«Погреб тілу моєму вибираю с предки моєми»: місця поховань волинських князів у XV – середині XVІІ століть
Saved in:
| Published in: | Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
|---|---|
| Date: | 2011 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України
2011
|
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/58441 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | «Погреб тілу моєму вибираю с предки моєми»: місця поховань волинських князів у XV – середині XVІІ століть / Н.М. Яковенко // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 784-808. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-58441 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Яковенко, Н.М. 2014-03-23T16:48:42Z 2014-03-23T16:48:42Z 2011 «Погреб тілу моєму вибираю с предки моєми»: місця поховань волинських князів у XV – середині XVІІ століть / Н.М. Яковенко // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 784-808. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. 2223-1196 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/58441 uk Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність «Погреб тілу моєму вибираю с предки моєми»: місця поховань волинських князів у XV – середині XVІІ століть “I choose that my body be interred along my ancestors” (the burial civities of volhynian’ princes in the fifteenth to the middle seventeenth century) Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
«Погреб тілу моєму вибираю с предки моєми»: місця поховань волинських князів у XV – середині XVІІ століть |
| spellingShingle |
«Погреб тілу моєму вибираю с предки моєми»: місця поховань волинських князів у XV – середині XVІІ століть Яковенко, Н.М. |
| title_short |
«Погреб тілу моєму вибираю с предки моєми»: місця поховань волинських князів у XV – середині XVІІ століть |
| title_full |
«Погреб тілу моєму вибираю с предки моєми»: місця поховань волинських князів у XV – середині XVІІ століть |
| title_fullStr |
«Погреб тілу моєму вибираю с предки моєми»: місця поховань волинських князів у XV – середині XVІІ століть |
| title_full_unstemmed |
«Погреб тілу моєму вибираю с предки моєми»: місця поховань волинських князів у XV – середині XVІІ століть |
| title_sort |
«погреб тілу моєму вибираю с предки моєми»: місця поховань волинських князів у xv – середині xvіі століть |
| author |
Яковенко, Н.М. |
| author_facet |
Яковенко, Н.М. |
| publishDate |
2011 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність |
| publisher |
Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
“I choose that my body be interred along my ancestors” (the burial civities of volhynian’ princes in the fifteenth to the middle seventeenth century) |
| issn |
2223-1196 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/58441 |
| citation_txt |
«Погреб тілу моєму вибираю с предки моєми»: місця поховань волинських князів у XV – середині XVІІ століть / Н.М. Яковенко // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. пр. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2011. — Вип. 20. — С. 784-808. — Бібліогр.: 56 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT âkovenkonm pogrebtílumoêmuvibiraûspredkimoêmimíscâpohovanʹvolinsʹkihknâzívuxvserediníxvíístolítʹ AT âkovenkonm ichoosethatmybodybeinterredalongmyancestorstheburialcivitiesofvolhynianprincesinthefifteenthtothemiddleseventeenthcentury |
| first_indexed |
2025-11-24T19:13:59Z |
| last_indexed |
2025-11-24T19:13:59Z |
| _version_ |
1850494468675862528 |
| fulltext |
784
Наталя Яковенко*
“ПОГРЕБ ТІЛУ МОЄМУ ВИБИРАЮ С ПРЕДКИ МОЄМИ”:
МІСЦЯ ПОХОВАНЬ ВОЛИНСЬКИХ КНЯЗІВ
У XV – СЕРЕДИНІ XVІІ СТОЛІТЬ
Спроби історика доторкнутися до сприйняття сакрального у свідомості
людини наражаються на неабиякі труднощі - передусім через специфіку відпо-
відних джерел, що оповідають про це усталеними кліше з арсеналу церковної
традиції, себто повідомляють хіба те, що конкретна особа була з нею обізнана,
тоді як особистісний аспект переживання/проживання сакрального залишаєть-
ся непевним. Відтак, особливого значення набувають соціорелігійні практики:
вони по-своєму перекладають з “мови церкви” на “мову поведінки” уявлення
про вищий, понадчасовий смисл буття, слугуючи свого роду “посередниками”
між духовним і матеріальним.
Серед таких практик, поза сумнівом, роль “наймасовішого свідка” нале-
жить похоронам. Як відображення стійкого страху перед непідвладною люд-
ському розумові вічністю, похоронний ритуал, за спостереженням етнологів,
являє собою один з найповільніше змінюваних елементів культури. Існує без
перебільшення неозора наукова література, присвячена есхатологічним уяв-
ленням про потойбічні мандри душі та відплату за вчинені в земному житті
гріхи, натомість коли йдеться про місце спочинку конкретного “грішного тіла”,
то, як видається, дослідники вважають це за річ самоочевидну. Тим часом ви-
бір місця поховання у “доконфесіоналізовані” часи, коли ще не існувало регу-
лярних кладовищ, а церква не домінувала над сферою приватного, може розпо-
вісти історикові чимало такого, про що тогочасні писемні джерела розповідати
“не вміють”. З одного боку, цей вибір є доволі виразним маркером так званого
“освоєного” (espace vécu)1, або соціально й культурно “обжитого” простору
певної локальної спільноти, що я намагалася показати у статті про похован-
ня волинської шляхти2. З другого боку, семантика місця останнього спочинку
тісно пов’язана із сакральним, адже чим ближче до святощів ховали “грішне
тіло”, тим більшою була надія на їхнє заступництво та спасіння душі в день
Страшного Суду. Тож сам вибір місця поховання, особливо коли його засвідчено
* Яковенко Наталя Миколаївна – доктор історичних наук, професор, Національний
університет “Києво-Могилянська академія”
1 Концепцію “освоєного/обжитого/пережитого” простору (espace vécu, lived space) впер-
ше сформулював Анрі Лефевр (Lefebvre, Henri. The Production of Space. Oxford, 1991;
перше французьке видання: 1974 р.), а спопуляризував американський соціолог Едвард
Сожа (Soja, Edward. Postmodern Geographies: the Reassertion of Space in Critical Social
Theory. London, 1989). Детальніший аналіз поглядів обох учених та спроб їх реалізації у
пізніших наукових дослідженнях див.: Котенко А. Повернення простору // Український
гуманітарний огляд. Вип. 15. К., 2010. С. 45-60.
2 Яковенко Н. „Освоєний простір”: місця поховань волинської шляхти (середина XVI – се-
редина XVII ст.) (збірник статей на пошану проф. Терези Хинчевсько-Геннель – у друці).
785
у тестаменті, надає матеріал для спостережень, по-перше, над уписуванням
себе в певний “освоєний” простір, а по-друге – над градацією “сильніших” та
“слабших” святощів у свідомості індивіда.
У цій статті я спробую заторкнути обидва щойно згаданих аспекти – і со-
ціокультурний, і пов’язаний з релігійною свідомістю. За матеріал для моїх спо-
стережень слугуватимуть місця поховань членів волинських княжих родів. На
жаль, зафіксовані вони нерівномірно. Для XV – першої половини XVІ ст. це
лише декілька надійно підтверджених джерелами випадків; пізніше, дякуючи
розповсюдженню писаного тестаменту, місця останнього спочинку “грішного
тіла” фіксуються відносно краще, але й тут є велика прогалина у збереженості
(чи практикуванні?) жіночих заповітів. Врешті, у випадку здрібнілих княжих
родів остання воля могла просто не оформлюватися на письмі, бо в цьому не
було потреби: невелику спадщину ділили полюбовно, а покійників, подібно до
більшості шляхти, родина традиційно ховала “вдома” – у церкві чи на храмо-
вому цвинтарі власного маєтку.
Загальне число виявлених мною випадків – і підтверджених, і прямо не
засвідчених, але достатньо вірогідних – наводиться у додатку до цієї статті.
Аби зробити їх подальше обговорення предметнішим, тут подам лише зведені
кількісні параметри, які допоможуть більш опукло показати пріоритети у ви-
борі тих святощів, з якими людина асоціювала себе, готуючись переступити
межу вічності (до підрахунку не включено 21 похорон жінок у маєтках їхніх
чоловіків, бо жіночі пріоритети такого роду потребують окремого досліджен-
ня, адже чимало жінок воліло по смерті “повернутися” до родинного гнізда).
Отож зведені дані по 191 похованнях дають таку картину:
Поховання “удома”: у храмі власного
замку чи маєтку або у патронованому
родиною монастирі
(109 випадків, або 57%).
Серед них:
Поховання
у престижному
“святому місці”
(46 випадків, або 24%).
Серед них:
Поховання у
шанованому монастирі/
храмі поза власними
володіннями
(36 випадків, або 19%).
Серед них:
Східний
обряд
Латинський
обряд
Протес-
танти
Києво-
Печерський
монастир
Віленський
кафедр.
собор, Вавель,
Ченстохова
Східний
обряд
Латинський
обряд
67
(35%)
27
(14%)
15
(8%)
38
(20%)
8
(4%)
19
(10%)
17
(9%)
Як бачимо, більше половини (57%) поховань було здійснено “вдома”, тоб-
то в рамках родинного культу предків, де церкву з часом могли витіснити кос-
тел, протестантський збір або й похорон “під грушкою” в неосвяченій землі,
проте в одному й тому самому родовому гнізді, яке символізувало своєрідну
“солідарність крові” понад віросповідними різницями. Для другорядних кня-
жих родин, що навряд чи могли претендувати на похорон у престижних “свя-
тих місцях” (як, приміром, Буремльські, Сокольські, Ружинські та ін.), це вида-
ється цілком умотивованим та збігається з аналогічним вибором місця остан-
нього спочинку нетитулованою шляхтою. Натомість у випадку т. зв. “княжат
786
головних” справа виглядає складнішою: найдавніші з-поміж відомих у цій
групі поховань відбувалися зазвичай не “вдома”, а в Києво-Печерському мо-
настирі, а Гольшанських-Дубровицьких аж до вигасання роду взагалі ховали
тільки тут. Не випадає пояснювати зміну ритуалу лише прогресуючим відхо-
дом волинської аристократії від православ’я, адже переакцентування пріори-
тетів з Києва на поховання “удома” фіксується більш-менш від середини XVI
ст., тобто ще до перших конверсій на кальвінізм, з чого найчастіше починалася
віросповідна переорієнтація, чи трохи пізніше на католицтво.
