Родовід Шептицьких за матеріалами Перемишльських гродських і земських актів XVI – першої половини XVIII століття
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
|---|---|
| Дата: | 2011 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2011
|
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/58430 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Родовід Шептицьких за матеріалами Перемишльських гродських і земських актів XVI – першої половини XVIII століття / І. Смуток // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 592-602. — Бібліогр.: 75 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-58430 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Смуток, І. 2014-03-23T16:25:17Z 2014-03-23T16:25:17Z 2011 Родовід Шептицьких за матеріалами Перемишльських гродських і земських актів XVI – першої половини XVIII століття / І. Смуток // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 592-602. — Бібліогр.: 75 назв. — укр. 2223-1196 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/58430 uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Родовід Шептицьких за матеріалами Перемишльських гродських і земських актів XVI – першої половини XVIII століття Genealogy of Shcheptytskys in the data of Peremyshl acta terrestria et castrensia of the sixteenth – first half of the eighteenth centuries Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Родовід Шептицьких за матеріалами Перемишльських гродських і земських актів XVI – першої половини XVIII століття |
| spellingShingle |
Родовід Шептицьких за матеріалами Перемишльських гродських і земських актів XVI – першої половини XVIII століття Смуток, І. |
| title_short |
Родовід Шептицьких за матеріалами Перемишльських гродських і земських актів XVI – першої половини XVIII століття |
| title_full |
Родовід Шептицьких за матеріалами Перемишльських гродських і земських актів XVI – першої половини XVIII століття |
| title_fullStr |
Родовід Шептицьких за матеріалами Перемишльських гродських і земських актів XVI – першої половини XVIII століття |
| title_full_unstemmed |
Родовід Шептицьких за матеріалами Перемишльських гродських і земських актів XVI – першої половини XVIII століття |
| title_sort |
родовід шептицьких за матеріалами перемишльських гродських і земських актів xvi – першої половини xviii століття |
| author |
Смуток, І. |
| author_facet |
Смуток, І. |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Genealogy of Shcheptytskys in the data of Peremyshl acta terrestria et castrensia of the sixteenth – first half of the eighteenth centuries |
| issn |
2223-1196 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/58430 |
| citation_txt |
Родовід Шептицьких за матеріалами Перемишльських гродських і земських актів XVI – першої половини XVIII століття / І. Смуток // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 592-602. — Бібліогр.: 75 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT smutokí rodovídšepticʹkihzamateríalamiperemišlʹsʹkihgrodsʹkihízemsʹkihaktívxviperšoípolovinixviiistolíttâ AT smutokí genealogyofshcheptytskysinthedataofperemyshlactaterrestriaetcastrensiaofthesixteenthfirsthalfoftheeighteenthcenturies |
| first_indexed |
2025-11-25T23:50:46Z |
| last_indexed |
2025-11-25T23:50:46Z |
| _version_ |
1850586164282523648 |
| fulltext |
592
Ігор Смуток*
РОДОВІД ШЕПТИЦЬКИХ
ЗА МАТЕРІАЛАМИ ПЕРЕМИШЛЬСЬКИХ ГРОДСЬКИХ І
ЗЕМСЬКИХ АКТІВ XVI – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТОЛІТТЯ
Шептицькі у XV – XVIII ст. належали до руської шляхти Перемишльської
землі (термін “руський” вживаємо у конфесійному значенні). Поряд з кількома
іншими родами вони творили її еліту, для котрої були властивими активна
участь у суспільно-політичному та військовому житті краю, відносно високий
рівень матеріальних статків, помітний вплив на культурне та церковне життя
тощо. Впродовж двох століть Шептицьким вдавалося поєднувати ці фактори.
Показово, що йдеться не про окремі особистості, не про одне-два покоління, а
про цілий рід, який зумів інтегруватися в суспільно-політичне середовище, де
панувала католицька шляхта, й при цьому зберегти етноконфесійну ідентич-
ність. Безумовно, феномен Шептицьких заслуговує на увагу на часі створення
докладного всебічного дослідження історії цього роду. Така робота потребує
вивчення великого й різноманітного масиву джерел і є справою майбутнього.
Дану публікацію слід розглядати як складову такого дослідження, котра,
спираючись на певний масив історичних документів (акти перемишльських
гроду та земського суду) розглядає генеалогічні аспекти роду Шептицьких, іс-
торію їх побутування в Перемишльській землі у XVІ – XVIII cт. В перспективі,
провівши аналогічні дослідження, оперті на львівські гродські і земські книги
та акти львівської і перемишльської констисторій кінця XVІІ – XVIII cт., можна
підготувати докладну історію роду у давньопольську добу.
Збір та систематизація відомостей до історії родини Шептицьких розпо-
чалися у XVIII cт. Першим таку спробу здіснив К. Несецький. У своїй відомій
праці про польські шляхетські роди та їхні герби він умістив лаконічну довідку
про Шептицьких1. У ній автор згадав Петра і Олександра Захарію та перераху-
вав синів і внуків останнього, зазначивши їхні титули, шлюби. Таким чином,
К. Несецький володів інформацією тільки про найбільш заможне відгалуження
Шептицьких й повністю оминув увагою інші родові гілки.
