Генезис сутності економічної стратегії та методології її формування
Здійснено екскурс в історію формування стратегічного підходу. Уточнено сутність поняття "стратегія" у ринкових умовах. Digression is carried out in history of forming of strategic approach. Essence of the concept "strategy" is specified in market conditions....
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5888 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Генезис сутності економічної стратегії та методології її формування / Ю.М. Хвесик // Агросвіт. — 2009. — № 3. — С. 12-16. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-5888 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Хвесик, Ю.М. 2010-02-09T13:21:34Z 2010-02-09T13:21:34Z 2009 Генезис сутності економічної стратегії та методології її формування / Ю.М. Хвесик // Агросвіт. — 2009. — № 3. — С. 12-16. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. ХХХХ-0002 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5888 65.014.1 Здійснено екскурс в історію формування стратегічного підходу. Уточнено сутність поняття "стратегія" у ринкових умовах. Digression is carried out in history of forming of strategic approach. Essence of the concept "strategy" is specified in market conditions. uk Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України Економіка АПК Генезис сутності економічної стратегії та методології її формування Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Генезис сутності економічної стратегії та методології її формування |
| spellingShingle |
Генезис сутності економічної стратегії та методології її формування Хвесик, Ю.М. Економіка АПК |
| title_short |
Генезис сутності економічної стратегії та методології її формування |
| title_full |
Генезис сутності економічної стратегії та методології її формування |
| title_fullStr |
Генезис сутності економічної стратегії та методології її формування |
| title_full_unstemmed |
Генезис сутності економічної стратегії та методології її формування |
| title_sort |
генезис сутності економічної стратегії та методології її формування |
| author |
Хвесик, Ю.М. |
| author_facet |
Хвесик, Ю.М. |
| topic |
Економіка АПК |
| topic_facet |
Економіка АПК |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України |
| format |
Article |
| description |
Здійснено екскурс в історію формування стратегічного підходу. Уточнено сутність поняття "стратегія" у ринкових умовах.
Digression is carried out in history of forming of strategic approach. Essence of the concept "strategy" is specified in market conditions.
|
| issn |
ХХХХ-0002 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/5888 |
| citation_txt |
Генезис сутності економічної стратегії та методології її формування / Ю.М. Хвесик // Агросвіт. — 2009. — № 3. — С. 12-16. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT hvesikûm genezissutnostíekonomíčnoístrategíítametodologííííformuvannâ |
| first_indexed |
2025-11-25T15:15:00Z |
| last_indexed |
2025-11-25T15:15:00Z |
| _version_ |
1850518876302868480 |
| fulltext |
ЕКОНОМІКА АПК
12
ВСТУП
Активний розвиток стратегічного підходу в
управлінні припав на третю чверть ХХ ст. У цей
період сформувалися основні концепції страD
тегічного управління, які постійно удосконаD
лювались і швидко перевірялися практикою.
Такий динамізм був обумовлений якісними
змінами в ринковому середовищі, що вимагали
застосування нових методів управління і принD
ципово інших цільових орієнтирів корпоративD
ної діяльності.
АНАЛІЗ ОСТАННІХ НАУКОВИХ
ДОСЛІДЖЕНЬ
До вивчення проблем стратегічного управліD
ння долучились відомі вчені: М. Портер, П. УденD
берг, А. Томпсон, А. Стрікленд, Г. Мінцберг, Х.
Віссема, Р. Кох, Д. Траут. Вагомим внеском у
подальший розвиток теорії і методології страD
тегічного управління стали роботи Г. Азоєва,
І. Александрова, І. Бланка, А. Старостіна, В. ГоD
лікова, О. Градова, О. Віханського, П. ЗабеліD
ної, М. Круглова, А. Наливайко, В. Пастухової,
Р. Фатхутдінова, З. Шершньова та інших.
ПОСТАНОВКА ЗАВДАННЯ
— здійснити екскурс в історію формування
стратегічного підходу;
— уточнити сутність поняття "стратегія" в
ринкових умовах.
