Трикутник визиску: держава, поміщик, кріпак (за матеріалами історії села Жежелів кінця ХVІІІ – ХІХ ст.)
У статті досліджуються взаємовідносини власників та кріпаків села Жежелева протягом ХІХ ст. Висвітлено систему поміщицької власності, оренди та повинностей, податків, які сплачували селяни. Наголошено на заходах продовольчої підтримки кріпаків. В статье исследуется взаимоотношения помещиков и крепос...
Збережено в:
| Опубліковано в: : | Краєзнавство |
|---|---|
| Дата: | 2012 |
| Автори: | , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60113 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Трикутник визиску: держава, поміщик, кріпак (за матеріалами історії села Жежелів кінця ХVІІІ – ХІХ ст.) / Л. Губицький, Г. Мельник // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 59-64. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860205916519923712 |
|---|---|
| author | Губицький, Л. Мельник, Г. |
| author_facet | Губицький, Л. Мельник, Г. |
| citation_txt | Трикутник визиску: держава, поміщик, кріпак (за матеріалами історії села Жежелів кінця ХVІІІ – ХІХ ст.) / Л. Губицький, Г. Мельник // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 59-64. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті досліджуються взаємовідносини власників та кріпаків села Жежелева протягом ХІХ ст. Висвітлено систему поміщицької власності, оренди та повинностей, податків, які сплачували селяни. Наголошено на заходах продовольчої підтримки кріпаків.
В статье исследуется взаимоотношения помещиков и крепостных села Жежелева на протяжении ХIX века. Охарактеризовано систему господской собственности, аренды, а также повинностей, податей, которые платили крестьяне. Рассмотрено мероприятия по продовольственной поддержке крепостных.
The article deals with the relationship between the owners and the slaves from the village Zhezheliv during the XIX century. It reveals the system of landowner’s property, the rent and the obligations, the taxes paid by villagers. It emphasizes the measures, taken for the food support of the serfs.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:12:21Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 2222-5250
59
Mykola Haliv
Social spectrum of royal villages of Sambor Undermountains in XV – XVIII century
(on example of village Litynya)
Articles are sanctifi ed to the social environment of royal villages of Sambor Undermountains of XV – XVIII
century, on the territory of that the personal estates of king, incorporated in an only territorial-economic complex
under the name of Sambor economy, were stretched. The social categories of population of village Litynya of
Dublyany’s key of economy are select the article of analysis: gentry, free peasants, zagorodnyky, priests, holders
of tavern, millers, vybranci.
Key words: Litynya, Sambor economy, task forces, gentry, free peasants, zagorodnyky, priests, holders of
tavern, millers, vybranci.
УДК 94(477) «17/18»
Любомир Губицький, Ганна Мельник (м. Київ)
ТРИКУТНИК ВИЗИСКУ:
ДЕРЖАВА, ПОМІЩИК, КРІПАК
(ЗА МАТЕРІАЛАМИ ІСТОРІЇ СЕЛА ЖЕЖЕЛІВ
КІНЦЯ ХVІІІ – ХІХ СТ.)
У статті досліджуються взаємовідносини власників та кріпаків села Жежелева протягом ХІХ ст.
Висвітлено систему поміщицької власності, оренди та повинностей, податків, які сплачували селяни.
Наголошено на заходах продовольчої підтримки кріпаків.
Ключові слова: кріпаки, власники, демографія, податки, повинності, панщина, повсякденність.
Українські землі наприкінці ХVIII ст. зазна-
ли кардинальних зрушень у зв’язку із поділами
Речі Посполитої, що призвели до переходу тери-
торії та населення під владу російського скіпетра.
Російська адміністрація протягом тривалого часу
зберігала майнові та станові привілеї польських
власників-поміщиків, на яких було покладено
обов’язок забезпечувати збір державних податків
з кріпаків, підвладних їм поселень. Становище
змінилося лише із запровадженням ліберальних
реформ 1860-х – 1870-х років.
Питанням сутності відносин російського абсо-
лютизму та дворянства, царизму та підданих ста-
нів, становища селянства, зокрема, кріпацтва, при-
свячена значна кількість історичних досліджень.
Серед них варто назвати праці В.І.Семевського [9],
С.М.Троїцького [10], Н.І.Павленка [5], І.О.Гур-
жія [1], О.Реєнта [8], В.Шевченка[11], О.Крижанів-
ської [4] та ін. Однак висвітлення становища кріпа-
ків окремого села не часто стає метою дослідників.
Найчастіше історики зупиняються на дослідженні
соціальних, економічних, політичних, фіскальних,
демографічних складових селянського життя з висо-
ти певного регіону або конкретної губернії, як напри-
клад, у працях Г.Д.Казьмирчука [2], М.Г.Казьмирчук
[3], В.С.Перерви [6] та ін. Краєзнавчі праці та до-
слідження історії церкви також дають матеріал для
аналізу становища селянства [7].
