Організація краєзнавчих досліджень у науковому доробку Василя Кравченка (1920–1931 рр.)
У статті проаналізовано теоретичні розробки В. Кравченка щодо організації краєзнавчих осередків різних рівнів, формування краєзнавчої мережі, методики проведення краєзнавчих досліджень. В статье проанализированы теоретические разработки В. Кравченко по организации краеведческих кружков разных уровне...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60071 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Організація краєзнавчих досліджень у науковому доробку Василя Кравченка (1920–1931 рр.) / Ф. Рябчикова // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 87-94. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859607742731255808 |
|---|---|
| author | Рябчикова, Ф. |
| author_facet | Рябчикова, Ф. |
| citation_txt | Організація краєзнавчих досліджень у науковому доробку Василя Кравченка (1920–1931 рр.) / Ф. Рябчикова // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 87-94. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті проаналізовано теоретичні розробки В. Кравченка щодо організації краєзнавчих осередків різних рівнів, формування краєзнавчої мережі, методики проведення краєзнавчих досліджень.
В статье проанализированы теоретические разработки В. Кравченко по организации краеведческих кружков разных уровней, формированию краеведческой сети, методике проведения краеведческих исследований.
The article analyzes the theoretical works of V. Kravchenko devoted to the organization of local history centres, the formation of local history network, methods of regional studies researches.
|
| first_indexed | 2025-11-28T06:45:18Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 2222-5250
87
«Віртуальна реальність», 2009. – С. 25–26.
5. Державний архів Ростовської області,
ф. Р-49, оп. I, спр. 44, арк. 7.
6. Там само, арк. 5, 5 зв.
7. Там само, арк. 1, 3, 3 зв.
8. Державний архів Луганської області,
ф . Р-416, оп. 1, спр. 4, арк. 20 зв.
9. Там само, ф. Р-628, оп. 1, спр. 2, арк. 77.
10. Там само, ф. Р-416, оп. 1, спр. 25, арк. 194–195.
11. Локтюшев С.А. Полевые научно-иссле-
довательские работы Луганского музея // Радян-
ська школа. – Луганське, 1928. – № 10. – С. 92 //
Краєзнавчі записки. Вип. V. Археологічне надбан-
ня С.О. Локтюшева. – Наук. зб. / Автор-упоряд.
І.М. Ключнєва. – Луганськ: вид-во «Шико» ТОВ
«Віртуальна реальність», 2009. – С. 89–96.
Анатолий Климов, Ирина Ключнева
Сергей Александрович Локтюшев – известный исследователь Луганского края
На основе материалов архивных учреждений Киева, Луганска, Москвы, Ростова-на-Дону прослежива-
ется судьба луганского археолога, краеведа, педагога, художника С.А. Локтюшева. Определен его вклад
в развитие археологии и краеведения региона.
Ключевые слова: археолог, археология, краеведение, Луганск, музей.
Anatoliy Klymov, Iryna Klyuchneva
Serhij Loktyushev – a famous explorer of Luhansk region
The article devoted to the course of life of Luhansk archaeologist, specialist in regional history, educator
and painter Serhij Loktyushev, according to data stored in archives of Kyiv, regional, Moscow, Rostov-on-Don.
Loktyushev’s contribution to development of local archaeological and historical science is emphasized.
Key words: archaeologist, archaeology, regional history, Luhansk, museum.
УДК [39 : 069] (477.82) «1920/1931»
Фаїна Рябчикова (м. Луцьк)
ОРГАНІЗАЦІЯ КРАЄЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
У НАУКОВОМУ ДОРОБКУ ВАСИЛЯ КРАВЧЕНКА
(1920–1931 РР.)
У статті проаналізовано теоретичні розробки В. Кравченка щодо організації краєзнавчих осередків
різних рівнів, формування краєзнавчої мережі, методики проведення краєзнавчих досліджень.
Ключові слова: етнографічний відділ, Волинський науково-дослідний музей, Василь Кравченко, програ-
ма, краєзнавчий гурток.
Період 1920-х рр. в українській історії позна-
чився активним розвитком різних галузей сус-
пільного, економічного, національного, культур-
ного життя. Особливо масштабними були зру-
шення на ниві краєзнавства, і не лише через кіль-
кісне зростання краєзнавчих осередків різних
рівнів та профілів, але й у зв’язку із застосуван-
ням нових принципів та методів у їх роботі, пев-
ною інституалізацією краєзнавчого руху, діяль-
ністю талановитих краєзнавців-новаторів.
Значне місце у краєзнавчій сфері 1920-х рр. за-
ймали музейні заклади, які проводили величез-
ну роботу в справі вивчення історії, культури, на-
селення, природи тих регіонів, в яких вони функ-
ціонували. Одним із таких осередків на теренах
Східної Волині був Волинський науково-дослідний
музей (далі – ВНДМ). Завідувач етнографічного
відділу музею Василь Григорович Кравченко поряд
із проведенням польових досліджень, налагоджен-
ням фондової та експозиційної роботи велику увагу
надвав розробці теоретико-методологічних праць у
галузі музейної справи та краєзнавства.
У зв’язку з тісною співпрацею музейних за-
кладів з краєзнавчими інституціями, які активно
розгорнули роботу в Україні з початку 1920-х ро-
ків, В. Кравченко у своїх програмних докумен-
тах: «Краєзнавство в натурі (Методика краєзнав-
чої роботи)» (1927 р.) [20], «Техніка краєзнавчої
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
88
(науково-дослідчої) праці в натурі» (1927 р.) [21],
«Про краєзнавчі гуртки Волинського Товариства
Краєзнавства» (1925 р.) [22], – великої уваги на-
дава методиці організації та діяльності, завдан-
ням краєзнавчих гуртків. Їх наукові пошуки спри-
яли розширенню музейної мережі, ставали важ-
ливим джерелом поповнення музейних зібрань.
