Тернопільське братство Різдва Христового у світлі маловідомих та нововіднайдених джерел (друга половина XVI-XVII ст.)
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
|---|---|
| Datum: | 2011 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2011
|
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/58438 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Тернопільське братство Різдва Христового у світлі маловідомих та нововіднайдених джерел (друга половина XVI-XVII ст.) / Л.В. Тимошенко // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 669-682. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859885253771919360 |
|---|---|
| author | Тимошенко, Л.В. |
| author_facet | Тимошенко, Л.В. |
| citation_txt | Тернопільське братство Різдва Христового у світлі маловідомих та нововіднайдених джерел (друга половина XVI-XVII ст.) / Л.В. Тимошенко // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 669-682. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| first_indexed | 2025-12-07T15:53:19Z |
| format | Article |
| fulltext |
669
Леонід Тимошенко*
ТЕРНОПІЛЬСЬКЕ БРАТСТВО РІЗДВА ХРИСТОВОГО
У СВІТЛІ МАЛОВІДОМИХ ТА НОВОВІДНАЙДЕНИХ ДЖЕРЕЛ
(ДРУГА ПОЛОВИНА XVI – XVII ст.)
Історія церковних братств Київської митрополії зберігає чимало дискусій-
них питань. Так, у літературі неоднозначно трактуються проблеми, пов’язані
із походженням братств, їх типологією, наданням ставропігійних/автономних
прав, конфліктами з ієрархією, причинами тривалої і жорсткої боротьби про-
ти унії. Вочевидь, сьогодні варто визнати, що різноманітні версії про генезу
братств, які висловлювались у різний час різними дослідниками, можна і по-
трібно брати до уваги, але з певною долею поміркованості, позаяк більшість з
них перетворились на історіографічний факт. Ю. Шустова нещодавно з сумом
резюмувала, що використовуючи одну чи декілька відомих версій, “неможливо
передати повноту того складного процесу, який привів до утворення напри-
кінці XVI ст. у Речі Посполитій братств…”1. Напевно, це пов’язано з тим, що
раніше історія братств Київської митрополії, в тому числі питання про їх ге-
незу в XVI ст., розглядались чи в межах історіографічного дискурсу періоду
становлення української національної історіографії з її закономірним ухилом
(і авансами) в бік національного руху, як це було в часи М. Грушевського; чи в
жорстких умовах російської православної ідеології дожовтневої доби, відомої
своєю ворожістю до всього оригінального в українській та польській церквах
та культурах; чи, нарешті, в не менш підцензурних умовах радянської доби,
коли дослідження братств було підпорядковане завданню їх всілякої секуляри-
зації, тобто, штучного відокремлення братських установ від церкви з відповід-
ним акцентуванням світських форм діяльності.
Незважаючи на те, що в літературі достатньо добре акцентована роль
братств в національно-культурному відродженні, зокрема, в розвитку книго-
друкування та шкільництва, а також їх участь в суспільно-політичних проце-
сах ранньомодерної доби, досі відсутня повна статистика братського руху, а
сучасна історіографія продовжує страждати від важкої спадщини атеїстичного
радянського минулого. На мою думку, слід виходити із засади, що братства бу-
ли саме мирянськими релігійними організаціями, а в їх історії світські форми
діяльності були лише однією зі складових, які характеризують досить багаті
і різноманітні форми і прояви братського руху. Сьогодні також зрозуміло, що
братський рух був досить неоднорідним явищем і зберігав суттєві відмінності
церковно-юрисдикційного, релігійно-культурного та регіонального характеру.
Досі докладно не висвітленою є проблема ролі світських магнатів у братському
* Тимошенко Леонід Володимирович – кандидат історичних наук, професор, декан Історич-
ного факультету Дрогобицького державного університету ім. І. Франка.
1 Шустова Ю. Э. Документы Львовского Успенского ставропигигийского братства (1586
– 1788). Источниковедческое исследование. – Москва, 2009. – С. 81.
670
русі, зокрема, й протектора православної церкви князя Василя-Костянтина
Острозького.
Підсумовуючи наведені та інші історіографічні спостереження, варто ви-
знати, що, за невеликими винятками, братська дослідницька проблематика
страждає певною консервативністю з домінуванням застарілих стереотипів.
Так, автори рідко коли виходять за межі усталеного тематичного канону, по-
вторюючи численні помилки і недотягнення минулого2. У діяльності братств
практично не вивчаються ментальні, культурні та, й значною мірою, релігій-
ні сюжети, зрештою, сьогодні вкрай потрібні пошук і залучення до наукового
дискурсу нових джерел.
Сьогодні варто акцентувати питання: чим все-таки був братський рух у
XVI ст. ? Процесом масового заснування братств, як про це, в основному, пи-
сали раніше, чи чимось іншим: наприклад, самобутньою, неповторюваною в
жодній іншій православній спільноті формою мирянської організації парафіян
зі специфічними релігійно-культурними та інституційними параметрами (на-
приклад, поширенням ставропігійних прав, акцентуванням релігійних аспектів
мирянського життя та ін.). Дотримуючись переконаності в тому, що братський
рух був досить неоднорідним явищем, варто погодитись з іншою аксіомою:
це був саме рух, позаяк братства об’єднувало поширення взірцевих статутів,
вони розвивали жваві контакти між мирянськими осередками, процес розбу-
дови братств знайшов підтримку вищої церковної ієрархії, зокрема, київських
православних митрополитів (Онисифор Дівочка і Михайла Рагоза) і світськиих
патронів (найбільш яскравий приклад – князь В.-К. Острозький), координува-
лися спільні дії у боротьбі проти унії3.
Братський рух набув рис інституційного вигляду в XVI ст. під впливом
західних (переважно річпосполитських) взірців на основі місцевого варіанту
православної культури. Зокрема, ставропігія братств сформувалась винятко-
во на грецьких релігійних засадах. Неоднорідність процесу розбудови братств
чіткіше простежується на тлі виокремлення відмінностей церковно-юрисдик-
ційного, релігійно-культурного та регіонального характеру.
2 Див., напр.: Рощина Л. О. Благодійна діяльність українських братств / Л. О. Рощина //
Наука. Релігія. Суспільство. – 2009. – № 1. – С. 38-42; Грищук М. Роль Львівського Успен-
ського братства у збереженні української культурно-національної самобутності / М. Гри-
щук // Історія релігій в Україні. Науковий щорічник. 2010 рік / Інститут релігієзнавства
– філія Львівського музею історії релігії. – Кн. І. – Львів, 2010. – С. 298-304; Матковсь-
ка О. Участь діячів Львівського братства у церковному русі (кінець XVI – перша полови-
на XVII століття) / О. Матковська // Там само. – С. 584-602 та ін.
