"Великий терор" на Харківщині: масштаби, виконавці, жертви

У статті комплексно розглянуто масові політичні репресії на Харківщині в 1937-1938 роках, проаналізовано результати "великої чистки"- кількість заарештованих, їх соціальний стан та національну приналежність В статье комплексно рассмотрено масовые политические репрессии на Харковщине в 1937...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Veröffentlicht in:	Краєзнавство
Datum:	2012
Hauptverfasser:	Бажан, О., Золотарьов, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainisch
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2012
Schlagworte:	До 75-річчя “Великого терору”
Online Zugang:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/59944
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	"Великий терор" на Харківщині: масштаби, виконавці, жертви / О. Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 85-101. — Бібліогр.: 55 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859836286661033984
author	Бажан, О. Золотарьов, В.
author_facet	Бажан, О. Золотарьов, В.
citation_txt	"Великий терор" на Харківщині: масштаби, виконавці, жертви / О. Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 85-101. — Бібліогр.: 55 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Краєзнавство
description	У статті комплексно розглянуто масові політичні репресії на Харківщині в 1937-1938 роках, проаналізовано результати "великої чистки"- кількість заарештованих, їх соціальний стан та національну приналежність В статье комплексно рассмотрено масовые политические репрессии на Харковщине в 1937-1938 годах, проанализировано результаты "социальной чистки"- количество арестованных, их социальный статус и национальная принадлежность. The article discussed the complex political repression in the Advertisement price at Kharkiv region in 1937-1938, analyzed the results of “social cleansing” - the number of those arrested, their social status and ethnicity.
first_indexed	2025-12-07T15:34:52Z
format	Article
fulltext	ISSN 2222-5250 85 УДК 94(477) “1937” Олег Бажан (м. Київ), Вадим Золотарьов (м. Харків) "ВЕЛИКИЙ ТЕРОР" НА ХАРКІВЩИНІ: МАСШТАБИ, ВИКОНАВЦІ, ЖЕРТВИ У статті комплексно розглянуто масові політичні репресії на Харківщині в 1937-1938 роках, проаналізовано результати "великої чистки"- кількість заарештованих, їх соціальний стан та національну приналежність. Ключові слова: "великий терор", Харківська область, НКВС. Жага абсолютної влади, прагнення посилен- ня системи “партія-держава”, бажання позбутися наростаючих протиріч між центральним та регі- ональним керівництвом, потреба у побудові де- класованого радянського суспільства спонука- ла Йосипа Сталіна в середині 1930-х років роз- почати у масштабах країни Рад “велику соціаль- ну чистку”. Для виконання чергових завдань ста- лінської репресивної політики на Харківщині бу- ло визначено нового виконавця. Незважаючи на зусилля начальника Харківського УНКВС пол- ковника Ігора Борисовича Шумського, направ- лені на виконання оперативного наказу народно- го комісара внутрішніх справ СРСР М. Єжова за № 00447 від 30 липня 1937 р. “Про операцію з ре- пресування колишніх куркулів, кримінальників та ін. антирадянських елементів”, провести під- готовлену ним масову операцію на Харківщині не довелося. В момент початку “куркульської опе- рації” 5 серпня 1937 року І. Б. Шумського відкли- кали до Києва. Напевне в останню мить керівник республіканського НКВС І. М.Леплевський за- сумнівався в оперативних здібностях І. Б. Шум- ського та вирішив доручити боротьбу з “антира- дянськими елементами” - заступнику начальника УНКВС по Київській області, капітану держав- ної безпеки Леву Йосифовичу Рейхману. Новий призначенець з Києва прибув на нове місце ро- боти на початку серпня 1937 р. і вже 7-го чис- ла підписав свій перший наказ в якості “заступ- ника начальника УНКВС” (хоча наказом НКВС УРСР був затверджений на цю посаду лише 5 вересня 1937 року).[1] Майже 7 місяців керу- вав Лев Йосифович роботою харківського управ- ління НКВС, формально залишаючись лише за- ступником начальника УНКВС. Чому саме не відбулося його призначення на відповідальну по- саду сказати важко, але перед своїм приїздом до Харкова Рейхман був по суті “працівником об- ласного масштабу” без жодного досвіду самостій- ної керівної роботи. Можливо, високопосадовці Києва чи Москви сумнівалися в його здібнос- тях і не поспішали довірити керівництво одним з найважливіших управлінь Радянського Союзу, визначивши такий тривалий “випробувальний термін”. Не варто виключати й іншу версію – на посаду обласного начальника Лубянка планувала когось із “авторитетних чекістів”, який в силу пев- них обставин до Харкова так і не доїхав. У Харкові Л.Й.Рейхману довелося по суті за- ново створювати керівне ядро УНКВС оскільки посади майже всіх начальників відділів УДБ були вакантні. Формування власної команди відбува- лося у досить стислі терміни. Вже 15 серпня при- ступили до роботи нові начальники відділів УДБ УНКВС: 2-го – старший лейтенант державної безпеки Л.О.Чернов (колишній заступник началь- ника відділу охорони УДБ НКВС УРСР); 3-го – старший лейтенант державної безпеки Й.Б.Фішер (колишній начальник 3-го відділу УДБ УНКВС Вінницької області) ; 4-го – старший лейтенант державної безпеки А.М.Симхович (колишній на- чальник 4-го відділу УДБ УНКВС Вінницької об- ласті); 5-го (особливого) – старший лейтенант державної безпеки В.Л.Писарєв (колишній на- чальник 3-го відділу УДБ УНКВС Одеської об- ласті); 6-го – капітан державної безпеки Д.С. Ле- опольд-Ройтман (колишній помічник начальни- ка УНКВС Донецької області). Оновлений апа- рат обласного управління НКВС мусив відразу зосередитися на реалізації так званої “куркуль- ської операції” в одному з найбільших промисло- вих регіонів України. Згідно з оперативним пла- ном НКВС УРСР на Харківщині передбачалося заарештувати та засудити до смертної кари 1500 куркулів та кримінальників та ізолювати 4 тисячі так званого “ворожого елементу” на 8-10 років у виправно-трудові табори. Для виконання цього наказу потрібно було на- лагодити чітку роботу всього чекістського апара- ту, а оперативно-розшукова діяльність в Харкові на той час кульгала. Незважаючи на суворі накази КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 86 керівництва, співробітники відділів УДБ УНКВС під час проведення масових операцій не приді- ляли достатньої уваги питанням своєчасної реє- страції слідчих справ і обліку обвинувачуваних, а деякі з них встановили собі за правило реєструва- ти справи на обвинувачених через два - три тижні після арешту. Крім того, чекісти не встигали у за- значений термін здавати до комендатури і фінансо- вого відділу вилучені під час обшуку коштовності і зброю, без чого справи на реєстрацію не прийма- лися. Все це призводило до того, що співробітники 8-го відділу невчасно і не належним чином оформ- лювали справи на заарештованих. Так під час пе- ревірки, здійсненої 15 серпня 1937 року в УНКВС було виявлено 243 заарештованих, справи яких не реєструвалися у 8-му (обліково-статистичному) відділі протягом 1 - 20 днів [2]. Огріхи в роботі 8-го відділу інколи призво- дили до помилкових арештів. Особливо це по- значилось на діяльності 4-го відділу УНКВС. Так 19 липня 1937 р. лейтенант держбезпе- ки М.О.Гохберг-Орлов заарештував Абрама Айзіковича Глузмана, хоча арешту підлягав Абрам Ісаакович Глузман. Наступного місяця лейтенант держбезпеки А.А.Макаренко і молодший лейте- нант держбезпеки С.М.Співак помилково зааре- штували Ф.Г.Бабича [3]. Проте зважати на існу- ючі прогалини в документообігу не доводилося. Розпочата в масштабах країни “соціальна чистка” вимагала від органів держбезпеки зосередитися більше на кількісних показниках політичної “са- нації” радянського суспільства, ніж на дотриман- ні юридичних постулатів. Масштабні каральні акції проти антирадян- ських елементів розпочаті улітку 1937 року за задумом режисерів “Великого терору” ні в яко- му разі не мали оминути близьке оточення “кла- сових ворогів”. 15 серпня 1937 року з’явився опе- ративний наказ наркома внутрішніх справ СРСР М.Єжова за № 00486, який визначав критерії ви- значення покарання для дружин та дітей “зрадни- ків батьківщини”. На виконання чергової репре- сивної кампанії заступник начальника УНКВС Харківської області Л.Й.Рейхман 25 серпня 1937 року видав наказ: “1. Під особисту відповідаль- ність ...т. Фішера ... т. Симховича... т. Писарєва ... т. Леопольда з 25 серпня цього року приступити до виконання опер. наказу Наркома Внутрішніх Справ СРСР – Генерального Комісара Державної Безпеки тов. Єжова № 00486. 2. Для проведення цієї роботи у першу чер- гу провести повний облік дружин зрадників Батьківщини, з підбором всіх установочних та ін- ших даних, що компрометують та передбачаються наказом з метою оформлення слідчих справ” [4]. До кінця 1937 року згідно наказом НКВС СРСР №00485 у слідчих ізоляторах Харківщини пере- бувало 682 дружини “зрадників батьківщини” (по право-троцькістській та військово-фашистській змові - 364; “по польській, німецькій, румунській, харбінській лініям” - 318). Об’єктом каральної політики сталінського режиму згідно з наказом НКВС СРСР №00485 ставали діти, батьки яких оголошувалися “кла- совими ворогами”. Під час репресивних заходів дітей утримували у приймачу-розподільнику, стан речей у якому вразив Л.Й.