У зазначений період краєзнавчі гуртки, що
ставили перед собою завдання всебічного ви-
вчення рідного краю, виникали у всіх адміністра-
тивних одиницях УСРР. Завідувач відділу пропа-
ганди Головполітосвіти УСРР Я. Гайліс так оці-
нив стан краєзнавчого, освітньо-виховного руху
в країні: «Після Жовтневого перевороту скрізь,
де існувала радянська влада, відбувався стихій-
ний зріст політосвітустанов. Виникали вони без
жодного плану й здебільшого без жодного керів-
ництва та регулювання згори, за ініціативою са-
мих мас. Кожне виробниче підприємство, вели-
ке чи маленьке, кожна військова частина, кожна
профспілка чи парторганізація, навіть кожна біль-
ша чи менша радянська установа поспішали від-
крити свій клуб, улаштувати бібліотеку, створити
музей, виставку тощо» [24, 51–52].
Краєзнавчі осередки пореволюційного ча-
су виникали переважно на аматорських засадах.
Ініціаторами їх створення ставали зазвичай сіль-
ські вчителі, які мали відповідний рівень профіль-
ної підготовки, проте були мало обізнані з орга-
нізаційними засадами ведення краєзнавчої робо-
ти. Усе це разом із стрімким зростанням кількос-
ті таких осередків негативно впливало на ефек-
тивність та злагодженість краєзнавчого руху рес-
публіки. Український комітет краєзнавства ВУАН
у 1927 р. зазначав, що «молодість краєзнавчого
руху на Україні взагалі, надто пізні заходи до йо-
го організації й об’єднання в єдинім центрі, а з то-
го – брак певних традицій краєзнавчої роботи на
місцях і певних організаційних тенденцій, – при-
звели до цілковитої розпорошеності роботи і сил
краєзнавчих. Маємо випадки досить густо розки-
даних в одній окрузі краєзнавців, що не знаються
поміж собою, провадять роботу на свій страх, не
знаючи, куди звернутися з її наслідками, де зна-
йти корективи, пораду» [15, 3].
З метою підтримки діяльності різного профі-
лю краєзнавчих осередків, надання їх роботі пев-
ної системності, заохочення ініціативи з їх ство-
рення, у програмних працях В. Кравченко окрес-
лив власне бачення методики проведення науко-
вих досліджень, запису фольклорного матеріа-
лу, функцій та завдань таких гуртків, серед яких
чільне місце відвів створенню музею.
Вчений запропонував мережевий підхід до
формування краєзнавчих гуртків Східної Волині
з урахуванням існуючого адміністративно-
територіального підпорядкування: центр – ра-
йон – школа. Провідним краєзнавчим осередком
регіону мав стати гурток краєзнавства при етно-
відділі ВНДМ, який підпорядковувався у своїй
діяльності округовому музею і зобов’язувався
дотримуватись вказівок та розпоряджень його
ради [22, 1]. Наступною ланкою були визначе-
ні краєзнавчі осередки, що створювалися відпо-
відно у районних центрах. До найнижчого рівня
В. Кравченко відніс гуртки при сільських шко-
лах, заводах, окремих майстернях, підприєм-
ствах, будь-яких громадських установах, військ-
коматах та інших організаціях.
Пріоритетною базою формування краєзнав-
чого гуртка у розробках В. Кравченка виступає
школа. По-перше, завдання шкільного закла-
ду були багато у чому співзвучні завданням, які
ставили перед собою гуртківці. По-друге, в шко-
лі працювали вчителі, з якими пов’язувалися
основні сподівання у краєзнавчій справі та му-
зейному будівництві. По-третє, саме учнів-
ство могло бути легко залученим до краєзнав-
чої роботи. По-четверте, школа розглядалась
В. Кравченком як дієва інституція виховання
майбутніх краєзнавців-аматорів і навіть вчених
фахівців. До того ж краєзнавчий ухил у навчаль-
ному процесі радянських трудшкіл активно під-
тримувався (принаймні ідеологічно) з боку дер-
жави [3, 65]. Він визнавався «невід’ємним ком-
понентом і загальною установкою школи, зміс-
том і технікою педагогічного процесу» [18, 27].
Членами краєзнавчих гуртків могли бути вчи-
телі, студенти вузів, усі бажаючі громадяни не мо-
лодші 16 років. До шкільних гуртків могли залуча-
тися всі бажаючі учні. Для набуття членства пре-
тенденти подавали до бюро особисту заяву. Гурток
вважався організованим, коли до нього вступило
не менше трьох членів. Вступ та вихід з нього були
вільними. Членами осередків могли стати будь-які
особи, які цікавилися краєзнавством.
У програмних положеннях В. Кравченко чітко
визначав, що краєзнавчі гуртки зобов’язані прово-
дити свою діяльність у тісному контакті з партій-
ними, професійними організаціями, школами то-
що. Таким чином, ці осередки мали бути досить
відкритими у своїй діяльності, і могли залучати до-
даткові ресурси для виконання своїх завдань.