3 Характерні риси явища як руху для XVI ст. визначає С. Лукашова: на її думку, це ті брат-
ства, “чиї організаційні принципи були близькими” і які координували свою діяльність
зі “ставропігіонами”. Водночас, дослідниця стверджує, що не всі братства були членами
руху (наприклад, “медові” братства, а також підвладні єпископам). Крім того, вона виді-
ляє такі складові “солідарності” учасників: визнання старшинства львівського братства,
регулярні контакти між братствами, спільні акції, близькість ідейних та організаційних
принципів. Однією з найважливіших ознак була участь у засіданнях помісних соборів
(Лукашова С. С. Миряне и церковь: Религиозные братства Киевской митрополии в конце
XVI века. – Москва, 2006. – С. 142-148). На жаль, С. Лукашова не ввела поняття “інсти-
туційності” братств, вважаючи їх неканонічною структурою православної церкви.
671
Важливим дискусійним аспектом є питання хронології початків братсько-
го руху, яке є складовою більш широкої проблеми генези братств. Сьогодні
сформувались дві основні точки зору, що належать львівським історикам:
Я. Ісаєвичу, який визнає свідчения джерел про існування організацій парафіян
у Львові до 1586 р., але пов’язує оформлення братства як інституції лише з
грамотою патріарха Йокима 1586 р.4, і М. Капралю, який стверджує, що, незва-
жаючи на те, что слово “братство” до 1586 р. не вживалось, мирянські органі-
зації існували раніше5. Одним із давніх контраргументів Я. Ісаєвича зводиться
до того, що патріархи погано розбиралися у справах Київскої митрополії, і, не
знаючи місцевої мови, підписували все, що їм підсовували в поспіху під час їх
короткочасного візитування Київської митрополії.
Не входячи в дискусію про те, чи існували братства у XV ст., варто придиви-
тись прискіпливіше до більш докладних свідчень про братства, які з’являються
в середині – другій половині XVI ст. Гадаю, що більш уважний аналіз відомих
джерел до історії братств досліджуваного періоду дозволяє сьогодні говорити
не просто про початок чи активізацію братського руху, а про його початковий
період як процес інституалізації цього явища в розвитку Київської митрополії.
Причому, інституційний розвиток був обов’язково пов’язаний з появою брат-
ських статутів від їх початкових нерозвинених форм до класичного формуляру
у формі ставропігії. Якщо Я. Ісаєвич у періодизації історії львівського братства
виділяє “достатутний” час, маючи на увазі лише “передісторію” мирянської
організації6), то Ю. Шустова нові явища в розвитку братського руху відносить
до кінця XVI ст., хоча й слушно зауважує, що братства нового типу суттєво від-
різнялись від попередніх організацій того ж кшталту. На її думку, обмаль дже-
рел не дозвляє нині простежити еволюцію давньоруських братчин до братств
кінця XVI ст.7
Ю. Шустова також докладно проаналізувала погляди істориків на ґенезу
Львівського Успенського братства, а також перші писемні згадки про існування
4 Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль у розвитку української культури XVI - XVIII ст. – Київ,
1966. – С. 31-33; Його ж. Найдавніші документи про діяльність братств на Україні /
Я. Д. Ісаєвич // Історичні джерела та їх використання. – Київ, 1962. – Вип. 2. – С. 22-34.
5 Див.: Капраль М. Історіографія Львівського Успенського братства / М. Капраль // Укра-
їна в минулому. – Вип.1. – Київ-Львів, 1992. – С. 54-71; Його ж. Чи існувало Львівське
Успенське братство перед 1586 роком? / М. Капраль // Успенське братство і його роль в
українському національно-культурному відродженні. Доповіді та повідомлення наукової
конференції 4 – 5 квітня 1996 року. – Львів, 1996. – С. 8 – 12; Його ж. Брати Рогатин-
ці старійшини Львівського Успенського братства / М. Капраль // Україна в минулому. –
Вип. 2. – Київ-Львів, 1992. – С. 50-60; Його ж. Актові матеріали до біографії Івана Кра-
совського за 1574 – 1619 рр. / М. Капраль // Україна в минулому. – Вип. IV. – Київ – Львів,
1993. – С. 90-131. Див. також публікації джерел та праці автора: Капраль М. Привілеї на-
ціональних громад міста Львова (XIV – XVIII ст.). – Львів, 2000. – С. 6-15, 38-119; Його
ж. Національні громади Львова XVІ – XVIII ст. (соціально-правові взаємини). – Львів,
2003. – С. 62-72, 102-113.
6 Ісаєвич Я. Історія Львівського Успенського братства: проблеми періодизації / Я. Ісаєвич
// Успенське братство і його роль в українському національно-культурному відродженні.
Доповіді та повідомлення. – С. 6.
7 Шустова Ю. Э. Документы Львовского Успенского ставропигигийского братства (1586
– 1788). Источниковедческое исследование. – С. 81.
672
організації львівських міщан в XV – середині XVI ст. З думкою М. Капраля про
існування мирянської організації наприкінці XV ст. вона не погоджується, вва-
жаючи більш справедливою аргументацію Я. Ісаєвича. Дослідниця визнає, що
найдавніша згадка “братство” відноситься до 1544 р., згадує два перших (“ар-
хаїчних”) братських статути львівських передмість 1542 і 1544 р. Водночас,
Ю. Шустова прагне по-новому осмислити “схему” виникнення Успенського
братства, ставлячи її в контекст національно-релігійного, політичного й еко-
номічного гноблення українського населення Львова, коли найбільш активні
міщани Руської вулиці почали виступати від імені всієї української громади8.
Як і Я. Ісаєвич, Ю. Шустова наполегливо дошукується вживання слово “брат-
ство” в джерелах середини століття і, не знаходячи такого підтвердження, ви-
сновує, що при Успенській церкві у Львові до 1586 р. існувала лише “організа-
ція мирян”. На її думку, лише у 80-х рр. склалися умови для уконституювання
братства, чому сприяли і умови та завдання розвитку українського (очевидно,
світського) і церковного руху9. У параграфі про статутні документи львівсько-
го братства Ю. Шустова все ж погоджується з думкою, що в середині XVI ст.
на львівських передмістях виникли дві церковні організації – братства, хоча
про їх діяльність нічого й невідомо10. У згаданих твердженнях можна побачити
прагнення дослідниці чітко розмежувати зародки братського руху на середмісті
(Успенське братство) і передмістях (Благовіщенське і Миколаївське братства).
На мою думку, суперечливість такого доволі штучного поділу заперечується
самою дослідницею, яка далі вдається до порівняльного аналізу архаїчних ста-
тутів передміських братств з пізнішим статутом Успенського братства, бачачи
в них пряму спадкоємність. Нагадую, що Ю. Шустова є прихильницею концеп-
ції розвитку братств як осередків середньовічних міщанських корпорацій, що
вказує на очевидну секуляризацію в насвітленні історії явища.