Це явище виступає опукліше на прикладі розгалужених родів, де кількість
зафіксованих поховань надається на зіставлення. Для прикладу, серед Санґуш-
ків останній похорон “с предки моїми” в Києво-Печерському монастирі від-
бувся за заповітом 1547 р. маршалка Волинської землі Федора Андрійовича,
натомість четверо його дітей, серед них і польний гетьман Великого князівства
Литовського Роман Федорович (†1571), побажали знайти вічний спочинок в
“отчизному” Милецькому монастирі на Волині. Практично у цей самий час
луцький староста Андрій Михайлович (†1560) та його син Олександр (†1565)
з іншої гілки Санґушків, Кошерської (обидва за родинною традицією залиша-
лися й надалі доброчинцями Київської обителі3), були поховані у Володимир-
ському Успенському соборі – престижній місцевій святині, де лежали останки
волинських князів Василька Романовича (†1269) та Володимира Василькови-
ча (†1288)4. Схожу тенденцію до переміщення на Волинь бачимо й у доволі
розгалуженому роді Збаразьких/Вишневецьких. Тут безперервна традиція по-
ховання у Києво-Печерському монастирі обривається на братах Федорі, Іва-
ні й Олександрі Михайловичах Вишневецьких (померли, відповідно, у 1533,
1542 і 1555 рр.). Олександрових синів Олександра й Михайла ще поховано по-
руч із батьком у Київській обителі (1577 і 1584 рр.), натомість похорони їхніх
двоюрідних братів, Іванових синів-кальвіністів Костянтина (†1572) й Андрія
(†1584), уже відбулися в родовому гнізді – у Вишневці “перед замком в збо-
ре”. Утім, пізніше і той, і другий вибори знову роздвоюються: син Олексан-
дра Олександровича Адам ще був похований 1621 р. у Києві, а тіло Михайла
(†1616), сина Михайла Олександровича, привезене з Молдови, де князь помер,
знайшло вічний спочинок у замковій церкві у Вишневці. Врешті, Михайлів
син Ярема Вишневецький (†1651) теж мав бути похований у збудованому ним
же Вишневецькому костелі (війна перешкодила виконанню цього заповіту).
У тих-таки 1570-х переорієнтовуються з Києва на Збараж і Збаразькі – при-
міром, уписаний до пом’яника Києво-Печерського монастиря як доброчинець
кременецький староста Миколай Андрійович (†1574)5, найвірогідніше кальві-
ніст. Показово, що статус Збаража як гнізда роду Збаразьких/Вишневецьких
3 Про це згадує Кальнофойський: Τερατουργημα lubo cuda … Ojca Athanasiusa Kalnofojs-
kiego… Київ: Лаврська друкарня, 1638. Використано за републ.: Seventeenth-Century
Writings on the Kievan Caves Monastery // Harvard Library of Early Ukrainian Literature.
Texts, Vol. IV. Cambridge Mass., 1987. Р. 168 [далі - Кальнофойський].
4 Галицько-Волинський літопис. Дослідження, текст, коментар / За ред. М. Ф. Котляра. К.,
2002. С. 131, 153.
5 Кальнофойський, с. 169.
787
“пригадує” у 1636 р. Януш Вишневецький, старший онук кальвініста Костян-
тина Івановича: князь Януш заповідає поховати себе саме тут, хоча його батько
та двоє братів уже асоціювали себе з новою “столицею” родових володінь – За-
лозцями, де й були поховані.
У деяких випадках поштовх до згаданої переорієнтації видається доволі
прозорим, як, приміром, для Олельковичів Слуцьких. Михайло Олелькович,
брат київського князя Семена Олельковича, після втрати Києва засновує у но-
вому гнізді роду, Слуцьку, власний “отчизний” монастир, і далі його нащад-
ків ховають тут аж до “пригадування” у 1570-1580-х рр. особливого статусу
Олельковичів, акцентованого київськими похованнями Юрія ІІ Юрійовича
та Юрія ІІІ Юрійовича, що, поза сумнівом, збігалося з прагненням верхівки
Великого князівства Литовського утвердити престиж своєї політії після Лю-
блінської унії. Для декого вибір місця поховання “удома”, а не в Києві можна
пов’язати із здрібнінням роду: скажімо, брацлавський каштелян Андрій Тим-
офійович Капуста (†1572) навіть “змуровати дал” у крипті Успенського собору
Києво-Печерського монастиря гробницю для себе й нащадків, але його дочка
Олександра, на якій рід Капуст вигас, уже заповідала 1599 р. поховати себе за-
лежно від того, звідки буде ближче перевозити тіло, -або в Києві біля батьків,
або при церкві родинного маєтку Войськ, “де тіла братії і сестри” – трьох осіб,
що померли раніше.
Утім, випадки, де переорієнтацію з Києво-Печерського монастиря на похо-
вання “удома” можна пояснити раціонально, є радше поодинокими, бо здебіль-
шого не йшлося ані про переміщення “родинних столиць”, ані про пониження
родового статусу. Для прикладу, Костянтин Іванович Острозький ще навіть пе-
реніс прах свого “неправильно похованого” діда Василя Федоровича Красно-
го (†1468) із замкової Богоявленської церкви в Острозі до Успенського собору
Києво-Печерського монастиря6 (очевидно, під час її перебудови 1521 р.); у
Києві невдовзі буде поховано і його самого (†1530) та його сина Іллю (†1539).
Натомість кількома десятиліттями пізніше, у 1579 р., гетьманова онука Галшка
Іллівна вже просить про похорон “ув Острозе в церкви замковой албо в костеле
риском”. Тут же, в Острозі, поховають ще двох онуків Костянтина Івановича:
Костянтин-молодший Васильович, католик-конвертит, знайшов вічний спочи-
нок 1588 р. в Острозькому домініканському костелі, а Олександр Васильович,
православний, – у замковому Богоявленському храмі (†1603, похований 1604 р.).
Цей та інші схожі випадки дозволяють припускати, що впродовж середини -
останньої третини XVI ст. сталася якась невловима за прямими джерелами,
але дуже посутня зміна уявлень про “добре поховання”.
За взірець попередньої (“київської”) моделі вочевидь слугувала давня тра-
диція княжих поховань, виразним утіленням чого став похорон волинського
воєводи Богуша Федоровича Корецького (†1576). Перед смертю князь прийняв
чернечий постриг під іменем Євфимія, що виразно перегукується з києво-
руською (і давнішою візантійською) традицією, де передсмертне постриження
володаря та його похорон за чернечим ритуалом символізували акт смирення
6 Ульяновський В. Відоме і невідоме з біографії та діяльності князя К. І. Острозького //
Острозька давнина. Дослідження і матеріали. Т. 1. Львів, 1995. С. 28.
788
й очищення від гріхів влади та надію “сподобитися покою с праведниками”7.
В Успенському соборі Києво-Печерського монастиря лежав прах Богушового
батька Федора Івановича (†1522) та якихось детальніше не засвідчених пред-
ків, чию родову усипальницю згадує Кальнофойський8, а князь Богуш у запо-
віті просить поховати себе “при телесах прародителей моих”. На цьому ж на-
голошують у своїх тестаментах Ілля Острозький та Федір Санґушко (поховати
“с предки моїми”), а дещо раніший заповіт Юрія Івановича Гольшанського-
Дубровицького (1528/29 р.) навіть привідкриває деталі процедури почесного
похорону. Як читаємо тут, князь попередньо писав “господину отцу и пастырю
нашому” митрополитові Макарію, аби той “тело моє грешноє перенял на до-
рози на Припети и провадил до Києва”.
“Київська Пречиста”, себто храмова ікона Успенського собору Києво-Пе-
черського монастиря, під чию опіку передавали себе по смерті тестатори, стала
персоніфікуватися як молитовна заступниця волинських княжих родів, слід га-
дати, десь від середини ХІV ст., на що вказують перші згадувані у Печерсько-
му пом’янику передсмертні пострижини нових патронів монастиря – членів
династичних родів Великого князівства Литовського. Однак прагнення знайти
вічний спочинок саме тут, під опікою “Пречистої”, було зумовлене, схоже, не
тільки ексклюзивною славою монастиря. Адже, скажімо, Сендюшко/Санґуш-
ко, засновник роду Санґушків, прийняв перед смертю (†п.1454) постриг під
іменем Йоакима у себе “вдома” – у Милецькому монастирі на Волині9, де й був,
найімовірніше, похований; родинній святині віддав перевагу в 1468 р. й уже
згаданий Василь Федорович Красний Острозький: “положон в церкви собор-
ной Острозкой”. Отже, як можна припускати, для тих осіб, що вибирали дале-
ку київську святиню, йшлося про свого роду “матеріалізацію” причетності до
певної спільної традиції, яку уособлював “старійший град в землі у всій Київ”.