Рейхмана на- стільки, що він навіть видав спеціальний наказ де зокрема, відзначалося: “Спальні приміщен- ня, сходи та коридори брудні. Білизна постіль- на та натільна – брудна. Частина дітей не має по- трібної одежі. Одежа, що є у наявності – без ґу- дзиків. У багатьох дітей немає взуття. Кімнати погано опалюються, у вікнах відсутні кватирки, у деяких вікнах відсутнє скло. У наслідку пога- ного провітрювання та недостатнього опалення у приміщенні розвилася сирість. Частина дітей за- вошивлені. Потрібної санітарної обробки діти не проходять. Ремонтні роботи по їдальні матеріала- ми не забезпечені. Література, що закуповується для дітей не відповідає за змістом дитячому віку. Іграми та іграшками діти не забезпечені. Масово- культурна робота не проводиться. Діти другої та третьої групи випускаються вихователями у двір без головних уборів, напівголі” [5]. Одночасно з “куркульською операцією” в Харківській області здійснювалися “чистки” й серед національних груп. Позбавити Слобожан- щину від представників “ворожих націй” покла- далося на 3 відділ УДБ УНКВС Харківщини. Першою у серії “національних операцій” НКВС була “німецька”, від 25 липня 1937 року, яка ба- зувалася на директиві НКВС № 00439 про арешт всіх німецьких громадян, що мешкали в СРСР і працювали в оборонній промисловості та на залізницях. Кількість заарештованих по “ні- мецькій лінії” на Харківщині у другому півріч- чі 1937 року становила 952 особи. Під час “кам- панії” викриття та ліквідації резидентур німець- кої розвідки та диверсійно-фашистських форму- вань у місті Харкові припинив роботу німець- кий клуб. Звинувачення були висунуті його чле- нам - Лессику, Ступік, Майер (колишні політе- мігранти з Німеччини), яким інкримінувалося ISSN 2222-5250 87 проведення у стінах клубу активної фашистсько- ї пропаганди та підготовка збройного виступу на випадок війни Німеччини з СРСР. На основі об- лікових агентурно-оперативних матеріалів спів- робітниками обласного управління було сфабри- ковано кримінальну справу під умовною назвою “Фашисти”. По справі було заарештовано 65 осіб, нібито причетних до організації, яка “насаджува- ла диверсійні кадри на Лозівському залізнично- му вузлі та німецькій колонії, розташованій не- подалік залізничного полотна”. Розробка аген- турної справи “Озвірілі” дала підстави чекістам заарештувати повний склад (14 осіб) диверсійно- го осередку на державному артилерійському ре- монтному заводі в Балаклеї. Як свідчать архівні документи директива НКВС № 00439 не обмежувалася лише німець- кими підданими, вона націлювала органи держ- безпеки на місцях виявляти німецьких агентів- шпигунів, диверсантів та терористів і серед ра- дянських громадян. Свідченням цього є реалі- зація співробітниками Харківського УНКВС агентурної справи “Кредо”. У звіті про опе- ративну роботу 3-го відділу УДБ по “німець- кій роботі” вказувалося:” Викрита шпигунсько- диверсійна організація, керована агентом німець- кої розвідки, австрійським підданим Вайсбергом в Українському фізико-технічному інституті. До складу організації входили інженери Фомін, Шубніков, Розенкевич, Горський. Організація на протязі декількох років проводила диверсійно- шкідницьку роботу в УФТІ, гальмувала оборон- ні роботи, заморожувала цінні винаходи. У ре- зультаті шкідницької діяльності Інститут не по- дав жодного винаходу, пропозиції, корисних як для промисловості, так і для оборони країни, во- лодіючи при цьому необмеженими ресурсами та всілякими можливостями для успішного веден- ня науково-дослідницької та прикладної роботи. У справі заарештовано 6 осіб”. У другій полови- ні 1937 року німецьких шпигунів пильні чекіс- ти Харківщини виявили також і в Українському науково-дослідному інституті машинізації. Спираючись на оперативний наказ № 00485 наркома внутрішніх справ СРСР М. Єжова від 11 серпня 1937 року “Про ліквідацію поль- ських диверсійно-шпигунських груп та органі- зацій ПОВ”, виконуючий обов’язки начальни- ка УНКВС Харківської області Л. Ф. Рейхман 19 серпня 1937 року розробив власну директиву за № 612 такого змісту: “Для виконання опера- тивного наказу Народного Комісара Внутрішніх Справ СРСР Генерального Комісара Державної Безпеки тов. Єжова N 00458 про проведення опе- рації по полякам НАКАЗУЮ: Начальнику III відділу УГБ ХОУ НКВС ... тов. Фішеру у 2-х денний термін проробити всі матері- али, які є у ІІІ відділі (агентурні розробки, справи- формуляри, агентурне листування, літерні справи, списки, справи таємного складу та ін.) - відібрати та скласти оперативні довідки на всіх осіб, які від- носяться до категорій, які підлягають арешту: 1. Військовополонені, дезертири і легіо- нери польської армії, які лишилися в СРСР. 2. Перебіжчиків із Польщі, незалежно від часу їх- нього переходу в СРСР. 3. Політемігрантів і по- літобмінних із Польщі. 4. Колишніх членів ППС та інших польських націоналістичних партій і контрреволюційних формувань. 5. Колишніх розвідуправлінців та агентів іноземного відді- лу по Польщі. 6. Галичан, військовослужбовців армії Петрушевича, які лишилися в СРСР, а та- кож тих, хто прибув у різні роки до Радянського Союзу. 7. Реемігрантів, петлюрівців і білих, які повернулися з Польщі до Союзу. 8. Поляків- старослужбовців цукрових заводів і інших під- приємств. 9. Колишніх контрабандистів і осіб, які були засуджені у минулому як шпигуни та учас- ники контрреволюційних націоналістичних орга- нізацій. 10. Клерикально-націоналістичний еле- мент. 11. Вихідці з Польщі та прикордонної сму- ги, у відношенні до яких є матеріали, що комп- рометують. 12. Відвідувачі польських консульств. 13. Польський контрреволюційний націоналіс- тичний елемент. 14. Особи, що мають родинні та інші зв’язки у Польщі, у відношенні до яких є ма- теріали, що компрометують. 15. Особи, які розро- бляються за підозрою у польському шпигунстві, незалежно від їх національності. 16. Агентура по полякам та іншим об’єктам (поляки або вихідці з Польщі), яка підозрюється у дезінформації та дворушництві, або такі, що не виправдали себе по роботі ” [6]. Як видно з документу Л. Рейхман пі- шов далі творців “польської операції” значно роз- ширивши контингент осіб, які мають бути репре- сованими. Так у всесоюзному наказі за № 00485 від 11 серпня 1937 року арешту підлягали 5 кате- горій радянських громадян, у Харківській області етнічна чистка мала відбуватися аж за 16-ма кри- теріями (додані пункти 5-12,14-16). Для проведення операції були здійснені певні підготовчі заходи. Група співробітників 3-го від- ділу УДБ ( начальник 6-го відділку старший лей- КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 88 тенант держбезпеки С.П.Марченко, помічник на- чальника 8-го відділку лейтенант держбезпеки Й.С.Кульчицький, оперуповноважені молодші лейтенанти держбезпеки В.Є.Баша, А.Н.Бурксер, І.П.Карагодін) разом із помічниками директо- рів по найму заводів № 183, № 135, № 48, № 193 та завідувачами спеціальними частинами підпри- ємств енергетики та водопроводу у двох денний термін повинні були “проробити весь особовий склад цих підприємств з метою виявлення осіб, які підлягають негайному арешту”. До 20 серпня співробітники УНКВС мали скласти оперативні довідки на встановлених по місту осіб, які підлягали арешту, та не гаючи часу приступити до операції. Начальнику 2-го відділу УДБ Л.О.Чернову ставилося завдання “забезпечи- ти планомірне та ефективне проведення операції”, а коменданту УНКВС А.П.Зеленому та началь- нику 3-го відділу Й.Б.Фішеру “забезпечити роз- міщення заарештованих по тюрмам і тюрподам”. Крім того Й.Б.Фішер повинен був до 20 серпня ро- зіслати всім районним відділкам НКВС директи- ву про порядок підготовки та проведення операції. Водночас треба було переглянути списки зааре- штованих, що знаходилися на периферії. Найбільш серйозні заарештовані переводилися до Харкова. Для проведення операції область було розбито на 7 кущів: Харківський (об’єднував 19 районів) – керівник Л.Й.Рейхман, Полтавський (15 районів) – керівник Й.Б.Фішер, Сумський (12 районів) – ке- рівник А.М.Симхович, Ізюмський (6 районів) – керівник заступник начальника 3-го капітан дер- жавної безпеки Д.І.Торнуєв, Кременчуцький (12 районів) – керівник Д.М.Медведєв, Лубенський (18 районів) – керівник заступник начальника 5 відділу старший лейтенант державної безпеки О.Д.Тишковський, Куп’янський (6 районів) – ке- рівник помічник начальника УНКВС капітан дер- жавної безпеки Я.А.Пан. Заарештовані по польській операції осо- би розміщувалися у Харкові, Полтаві, Сумах, Кременчуці, Куп’янську, Лубнах, Ізюмі. Писарєв 21 серпня мав провести наради всіх начальників особливих органів. При виїзді на місця Фішер мав забезпечити виконання наказу наркома “про вербування надійної агентури по полякам”. Для проведення слідства по полякам із співро- бітників 3-го відділу УДБ УНКВС була створена спеціальна слідча група до якої увійшли: началь- ник 2-го відділку старший лейтенант державної безпеки П.Й.Барбаров; начальник 8-го відділку лейтенант державної безпеки Р.Н.Айзенберг; на- чальник 9-го відділку лейтенант державної без- пеки Б.Й.Колкер; помічник начальника відділ- ку Ейдук; оперуповноважені : молодший лей- тенант державної безпеки І.М.Янкелович, сер- жант державної безпеки Л.Г.Добровольський, молодший лейтенант держбезпеки П.Т.Павлюк, молодший лейтенант держбезпеки М.Б.Дондиш, лейтенант державної безпеки І.І.Демченко, та прикомандировані: О.П.Александров, Бром- берг, Дударевич, Емільєв, Кольцов, Половецький, В.Н.Скралевецький, Чижов. Згідно до цього наказу Л.Й.Рейхмана началь- ники відділів УДБ отримали спеціальні завдання: Й.Б.Фішер із числа мобілізованих особливо- обліковців мав створити групу для пророблен- ня облікових матеріалів по полякам в обкомі КП(б)У, міському та районних парткомах КП(б)У, партколегії Комісії партійного контролю, обко- мі МОПР’а, Іноземному бюро, облпрофради, історико-партійному архіві та Архіві революції, архіві польської секції ЦК і губернського комітету, матеріалах польського клубу, польської школи; т.в.о. начальника 9-го (спеціального) відділ- ку УДБ Кравченко - перевірити всі матеріали на спеціальних робітників, службовців зв’язку та радіолюбителів для виявлення осіб, що підляга- ють арешту; начальник 8-го відділку технік-інтендант 1-го рангу М.Д.Шошин - почати розробляти архівні справи по полякам; Л.О.Чернов - негайно приступити для проро- блення всіх архівних матеріалів для виявлення осіб, що підлягають арешту”; Симхович повинен був передати всі матеріа- ли по полякам Фішеру; Фішер і Симхович мали передати в ДТВ ГУДБ НКВС Південної залізниці всі матеріали по полякам на транспорті; Начальник відділу місць ув’язнення М.І.