До історії Дніпровського пікінерського полку
Стаття присвячена колоритному епізоду локальної історії, який мав загальнонаціональне значення (трансформація української козаччини імперськими структурами Російської імперії). Реконструйований хід подій та головні герої у справі переведення козаків Кременчуччини у пікінери. Представлені матеріали д...
Gespeichert in:
| Veröffentlicht in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Datum: | 2012 |
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/59946 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До історії Дніпровського пікінерського полку / Д. Вирський // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 138-144. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860247429643763712 |
|---|---|
| author | Вирський, Д. |
| author_facet | Вирський, Д. |
| citation_txt | До історії Дніпровського пікінерського полку / Д. Вирський // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 138-144. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | Стаття присвячена колоритному епізоду локальної історії, який мав загальнонаціональне значення (трансформація української козаччини імперськими структурами Російської імперії). Реконструйований хід подій та головні герої у справі переведення козаків Кременчуччини у пікінери. Представлені матеріали до історії Дніпровського пікінерського полку (1764-1784)
Статья посвящена колоритному эпизоду локальной истории, который имеет общенациональное значение (трансформация украинского казачества имперскими структурами Российской империи). Реконструирован ход событий и главные герои в деле перевода казаков Кременчуччины в пикинеры. Представлены материалы к истории Днепровского пикинерского полка (1764-1784).
The paper is devoted to the colorful episode of the local history of the Kremenchuk, which is of national importance (the transformation of the Ukrainian Cossacks imperial structures of the Russian Empire). Reconstructed events and protagonists in the transfer of the Cossacks of the Kremenchuk region in pikiners. Studied materials in the history of the Dnieper pikiners Regiment (1764-1784).
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:38:33Z |
| format | Article |
| fulltext |
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
138
²ÑÒÎвß
ÓÊÐÀ¯ÍÈ
Ó Ñ²Ò˲
ÐÅòÎÍÀËÜÍÈÕ
ÄÎÑ˲ÄÆÅÍÜ
ISSN 2222-5250
139
УДК 908:94 (477) «ХVIII ст.»
Дмитро Вирський (м. Київ)
ДО ІСТОРІЇ ДНІПРОВСЬКОГО
ПІКІНЕРСЬКОГО ПОЛКУ
Стаття присвячена колоритному епізоду локальної історії, який мав загальнонаціональне значення
(трансформація української козаччини імперськими структурами Російської імперії). Реконструйований
хід подій та головні герої у справі переведення козаків Кременчуччини у пікінери. Представлені матеріа-
ли до історії Дніпровського пікінерського полку (1764-1784).
Ключові слова: Кременчуччина, пікінери, козаки.
Утворення Новоросійської губернії 22 березня
1764 р. продовжило забарвлені ідеями Просвітни-
цтва імперські соціальні та адміністративні екс-
перименти російського уряду. Організована як
військовий округ, губернія складалася з Нової
Сербії, Новослобідського козацького поселен-
ня, Слов’яносербії, Української лінії, 13 сотень
Полтавського та 2 (Кременчуцької і Власівської)
Миргородського полків, а також Бахмутського
повіту. Населення губернії було воєнізованим
і приписаним до гусарських і пікінерських пол-
ків. На кінець 1765 р. Новоросія складалася
з Єлисаветградської провінції (Чорний і Жовтий
гусарські полки*1, Єлисаветградський пікінер-
ський полк і новопоселені слободи розкольників),
Катерининської провінції (Донецький і Дніпровський
пікінерські полки, державні слободи Нові й Малі
Водолаги, Українська лінія, що мала 21 слободу од-
нодвірців) і Бахмутського повіту (Бахмутський і
Самарський гусарські полки, Луганський пікінер-
ський полк, державні і поміщицькі села).
* * *
Про те як відбувалося переведення Кременчука
та околиці з Гетьманщини до Новоросії та фор-
мувався Дніпровський пікінерний полк і піде мо-
ва у цій статті. Зрештою, вона генетично продо-
вжує тему козаччини на Кременчуччині, дослі-
джених автором у двох виданнях монографії з іс-
торії краю до 1764 р. [1-2].