Розглядаючи питання про нерівномірність розвитку братського руху в
XVI ст., варто оглянути його з точки зору аналізу процесу виникнення та по-
ширення братств з його диференціацією на теренах єпархій, які складали в
своїй сукупності адміністративно-територіальну структуру Київської митро-
полії. До певної міри, порушене питання з’ясовується за статистичною табли-
цею, складеною С. Лукашовою для періоду до 1596 р.11 Перше, що кидаєть-
ся у вічі – відсутність свідчень про заснування в XVI ст. братств на території
Луцько-Острозької і Пінсько-Турівської єпархій, а також у південній частині
митрополичої єпархії з центром у Києві. З іншого боку, потрібно глибше про-
аналізувати багатогранну релігійну діяльність протектора православ’я князя
В.-К. Ост розького12. В історіографії братського руху, конкретні моменти зв’язку
8 Шустова Ю. Э. Документы Львовского Успенского ставропигигийского братства (1586
– 1788). Источниковедческое исследование. – С. 90-93.
9 Там само. – С. 95.
10 Там само. – С. 223.
11 Реєстр має назву “Список об’єднань мирян, які існували у східних землях Речі Посполи-
тої в другій половині XVI ст.”. – Лукашова С.С. Миряне и церковь: религиозные братства
Киевской митрополии в конце XVI века. – С. 290-307. На жаль, таблиця містить чимало
помилок, в тому числі й фактографічного характеру.
12 Різноманітні аспекти релігійної діяльності В.-К. Острозького активно обговорювалися
673
В.-К. Острозького з мирянськими організаціями лише згадуються.
Аналіз стану вивчення досліджуваної проблеми спонукає до формулюван-
ня одного з досі нерозв’язаних актуальних питань: чому у маєтках В.-К. Ост-
розького, прихильного бо братського руху в цілому, за його життя не засновува-
лись братства (принаймні, це стосується території Луцько-Острозької єпархії,
межі якої практично співпадали з обширом князівських володінь) ?13.
Донедавна існувало єдине свідчення про заснування В.-К. Острозьким
братства у Тернополі, яке опублікував О. Терлецький14, яке, на жаль, дуже не-
сміливо увійшло до синтетичних праць з ранньомодерної історії Східної Єв-
ропи XVI ст. (незважаючи на оприлюднення раніших джерельних свідчень,
заснування братства датоване в історіографії за підтверджувальною грамотою
1593 р.)15. Цікаво, що Тернопіль належав до маєтків князя (В.-К. Острозький
1567 р. отримав місто після одруження на C. Тарновській; до складу маєт-
ку входило місто, фільварк і 10 сіл; до 1603 р. маєтком управляв Олександр
Острозький; за поділом спадщини Острозьких 1603 р., тернопільський має-
ток дістався синові князя Янушові; пізніше він передавався по спадку внукам
в літературі, починаючи з кінця ХІХ ст. – Див.: Likowski E. Unia Brzeska (1596). – Poznań,
1896; Lewicki K. Książę Konstanty Ostrogski a Unja Brzeska 1596 r. – Lwów, 1933; Krajcar J.
Konstantine Basil Ostrozskij and Rome in 1582-1584 / J. Krajcar // Orientalia Christiana Peri-
odica. – N 35. – Rome, 1969; Ісаєвич Я.Д. Літературна спадщина Івана Федорова. – Львів,
1989; Митр. Іларіон. Князь Костянтин Острозький і його культурна праця. – Луцьк,
1992; Kempa T. Dzieje rodu Ostrogskich. – Toruń, 2002; Ten że. Konstanty Wasyl Ostrog-
ski (ok. 1524/1525 – 1608) wojewoda kijowski i marszałek ziemi wołyńskiej. – Toruń, 1997;
Ten że. Wobec kontrreformacji: Protestanci i prawosławni w obronie swobód wyznaniowych w
Rzeczypospolitej w końcu XVI i w pierwszej połowie XVII wieku. – Toruń, 2007; Гудзяк Б.
Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської
унії / Переклад Марії Габлевич, під ред. Олега Турія. – Львів, 2000; Яковенко Н. Топос
„з’єднаних народів” у панегіриках князям Острозьким і Заславським (біля витоків укра-
їнської ідентичності) // Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та
ідей в Україні XVI-XVII ст. – Київ, 2002. – С. 234-239; Тимошенко Л. Князь В.-К. Острозь-
кий і укладення Берестейської унії / Л. Тимошенко // Наукові записки. Історичні науки
/ Національний університет „Острозька академія”. – Вип. 13: Матеріали міжнародної
наукової конференції „Князь Василь-Костянтин Острозький в історії України та Європи”
15-17 жовтня 2008 року. – Острог, 2008. – С. 105-127; Ульяновський В. Невидимий світ в
приватному і публічному житті кн. Василя-Костянтина Острозького // Пам’ять століть. –
2009. – № 5-6. – С. 126-148 та ін.
13 Це питання порушене мною у публікації: Цімашэнка Л. У. Князь Васіль-Канстанцін
Астрожскі і брацкі рух у Кіеускай мітраполіі (апошняя трэць XVI – пачатак XVII ст.)
// Исследования по истории Восточной Европы / Научный сборник / Государственное
учреждение образования “Республиканский институт высшей школы”. – Минск, 2009. –
С. 186-200.
14 Терлецький О. Василь-Костянтин князь Острозький. Історія фундації князя Острозького
в Тернополі. – Тернопіль, 1909. – С. 37-40.
15 Див.: Ісаєвич Я. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст. –
С. 25; Мицько І. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576-1636). – К., 1990.
– С. 46; Kempa T. Konstanty Wasyl Ostrogski (ok. 1524/1525 – 1608) wojewoda kijowski i
marszałek ziemi wołyńskiej. – S. 95. Згаданий факт заснування братства не увійшов до
каталогу братств, укладеного С. Лукашовою. – Див.: Лукашова С. С. Миряне и церковь:
религиозные братства Киевской митрополии в конце XVI века. – С. 290-307.
674
В.-К. Острозького)16, але місцеві церкви входили до складу Львівсько-
Кам’янецької єпархії17. При докладнішому вивченні проблеми, з’ясовується,
що В.-К. Острозький тричі (чи, принаймні, двічі) фундував організацію мирян/
парафіян у Тернополі.
Джерела фундації В.-К. Острозьким братства у Тернополі вперше описав
згаданий О. Терлецький. На початку ХХ ст. вони зберігалися в архіві “Заведен-
ня князя Острозького в Тернополі”18. О. Терлецький говорив про дві грамоти:
фундаційну 1560 і підтверджувальну 1593 рр. За його інформацією, перша була
оригіналом з автографом князя, друга – тогочасною копією. Сучасне місцезна-
ходження оригіналів описаних джерел невідоме. У ЦДІАЛ зберігаються копії
згаданих документів, зроблені, вірогідно, в міжвоєнний період19.