Воєвода повинен був поставити на облік “усіх засуджених за шпигунство, з тим щоб реа- лізувати матеріали по них у відповідності до ди- рективи наркома”; Фішер, Симхович, Писарєв і Леопольд ма- ли визначити з числа заарештованих “контин- гент, здатний дати розгортання слідства по вияв- ленню діяльності польських розвідувальних ор- ганів і контрреволюційних формувань, негайно приступити до активної їхньої слідчої розробки під цим кутом зору” [7]. Кількісні виміри “польської операції” за пері- од з червня по 5 листопада 1937 року у Харків- ISSN 2222-5250 89 ській області виглядали таким чином: “ ліквідо- вано 24 різного напрямку контрреволюційних організацій, 64 резидентури, закладені польськи- ми розвідувальними органами, 23 з яких безпо- середньо були пов’язані з польським консуль- ством. Всього заарештовано 1913 осіб. З них зі- зналося 676. З числа заарештованих: перебіж- чиків -377; політемігрантів - 95; спецпереселен- ців - 517, консульських зв’язків - 288; дезертирів польської армії - 56; військовополонених - 45, га- личан - 26; реемігрантів - 39; колишніх розвіду- правлінців та агентів ІНО - 14; колишніх членів ППС- 9, колишніх контрабандистів -12; колиш- ніх легіонерів - 12”. Співробітниками 3-го відділу УДБ упродовж літа-осені 1937 року була викрита шпигунсько- диверсійна та терористична організація “ПОВ”, яка нібито діяла “під прикриттям” польсько- го клуба в місті Харкові. У ході слідства “вдало- ся” з’ясувати, що на чолі організації стояли ко- лишній голова правління польського клуба та за- відувач польсектором Університету ім. Артема Антон Іванович Громицький та колишній ди- ректор польського клуба в Харкові Одинецький. Кадри організації в основному комплектували- ся за рахунок вихідців з Польщі та місцевих жи- телів поляків, які були членами польського клуба. Організація мала своїх представників на заводах міста Харкова - ХЕТЗ, “Серп і Молот”, “Красная нить”, “Красный октябрь”. Ватажки антирадян- ського угруповання планували використати для бойових цілей - гвинтівки, які знаходилися в поль- ському клубі при стрілецькому гуртку. Зібраних доказів виявилось достатньо для місцевої влади (з 50 заарештованих 47 зізналося у злочинах) для ліквідації польського клубу в обласному центрі. У вересні 1937 року “стараннями” чекістів бу- ла “знешкоджена” польська повстанська органі- зація в Балакліївському районі Харківської об- ласті на чолі з Дашковим-Орловським, фігуран- тами якої було 50 осіб, 20 з яких було відразу заарештовано. Завдяки “оперативно-розшуковим діям” за звітний період були викрито поль- ську бойову терористичну групу чисельністю 10 осіб на взуттєвій фабриці та на канатному за- воді ім. Петровського, повстанську організаці- ю в Красноградському районі, шкідницькі осе- редки в радгоспах Харківщини, диверсійну гру- па у складі 4 осіб на заводі “Світло шахтаря”, контрреволюційну організацію, створена настоя- телем харківського костела Гашинським ( всього 19 чол.), шпигунів на теплоцентралі м. Харкова, розкрито та ліквідовано одинаків-агентів поль- ської розвідки 181 чол., агентів та інформаторів польського консульства - 102 чол. [8]. Однак на початку листопада 1937 року Л.Й.Рейхман заявив підлеглим, що райони облас- ті все одно слабо очищені від польських контрре- волюційних формувань і наказав до 1 грудня за- вдати по ним нищівний удар. Начальник 2-го від- ділку 3 відділу УДБ УНКВС, старший лейтенант державної безпеки П.Й.Барбаров у відповідності до цього наказу склав план операції та накидав контрольні цифри на арешт по кожному з районів. Начальник 8-го відділку 3 відділу УДБ УНКВС лейтенант державної безпеки Р.Н.Айзенберг був направлений “для викриття та розгрому організо- ваного польського підпілля” в Сахновщанський район, де проживало кілька сотень польських ро- дин, висланих свого часу сюди з прикордонної смуги. Про специфіку проведення цієї операці- ї він пізніше розповів так: “За розпорядженням Рейхмана операція повинна була закінчитися за 8 днів. Мені за контрольними цифрами Барбарова слід було заарештувати 80 чоловік – виключно поляків-спецпереселенців. Підставою до арешту повинно було служити окрім прямих даних про їхню контрреволюційну діяльність: 1. Дані про контрабандну діяльність. 2. При- належність до клерикальних кіл. 3. Наявність ро- дичів, які нелегально пішли закордон. 4. Участь у “волинках” 1930 – 1931 рр. 5. Участь у бандах. За вказівкою Барбарова (це була загальна вка- зівка для всіх керівників груп) я був зобов’язаний щоденно направляти 10 справ з арештованими. При слідчій групі у 3-му відділі була створена група з 2-х оперативних робітників до яких над- ходили ці справи, і вони вирішували, що з ни- ми робити: направляти в район для дослідуван- ня, направляти у відділок для подальшого роз- гортання, або поміщати в альбом. У районі я за- арештував 76 чоловік. Слідча група складалася з мене, т.в.о. начальника райвідділу НКВС сер- жанта державної безпеки Г.В.Мойсеєнка та опе- руповноваженого особливого відділу Корнєєва. На підготовку операції та закінчення її знадоби- лася одна доба. Таким чином 7 днів було на слід- ство. На кожного арештованого слідчий мав у се- редньому 4-6 годин. З числа 76 арештованих була викрита група “ПОВ” по якій пройшло 14-16 чо- ловік. Кожний з заарештованих перекривався 3 - 6 свідченнями, деякі мали від 2 до 5 очних ставок. Інші пройшли як одинаки по контрреволюційній агітації, з яких до 70% зізнавалися. Всі вони під- КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 90 кріплювалися двома-трьома свідками. Свідків до- питував міліцейський апарат (оперуповноважені, начальник паспортного відділу і двоє найбільш досвідчених дільничних інспекторів). Чи міг я за такий короткий проміжок часу досягти більших результатів?” [9]. Останнє речення звучить як обурення людини, яку в чомусь несправедливо звинуватили. І дій- сно, це відповідь Р.Н.Айзенберга на звинувачен- ня у розвалі оперативної роботи, які йому вису- нули наступного року: “Айзенберг, замість енер- гійної ділової роботи по виявленню та ліквідації організованого підпілля, штучно створив серед співробітників оперативної групи атмосферу га- ласу, нервозності, паніки, не розгорнув операції і спрямував слідство не по лінії викриття орга- нізованих шпигунсько-повстанських формувань, а досяг лише визнання обвинуваченими проведен- ня антирадянської агітації та шкідництва у колгос- пі, оформляючи справи як поодинокі. Між тим, через деякий час у цьому ж Сахновщанському ра- йоні міжрайопергрупою під керівництвом оперу- повноваженого 3 відділу тов. Дондиша проведена масова операція і був викритий ряд шпигунсько- повстанських формувань”. Якими методами М.Б.Дондиш досяг прориву у слідстві по поля- кам можна лише здогадуватися. Зате достеменно відомо, що він, будучи начальником оперативно- слідчої групи в Краснограді, давав вказівки ста- ростам камер шляхом відповідної “обробки” за- арештованих, добиватися від них визнання своєї вини. Крім того М.Б.Дондиш займався фаль- сифікацією слідчих матеріалів, підробляв підпи- си обвинувачених, фабрикував протоколи допи- тів свідків. Інший оперуповноважений 3-го від- ділу В.Н.Скраливецький, працюючи начальником Люботинської міжрайонної оперативної групи аре- штував 4 колгоспників, на яких не було жодного матеріалу та шляхом биття дістав від них дані про неіснуючу контрреволюційну організацію [10]. Завдяки цинічним методам роботи органів держбезпеки у виявленні “ворогів народу”, “тех- нології” слідства, масштабності фальсифікації справ показники у виконанні “польської операції” наприкінці року (листопад-грудень 1937 р.) зна- чно випереджали результати боротьби з польсько- ю контрреволюцією упродовж червня-жовтня 1937 року. Якщо кількість заарештованих по “польській лінії” на 5 листопада 1937 року складала 1913 осіб, то згідно з довідкою про оперативну роботу УДБ Харківського обласного управління НКВС УРСР на 1 січня 1938 року загальне число звинувачених “в польській контрреволюції та шпигунстві” ста- новило 3492 особи [11]. Розгортаючи “польську” та “німецьку” опера- ції 3 відділ УДБ УНКВС вважав за потрібне на- нести невідкладний удар по так званим “галича- нам”. Агентурні справи “Квартет” та “Прага”, аре- шти 247 осіб на території Харківщині мали нао- чно довести зв’язок галицьких емігрантів, які осі- ли в УРСР, з празьким центром УВО-ОУН, чесь- кою, польською та німецькою розвідками [12]. Подібно до “польської” в другій половині 1937 року на Харківщині було розпочато “ру- мунську операцію” (арешту підлягали перебіж- чики та емігранти з Румунії). Всього у рамках операції на кінець 1937 року було заарештова- но 92 особи, нібито причетних до “румунської контрреволюції та шпіонажу” на території Харківської області [13]. На початку жовтня 1937 року на Харківщині стала реалізовуватися чекістська операція, обу- мовлена “Оперативним наказом народного комі- сара внутрішніх справ СРСР № 00593” від 20 ве- ресня 1937 року щодо репресування так званих “харбинців” - колишніх службовців Китайсько- східної залізниці та реемігрантів Манчжоу-Го, що осіли на залізничному транспорті та в про- мисловості Союзу”. Передусім підлягали арешту “харбинці” викриті та запідозрені у терорис- тичній, диверсійній, шпигунській та шкідниць- кій діяльності та співпраці з японською розвід- кою. На основі агентурних справ “Поверненці”, “Справа Мацкевича” та ін. на Харківщині на початок листопада 1937 року було викрито 1 шпигунсько-диверсійну організацію, резидентур - 9, шпигунів-одинаків -24, диверсантів - 19, заа- рештовано 98 осіб ( з них так званих “харбинців” - 58), причетних до японських спецслужб [14]. Меморандум НКВС СРСР № 49990 від 30 листопада 1937 року націлював харківських че- кістів на ліквідацію діяльності латвійської роз- відки та розгром націоналістичної та антира- дянської діяльності латишів. Внаслідок зачист- ки підприємств оборонного значення, всіх видів транспорту, відділів наркоматів та державних установ, колгоспів, радгоспів, населених пунк- тів Харківської області від політемігрантів, пе- ребіжчиків з Латвії, латвійських підданих, учас- ників латвійських клубів за ґратами опинилось 295 осіб, звинувачених у “латвійській контрре- волюційній діяльності та шпигунстві” [15]. Поштотелеграма за підписом наркома вну- трішніх справ СРСР М. Єжова від 11 грудня ISSN 2222-5250 91 1937 року з викладом наказу № 50215 стала по- штовхом до розгортання в Харківській облас- ті так званої “грецької операції”. Про специфі- ку роботи УНКВС Харківської області по “ней- тралізації грецької розвідки” та заходи по “ви- явленню осіб грецької національності, які про- водять активну антирадянську націоналістич- ну діяльність” дізнаємось зі свідчень начальни- ка 8-го відділку, лейтенанта державної безпеки Р.Н.Айзенберга: “На початку операції по грець- кій контрреволюції (15 грудня 1937 р. - авт.) я був перекинутий сюди згідно до наказу керів- ництва через вкрай незадовільну підготовку до цієї операції. Коли я приступив до цієї роботи, я змушений був створити облік по грекам. Добував матеріали в архіві на спекулянтів та ан- тирадянський елемент... Підняв архівні мате- ріали на греків в обліково-статистичному від- ділі... По грецькій операції в той час працюва- ли Глєбов, я – Айзенберг, Пташинський, Корнєв і ще один оперуповноважений Особливого від- ділу, прізвище якого не пам’ятаю. Т.