Попередньо згадаємо, що специфічний ре-
формістський курс імперської Росії прийнято
пов’язувати з іменем Катерини ІІ (1762-1796). За
її правління були реорганізовані російська адміні-
страція та ціле суспільство, внаслідок чого, зокре-
ма, ліквідовані були й «недогарки» української ав-
тономії. Так, уже рік заснування Новоросії, що сут-
тєво обкраювала землі Гетьманщини та Запорізької
Січі став і роком скасування гетьманства в Україні.
Відношення кременчужан до нового урядово-
го проекту – утворення Новоросійської губернії –
суттєво різнилося, причому напряму залежно
від соціального статусу. Міщанські і купецькі
кола, ще як з’явилися перші чутки про нову гу-
бернію, направили депутатів до С.-Петербургу
з проханням про приєднання міста до неї і навіть зор-
ганізували святкове гуляння, коли це прохання задо-
вольнили [6, c.894-895] і 6 вересня 1764 р. Кременчук
увійшов до складу Новоросійської губернії.
Утім, на той час не міщани з купцями, але чис-
ленні козаки становили основу місцевого сус-
пільства. Останні ж на перспективу позбавлен-
ня традиційного статусу і переведення в пікіне-
ри, себто нові поселенські війська, реагували пе-
реважно негативно*2. Ось і на правобережній
Кременчуччині, у Новослобідському козацькому
полку, що перетворювався на Єлисаветградський
пікінерський полк з центром у Мішуриному Розі,
в 1764 р. відбулися заворушення.
На території ж Гетьманщини «головний ко-
мандир» Новоросійської губернії О.П.Мельгунов
вдався до популістських методів агітації, ціл-
ком ігноруючи існуючу козацьку адміністрацію.
На папері Мельгуновських маніфестів, умови пі-
кінерської служби мали певну привабливість, як
для козацьких старшин, яких прирівнювали до
російських офіцерів, так і для збіднілих козаків
і селян. Так, в них обіцялось, що буде «земля вся-
кому от перваго до последняго каждому особо
отмежевана и в вечно-потомственное владение
утверждена. Вся земля разделяется на три звания.
Первое звание – земля военных людей – никог-
*1 Штаб-квартирою останнього і центром 1-ї роти був
Крюків. Назва полку походить від кольору частин уніформи:
як і Чорний гусарський та Єлісаветградський пікінерський,
Жовтий гусарський полк мав білий верхній одяг (кафтани та
єпанчі), а нижній одяг (камзол і штани) був жовтого кольору. *2 Єлецький ланд-міліцький піхотний полк: [6, c.803].
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
140
да никакого платежа не будут давать. Второе зва-
ние – государственных поселян – также каждо-
му особо отделена и вечно во владении утвержде-
на; по прошествии льготных лет платить по числу
земли малую подать. Третье звание – помещичья,
т.е. владельческая, – также каждому отделена и веч-
но утверждена; платить противу поселян в-полы
[себто в половину – Д.В.]. Вину и соли вольная
продажа. Никто никогда неволею в службу взят
не будет. Те, которые в служ-
бе находится будут, всегда,
когда только захочет, может
получить от службы уволь-
нение. Гусарские и пикинер-
ские полки равно старшин-
ство с армейскими имеют.
С поселян, т.е. с посполитых,
никакого денежного платежа
в казну, кроме что с числа зем-
ли по 5 коп. с десятины, а бо-
лее ничего ни с хлеба, ни с во-
лов никогда не будет требова-
но; оные жители будут слыть
государственными поселяна-
ми и никогда никому во вла-
дение отданы не будут. Кто
из пустых земель населит лю-
дьми, тому та земля вечно
утверждается. Кто порожнюю
землю засеет лесом и окопа-
ет рвом, такая часть земли,
как бы велика ни была, отда-
ется тому в вечное владение.
