Давній Унівський пом'яник
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2011
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/58416 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Давній Унівський пом'яник / І.З. Мицько // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 479-495. — Бібліогр.: 98 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860243710821793792 |
|---|---|
| author | Мицько, І.З. |
| author_facet | Мицько, І.З. |
| citation_txt | Давній Унівський пом'яник / І.З. Мицько // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 479-495. — Бібліогр.: 98 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| first_indexed | 2025-12-07T18:33:17Z |
| format | Article |
| fulltext |
479
Ігор Мицько*
ДАВНІЙ УНІВСЬКИЙ ПОМ’ЯНИК
Пом’яники (суботники, синодики, диптихи) – це поминальні записи імен
померлих кліриків, ченців, церковних та світських жертводавців для зачиту-
вання у храмі у відповідні дні тижня та року. Вони велись, вочевидь, вже від
часів прийняття Україною християнства.
Спершу суботники були у вигляді невеличких пергаментних сувоїв, т. з. гра-
моток1. Іноді особи, які дарували до храму чи монастиря рукописні і старо-
друковані книги, у вкладних записах просили поминати їх рідних та близьких
людей. Всі ці записи згодом об’єднувались у спеціальних книгах-пом’яниках.
Синодики велись при всіх катедральних храмах, соборах, монастирях; згодом
і при більшості парохіальних церков. У великих релігійних осередках іноді
могло бути декілька ідентичних за текстом суботників (з одних імена зачитува-
лись постійно, з інших – лише у виняткових випадках).
Записи у диптихах мали робитись за традиційною схемою: насамперед пе-
рераховувались імена батькових родичів (спершу чоловічі, потім жіночі), після
цього аналогічні імена родичів матері. Іноді жіночі імена розташовувались від-
повідними групами після перерахування двох груп чоловічих. У вписах князів
та шляхти часто на початку або на кінці нотувались митрополити, владики,
архимандрити, ігумени, монахи, парохіальні священики, сповідники. Існували
два види князівських записів. У першому перераховувалась родичі і він на-
зивався “Род …такого-то князя”, в “Уписі …такого-то князя” могли згадува-
тись і близькі до дому особи князівського, шляхетського чи навіть простого
походження, найчастіше товариші та політичні однодумці, домашня прислуга,
власники сусідських маєтностей і т.п.
На жаль, більшість українських диптихів втрачена; збереглося їх близько
сотні, переважно з ХVІІІ століття.
На переломі ХХ та ХХІ ст. в українській історичній науці відновилося за-
цікавлення інформацією, що міститься в диптихах. Найбільше до цього спри-
чинився Леонтій Войтович. Так, в книзі “Князівські династії Східної Європи”
він широко аналізує такого типу джерела, зокрема, Холмський, найдавніший
Києво-Печерський та Супрасльський диптихи2. Наталя Яковенко використа-
ла давні українські синодики для реконструкції родоводів шляхти Волині та
Центральної України3. Олена Русина опрацювала їх у дослідженнях історії
* Мицько Ігор Зіновійович – кандидат історичних наук, науковий співробітник Національного
університету “Острозька академія”.
1 Проіснували в деяких церквах до ХІХ ст., коли їх замінили уписи в окремих, “родинних”
паперових блокнотах.
2 Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець ІХ – початок ХVІ ст. Склад,
суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. – Львів, 2000. – C.26-68.
3 Яковенко Н. Українська шляхта з кінця ХІV – до середини ХVІІ століття. Волинь і Цен-
тральна Україна. – Київ, 2008.
480
Сіверщини4. Здійснені спроби встановити генеалогічні дерева князів Федора
Любартовича та Острозьких5.
Винятково цінним, але ще не дослідженим, є диптих Святоуспенського чо-
ловічого монастиря в с. Уневі на Львівщині. Обитель ця – одна з найдавніших в
Галичині. Існувала вже в часи Галицько-Волинської держави, тоді іменувалась
“великою лаврою”. Це видно з переписаних тут у 1307 р. “Пандектах” Антіо-
ха6: “Въ лѣт ҂ѕ. ѡт єі мсцѧ. июнѧ въ. ві. днъ мчнцѣ. акоулины. и ѽца онофрьѩ.
кончашасѧ кьнигы сиѩ. рабоу бью маръкови мнихоу прозвоутєроу ѥмоу со-
ущю вєликыѩ лавры прчстыѩ бца на оуспѣхъ и спсньѥ дши и тѣлоу ѥго. и
всѣмъ починающїмь и троудолюбьзно. и хвалоу и пѣньѥ въсылающє ѽцю и
сноу и стомоу дху и нынѧ и присно и оу вѣкы вѣкомъ а[минь].
Помѧни ги доушю оусопших рабъ своих. мєлєнтьѩ. ѥфросина. стефана.
ѥфрѣма. настасьѥ. марфы. ѥвгиньѣ. ѥвдокьѣ дмитрьѩ. иѩкова.”7.
Виняткове значення обителі в ХІV ст. підтверджує факт уточнення місця
надання грамоти короля Ягайла 13 жовтня 1395 року “в Глиняніх, за Львовом
чтири мили, против манастиря Унейова”8.
Маргінальні записи згаданого рукопису фіксують існування в Унівському
монастирі в ХV ст. школи. Так, одну т. зв. руку Дамаскина намалював дяк Ан-
тон, другу “…писаль Есипъ”9. За документами 1445 р. відомий Humen Iosip
pop Czyrnez de Unyew10. На іншій сторінці міститься прохання до Бога допо-
могти навчити “бѣдунова меншаго иванка”11, який походив з с. Кописна біля
4 Русина О. Сіверська земля у складі Великого князівства Литовського. – Київ, 1998.
5 Мицько І. Монастирські пом’яники про походження ктитора Унівського монастиря князя
Федора Любартовича / І. Мицько // Статті, написані після вигнанання з Інституту украї-
нознавства НАН України. – Львів, 2000. – С.3-5; Його ж. Князь Любарт та його родина /
І. Мицько // Старий Луцьк. – Вип.2. – Луцьк, 2006.– С.42-52; Його ж. Правові підста-
ви володіння князем Любартом спадщиною Романовичів / І. Мицько // Старий Луцьк.
– Вип.5. – Луцьк, 2009.– С.34-40; Його ж. Синодики монастирів як унікальне джерело
української генеалогії: князі Острозькі // Статті. – С.9-17; Його ж. Загадки родоводу кня-
зів Острозьких / І. Мицько // Острозький краєзнавчий збірник. – Вип.4. – Острог, 2010.
– С.3-9.
6 Про ідентифікації Богородичного монастиря з відповідними храмами у Володимирі-
Волинському, Києві чи Синевідську див.: Панькевич І. Пандекти Антіоха 1307 року /
І. Панькевич // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – Т.123/124. – Львів, 1917.
– С.2-3. Малоймовірно, що тут йшлося про резиденцію перемишльського єпископа Свя-
тоуспенський монастир на околиці Перемишля Вілчі. Він відомий з 1393 р. (Fenczak A.-S.
Sytuacja wyznaniowa w Przemyślu za Wladysława Jagielly (wybrane problemy) / A.-S. Fen-
czak // Polska-Ukraina. 1000 lat sąsiedztwa. – T.1. – Przemyśl, 1990.– S.107, 127).
7 Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького. – Ркк 48. – Арк.306-306 зв. По-
минання розміщене на колись незаписаній сторінці 306 зв. Після її підклеєння до обкла-
динки воно було переписано на арк.306, в кінці вихідних даних, з дописом літер “минь”
та іменем “максим”. Рукопис зафіксований у найдавнішому збереженому інвентарі біблі-
отеки Унівського монастиря 1747 р. як “Pargaminowa Xiązka Antion” (Візитація Унівсько-
го монастиря 1747 р. // Лавра. – Львів, 1999. – Ч.3. – С.31).
8 Zbiór dokumentów małopolskich / Wyd. Sułkowska-Kuraś I., Kuraś S. – Warszawa, 1973. –
Cz.6. – S.132-133.
9 Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького. – Ркк 48. – Арк. лѳ.