Жителі села завжди зберігали довгу пам’ять
про своє поселення. Так, жителі Жежелева ствер-
джували, що село колись було містом. На під-
твердження чого вказували на залишки бастіонів
і валів, які знаходилися з північно-західної сто-
рони на підвищеній місцевості. Народ називав їх
Півневе укріплення чи Городище. Як стверджу-
вав Л.Похилевич, «серед городища знаходить-
ся могила, висотою в 4 сажня, а діаметром біля
основи 60. Могила покрита камінням з впадиною
і слідом від гробу всередині» [7, с.233].
За часів перебування Правобережної України
у складі Речі Посполитої село Жежелів (зараз се-
ло Козятинського району Вінницької області) бу-
ло у власності як литовських, так і польських фе-
одалів. Так, 1773 року воно належало підкомо-
рію Великого Князівства Литовського, генерал-
лейтенанту військ Литовських, ротмістру П’яти-
горському, кавалеру орденів Білого Орла, Св. Оле-
ксандра Невського і Св. Губерти, князю
Станіславу Ігнатію Радзівілу та перебувало у
графстві Бердичівському Житомирського повіту
Київського воєводства [18, арк.65 зв., 105 зв.].
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
60
Внаслідок поділу Речі Посполитої 1793 ро-
ку під владу Російської імперії перейшли землі
Правобережної України. На цих землях утворено
губернії. 1794 року село Жежелів належало графу
Проту Потоцькому [18, арк.8]. Село знаходилося
до 1796 року у Махнівському повіті Брацлавської
губернії. Зі створенням Київської губернії, село
у складі повіту перейшло до Київської губернії.
Час перебування у складі Брацлавської губернії
позначений проведенням п’ятої народної реві-
зії, тобто перепису населення. За даними ревізії
1795 року у Жежелеві було 534 жителі (290 чо-
ловіків та 244 жінки), які належали до 111 сі-
мей та окремих осіб без сім’ї, серед яких 74 „осі-
лих” та 37 „корінних неосілих”. Неосілі селяни
займалися сільським господарством, проживаю-
чи у чужих сім’ях та господарствах. Необхідно
наголосити на тому факті, що більшість селян-
ських сімей були багатодітними: 3 дітей було у
25 сім’ях, 4 – у 15, 5 – у 8, 6 – у 5 сім’ях. На 1795
рік у селі Жежелеві проживало 254 дитини у ві-
ці до 16 років. У громаді доживали віку декіль-
ка довгожителів – Іван Маньків (90 років), Яким
Іванів син (80 років), Іван Закамянний (76 років),
Василь Іванович Верес (70 років), Сава Антонів
син (70 років), Степан Петрович Білоус (60 ро-
ків), Тимофій Іванів син (60 років), удівець Федір
Іванів син (60 років), Онисим Андріїв син (60 ро-
ків), Мариська дружина Івана Манькова (76 ро-
ків), Христина Івана донька (64 роки), Уляна
Павлова донька (60 років) [19, арк.448зв.].
Після краху майнового і фінансового комплек-
су графа Потоцького, село Жежелів, в числі ін-
ших, дісталось графу Людвіку Скарбку, за колока-
ційним декретом від 1 листопада 1795 року воно
було оцінено в 407918 злотих” [25, арк. 27зв.].
За даними фонду Київського воєнного губер-
натора дідичем села 1801 р. був Антоній Цадера
[32, арк.24]. Хоча згідно з даними Варшавської
Банківської комісії у справі графа Прота
Потоцького Цивільний Департамент Київського
Головного Суду визначив датою публічних тор-
гів його колишньої нерухомої власності, у тому
числі села Жежелева, з метою задоволення вимог
кредиторів, 24 березня 1803 року. Але оскільки
ніхто не зголосився купити цю нерухомість, то
нібито фінансові вимоги графа Людвіка Скарбка
залишилися незадоволеними [28, арк.24зв.].
Варто наголосити, що частина виставлених на
аукціон поселень П.Потоцького була проданою.
Як бачимо з Відомості, поданою Київською цивіль-
ною палатою, у 1804 р. серед власників села на-
звано: таємного радника, сенатора і кавалера гра-
фа Потоцького, у власності якого перебувало 298
душ селян чоловічої статі [23, арк.70зв.] і шлях-
тича Томаша Зелінського - 5 душ [23, арк.69].
Грошові борги зобов’язували власників або
державні установи примусово для їхнього забезпе-
чення розраховуватися нерухомістю. Наприклад,
бажання позбутися пасивів підштовхнуло графа
Людвіка Скарбка до рішучого кроку: 2 травня 1800
року село Жежелів він продав Антонію Цадері (авт. –
можливо, Задері) за 894 158 злотих [25, арк.27].