Кто навербует в службу в гусар-
ский или пикинерский полк,
те получат за то чины,
а именно набирать за чины: за
майорский 300 чел., за капитан-
ский – 150, поручичий –
80, прапорщичий – 60, вахмис-
тра – 30, а если на поселение,
то поселян вдвое больше чис-
лом противу военных считать. Земля, определен-
ная каждому рядовому пикинеру и поселянину –
30 дес. Военнослужащие по отставке от службы
по свою смерть, также и по смерти их оставшияся
жены и дети пользуются теми же преимуществами,
равно как и в службе состояли, т.е. с данной им зем-
ли никогда никаких податей в казну брано не будет»
[цит. за: 5, с.308-309]. Як побачимо нижче, обіцян-
ки, зокрема, про добровільність служби та вільний
вихід з пікінерії так і залишились на папері.
Та попри такі обіцянки-«цяцянки» набір пі-
кінерів йшов туго. А Мельгунову ж був потріб-
ний швидкий успіх. Адже запланований вербу-
нок в 3 пікінерських полки мав дати 15 468 осіб
[5, c.303]. Відтак, вже не церемонячись, сотен-
ні округи Полтавського і Миргородського полків
одна за одною, без жодних на те підстав, оголо-
шувались приєднаними до нової губернії і пікі-
нерії …за добровільної згоди населення.
Ціла історія приєднання
Кременчуцької і Власівської
сотень Миргородського пол-
ку до Новоросії, за викла-
дом історика Д.Міллера [5,
c.315-320], з точки зору
місцевих козаків, вигляда-
ла таким чином. У 1764 р.,
в часи заснування нової гу-
бернії, козаки кременчуць-
кої сотні Максим Некраса,
Сила Іванов і Іван Пишний
скаржились тогочасному сво-
єму полковнику Федору Ос-
троградському в Миргород:
«сего Августа 16 со-
тник Кременчугский Яков
Гаврилов призвал нас и мно-
гое число товарищей наших
козаков в собственный свой
дом, в котором был с ним
только зостаючий от его
высокопревосходительства
генерал-поручика Мельгу-
нова капитан Данило Ива-
нов, уговаривал нас, чтоб
мы все обще из-под мало-
российской команды уда-
лились, а подписались бы
под некоторым письменным
обовязательством со всею
сотнею Кременчугскою и
грунтами и угодьями под ве-
дение Новороссийской губернии, обнадеживая,
яко всякому, в прибавок к имеющимся в нашем
теперешнем владении грунтам, по многому числу
за р. Днепром находящейся земли отведено будет
к вечному владению, почему мы и купно до 60 со-
тнян говорили ему: ежели имеется о заверстании
нас под Новороссийскую губернию Высочайший
Е[я]. И[мператоского]. В[еличества]. указ, то
просим нам с товарищи всей сотни козакам и
прочим жителям оный объявить. Напротив че-
Обер-офіцер Дніпровського пікінерського полку.
1776-1784. Спорядження пікінера нагадувало спро-
щену форму гусарів. Первісно в ньому також бу-
ли явно помітні українські традиції. Рядові носи-
ли високі шапки, куртки-венгерки і чакчіри-штани,
прикрашені шнуром. Офіцери, крім більш строгого
мундиру, відрізнялись від рядових тим, що їм не на-
давалося пік. У 1776 р. пікінери отримали нову уні-
форму, за козачим зразком у рядових (черкески,
полукафтани, шаровари) та видозмінене загально-
армійське – у офіцерів (білий кафтан, чакчіри, шля-
па). Високі папахи були замінені чотирьокутками
(на манер уланки-конфедератки). Пікінерські полки
поділялись на роти, четверта частина яких склада-
лася з піших стрільців, озброєних фузеями. Інші пі-
кінери мали піки, шаблі і карабіни і до пішого стро-
ю пристосовані не були.