в.о. началь- ника відділку з різного шпигунства Резніков був усунутий від роботи. У мене були арешто- вані Ашла, Ялі, Геаргало, Мілич, потім ще два арештованих, які проходили по груповій справі з Ялі та Ашла, і ще 3 або 2 арештованих. Всього по грецькій операції я працював близько 3-х тиж- нів. За цей проміжок часу основними арештова- ними були Ялі та Ашла, які у мене зізналися. Ялі я допитував разом з Торнуєвим. На вимогу Києва Ялі був туди відправлений для розгортання спра- ви на Маріупольщині. Із окремих заарештованих у мене лише двоє були направлені на особливу на- раду, інші зізналися в контрреволюційній шпигун- ській націоналістичній діяльності”[16]. Загальний показник репресій на 1 січня 1938 року щодо цієї національної групи на Харківщині склав 70 осіб. Відповідно до телеграми НКВС УРСР від 20 грудня 1937 року № 83921 на Харківщині було розгорнуто операцію щодо сіоністів, спрямова- ну проти єврейських активістів. Прикметно, що розшукувати сіоністів, які стали на шлях англій- ського шпигунства [17] Управлінню НКВС по Харківській області допомагали з Києва. Так у лютому 1938 року до Харкова надійшов наказ, затверджений заступником наркома внутріш- ніх справ УРСР, старшим майором держбезпеки О. П. Радзивіловським, про арешт “учасника ан- тирадянської організації сіоністів” оперупов- новаженого 4-го відділу, молодшого лейтенант держбезпеки З. Б. Бабушкіна. Це було повною несподіванкою для начальника 4 відділу УДБ УНКВС Абрама Симховича, який вважав остан- нього одним з найкращих своїх співробітників та доручав йому вести важливих арештантів. У ко- лишньому комсомольському працівникові, який відзначався особливою жорстокістю у ставленні до ув’язнених не хто не зміг розпізнати “прихова- ного ворога народу” [18]. Попередні результати оперативної роботи 3 відділу УДБ УНКВС Харківської області з ви- конання “національних операцій”, “ очищення за- водів від диверсійно-шкідницького та контррево- люційного елемента в промисловості” було під- бито на початок листопада 1937 року. Підлеглими Й. Б. Фішера на 5 листопада 1937 року було заа- рештовано 3.024 особи. Атмосферу, яка царюва- ла серед співробітників в момент проведення зга- даних масових операцій, описав начальник 3-го відділу УДБ Й.Б. Фішер: “Культивувалося нелюд- ське відношення до арештованих (карцер, наруч- ники та інші методи впливу). Цілком ігнорував- ся один із принципів соціалістичної законності – презумпція невинуватості. Єдиним цінним до- казом обвинувачення стало зізнання арештова- ного і для цієї мети рекомендувалося застосову- вати всілякі засоби фізичного впливу... Потім на- дійшла директива про проведення арештів серед населення польської національності та про засу- дження визнаних винними в особливому поряд- ку. А саме: шляхом подання списку безпосеред- ньо в НКВС УРСР з даними, що характеризують кожну особу та стислим викладенням суті обви- нувачення. На підставі цих списків там вирішу- валося питання про розстріл (перша категорія) або ув’язнення в табір терміном на 10 років (дру- га категорія). Після розгляду цих списків з НКВС СРСР в УНКВС надходили вказівки за підписом наркома внутрішніх справ і генерального проку- рора СРСР про виконання цих вироків. Потім ця ж директива була поширена на аре- штованих з числа грецької, німецької, болгар- ської національностей... Для проведення аре- штів та здійснення слідства по всім цим категорі- ям справ давалися вельми обмежені терміни. Була встановлена телеграфна звітність перед центром про кількість арештованих, завершених і розгля- нутих справах, засуджених та мірах покарання. Згідно до цих вказівок на місцях були проведе- ні масові арешти по всім оперативним матеріа- лам, які були у наявності, та даним, що надходили з НКВС СРСР, НКВС УРСР та інших областей, матеріалам із парторганізацій (виключених з пар- КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 92 тії по політичним мотивам), заявам і повідомлен- ням громадян та іншим матеріалам. До слідства притягалися майже поголовно всі працівники апарата, причому не лише малоквалі- фіковані працівники, але й часто безграмотні по- літично та загальноосвітньо. Зрозуміло, що ча- су для ретельної перевірки цих матеріалів не було. Достатнім було або “зізнання обвинуваченого” або неперевірені свідчення інших обвинувачених або свідків. Масовість та швидкість такої роботи по- збавляли можливості виявити самі безглузді та смі- ховинні обвинувачення. Працівники, які займалися допитами обвинувачених, були добре ознайомлені про застосування в НКВС СРСР, НКВС УРСР ме- тодів “отримання” зізнань обвинувачених... Якість і кваліфікація того чи іншого працівника оцінюва- лася за кількістю отриманих ним “зізнань” або зна- чення (положення) особи, яка зізналася, в партійно- радянському керівництві. Це служило мірилом для нагородження таких працівників”[19]. У ході чистки серед національних груп широ- ко використовувався так званий „альбомний” роз- гляд справ (списки, зшиті в альбоми). За існую- чим на той час у 3-му відділі УДБ УНКВС по- рядку альбомні довідки складалися як слідчими, які безпосередньо вели справу арештованого, так і спеціально виділеними оперативними праців- никами. Поряд з цим практикувалося складання цими ж співробітниками довідок від імені слід- чих, і вже потім ці довідки слідчому. Крім слід- чого довідка повинна була затверджуватися на- чальниками відділку та відділу, а затверджува- лася начальником УНКВС і обласним прокуро- ром. Але часто альбомні довідки підписували лише Л.Й.Рейхман і т.в.о. обласного прокуро- ра М.В.Леонов. Останній у 1939 р. показав, що підписуючи альбомну довідку він з матеріалами справи не знайомився, бо доводилося підписува- ти велику кількість альбомних довідок і він фі- зично не зміг би перевірити матеріали по ним. Все, що було написано у довідці М.В. Леонов приймав на віру, хоча був зобов’язаний ознайоми- тися з матеріалами справи та забезпечити суво- ру відповідність фактичних даних справі. Робити прокурор це мусив ще і тому, що він добре знав, що довідки по цим справам у НКВС СРСР від- правлятися не будуть і доля обвинуваченого буде вирішена ним особисто [20]. Так само поступав і ще один т.в.о. обласного прокурора Бондар, який згодом зізнався, що “матеріали справи не читав” оскільки “був перевантажений по роботі та дові- рився працівникам НКВС” [21]. Більш принциповими виявилися співробіт- ники прокуратури ХВО, які намагалися чи- нити хоч якийсь опір “єжовському свавіллю”, за що і поплатилися. Під особистим керівни- цтвом Л.Й.Рейхмана та помічника начальника особливого відділу ХВО старшого лейтенанта П.З.Примакова швидко було сфабриковано “змо- ву серед правоохоронних органів ХВО”. Були за- арештовані та розстріляні військовий прокурор ХВО бригвійськюрист К.І.Романовський, йо- го помічник бригвійськюрист М.І.Ставицький, М.И.Ситніков, Ф.В.Мошков [22]. Проведення “національних операцій” НКВС поєднувало з боротьбою з колишніми політич- ними опонентами радянської влади. Внаслідок “оперативного удару” по білій контрреволюції (агентурні справи “Інкасатори”, “Мартовець- капітан”, “справа “Техніки”) за ґратами у пері- од з червня по грудень 1937 року опинилося 145 осіб. Важлива роль у ліквідації залишків колиш- ніх антирадянських політичних партій, “укра- їнських націоналістів”, “церковників” відводи- лася 4-му (секретно-політичному) відділу УДБ УНКВС Харківської області, який на 1937 рік складався з восьми відділків: перший - розро- бляв право-троцькістів; другий - антирадянські політичні партії; третій - українську контрре- волюцію; четвертий - радгоспи; п’ятий - село; шостий - вузи; сьомий - церкви та секти; вось- мий проводив оперативний облік. Новопризначений на початку серпня 1937 ро- ку керівник 4-го відділу УДБ Абрам Симхович та його заступник Федір Федоров-Берков відра- зу запровадили у своєму підрозділі систематич- не побиття заарештованих. Як свідчать архівні документи очільники секретно-політичного від- ділу регулярно влаштовували так звані “аврали”, під час яких давали слідчим завдання протягом доби закінчити певну кількість справ на розгляд особливої трійки, а щоденний план відділу скла- дав від 50 до 100 завершених справ. Для успіш- ного виконання цих “авральних планів” керів- ництво виділяло спеціальну бригаду, члени якої (найчастіше це були І. С. Друшляк, м. С. Го- роховський, Б. М. Каменєв) ходили по кабіне- тах слідчих та швидко отримували свідчення від “упертих” в’язнів. Корегуванням вигаданих про- токолів займався С. І. Гольштейн [23]. “Стаханівцем” у розкритті злочинів про- ти радянської влади був співробітник 4-го від- ділу УДБ Іван Друшляк. Він щоденно отриму- вав від заарештованих 8-10 “щиросердних зі- ISSN 2222-5250 93 знань” тому під час численних оперативних на- рад керівники відділу Абрам Симхович та Федір Федоров-Берков завжди ставили його за при- клад іншим. Співробітники добре знали секрет “виробничих успіхів” свого колеги. Один з них, Я. Ю. Ротштейн згодом згадував: “Друшляком за- вжди застосовувалися однакові заходи фізичного впливу. Він ставав у позу боксера і бив кулаком у живіт, плював у обличчя. бив по шиї ребром до- лоні, від чого заарештований падав. Брав за гру- ди та бив головою об стіну. Друшляк мав звич- ку заходити до інших слідчих на допит з товстою дубовою палкою, названу ним “Рандо”, та виби- вати з їхніх “підопічних” зізнання. Він букваль- но знущався над заарештованими. Бив їх рука- ми, ногами, палкою, плював в обличчя, ламав на їх спинах стільці, через що обвинувачених із йо- го кабінету виносили. всіх заарештованих, які не зізнавалися, доручали для “розколу” Друшляку, і він від усіх отримував свідчення”. Іван Друшляк був не єдиним порушником со- ціалістичної законності у 4 відділі УДБ УНКВС Харківської області. Оперуповноважений, молод- ший лейтенант державної безпеки В. Р. Липко ба- гатьох заарештованих навіть не допитував, а від їхнього імені вигадував щиросердні зізнання та фальсифікував протоколи допитів. Сфабриковані документи Липко сам підписував, підробляв під- писи обвинувачених, не оголошував заарештова- ним обвинувачення, а відразу направляв справи на судову трійку. Сприяв правовій вакханалії і сам очіль- ник харківських чекістів Лев Рейхман. На опе- ративних нарадах Л.Й.Рейхман постійно наго- лошував, що партійне керівництво вимагає від чекістів “змусити всіма засобами ворога роз- зброїтися”, і особисто показував як це робить- ся. Оперуповноважений І.