Зображення обкладинки

Консули Одеси в економічному житті Південної України (ХIХ – початок ХХ ст.)

У статті автор розглядає діяльність консулів Одеси, які сприяли економічному розвитку міста та Південної України протягом ХІХ – початку ХХ ст. В статье автор рассматривает деяльность консулов Одессы, которые способствовали экономическому развитию города и Юга Украины на протяжении ХІХ – начала ХХ ст...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Опубліковано в: :Краєзнавство
Дата:2012
Автор: Вовчук, Л.
Формат: Стаття
Мова:Українська
Опубліковано: Інститут історії України НАН України 2012
Теми:
Історія України у світлі регіональних досліджень
Онлайн доступ:https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60116
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Консули Одеси в економічному житті Південної України (ХIХ – початок ХХ ст.) / Л. Вовчук // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 121-126. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
_version_ 1860231463925972992
author Вовчук, Л.
author_facet Вовчук, Л.
citation_txt Консули Одеси в економічному житті Південної України (ХIХ – початок ХХ ст.) / Л. Вовчук // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 121-126. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
collection DSpace DC
container_title Краєзнавство
description У статті автор розглядає діяльність консулів Одеси, які сприяли економічному розвитку міста та Південної України протягом ХІХ – початку ХХ ст. В статье автор рассматривает деяльность консулов Одессы, которые способствовали экономическому развитию города и Юга Украины на протяжении ХІХ – начала ХХ ст. An author shows the activities of consuls of Odessa which infl uenced on economical development town and the South of Ukraine during in XIX – beginning of XX centuries in this article.
first_indexed 2025-12-07T18:22:06Z
format Article
fulltext ISSN 2222-5250 119 ²ÑÒÎÐ²ß ÓÊÐÀ¯ÍÈ Ó Ñ²Ò˲ ÐÅòÎÍÀËÜÍÈÕ ÄÎÑ˲ÄÆÅÍÜ КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012 120 ISSN 2222-5250 121 УДК 94(477) «19/20» Людмила Вовчук ( м. Миколаїв) КОНСУЛИ ОДЕСИ В ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ (ХIХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.) У статті автор розглядає діяльність консулів Одеси, які сприяли економічному розвитку міста та Південної України протягом ХІХ – початку ХХ ст. Ключові слова: консул, генеральний консул, віце-консул, економічний розвиток, Одеса, Південь України, Російська імперія. Перші консульські установи в Одесі з’явилися наприкінці XVIII – на початку XIX ст., разом з по- чатком діяльності торгового порту. Про це свід- чить указ Павла І (жовтень 1800 р.) про призна- чення в Одесі віце-консулом Неаполітанського двору Гульєльмучі [1]. Протягом ХІХ ст. в Одесі було відкрито представництва таких іноземних країн: Італії, Туреччини, Великобританії, Румунії, Німеччини, Австро-Угорщини, Персії, Сербії, Аргентини, Франції, Іспанії, Португалії, Нідерландів, Данії, Бельгії, Норвегії, Шведського королівства, США, Панами, Монако, Бразилії, Болгарського царства та Швейцарії [2]. Дипломатичні представники країн, окрім своїх основних функцій та повнова- жень, сприяли розвитку економічної сфери міста та Південної України в цілому. До найбільш відомих та впливових особистос- тей можна віднести тосканського генерального консула, господаря торгового дому «Родоканакі» Федора Павловича Родоканакі, який, прибув- ши у 1819 році до Одеси та ставши підданим Російської імперії, став керівником Одеської фі- лії з експорту зерна. У 1834 р. грецьким урядом, який знаходився в Навпліоне, Федору Родоканакі було надано ве- лику честь: він був призначений грецьким послом в Одесі. Нова посада зміцнила