І вихідці з династії Ґедиміновичів, і волинські Рюриковичі, перейнявши вла-
ду над територією старої київської династії, асоціювали себе з уже власною,
новою “солідарністю крові”, а похорон у Києві служив символічним знаком
“освоєння” нового владного простору безвідносно до реальних витоків роду.
До масового переміщення родинних усипальниць з Києва у власні родо-
ві гнізда упродовж середини – другої половини XVI ст. могло підштовхувати
7 Саме так, зокрема, помер 1194 р. київський князь Святослав Всеволодич (“веля ся по-
стричи в чернъци”), а інший київський князь, Ростислав Мстиславич (†1167), вірив, що
чернечий сан прокладає пряму дорогу до царства небесного (“всъходяща съ ангелы къ
престолу Господню бес пристава”). Див.: Полное собрание русских летописей. Т. 2: Ипа-
тьевская летопись. 2-е изд. Москва, 2001. Стб. 531, 680. Пізніші княжі пострижини перед
смертю у XIV-XV ст. (Ольґимунта Гольшанського “в іноцех Єфимія”, Олелька Володи-
мировича – Алексія, Федора Даниловича Острозького – Феодосія та ін.) див. у вибірці
імен з Києво-Печерського пом’яника: Войтович Л. Князівські династії Східної Європи
(кінець ІХ – початок XVI ст.): Склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне
дослідження. Львів, 2000. С. 42-49.
8 Кальнофойський, с. 149.
9 Його світське та чернече ім’я внесене до Милецького пом’яника після імен князів Ольґерда
Ґедиміновича та Федора Любартовича: Викторовский П. Г. Западнорусские дворянские
фамилии, отпавшие от православия в конце XVI и XVII вв. Вып. 1. Киев, 1912. С. 184
[далі - Викторовский].
789
відразу кілька причин. За браком джерел важко судити про ієрархію їх зна-
чущості, зокрема, цілком неможливо підтвердити (але не варто й відкидати!)
засвідчену на західному матеріалі зміну уявлень про “добрий похорон”. Коли
давніше його сприймали як акт покаяння та смирення, то власне в порене-
сансному XVI ст. похорон почав обростати ритуалами, що спрямовувалися на
виопуклення “слави” покійного – його доблесті та родовитості10. У такому акті
“кров” і сакральний аспект уже виступали як нерозривно поєднані, причому
уявних предків заступали предки з ближчого, осяжного минулого. З другого
боку, свою роль могла зіграти привнесена Реформацією ідея права людини
на вибір “надійніших святощів”, і хоча не всі волинські аристократи віддали
данину протестантським “новинкам”, але сам факт густої розповсюдженості
кальвінізму на теренах польсько-литовської держави у середині – другій по-
ловині XVIІ ст. міг підштовхнути до зміни старих уявлень про непорушність
сакрального.
Утім, перелічені мотиви за браком джерел залишаються суто умоглядни-
ми, зате не викликає сумніву таке добре задокументоване явище, як прогресу-
юче “дроблення” владного простору держави. Саме це можна вважати осно-
вною причиною переорієнтації княжих поховань із Києва на родові “столиці”.
Адже власне на середину – другу половину XVI ст. припадає стрімке піднесен-
ня майнового та адміністративного престижу волинських “княжат головних”11.
Перенесення родових усипальниць у центри власних володінь чи в патроновані
родиною “отчизні” монастирі робило нові місця поховань “інституційними” –
такими, де сам акт похорону легітимував та укорінював високу позицію роду12.
За добрий приклад тут може послужити Остріг: Василь-Костянтин Острозький
після 30-літніх змагань врешті зумів у середині 1570-х повернути з чужих рук
своє родове гніздо та знову зробити його “столицею” роду13, і практично від-
разу за цим, уже 1579 р., фіксується перше після довгої перерви поховання тут
племінниці князя Василя Галшки Іллівни.
Схожу ситуацію бачимо на прикладі “пригадування” Санґушками стату-
су своєї давнішої родової усипальниці - Милецького монастиря. Як згадува-
лося вище, засновник роду князь Сендюшко/Санґушко був похований власне
тут у середині XV ст., після чого родина упродовж століття орієнтувалася на
“престижніший” київський похорон. Разом з тим не було забуто й “отчизний”
монастир: у 1523 р. (ясно, на замовлення Санґушків) для нього написав храмо-
ву ікону св. Миколая майстер із Сучави Григорій Босикович14. “Молдавський
10 Пор. спостереження: Самойлова Т. Е. Власть перел лицом смерти // Королевский двор в
политической культуре средневековой Европы. Теория, символика, церемониал / Ред. Н.
А. Хачатурян, М. А. Бойцов и др. Москва, 2004. С. 502-505.
11 Детальніше про це див.: Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII
століття (Волинь і Центральна Україна). Вид. 2-е. К., 2008. С. 109-127.
12 Пор. схожу ситуацію на прикладі середньовічних „поховань правителів”: Бойцов М. А. //
Словарь средневековой культуры / Под ред. А. Я. Гуревича. Москва, 2003. С. 370
13 Див.: Тесленко І. Боротьба за Остріг: князь Острозький проти острозького старости //
Соціум. Альманах соціальної історії. Вип. 3. К., 2003. С. 99-120.
14 Александрович В. Малярі та мережа малярських осередків Волині XVI століття // Волин-
ська ікона: питання історії вивчення, дослідження та реставрації. Мат-ли наук. конференції.
790
слід” у житті роду ще виразніше оприявнюється тим, що десь перед 1535 р.
князь Федір Андрійович одружився з онукою сербського деспота Стефана
Бранковича Ганною, яка на той час уже мешкала в Молдові (волинці називали
її Деспотівною)15. У 1542 р. князь Федір (який сам ще побажав бути похованим
у Києві), остаточно закріпивши монастир за своєю гілкою роду, “збудовал цер-
ков” у ньому та підтвердив земельні надання ченцям16. Перші поховання його
дітей – сина-монаха й дочки – відбулися тут уже наприкінці 1540-х рр.; далі
цю традицію продовжили поховання 1570-х (зокрема, 1575 р. у монастирі було
поховано й Ганну Деспотівну, хоча на той момент вона вже була вдовою свого
другого чоловіка Миколая Збаразького); врешті, останнім з-поміж Санґушків
тут знайшов вічний спочинок онук князя Федора й Деспотівни - Федір/Роман
Романович (†1591), на якому ця гілка роду вигасла.
Дещо інакшим шляхом простувала схожа за кінцевим результатом пе-
реорієнтація в родині Корецьких. Їхній “отчизний” монастир у Корці був за-
снований десь у середині XVI ст. князем Богушем Федоровичем, однак сам
він 1576 р. ще заповідав поховати себе, як уже згадувалося, у Києві. Богушів
син Юхим, на відміну від батька, не був людиною помітною. Може, саме то-
му, не претендуючи на статусне поховання у Києві, він знайшов вічний спочи-
нок 1612 р. “вдома” – але теж не в згаданому монастирі, а в замковій церкві у
Корці. Натомість відразу потому монастир стає (або й раніше був?) “жіночою”
усипальницею членів родини: 1618 р. тут ховають невістку Юхима Катерину
Могилянку17, 1626 р. – його дружину Ганну Ходкевичівну, чиє віровизнання
неясне18, а 1633 р. – дочку Софію (черницю Серафиму), ігуменю цієї-таки оби-
телі. Чоловіків, проте, стали після 1622 р. ховати у храмі Корецького францис-
канського кляштора, заснованого десь на початку XVII ст. Юхимом Богушови-
чем. Початок цій традиції, найімовірніше, поклало те, що саме францисканці
вивезли зі Стамбула тіло страченого тут у 1622 р. Юхимового сина Самійла;
його брат Ян-Кароль, на той час уже католик-конвертит, поховав Самійла у
Луцьк, 1996. С. 5.
15 Сzamańska I. Wiśniowieccy. Monografi a rodu. Poznań, 2007. S. 42 [далі - Сzamańska].
16 Викторовский, c. 187; Горін С. Монастирі Західної Волині (друга половина XV – перша
половина XVII століть). Львів, 2007. С. 197-198 [далі – Горін С. Монастирі].
17 У заповіті Катерини, яка померла від післяпологової гарячки, місце поховання не вказане,
але присутність корецького протопопа Лаврентія Зизанія серед осіб, що засвідчили до-
кумент, дозволяє припускати похорон саме тут. Див.: ЦДІАК, ф. 25, оп. 1, спр. 112, арк.
209 зв.
18 Ганна Ходкевичівна кілька разів міняла віровизнання; на підставі зроблених нею у 1615-
1625 рр. пожертв на видання православних друкарень традиційно вважають, що вона
померла православною, однак її заповіт наштовхує на деякі сумніви. Княгиня просила по-
ховати своє тіло не в монастирському храмі чи на монастирському цвинтарі, а під вікном
келії своєї дочки Серафими – “під грушею”, що привертало увагу вже сучасників (пор.
наведену Петрушевичем нотатку: “sub hujus cella et sub pyro voluit sepeliri”: Петрушевич
А. С. Сводная галицко-русская летопись с 1600 по 1700 год. Т. 1. Львов, 1874. С. 455 [далі
- Петрушевич]). Чи йшлося про (крипто)кальвінізм, чи про відмову духовенства ховати
на освяченому місці тіло колишньої “єретички”, встановити за браком інших джерел на-
вряд чи можливо.
791
францисканському костелі, хоча той, найімовірніше, був уніатом19. Пізніше в
усипальниці цього самого костелу було поховано Яна-Кароля (†1633), його си-
на Самуеля-Кароля (†1651) та, можливо, дочку Евфрузину, яка померла 1647 р.
