Ідея Нового Середньовіччя в історико-культурних пошуках ХХ – на початку ХХІ століття
У статті аналізується походження міфу про Нове Середньовіччя, його історичні, ідеологічні і соціокультурні витоки, висвітлено різні образи середньовічної епохи, їхню роль у суспільно-політичному житті європейського суспільства. У статті простежено окремі паралелі й тотожності між «старим» і «новим»...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Сiверянський лiтопис |
|---|---|
| Дата: | 2013 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
2013
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/58239 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Ідея Нового Середньовіччя в історико-культурних пошуках ХХ – на початку ХХІ століття / В. Дятлов // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 4-6. — С. 91-95. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860003036177367040 |
|---|---|
| author | Дятлов, В. |
| author_facet | Дятлов, В. |
| citation_txt | Ідея Нового Середньовіччя в історико-культурних пошуках ХХ – на початку ХХІ століття / В. Дятлов // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 4-6. — С. 91-95. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Сiверянський лiтопис |
| description | У статті аналізується походження міфу про Нове Середньовіччя, його історичні, ідеологічні і соціокультурні витоки, висвітлено різні образи середньовічної епохи, їхню роль у суспільно-політичному житті європейського суспільства. У статті простежено окремі паралелі й тотожності між «старим» і «новим» Середньовіччям.
В статье анализируется происхождение мифа о Новом Средневековье, его исторические, идеологические и социокультурные истоки и корни. Особое внимание уделено различным, часто противоположным образам средневековой эпохи и их роли в жизни европейского общества. В статье прослежено отдельные параллели и сходства между «старым» и «новым» Средневековьем.
The origin of the myth about New Middle Ages, it’s historical, ideological, social and cultural beginnings is under analysis in this article. Different medieval era’s characters, their role in the social and political life of European society are depicted. Some parallels and identities between «old» and «new» Middle Ages are observed in the article.
|
| first_indexed | 2025-12-07T16:37:00Z |
| format | Article |
| fulltext |
Сіверянський літопис 91
УДК 94(100) «653»
Володимир Дятлов.
ІДЕЯ НОВОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ В ІСТОРИКО-
КУЛЬТУРНИХ ПОШУКАХ
ХХ – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ
У статті аналізується походження міфу про Нове Середньовіччя, його історичні,
ідеологічні і соціокультурні витоки, висвітлено різні образи середньовічної епохи, їхню
роль у суспільно-політичному житті європейського суспільства. У статті простежено
окремі паралелі й тотожності між «старим» і «новим» Середньовіччям.
Поняття Середньовіччя вже давно стало частиною культурної спадщини, набуло
різних значень, смислів, викликає сталі асоціації і уявлення. Іншими словами, воно
вийшло за межі історичної науки і є складовою масової свідомості. Метафора Середньо-
віччя включає елемент міфу – стереотипно-ціннісне уявлення (варварство, феодали,
рицарі, церква, хрестові походи, інквізиція).
Середньовічна епоха відділена від сучасності пластом модерної культури і цивіліза-
ції. Однак саме тоді, коли Модерн вичерпав себе і вступив у глибоку кризу (соціально-
політичні і військові катастрофи першої половини ХХ ст.), інтелектуали заговорили
про наближення Нового Середньовіччя.
Ідея входження світової цивілізації у Нове Середньовіччя набула нового дихання
в інтелектуальних рефлексіях на рубежі ХХ і ХХІ століть. Можна говорити навіть
про моду на Середньовіччя. Популярність концепту Нового Середньовіччя зумовле-
на пошуками певних паралелей сучасності із процесами та явищами середньовічної
європейської історії. Воно стає неодмінним елементом багатьох пророцтв, прогнозів
та проектів майбутнього, різноманітні «фентезі» і рольові ігри на кшталт рицарських
турнірів, середньовічних карнавалів набувають популярності у масовій культурі.
90-річний ювілей виходу в світ знаменитої книги М. Бердяєва «Нове Середньовіччя»
дав новий поштовх для дискусій, роздумів та пошуків аналогій між давньою епохою і
сучасними цивілізаційними процесами.
У такому контексті постає питання, чому саме Середньовіччя, а не інша історична
епоха обирається для подібних конструкцій і пояснень сучасного суспільства? Чи не
маємо ми справу з черговим міфом, далеким від реалій «старого» Середньовіччя? В
чому полягають функції нової міфології?
