Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми
У статті розкрито історію створення та функціонування часопису Українського комітету краєзнавства – “Краєзнавство”, визначено його місце і роль у розгортанні краєзнавчих студій 1920–1930-х рр., здобутки і прорахунки в становленні історичної реґіоналістики в Україні. В статье раскрыто становление и ф...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Краєзнавство |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60076 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми / В. Бездрабко // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 6-22. — Бібліогр.: 111 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-60076 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Бездрабко, В. 2014-04-11T11:55:36Z 2014-04-11T11:55:36Z 2012 Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми / В. Бездрабко // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 6-22. — Бібліогр.: 111 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60076 930.22 У статті розкрито історію створення та функціонування часопису Українського комітету краєзнавства – “Краєзнавство”, визначено його місце і роль у розгортанні краєзнавчих студій 1920–1930-х рр., здобутки і прорахунки в становленні історичної реґіоналістики в Україні. В статье раскрыто становление и функционирования журнала Украинского комитета краеведения – “Краєзнавство”, определено его место и роль в краеведческих исследованиях 1920–1930-х гг., достижения и просчеты в созидании исторической регионалистики в Украине. The article revealed the formation and functioning of the Ukrainian Committee of the Local History magazine - "Krayeznavstvo", determined by its place and role in local history studies in 1920-1930's., achievements and failures in the creation of the historic regionalism in Ukraine. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство До 85 річчя журналу «Краєзнавство» Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми Журнал «Краеведение» 1920–1930-х гг.: юбилейные размышления Magazine "Krayeznavstvo" in 1920-1930's.: anniversary reflections Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми |
| spellingShingle |
Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми Бездрабко, В. До 85 річчя журналу «Краєзнавство» |
| title_short |
Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми |
| title_full |
Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми |
| title_fullStr |
Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми |
| title_full_unstemmed |
Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми |
| title_sort |
часопис «краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми |
| author |
Бездрабко, В. |
| author_facet |
Бездрабко, В. |
| topic |
До 85 річчя журналу «Краєзнавство» |
| topic_facet |
До 85 річчя журналу «Краєзнавство» |
| publishDate |
2012 |
| language |
Ukrainian |
| container_title |
Краєзнавство |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Журнал «Краеведение» 1920–1930-х гг.: юбилейные размышления Magazine "Krayeznavstvo" in 1920-1930's.: anniversary reflections |
| description |
У статті розкрито історію створення та функціонування часопису Українського комітету краєзнавства – “Краєзнавство”, визначено його місце і роль у розгортанні краєзнавчих студій 1920–1930-х рр., здобутки і прорахунки в становленні історичної реґіоналістики в Україні.
В статье раскрыто становление и функционирования журнала Украинского комитета краеведения – “Краєзнавство”, определено его место и роль в краеведческих исследованиях 1920–1930-х гг., достижения и просчеты в созидании исторической регионалистики в Украине.
The article revealed the formation and functioning of the Ukrainian Committee of the Local History magazine - "Krayeznavstvo", determined by its place and role in local history studies in 1920-1930's., achievements and failures in the creation of the historic regionalism in Ukraine.
|
| issn |
2222-5250 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60076 |
| citation_txt |
Часопис «Краєзнавство» 1920–1930-х рр.: ювілейні роздуми / В. Бездрабко // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 6-22. — Бібліогр.: 111 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT bezdrabkov časopiskraêznavstvo19201930hrrûvíleinírozdumi AT bezdrabkov žurnalkraevedenie19201930hggûbileinyerazmyšleniâ AT bezdrabkov magazinekrayeznavstvoin19201930sanniversaryreflections |
| first_indexed |
2025-11-26T20:56:31Z |
| last_indexed |
2025-11-26T20:56:31Z |
| _version_ |
1850775015899791360 |
| fulltext |
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
6
УДК 930.22
Валентина Бездрабко (м. Київ)
ЧАСОПИС «КРАЄЗНАВСТВО» 1920–1930-Х РР.:
ЮВІЛЕЙНІ РОЗДУМИ
У статті розкрито історію створення та функціонування часопису Українського комітету краєзнав-
ства – “Краєзнавство”, визначено його місце і роль у розгортанні краєзнавчих студій 1920–1930-х рр.,
здобутки і прорахунки в становленні історичної реґіоналістики в Україні.
Ключові слова: краєзнавство, історична реґіоналістика, часопис, Український комітет краєзнавства.
Рубіжні десятиліття ХХ–ХХІ ст. стали зна-
ковими для розвитку історичної реґіоналістики
в Україні. Завдяки старанням великого кола люби-
телів рідного краю, осередків академічної та ву-
зівської науки, місцевих краєзнавчих товариств і
Національної спілки краєзнавців України досяг-
нуто значних успіхів у розробленні історичних,
теоретичних та науково-практичних проблем ре-
ґіональної історії, історіографія якої збагатилася
багатьма іменами своїх шанувальників. Утім ви-
значення змісту краєзнавчих студій (як головна
теоретична проблема) продовжує наштовхувати-
ся на складність окреслення їхнього очевидно-
го об’єкта дослідження – реґіон. Додаткові про-
блеми виникають, коли дослідники намагаються
визначити реґіоналістику як концепційну галузь
і академічну дисципліну.
До цього часу залишається не зовсім зрозумі-
лим, що саме складає адекватну реґіональним сту-
діям дослідну практику. Проте очевидною є тен-
денція визначати їх зміст за міждисциплінарніс-
тю, сукупністю методологічних підходів, а про-
блема дефініціювання вказує додатково на три-
вання уточнень об’єктно-предметної сфери галузі
знань, продовження форматування мети і основ-
них завдань досліджень. Саме ця обставина ро-
бить реґіональні студії основною постмодерніст-
ською рисою сучасної історичної науки, а згодом
стане точкою фокусування в дискусіях про вплив
постмодернізму на академічну, вишівську науки
та соціальні комунікації.
Студіювання наукових студій з історично-
го краєзнавства, що з’явились останнім часом –
переважно історичної тематики із традиційними
сюжетами (історія персоналій чи формальних ко-
мунікацій (товариств, гуртків, часописів тощо) –
та більш-менш удалими текстами, тоді як питан-
ня теорії залишаються відкритими. Вшановуючи
та толеруючи здобутки кожного, хто причет-
ний до регіональних розвідок, заради історичної
об’єктивності, яку більшість колег проголошує
головним методологічним принципом, укажемо
на замалу кількість оригінальних праць, відсут-
ність апробації новітніх методів дослідження, на
які моду нині диктують в європейській історич-
ній науці французька й німецька школи регіо-
нальних досліджень. Існування мовного бар’єру,
а звідси – обмежені можливості студіювання но-
вітніх теоретичних, методологічних досягнень
передових наукових шкіл, створюють додаткові
труднощі в опануванні сучасними дискурсивни-
ми практиками. Виняток, на нашу думку, наразі
складають студії наукових співробітників відді-
лу історичної реґіоналістики України Інституту
історії України НАН України, зокрема його ке-
рівника – Я.В. Верменич, праці котрої відзнача-
ються оригінальним звучанням та цікавими те-
оретичними міждисциплінарними знахідками.
Тому залишається очікувати на розширення ко-
ла шанувальників теорії серед любителів істо-
ричної реґіоналістики.
Упродовж відчутного проміжку часу, якщо
порівнювати його з тривалістю людського жит-
тя, історична реґіоналістика залишалася повз
увагою наших наукових інтересів. Утім напе-
редодні ювілейних урочистостей, пов’язаних із
відзначенням 85-річчя часопису “Краєзнавство”,
як дослідник, – причетна до активних студію-
вань його змісту та сутності історичної реґіона-
лістики в 1920–1930-х рр. (автор книги “Часопис
«Краєзнавство» і краєзнавча справа в Україні (кі-
нець 1920-х – початок 1930-х рр.)”, 2005 р.) [1],
вирішила відгукнутися на подію, а згодом споді-
ваюся на проведення широких історіографічних
коментувань здобутків вітчизняної реґіоналісти-
ки 1990–2000-х рр. Нинішню розвідку прошу чи-
тачів сприймати передусім як данину ювілею.
Відомим фактом є те, що історiя часопису
“Краєзнавство” бере витоки з 1925 р., що ознаме-
нувався важливими взаємопов’язаними подiями
ISSN 2222-5250
7
для розвитку краєзнавчого руху в УСРР – пер-
шим Всеукраїнським з’їздом з вивчення продук-
тивних сил i народного господарства (Київ, гру-
день 1924 р. – сiчень 1925 р.) та Всеукраїнською
конференцiєю з краєзнавства (м. Харкiв, травень
1925 р.) [2]. По суті, І Всеукраїнський з’їзд із ви-
вчення продуктивних сил i народного господар-
ства прискорив цей захід, про потреби в якому
неодноразово наголошував у своїх зверненнях
до Наукового комітету Головпрофосвіти НКО
України голова Слобожанської комісії краєзнав-
ства Д.Зеленін [3]. У цьому його підтримували
й такі вчені, як академік Д.Багалій, професори
С.Таранушенко, О.Федоровський та ін. [4]
Незабаром по закінченню з’їзду, згідно з його
рішенням, розпочало функціонування організа-
ційне бюро з підготовки проведення краєзнавчої
конференції, до якого увійшли М.Криворотченко,
А.Лазарис, М.Яворський [5]. 14 лютого 1925 р.
на засіданні Президії Укрголовнауки за подан-
ням М.Яворського слухали проект Положення
про Всеукраїнську нараду з краєзнавства за ав-
торством А.Лазариса, який тут же було затвер-
джено [6]. Відразу по тому оргбюро розпоча-
ло встановлювати зв’язок із державними, полі-
тичними, освітянськими, науковими установами
для напрацювання спільних матеріалів до кон-
ференції. 27 лютого того ж року відбувся розши-
рений Пленум організаційного бюро зі скликан-
ня Всеукраїнської краєзнавчої наради, на якому
прелімінарно визначився склад учасників кон-
ференції, час її проведення і програма [7]. У за-
пропонованому порядку денному форуму краєз-
навців передбачалося обговорення стану краєз-
навчої справи в державі, перспектив її розвит-
ку в світлі рішень І Всеукраїнського з’їзду з ви-
вчення продуктивних сил та ІІ Всесоюзної кон-
ференції з краєзнавства (1924 р.), визначення за-
сад нової концепції розгортання руху краєзнав-
ців [8]. Проведення Всеукраїнської наради з кра-
єзнавства планувалося на квітень ц.р., а місцем
зібрання замість Києва було затверджено Харків
[9]. Упродовж чотирьох місяців ішла напружена
підготовка до краєзнавчої конференції. Оргбюро
найбільше опікувалося збиранням відомостей
про місцеві краєзнавчі осередки. Для цього було
створено кадастр зі звітних матеріалів краєзнав-
ців про їх колективні й індивідуальні практичні
досягнення [10]. Такий захід оргбюро був ціл-
ком виправданим, оскільки конференція перед-
бачалася як установча і вимагала якнайповнішо-
ї інформації про центри краєзнавчої справи усіх
рівнів адміністративного, територіального під-
порядкування. Отже, подібний фактаж був кон-
че необхідним для виснування шляхів подальшої
праці. Вже тоді А.Лазарис активно пропагує дум-
ку про нагальну важливість видання краєзнавчо-
ї літератури і періодичних органів краєзнавства з
тим, щоб воно могло виправдати ті надії, котрі на
нього покладалися [11].
Через організаційні проблеми нарада відкри-
лася не в квітні 1925 року, як було заплановано,
а майже на місяць пізніше – 28 травня у Харковi
в будинку тодішнього Ветеринарного iнституту
[12] (у червні 1995 р. на будинку інституту на
знак цієї події було відкрито меморіальну дошку).
У роботі конференції взяли участь 75 делегатів
вiд 22 краєзнавчих органiзацiй, у тому числі й ака-
деміки Д.Багалій, П.Тутковський, М.Шарлемань,
професори М.Рудинський, О.Яната, М.Яворський
та ін. [13]. Якщо їх у першу чергу цікавили про-
блеми краєзнавства як науки, визначеність кате-
горіального апарату, методи краєзнавчої спра-
ви, з’ясування предмету і форм досліджень [14],
то представників влади передусім турбувала мож-
ливість підпорядкування краєзнавчого руху полі-
тичним, економічним, культурним й ідеологіч-
ним цілям радянського будівництва [15]. Це нада-
ло конференції гострого дискусійного, різносто-
роннього характеру.