Як показало вивчення згаданих копій, ідеться про обляти документів-фун-
душів у тернопільських актах. Відповідно, вони датовані 1560, 1570 і 1593 рр.
З огляду на те, що тернопільський маєток дістався В.-К. Острозькому в спад-
щину від померлої дружини Софії Тарновської у 1567 р. (останнім власником
Тернополя з роду Тарновських був Ян Криштоф “Амор”), а в період з 1579 по
1594 рр. всі права на Тернопіль належали (як материзна) його синам, то тут
виникають вповні справедливі сумніви. Звертаю увагу на ту обставину, що син
князя Януш таки згадується в документі 1593 р., а син Олександр – в доку-
менті про побудову церкви під 1602 р. Слід також враховувати, що Тернопіль,
заснований 1540 р. великим коронним гетьманом Яном Тарновським, приві-
леєм 1548 р. отримав магдебурзьке право, підтверджене і розширене 1550 і
1574 рр.20 Як відомо, у містах магдебурзького права діяв так званий міщан-
ський патронат над церквами, який відрізнявся від приватного (шляхетсько-
магнатського). Прикметною рисою братського руху в XVI ст. було виникнення
братств саме в містах з міщанською формою права патронату21. Можливо, у
16 Див.: Володіння князів Острозьких на Східній Волині (за інвентарем 1620 року) / Пере-
клад, упорядкування і передмова Ірини Ворончук. – Київ-Старокостянтинів, 2001. – С. 74.
17 Див.: Скочиляс І. Генеральні візитації Київської унійної митрополії XVII-XVIII століть.
Львівсько-Галицько-Кам’янецька єпархія. – Т. 2: Протоколи генеральних візитацій. –
Львів, 2004. – С. 105 (дані візитації 1732-1733 рр.).
18 Див. про цю установу: Гриб О. І. Внесок Олександра Барвінського в розвиток Фундації
князя Костянтина Острозького в Тернополі / О. І. Гриб // Наукові записки Вінницького
державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського. – Вип. ХІ. Серія:
Історія. Зб. наук. праць за заг. ред. П. С. Григорчука. – Вінниця, 2006. – С. 313-316.
19 Центральний державний історичний архів України у Львові (далі – ЦДІАЛ). – Ф. 408. –
Оп. 1. – Спр. 891 “Привілеї князів Острозьких і Потоцьких, надані церкві Різдва Христо-
вого у Тернополі (1560-1761)”. У справі є також кириличні копії двох записів з братської
книги початку XVII ст., які, з огляду на їх публікацію А. Петрушевичем (про це піде мова
далі), не привертають увагу.
20 Dzieduszycki L. Tarnopol // Słownik geografi czny Królestwa Polskiego i innych krajów
słowiańskich, red. F. S u l i m i e r s k i, B. C h l e b o w s k i, W. W a l e w s k i. – T. XІІ. –
Warszawa, 1892. – S. 188, 189.
21 Див. про це докл.: Заикин В. Участие светского элемента в церковном управлении,
выборное начало и “соборность” в Киевской митрополии в XVI и XVIІ веках. – Варшава,
1930 (цьому питанню присвячений сьомий розділ праці “Опіка православного міщанства
над церквами у містах”. – С.43-48); Тимошенко Л. Парафіяльне і братське самоврядуван-
ня Київської митрополії в добу Берестейської унії (друга половина XVI – XVII ст.) //
675
випадку Тернополя, маємо справу з поєднанням двох форм патронату. У будь-
якому випадку, питання про те, яке відношення в 1560 р. В.-К. Острозький мав
до Тернополя, який ще належав його тестеві Янові Тарновському, залишається
загадкою. Проте варто все-таки взяти до уваги, що шлюб князя з Софією Тар-
новською відбувся в 1553 р.
Перше джерело є фундушем, датованим 3 вересня 1560 р.22 Формуляр гра-
моти, в основному, не викликає заперечень, але цього не можна сказати про
інші важливі деталі. Так, документ виданий 3 вересня 1560 р. у Дубні, другій
родовій резиденції Острозьких. Однак відомо, що 2 вересня 1560 р. князь ще
перебував у Турові23. Інша проблема пов’язана з тим, що в документі спосіб
поставлення священика, диякона і проскурниці до церкви Різдва Христового в
Тернополі порівнюється з Острогом, яким у 1560 р. князь В.-К. Острозький ще
не володів (відомо, що повернення острозьких маєтків їх прямому спадкоємце-
ві відбулося лише в 1574 р.)24. У зв’язку з тим, що оригінал фундуша не віднай-
дений, його поглиблений (і остаточний) археографічний аналіз відсувається на
невизначену перспективу.
Як свідчить зміст фундаційної грамоти, В.-К. Острозький у відповідь на
прохання тернопільських міщан надав “право” місцевій церкві Різдва Христо-
вого. Згадане надання цікаве у всіх відношеннях. Користуючись необмеженим
правом патронату25, В.-К. Острозький дозволив собі “поставити” священика,
диякона, дяка і проскурницю. Водночас, висувалися вимоги до священика:
“аби був пристойний і пильний служби Божої, і навчав людей як належить по-
християнськи”. Крім того, священик мав бути єпископським протопопом чи
намісником. Позаяк даний уряд все-таки залежав від єпархіальной влади, князь
передбачав відповідні зносини з львівським єпископом. Дуже характерно, що
священик не мав бути ніким “віддаленим”. Важливою є також вказівка на за-
снування шпиталю для убогих, для якого виділялися два лани поля за містом
(з докладним описом їх меж). Для нагляду, урядування і пильнування за вико-
ристанням грунтів призначалися князівські урядники, “дозорці князя”. Всім
церковним причтом, а також шпиталем мала урядувати і завідувати оргназація
мирян з восьми осіб (імена перелічуються). Фактично, ідеться про одних і тих
Готується до друку в збірнику матеріалів Міжнародної наукової конференції в Люблін-
ському університеті Марії-Кюрі Склодовської.
22 ЦДІАЛ. – Ф. 408. – Оп. 1. – Спр. 891. – Арк. 5-6. Джерело є незасвідченою копією, зро-
бленою зі впису до тернопільських магістратських книг від 4 лютого 1792 р. На жаль,
неможливо провести звірку зі згаданими облятами, позаяк тернопільські актові книги
втрачені.
23 Про це свiдчить оригiнал листа В.-К. Острозького під згаданою датою. – IР НБУВ. – Ф.
КДА (Лебедєв). – № 690. – Арк. 233. Висловлюю принагідну подяку І. Тесленкові за
підказку згаданого факту.