Організаційна структура краєзнавчих гуртків
усіх рівнів була однаковою. Вирішення внутріш-
ISSN 2222-5250
89
ніх питань їх діяльності покладалося на загальні
збори членів. Виконавчим органом визначалося
бюро у складі голови гуртка і секретаря, для ра-
йонних осередків і голів секцій, а для шкільних –
керівника-педагога [22, 1–2, 22, 32]. Члени бю-
ро обиралися загальними зборами гуртка на один
рік. На загальних зборах затверджувалися план
і звіти бюро. Загальні збори визнавалися дій-
сними, коли на них прибула третина усіх членів
гуртка. Проте у разі, коли перші збори не відбу-
лися за відсутністю кворуму, то наступні визна-
валися дійсними за будь-якої явки членів.
На бюро покладалися обов’язки: ведення обліку
членів гуртка; прийому до нього бажаючих; видан-
ня членських карток; листування з іншими гурт-
ками, науково-дослідними осередками, окремими
особами; складання звітів про роботу. Бюро пови-
нно було збиратися не менше двох разів на місяць
і вести протоколи своїх засідань. Кожні три міся-
ці цей орган мав подавати звіт про свою діяльність
до етновідділу ВНДМ. Фактично бюро здійсню-
вало керівництво усіма справами осередку. Якщо
формуванням центрального краєзнавчого осеред-
ку опікувався етновідділ, утворення районних кра-
єзнавчих гуртків покладалося здебільшого на сту-
дентську та шкільну молодь, учительство.
У досліджуваний період великого поширення
набув комплексний підхід до проведення краєз-
навчої роботи [4, 58]. На відміну від диференці-
йованого, коли краєзнавство поділялося на окре-
мі наукові галузі: історичне, етнографічне, гео-
графічне, економічне тощо, – комплексний під-
хід передбачав усебічне, міждисциплінарне ви-
вчення рідного краю. Такий принцип у своїх
програмних працях відстоював і В. Кравченко.
Структурно краєзнавчі осередки вчений реко-
мендував поділити на три секції 1) природничо-
географічну; 2) соціально-економічну; 3) етно-
графічну (побутову), кожна з яких повинна була
діяти за чітко розробленим планом. Такий розпо-
діл дозволяв ефективно організувати роботу осе-
редку, якнайширше охопити об’єкт вивчення –
певний регіон, сформувати струнку систему роз-
поділу функціональних обов’язків.
У розробках В. Кравченко запропонував на-
ступний тематичний розподіл секційних дослі-
джень. Члени природничої секції зосереджува-
ли свої зусилля на вивченні ландшафту, ґрунтів,
водних ресурсів, корисних копалин, флори та фа-
уни досліджуваної території.
Роботу соціально-економічної секції пропону-
валося поділити на дві великі групи. Завданням
першої було дослідження історичного розвитку
техніки, форм та знарядь праці місцевого госпо-
дарства. Зокрема, вивченню ловецтва; рибаль-
ства; бджільництва; скотарства; землеробства;
народної техніки – добування вогню, обробки ко-
палин, металу, льону, коноплі, вовни, гутного ви-
робництва; засобів транспортування. Предметом
вивчення другої групи мало стати вивчення ді-
яльності фабрик та заводів, різноманітних куль-
турних, адміністративних, громадських закладів,
як-от: пошта, телеграф, сільрада, суд та ін. Поряд
з цим тут варто було вивчати соціальні рухи та
суспільно-економічні відносини в окремих насе-
лених пунктах. На соціально-економічну секцію
покладалися також завдання обліку історичних
пам’яток регіону, таких, як городища, вали, під-
земні ходи, кургани, печери тощо; запису даних
про історію населених пунктів регіону.
Етнографічна секція була покликана дослі-
джувати народну культуру у найширшому розу-
мінні цього поняття.
Члени гуртка могли проводити досліджен-
ня з вказаних галузей як індивідуально, так і ко-
лективно. Укладач положень про краєзнавчі гурт-
ки вимагав лише, аби ці вивчення відбувалися не
стихійно, а згідно чітко розроблених планів, ан-
кет. Під час загальних зборів секції членам гуртка
необхідно було звітуватися про виконану роботу,
ілюструючи подані матеріали малюнками, карто-
грамами, графіками, іншими додатками.
Головними завданнями районних та шкільних
гуртків вчений вважав: 1) популяризацію краєз-
навчої роботи, 2) організацію експедицій та роз-
відок, 3) набування матеріалів за програмами
Волинського наукового товариства краєзнавства
(гуртка краєзнавства).
Завдання центрального осередку були значно
ширшими. Він мав розповсюджувати наукову лі-
тературу; формувати нові краєзнавчі осередки
при вузах, трудшколах, військових частинах, ске-
ровуючи при цьому їх роботу; організовувати до-
слідницькі експедиції; набувати та науково опра-
цьовувати предмети музейного значення для ет-
новідділу ВНДМ.
Діяльність краєзнавчих, освітньо-виховних
установ у досліджуваний період характеризува-
лася надмірною різноманітністю організаційних
форм, паралелізмом і невпорядкованістю роботи,
відсутністю єдиного змістового спрямування та
взаємозв’язку між осередками [24, 53–54], тому
вироблення В. Кравченком певної системної про-
грами, яка дозволяла простими заходами налаго-
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
90
дити ефективну, якісну роботу по вивченню, збо-
ру та музеєфікації цінних пам’яток мало у дослі-
джуваний період велике значення.
Обізнаність членів гуртків, музейних працівни-
ків із засадами ведення краєзнавчо-організаційної,
дослідницької роботи була відчутною проблемо-
ю того часу. Доповідаючи на зборах археологічно-
го комітету ВУАН (вересень 1926 р.) про стан охоро-
ни пам’яток культури на Поділлі й Волині, професор
Д. Щербаківський зокрема зазначив: «Стан охорони
пам’яток жахливий. Справа з охороною не покраща-
ла, а погіршала… Можна сказати, що роки 1917–1920
знищили менше, аніж роки 1923–1925» [13, 348].