ISSN 2222-5250
141
го сотник сказал: «только де подпишется, жела-
ете ли быть под Новороссийской губернией, то
и указ ваш объявлен будет». После чего как от
нас с товарищи с многократным подтверждени-
ем объявлено было ему, сотнику, сие, что мы, бу-
дучи природные малороссияне, ни в каково дру-
гое называние от своей воли приступить не же-
лаем, то помянутый капитан Иванов сказал ему,
сотнику: «поэтому де ты, Яков Федоров, остал-
ся», напротив которой капи-
тана речи и он, сотник, ска-
зал: «я де и сам теперича,
как вижу, проиграл», и за-
тем сотник велел нам всем
с товарищи из дому своего
отходить. Будучи ж он, со-
тник Гаврилов, пред тем от
15 августа подписан с обо-
вязательством быть под вла-
дением Новороссийской гу-
бернии и определен уже в
пикинерский полк ротми-
стром, всепрележнейшим
старательством своим при-
охотил подписаться и кре-
менчугских старшин: атама-
на сотеннаго Оболонского,
асаула Собецкаго, хорун-
жаго Гореславца, писаря
Семенова, атамана поход-
наго Велшаного да канцеляриста Очередка и
бывших атамана походного Яковлева, хорунжого
Терентиева с сыном его Петром да козаков 9 чел.,
а прочие кременчугские сотняне, в том числе и
мы, что на подговор его, сотника, не склонялись,
то он, сотник, злясь и всеудобовозможными мера-
ми стараясь, как бы сделанное им о бытии сотня-
нам кременчугским под объявленною губерниею
обовязательство привести в безпорочное исполе-
нение, умыслили козакам кременчугским, рав-
но и нам, запретить в базарных коморах и вдо-
мах никаким промыслом не торговать и прочим
утеснять, склоняя к подпису, а сверх того в та-
ково, почитать всех, кременчугских сотнян в
замешательство привел, что в нынешнее са-
монужнейшее ко упрятанию хлеба время
принуждены лишится и по разным от домов
своих местам скрываться, и когда мы, нижай-
шие, такожде и еще 5 сотнян, не хотячи по голо-
словному сотника обнадеживанию приступать
и подписываться не пожелали, желая по жизнь
нашу быть в малоросийской команде в отправ-
лении по званиям нашим козачей службы, как и
предки наши знайдовались, то он, сотник, усмо-
тря крайнее наше нежелание и не допуская по ко-
манде нашей за то к жалобе, помянутых козаков
данными на просьбу его, сотника, Ямбургскаго
полка карабинерами в страх другим арестовать,
посадив под великороссийский Ямбургскаго
полку караул; мы же, ныжайшие, всилу ночью
тайным образом з местечка убегли».
Як зауважує Міллер, у кре-
менчуцького сотника зна-
йшлися наслідувачі. У Вла-
сівці два значкових това-
риша, Семен і Олександр
Устимовичи, стали збирати
в козаків підписи під про-
ханням про бажання бути
під Новоросійською губер-
нією, а в с.Рублівці знайшов-
ся такий самий «доброхот»
в особі якогось Задорожного
(напевно, мова йде про
Мусія Задорожного, місце-
вого значкового товариша).
Знайшлися охочі до пікінер-
ської служби й в Келеберді
і теж подали прохання про
приєднання до нової губер-
нії. Для Мельгунова цього
було досить, аби оголосити
Кременчуцьку і Власівську сотні відписаними від
Гетьманщини і прийнятими під його команду.
«Об’ява» ця викликала серед кременчужан силь-
ні протести. Стойчик*1 кременчуцької сотенної кан-
целярії Лашко подався до Остроградського із скар-
гою на Гаврилова за неправильний його запис в пі-
кінери і заявив: «призвал мене сотник и спросил: ку-
да де хочеш записаться, не объявляя, в какую служ-
бу; то я по простоте, не ведая его намерения, ска-
зал: «куда козаки, туда и я», а потом Гаврилов, как
слышно стороною, вписал мене в пикинеры».
