений в образах матері-Землі та України-неньки,
домінуванню яких сприяли певні соціально-історичні умови: тисячолітні землеробські традиції,
роз’єднаність українських земель (у цей період виявляється об’єднуюча функція материнського архетипу).
Актуалізація саме цього архетипу зумовила центральне місце жінки в українській родині, забезпечила
сакралізацію земного образу матері, пов’язавши його з концептом долі як божественної прерогативи.
Це споріднює образ матері в українському пісенному фольклорі досліджуваних регіонів з образом
Пуларія Т.В.
ВИТОКИ ТА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ АРХЕТИПУ МАТЕРІ В УКРАЇНСЬКОМУ ПІСЕННОМУ ФОЛЬКЛОРІ
СЕРЕДНЬОЇ ТА НИЖНЬОЇ НАДДНІПРЯНЩИНИ
122
давньослов’янського божества Макоші як матері врожаю, від якої залежить доля людини і всього роду.
Домінування архетипу Матері визначило і сакралізацію образу Богородиці як Матері-заступниці,
возвеличення саме материнського аспекту Святої Марії. Пісенний фольклор Середньої та Нижньої
Наддніпрянщини відобразив також амбівалентність жіночого архетипу, що знайшло своє втілення в образах
доброї та злої матері.
Своєрідність будь-якої етнонаціональної культури, на нашу думку, полягає в тому, як спроможна вона
відбити загальнолюдське, архетипне по суті, створивши своє, унікальне, за формою й сприйнявши та
переробивши перейняте. Отже, етнонаціональне забарвлення має не архетип, а саме символічна форма, що
його презентує, – архетипний образ, мотив, ідея – глибоко укорінена в етнопсихології та етнокультурі.
В той же час, вияв тих чи інших архетипів у культурі певного соціуму свідчить про міру духовності,
закладену в ній. І абсолютом тут виступає безумовна любов. Архетип Матері, як той, що несе в собі ідею
безумовної любові, якнайповніше виявляє сакральне начало в людині. Саме цей архетип, домінуючий у
матриці української культури, і визначає її гуманістичну сутність. Подальші дослідження специфіки
відтворення жіночого архетипу, його місця та ролі в культурних реаліях (як архаїчних, так і сучасних)
різних історико-етнографічних регіонів України допоможуть усвідомити глибинні архетипові особливості
українського соціуму.
Джерела та література:
1. Ангелова А. О. Міфологічне осмислення буття у драматургії Лесі Українки : автореф. дис. … канд.
філос. наук : спец. 17.00.01 – теорія та історія культури / А. О. Ангелова. – К., 2004. – 18 с.
2. Антологія українського міфу : Етіологічні, космогонічні, антропогонічні, теогонічні, солярні, лунарні,
астральні, календарні, історичні міфи : у 3 т. / зібрав та упоряд. В. Войтович. – Тернопіль : Навчальна
книга – Богдан, 2006. –. Т. 1. – 912 с. : іл. – (Керниця).
3. Биркхойзер-Оэри С. Мать : Архетипический образ в волшебных сказках / С. Биркхойзер-Оэри; [пер. с
англ.]. – М. : Когито-Центр, 2006. – 255 с. – (Юнгианская психология).
4. Весілля : у 2 кн. / упоряд. текстів, примітки М. М. Шубравської; нотний матеріал упоряд.
О. А. Правдюк. – К. : Наукова думка, 1970.– Кн. 1. – 455 с.
5. Голан А. Миф и символ / А. Голан; [пер. с англ.]. – М. : Русслит, 1993. – 376 с.
6. Даренська Т. В. Український образ світу в ключових символах поетичної творчості Тараса Шевченка :
автореф. дис... канд. філос. наук : спец. 09.00.12 – українознавство / Т. В. Даренська. – К., 2002. – 18 с.
7. Иванов В. В. Мокошь / В. В. Иванов, В. Н. Топоров // Мифы народов мира : энциклопедия : в 2 т. / гл.
ред. С. А. Токарев. – М. : Советская Энциклопедия, 1982. – Т. 2 : К-Я. – С. 169.
8. Колесса Ф. Українська усна словесність / Ф. Колесса; вступ М. Мушинки; Канадський Ін-т Українських
Студій, Альбертський Ун-т. – Едмонтон, 1983. – 645 с.
9. Колодний А. М. Християнські засади національної культури / А. М. Колодний // Історія української
культури : у 5 т. / голов. ред. Б. Є. Патон; Нац. Академія Наук України. – К. : Наукова думка, 2003. –
Т. 3 : Українська культура другої половини ХVІІ–ХVІІІ століть / ред.: В. А. Смолій, В. С.
Александрович, В. Й. Борисенко, Т. М. Виврот та ін. – С. 43-67.
10. Костомаров М. Слов’янська міфологія : Витяг із лекцій, читаних в Університеті Св. Володимира в др.
пол. 1846 р. / М. Костомаров; пер. з рос. В. Кордун // Антологія українського міфу : Етіологічні,
космогонічні, антропогонічні, теогонічні, солярні, лунарні, астральні, календарні, історичні міфи : у 3 т.