від пологів20.
Зосередження в одному місці “інституційних” поховань з часом могло
дробитися, коли первісно єдиний рід розпадався на гілки: або територіально
віддалені (як Вишневецькі), або ворожі (як Острозькі), або поділені за нови-
ми “столицями” (як Чорторийські), або, врешті, неспівмірні за статусом (як
Збаразькі). Приміром, відразу після смерті Василя-Костянтина Острозького
(†1608), що був похований у Богоявленському замковому храмі в Острозі, во-
рогуючі між собою нащадки “некоронованого короля Русі” почали асоціювати
себе з “поза острозькими” родовими солідарностями, які сформувалися по жі-
ночих лініях. Дітей Олександра, молодшого сина Василя-Костянтина, ховали
у родовому гнізді їхньої матері Анни Костчанки в Ярославі, а Януш, старший
син, був похований 1620 р., як і його мати, в усипальниці роду Тарновських – у
Тарновській колегіаті. Останнім спалахом “острозької солідарності” став запо-
віт наймолодшої дочки князя Олександра Анни-Алоїзи, що побажала знайти
вічний спочинок в Острозі – у костелі патронованих нею єзуїтів, проте війна
перешкодила виконанню цієї волі, і княгиню поховали 1654 р. поруч з матір’ю
та братами теж у Ярославі.
Протилежним прикладом дотримання традиції “інституційних” поховань
у роздвоєних родових гніздах можуть слугувати похорони Чорторийських. Цей
рід, судячи з відомих сьогодні джерел, ніколи не асоціював себе з Києвом (мож-
ливо, тому, що “генеалогічна пам’ять” Чорторийських плекала свої “литов-
ські” витоки ще з першої половини XV ст.21 – на відміну від решти волинських
аристократів, де “пригадування” власного коріння розпочалося на добрих сто
років пізніше). Перші гадані поховання членів родини можна співвіднести з
храмом Клеванського замку: сам замок почав будувати близько 1475 р. Михай-
ло Васильович Чорторийський, а завершив його син, луцький намісник Федір
Михайлович (†1542). Після того, як двоє Федорових синів у 1547 р. поділили
спадщину, Клевань стала “столицею” молодшого з них, Івана Федоровича: са-
ме тут, у замковій церкві, було 1561 р. поховано і самого князя, і його старшого
сина Івана/Януша, який загинув 1581 р. під Псковом, однак тіло, згідно з запо-
вітом, було перевезене до Клеванi. Своєю чергою, Янушів брат Юрій, перший
19 Про віровизнання Самійла Корецького див. детальніше: Яковенко Н. Релігійні конверсії:
спроба погляду зсередини // Її ж. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей
в Україні XVI-XVII ст. К., 2002. С. 18-20.
20 Radziwiłł A. S. Pamiętnik o dziejach w Polsce. T. 3 (1647-1656) / Przełożyli i opracowali A.
Przyboś i R. Żelewski. Warszawa, 1980. S. 53.
21 Зокрема, 1442 р. король Владислав ІІІ Варненчик спеціальним привілеєм підтвердив Чор-
торийським, як своїм “братам”, право уживати за герб Литовську Погоню; цей документ,
хоч і не безсумнівний щодо автентичності, Чорторийські пред’явили на Люблінському
унійному сеймі 1569 р., вимагаючи для себе, всупереч традиції Корони Польської,
постійного місця в сенаті. Див.: Дневник Люблинского сейма 1569 года. Соединение Ве-
ликого княжества Литовского с Королевством Польским / [Изд. М. О. Коялович]. СПб,
1869. С. 386.
792
католик-конвертит серед Чорторийських, уже побажав бути похованим у кос-
телі – але теж у Клевані, причому навпроти замку (†1604); тут же згодом по-
ховають його дітей – волинського воєводу Миколая-Єжи та дочку Петронеллу.
Утім, обидві сестри Івана/Януша та Юрія, Олена й Катерина, відповідно до
їхніх заповітів, знайшли вічний спочинок у “материзному” Пересопницькому
монастирі: його отримав спадком по матері Марії Немирянці ще їхній дід Фе-
дір Михайлович22.
Старшому синові Федора Михайловича Олександру, згодом волинському
воєводі, у щойно згаданому поділі маєтків 1547 р. припало первісне родове
гніздо – Чорторийськ. Проте, на відміну від брата, він спрямував свої зусилля
не на розбудову “столиці” роду, а на піднесення престижу “отчизного” мона-
стиря Чорторийських у Зимному. Ця найдавніша на Волині обитель, заснована,
можливо, ще в ХІ ст.23, перейшла до Чорторийських по жіночій лінії наприкінці
XV ст. Проте її реальну розбудову було здійснено Олександром Федоровичем:
саме серединою XVІ ст. датують спорудження мурованого монастирського
храму та оборонної стіни з вежами, а під 1552 р. згадується маляр князя Олек-
сандра Антон Дяк, що “оправляв” храм24. Тож не дивно, що Олександр Федо-
рович (†1571) заповідав поховати себе тут, у своєму дітищі (того ж 1571 р. в
соборному монастирському храмі знайшла вічний спочинок і його дружина
Марія/Магдалина, дочка сербського деспота Стефана Бранковича25).
Проте Олександрів син Михайло (†1582), який, схоже, пережив фазу
захоплення кальвінізмом, а згодом повернувся до православ’я, обрав місцем
похорону не Зимно, а невеличкий “отчизний” монастирок під Чорторийськом у
с. Мала Осниця; саме він, очевидно, подарував цій обителі Богородичну ікону,
датовану серединою XVI ст.., яку згодом стали вважати чудотворною26. Врешті,
продавши 1603 р. Чорторийськ, Михайлів син Юрій заснував у центрі іншого
свого володіння, Сарнах, новий монастир27, де його, найімовірніше, й було по-
ховано як фундатора у 1624 р., однак чи продовжилася ця традиція на епізодич-
но згадуваному під 1644 р. сині князя Юрія Андрієві28, на якому чорторийська
гілка роду вигасла, - невідомо.
* * *
Підсумовуючи, гадаю, можна без великого перебільшення констатувати,
що волинські аристократи у виборі місця поховання керувалися передусім не
турботою про спасіння душі, а родовою солідарністю “людей великих”. До
середини XVI ст. її “матеріалізованим” втіленням був Києво-Печерський мо-
настир: передаючи себе під опіку “Київської Пречистої”, князі відчували себе
22 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, изданные Археографической
комиссией. Т. 1 (1361-1598). СПб, 1862. С. 359 (привілей 1505 р.).
23 Детальніше про історію монастиря див.: Горін С. Монастирі. С. 140-158.
24 Там само. С. 143, 183, 185.
25 Її заповіт опубл.: Архив ЮЗР. Ч. VII, т. 1. С. 28-31.
26 Рожко В. Чудотворні ікони Волині і Полісся. Луцьк, 2002. С. 48.
27 Фундаційний акт 1608 р. див.: Архив ЮЗР. Ч. І, т. 6, с. 374-377.
28 Довбищенко М. Розгадані таємниці князів Чарторийських (родинні зв’язки, маєтки та
релігійне життя) // Історичний журнал. 2004, № 10-11. С. 13.
793
“однією родиною”, що успадкувала владний простір старої київської династії.
Натомість із піднесенням престижу локальних родових гілок у практику масо-
во увійшли поховання в родинних гніздах. Засвідчуючи високу позицію роду,
такі поховання перетворювалися на “інституційні”, бо місце похорону мало
підкреслити “славу” покійного та його предків – уже не уявних, а поіменно
відомих. Не виключено, що саме це підштовхнуло до спалаху “генеалогічної
свідомості”, адже якраз на останню третину XVI ст. припадає поява родоводів
волинських князів – зрештою, як відомо, вельми сумнівних.
Додаток
Поховання членів волинських княжих родин
(XV – середина XVII ст.)
Родина Роки поховань членів
родини
Місця поховань Джерело
Буремльські
(Курцевичі-
Буремльські)
Федір Михайлович
(п. 1464)
Олександр Федорович
(до 1528)
Буремль,
замкова церква
*Заповіт29 Дмитра
Олександровича
(див. нижче)
Дмитро Олександрович
(1565)
Буремль,
замкова церква
(„где продкове и діти
мои лежать”)
*Заповіт
Іван Дмитрович (1568)
Андрій Олександрович
(1592)
Буремль,
замкова церква *Заповіт
*Заповіт
Андрій Андрійович (1610)
Замостя, колегіата
(біля матері Марти
Лащівни)
Wolff, 16
Велицькі
(Кожановичі-
Велицькі)
Мартин Васильович (1589) Бронники
(«при церкві») *Заповіт
Вишневецькі Михайло Васильович
(п.1517)
„Tumulatus in
Visnioveciae”
Starowolski, 187
Федір Михайлович (1533)
Іван Михайлович (1542)
Олександр Михайлович
(1555)
Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
169
Олександра Іванівна (1573)
Біржанський збір?
(„земли откуль
вышло”)
*Заповіт б/м
поховання
Костянтин Іванович (1574)
Вишневець
(„перед замком в
зборе”)
*Заповіт
29 Тут і далі ця позначка (*Заповіт) вказує на збірник тестаментів волинських князів і шляхти
XV – XVI ст., що його нині завершує готувати до друку Людмила Демченко. Принагідно
сердечно дякую упорядниці за дозвіл використати ці матеріали ще до їх публікації. .
794
Андрій Іванович (1583) Вишневецький збір?