Після смерті А.Цадери залишився власником його
зять генерал А.Косельський [25, арк.28].
Смерть Антонія Цадери була жахливою – само-
губство, причиною якого за версією слідства бу-
ло погіршення стану здоров’я. На нашу думку, мо-
гла бути і ще одна причина – фінансова. Непрямі
свідчення цього залишила управителька господар-
ства в Жежелеві майорша Саломея Гржимановська
[12, арк.4]. Махновський повітовий суд за резуль-
татами розслідування постановив закрити справу,
з чим погодився і Київський цивільний губернатор
і кавалер Панкратьєв [12, арк.5зв.].
Після виконання Потоцьким присяги і по смер-
ті А.Цадери маєток його за борги було віддано
„під розбір”, за результатами якого дістався колиш-
ніх польських військ генералу А.Косельському [28,
арк.24 зв.], але не лише йому. 27 жовтня 1810 року
в Київському Головному суді декретом визначено,
а 1811 року виконано: село Жежелів оцінено в 401 004
злотих і віддано спадкоємцям Гордона, спадкоємцям
Таца і генералу А.Косельському” [25, арк. 28зв.].
І вже в якості призначеного Дворянською опі-
кою опікуном цього маєтку Алоїзій Косельський
заклав 2302 польських злотих, 18 грошей сріблом,
і отримав кольокацію [24, арк.8]. А. Косельський
– генерал-майор польських військ – розпочав вій-
ськову кар’єру на посаді регента військової канце-
лярії коронної у ранзі поручника національної кава-
лерії, що було підтверджено Рескриптом 21 листо-
пада 1780 року у Варшаві, підписаного Польським
королем Станіславом Августом. За успіхи у служ-
бі 24 жовтня 1789 р. його підвищено до посади
військового писаря у воєнній комісії коронного
війська у ранзі ротмістра Національної кавалерії.
Той же польський король Рескриптом 21 грудня
1793 року звільнив його з військової служби у чи-
ні генерал-майора. [14, арк. 37] Військові традиції
були притаманні усій родині Косельських. Так, йо-
го брати: Каетан – полковник, Вікентій – майор,
Онуфрій – ротмістр польських війск [14, арк.40].
Кольокація Таца перейшла через традицію по-
міщику Єфимовичу 26 серпня 1811 року, від яко-
ISSN 2222-5250
61
го передана Косельському того ж року і числа, по
смерті якого дісталась знову Єфимовичу 24 березня
1814 року, який поступився нею того ж року і числа
Никоровичу, а від нього дісталася Святловському
24 березня 1816 року [24, арк.40зв.].
У тій частині Жежелева, що належала
Святловському, було 34 тяглих селяни, що мали
91 вола, 15 коней і 24 піших селян, що мали 5 во-
лів і 2 коні”. [24, арк.74] Посесор Святловський у
1816 році роздав селянам 42 воли та 6 коней [24,
арк.23]. Якщо порівняти з інвентарем 1809 року,
то в с. Жежелеві було 40 тяглих селян, що мали
102 волів, 17 коней і 31 піший селянин, що мали
1 коня” [24, арк.74]. Тобто посесорові вдалося за
короткий термін покращити забезпеченість селян
тягловою худобою.
Ще яскравішим прикладом турботи посесора
про долю селян, зокрема, про їхнє харчування за
скрутних обставин свідчить те, як видно зі спис-
ку 1818 року, що, починаючи з лютого по липень,
Святловський по декілька разів давав селянським
сім’ям пшеницю, жито, ячмінь, горох, пшоно,
овес. Зокрема, селянам Карпові Побережнику,
Адамові Деркачу, Симонові Галочці, Омелянові
Ковалюку, Павлові Грасу, вдовам Михальчисі та
Ільчисі та десяткам інших [24, арк.21-22зв.].
Полковник французької служби Михайло Задера
(ГЛВ – брат Антонія Цадери) [24, арк.8] 19 квіт-
ня 1817 року висудив право на власність частини
Жежелева, яка в 1811 році за указами Сенату пере-
йшла Єфимовичу [24, арк.8]. Частину маєтку Жежелів
полковник Задера здобув на праві традиційному, вона
знаходилась у нього до 24 березня 1818 року до вилу-
чення за мита у секвестр [24, арк.41зв.].
До 1823 р. Ф.Святловський придбав у одно-
го із трьох братів генерала Алоїзія Косельського,
Онуфрія, частину Жежелева. [14, арк.17зв.] І ця час-
тина і дві інших дісталися по смерті Ф.Святловського
на дожиттєвому праві Францішці Святловській.