РЕЗУЛЬТАТИ
Смислове розуміння економічної стратегії має
три постулати — це цільовий і переважно перспекD
тивний характер розвитку економічного суб'єкта,
який обрав стратегію та невизначеність умов сеD
редовища, в якому реалізується стратегія.
УДК 65.014.1
ГЕНЕЗИС СУТНОСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ
СТРАТЕГІЇ ТА МЕТОДОЛОГІЇ ЇЇ
ФОРМУВАННЯ
Ю. М. Хвесик,
кандидат економічних наук
Здійснено екскурс в історію формування стратегічного підходу. Уточнено сутність поняття
"стратегія" у ринкових умовах.
Digression is carried out in history of forming of strategic approach. Essence of the concept "strategy"
is specified in market conditions.
Першою програмною роботою у сфері страD
тегічного менеджменту вважається книга А. ЧандD
лера "Стратегія і структура: глави з історії амеD
риканського промислового підприємства", яка
вийшла друком у 1962 році.
А. Чандлер сформулював визначення страD
тегії, яке і досі не втратило свого значення. Він
вважав, що стратегія повинна "визначати довD
гострокові цілі підприємства, а також намічаD
ти необхідні для рішення поставлених задач
ресурси" [7, с. 13].
Вчений є автором відомого вислову про те,
що "структура слідує за стратегією"; він був акD
тивним поборником ідеї причин успіху в конD
курентній боротьбі, згідно з якою внутрішні, а
не зовнішні чинники забезпечують досягнення
стратегічних цілей. Однак А. Чандлер не став
автором методології стратегічного підходу в
управлінні.
Більш системною і багатоплановою вважаD
ється наукова діяльність Т. Левітта, який у
своїй (більш ніж відомій, статті) "МаркетингоD
ва міопія" (1960) вперше підійшов до вивчення
корпоративної стратегії з радикальноїDшироD
кої точки зору. Вчений висунув ідею, що ціллю
організації є задоволення потреб і бажань поD
купців. Компанії, що приділяють основну уваD
гу товарам, а не потребам, які вони задовольD
няють, неминуче стануть анахронізмом і приD
пинять своє існування. Відповідно до маркетинD
гової стратегії Т. Левітта організаціям необхіD
дно переключати свою увагу з прибутків і тоD
варів на клієнта, а також перейти від здійсненD
ня випадкових трансакцій до встановлення
стійких відносин зі споживачами.
Такий підхід, на перший погляд, майже зміD
нював корпоративну свідомість, але не можна
ЕКОНОМІКА АПК
¹ 3, ëþòèé 2009 ð.
Ïåðåäïëàòíèé ³íäåêñ 21847
13
перебільшувати теоретичну його значущість
тому, що потреби споживачів завжди мають
конкретний прояв. Споживачів цікавить або
товар, або послуга (або те й друге разом) завD
дяки сукупності властивостей, які задовольняD
ють певну потребу. Задоволення потреб спожиD
вачів не має сенсу без цієї сутнісної сторони,
до якої ще додається форма обслуговування.
Найбільш значимою подією в історії становD
лення стратегічного підходу в управлінні був
вихід у 1965 році монументальної роботи І. АнD
соффа "Корпоративна стратегія", де було викD
ладено ретельну програму планування цілей
організації та засобів їх досягнення. У цей же
час активно розвивала свою діяльність БосD
тонська консультативна група (БКГ), створена
у 1964 р. Б. Хендерсоном. Основними інтелекD
туальними інноваціями цієї групи були концепD
ція "кривої досвіду" і матриця "Ріст/частка ринD
ку", які мали потужний вплив на становлення
стратегічного планування та управління.
У подальшому увага вчених і практиків меD
неджменту переключилась зі корпоративної
стратегії на розробку стратегій бізнесDодиниць.
Попередні узагальнення портфельного менедD
жменту стали усе частіше ставитися під сумнів.
Переваги централізованого стратегічного плаD
нування і диференціація багатопрофільних комD
паній були піддані критиці, і почався період поD
шуку нових напрямів стратегічного управління.
Основою нових теорій було розуміння того,
що в період ускладнення і прискорення змін
зовнішнього середовища суб'єктів ринку страD
тегії організацій не можуть мати чітких оргаD
нізаційних форм, а усе більше формуються під
впливом творчих процесів.