Лашко ходив до сотника й просив не вписува-
ти його в пікінерський список, але сотник на те
його прохання нічого не «об’явив». Відтак, ви-
словлював свою волю козак, «а понеже как пред-
ки мои козачо служили, так и я, нижайший, с по-
томством своим козачо служить желаю, в помяну-
тую ж пикинерскую службу вовся как наперед не
желал, так и ныне не желаю».
Рядовий пікінер Дніпровського пікінерного полку
*1 Стойчики – нарочні козаки, які зі своїми кіньми утримували-
ся при канцеляріях Гетьманщини для потреб поштової служби.
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
142
Слідом за Лашком в полкову канцелярію
з’явилося ще 60 козаків з Кременчука із скаргою
на Гаврилова за те, що він неправильно показав їх
бажаючими бути під Новоросійською губернією,
про що вони, прохачі, ні словесно, ані письмо-
во ніде не оголошували, а навпаки, бажають,
за прикладом предків, залишатися в малоро-
сійській службі. Гаврилов, за їх словами, «же-
лая их к своему хотению привесть, ласкает ко-
заков, находящихся в командирациях, сменою
и другими подобными ласкательствами, а прочих,
не склоняющихся на ласкательство, устрашает
разными способами: так однажды, будучи в сотен-
ной канцелярии, он убеждал некоторых и для наи-
вящшаго их устрашения держал под караулом нахо-
дящегося в Кременчуге Ямбургского карабинернаго
полка, причем, созвавши плотников с топорами, при-
казал делать на несогласных колодки. Некоторых из
челобитчиков Гаврилов теснит необыкновенными
постоями, каких прежде даже при больших наездах
не бывало; берет подводы «с немалым против пре-
жняго отягощением» и по просьбам об отлучке из
Кременчуга по крайним нуждам не выдает паспор-
тов, объявляя, что если просящий в его угоду под-
пишется на пикинерском списке, то и паспорт ему
дан будет, а нежелающих устрашает высылкой с
нынешних предковских грунтов и жилей во внутрь
Малыя России и чинит утеснение в забранье с поля
хлеба». «И по таким устрашениям, – писали чоло-
битники, – и в домы нам без командира явится опас-
но, ибо если командира нам определено не будет, он
крайне нас разорить может».
Сотняни закінчували свою чолобитну прохан-
ням про те, щоб лишили їх як і доти в козацькій
службі та призначили їм нового сотника. Слідом
за цією чолобитною проступило й прохання ще
від 39 кременчуцьких сотнян уже на ім’я гетьма-
на в Генеральну Військову Канцелярію. У ньому
козаки скаржилися, що Гаврилов примушує їх си-
лою до пікінерської служби и утискує багатьох
з них під караулом, так що вони змушені покинути
свої домівки, жінок та дітей і по різним містам хо-
ватись; якщо і далі їм не буде від гетьмана захис-
ту, то вони, чолобитники, змушені будуть рятува-
тись від Гаврилова втечею. І так як за призначен-
ням Гаврилова в ротмістри їм неможливо залиша-
тись без командира, то просять призначити їм со-
тником старшину з Полтавського полку – військо-
вого канцеляриста Григорія Бужинського*.
Утім, незважаючи на протести кременчуць-
ких сотнян, гору взяв не вони, а Гаврилов.
6 вересня 1764 р. імператриці доповіли наступ-
не прохання від старшин Кременчуцької та
Власівської сотень:
«Мы, нижеподписавшиеся малороссийских
сотенных местечек старшины, выборные ко-
заки и владельцы в тех местечках с нашими
поддаными и с желающими жителями, твердо
будучи уверены, что В. И. В. из матерняго мило-
сердия всех своих верноподданых всякого зва-
ния людей в лучшее состояние и благополуч-
ную жизнь приводить за весьма себе угодно-
е монаршеское удовольствие поставляя и в том
неутомимый труд всемилостивейше соизволи-
те брать; взирая на то, мы, верноподданые рабы
В. И. В., дерзаем испросить такого же матерно-
го призрения, чтоб нас целыми нижеозначеными
местечками к Новороссийской губернии, оставя
нас при прежних наших землях и угодьях, под
единое право и команду соединить, чрез что
совершенно мы уповаем в лучшее состояни-
е нашу жизнь привести, и полезнее нынешнего
В. И. В. и отечеству сделаться. Всемилостивейшая
Государыня, мы, верноподанные В. И. В. рабы,
всеподданейше просим о сем нашем прошении
Высоч. милосердие и указ учинить».