Наслідком чотириденної роботи краєзнавців
стала розробка нових за формою і змістом кон-
цепцій розгортання краєзнавства [16]. За змістом
воно мало стати географічним (згідно з потреба-
ми розвитку нової держави), а за організаційно-
ю системою – чітко ієрархічним. Перехідним мо-
ментом від І Всеукраїнської конференції з краєз-
навства до повсякденної координуючої роботи,
покликаної виконати її рішення, стало утворення
при Головнауці Українського комітету краєзнав-
ства. Краєзнавче зібрання затвердило “Положення
про УКК”, його кількісний склад і Президію [17].
До останньої увійшли М.Криворотченко, А.Лаза-
рис, М.Яворський, які мали досвід спільної взає-
модії, співпрацюючи в бюро з підготовки прове-
дення конференції [18].
Передбачалося, що УКК існуватиме тимча-
сово. Він повинен був провести облік існую-
чих краєзнавчих осередків, об’єднати їх під єди-
ним керівним початком, уніфікувати організацій-
ні форми краєзнавчої справи, спрямувати її про-
тікання в одному напрямі і, наостанок, скликати
у 1926 р. Всеукраїнський з’їзд краєзнавців [19].
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
8
Після цього Український комітет краєзнавства
мав передати свої повноваження Центральному
науково-дослідному інституту краєзнавства (да-
лі – ЦНДІК), для заснування якого і повинен був
підготувати ґрунт [20, 21].
Першим головою комітету став М.Яворський,
який згодом відійшов від співпраці в ньому,
і його місце зайняв О.Буценко, заступником –
М.Криворотченко, а вченим секретарем – А.Лаза-
рис [22]. Такий виборчий принцип УКК усклад-
нював його працю, бо не всі установи і не за-
вжди мали можливості делегувати своїх пред-
ставників на засідання комітету. Фактично першi
5 мiсяцiв Комiтет працював у складi п’яти осiб [23].
Залишалося одне – якісно поліпшити діяльність
УКК. Із цією метою 18 жовтня 1926 року Президія
Укрнауки затверджує новий склад комітету в кількос-
ті 10 осіб [24]. У різні моменти життя УКК до ньо-
го входили професори В.Волобуєв, В.Геринович,
К.Дубняк, П.Ковалівський, О.Яната, академіки
Д.Багалій, С.Рудницький, М.Яворський та інші пред-
ставники наукової елiти країни 1920–1930-х рр.
Організовано діяти комітет розпочав лише з
грудня 1925 р. [25]. Якщо до появи УКК координу-
ючим центром краєзнавчої роботи в Україні була
Комісія краєзнавства при ВУАН, то віднині за нею
залишиться служба надання теоретичної та мето-
дичної допомоги краєзнавцям [26]. Об’єднання
останніх підлягало компетенції Комітету краєз-
навства. Виконання своїх обов’язків, визначе-
них конференцією, УКК розпочав із затверджен-
ня ряду установчих документів, зі створення
окремих методичних краєзнавчих бюро, iнституту
кореспондентiв, котрі мали підпорядкувати низові
осередки краєзнавчої справи, проведення їх обліку
і збирання повідомлень про їх працю, встановлення
зв’язкiв із позаукраїнськими органiзацiями [27].
У ході цієї практики члени Комітету краєз-
навства дійшли висновку, що найраціональні-
шою формою організаційного, методичного ке-
рування краєзнавством у межах всієї України
було б видання часопису відповідного статусу
[28]. Дотримуючись власних висновків і рішення
І Всеукраїнської краєзнавчої конференції, УКК із
1926 р. активно форсує питання дозволу на влас-
ний часопис [29]. У лютому цього року НКО до-
зволив Комітетові краєзнавства видання свого
друкованого органу, але з умовою “ніяких дота-
цій від НКО на видання не просити”, що призвело
до затримки реалізації комітетом цього проекту
[30]. На тлі нездійснених інших намірів УКК, як-
от щопiврiчнi пленуми краєзнавцiв, всеукраїнськi
краєзнавчi з’їзди, ІІ конференція з краєзнавства,
ЦНДІК, видання лiтопису життя мiсцевих краєз-
навчих органiзацiй тощо, появу часопису можна
вважати його найбільшим досягненням [31].
Перший номер часопису УКК зійшов із дру-
карських верстатів одного з лідерів української
книговидавничої справи [32] кооперативного ви-
давництва “Пролетарій” (Харків) у квітні 1927 ро-
ку. Його назва була загальною – “Краєзнавство”.
Вона засвідчувала багатогранність тих краєз-
навчих питань, які знайшли своє відображення
на шпальтах часопису. Останні номери часопи-
су “Краєзнавство” датуються 1930 р. Мiж тим,
у Постановi Колегiї НКО вiд 30 травня 1931 р.
зустрiчаємо припис на адресу ДВУ про забез-
печення безперебiйного видання перiодичного
органу УКК, який так i не було виконано [33].
Тривала боротьба за продовження випуску ча-
сопису “Краєзнавство”, який пiсля неодноразо-
вих критичних зауваг, звинувачень в “украин-
ском национализме и давно отжившей стари-
не” з боку керiвних краєзнавчих структур радян-
ської Росiї; котрі особливо з початку 1930-х рр.
прагнули до встановлення контролю над кра-
єзнавчим рухом в Українi, мав стати на “плат-
форму советского краеведения”, “марксистско-
ленинской методологии” [34]. Репресивнi захо-
ди проти членiв УКК, а отже, й редакцiйної ко-
легії, вирiшили це питання, як покаже час, не
на користь центрального перiодичного органу
краєзнавцiв УСРР.
Часопис був україномовним. Крім мовної до-
ступності текстів, не менш важливою є їх зміс-
това доступність. Засвоєння тексту починається
з розуміння окремих слів і словосполучень, ре-
чень, блоків матеріалу і розвивається у напрям-
ку сприйняття і розуміння загальної концепції
змісту. Дослідник М.Мацковський установив,
що тісно пов’язаними з труднощами прочитан-
ня тексту є такі показники, як середня довжи-
на речення, процент слів, що складаються біль-
ше, ніж із трьох складів [35]. Кількісне обстежен-
ня формологічних параметрів (ступеня узагальне-
ності суджень, абстрактивності понять, складності
синтаксичних конструкцій) стало індикатором якіс-
ної характеристики тексту часопису і підтвердило
його спрямованість на масового читача. У планах
ДВУ часопис “Краєзнавство” значиться в рубриці
“Науково-дослідні”, “Наукові” журнали [36].
Журнал “Краєзнавство” був єдиним на той
час суто краєзнавчим республіканським періо-
дичним виданням. Визначаючи роль часопису
в суспільстві, слід усвідомлювати, яким величез-
ISSN 2222-5250
9
ним є простір для прояву його як засобу масової
інформації. У зв’язку з цим маємо чітко збагну-
ти системність останнього. Будь-який періодич-
ний орган являє собою різномасштабне і різно-
стороннє сплетіння зв’язків і взаємозалежностей
між такими його елементами: “видавець”, “жур-
наліст”, “текст”, “аудиторія” і терміналом його
буття – “дійсністю”. Під “видавцем” варто розу-
міти соціальну інституцію, яка засновує й керує
діяльністю органу, “журналістом” – колектив ре-
дакції, позаштатну автуру, добровільних помічни-
ків, “текстом” – сукупність творів, що містяться
в періодичній одиниці. Наріжним каменем часо-
пису, як і будь-якого періодичного видання, кни-
ги, є “текст”. На нього спрямована діяльність “ви-
давця” й “журналіста”. Його споживають “соці-
альний інститут”, “аудиторія читачів”, “індивід”.
Між “текстом”, “видавцем”, “журналістом”, з од-
ного боку, і “соціальним інститутом”, “аудито-
рією” – з іншого, встановлюються взаємовизнача-
ючі зв’язки. Їх стосунки поміж собою торкаються
всіх сторін свідомості індивіда, його світогляду
i світоспоглядання, громадської думки. Завдяки
цьому періодика є феноменом, гідним неабиякої
уваги для розуміння участі засобів масової
інформації у формуванні цілісної моделі світу
в свідомості людини, закономірностей буття, емо-
ційної сфери освоєння дійсності та системи уяв-
лень про змінну реальність у багатстві її явищ,
тенденцій, процесів тощо. Спроектуємо вище за-
значене на аналіз журналу “Краєзнавство”.
Отже, з-помiж рiзноманiтних функцiональних
дiянь УКК чiльне мiсце посiла масова iнформа-
цiйна дiяльнiсть, що “вилилася” в заснування
власного часопису. Особливiстю стосункiв мiж
Комiтетом краєзнавства як соцiальним інститу-
том i останнiм було те, що перший став не ли-
ше його засновником, видавцем, але й редакцiєю,
тож “тiснота зв’язку” мiж ними, за визначен-
ням Є.Прохорова, є найбiльш жорсткою [37].
Незалежнiсть редколегiї за таких обставин ви-
давцем не порушувалася, оскiльки її членами
були тi, хто подiляв основнi цiльовi установки
УКК i виступав їх творцем i реалiзатором вод-
ночас. Звернення редакції до читачів відкриває
перший номер часопису. У ньому зазначенi такi
головні причини заснування журналу: “...широ-
кий ріст краєзнавчої справи на місцях конче ви-
магає розпочати заходи до зв’язки цієї роботи, до
об’єднання краєзнавчої думки... Краєзнавчі си-
ли розкидано по найдальших закутках України...
окремі краєзнавці, навіть гуртки й товариства
поміж себе не зв’язані, часто не знають про своє
існування, здебільшого одірвані від культурних
осередків, лишаються напризволяще, проводять
роботу навпомацки і самотужки, наслідки їхньо-
ї роботи гинуть, невідомі для інших дослідни-
ків, як для УКК так і для ширшої роботи” [38].
У цій цитаті віддзеркалені як характеристика ста-
ну краєзнавчого руху, так і перелiк вад, які Комітет
краєзнавства намітив усунути.
У статті М.Криворотченка з символічною на-
звою “Чергові завдання Українського комітету кра-
єзнавства”, розміщеній у першому числі часопису,
знаходимо: “Першим кроком до цього (до вирішен-
ня проблем – В.Б.) мусить бути періодичне видан-
ня Комітету – журнал, що давав би змогу реаль-
но об’єднувати краєзнавчу думку, що міг ставити
перед краєзнавцями актуальні проблеми, висунуті
сучасним життям, разом з тим, журнал мусить ста-
ти осередком, де, як у фокусі, збиратимуться відо-
мості про всю краєзнавчу роботу в Україні” [39].
Виходячи з завдань, намiчених для реалiзацiї
Комiтетом краєзнавства, журнал спланували за
такими розділами: “Загальний” (висвітлював те-
оретичні засади, загальні питання краєзнавства),
“Методика краєзнавчої роботи” (подавалися прак-
тичні поради з методики краєзнавчої справи),
“Шкільне краєзнавство” (висвітлювалися про-
блеми методики й результати розвитку краєзнав-
чої справи в освітніх закладах), “Наш край” (дру-
кувалися матеріали, що ілюстрували практичнi
досягнення в справі вивчення окремих районів
України), “Життя краєзнавчих організацій” (міс-
тилися матеріали про діяльність краєзнавчих осе-
редків, їх здобутки і проблеми), “Бібліографія”
(подавалися анотовані списки рекомендованої
краєзнавчої літератури), “Керуючі матеріали”
(друкувалися інструкційні листи, методичні реко-
мендації УКК краєзнавчим об’єднанням тощо).
Така структура часопису цілком могла спри-
яти розв’язанню питань, що стояли перед ним.