Із початку 80Dх років інтерес до ідей БКГ був
відновлений. М. Портер розширив структуру
конкурентної переваги на основі факторів роD
сту і частки ринку, включивши до неї галузеві
фактори: загрозу появи нових конкурентів,
здатність покупців і постачальників торгуваD
тись і загрозу зі сторони товарівDсубститутів.
М. Портер обгрунтував базові концепції
стратегії, на основі яких мали формуватися
індивідуальні конкурентні стратегії організацій
з урахуванням особливостей їхнього внутрішD
нього і зовнішнього середовищ [6, c. 122]. НезваD
жаючи на подальший бурхливий розвиток ідей
у сфері набуття організаціями конкурентних
переваг, концепція базових конкурентних страD
тегій не втратила своєї значимості і нині. Більш
того, з усього арсеналу ідей стратегічного упD
равління теоретичні висловлення М. Портера
можна віднести до найбільш обгрунтованих з
боку сутності чинників ринку, які не тільки маD
ють вплив на діяльність організації, а за певних
обставин можуть загрожувати її існуванню.
Методологія стратегічного управління поD
стійно розвивалась і ускладнювалась. З'явилиD
ся конкуруючі між собою школи різних наукоD
вих напрямів. Основне протистояння виникло
між І. Ансофом, ініціатором переходу до меD
тодів стратегічного управління, і Г. МінцберD
гом, одним із прибічників школи "виникаючої
стратегії", яка пізніше ним же була названа
"школою навчання". Він стверджував, що страD
тегія не обов'язково обдумується заздалегідь,
а може проявитись поступово. Основою такої
позиції були динамічні зміни, що відбувались у
зовнішньому середовищі організацій. Причому
процеси, що діяли при виконанні стратегії, могD
ли бути якісно іншими порівняно з тими, що
відбувались при її розробці.
Поділ процесів розробки і впровадження
стратегії в нових умовах виявився вкрай неефекD
тивним. При цьому втрачається периферійний
огляд змін у зовнішньому середовищі, швидкість
реакції і здатність вивчати ситуацію раніше, ніж
вона спричинить появу реальних проблем, що
потребуватиме корегування прийнятих напрямів.
Слід зазначити, що японські корпорації майD
же зразу ж відмовилися від практичного застоD
сування класичних підходів до стратегічного
управління, зробивши акцент на методи управD
ління людськими відносинами, за допомогою
яких вони добилися єдності і внутрішньої згурD
тованості. Однак при оцінці досвіду різних країн
не можна не враховувати особливості менталіD
тету їхнього населення, який формувався проD
тягом століть. Японська нація знана світі не
тільки великою дисциплінованістю людей, а й
спрямованістю дій всіх і кожного на забезпеченD
ня національних і корпоративних інтересів.
Подальший розвиток методології стратегіD
чного управління пов'язаний з роботами Г. МінD
цберга, який розглядав стратегію як сукупність
видів діяльності впродовж певного часу. Вони
містять спостереження за подіями, що відбуD
ваються всередині і поза організацією. У реD
зультаті, на думку вченого, стратегія форD
мується поступово і не обов'язково обумовD
люється заздалегідь. "Реалізація" формує страD
тегію, і обидва процеси відбуваються одночасD
но і не відокремлені один від одного.
Зміна і ускладнення умов середовища вимаD
гають більшої варіативності стратегічних ріD
шень відповідно до особливостей функціонуD
вання окремих суб'єктів ринку. Завдяки цьому
процес формування стратегії набуває усе
більшої індивідуалізації у поєднанні із заміною
формальних процедур на інтуїтивні та креаD
тивні. Ці обставини обумовили появу великої
кількості нових ідей і підходів до розуміння
стратегії і механізмів її створення. Зрозумілим
стає бажання вчених систематизувати їх на осD
нові визначення чітких родових ознак.
На початку 90Dх років минулого століття
ЕКОНОМІКА АПК
14
майже одночасно Г. Мінцберг і П. Уденбург
запропонували класифікації підходів до форD
мування стратегій організацій.