суспільне станови- ще грецького консула і дала можливість одержува- ти докладну інформацію про стан справ у Південній Росії, врожаях і цінах на зерно, можливості фрахту суден і коригування розкладу торговельних рейсів. Зарекомендувавши себе професійним дипломатич- ним представником, у 1839 він був призначений на посаду тосканського генерального консула в Одесі, на якій йому судилося пробути 27 років [3]. У 1836 році він посідає четверте місце з обо- роту експорту зерна (3 млн. 120 тис. руб.) – піс- ля Штигліца, Раллі та Кортацці. У 1841 році він має значний оборот з імпорту, а з 1845 року Родоканакі стає єдиним одеським лідером з тор- гового обороту, стабільно балансуючи на познач- ці 4-5 млн. рублів [4]. Із середини XIX ст. Федір Родоканакі стає суд- новласником. У 1844 р. він згадується у міських звітах про комерційну діяльність купців як влас- ник двох суден, зареєстрованих в Одесі, а у 1859 р. – як власник парової баржі. Через деякий час він володіє чималою кількістю торговельних суден, на початку вітрильних, а згодом пароплавів: «Брати Родоканакі», «Федір Родоканакі», «Пелопоннес», «Євгенія К», «Віра», «Святий Микола», «Святий Антоній», «Михайло», «Святий Іоанн». А на по- чатку 80-х років XIX ст. Ф. Родоканакі поставив на лінію морського сполучення Одеса – Крим – Кавказ три пасажирських пароплави. Враховуючи тогочасне плавання у Чорному і Середземному морях, яке було пов’язано з пев- ною небезпекою (пірати, воєнні дії), Ф. Родоканакі створює морську страхову компанію «Чорне мо- ре», яка активно діяла протягом багатьох років. У 1843 р. Федір Родоканакі був обраний членом Експедиції пароплавного сполучення Одеса – Константинополь, де неодноразово надавав свої пропозиції із вдосконалення структури і підви- щення ефективності перевезень. Торговельна і підприємницька діяльність Федора Родоканакі, а також його внесок у роз- виток виробничих сил та економіки Півдня Росії швидко привели його до одержання низки висо- ких державних і громадських посад, що свідчи- ло про широту його економічного і соціального впливу. У грудні 1822 р. він обирається Народним радником міста Одеси, у 1831 р. – членом комер- ційного міського суду, а в 1837 р. – членом філії Одеської комерційної ради. Він також обіймав КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012 122 посаду директора морської страхової компанії «Неофілемборікі». У 1843 р., як представник одесь- ких купців, він обирається членом Комісії паро- плавного сполучення Одеса – Константинополь. У січні 1848 р. російський Сенат надає йому зван- ня Комерційного радника [5], у 1880 р. – призна- чають керівником виробничого відділу заводів та інших великих промислових комплексів, 1871 р. – обраний головою Грецького благодійного товари- ства міста Одеси, обов’язки якого виконував про- тягом двадцяти одного року [6]. Необхідно відзначити, що Ф. Родоканакі ко- ристувався довірою царського уряду. У лис- топаді 1866 р. посланник Російської імперії в Константинополі генерал Ігнатьєв звернувся до Азовського департаменту Міністерства закордон- них справ Росії з проханням про надання матері- альної допомоги для голодуючих греків, зокрема жителів о. Крит. З боку Росії було прийнято рі- шення про виділення 50 тис. руб. для закупівлі і доставки хліба. Однак Петербург намагався не демонструвати свою участь у цій акції, і російські власті запропонували здійснити такі закупівлі під виглядом приватної ініціативи. 