У XIX cт. праця К. Несецького неодноразово передруковувалася з до-
повненнями та уточненнями. Найбільш відоме видання, що з’явилося у
Лейцигу в 1839-1846 рр., належить Я. Н. Бобровичу. В окремому додат-
ку він подав більш докладні відомості про Шептицьких, однак вони охо-
плюють період другої половини XVIII – XIX cт. Що стосуєтся більш ран-
нього часу, то, на жаль, Я. Н. Бобровичу не вдалося суттєво доповнити та
виправити свого попередника. Вся інформація XVII cт. (для XV –XVI cт.
вона взагалі відсутня) обмежується в нього переліком Шептицьких, котрі брали
* Смуток Ігор – кандидат історичних наук, доцент, Дрогобицький державний педагогічний
університет ім. І.Франка.
1 Niesiecki K. Herbarz Polski. – Lipsk, 1841. – T. VIII. – S. 620-621.
593
участь в обранні польських королів від Владислава IV до Августа ІІ та посіда-
ли в різний час єпископські і митрополичі кафедри2.
В другій половині XIX cт. польська генеалогія продовжує поповнюватися
черговими виданнями-гербівниками. Два з них заслуговують на увагу, оскіль-
ки містять матеріал про Шептицьких. Одне з них належить Адаму Амілька-
ру Косінському, літератору, котрий наприкінці життя зайнявся генеалогією, у
1877 р. він розпочав публікацію кількатомного видання під назвою “Przewodnik
Heraldyczny”. Через два роки Теодор Жихлінський почав видавати свою відому
працю “Złoty księga szlachty polskiej”.
Обидва включили відомості про Шептицьких до першого тому. За змістом та
характером поданої інформації ці публікації вигідно відрізняються від попередніх.
Обидва автори знали про привілей князя Лева, та його підтвердження Казими-
ром IV у 1469 р.; повідомляють про вивід шляхетства Федором Шептицьким
того ж року; перераховують членів роду, котрі, на їхню думку, жили в XV –
XVI cт., правда, висуваючи свої припущення з приводу того, в яких родин-
них зв’язках вони перебували між собою. Обидва сходяться на думці, що всі
Шептицькі так чи інакше походять від Яцька, що жив у середині – другій
половині XVI cт. та його двох синів Юрія і Теодора, кожен з яких започаткував
два окремі відгалуження. Історія останніх викладена включно до представників
сучасного авторам покоління роду, тобто до кінця ХІХ ст.3
Запропоновані А. А. Косінським і Т. Жихлінським історії роду у XVII
– XIX cт., до певної міри, різняться між собою. Співставлення їхніх даних
з нижчевикладеним у статті матеріалом засвідчує більші розбіжності з да-
ними А. Косінського. На нашу думку, Т. Жихлінський володів докладнішою
інформацією та ретельніше її опрацював. Зрештою, він ще повертався до цієї
теми, опублікувавши в п’ятому томі своєї праці генеалогічну таблицю роду
Шептицьких, з правками та змінами4. Втім, маючи в своєму розпорядженні
видання Т. Жихлінського, не варто нехтувати доробком А. А. Косінського.
Останній уникнув кількох помилок, котрих припустився його сучасник. На-
приклад, вірно назвав синів Теодора тощо.
Залишається відкритим питання, щодо джерел, якими послуговувалися
обидва дослідники. А. А. Косінський не робить навіть натяку на те, що саме він
використовував, натомість Т. Жихлінський лишень зазначає, що склав родовід
на підставі “akt ziemskich i grodzkich, oraz metryk stanowych, znayjdujących się
przy wydziale krajewym we Lwowie, metryki koronnej w Warszawie i dokumentów
autentycznych”5. І. Шпитковський вважає, що останній мав у своєму роз-
порядженні нотатки до історії роду Шептицьких, складені графом Іваном
2 Ibidem. – T: Dodatek. – Lipsk, 1844.– S. 425-427.
3 Żychlinski T. Złoty księga szlachty polskiej. – Rocznik I. – Poznań, 1879.– S. 301-306; – Rocznik
V. Poznań, 1883.– Tablice genealogiczne (Szeptyccy); Кosiński A. A. Przewodnik heraldyczny:
monografi e kilkudziesięciu znakomitych rodzin, spis rodzin senatorskich i tytuły honorowe
posiadających. – Kraków, 1877. – S. 605-625.
4 Żychlinski T. Złoty księga szlachty polskiej. – Rocznik V. – Poznań, 1883.– Tablice genealogic-
zne (Szeptyccy).
5 Там само.
594
Шептицьким, батьком митрополита Андрея6. Скоріш за все, саме цей рукопис
ліг в основу статті та родоводу Шептицьких авторства Т. Жихлінського. Про це
свідчить характер поданої інформації. Автор акцентує на супільно-політичній
та військовій діяльності кожного представника роду, в той час як такого роду
інформація практично відсутня у гродських та земських актах та матеріалах
про підтвердження шляхетства Шептицькими, узятих з Крайового комітету.
Якби Т. Жихлінському справді довелося працювати із зазначеними джерелами,
у його праці домінували б відомості про маєткові та судові справи Шептиць-
ких, а не про їхні військові здобутки.
На початок ХХ ст. опрацювання і публікації шляхетських гербівників під-
нялося на якісно новий рівень, фактично сягнувши своєї кульмінації. Це втіли-
лося в реаліації таких багатотомних видавничих проектів як “Herbarz Polski”
авторства Адама Бонєцького та “Rodzina” Северина Уруського. Однак, упоряд-
ковані за алфавітним порядком, вони так і не були доведені до кінця. Праця
А. Бонєцького обривається на 16 томі, доведеному до літери “М”, а С. Урусь-
кого – на 15 томі, доведеному до літери “R”. Таким чином, Шептицькі не по-
трапили до цих видань й їхній родовід не став предметом наукового вивчення.
