Сучасні інтерпретації категорії предикації в мовознавстві
У статті з’ясовано лінгвістичний статус категорії предикації в науковій парадигмі. Розглянуто різні методи, підходи до аналізу категорійної структури речення. Зроблено висновок про те, що логічний суб’єкт / предикат, психологічний суб’єкт / предикат, дане / нове становлять те саме явище, розглянуте...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут української мови НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6004 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сучасні інтерпретації категорії предикації в мовознавстві / О. Кульбабська // Українська мова. — 2009. — № 1. — С. 61-73. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859610827602001920 |
|---|---|
| author | Кульбабська, О. |
| author_facet | Кульбабська, О. |
| citation_txt | Сучасні інтерпретації категорії предикації в мовознавстві / О. Кульбабська // Українська мова. — 2009. — № 1. — С. 61-73. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті з’ясовано лінгвістичний статус категорії предикації в науковій парадигмі. Розглянуто різні методи, підходи до аналізу категорійної структури речення. Зроблено висновок про те, що логічний суб’єкт / предикат, психологічний суб’єкт / предикат, дане / нове становлять те саме явище, розглянуте в різних ракурсах. Поєднання декількох аспектів у вивченні предикації дає змогу теоретично і практично осмислити такі актуальні проблеми сучасного мовознавства, як питання про класифікацію простих речень, синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень, взаємозв’язків речення і тексту.
The linguistic status of the category of predication are found out in the article. Different methods, approaches for the analyze of structure of sentence are considered in the work. Some conclusion are made: the logical subject / predicate, the psychological subject / predicate, known / new are one the same categories, but found out in different aspects. The connection of some aspects in studying of predication gives opportunities for theoretical and practical decision such actual problems in modern linguistics: question about classification of simple sentence, syntactic connection and semantics-syntactic relation the connection between sentence and text.
|
| first_indexed | 2025-11-28T11:49:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 1 61
УДК 811.161.2’36
Олена Кулъбабсъка (м. Чернiвцi)
СУЧАСНI IНТЕРПРЕТАЦIЇ КАТЕГОРIЇ
ПРЕДИКАЦIЇ В МОВОЗНАВСТВI
© О.В. КУЛЬБАБСЬКА, 2009
У сучасних граматичних дослідженнях одним із найвагоміших те-
оретичних принципів розмежування типів простого речення є
виділення формально-синтаксичного, семантико-синтаксичного та
комунікативного рівнів, які учені розглядають як ієрархічну систе-
му значень, зумовлених характером функціонування синтаксичних
одиниць (див. праці І. Вихованця, К. Городенської, В. Русанівського,
А. Загнітка, І. Слинька, Н. Гуйванюк, М. Кобилянської, К. Шульжука,
Н. Іваницької, Л. Кадомцевої, Н. Арват та ін.). Поєднання декількох
аспектів дає змогу теоретично і практично осмислити такі актуальні
проблеми сучасного мовознавства, як питання про класифікацію про-
стих речень, їхньої елементарності / неелементарності, синтаксичних
зв’язків і семантико-синтаксичних відношень, функціональних типів
синтаксичних одиниць, взаємозв’язків речення-висловлення й тексту
[24: 7].
Останнім часом спостерігаємо тенденцію до залучення різних ме-
тодів, прийомів і підходів до аналізу категорійної структури речен-
ня. Оскільки „загальний рух синтаксичної думки йшов від логічної до
психологічної, потім до формально-граматичної концепцій, від яких
У статті з’ясовано лінгвістичний статус категорії предикації в науковій парадигмі.
Розглянуто різні методи, підходи до аналізу категорійної структури речення. Зробле-
но висновок про те, що логічний суб’єкт / предикат, психологічний суб’єкт / предикат,
дане / нове становлять те саме явище, розглянуте в різних ракурсах. Поєднання декіль-
кох аспектів у вивченні предикації дає змогу теоретично і практично осмислити такі
актуальні проблеми сучасного мовознавства, як питання про класифікацію простих ре-
чень, синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень, взаємозв’язків речення
і тексту.
Ключові слова: теорія, категорія, мова, мовлення, предикація, предикативність.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 162
Кульбабська О.В.
звернув до категорій комунікативних, семантичних та прагматичних"
[40: 450], то це не могло не позначитися і на потрактуванні поняття
предикації, „незважаючи на те, що воно поки важко розпізнається в
численних визначеннях, які трапляються в лінгвістичній літературі"
[16: 27]. Спробуємо проаналізувати найсуттєвіші з них.
Предикація як складник мовленнєво-мисленнєвих процесів
У цьому аспекті предикацію розуміють як будь-який мисленнє-
вий акт, тобто зміну структури свідомості, що здійснюється під впли-
вом сприйнятих знаків. Так, Г. Мельников пропонує назвати повідо-
мленням таку послідовність мовних знаків, що викликає хоча б одну
предикацію [23: 119], а власне предикацію трактує як процес змін,
який забезпечує формування нового, вихідного знання у свідомості
слухача і який стосується не тільки породження висловлення, його
структури, але й розшифрування повідомлення адресатом; вихідного
знання, що актуалізується у свідомості одержувача інформації в ко-
мунікативному акті [Там само: 120]. Подібну позицію щодо ролі пре-
дикації в побудові граматичного речення обстоює також А. Лосєв: „...
без цієї предикації в мові взагалі нічого не обходиться, оскільки мов-
ний знак завжди є актом людської свідомості й мислення, а свідомість
і мислення за своєю суттю не можуть обходитися без процесів преди-
кації" [21: 403].