/ зібрав та упоряд. В. Войтович. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2006. – Т. 1. – С. VІІ-ХХХV.
11. Кримський С. Б. Дім – Поле – Храм / С. Б. Кримський // Під сигнатурою Софії. – К. : Вид. дім «Києво-
Могилянська Академія», 2008. – С. 291-300.
12. Кримський С. Б. Софійні символи буття / С. Б. Кримський // Під сигнатурою Софії. – К. : Вид. дім
«Києво-Могилянська Академія», 2008. – С. 21-29.
13. Кульчицький О. Світовідчування українця / О. Кульчицький // Українська душа / відпов. ред.
В. Храмова. – К. : Фенікс, 1992. – С. 48-65.
14. Лебединцева Н. М. Українська поетична свідомість кінця ХХ ст. : трансформація архетипу Великої
Матері : автореф. дис. … канд. філолог. наук : спец. 10.01.01 – українська література /
Н. М. Лебединцева. – К., 2003. – 21 с.
15. Липа Ю. Всеукраїнська трилогія : у 2 т. / Ю. Липа. – К. : МАУП, 2007. – Т. 1 : Призначення України. –
336 с. : іл. – (Б-ка українознавства; Вип. 12).
16. Личковах В. А. Сигнатура Богородицы в духовной культуре и цивилизационный выбор славянства / .
А. Личковах // Слов’янський Sacrum – скарбниця Європи : наукові та публіцистичні праці із славістики,
україністики, культурологічної регіоніки. – Чернігів : Чернігів. нац. пед. ун-т ім. Т.Г. Шевченка, 2010. –
С. 35-40.
17. Лосев А. Ф. Мойры / А. Ф. Лосев // Мифы народов мира : энциклопедия : в 2 т. / гл. ред. С. А. Токарев.
– М. : Советская Энциклопедия, 1982. – Т. 2 : К-Я. – С. 169.
18. Маты / зладывъ Ол. Тышко. – К. : Тип. Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1896. – 36 с.
19. Мельник А. о. Мати Божа в українській літературі. Нарис / о. А. Мельник. – Торонто : Вид-во
ОО Василіян, 1965. – 64 с.
Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ
123
20. Пастушенко О. В. Художня парадигма жіночих характерів у прозі Уласа Самчука в контексті
української літератури : автореф. дис. … канд. філолог. наук : спец. 10.01.01 – українська література /
О. В. Пастушенко. – К., 2002. – 17 с.
21. Рыбаков Б. А. Язычество Древней Руси / Б. А. Рыбаков; Академия наук СССР; Отделение истории;
Ордена Трудового Красного Знамени Ин-т Археологии. – М. : Наука, 1987. – 783 с. : ил.
22. Старосвђтскiй бандуриста : в 3 кн. / собралъ Н. Закревскiй. – М. : Университетская типографiя, 1860–
1861. – Кн. 1 : Избранныя Малороссiйскiя и Галицкiя пђсни и думы. – 1860. – С. І-136.
23. Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-Русскій край, снаряженной
Императорскимъ Русскимъ Географическимъ Обществомъ. Юго-Западный отдђлъ. Матерiалы и
изслђдованiя : в 7 т. / собранныя д.-чл. П. П. Чубинскимъ. – Петербургъ, 1872–1878. –Т. 5 : Пђсни
любовныя, семейныя, бытовыя и шуточныя / изд. подъ наблюденiемъ д. чл. Н. И. Костомарова. – СПб. :
Типографiя Майкова, 1874. – 688 с.
24. Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського (з Галичини, Волині, Поділля,
Придніпрянщини і Полісся) / упоряд., текст. інтерпр. і ком. О. І. Дея; атриб. автографів, копій та
передм. Л. А. Малаш, О. І. Дея; АН УРСР, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім.
М. Т. Рильського. – К. : Наукова думка, 1974. – 781 с.
25. Юнг К. Г. Отношения между Эго и бессознательным / К. Г. Юнг // Психология бессознательного /
К. Г. Юнг; [пер. с англ.]. – 2-е изд. – М. : Когито-Центр, 2010. – С. 143-270. – (Карл Густав Юнг.
Сочинения).
26. Юнг К. Г. Психологические аспекты архетипа матери / К. Г. Юнг // Структура психики и архетипы /
К. Г. Юнг; пер. с нем. Т. А. Ребеко. – М. : Академический Проект, 2007. – С. 44-79. – (Психологические
технологии).
27. Янів В. Нариси до історії етнопсихології / В. Янів; упоряд. М. Шафовал. – 3-є вид., стер. – К. : Знання,
2006. – 341 с.
Тихонова О.И. УДК 008:316.61:392:159.922.4
ПСИХОАНАЛИЗ В КОНТЕКСТЕ КУЛЬТУРОЛОГИИ
Культурология в настоящее время рассматривается как система знаний о сущности, закономерностях
существовании и развитии, значении и способах постижения культуры, которая стремится к изучению к ее
изучению всей полноте проявлений и сущности [1, с.6]. Ее признают, в основном, в качестве исследующей
генезис, функционирование и развитие культуры в целом. Мы считаем важным принятие интегративной
сущности культурологии, обобщающей достижения всех дисциплин, изучающих различные аспекты бытия
человека и общества, а, следовательно, и семьи. Такой подход дает возможность использовать
культурологию в практической консультативной деятельности в условиях кризиса семьи, духовности и
нравственности в мультикультуральном обществе.