Був організатором
похорону тут
брата
Олександр Олександрович
(1577)
Михайло Олександрович
(1584)
Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
157-158
Ганна Андріївна
(п. 1594)
Кодня, костел Заповіт чоловіка
зг.: Lulewicz, 430
Галшка-Євфимія Андріївна
(1596)
Несвіж,
єзуїтський костел
Заповіт зг.:
Czamańska, 99
Софія Андріївна (1619) Вільно,
кафедральний костел Wolff, 569
Адам Олександрович (1621) Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
168
Михайло Михайлович (1616) Вишневець,
церква під замком
Заповіт сина
Яреми (див.
нижче)
Юрій Михайлович (1618)
Буськ,
домініканський
кляштор
Заповіт зг.:
Czamańska, 130-
131
Мар’яна Костянтинівна
(1624)
Золочів, колегіата Czamańska, 157
Януш Костянтинович (1636)
Збараж,
бернардинський
костел
Заповіт зг.:
Urzędnicy, 63
Олександр Костянтинович
(1639)
Єжи Костянтинович (1641)
Залозці,
бернардинський
костел
Czamańska,
244, 248
Костянтин Костянтинович
(1641)
Залозці,
бернардинський
костел
Czamańska, 154
Теофіла Костянтинівна
(1645)
Краків, костел на
Вавелі
Czamańska, 161
Ярема, син Михайла
Михайловича (1651)
Вишневець, „w
kościele nowo
wymurowanym”
Заповіт опубл.
(не виконаний)30
Христина Адамівна (1654) Люблін,
кафедральний костел Czamańska, 146
Гелена Костянтинівна (1660) Ченстохова,
костел на Ясній Горі Czamańska, 159
Войни-
Воронецькі
Томаш Станіславович (1598)
Луцьк,
домініканський
кляштор („при
костеле мурованом”)
*Заповіт
30 Заповіт опубліковано Владиславом Томкевичем: Miesięcznik Heraldyczny. R. 9. Lwów,
1930. S. 67-77. Насправді тіло князя перебувало до 1653 р. в Сокальському бернардин-
ському кляшторі, далі було перепоховане в бенедиктинському абатстві на Свєнтім Кши-
жу (Czamańska, 213).
795
Лев Войнич (1601) Татаринівці, церква
(„через мене
змурованая”)
Заповіт опубл.:
Пам’ятки, 114
Олександра Матушівна
(1616) Коростів, церква Заповіт зг.:
Довбищенко, 532
Маруша Станіславівна (1619) Загорів, монастир
Різдва Богородиці
Заповіт зг.:
Горін. Монастирі,
134
Стефан Матушович (1625) Тростянець, церква Заповіт зг.:
Довбищенко, 597
Олександра Станіславівна
(1634)
Сокаль,
бернардинський
кляштор
Заповіт зг.:
Довбищенко, 507
Гелена (Катерина)
Матушівна (1649)
Загорів, монастир
Різдва Богородиці
(„де тіла дочок моїх
спочивають”)
Заповіт зг.:
Нац.-визв. війна,
68
Олександра (Стефанівна?)
(1651)
Луцьк,
домініканський
кляштор
Заповіт зг.:
Горін. Жидичин,
129
Головні-
Острожецькі
Андрій Федорович (1584)
(†1585) Андріїв, церква * Заповіт
Гольшанські-
Дубровицькі Тетяна Семенівна (1522) Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
155
Юрій Іванович (1528/1529) Києво-Печерський
монастир * Заповіт
Володимир Юрійович (1545) Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
167
Ганна Юріївна
(п. 1585)
Києво-Печерський
монастир?
Stecki, 236
Марія Юріївна
(1576, 1577) (†1586)
Києво-Печерський
монастир?
Два заповіти 1576
(опубл.) і 1577 (зг.:
Горін. Монастирі,
67) передбачають
різні місця
поховання31
Друцькі-
Любецькі Богуш Дмитрович (1564) Любче,
замкова церква * Заповіт
Друцькі-
Путятичі Ганна Богданівна (1587)
Луцьк,
Успенський
монастир
*Заповіт
31 У заповіті 1576 р. (опубл.: Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на
Волыни / Подг. Н. Д. Иванишев. Т. 1. Киев, 1849. С. 72-79) місцем бажаного поховання
названо Києво-Печерський монастир, натомість у заповіті 1577 р. – Вербський Троїцький
монастир під Ковелем на Волині, що належав тодішньому чоловікові княгині Андрієві
Курбському. Після скандального розлучення з ним вона прожила ще десять років, тож де
саме її було поховано – неясно.
796
Заславські Кузьма Іванович (1556) Унівський монастир?
Зг. у Пом’янику
цього монастиря:
Петрушевич, 26
Януш Кузьмович (1562) Вільно,
Троїцька церква * Заповіт
Ганна Кузьмівна (1582) Клевань,
замкова церква *Заповіт
Єлизавета Янушівна (1618) Добромильський
монастир?
Зг. у Пом’янику
цього монастиря:
Петрушевич, 50
Кароль (1618), Франциск
(1621), Сузанна (1625)
Олександровичі
Заслав,
бернардинський
костел
Заповіт батька
(див. нижче)
Януш Янушович (1629)
Заслав,
бернардинський
костел?
Цей костел був
ним збудований
після навернення
з кальвінізму32
Олександр Янушович (1629)
Заслав,
бернардинський
костел
(„w grobie moim,
gdzie miła małżonka
moja i dziatki”)
Заповіт:
ЦДІАК, ф. 26, оп.
1, спр. 34, арк. 837
Єжи Янушович (1636)
Дубно,
бернардинський
костел
Piotrkowczyk,
жалобна
проповідь33
Констанція Олександрівна
(1630)
Пінчув, костел Wolff, 603
Костянтин Олександрович
(1642)
Заслав,
бернардинський
костел
Wolff, 603
Януш-Ісидор Олександрович,
ординат (1649)
Тарнув, колеґіата
(в гробниці Януша
Острозького)
Łącki,
жалобний
панегірик34
Владислав-Домінік
Олександрович,
ординат (1656)
Тарнув, колеґіата
(в гробниці Януша
Острозького)
Rzońca, 124
Збаразькі Солтан (Семен ІІ)
Васильович (1472)
Києво-Печерський
монастир?
*Заповіт (донації
„Пречистой к
Печери”)
Миколай Андрійович (1574)
Збараж
(не в храмі,
протестант?)
Заповіт б/м
поховання,
опубл.35
32 Акт фундації 1600 р.: ЦДІАК, ф. 25, оп. 1, спр. 56, арк. 299-304 зв. Завершення будів-ни-
цтва датують 1606 р.: Prusiewicz, 3.
33 Piotrkowczyk, Alexy. Pociecha z napomnieniem ... w kazaniu na zacne klejnoty herbowe ... Je-
rzego z Ostroga Zasławskiego nad jegoż ciałem dana z ambony dubieńskiej w kościele u ojców
Bernardynów ... Kraków: W drukarni Franciszka Cezarego, [1636].
34 Łącki, Kasper. Kwiat zwiędły z Libanu... Kraków: W drukarni Łukasza Kupisza, 1649.
35 Заповіт опубл. Людмилою Демченко: Тестаменти княжого роду Збаразьких // Архіви
України. 1990, № 4-6. С. 30.
797
Юрій Андрійович (1579)
(†1580)
Збараж,
замковий костел Заповіт опубл.36
Стефан Андрійович (1586)
Маруша Юріївна (1603)
Вільно,
кафедральний костел
Dobrowolska, 37
(прим. 2)
Cтефан Владиславович (1605)
Петро Владиславович (1612)
Києво-Печерський
монастир? Wolff, 611
Януш Миколайович (1608)
Залужжя під Зба-
ражем, Спаський
монастир? „В маєтку
на Україні”,костел?
Петрушевич,
527
Dobrowolska, 202
(прим. 4)37
Катерина Владиславівна (п.
1618) Бишів, костел
Słownik
Geografi czny,
t. I, s. 516
Kриштоф, син Януша
Миколайовича (1627)
Єжи (Юрій), син Януша
Миколайовича (1631)
Краків,
домініканський
костел
Dobrowolska, 22
Капусти Андрій Тимофійович (1572)
Києво-Печерський
монастир („в
каплици, которую
сам небощик
змуровати дал”)
*Заповіт дружини
Пилип Андрійович
(до 1572)
Іван Андрійович
(до 1572)
Марина Андріївна
(до 1572)
Войськ, церква *Заповіт сестри
(див. нижче)
Олександра Андріївна
(1599) (†1601)
Києво-Печерський
монастир або
Войськ, церква
(„де тіла братії і
сестри”)
* Заповіт
Козеки
(Козики)
Дмитро Андрійович
(1583)
Зимно,
Успенський
монастир
Заповіт зг.:
Горін. Монастирі,
184
36 Заповіт опубл. Людмилою Демченко: Тестаменти княжого роду Збаразьких // Архіви
України. 1990, № 4-6. С. 36.
37 Віровизнання брацлавського воєводи Януша Миколайовича залишається спірним. За ста-
рими генеалогічними працями він, звісно, католик; це повторює і Ванда Добровольська.
Натомість Генрик Литвин уважає, що воєвода був з 1603 р. уніатом: Litwin H. Napływ
szlachty polskiej na Ukrainę, 1569-1648. Warszawa, 2000. S. 203); це, своєю чергою, катего-
рично заперечує Збіґнев Анусік: Anusik Z. Szlachta polska na Ukrainie w latach 1569-1688.
Kilka uwag na marginesie książki Henryka Litwina // Przegląd Nauk Historycznych. 2002. R.