Так, П. Уденбург об'єднав їх у чотири наD
прями, які є результатом ідентифікації страD
тегій за концентрацією на цілі і процесі. При
концентрації на цілі стратегія має підпорядкоD
ваний характер і є засобом досягнення встановD
лених стратегічних цілей. Концентрація на проD
цесі означає, що результат стратегічної діяльD
ності організації має вторинне значення, а акD
цент ставиться на тому, як члени організації
взаємодіють один з одним.
Диференціація концентрації на цілі та процесі
за ознаками "сильна — слабка" дозволяє виявиD
ти чотири варіанти їхньої конфігурації, яким
відповідає певний підхід до формування стратегії:
— додаткова логіка;
— раціональне планування;
— процес навчання;
— спонтанна стратегія.
Деяка аморфність даної класифікації, що
обумовлена обмеженістю застосованих ознак,
не сприяла її широкому визнанню. Тим більше,
що систематизація стратегічних шкіл Г. МінD
цберга мала дійсно системний характер і відD
різнялась масштабністю охоплення концепцій
стратегічного підходу в управлінні. Він виділив
три розпоряджувальні школи, шість описових
і одну конфігураційну.
До розпоряджувальних були віднесені:
— школа планування;
— школа дизайну;
— школа позиціювання.
Школа планування з'явилась у 60Dх роках
завдяки зусиллям її автора І. Ансоффа. В її
основі — розробка процедур визначення цілей
організації, ретельний аналіз зовнішнього і
внутрішнього середовища організації, в резульD
таті чого прогнозуються можливі зміни їх хаD
рактеристик. На цій інформації визначаються
стратегічні напрями розвитку і розробляютьD
ся спеціалізовані плани їх реалізації.
У подальшому основні положення цієї шкоD
ли були піддані нищівній критиці за надмірний
формалізм дій у динамічному середовищі.
Навіть її засновник І. Ансофф частково сприйD
няв критику, визнавши, що в умовах турбуленD
тного середовища намагання передбачити майD
бутнє мають імовірнісний характер.
Однак це не означало, що школа плануванD
ня перестала існувати. З'явились нові ідеї, що
обумовили її життєздатність за певних умов
середовища. Це, перш за все, сценарне плануD
вання та стратегічний контроль, які і зараз заD
стосовуються при формуванні і виконанні корD
поративних і конкурентних стратегій.
Школа дизайну відображає найбільш пошиD
рену точку зору на побудову стратегії. ВитоD
ками цієї школи вважаються роботи таких відоD
мих вчених, як Ф. Селзнік і А. Чандлер, а осD
новним методом аналізу — класичний SWOTD
аналіз. Провідною парадигмою даного підхоD
ду є побудова стратегії як спроби забезпеченD
ня відповідності внутрішніх і зовнішніх можлиD
востей організації. При цьому певний процес
має бути результатом усвідомленого мисленD
ня під контролем вищого керівництва органіD
зації.
Кращою вважається стратегія з індивідуD
альними неповторними характеристиками,
чіткими та зрозумілими параметрами майбутD
нього розвитку.
Школа позиціювання має завдячувати
своєю появою Бостонській консалтинговій
групі і М. Портеру. Її методологічною базою є
ідеї шкіл планування та дизайну, які були доD
повнені чітким усвідомленням значимості страD
тегії як результату планування стратегічного
розвитку організації при повній зосереджеD
ності на змістовній основі стратегії.
Основну увагу школа позиціювання приD
діляла побудові конкретних стратегій органіD
зації, які розумілись як конкретизована форD
ма генерування стратегій М. Портера, які троD
хи пізніше були доповнені теорією ланцюга
цінностей, що передбачала поділ діяльності
організації на основну і допоміжну.
Менш формалізованими і категоричними є
школи описового характеру. До них належать:
школа підприємництва; когнітивна школа, або
школа пізнання; школа навчання; школа влади;
школа культури; школа зовнішнього середовища.