На початку того ж ХХ ст. з’явилося кілька праць дослідників історії Церк-
ви, що побіжно торкаються даної проблематики. Зокрема, І. Рудович, вивчаючи
біографію та діяльність львівських владик з роду Шептицьких, зупинився на
з’ясуванні їхніх родинних коренів7.
У 1933 р. Іван Шпитковський розпочав публікацію в часописі “Богосло-
вія” розвідку з промовистою назвою “Рід і герб Шептицьких”. Амбітні плани
автора всебічно та вичерпно розкрити історію роду Шептицьких, діяльність
її окремих представників, здавалося б, мали під собою всі підстави. І. Шпит-
ковський добре знав історіографію проблематики, мав доступ до матеріалів
родинного архіву у Прилбичах. Однак, реалізувати заплановане, судячи з усьо-
го, не вдалося. Розпочавши з “І. Історичної частини”, де він подав загальний
огляд історії роду та роль і місце окремих його представників у церковному,
суспільно-політичному житті давньопольського та австрійського періодів, ав-
тор переходить до вивчення гербу Шептицьких. Це зайняло більшу частину
опублікованого. Тут на початках дослідник ще не виходить за рамки предме-
ту дослідження, однак з третьої частини своєї публікації, уміщеної в Т. ХІІ,
кн. 1 та наступних числах часопису він все більше сходить на манівці, вдаю-
чись в розлогі екскурси з історії кириличної, грецької, латинської палеографій,
історії в’язі та її існування в кирилиці та грецькому письмі, історії вживання
букв “Ш, Т, П” тощо. Як наслідок, І. Шпитковський так і не дійшов до генеало-
гії Шептицьких, яку вже на перших сторінках своєї праці задекларував подати
як другу частину дослідження8.
6 Шпитковський І. Рід і герб Шептицьких // Богословія. – Т. ХІ. – Кн. 3-4. – С. 206.
7 Рудович І. Епископы Шептицки. – Богословский вестник. – (Львов), 1901. – № 1. – С. 24-
35; – № 2. – С. 102-134; № 3. – С. 184-192; № 4. – С. 238-248; – № 5. – С. 289-305; – 1902.
– № 1. – С.26-59; – № 2. – С. 233-250; – № 4. – С. 338-347.
8 Шпитковський І. Рід і герб Шептицьких // Богословія. – Львів, 1933. – Т. ХІ. – Кн. 2. – С.
98-110; Кн. 3-4. – С. 186-217; – Львів, 1934. – Т. ХІІ. – Кн. 1. – С. 27-44; – Кн. 2-3. – С. 162-
179; Львів, 1936. – Т. XIV. – Кн. 2-3. – С. 121-142; – Кн. 4. – С. 237-250; – Львів, 1937. – Т.
595
Таким чином, історія роду Шептицьких на сьогодні представлена півтора-
сотлітньої давності працями А. Косінського і Т. Жихлінського, написаними аж
ніяк не за сучасними науковими вимогами.
Дана публікація базуєтся на документах з перемишльських гродських та
земських судів, що на сьогодні зберігаються у фонді 13 і 14 Центрального дер-
жавного історичного архіву України у м. Львові і охоплюють період від серед-
ини XV до кінця XVIII cт. Наявна в них інформація дозволяє реконструювати
родовід Шептицьких, уяснити орієнтовні хронологічні рамки життя кожного з
його представників, з’ясувати питання, в першу чергу, господарської діяльнос-
ті та майнове становище кожного з них.
Перші документальні відомості про власників Шептич вкрай скупі й для
XV cт. маємо заледве кілька згадок. Зокрема, у 1469 р. Федір вивів у пере-
мишльському земському суді своє шляхетство9. Правда, ще раніше під 1436 р.
маємо повідомлення про якогось Петра з Вощанців (це село у XVІ – XVIII cт.
незмінно входили до родинного маєтку Шептицьких), що позичив у Фредра
з Плешович 40 марок10. Однак, важко однозначно стверджувати, чи належав
він до Шептицьких чи ні. У 1471 р. Федір продав дві третини свого маєтку у
Шептичах племіннику Сеньку, а одну третину подарував11. Той самий Сенько
у 1471 р. представляв у перемишльському гродському суді інтереси Стецька з
Михалович12.
Дядько з племінником, згадані у проміжку двох років – це все, що зна-
ємо на сьогодні про Шептицьких XV cт. Ситуацію не рятують навіть привілеї-
фальсифікати Казимира IV 1458 і 1469 рр. з поданою, чи то знаданою грамо-
тою князя Лева 1284 р. У них поряд із Федьком і Сеньком присутні ще кілька
осіб. Так, виявляється, Сенько мав двох братів і їхній батько, на той час по-
кійний, звався Яцько13. Можна припустити, що, коли готувався цей документ,
у середині XVI cт. його творці справді знали, хто мешкав у Шептичах сто літ
тому. Однак, з такою долею ймовірності можна стверджувати, що фальсифі-
катори вигадали імена братів або помилково назвали їх братами Сенька та ді-
тьми Яцька. На жаль, через брак джерел ні підтвердити, ні спростувати інфор-
мацію привілеїв Казимира IV на даний час неможливо. Зайве говорити, що
прив’язати Федька з племінником Сеньком до Шептицьких, відомих на початок
XVI cт., також не вдається.