Як уже повідомлялось вище, така «милість»
була дана. Був підписаний і указ, отриманий
в гетьманському Глухові 4 жовтня, яким на-
казувалося віддати Кременчук і Власівку
з мешканцями (5 112 чол. [7, c.38]), земля-
ми і маєтностями, за їх бажанням, під оруду
Новоросійської губернії.
Кременчук ставав ротним містом (9-ї ро-
ти) Дніпровського пікінерського полку*1.
Шефами цього полку лічились Новоросійські
губернатори, а першим полковником став
Микола Одобаш. Протести ж гетьмансько-
го уряду, який доживав останні дні були про-
ігноровані. До всього, у 1775 р. до Новоросії
*1 Бужинський Григорій Григорович (1739 – ?) – службу розпо-
чав 1.І.1755 р. при Полтавській полковій канцелярії, з 1759 р. –
військовий канцелярист, з 1764 – військовий товариш (1769 р.
направлений у військовий похід), див.: [4, c.49].
*1 Дніпровський пікінерний полк складався з наступних
рот: 1) Старосанжарська; 2) Новосанжарська; 3) Білицька;
4) Кобеляцька; 5) Сокольська; 6) Кишенська (Кишеньків-
ська); 7) Переволочанська; 8) Келебердянська; 9) Кремен-
чуцька; 10) Власівська. Землі полку стали основою для вио-
кремлення Кременчуцького повіту. На 1772 р. у полку лічило-
ся 1 368 військовослужбовців; членів їх родин і приписних –
24 166 осіб (11 712 чол. та 12 454 жін.); державних поселян на
полковій території – 9 687 осіб (4 832 чол. та 4 855 жін.). Разом
«у відомстві» полку – 35 221 осіб (17 912 чол. та 17 309 жін.),
див.: ІР НБУВ, ф. V, спр. 265, арк. 106. На 1782 р. на території
полку мешкало 24 341 осіб чоловічої статі (кількість мешкан-
ців полку за поселеннями див. Додаток).
ISSN 2222-5250
143
приєднали й Потоцьку та Омельницьку сотні
Миргородського полку*1.
Згодом, уся скандальна історія з пікіне-
рією потрапить і на сторінки славнозвісної
«Історії Русів»*2, історико-політичного трактату-
памфлету невідомого автора, де буде описана
в гротескно-іронічному тоні [3, c.252-254]. Це
текст зайвий раз засвідчив ворожість українців до
імперських реформ коштом автономії України.
*1 Здається, тоді їх перепідпорядку-
вали Полтавському козацькому пол-
ку, адже територія сотень не увійшла
до складу Кременчуцького повіту (при-
наймні ревізія 1782 р. про них не зга-
дує), а 1785 р. Катеринославський ма-
гістрат переслав до Кременчуцького
магістрату указ Сенату «про залишен-
ня частини Полтавського полку сотень
Омельницької та Потоцької на малоро-
сійських правах судочинства та рішення
справ», див.: ЦДІАУК, ф. 955, оп. 2, т. І,
спр. 3978.
*2 Причому то не єдина українська «іс-
торіографічна реакція» на цю справу.
Так, до однієї рукописної збірки 1780-х
рр. включені й тексти указів Катерини°ІІ
про включення міста Кременчука до
Новоросії та про врегулювання кордонів
між Малоросією та Новоросією, див.:
ІР НБУВ. – 451/689с (Збірник з зібрань
Софійського собору).
*3 Документ наданий А.Пивоваром.