Задум редакції полягав у тому, щоби при такому
змістові перетворити власне періодичне видан-
ня на “місце зустрічі” теорії і практики краєзнав-
ства. Згiдно з соцiолого-журналiстськими схема-
ми тлумачень понятiйного апарату журналiстики,
термiн “журналiст” трактується не лише як редак-
цiйна колегiя, а включає усiх творцiв видання
[40]. Ідеться про її професiйну й аматорську ав-
туру, без аналiзу якої в нашому випадку важко го-
ворити про змiст її конкретної одиницi – часопи-
су Українського комiтету краєзнавства.
Вивчаючи канали трансляцiї наукових здо-
буткiв, їх засоби передачi, фiлософ-наукознавець
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
10
М.Петров справедливо вказує на “видання чи
iменний знак, що позбавлений антропоморфних
рис” [41] (переклад – В.Б.). Міркуючи про те, що
журнал чи книга можуть відмовитися вiд практи-
ки вказувань iмен авторiв дописiв перiодики чи
книжкової продукцiї, М.Петров переконує читачiв
у тому, що в такому разi члени дисциплiнарної
спiльноти у своїх спробах порозумiтися з колега-
ми зверталися б до iмен журналiв i книг з тiєю ж
метою, що й до конкретних iмен їх творцiв [42].
Дозволимо собi продовжити роздуми М.Петрова
i поставимо мету дати вiдповiдь на питання: що
втрачалося б вiд такої практики в обсязi знань при
трансляцiї культурних здобуткiв одного поколiння
iншому, а отже, що саме нам дозволяють зрозумiти
про журнал власна назва, iмена його авторiв i тих
установ науки, що стоять за ними?
Із точки зору iсторичної евристики доскона-
ле вивчення iсторичного джерела, яким i є будь-
який часопис, складає його текстологiчне й гер-
меневтичне дослiдження. Вивчати безіменний
журнальний текст непросто. Свiдомiсть авто-
рів є вiдображенням економiчних, iдеологiчних,
полiтичних суперечностей часу, а самi вони – ре-
презентантами певних обставин i умов, у яких
творився текст [43]. Без цього важко збагну-
ти, чому, наприклад, текст, яким його побачи-
ли читачi, вiдрiзняється вiд свого архетипу, про-
ходить декiлька версiй, правок тощо. Куди лег-
ше це зробити, якщо знаємо, чиєю рукою створю-
ється текст i вносяться до нього змiни, пiд впли-
вом яких розумових мотивiв. Герменевтицi, в свою
чергу, важче зрозумiти граматичнi особливостi мови
безiменного тексту (анiж навпаки), iсторичнi реалiї
часу його творення, конкретно-психологiчнi шукан-
ня, а найскладнiше за все – норми науки. Iм’я журна-
лу з безiменними матерiалами дозволяє дослiднику,
читачевi скласти лише нечiтке розумiння цiлого.
Проникнути ж у його суть можна лише завдяки ев-
ристичному зануренню в змiст окремих знакiв, слiв,
речень, прогалин i, зрештою, в цiлому в допис че-
рез авторське (-і) iм’я (-ена). Отже, iмена науко-
вих установ, журналiв, якi їх представляють i, го-
ловне, iмена авторiв журнальних матерiалiв ро-
блять iнформацiйну трансляцiю здобуткiв культу-
ри певного хронологiчного вiдтинку довершеною.
Доведемо це за матерілами часопису УКК.
На основi архiвних документiв, iсторичної на-
укової лiтератури виведемо загальний збiрний об-
раз автора часопису УКК: середнiй вiк – 35 рокiв
(наймолодшому дописувачу М.Фуклєву – 22 роки,
найстаршому, В.Кравченку – 65 рокiв); освiта –
вища (81%), високий рiвень наукової пiдготовки
(44%; із них 28% – аспiранти, 16% – професура);
позапартiйний (93%); займає активну громадську,
педагогiчну позицiю; має досвiд журналiстської
дiяльностi (26%); за нацiональнiстю – українець
(93%). Біблiометричний аналiз автури часопи-
су дав нам таку статистичну картину. Авторами
спецiально адресованих матерiалiв до журналу,
що були опублiкованi в ньому, стали 62 осіб.
Їм належить 127 журнальних публiкацiй.
Із них 37 праць, або 30%, склали часописний до-
робок членiв Українського комiтету краєзнав-
ства: В.Гериновича (7 статей), К.Дубняка (3),
Д.Зайцева (6), М.Криворотченка (7), М.Левиць-
кого (1), С.Рудницького (1), Д.Солов’я (4),
С.Ялi (7), О.Янати (1), фiзичний обсяг площi
якого дорiвнює 48 219см2 (31% вiд загально-
го показника). Окрiм того, на сторiнках часо-
пису “Краєзнавство” зустрiчаємо розвідки з ав-
торською адресою – “Редакцiя”, “Український
комiтет краєзнавства”, “Комiтет”, що складають
6 525 см2 за площею фiзичного обсягу, або 4 оди-
ниці вiд його загалу у вiдсотковому вiдношеннi.
Отже, УКК як видавцю i редакцiйнiй колегiї за
авторством належить 34% площi фiзичного об-
сягу журналу, що свiдчить про доволi високий
ступiнь присутностi на його шпальтах матерiалу,
який слугував поширенню регламентованих
iдей, спрямованих на реалiзацiю вищеозначеної
програми часопису i, згiдно з цим, створенню
вiдповiдної громадської думки.
Найбiльшою часткою розробок вiд Комiтету
краєзнавства вiдзначився його постiйний член
i водночас вiдповiдальний редактор перiодичного
органу – М.Криворотченко. Людина непросто-
го характеру і неоднозначних учинків, актив-
ний громадсько-полiтичний, освiтнiй дiяч, один
із органiзаторiв мережi cоцiальних музеїв в
УСРР у 1920-х – початку 1930-х рр. спробував
себе ще й у ролі журналіста [44]. Навчаючись
у Московському iмператорському вищому
технологiчному училищi (1911 р.), М.Криворот-
ченко став органiзатором видання загальносту-
дентського журналу, навколо якого об’єдналися
українськi земляцтва студентiв московських
освітніх закладiв – “Кобзар”, “Слов’янська куль-
тура”, “Громада” та ін. [45]. Йому довелося реда-
гувати економiчний вiддiл у газетi “Вiстi ВУЦВК”
(1921–1922 рр.), вiддiл iнформацiї про Україну
в “Ежегоднике Коминтерна” (1922–1923 рр.),
працювати секретарем бiблiографiчного журна-
лу “Книга” (1923–1924 рр.), спiвпрацювати з та-
ISSN 2222-5250
11
кими перiодичними виданнями, як “Голос друку”,
“Знання”, “Народний вчитель” та ін. газетами, часо-
писами, де М.Криворотченко виступав здебiльшого
пiд журналiстським псевдонiмом “Тарас Воля”.
Вiн – автор бiльшостi передовиць журна-
лу УКК, через якi намагався донести до читачiв
власнi переконання у прiоритетностi геогра-
фічного краєзнавства, важливостi унiфiкацiї
органiзацiйних форм краєзнавчого руху, прове-
дення мiстознавчих та iнших новацiйних студiй
у ньому [46]. Передові статті М.Криворотченка
активно впроваджували у мовну свiдомiсть чи-
тацької аудиторiї через iмперативи, комунiкативнi
формули директивної тональностi засадничi
принципи краєзнавчої справи тих рокiв, форму-
ючи штампи i клiше у сприйняттi й у ставленнi
до неї широкого загалу. Характерними для жан-
ру були i назви його передових статей: “Черговi
завдання Українського комiтету краєзнавства”,
“Черговi завдання”, “До жовтневих роковин”,
“До справи соцiалiстичного змагання”, “На поро-
зi третього року” тощо [47].
Окремим темам передовиць присвятили свої
дописи К.Дубняк, Д.Зайцев, М.Левицький,
О.Яната [48]. У зв’язку з жанрово-видовою
спорiдненiстю їх праць із розвідками М.Криво-
ротченка вiдзначимо їхню подiбнiсть на рiвнях
конструкту будови, розгортання їх iдейної
насиченостi, тексту, яка залишалася, по сутi,
незмiнною упродовж усiх рокiв iснування часо-
пису. Iншi праці членiв редакцiйної колегiї журна-
лу “Краєзнавство” стосувалися передусім питань
із галузей їх професiйних iнтересiв. А оскiльки
вони переважно були фахiвцями з природничих
наук, то i тематика була вiдповiдною [49].
На позицiях виняткового захисту “ново-
го краєзнавства” заявив про себе член УКК,
спiвробiтник географiчної секцiї Iнституту укра-
їнської наукової мови та УНДІГК, професор
ХIНО К.Дубняк. Забезпечення комплексного роз-
витку країв, країни, пошуки шляхiв найбiльшої
ефективностi вiд територiального подiлу працi,
пiдвищення її продуктивностi за допомогою кра-
єзнавства, iнформацiйний iнтерес до соцiальних
умов планування районної економiки – ось дале-
ко не повний перелiк кола зацiкавлень ученого,
яке представив часопис [50].
Один iз дописiв, як данину часу, присвя-
тив історичному економiко-географiчному
краєзнавству неабиякий органiзатор нау-
ки на Подiллi, спiвробiтник УНДIГК, голо-
ва Кам’янець-Подiльського окружного комiтету
краєзнавцiв, професор КПIНО В.Геринович [51].
Двi iншi праці в його виконаннi cтосуються пи-
тань iсторичної демографiї – процесу колонiзацiї
євреїв, вiрменiв на Подiльщинi, а рiдному
мiсту вчений дарує високопрофесiйно вико-
наний iсторико-географiчний нарис про нього
у доповненнi з описом природного ландшафту,
що складає його довкiлля [52]. Студії члена УКК,
спiвробiтника державної служби Центрального ста-
тистичного управлiння, аспiранта науково-дослiдної
кафедри iсторiї української культури iм. Д.Багалiя
Д.Солов’я демонструють приклади синтезу
iсторичних, етнографiчних, економiко-статистичних,
географiчних знань на основi територiально обмеже-
ного локального об’єкта вивчення – краю [53].
Поява розвiдок, присвячених iсторiї грецької
колонiзацiї, за авторством секретаря ЦК із пи-
тань нацiональних меншин при ВУЦВК, члена
Комiтету краєзнавства С.Ялi [54] є виявом впливу
розгортання в умовах українiзацiї потрактуван-
ня iдеї вiльного розвитку етнiчної меншостi насе-
лення в межах УСРР, що вiдповiдало вимогам су-
часної полiтичної кон’юнктури [55].
Отже, концептом праць членiв УКК, редколегiї
часопису була орiєнтацiя на функцiональному
рiвнi на консолiдацiю краєзнавчих сил у країнi
з тим, щоб їх дiяльнiсть була легко контрольо-
ваною й упорядкованою, а на тематичному
рiвнi – cтворення прiоритетiв переважно за гео-
графічними, науково-практичними розвiдками
з краєзнавства. Кiлькiснi данi пiдтверджують
якiсну характеристику, зроблену часопису:
соцiально орiєнтований на масового читача, яко-
му вiдводиться роль суб’єкта iнформацiйної
дiяльностi. 52% загальної площi фiзичного об-
сягу часопису i 24% вiд неї займають публiкацiї
членів редакцiйної колегiї (в iндивiдуальному
виконаннi) загально-теоретичного, науково-
методичного i науково-практичного змiсту, а от-
же, 48% i 76% із характеристик вищезазначених
показникiв належить читацькiй аудиторiї. Відтак
стосунки мiж “журналiстом” i “аудиторiєю” не є
одностороннiми, але її функцiї під час продукуван-
ня iнформацiї та її непрофесiйного розповсюджен-
ня можна звести тільки до соцiально-орiєнтуючої
i гедонiстичної, у тлумаченнi О.Кочергiна i В.Ко-
гана [56]. Управлiнська ж функцiя, на їх дум-
ку, реалiзується лише в дiяльностi журналiста
– суб’єкта, що професiйно займається виробни-
цтвом iнформацiї, тобто членами УКК.
