Явище плеоназму в українському синтаксисі
Статтю присвячено функціонуванню плеоназму в українській мові, що як досить частотне явище є проявом дії закону мовної надмірності. Запропоновано широкий погляд на плеоназм, який охоплює вживання семантично суміжних, синонімічних, тотожних слів, а також усі різновиди повторення: редуплікацію, діафор...
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут української мови НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6001 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Явище плеоназму в українському синтаксисі / В. Коломійцева // Українська мова. — 2009. — № 1. — С. 33-40. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860230429687152640 |
|---|---|
| author | Коломійцева, В. |
| author_facet | Коломійцева, В. |
| citation_txt | Явище плеоназму в українському синтаксисі / В. Коломійцева // Українська мова. — 2009. — № 1. — С. 33-40. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Статтю присвячено функціонуванню плеоназму в українській мові, що як досить частотне явище є проявом дії закону мовної надмірності. Запропоновано широкий погляд на плеоназм, який охоплює вживання семантично суміжних, синонімічних, тотожних слів, а також усі різновиди повторення: редуплікацію, діафору, анафору, епіфору. Систематизовано різновиди обов’язкового та факультативного плеоназму. Полісиндетон визначено як різновид плеоназму, що полягає у повторенні однакових сполучників, часток, прийменників. Зроблено висновок про те, що вживання тих самих слів, сполук слів, що є виявом плеоназму, завжди сигналізує про синтаксичну неповноту й синтаксичну складність речення.
The article provides a comprehensive analysis of pleonasm as stylistic and syntactic category. Pleonasm was defined as a phenomenon that is caused according to the rule of linguistic redundancy. A broad view of pleonasm has been proposed that unites not only the usage of synonyms or semantically close words, but also anaphora, diaphora, epiphora, polysyndeton. The types of grammatical pleonasms and facultative pleonasms have been classified. Polysyndeton has been defined as a variety of pleonasm that is the repetition of identical conjunctions, particles, and prepositions. The author came to the conclusion that the usage of the same words or word combinations is always bound with syntactic omission and complex sentence.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:21:46Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 1 33
УДК 811.
Вiкторiя Коломiйцева (м. Київ)
ЯВИЩЕ ПЛЕОНАЗМУ
В УКРАЇНСЬКОМУ СИНТАКСИСI
© В.В. КОЛОМIЙЦЕВА, 2009
Плеоназм (від грецьк. πλεονασμός — надмірність, перебільшення) —
це надмірна кількість граматичного або лексичного забезпечення
змісту поняття, що як явище диспоноване в мовній системі й набуває
реалізації в мовленні. Плеоназмом називають також стилістичний зво-
рот мови з однозначними, семантично близькими чи синонімічними
словами, сполуками, які, попри позірну надмірність, виконують важли-
ву функцію увиразнення, зумисного перебільшення, підкреслення зміс-
ту поняття, нагнітання почуттів. Плеоназм трактують широко — як
багатослів’я, усяке стилістично зумовлене перебільшення в утіленні
змісту якогось поняття або вужче, відмежовуючи від плеоназму повто-
рення та редуплікацію. На нашу думку, широкий погляд продуктивні-
ший і коректніший з огляду на обсяг поняття застосовуваного терміна,
його семантичний зв’язок із грецьким етимоном та загальнотеоретичні
підходи до розуміння логіки відношень між частковим і загальним.
Отже, плеоназм, крім властивого вживання однозначних слів (синоні-
мів) і словосполучень [4: 197] та подвоєння близькозначних лексичних
одиниць [6: 239], охоплює також явища редуплікації, діафори, анафори,
Статтю присвячено функціонуванню плеоназму в українській мові, що як досить час-
тотне явище є проявом дії закону мовної надмірності. Запропоновано широкий погляд на
плеоназм, який охоплює вживання семантично суміжних, синонімічних, тотожних слів, а
також усі різновиди повторення: редуплікацію, діафору, анафору, епіфору. Систематизо-
вано різновиди обов’язкового та факультативного плеоназму. Полісиндетон визначено як
різновид плеоназму, що полягає у повторенні однакових сполучників, часток, прийменни-
ків. Зроблено висновок про те, що вживання тих самих слів, сполук слів, що є виявом плео-
назму, завжди сигналізує про синтаксичну неповноту й синтаксичну складність речення.