24 Про боротьбу В.-К. Острозького за повернення родинної спадщини див.: Тесленко І. Бо-
ротьба за Остріг: князь Острозький проти острозького старости / І. Тесленко // Соціум:
Альманах соціальної історії. – Вип. 3. – К., 2003.– С. 99-120.
25 Див. про це докл.: Тимошенко Л. Виняткова роль князя В.-К. Острозького в православній
церкві (формування уявлень, східна еклезіальна ідентичність та магнатська протекція в
умовах річпосполитського права патронату) / Л. Тимошенко // Дрогобицький краєзнав-
чий збірник. – Вип. ХІІІ. – Дрогобич, 2009. – С. 53-77.
676
же осіб: урядники, дозорці князя і згадана “вісімка” – це синоніми для означен-
ня мирянської організації. Повноваження її членів чітко прописані: урядувати
шпитальними ланами і церковним речами (сріблом, апаратами і “пишностя-
ми”). У випадку смерті одного з членів організації, громада повинна його за-
мінити шляхом виборів. Економічна незалежність мирянської організації мала
бути досягнутою шляхом звільнення від всіляких міських податків. Водночас,
ті “патрони чи радше дозорці” повинні були звітуватися за церковні доходи і
видатки. Мирянська організація мала також урядувати другою місцевою церк-
вою Воздвиження Чесного Хреста.
Звертаю увагу на те, що в джерелі не вживається термін “братство”26. Так
само, він відсутній у наступних документах. Тим не менше, йдеться саме про
братську мирянську організацію, незважаючи навіть на відсутність у всіх ана-
лізованих джерелах згадки про статут. Цікаво, що перший дослідник історії
братства О. Терлецький без будь-яких застережень назвав організацію брат-
ством: на його думку, повстав “рід братства церковно-добродійного” в Тер-
нополі27. Навіть і без згадки статуту, в джерелах означені чіткі статутні по-
ложення братської організації: виборність та підзвітність членів, їх обов’язки
щодо церковного майна, шпиталю та грунтів, певну незалежність священика,
контроль над усім церковним причтом з боку “вісімки” та ін. Фактично, князь
В.-К. Острозький уфундував організацію мирян з поки що нечіткими, але ха-
рактерними рисами ставропігії.
Другий фундуш не зберігся. Коли у 1593 р. братство в черговий раз зверну-
лося до князя, то воно аргументувало своє звернення тим, що попередній при-
вілей, а саме, грамота 1570 р. загубилася. Відтак, в грамоті 1593 р. окреслено
зміст надання 1570 р.28 Якщо в документі немає помилки і тут справді йдеть-
ся про проміжний лист-підтвердження 1570 р., то все одно його дипломатич-
ний аналіз не є можливим. Єдине, що можна стверджувати: 3 вересня 1570 р.
В.-К. Ост розький перебував на Волині і цілком міг видати свій лист у Дубні.
Отже, йшлося про фундуш для “соборної” церкви Різдва Христового з за-
твердженням восьми “дозорців”, “старших”. З місцевих оренд їм тепер призна-
чалося 10 зл. річних на шпиталь, підтверджувалося надання ланів. Розширюва-
лись обов’язки “старіших”: тепер їм належало урядувати, разом зі шпиталем,
школою і церковними слугами, дияконом, дяками, витрикушем, проскурни-
цею. Підтверджувався і порядок виборів. У переказі змісту надання 1570 р. не
обумовлене становище священика.
Третє (і останнє) надання датоване 4 вересня 1593 р.29 З точки зору дипло-
матики, документ також викликає певні сумніви. Так, він виданий 4 вересня
1593 р. у Тарнові, хоча відомо, що 31 серпня 1593 р. В.-К. Острозький був ще в
Острозі. Також, існує джерельна інформація про те, що другу половину вересня
26 Саме у звязку з цією обставиною Я. Ісаєвич відмовився визнати тернопільську мирян-
ську громаду братством. – Ісаєвич Я. Д. Братства та їх роль у розвитку української куль-
тури XVI - XVIII ст. – С. 25.
27 Терлецький О. Василь-Костянтин князь Острозький. Історія фундації князя Острозького
в Тернополі. – С. 38.
28 ЦДІАЛ. – Ф. 408. – Оп. 1. – Спр. 891. – Арк. 7 зв.– 8.
29 Там само. – Арк. 7 зв. – 9. Джерело є копією з копії 1735 р., засвідченої 1743 р.
677
(і практично аж до лютого наступного року) він провів на Волині30. Так, що у
Малопольщу він міг “скочити” лише теоретично.
Передовсім, у підтверджувальній грамоті ствреджується, що Тернопіль
вже знаходився у держанні Януша Острозького. Разом з підтвердженням ста-
рих прав та обов’язків щодо матеріальної підтримки церкви та братства, кіль-
кість членів організації збільшувалась до десяти (їх список також наводиться).
Уточнювалися повноваження братства: вони повинні були доглядати за “всіма
внутрішніми і зовнішніми церковними порядками”. До числа об’єктів догляду
додавався попівський і дияконський будинок, школа та ін. Фундовані маєтки
звільнялися від замкової опіки і податків.
Також, уточнено право нагляду за священиком: братчики “під своїм при-
значенням повинні мати священика і диякона, в їх житті та науці”, за ними
закріплювалося право залишати досвідчених священнослужителів, або ж, у
противному випадку, їх “віддаляти”. Водночас, підтверджувалися намісниць-
кі права священика, який мав під своїм духовним завідуванням інші церкви
міста та прилеглої округи. Фундатор також згадав, що його прохання щодо по-
вноважень намісника і священика до львівського єпископа залишається в силі
(єпископ мав надавати своє благословення священикові і дияконові), принай-
мні, владика не повинен був противитися фундації князя. Окреслений порядок
поширювався і на міську церкву Воздвиження Чесного Хреста.
Варто також поставити питання про загальноцерковні умови та можливі
зовнішні впливи на процес становлення тернопільського братства. Серед по-
дій кінця століття притягує увагу відвідини Тернополя патріархом Єремією ІІ,
який повертався до Константинополя з Московії та Русі. 31 жовтня 1589 р.
патріарх був у Тернополі, де під його проводом відбувся духовний суд у справі
братств, який, щоправда, завершився в Кам’янці (пряме свідчення про подію
не збереглося, вона відома лише за згадкою грамоти архиєрейського собору
1590 р.31). 23 листопада Єремія вже був у Кам’янці32. Ще 1588 р. патріарх під-
твердив права львівського братства. Саме в Тернополі він підписав лист про за-
снування братства в Рогатині33. Чи відбувся контакт патріарха з тернопільськи-
ми братчиками, невідомо. Можливо, перешкодою стало перебування Єремії ІІ
в Замості у Яна Замойського, який в цей період знаходився у ворожих стосун-
ках з В.-К. Острозьким, внаслідок чого зустріч патріарха з патроном право-
славної церкви не відбулася. Однак мені відомо, що Єремія благословив, крім
львівського і віленського братств, ще декілька мирянських міських спільнот.