Кріпаки були зобов’язані на загальнодержав-
ному рівні відпрацьовувати на поміщика 3 дні
на тиждень, а окремі правовідносини в конкрет-
ному володінні визначав інвентар. Так, у поміщи-
ка Антонія Задери, який перейшов у традицію че-
рез борги, визначено, щоб кожен селянин піший
пішо, тяглий тягло відробляв в рік кольокаційно-
му власнику по 168 днів панщини і чотири загаль-
них толоки [24, арк.15зв.]. І що найцікавіше, се-
лянський загал не був вкрай обтяженим навіть та-
кою кількістю робочих днів, а через поділ села
між різними власниками не тільки не переробляв
панщини, але й недоопрацьовував її [24, арк.16].
Про що свідчить наступне: «з 1815 року до 1817
року селяни відпрацювали 1889 тяглої панщи-
ни, 4861 пішої, або ж всього пішої і тяглої 6750
днів, за цю кількість днів вотчинники отрима-
ли гроші… селяни не працювали в святкові дні,
а то і в робочі дні не відпрацьовували». Селяни,
які працювали більшу кількість днів, отриму-
вали за це гроші. Так, 1-ий (Цивільний) депар-
тамент Київського головного суду визначив на-
ступне: „за відроблені понад норму (більше, ніж
розписано інвентарем) дні і мотки задовільнити
селян, які записані у відомості”. Таких селян ви-
явилося семеро [24, арк.16].
Варто відзначити важливий факт пошуку
селянами соціальної справедливості. Цей по-
шук призводив як до подання скарг, втеч, так і
до крадіжок та насильства. Але селяни втікали
не лише із поміщицьких володінь, але й із дер-
жавних, тобто причинами втеч ставали не тіль-
ки відсутність взаємопорозуміння із поміщиком,
але й природне прагнення людини до кращого
життя. Це добре розумів Ф.Святловський: „не-
має жодного села, де б не було волоцюг; гарний
господар не покине місце проживання, якщо не
буде відчувати утисків” [24, арк.16зв.]. Саме так
було і у Жежелеві. Втечі відбувалися і за воло-
діння Задери, Таца, Косельського, Никoровича,
Святловського [24, арк.64-64зв.].
За втікачами позивалася і Францішка
Святловська. Так, 27 квітня 1835 року пожит-
тєва власниця села Жежелева звернулася до
Київського воєнного, Подільського і Волинського
генерал-губернатора, генерала від кавалерії,
генерал-ад’ютанта та графа Василя Васильовича
Левашова з проханням повернути кріпака кова-
ля Федора Гирука, який на той час проживав
у Волинській губернії Володимирського повіту
в маєтку ключа Павловицького, спочатку поміщи-
ка Стецького. Маєток згодом став власністю дер-
жави. [22, арк.1]. Саме остання обставина і ста-
ла на заваді поверненню Гирука. На новому місці
Гирук перетворився на Григорчука [22, арк.3зв.].
За володіння пані Францішки Святловської
(уродженої Задери, у першому шлюбі - Косель-
ської) кріпаки Жежелева стали тим механіз-
мом, який дозволяв покращувати матеріаль-
не становище привілейованого стану, позбав-
ляв боргів, але не був запорукою від появи по-
міщицьких боргів та зобов’язань. Роками крі-
пацька праця ставала єдиною основою для по-
збавлення від боргів. А борги накопичува-
ли всі власники Жежелева: Антоній Задера,
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
62
Алоізій Косельський, Францішек Святловський,
Францішка Святловська, Гонората Мазаракі.
Взаємовідносини між дідичами, дожиттєвими
власниками та посесорами, традиторами не за-
вжди складалися безконфліктно, оскільки в разі
визнання власниками незадовільним виконанням
обов’язків тимчасових власників за першими за-
лишалося право викупити посесію, традицію та
передати її у руки іншої особи. Саме цього ро-
ками домагалася Францішка Святловська у кон-
флікті із традитором Ромуальдом Красінським.
Красінський придбав боргові зобов’язання
А.Косельського та Ф.Святловського, які перебу-
вали в руках Грудзинських та Олени Абрамович
на 8028 рублів сріблом, що стало достатньою
підставою для того, щоб маєток віддали в тради-
цію з 24 березня 1831 року [20, арк.1].
Передача традиторам у володіння передбача-
ла отримання необхідної суми, забезпеченням
якої були праця всіх без винятку селян з їх по-
винностями, а також землі, прибутки і угіддя, що
входили до маєтку. Р.Красінський повідомляв,
що з ініціативи Ф.Святловської суд рішенням 21
липня 1831 року підвищив ціну селянських робіт
і наклав на них ще важчі повинності. Відносини
між дожиттєвою власницею та тимчасовим по-
сесором погіршилися і через те, що дохід з то-
го маєтку в наявних грошах забрали на користь
Ф. Святловської, а Красінського зобов’язали за-
довільнити її кредиторів [20, арк.1зв.]. Щорічний
прибуток з маєтку в Жежелеві визначений тради-
ційним актом 16 грудня 1830 року, складав 1587
руб. 71 коп. сріблом. [21, арк.8]. Основою цього
прибутку, як ми вже не раз наголошували, були
статті, що містили оцінку кріпацької праці.