Ключові слова: обов’язковий плеоназм, факультативний плеоназм, діафора, анафора,
епіфора, полісиндетон,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 134
Коломiйцева В.В.
епіфори. Плеоназм є виявом закону мовної надмірності, яким керую-
ться всі прояви граматичного й семантичного узгодження, множинне
заперечення, мовна синонімія, повтори тощо [7: 466].
Розрізняють обов’язковий і факультативний плеоназм. Обо в’яз-
ковий плеоназм набуває реалізації у граматичній площині — він зу-
мовлений особливостями мовної системи. На рівні розбудови слово-
сполучень це, наприклад, граматичне узгодження, що є типовим для
флективних мов: над світом галасливим і патлатим (В. Симоненко);
на цілу планету (Б. Олійник); лук□ Одіссеїв□ (В. Базилевський). Коли
б мовець, який не добре знається на українській граматиці, сконстру-
ював невправно речення на зразок «Який гарний дівчина!», ми б, зви-
чайно, зрозуміли його, хоч усіх засобів для означення жіночого роду
він не застосував. Коректний варіант (яка гарна дівчина) демонструє
всюдисущий граматичний плеоназм, тобто надмір граматичних вира-
жальних засобів, що є нормою для нашої мови, якої слід усім дотри-
муватися.
Крім зазначених атрибутивних відношень, властивих субстантив-
ним словосполученням, граматичний плеоназм виявляється в дієслів-
них словосполученнях і є одним із способів реалізації адвербіальних
(а саме просторових) та об’єктних відношень, наприклад: перейти че-
рез…, відійти від…, наїхати на…, вдумуватися в…, вчитуватися в …
тощо. Спостерігаємо кореляцію, а то й дублювання між префіксом і
прийменником локативної чи абстрактно-логічної семантики, що є
нормативним для української мови.
Граматичний плеоназм має безпосередній стосунок і до граматич-
ного ядра речення: предикативні відношення між суб’єктом і предика-
том, що визначають статус речення як вершинної одиниці мови, на-
бувають реалізації в особливій формі зв’язку — координації, чільним
складником якої є узгодження. Залежний компонент-присудок уподі-
бнюється опорному компонентові-підметові у формах числа роду та
особи [3: 25, 34-35], наприклад: …сонце білогриве Несе на трості огнен-
ному день; …Сміються, бігають, пустують, мріють Малесенькі за-
мурзані сонця (В. Симоненко). Можна підсумувати, що обов’язковому
плеоназмові властива належність до граматичної системи. Власне,
обов’язковість — це атрибут структурно-системної організації мови,
що має за точку опертя стрункі парадигми одиниць різних рівнів.
Проте творчість мовців виявляється у плеоназмі факультативно-
му — на мовленнєвому рівні. Факультативність чи необов’язковість і
належність до мовленнєвої сфери — це ознаки плеоназму в його вуж-
чому, але загальноприйнятому значенні. Факультативний плеоназм,
або власне плеоназм, охоплює цілу систему явищ, для яких харак-
терними є різного плану надуживання виражальних засобів у пред-
ставленні якогось поняття чи оформленні цілого повідомлення;
найпростішим і найуживанішим серед плеонастичних прийомів є по-
вторення, наприклад: Це ж ти мені ні слова, / ні слова не промовив
там, у батька, / а вже моя душа була твоєю! (Леся Українка); П’ють,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 1 35
Явище плеоназму в українському синтаксисi
п’ють, поки поп’ються, потім звада… (Леся Українка); Нещасний,
нещасний, / хто бісові програв тінь власний (Богдан-Ігор Антонич); І
втома. Втома, втома, втома… (Л. Костенко).
Оскільки найменшою значущою одиницею мовлення є морфема,
то природно, що плеоназм починається щонайменше там, де є повто-
рення тої самої морфеми, близьких або тотожних за значенням мор-
фем — аж до повторення речень, наприклад: стародавній, поперепису-
вати; До найближчого транспорту треба ще попойти (В. Діброва);
(Ява кидав, дід ловив і клав на землю. Ява кидав, дід ловив і клав на зем-
лю (В. Нестайко); А я вже серпень… А я вже серпень… (Б. Олійник).