Розгалужена мережа громадських краєзнав-
чих осередків могла активно долучитися до ви-
рішення назрілого питання забезпечення належ-
ного стану пам’яткоохоронної роботи, збиран-
ня і передання до музеїв предметів старовини.
Голова музейної секції Укрнауки В. Дубровський
вказував на те, що проблему охорони, збережен-
ня та вивчення пам’яток, як музейних так і поза-
музейних, неможливо вирішити наявними сила-
ми державного апарату, «треба зробити охорону
пам’яток культури ділом самих працюючих мас»
[12, 5]. Запропоновані ж В. Кравченком практичні
положення щодо організації гуртків, ефективної
системи їхнього керівництва та взаємодії з музей-
ними закладами, заохочення до дослідницької ро-
боти широких кіл громадськості, створювали ре-
альне підґрунтя для ефективного і результативно-
го проведення не лише краєзнавчої, але й музей-
ницької, пам’яткоохоронної роботи.
В таких умовах важливо було ознайомлюва-
ти людей, так чи інакше дотичних до краєзнав-
чої та пам’яткоохоронної діяльності, з методи-
кою цієї роботи, основами класифікації, облі-
ку, опису, збереження пам’яток. Уже згаданий
В. Дубровський переконував, що «треба не тіль-
ки і не стільки поширювати брошури…, але вар-
ті науково-інструктивні видання, що давали б по-
трібний науково-провідний матеріал як для кра-
євих інспектур і комісій охорони, так і для не-
численних представників громадської ініціативи
в цій справі – кореспондентів, наукових і краєзнав-
чих товариств, гуртків, окремих аматорів тощо»
[13, 349]. Саме до таких видань з уваги на їх основ-
ні положення можна віднести програмні праці
і науково-методичні розробки В. Кравченка.
Проблеми в організації наукових досліджень
у регіонах засвідчує й аналіз наукових періодич-
них видань другої половини 1920-х рр. У їх публі-
каціях констатувалися «невміння зорієнтуватися»
у цій справі, «що інколи набуває то несерйозних
форм, то розгубленості» [17, 92], «неупорядко-
ваності наукової галузі» [16, 2]. До того ж друко-
ваної інформації з питань методики таких дослі-
джень було обмаль [1]. Тому вироблення науко-
вих базових засад дослідницької справи було на
той час досить актуальним питанням. Як досвід-
чений музейник це добре розумів В. Кравченко,
узагальнивши у низці праць вітчизняну і зару-
біжну теорію та практику проведення науково-
пошукової роботи у регіонах.
В. Кравченко був переконаний у тому, що ор-
ганізація та проведення етнографічних та краєз-
навчих досліджень мають бути заздалегідь про-
думаними, чітко спланованими, організаційно
забезпеченими. А відтак цією справою повинні
були займатися: а) музейні заклади; б) краєзнав-
чі осередки (гуртки), при яких обов’язково мав
сформуватися музей; в) досвідчені у цій спра-
ві вчителі як керівники такої важливої справи
(у школах, на курсах перепідготовки вчителів то-
що) [22, 22]. У 1920-х рр. курси перепідготов-
ки вчителів фактично починають виконувати за-
вдання осередків краєзнавчої роботи. Тут вчите-
лі не тільки набували теоретичних та практичних
знань з краєзнавства і музейної справи [2, 36].
В. Кравченко націлював молодих дослідни-
ків проводити краєзнавчі дослідження у такий
спосіб, щоб у майбутньому з набутих матеріалів
можна було організувати виставку, а в подаль-
шому передати їх на створення місцевого кра-
єзнавчого музею [20, 4]. А тому етнографічним
розвідкам пропонувалося надавати комплексно-
го характеру. Це забезпечувало всебічне пред-
ставлення того чи іншого елементу традиційно-
ї культури у збірках музеїв (зі зразками, фото-
графіями, малюнками та детальними креслення-
ми), [21, 22]. Відповідно під час краєзнавчих дослі-
джень варто було зважати на необхідність систем-
ного вивчення народного життя і намагатися якнай-
детальніше занотовувати кожну його складову.
Вчений наголошував на важливості фіксації
не лише певних явищ чи процесів, але й на ви-
явленні їхньої динаміки, визначенні змін у тому
чи іншому елементі народної культури [21, 1].
Наприклад, у зверненні «До молодих етнографів
Волині» В. Кравченко писав: «Все наше життя,
в залежності від оточуючих нас обставин підля-
гає так званому законові «диференціації», або –
зміненню». Для кращого розуміння, автор наво-
див такий приклад: «коли в селі на одному кут-
ку кажуть – «він», на другому – «в’ин», а на тре-
ISSN 2222-5250
91
тьому – «в’ен», то це і є диференціація». Саме на
такі «диференціації», трансформування певних
елементів народної культури дослідникам варто
було звертати найбільшу увагу [23, 1].
В. Кравченко пропонував використовувати
стаціонарний або монографічно-стаціонарний
метод проведення краєзнавчих, у тому числі ет-
нографічних досліджень здійснювати вивчен-
ня певного явища чи процесу на одній території
протягом тривалого часу [20, 4]. Такий підхід за-
безпечував найбільш повне обстеження явищ
культури і побуту, певних ланок господарського
життя, дозволяв системно збирати матеріали для
музейних колекцій [5, 168].