Для кременчужан же історія із пікінерією ста-
ла свідченням втрати козаками провідної ролі в
історії краю, певного роду соціальної революції
локального масштабу, коли змінюються «пани»,
забувається і переписується-коригується історія,
а також пропонується будувати нові стосунки
«з чистого листа». І як завжди за «доби змін» –
«кто-то здесь, чего-то, где-то выгадал, ну а кто-
то, что-то прогадал».
Джерела та література
1. Вирський Д. «Українне місто»: Кременчук
від заснування до 1764 р. – К., 2004. – 436 с.
2. Вирський Д. «Українне місто»: Кременчук
від заснування до року 1764-го. – 2-ге вид., випр.,
доп. – К., 2011. – 681 с.
3. История русов. – К., 1991 (препринт 1846).
4. Кривошея В.В. Кривошея І.І. Кривошея
О.В. Неурядова старшина Гетьманщини. – К., 2009.
5. Миллер Д. Пикинерия// Киевская стари-
на. – 1899. – №12. – С.301-322.
6. Полное собрание законов Российской им-
перии. – СПб., 1830. – Т.16 (1762-1765 гг.).
7. Шафонский А. Черниговского наместни-
чества топографическое описание. – К., 1851.
Додаток*3ё
Відомості про населення
військових поселень
Дніпровського пікінерського
полку на листопад 1782 року
(РДАДА, ф.16, оп.1, д.796,
ч.7, арк.105-107.)
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
144
Дмитрий Вырский
Из Гетманщины в Новороссию: дело о пикинерии на Кременчуччине в 1764 г.
Статья посвящена колоритному эпизоду локальной истории, который имеет общенационально-
е значение (трансформация украинского казачества имперскими структурами Российской империи).
Реконструирован ход событий и главные герои в деле перевода казаков Кременчуччины в пикинеры.
Представлены материалы к истории Днепровского пикинерского полка (1764-1784).
Ключевые слова: Кременчуччина, пикинеры, казаки.
Dmitry Vyrs’kyj
From Cossack Hetmanate of a Noworossiya: the case of pikiners to Kremenchuk in 1764
The paper is devoted to the colorful episode of the local history of the Kremenchuk, which is of national
importance (the transformation of the Ukrainian Cossacks imperial structures of the Russian Empire).
Reconstructed events and protagonists in the transfer of the Cossacks of the Kremenchuk region in pikiners.
Studied materials in the history of the Dnieper pikiners Regiment (1764-1784).
Key words: Kremenchuchchina, pikiners, Cossacks.
УДК 94: 329.14(477.4) «1902-1905»
Андрій Хоптяр (м. Камянець-Подільський)
ПРОПАГАНДИСТСЬКА ТА АГІТАЦІЙНА
ДІЯЛЬНІСТЬ ПАРТІЇ
СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ
НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ (1902-1905 РР.)
У статті робиться спроба висвітлити діяльність організацій Партії соціалістів-революціонерів
(далі ПСР, есери) на Правобережній Україні впродовж 1902-1905 роках. Стаття створена на основі
архівних документів, містить дані про особливості форм та методів діяльності есерівських організа-
цій, дає характеристику найактивніших партійних осередків та їхніх лідерів.
Ключові слова: Партія соціалістів-революціонерів, есери, селянство, інтелігенція, пропаганда, агітація.
Після розгрому організації "Народна Воля" та
занепаду революційного народництва у 80-х, на
початку 90-х рр. ХІХ ст. ніша радикального ру-
ху проти самодержавства залишилась не заповне-
ною. Проте досить швидко, уже з другої полови-
ни 1890-х рр. її зайняли представники нової ге-
нерації народництва – соціалісти-революціонери.
Своїм іменем есерівські організації, з одного бо-
ку, підкреслювали відмінність від прогресуючих
соціал-демократів, з іншого, певною мірою, відді-
ляли себе і від народництва, доктриною якого був
терор та тероризм.