Найчастіше плеонастичну функцію здійснюють слова-синоніми
(часто-густо, плакати-побиватися, сам-один), семантично суміжні
лексеми, одна з яких становить ширше (родове) поняття і вже має у
своєму семантичному обсязі значення іншого слова (у травні місяці,
підніматися вгору, поступальний рух уперед, бачити на власні очі, пла-
кати дрібними сльозами), та сама морфема (здебільшого коренева),
слово, що подвоюється (явище редуплікації) для створення нової но-
мінативної одиниці з особливою семантикою (день-денний, живий-
живісінький, радий-раденький, тихо-тихо, чудо з чудес). Особливо
виразної реалізації в таких плеонастичних сполуках слів набуває лі-
ричне, іронічне чи патетичне значення, відчутне навіть поза контек-
стом. Порівняймо, наприклад: говорили-балакали, говорили-шепталися
(Б. Олійник); даль далека (В. Симоненко); п’яниця алкогольський (В.
Нестайко); винахідник-ізобретатель (В. Нестайко); на віки-вічні (В.
Стус); небуденно-неземне (Б. Олійник); друг-товариш (Б. Олійник).
Необхідно розрізняти прояви плеоназму й тавтологію. Плео-
назм — це завжди осмислена додаткова експресивна, емоційна коно-
тація. А тавтологію визначають як вияв недостатньої мовної культу-
ри [9: 492]. Найчастіше тавтологія зумовлена тим, що мовець, не
вдаючись до внутрішньої форми одного слова, помилково означує
його семантично тотожним чи близькоспорідненим, наприклад: пра-
вильний правопис, сталий фразеологізм, персоніфікована особа, пан-
теон богів, колеги по роботі, селяни села, пам’ятний сувенір, бібліо-
тека книг, вільна вакансія тощо.
Попри чималу цікавість дослідників до явищ плеоназму як функ-
ціонально виразних і частотних, останні рідко постають об’єктом син-
таксичних студій. У наукових студіях їх зазвичай кваліфікують як
стилістичні фігури, тропи, літературно-художні засоби, а в кращому
разі — відносять до сфери текстології, синтаксису тексту. Тим часом,
власне синтаксичний аспект плеоназму (і обов’язкового й факульта-
тивного) є надзвичайно цікавий і продуктивний щодо теоретичних
узагальнень.
Насамперед треба зазначити, що плеоназм найчастіше пов’язаний
із предикатними знаками і предикатором зокрема, роль якого в речен-
ні є особливою, визначальною для явищ синтаксичної природи. (За-
уважимо, що термін «предикатор» уможливлює розмежування понять
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 136
Коломiйцева В.В.
«предикатний знак», «предикат» як усяке ознакове слово та «предика-
тор», який співвідноситься із присудком на формально-граматичному
рівні [1: 9—14]. Предикатний знак — ширше поняття, адже, крім дієс-
лівних форм, воно охоплює прикметники, прислівники, предикатив-
ні іменники). Так, плеоназм реалізується через кореневу тотожність
присудка й означення, які обидва є предикатними знаками, напри-
клад: літак… костричить кострубатий (Богдан-Ігор Антонич); Ки-
шить Вкраїна кишлами орди (Л. Костенко). Звернімо увагу на те, що
дієслово є власне предикатором, а другий предикатний знак виступає
або означенням до суб’єкта (літак (який) кострубатий костричить),
або складником предикатора (кишить кишлами). У другому прикладі
ведуть мову про так званий орудний тавтологічний, що є різновидом
семантичного ускладнення присудка, і який треба було б іменувати
орудний плеонастичний.
Спостереження, пов’язані з функціонуванням підмета-займенника
в означено-, неозначено- та узагальнено-особових реченнях, також
наштовхують на думку про плеоназм. В усіх трьох конструкціях за-
кріпилося нульове вираження підмета, що є таким же природнім у
синтаксисі, як нульова флексія у морфології. Як слушно зауважує І.