Введення і активне використання гуманістами і просвітниками ХV – ХVІІІ сто-
літь поняття «Середні віки» з самого початку супроводжувалось міфологізацією цієї
епохи. Образ «темного Середньовіччя» виступав як антитеза «світлим» епохам – Ан-
тичності або модерним ліберально-оптимістичним образам майбутнього. Навпаки,
протести проти цивілізаційного руху, побудованого на ліберальних, світських засадах,
породжували реабілітацію цієї епохи, її духовної спадщини. Романтична концепція
шляхетного, прекрасного і світлого Середньовіччя, зруйнованого Французькою рево-
люцією XVІІІ століття, була спробою консервативних європейських сил спрямувати
суспільно-політичний розвиток у річище «природного» процесу й тим самим уникнути
утвердження ліберальних цінностей. «Світлий» образ Середньовіччя містив у собі вже
інший комплекс стереотипних уявлень – шляхетні рицарі, куртуазія, висока релігійна
духовність, подвиги заради Бога.
© Дятлов Володимир Олександрович – доктор історичних наук, професор, перший
проректор, проректор з науково-педагогічної роботи Чернігівського національного
педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка.
92 Сіверянський літопис
Глибока криза модерної цивілізації у першій половині ХХ століття, «занепад Єв-
ропи», розчарування у ліберальних цінностях, криза класичного мистецтва, реалізму
як художнього методу супроводжувалися критикою ліберально-гуманістичних засад
європейської цивілізації і пошуками альтернативних проектів її подальшого розвитку.
У російській релігійно-філософській думці початку ХХ ст. (М. Бердяєв, Л. Карсавін,
П. Флоренський, О. Лосєв) формується комплекс ідей, який включав у себе засудження
Нового часу з його раціоналізмом і позитивізмом, з його буржуазністю і ліберальністю,
прокляття всьому тому, що почалось із Відродження, як поступальному занепаду духу і
посиленню нігілізму, пророцтво про кінець цього циклу і прихід Нового Середньовіччя
як альтернативи ліберальній цивілізації модерної епохи.1 М. Бердяєв визначив Нове
Середньовіччя як невідворотний процес, який не можна ні засуджувати, ні вихваляти.
За його словами, наступають сутінки світу, сонячний день поступається місячній ночі.
Така епоха приходить надовго, і людству слід сприймати її як щось дане.2
Історико-філософський нарис М. Бердяєва «Нове Середньовіччя» доволі точно
відобразив настрої в європейському суспільстві і став справжнім бестселером. На від-
міну від бердяєвського спокійного, урівноваженого, нейтрального ставлення до нової
епохи, в інтелектуальних пошуках того часу образ Нового Середньовіччя будувався
на паралелях із «старим Середньовіччям» і протиставленні цінностям та засадам Мо-
дерну, на розчаруванні і песимізмі. У західних інтелектуалів О. Шпенглера, А. Тойнбі,
Дж. Колінгвуда на перший план виступали прогнози загибелі класичної західної
цивілізації і повернення до часів «нового варварства», прообразом яких виступали
перші «темні віки» після краху Римської імперії. Ідея невідворотності цього процесу
супроводжувалася відчуттями жалю, пов’язаного із втратою ліберальних цінностей
і класичної культури. Історико-філософські концепції і моделі кризи цивілізації ко-
релюються з численними літературно-поетичними пророцтвами занепаду, приходу
варварства і темних сил (Т. Еліот, К. Кавафіс).
Комуністична ідеологія, «лівий» варіант просвітницького проекту, також утверджу-
валася на протиставленні «мракобіссю» середньовічної епохи. Атеїстична пропаганда
формувала в масовій свідомості уявлення про неї як про період тотального панування
церкви і релігії, які ставали на заваді прогресу. Залучення радянською пропагандист-
ською машиною спадщини французьких просвітників ХVІІІ ст. сприяло популяризації
та поширенню міфу про «темні віки».