В основу першого напряму покладено пеD
редбачення підприємця. При цьому існує низD
ка аспектів, які створюють передумови для виD
никнення інтуїції. Вони складаються з таких
раціональних дій: систематичне дослідження
зовнішнього оточення; забезпечення збалансуD
вання між централізацією і децентралізацією у
бізнесі; аналіз і апріорна оцінка стратегічного
вибору; дослідження ефективності інновацій;
діагностика прийнятного рівня ризику тощо.
Школа підприємництва обумовила створенD
ня теорії стратегічного підприємництва, успіх
якого залежить від органічності поєднання
інтуїції та раціональних дій. Один з його авD
торів Х. Віссема наголошував, що реалізація
такого підходу на практиці неможлива без
стадії планування. Він писав, що "ідеї мають
бути упорядковані і визначені відповідно до
конкретних дій, усі дилеми також мають бути
вирішені, потім усе слід зафіксувати у фінанD
совій моделі наступного року... Це той момент,
коли цілі визначені і складена кінцева версія
стратегічного плану"[1, с. 44].
Отже, стратегічне підприємництво застосоD
вує інтуїтивний механізм лише для формуванD
ЕКОНОМІКА АПК
¹ 3, ëþòèé 2009 ð.
Ïåðåäïëàòíèé ³íäåêñ 21847
15
ня стратегічної ідеї, а подальша її реалізація
здійснюється за канонами концепції стратегіD
чного планування.
Усі інші школи стратегій описового харакD
теру мають багато спільних ознак, основою яких
є відсутність чітких рекомендацій не лише до хаD
рактеру побудови стратегії, а й до розуміння
стратегії як продукту усвідомленої діяльності.
Так, прибічники школи навчання взагалі вваD
жали, що висновок про характер і саме існуванD
ня стратегії можна зробити лише постфактум її
впровадження, при цьому підкреслюючи, що цей
процес носить перманентний характер.
Когнітивна школа основана на визнанні виD
няткової ролі стратега у формуванні стратегії.
Її автори спираються на когнітивну психологію
і розуміють стратегічний процес з позиції пізнаD
вальних здібностей людини. У результаті конD
центрації на ментальності джерел стратегічних
ідей, які мають безліч варіантів, школа пізнання
не змогла сформулювати суть стратегії, обмеD
жившись більш ніж аморфними узагальненняD
ми щодо розуміння стратегії як процесу.
Г. Мінцберг писав, що згідно з баченням
прибічників даної школи "... стратегії зароджуD
ються як перспективи, що диктують засоби отD
римання інформації з зовнішнього середовиD
ща" [4, с. 143].
Ця інформація може бути викривленою,
оскільки вона проходить через свідомість страD
тега, тому стратегія виявляється результатом
суб'єктивного ментального бачення перспектив
розвитку організації. Те, що при розробці страD
тегій активно застосовується ментальний проD
цес, не викликає сумніву, але навряд чи цього
достатньо для визначення існування цілої шкоD
ли стратегічного управління.
Школи влади і культури не виявляють власD
них підходів щодо розуміння стратегії, а лише
зосереджують увагу на пріоритетних засобах
їх формування: на основі диктату влади або
демократизму і внутрішньої узгодженості, що
сприяють процесу.
Школа зовнішнього середовища взагалі заD
перечує доцільність застосування важелів страD
тегічного управління. Вона визнає абсолютD
ність диктату зовнішнього середовища, вважаD
ючи, що ринок розвивається завдяки природній
селекції, а організація не в силах змінити власD
ну долю. Отже, стратегія організації полягає у
покладанні на чисту випадковість з подальшою
раціоналізацією поточної діяльності.
Дещо відокремлене місце займає школа конфD
ігурації, яка не належить ні до описових, ні до розD
поряджувальних шкіл. Основна її ідея полягає в
тому, щоб забезпечити відповідність внутрішньої
конфігурації організації зовнішнім умовам.
У певний момент можлива синхронізація
внутрішньої побудови організації та її зовнішD
нього середовища. Тоді в організації формуD
ються передумови того, що Д. Міллер і П. ФріD
зен назвали "стратегічною революцією", тобто
одночасна зміна більшості її складових. Метою
таких змін є досягнення нового стійкого стаD
новища, з новим набором стратегій, структур і
принципів діяльності.