10 Akta grodzkie і ziemskie. – Lwów, 1889. – T.14. – S.168-169, 170.
11 Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького. – Ркк 48. – Арк.1.
481
Перемишля12.
Унівський монастир продовж віків, до закриття у 1790 р. був головною
обителлю Львівщини, впливовим релігійним та культурним центром. Від кінця
ХVІ ст. тут часто перебували львівські владики13.
До наукового обігу Унівський диптих увів Антон Петрушевич у 1849 році.
Він же виготовив декільком дослідникам копії окремих фрагментів найдавні-
шої частини пам’ятки. Наприкінці ХІХ ст. суботник у складі книгозбірні Га-
лицького митрополита Михайла Левицького (†1858) потрапив до бібліотеки
при львівському Святоюріївському соборі. Звідти надійшов до Церковного му-
зею, а відтак – до Національного музею. Його повернули 1930 р. до Унева, до
новопосталого студитського монастиря14. Синодик вивчав Юрій Процюк, коли
в 1936 р. писав свою історію обителі15. На основі зібраних тоді матеріалів він
згодом, у 1955 р. написав кандидатську дисертацію16.
Директор Національного музею Іларіон Свєнціцький в міжвоєнний пері-
од готував для публікації каталог рукописів збірки, для якого зробив декіль-
ка варіантів опису Унівського синодика. Можливо, що він же скопіював його
найдавнішу частину. Принаймні, у кандидатській роботі Ю.Процюка, якому
І.Свєнціцький допомагав її писати17, є світлини новітньої копії поминання кня-
зів Федора Любартовича та Ольгерда18.
Після закриття радянскою владою монастиря в 1950 р. цінніші церковні
речі мешканці села сховали у себе і повернули після відновлення обителі в
1990 році. Невідомо, чи хтось взяв тоді диптих. Правдоподібно, його знищили
компартійці та комсомольці, коли в 1952 р. в монастирській церкві спалили
12 Ще раніше, 1408 р. король Ягайло надав біля Перемишля городище Кописно та Святопо-
кровську церкву Йосифу Бєдуну (Акты Южной и Западной Руси. – Т.1. – С.-Петербург,
1863. – С.6). Правдоподібно, “менший Іванко” ідентичний з його сином Малом, співлас-
ником Кописна в 1415 р. (Zbiór dokumentów małopolskich / Wyd. Sułkowska-Kuraś I., Ku-
raś S. – Warszawa, 1970. – Cz.5. – S.153; Akta. – T.13. – Lwów, 1889.– S.95; Boniecki A.
Herbarz Polski. – Cz.1. – T.11. – Warszawa, 1907.– S.125).
13 Див.: Мицько І. Святоуспенська Лавра в Уневі (кінець ХІІІ – кінець ХХ ст.). – Львів, 1998.
14 В первісній інвентарній книзі рукописів Національого музею у Львові занотовано на
арк.1: “N3 F Пом’яник уневський ХVІІ / ХVІІІ ст. З Унева 38, 6/Х 1930 р видано о. ігуми-
ну Климентію прп. (не повернуто). (з церк. музея). Надійшло в 1907 р. з цер. музея”.
15 Prociuk Jerzy. Dzieje opactwa uniowskiego od założenia do unii brzeskiey w r.1595. /Mono-
grafi a/. Lwów, lipiec 1936. // Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Сте-
фаника. – Віділ рукописів (далі – ЛННБУС) – Ф.5. – Оп.1. – Спр. 1637 ІІ.
16 Процюк Ю. Історія Унівської архімандрії від її заснування до скасування. – Львів, 1955.
– Т.1 – 2. – стор.169+237. Машинописний примірник роботи зберігався у Львові, у о. Ро-
мана Процюка. З його ласкавого дозволу я мав можливість зробити ксерокопію.
17 У вступі до монографії він йому дякує “за цінні поради і вказівки під час архівних роз-
шукувань” (Процюк Ю. Історія. – Т.1. – С.V).
18 Там само. – Т.1. – С.54, 65. Виконані копії грецизуючими літерами. На другому поми-
нанні сфотографована нумерація при іменах, які Ю. Процюк намагався ідентифікувати.
На оригіналі цього, зрозуміло, йому б не дозволив зробити керівник роботи І. Свєнціць-
кий. Ці світлини надруковані в роботі: Мицько І. Святоуспенська лавра. – С. 14, 13 (без
нумерації). Наприкінці другого тому роботи вказано, що її коригував редактор журналу
“Православний вісник” у Львові Й.Ф. Оксіюк, а фото виконав В.Г. Рибак.
482
чернечу бібліотеку19.
Увів цю пам’ятку до наукового обігу львівський історик Антон Петруше-
вич, написавши 1849 р. в Уневі історичний нарис про Унівську обитель. За
ним, перші чотири аркуші диптиха, в яких зафіксовані найдавніші поминання,
були долучені до розпочатого на початку ХVІІ ст. суботника.
Дослідник наголошував, що багато цікавих відомостей запозичив “изъ
памѧнника тоѧже обители, переписанного изъ древнѣшого подлѣнника, изнова
въ листь при конци ХІІІ столѣтіѧ. Начальніи четири листы помѧнника сего, по
всей вѣроѧтности обвѣтшалы, суть переписанны при конци минувшего вѣка20,
и на нихъ читаютсѧ имена господствующихъ королей полскихъ вмѣстѣ съ име-
нами ктиторей и благодѣтелей монастырѧ съ уписами ихъ родовъ.
И такъ на первомъ листѣ, подъ выставленнымъ общемъ заглавіѧмъ: “По-
мяни Господи усопшихъ рабовъ твоихъ благовѣрныхъ царей, князей, Пановъ,
благодѣтелей святіѧ обители сеѧ” – при имени Ѳодора писанному краскою,
находитсѧ короткаѧ приписка въ ѧзыцѣ полскомъ: “Князь Любартовичь
первый основатель монастырѧ Уневского 1400 года”. На второмъ листѣ по-
мянника естъ вписанный, съ прибавленнымъ на сторонѣ 1400 годомъ: “Родъ
князѧ Ѳодора Любарта”. Первые имена въ уписѣ: Ѳедора (самого князя – А.П.)
Димитріѧ (его сына †1449 – А.П.21) Агрипины и Анастасіи (кажетсѧ имѧ жены
или дочерей Ѳеодора – А.П.) суть писаны краскою, слѣдующіѧ по нихъ 32 име-
ни черниломъ: при имени Доментіѧна въ родѣ князѧ Ѳеодора отмеченно, что
онъ былъ “Еромонахом”22.
… Въ уписѣ князя Ѳеодора Любартовича чтутсѧ еще слѣдующіѧ имена:
Симеѡна, Георгіѧ, Василіѧ, Михаила, Софіи, Андреѧ, Іакова, Іоанна
Kосмы, Павла, Ѳеѡдора ІІ, Євфеміи, Ѳеодора (ІІІ), Ѳомы, Исидора, Іоанна (ІІ),
Тита, Глѣба Іоанна (ІІІ) Ѳомы (ІІ) Василіѧ (ІІ) Маріи, Григоріѧ Ѳедора (ІІІ)
Антонія Бориса Василіѧ (ІІІ) Маріи (ІІ) Антоніѧ (ІІ) Дометіѧна Єромонаха
Леонтіѧ Георгіѧ (ІІ)23
Дослідник вважав, що “доказательством къ тому, что обитель Уневская
была основаннаѧ литовскимь кнѧземъ а именно Ѳеодоромъ Любартовичемъ,
послужитъ намъ тое обстоятелство, что в помянникѣ уневскомъ скоро по родѣ
князя Феодора, следують уписы князя Ольгерда, князя Ольгимонта, и князя
19 Мицько І. Святоуспенська лавра. – С.106.
20 Тобто, ХVІІІ століття. До слова, копіювання тоді Унівського синодика може бути
пов’язаним з такою подією. 25 липня 1776 року в Уневі відбулась перша в Галичині капі-
тула василіянського чину. На ній було, зокрема, звернено особливу увагу на увіковічнен-
ня пам’яті померлих братів. Крім обов’язкового внесення їх імен до монастирських дип-
тихів, вони мали записуватись і на спеціальних таблицях, які вивішувались у захристіях.