Вихованець, за підставу кваліфікації зазначених конструкцій як дво-
складних править наявність суб’єктної синтаксеми, зумовленої ва-
лентністю відповідного предиката, а також потенційна можливість
функціонування суб’єктної синтаксеми тільки у формі називного від-
мінка іменника (або займенникового іменника) [2: 75—76], що є ви-
разною формальною ознакою підмета. Отже, є підстави кваліфіку-
вати означено-, неозначено- та узагальнено-особові речення як види
традиційно чи контекстуально неповних двоскладних речень. Так, ре-
чення Підійди сюди розглядаємо як нормативне двоскладне, а Ти піді-
йди сюди можна кваліфікувати як його плеонастичний варіант, адже
в особовій формі дієслова особова ознака вже втілена синтетично, а
вживання займенника ти, ви, я, ми не є обов’язковим у реченнях тако-
го типу. Так само факультативним є вживання займенникового підме-
та з дієсловом-присудком дійсного чи наказового способу, наприклад,
у російській, польській мові, не було воно обов’язковим і для давньо-
руської мови [9: 492]. Спостереження показують, що на рівні реаль-
них речень межі між двокомпонентними й однокомпонентними моде-
лями стають все менш чіткими, а в багатьох випадках — стираються
[8: 52—53]. У кожнім разі, всюди, де пропущено позицію підмета або
вона лишилася непоміченою, присудок демонструє граматичний по-
казник суб’єкта, а вербалізація такого суб’єкта (підмета), зокрема за-
йменникового, матиме виразний плеонастичний характер, наприклад:
Сміюся сльозами (Т. Шевченко); Пробач… Моя вина…(В. Симоненко);
Посіяла людям / літа свої, літечка житом, Прибрала планету, / по-
слала стежкам споришу (Б. Олійник).
Диференційною ознакою повторення як найчастотнішого різно-
виду плеоназму виступає непов’язаність чи пов’язаність (і характер та-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 1 37
Явище плеоназму в українському синтаксисi
кої пов’язаності) із позицією в реченні повторюваного елемента, що та-
кож є суто синтаксичною показником. Діафора — це троп, що полягає
в повторенні слова (чи сполуки слів) для застосування логічного наго-
лосу, носієм якого це слово виступає, або для створення гармонії (рит-
мічної, ритмо-звукової) завдяки такому повторенню. Діафора систем-
но не пов’язана з позицією повторюваного в реченні слова (сполуки
слів), наприклад: Ох як весело на світі, як весело стало (Т. Шевчен-
ко); Докучило! Нема мені вітчизни, / нема мені вітчизни — ні, ні, ні
(В. Стус); Тепер дивись на Україну. От. Дивись (Л. Костенко). Тим ча-
сом, добре відомо, що у реченнєвій конструкції є дві сильні позиції —
абсолютного початку й кінця речення, які можна було б умовно назва-
ти реперними точками реченнєвого каркасу. Повторення саме в цих
точках дає дихотомічну пару засобів: анафору та епіфору.
Анафора (грец. άναφορά — піднесення) — це риторична лексико-
синтаксична фігура або троп, що полягає в повторенні тих самих слів,
конструкцій на початку суміжних речень, поетичних строф, паралель-
них думкою відтинків (фрагментів) тексту. Вона допомагає зосереди-
тися на понятті, позначуваному повторюваним словом, актуалізує
його, наприклад: Холодний сон. Холодний сан добра, / Холодний сенс
багряного пера (І. Драч); Комусь — лебеді від’ячали, / Комусь — ще
сур млять журавлі (Б. Олійник). Початок речення відповідає у
формально-граматичному плані, зазвичай, позиції підмета, а в комуні-
кативному плані — темі, тобто відомому, знаному. Анафоричне вжи-
вання надає слову предикатного, а частіше власне предикативного ха-
рактеру й переводить його у функціональну площину реми. Ремний
характер анафоричних елементів стає особливо відчутний при три-
разовому повторі, наприклад: Тут бій, тут смерть, тут стогін на сто
гін… (Л. Костенко).
Епіфора (грец. έπιφορά — перенесення, повторення) — це риторич-
на лексико-синтаксична фігура, що полягає в повторенні однакових
слів чи словосполучень у кінці суміжних або близько розміщених па-
ралельних відтинків тексту для посилення виразності, ритмічності, ме-
лодійності, наприклад: За тобою лечу, / журавлино ячу / За тобою…
Тільки світить роса, / Як остання сльоза, — / За тобою (Б. Олійник).
Згідно з усталеним прямим порядком слів кінцева позиція в реченні,
зазвичай, збігається з групою присудка. Епіфоричне вживання надає
словам відтінкового значення психологічного підмета.