7 грудня 1866 р. у Державному банку Одеси було відкрито спеці- альний рахунок на ім’я Доброчесного Критського комітету, який, у свою чергу, доручив Ф. Родоканакі прийом і відправку хліба в Сирові. Консул заку- пив хліб і доставив його голодуючим грекам. У результаті у 1868 р. Ф. Родоканакі був на- городжений «королем еллінів» Георгом І Ко- мандорським хрестом королівського ордену Спасителя. Грецький купець звернувся з прохан- ням до російської влади про дозвіл йому носити цей орден, і 23 березня того ж року отримав та- кий дозвіл [7]. Також Ф. Родоканакі посприяв від- криттю Грецького дівочого училища в Одесі. Трохи пізніше він відкриває банківський дім в Одесі. Санкт-Петербурзьке банківське підприєм- ство «Родоканакі і К°» було членом Міжнародного Комерційного банку з центром у Санкт-Петербурзі. У 1844 р. ім’я Ф. Родоканакі згадується серед за- сновників Комерційного банку «Азов-Дон», а в 1873 р. він є одним із засновників Центрального Російського земельного кредитного банку. Ф. Родоканакі був також одним з основних дія- чів у розвитку промисловості країни. Він викупив і поставив на виробництво Одеську фабрику з об- робки й упакування сільськогосподарської продук- ції, був власником 111 акцій одного з найбільших заводів того часу – Брянського рейкопрокатного і металевого заводу. У сталеливарний і механічний завод «Сормово» він вклав 34 тис. руб. Торговий дім «Ф. Родоканакі» був власником акцій низ- ки вино-горілчаних підприємств. Найбільший в Одесі вино-горілчаний завод, продуктивна по- тужність якого становила близько 1% від загаль- ного всеросійського спиртового виробництва, належав також Ф. Родоканакі. Підприємницька діяльність банку «Ф. Родоканакі» поширювала- ся навіть на територію Сибіру. Його банківський будинок брав участь у спільному підприємстві з видобутку золота на річці Лена. Ф. Родоканакі заснував в Одесі найбільшу у Росії паперово-джгутову фабрику, де працювало 700 чоловік, і в яку було вкладено капітал на су- му 122 008 руб. Торговельний і банківський буди- нок «Ф. Родоканакі» володів й іншими підприєм- ствами у Севастополі, Новоросійську, Акермані, Ростові-на-Дону, Маріуполі та в інших містах [8]. У 1861 році за тридцятилітню підприємницьку діяльність Ф. Родоканакі був представлений до ор- дена Св. Ста-ніслава 3-ї ступеню, також він був на- городжений двома золотими медалями та бронзо- вою медаллю в пам’ять війни 1853-1856 рр. [9]. За значний внесок у розвиток міста Федір Родоканакі був обраний почесним громадяни- ном Одеси. Одним із прикладів комерційної ді- яльності консула з благоустрою міста є будівни- цтво складів у порту. У 1881 р. йому була відве- дена ділянка землі розміром близько 30 погон- них сажнів у кінці Потапівського молу, гавані для причалювання суден в Одесі. Тут Родоканакі дозволили розмістити залізний пакгауз (склад). Виділяючи ділянку землі, одеська адміністрація в особі головного інженера комерційних портів Новоросійська зобов’язала Родоканакі, «щоб він у справному стані мостив бруківку і набережну біля неї». Грецький купець не шкодував коштів для благоустрою території, на якій був розташо- ваний його склад товарів. Торговий дім Родоканакі включав у свою ді- яльність не тільки виробництво товарів і їх про- даж, а й надання транспортних послуг на суд- нах, що належали грецькій родині. У 1883 р. було засновано велике пароплавство «Брати Родоканакі». Такі пароплави, як «Теодор Р.», «Євгенія К» були зареєстровані в Одесі і ходили під російським прапором. З метою розширення і поглиблення підпри- ємницької діяльності торговий дім «Ф.