Тут і надалі тексти рукописів передаю з повним збереженням авторського написання.
21 Тут А. Петрушевич підтримує безпідставне твердження К. Нєсєцького про існування у
Любарта сина Дмитра (Niesiecki K. Herbarz Polski. – Т. 8 – Lipsk, 1841. – S.235).
22 Ці і наступні цитати з роботи А.Петрушевича подаю за рукописом (ЛННБУС. – АСП-
792/п.74. – Арк.1зв.-2) та публікацією (Петрушевич А. Историческія извѣстія о древней
архимандріи чину св. Василія В. в селѣ Уневү округа Золочевского / A. Петрушевич //
Пчела. – Львовь, 1849. – Ч.12.. – С.254).
23 ЛННБУС. – АСП-792/п.74. – Арк.2зв.= Петрушевич А. Историческія извѣстія. – С.256.
Римські цифри при іменах позначають кількість ідентичних антропонімів.
483
русского Лва, ѧко сродниковъ основателѧ монастыря. Известно что Ольгердъ
былъ стриемъ Федора Любартовича, для чего и родь Олгердов внесено въ
помянникъ. Имена Глѣба, Данила и Георгіѧ суть писанны краскою, прочіи
чернѣломъ; при имени Евстафіѧ, Герасима, Харлампіѧ, Елисеѧ и Феодосіѧ
чтетсѧ слово “инокы” т.е. тіи Олгердовичи были монахами.24
Тіло Александры погребенное спочиваетъ въ монастырі Уневскомъ, быть
можеть, что для того внесеннный родъ Олгимонтовичей до Уневского помян-
ника. Въ уписѣ князя Олгимонта чтутсѧ съ начала слѣдующіи мужескіи име-
на: Михаила, Іоанна, Андреѧ, Александра, Василіѧ, Ѳеодора, Георгіѧ и проч.
а женскіѧ: Анастасіи, Агрипины, Марины, Маріи, Анны, Александры и проч.
Между прочими именами упоминается имя Макаріѧ митрополита, и кажетсѧ
менѣ, что то есть митрополитъ кіевскій тогоже имени первый съ прозваніемь
Чортъ убытый Татарами 1497 года”25.
“Родъ князей Рогатинскихъ”. В том родѣ имя первое Михаила и Марии
писаны краскою, Константина, Ѧкова, Елены, Ѳеодора, Савы и проч. чернимъ.
“Родь пановъ Лагодовскихъ”.
“Родь пановъ Балабановъ”;
“Pодь пановъ Олѣзаровъ Шиловича Старости Луцкого (см. Niesiecki
Korona Polska t.III, с.453). Въ томъ родѣ первое имя Захаріи Олѣзара отмѣчено
краскою. Іоанна, Симеона, Анны, Матроны, Юлиты, Василіѧ, Лазара и проч.
черниломь”.
“Родь пановъ Гулевичовъ Дублятицкого” О томъ древномъ русскомъ родѣ
вь Волынской области пишетъ такожъ Niesiecкi (т2, стр.381) Из тогоже роду
былъ Сыльвестер Гулевичъ Воютинскій Владикою Перемискимъ 1636 года”.
“Родь Митковь Вь томь уписѣ чтетсѧ первое имѧ Александры инокинѣ,
потомь Василіѧ і Григоріѧ, при прочихь именахь Виссаріона, Іоанна и Елисеѧ,
прибавлено что оньи были Еромонахамь”.
[Тут розташовувалось поминання роду князя Льва, яке дослідник згадав в
іншому місці26]
“Родь Пановъ Богдановь” Первіе имена въ томь родѣ суть: Іоанна, Симео-
на, Матѳеѧ; чтутсѧ такожъ полскіе имена Ѧдвиги и Войцеха”.
По сих уписахь, следуетъ поминаніе или уписъ общій Ієромонаховъ и
монаховъ обители Уневской, межи которыми приводитсѧ имя Михаила сь при-
пискою, что онъ былъ князем (Princeps).
Въ остальной части помянника, хотя неполной на сохранившихсѧ еще 103
листах, чтетсѧ несколько сотокь тысѧчей рожныхъ именъ и прозвищъ…”27.
24 ЛННБУС. – АСП-792/п.74. – Арк.3-3зв.= Петрушевич А. Историческія извѣстія. – С.260.
25 ЛННБУС. – АСП-792/п.74. – Арк.4-4зв.
26 ЛННБУС – АСП-792/п.74. – Арк.5 = Петрушевич А. Историческія извѣстія. – Ч.12. –
С.275.
27 ЛННБУС – АСП-792 /74. – Арк.27-27 зв. Коротко переказав ці відомості А. Петрушевич
ще у 1874 р. (Сводная галицо-руская летопись с 1600 по 1700 год. – Львовь, 1874. – С.24-
25). Прив’язав А. Петрушевич основну частину синодика до початку ХVІІ ст. тому, що
перший датований упис в ній походить з 1608 р. (Там само. – С.26). На той час рукопис
зберігався у львівській митрополичій бібліотеці під сигнатурою Н. ХІV (Там само. –
С.27).
484
З відомостями А.Петрушевича частково співпадає перший варіант опису
найдавнішого Унівського синодика, виконаний І. Свєнціцьким для каталогу
рукописів Національного музею (в ньому чомусь відсутні Митки, і виписані
цікаві з філологічної точки зору імена):
“Ркп ч.3 фоліо. Пом’яник Унівського монастиря” “Л.1 Королів, князів і па-
нів польських основників монастиря від 1400 до 1772 р. л.2 Князя Феодора
Любартовича, “ Олгерда. л.2 об. Князей Рогатинських. Панов Лагодовських.
Панов Балабанов – Александра, Васілія, Адама Георгія. л.3 Панов Олѣзаров
Шиловича, старости луцкого Панов Гулевичів Дублянського. л.3 об Родь кня-
зя руского Лвіа Даниїла Лва Георгія Димитрія (стовпець1:Параскевію, ст.2
Єлиvтерію). Родь князя Олгимонта (с.4: Вовдотію). Родь панов Богданов …
(Валентіа, Ѩдвѣгу, Войцеха). л.4 Ієросхимонахов и монахов”28.
У публікаціях дослідників містяться дані, які доповнюють опис різних
частин найдавнішого диптиха, здійснений А. Петрушевичем. Так, С. Пта-
шицький, на підставі надісланої йому З. Люба Радзімінським копії синодика,
уточнював: “Это рукопись ХVІІІ в., составляющая несомненно список с болеее
древней. На первом листе читаем “Помяни Господи оусопшихъ рабовъ Твоихъ
Благовѣрныхъ Князей панов Благодителей стыя Обители сея. Владислава –
При этом написано: Jagiello, ten dal przywilej na dobra Uniowie 1401.
Ѳеодора – xzę Lubartowicz, pierwszy fundator tego monasteru Uniowskiego
Ao 1400. Zygmunt August potwierdził prawa 1554.
Stefan 1564 (?)
Wladyslaw IV, 1634, и т.д.”
Поминнання Федора Любартовича неодноразово передруковувалось. Це
зробив К. Стадніцкі у 1853 р., навівши польський переклад та факсимілє29,
З. Люба-Радзімінські у 1906 р., надрукувавши польський переклад30, С. Пта-
шицький у 1907 році31.
За світлиною копії з дисертації Ю.Процюка, воно мало такий вигляд
(товстим шрифтом виділені червоні літери, наявні на літографії у виданні
К.Стадніцького):
РОДЪ КНѦЗІА ѲЕДОРА ЛОПАРТА
Феѡдора Димитріѧ Агрипину Анастасію
28 У 1970-х рр. Віра Свєнцінька, донька Іларіона Свєнціцького, дозволила його скопіювати.
Правдоподібно, на остаточний варіант цього опису покликається Ю. Процюк (Історія. –
Т.1. – С.91) “Пом’янник зібрано і оправлено за наказом митр. Михайла Левицького. Упо-
рядкування і пагінація – праця А. Петрушевича (Див. І. Свєнціцький. Опис Унівського
Пом’янника, АЛМ, рук. N3)”. Про оправлення диптиху та його упорядкування в первіс-
ному варіанті опису не згадано.