Перебудова західного світу після Другої світової війни на ліберально-демократич-
них цінностях витіснила ідею «Нового Середньовіччя» на узбіччя інтелектуальних
пошуків. Однак у кінці ХХ ст., коли західна ліберальна цивілізація досягла свого роз-
квіту, а окремі мислителі заговорили про «кінець історії», рефлексії навколо цього кон-
цепту помітно посилилися. Відтепер у них акумулюються тривожні пророцтва, знову
воскрешаються образи нового варварства, роман Дж. Кутзее «В очікуванні варварів»
віншується Нобелівською премією, популярними стають збірки літературних творів з
такими назвами. Р. Вакка своїм романом «Прихід темної ери» передрікає повернення в
нове варварство, з якого почнеться відродження «правильно побудованої цивілізації».
Поряд з емоційно-тривожними уявленнями пропонуються також можливі варіанти
перебудови постмодерної цивілізації на основі інтеграції середньовічних духовних на-
чал і ліберально-техногенних цінностей (У. Еко).3 Можна без перебільшення сказати,
що культивація інтелектуалами міфу про Нове Середньовіччя виражала очікування
глибокої кризи західної цивілізації і можливу альтернативу розвитку суспільства.
Глобальна економічна криза, стагнація й водночас активізація східного цивілізацій-
ного анклаву стали ще одним підтвердженням правоти інтелектуалів, що пророкували
прихід нової епохи.
Спробуємо окреслити основні паралелі між «старим» і «новим» Середньовіччям,
які найчастіше фігурують в інтелектуальних пошуках і проектах.
Перш за все, концепція Нового Середньовіччя базується на розчаруванні гума-
ністичним звеличанням сили людини, її здатності скорити світ, стати вище за Бога.
Дехристиянізації і світському гуманізму з його культом всесильної людської особис-
тості протиставляються задуми і проекти повернення до християнського уявлення
Сіверянський літопис 93
про людину. Середні віки зробили акцент на духовному змісті людської особистості,
її покірності абсолютній, вищій силі – Богу. У цій покірності і підпорядкованості ре-
лігійному і соціальному співтовариству – велич і сила людини.
В епоху хаосу, руйнації суспільно-політичних систем Нове Середньовіччя виступає
як повернення до провіденціалізму, орієнтації на Божу волю. Модерн утверджував ідею,
згідно з якою творцем історії є не Бог, а людина. За таких умов релігія поступається
місцем секуляризованому, світському світогляду. Суспільство намагається, за словами
Достоєвського, «улаштуватися без Бога».
На противагу модерному індивідуалізму, акцентуванню інтересів окремої особис-
тості в сучасному суспільстві культивуються різні варіанти корпоративізму і корпо-
ративної етики. Тут легко провести аналогію із середньовічним варіантом соціалізації,
коли людина виступала як член колективу – ордену, громади, цеху, гільдії, сеньйорії.
У модерні часи відбувається тріумф раціоналізму, віри в необмежене пізнання світу
й управління ним на основі наукових знань. Наука не є самоціллю, вона – найшляхет-
ніший засіб досягнення щастя. Вона витісняє окультизм, магію, астрологію, алхімію.
Основна теза: наука будується на запереченні віри. Фауст – найяскравіший образ уче-
ного Нового часу. Пафос наукового пошуку сповнений оптимізму, знання – сила, йому
доступні і підвладні всі таємниці природи і суспільства. У Новий час утверджується
думка, що світом править людина, яка пізнала закони розвитку людської спільноти.
Раціоналізм створює індустріальну цивілізацію з машинним виробництвом, енерге-
тичною озброєністю і поділом праці, ринковими відносинами і приватною власністю.
Навпаки, Середньовіччя утверджувало ідею Божественної мудрості. Вище знання давно
відкрите – воно у Священному Писанні. У Середні віки раціоналізм зосереджений на
одному – на пізнанні й обґрунтуванні релігійних переконань. Сучасність демонструє
відродження різних видів середньовічного окультизму, магії, алхімії, астрології. Попу-
лярними стають середньовічні тези про віру як вище знання або автономію наукових
знань і віри.
Середньовічна державність базувалася на теорії про божественне походження влади.
На практиці це знайшло своє втілення в теократії, коли церква і релігія санкціонують
суспільні і політичні відносини, представляють собою єдине ціле. Новий час утверджує
ідею народного суверенітету, демократії, суспільного договору, угоди між правителями
і суспільством. У сучасному суспільстві бюрократична система управління стає на-
стільки потужною і розгалуженою, що поглинає демократичні механізми й породжує
кризу модерної державності. За таких умов утверджуються різні типи корпоративно-
кланової структури держави, аналоги якої доволі легко знайти в епоху Середньовіччя.