П. Ро- доканакі» створив торговельну мережу, що зв’я- зувала різні райони Південної Росії із закор- доном. Крім того, Ф. Родоканакі разом із свої- ISSN 2222-5250 123 ми братами і трьома зятями, які також займали- ся торгівлею, розгорнув широку торговельну ме- режу, що охоплювала Ліворно, Марсель, Париж, острови Сірос та Хіос, Ростов та інші міста [10]. У 1882 році Федір Павлович Родоканакі по- мер, залишивши статок близько 4 млн. рублів, з урахуванням вартості акцій заводів та сільсько- господарських маєтків, своєму сину Периклу Федоровичу, який добре знав виробництво і мож- ливості розширення ринків збуту для своїх това- рів. Він неодноразово подавав у державні струк- тури пропозиції на підтримку вітчизняного ви- робника. Зокрема, 31 жовтня 1889 р. він направив у Міністерство фінансів (департамент торгівлі і мануфактури) лист, де пропонував проект стату- ту «Товариства виноробства». Основною метою створення такого товариства були розвиток вино- робства на півдні Росії і поширення російських ви- ноградних вин, у тому числі виробництво конья- ку і шампанських вин за французьким рецептом. Розглянувши цю пропозицію, міська влада схвали- ла статут товариства, оскільки його діяльність «мо- же бути досить корисною для всього краю». Перикл був великим землевласником. Тільки в Бессарабії він володів 41 тис. га землі. Справи йшли настільки успішно, що Одеська філія торго- вого дому родини Родоканакі відкрила свої пред- ставництва у Севастополі та Ростові. Слід зазначи- ти, що комерційні прибутки Родоканакі збільшува- лися також за рахунок промислових інвестицій. За заслуги батька і його власні Перикл Родо- канакі був зведений у спадкоємне дворянство Російської імперії. Він надавав великої уваги розвиткові промисловості та фінансував поши- рення технічних знань і введення технічних но- вовведень. У 1899 р. Перикл помер у Парижі. З його смертю перестала існувати одеська гілка роду Родоканакі. Величезне багатство Перикла Родоканакі було розпродане, а власником торго- вого дому став його зять Н. Маврокордато [11]. Проте існує й інша думка щодо подальшої долі спадку, залишеного після смерті Федора Родоканакі. У праці російського дослідни- ка Б.В. Ананьїча знаходимо, що після смерті Ф. Родоканакі все його майно, як уже зазнача- лося, відійшло його синові Периклу Родоканакі, який на той час вже був у досить зрілому віці. Зважаючи на неусвідомленість ним тонкощів ке- рування бізнесом та розгульний спосіб життя, до 1899 року торговий дім «Ф.П. Родоканакі» пе- ребував у стані занепаду. У цьому ж році у віці 59 років Перикл Федорович помер, заливши сі- мейний бізнес на усиновленого сина дружини від першого шлюбу Павла Юрійовича. Враховуючи складну ситуацію із заборгованостями, у 1901 ро- ці він вирішив ліквідувати торговий дім з мето- ю збереження залишених коштів, що привело до зникнення одного з найбільших торгових домів Російської імперії, який пройшов через всі бурі та випробування ХІХ ст. [12]. Іншим яскравим дипломатом, який відіграв важливу роль в економічному житті Одеси, був Іван (Джон) Раллі, якого у 1832 році, за реко- мендацією американського дипломата Чарльза Райнда, було призначено на посаду американ- ського консула в Одесі та на якій він перебував до своєї смерті у 1859 році [13]. Джон Раллі народився на острові Хіос 3 лис- топада 1785 року і за походженням був греком. Залишивши у 1827 році Лондон, Джон (з грець- кої Занніс) переїздить до Одеси та засновує там одеську торгівельну компанію Раллі (яка переваж- но займалася зерном). У 1846 році торговий обо- рот компанії перевищив півтора мільйони рублів, що свідчить про значний статус цієї компанії в ре- гіоні та за кордоном. Раллі був віце-президентом комерційної ради. Він мав торгові компанії не ли- ше в Одесі, а також в Англії, Франції, Туреччині, Персії та Іст-Індії. Правонаступником комерційної діяльнос- ті Джона Раллі став його єдиний син Стефан, який у 1854 р. був призначений американським віце-консулом в Одесі. Після смерті батька до 1864 р. виконував обов’язки консула до приїзду із Вермонта нового консула США Тімоті Сміта, першого американця, який зайняв дану посаду в Одесі. Продовживши справу батька, Стефанос трохи