Початок ХХ ст. став для Партії соціалістів-
революціонерів періодом бурхливого розвитку та
становлення. Поряд з іншими напрямами діяль-
ності активізувалась пропагандистська та агіта-
ційна робота серед усіх прошарків населення. Так,
агітація серед інтелігенції мала, зазвичай, хаотич-
ний характер. Есери агітували перш за все сво-
їх колег по роботі, друзів, знайомих в дусі сво-
їх соціалістичних переконань, намагалися вклю-
чити їх в місцеву партійну організацію. Тих, хто
мав організаційний чи ораторський хист, залу-
чали до агітаційної роботи. Есерівським кон-
тингентом серед інтелігенції, ставали, як прави-
ло, представники незаможної, різночинної інте-
лігенції, нижчого чиновництва, земські вчителі,
студенти. Превалювання інтелігенції серед рядо-
вих членів партії, пояснювало її, часто, «аморф-
ну» структуру та певну неорганізованість в пи-
таннях агітації та пропаганди. Одним з прикла-
дів організованої агітації серед інтелігенції може
слугувати робота, проведена в м. Києві. У 1903 р.
Київський комітет поставив мету вести пропа-
ганду серед вчителів народних шкіл та студент-
ства, в результаті якої в літню пору за містом
було організовано два таємних зібрання вчите-
лів, які переростали в антиурядові демонстрації.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-59946 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:38:33Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вирський, Д. 2014-04-10T17:53:28Z 2014-04-10T17:53:28Z 2012 До історії Дніпровського пікінерського полку / Д. Вирський // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 138-144. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/59946 908:94 (477) «ХVIII ст.» Стаття присвячена колоритному епізоду локальної історії, який мав загальнонаціональне значення (трансформація української козаччини імперськими структурами Російської імперії). Реконструйований хід подій та головні герої у справі переведення козаків Кременчуччини у пікінери. Представлені матеріали до історії Дніпровського пікінерського полку (1764-1784) Статья посвящена колоритному эпизоду локальной истории, который имеет общенациональное значение (трансформация украинского казачества имперскими структурами Российской империи). Реконструирован ход событий и главные герои в деле перевода казаков Кременчуччины в пикинеры. Представлены материалы к истории Днепровского пикинерского полка (1764-1784). The paper is devoted to the colorful episode of the local history of the Kremenchuk, which is of national importance (the transformation of the Ukrainian Cossacks imperial structures of the Russian Empire). Reconstructed events and protagonists in the transfer of the Cossacks of the Kremenchuk region in pikiners. Studied materials in the history of the Dnieper pikiners Regiment (1764-1784). uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Історія України у світлі регіональних досліджень До історії Дніпровського пікінерського полку Из Гетманщины в Новороссию: дело о пикинерии на Кременчуччине в 1764 г. From Cossack Hetmanate of a Noworossiya: the case of pikiners to Kremenchuk in 1764 Article published earlier |
| spellingShingle | До історії Дніпровського пікінерського полку Вирський, Д. Історія України у світлі регіональних досліджень |
| title | До історії Дніпровського пікінерського полку |
| title_alt | Из Гетманщины в Новороссию: дело о пикинерии на Кременчуччине в 1764 г. From Cossack Hetmanate of a Noworossiya: the case of pikiners to Kremenchuk in 1764 |
| title_full | До історії Дніпровського пікінерського полку |
| title_fullStr | До історії Дніпровського пікінерського полку |
| title_full_unstemmed | До історії Дніпровського пікінерського полку |
| title_short | До історії Дніпровського пікінерського полку |
| title_sort | до історії дніпровського пікінерського полку |
| topic | Історія України у світлі регіональних досліджень |
| topic_facet | Історія України у світлі регіональних досліджень |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/59946 |
| work_keys_str_mv | AT virsʹkiid doístoríídníprovsʹkogopíkínersʹkogopolku AT virsʹkiid izgetmanŝinyvnovorossiûdeloopikineriinakremenčuččinev1764g AT virsʹkiid fromcossackhetmanateofanoworossiyathecaseofpikinerstokremenchukin1764 |