С.Друшляк, пізніше свідчив: ”Я допитував завідувача сільськогоспо- дарським відділом Харківського обкому парті- ї Сазонова. Сидів з ним майже добу. Не зізна- ється. Заходить Рейхман, якому я доповів, що Сазонов свідчень давати не бажає. Рейхман з ним поговорив, а потім питає: “Слухайте, Сазонов, вам коли-небудь морду до крові били?” Той від- повідає, що ні. “Так я вам зараз наб’ю,” – сказав Рейхман і почав його бити”[24]. Дехто з заарештованих не витримував нелюд- ських катувань і йшов на відчайдушний вчинок. Факти свідчать, що 8 серпня 1937 року началь- ник оперативного пункту Транспортного відділу УДБ НКВС станції Куп’янськ лейтенант держав- ної безпеки І.Н.Онипко отримав від одного заа- рештованого зізнання у контрреволюційній шпи- гунській діяльності. Після цього нещасний був виведений у коридор, де лишався багато часу без нагляду. Це дало йому змогу проникнути до туа- лету на 2-му поверсі та повіситися. Покарання за смерть ув’язненого для лейтенанта Онипка було визначено лише у 15 діб арешту [25]. Втім працювати в умовах беззаконня могли далеко не всі чекісти. 26 серпня 1937 року від- ряджений для проведення масової операції до Мало-Данилівської сільради начальник відділку 4-го відділу УНКВС старший лейтенант держав- ної безпеки Михайло Петрович Іванов, побачив- ши на власні очі як проводяться масові операції, вдався до самогубства. Фатальний вчинок Михайла Іванова мав би послужити предметом серйозного службового розслідування щодо негативних проявів у робо- ті правоохоронних органів. Однак основна ува- га колег М.Іванова з 4 відділу УДБ була націле- на на розгром “ворожого контрреволюційного кубла” на Харківщині. Наслідки інформаційно- статистичної підготовчої роботи, проведеної у попередні роки, далися взнаки під час нанесення “оперативного удару по українським націоналіс- там”. Уважно вивчаючи “партійно-політичне ми- нуле” жителів області, співробітники 4 відділу УДБ виявили: боротьбистів - 179; членів УПСР - 79; ПСР - 12; УКП -14; КПЗУ -1; УСДРП - 11; СВУ-13; УВО - 10, членів УНЦ - 20; петлюрівців - 92; гетьманців - 65; політбандитів - 143; поліцей- ських - 4; колишніх білих - 76; колишніх офіце- рів - 13; колишніх членів КП(б)У - 49. Серед за- арештованих: директорів трестів - 3; директо- рів підприємств - 3; директорів МТС - 1; керів- ників торгівельних організацій - 7; голів РНК - 2, літераторів - 8; наукових співробітників - 19; ви- кладачів - 35. Загальна кількість репресованих 1272 особи мала наочно довести про існуван- ня в області “блоку українських націоналістич- них партій, очолюваних боротьбистами за учас- ті УПСР, УПСД, УКП, а в ряді випадків змикан- ня з право-троцькістами, право-есерами та мо- нархічним елементом”. У серпні 1937 року спів- робітникам секретно-політичного відділу вдало- ся виявити глибоко законспіровану обласну ор- ганізацію боротьбистів, керівниками якої були письменник Лазорський, колишній член Колегії Наркомпроса - Лиханський, директор “облплодо- овоч” Запорожченко та інші колишні члени партії боротьбистів. Збіглася за часом операція чекіс- КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 94 тів по ліквідації куркульсько-есерівського підпіл- ля на території Балакліївського та Петровського районів Харківської області. У ході слідства з’ясувалося, що представники Української пар- тії соціалістів-революціонерів таємно залуча- ли до антирадянської організації колишніх чер- воних партизан, маючи на меті використати їх в якості командирів бойових повстанських груп. Звинувачення у справі було висунуто 65 особам. Сьомий відділок 4 відділу УДБ УНКВС Харківської області, відповідальний за оператив- ну роботу серед “церковників та сектантів”, роз- робляючи агентурну справу “Хамелеони” (об- новленці), “став на заваді” харківській церковно- монархічної організації (входило 76 осіб), яка роз- глядала питання підготовки вбивства Й. Сталіна. За другу половину 1937 року по лінії “церковни- ків та сектантів” в Харківській області було зааре- штовано 1043 особи. Результатом роботи першого відділку секрет- но-політичного відділу у другій половині 1937 р. було виявлення право-троцькістської організації, яка провадила підривну діяльність в партійно- радянському апараті, торгівельних устано- вах, аграрному секторі. Наведемо для прикла- ду розподіл репресованих в партійному апараті Харківської області: троць- кістів правих секретарі обкому - 1 зав. відділами обкому 2 10 інструктори обкому 1 16 секретарі міськкомів 9 4 інструктори міськкомів 2 11 секретарі райпарткомів 2 9 секретарі парткомітетів 2 16 редактори та працівники редакцій 6 2 Особисто керував погромом Харківської облас- ної парторганізації перший секретар Харківського обкому КП(б)У М.Ф.Гікало. Виступаючи на зібран- ні міського партактиву 21 вересня 1937 року він за- явив присутнім, що “Єжов це людина зі сталевою рукою, людино з величезною волею, людина про- зорлива, сталінський учень. Нашим органам НКВС потрібно надати всіляку допомогу. По мірі сил ми здійснюємо цю допомогу по лінії і обкому і місь- кому, але кожний комуніст повинен допомагати. Спитайте т. Рейхмана, скільки сигналів йде, але ро- боти величезна кількість! Лише величезною допо- могою з нашої сторони можна зараз ліквідувати ворогів” [26] ( “сталеву єжовську руку” вождь хар- ківських більшовиків дуже скоро відчує на собі - 11 жовтня 1937 р. його заарештують, а 25 квітня 1938 р. засудять на смерть і розстріляють - авт.) Таким чином спільними зусиллями орга- нів держбезпеки та партійної верхівки у різних управлінських структурах Харківської області вдалося виявити 350 прихованих “правотроцькіс- тів”. Всього за напрямками діяльності 4 відділу УДБ УНКВС на першу декаду листопада 1937 ро- ку було заарештовано 2706 “ворогів народу”. Пошуком учасників “військово-троцькітської організації на чолі з Маршалом СРСР М. Туха- чевським” переймався Особливий відділ Харківського військового округу. Наприкінці серпня 1937 року харківські чекісти висуну- ли звинувачення у “військовій змові” команду- вачу військами Харківського військового окру- га, члену Військової ради при наркоматі оборо- ни СРСР, командарм 2-го рангу Івану Дубовому; його заступнику, комкору Семену Туровському; начальнику штабу ХВО Петру Соколову- Соколовському; начальнику політуправлін- ня ХВО, армійському комісару 2 рангу Сергію Кожевнікову; заступнику начальника політуправ- ління ХВО Миколі Савку. Виконуючи директиву зверху по “чистці в армії”, співробітниками осо- бливого відділу в частинах Харківського гарні- зону у другій половині 1937 року було заарешто- вано 442 особи ( із загальної кількості затрима- них: по військово-фашистській змові - 224 чол.; шпигунській діяльності - 128; контрреволюцій- на діяльність - 90). До репресивної кампанії у лавах РСЧА до- лучилися також новопризначений у серпні 1937 року командуючий військами ХВО Семен Тимошенко та член військової ради ХВО, бри- гадний комісар Костянтин Озолін. Наприкінці листопада 1937 року С.К.Тимошенко та К.І.Озолін звітували перед керівництвом про те, що з Харківського військового округу було звільнено 1113 осіб [27]. Незважаючи на активну участь у чистці партійної організації ХВО, уник- нути репресій особисто Костянтину Озоліну, так і не вдалося. Кавалера двох Орденів Червоного Прапора 28 листопада 1937 року було заарешто- вано і покарано на смерть як “ворога народу” на початку серпня 1938 року. Велика кількість заарештованих (упродовж другого півріччя 1937 року за грами опинилося ISSN 2222-5250 95 18.061 чол.) змушувала виконуючого обов’язки начальника УНКВС Харківської області Л. Й. Рех- мана категорично вимагати від співробітників “щоденного закінчення щонайбільшої кількості справ та скорішого направлення їх на позасудо- вий розгляд” [28]. У період з червня по грудень 1937 року за кримінальними справами, поруше- ними органами держбезпеки Харківщини було засуджено 13.047 громадян. Слід відзначити, що у 1937 р. лише судовою трійкою по Харківській області було розглянуто справ на 9850 чоловік, 3450 з яких були страчені [29]. Втім розстрілювали і за постановами інших судових органів. Так у період з 9 серпня 1937 р. по 11 березня 1938 р. на єврейському цвинтарі м. Харкова було таємно поховано 6865 трупів роз- стріляних громадян. Хроніка людиновбиства у другої половини 1937 р. виглядає таким чином: у серпні поховано 348 чоловік, у вересні – 747; у жовтні – 1102, у листопаді – 963, у грудні – 1203. Всього 4363 жертви [30]. Приховану таємну розправу над “ворога- ми народу” органи держбезпеки іноді поєднува- ли з публічними формами залякування населен- ня у вигляді відкритих показових процесів над винуватцями-ворогами. Про те, які завдання стоя- ли перед Л. Й.Рейхманом і його відомством щодо нагнітання атмосфери страху і недовіри, можна судити з листа першого секретаря Харківського обкому КП(б)У М.Ф.Гікала до Й.В.Сталіна “У виконання директиви ЦК ВКП(б) від 4-го серп- ня ц.р. про проведення у 2-3 районах відкритих процесів над шкідниками у сільському господар- стві повідомляю, що за встановленими слідчими органами матеріалами, особливо велике шкідни- цтво в області сільського господарства (шкідни- цтво в області заготівель сільськогосподарської продукції, псування та шкідницький ремонт трак- торів, комбайнів, а також в області агротехнічної та насіннєвої справи) наявне у Куп’янському, Золочівському та Миргородському районах. Бюро обкому вирішило відкриті показові процеси над ворогами народу – шкідниками сільського госпо- дарства провести у Куп’янському, Золочівському та Миргородському районах. У Куп’янському районі за процесом про- ходять: Савкін – колишній секретар райкому, учасник контрреволюційної організації правих; Ляшенко – колишній завідувач райземвідділу; Медвідь та Поворота – колишні директори МТС Куп’янського району. Підсудні у шкідництві зі- зналися. Є свідки. У Золочівському районі: Шалений – колишній голова райвиконкому, учасник контрреволюцій- ної організації правих; Матіяш - колишній завіду- вач райземвідділу; Смирнов – колишній директор МТС; Ковальчук – колишній директор цукрового заводу; Волошко – колишній голова колгоспу, есер; Учневий – колишній голова сільради, есер. Підсудні у шкідництві зізналися, є також свідки <...