Іншим цікавим фактом, який дещо привідкриває світло на контакти
В.-К. Острозького з Тернополем, є інформація про те, що в місті якийсь час
перебував італійський будівничий Петро Сперендіо, який розбудовував ост-
30 За даними І. Тесленка, з якими він люб’язно мене ознайомив, 31 серпня 1593 р. В.-К. Ост-
розький ще був в Острозi (ЦДIАК України. – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 44. – Арк. 390 зв.), а
9 вересня перебував у Володимирi (Там само. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 26. – Арк. 646).
31 На цю обставину слушно звернув увагу М. Дмитрієв. – Дмитриев М. В. Между Римом и
Царьградом. Генезис Брестской церковной унии 1595-1596 гг. – Москва, 2003. – С. 111.
32 Див. про це докл.: Гудзяк Б. Криза і реформа. Київська митрополія, Царгородський патрі-
архат і ґенеза Берестейської унії. – Львів, 2000. – С. 264.
33 Там само. – С. 187-188.
678
розьку резиденцію князя (джерельна інформація походить з початку 90-х рр.).
Як уважає В. Александрович, поява майстра в Тернополі не була випадковою:
очевидно, майстер виконував тут якісь роботи34.
Початкова історія тернопільського братства цікава не тільки згаданими
фундушами князя В.-К. Острозького. Збереглася невелика книга протоколів
цього братства в хронологічних рамках XVII ст. – початку XVIII ст. Уперше
про братську книгу повідомив невтомний колекціонер церковної старовини,
видатний галицький історик церкви А. Петрушевич, який ще в 1874 р. у пер-
шому томі “Сводной галицко-русской летописи” опублікував кілька записів з
рукопису35.
Рукописна книга Тернопільського братства Різдва Христового віднайшла-
ся в фондах Національного музею у Львові36. Книга має 37 аркушів, записаних
з обох сторін (пагінація музейна, деякі аркуші не записані взагалі, частина не
записана на звороті, частина записана не повністю, стиль письма: скоропис
XVII ст., почерки різні, чорне, коричневе і синє чорнило, яке місцями вицвіло).
Стан початку рукопису (а частково і інших його частин) незадовільний: пра-
вий нижній кут пошматований, перші дві сторінки збереглися частково (менше
0, 3 % площі), у двох наступних втрати складають приблизно 0,3 % площі, тож
відчитання тексту складає великі труднощі, хоча більшість тексту піддається
вивченню.
Перші записи книги не датовані. Так само, неможливо з’ясувати, чи маємо
справу з повним текстом кодексу, чи він все-таки не має початку. Як свідчить
фрагмент збереженого тексту першого запису, ідеться про невідомий інвентар
книг парафіяльної/братської бібліотеки37. Вочевидь, інвентар має продовжен-
ня на звороті, що засвідчується переліком двох невідомих книг “острозького
друку”, однієї – надрукованої у Вільні38. Наступний запис також відчитуєть-
ся важко. Фактично, тут наводиться реєстр церковного срібла (позолочений
хрест, кадильниця, блюдо, звізда, ложка, панагія та ін.). Цьому реєстру передує
фрагмент короткого, але дуже важливого змісту (на наявність дати вказує лише
вціліла згадка “мц”), в якому ідеться про якогось “витри куша” (тобто, ктито-
ра), а також про “фундуш” славетної пам’яті “воєводи київського” (чи озна-
чає це, що князь вже помер?)39. На звороті уміщено каталог церковних книг,
з фрагменту якого читається лише “євангеліє тетр”, кілька оправ та оздоб до
невідомих книг, двоє фундаторів також невідомих книг40. Запис на третьому ар-
куші цілком складається з реєстру церковного одягу: тут фактично перераховано
34 Александрович В. Мистецьке середовище Острога епохи Академії (1570-ті – 1630-ті рр.)
/ В. Александрович // Острозька давнина. Дослідження і матеріали. – Т. І. – Львів, 1995. –
С. 60.
35 Петрушевич А. С. Сводная галицко-русская летопись с 1600 по 1700 год. – Львов, 1874
(про ці публікації мова піде далі).
36 Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького (далі – НМЛ). – Фонд “Рукопи-
си кириличні” (далі – Рк.). – Рк. – 971.
37 Там само. – Арк. 1.
38 Там само. – Арк. 1 зв.
39 Там само. – Арк. 2.
40 Там само. – Арк. 2 зв.
679
дев’ять різновидів риз (десятий пункт закреслено)41. З фрагменту тексту на
звороті видно, що ідеться про матеріал, з якого виготовлено ті чи інші предме-
ти церковного одягу (нижня частина тексту вицвіла і не прочитується).
Фрагмент запису на наступній сторінці починається з дати – 1630 р., в цей
день відбулися перевибори братської старшини, під час яких складено черго-
вий реєстр42. Наступна сторінка має дату 26 червня. Далі ідуть записи іншим
чорнилом і іншим почерком, головне ж – вони хронологічно пізніші. Один із
найцікавіших записів цієї хронологічно плутаної частини датований травнем
1651-го року: того року святу тернопільську церкву “спалили козаки и татары”,
“злупили сребро аппараты и инши речи”43.
На 12-му аркуші починається найдавніший точно датований запис від 15
червня 1602 р.44, який повністю опублікував А. Петрушевич45. Літописця заці-
кавив ще один запис з 1610 р.46, який він також навів повністю47. Друга частина
братського кодексу (приблизно з 15-го по останній 37-й аркуш) також зберегла-
ся краще. Вона хронологічно більш послідовна: тут розміщені записи в межах
1611 – 1703 рр., хоча вони дуже нерегулярні (відсутні записи за великі часові
проміжки: найбільша перерва знаходиться в межах 1639 – 1650 рр.).
Гадаю, що і в часи А. Петрушевича тернопільська братська книга знахо-
дилася в такому ж стані, як і сьогодні, на що вказує той факт, що дослідник
публікував лише ті записи, які збереглися повністю (щоправда, чому його за-
цікавили саме ці записи, сказати важко, адже таких записів набагато більше).
Питання про датування початкових записів рукопису залишається відкритим.
У зв’язку з тим, що в недатованому фрагменті зустрічається інформація про
фундуш князя В.-К. Острозького, припускаю, що запис зроблено до 1602 р.