З початком XVI cт. Шептичами володів Михайло. Вперше він з’являється у
1508 р. у поборовому реєстрі шляхти Самбірського, Дрогобицького, Стрий-
ського повітів14. Впродовж наступних років він згадується неодноразово:
XV. – Кн. 2-3. – С. 152-174. – Кн. 4. – С. 253-263.
9 Akta Grodzkie i Ziemskie z czasów Rzeczypospolitej z Archiwum t.zw. Bernardyńskiego we
Lwowie, wydane staraniem Galicijskiego Wydziału krajowego. / Wyd. K.Liske, A. Prochaska,
W. Hejnosz. (AGZ). – Lwów, 1903. – T. 18. – № 17.
10 Ibidem. – № 56.
11 Ibidem. – № 225-227.
12 Ibidem. – Lwów, 1901. – T. 17. – № 525.
13 Купчинський Олег. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першї
половини XIV століть. Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. – С. 829-830.
14 Jabłonowski Alexander. Polska XVI wielu pod względem geografi czno-statystycznym. – Tom.
596
У 1523 р. разом з Дашком Ортинським придбав частку у с. Ортиничі від
спадкоємців Ганки Погорецької за 20 гривень15.
У 1526 р. Івашко Хлопецький повернув йому борг у розмірі 10 гривень16.
У 1529 р. позиває Тимка і Олексу Височанських з приводу завданих тілес-
них ушкоджень17.
У 1531 р. Михайло зрікся своїх прав на материнські маєтки у с. Висоцько
на користь Дмитра Думки та Івашка Вериги Височанських. Таким чином, мати
Михайла походила з Височанських, або Комарницьких чи Турянських, котрі на
кінець XV ст. були співвласниками с. Висоцька Верхнього18.
У 1535 р. Олекса Гортинський відступив йому половину своєї частки у с.
Ортиничі19.
Михайло помер або у 1535 р., або в наступному, 1536, році. На це вказує
акт зречення з прав на батьківські і материнські маєтки з боку його дочки Ори-
ни на користь братів, а не батька, датований від 14 березня 1536 р.20
Двічі документи повідомляють про дружину Михайла, котру звали Удя.
В 1519 р. вона позивала до перемишльського земського суду Олехна Гортин-
ського21, а в 1532 р. же Василь Ортинський позивав її з приводу побиття22.
Наступне покоління Шептицьких представлене чотирма синами Михайла
– Кузьмою, Іваном, Яцьком і Тимком. Брати вперше згадуються у 1536 р. До
кінця 1540 – початку 1550-х років маємо ще кілька документальних свідчень
про перших трьох, натомість про Тимка пізніших відомостей немає23. На пе-
ріод їхнього життя припадають дві гучні справи. Перша, пов’язана із розмеж-
уванням королівських і шляхетських маєтків у Самбірському старостві 1538 р.
, що мало місце і в с. Ортиничах, де Шептицькі володіли земельною часткою,
набутою у свій час батьком24. Друга – з підтвердженням права власності на
с. Шептичі, наданого нібито князем Левом предкам Шептицьких25. На час отри-
мання цього підтвердження від Сигізмунда Августа у 1552 р. живим залишався
тільки Яцько, Кузьма помер напередодні. (Іван згадується ще в 1553 р.26, втім, не
виключено, що вказана особа належала до наступного покоління Шептицьких
VII: Ziemie Ruskie, część 2: Ruś Czerwona. (Źródła dziejowe, tom XVIII, cz. 2 ) – 1903. – S. 114.
15 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 9. – С. 391-392.
16 Там само. – С. 525.
17 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 262. – С. 1705-1706.
18 Там само. – Спр. 9. – С. 826-827.
19 Там само. – Спр. 12. – С. 150.
20 Там само. – С. 298.
21 Там само. – Спр. 7. – С. 272.
22 Там само. – Спр. 261. – С. 404.
23 Там само. – Спр. 18. – С. 600-601; Спр. 21. – С. 595; Спр. 24. – С. 814; Спр. 281. – С. 868; Ф. 14.
– Оп. 1. – Спр. 263. – С. 84, 507-508, 514; Спр. 264. – С. 481; Спр. 265. – С. 60, 846; Спр. 266. –
С. 774; Спр. 268. – С. 139.
24 Там само. – Спр. 263. – С. 84; спр. 263. – С. 507-508. Dokumenta dotyczące dawnej ekonomii
// Dodatek miesięczny do „Gazety Lwowskiej”. – Lwów, 1872. – R. 1. – T. 1. – S. 163-172.
25 Купчинський О. Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ - першої
половини XIV століть. Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. – С. 491-497, 828-831, 871-
875.
26 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 268. – С. 139.
597
й була сином або племінником Яцька і Кузьми, інакше важко зрозуміти, чому
його ім’я відсутнє у королівському привілеї 1552 р.).
Про дружин Кузьми, Яцька, Івана і Тимка акти не повідомляють. Жихлін-
ський Т. зазначає, що Яцько мав шлюб з Йоанною, дочкою Матвія Замойсько-
го. Це цілком вірогідно, адже Матвій Замойський, справді, жив наприкінці
XV – першій чверті XVI cт. а його дві дочки – Анастасія (1539) та Марухна
(1546), були сучасницями гіпотетичної дружини Яцька27.