Виявилось, що у селі Жежелеві серед кріпа-
ків Ф.Святловської було тяглих - двадцять од-
на особа. Будь-який селянин як тяглий, так і пі-
ший працював взимку і влітку по три дні на тиж-
день, крім цього тяглий давав одного каплуна, од-
ну курку, десять яєць, піший - одну курку, п’ять
яєць; пряли: тяглий по два мотки, а піші по одно-
му панського прядива в рік [13, арк.55зв.].
Після скарг Ф.Святловської Махнівський по-
вітовий суд визнав суму прибутку з маєтку де-
що вищу - 1723 руб. 98 коп. сріблом [21, арк.8].
Р.Красінський взяв собі за мету наскільки мож-
ливо продовжити своє володіння, під різними
приводами від встановлення прибутковості маєт-
ку уникав, на засідання суду не з’являвся. Як не
дивно, посесорство цього пана призвело до зрос-
тання боргу, хоча за його версією причиною цьо-
му стала роздача хліба селянам на їх харчування
і посів полів, виплата за них державних податків
і інших повинностей” [21, арк.13].
Францішка Святловська, відчуваючи незадо-
волення посесорським володінням Ромуальда
Красінського, за управління якого борг на маєт-
ку зріс із 7370 рублів сріблом до 9000 рублів срі-
блом, звернулася із проханням до Київської ци-
вільної палати від 8 серпня 1834 року про до-
звіл виплатити Р.Красінському грошей і про
звільнення села від його володіння. [21, арк.4]
Оскільки у дожиттєвої власниці Жежелева гро-
шей не було, їх вона позичила у іноземця, куп-
ця 3-ї гільдії Христофора Штакмана, який у свою
чергу внаслідок цього став наступним традицій-
ним володільцем села. Згодом у 1838 р. нащадки
Штакмана передали традиційне право на Жежелів
Карлу Петровичу Виговському [16, арк.61]. Він, у
свою чергу, передав традиційні права на Жежелів
13 січня 1842 року Миколі Олександровичу
Рожанському із сумою боргу 5800 рублів срі-
блом [16, арк.75]. Традиція М.Рожанського про-
довжувалася до 24 березня 1845 року та зменши-
ла суму боргу до 2652 руб. 17 коп [16, арк.127зв.].
Тобто, борг Ф.Святловська віддавала і після смер-
ті, оскільки померла у 1844 році. Точніше, борг
віддавали селяни. За урядування М.Рожанського
зафіксовано вкрай показовий факт того, що кріпа-
ки могли не допрацювати панщину. Так, протягом
1842-1844 років селяни накопичили „недопрацьо-
ваної панщини – 1373 дні, перепрацьованої – 714
днів. За перепрацьовану панщину було оплачено
за ціною дня панщини” [16, арк.130].
Після смерті Ф.Святловської у 1844 р. части-
на маєтку в Жежелеві була успадкована родичами
її чоловіка Франца Святловського, а точніше ді-
тьми його брата Вікентія – генерал майора росій-
ської армії, колишнього директора Полтавського
кадетського корпусу, які на той час навчалися:
син Михайло, 11 років, призначений в канди-
дати Пажеського корпусу Його Імператорської
Величності і донька Юлія, 14 років, знаходилась
в училищах ордена Св. Катерини в Москві [26,
арк.122]. Опікункою їх майна з 27 серпня 1845
року стала їх мати Олександра Святловська [14,
арк.10,13]. Маєток складався із третьої частини
с.Жежелева, в якому нараховувалося загалом 233
селян чоловічої статі з річним доходом маєтку
2 479 руб. 92 коп. сріблом [26, арк.122].
Після довгих судових слухань дідичем
Жежелева став Людвік Косельський. Вже 5 квіт-
ня 1845 року він уклав однорічний контракт про
ISSN 2222-5250
63
оренду корчм і вилов риби в жежелівській річці за
765 рублів 50 коп. сріблом [14, арк.75].
Текст угоди засвідчує вагомий вплив єврей-
ських орендаторів та корчмарів на поширення ал-
коголізму серед селян, оскільки торгівці залучали
весь арсенал засобів для того, щоб максималізу-
вати прибуток, у тому числі збували алкоголь не
за гроші, а за речі. Такого гендлю чи торгу не до-
зволяв навіть сам поміщик, погрожуючи, що річ
може бути повернута власнику без відшкодувань
[14, арк.75зв.]. Однак від могоричевої традиції не
міг відмовитися і сам поміщик, залишаючи за со-
бою право під час польових робіт дати можливість
селянам купувати горілку, де їм захочеться. Але за-
безпечення алкоголю для всіх найважливіших по-
дій у сім’ї кріпака передавалося корчмарю, якщо
необхідно було поміщику дати селянину на хрес-
тини, похорони і весілля певну кількість горілки,
то він давав записки орендарю [14, арк.76зв.].