Учені розмежовують логічну та граматичну предикації, вказуючи
на їх суттєві ознаки: акт логічної предикації, тобто судження, полягає
в ствердженні або запереченні чогось [34: 223]; граматична предика-
ція „має не тільки різний ступінь предикативності, але й багато різно-
видів залежно від різних рівнів мови", „може як завгодно комбінувати
члени граматичного речення, абсолютно вільно й у будь-яких поєд-
наннях" [21: 405]. „За співвіднесеності речення з логічним суджен-
ням, у якому щось або стверджується, або заперечується, предикація
має свій вияв у характеристиці логічним предикатом змісту логічного
суб’єкта. Зовнішньою граматичною формою вираження предикації є
відношення між підметом, який вказує на предмет думки (співвідно-
ситься з суб’єктом), і присудком, який виражає ознаку суб’єкта (спів-
відноситься з предикатом)" [35: 325].
Предикація, на думку Н.Арутюнової, — це логіко-синтаксичні
відношення, що виникають у реченні як різновид характеристики:
суб’єкт слугує знаковим еквівалентом предмета дійсності, а предикат
не має референції до предмета, він — його означене — є субститутом
абстрактного поняття, тобто має стосунок тільки до свого означувано-
го. Суб’єкт належить світу, а предикат — мисленню про світ [2: 18 —
19, 378]. Причому одне і те ж слово може виступати то у функції виді-
лення (іменування) предмета, то у функції характеристики (останню
інколи називають предикацією) [15: 25]. Таким чином, предикаційний
аспект відтворює динаміку руху думки-мовлення. Структура думки,
що на ній ґрунтується речення, спричинює синтаксичне членування
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 1 63
Сучаснi iнтерпретацiї категорiї предикацiї в мовознавствi
конструктивного ядра на дві частини (групи) і „нове їх сполучення,
яке в цей момент фіксує свідомість" [7: 52]. Тому речення як оболонка
думки має складатись як мінімум з двох елементів: суб’єкта, безпосе-
редньо співвідносного з предикатом думки, і предиката, що виражає
властивість, відношення, дію, пов’язану з суб’єктом, стверджуючи або
заперечуючи його. Цей зв’язок, встановлюваний свідомістю і вираже-
ний у реченні, на думку В.Гака, і є предикацією [7: 52]. Попри те, оби-
два компоненти думки, слушно зауважує К.Шульжук, не завжди ви-
ражені вербально і сама думка не завжди достатньо чітко членується
на два компоненти [див. 38: 47 — 48].
У сучасній лінгвістиці на ґрунті інформативної теорії витвори-
лося узагальнене значення предикації як результату коґнітивної ді-
яльності. За визначенням Г. Манаєнка, „власне предикація — це пере-
творення багатомірної, проте не організованої структури пропозиції
в лінійну; мовленнєво-мисленнєвий акт виділення індивідуального
концепту як предмета думки і предикатного концепту як його прояву,
а також встановлення (виявлення) як самого зв’язку між ними, так і
його вектора" [22: 64]. Ідеться передусім про співвідношення понять
інформація, пропозиція та предикація: „Репрезентація пропозиції як
предиката і суголосних йому актантів не відповідає розумінню преди-
кації як акту поєднання двох предметів думки, навіть виражених цим
предикатом і будь-яким його актантом, оскільки "семантичний інварі-
ант", по суті, відповідає номінативному аспекту речення (висловлен-
ня), протилежному за функцією предикації в мові. Отже, неможливо
прийняти репрезентацію предикації як акту створення пропозиції, бо
це акти, різні за функціональною природою. /.../ Предикація — це акт
когнітивної діяльності мовця (установлення логічного відношення);
одиниця інформації" [Там само: 61, 65].
В. Курдюмов у дисертаційній праці „Предикація і природа кому-
нікації" (1999) обґрунтовує предикацію як динамічну основу мовлен-
нєвої діяльності й мовних процесів та інтерпретує її як засіб сприй-
няття й осягнення дійсності за допомогою мовних структур у межах
системної парадигми ,,предикація — динамічна багатовимірна струк-
тура мови — онтологічна (= екзистенційна) сутність („природа") ко-
мунікації" [??].
Учені пропонують трактувати предикацію як особливий акт по-
родження речення: „Предикативна структура (речення), на противагу
непредикативним структурам (напр. іменній фразі), — це „інструкція"
для додавання певної порції нового матеріалу структурі, що являє
собою „існуюче знання" слухача й, відповідно, потрібного для поро-
дження цієї структури" [39: 148].
Отже, предикація у фокусі уваги когнітивної лінгвістики пред-
ставлена як процес (засіб) організації, опрацювання і передачі ін-
формації про довкілля, як скарбниця знань про світ, як структурова-
на значуща категорія, що уможливлює опрацювання нових вражень і
збереження інформації про минуле.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 164
Кульбабська О.В.
Предикація як психологічний процес утворення речення
Увага дослідників цього напряму зосереджена головно на розгляді
„психологічного типу" організації висловлення, що бере свій початок
із фундаментальних праць О. Потебні про психологічний процес тво-
рення речення (1976; 1958 — 1985) та концепції мовомислення Л. Ви-
готського (1934). Акт аперцепції у трактуванні О.Потебні, на наш по-
гляд, співвідноситься з „особливим рухом думки, відомим під назвою
„предикування" („присудковості")" (Д. Овсянико-Куликовський), із
„психологічною комунікацією" (О. Шахматов), з ідеєю „імпліцитних
предикативностей" (С. Бернштейн), із „пропозицією" (С. Кацнельсон),
„з механізмом глибинної предикації", за посередництва якого встанов-
люється сам факт зв’язку одного психологічного компонента з іншим
(О. Залевська).