змінив напрям комерційної діяльності тор- гового дому – від торгівлі зерном і промисловими виробами до торгівлі металевими виробами. Як і його батько, він користувався повагою серед жи- телів міста, був обраний почесним громадянином Одеси, перебував членом Комісії з уведення ново- го міського Статуту, обраний громадським радни- ком, головою впливової фракції Думи, почесним мировим суддею, мав інші почесні посади в дер- жавних органах управління міста Одеси. Яскрава сторінка соціальної біографії Стефаноса Раллі – його участь в організації і розвитку Одеського то- вариства охорони тварин, головою якого він був протягом багатьох років. За часів існування одеської філії Джон, а потім і Стефанос дотримувалися принципів, характерних для діяльності торгового дому братів Раллі в цілому, КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012 124 що стало результатом довготривалого періоду існу- вання одного з найбагатших торгових домів на Півдні України та Європи. Торговий дім «Брати Раллі» про- існував на теренах Європи до 1961 року [14]. Яскравими постатями ХІХ – початку ХХ ст., які зробили значний внесок у розвиток економічної, політичної та культурних сфер Одеси та Південної України стала родина Рафаловичів, багато представ- ників якої перебували на дипломатичних посадах. З іменем бразильського віце-консула, банкіра та почесного громадянина Германа Абрамовича Рафаловича пов’язана яскрава сторінка історії Одеси. Ставши правонаступником банкірсько- го дому «Рафалович і Ко», який був відкритий в Одесі в 1833 році, Герман (у 1882-1887 рр. пере- бував бразильським віце-консулом [15], у той час коли генеральним консулом був також представник родини – Артур Федорович Рафалович) разом із своїм братом Анісімом Абрамовичем, який у 1882 році був призначений на посаду бельгійського кон- сула в Одесі [16], сприяли розвитку промисловос- ті та торгівлі Новоросійського краю. Завдяки все- охоплюючим відносинам з Лондоном, Парижем та Петербургом дім підтримував своїм кредитом знач- ну кількість фірм краю та брав участь у реалізації майже всіх російських та іноземних позичок. У 1860-х рр. Герман та Анісім Рафаловичі на- лежали до числа найбільш відомих банкірів міста Одеси. Протягом довгого часу вони сприяли фінан- суванню промисловців і землевласників, а також – заснуванню Одеського, Київського та Російського Комерційних для зовнішньої торгівлі банків. За незрозумілих обставин наприкінці 1882 ро- ку Анісім Рафалович помирає і право на володін- ня його часткою переходить до його сина, почес- ного громадянина та перського консула в Одесі (1882-87 рр.) Лева Анісимовича [17]. Будучи власником трьох маєтків в Сороківському повіті Бессарабської губернії, Лев сприяв економічному та культурному розвитку даної території. Не менш важливу роль відіграв і Георгій Федорович Рафалович, син Федора Олександро- вича та племінник Германа та Анісіма Рафало- вичів. Після смерті батька разом із своїм братом Олександром (у 1880-90-х роках консул Бразилії) став учасником Торгового дому. Протягом бага- тьох років представляв інтереси Бразилії, Перу та Данії в Одесі: в 1890-1900-х рр. – бразильський консул та датський консул [18]. В 1889-92 рр. Георгій Федорович був обраний членом уряду та директором Одеського Торгово- промислового комерційного банку, головою Одесь- кої міської думи, кандидатом у члени Одеської міської з воїнських справ присутності, почесним попечителем 3-ї Одеської чоловічої гімназії. У зв’язку з 50-тилітньою річницею торгово- го дому «Федір Рафалович і Ко», торговий обо- рот якого на той час становив декілька мільйонів рублів та банківський оборот – в декілька десят- ків мільйонів, за поданням Департаменту тор- гівлі та мануфактур 13 січня 1888 року