Угодою регламентувався і спосіб риболовлі.
Так, поміщик Л.Косельський встановив, що забо-
роняється ловити рибу під час її розмноження [14,
арк.75зв.]. Всі зусилля по забезпеченню корчмаря
паливом та його перевезення лягали додатковим
тягарем на селян; окрім того, для обслуговування
приїжджих людей, утримання в чистоті корчми,
а також охорони від вогню поміщик Л.Косельский
призначав до корчм по одному охоронцю; до сіль-
ської - ходили селяни по черзі подобово, а до трак-
тової заїжджої - один селянин на весь рік, і його
арендатор зобов’язаний був годувати [14, арк.76].
5 квітня 1845 р. була укладена і ще одна угода,
за якою в однорічну оренду віддавались водяні мли-
ни на річці Гнилоп’яті за 500 рублів сріблом [14,
арк.79]. Основою отримання прибутку з млинів для
Розенцвайга було перемелення зернових культур, зі-
браних кріпаками на борошно за сплату від 4-х чет-
вериків і 4-х гарців по 15 коп. сріблом або за десяту
частину перемеленого хліба» [14, арк.79].
У 1846 році Людвік Косельський звернувся до
російського царя Миколи ІІ із проханням захисти-
ти у справі із власницею села Хажина Мазаракі, яка
протягом двадцяти років користувалася жежелів-
ською рікою для виловлювання риби [15, арк.9].
Людвік Косельський 21 грудня 1849 року про-
дав свою частину, що дісталась йому від його
дядька, а саме дві частини села Жежелева помі-
щиці Гонораті Мазаракі [17, арк.1].
Як ми помітили у випадку із Святловською –
борги вічні. Та ж історія розпочалася і продовжу-
валася і з останньою власницею кріпаків села
Жежелева – Гоноратою Мазаракі [17, арк.8-8зв.].
До володіння частиною села Жежелева долу-
чилися і родичі Ф.Святловської, зокрема, її пле-
мінник капітан – польської армії Станіслав
Йосипович Ясинський. 20 вересня 1832 р. він
придбав за 1000 рублів сріблом землю і селян
(6 чоловік, 12 жінок) [29, арк.8зв.].
С.Ясинський заповів свій невеликий має-
ток Едмунду Андрійовичу Мержеєвському, яко-
го зобов’язав виплатити великі суми грошей сво-
їм вихованкам: Анні Станіславівні Ковчинській,
Агафії Іванівні Карпенківній і Мотроні Гирюківні,
кожній з них по 400 рублів сріблом. Цей поміщик
виявився людиною доброго серця і вдячною до
своїх кріпаків. Наприклад, заповів у 1857 р. надати
волю своїм селянам і звільнити їх від кріпацького
стану і від усіх повинностей [29, арк.9].
Згодом, у 1860 р. поміщик Едмунд Мержеєв-
ський продав у селі Жежелеві Бердичівського
повіту 41 десятину 1692 саж. землі з угіддями і
селянами (4 чоловік і 6 жінок) за 1800 рублів срі-
блом” Юліану Гілярйовичу Карчевському [30,
арк.41зв.]. Натомість від Ю.Карчевського части-
на цього маєтку потрапила до власності Київської
палати державних маєтків 24 червня 1863 року,
що дозволило 4 кріпакам та 6 кріпачкам змінити
станову приналежність і стати державними се-
лянами „Скригалевського сільського товариства
державних селян Бердичівського повіту”, во-
лодіючи 5 десятинами 1072 сажнями землі [32,
арк.1]. А 30 червня 1870 р. Ю.Карчевський про-
дав 36 десятин 776 квадратних сажнів землі дру-
жині священика Марії Туркевич за 2500 рублів
сріблом. [31, арк.202] До того ж, Ю.Карчевський
передав частину вимог до свого колишнього ма-
єтку майбутній власниці, зокрема, за позовом
іншої власниці маєтку у с.Жежелеві поміщиці
Гонорати Мазаракі [31, арк.202зв.].
Спадкоємець Едмунда Мержеєвського Едуард
Мержеєвський продав 19 березня 1871 року свя-
щенику Кирияку Йосиповичу Якубовському будо-
ви в селі Жежелеві із землею 35 десятин 955 квадр.
саж. за 2200 рублів. Покупець брав на себе відпо-
відальність за борги продавця [27, арк.13зв.].