Останнім часом мовознавці активно досліджують предикативність
ранніх дитячих однослівних висловлень (А. Шахнарович, Т. Наумова та
ін.). У цьому аспекті вчені виділяють три типи предикації: 1) ,,предика-
ція ствердження", коли дитина пізнає відношення між предметами й
діями; 2) „предикація дії", коли дитина має оволодіти назвою предмета,
потім дією (перцептивно) і, нарешті, пов’язує одне з іншим; 3) „преди-
кація атрибуції", що означає розуміння відмінностей між об’єктом і
якостями, ознаками предметів [37: 40 — 41]. Отже, компоненти думки
(психологічного судження) відрізняються одні від інших не за їх роллю
у структурі думки як у пізнавальному акті, а лише за часом появи у сві-
домості мовця. При цьому психологічний присудок є найважливішим
елементом, метою повідомлення, що „встановлює відмінність між пси-
хологічним підметом і психологічним присудком за тими ж ознаками,
що й між логічним суб’єктом і предикатом, а саме за їх роллю у струк-
турі думки як пізнавальному акті" [26: 23 — 24]. Заслуговує на увагу
витлумачення предикації, що спирається на ідею „синтаксичних рів-
нів", або „планів повідомлення", висловлену М. Каранською. Враховую-
чи взаємозв’язок глибинних історичних процесів у синтаксисі з етапа-
ми розвитку мислення, дослідниця виділяє чотири зрізи синтаксичних
рівнів: вигуково-вказівний — думку виражено вигуковим словом у діа-
логах (у сучасних граматиках їх трактують як „слова-речення" або „ек-
віваленти речення". — О.К.); номінативний — думку виражено номіна-
тивним реченням, що фіксує предмет, явище, які перебувають у полі
сприймання, мислення чи уявлення мовця; дієприкметниковий — дум-
ку зреалізовано у стосунку до процесуального стану предмета; дієслів-
ний (активний) план повідомлення репрезентує думку про діяльність
предмета [14]. Перехід від старого знання до нового О. Залевська нази-
ває актуальною предикацією, основою для якої є позачасовий зв’язок
предметів та ознак. Це зафіксоване в пам’яті знання про те, яким
об’єктам відповідають певні ознаки, що належать тим чи іншим об’єктам
[13]. На нашу думку, встановлення зв’язку на зразок „нове — дане" мож-
на назвати „темарематизацією", що дає підстави аналізувати предика-
цію із функціональної позиції.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 1 65
Сучаснi iнтерпретацiї категорiї предикацiї в мовознавствi
Предикація як акт членування висловлення на комунікативно
значущі елементи
Учені мають рацію, зазначаючи, що логічний аспект аналізу ре-
чення часто розчиняється в конструктивному та комунікативному
аспектах, В. Бабайцева, Л. Максимов (1981). Логічний суб’єкт зазви-
чай ототожнюють із темою, даним, „відомою" інформацією, основою
висловлення, а логічний предикат — відповідно з ремою, новою ін-
формацією, предикованою частиною. „Як синхронічний, так і діахро-
нічний опис тих чи цих мовних (категорійних) елементів, а також їх-
ніх зв’язків та стосунків у рамцях словоформи чи речення, –зауважує
А. Даниленко, — має ґрунтуватися не так на властиво морфологічних
або синтаксичних засадах (бо наперед годі визначити напевне, чи ми
маємо до діла зі словом як одним зі способів сполучення морфем, чи
з реченням як одним із виявів повідомлення), як на комунікативних
основах „руху думки", або предикування нового знання у співрозмов-
ника" [11: 59]. Так, І. Распопов пов’язував актуальне членування з ви-
раженням цілеспрямованості повідомлення, із завершенням акту
предикації та формуванням речення як комунікативної одиниці [28:
44]. Саме актуальне членування є „тією базою, на якій здійснюється
предикування: зміст речення має стосунок до дійсності через відно-
шення одного до другого компонентів актуального членування".
Предикування, за його словами, „становить собою двобічний акт у
разі поділу висловлення на певні комунікативно значущі елементи
(що й виражено в актуальному членуванні речення) та одночасно у
встановленні зв’язку між ними, у поєднанні цих елементів у єдине
ціле (причому цей зв’язок кваліфікуємо в модальному плані: як ре-
альний, можливий, бажаний і т.ін., а також у плані часовому: як здій-
снювальний у теперішньому, майбутньому чи минулому)" [Зазн.пр.:
35 — 36]. М. Всеволодова також стверджує, що „вибір пари „предико-
ване" — „предикувальне", створення свого роду опозиції „носій озна-
ки": „ознака" або „ознака": „її носій" /.../ має стосунок до комуніка-
тивного аспекту висловлення" [6: 85]. Цю опозицію формує інтонація,
співвідносна не стільки з граматичними значеннями, скільки зі смис-
ловими зв’язками означуваного й означеного, з комунікативною пер-
спективою висловлення (О. Бельський).
Накладання комунікативного членування на логічне та їх взаємо-
дію в рамках одного висловлення можна пояснити об’єктивними фак-
торами. Мовець (суб’єкт думки) виділяє в предметі чи явищі певну
ознаку, відношення, формує думку за логічною формулою S є Р, інак-
ше кажучи, S — це „тематична предметність", а Р — „предикація" [1:
78], і коли мовець повідомляє її слухачеві, то новим, у його розумінні,
для слухача буде саме виділена ознака. Причому цю ознаку в мовлен-
ні, вважають дослідники, супроводжують певні об’єктивно-модальні
та часові характеристики (предикативні ознаки). Можна говорити про
предикацію та референцію з позиції міжособистісної діяльності,
оскільки мовець обирає та характеризує об’єкти референції з огляду
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 166
Кульбабська О.В.