29 Stadnicki K. Synowie Gedymina. – Lwów, 1853. – T.2. – S.171. вклейка після с.260. Тут
перші літери всіх імен червоні.
30 Radzimiński-Luba Z. Monografi a xx. Sanguszków oraz innych potomków Lubarta Fedora Ol-
gierdowicza x.Ratenskiego. – T.1. – Lwów, 1906. – S.18, 19.
31 Куник А.А. Дополнения к стр. 73, 136, 137, 140 / А. Куник// Болеслав Юрий ІІ, Князь всей
Малой Руси –Санкт-Петербург, 1907. – С.203-204.
485
Симеѡна Георгіѧ Василіѧ Михаила
Софію Андреѧ Ѧкова Іѡана
Косму Павла Ѳеѡдора Єvфтимію
Ѳеодора Ѳому Ісидора Іѡана
Тита Глѣба Іѡана Ѳому
Василіѧ Марію Григоріѧ Ѳеѡдора
Антоніѧ Бориса Василіѧ Марію
Антоніѧ Дометіѧна єрд. Леѡнтіѧ Геѡргіѧ
Розшифрувати перші чотири імені цього поминання дозволяє інше, з сино-
дика середини ХV ст. Преображенського монастиря на історичній Перемишль-
щині32 (тепер с. Спас Старосамбірського району Львівської області).
А се
й
оупи
с
. Кнѧ
з
фе
д
уш
ч
ака любо
р
товича.
омѧни (так – І.М.) ги дша раб свои
х
, кнѧ
з
/ Феѡ
д
ра любо
р
товича княгиню
є
г
. настасіа. М
р
. семиѡ
н
. о
т (?) сѡфїи. ан
д
рѣa. іѡна. іѡна Андре
й
. козмы. павла.
феѡ
д
. феѡ
д
ра сидора іѡ
н
а іѡ
н
а тимо
ф
. глѣба. іѡ
н
а іѡ
н
а фомы васіліа. м
р
. фѡмы
ѡле
к
сѣѧ агапона
Після перерахованих померлих митрополитів друга група імен містить по-
минання Прокопія, правдоподібно, Ґедиміна (або батька його матері), дружину
останнього – Левоніду, матір Любарта; самого Любарта та його дружину Агри-
піну; синів Любарта (зокрема, Лазаря та Семена від іншої дружини, Ольги);
княгиню Ольгу. Після Левоніди вписана якась Василіса33.
Отже, перші чотири імені в унівському поминанні належать Федорові (Лю-
бартовичу), його батькові Дмитру (Любартові), Агрипінні (дружині Любарта),
Анастасії (дружині Федора Любартовича)34.
Давно відоме дослідникам і поминання роду князя Ольгерда (†1377), яке за
фотографією копії має такий вигляд:
Глѣба Димитріѧ Евфимію Юліѧну
Михаила Геѡргіѧ Іѡана Димитріѧ
Геѡргіѧ Андреѧ ѳеѡдора Константіѧ
Іѡана Симеѡна Михаіла Глѣба
Константина Геѡргіѧ Іѡана Марію
Льва Панкратіѧ Геѡргіѧ Бориса
Даниїла Симеѡна Марію Єродіона
Іуліана Евстафіѧ ін. Герасима ін. Харлампіѧ ін.
Єлисеѧ ін ѳеодосіѧ ін. Афанасіѧ Евстафіѧ
Александра Антоніѧ Андреѧ Анну
Іѡана Ѧкова Іѡсифа Ісаакіѧ
32 Мицько І. Правові підстави володіння князем Любартом спадщиною Романовичів // Ста-
рий Луцьк.-Луцьк, 2009. – Вип.5. – С.34-36. Це є список середини ХVІ ст. синодика сере-
дини ХVст. (Кириличні рукописи у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефа-
ника НАН України. Каталог. – Т1. – ХІ-ХVІ. – Львів, 2007. – C.339-340).
33 ЛННБУС. – АСП 266. – Арк. 1-3. Товстим шрифтом виділяються літери, написані в ори-
гіналі червоним чорнилом.
34 Автор впису родини Федора Любартовича (або ж якийсь з переписувачів цього поминан-
ня) на свій лад погрупував імена як в першому рядку, так і в стовпчиках.
486
Сильвестра Симеѡна Созонта Софію
Екатерину Єлену Евгенію Евфимію
Даниіла Дионісіѧ Димитріѧ Домну
Акиндида Гликерію Лукіѧна Евгенію
Агафію Евфемію Никифора Аврааміѧ
Марка Пелагію Зіеновію Агрипіну35
Упис передрукували З. Люба-Радзімінські у 1906 р. (в польському пере-
кладі36) та С. Пташицький у 1907 році37. Без залучення ще неопублікованих по-
минань русько-литовських родів, які зберігаються в збірках Росії, атрибутувати
його осіб неможливо38.
Ізидор Шараневич в своїй монографії 1863 р., говорячи про Ольгемунто-
вичів-Гольшанських стверджує, що “Петрушевич удѣлил мнѣ зъ своего палео-
графического списку еще слѣдующие имена, принадлежащие тому роду: Кня-
зей Михаила, Константина, Сметріяна Острогского (?), Іоана, Андрея, княгинѣ
Анастазіи (?), Агрифины (?)”39.
На жаль, не вдалось віднайти копії цього поминання. Судячи з наведеного
фрагменту, воно дещо відрізняється від поминань роду, збережених у інших
синодиках, Семена Юрійовича Гольшанського в Дерманському та Дубенсько-
му40 диптихах чи окремих гілок цього роду в складі поминань інших князів в
cуботниках Києво-Печерської лаври41.
Впадає в очі та обставина, що поминання на аркушах найдавнішого Унів-
ського диптиха розставлені не в хронологічному порядку. Цьому може бути
таке пояснення. Всі вони недатовані, тому упорядник диптиху не знаючи, до
якого часу їх відности, скопіював всі підряд. Переписав він або з довільно піді-
браними грамоток, або з монастирського напрестольного Євангелія. У таких
книгах за давньою традицією увіковічували осіб, які надавали обителям зе-
мельні наділи чи податі. Записували їх в різний час, на вибраних пустих місцях
рукопису. Так, як це можна побачити у відомому Лавришівському Євангелії по-
чатку ХІV століття42. Відомо, що 1610 р. в Уневі було старовинне “еванъгелие
паргаминовое писаное, аксамитомь бурнатьнымь критое, срибром оправное,
35 Мицько І. Святоуспенська Лавра. – С.13
36 Radzimiński-Luba Z. Monografi a xx. Sanguszków oraz innych potomków Lubarta Fedora Ol-
gierdowicza x.Ratenskiego. – T.1. – Lwów,1906. – S.44.
37 Дополнения. – С.204.
38 Це не вдалось зробити Ю. Процюкові (Історія. – Т.1. – С.65-67).
39 Шараневич И. История Галицко-Волынской Руси. – Львов, 1863. – С.34.
40 Древние волынские православные “помяники” // Девятисотлетие православия на Волыни.
– Почаев, 1892. – Кн.4. – С.595-596 = Державний історико-культурний заповідник м. Ост-
рога – N КН-961. – Арк. а зв.-аі зв.; Інститут рукопису Національної наукової бібліотеки
України ім. В.Вернадського. – Ф. 8. – N19 М/175. – Арк.3 зв.-4.
41 Голубев С.Т. Древний помянник Киево-Печерской Лавры (конца ХV – и начала ХVІ ст.)
// Чтения в Историческом обществе Нестора Летописца.-Киев, 1892. – Кн.6. – С.74. По-
менник Введенської церкви в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Публікація ру-
кописної пам’ятки другої половини ХVІІ ст. / Лаврський альманах. Спецвипуск 7 / Упо-
рядкування та вступна стаття Олексія Кузьмука. – Київ, 2007. – C.21, 23.