Такий підхід не позбавлений смислу, з тим
тільки застереженням, що квантовий характер
змін не лише забезпечує їх швидкість, а й пеD
редбачає діяльність організації у несприятливій
ситуації, впродовж періоду, що передує ревоD
люційній зміні конфігурації. Крім того, такі
зміни пов'язані із значними ризиками. Саме
тому еволюційний шлях коригування конфігуD
рації організації вбачається більш доцільним.
Незважаючи на плідність ідеї зміни стратегD
ічної конфігурації організації відповідно до хаD
рактеру зовнішнього середовища, вона не може
розглядатися як однойменна школа стратегії,
оскільки не відповідає на питання способу розD
робки стратегії, а формулює її конкретний зміст.
Десять шкіл Г. Мінцберга не вичерпують усіх
відомих підходів до формування стратегій, особD
ливо якщо ідентифікувати їх не за визначальниD
ми ознаками, а на основі деяких особливостей,
цілей чи прийомів стратегічного розвитку.
Так, Р. Кох пропонує вважати існуючими ще
дві школи, які, за його словами, були відомі до
1990 року [3, с. 165—168].
Школа стратегії "як стратегічний намір".
Основою цієї школи є бачення стратегії як наD
міру, що представлений честолюбною середньоD
строковою ціллю, яка повинна бути досягнута
будьDякими засобами, незважаючи на витрати.
Здійснений екскурс в історію формування
стратегічного підходу дозволяє стверджувати,
що, не зважаючи на різні теорії формування і
здійснення стратегій, безперечним є висновок
щодо розуміння стратегії як продукту управлD
інської діяльності. Це єдине положення страD
тегічного менеджменту, яке не стало об'єктом
змістовної критики впродовж цього періоду
становлення його методології. Воно не запереD
чує можливості бачення стратегії як плану, вдаD
лого прийому, патерну, позиції чи перспектиD
ви, що відповідає відомому підходу "5 П" Г. МінD
цберга [5, с. 33—43].
Стратегію як вдалий прийом навряд чи слід
вважати вагомим результатом управлінської
діяльності, якщо підходити до неї із стратегічD
них позицій. У жодній школі стратегій не доD
пускається такий зверхній підхід до розуміння
визначальних ознак розвитку організації. ЧеD
рез це "вдалий прийом" і слід розуміти відповіD
дно до семантики цього словосполучення.
Стратегія як позиція чи перспектива навряд
чи може бути відокремлена від функції плануD
вання. Перспективна компонента стратегії взаD
ЕКОНОМІКА АПК
16
галі має планову основу, яка поширюється й на
прогнозування, але в цьому випадку зникає
саме стратегічний чинник як такий.
Прибічники стратегії як патерну наполягають
на її незалежності від плану: "Плани можуть так
і не реалізуватися, а схеми можуть з'являтися без
усякого попереднього продумування" [5, с. 35].
Перш за все, слід зазначити, що нереалізована
стратегія зовсім не заперечує її існування у формі
плану. Формування стратегії та її реалізація є елеD
ментами стратегічного управління. Існування етаD
пу планування (формування) стратегії завжди пеD
редує реалізації стратегії. Якщо на цьому етапі
визначається, що корегування стратегії не дасть
позитивного результату в разі виникнення причиD
ни недоцільності або неможливості її здійснення,
організація змінює стратегічні наміри.
Реальність зворотної ситуації — відсутність
планування як етапу стратегічного управління, за
словами супротивників планової змістовності
стратегії, забезпечується "послідовністю поведD
інки" організації [2, c. 69]. Отже, якщо відкинути
роль планування у формуванні стратегії, то виD
ходить, що вона є продуктом неусвідомленої
діяльності тому, що відсутні чинники, які визнаD
чають саме "послідовність поведінки". Навряд чи
потрібна критика цього припущення.
Інша справа, якщо мову вести про механізм
формування стратегії. Вона може бути створеD
на на основі тільки плановоDаналітичних опеD
рацій, а може вибудовуватися і уточнюватися
в процесі діяльності організації. Однак передуD
мовою процесу завжди буде планова компоненD
та створення стратегії.