Аналiзуючи пошту редакцiї “Краєзнавства”
(тiєї частини, що була опублiкована), доходи-
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
12
мо висновку: 1) за суб’єктом – у складi її авторiв
активнi громадсько-полiтичнi мiсцевi i державнi
дiячi; 2) за предметом вiдображення – автори тор-
каються як аналiтичних тем з основоположних
питань краєзнавства, так i фiксацiї окремих його
фактiв, явищ, процесiв, що за тематикою є наба-
гато рiзноманiтнiшими, анiж те, що їм пропонува-
лося редколегiєю; 3) за соцiальним масштабом –
вiдсутнi дописи, якi б концентрувалися навколо
особистих проблем; 4) за цiлями i мотивами звер-
нення до журналу – твори самодiяльної наукової
творчостi, вiдгуки на окремi виступи, роздуми,
оцiнки i пропозицiї, що стосуються як краєзнавчо-
го руху, такі діяльності цього конкретного ЗМІ.
Ситуацiя щодо аналiзу дiяльностi авторiв
публiкацiй журналу “Краєзнавство” вимагає сут-
тєвого уточнення: хто є суб’єктом iнiцiативи звер-
нення до нього: автор-читач чи редакція [57].
I.Фомiчова виокремлює за ступенем опосередку-
вання двi його форми: безпосереднє i приховане
звернення [58]. Керуючись її термiнологiчними
визначеннями характеристик форм останньо-
го, вiдзначимо, що для часопису УКК властивi
як безпосередня участь читацької аудиторiї
у виробленнi iнформацiї через вмiщенi, нехай
i селекцiонiзованi розвiдки на його сторiнках, так
i опосередкована, що виявилася у коментарях,
узагальненнях, цитуваннях, посиланнях Комiтету
на iнформацiю, отримувану вiд аудиторiї читачiв.
Залучаючи до непрофесiйної журналiстської
дiяльностi широкий загал, УКК сприяв iнститу-
цiйнiй пiдтримцi автора, його дiй i прав, а та-
кож органiзацiї, вiд iменi якої той виступав, пе-
ретворюючи внутрiшню активнiсть стану осо-
би у зовнiшню об’єктивiзовану дiяльнiсть, по-
єднуючи процеси масовiзацiї, диференцiацiї
й iндивiдуалiзацiї в ходi iнформування, соцiаль-
ного орiєнтування i практичних дiй у системi
взаємодiї “видавець – журналiст – аудиторiя”.
Поява часопису була продиктована необхідніс-
тю встановлення зв’язку між УКК, з одного бо-
ку, та краєзнавцями, краєзнавчими осередками,
органами управління державної влади, з іншого,
між останніми і суб’єктами краєзнавчого руху,
між різними групами населення, між краєзнавця-
ми в Україні та за її межами. Інакше кажучи, ча-
сопис “Краєзнавство” мав стати своєрідним кому-
нікативним мiстком між особистісною і колектив-
ною, загальною й уособленою формами конкрет-
ного прояву зацікавленостей краєзнавчим рухом
в Україні. Встановлення зв’язків між його провід-
никами за допомогою ЗМI дало могутній інфор-
маційний і ціннісно орієнтуючий ефекти.
Критеріями оцінки функціонування журналу
слугують соціальний рівень охоплення читаць-
кої аудиторії інформаційним обміном, його здат-
ність до розповсюдження знань і переконань.
Територіально журнал охопив усі реґiони ра-
дянської України, про що свідчить географія до-
писів. Проте сказати, якою була його аудиторія
у кількісному складі, – складно. Тираж є, в першу
чергу, абсолютним показником. Принагідно зга-
даємо, що в 1920–1930-х рр. посилюється увага
парткерівництва до умов загального споживання
інформації і до створення під впливом цього хат-
читалень, бібліотек, сільбудів тощо. Вони могли
мати один примірник часопису, але з ним знайо-
милася значна місцева читацька аудиторія. Тому
кількісно охарактеризувати охоплення інформа-
цією аудиторії, на яку працювали УКК і його ча-
сопис, практично неможливо.
Претендуючи на науковий, науково-популяр-
ний статус, журнал “Краєзнавство” не міг ін-
формувати про досягнення краєзнавчого руху та
надбання краєзнавства без інтерпретації загаль-
нонаукових та вузькоспеціальних термінів, осно-
воположних методичних принципів різних галу-
зей знань, що мають, між іншим, і регіональний
характер застосування. Певна частка його праць,
зосереджених у розділах “Загальний”, “Методика
краєзнавчої роботи”, торкається тлумачення по-
нять “край”, “краєзнавство”, обсягу, засобів, ме-
тодів дослідження, інформаційних його форм.
Незважаючи на загальнозрозумілу лексико-
семантичну структуру слів “край”, “краєзнав-
ство” (“знання про край”), з їх поясненнями все
було значно складніше. Як у науці, так і на сто-
рінках журналу з однойменною назвою не існу-
вало єдиної думки щодо їх тлумачень. Упродовж
двадцятих років спостерігається певна еволю-
ція у поглядах: від переконань у тому, що кра-
єзнавство є одиничною (або природничою,
або гуманітарною) наукою, до розуміння йо-
го як сукупності наук (не простої сукупності,
а такої, що передує новій науці) у їх єдності
і пристосованості до практики; від упевненості
в тому, що краєзнавство – це окремий метод до-
слідної роботи, до сприйняття його як сукупнос-
ті методів у їх єдності і пристосованості до тео-
рії; вiд бачення його як працi одинакiв до визна-
ння колективностi. Демонстрування редакцією
розбіжностей у поглядах при поясненні поняття
“краєзнавство” мало на меті знайти істину.
На фоні різних думок щодо того, чим є кра-
єзнавство, по-різному визначалися пріоритети
ISSN 2222-5250
13
його внутрішнього змiсту. Залишалася досить
сильною “стара” традиція: шанобливе ставлен-
ня до гуманiтарного напрямку як превалюючо-
го в краєзнавчій справі, прихильниками якої бу-
ли М.Грушевський, А.Лобода, В.Петров та ін.
[59]. У зв’язку ж із загальною тенденцією, що
спостерігається в перші десятиріччя 1900-х рр.,
– бажаннi надати науці лише прикладного сен-
су, зростає популярність економiчного, фiзико-
географiчного аспектів краєзнавства. Дискусія
з цього питання, розпочата І Всеукраїнським
з’їздом вивчення продуктивних сил, мала про-
довження на І Всеукраїнській краєзнавчiй кон-
ференції, у резолюції якої говорилося, що краї-
на має вивчатися з практичного погляду, “кладу-
чи в основу питання підвищення продукційних
сил, уникати академізму та кабінетного характе-
ру праці, мати ув’язку з плановими установами,
учбовими й науковими інституціями та провадити
всю роботу методом діалекту” [60]. Цієї думки до-
тримувався і майбутній відповідальний редактор
журналу М.Криворотченко, що й продемонстру-
вала його доповідь на конференції, а надалі – стат-
ті в журналі [61]. На цих позиціях стояли й інші
безпосередні учасники творення часопису [62].
Редакційна колегія давала згоду на публікації
в часописі поглядів прихильників і природничо-
го, і гуманiтарного краєзнавства. У цій позиції ре-
дакції журналу виявилася не тільки консервативна
роль періодичного видання – збереження “старої”
традиції, а й деструктивно-інтегративна, що під-
тримувала “суперництво” між різними поглядами
на зміст і принципи краєзнавчої справи. Мине не-
багато часу, і “Краєзнавство” 1928–1930-х рр., ні-
би “отямившись” від деструктивних дискусій про
прiоритетність тем, проголосить географічний на-
прямок у краєзнавстві головним, одночасно продо-
вжуючи публiкувати дописи гуманiтарного змiсту.
У визначенні й утвердженні нових завдань
краєзнавцiв проглядає позитивна тенденція тлу-
мачити ідейні погляди на розвиток краєзнавства
не лише з вузьких регіональних проекцій життя
в країні, а й з погляду їх конструктивності для
державницьких прагнень нових територіальних
утворень – УСРР, Союзу РСР. Той факт, що цим
самим журнал виконував певні політичні, ідео-
логічні, економічні функції, не є дивиною, а ви-
глядає закономірністю.
До небагатьох за темою належить стаття
Д.Зайцева під назвою “Методика краєзнавчої ро-
боти” [63]. Методичні питання з краєзнавства бу-
ли малорозробленими на той час, і через це – го-
стро актуальними. Кожен з аматорiв (бо саме на
них, в першу чергу, був розрахований часопис),
хто брався до краєзнавчих розробок, потребував
інформації про те, яким чином необхiдно про-
водити вивчення, щоб ефект від праці був мак-
симальним. Розуміючи це, УКК і започаткував у
своєму періодичному виданні спеціальний розділ
з назвою, ідентичною заголовку статті Д.Зайцева.
Автор виокремлює й обгрунтовує такі способи (а
не методи) краєзнавчих досліджень: спостережен-
ня, опис, наукова обробка. Але на цьому не ставить
крапку i закликає дослiдника в кожнiй конкретнiй
ситуацiї оперувати не шаблоном, а раціональним
принципом. Об’єктом краєзнавства є всi вияви
матерiальної i духовної культури краю в минуло-
му і сьогоденні, в динамiцi i cтатицi, які є різними
за змістом i формою, а значить, різними мали бути
способи і методи досліджень, їх органiзацiя.
Необхідність удосконалення форми внутрiшнiх
i зовнiшнiх мiжзв’язкiв краєзнавчого руху в Украї-
ні у 1920–30-х рр. була очевидною. Вона вима-
гала різних розробок організаційних форм існу-
вання краєзнавства. Тому, аби задовольнити по-
треби у цій інформації, часопис “Краєзнавство”
вдається до їх розгляду. Тільки чітко структуро-
вана, ієрархічна система зв’язків між різного рів-
ня краєзнавчими організаціями могла стати запо-
рукою успіху краєзнавчого руху. Зведення до єди-
них форм існування краєзнавчих осередків до-
зволило iнституалiзовано забезпечити суб’єктів
краєзнавства колективним захистом їх прав, по-
силити автономність особи при примноженні її
соціальних ролей і контактів. Редакція журналу
“Краєзнавство” вочевидь прагнула до встанов-
лення і розгортання краєзнавчої справи в “єдино
правильних” формі і вигляді.
Але загальність діалектично балансує з уосо-
бленням. І тому, судячи з хроніки розділу “Життя
краєзнавчих організацій”, датованої 1930 р., УКК
так і не вдалося звести до єдиної форми системи
iснування краєзнавчі об’єднання. У його докумен-
тах за 1932 р. зустрiчаємо повторення гасел ще ча-
су I Всеукраїнської краєзнавчої конференцiї, пер-
ших чисел часопису “Краєзнавство”: “треба цей ма-
совий рух охопити єдиним керiвництвом, спланува-
ти роботу, концентрувати її наслiдки, надаючи цьо-
му руховi певних органiзацiйних форм ...” [65].
Важливим джерелом інформації про розви-
ток форм краєзнавства у 1920–30-і рр. є розділ
“Життя краєзнавчих організацій”. Необхідність
звернення істориків краєзнавства до нього дик-
тується наступними причинами: по-перше, мож-
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
14
ливою відсутністю архівних документів щодо фак-
ту iснування згадуваних журналом краєзнавчих ор-
ганізацій; по-друге, це може відкрити фахівцям но-
ві дані в дослідженні історії конкретних об’єднань
краєзнавців, а отже, й допомогти в ряді суперечли-
вих питань встановлення достовiрностi факту.
Цінність таких публікацій полягає в тому, що
на вимогу журналу дописувачi подавали повідом-
лення про обставини i час заснування, структу-
ру, основні напрямки та плани роботи, недоліки
і проблеми, співробітництво краєзнавчих осеред-
кiв з іншими організаціями як наукового, так і гро-
мадського рівня, видавничу дiяльнiсть. Важливе
місце в таких повідомленнях займала почасти ін-
формація про людей, що стояли за всім цим: їх
кількість, національність, партійність, фах, соці-
альний статус, стаж роботи і вік, що цiкаво з нау-
кознавчого погляду.