Важлива інформація про фундуш для тернопільської церкви подана і в
записі 1602 р., в якому йдеться про побудову мурованого храму (попередній
був дерев’яним). 15 червня 1602 р. за згодою князя Олександра Острозько-
го, а також єпископа Гедеона Балабана, місцеве братство разом зі священиком
протопопом Георгієм Гавриловичем заклало мурований храм поруч старого
дерев’яного. Будівництво церкви Різдва Господнього було закінчено 4 вересня
1608 р. 4 січня 1609 р. храм посвятив новий львівський єпископ Ієремія Тиса-
ровський. Тут перелічено десятку братчиків, які розпоряджалися фундушем
князя і будували храм.
У додатках-примітках до 1-го тому “Сводной… летописи” А. Петруше-
вич опублікував ще один важливий документ, який стосується відносин князя
В.-К. Острозького з тернопільськими братчиками (джерело зберігалося в збірці
Тернопільської парафії Різдва Христового)48. Він хронологічно раніший: гра-
мотою від 27 червня 1600 р. В.-К. Острозький розглянув скаргу тернопільських
41 Там само. – Арк. 3.
42 Там само. – Арк. 4.
43 Там само. – Арк. 6.
44 Там само. – Арк. 12-14.
45 Петрушевич А. С. Сводная галицко-русская летопись с 1600 по 1700 год. – С. 12-15.
46 НМЛ. – Рк. – 971. – Арк. 14 зв.
47 Петрушевич А. С. Сводная галицко-русская летопись с 1600 по 1700 год. – С. 39.
48 Петрушевич А. С. Сводная галицко-русская летопись с 1600 по 1700 год. – С. 395-396.
680
міщан – опікунів місцевого шпиталю, на місцевого єврея. Фактично, джерело
підтверджує наданий князем фундуш для шпиталю.
У текстах літопису А. Петрушевич подав ще декілька важливих інформа-
цій, що безпосередньо стосуються церковної (і братської) історії Тернополя
тієї доби. Так, 1605 р. при храмі Різдва Христового були написані Бесіди Св.
Іоана Золотоустого на Євангеліє Матфея. Переписувачем був Яків Пеляло,
який знаходився при отцю Георгію, фундатором – міщанин Симеон Григоро-
вич Сенчина (Сенчило ?)49. Про нього в братському записі 1602 р. сказано, що
він був одним із ктиторів храму, шваґром найбільш шанованого у місті Василя
Ігнатовича Чайки, також ктитора, райці міста, крамаря, сином ще одного видат-
ного міщанина – Григорія Вацевича, місцевого райці, також “старожитнього”
ктитора.
Дату побудови мурованого храму, яка зазначена в братському записі, А. Пет-
рушевич підтвердив публікацією тексту стінного напису біля бічних дверей
церкви, зліва над вівтарем (дослідник переписав текст зі старої копії, зробленої
латинкою). Текст повідомляв, що церква була закладена 1602 р. за панування
князя Олександра Острозького та урядування єпископа Гедеона Балабана, бу-
дову закінчено 4 вересня 1608 р., посвячено єпископом Єремією Тисаровським
4 січня 1609 р.50 Ще один напис, розміщений над головними воротами церкви,
повідомляв про дату побудови дзвіниці, яка появилася у липні 1627 р.51
Проаналізовані джерельні свідчення про заснування та початкову історію
тернопільського братства мають велике значення. По-перше, вони є конкрет-
ною ілюстрацією підтримки світським патроном братського руху, причому в
його архаїчній ставропігійній формі. Водночас, фундушеві документи засвід-
чують, що витоки ставропігійної форми організації братств є набагато старши-
ми, ніж це вважалося раніше. По-друге, дещо виразніше з’ясовується питання
про використання магнатом права патронату у своїх маєтках: заснування брат-
ства відбулося практично незалежно від єпархіальної влади, а також світської
влади Речі Посполитої. Ставропігійні прерогативи місцевого братства гаран-
тувалися не патріархом, а магнатом – ктитором і протектором православної
церкви. У зв’язку з цим, припускаю, що маємо справу з рідкісною формою
ставропігії, яка не зустрічається в інших регіонах Київської митрополії.
Записи на сторінках тернопільської братської книги дозволяють також
уточнити особливості місцевої мирянської організації. Так, навіть протягом
XVII ст. у протоколах тернопільського братства жодного разу не вжито на-
зва “братство”. У другій частині книги протокольні записи набувають більш
стандартного характеру і фіксують засідання братства за аналогією до інших
братств, називаючи його “схаджкою”. Найцікавіше, що тернопільські братчики
визначали себе як “громада церковная” (записи 1625 р., 1635, 1636, 1686 рр.),
“зупелная громада” (запис 1685 р.)52. У записі 1616 р. уточнюються категорії
49 Петрушевич А. С. Сводная галицко-русская летопись с 1600 по 1700 год. – С. 28.
50 Там само. – С. 15.
51 Там само. – С. 65.
52 НМЛ. – Рк. – 971. – Арк. 22, 25 зв., 28, 29, 31 та ін.
681
учасників зборів: парафіяни, патрони, священик53. Причому, священики церк-
ви Різдва Христового протягом всього століття були водночас тернопільськими
намісниками, в другій половині століття вони ставили свої підписи під прото-
колами засідань братства. Тобто, вимоги до священиків, окреслені в фундушах
князя В.-К. Острозького, дотримувалися весь час. Поза сумнівом, що у випад-
ку Тернополя маємо справу з парафіяльним братством (часто в протоколах за-
сідань поняття братство і парафія виступають синонімами), чим, властиво, й
було більшість мирянських організацій Київської митрополії.
У протоколах також регулярно зустрічаються керівники братської органі-
зації: витрикуші, патрони, церковні шафари. Ще одна риса братської організа-
ції: велика увага в її діяльності приділялася шпиталю, а також школі і, відпо-
відно, забезпеченню їх функціонування. Так, в протоколах часто ідеться про
майно “церковне” і “шпитальне”, а в 1624 р. братство обговорювало питання
про побудову нової мурованої будівлі шпиталю54. Можна навіть припустити,
що харитативна функція тернопільського братства була домінуючою. Цікаво
також, що під патронат братства Різдва Христовго підпадали братства/парафії
інших міських церков. Ще одна характерна риса: братський священик викону-
вав функції намісника князя В.-К. Острозького – патрона місцевої мирянської
організації.
Гадаю, що актуалізація історії Тернопільського братства є важливою для
історії міста Тернополя ранньомодерної доби. Останнім часом в загальних
науково-популярних нарисах історії міста фундація князя В.-К. Острозького
згадується, але датується винятково 1570 р. Цим же роком датується перша
писемна згадака церкви, як дерев’яної споруди55.
Повертаючись до питання про відсутність братств на території Волині,
слід враховувати і позицію місцевого владики Кирила Терлецького, який, во-
чевидь, неприхильно ставився до братського руху56. Цікаво, що його сусід (а з
1595 р. і конфесійний ворог) львівський владика Гедеон Балабан, незважаючи
на боротьбу з Успенським братством у Львові, таки засновував братства на те-
риторії своєї єпархії57. Не були винятком і інші сусідні владики (наприклад,
володимирський Іпатій Потій чи перемишльський Михайло Копистенський),
53 Там само. – Арк. 17 зв.