42 Восточнославянкие и южнославянские рукописные книги в собраниях Польской Народ-
ной Республики. / Составитель Я.Н.Щапов – Т.1. – Москва, 1976.– С.79-82.
487
местцами злотисьтые штуки”43.
Отож, в найдавнішій частині Унівського синодику записані такі роди:
князя Федора Любартовича, князя Ольгерда, князів Рогатинських, панів Ла-
годовських, панів Балабанів, луцького старости Олізара Шиловича, панів Гу-
левичів Дублянських, Митків, руського князя Льва, князя Ольгимонта, панів
Богданів. В своєму нарисі та кандидатській роботі Ю. Процюк44 ще згадує впи-
саних після роду Балабанів Шептицьких45.
Всі пераховані в найдавнішому синодику Унівського монастиря роди та їх
протопласти були відомими особистостями свого часу.
Князь Федір Любартович
Федір (Федушко), очевидно старший син Любартавыд княгины Оль-
ги, перебрав після смерті батька Волинь. Він став останнім галицько-волин-
ським князем. Збереглась низка грамот, в яких він фігурує то як великий князь
(бл.1385 р.), то як луцький князь (1386 р.), то як володимирський князь (1387 р.).
Проте панування його тут було недовгим. У 1388 р. луцьке князівство король
Яґайло передав Вітовту. У 1393 р. Федір Любартович отримав від свого дво-
юрідного брата, короля Яґайла, сіверське князівство. Надалі його відносини
з коронованим родичем погіршились, князь навіть був змушений втікати до
Угорщини. Однак згодом наступило замирення і десь після 1398 р. Федір по-
вернувся. Замість Волині та Сіверщини князь отримав маєтності на Підгір’ї:
Жидачівську землю, Стрийський, Шидлівський і Джурівський (біля Заліщик),
Устецький повіти. Розташовувались володіння при важливому військово-тор-
говельному тракті, що тягнувся обабіч Дністра. Як син Любарта, Федір не по-
лишав надії вернути собі бáтьківщину, свідченням цього є уживаний ним титул
володимирського князя. І хоч Унів не входив до маєтностей Федушка Любарто-
вича, яко найвищий після короля високородний достойник в краї, він перебрав
над ним патронат. Князь Федушко супроводжував Київського митрополита
Кипріяна в його поїздці по Галичині у 1405 році. Він же брав участь у відомій
битві з хрестоносцями під Грюнвальдом 1410 р., перебуваючи в королівському
почті. Згодом “Федушко, любимий брат короля”, часто гостив на дворі Яґайла
у Кракові. Помер князь у липні місяці 1431 року46.
Князь Ольгерд-Дмитро Гедимінович (*бл.1307- † травень 1377)
Князь вітебський (до 1327-1351), великий князь литовський (1345-1377).
Тричі одружувався: з незнаною за іменем литвинкою, донькою вітебського
князя Ярослава Михайловича, донькою тверського князя Олександра Михай-
ловича Уляною47. Від них мав багато дітей, 13 синів та 9 дочок48.
43 Петрушевич А. Сводная. – С.521.
44 Процюк Ю. Історія. – Т.1. – С.95 з поясненням: «Цей рід вписано тут пізніше, при кінці
ХVІ ст.».
45 Prociuk Jerzy. Dzieje. – S.58.
46 Мицько І. Монастирські пом’яники. – С.3-5.
47 Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. – Біла Церква. Видавець Олександр
Пшонківський, 2006. – С.613-614.
48 Там само. – С.630-642.
488
“Князі” Рогатинські
Ще в середині ХVІІ ст. у перемишльських актових кни-
гах ніби -то були документи про їх предка “Богдана, великого кня-
зя Русі”49. Однак офіційно ніхто у цьому дуже великому роді не іме-
нувався князем, хоч протопластою став Богдан-Михайло, засновник
бл. 1349 р. Молдовської держави. Його ім’я стоїть першим у вписі Рогатин-
ських.
Серед нащадків воєводи Богдана непересічною постаттю був Волчко Пре-
служич Рогатинський, який у 1411-1412 рр. займав впливову посаду старости
у Галичі. У 1415 р. він, як “пан і дідич Рогатина”, перетворив своє село Фили-
повичі на місто, надаючи йому нову назву – Рогатин. Таке самотитулування
боярина, заснування міста ним, небагатим феодалом, та надання йому герба
(унікальний для тогочасного Польського Королівства випадок!)50; видання
фундаційної грамоти у Львові, столиці Руського князівства51 – все свідчить
про високородні амбіції Волчка. Очевидно, насамперед завдяки походженню
його син Івашко Богдан Преслужич Рогатинський зміг взяти за дружину онуку
великого князя київського Володимира Ольґердовича Овдотью52. Він же про-
славився під час оборони 1432 р. Олеського замку від поляків. Його близькими
родичами були Гулевичі.
Пани Лагодовські
Відомий в Галичині рід53, добра якого межували з унівськими маєтностя-
ми. Шляхтичі були знані своїм патріотизмом, підкреслено декларували своє
“руське походження”. Саме цей рід захищав у ХVІ ст. Унівський монастир від
зазіхань львівських єпископів. Зокрема активним захисником інтересів обителі
став Івашко Ванько Лагодовський54.
Балабани
Закономірним є фігурування у синодику і поминання відомого в Галичині
роду Балабанів55. Шляхтич Макарій Балабан від 1548 р. був світським опіку-
ном обителі, а згодом, висвятившись на львівського владику під іменем Арсе-
нія, намагався його собі підпорядкувати. У 1581 р. Василь Балабан став його
ктитором. У 1597 р. висвячують на Унівського архимандрита Ісаю Балабана.
49 Okolski S. Orbis Polonus. – Vol.1. – Cracoviae, 1641.– P.362.
50 Однороженко О. Родова геральдика Руського королівства та руських земель Корони
польської ХІV-ХVІ ст. – Харків, 2009. – С.28-29. – Мал.40.
51 Царьова Н. Привілеї Волчка Преслужича на надання маґдебурзького права новозасно-
ваному місту Рогатину / H. Царьова // Рогатинська земля: Історія та сучасність. – Львів,
1995. – С.93.
52 Мицько І. Про нащадків воєводи Богдана, засновника Молдовського князівства // Миць-
ко І. Статті. – С.47-49; Його ж. Івашко Преслужич, герой оборони Олеського замку /І.
Мицько // Галицька брама. N12 (72) Олеський замок. – Львів, 2000. – Грудень. – С.16-17.
53 Boniecki A. Herbarz Polski. – T.15. – Warszawa, 1912.– S.161-165; Uruski S. Rodzina. – T.9.
– Warszawa, 1912. – S.244-245.
54 Мицько І. Святоуспенська Лавра. – С.15-16.
55 Boniecki A. Herbarz Polski. – T.1. – Warszawa, 1899.– S.92-93; Uruski S. Rodzina. – Т.1. –
Warszawa, 1904. – S.79-80.
489
Відтак наступні десять років монастир став неофіційною резиденцією львів-
ського єпископа Гедеона Балабана (†1607)56.
Олізар-Федько Шилович
За Олегом Однороженком, він доводився сином Грицькові Шилу Кирде-
йовичу, власникові недалеких від Унева Поморян. Був він ратненським ста-
ростою (1431), холмським (1431 – 1438), красноставським (1433 – 1462) і те-
ребовлянським (1449 – 1462), львівським каштеляном (1434 – 1438), поділь-
ським воєводою (1439 – 1462)57. Натомість Наталя Яковенко вважає його сином
Грицькового брата Гаврила, близького до великого князя литовського (згодом
волинського) Свидригайла58. Однак судячи з унівського поминання, де згаду-
ються Захарій, Іван та Семен, його родовід був дещо інший (хіба що упис ро-
бився при живому батькові). Сам же Олізар теж пов’язав свою долю з князем
Свидригайлом. Після його смерті займав посади володимирського намісника
(1461 – 1486), маршалка Волинської землі (з 1463) намісника великого князя у
Луцьку (1480 – 1486)59.