Деякі організації, такі, як Кам’янецький
окружний комiтет краєзнавства, Коростенський,
Мелiтопольський, Марiупольський, Ізюмський
музеї, Лубенське наукове товариство при ВУАН,
Хорольський гурток аматорів світознавства і кра-
єзнавства й багато інших, активно звiдомляли
про себе до журналу, що, в свою чергу, дає повні-
шу картину про послiдовнiсть розгортання ними
краєзнавчої роботи на мiсцях. Усього ж у роздiлі
вмiщено повiдомлення про 58 низових осередкiв
краєзнавцiв: 14 гурткiв, 14 товариств, 11 окруж-
них музеїв, 3 кабiнети вивчення краю, 3 краєзнав-
чі бюро та ін. [66].
Однiєю з форм утворення широко-
ї суспiльної бази пiд краєзнавством було та-
кож товариство. Статут краєзнавчого товари-
ства передбачав створення такого за наявностi
10 чоловiк, а за наявностi 3–5 осіб – фiлiї то-
вариства [67]. Це спрощувало можливостi
консолiдуватися краєзнавцям, об’єднувати свої
зусилля. Непереобтяженiсть кiлькiстю членiв,
вiльний вибiр форм, об’єкта, умов праці вимага-
ли вiд об’єднань – iнiцiативностi. Поряд із това-
риствами любителiв iснували i науковi товари-
ства, якi функцiонували або самостiйно, або при
iнших, здебільшого академічних, наукових за-
кладах. Переважно академiчними були такi фор-
ми органiзацiй краєзнавцiв: комiсiї, кабiнети,
семiнари. Проте вони не залишалися в iзоляцiї,
а тiсно тримали зв’язок з об’єднаннями аматорів,
до певної міри, i через журнал УКК.
Розповсюдженою органiзацiйною формою
краєзнавчого руху були музеї, яких у серединi
1920-х рр. нараховувалося вже близько 300 [68].
Багатоаспектнiсть дiяльностi, рiзний рiвень їх
пiдпорядкування, як і гурткiв чи товариств, наявнiсть
науково-методичної працi, що була невiд’ємною
часткою музейного руху – такими були риси розвит-
ку цiєї форми органiзацiї краєзнавcтва.
Для поширення краєзнавчого руху Комітет
краєзнавства створив інститут кореспонден-
тів, які позаштатно співпрацювали з часописом
“Краєзнавство”, пропагували його ідеї, консо-
лідували місцеві краєзнавчі сили, допомагали
створенню нових товариств, гуртків, бюро [69].
Кількість членів інституту кореспондентів була
змінна, бо їх функції були тимчасовими. Відомо,
що на 1 січня 1929 р. усіх кореспондентів було
65 осіб. Керуючись методичною допомогою жур-
налу, інститут цілком виправдав себе, бо завдяки
його старанням на краєзнавчому терені виникло
12 товариств, декілька десятків гуртків й інших
колективних об’єднань. У випадку з інститутом
кореспондентів виробництво масової інформа-
ції, як і розповсюдження краєзнавчих ідей, охо-
пили загал, що, як правило, не був професійним
в журналістській діяльності та науково підго-
товленим у краєзнавстві. Інформація, яку корес-
понденти готували для УКК та його журналу, як
і та, яку вони несли в маси про краєзнавство, є
унікальною в суспільному значенні, бо “буден-
на свідомість відображає щоденний досвід ши-
рокого загалу ширше за предмет відображення,
ніж професійна, теоретична” [70].
Вміст інформації з загальних теоретичних пи-
тань, методики краєзнавства, його обсягу і форм
організації потрібні були Комітетові для того,
щоб надати своїй аудиторії, а через неї й усім
причетним до краєзнавчого руху певних соціаль-
ної і наукової орієнтацій, сформувати, стимулю-
вати і забезпечити учасників краєзнавчої справи
можливістю реалізувати індивідуальні і колек-
тивні прагнення. Завдяки розділам “Загальний”,
“Методика краєзнавчої роботи”, “Життя краєз-
навчих організацій” журнал “Краєзнавство” не
тільки ідентифікував своїх читачів за інтереса-
ми, але й сприяв формуванню систем уявлень
про цілі і необхідність спільних дій для їх до-
сягнень. Теоретичні й методичні питання краєз-
навства у перших двох розділах і результати їх
практичних втілень у третьому яскраво ілюстру-
ють ставлення читацької аудиторії до інформа-
ції, яку подавали автори журнальних публіка-
цій під впливом політичних ідеалів і наукових
ідей. Встановлення контакту між краєзнавцями
на особистісному і масовому рівнях актуалізува-
ISSN 2222-5250
15
ло значення самого періодичного органу, в появі
й існуванні якого слід вбачати глибоко гуманіс-
тичний зміст, бо окремішня дiяльність краєзнав-
ців збагачувалася працею, досвідом інших.
Важливим підґрунтям опосередкованого жур-
налом взаєморозуміння між органами державно-
го управління, УКК та краєзнавчими організаці-
ями були його розділи “Керуючі матеріали” та
“Краєзнавча бібліографія”. Матеріали першого
з них свідчать про прагнення УКК через часопис
сприяти визнанню, засвоєнню і застосуванню
суб’єктами краєзнавства чітко окреслених норм
і цілей у їх праці. Прагнення Комітету до поси-
лення контролю за розвитком краєзнавчого руху
через директивні, розпорядчі матеріали, інструк-
ції, “єдино правильні” статути діяльності краєз-
навців вело до послаблення їх важелів саморе-
гуляції. Намагаючись стримувати в рамках “по-
трібного” краєзнавчі осередки, УКК сприяв, до
певної мiри, втраті ними ініціативностi, внутріш-
ньої зацікавленостi в саморегуляції функціону-
вання. Ця обставина теж може розглядатися се-
ред причин згасання краєзнавства в 1930-х рр.
У 1920-і рр. переживає піднесення українська
краєзнавча бібліографія. Порушене директором
Всенародної бібліотеки України (далі – ВБУ)
С.Постернаком на I Всеукраїнському з’їздi з ви-
вчення продуктивних сил i народного господар-
ства України питання, пов’язане з необхiднiстю
заохотити бiблiотечні установи до краєзнавчо-
ї роботи i перетворити їх у центри органiзацiї,
координацiї проведення бiблiографiчних заходiв
щодо краєзнавства, знайшло реальне втiлення на
практиці завдяки старанням ВБУ та провiдних
установ у центрi i на місцях [71, 72]. Плiдно
працювали в галузi краєзнавчої бiблiографiї
Вiнницька фiлiя ВБУ, Одеська, Харкiвська,
Херсонська обласнi державнi бiблiотеки,
Українське бiблiографiчне товариство (Одеса),
Книжкова палата УСРР (Харкiв), а також
краєзнавчi установи, на рахунку яких видання
рiзнотематичних бiблiографiчних праць [73–77].
У задумі редакцiї розділ мав подавати такий
матеріал, як “статті з питань організації краєз-
навчої бібліографії по українських краєзнавчих
об’єднаннях, огляди та рецензії на книжки та стат-
ті з краєзнавства взагалі, його методики зокре-
ма, та краєзнавчих праць, розроблених в прикла-
данні до певного краю” [78]. У статті під назвою
“Бібліотечка для початкуючого краєзнавця” за
авторством А.Козаченка, схваленій Українським
комітетом краєзнавства, вміщено перелік найне-
обхідніших книг у краєзнавчій роботі. Примітно,
що всі вони стосуються вивчення виробничих
відносин, природи краю. Аналогічною за зміс-
том є праця Д.Зайцева, відмінність якої від попе-
редньої зводиться до того, що автор не охоплю-
є під словом “краєзнавча” лише літературу, при-
свячену фізичним чи економіко-географічним ре-
гіональним студіям [79]. На бібліографічному те-
рені в коло інтересів УКК підпадали й питання
методики. Краєзнавчий комітет упродовж 1928–
1929 рр. проводив детальний опис методичних
матеріалів з краєзнавчої бібліографії і здійснював
критичний їх огляд [80]. У планах роботи УКК із
1928 р. незмінно значилися заходи методично ви-
важеної бібліографічної праці краєзнавцiв “в цен-
трі і на місцях” [81], а з цiєю метою – створення
бібліографічного бюро при Комiтетi. Це – один із
його нереалiзованих проектів.
Як зазначалося вище, співпраця між УКК, жур-
налом та місцевими краєзнавчими органiзацiями
велася не тільки на колективному рівні, але й на
індивідуальному. Матеріали їх співпраці ілю-
струють статті розділу “Наш край”, що мають
розмаїту тематику. Віддаючи перевагу розробкам
у галузi економiко-, фiзико-географiчного краєз-
навства, комітет заохочував краєзнавців до подіб-
них дописів. Як слушно зазначає В.Козлов, та-
кі питання в пресі, періодиці набули політично-
го характеру [82]. Утім, бібліометричний аналiз
тематики статей роздiлу “Наш край” виявив, що
лише 35% загальної площi фiзичного обсягу цiєї
частини часопису вiдводиться пiд матерiали ге-
ографічного краєзнавства, а отже, 65% – істо-
ричного змiсту. До циклу праць із географічно-
го краєзнавства належать розвідки В.Гериновича,
К.Дубняка, Г.Закревської, Ф.Козубовського,
Є.Лавренка та ін. [83–88]. Краєзнавчi матерiали
з гуманiтарних галузей знань багатi на об’єкт ви-
вчення, але найбiльшу частину з-помiж них скла-
дають фольклористичні, етнографiчнi й історико-
географічні розвiдки. Окремим моментам духов-
ної культури присвячені дописи відомого етно-
графа, фольклориста, талановитого народознавця
професора В.Кравченка. Легенди і перекази во-
линського села, що були зібрані В.Кравченком, як
і інші його дописи, є добрим матеріалом для ет-
нографічного, фольклористичного аналізу твор-
чості цього краю [89]. Стаття викладача болгар-
ського педтехнiкуму (м.Преслав) М.Фуклєва роз-
глядає питання взаємозв’язку окремого пласту
фольклорного матерiалу – прислiв’їв – з трудови-
ми процесами у болгар [90]. Цікава своєю само-
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
16
бутністю студії краєзнавця Н.Занфірової, яка на-
водить більше 10 зразків переказів і легенд, ка-
зок Кременчуччини [91]. Етнографiчнi матерiали
здебiльшого торкаються дослiдження кустар-
них промислiв [92], а історико-географічні – еко-
номічної географії та історичної екології [93].
На цьому не вичерпується список розвідок із пи-
тань духовної і матеріальної культури, які були
опубліковані в журналі. Поодиноко зустрiчаються
праці, присвяченi демографії [94] та діалектології
[95], що є індикатором популярностi цiєї темати-
ки праць серед краєзнавцiв.
Із метою популяризацiї i пропаганди iдей кра-
єзнавчої справи в нацiонально-територiальних
утвореннях УСРР ЦК нацiональних меншин роз-
робила i частково втiлила у життя план видання
перiодики загального змiсту з вагомою часткою
краєзнавчих матерiалiв грецькою, болгарською,
польською, нiмецькою, єврейською, вiрменською
та iншими мовами; склала ряд звернень до
мiсцевих органiв виконавчої влади про питання
пiдтримки ними осередкiв краєзнавцiв, що займа-
лися вивченням iсторiї колонiзацiйних процесiв
на українських землях; розвивала мережу влас-
них членiв-кореспондентiв у нацiональних ра-
йонах, округах; сприяла врегулюванню музейної
справи, екскурсiонiстики i т.д. [97, 98].
Регулярно до цієї теми звертався член УКК, се-
кретар ЦК національних меншин ВУЦВК С.Ялі.
За посадою він надсилав до часопису мето-
дичні розвідки щодо проведення краєзнавчих
дослiджень серед нацiональних меншостей, а як
людина, що є греком за походженням, не був бай-
дужим до історії грецької колонізації в Україні
та питань історії греків новітнього часу [99]. Дві
праці професора Кам’янець-Подільського ІНО
В.Гериновича, як згадувалося вище, присвяче-
ні історії заселення євреями і вірменами Поділля
[100]. Відзначимо, що перу В.Гериновича нале-
жить і одна-єдина стаття в журналі, присвячена
суто історії міста, а саме Кам’янцю-Подільському
(соціотопографування міста) [101], у той час, ко-
ли історія сіл висвітлювалася активніше [102].