У 1920-х рр. монографічні стаціонарні до-
слідження набули значного поширення і навіть
«політично-економічного значіння» на рівні дер-
жави [11, 5]. Зокрема, питання про переваги та-
ких досліджень, що дозволяли «всебічно просту-
діювати життя села, охопити всі боки господар-
чих взаємовідносин, з’ясувати, які зміни внесла
революція в економічний лад села, і разом з тим,
одмітити нові риси, що відзначають побут остан-
ніх років», піднімалися на сторінках часописів
«Етнографічний вісник» [19, 84], «Научный ра-
ботник» [26, 17], «Краєзнавство» [10, 6]. До ме-
тоду стаціонарно-монографічних досліджень
зверталися провідні на той час академічні уста-
нови – Етнографічна комісія ВУАН, Кабінет ан-
тропології та етнології ім. Ф. Вовка [25, 83–84].
Таким методом у своїй діяльності послуговував-
ся і власне етновідділ ВНДМ [6, 46–48].
Дослідження народного життя, В. Кравченко ра-
див починати з власної хати. Таким чином дослід-
ники могли навчитися краще «бачити», зрозуміти,
на яких питаннях слід акцентувати увагу. При ви-
вченні народної культури необхідно було перехо-
дити від найпростіших елементів до більш склад-
них. Такий підхід, за переконаннями автора, дозво-
ляв накопичити матеріали, необхідні для вивчення
більш масштабних об’єктів та явищ [20, 6–7].
Організацію будь-якої екскурсії В. Кравченко про-
понував здійснювати наступним чином. Спочатку
керівник чітко визначав об’єкт, методику досліджен-
ня, формулював конкретні завдання. Підготовку до
польової роботи слід було розпочинати із складання
«плану праці», навіть якщо об’єкт був зовсім вузь-
ким. План праці кожної експедиції мав поділятися на
окремі «ступені» – етапи, для кожного з яких розро-
блялися детальні програми [21, 2].
Складання якісного плану передбачало по-
переднє якнайширше опрацювання відповідної
наукової літератури, ознайомлення із дотични-
ми до дослідження матеріалами, обстеження міс-
ця, на якому буде проводитися польова робота.
В. Кравченко пропонував керівникам до початку
складання плану особисто оглянути об’єкт дослі-
дження (процес виробництва, заняття тощо), а ли-
ше тоді, осмисливши об’єм та специфіку завдань,
розробляти план, поділивши його, залежно від
кількості дослідників, на окремі гуртки [20, 7–8].
Такий підхід забезпечував всебічне вивчення об-
раного об’єкту, дозволяв попереджувати можливі
прорахунки і завчасно ефективно розподіляти за-
вдання серед учасників.
Дослідження будь-якого явища народної куль-
тури В. Кравченко проводив за чітко розробле-
ними програмами. Протягом усього свого життя
вчений-етнограф склав велику кількість різних
за тематикою запитальників [7, 223]. Володіючи
таким цінним досвідом, вчений упорядкував ме-
тодичні рекомендації щодо складання програм –
«Коротенькі вказівки, щодо техніки розроблю-
вання програмів» [20, 8], аби молоді дослідники,
збирачі краєзнавчих матеріалів могли самостійно
укладати анкети, чи удосконалювати уже наявні.
У «вказівках», зокрема, зверталася увага на те,
щоб кожне запитання програми «містило у собі од-
ну, і ніяк не більше двох думок, які доповнювали б
одна другу». В. Кравченко зазначав, що коли перед
людиною стоїть одне запитання, то вона мусить
його обдумати, дати ґрунтовну відповідь, предста-
вити відповідний матеріал «в натурі». У разі ж, ко-
ли в одному пункті сконцентровано декілька запи-
тань, то на простіші з них відразу знайдуться від-
повіді і речовий матеріал, а складніші лишаться
на «потім». Згодом «цей потім «забувсь» [21, 3].
А відтак не можна буде зібрати по програмі ви-
черпної інформації, запланованого обсягу пред-
метів музейного значення. В. Кравченко писав, що
«гарно складений план – та дотепно розроблені по
ньому програми – це вже більш як половина за-
вдання виконана» [20, 8], а тому надавав цьому пи-
танню надзвичайно великого значення.
Досвідчений вчений-практик націлював керів-
ників експедицій залучати до складання плану та
упорядкування програм молодих дослідників. За
такого підходу вони ознайомлювалися з найдріб-
нішими аспектами майбутнього дослідження і на-
бували самостійності у своїй праці. «Принцип ко-
лективної роботи» у цей час активно пропагував-
ся й на сторінках періодичних видань [17; 19].
У методичній розробці зверталась увага й на
те, що ідеальних програм не буває. Під час про-
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
92
ведення досліджень усі недоліки програми ста-
ють помітними. Ці хиби легко виправлялися піс-
ля спільного обговорення вже на місці прове-
дення експедиції, вносилися правки у саму про-
граму, яка таким чином удосконалювалася.
В. Кравченко зазначав, що «програм, то – лише
«кістяк», а «м’ясо» до нього мусять завжди дода-
вати самі дослідники» [20, 8].
Експедиції пропонувалося проводити комп-
лексно – гуртками. Кількість задіяних у гуртку
осіб визначалася відповідним обсягом завдань.