З середини 1550-х років і впродовж наступних трьох десятиліть перемишль-
ські акти не містять жодних відомостей про Шептицьких. Таку мовчанку важко
потрактувати. Можна припустити, що в цей час через не зовсім зрозумілі при-
чини Шептицькі віддавали перевагу Львівському гроду і земському суду. Втім
підтвердити або спростувати таке припущення вдасться лише після опрацю-
вання відповідних актів цих установ.
З початку 1580-х років Шептицькі з’являються знову так само раптово, як
перед тим зникли. Їхня поява на сторінках перемишльських актів спричинена
насамперед їхніми шлюбами та активною господарською діяльністю на тере-
нах Самбірського і Дрогобицького повітів.
Отже, в кінці XVI cт. маємо справу з синами Яцька. Троє з них добре знані,
натомість, четвертий Іван відсутній у Т. Жихлінського, згадується всього-на-
всього двічі. У 1583 р. він оскаржив Федька Кальнофойського Курдиковича з
приводу побиття та завдання тілесних ушкоджень, а через два роки він звину-
вачував брата Сенька й знову щодо свого побиття28.
Федір (Теодор) Яцькович, мабуть, старший з-поміж братів, одружився з
Марухною, єдиною дочкою Яцька Турянського Іршовича (1585)29. Останній
належав до відгалуження Турянських, котрі, окрім дідичних маєтків у сс. Тур-
йому і Топільниці, володіли так званою “Головачовською” часткою у с. Угер-
ці, придбаною ще на початку XVI cт.30 Тому нащадки Федора впродовж XVІІ-
XVIII cт. володіли частинами вказаних сіл. Сам Федір помер між 1609-1611 рр.31
Сенько Яцькович одружувався двічі. Спочатку на Фенні, дочці Андрія Ту-
рянського Лоя (1592)32, вдруге – на Анні, дочці Івана Монастирського Степа-
новича (1599)33. Він також став власником часток у сс. Турйому і Топільниці.
Однак, на відміну від брата Федора, не так через укладення шлюбу з Турян-
ською, як завдяки власним зусиллям та господарській активності34. Повторення
27 AGZ. – Lwów, 1903. – T . 18. – № 2338. ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 8. –
С. 756; Спр. 14. – С. 258-259, 889.
28 Там само. – Спр. 299. – С. 2475; спр. 301. – С. 497-498.
29 Там само. – Спр. 44. – С. 652; спр. 54. – С. 1054-1055.
30 Matricularum Regni Poloniae Summaria, excussis codicibus, qui in Chartophylacio Maximo
Varsoviensi asservatntur / Ed. Th. Wierzbowski. (MRPS) – Pars IV: Sigismundi I regis tempora
complectens (1507-1548). Vol.2: Acta cancellariorum 1507-1548. – Varsoviae, 1910. – № 878.
31 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 327. – С. 149; – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 74. –
С. 101-103.
32 Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 55. – С. 747-748.
33 Там само. – Спр. 64. – С. 1149-1150.
34 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 323. – С. 136; – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 56. – С. 516-520;
– Спр. 62. – С. 949; – Спр. 65. – С. 1337-1339; – Спр. 78. – С. 1235-1237; – Спр. 85. – С.
1137-1138.
598
одруження та родичання з Монастирськими підштовхнуло Сенька до створен-
ня ще одного маєтку в с. Монастирці35. Здається, саме в родовому гнізді Монас-
тирських Сенько провів останні роки життя й помер незабаром після 1623 р.36
Георгій Яцькович з’являється найпізніше, щойно у 1599 р. Як і двоє інших
братів, він поріднився з власниками сс. Турйого і Топільниці. Зокрема, його
дружиною стала Марухна, дочка Василя Бандрівського (1599)37, яка доводила-
ся внучкою Андрію Турянському Бутчичу й успадкувала від нього маєтності у
вказаних селах38. Георгій доповнив нерухомість дружини за рахунок власних
незначних придбань39. Втім, Тур’є з Топільницею так і не стало місцем постій-
ного осідку подружжя. На відміну від Федора та Сенька, Георгій значно рідше
згадується в перемишльських актах. Востаннє – 1613 р. На 1621 р. він вже був
покійним40.
Кожен з трьох братів започаткував власне відгалуження.
Нащадки Федора добре знані, оскільки ця гілка виявилася з часом най-
більш заможною та титулованою (більшість її представників посідали земські
уряди, двоє стали львівськими владиками). Вона загалом вірно подана у Т. Жих -
лінського й потребує лишень незначних доповнень та уточнень.
Натомість, нащадки Сенька і Юрія Шептицьких, хоча вирізнялися замож-
ністю та суспільною активністю серед перемишльської шляхти східного ві-
ровизнання, однак, поступалися в цьому своїм родичам, що виводилися від
третього брата Федора. Через це реконструкція їхнього родоводу неможлива
без докладного вивчення документів XVІІ-XVIII cт., основу яких становлять
гродські і земські акти. Інакше не уникнути помилок, яких допустилися у своїх
працях Т. Жихлінський та А. Косінський.
Гілка Федора Шептицького. У Федора, окрім синів Олександра і Петра
були дві дочки. Анна, одружена з Марком Височанським Янковичем (1607),
прожила довге життя й померла наприкінці 1650-х - початку 1660-х років41.