Модерна державність базувалася на національній ідеї. Загальною ідеологією дер-
жавного розвитку став націоналізм. Середньовічна теократія культивувала надетнічні
державні утворення і спільноти. Втіленням такої надетнічної державності виступала
Священна Римська імперія.
Середньовіччя відстоювало примат духовних цінностей, підпорядкованість життя
людини вищій меті – спасінню душі, виправданню її Богом. Для модерного світогляду
притаманний примат матеріального, Бог виступає як сила, що допомагає досягти ма-
теріального благополуччя. На основі ідеї про першорядність матеріального інтересу і
приватної власності формується капіталістична система господарювання з її раціональ-
ними методами досягнення прибутку. Матеріальний інтерес став величезним стимулом
розвитку техніки і створення індустріального та постіндустріального суспільства.
Глибока економічна криза ставить сьогодні питання про «моральну економіку», в
якій прагнення до прибутку і зиску поєднані з правилами і нормами економічної ді-
яльності. Історики вже давно охарактеризували економічну етику Середньовіччя як
етику «моральної економіки».
Середньовічні війни були за своїм характером релігійно-цивілізаційними. Новий
час – це епоха національних та імперіалістичних воєн, що переслідували матеріальні
й політичні інтереси. Влада і багатство – два двигуни зіткнення народів і держав. В
останні десятиліття світ знову заговорив про релігійно-цивілізаційні війни, аналоги
яких легко знайти в середньовічні часи.
Світова історія розвивається за великими циклами, характер яких визначає доміну-
94 Сіверянський літопис
вання Сходу або Заходу. Середньовіччя починається з могутнього «великого переселен-
ня» східних народів на західні території. Згодом відбувається наступ мусульманських
держав на південно-західні території Європи. Хрестові походи не змогли протистояти
ісламізації Іспанії, утвердженню Османської імперії у Південно-Східній Європі. Єв-
ропейська християнська цивілізація опинилася в іншому релігійно-конфесійному
оточенні, що призвело до складної взаємодії різних цивілізаційних анклавів, періодів
мирного співіснування і релігійно-цивілізаційних воєн. У цілому Середньовіччя можна
визначити як період домінування східних цивілізацій.
Новий час починався із завоювання та колонізації неєвропейського світу, створення
в ньому оплоту західної цивілізації. Успіх Заходу знайшов своє яскраве втілення в
колоніалізмі, якому передували великі географічні відкриття. Допитливість і дух на-
живи вабив людей за океани в пошуках багатств і нових земель. Розквіт Нового часу
супроводжується підкоренням Сходу. Європоцентризм стає головною рисою політики і
світогляду. Сьогодні в умовах глибокого протистояння Сходу і Заходу можна говорити
про наступ Нового Середньовіччя, в якому благополучний євроатлантичний анклав
поглинають хвилі демографічного й економічного зростання Сходу.
У царині культури Середньовіччя утверджувало алегоризм, символізм, бажання
проникнути у світ невловимого, незримого, осягти вищу реальність – Бога. Новий час,
навпаки, культивував різні форми реалізму, утверджував тип нової класики, творцем
якої була творча еліта, інтелігенція у прямому сенсі цього слова. Антична культура була
піднята на п’єдестал зразкової, класичної культури. Висока культура була доступна
еліті, яка зневажала масову культуру простолюду.
Середньовічна культура не була елітарною, вишуканою. Вона вийшла з варвар-
ського, народного середовища. Становлення культури постмодерну відбувалося в
умовах «повстання мас», вторгнення в усі сфери життя «простого народу» з його
«варварським», ворожим ставленням до аристократії і до аристократизму як такого.
Порівняння сучасності із Середньовіччям будується, перш за все, на твердженні
про завершення Модерну і початку постмодерної епохи. У такому разі цілком логічним
є питання: чому Античність воскресає в Модерні, а Середньовіччя в постмодерні? У
чому функції міфу про Нове Середньовіччя?
Кожна цивілізація, культура в моменти свого утвердження поряд із творенням
нового несуть в собі руйнівну силу, спрямовану проти старого, проти того, що супе-
речить їхнім ідеалам і цінностям. Середньовіччя репресувало Античність і через процес
селекції адаптувало її до своєї культури. Модерна цивілізація починалася з Ренесансу
і утверджувалася через просвітницьку анафему Середньовіччю. Опоненти Модерну на
різних етапах його поступу у своїй критиці його ціннісних засад апелювали до духовної
спадщини Середньовіччя.