I, nr 2. S. 248. Заповіт князя Януша на сьогодні не виявлено, але свідчення Петрушевича,
що власне він відновив у Залужжі родинний монастир та збудував там муровану церкву,
робить, як видається, припущення Литвина вірогідним. Цей монастир був заснований у
1470-80-х рр., а занепав близько 1525 р. (Giżycki J. M. Spis klasztorów unickich Bazylianów
w wojewodztwie wołyńskim. Kraków, 1905. S. 120-122). Варто взяти до уваги й те, що саме
князю Янушу Лев Войнич-Воронецький (див. вище таблицю) у заповіті 1601 р. передав
коляторство над cпорудженою ним церквою у Татаринівцях.
798
Юрій Дмитрович (1613)
Януш Дмитрович (1626)
Володимир,
домініканський
костел
Заповіти зг.:
Довбищенко, 543
Андрій Дмитрович (1628)
Петро Андрійович (1628)
Сокаль,
бернардинський
кляштор?
Заповіти б/м
поховання
(пожертви на цей
кляштор); зг.:
Довбищенко, 542
Галшка Юріївна (1635)
Анна Юріївна (1651)
Володимир,
домініканський
костел
Заповіти зг.:
Довбищенко,
542-543
Корецькі Федір Іванович (1522) Києво-Печерський
Монастир
Кальнофойський,
149
Богуш Федорович (1576)
Києво-Печерський
монастир
(„при телесах
прародителей моих”)
Заповіт опубл.:
Архив ЮЗР,
ч. І, т. 1, с. 95-110
Юрій Богушович
(до 1576)
Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
168
Юхим Богушович (1612)
Корець,
замкова церква
(„Sepultus est ... more
Russorum in oratoria
in arce Corecensi”)
Okolski, I, 549
Cамійло Юхимович
(1622)
Корець,
францисканський
костел
Заповіт слуги38
Ян-Кароль Юхимович
(1633)
Корець,
францисканський
костел
Заповіт зг.:
Довбищенко, 546
Софія Юхимівна
(черн. Серафима) (1633)
Корець,
Успенський
монастир
Зг. про похорон:
Архив ЮЗР,
ч. І, т. 6, с. 672-673
Анна-Марцибела Юхимівна
(1648)
Вільно,
кафедральний костел Wolff, 175
Ізабела Юхимівна (1669) Клевань,
фарний костел Wolff, 33
Анна Самійлівна (1639) Чорторийськ,
Костел
Kowalska H. //
PSB,
t. 17, s. 104
Евфрузина, дочка Яна-
Кароля Юхимовича (1647)
Корець,
францисканський
костел?
Заповіт б/м
поховання, зг.:
Довбищенко, 546
Самуель-Кароль,
син Яна-Кароля Юхимовича
(1651)
Корець,
францисканський
костел
Kanon,
жалобний
панегірик39
38 Заповіт Яна Покривницького 1637 р., який просив поховати себе в склепі, «де спочиває
тіло мого пана і добродія» (ЦДІАК, ф. 25, оп. 1, спр. 198, арк. 499 зв.).
39 Kanon, Andreas. Equitis Koreciani mausoleum ... Principi Samueli Karolo Korecki duci in
Korec. Kraków: In offi cina viduae Fr. Caesarii, [1652].
799
Крокотки-
Єловицькі Яцько Васильович (1564)
Єловичі
(не в храмі,
протестант?)
*Заповіт б/м
поховання
Курбські Андрій Михайлович (1583) Вербка,
Троїцький монастир Заповіт опубл.40
Курцевичі Олександр Михайлович
(1585)
Ягідне
(не в храмі,
протестант?)
*Заповіт б/м
поховання
Костянтин Михайлович
(1586)
Туричани
(„на кгрунте
туричанским ув
отчизне моєй, толко
не у церкви ани при
церкви”)
*Заповіт
Федір Михайлович (1608) Новосілки
(„під грушками”)
Заповіт зг.:
Довбищенко, 553
Павло Федорович (1636) Володимир,
Успенський собор Герасименко, 66
Раїна Федорівна (1641)
Туричани
(не в храмі,
протестантка?)
Заповіт зг.:
Довбищенко, 553
Лико Семен Іванович (1621) Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
159
Масальські
(лише
пов’язані з
Волинню)
Юрій Тимошович
(п. 1558)
Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
164
Огрефіна Іванівна (1561)
Дорогобуж,
Успенський
монастир
Заповіт зг.:
Горін. Заповіти, 21
Іван Петрович (1569) Друя, церква *Заповіт
Андрій Петрович (1570)
(†1571)
Тучин (не в храмі,
протестант?: „тело
моє на похованє в
землю”)
*Заповіт б/м
поховання
Анна Юріївна (1617) Рогозин, церква Заповіт чоловіка,
зг.:
Довбищенко, 588
Кирик Юрійович (1659) Тростянець, церква Заповіт зг.:
Довбищенко, 561
Олельковичі-
Слуцькі
Олелько (Олександр)
Володимирович (1454)
Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
154
Семен Олелькович
(Олександрович) (1470)
Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
152
Михайло Олелькович
(Олександрович) (1481)
Слуцьк,
Троїцький
монастир?
Цей монастир
був ним
зафундований:
Skiepjan, 557
40 Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волыни. С. 228-242.
800
Василь Семенович (1495) Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
152
Олександра (Олена)
Семенівна (1518)
Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
157
Семен Михайлович (1505)
Юрій Семенович (1542)
Олександра Семенівна (п. 1556)
Семен ІІ Юрійович (1560)
Слуцьк,
Троїцький
монастир?
Біля батьків?
Юрій ІІ Юрійович (1578) Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
152
Юрій ІІІ Юрійович (1586) Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
153
Олександр Юрійович (1591) Краків, костел? Wolff, 334
Юрій-Семен Юрійович
(1592)
Люблін,
єзуїтський костел
Wysocki,
жалобна
проповідь41
Софія, дочка Юрія ІІІ
Юрійовича (1612)
Слуцьк,
Троїцький монастир Okolski, II, s. 345
Острозькі
Федір Данилович
(черн. „Феодосій”)
(між 1441-1446)
Києво-Печерський
монастир Wolff, 344
Василь Федорович Красний
(1468)
Остріг, замкова
церква („положон
в церкви соборной
Острозкой”)
Пом’яник
Дерманського
монастиря42
Іван Васильович
(п. 1465)
Михайло Іванович (1501)
Марія Іванівна (1506)
Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
167-168
Костянтин Іванович (1530) Києво-Печерський
монастир
Кальнофойський,
154
Ілля Костянтинович (1539)
Києво-Печерський
монастир („с предки
моими ... в церкви
святоє Пречистоє
Богоматери”)
Заповіт опубл.:
Archiwum
Sanguszków,
t. 4, s. 206-209
Галшка Іллівна (1579)
Остріг („ув Острозе
в церкви замковой
албо в костеле
римском”)
Заповіт опубл.43
41 Wysocki, Symon SJ. Kazanie na pogrzebie ... Jana Symeona Olelkowicza..., miane w Lublinie
29 Aprilis 1593. Wilno: W drukarni Akademiej SJ, 1593.
42 Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов. Т. 4. Киев, 1859.
С. 108. Був перезахований до Успенського собору Києво-Печерського монастиря Костян-
тином Івановичем Острозьким (1521 р.?).
43 Заповіт опубл. Людмилою Демченко: Острозька давнина. Дослідження і матеріали. Т. 1.
Львів, 1995. С. 110-111. Вірогіднішим видається поховання в замковій церкві, бо саме з
нею пов’язано пізнішу місцеву легенду про прокляття над церквою, з руїн якої ночами
лунають стогони нещасної Галшки: Kardaszewicz, s. 32).
801
Катерина Василівна (1579) Вільно,
кафедральний костел
Зг. в заповіті
сестри
(див. нижче)
Костянтин Васильович
(1588)
Остріг,
домініканський
костел
Зг. в заповіті
Януша-Павла
(див. нижче)
Галшка Василівна (1599)
Вільно,
кафедральний костел
(„podle siostry mej
u św. Stanasława w
kaplicy”)
*Заповіт
(виконаний не
був через спротив
духовенства;
тіло поховане
в Слуцькому
Троїцькому
монастирі44)
Олександр Васильович
(1603)
Остріг,
замкова церква45 Kardaszewicz, 60
Василь-Костянтин
Костянтинович (1608)
Остріг,
замкова церква
Chynczewska-
Hennel T. // PSB, t.
24, s. 495
Адам-Костянтин
Олександрович (1618)
Ярослав,
єзуїтський костел
Зг. в заповіті
брата (див. нижче)
Януш-Павел Олександрович
(1619)
Ярослав,
єзуїтський костел
(„w kaplicy u fary,
tam gdzie brat
mój... najmilszy
odpoczywa”)
Заповіт опубл.46
Eлеонора, дочка
Януша Васильовича (1618)
Несвіж,
єзуїтський костел
Заповіт
обговорено:
Aleksandrowicz-
Szmulikowska, 947
Януш Васильович (1619)
(†1620)
Тарнув,
Колеґіата
Chynczewska-
Hennel T. // PSB, t.
24, s. 485
Софія Олександрівна (1622)
Вишнич,
домініканський
костел
Piekarski,
жалобна
проповідь48
44 Lulewicz H. Radzywiłł Krzysztof zwany Piorunem h. Trąby // PSB. T. 30. Wrocław etc., 1987.
S. 276.
45 Як пише Кальнофойський (с. 168), тіло князя Олександра його дочка Анна Алоїза 1636 р.