Друга, Катерина, дружина Яна Крайовського (1616), згадується тільки одого
разу у зв’язку зі своїм шлюбом та сплатою їй братами 1500 злотих посагу42.
Олександр Федорович через шлюб з Фенною, дочкою Васька Винниць-
кого Антоновича породичався з єпископською гілкою Винницьких, оскільки
його дружина доводилася Антонію Винницькому, перемишльському владиці
та київському митрополиту, рідною тіткою. Від цього шлюбу він мав трьох
дітей: Олександра Захарія, Станіслава і Єлизавету (Гелену). Станіслав, якого
35 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 330. – С. 1155; – Спр. 333. – С. 930-931; – Спр. 334. – С.
725-726; – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 66. – С. 818-820; – Спр. 74. – С. 926-929; – Спр. 75. – С.
1429-1431; – Спр. 78. – С. 1540-1542; – Спр. 79. – С. 1477-1480; – Спр. 85. – С. 326-330; –
Спр. 85. – С. 1134-1136; – Спр. 87. – С. 1285-1289; – Спр. 89. – С. 904-908; – Спр. 91. – С.
116-118; – Спр. 94. – С. 1852-1857.
36 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 94. – С. 1852-1857.
37 Там само. – Спр. 64. – С. 1148-1149.
38 Там само. – Спр. 67. – С. 2482-2484; – Спр. 92. – С. 941-944.
39 Там само. – Спр. 78. – С. 1235-1240.
40 Там само. – Спр. 78. – С. 1235-1240; – Спр. 92. – С. 941.
41 Там само. – Спр. 127. – С. 434-436.
42 Там само. – Спр. 83. – С. 292-293.
599
Т. Жихлінський помилково зараховує до синів Федора, а, відповідно, вважає
братом, а не сином Олександа Федоровича, справді був одружений із Софією
Літинською (1643). Він не був бездітним, а мав одну дочку на ім’я Анна, яка, у
свою чергу, тричі виходила заміж: за Станіслава Копистинського (1663), Адама
Літинського (1676), Яна Добжейовського (1682)43. Єлизавета, відома також як
Гелена, мабуть, молодша від братів, спочатку одружилася з Михайлом Блажів-
ським Миговичем (1642), а згодом – з Миколаєм Дрогоцьким (1673)44.
Петро Федорович так само, окрім згаданих у Т. Жихлінського чотирьох
синів, мав ще трьох дітей: Катерину, дружину Габріеля Берецького (1658), Маг-
далену, дружину Яна Фаустина Волінського (1663) та Хризостома, згаданого
єдиний раз у 1648 поряд з іншими братами і сестрами у справі батьківського
спадку у с. Турйому45.
Нарешті, Олександр, один з синів Петра Федоровича, насправді, мав не од-
не, а четверо дітей. Окрім Яна, летичівського хорунжого, про якого повідомляє
і Т. Жихлінський, були ще Казимир (1700) і Миколай (1713), та дочка Єлена,
заміжня за Миколаєм Попелем Вівсяником з с. Луки (1700)46.
Гілка Сенька Шептицького. Сенько мав єдиного спадкоємця в особі
сина Миколая, народженого від шлюбу з Фенною Турянською. Ще за життя
батька той одружився з Анною, дочкою Миколая Хлопецького (1619). Мико-
лай продовжував володіти частками в Шептичах та Монастирці, позбувшисть
власності у Турйому і Топільниці, й востаннє згадується в 1670 р.47 Його дітьми
були Миколай, Катерина та, можливо, Андрій і Самійло.
Миколай Миколайович за згодою батька у 1648 р. уклав шлюб з Катериною,
дочкою Федора Бандрівського. Згодом він повторно одружився з Марією Бан-
дрівською. Обидві дружини володіли частками у сс. Терло, Росохи, Лібухова,
що зумовило появу Шептицьких з середини XVII cт. в родовому осідку Тер-
лецьких48.
Катерина у 1664 р. вийшла заміж за Георгія Яворського Дуба, родоначаль-
ника заможного у XVIII cт. відгалуження Яворських Дубиків49. Впродовж пів-
століття (до 1712 р.) вона доволі часто згадується на сторінках перемишльских
актів, однак виключно у справах, пов’язаних з Яворськими та сусідньою шлях-
тою південної гірської частини Перемишльщини50.
43 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 114. – С. 722; – Спр. 131. – С. 57; – Спр.
137. – С. 1867; – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 100. – С. 155; – Спр. 108. – С. 1269-1270; – Спр.
115. – С. 135-137.
44 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 415. – С. 2304-2305; – Спр. 416. – С. 866-868.
45 Там само. – Спр. 113. – С. 373-374; – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 122. – С. 45-50; – Спр. 127. – С.
72-73.
46 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 468. – С. 223-224, 1002; – Спр. 495. – С. 1464-1466.
47 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 102. – С. 396-398; – Спр. 129. – С. 176-180; 327. – С. 267-
268; – Спр. 361. – С. 208; – Спр. 362. – С. 171-172; – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 89. – С. 908-910;
– Спр. 97. – С. 456-457; – Спр. 102. – С. 377-379; – Спр. 110. – С. 503; – Спр. 112. – С. 1452-
1454; – Спр. 113. – С. 53-57, 88-91; – Спр. 115. – С. 405-408, 595-598; – Спр. 129. – С. 621.