Важливий акцент у розвитку краєзнавчого ру-
ху в досліджуваний період зроблено на поширен-
ні краєзнавчого матеріалу в навчально-виховному
процесі. Краєзнавство в руслi нових педагогiчних
течiй стає основою для комплексного викладання
усiх навчальних дисциплiн різних ланок школи;
дослiдним методом навчання; окремим шкiльним
предметом [103]. Еклектика, якою наповнюють-
ся сфери життя суспiльства, переноситься у фор-
му i змiст системи освiти. Змiст краєзнавства
в останній наповнюється експериментаторством,
пропагандою розгортання історичного, геогра-
фічного краєзнавчих складників, прикладним ха-
рактером дослiджень. Дiалектично змiст визначив
форму iснування краєзнавства в освiтнiй системi.
Найбiльш дiєвими шляхами реалiзацiї краєзнав-
ства як навчальної дисциплiни, наочного методу,
комплексної основи стали фаховi секцiї, кафедри,
товариства, гуртки, музеї при освітніх закладах.
Вони й були тими осередками, якi цiлеспрямовано
проводили теоретичну й науково-практичну ро-
боту на краєзнавчому теренi з метою задоволен-
ня потреб нової школи [104].
У зв’язку з цим важливо відзначити і ті ста-
рання УКК та його журналу, які були спря-
мовані на розвиток краєзнавства в школі, що
знайшло вiдображення у матерiалах роздiлiв
“Шкiльне краєзнавство”, “Життя краєзнавчих
органiзацiй”. Тут можна знайти як роздуми над
методикою шкільного краєзнавства, так і прак-
тичні результати цієї справи, бо саме вона, за
точним висловом Д.Зайцева, стала “гаслом но-
вої школи”, коли учневі не розказують і не пока-
зують, а “дають можливість самостійно досліди-
ти новий факт чи явище, дають йому можливість
пережити радість відкриття” [105]. Часопис слу-
гував засобом виховання патрiотичних почуттiв,
пiдвищення культурного рiвня, формуван-
ня науково-пiзнавального iнтересу громадян
України при вивченнi рiдного краю.
Комітет краєзнавства підтримував і сприяв
реалізації видавничих проектів місцевих кра-
єзнавчих об’єднань. Непоодиноко зустрічаємо
в архівному фонді Народного комісаріату осві-
ти України прохання від Управління науковими
установами УСРР підтримувати видавничі плани
тих чи інших краєзнавчих об’єктів [106]. Власні
видання в рукописному та друкованому варі-
анті мали Білоцерківське окружне товариство,
видання якого називалися “Білоцерківщина”,
Лубенське наукове товариство – “Лубенщина
в минулому і сучасному”, Одеський комітет кра-
єзнавства – “Вісник Одеського комітету краєз-
навства”, Хорольський гурток краєзнавства –
“Вісті краєзнавства”, гурток при Житомирському
педтехнікумі – “Етнограф”, наукове краєзнав-
че товариство при Новоолександрівській труд-
школі – “По рідному краю”, Ізюмський музей
“Старовинності Ізюмщини”, Тульчинського кра-
єзнавчого товариства – “Тульчинщина”, Кабiнету
вивчення Уманьщини – “Гуманщина”, краєз-
ISSN 2222-5250
17
навчого гуртка Кременчуцького педтехнiкуму –
“Кременчуччина” та багато ін. [107].
На сторінках часопису порушувалися питан-
ня, що проливали світло і на недоліки в краєзнав-
чому русі України. Не було створено в межах усієї
України єдиного науково-методичного й органі-
заційного осередку, який займався б розвитком кра-
єзнавства. Не на належному рівні знаходились уза-
гальнення й систематизація регіональних даних
для вивчення історії, географiї України в цілому.
Так i не проводилися щопiврiчнi пленуми, щорiчнi
конференцiї, так i не відбувся з’їзд краєзнавців.
Мало зверталося уваги на розроблення тем науково-
методичного, науково-теоретичного змiсту. Із почат-
ком 30-х рр. ХХ ст. через репресії українського кра-
єзнавства згорнули свою діяльність Український ко-
мітет краєзнавства та його журнал.
І все ж поява перших номерiв часопи-
су “Краєзнавство” стала помiтною подiєю у
середовищi дiячiв краєзнавчого руху в УСРР,
що знайшла вiдбиток у рецензiйних бiблiо-
графiчних замiтках як вiтчизняних так i
зарубiжних перiодичних, книжкових видань.
Вражає одностайнiсть в оцiнюваннi дiяльностi
Українського комiтету краєзнавства: “... про
дiяльнiсть УКК дуже мало чого було чути” [108]
(до видання часопису – В.Б. ), “... К-т краєзнав-
ства не дуже квапиться з роботою” [109], “...є
всi пiдстави думати (пiсля появи перших оди-
ниць друкованого органу УКК – В.Б.), що україн-
ське краєзнавство, нарештi (видiлено нами), стає
на певний шлях” [110] та iн. Натомiсть рiзною
є оцiнка номерів часопису: вiд схвалення з не-
значними заувагами (М.Павлов-Сiльванський,
П.Ковалiвський) до заперечення з окремими ви-
знаннями слушності структури форми i змiсту
тексту, журналiстської схеми перiодичного ор-
гану (С.Дложевський) [111]. Зауваження, якi
тут зустрiчаються, варто оцiнювати і з погля-
ду конкретного моменту, оскiльки з часом жур-
нал зовнiшньо i внутрiшньо зазнає змiн, i взагалi
з позицiй усього часу його iснування, бо, на-
приклад, рекомендацiя С.Дложевського щодо
важливостi використання зарубiжного досвiду
в царинi розвитку краєзнавства і його пері-
одики, запозичування досягнень потужних
центрiв вiтчизняної краєзнавчої справи не зна-
йшла вiдгуку у практицi редакцiйної колегiї до
останнiх номерiв iснування її журналу.
Завдяки цілеспрямованим старанням УКК ча-
сопису вдалося стати згуртовуючою силою кра-
єзнавчого руху. Зібравши навколо себе небайду-
жих до нього, він сприяв зростанню різноманіття
форм праці, зміцненню зв’язку між вiтчизняними
i зарубiжними організаціями і по вертикалі, і по
горизонталі, пропаганді передових iдей краєз-
навчої справи, висвітленню досягнень краєзнав-
ства на різних ланках праці, став краєзнавцям по-
радником у повсякденній роботі. Виникнення та
існування періодичного органу “Краєзнавство”
є прямим результатом необхідності задоволення по-
треби спілкування громадських та наукових інститу-
тів, індивідів, усіх близьких до краєзнавчого руху. Він
допомагав краєзнавцям створити впевненість у сус-
пільній значущості їхньої діяльності на тлі зростання
виняткового авторитету краєзнавства у державі.
Утвердження УКК, його часопису в краєзнав-
чому руслі названих вище студій сприяло довер-
шенішому складанню картини історії окремих
“територій – земель”, наукової інфраструктури
для написання суцільної історії України. Історико-
регіональні надбання відкривали нові наукові го-
ризонти для загальної історії, що знаходила через
них підтвердження чи заперечення власним фак-
там, подіям, процесам, законам і закономірнос-
тям, які стають зрозумілішими у середовищі кон-
кретних здобутків. Відсутність через суб’єктивні
й об’єктивні причини контакту між УКК і ВУАН
стала на заваді співпраці провідного центрально-
го краєзнавчого органу та найавторитетніших ака-
демічних структур у галузі історико-регіональних
вивчень, що негативно позначилося на результатив-
ності діяльності першого і других. Отже, загальний
та водночас спеціально-тематичний за змістом часо-
пис слугує джерелом інформації про стан і розвиток
історико-краєзнавчих, регіональних досліджень.
Зміст часопису “Краєзнавство” яскраво від-
дзеркалює таке ставлення до краєзнавства, за яко-
го те сприймалося невід’ємною частиною освіт-
ньо-виховної системи УСРР, Радянського Союзу
як наочний метод викладання, самостійний на-
вчальний курс, комплексна система організа-
ції навчання. Визнаймо його неабиякий внесок
у розвиток української бібліографії, розробляючи
методичні засади проведення тематичного бібліо-
графування краєзнавчої книги.
Вивчення періодичного видання УКК підтвер-
джує його важливість як носія інформації про загаль-
ні тенденції розвитку української краєзнавчої спра-
ви у другій половині 1920-х – на початку 1930-х рр.,
її науково-методичні, теоретико-методологічні за-
сади, термінологічний аспект буття, практичні здо-
бутки. Використання його матеріалів є необхідною
умовою вичерпного пізнання розвитку науки і сус-
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
18
пільства у вказаний проміжок часу. “Краєзнавство”
є таким історичним джерелом, яке здатне збагати-
ти історіографічне, історичне відтворення функціо-
нування структур організації, зміст категорій і форм
історичної науки, виявити різноаспектні відрізнен-
ня тієї епохи, простежити входження нових науко-
вих пріоритетів у краєзнавство. Часопис УКК ви-
ступив активним пропагандистом й ілюстрантом
наукового, прикладного, освітнього і суспільно зна-
чущого характеру краєзнавства.
Тривалому виданню “Краєзнавства” перешко-
дили репресії краєзнавчого руху в УСРР у ціло-
му, членів УКК зокрема; слабка матеріальна ба-
за функціонування журналу; відсутність заці-
кавленості в його існуванні владних та управ-
лінських структур країни. Довгий час видання
перебувало в забутті. І ось, даниною поваги до
журналу УКК, репресованого у 1930-і рр., ста-
ло відродження однойменного видання у 1993 р.
Його новими засновниками стали Національна
спілка краєзнавців України та редакція часо-
пису “Пам’ятки України”. Досвід і традиції
“Краєзнавства” 1920–1930-х рр. у результаті
слушної творчої, наукової інтерпретації можуть
послугувати практиці продовження його існу-
вання за нових умов.
Джерела та література
1. Бездрабко В. Часопис “Краєзнавство” і
краєзнавча справа в Україні (кінець 1920-х – по-
чаток 1930-х рр.) : монографія. – К., Кам’янець-
Подільський, 2005. – 224 с.
2. Лазарис А. 1-а Всеукраїнська конференція
краєзнавства // Шлях освіти. – 1925. – №5 – 6. –
С. 251–252.
3. Доповідна записка керівника науково–
дослідної кафедри мовознавства, професо-
ра ХІНО Д. Зеленіна до Наукового комітету
Головпрофосвіти НКО України про “скликан-
ня краєзнавців” // Центральний державний архів
вищих органів влади та управління України (да-
лі – ЦДАВО України), ф. 166, оп. 2, спр. 450, арк.
85; Зеленин Д. Объяснительная записка к смете
по организации и созыву первого Всеукраинского
съезда по краеведению в Киеве (в апреле 1924 г.) //
ЦДАВО України, ф. 166, оп. 3, спр. 1216, арк. 7.
4. Доповідна записка керівника науково-
дослідної кафедри мовознавства, професо-
ра ХІНО Д. Зеленіна до наукового комітету
Головпрофосвіти НКО України про “скликан-
ня краєзнавців” // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 2,
спр. 450, арк. 85.
5. Звідомлення до пленуму // ЦДАВО
України, ф. 166, оп. 3, спр. 406, арк. 23.
6. Звідомлення до Пленуму // ЦДАВО
України, ф. 166, оп. 3, спр. 406, арк. 23.
7. Звідомлення до Пленуму // ЦДАВО
України, ф. 166, оп. 3, спр. 406, арк. 23.
8. Проект положення про Всеукраїнську
нараду по краєзнавству // ЦДАВО України, ф.
166, оп. 3, спр. 406, арк. 21; Програма наради //
ЦДАВО України, ф. 166, оп. 3, спр. 406, арк. 22.
9. Там само.
10. Проект положення про Всеукраїнську на-
раду по краєзнавству // ЦДАВО України, ф. 166,
оп. 3, спр. 406, арк. 21.
11. Лазаріс А. Українське краєзнавство і
перспективи його розвитку // Радянська освіта. –
1925. – № 5. – С. 49–51.
12. Перша Всеукраїнська конференція краєзнав-
ства // Життя і революція. – 1925. – № 6-7. – С. 109.