Для прикладу, В. Кравченко навів один із мож-
ливих варіантів формування таких гуртків. Всю
роботу рекомендувалося поділити на три части-
ни: 1) письмово-описову; 2) креслення і малюн-
ки; 3) набування предметів музейного значення,
або ж їх моделей із зазначенням масштабу [21,
4]. Відповідно кожен гурток мав складатися не
менше як з трьох осіб. Для оформлення описово-
письмової частини програми варто було призначи-
ти двох дослідників: тоді «один набуваючи матері-
ал, показує його, а другий – записує». Аналогічний
розподіл можна було застосувати й для групи, що
відповідала за упорядкування креслень, малюн-
ків, а також за виготовлення моделей [20, 9]. У то-
му випадку, коли учасників із відповідними навич-
ками не вистачало, В. Кравченко радив виділити
два окремих гуртки – «малярський і модельний»,
які мали забезпечити виготовленням креслень, ма-
люнків і моделей усі інші [20, 22].
Використання креслень, малюнків, фотографій
як ефективного засобу збору цілісної інформації
при дослідженні пам’яток стали у 1920-х рр. узви-
чаєною нормою. Ними рекомендувалося послуго-
вуватися чи не у всіх інструктивних працях цьо-
го періоду. Український комітет охорони пам’яток
при Укрнауці вказував, що навіть «невдалі фото-
графії і малюнки проте корисні» [14, 137]. З огля-
ду на це, В. Кравченко радив молодим керівникам
краєзнавчих досліджень обов’язково залучати до
них фотографа, а при змозі – купити для гуртка фо-
тоапарат. Це дозволяло концентрувати усю роботу
малярського гуртка лише на кресленнях, а також
формувати цінну колекцію фотознімків досліджу-
ваних об’єктів у середовищі їх побутування.
На нараді усіх учасників, яка проводилася пе-
ред початком експедиції, відбувався розподіл до-
слідників за гуртками, їх ознайомлення із завдан-
нями дослідження, з’ясування усіх незрозумілих
обставин [20, 26].
У ході експедиції запис усіх матеріалів (окрім
фольклорних) здійснювався літературною мовою
у спеціальному зошиті. У ньому вгорі фіксував-
ся номер гуртка, прізвища його членів, вказува-
лися дата і час опитування, дані про респонден-
та (прізвище, вік, стан, стать, освіту тощо), міс-
це проведення дослідження. Усі записи слід бу-
ло робити з одного боку аркуша, «на палець од-
ступивши від лівого боку». Доповнення та зау-
важення занотовували на його зворотньому бо-
ці. Запис фольклорного матеріалу, а також міс-
цевих назв, окремих оригінальних слів і речень
мав проводитися «діалектично», з урахуванням
усіх мовних особливостей. В кінці опитування
досліднику рекомендувалося упорядкувати тер-
мінологічний словник [21, 20–21].
По завершенні експедиції, В. Кравченко реко-
мендував організувати «конференцію» – обгово-
рення здобутих результатів. Кожен гурток, або й
навіть підгурток, повинен був прозвітуватися про
виконану роботу, проілюструвавши свою допо-
відь малюнками, набутими предметами музейно-
го значення, моделями. Тут же проводились дис-
кусії, підведення підсумків, розгляд зауважень,
які обов’язково заносились до протоколу [20,
27]. Науково опрацьований матеріал кожна гру-
па передавала керівнику, обов’язком якого було
подальше упорядкування зібраної інформації у
«книжку» – систематизований збірник матеріалів
експедиції [9, 65]. Якщо дослідження проводили-
ся окремими членами гуртків, то зібрані й опра-
цьовані ними матеріали могли бути представлені
в рукописних журналах цих осередків [8, 78 зв.].
Неодмінним підсумком кожного польового до-
слідження мала стати виставка, на яку запрошува-
лись представники місцевої громадськості, освіт-
ніх гуртків, шкіл із навколишніх сіл [20, 27]. Після
проведення виставки зібраний матеріал надхо-
див до музею, де проводились його облік, наукове
опрацювання та підготовка до зберігання.
Таким чином, В. Кравченко визначив наступ-
ні етапи в організації та проведенні експедицій: 1)
визначення об’єкту та завдань; 2) складання плану;
3) розробка відповідних програм; 4) настановча на-
рада та розподіл праці між гуртками; 5) власне до-
слідження; 6) конференція – обговорення досягну-
тих результатів; 7) виставка; 8) формування музею.
Таким чином, у науковому доробку
В.Кравченка знайшли висвітлення питання ді-
яльності краєзнавчих дослідницьких осеред-
ків, формування мережі краєзнавчих гуртків, а
також методики збору та вивчення краєзнавчо-
го матеріалу. Його теоретичні розробки мали ін-
структивний характер, а тому могли використо-
вуватись краєзнавцями у практичній роботі.
ISSN 2222-5250
93
Джерела та література
1. Бібліографія історії України, Росії та
українського права, краєзнавства й етнології
за 1917-1927 роки. Бібліографічний збірник. –
Харків : Держвидав України, 1930. – 146 с.
2. Будаков В. П. Краєзнавство й учитель /
В. П. Будаков // Краєзнавство в трудовій школі /
За ред. П. Волобуєва, П. Мостового. – Харків :
Державне видавництво України, 1926. – С. 36-46.
3. Волобуїв П. Краєзнавча робота в школі /
П. Волобуїв // Краєзнавство в трудовій школі /
За ред. П. Волобуєва, П. Мостового. – Харків :
Державне видавництво України, 1926. – С. 65-72.
4. Волобуїв П. Питання методики краєзнавчої
праці / П. Волобуїв // Краєзнавство в трудовій шко-
лі / За ред. П. Волобуєва, П. Мостового. – Харків :
Державне видавництво України, 1926. – С. 58-64.