Таким чином, селяни села Жежелева Махнів-
ського повіту Київської губернії протягом часу
перебування у складі Російської імперії врахову-
вали економічні вимоги як власників поселення,
у більшості своїй поляків, так і фіскальну полі-
тику держави. Система повинностей, якій підпо-
рядковувалися селяни, дозволяла сплатити дер-
жавні, місцеві податки, прогодувати сім’ю, а у
разі продовольчих труднощів очікувати допомо-
ги від пана. Товарна допомога дозволяла подола-
ти голод та утримувати господарство, прибутки
з якого у свою чергу ставали основою повернен-
ня боргів поміщицьких маєтків.
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
64
Джерела та література
1. Гуржій І.О. Боротьба селян і робітників
України проти феодально-кріпосницького гні-
ту (з 80- років ХVIII до 1861 р.). – К.: Радянська
школа, 1958. – 168 с.
2. Казьмирчук Г.Д., Соловйова Т.М. Соціаль-
но-економічний розвиток Правобережної України
в першій чверті ХІХ ст. – К., 1998. – 215 с.
3. Казьмирчук М.Г. Сімейні групи основ-
них станів Київської губернії (1861-1917 рр.):
між традиційністю та новаторством // Соціальна
історія. – К.: Логос, 2011. – Вип.7. – С.34-43.
4. Крижановська О. Поміщицькі селяни
Правобережної України в 30-50-ті роки ХІХ ст. –
К., 2008. – 186 с.
5. Павленко Н.И. Идеи абсолютизма в за-
конодательстве ХVIII в. // Абсолютизм в России
(ХVII – ХVIII вв.). Сборник статей к семиде-
сятилетию со дня рождения и сорокапятиле-
тию научной и педагогической деятельности
Б.Б.Кафенгуаза. – М.: Наука, 1964. – 519 с.
6. Перерва В.С. Православне Надросся у
ХІХ столітті. – Біла Церква: Видавець Олександр
Пшонківський, 2004. – 256 с.
7. Похилевич Л.И. Сказания о населенных
местностях Киевской губернии или Статистические,
исторические и церковные заметки о всех деревнях,
селах, местечках и городах, в пределах губернии
находящихся. – Біла Церква: Видавець Олександр
Пшонківський, 2005. – 642 с.; Сецинский Е.
Приходы и церкви Подольской епархии. – Біла Церква:
Видавець Олександр Пшонківський, 2008. – 996 с.
8. Реєнт О.П., Сердюк О.В. Сільське госпо-
дарство України та світовий продовольчий ринок
(1861-1914 рр.). – К.: Ін-т історії України НАН
України, 2011. – 365 с.
9. Семевский В.И. Крестьянский вопрос в
России в ХVIII и первой половине ХІХ века. –
т.1.Крестьянский вопрос в ХVIII и первой четвер-
ти ХІХ века. – СПб.: Типография Товарищества
«Общественная польза», 1888. – 517 с.
10. Троицкий С.М. Финансовая политика
русского абсолютизма в ХVIII веке. – М.: Наука,
1986. – 275 с.
11. Шевченко В. Скасування кріпосного пра-
ва у 1861 році: спроба нетрадиційного аналізу. –
К.: Ін-т історії України НАН України, 2008. – 96 с.
12. Державний архів Житомирської області
(ДАЖО), ф.601, оп.1, спр.61.
13. ДАЖО, ф.601, оп.1, спр.681.
14. ДАЖО, ф.601, оп.1, спр.713.
15. ДАЖО, ф.601, оп.1, спр.845.
16. ДАЖО, ф.601, оп.1, спр.891.
17. ДАЖО, ф.601, оп.1, спр.964.
18. Державний архів Київської області
(ДАКО), ф.280, оп.2, спр. 31.
19. Центральний державний історичний архів
України у м.Києві. (ЦДІАК), ф.442, оп. 138/1833г.
(Судная), спр. 342.
20. ЦДІАК, ф.442, оп. 140/1834 г. (Судная),
спр. 479.
21. ЦДІАК, ф.442, оп. 142, спр. 506.
22. ЦДІАК, ф.484, оп. 5, спр. 31.
23. ЦДІАК, ф.485, оп.1, спр. 3015.
24. ЦДІАК, ф.486, оп.1, спр. 1715.
25. ЦДІАК, ф.486, оп.1, спр. 11241.
26. ЦДІАК, ф.486, оп.4, спр. 138.
27. ЦДІАК, ф.486, оп.5, спр. 7.
28. ЦДІАК, ф.486, оп.5, спр. 358.
29. ЦДІАК, ф.486, оп.5, спр. 414.
30. ЦДІАК, ф.486, оп.5, спр. 554.
31. ЦДІАК, ф.491, оп.75, спр. 101.
32. ЦДІАК, ф. 533, оп. 1, спр. 54.
Любомир Губицкий, Ганна Мельник
Треугольник эксплуатации: государство – помещик – крепостной крестьянин
(по материалам истории села Жежелева конца ХVІІІ – ХІХ в.)