У перехідні епохи, коли все суспільство перебуває в стані нерівноваги, стрімкого
руху, динаміки, швидких перетворень і хаосу, народжується велика кількість альтер-
натив, проектів та програм, спрямованих на перетворення дійсності й утвердження
гармонійного суспільства, яке постає в різних варіантах: як сучасність, що позбавлена
вад, або як антисвіт. Причому ідея антисвіту виступає в періоди найглибших, карко-
ломних революційних перетворень. У такі періоди відбувається процес самоорганізації
суспільного організму, утворення в ньому нових структур і форм життя, які долають
хаос та безладдя. З минулого люди намагаються використати різноманітні ідеї та
цінності, які вони беруть за зразок і намагаються відтворити їх у нових умовах й ви-
користати для покращання життя.
Життя людини і суспільства базується на принципі рівноваги, дотримання і збере-
ження «звичних», сталих обставин не тільки у сфері виробництва, а й у свідомості. За
часів реформ і перетворень порушення цієї рівноваги приводить у дію механізми внут-
рішньої відповіді на нову ситуацію, у процесі якої по-новому оцінюється і засвоюється
попередній досвід. Найбільш випробуваний метод осягнення сучасності і визначення
майбутнього полягає у зверненні до відомого.4 Ставлення до минулого вирізняється
вибірковістю, намаганням «відшукати» той історичний час, зміст і сенс якого дали б
тверду опору для адаптації і «правильного» перетворення сучасного стану суспільства.
Середньовіччя, яке відбулося і завершилося благополучно – тріумфом європейської
Сіверянський літопис 95
модерної цивілізації, виступає як оптимістичний проект майбутнього. Цінності, що
були апробовані в далекому минулому, стають надійним вектором і дороговказом для
людини в сучасному хаосі перехідного часу. Забуті репресовані культури необхідні не
тільки для того, щоб протиставити їх сучасності, а й для утвердження нового. У цьому
відношенні кожна епоха – певне відродження, вона звертається до минулого і відштов-
хується від нього, вона надає нового змісту ідеям минулого і в цьому сенсі відроджує їх.5
Безперечно, у склі «старого» дзеркала середньовічної цивілізації можна побачити
риси сучасності, відчути хиткість світу, невпевненість людини у свої силах, її праг-
нення до спасіння за допомогою Божої волі та благодаті. Міф про Середньовіччя
виконує функції важливої ідеологеми – передрікання тимчасовості, хиткості лібе-
рально-технотронної матеріальної цивілізації, заклику до відродження духовності,
Божої мудрості. У всіх випадках він виникає в періоди глибоких зламів європейської
і світової цивілізації і є ознакою чергової кризи ліберальних цінностей. Романтики не
повернули цивілізацію назад до Середньовіччя, однак вони застерегли суспільство від
захоплення бездуховним прогресом. Критики гуманістично-ліберального Модерну
попередили про наближення його трагічного завершення. Проблему реанімації міфу
про Нове Середньовіччя слід шукати в площині пошуків шляхів поєднання духовного
і матеріального, гуманістичного і релігійного, раціонального і чудодійного.
Історія не знає «воскресінь» минулого. Те, що називають Відродженням, Ренесан-
сом, було насправді комплексом змін під маскою відродження Античності. Зміни, що
відбуваються сьогодні, не ведуть до відродження Середньовіччя. Ми маємо справу з
інтелектуальним міфом про Нове Середньовіччя, який організує, акумулює сутність
того, що відбувається в рамках епохи, яка включає не тільки сучасність, а й найближче
майбутнє. Свого часу образно-уявна картина Античності, створена гуманістами, спри-
яла становленню ідеологічних, естетичних і духовних принципів і програмних засад
Модерну. Образи «темного» і «світлого» Середньовіччя на різних етапах європейської
історії були складниками боротьби навколо питання про шляхи цивілізаційного роз-
витку. Ліберально-гуманістична лінія розвитку в різних модифікаціях продовжувала і
продовжує визначати вектор європейської цивілізації. Інтелектуальний міф про Нове
Середньовіччя несе в собі комплекс тривожних очікувань, що визначають кризові мо-
менти європейської цивілізації. Водночас він містить у собі оптимістичний сценарій
виходу із кризи – звернення до різних духовних засад «старого» Середньовіччя та
їхньої адаптації в умовах постмодерну.