Цель статьи - показать, что практическое применение культурологии в сочетании с психоанализом как
культурологической концепцией является эффективным методом в работе с полиэтническими семьями с
целью повышения психологической и межкультурной адаптации.
Автор статьи ставит перед собой такие задачи:
1. Показать психоаналитическую культурологию как теоретическую систему
2. Рассмотреть роль культуры в процессе социализации личности
3. Показать на примерах из практики автора возможности практического использования
культурологии для выхода из кризисов личности, которые возникли вследствие неэффективных процессов
социализации в родительской семье.
Проблемы формирования личности, ее ценностного мира могут быть решены при использовании
комплексного подхода путем обращения не только к природным характеристикам человека, что не
позволяет проникнуть в область его «внутренней» жизни, в тайну бытия, но и к психическим явлениям
жизнедеятельности человека, духовному постижению мира.
На рубеже XIX- XX вв., в период значительных открытий и достижений в естественных науках,
обнажилась недостаточность механистических и натуралистических толкований природы человека.
Именно в это время формируется концепция психоанализа, создателем которой явился австрийский
врач-психоаналитик Зигмунд Фрейд (1856-1939). Вначале эта теория служила лишь подсобным
инструментом психоанализа, но впоследствии произошел своеобразный «перелом» – в известной степени
синтезирование двух плоскостей исследования человеческой природы: не ограничиваясь исследованием
природных элементов человеческой натуры, З. Фрейд обратился к анализу внутреннего мира, психических
явлений человека, смысла человеческого поведения. Исследователь пришел к необходимости выявления
значения культурных и социальных образований для формирования психической жизни человека и его
психологических реакций. Это, в свою очередь, предполагало более глубокое изучение структуры
личности, поскольку при анализе и оценке человеческой деятельности З. Фрейд постоянно сталкивался с
такими поведенческими характеристиками, которые не покрывались областью сознательного и
рационального в человеке. Психоаналитическая концепция Зигмунда Фрейда, оформленная к середине 20-
хгг. XX в., рассматривает единство трех составляющих: философско-культурологической, клинической и
научно-психологической. Теоретический уровень классического психоанализа представляет комплексное
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-55714 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1562-0808 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:43:34Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Кримський науковий центр НАН України і МОН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Пуларія, Т.В. 2014-02-09T12:05:56Z 2014-02-09T12:05:56Z 2011 Витоки та репрезентація архетипу Матері в українському пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини / Т.В. Пуларія // Культура народов Причерноморья. — 2011. — № 210. — С. 117-123. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 1562-0808 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/55714 008:39(477.5) Мета статті - проаналізувати витоки та характер репрезентації архетипу Матері в пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини, тим самим визначивши місце досліджуваного архетипу в українській культурній матриці, символічні форми його актуалізації та їх національну й регіональну забарвленість. uk Кримський науковий центр НАН України і МОН України Культура народов Причерноморья Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ Витоки та репрезентація архетипу Матері в українському пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини Истоки и репрезентация архетипа Матери в украинском песенном фольклоре Среднего и Нижнего Надднепровья Origins and representation of the Mother archetype in Middle and Lower Naddnipryanschina region ukrainian folk songs Article published earlier |
| spellingShingle | Витоки та репрезентація архетипу Матері в українському пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини Пуларія, Т.В. Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ |
| title | Витоки та репрезентація архетипу Матері в українському пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини |
| title_alt | Истоки и репрезентация архетипа Матери в украинском песенном фольклоре Среднего и Нижнего Надднепровья Origins and representation of the Mother archetype in Middle and Lower Naddnipryanschina region ukrainian folk songs |
| title_full | Витоки та репрезентація архетипу Матері в українському пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини |
| title_fullStr | Витоки та репрезентація архетипу Матері в українському пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини |
| title_full_unstemmed | Витоки та репрезентація архетипу Матері в українському пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини |
| title_short | Витоки та репрезентація архетипу Матері в українському пісенному фольклорі Середньої та Нижньої Наддніпрянщини |
| title_sort | витоки та репрезентація архетипу матері в українському пісенному фольклорі середньої та нижньої наддніпрянщини |
| topic | Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ |
| topic_facet | Вопросы духовной культуры – КУЛЬТУРОЛОГИЯ |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/55714 |
| work_keys_str_mv | AT pularíâtv vitokitareprezentacíâarhetipumaterívukraínsʹkomupísennomufolʹkloríserednʹoítanižnʹoínaddníprânŝini AT pularíâtv istokiireprezentaciâarhetipamaterivukrainskompesennomfolʹkloresrednegoinižnegonaddneprovʹâ AT pularíâtv originsandrepresentationofthemotherarchetypeinmiddleandlowernaddnipryanschinaregionukrainianfolksongs |