Пани Гулевичі Дублянські
Відомий в Галичині шляхетський рід, більша частина якого в першій тре-
тині ХV ст. перебралась на Волинь60, яка входила до Великого князівства Ли-
товського, і де православні українці не зазнавали національного та соціального
гніту, як на окупованих Польським королівством землях. Придомок цього роду
походить від назви волинського села Дублян.
Князь Лев
Тут йдеться про Лева Даниловича (*бл.1225/1229 – † бл.1301), князя пе-
ремишльського (бл. 1240 – 1269), белзького (після 1245 – 1269), галицького
(1264 – бл.1301)61. На його честь король Данило іменував новозасноване місто
Львовом. Детальніше про поминання родини цього правителя згодом.
Митки
Можливо, мова йшла про Митка (племінника луцького старости Немирі),
який в 1450р. отримав від волинського князя Свидригайла маєтності коло Во-
лодимира62. Правдоподібно, він згаданий в 1458 р. як слуга Юрія Семеновича
Кобринського “пан Митко воевода подолѧнски”63.
56 Мицько І. Святоуспенська Лавра. – С. 17, 18, 19-20, 26.
57 Однороженко О. Родова геральдика. – С.93.
58 Яковенко Н. Українська шляхта. – С.145, 147.
59 Там само. – С.145.
60 Мицько І. Про нащадків воєводи Богдана, засновника Молдовського князівства // Миць-
ко І. Статті. – С.49; Яковенко Н. Українська шляхта. – С.150-152.
61 Войтович Л. Княжа доба. – С.497-501.
62 Archivum książat Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – T.1. – Lwów, 1887. – S.45; Див.
також: Архив Юго-Западной России. – Ч.1. – Т.6. – Киев, 1883.– С.19-20.
63 Ibidem. – S.50.
490
Богдани
Можливо, що так іменувалось якесь гілка нащадків воєводи Богдана, спо-
ріднена з Рогатинськими та Гулевичами64
Шептицькі
Двоє представників цього відомого галицького роду були унівськими ар-
химандритами – Варлаам у 1668 – 1713 рр. та Атанасій в 1713 – 1746 роках65. За
першого з них між 1666 та 1675 рр. у монастирській друкарні був випущений
суботник для ченців обителей на терені львівської дієцезії66.
І на завершення детальніше розгляну поминання роду князя Лева. У 1849 р.
Антон Петрушевич опублікував його, не відзначивши, що текст розміщений у
стовпцях, і подавши імена не в родовому відмінку, як в оригіналі, а в називно-
му. Лише вказав, що перші чотири імені написані червоною фарбою:
“Даніилъ Левъ Георгій, Димитрій, Арсеній, Василій, Єvстафій, Елена
Никита, Артемій Онофрій, Давидъ, Іаковъ Іоаннъ, Елиvтерій Романъ, Патапій,
Левъ, Макарій, Глѣбъ Софіѧ Аvксентій, Прокопій, Іоаннъ, Ѳеодоръ, Терентій,
Игнатій Агафіѧ, Ѳеодосиѧ, Симеонъ, Аѳанасій, Меланія, Кирилъ, Параскевіѧ,
Силвестеръ, Петръ, Мойсей, Антоній Епископъ Алексій Епископъ, Юліанна,
Климентій”67.
Через п’ять років А.Петрушевич цей текст надрукував у такому вигляді:
“Родь князя рускаго Лва”. Первые четыре имени писаны большими
красными буквами: (Помяни Господи) (Даніила, Лва, Георгія, Димитріа) Арсе-
нія, Василія, Єvстафія, Елену, Микиту, Артемія, Онофрія, Давида, Иакова, Іоа-
на, Елиvторія (sic), Романа, Патапія, (Лва), Макарія, Глѣба, Софію, Аvксентія,
Прокопія, Іоанна, Ѳеодора, Терентія, Игнатія, Агафію, Ѳеодосію, Симеона,
Аѳанасія, Меланію, Кирилла, Паскеvію (sic), Силвестра, Петра, Мойсея, Анто-
нія Епископа, Алексея Епископа, Юлианну, Климента”68.
Розміщення поминання у 4 стовпцях засвідчує виписка Августа Бєльов-
ського, зроблена з оригіналу 12 червня 1851 року:
Rod kniazia ruskago Lwa
Danila Lwa Georgija Dimitrija
Arseniya Wasila Eustafi ja Elenu
64 Ю. Процюк (Історія. – Т.1. – С.94) вбачає протопласту цього роду в діячеві кінця ХV ст.
Богданові Сеньковичу Гойському. Але його нащадки не мали ні прізвища, ні придомку
Богдан.
65 Мицько І. Святоуспенська Лавра. – С.33, 56.
66 Були надруковані три початкові сторінки чернечого суботника, з передмовою та поминан-
нями імен київських митрополитів ХVІІ ст. та львівських єпископів ХVІ – ХVІІ століть.
На пустих сторінках книжечки вписувались поминання єрархів та ченців обителей. При-
мірник з унівськими вписами – ЛННБУС. – БА-294.
67 Цитую за рукописом праці: Львівська національна наукова бібліотека Укра-
їни ім. В.Стефаника. – Відділ рукописів – АСП-792/п.74. – Арк.5. Петруше-
вич А. Историческія извѣстія о древней архимандріи чину св. Василія В. в селѣ Уневѣ
округа Золочевского / A. Петрушевич // Пчела. – Львовь, 1849. – Ч.12. – С.275.
68 Петрушевич А. О Галицких епископах со времени учреждения Галицкой епархии даже
до конца ХІІІ в. / A. Петрушевич // Галицкий исторический сборник. – Львов, 1854. –
Ч.19. – Вып.2. – С.152. Примітка “(sic)” належить А. Петрушевичу.
491
Nikitu Artemi etc.69
Враховуючи вищесказане, можна запропонувати таку реконструкцію
запису:
Родь князя рускаго Лва
Даніил Лва Георгія Димитрія
Арсеніа, Василія, Єvстафія, Елену
Микиту, Артемія, Онофрія, Давида,
Иакова, Іоана, Елиvтерія, Романа,
Патапія, Лва, Макарія, Глѣба,
Софію, Авксентія, Прокопія, Іоанна,
Феодора, Терентія, Игнатія, Агафію,
Феодосию, Симеона, Афанасія, Меланію,
Кирилла, Пасеvію, Силвестра, Петра,
Мойсея, Антонія Еп., Алексея Еп., Юлианну, Климента
Ідентифікацію цих осіб ще ніхто не здійснював. Виходячи з того, що кожна
гілка роду повинна закінчуватися жіночими антропонімами, можна виділити
групу імен чотирьох галицько-волинських правителів на початку, 6 родових
гілок, групу церковних єрархів (якими традиційно завершувались вписи). За-
кінчується поминання роду князя Лева жіночим та чоловічим іменем, можли-
во, поріднених з Романовичами осіб некнязівського походження або ж родичів
автора впису в грамотку чи Євангеліє.
Виглядає на те, що заголовок поминання, з підкресленням руськості Лева
на противагу литовськості згаданих у Унівському синодику Ґедиміновичів, не
оригінальний, і створений якимсь книжником в ХVІІ ст. чи навіть ХVІІІ сто-
літті.
Виділені червоною фарбою перші чотири імені – Данила, Лева, Георгія,
Димитрія – належать правителям Галицько-Волинської держави. Це король
Данило Романович (†1264), його син Лев (†бл.1301). Третя позиція може сто-
суватися короля Юрія Львовича (†бл.1308), менш імовірно, що Болеслава-
Юрія Тройденовича (†1340). Четвертий антропонім швидше за все належить
литовсько-українському князеві Любартові-Дмитрові († грудень 1383 – І пол.
1384 рр.), порідненому з Романовичами через маму Левоніду70. Сумнівно, що
він стосується правителя Галичини в 1340 – 1349 рр. Дмитра Дядька71, який
не був князем і міг бути пов’язаним з династією Романовичів лише по жіночій
лінії.
Із незрозумілих причин тут відсутні Андрій (*бл.1289 – †до 25.05.1325) та
Лев (†до 25.05.1325) Юрієвичі, Болеслав-Юрій Тройденович.