1. Аверинцев С. С. «Мировоззренческий стиль»: подступы к явлению Лосева //
Вопросы философии. – 1993. – №9. – С. 20 ; Лосев А. Ф. Имяславие. // Вопросы
философии. – 1993. – №9. – С. 55.
2. Бердяев Н. Новое средневековье. Размышления о судьбе России и Европы. М.
1991. С. 6 –8, 23 – 24.
3. Эко У. Средние века уже начались? //Иностранная литература. – 1994. – №4.
– С. 258 –267.
4. Sprandel R. Mentalitäten und Systeme. Neue Zugänge zur mittelalterlichen Geschich-
te. – Stuttgart, 1992, S.10
5. Кузнецов В. Г. Идеи и образы Возрождения. М., 1979. – С. 29.
В статье анализируется происхождение мифа о Новом Средневековье, его истори-
ческие, идеологические и социокультурные истоки и корни. Особое внимание уделено
различным, часто противоположным образам средневековой эпохи и их роли в жизни
европейского общества. В статье прослежено отдельные параллели и сходства между
«старым» и «новым» Средневековьем.
The origin of the myth about New Middle Ages, it’s historical, ideological, social and cultural
beginnings is under analysis in this article. Different medieval era’s characters, their role in the
social and political life of European society are depicted. Some parallels and identities between
«old» and «new» Middle Ages are observed in the article.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-58239 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | XXXX-0055 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T16:37:00Z |
| publishDate | 2013 |
| publisher | Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Дятлов, В. 2014-03-20T21:09:25Z 2014-03-20T21:09:25Z 2013 Ідея Нового Середньовіччя в історико-культурних пошуках ХХ – на початку ХХІ століття / В. Дятлов // Сiверянський лiтопис. — 2013. — № 4-6. — С. 91-95. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. XXXX-0055 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/58239 94(100) «653» У статті аналізується походження міфу про Нове Середньовіччя, його історичні, ідеологічні і соціокультурні витоки, висвітлено різні образи середньовічної епохи, їхню роль у суспільно-політичному житті європейського суспільства. У статті простежено окремі паралелі й тотожності між «старим» і «новим» Середньовіччям. В статье анализируется происхождение мифа о Новом Средневековье, его исторические, идеологические и социокультурные истоки и корни. Особое внимание уделено различным, часто противоположным образам средневековой эпохи и их роли в жизни европейского общества. В статье прослежено отдельные параллели и сходства между «старым» и «новым» Средневековьем. The origin of the myth about New Middle Ages, it’s historical, ideological, social and cultural beginnings is under analysis in this article. Different medieval era’s characters, their role in the social and political life of European society are depicted. Some parallels and identities between «old» and «new» Middle Ages are observed in the article. uk Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України Сiверянський лiтопис Розвідки Ідея Нового Середньовіччя в історико-культурних пошуках ХХ – на початку ХХІ століття Article published earlier |
| spellingShingle | Ідея Нового Середньовіччя в історико-культурних пошуках ХХ – на початку ХХІ століття Дятлов, В. Розвідки |
| title | Ідея Нового Середньовіччя в історико-культурних пошуках ХХ – на початку ХХІ століття |
| title_full | Ідея Нового Середньовіччя в історико-культурних пошуках ХХ – на початку ХХІ століття |
| title_fullStr | Ідея Нового Середньовіччя в історико-культурних пошуках ХХ – на початку ХХІ століття |
| title_full_unstemmed | Ідея Нового Середньовіччя в історико-культурних пошуках ХХ – на початку ХХІ століття |
| title_short | Ідея Нового Середньовіччя в історико-культурних пошуках ХХ – на початку ХХІ століття |
| title_sort | ідея нового середньовіччя в історико-культурних пошуках хх – на початку ххі століття |
| topic | Розвідки |
| topic_facet | Розвідки |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/58239 |
| work_keys_str_mv | AT dâtlovv ídeânovogoserednʹovíččâvístorikokulʹturnihpošukahhhnapočatkuhhístolíttâ |