54 Там само. – Арк. 21 зв.
55 Див.: Сакральні пам’ятки Тернопільщини. Фотоальбом / Автори проекту В.О. Гульов-
ський, М.В. Лисевич, кер. О.І. Снітовський. – Тернопіль, 2009. – С. 32; Історія Тернополя //
http://ternopil.at.ua/index/0-23. Див. також: Jedynak St. Tarnopol – miasto Jana Tarnowskiego
// Rota. Kwartalnik dla polonii i polaków poza granicami Polski. – 1999. – N 1/2. – S. 81.
56 Як відомо, найстарше на території єпархії Луцьке братство було засноване при церкві
Воздвиження Чесного Хреста у 1617 р. 1618 р. було започатковано братський пом’яник.
57 Гедеон Балабан сприяв заснуванню братств: 1589 р. при церкві Св. Теодора з Тирона на
Краківському передмісті Львова; 1602 р. в Гологорах; 1603 р. в Адамківцях біля Бережан;
1605 р. при Преображенській церкві в Могилеві; 1606 р. Святомиколаївського братства
в Замості. Хрестоматійним вважається сприяння Гедеона Балабана заснованому 1586 р.
братству при церкві Різдва Богородиці в Рогатині, з яким він не зміг налагодити співпра-
ці. – Див. докл. з докладним джерельним обґрунтуванням: Тимошенко Л. Берестейська
унія 1596 р. – С. 120.
682
братства виникали і на території Холмської єпархії58. Нагадаю, що до початку
90-х рр. союз князя з Кирилом Терлецьким був досить плідним, що знайшло
відображення у виразних кроках єпископа на шляху реформування церкви59.
Підсумовуючи, зазначу, що зв’язки князя В.-К. Острозького з церковними
братствами яскраво характеризують його діяльність як протектора православ-
ної церкви. Проте, зрозуміло, що цю сторону діяльності В.-К. Острозького не
варто перебільшувати чи трактувати однобічно. Передовсім, слід взяти до ува-
ги, що йдеться про захист прав православної церкви, загроженої в результаті
проголошення Берестейської унії 1596 р. Слід також пам’ятати про те, що в
суспільстві доби пізнього середньовіччя та раннього нового часу використову-
вались загальноприйняті (і, водночас, своєрідні) методи захисту, які вважалися
для тієї доби цілком “нормальними”. Водночас наведений матеріал про фунду-
вання князем В.-К. Острозьким братства в Тернополі вимагає більш ретельної
перевірки, позаяк ідеться про свідчення, які є старшими від усталених в істо-
ріографії фактів щодо початків інституційного розвитку братств, пов’язаних з
наданнями константинопольських патріархів.
Leonid Tymoshenko. TERNOPIL BROTHERHOOD OF THE
NATIVITY OF CHRIST IN THE VIEW OF THE LITTLE KNOWN
AND NEWLY BROUGHT TO LIGHT SOURCES (THE SECOND
HALF OF THE SIXTEENTH – SEVENTEENTH CENTURIES)
58 Щоправда, не існує жодних свідчень про заснування в XVI ст. братств на території Пін-
сько-Турівської єпархії, а також у південній частині митрополичої єпархії з центром у
Києві. Щодо Пінсько-Турівської єпархії, то перше братство в Пінську виникло тут в епоху
Петра Могили. Уявлення С. Лукашової про те, що Преображенське братство в Слуцьку,
яке було засновано 1586 р., належало до Пінської єпархії (Лукашова С. С. Миряне и цер-
ковь: религиозные братства Киевской митрополии в конце XVI века. – С. 298), є помил-
ковим, адже Слуцьк завжди належав до митрополичої єпархії. В XVII ст. тут резидував
намісник митрополита. – Degiel R. Protestanci i prawosławni. – Warszawa, 2000. – S. 34.
59 Проблема розглянута мною у статті: Тимошенко Л. Діяльність єпископа Кирила Терлець-
кого на уряді Луцько-Острозької кафедри / Л. Тимошенко // Studia z dziejów i tradуcji me-
tropolii kijowskiej XII – XIX wieku / Red. A. Gil / Studia i materiały do dziejów chresćijaństwa
wschodniego w Rzeczypospoilitej. – T. 5. – Lublin, 2009. – S. 193-211.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-58438 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2223-1196 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:53:19Z |
| publishDate | 2011 |
| publisher | Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Тимошенко, Л.В. 2014-03-23T16:39:36Z 2014-03-23T16:39:36Z 2011 Тернопільське братство Різдва Христового у світлі маловідомих та нововіднайдених джерел (друга половина XVI-XVII ст.) / Л.В. Тимошенко // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 669-682. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. 2223-1196 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/58438 uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність Тернопільське братство Різдва Христового у світлі маловідомих та нововіднайдених джерел (друга половина XVI-XVII ст.) Ternopil brotherhood of the Nativity of Christ in the view of the little known and newly brought to light sources (the second half of the sixteenth – seventeenth centuries) Article published earlier |
| spellingShingle | Тернопільське братство Різдва Христового у світлі маловідомих та нововіднайдених джерел (друга половина XVI-XVII ст.) Тимошенко, Л.В. |
| title | Тернопільське братство Різдва Христового у світлі маловідомих та нововіднайдених джерел (друга половина XVI-XVII ст.) |
| title_alt | Ternopil brotherhood of the Nativity of Christ in the view of the little known and newly brought to light sources (the second half of the sixteenth – seventeenth centuries) |
| title_full | Тернопільське братство Різдва Христового у світлі маловідомих та нововіднайдених джерел (друга половина XVI-XVII ст.) |
| title_fullStr | Тернопільське братство Різдва Христового у світлі маловідомих та нововіднайдених джерел (друга половина XVI-XVII ст.) |
| title_full_unstemmed | Тернопільське братство Різдва Христового у світлі маловідомих та нововіднайдених джерел (друга половина XVI-XVII ст.) |
| title_short | Тернопільське братство Різдва Христового у світлі маловідомих та нововіднайдених джерел (друга половина XVI-XVII ст.) |
| title_sort | тернопільське братство різдва христового у світлі маловідомих та нововіднайдених джерел (друга половина xvi-xvii ст.) |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/58438 |
| work_keys_str_mv | AT timošenkolv ternopílʹsʹkebratstvorízdvahristovogousvítlímalovídomihtanovovídnaidenihdžereldrugapolovinaxvixviist AT timošenkolv ternopilbrotherhoodofthenativityofchristintheviewofthelittleknownandnewlybroughttolightsourcesthesecondhalfofthesixteenthseventeenthcenturies |