48 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 102. – С. 396-398; – Спр. 104. – С. 790; – Спр. 125. – С.
2407-2412.
49 Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 129. – С. 616-617.
50 ЦДІА України у м. Львові. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 128. – С. 813-814; – Спр. 132. – С.
600
Андрій з’являється вперше у 1651 р. у судовій справі з Марком Літин-
ським51. Упродовж наступних трьох століть маємо ще кілька згадок про нього.
Всі вони так чи інакше мають стосунок до його майнових справ у сс. Шептичах
і Колбайовичах52. У 1670-х роках поряд з Андрієм незмінно виступає брат Са-
мійло, також власник земельних часток у сс. Шептичі і Колбайовичі53. Обидва
були одружені: Андрій з Сюзаною Хлопецькою (1679), Самійло з Марією По-
горецькою (1664)54. Після 1679 р. відомості про братів зникають. Так само від-
сутня інформація про їхніх прямих спадкоємців.
З 1680-х років рід Сенька Шептицького продовжили діти Миколая Мико-
лайовича. Він мав двох синів і трьох дочок.
Адам і Еліяш, народжені від першого шлюбу, були старшими від сестер.
Брати відомі насамперед як власники часток у сс. Терло, Росохи та Лібухова,
успадковані від матері. Дорослий період їхнього життя припадає на останні
десятиліття XVII – початок XVIII cт. Про Адама перемишльські акти повідо-
мляють частіше55. З них, поза звичними відомостями про майнові оборудки та
судові суперечки з ріднею та сусідами, дізнаємося про те, що Адам в молоді
роки служив товаришем в панцирних хоругвах, а у 1697-1699 рр.56 обирався
поборцею подимного в Перемишльській землі57. У кінці життя Адам посів
уряд бузького ловчого58. Еліяш згадується рідше й про його суспільно-політич-
ну діяльність нічого не повідомляється59. Обидва брати були одружені. Адам
з Марією Ярошинською (1680), Еліяш з Катериною Залеською.60 Смерть оби-
двох, ймовірно, настала в перше десятилітя XVIII cт., сповнене природніх і
військових катаклізмів61.
Єлена, Єва і Катерина – дочки Миколи Миколайовича – народилися в другому
шлюбі з Марією Бандрівською. Всі троє вийшли заміж за місцевих шляхтичів з
сс. Росохів та Терла. Єлена стала дружиною Самійла Стрільбицького Козико-
вича (1700), Єва – Теодора Ямінського, священика с. Терло (1700), Катерина
– Луки Нанівського (1701)62.
2792-2794; – Спр. 137. – С. 1976; – Спр. 148. – С. 1645; – Спр. 219. – С. 99-100; – Спр.
222. – С. 188.
51 Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 125. – С. 906-907.
52 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 129. – С. 176-80, 181-185: – Спр. 134. – С. 167-171.
53 Там само. – Спр. 134. – С. 167-171, 875-882, 906-908; – Спр. 135. – С. 756-761.
54 Там само. – Спр. 129. – С. 176-80: Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 129. – С. 621-624.
55 Там само. – Спр. 125. – С. 2407-2412; – Спр. 135. – С. 1039-1046; – Спр. 141. – С. 625; –
Спр. 149. – С. 3067-3069; – Спр. 150. – С. 777-778; – Спр. 217. – С. 12-14; – Спр. 415. – С.
2640-2646; – Спр. 438. – С. 3675-3676; – Спр. 445. – С. 441-442; – Спр. 464. – С. 2029; –
Спр. 467. – С. 541-542, 1759; – Спр. 495. – С. 541-542.
56 Там само. – Спр. 415. – С. 2640-2646; – Спр. 438. – С. 3675-3676.
57 Там само. – Спр. 464. – С. 2029; – Спр. 467. – С. 1759.
58 Там само. – Спр. 495. – С. 541-542.
59 Там само. – Спр. 130. – С. 454-461; – Спр. 141. – С. 625; – Спр. 149. – С. 2331-2334; – Спр. 152.
– С. 1054-1055; – Спр. 214. – С. 186; – Спр. 215. – С. 187; – Спр. 467. – С. 197; – Спр. 468. –
С. 710-716.
60 Там само. – Спр. 135. – С. 1039-1046; – Спр. 465. – С. 1013-1014.
61 Там само. – Спр. 215. – С. 187; спр. 217. – С. 12-13.
62 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 214. – С. 271-2, 310; – Спр. 215. – С. 185.
601
Наступне покоління представляють діти Адама і Еліяша.
У Адама їх було не менше семи. Це – Якуб, Филип, Базилій, Анна, Єфро-
синія, Марія та Єва. Перші двоє згадуються неодноразово впродовж першої
третини XVIII cт. З них Якуб, як і батько, посідав уряд бузького ловчого, й був
одружений з Констанцією, дочкою Адама Требуховського, брест-куявського
чашника (1718) (у Т. Жихлінського вона помилково названа Катериною)63.
Филип відбував військову службу товаришем гусарської хоругви та був одру-
жений з Єлизаветою Хроновською (1713)64. Документи вказують на володін-
ня братами частками в Шептичах та Вощанцях й жодного разу не повідомля-
ють про їхній зв’язок з батьківським маєтком в сс. Терлі, Росохах та Лібухові.