5. Гарбузова Л. Г. До питання про історію
дослідження народної культури Житомирщини
у 20-30-х роках ХХ ст. / Л. Г. Гарбузова //
Актуальні проблеми географії, екології, історі-
ї Великої Волині: Academia на пошану доцента
М. Ю. Костриці: Наук. зб. "Велика Волинь" /
Голов. ред. М. І. Лаврінович. – Житомир : Видання
М. Г. Косенко, 2004. – С. 168–175.
6. Гарбузова Л. До питання історії
монографічних досліджень народної культури
Житомирщини у 20-30 рр. ХХ ст. / Л. Г. Гарбузова //
Минуле і сучасне Волині й Полісся: народна
культура – шлях до себе. Зб. наук. праць. Вип. 11.
Матеріали Волинської обл. наук.-етнографічної
конф., м. Луцьк, 1011 квітня 2003 р. – Луцьк,
2003. – С. 46–48.
7. Гнатюк В. Наукова праця на Волині
1914–1924 рр. / В. Гнатюк // Україна. – К., 1926. –
Кн. 2–3. – С. 223–229.
8. Держархів Житомирської обл., ф. р-344
„Житомирський укрпедтехнікум”, оп. 1, спр. 53
„Житомирські Укрпедкурси з програмами та
робочими планами на 1924 1925 рр.”, 1924 –
1925 рр., 196 арк.
9. Дмитрук Н. К. 45 років етнографічної ді-
яльності В. Г. Кравченка / Никанор Дмитрук //
Народна творчість та етнографія. – 1990. – № 3. –
С. 61–71.
10. Дубняк К. Вивчення продуктивних сил і
краєзнавство / К. Дубняк // Краєзнавство. – 1927. –
№ 1. – С. 68.
11. Дубняк К. Що таке краєзнавство? / К.
Дуб-няк // Краєзнавство в трудовій школі / За ред.
П. Волобуєва, П. Мостового. – Харків : Держвидав
України, 1926. – С. 517.
12. Дубровський В. Охорона пам’яток культу-
ри в УСРР / В. Дубровський // Охорона пам’яток
культури на Україні (під. ред. О. Федоровського,
С. Таранушенка, В. Дубровського). Зб. 1. – Харків
: Український комітет охорони пам’яток при
Укрнауці, 1927. – С. 5–13.
13. Дубровський В. Поточні справи охорони
пам’яток культури на Україні / В. Дубровський //
Наука на Україні. – 1927. – № 24. – С. 348–356.
14. Інструкції для збирання культурних ре-
шток з поверхні // Охорона пам’яток культу-
ри на Україні (під. ред. О. Федоровського, С. Та-
ранушенка, В. Дубровського). Зб. 1. – Харків :
Український комітет охорони пам’яток при
Укрнауці, 1927. – С. 137–159.
15. Криворотченко М. Чергові завдання
Українського Комітету Краєзнавства / М. Криво-
ротченко // Краєзнавство. – 1927. № 1. – С. 25.
16. Лобода А. Сучасний стан і чергові за-
вдання української етнографії / А. Лобода //
Етнографічний вісник. – 1925. – Кн. 1 – С. 1–11.
17. Мандзюк І. Чергова справа / І. Мандзюк //
Життя і революція. – 1925. – С. 9294.
18. Мостовий П. Краєзнавство в трудовій
школі / П. Мостовий // Краєзнавство в трудовій
школі / За ред. П. Волобуєва, П. Мостового. –
Харків : Держвидав України, 1926. – С. 27–36.
19. Петров В. Спроби монографічного ви-
вчення села / В. Петров // Етнографічний вісник. –
1925. – Кн. 1. – С. 84–89.
20. Рукописні фонди Інституту мистецтвоз-
навства, фольклористики та етнографії ім. М. Т. Ри-
льського (далі – РФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського),
ф. 152 „Кравченко В. Г.”, од. зб. 68 „Краєзнавство
в натурі”, 1927 р., 31 арк.
21. РФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, ф. 152
"Кравченко В. Г.", од. зб. 69 "Техніка краєзнавчої
(науково-дослідчої) праці в натурі", 1927 р., 59 арк.
22. РФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, ф. 16
„Волинський краєзнавчий музей”, од. зб. 19
„Краєзнавчі гуртки, що організовував волинський
музей”, 1925–1929 рр., 21 арк.
23. Старий. До майбутніх етнографів Волині /
В. Кравченко // Селянська біднота. – 1922. –
23 вересня. – С. 1.
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
94
24. Тейтель І. В. Виставочна справа: Досвід
виставочної роботи на Україні за 1921–1923 ро-
ки. Методичний нарис із додатком 56 ілюстрацій /
І. В. Тейтель. – Х. : Держвидав України, 1927. – 156 с.
25. Українська етнологія : Навч. посіб. /
За ред. В. Борисенко. – К. : Либідь, 2007. – 400 с.
26. Ферсман А. Е. Продукційні сили країни
й наука / А. Е. Ферсман // Краєзнавство в трудо-
вій школі / За ред. П. Волобуєва, П. Мостового. –
Харків : Держвидав України, 1926. – С. 17–20.
Фаина Рябчикова
Организация краеведческих исследований
в научных разработках В. Кравченка (1920–1931 гг.)
В статье проанализированы теоретические разработки В. Кравченко по организации краеведческих круж-
ков разных уровней, формированию краеведческой сети, методике проведения краеведческих исследований.