69 ЛННБУС. – Ф.5. – Оп.1. – N І 2392. – Арк.8зв. Хоч імена і згруповані у стовпчиках, за-
писані вони по горизонталі.
70 Мицько І. Правові підстави. – С.36-37.
71 Мазур О. Demetrius Dedko, provisor seu capitaneus Terrae Russiae» (Інститут “старійшини”
у політичному житті Галицької землі другої чверті ХІV ст.) / О. Мазур // Семінарій “Кня-
жі часи”. – Львів, 2002. – С.14-23; Петрик А. Великий галицький боярин Дмитро Детко
та його рід / А.Петрик // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2009. – Вип.13.
– С.33-43.
492
Згадані в Унівському диптисі імена правителів присутні на початку
пом’яника Святоюріївського монастиря у Львові (ведений продовж 1721 –
1763 рр.) “Начало събг омь поминника: Дшъ Блжєнныхъ Ктитѡровъ и Прочїихъ
Православныхъ Хрстіанъ, Зде лєжащихъ и здє Оуписанныхъ Стыѧ Обитєли
сєѧ Помѧни Гди Королѧ Данїила Галицкого: Кнѧзѧ Лва Ижє Львовъ восвоє имѧ
Созда: Въ Лѣто ҂асѯз: Кнѧзѧ Димитрїѧ, Кнѧзѧ Геѡргіѧ”72.
Першу гілку не вдається атрибутувати. У другій згруповані діти Данила
Романовича. Джерела згадують таких з них: Іраклія (ім’я некалендарне73, по-
винно було існувати ще хрестильне), Лева, Переяславу, (невідому за іменем
дружина володимиро-суздальського князя Андрія Ярославовича), Софію, Ро-
мана, Мстислава, Шварна, хлопчика та дівчинку, що померли немовлятами74.
Лише тих, хто мав християнські імена (Роман, Лев, Софія) вдається тут іденти-
фікувати. Інших королевичів немає можливості упізнати, бо нам відомі лише
їх некалендарні антропоніми.
Цікаво, що тут немає антропоніму дружини князя Льва Констанції: можли-
во, його через сто років вже не пам’ятали; при шлюбі угорка могла змінити ім’я
на православне; навмисно не вписали, бо донька короля Бели ІV була католич-
кою. Ім’я Левової дружини відоме лише за створеним в ХІV ст. житієм її рідної
сестри св. Кінги-Кунегунди75 (звідки його взяв польський хроніст Ян Длугош,
від якого його запозичили інші історики)76.
Не фігурують тут відомі з інших джерел діти Юрія Львовича (Михайло,
Андрій, Лев, Марія)77.
Третя гілка має шість чоловічих та двоє жіночих імен: Авксентія, Проко-
пія, Івана, Федора, Терентія, Ігнатія, Агафію, Феодосію. Унікальні для наших
князівських родів до середини ХІV ст. імена Прокопій, Терентій та Ігнатій да-
ють можливість атрибутувати цей рід.
Прокопій в цій гілці – це друге ім’я литовського короля Гедиміна (або бать-
ка його матері)78. Симптоматично, що саме серед сіверських правителів впер-
ше в наших князівських родах з’явлється ім’я Прокопій. На підставі аналізу
печаток В. Янін вважає його першим носієм Ярослава Всеволодовича, черні-
гівського князя у 1180 – 1198 роках79.
72 Диба Ю. [Голос в дискусії] // Семінарій “Княжі часи”. Давній Львів. – Львів, 2003. – С.28,
Останні два імені в іншому порядку.
73 На це звернув у приватній розмові Олександр Майоров.
74 Войтович Л. Княжа доба. – С.496-503.
75 Monumenta Poloniae historica. – Leopolis, 1884. – P.684 (Constancia tradita est Leoni duci
Russiae, que coruscat miraculis in civitate Lwowensi), 716 (domina autem Constantia germana
eius, ducissa Ruthenorum).
76 Перша гілка закінчується іменем Олена. Якщо воно при переписуваннях поминання ви-
падково було пересено сюди з другої гілки, то могло належати угорській королівні. При-
наймні, між цими антропонімами існує символічний зв’язок: Святий Хрест був віднайде-
ний св. Еленою, матір’ю імператора Костянтина Великого (від якого і пішло жіноче ім’я
Констанція).
77 Войтович Л. Княжа доба. – С.511-512.
78 Мицько І. Князь Любарт. – C.43-44.
79 Янин В.Л. Актовые печати Древней Руси Х – ХV вв. – Т.1. – Москва, 1970. – С.123;
Войтович Л. Княжа доба. – С.401. Правдоподібно, що таке ім’я мали і інші тамтешні
493
У зв’язку з цим цікавою для нас є срібна чаша, знайдена під час архе-
ологічних розкопок в Чернігові 1982 року. На ній зображення святих позна-
чені грекомовними підписами: Георгій, Прокопій, (підпис відсутній), Микита,
Дмитрій, Федір80.
Третій у гілці князь – Іван – це, найправдоподібніше, київський володар
Іван-Володимир Іванович81. Його уписали в декількох диптихах серед черні-
гівських князів як “Кнз: Ивана Володимера Ивановича, и Сєстроу єгѡ Єлену
Кїєв’ского”82.
Судячи з другого імені, він може бути тотожним згаданим джерелами пер-
шої третини ХІV ст. правителям. Мова йде про Толактимира (Лактимира), який
з татарами в 1327 р. захопив у Криму м. Солхат83. Правдоподібно, він же, як ки-
ївський князь Klodimirus, 1333 р. склав присягу польському королю Владисла-
ву Локєтку84. А “Року Божого 1338 коло свята Петра і Павла… прийшов князь
руський Лотка (d. Lothka dux Ruthenorum) з вибраним полком своїх вояків до
Вишгороду, до короля угорського Кароля, обіцяючи йому всяку приязнь”85.
Далі йде київський князь Федір, правдоподібно, також чернігівський за
походженням, тотожний згаданому в 1331 р. “Федорові, братові Гедиміна”86.
Переважна більшість дослідників не визнає існування родича литовського пра-
вителя-язичника, бо сприймають його як рідного брата. Але він напевно був
двоюрідний (сином сестри або брата батька) чи зведеним. В останньому ви-
падку невідома історикам княжна, матір Гедиміна могла мати сина Федора від
першого, християнського шлюбу. Судячи зі всього, вона походила з сіверського
роду, який згодом посів київський престол. Завдяки цьому Гедимін і мав право
титулуватись на печатці як “S. DEI GRATIA GEDEMINI LETHWINORUM ET
RUTENOR. REG.” 87
Наступний князь поминання – це Терентій. Він згаданий у київському
пом’янику, після київського князя Іоана та Марії і перед Андрієм, Федором та
Іоаном88. Заслугою Л. Войтовича є гіпотеза про його ідентичність із київським
князем Станіславом, відомим за напівлегендарними білорусько-литовськими
володарі, відомі нам лише за некалендарними, слов’янськими іменами.
80 Коваленко В. Скарб Ольговичів / В. Коваленко // А се єго срєбро. Збірник праць на по-
шану члена-кореспондента НАН України М.Ф.Котляра з нагоди його 70 річчя. – Київ,
2002. – С.127-135. Присутнє тут також рідкісне ім’я Никита є у другій гілці.
81 Грушевский М. Очерки истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца ХІV сто-
летия. – Киев, 1891. – С.449.
82 Поменник Введенської церкви. – С.18.
83 Заметки ХІІ – ХV века, относящиеся к крымскому городу Сугдеи (Судаку), приписанные
на греческом Синаксаре // Записки Одесского общества истории и древностей. – Т.5. –
Одесса, 1863. – С.611, 621.
84 Грушевский М. Очерк. – С.478-479.
85 Грушевський М. Історія України-Руси. – Т.3. – Київ, 1993.– С.132. До сьогодні в Галичині
існує традиція називати Володимира Влодком.
86 Войтович Л. Княжа доба. – С.415-416.
87 Василевский В. Обращение Гедимина в католичество // Журнал Министерства народного
просвещения. – С.-Петербург, 1872. – Ч.2. – С.152.