> По Куп’янському та Золочівському районах справа слідством закінчиться 25 серпня; процес у Куп’янську намічений 27, у Золочеві – 29 серпня. У кожній із вказаних районів обкомом надісла- но комісії на чолі із відповідальним інструктором для допомоги слідчим судовим органам та най скорішої ліквідації наслідків шкідництва. НКВС, облпрокуратурою, за рішенням обкому, виділено спеціальні групи для найбільш ретельного про- ведення слідства на місцях. Місцеві райгазети на час процесів зміцнюються спеціально відібрани- ми працівниками із області для всебічного і по- вного висвітлення у районній та обласній пресі ходу процесів та широкої мобілізації колгоспни- ків на ліквідацію наслідків шкідництва. Головою виїзної сесії затверджений голова спецколегії Ленський. Державним обвинувачем затверджений заступник облпрокурора Леонов. На час проведення процесів від обкому у кож- ний із вказаних районів буде командировано чле- на бюро обкому” [31]. У другій половині 1937 року органами НКВС та партійним активом Харківської області було проведено 8 відкритих процесів (3 відкриті проце- си були присвячені шкідництву в сільському гос- подарстві, 3 - шкідництву в системі “Заготзерно” та 2- шкідництву в системі тваринництва), в яких було задіяні 52 обвинувачених. Діяльність Л.Й.Рейхмана по нейтралізації “ан- тирадянських елементів” на Харківщині не лиша- лася непоміченою: 17 листопада йому було нада- не звання майора державної безпеки, 19 листопа- да політбюро ЦК КП(б)У задовольнило клопотан- ня Харківського обкому КП(б)У про дозвіл кооп- тувати його до складу бюро обкому КП(б)У[32], а 19 грудня Лев Йосифович був нагороджений ор- деном Червоної Зірки. Таку ж нагороду отримав і комендант УНКВС А.П.Зелений [33] - під без- посереднім керівництвом якого проводилися роз- стріли засуджених. З нагоди ХХ річчя існування органів ВЧК-ОДПУ-НКВС у грудні 1937 року “за зразкове виконання відповідальних завдань уряду, активну боротьбу з контрреволюцією і охорону ін- тересів трудящих” ВУЦВК нагородив групу спів- КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 96 робітників УНКВС Харківської області: золотим годинником – А.М.Симховича, бойовою зброєю – О.Д.Тишковського, цінним подарунком з грамо- тою – начальника сільськогосподарського відділку 4 відділу старшого лейтенанта державної безпеки Г.С.Ідашкіна, молодшого лейтенанта державної безпеки А.І.Замкова, начальника Барвінківського райвідділу НКВС молодшого лейтенанта держав- ної безпеки П.Г.Царицинського [34]. Виявлення та покарання так званих воро- гів народу продовжилися і в наступному році. Постанови політбюро ЦК ВКП(б)від 31 січня 1938 року про продовження “куркульської операції” та пролонгацію до 15 квітня 1938 року чекістських заходів «по розгрому шпигунсько-диверсійних контингентів з числа поляків, латишів, німців, ес- тонців, фін, греків, іранців, харбинців, китайців, румун, болгар та македонців» за задумом сталін- ського керівництва мали посилити масові репре- сії та політичні переслідування в країні Рад. За таких обставин національні операції стали головним напрямком роботи Управління НКВС в Харківській області упродовж зими-весни 1938 року. На виконання телеграми наркома вну- трішніх справ СРСР М. Єжова стосовно лікві- дації діяльності іранської розвідки на території Радянського Союзу від 29 січня 1938 року [35] упродовж лише першої декади лютого 1938 року Харківським обласним управлінням НКВС в об- ласному центрі була виявлена дашнацька контр- революційна організація, пов’язана з закордонни- ми центрами партії «Дашнак-Цутюн» у Франції та Ірані. Слідчі 4 відділу УДБ домоглися від зааре- штованого Абгарьяна Григорія Михайловича, ко- лишнього віце-консула дашнацького уряду, пред- стоятеля вірмено-григоріанської церкви в Україні показів про існування під патронатом іранської розвідки дашнацьких комітетів в Харкові, Києві, Ворошиловграді, Макієвці та інших містах України, які ставили за мету відновлення “неза- лежної Вірменії”[36]. “Напрацювання” харків- ських чекістів стали основою для розгортання в масштабах України репресій проти вірмен, азер- байджанців, іранських підданих [37]. Відповідно до телеграми НКВС УРСР від 20 грудня 1937 року №83921 було розгорнуто опе- рацію по виявленню антирадянського сіоніст- ського підпілля в Україні. Під час проведен- ня оперативно-розшукової діяльності по вияв- ленню замаскованих “сіоністських гнізд” міс- цеві органи держбезпеки мали спиратися на ін- формацію про те, що в Україні з 1935 року по- новлено діяльність об’єднаного центрально- го комітету нелегальних сіоністських організа- цій на базі ЦСП, «Дрор», «Поалей-ціон», СТП, ЕВОСМ, «Гехолуц”. На кінець березня 1938 ро- ку в Україні було заарештовано 831 чол., звину- вачених у співпраці зі Всесвітнім сіоністським об’єднанням «Вельтфербанд», англійською та румунською розвідками. Філіал об’єднаної сі- оністської організації стараннями чекістів було виявлено і в Харкові. Завдяки енергійній “слід- чій роботі” заарештовані Левін та Лам розпо- віли про існування Харьківського об’єднаного сіоністського комітету у складі Елькановича, Шафрана та Вольфа, які мали контакти з “керів- никами «Вельтфербарда» фашистськими лідера- ми Жаботинським, Усишкіним та Вейцманом”. За ґратами опинився колишній міністр по єврей- ським справам в часи Директорії УНР Пінхус Абрамович Красний, який визнав свою провину у створенні в 1926 році підпільної сіоністської орга- нізації в Харкові, до якої входили колишній праців- ник євсекції ЦК КП(б) Ніколаєвський, колишній завідувач відділом преси ЦК КП(б)У Нюренберг, керівник «Агро-Джойнта», Сударський, перекла- дач іноземної літератури на Харківському елек- тромеханічному заводі Шафран [38]. 5 березня 1938 року нарком внутрішніх справ УРСР О. Успенський, інформуючи Лубянку про викриття болгарської контрреволюційної ор- ганізації в Україні, детально зупинився на ре- зультатах “болгарської операції” на Харківщині: “В Харкові заарештовані: політемігрант з Болгарії Міцев Микола Серафимович, який по- казав, що пов’язаний з одним з керівників фа- шистської партії, офіцером розвідки в Софії - Кутенчовим, в 1932 році перекинутий в СРСР із завданням створити шпигунську резидентуру. В Харкові Міцев встановив зв’язок з націоналіс- тичною організацією; політемігрант Радєєв – ас- пірант Марксо-Ленінського Інституту, прибув- ший нелегально з Болгарії, показав, що входив до складу об’єднаного центра націоналістичної організації серед болгар, румун, греків, який проводив антирадянську роботу під прикрит- тям Балканського клуба в Харкові; керівники ор- ганізації в Харкові Малчев (заарештований) та Дівіджеєв (встановлюється), які очолювали в минулому болгарську секцію ЦК КП(б)У, кон- центрували у своїх руках всю шпигунську робо- ту, здійснювану учасниками організації. Ними були використані на потреби організації крупні суми грошей із фонду МОПР’а. ISSN 2222-5250 97 Заарештований Баєв, робітник Харьківського тракторного завода показав, що в 1932 році він у групі восьми осіб був перекинутий болгарською розвідкою в Турцію, де вони оформили докумен- ти на виїзд в СРСР в якості «політемігрантів» для шпигунсько-диверсійної роботи. Керівник гру- пи, резидент болгарської розвідки Арнаудов та прибулі з ним: Тодоров та Піскарьов влаштували- ся на роботу в Севастопольському суднобудівель- ному заводі, Пасотієв – на Харьківському електро- турбогенераторному заводі, Радічев та Тімчев – при сприянні ЦК МОПР’а закріпилися в Москві. Заарештованний Нєнов, колишній відповідальний працівник Держнацменвидава показав, що в 1926 році він був перекинутий болгарською розвідкою, під виглядом політемігранта в СРСР для організа- ції терора. У приналежності до вказаної організаці- ї підтвердили також заарештовані в Харкові: Печев, викладач навчального комбінату Харьківського тракторного завода, Федосов, – педагог, Марков – аспірант, Вєлєв – службовець комбіната” [39]. У першій декаді березня 1938 року органами держбезпеки було досягнуто успіхів у виявлен- ні у місті Харкові шпигунської організації з чис- ла китайців, якою нібито керував резидент япон- ської розвідки, колишній уповноважений ки- тайською секцією при Харьківському окружко- мі КП(б)У, до арешту агент постачання праль- ної «Кантонська комуна» Кон-Чан-Чун. Він ра- зом з іншими членами шпигунсько-диверсійної організації Ван-Фа-Лінем, Ма-Ти-Шаном зби- рали відомості про чисельність Харьківського гарнізона, розташування казарм та будівництво Харьківського авіазавода, які систематично пере- давалися японському посольству в Москві через спеціально приїздивших до Харкова з Москви кур’єрів-китайців [40]. На середину квітня 1938 року Управління НКВС Харківської області поінформувало нар- кома внутрішніх справ УРСР О. Успенського про попередні результати щодо розгрому латисько- го контрреволюційного підпілля на Харківщині: ліквідовано 3 націоналістичні та шпигунсько- диверсійні організації ( заарештовано 208 учас- ників) та 15 шпигунських резидентур, (зааре- штовано 138 осіб). Велику кількість “шпигунів” та “диверсантів” було виявлено в органах та вій- ськах НКВС. Під час допитів колишній дирек- тор стадіону “Динамо”, співробітник управлін- ня держбезпеки Балюнас вказав на учасників ла- тиської націоналістичної організації - колишніх начальників Харківського обласного управлін- ня ДПУ-НКВС Я.Краукліса та К. Карлсона; на- чальника Оперпункта ДТВ УДБ станції Харків Розенверга, працівника школи 2 Відділу ГУДБ НКВС СРСР в Харкові Мауріна. Одночасно слід- чі “напали на слід” латиської націоналістичної організації у військах НКВС, очолювану на- чальником Харківського військового учили- ща прикордонних та внутрішніх військ НКВС ім. Ф.Е. Дзержинського комбригом Ернестом Михайловичем Лєпіним. Останній зізнався, що діяльність нелегальної організації ( до неї також входили начальник відділу штаба бригади військ НКВС Бруш, начальник автобронетанкового ди- візіону Харківського військового училища НКВС Улоняк, начальник фінансової частини ХВУ ім. Ф.Е. Дзержинського Штейнберг, начальник ма- теріального забезпечення ХВУ ім. Ф.Е. Дзер- жинського Власов - авт.) була направлена на по- слаблення охорони та руйнування важливих про- мислових та військових об’єктів в області. Звинувачення у підготовці повстанських кадрів на базі латиських стрільців органи держбезпеки висунули керівнику військової секції Харківського латиського клуба Сак-Саковському, заступнику завідувача Харківського собеса Вилозовському, директору фабрики Харпромторга Литвинову, го- лові міськради Осовіахіма Сидорову, начальнику Будинку оборони Плахотнікову, секретарю ЗПК Харківського електротурбогенераторного заво- да Аушкапу, уповноваженому Північморшляху в Харкові Лучіну [41]. Синхронно з операціями по “розгрому шпигун- сько-диверсійних контингентів із поляків, латишів, німців, харбинців, китайців, болгар...” в 1938 році органами держбезпеки здійснювалися репресивні заходи проти “антирадянських партій”. 