перепоховала в Ярославському костелі. Проте йшлося, вірогідно, лише про якусь частку
останків, бо нагробок покійному князеві („marmurowy, dobrze z osobą jego spoczywają-
cą wyrobiony”) стояв у Богоявленській церкві в Острозі ще й наприкінці XVII cт.: пор.
інвентар Острога 1690 р., опублікований Мартою Боянівською: Острозька давнина. До-
слідження і матеріали. С. 144.
46 Kus J. „Wielkie, ale krótko trwałe oyczyzny nadzieje...” Adam Konstanty i Janusz Paweł ksią-
żęta Ostrogscy, wojewodzice wołyńscy // Muzeum w Jarosławiu. Zeszyty muzealne. Jarosław,
1998. S. 116-117.
47 Aleksandrowicz-Szmulikowska M. Radziwiłłówny w świetle swoich testamentów. Przyczynek
do badań mentalności magnackiej XVI-XVII wieku. Warszawa, 1995.
48 Piekarski, Adam. Smętny wyjazd z Połonnego ... Zofi ey z Ostroga Lubomirskiey... z Ukrainy
wyjachawszy aż do Wisznicza... Kraków: W drukarni Andrzeja Piotrkowczyka, 1623.
802
Eвфрузина, дочка Януша
Васильовича (1628)
Заслав,
бернардинський
костел
Заповіт чоловіка
Олександра
Заславського
(див. вище)
Катерина Олександрівна
(1642)
Замостя,
Колегіата
Abrek,
жалобна
проповідь49
Анна Алоїза Олександрівна
(1651) (†1654)
Остріг,
єзуїтський костел
Заповіт зг.:
Довбищенко, 572
(заповіт не
виконано; тіло
поховане в
Ярославському
єзуїтському
костелі50)
Полубенські
(лише
пов’язані з
Волинню)
Лев Васильович
(бл. 1544)
Києво-Печерський
монастир(„przy
swoich położony”)
Кальнофойський,
154
Василь Андрійович (1551)
Києво-Печерський
монастир
(поруч з тілом сина
Лева)
Кальнофойський,
154 (*Заповіт б/м
поховання, опубл.:
Archiwum
Sanguszków,
t. 6, s. 105)
Іван Андрійович
(1556) (†1558)
Новагрудок,
замкова церква *Заповіт
Марія Іванівна (1560) Новагрудок,
замкова церква *Заповіт
Іван Остафійович
(к. 1570-х)
Києво-Печерський
монастир Wolff, 376
Порицькі Барбара Олександрівна (п.
1598)
Хупків,
парафіяльний
костел?
Біля чоловіка?51
Януш Олександрович (1615) Оприлівці,
парафіяльний костел
Заповіт зг.:
Довбищенко, 533
Стефан Олександрович
(1630)
Порицьк?
(не в храмі,
протестант?)
Lipiński,
жалобна поема52
49 Abrek, Andreas. Mulier sapiens ... Catharina Zamoscia, ducissa ab Ostrog, comitissa in Tarnow
et Jarosław ...Zamosci in exequiis Academicis…Cracoviae: In offi cina Fr. Caesarii, 1642.
50 Chrościcki J. A. Pompa funebris. Z dziejów kultury staropolskiej. Warszawa, 1974. S. 65-66.
51 Костел у Хупкові, де жила останні роки княгиня Барбара, був споруджений її чоловіком,
конвертитом з православ’я Олександром Богдановичнм Семашком (про його конверсію
див.: Kamieński A. Kariera rodu Siemaszków w XV – XVII wieku // Lituano-Slavica Posna-
niensia. Studia Historyczne. 1989, t. 3. S. 194). Заповіт Семашка 1597 р. з побажанням бути
похованим у Хупківському костелі зг.: Довбищенко, 594.
52 Lipiński, Paweł. Żagiel maturis... Lwów, 1630 (унікат відділу стародруків Яґелонської бі-
бліотеки; без титульного аркуша). На користь протестантського віросповідання покій-
ного свідчить те, що згадку про його побожність обмежено єдиною фразою в дедикації
(„szczere przeciwko Bogu prace”), натомість у самій поемі, де перераховуються «славні
предки» та «геройські діяння» князя Стефана, немає жодної репліки відповідного змісту.
803
Пронські Семен (Фридрих) Глібович
(1555)
Вільно,
бернардинський
костел
Wolff, 401
(*Заповіт, б/м
поховання)
Олександр Семенович (1595)
(†1596)
Берестечко
(„ве зборе во именю
моєм”)
*Заповіт
Юліуш Олександрович
(1613)
Берестечко („на
копці Маруха”53)
Wolff, 402
Олександр-Октавіан
Олександрович (1638)
Берестечко
(„у полі”)
Заповіт зг.:
Довбищенко, 583
Пузини Богдан Тимофійович (1571)
Овадовичі
(не в храмі,
протестант?)
*Заповіт б/м
поховання
Юрій Богданович
(п. 1602)
Дубно,
Спаський монастир?
*Заповіт дружини
Катерина Юріївна (1623) (†п.
1631)
Буремль,
замкова церква
Заповіт зг.:
Довбищенко, 608
Михайло Юрійович (1650)
Мильці,
монастир св.
Миколая
Заповіт зг.:
Горін. Заповіти, 28
Олександр Юрійович
(черн. Атанасій) (1650)
Луцьк,
соборний храм
Йоана Богослова?
Традиційне місце
поховання луцько-
острозьких владик
Анастасія (черн. ім’я,
світське невідоме)
(п. 1642)
Луцьк,
Успенський
монастир
Була його
ігуменею
(Довбищенко,
692)
Ружинські
(Роговицькі) Михайло Федорович (1575)
Ружин, церква Заповіт опубл.:
Волинські
грамоти, 181-184.
Стефан Федорович (1578)
Роговичі
(не в храмі,
протестант?)
* Заповіт б/м
поховання
Григорій Іванович (1575)
(†1577)
Твориничі
(не в храмі,
протестант?)
Заповіт б/м
поховання, опубл.:
Волинські
грамоти, 197-198
Кирик Остафійович (1599) Котельня, церква
Słownik
Geografi czny,
t. 10, s. 48
Роман Кирикович (1610) Паволоч, церква Starowolski, 22054
53 Ідеться, очевидно, про поховання у мурованій гробниці під Берестечком поруч із тілом
сестри, яку звали Марухна (померла малолітньою).
54 Знаменитого «гетьмана» Лжедмитрія «посмертно конвертував» Шимон Окольський, пи-
шучи про поховання привезеного з Тушинського табору тіла у Київському домініканському
кляшторі (Okolski, t. 2, s. 653). Достовірнішим натомість видається свідченння Старо-
вольського: „Ми [привезли] Романа до родинної Паволочі в закритій труні, як і годилося
за грецькою релігією” (...nos Romano Pavolociam ad penates in urna asportato, licet Graeca-
nicae religionis fuerit): Starowolski, 220.
804
Ядвіґа Кириківна
(1618) (†1619)
Львів,
домініканський
кляштор
Wolff, 419
Федора Михайлівна (1618) Ружин, церква Заповіт зг.:
Довбищенко, 590
Миколай Янович
Наримунтович (1629)
Костел
(на розсуд дружини)
Заповіт б/м
поховання, зг.:
Довбищенко, 590
Санґушки
Сендюшко/Санґушко
Федькович
(черн. Йоаким) (п.1454)
Мильці,
монастир св.
Миколая?
Зг. в пом’янику
цього монастиря:
Викторовский,
184
Андрій Олександрович
(1534/35)
Києво-Печерський
монастир
Заповіт сина
Федора
Андрійовича
(див. нижче)
Федір Андрійович (1547)
Києво-Печерський
монастир
(„у святоє Пречистоє
у Києві с предки
моими”)
Заповіт опубл.:
Archiwum
Sanguszków,
t. 4, s. 562-565
Ганна ІІ Андріївна (1561) Лепуни, церква
(біля чоловіка) Wolff, 429
Федора Андріївна (1565) Церква б/м
(на розсуд дочки) *Заповіт
Андрій Федорович (черн.
Андріан)
(зг. 1547)
Марина Федорівна
(зг. 1547)
Мильці,
монастир св.
Миколая
Machynia M. //
PSB,
t. 34, s. 482
Дмитро Федорович
(1549) (†1554)
Локачі
(не в храмі,
протестант?)
*Заповіт
(не виконаний55)
Роман Федорович (1571)
Мильці, монастир
св. Миколая
(„в манастыри
моєм отчизном
Мелецком”)
Заповіт опубл.:
Archiwum
Sanguszków,
t. 7, s. 396
Федора Федорівна
(до 1575)
Мильці,
монастир св.
Миколая
Machynia M. //
PSB,
t. 34, s. 482
Федір/Роман Романович
(1591)
Мильці,
монастир св.
Миколая
Wolff, 43
Федора Романівна
(1597)
Влодава
(„w kościele relii
rzimskiej”)
*Заповіт
55 Тіло князя Дмитра, убитого під чеським містечком Яромиром переслідувачами, місцеві
городяни поховали у різницьому вівтарі Яромирського храму; їхню реляцію про загибель
та поховання князя опубл.: Аrchiwum Sanguszków, t. 6, s. 176-212.