В статье исследуется взаимоотношения помещиков и крепостных села Жежелева на протяжении
ХIX века. Охарактеризовано систему господской собственности, аренды, а также повинностей, податей,
которые платили крестьяне. Рассмотрено мероприятия по продовольственной поддержке крепостных.
Ключевые слова: крепостные, собственники, демография, налоги, повинности, барщина, повседневность.
Lyubomyr Hubytskyy, Ganna Melnyk
The triangle of the exploitation: state, landowner, serf
(from the history of the village Zhezheliv of the late XVIII - early XIX century.)
The article deals with the relationship between the owners and the slaves from the village Zhezheliv during
the XIX century. It reveals the system of landowner’s property, the rent and the obligations, the taxes paid by
villagers. It emphasizes the measures, taken for the food support of the serfs.
Key words: serfs, owners, demography, taxes, obligations, boon.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-60113 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:12:21Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Губицький, Л. Мельник, Г. 2014-04-11T15:57:56Z 2014-04-11T15:57:56Z 2012 Трикутник визиску: держава, поміщик, кріпак (за матеріалами історії села Жежелів кінця ХVІІІ – ХІХ ст.) / Л. Губицький, Г. Мельник // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 59-64. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60113 94(477) «17/18» У статті досліджуються взаємовідносини власників та кріпаків села Жежелева протягом ХІХ ст. Висвітлено систему поміщицької власності, оренди та повинностей, податків, які сплачували селяни. Наголошено на заходах продовольчої підтримки кріпаків. В статье исследуется взаимоотношения помещиков и крепостных села Жежелева на протяжении ХIX века. Охарактеризовано систему господской собственности, аренды, а также повинностей, податей, которые платили крестьяне. Рассмотрено мероприятия по продовольственной поддержке крепостных. The article deals with the relationship between the owners and the slaves from the village Zhezheliv during the XIX century. It reveals the system of landowner’s property, the rent and the obligations, the taxes paid by villagers. It emphasizes the measures, taken for the food support of the serfs. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Трикутник визиску: держава, поміщик, кріпак (за матеріалами історії села Жежелів кінця ХVІІІ – ХІХ ст.) Треугольник эксплуатации: государство – помещик – крепостной крестьянин (по материалам истории села Жежелева конца ХVІІІ – ХІХ в.) The triangle of the exploitation: state, landowner, serf (from the history of the village Zhezheliv of the late XVIII - early XIX century.) Article published earlier |
| spellingShingle | Трикутник визиску: держава, поміщик, кріпак (за матеріалами історії села Жежелів кінця ХVІІІ – ХІХ ст.) Губицький, Л. Мельник, Г. Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| title | Трикутник визиску: держава, поміщик, кріпак (за матеріалами історії села Жежелів кінця ХVІІІ – ХІХ ст.) |
| title_alt | Треугольник эксплуатации: государство – помещик – крепостной крестьянин (по материалам истории села Жежелева конца ХVІІІ – ХІХ в.) The triangle of the exploitation: state, landowner, serf (from the history of the village Zhezheliv of the late XVIII - early XIX century.) |
| title_full | Трикутник визиску: держава, поміщик, кріпак (за матеріалами історії села Жежелів кінця ХVІІІ – ХІХ ст.) |
| title_fullStr | Трикутник визиску: держава, поміщик, кріпак (за матеріалами історії села Жежелів кінця ХVІІІ – ХІХ ст.) |
| title_full_unstemmed | Трикутник визиску: держава, поміщик, кріпак (за матеріалами історії села Жежелів кінця ХVІІІ – ХІХ ст.) |
| title_short | Трикутник визиску: держава, поміщик, кріпак (за матеріалами історії села Жежелів кінця ХVІІІ – ХІХ ст.) |
| title_sort | трикутник визиску: держава, поміщик, кріпак (за матеріалами історії села жежелів кінця хvііі – хіх ст.) |
| topic | Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| topic_facet | Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60113 |
| work_keys_str_mv | AT gubicʹkiil trikutnikviziskuderžavapomíŝikkrípakzamateríalamiístorííselažeželívkíncâhvíííhíhst AT melʹnikg trikutnikviziskuderžavapomíŝikkrípakzamateríalamiístorííselažeželívkíncâhvíííhíhst AT gubicʹkiil treugolʹnikékspluataciigosudarstvopomeŝikkrepostnoikrestʹâninpomaterialamistoriiselažeželevakoncahvíííhíhv AT melʹnikg treugolʹnikékspluataciigosudarstvopomeŝikkrepostnoikrestʹâninpomaterialamistoriiselažeželevakoncahvíííhíhv AT gubicʹkiil thetriangleoftheexploitationstatelandownerserffromthehistoryofthevillagezhezhelivofthelatexviiiearlyxixcentury AT melʹnikg thetriangleoftheexploitationstatelandownerserffromthehistoryofthevillagezhezhelivofthelatexviiiearlyxixcentury |