Стратегія може мати різні форми, у тому
числі плановоDортодоксальну. За певних обстаD
вин вона може бути ефективною, а іноді на внутD
рішньокорпоративному рівні і єдиноможливою.
У більшості ж випадків стратегія на стадії реаD
лізації піддається значному коригуванню, але це
не є свідченням відсутності планового регулюD
вання дій задля досягнення стратегічних цілей.
Причому ці планові дії не можуть мати лише такD
тичний характер. Без усвідомленої перспектиD
ви діяльності організація, ймовірніше за все, пеD
рестане існувати в результаті суперечливих опеD
ративних дій. У будьDякому разі вона не буде
мати стратегічної перспективи, оскільки не можD
на мати те, про що не маєш уяви.
Отже, стратегію організації слід розуміти як
продукт функції планування, який коригується і
деталізується в процесі її здійснення. Форма і
зміст стратегії організації залежить від здатності
її фахівців науково досліджувати фактори повеD
дінки зовнішнього та внутрішнього середовищ, а
керівництва — бачити саме стратегічні цілі.
Однак огляд теоретичних положень щодо
стратегічного управління не дозволяє визначити
особливість саме цього управління, що формує і
його складові, у відрізненні від інших різновидів
управління.
Ось чому і зараз є актуальним визначення не
лише базових положень методології стратегічD
ного управління, а й самого терміна "стратегія"
в його організаційноDекономічному розумінні.
Першоосновою застосування поняття страD
тегії є військова сфера з її теоретичними і пракD
тичними методами ведення бойових дій. Термін
"стратегія" походить від древньогрецьких слів
stratos (армія) egein (вести). Їх поєднання утD
ворює слово strategos — полководець. За сутD
ністю стратегія — це наука про ведення війни.
У наш час термін "стратегія" перетворився в заD
стиглу метафору, тому слід нагадати про відD
критість природи метафоричних форм, а саме і
про недосконалість концепцій, що використоD
вуються в стратегічному менеджменті, якщо
вони не враховують цієї особливості.
ВИСНОВКИ
Термін "стратегія" не може мати повної змісD
товності у відриві від об'єкта стратегічного вплиD
ву. У нашому випадку, це стратегія організації,
яку слід розуміти як цілеорієнтовану систему дій
(на етапі планування або/і їхньої реалізації) суD
б'єкта господарювання, що знаходиться в отоD
ченні чинників зовнішнього середовища і потреD
бує від її керівництва (полководців) вміння, якщо
не в прямому розумінні "вигравати війну", то упD
равляти тими ключовими позиціями діяльності
(або/і управляти власними діями таким чином,
щоб запобігти зовнішнім перешкодам), які визD
начають її загальну життєздатність, тобто забезD
печують існування й подальший цільовий розвиD
ток. До того слід додати, що загрози можуть виD
никати і всередині організації, що потребує адекD
ватних дій керівництва задля досягнення визнаD
чених стратегічних цілей.
Література:
1. Виссема Х. Стратегический менеджмент
и предпринимательство: Возможности для буD
дущего процветания: Пер. с англ. — М.: ФинD
пресс, 2000. — 272 с.
2. Головко Т.В., Сагова С.В. Стратегічний
аналіз. — К.: КНЕУ, 2002. — 198 с.
3. Кох Р. Стратегия. Как создать и испольD
зовать эффективную стратегию. — М.: ПроD
гресс, 2003. — 320 с.
4. Минцберг Г., Альстренд Б., Лэмпел Дж.
Школы стратегий. — М.: Прогресс, 2000. — 336 с.
5. Минцберг Г., Куини Дж. Б., Гошал С. СтратеD
гический процесс. — М.: Прогресс, 2001. — 688 с.
6. Портер М. Стратегія конкуренції. — К.:
Основи, 1997. — 390 с.
7. Фатхутдинов Р.А. КонкурентоспособD
ность: экономика, стратегия, управление. — М.:
ИНФРАDМ. — 2000. — 312 с.
Стаття надійшла до редакції 15 січня 2009 р.
|