805
Олександра Романівна (1602)
Заслав,
бернардинський
костел
Заповіт зг.:
Довбищенко, 592
Василь Михайлович
Ковельський (1558)
Григорій Васильович
Ковельський (1555)
Смоляни, церква
Machynia M. //
PSB,
t. 34, s. 514
Семен-Самуель Андрійович
Ковельський (1638) Білий Ковель, костел
Nagielski M. //
PSB,
t. 34, s. 511
Андрій Михайлович
Кошерський (1560)
Олександр Андрійович
Кошерський (1565)
Володимир,
Успенський собор
Machynia M. //
PSB,
t. 34, s. 468, 471
Лев Олександрович
Кошерський (1571)
Мильці,
монастир св.
Миколая
Заповіт опубл.:
Волинські
грамоти, 160-165
Григорій Львович
Кошерський (1602) Горохів, церква Заповіт зг.:
Довбищенко, 592
Олександра Григорівна
Кошерська (черн.
Магдалина) (1625)
Львів,
бернардинський
кляштор
Kaniewska I. //
PSB,
t. 34, s. 490
Адам-Олександр
Григорович Кошерський
(1653)
Пултуськ, колеґіата Заповіт зг.:
Довбищенко, 592
Cокольські Остафій Васильович (1579) Тростянець, церква *Заповіт
Марко Солтанович (1586) Сокіл
(„под церковю”) *Заповіт
Стефан Маркович, чернець
(1614) (†1618)
Вільно,
Троїцький монастир
Заповіт зг.:
Довбищенко, 597
Варвара Марківна (1627) Сокіл, церква Заповіт зг.:
Довбищенко, 597
Четвертен-
ські
Федір Михайлович
(п. 1488)
Четвертня,
Преображенський
монастир?
Wolff, 39
Федір Іванович
(1560) (†1561)
Четвертня,
Преображенський
монастир?
Wolff, 39
Ганна Матвіївна
(1581)
Четвертня,
Преображенський
монастир
Заповіт зг.:
Довбищенко, 612
Остафій Андрійович (1589)
Боровичі
(не в храмі,
протестант?)
*Заповіт б/м
поховання
Катерина Остафіївна
(черниця) (2 чв. XVII cт.)
Четвертня,
Преображенський
монастир
Була ігуменею
цього монастиря
806
Ілля Стефанович (1640) Тимонівка, церква
Старушич,
жалобна
проповідь56
Ганна Яцьківна (1642) Радовичі, церква Заповіт зг.:
Довбищенко, 613
Захаріяш Григорович (1649)
Четвертня,
Преображенський
монастир
Заповіт зг.:
Горін. Заповіти, 31
Григорій Остафійович (1651)
Четвертня,
Преображенський
монастир
Wolff, 46
Стефан Яцькович (1655)
Федір Яцькович (1664)
Четвертня,
Преображенський
монастир
Wolff, 41, 43
Катерина Яківна
(бл. 1657)
Четвертня,
Преображенський
монастир?
Заповіт б/м
поховання, зг.:
Довбищенко, 653
Чорторийські Михайло Васильович
(до 1484)
Клевань,
замкова церква?
Бл. 1475 р.
ним закладено
Клеванський
замок:
Prusiewicz, 8
Федір Михайлович (1542) Клевань,
замкова церква?
Завершив
спорудження
Клеванського
замку:
Prusiewicz, 8
Іван Федорович (1561) Клевань,
замкова церква
Заповіт сина Івана
(див. нижче)
Олександр Федорович (1569)
(†1571)
Зимно,
Успенський
монастир
Заповіт опубл.:
Архив ЮЗР, ч.
VII, т. 1, с. 17-20
Іван (Януш) Іванович (1581)
Клевань,
замкова церква
(„где и тіло отца
моєго поховано”)
*Заповіт
Михайло Олександрович
(1582)
Мала Осниця
під Чорторийськом,
Троїцький монастир
Заповіт опубл.:
Архив ЮЗР, ч.
VII,
т. 1, с. 32-35
Юрій Іванович
(1603) (†1604)
Клевань,
фарний костел
Заповіт зг.:
Довбищенко, 611
Катерина Іванівна (1601)
Олена Іванівна (1602)
Пересопниця,
монастир Різдва
Богородиці
Заповіти зг.:
Довбищенко,
610-611
56 Старушич, Ігнатій Оксенович. Казаньє погребовоє над тілом ... Иліи Святополка на Чет-
вертні Четвертенского ... в Тимоновце. Київ: Лаврська друкарня, 1641 (републ. Володи-
миром Крекотнем: Українське літературне барокко. Збірник наук. праць. К., 1987. С. 250-
271). Варто додати, що це суперечить твердженню Владислава Томкевича про поховання
князя Іллі у Любінській православній церкві (PSB, t. 4, s. 361): князь справді помер у
Любліні під час сесії трибуналу, але його тіло було перевезене до маєтку на Брацлавщину.
807
Софія Михайлівна (1618)
Корець,
Успенський
монастир
Лаврентій
Зизаній,
жалобна
проповідь57
Юрій Михайлович (1624)
Cарни,
Троїцький
монастир?
Був засновником
цього монастиря
Петронелла, дочка Юрія
Івановича (1634)
Клевань,
фарний костел
Wolff, 33
Миколай-Єжи, син Юрія
Івановича (1662)
Клевань,
крипта фарного
костелу
Latacz E. // PSB,
t. 4. s. 295
Ужиті в таблиці скорочення
(окрім згадуваних у примітках до основного тексту)
Архив ЮЗР – Архив Юго-Западной России, издаваемый Временной ко-
миссией для разбора древних актов. Ч. І, т. 1; ч. І, т. 6; ч. VII, т. 1. Киев, 1859,
1883, 1886.
Волинські грамоти - Волинські грамоти XVI cт. / Упор. В. Б. Задорожний,
А. М. Матвієнко. К., 1995.
Герасименко – Герасименко В. Родовід князів Курцевичів // Генеалогічні
записки Українського Геральдичного товариства. Біла Церква, 2000. С. 63-70.
Горін. Жидичин – Горін С. Жидичинський Свято-Миколаївський монас-
тир (до середини XVII сторіччя). К., 2009.
Горін. Заповіти – Горін С. Заповіти як джерело дослідження історії
монастирів Волині XVI – першої половини XVII ст. // Наукові записки. Збірник
праць молодих вчених та аспірантів. Т. 19. К., 2009. С. 19-35.
Довбищенко – Довбищенко М. В. Волинська шляхта у релігійних рухах
кінця XVI – першої половини XVIІ ст. К., 2008.
Нац.-визв. війна – Національно-визвольна війна в Україні, 1648-1651.
Збірник за документами актових книг / Упор. Л. А. Сухих, В. В. Страшко. К.,
2008.
Пам’ятки – Пам’ятки. Архів Української Церкви. Вип. 1: Документи до
історії унії на Волині і Київщині кінця XVI – першої половини XVII ст. / Упор.
М. В. Довбищенко. К., 2001.
Archiwum Sanguszków – Archiwum Książąt Lubartowiczów Sanguszków w
Sławucie / Wyd. рrzez Bronisława Gorczaka. T. 4 (1535-1547); t. 6 (1549-1577); t.
7 (1554-1572). Lwów, 1890, 1910.
Dobrowolska – Dobrowolska W. Młodość Jerzego i Krzysztofa Zbaraskich (Z
wstępem o rodzie Zbaraskich i życiorysem Janusza Zbaraskiego, wojewody bra-
cławskiego. Przemyśl, 1926.
Kardaszewicz – Kardaszewicz S. Dzieje dawniejsze miasta Ostroga. Materyały
do historii Wołynia. Warszawa-Kraków, 1913.
808
Lulewicz - Lulewicz H. Skład wyznaniowy senatorów świeckich Wielkiego
Księstwa Litewskiego za panowania Wazów // Przegląd Historyczny. 1977, t. LX-
VIII, z. 3. S. 425-443.
Okolski – Okolskі, Simon. Orbis Polonus … in quo antiqua Sarmatarum genti-
litia … specifi cantur et relucent. Т. 1 – 3. Cracoviae: In offi cina Fr. Caesarii, 1641-
1645.
Prusiewicz - Prusiewicz F. Zamki i fortece na Wołyniu. Łuck, 1922.
PSB – Polski Słownik Biografi czny. T. 4 (Kraków, 1938); 17, 24, 34 (Wrocław
etc., 1972, 1979, 1993)
Rzońca – Rzońca J. Władysław Dominik Ostrogski-Zasławski jako regimen-
tarz, wojewoda krakowski i pierwszy ordynat ostrogski // Władza i prestiż. Magna-
teria Rzeczypospolitej w XVI-XVIII wieku / Pod red. J. Urwanowicza. Białystok,
2003. S. 105-124.
Skiepjan – Skiepjan A. Olelkowicze w XVI wieku w życiu społeczno-kultural-
nym Wielkiego Księstwa Litewskiego // Ibidem. S. 553-560.
Słownik Geografi czny – Słownik Geografi czny Królestwa Polskiego i innych
krajów słowiańskich. T. 1, 10. Warszawa, 1880, 1896.
Stecki – Stecki T. J. Z boru i stepu. Obrazy i pamiątki. Kraków, 1888.
Starowolski – Starovolscius, Simon. Sarmatiae bellatores. Coloniae Agrip-
pinae: Apud Henricum Crithium, 1631.
Urzędnicy - Urzędnicy wołyńscy XIV – XVIII wieku. Spisy / Opr. Marian
Wolski. Kórnik, 2007.
Wolff - Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku.
Warszawa, 1895.
Natalia Yakovenko. “I CHOOSE THAT MY BODY BE INTERRED ALONG
MY ANCESTORS” (THE BURIAL CIVITIES OF VOLHYNIAN’ PRINCES
IN THE FIFTEENTH TO THE MIDDLE SEVENTEENTH CENTURY)
|