13. Белецкая В. Первая Всеукраинская крае-
ведческая конференция // Изв. ЦБ краеведения. –
1925. – №4. – С. 122.
14. Козаченко А. Старе й сучасне краєзнав-
ство // Знаття. – 1925. – № 26-27. – С. 11–12.
15. Лазарис А. 1-а Всеукраїнська конферен-
ція краєзнавства // Шлях освіти. – 1925. – № 5-6. –
С. 251–254.
16. Перша Всеукраїнська конференція краєзнав-
ства // Життя і революція. – 1925. – № 6 –7. – С. 110;
Лазарис А. 1-а Всеукраїнська конференція краєз-
навства // Шлях освіти. – 1925. – № 5/6. – С. 254.
17. Склад Українського комітету краєзнав-
ства // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 3, спр. 406,
арк. 1.
18. Перша Всеукраїнська конференція краєзнав-
ства // Життя і революція. – 1925. – № 6/7. – С. 110.
19. Положення про Український комітет
краєзнавства // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 7,
спр. 566, арк. 62–62 зв.
20. Перша Всеукраїнська конференція краєзнав-
ства // Життя і революція. – 1925. – № 6 –7. – С. 110.
21. Там само.
22. Звіт Українського комiтету краєзнавства
на 1 січня 1929 року // Краєзнавство (далі – К.).
– 1928. – № 6/10. – С. 91; Склад Українського ко-
мітету краєзнавства // ЦДАВО України, ф. 166,
оп. 3, спр. 406, арк. 1.
23. Звіт Українського комiтету краєзнавства
на 1 січня 1929 року // К. – 1928. – № 6/10. – С. 90.
ISSN 2222-5250
19
24. Там само.
25. Большаков А.М. Введение в краеведение. –
Л.: Прибой, 1929. – С. 164.
26. Операційний план на 1925 – 26 рр.
Головнауки // ЦДАВО України, ф. 166, оп. 2,
спр. 1156, арк. 47.
27. Звіт Українського комiтету краєзнавства на
1 січня 1929 року // К. – 1928. – № 6/10. – С. 92;
Ковалівський П. “Краєзнавство”: щомiсячний ор-
ган Українського комiтету краєзнавства. Ч.ч.1 та 2.
1927 рiк // Червоний шлях. – 1927. – № 9/10. – С. 241;
Криворотченко М. Чергові завдання Українського
комітету краєзнавства // К. – 1927. – № 1. – С. 4.
28. О.В.[етухов]. Перша Всеукраїнська краєз-
навча конференцiя 28–31 травня 1925 р. // Життя
й революцiя. – 1925. – № 6/7. – С. 296.
29. Звіт Українського комiтету краєзнавства на
1 січня 1929 року // К. – 1928. – № 6/10. – С. 92.
30. Там само.
31. Ковалівський П. “Краєзнавство”: щомiся-
чний орган Українського комiтету краєзнавства.
Ч.ч.1та 2. 1927 рiк // Червоний шлях. – 1927. –
№ 9/10. – С. 241.
32. Васильков Г. Видавництво “Пролетарий” //
Червона преса. – 1925. – №3. – С. 76.
33. Постанова Колегiї НКО “Про розвиток
i змiцнення краєзнавчої роботи” // Декадник краєз-
навства: зб. статей. – Х.: Рад. школа, 1932. – С. 37.
34. Боровинский Ю.М. Против местно-
го национализма в краеведении // За марксизм
в советском краеведении: сб. статей. – М., Л.:
Госсоцэкиз, 1931. – С. 134.
35. Мацковский М.С. Проблема понимания
читателями печатных текстов (социол. анализ):
автореф. дис... канд. филос. наук: 09.00.09 / Моск.
госуниверситет. – М., 1973. – С. 24.
36. Пересічна орієнтаційна калькуляція
для періодичних видань [1929–1930] // ЦДАВО
України, ф. 166, оп. 9, спр. 537, арк. 189.
37. Прохоров Е. П. Журналистика – “четвер-
тая власть”? (СМИ как социальный институт) //
Вестн. Моск. ун-та. Сер. 10. Журналистика. –
1993. – №2. – С. 5.
38. Від редакції // К. – 1927. – № 1. – С. 1.
39. Криворотченко М. Чергові завдання
Українського комітету краєзнавства // К. – 1927. –
№ 1. – С. 3.
40. Социология журналистики: Теория, мето-
дология, практика / Е.П.Прохоров, И.Д.Фомичева,
Л.Г.Свитич и др./ Под ред. Е.П.Прохорова. – М.:
Изд-во Моск. ун-та, 1981. – С. 51.
41. Петров М.К. Социально–культурные
основания развития современной науки. – М.:
Наука, 1992. – С. 27.
42. Там само.
43. Нечиталюк М.Ф. Про методику вивчення
та принципи видання пресових текстiв (деякі пи-
тання текстології) // Українська перiодика: iсторiя
i сучаснiсть. Доп. та повідомл. третьої Всеукр.
наук.-теорет. конф. 22–23 грудня 1995 р.; / Ред.
кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. – Львiв:
ЛНБ iм. В. Стефаника, 1995. – С. 22.
44. Криворотченко Михайло Григорович //
ЦДАВО України. – Ф.166. – Оп.12. – Спр.3872. –
39 арк.; Бездрабко В. М. Криворотченко й
iдея соцiального музею // Актуальнi проблеми
вiтчизняної та всесвiтньої iсторiї: зб. пр. молодих
вчених. – Х.: Б. в., 1997. – Вип. 2. – С. 14–19.
45. Криворотченко Михайло Григорович //
ЦДАВО України, ф. 166, оп. 12, спр. 3872,
арк. 9–21.
46. Криворотченко М. Черговi завдання
Українського комiтету краєзнавства // К. – 1927. –
№ 1. – С. 2-5; Його ж. Мiсто i краєзнавство // К. –
1928. – №4. – С. 1–4; Його ж. Органiзацiйнi форми
краєзнавчого руху // К. – 1928. – №5. – С. 1–5 та iн.
47. Криворотченко М.Г. Черговi завдання
Українського комiтету краєзнавства // К. – 1927.
– №1. – С. 2–5; Його ж. До жовтневих роковин //
К. – 1927. – №2. – С. 1–3; Його ж. Черговi завдан-
ня: До облiку краєзнавчих об’єктiв // К. – 1928. –
№2/3. – С. 1–4; Його ж. До справи соцiалiстичного
змагання //К. –1929. –№1 –2. –С. 1 –4; Його ж. На
порозi третього року // К. – 1930. – №1-5. – С. 1–3.
48. Дубняк К. Пiдвищення врожайностi i
краєзнавство // К. – 1928. – №6/10. – С. 1–4;
Левицький М. До скликання всеукраїнського кра-
єзнавчого з’їзду // К. – 1929. – №3/10. – С. 1–4;
Яната О. Державнi завдання краєзнавства // К. –
1928. – №1. – С. 1–3.
49. Рудницький С. Радянська туристика: Одна
з пiдойм краєзнавства // К. – 1928. – №2/3. – С. 8.
50. Дубняк К. Вивчення продуктивних сил i
краєзнавство // К. – 1927. – №1. – С. 5–9; Його ж.
Районування й краєзнавство // К. – 1927. – №2. –
С. 4–8; Його ж. Пiдвищення врожайностi i краєз-
навство // К. – 1928. – №6/10. – С. 1–4.
51. Геринович В. До iсторiї шовкiвництва на
Захiднiй Приднiстрянщинi (в межах УСРР) // К. –
1929. – №3/10. – С. 69–74.
52. Геринович В. Вiрмени у Кам’янцi // К. –
1928. – №1. – С. 20–25; Його ж. Євреї у Кам’янцi
(до історії заселення Кам’янеччини) // К. – 1929. –
№3/10. – С. 44–48; Його ж. Кам’янець на Подiллi //
К. – 1930. – №1-5. – С. 8-16; Його ж. Нашi Товтри //
К. – 1930. – №1/5. – С. 16–29.
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
20
53. Соловей Д. З нотаток подорожнього //
К. – 1927. – №3. – С. 24–25; Його ж. Село Кишiнька
(Кременчуцька округа) //К. – 1930. – №1-5. –
С. 36–53; Його ж. До опису виробництва самого-
ну на селi. План до опису виробництва самогонки
на селі // К. – 1928. – №4. – С. 8–11.
54. Ялi Cава Георгiйович // ЦДАВО України. –
Ф.166. – Оп. 8970. – Спр. 1548. – Арк.1–3.
55. Скрипник Т.А. Етнографічні музеї
України. – К.: Наук. думка, 1989. – С. 158.
56. Кочергин А., Коган В.З. Проблемы информа-
ционного взаимодействия в обществе: филос. -соци-
ол. анализ. – М.: Наука, 1980. – С. 57–59; 55–60.
57. Верховская А.И. Письмо в редакцию и чи-
татель. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1972. – С. 56–57;
Фомичёва И.М. Печать, телевидение и радио в
жизни советского человека. – М.: Изд-во Моск.
ун-та, 1987. – С. 100.
58. Фомичёва И.М. Печать, телевидение и ра-
дио в жизни советского человека. – М.: Изд-во
Моск. ун-та, 1987. – С. 101.
59. Грушевський М. Береження і досліджен-
ня побутового і фольклорного матеріалу як відпо-
відальне державне завдання // Україна. – 1925. –
№ 5. – С. 3–13; Лобода А. Сучасний стан і чергові
завдання української етнографії // Етнографічний
вісник (далі – ЕВ). – 1925. – Кн.1. – С. 1–11;
Петров В. Місце фольклору в краєзнавстві // ЕВ. –
1925. – Кн.1. – С. 12–21.
60. Перша Всеукраїнська конференція краєзнав-
ства // Життя і революція. – 1925. – № 6/7. – С. 110.
61. Криворотченко М. Чергове завдання
Українського комітету краєзнавства // К. – 1927. –
№ 1. – С. 2–5; Його ж. На порозі третього року // К. –
1930. – №1/5. – С. 1–3.
62. Дубняк К. Вивчення продуктивних сил і
краєзнавство // К. – 1927. – № 1. – С. 5–9; Його ж.
Районування і краєзнавство // К. – 1927. – № 2. –
С. 4–8; Левицький М. До скликання всеукраїн-
ського краєзнавчого з’їзду // К. – 1929. – № 3/10. –
С. 1–4; Яната О. Державні завдання краєзнавства //
К. – 1928. – № 1. – С. 1–3 та ін.
63. Зайцев Д. Методика краєзнавчої роботи //
К. – 1927. – № 3. – С. 2–4.
64. Гнатюк С. Фотографія у краєзнавчій ро-
боті //К. – 1928. – № 4. – С. 4–8; 1928. – № 5. –
С. 5–10; Криворотченко М. Організаційні форми
краєзнавчого руху // К. – 1928. – № 5. – С. 2.
65. Криворотченко М. Радянське краєзнав-
ство в умовах соцiалiстичної реконструкцiї //
Декадник краєзнавства: зб. статей. – Х.: Рад. шко-
ла, 1932. – С. 5.
66. Бездрабко В. Журнал “Краєзнавство” як
джерело iнформацiї з iсторико-краєзнавчих пи-
тань // Материалы и тезисы научной конферен-
ции, посвященной 30-летию кафедры историо-
графии, источниковедения и археологии ХГУ
(II Астаховские чтения) 1–2 ноября 1994 г. – Х.:
Б.и., 1994. – С. 114–115.
67. Статут краєзнавчих товариств // К. –
1927. – №1. – С. 36.
68. Тронько П.Т. Развитие историческо-
го краеведения на Украине: опыт, проблемы,
перспективы // Историческое краеведение в
СССР: вопросы теории и практики: сб. статей. –
К.: Наук. думка, 1991. – С. 9.
69. Звіт Українського комітету краєзнавства
на 1 січня 1929 року // К. – 1928. – № 6/10. – С. 93.
70. Медведев В.А. Развитой социализм:
Вопросы формирования общественного созна-
ния. – М.: Политиздат, 1980. – С. 86.
71. Заремба С. З. Українське пам’яткознавство:
історія, теорія, сучаснісь. – К.: Логос, 1995. – С. 350.