Особливого смислового навантаження набуває одночасне засто-
сування анафори й епіфори: То що ж ви, хлопці, що ж ви, що ж ви,
хлопці?! (Л. Костенко);
Ти знаєш, що ти людина?
Ти знаєш про це, чи ні?
Усмішка твоя єдина.
І мука твоя єдина.
І очі твої одні
(В. Симоненко).
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 138
Коломiйцева В.В.
Повторення слів у режимі діафори, анафори чи епіфори можна
цілком уникнути, не порушуючи змісту висловлення і вдаючись до
економії мовних засобів, що є важливим, а то й одним з вирішальних
факторів мовленнєвих процесів. Проте мовець свідомо застосовує
повторення, яке суттєво змінює емоційні та експресивні параметри
висловлення (Гарно, гарно! (Леся Українка) або уможливлює реалі-
зацію глибшого смислу в тому ж змісті. Порівняймо авторський ва-
ріант, де застосовано діафору та змінений варіант без повтору: Гаря-
чий шепіт. Любий мій, не треба, / не треба, любий мій, тебе — мені
(В. Стус) — Гарячий шепіт. Любий мій, не треба тебе — мені. Другий,
змінений варіант не містить акцентованого повтору любий мій і тому
видається категоричнішим, без надії на поступку долі й коханої, чого
автор, вочевидь, свідомо чи несвідомо хотів уникнути. Ще один при-
клад. Богдан-Ігор Антонич так означує стратосферу в однойменному
сонеті: Є світ над нами високо такий: / без бур, без туч, без хуг, без
гроз, без граду… / лиш тиша має там безмежну владу. Діафоричне по-
вторення прийменника є плеонастичним прийомом, покликаним уті-
лити порожнечу, де є лише суцільне «без» (за умов збереження рит-
мічної організації фрагменту прийменник можна було б цілком
замінити більш типовим у таких випадках сполучником і). У фіналь-
них рядках сонету діафору не застосовано через те, що логічний наго-
лос перенесено з «нанизування пустот» на ймовірний результат без-
барвного життя: Так і життя без бур, (…) борні,(…) утоми / нас
тишею здавило б і морозом.
Спостереження показують, що часто ритмо-смислову й мо даль-
но-комунікативну організацію цілих фрагментів тексту забезпечують
так звані службові слова: прийменники, сполучники та модальні част-
ки, котрі, зазвичай, у теоретичних дослідженнях із синтаксису не роз-
глядають у плеонастичній, ба, навіть семантичній площині. На нашу
думку, полісиндетон слід вважати свідомо використовуваною лек-
сичною надлишковістю, тобто різновидом плеоназму, наприклад:
Хай дощ, хай буря, хай зів’януть квіти, / осліпнеш, почорнієш, та гля-
діти / не перестанеш ти ні… ми (Богдан-Ігор Антонич); І раптом
дощ. І злива. І гроза (Л. Костенко); І людям слизько, і коняці ковзко
(Л. Костенко); Хіба минуле з молотка продати? / Хіба на честі при-
торгуєш честь? (Б. Олійник); Невже ви мої знайомі?/ Невже ви сни-
лись мені? (В. Симоненко); Де ж твої клейноди? Де корогви? Де грім
твоїх музик? (Л. Костенко). Звернімо увагу на перший приклад, взя-
тий із сонету Богдана-Ігоря Антонича «Соняшник»: автор повторює
модально потужну частку хай щодо природних явищ, але при преди-
катах, що метафорично характеризують соняшник, а завдяки глибин-
ній метафоричності означують і людину (осліпнеш, почорнієш), такий
повтор був би надмірним, а тому набуває імпліцитності (хай дощ, хай
буря, хай зів’януть квіти, / (… ) осліпнеш, (…) почорнієш…). З огляду
на внутрішню форму терміна полісиндетон (від грецьк. πολυ — багато
і συνδετον — зв’язок) це явище має охоплювати не лише повторення
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 1 39
Явище плеоназму в українському синтаксисi
однакових сполучників, що збігається з традиційним визначенням
цього поняття, але й часток, прийменників, що так само вправно за-
безпечують смисловий зв’язок між компонентами, сприяють ретар-
дації (уповільненню), а відтак — накопиченню сильніших вражень,
експресивності.