на індивідуальні цілі міжособистісної взаємодії та власних уявлень
про партнера комунікації. За спостереженнями В. Сергеєвої, та сама
денотативна ситуація, представлена в реченні Хлопчик читає книгу, в
актуальних висловленнях може бути відображенням різних предика-
цій — реальної (актуальної) та можливої (потенційної): Читачем кни-
ги є хлопчик; Те, що читає хлопчик, є книгою; Те, що робить хлопчик, є
читанням (книги) [30: 36]. Учені доводять, що „складне переплетення
процесів предикації, актуалізації, предикативізації, їх накладання,
синкретичне вираження тими самими лексико-граматичними засо-
бами не утруднює мовленнєво-мисленнєвого процесу" [Там само: 33],
а слугує для реалізації принципу економії (А. Загнітко, В. Карпалюк,
З. Олійник та ін.). Отже, прибічники комунікативного напряму ви-
значають предикацію як репрезентант речення-висловлення; у типо-
вих випадках, за їх спостереженнями, предикація збігається з катего-
рією актуального членування: фокус теми — предикований, а фокус
реми — предикувальний компоненти.
Предикація як формальна основа речення
У формально-граматичному плані предикацію кваліфікують із
послідовним опертям на не менш вагомі синтаксичні поняття: 1) на
присудковість: визнання предикації як функції дієслівного комплексу,
тобто фактично предикація ототожнена з присудковістю (О. Мельни-
чук, Г. Удовиченко та ін.); 2) на предикативність як головну граматич-
ну ознаку простого речення загалом.
За другого підходу вчені розуміють предикацію винятково як: від-
ношення між елементами двоскладного речення, частіше між під метом і
дієсловом-присудком, фактично ототожнюючи категорії предикатив-
ності й предикації (Л. Булаховський; Р. Будагов; О. Руднєв; В. Ад моні;
А. Грищенко; Г. Золотова; О. Бондарко; Л. Шутова; О. Зайцева та ін.)
або властивість речення загалом, незалежно від наявності в його складі
дієслова (РГ — 1954).
Формальний підхід (іноді з незначними модифікаціями) за-
лишається надто тривким, що засвідчують академічні граматики
слов’янських мов і підручникова література для вишів, у яких визна-
чення речення ґрунтується на морфологічних категоріях дієслова, і
тим самим дієслово і присудок ототожнюються.
Помітне місце в теоретичному осмисленні предикації посіли пра-
ці чеських мовознавців, яких об’єднало намагання дослідити систем-
ні універсали, властиві слов’янському реченню загалом. „Встановити
структурні (тобто закріплені в системі) типи речення і потім співмір-
но їх порівнювати означає врахувати насамперед те, як сконструйо-
вано предикаційне ядро речення. Предикаційне (або граматичне)
ядро визначає характер головних членів речення. Питому вагу при
цьому завжди має предикат, оскільки він міститься в усіх структур-
них типах речення" [25: 182]. Інші вчені зазначають, що предикація
зазвичай буває основою речення, якщо „формальне ядро є /.../ семан-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 1 67
Сучаснi iнтерпретацiї категорiї предикацiї в мовознавствi
тично двочленним, /.../ предикація — це загальне відношення між
обома складниками формального ядра" [27: 225]. Предикативну озна-
ку при писують субстанції в певному часовому й модальному плані, а
також у стосунку до особи (В. Матезіус, В. Граб’є, Ф. Копечний,
Фр. Травнічек та ін.).
У розвитку теоретичних засад розуміння специфіки синтаксич-
них категорій суттєву роль відіграли спостереження й узагальнення,
висловлені прибічниками структурного напряму в мовознавстві. Ра-
зом з цим широко розгорнене вивчення синтаксичної системи показа-
ло відсутність єдиного погляду на низку принципових питань дослі-
джуваної проблеми. Відомо, що В.Виноградов вбачав значення і роль
загальної категорії предикативності у стосунку змісту речення до дій-
сності [4: 17], натомість О. Смирницький у такому ж значенні вживає
термін предикація, визначаючи її як „віднесення висловлення до дій-
сності", точніше „віднесення певного змісту висловлення до дійсності
в абстракції від цього змісту" [31: 102, 107].
Предикативність як вираження предикації — „стосунку змісту
висловлення (речення) до дійсності — повідомлення про дійсність" —
розуміє О. Ахманова (1955).
Деякі вчені вважають, що традиційне визначення предикативнос-
ті збігається з визначенням модальності. Зокрема, Є. Галкіна-Федорук
трактує предикативність як „модальне ствердження або заперечення
зв’язку ознак підмета, позначених у присудку різними засобами. І
влучніше ці відношення назвати присудковими, а ствердження чи за-
перечення позначених ознак підмета називати присудковістю. Преди-
кативністю ж необхідно називати стверджувальний чи заперечний
зв’язок логічного предиката з логічним суб’єктом" [8: 35 — 36]. На
нашу думку, авторка не зовсім чітко розмежовує логічний зв’язок між
поняттями й уявленнями та граматичний зв’язок між членами речен-
ня. Спробу такого розмежування зробив О. Савченко, запропонував-
ши розрізняти предикативність граматичну й логічну. Віднесеність
змісту речення до дійсності, стверджує вчений, є властивістю не само-
го речення як синтаксичної одиниці, а вираженої в ньому думки, отже,
це є логічна предикативність. Граматична предикативність мусить
бути зв’язана з граматичними засобами вираження: вона полягає в
предикативному сполученні двох головних членів [29: 7]. На необхід-
ності розмежування логічної та граматичної категорій предикативнос-
ті наголошує також Н. Сазонова (1969).
Предикація як семантична сутність
Починаючи з 70–80-х років XX ст., предикативність послідовно
поєднують із морфологічним вираженням, а предикацію розглядають
із урахуванням значеннєвих параметрів у структурно-семантичному
аспекті.
Необхідність застосування формально-змістового критерію до
вивчення предикації обґрунтовує, зокрема, Г. Колшанський, „...а саме
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 168
Кульбабська О.В.