72. Загальнi пiдсумки // Бiблiотечний жур-
нал. – 1925. – №3. – С. 22.
73. Заремба С. З. Українське пам’яткознав-
ство: історія, теорія, сучаснісь. – К.: Логос, 1995. –
С. 346–348.
74. Лазарис А. 1-а Всеукраїнська конференція
краєзнавства //Шлях освіти. – 1925. – №5/6. – С. 254.
75. Іваницький В.Ф. Підготування наукових
робітників у галузі бібліотекознавства та біблі-
ографії // Бібліотечний збірник. – 1927. – № 3. –
Ч.2. – С. 93–105.
76. Отамановський В.Д. Бібліографія краю
(“топобібліографія”), як одне з основних завдань
наукової бібліотеки, та організація топобібліо-
графічної праці на Україні // Бібліотечний збір-
ник. – 1926. – № 1. – С. 78–81; Постернак С. Стан
і перспективи наукової праці на Україні та по-
годження її з працею наукових установ СРСР //
Життя й революція. – 1925. – №2. – С. 37–39;
Ясинський М. Чергова краєзнавча робота бібліо-
тек // Зоря. – 1925. – №1. – С. 21–22 та ін.
77. Заремба С. З. Українське пам’яткознав-
ство: історія, теорія, сучасність. – К.: Логос,
1995. – С. 353.
78. Козаченко А. Краєзнавча бібліографія.
Бiблiотечка для початкуючого краєзнавця // К. –
1927. – № 1. – С. 32.
79. Зайцев Д. Бібліотека краєзнавця-
натураліста // К. – 1928. – № 6/10. – С. 83–87.
80. Звіт Українського комiтету краєзнавства
на 1 січня 1929 року // К. – 1928. – № 6/10. – С. 94.
ISSN 2222-5250
21
81. Козаченко А. Організація бібліографіч-
ної роботи в краєзнавчих осередках // К. – 1927. –
№ 3. – С. 11–15.
82. Козлов В.Ф. Вопросы исторического кра-
еведения в журнале “Советское краеведение”
(1930–1936) // Историческое краеведение в
СССР: вопросы теории и практики: сб. статей. –
К.: Наук. думка, 1991. – С. 49.
83. Дубняк К. Вивчення продуктивних сил і
краєзнавство // К. – 1927. – № 1. – С. 5–9; Його ж.
Підвищення врожайності і краєзнавство // К. –
1928. – № 6/10. – С. 1–4 та ін.
84. Закревська Г. Мінеральна сировина
Київської округи // К. – 1928. – № 6/10. – С. 33–45.
85. Козубовський Ф. Геологічні досліди на
Коростенщині // К. – 1928. – № 5. – С. 11–18.
86. Лавренко Є. Рослинність цілинних сте-
пів України і їх охорона // К. – 1928. – № 6/10. –
С. 20–32; Лавренко Є., Погребняк П. Лiсовi
пам’ятки природи на Українi та їх охорона // К. –
1929. – № 3/10. – С. 10–30.
87. Рудницький С. Радянська туристика: Одна з
підойм краєзнавства // К. – 1928. – № 2/3. – С. 8–13.
88. Фещенко А.. Корсунськi острови та їх
околиця // К. – 1928. – № 4. – С. 13–19; Якуша Я.
Територiя Днiпрових порогiв (географічний на-
рис) // К. – 1928. – № 2/3. – С. 22–45 та iн.
89. Кравченко В. Легенди і перекази волин-
ського села // К. – 1929. – № 3/10. – С. 48–57.
90. Фуклєв [M].Прислiв’я та приказ-
ки в трудовому процесi болгарських колонiй
Мелiтопольщини // К. – 1928. – № 1. – С. 13–15.
91. Занфірова Н. З побуту Кременчуччини
(с. Куцеволівка) // К. – 1928. – № 4. – С. 29–32;
№5. – С. 18–25; Його ж. Казки та оповідання се-
ла Куцеволівка (Кременчуччина) // К. – 1929. –
№ 3/10. – С. 58–69.
92. Сав’як I. Чинбарство м. Новомосковська:
історично-економічний нарис // К. – 1927. –
№ 2. – С. 21–26; Соловей Д. З нотаток подорож-
нього // К. – 1927. – № 3. – С. 24–25; Червяк К.
Килимарство на Коростенщинi // К. – 1929. –
№3/10. – С. 13–44; Устенко М. Ознаки цехового
побуту в с. Дибинцях на Білоцерківщині // К. –
1930. – № 1/5. – С. 60–62.
93. Горват М.До справи відродження шов-
ківництва на Харківщині //К. –1929. – №1/2. –
С. 44–48; Молоків-Журський П.Кременчуцька
беконна фабрика //К. – 1928. – №2/3. – С. 14–
22;Тисаревський С. Вимерлі та вимираючі звірі
Лубенщини //К. – 1928. – №1. – С. 10–13 та ін.
94. Ворожбит Г. До справи вивчення при-
чин дитячої смертностi на селi (з анкетою) // К. –
1929. – № 1/2. – С. 4–9.
95. Пашкiвський А. Спроба опису деяких
дiалектовiдмiн на Бiлоцеркiвщинi // К. – 1928. –
№ 6/10. – С. 52–56; Його ж. “Блатнi” слова в
обiхiдцi бiлоцеркiвської шкiльної молодi // К. –
1929. – № 3/10. – С. 74–77.
96. Випис із протоколу 239/129 малого засі-
дання Президії ВУЦВК від 14 грудня 1923 р. //
ЦДАВО України, ф. 413, оп.1, спр. 2, арк. 58.
97. Постановления… // Первое Всеукраинское
совещание по работе среди национальных мень-
шинств 8-11 января 1927 года. – Х: Б.и., 1927. –
С. 180–215.
98. Рихлiк Є. Кабiнет нацмен // Вiстi ВУАН. –
1930. – №2. – С. 40.
99. Ялі С. Краєзнавча робота нацменшостей //
К. – 1927. – № 1. – С. 16–17; Його ж. До справи
вивчення грецького населення на Україні // К. –
1927. – № 2. – С. 30–33; Його ж. До iсторiї грецької
колонiзацiї на Україні ( в зв’язку з 150-ми рокови-
нами переселення греків з Криму на Азовське узбе-
режжя ) // К. – 1928. – № 6/10. – С. 57–68; Його ж.
З наслiдкiв здiйснення нацiональної полiтики в
АМСРР // К. – 1929. – № 1/2. – С. 49–58 та iн.
100. Геринович В. Вірмени в Кам’янці // К. –
1928. – № 1. – С. 20–25; Його ж. Євреї в Кам’янці
(до історії заселення Кам’янеччини ) // К. – 1929. –
№ 3/10. – С. 44–48.
101. Геринович В. Кам’янець на Поділлі // К. –
1930. – № 1/5. – С. 8–16.
102. Лутай Ф. До історії заснування села
Жеребця на Запоріжжі та заселення Жеребецького
району (по матеріалах для історично-
статистичного опису, зібраних на підставі церков-
ного архіву Миколаївської церкви С. Жеребця) //
К. – 1927. – № 3. – С. 23–27; Соловей Д. Село
Кишінька (Кременчуцька округа) // К. – 1930. –
№ 5. – С. 36-53; Тарновський Д. До історії заселення
річки Вовчої // К. – 1928. – № 4. – С. 25–28 та ін.
103. Бездрабко В. Досвiд iсторiографiї з акту-
альних питань краєзнавчої педагогiки // Актуальнi
проблеми вiтчизняної та всесвiтньої iсторiї: зб. праць
молодих вчених. – Х.: Б.в., 1998. – Вип. 3. – С. 15.
104. Бездрабко В.В. ХIНО та журнал “Крає-
знавство” // Українська перiодика: iсторiя та сучас-
нiсть. Матеріали ювіл. наук. конф., присвяченої
70-річчю багатотиражної газети “Харківський уні-
верситет” – Х.: Вид-во Харк. ун-та, 1998. – С. 31–38.
105. Зайцев Д. Краєзнавство і шкільний про-
грам // К. – 1927. – № 1. – С. 9.
106. До управління науковими установами
УРСР від УКК // ЦДАВО України, ф. 166, спр.
434, арк. 78.
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
22
107. Волинська округа // К. – 1927. – №1. –
С. 24; Геринович В. Кам’янецька оруга // К. –
1927. – №1. – С. 27; Зеленський І. Лубенський пед-
технікум // К. – 1928. – №6/10. – С. 49; Ізюмська
округа // К. – 1927. – №1. – С. 25; Лубенська окру-
га // К. – 1927. – №1. – С. 26; Молоків-Журський
[П.] Кременчуччина // К. – 1928. – №2/3. – С. 48;
Молоків-Журський П. Кременчуцька округа: Рік
праці Кременчуцького краєзнавчого товариства //
К. – 1928. – №6/10. – С. 74; Одеська округа // К. –
1927. – №1. – С. 30.
108. Ковалiвський П. “Краєзнавство”: щомiсяч-
ний орган Українського комiтету краєзнавства.
Ч.ч. 1. та 2. 1927 рiк // Червоний шлях. – 1927. –
№9/10. – С. 241.
109. Краєзнавство: [Бiблiографiя] // Погода й
життя. – 1927. – №5/6. – С. 91.
110. Павлов-Сильванский Н. Новый этап в
развитии краеведческого движения на Украине //
Изв. ЦБ краеведения. – 1927. – №5. – С. 152.
111. Дложевський С. “Краєзнавство”: щомi-
сячний орган Українського комiтету краєзнав-
ства; Харкiв, №№1, 2, 3, 1927 // ЕВ. – 1928. –
Кн. 6. – С. 115–117.
Валентина Бездрабко
Журнал «Краеведение» 1920–1930-х гг.: юбилейные размышления
В статье раскрыто становление и функционирования журнала Украинского комитета краеведения –
“Краєзнавство”, определено его место и роль в краеведческих исследованиях 1920–1930-х гг., достиже-
ния и просчеты в созидании исторической регионалистики в Украине.
Ключевые слова: краеведение, историческая регионалистика, журнал, Украинский комитет краеведения.
Valentyna Bezdrabko
Magazine "Krayeznavstvo" in 1920-1930's.: anniversary refl ections
The article revealed the formation and functioning of the Ukrainian Committee of the Local History magazine
- "Krayeznavstvo", determined by its place and role in local history studies in 1920-1930's., achievements and
failures in the creation of the historic regionalism in Ukraine.
Key words: ethnography, historical regionalism, the magazine, the Ukrainian Committee of the local lore.
УДК 908 (477) «19»
Ольга Кашаба (м. Харків)
ЧАСОПИС «КРАЄЗНАВСТВО»
ЯК ПОПУЛЯРИЗАТОР КРАЄЗНАВЧОГО РУХУ
В УКРАЇНІ (1927 – 1930 РР.)
Текстологічний аналіз текстуальної частини часопису дає підстави стверджувати, що на сторінках
«Краєзнавства» висвітлювалися теоретичні засади загальних питань краєзнавчої справи, її методика;
велося літописання історії краєзнавчих організацій, які співпрацювали з Українським комітетом крає-
знавства. Журнал в 1927 – 1930 рр. відігравав значну роль в процесі об`єднання краєзнавчих сил, популя-
ризації досягнень краєзнавчої діяльності.
Ключові слова: історичне краєзнавство, Український комітет краєзнавства, часопис «Краєзнавство»,
краєзнавчий рух.
В останні десятиліття в вітчизняній історич-
ній науці посилився інтерес до місцевої пробле-
матики. Серед усього іншого, це є своєрідна ре-
акція на інтеграційні процеси, які охопили пла-
нету. Адже процес інтеграції – це не лише здо-
бутки, а й істотні втрати. Зокрема, він несе в собі
відчутну загрозу національним спільнотам і від-
криває перспективи збіднення етнокультурно-
го фонду людства. Саме в умовах глобалізації
й інтеграції посилюється усвідомлення необ-
хідності збереження національної і регіональ-
ної специфіки, що у свою чергу, викликає зрос-
тання зацікавленості широкої громадськості і
спеціалістів місцевою проблематикою.
|