88 Зотов Р. О черниговских князьях по Любецкому синодику и о черниговском княжестве
в татарское время. – С.-Петербург, 1892. – С. 115-116, 118, 207, 296.
494
літописами89. Львівський краєзнавець Ігор Стрільців підсилив таке припущен-
ня наступними аргументами. Надати українському князеві питомо польське
ім’я могла мати полька. А для “урівноваження” він отримав ще і православне
– Терентій, празник якого в місяцеслові є 10 квітня, напередодні дня цього ка-
толицького святого.
Леонтій Войтович доказав також історичність київського князя Станісла-
ва, на підставі опублікованої А. Кальнофойським згадки про нього серед опі-
кунів Києво-Печерського монастиря, а також реального існування князя Івана
Станіславовича (записаного в Любецькому суботнику)90. Цього, до речі, деякі
дослідники, як, наприклад, Олена Русина, вперто не помічають91.
Хронологічно синхронний з часами київського князя Станіслава є пев-
ний документ із теренів Угорського королівства. У 1408 р. у судовій справі
стосовно марамороського с.Боржанфальви (“Село Боржана”) виступали його
власники Лацко і Драгош. Вони посилались на видану угорським королем Кар-
лом 10 жовтня 1326 року грамоту на володіння цим селом “Станіславові Кня-
зю (Kynezio, Kinizio), синові Лева”. Брати доказували, що були синами Івана
(Ivan), сина Рада, сина цього Станіслава (який мав друге ім’я Боржан)92. Термін
“князь” могло в ті часи означати як особу високого походження, так і керівника
громади волохів, які віддавна осіли на Мараморощині. На сьогодні питання
приналежності згаданого надання “нашому” правителеві залишається відкри-
тим.
Останнє ім’я у згадуваному поминанні роду – Ігнатій – також унікальне.
Воно фігурує серед великих князів чернігівських, фундаторів Києво-Печер-
ської лаври, поряд з князем Станіславом там згадують “Кнз:Схим: Игнатіа”93.
Після двох наступних гілок, де ідентифікувати осіб немає можливості, за-
писані єпископи Антоній та Олексій. Очевидно, мались на увазі українські ми-
трополити часів панування Любарта-Дмитра. Адже спершу очолювали єпис-
копські кафедри Антоній, яких правив у Галичині продовж 1370 – †1390 рр., та
син чернігівського боярина Алексій, у 1352 – 1354 рр. Володимирський єпис-
коп, у 1354 – †1377 рр. Київський митрополит94.
Нічого невідомо про Юліанну та Климентія, записаних наприкінці поми-
89 Войтович Л. Генеалогія династії Рюриковичів. – Київ, 1990. – С.63.
90 Войтович Л. Княжа доба. – С.415. У “Хроніці литовській і жимайтській” серед загиблих
1399 р. на Ворсклі згаданий “князь Глѣбь Станіславович” (Полное собрание русских ле-
тописей. – Т.32. – Москва, 1975. – С.76). Однак це писарська помилка, у всіх інших біло-
руських літописах фігурує смоленський княз Гліб Святославович.
91 Русина О. Псевдокиївські князі ХІІІ – ХV ст. / О. Русина // Русина Олена. Студії з історії
Києва та Київської землі. – Київ. 2005. – С.41-42, 53-54.
92 Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus et civiles / G.Fejer. – T.8. – Vol.6. – Budae,
1837.– P.91-94; Vol.7. – P.197-198; – T.10. – Vol.4. – Budae, 1841. – P.707-710.
93 Поменник Введенської церкви. – С.31; Востоков А. Собрание. – С.578 (з пом’яника київ-
ського Миколаївського монастиря).
94 Блажейовський Д. Ієрархія Київської Церкви (861 – 1190). – Рим, 1990. – С.105, 87. Не
беру до уваги сумнівну згадку в підробленій від імені князя Лева грамоті Перемишль-
ському єпископу Антонію на Лаврівський монастир (Купчинський О. Акти та документи
Галицько – Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХІV століть. Дослідження.
Тексти. – Львів, 2004. – С. 579, 590).
495
нання князя Лева.
Таким чином, аналіз розміщеного в Унівському суботнику поминання роду
Лева Даниловича дає низку цікавих результатів. Насаперед, дізнаємося хрис-
тиянські імена його братів. Ще важливіший політичний висновок, про порід-
нення Романовичів з сіверськими володарями, які наприкінці ХІІІ – в першій
третині ХІV ст. володіли київським престолом. Виглядає, що з тих країв мав
невідому історикам дружину або Лев Данилович, або його син Юрій (†1308)95.
А це дозволяє зрозуміти, яким чином в складі держави Юрія Львовича опини-
лась на початку ХІV ст. Сіверщина та Київщина96.
Аналіз матримоніальних зв’язків також дозволяє пояснити причину ви-
гнання Гедиміном з Києва князя Станіслава-Терентія. Близько 1323 р. поми-
рають сини Юрія Львовича Андрій та Лев, які маючи “кровні” права на Сі-
верщину та Київщину, вочевидь, залишили їх за тамтешньою династією. На
зміну братам приходить син Марії Юріївни поляк Болеслав Юрій Тройдено-
вич, наділений такими ж правами. Водночас головний престол Руси займає
Станіслав-Терентій, судячи з імені, поріднений з польською династією князь97.
Правдоподібно, аби протистояти їхньому союзові і запобігти втраті тих земель
на користь Польського королівства, Гедимін і здійснив виправу на Київ. Фор-
мальним обгрунтуванням цього стало кровне поріднення його з сіверськими, а
відтак і київськими правителями.
Враховуючи надзвичайне значення для нашої історії давніх українських
диптихів необхідно підготувати повне їх зібрання. До такого видання потріб-
но додати диски з електронними кольоровими копіями пам’яток, оскільки без
палеографічного аналізу оригіналів неможливим є точне датування різних
вписів. Насамперед варто опублікувати науковий коментар до найдавнішого
східнослов’янського синодика – пом’яника черніговських князів ХІІ – ХІV ст.98
Ihor Mytsko. THE OLD UNIV COMMEMORATION BOOK
95 Відомі дві його дружини, тверська та куявська княжни (Войтович Л. Княжа доба. –
С.506).
96 Книш Я. Львів у Галицько-Волинській державі / Я. Книш // Історія Львова. – Т.1. 1256-
1772. – Львів, 2006. – С.58-60.
97 Про цей похід див.: Русина О. Київська виправа Гедиміна (текстологічний аспект про-
блеми) // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – Львів, 1996. – Т.231. – С.147-157.
Правда, автор вважає його легендарним.
98 На підставі Любецького синодика, диптихів різних храмів Києво-Печерської лаври (По-
менник Введенської церкви в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Публікація ру-
кописної пам’ятки другої половини ХVІІ ст. / Лаврський альманах. Спецвипуск 7 / Упо-
рядкування та вступна стаття Олексія Кузьмука. – Київ, 2007. – С.17-19, 31) та київського
Святониколинського монастиря (Востоков А. Описание русских и славянских рукописей
Румянцевского музеума. – С-Петербург, 1842. – С.578).
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-58416 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2223-1196 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:33:17Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Мицько, І.З. 2014-03-23T15:35:55Z 2014-03-23T15:35:55Z 2011 Давній Унівський пом'яник / І.З. Мицько // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 479-495. — Бібліогр.: 98 назв. — укр. 2223-1196 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/58416 uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Давній Унівський пом'яник The old Univ commemoration book Article published earlier |
| spellingShingle | Давній Унівський пом'яник Мицько, І.З. |
| title | Давній Унівський пом'яник |
| title_alt | The old Univ commemoration book |
| title_full | Давній Унівський пом'яник |
| title_fullStr | Давній Унівський пом'яник |
| title_full_unstemmed | Давній Унівський пом'яник |
| title_short | Давній Унівський пом'яник |
| title_sort | давній унівський пом'яник |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/58416 |
| work_keys_str_mv | AT micʹkoíz davníiunívsʹkiipomânik AT micʹkoíz theoldunivcommemorationbook |