як співвідношення понятійного одиничного та загального характеру
(у широкому розумінні — включення суб’єкта до класу предиката з
усіма можливими варіаціями аж до рівності за обсягом суб’єкта і
предиката — в логічному плані) і як найрізноманітнішу форму
зв’язку групи слів, тобто членів речення (порядок слів, узгодження,
інтонація, присудкові показники тощо) в мовному плані" [16: 28]. Із
цього випливає, що людська думка не хаотичне зчеплення окремих
кілець, фрагментів у певній послідовності, а структурно-організоване
ідеальне утворення, яке відбиває закономірності існування світу. Ко-
мунікація ж — не звичайне суположення одиниць, наприклад слів, а
граматично й семантично упорядкована, організована структура, що
передає внутрішньо упорядкований спосіб існування речей, предме-
тів, їх властивостей і відношень [Там само]. П.Лекант визначає пре-
дикацію як „приписування ознаки предмету висловлення за посеред-
ництва двох сполучних компонентів речення" [20: 8]. Відношення
ознаки до предмета у мовленнєвому акті встановлює сам мовець:
„Предикації властивий ефект безпосередності, унаочнення, тобто ви-
раження зазначеного поєднання понять відбувається у процесі спіл-
кування — „на очах" у мовця і співбесідника [19: 71]. Предикацію як
об’єднання двох понять суб’єктно-предикатним зв’язком, синтагма-
тичними відношеннями „означуване-означене" вивчають О. Камині-
на, О. Сиротиніна, А. Прияткіна, О. Бліндус та ін. Оскільки суб’єктом
мисленнєвої діяльності є людина, то „акт предикації та двочленна
суб’єктно-предикатна структура думки /.../ належить до суб’єк-
тивного ряду" [32: 51]. У предикації, яка „конструює речення як особ-
ливий лінгвістичний феномен", співвідношення власне семантичних
і прагматичних компонентів, стверджують учені, набуває такого ви-
гляду: Сит+Я, де Сит — денотативно-референтна співвіднесеність, а
Я — прагматичні компоненти, що характеризують стосунок ситуації
до мовця [33: 106 — 107].
Відзначимо, що деякі мовознавці ототожнюють предикацію з про-
позицією, глибинною структурою (Ю. Степанов, Л. Невідомська) або
розглядають її як акт творення пропозиції, тобто поєднання S (аргу-
мента) і Р (предиката) (У. Чейф). Ще одна істотна відмінність витлу-
мачення предикації полягає в тому, що, на думку граматистів, речення
не включаються в текст, а вичленовуються з нього; акти предикації
лише дають змогу лінійно розгорнути семантичний зміст тексту, кван-
туючи його на послідовні порції інформації (І. Сусов, В. Єрхов).
В.Красних, послуговуючись засадами мотиваційно-цільового аналізу,
розглядає текст як ієрархію різнопланових смислових блоків — пре-
дикації, тобто семантико-смислових зв’язків, суттєвих з погляду реа-
лізації основного задуму [18: 118]. Сутність цієї ідеї полягає в наступ-
ному: якщо речення репрезентує пропозицію, то семантична структура
тексту постає своєрідною множиною пропозицій р1; р2; ...рп. За поверх-
невої маніфестації такої множини текст являє собою сукупність про-
позитивних номінацій, поєднаних на семантичному ґрунті. Проте,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 1 69
Сучаснi iнтерпретацiї категорiї предикацiї в мовознавствi
яким чином вона буде представлена в поверхневій структурі, цілком
залежить від волі автора.
Отже, говорити про головні ознаки речення можна за умови чіт-
кого розмежування й уточнення трьох понять: предикація, предика-
тивність і присудковість. П. Коструба пропонує це зробити, беручи до
уваги словотворчу будову термінів, а також традицію їх уживання. За
міркуванням мовознавця, назва предикація — це "віддієслівний імен-
ник абстрактного значення, що означає акт нашої мислі, яким ми пев-
ному предметові приписуємо якусь наявну ознаку (або її відсутність)
відносно якогось часу, хоч би й необмеженого, або стверджуємо, що
якийсь процес відбувається, якийсь стан триває у певному часі.
Термін предикативність має дуже прозору словотворчу будо-
ву: прикметникова основа і суфікс -ість указують на те, що це назва
опредмеченої ознаки. /.../Як ознака певної форми слова, наприклад,
особової форми дієслова, предикативність — це здатність виражати
предикацію. /.../Присудковість — це ознака таких комунікативних
одиниць мови, у яких предикація виражається за допомогою присуд-
ка" [17: 8].
Найприйнятнішим у нашому дослідженні є синтаксична концеп-
ція І. Вихованця: синтаксичні категорії предикативності, предикації
та предикатності неоднорідні за своєю природою і стосуються різ-
них внутрішньоаспектних відмінностей [5: 31]. Учений переконливо
розв’язав питання про співвідношення граматичного та актуального
(смислового) членування речення. На думку І. Вихованця, закріплену
в сучасному мовознавстві комунікативну категорію предикативності
як комплексну категорію, що складається з категорій часу, модальнос-
ті й особи, потрібно перейменувати, замінивши це поняття терміном
„надкатегорія реченнєвої актуалізації" та доповнивши останню ще
одним складником — категорією актуального членування [Там само:
27]. У такому розумінні речення-висловлення в тексті — це триядерна
структура, комунікативне ядро якої оформлене надкатегорією актуа-
лізації; формально-синтаксичне ядро — категорією предикативності,
що вказує на взаємозв’язок (взаємозалежність) підмета і присудка у
простому двоскладному реченні; семантико-синтаксичне ядро — ка-
тегорією предикації, що стосується суб’єктно-предикатних відношень
[Там само: 29]. Як вважає А. Загнітко, „предикативність — це грама-
тичне втілення предикації" [12: 3], є й протилежні погляди (див. праці
Ю. Єщенко, В. Ніколаєвої, О. Жаборюк).