14 люто- го 1938 року директивою НКВС СРСР регіональ- ним підрозділам було дано завдання “посилити ро- боту по меншовикам та анархістам”. Як результат на початок березня 1938 року в Україні була ви- крита антирадянська меншовицька організація, до якої входило 241 особа [42]. У квітні 1938 року співробітникам органів держбезпеки впало в око, що представники антира- дянської меншовицької організації в Україні тісно співпрацювали з підпільними бундівськими комі- тетами, один з яких було виявлено в Харкові на чолі колишнім секретарем Калініндорфського райкома КП(б)У, керівником ОЗЕТ’а в Україні Сударським та редактором єврейської газети «Дер – Штерн» Гулько. Заарештований професор Харьківського інституту гігієни праці Коган визнав, що бундів- КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 98 ське підпілля проводить антирадянську та розвід- увальну діяльність у Радянському Союзі по дирек- тивам ЦК польського «Бунда» [43]. Наприкінці зими 1938 року підлеглим Рейхмана вдалося виявити “Харківський ко- мітет” антирадянської об’єднаної української націоналістичної організації Української пар- тії соціалістів-революціонерів та причет- них до створення повстанських загонів есе- рів в Балаклійському, Краснокутському та ін- ших районах Харківської області (члени УПСР - Пукало, Лисенко, Тесля, Ярослав, Гемба), ди- версійних груп на Харківському тракторному, Харківському електро-механічному заводах (ко- лишні есери - Слива, Козирь, Кондрашенко) [44]. У той самий час органи держбезпеки здійснюва- ли заходи по ліквідації петлюрівського повстан- ського підпілля на Харківщині. За ґратами опи- нилось 223 особи ( серед них - колишній дирек- тор департамента міністерства внутрішніх справ Директорії УНР Матвієвський колишній комісар Катеринославської та Подільської губернії часів Директорії УНР Кондратенко), яким інкримінува- лось участь у створенні повстанських загонів та диверсійних груп [45]. Одночасно з розгромом антирадянського укра- їнського націоналістичного підпілля навесні 1938 року Управлінням НКВС по Харківській області була розгорнута робота по викриттю формувань російської контрреволюції на Харківщині. За осо- бистою вказівкою наркома внутрішніх справ УРСР О. Успенського харківські чекісти мали розшука- ти підпільні осередки російських есерів та росій- ських меншовиків, які перебували в тісній взає- модії з Російським загально-військовим союзом заради підготовки збройного виступу проти ра- дянської влади під егідою право-троцькістського центру. У першій декаді квітня 1938 року но- вий начальник УНКВС по Харківській області Григорій Телешов (березень-квітень 1938 року) зміг поінформувати центральний апарат НКВС УРСР про кількісні та якісні показники операції по розгрому ровсівсько-есерівських та меншо- вицьких формувань на Харківщині: “ Ліквідовані: Підпільний обласний комітет російських есе- рів у складі: СТРЕЛЬЦОВА – до арешту еконо- міст Харьківського ОблЗУ; РОЗЕНБЛЮМА – ко- лишнього члена Московського комітета ЛСР; до арешту – співробітник Харьківського інсти- туту раціоналізації; КУШНАРЕНКА – есера з 1904 року; до арешту – референт Харьківського Облвнуторга; ЛИТВИНОВА – есера з 1905 року, колишнього члена Харьківської міської думи; до арешту – лікар; СТЕФАНОВИЧА – есера з 1906 року; до арешту – юрисконсульт Комунпостача в м. Харкові. Обласний військово-повстанський штаб РОВС’а у складі колишніх білих козачих пол- ковників ЄГОРОВА та МЕЛЬНИКОВА та під- полковника царської армії ТАРАСЕВИЧА (всі заарештовані). Підпільний обласний комітет російських мен- шовиків у складі: КИСЛЯНСЬКОГО – кадрового меншови- ка; до арешту – економіст Облпотребсоюзу; АЛЬТЕРМАНА – кадрового меншовика; до аре- шту економіст молочного завода; ГУРЕВИЧА – кадрового меншовика; до арешту член КП(б)У, педагог середньої школи; БЕРНШТЕЙНА – ка- дрового меншовика; до арешту завідувач відді- ленням Книгокультторгу. (Всі заарештовані). У Харкові ліквідується військово-офіцерська ровсівская організація, яка складається з во- єнруків харьківских ВУЗ’ів. Організація очо- лювана воєнруком – бригадним комісаром БАГІНСЬКИМ, колишнім офіцером царської ар- мії АГАПОВИМ-КОШЕВИМ (всі заарештовані). У цій справі заарештовано 28 воєнруків харьків- ських ВУЗ’ів,колишніх офицерів царської та бі- лої армій (колишній генерал СОЛОДУХІН, ко- лишній полковник царської армії МЕЛЬНИКОВ, колишній підполковник царської армії НІКІТІН- ТАМАРІН та інші)... Всього в Харьківській об- ласті по ровсівсько-есерівським повстанським, диверсійним та терористичним формуванням заарештовано 1.268 учасників [46].” Діяльність Григорія Телешева на посаді на- чальника УНКВС по Харківській області діс- тала високу оцінку не лише наркома внутріш- ніх справ УРСР О. Успенського, але й найвищо- го керівництва країни, яке вирішило перевес- ти його на партійну роботу. 30 квітня 1938 року Григорій Телешев виїхав з Харкова до ЦК КП(б) У і через кілька днів був призначений першим секретарем Одеського обкому партії. Натомість згідно з наказом НКВС СРСР № 1188 від 20 травня 1938 року новим начальником УНКВС по Харківській області став начальник відділу кадрів НКВС УРСР, капітан державної безпеки Григорій Кобизєв. Харківські чекісти відразу відчули в робо- ті Г. Кобизєва “кар’єристську лінію, яка вимага- ла “показати товар лицем”[47]. Приїздивши до Харкова, Г. Кобизєв відразу розпочав впроваджу- ISSN 2222-5250 99 вати у життя настанови О. Успенського по лікві- дації “Всеукраїнського військово-повстанського партизанського штабу”. Протягом першого тиж- ня перебування на посаді начальника обласно- го управління НКВС Г. Кобизєву та його під- леглим вдалося знешкодити обласну структу- ру “Всеукраїнського антирадянського військово- повстанського партизанського штабу”, очолю- вану фундатором Українського Червоного ко- зацтва, старшим воєнруком харківських вузів Багінським, директором Учкомбінату Південно- Західної залізниці, учасником партизанського за- гону в часи громадянської війни Зембицьким та колишнім керівником партизанського з’єднанням на Полтавщині Федором Бойченком [48]. У ході розгрому в Україні контрреволюційно- го церковного підпілля в травні-червні 1938 ро- ку підлеглі Кобизєва “зуміли” викрити у місті Харкові підпільну організацію ( понад 10 осіб), яку очолював архієпископ обновленської церкви Іоан (Славгородський) [49]. Заради планових показників у боротьбі з “во- рогами радянської влади” Г. Кобизєв був здатен на все. Так, за його вказівкою у місті Харкові бу- ли заарештовані всі, хто перебував під час Першої світової війни у німецькому чи австрійському по- лоні незалежно від того, був на них компромат чи ні [50]. Коли ж слідчі подавали йому довід- ки з пропозиціями звільнити деяких заарешто- ваних, то Кобизєв пропонував їм замінити резо- люцію “підлягає звільненню” на “ подати на роз- гляд особливої трійки” [51]. Архівні матеріали свідчать, що Особливою трійкою при Управлінні НКВС по Харківській області лише за період з 19 вересня по 2 жовтня 1938 року було засудже- но 654 особи, з них: по 1 категорії - 545 особи; 2 категорії - 109 особи [52]. Під завісу “Великого терору” на початку листопада 1938 року відом- ство Кобизєва утримувало у слідчих ізоляторах Харківщини 341 арештанта [53]. Поклала край масовим політичним репресі- ям постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про аре- шти, прокурорський нагляд і ведення слідства» від 17 листопада 1938 року. В ній зокрема від- значалося, що “працівники НКВС зовсім закину- ли агентурно-інформаційну роботу, віддаючи пе- ревагу більш спрощеним засобам, шляхом прак- тики масових арештів, не турбуючись при цьо- му про повноту та високу якість розслідування... Органи прокуратури не тільки не усувають по- рушень революційної законності, але фактично узаконюють ці порушення. Всі ці відзначені у ро- боті органів НКВС і прокуратури цілком нестерп- ні недоліки були можливі лише тому, що вороги народу, які проникли до органів НКС і прокура- тури, всіляко намагалися відірвати органи НКВС і прокуратури від партійного контролю та керів- ництва, а тим самим полегшити собі та своїм спільникам можливість продовження своєї анти- радянської підривної діяльності” [54]. Наказ вищого політичного керівництва кра- їни про завершення “Великого терору” (діяль- ність всіх надзвичайних органів після виходу по- станови від 17 листопада 1938 року припиняла- ся, арешти дозволялися тільки із санкції суду або прокурора) спричинив репресії серед виконавців масштабної “соціальної чистки”. Розпочати чист- ку апарату УНКВС від осіб, які скомпрометували себе за часів єжовщини було доручено новоспе- ченому начальнику УНКВС Харківської області Миколі Івановичу Кувшинову (січень - серпень 1939 року). За короткий період часу були звіль- нені з роботи начальник 3-го відділу П. Барбаров, начальник відділку секретно-політичного відді- лу В. Липко, начальник 1-го відділку економіч- ного управління, лейтенант державної безпеки О. Кудринський. Слід відзначити, що судили спів- робітників УНКВС не лише за “ворожу діяль- ність”, але і за суто кримінальні злочини. 16 січ- ня 1939 року був засуджений до 3,5 років позбав- лення волі оперуповноважений 4-го (секретно- політичного відділу) С. Бурлаков, який привлас- нив гроші одного із заарештованих. 