Так само серед котрагентів їхніх майнових справ відсутня шляхта зі вказаних
сіл. Напевне, нащадки Адама позбулися маєтків у родовому гнізді Терлець-
ких. Решта, а це Базилій та четверо сестер, згадуються єдиний раз у 1713 р.
у справі з Варлаамом Шептицьким, перемишльським владикою, котрий тримав у
заставі від сім’ї Адама певні земельні частки у с. Шептичі та претендував через
суд ще на певні рухомі і нерухомі маєтки65. З них тільки Анна була одружена з
якимось Уляницьким, натомість інші сестри на цей час залишалися незаміж-
німи.
Людовік, син Еліяша і Катерини Залеської, був єдиним спадкоємцем бать-
ківського маєтку в сс. Терлі, Росохах та Лібухові та, можливо, також власником
частки, набутої від дітей Адама. Його дружиною була Анна Добринецька (в
Т. Жихлінського помилково зветься Софією)66.
Гілка Юрія Шептицького. Павло – єдиний син Юрія – залишався влас-
ником частини Шептич й поза межами родинного гнізда не володів жодним
маєтком на території Перемишльської землі. Його дружиною у 1640 р. стала
Фенна, дочка Костянтина Комарницького Черленовича. Разом з нею він
востаннє з ’являється в документах під 1646 р., тримаючи у заставі кілька
підданих у с. Угерці від Петра Шептицького67.
Павло залишив п’ятеро дорослих дітей. Дві дочки вийшли заміж до Куль-
чиць: Єлена (інакше Галя) стала дружиною Базилія Кульчицького Чопика
(1671), а Анастасія – Андрія Кульчицького Костика (1700). Третя дочка – Маг-
далена – вийшла заміж за власника частки в сс. Канафости і Угерці Данила
Чоловського (1673)68. Окрім них, Павло мав двох синів – Стефана і Георгія.
Обидва мешкали в с. Канафостах, що коло Шептич.
Стефан, напевне, старший з-поміж братів, вперше з’являється у 1654 р. з
приводу побиття Івана Канафойського, яке він здійснив разом з Констянтином
63 Там само. – Спр. 225. – С. 359; – Спр. 520. – С. 892-895.
64 Там само. – Спр. 495. – С. 253.
65 Там само. – Спр. 495. – С. 541-542, 1359-1362.
66 Там само. – Спр. 225. – С. 50-1; – Спр. 227. – С. 427, 535; – Спр. 229. – С. 529-530; – Спр. 229. –
С. 730-732; – Спр. 520. – С. 875-876, 1175-1176; – Спр. 530. – С. 19-20.
67 Там само. – Ф. 14. – Оп. 1. – Спр. 99. – С. 281-282; – Спр. 103. – С. 623-624; – Спр. 111. – С.
479-480, 482-483, 518-520; – Спр. 112. – С. 1452-1454; – Спр. 115. – С. 435-436, 595-596;
– Спр. 118. – С. 734-735, 836-837; – Спр. 120. – С. 1691-1693.
68 Там само. – Ф. 13. – Оп. 1. – Спр. 125. – С. 219-220; – Спр. 214. – С. 17-19; – Спр. 415. – С.
931.
602
Хлопецьким69. Впродовж наступних років маємо періодичні згадки про його
майнові оборудки з шляхтою с. Канафостів і Вощанців, остання з них датуєть-
ся 1680 р.70 Його дружиною у 1667 р. стала Настасія, дочка Стефана Добрян-
ського71. Невідомо, чи саме від цього шлюбу він мав четверо синів – Григорія,
Івана, Андрія, Стефана, – згаданих вперше і востаннє в перемишльських актах
серед решти спадкоємців бездітної тітки Єлени, дружини Базилія Кульчицько-
го Чопика72.
Георгій так само утримував земельні частки не тільки в родинному гніз-
ді, а й в Канафостах73. Його дружиною була Марія, дочка Івана Погорецького
(1679)74. Він пережив усіх сестер та брата й на 1700 р. був найстаршим у своїй
родині75. Про його дітей акти не повідомляють.
Таким чином, здійснена реконструкція генеалогії Шептицьких для XVІ –
першої половини XVIІІ ст. відрізняється від родоводів складених наприкінці
ХІХ ст. Це стосується впершу чергу двох відгалужень, започаткованих Сень-
ком і Георгієм Шептицькими. Залучення в подальшому документів Львівь-
ских гродських і земських актів дасть змогу завершити дослідження генеалогії
Шептицьких.
Igor Smutok. GENEALOGY OF SHCHEPTYTSKYS IN THE
DATA OF PEREMYSHL ACTA TERRESTRIA ET CASTRENSIA
OF THE SIXTEENTH – FIRST HALF OF THE EIGHTEENTH
CENTURIES
69 Там само. – Спр. 380. – С. 1325.
70 Там само. – Спр. 128. – С. 366-369, 600-609, 1464-1469; – Спр. 129. – С. 289-294, 703-704,
765; – Спр. 135. – С. 756-761.
71 Там само. – Спр. 130. – С. 841.
72 Там само. – Спр. 214. – С. 17-19.
73 Там само. – Спр. 129. – С. 289-294; – Спр. 131. – С. 1822-1825; – Спр. 134. – С. 174-176; –
Спр. 136. – С. 671-672; – Спр. 144. – С. 280-281, 286-287, 292-293.
74 Там само. – Спр. 134. – С. 174-176.
75 Там само. – Спр. 214. – С. 19.
|