Предикація в аспекті синтаксичної номінації
Незаперечним є і той факт, що в тому самому реченні поєднано
декілька змістових і формальних структур. На думку А. Загнітка, це:
1) „пропозитивна (предикатно-аргументна); 2) предикативна (су-
б’єктно-предикатна); 3) актуалізаційна (рематематична); 4) інтенцій-
на (комунікативно-прагматична, мовленнєвоактова)” структури ре-
чення [12: 3]. У цьому аспекті цікавим є витлумачення предикації, яке
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 170
Кульбабська О.В.
спирається на ідею двопланового модусу існування мови: мова як сис-
тема узагальнених, потенційних знаків і моделей їх сполучуваності і
мовлення як реальна форма маніфестації мови, конкретна реалізація
цієї системи (Ф. де Сосюр), мова як комплекс категорій, що існують іn
роtentia, й мова як безперервно повторюваний процес (І. Бодуен де
Куртене). Суть цієї ідеї полягає в тому, щоб розрізняти предикацію в
мові та предикацію в мовленні, відношення між якими є аналогічни-
ми до відношень інших мовних явищ і одиниць у системі мови й мов-
лення.
Предикація в системі мови, що містить лише моделі для втілення
конкретного предикаційного акту, — це „предикація взагалі", тобто по-
тенційне відношення між носієм предикативної ознаки і предикатив-
ною ознакою. Предикативне відношення в реченні характеризується з
огляду на можливості виразити значення істинності / неістинності (з
урахуванням суспільної свідомості, „узагальненого мовця").
У мовленні предикаційний акт — це окремий мінімальний мис-
леннєвий акт, у якому конкретному носієві предикативної ознаки при-
писується предикативна ознака, — стверджує В. Іванова в дисертацій-
ному дослідженні „Речення, висловлення: системно-функціональний
аспект” (2001). Саме тому предикація у висловленні спричинена по-
глядом мовця в межах певного дискурсу і пов’язана з повідомленням
слухачеві стверджуваної мовцем характеризації предикованого пре-
дикувальним.
„Унаслідок цієї своєї властивості мова становить своєрідну сис-
тему віртуальних знаків, що реалізується та відтворюється в мовлен-
ні, достатньо жорстку, щоб забезпечити спілкування і взаєморозумін-
ня між членами мовної спільноти, і достатньо гнучку, щоб виражати
багатоманітність думок, інтонацій, почуттів користувачів мови” [36:
36]. Отже, мова людини — це семіотична система з подвійною струк-
турацією її одиниць (у системі засобів і в мовленні), з дворазовим їх
означуванням: 1) як два види знаків: номінативні та предикативні;
знаки-найменування і знаки-повідомлення (Т. Булигіна); часткові й
повні знаки (В. Гак); знаки й семи [Prieto, 1964; Buyssens, 1967]; 2) як
два види семіологічних значущостей — значення і смислу (Frege, 1977);
номінативна й синтагматична цінність знака (Г. Уфімцева); 3) як два
принципи означування системних засобів — семіологічний і семантич-
ний (Е. Бенвеніст).
Типовими репрезентантами номінативних знаків є повнозначні
слова і словосполучення, що виражають узагальнене поняття про ба-
гатоманітність світу речей та ідей, тобто мають значення (О. Кубряко-
ва, Т. Туліна, В. Телія та ін.); предикативні знаки — це насамперед ви-
словлення і повідомлення, співвідносні з конкретними ситуаціями
матеріального й духовного світу людини (виражають смисл) (Н. Ару-
тюнова, В. Гак, К. Городенська, Н. Гуйванюк та ін.). Отже, семіотичний
спосіб означування діє в номінативній сфері; семантичний — у сфері
предикації: „семіотичне (знак) має пізнаватися, семантичне (мовлен-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 1 71
Сучаснi iнтерпретацiї категорiї предикацiї в мовознавствi
ня) має бути зрозумілим” [3: 88]. Елементарними семіологічними
функціями мови вважають номінацію, предикацію, локацію (Ю. Сте-
панов, Д. Едельман, Н. Гуйванюк, М. Мірченко та ін.). Так з’явилося
вчення про „пропозитивну номінацію”, властиву реченню загалом чи
окремим його компонентам — т. зв. „пропозитивним знакам”. Н. Гуйва-
нюк, пишучи про номінати, різні за структурою та семантикою, які за-
безпечують потреби мовців не лише в плані відображення дійсності,
позначення різних фактів і ситуацій, але й у плані кореферентності
(вибору), вважає питання співвідношення номінації та предикації од-
нією з центральних проблем сучасної синтаксичної теорії [10: 175].
Спроба підійти до поняття предикації з погляду знакової теорії мови
цікава й перспективна.
Отже, поняття логічного суб’єкта / предиката, психологічного су-
б’єк та / предиката, даного / нового становлять те саме явище, розгля-
дуване у різних аспектах: логічний суб’єкт / предикат — з позиції
суб’єкта думки; дане / нове — з погляду суб’єкта мовлення з огляду на
слухача; а психологічний суб’єкт / предикат — під кутом зору слухача,
суб’єкта сприйняття інформації. Труднощі гносеологічного розмежу-
вання цих понять спричинені тим, що ті самі лексико-граматичні за-
соби слугують для маркування різних явищ. Спостерігаємо поліфунк-
ціональність цих маркерів, синкретизм форм, суміщення в одному
елементі декількох різнорідних граматичних явищ. Для речення мова
встановлює лише регулярні схеми, віддаючи їх індивідуальне оформ-
лення на волю мовця. Пошуки й опис механізму предикації, виявів
відкритих і прихованих способів фіксації думки в мові на рівні речен-
ня збагачують сучасне вчення про речення-висловлення, спрямоване
на розкриття національної специфіки оформлення думки в різних ти-
пах граматичної організації.