15 люто- го 1939 р. військовий трибунал прикордонних і внутрішніх військкиївського військового окру- гу розглянув справу по обвинуваченню колишніх співробітників внутрішньої тюрми УДБ УНКВС Харківської області: начальника В. Кашина, чер- гових помічників коменданта П. Тарана і П. Топу-нова, старшого наглядача І. Рудя, наглядачів С. Руденка та Г. Пушкарьова за статтею 206-17 п. “б” Карного кодексу УРСР. Попереднім і судовим слідством було встановлено, що протягом чоти- рьох місяців 1937-1948 років ці особи перед вико- нанням вироків над засудженими на смерть гро- мадянами систематично займалися вимаганням грошей у смертників, супроводжуючи ці звірства биттям. Крім того ці мародери вибивали у трупів золоті зуби, а деякі речі розстріляних продавали на ринку. Трибунал засудив засудив В. Кашина та С. Руденка до розстрілу, П. Тарана та І. Рудя до 10 років ув’язнення, Г. Пушкарьова до 2.5 років по- збавлення волі, П. Топунова до 2,5 років умовно. Військова колегія Верховного Суду СРСР 5 квіт- КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012 100 ня переглянула ці рішення та замінила В. Кашину і с. Руденку розстріл на 10 років позбавлення во- лі. П. Тарану і І. Рудю термін ув’язнення понизи- ли до 5 років, а Г. Пушкарьову табори були замі- нені виправно-трудовими роботами [55]. Ініціювавши переслідування учасників масо- вих політичних репресій у період так званої “бе- рієвської відлиги”, сталінське керівництво сві- домо прагнуло відволікти увагу від безпосеред- ніх організаторів та натхненників “Великого те- рору”, жертвами якого стало значне число жите- лів Харківщини. Використаний у дослідженні до- кументальний масив з Галузевого державного ар- хіву СБУ дозволяє нам зробити висновки про те, що показники політичних репресій 1937-1938 ро- ків в Харківській області були одними з найви- щих в Українській РСР. Каральна діяльність ор- ганів НКВС багато в чому визначалась тривалим столичним статусом Харкова (наявність інозем- них представництв, діяльність різноманітних громадських об’єднань). Окрім “концентрації” на Харківщині значного числа представни- ків старої генерації, політичної еліти та діячів культури радянського часу, на кількісні та від- соткові показники репресій періоду “великої чистки” в регіоні впливала прискіплива увага органів держбезпеки напередодні Другої сві- тової війни до фабрично-заводського потенці- алу Харківщини (особи, які працювали на під- приємствах машинобудівної, оборонної про- мисловості складали вагомий відсоток від за- галу репресованих). Джерела та література 1.Державний архів Управління внутрішніх справ Харківської області (далі - ДА УВС ХО). Колекція документів. – Наказ НКВС УРСР № 345 від 05.09.1937. 2. ДА УВС ХО. - Колекція документів. Наказ по УНКВС ХО від 22.09.1937. 3. ДА УВС ХО. - Колекція документів. Наказ по УНКВС ХО № 661 від 02.09.1937. 4. ДА УВС ХО. - Колекція документів. Наказ по УНКВС ХО № 1/627 від 25.08.1937. 5. ДА УВС ХО. - Колекція документів. Наказ по УНКВС ХО № 102 від 21.02.1938. 6. ДА УВС ХО. - Колекція документів. Наказ по УНКВС ХО № 612 від 19.08.1937. 7. ДА УВС ХО, ф. 48, оп. 1, спр. 1, т.5, арк. 120. 8. Галузевий державний архів Служби безпеки України,ф. 16, оп. 30, спр. 107, арк. 44-58. 9. ДА УСБУ ХО, спр. 023528, арк. 153 – 154. 10. ДА УСБУ ХО, спр. 014022, арк. 303 – 304. 11. ДА УСБУ ХО, спр. 014022, арк. 27, 44. 12. ДА УСБУ ХО, спр. 014022, арк. 68. 13. ДА УСБУ ХО, спр. 014022, арк. 27. 14. ДА УСБУ ХО, спр. 014022, арк. 83. 15. ДА УСБУ ХО, спр. 014022, арк. 27. 16. ДА УСБУ ХО, спр. 01893, арк. 1. 17. Да УСБУ ХО, спр.01114. т. 2, арк. 239. 18. ДА УСБУ ХО, спр. 014022, арк. 23-24. 19. ДА УСБУ Одеської області, спр. 25468 ФП., т. 2, арк. 102-104. 20. ДА УСБУ Одеської області, спр. 023528, арк. 22 – 24. 21. ДА УСБУ Одеської області, спр. 023528, арк. 27. 22. Павлов М.П. Процессы и судьбы: воспоми- нания военного прокурора. – К., 1992. – С. 267-268. 23. ДА УСБУ ХО, спр. 08839, арк. 86-87. 24. Павлов М.П. Процессы и судьбы: воспоми- нания военного прокурора. – К., 1992.- С. 104-109. 25. ДА УВС ХО. – Колекція документів. Наказ по УНКВС ХО № 611 від 19.08.1937. 26. ДАХО, ф. 69, оп. 1, спр. 274, арк. 259. 27. ДАХО, ф. 69, оп. 1, спр. 274, арк. 80. 28. ДА УСБУ ХО, спр. 023528, арк. 28. 29. ДА УСБУ ХО, спр. 08839, арк. 82. 30. Жаворонков Г. Тайна черной дороги // Московские новости. – 1990. - № 24. 31. Шаповал Ю.І. Людина і система. Штрихи до портрету тоталітарної доби в Україні. – К., 1994. – С. 36 –38. 32. Центральний державний архів громадських об’єднань України, ф. 1, оп. 6, спр. 441, арк. 64. 33. Правда. – 1937. – 20 грудня. 34. Вісті. – 1937 – 20 грудня. 35. ДА УСБУ ХО, спр.01893, арк.2. 36. ДА УСБУ ХО, спр. 01893, арк. 2. 37. ГДА СБУ, ф. 16, оп. 31, спр. 8 (1951 р.), арк. 21-23,104-105. 38. ДА СБУ, ф. 16, оп. 31, спр. 10 (1951 р.), арк. 25-30, 38-41,145-151. 39. ГДА СБУ, ф. 16, оп. 31. спр. 11, арк. 112- 118. 40. ГДА СБУ, ф. 16, оп. 31, спр. 8 (1951 р.), арк. 109-111. 41. ДА СБУ, ф. 16, оп. 31, спр. 14 (1951 р.), арк. 131-138. 42. ГДА СБУ, ф. 16, оп. 31, спр. 81, арк. 92. 43. ГДА СБУ, ф. 16, оп. 31, спр. 59, арк. 108-116. 44. ГДА СБУ, ф. 16, оп. 31, спр. 17 (1951 р.), арк. 61-67. ISSN 2222-5250 101 45. ДА СБУ, ф. 16, оп. 31, спр. 9 (1951 р.), арк. 124-132. 46. ГДА СБУ, ф. 16, оп. 31, спр. 59, арк. 129 -156. 47. ДА УСБУ ХО, спр. 106796, арк. 22. 48. ДА СБУ, ф. 16, оп. 31, спр. 4 (1951 р.), арк. 242-265. 49. ГДА СБУ, ф. 16, оп. 31, спр. 7, арк. 5-16. 50. ДА ФСБ РФ, спр. 14740, т. 3, арк. 196. 51. ДА УСБУ ХО, спр. 023528, арк. 113. 52. ГДА СБУ, ф. 16, оп. 31, спр.92, арк. 12. 53. ГДА СБУ,ф. 16, оп. 31, спр.92. арк. 18. 54 . Коровин В. История отечественных орга- нов безопасности.- М. 1995.- С. 39-40. 55. ДА УСБУ ХО, спр. 1725, арк. 221-224, 262. Олег Бажан, Вадим Золотарев "Большой террор" на Харковщине: масштабы, исполнители, жертвы В статье комплексно рассмотрено масовые политические репрессии на Харковщине в 1937-1938 го- дах, проанализировано результаты "социальной чистки"- количество арестованных, их социальный ста- тус и национальная принадлежность. Ключевые слова: "большой террор", Харьковская область, НКВД. Bazhan Oleg, Vadym Zolotaryev “Great Terror” at Kharkiv region: burden, artists, victims The article discussed the complex political repression in the Advertisement price at Kharkiv region in 1937-1938, analyzed the results of “social cleansing” - the number of those arrested, their social status and ethnicity. Key words: “Great Terror”, Kharkiv region, NKVD. УДК 351.853: 44 (477) Галина Денисенко (м. Київ) МІСЦЯ ПАМ’ЯТІ І ПАМ’ЯТНИКИ ЖЕРТВАМ "ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ" В статті висвітлюються головні аспекти увічнення жертв "Великого терору" в Україні. Автор ак- центує увагу на подіях 30-50-тих років ХХ ст. в різних регіонах, на місцях пам’яті і пам’ятках, при- свячених репресованим громадянам. Досліджуються різні види і типи нерухомих історико-культурних об’єктів в контексті підготовки фундаментального 28-томного видання «Звід пам’яток історії та культури України». Ключові слова: увічнення, пам’ять, пам’ятки, меморіали, «Звід пам’яток історії та культури України», терор, жертви, репресії, тоталітаризм. Упродовж багатьох десятиріч ХХ ст. Україна була об’єктом політичного терору, направленого передусім проти українського народу та його кра- щих представників. Терор голодом 1932-1933 рр. став передвісником “Великого терору” в Україні, в жорнова якого потрапили сотні тисяч людей. Лише в умовах незалежної Української держа- ви відкрилась можливість для об’єктивного до- слідження однієї з найбільш трагічних сторінок нашої історії. Важливою подією у вітчизняній іс- торіографії стала підготовка і видання 75 книг обласних томів науково-документальної серії «Реабілітовані історією». Велику увагу дослідни- ки проекту приділяють виявленню причин, пере- бігу і наслідкам сталінського терору, ґрунтовно- му висвітленню трагічних подій в історії України, поверненню із небуття незаслужено забутих імен людей, постраждалих від необґрунтованих по- літичних репресій, вшануванню пам’яті тих, хто боровся за свободу і незалежність України. Реалізація Державної програми «Реабілітовані іс- торією» започаткувала новий науковий напрямок у вітчизняній історичній науці – «Дослідження радянської тоталітарної системи». Більше 9 тис. позицій налічує бібліографія праць, присвячених злочинам більшовицької системи в Україні [1].
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-59944
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	2222-5250
language	Ukrainian
last_indexed	2025-12-07T15:34:52Z
publishDate	2012
publisher	Інститут історії України НАН України
record_format	dspace
spelling	Бажан, О. Золотарьов, В. 2014-04-10T17:45:39Z 2014-04-10T17:45:39Z 2012 "Великий терор" на Харківщині: масштаби, виконавці, жертви / О. Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 85-101. — Бібліогр.: 55 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/59944 94(477) “1937” У статті комплексно розглянуто масові політичні репресії на Харківщині в 1937-1938 роках, проаналізовано результати "великої чистки"- кількість заарештованих, їх соціальний стан та національну приналежність В статье комплексно рассмотрено масовые политические репрессии на Харковщине в 1937-1938 годах, проанализировано результаты "социальной чистки"- количество арестованных, их социальный статус и национальная принадлежность. The article discussed the complex political repression in the Advertisement price at Kharkiv region in 1937-1938, analyzed the results of “social cleansing” - the number of those arrested, their social status and ethnicity. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство До 75-річчя “Великого терору” "Великий терор" на Харківщині: масштаби, виконавці, жертви "Большой террор" на Харковщине: масштабы, исполнители, жертвы “Great Terror” at Kharkiv region: burden, artists, victims Article published earlier
spellingShingle	"Великий терор" на Харківщині: масштаби, виконавці, жертви Бажан, О. Золотарьов, В. До 75-річчя “Великого терору”
title	"Великий терор" на Харківщині: масштаби, виконавці, жертви
title_alt	"Большой террор" на Харковщине: масштабы, исполнители, жертвы “Great Terror” at Kharkiv region: burden, artists, victims
title_full	"Великий терор" на Харківщині: масштаби, виконавці, жертви
title_fullStr	"Великий терор" на Харківщині: масштаби, виконавці, жертви
title_full_unstemmed	"Великий терор" на Харківщині: масштаби, виконавці, жертви
title_short	"Великий терор" на Харківщині: масштаби, виконавці, жертви
title_sort	"великий терор" на харківщині: масштаби, виконавці, жертви
topic	До 75-річчя “Великого терору”
topic_facet	До 75-річчя “Великого терору”
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/59944
work_keys_str_mv	AT bažano velikiiterornaharkívŝinímasštabivikonavcížertvi AT zolotarʹovv velikiiterornaharkívŝinímasštabivikonavcížertvi AT bažano bolʹšoiterrornaharkovŝinemasštabyispolniteližertvy AT zolotarʹovv bolʹšoiterrornaharkovŝinemasštabyispolniteližertvy AT bažano greatterroratkharkivregionburdenartistsvictims AT zolotarʹovv greatterroratkharkivregionburdenartistsvictims

"Великий терор" на Харківщині: масштаби, виконавці, жертви

Institution

Ähnliche Einträge