Ключевые слова: этнографический отдел, Волынский научно-исследовательский музей, Василий
Кравченко, программа, краеведческий кружок.
Fayina Ryabchykova
Organization of local history researches of the scientifi c heritage
of V. Kravchenko (1920–1931)
The article analyzes the theoretical works of V. Kravchenko devoted to the organization of local history
centres, the formation of local history network, methods of regional studies researches.
Keywords: Ethnography Department, Volyn Research Museum, Vasily Kravchenko, program, local lore grou.
Людмила Кошелєва (м. Бровари Київської області)
ІСТОРИК БРОВАРСЬКОЇ ЗЕМЛІ
(ІВАН ДОЦИН)
Протягом 2010-2012 років клуб «Юний кра-
єзнавець» очолює відомий не тільки у При-
деснянському краї, але й в Українській держа-
ві журналіст-історіограф, видавець, автор низ-
ки історико-краєзнавчих праць, дослідник старо-
вини, палкий і натхненний прихильник розвою
краєзнавчого руху, неформальний лідер міськра-
йонного осередку шанувальників минувшини
Іван Васильович Доцин. Людина, яка увіковічи-
ла своє ім′я назавжди на наших теренах, видав-
ши трикнижжя «Броварська минувшина» (відтво-
рила історію Броварського району Київської об-
ласті від доби пізнього палеоліту і до сьогодення,
а, точніше кажучи, до 1-го вересня 2003 року).
Це видання голова Національної спілки краєзнав-
ців України, академік НАН України, Герой України
Петро Тронько оцінив на III з′їзді Всеукраїнської
спілки краєзнавців надзвичайно високо, назвав-
ши роботу броварських краєзнавців подвигом
в історичній науці.
Іван Васильович є генератором багатьох
історико-краєзнавчих ініціатив та починань. До
слова, він ще й очолює приватне видавництво
«Водограй», яке спеціалізується на виданні
історико-документальної літератури.
Починаючи із листопада 2010 року, І. Доцин
самотужки і власним коштом або залучен-
ням грошей добродійників видає чи не єдину
в Україні щомісячну історико-краєзнавчу газету
«Броварська минувшина» як орган клубу «Юний
краєзнавець» (форматом А3).
На шпальтах видання віддзеркалена вся
історико-краєзнавча палітра не тільки Бровар-
ського краю. Тут є матеріали й обласного та все-
українського значення. Видання позиціонує себе
як регіональний громадсько-політичний часопис
історико-культурного спрямування. Упродовж
2011 року «Броварська минувшина» висвітлюва-
ла конкурси «Я – Київщини гордість і надія» та
«Що я зробив для розвитку рідної Київщини?»,
ініціатором проведення яких виступив очільник
обласної виконавчої влади. Серед постійних руб-
рик – «Патріарша настанова» (цитата із виступу
Петра Тронька на одному зі з’їздів краєзнавців)
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-60071 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-28T06:45:18Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Рябчикова, Ф. 2014-04-11T11:40:19Z 2014-04-11T11:40:19Z 2012 Організація краєзнавчих досліджень у науковому доробку Василя Кравченка (1920–1931 рр.) / Ф. Рябчикова // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 87-94. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60071 [39 : 069] (477.82) «1920/1931» У статті проаналізовано теоретичні розробки В. Кравченка щодо організації краєзнавчих осередків різних рівнів, формування краєзнавчої мережі, методики проведення краєзнавчих досліджень. В статье проанализированы теоретические разработки В. Кравченко по организации краеведческих кружков разных уровней, формированию краеведческой сети, методике проведения краеведческих исследований. The article analyzes the theoretical works of V. Kravchenko devoted to the organization of local history centres, the formation of local history network, methods of regional studies researches. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Краєзнавство в особах Організація краєзнавчих досліджень у науковому доробку Василя Кравченка (1920–1931 рр.) Организация краеведческих исследований в научных разработках В. Кравченка (1920–1931 гг.) Organization of local history researches of the scientifi c heritage of V. Kravchenko (1920–1931) Article published earlier |
| spellingShingle | Організація краєзнавчих досліджень у науковому доробку Василя Кравченка (1920–1931 рр.) Рябчикова, Ф. Краєзнавство в особах |
| title | Організація краєзнавчих досліджень у науковому доробку Василя Кравченка (1920–1931 рр.) |
| title_alt | Организация краеведческих исследований в научных разработках В. Кравченка (1920–1931 гг.) Organization of local history researches of the scientifi c heritage of V. Kravchenko (1920–1931) |
| title_full | Організація краєзнавчих досліджень у науковому доробку Василя Кравченка (1920–1931 рр.) |
| title_fullStr | Організація краєзнавчих досліджень у науковому доробку Василя Кравченка (1920–1931 рр.) |
| title_full_unstemmed | Організація краєзнавчих досліджень у науковому доробку Василя Кравченка (1920–1931 рр.) |
| title_short | Організація краєзнавчих досліджень у науковому доробку Василя Кравченка (1920–1931 рр.) |
| title_sort | організація краєзнавчих досліджень у науковому доробку василя кравченка (1920–1931 рр.) |
| topic | Краєзнавство в особах |
| topic_facet | Краєзнавство в особах |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60071 |
| work_keys_str_mv | AT râbčikovaf organízacíâkraêznavčihdoslídženʹunaukovomudorobkuvasilâkravčenka19201931rr AT râbčikovaf organizaciâkraevedčeskihissledovaniivnaučnyhrazrabotkahvkravčenka19201931gg AT râbčikovaf organizationoflocalhistoryresearchesofthescientificheritageofvkravchenko19201931 |