1. Андрієвська О.О. Смислові чинники порядку слів у реченні // Філологічний збір-
ник Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка. — К., 1952. — № 4. —
С. 77 — 83.
2. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл: логико-семантические проблемы. — М.,
1976. — 383 с.
3. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Пер. с фр.; под ред. Ю.С.Степанова. — М., 1974. —
447 с.
4. Виноградов В.В. Некоторые задачи изучения синтаксиса простого предложения (На
материале русского языка) // Вопросы языкознания. — 1954. — № 1. — С. 3 — 29.
5. Вихованець І.Р. Навколо проблем предикативності, предикації і предикатності //
Українська мова. — 2002. — №1. — С. 25 — 31.
6. Всеволодова М.В. Синтаксемы и строевые категории предложения в рамках
функционально-коммуникативного синтаксиса (к вопросу о предикативности,
предикации и членах предложения) // Вестник Московского университета. — Сер.
9: Филология. — 2000. — № 1. — С. 75 — 95.
7. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка: Синтаксис. — М., 1986. —
220 с.
8. Галкина-Федорук Е.М. Безличные предложения в современном русском языке. — М.,
1958. –189 с.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 172
Кульбабська О.В.
9. Городенсъка К.Г. Деривація синтаксичних одиниць / Ін-т мовознавства; Відп. ред.
І.Р.Вихованець. — К., 1991. — 192 с.
10. Гуйванюк Н. Номінативна деривація і кореферентність синтаксичних одиниць //
Науковий вісник Чернівецького університету. — Вип. 276 —277: Слов’янська філо-
логія. — Зб. наук пр.: До 130-річчя заснування Чернівецького ун-ту. — Чернівці,
2006. — С. 174 — 179.
11. Даниленко А.І. Предикати, відмінки і діатези в українській мові: історичний і типоло-
гічний аспекти. — Харків, 2003. — 512 с
12. Загнітко А.П. Прагматичний аспект речення і прагматичний рівень висловлення
// Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії: 3б. наук. пр. Рів-
ненського держ. гуманітарного ун-ту. — Вип. 13. — Рівне, 2005. — С. 3–7.
13. Залевская А.А. Специфика единиц и механизмов индивидуального лексикона // Пси-
холингвистические исследования значения слова и понимание текста. — Калинин,
1988. — С. 5 — 14.
14. Карансъка М.У. Синтаксичні рівні, парадигми і моделі речень з погляду взаємовід-
ношень // Вісник Київського університету. Сер. філології. — №13. — К., 1972. —
С. 78 –90.
15. Кацнельсон С.Д. Содержание слова, значение и обозначение. — М.; Л., 1965. — 110 с.
16. Колшанский Г.В. Некоторые вопросы семантики языка в гносеологическом аспек-
те // Принципы и методы семантических исследований / Отв. ред. чл.-корр. АН
СССР В.Н.Ярцева. — М., 1976. — С. 5 — 31.
17. Коструба П.П. Поняття предикативності і проблема класифікації комунікативних
одиниць мови // Проблеми синтаксису: Праці міжвузів. наук. конф. з питань син-
таксису (Львів, 25 — 28 січня 1962 р.). — Львів, 1963. — С. 3 — 9.
18. Красных В.В. "Свой среди чужих": Миф или реальность? — М., 2003. — 375 с.
19. Лекант П.А. Виды предикаций и структура простого предложения // Лингвистичес-
кий сборник.– М., 1975. — Вып. 4. — С. 70 — 80.
20. Лекант П.А. Предикативная структура предложения // Средства выражения
предикативных значений предложения. — М., 1983. — С. 3 — 11.
21. Лосев А.Ф. Специфика языкового знака в связи с пониманием языка как непосред-
ственной действительности мысли // Известия АН СССР. — Сер. лит. и яз. — 1976. —
Т. 35. — № 5. — С. 395 — 407.
22. Манаенко Т.Н. Предикация, предикативность и пропозиция в аспекте "информаци-
онного" осложнения предложения // Научные доклады высшей школы: Филологи-
ческие науки. — 2004. — № 2. — С. 59 — 68.
23. Мельников Г.П. Сущность предикации и способы её языкового выражения //
Инвариантне синтаксические значения и структура предложения. — М., 1969. —
С. 116 — 125.
24. Мірченко М.В. Структура синтаксичних категорій: Монографія. — Вид. 2-ге, пере-
робл. — Луцьк, 2004. — 393 с.
25. Мразек Р. Типология славянского простого предложения // Языкознание в Чехосло-
вакии 1956 — 1974. — М., 1978. — С. 181 — 188.
26. Панфилов В.В. Грамматика и логика. — М.; Л., 1963. — 79 с.
27. Попела Я. К вопросу о предикации в современном русском и чешском языке //
Языкознание в Чехословакии 1956 — 1974. — М., 1978. — С. 216 –231.
28. Распопов И.П. Актуальное членение предложения. — Уфа, 1961. — 163 с.
29. Савченко О. Предикативне сполучення слів // Проблеми синтаксису: Праці міжву-
зів. наук. конф. з питань синтаксису (Львів, 25 — 28 січня 1962 р.). — Львів, 1962. —
С. 3 — 8.
30. Сергеева В.И. Лингвистическая сущность предикации // Прагматика и семантика
языковых единиц. — Калинин, 1984. — С. 30 — 36.
31. Смирницкий А.И. Синтаксис английского языка. — М., 1957. — 286 с.
32. Сусов И.П. Семантическая структура предложения. — Тула, 1973. — 143 с.
33. Сусов И.П. Предложение как лингвосемиотический феномен // Вопросы романо-
германской филологии: Сб. научн. тр. — Вып. 112. — М., 1977. — С. 97 — 108.