Наступне питання, що постає і яке слід розв’язати, — це будова
речення-висловлення, де застосовано повторення. Інакше кажучи, чи
правильно було б речення, наприклад, Вона була близька уже, бли-
зька (Л. Костенко) (йдеться про перемогу — В.К.) вважати простим у
формально-граматичному аспекті? У цьому прикладі нас цікавлять
повторювані лексико-синтаксичні компоненти, що виступають імен-
ною частиною складеного присудка (…близька…, близька). Семантич-
на неелементарність такого речення не викликає сумніву, фор мально-
граматичний бік потребує пояснень. Якщо речення становить собою
мовне втілення мисленнєвого акту предикування, тобто приведення у
зв’язок думки про якийсь факт дійсності й думки про ознаку, оцінку
цього факту [5: 282], то кожне вираження предиката сигналізує про
окремий акт предикування, а значить — про окреме речення. У такому
разі, наведене речення слід кваліфікувати як складне з неповною дру-
гою предикативною частиною, в якій опущено підмет (Вона), абстрак-
тну дієслівну зв’язку (була) та обставину (уже). Отже, відновлюва-
ний протоваріант речення буде: Вона була близька уже, вона була уже
близька. Часто повторюваний компонент створює позірне враження
тотожності предикативних одиниць, які при пильнішому розгляді роз-
різняємо за модально-смисловим оформленням думки саме завдяки
часткам, прийменникам, сполучникам, що свідчить про їхню особливу
вагу на вершинному — синтаксичному рівні. Порівняймо неповні
предикативні частини з діафоричним компонентом і варіант цієї кон-
струкції після рекомпозиції: Оженись на вольній волі, / …Яка буде,
така й буде, / Чи гола, то й гола (Т. Шевченко) — …Чи гола буде воля,
то хай буде й гола воля.
Таким чином, повтор як явище тісно пов’язаний з неповнотою,
надуживання — з економією. Як не викликає спростувань близь-
кість синонімії й антонімії, коли найвіддаленіші члени синонімічно-
го ряду теоретично становлять антонімічну пару, так само треба при-
йняти таку ж, на перший погляд, парадоксальну думку про єдність,
взаємопов’язаність еліпсису та плеоназму. Уживання тих самих слів,
сполук слів, що є виявом плеоназму, завжди сигналізує про синтак-
сичну неповну й синтаксичну складність. І навзаєм — синтаксична
неповнота, як опускання комунікативно неістотних компонентів для
пожвавлення втілюваної думки, обертається повторенням, тобто пле-
оназмом.
1. Андерш Й. Реченнєві структури з дієслівно-ад’єктивними предикаторами в укра-
їнській мові // Ucrainica II: Současnά ucrajinistika. — 1. čάst. — Olomouc: Univerzita
Palackého v Olomouci, 2006.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 140
Коломiйцева В.В.
2. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. — К.: Наук.
думка, 1992.
3. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. — К.: Либідь, 1993.
4. Куньч З. Риторичний словник. — К.: Рідна мова, 1997.
5. Попова З.Д., Стернин И.А. Общее языкознание М.: Восток-Запад, 2007.
6. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. — Тернопіль: Навчальна книга —
Богдан, 2000.
7. Селіванова Олена. Сучасна лінгвістика: Термінологічна енциклопедія. — Полтава: До-
вкілля — К, 2006.
8. Слинько І.І. Чи є односкладні речення? // Мовознавство. — 1985. — № 4. — С. 48—53.
9. Українська мова: Енциклопедія. К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М.П. Ба-
жана, 2000.
Kolomiytseva Viktoria
THE PHENOMENON OF PLEONASM IN UKRAINIAN SYNTAX
The article provides a comprehensive analysis of pleonasm as stylistic and syntactic cat-
egory. Pleonasm was defined as a phenomenon that is caused according to the rule of lin-
guistic redundancy. A broad view of pleonasm has been proposed that unites not only the
usage of synonyms or semantically close words, but also anaphora, diaphora, epiphora, pol-
ysyndeton. The types of grammatical pleonasms and facultative pleonasms have been clas-
sified. Polysyndeton has been defined as a variety of pleonasm that is the repetition of
identical conjunctions, particles, and prepositions. The author came to the conclusion that
the usage of the same words or word combinations is always bound with syntactic omis-
sion and complex sentence.