34. Сучасна українська мова / За ред. О.Д. Пономарева. — К., 1997. — 400 с.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 1 73
Сучаснi iнтерпретацiї категорiї предикацiї в мовознавствi
35. Сучасна українська мова: Підручник / М.Я. Плющ, С.П. Бевзенко, Н.Я. Грипас та ін.;
За ред. М.Я. Плющ. — 3-тє вид., стереот. — К., 2001. — 430 с.
36. Уфимцева А. А. Семантический аспект языковых знаков // Принципы и методы
семантических исследований / Отв. ред. чл-корр. АН СССР В.Н.Ярцева. — М.,
1976. — С. 31 — 46.
37. Шахнарович А.М. Семантические аспекты онтогенеза синтаксиса // Прагматические
и семантические аспекты синтаксиса: Сб. научн. тр. — Калинин, 1985. — С. 36 — 41.
38. Шулъжук К. Ф. Синтаксис української мови: Підручник. — К., 2004. — 408 с.
39. Ыйм X. К истолкованию понятия предикации в рамках порождающей семантики //
Структурно-математические методы моделирования языка: Сб. науч. тр. — 4.2. — К.,
1970. — С. 148 — 149.
40. Языкознание. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. — 2-е.
изд. — М, 1998. — 685 с.
Olena Kulbabska
MODERN INTERPRETATIONS OF THE CATEGORY OF PREDICATION IN
LINGUISTICS
The linguistic status of the category of predication are found out in the article. Different
methods, approaches for the analyze of structure of sentence are considered in the work.
Some conclusion are made: the logical subject / predicate, the psychological subject /
predicate, known / new are one the same categories, but found out in different aspects.
The connection of some aspects in studying of predication gives opportunities for theo-
retical and practical decision such actual problems in modern linguistics: question about
classification of simple sentence, syntactic connection and semantics-syntactic relation the
connection between sentence and text.
Keywords: theory, category, language, speech, predication, predicativity.
Ãӂ̇ ÏÓÁ‡ø͇
ПРАВИЛЬНО ПЕРЕДАВАЙМО СЛОВ’ЯНСЬКІ ВЛАСНІ НАЗВИ
Сьогодні можна прочитати і почути Коштуніца, Коштуница і Коштуниця, Кустурі-
ца, Кустурица і Кустуриця, Мітровіца, Мітровица, Митровица і Митровиця, Сре-
бреніца, Сребреница і Сребрениця та ін., пор.: Місто Косовська Мітровіца, поді-
лене навпіл на албанську та сербську частини, надовго залишиться одним із
символів протистояння двох народів (Україна молода, 18 лютого 2009); Перше
[звинувачення] стосується злочинів, які були скоєні в Боснії і Герцеговині в 1992
році, друге – бійні в Сребрениці в липні 1995 року… (Україна молода, 18 лютого
2009). У цих прізвищах та власних географічних назвах, належних до
південнослов'янських мов, голосний и(і) треба передавати в українській мові че-
рез и (див.: Український правопис. – К.: Наук, думка, 2007, §104, п. 5, с. 132).
Після ц потрібно писати я, бо в українських прізвищах і топонімах у цій позиції
він м'який, пор.: Маловиця, Блиставиця, Мідяниця, Брусниця та ін.
Отже, в українській мові правильно вживати Воїслав Коштуниця, сербський
митець Емір Кустуриця, місто Косовська Митровиця, трагічні події в Сребре-
ниці.
Катерина Городенська
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-6004 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1682-3540 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T11:49:21Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Iнститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Кульбабська, О. 2010-02-15T10:57:46Z 2010-02-15T10:57:46Z 2009 Сучасні інтерпретації категорії предикації в мовознавстві / О. Кульбабська // Українська мова. — 2009. — № 1. — С. 61-73. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6004 811.161.2’36 У статті з’ясовано лінгвістичний статус категорії предикації в науковій парадигмі. Розглянуто різні методи, підходи до аналізу категорійної структури речення. Зроблено висновок про те, що логічний суб’єкт / предикат, психологічний суб’єкт / предикат, дане / нове становлять те саме явище, розглянуте в різних ракурсах. Поєднання декількох аспектів у вивченні предикації дає змогу теоретично і практично осмислити такі актуальні проблеми сучасного мовознавства, як питання про класифікацію простих речень, синтаксичних зв’язків і семантико-синтаксичних відношень, взаємозв’язків речення і тексту. The linguistic status of the category of predication are found out in the article. Different methods, approaches for the analyze of structure of sentence are considered in the work. Some conclusion are made: the logical subject / predicate, the psychological subject / predicate, known / new are one the same categories, but found out in different aspects. The connection of some aspects in studying of predication gives opportunities for theoretical and practical decision such actual problems in modern linguistics: question about classification of simple sentence, syntactic connection and semantics-syntactic relation the connection between sentence and text. uk Iнститут української мови НАН України Дослідження Сучасні інтерпретації категорії предикації в мовознавстві Modern interpretations of the category of predication in linguistics Article published earlier |
| spellingShingle | Сучасні інтерпретації категорії предикації в мовознавстві Кульбабська, О. Дослідження |
| title | Сучасні інтерпретації категорії предикації в мовознавстві |
| title_alt | Modern interpretations of the category of predication in linguistics |
| title_full | Сучасні інтерпретації категорії предикації в мовознавстві |
| title_fullStr | Сучасні інтерпретації категорії предикації в мовознавстві |
| title_full_unstemmed | Сучасні інтерпретації категорії предикації в мовознавстві |
| title_short | Сучасні інтерпретації категорії предикації в мовознавстві |
| title_sort | сучасні інтерпретації категорії предикації в мовознавстві |
| topic | Дослідження |
| topic_facet | Дослідження |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6004 |
| work_keys_str_mv | AT kulʹbabsʹkao sučasníínterpretacííkategoríípredikacíívmovoznavství AT kulʹbabsʹkao moderninterpretationsofthecategoryofpredicationinlinguistics |