Keywords: grammatical pleonasm, facultative pleonasm, anaphora, diaphora, epiphora,
poly syndeton
Ãӂ̇ ÏÓÁ‡ø͇
ЧОМУ ЇХ БЕРУТЬ У ЛАПКИ?
Дехто вважає, що власні складноскорочені назви закритих і відкритих акціо-
нерних товариств, компаній тощо не треба брати в лапки, і покликається на
примітку 1 п. 3б) § 124 чинного «Українського правопису». Проте не враховує
того, що ці власні складноскорочені назви ввійшли як індивідуальні назви до
складених найменувань товариств, компаній, де їм передує загальна назва –
розгорнута або абревіатура, пор.: Відкрите акціонерне товариство “Газпром” і
ВАТ “Газпром”, Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” і НАК
“Нафтогаз України”, компанія “Росукренерго”. Незалежно від того, уживають
чи ні власну складноскорочену назву із загальною, її беруть у лапки, пор.: Не
варто забувати, що НАК “Нафтогаз України” вже деякий час перебуває в ста-
ні технічного дефолту… (Україна молода, 18 лютого 2009); Він вважає, …що
компанія “Росукренерго” приховала від нього важливі факти, які підірвали
фінансові позиції “Газпрому” (Україна молода, 13 лютого 2008); Це виявилося
на початку 2009 року під час газової кризи, спровокованої діями ВАТ “Газ-
пром” (Україна молода, 13 лютого 2009); …Радбез не розглядав можливість
перегляду контрактів між “Нафтогазом” і “Газпромом” (Україна молода,
12 лютого 2009).
Отже, правильно писати ВАТ “Газпром” і “Газпром”, НАК “Нафтогаз
України” і “Нафтогаз України”, компанія “Росукренерго” і “Росукренерго”.
Катерина Городенська
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-6001 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1682-3540 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:21:46Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Iнститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Коломійцева, В. 2010-02-15T10:55:42Z 2010-02-15T10:55:42Z 2009 Явище плеоназму в українському синтаксисі / В. Коломійцева // Українська мова. — 2009. — № 1. — С. 33-40. — Бібліогр.: 9 назв. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6001 811 Статтю присвячено функціонуванню плеоназму в українській мові, що як досить частотне явище є проявом дії закону мовної надмірності. Запропоновано широкий погляд на плеоназм, який охоплює вживання семантично суміжних, синонімічних, тотожних слів, а також усі різновиди повторення: редуплікацію, діафору, анафору, епіфору. Систематизовано різновиди обов’язкового та факультативного плеоназму. Полісиндетон визначено як різновид плеоназму, що полягає у повторенні однакових сполучників, часток, прийменників. Зроблено висновок про те, що вживання тих самих слів, сполук слів, що є виявом плеоназму, завжди сигналізує про синтаксичну неповноту й синтаксичну складність речення. The article provides a comprehensive analysis of pleonasm as stylistic and syntactic category. Pleonasm was defined as a phenomenon that is caused according to the rule of linguistic redundancy. A broad view of pleonasm has been proposed that unites not only the usage of synonyms or semantically close words, but also anaphora, diaphora, epiphora, polysyndeton. The types of grammatical pleonasms and facultative pleonasms have been classified. Polysyndeton has been defined as a variety of pleonasm that is the repetition of identical conjunctions, particles, and prepositions. The author came to the conclusion that the usage of the same words or word combinations is always bound with syntactic omission and complex sentence. uk Iнститут української мови НАН України Дослідження Явище плеоназму в українському синтаксисі The phenomenon of pleonasm in Ukrainian syntax Article published earlier |
| spellingShingle | Явище плеоназму в українському синтаксисі Коломійцева, В. Дослідження |
| title | Явище плеоназму в українському синтаксисі |
| title_alt | The phenomenon of pleonasm in Ukrainian syntax |
| title_full | Явище плеоназму в українському синтаксисі |
| title_fullStr | Явище плеоназму в українському синтаксисі |
| title_full_unstemmed | Явище плеоназму в українському синтаксисі |
| title_short | Явище плеоназму в українському синтаксисі |
| title_sort | явище плеоназму в українському синтаксисі |
| topic | Дослідження |
| topic_facet | Дослідження |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6001 |
| work_keys_str_mv | AT kolomíicevav âviŝepleonazmuvukraínsʹkomusintaksisí AT kolomíicevav thephenomenonofpleonasminukrainiansyntax |