Георгій Федорович був нагороджений орденом Св. Ста- ніслава 3-го ступеню. Потрібно відзначити, що Георгій Рафалович, як один із представників тогочасного сус- пільства, брав активну участь у громадсько- суспільному житті Одеси. Так, у 1890-х рр. був обраний членом оціночної комісії, головним агентом Страхової організації «Росія» в Одесі, з 1905 року – член правління Бессарабсько- Таврійського земельного банку. Разом із своїми 6-ма братами у 1890 ро- ці Рафалович став засновником Зарожанської промислової організації, в основу якої входи- ло сприяти розвитку сільського промислового господарства у 10-ти маєтках Хотинського пові- ту Бессарабської губернії: Зарожани (з буряково- цукровим заводом), Ставчани (з винокурним за- водом), Должок, Керстенці, Долиняни, Рукшин, Шиловці, Широуци, Синжер та Левинці із загаль- ною кількістю земель приблизно 7400 десятин. Потрібно зазначити, що складна ситуація у відносинах між банківськими домами з Державним банком та Міністерством фінансів певною мірою вплинула на занепад банківського дому «Ф. Рафалович і Ко» [19]. Тому через дея- кий час ера існування одного з найбагатших тор- говельних домів скінчилася. Досить яскравою фігурою був консул Норвегії та Шведського королівства Ігнат Михайлович Ефруссі (перебував на посаді консула з 1870 до 1882 р.) [20]. Будучи представником банкірського дому «М. Ефруссі та Ко», Ігнат Михайлович спри- яв фінансуванню землевласників, власників заво- дів та фабрик. Зважаючи на те, що банківські дома Ефруссі існували не лише в Одесі, а й в Парижі та Відні, він сприяв розвитку міжнародних фінансо- вих зв’язків Одеси з іноземними країнами, поши- рюючи при цьому авторитет та значення міста [21]. Серед вже розглянутих дипломатичних пред- ставників та їх ролі та значення у розвитку еконо- міки Одеси важливе місце займає бразильський віце-консул (1911-1917 рр.) [22], купець І гіль- дії Яків Абрамович Бродський. Яків Абрамович ISSN 2222-5250 125 був сином Абрама Мойсеєвича Бродського, який прославився на всю Одесу як засновник одесь- кої лінії Бродських. Окрім комерційних справ він займався громадсько-суспільною діяльністю, удо- стоївся звання почесного громадянина Одеси, був гласним та депутатом Міської думи та членом міської Управи, робив великі внески на розвиток Єврейської лікарні та потреби народної освіти. У 1896 році Яків Абрамович Бродський ство- рив в Одесі «Банківський дім А.М. Бродський», який у 1908 році був перетворений у відділення Північного банку. У 1910 році діяльність банків- ського дому Бродського була знову відновлена, а наступного року Яків Абрамович разом із своєю дружиною Леонорою Рафаїлівною уві- йшли до числа засновників Одеського купець- кого банку [23]. Розглянувши діяльність найбільш впливових дипломатичних представників іноземних кра- їн в Одесі, можна зробити висновок, що протя- гом ХІХ – на початку ХХ ст. консули не лише ви- конували функції дипломатів, й відіграли велику роль у розвитку економіки як власне Одеси, так і Південної України в цілому. Розвиваючи власний сімейний бізнес, шляхом створення банківських та торгових домів, вони сприяли розвитку торгівлі, виходу на світовий ринок, а також активно брали участь у громадсько-культурному житті краю. Джерела та література: 1. Указ его императорского величества само- держца всероссийского: [о рассылке приказа о при- знании вице-консулом Неаполитанского двора в Одессе Гульельмучи]: из Правительствующего Се- ната. – [Б.м.: окт. 1800]. – [1] л.// Відділ рукопису Російської Національної бібліотеки (С.-Петербург). 2. Адрес-календарь Одесского градоначаль- ства на 1891 год. – Одесса: Типография штаба войск Одесского военного округа, 1890. – С.234-238. 3. Новороссийский календарь на 1840-й год, издаваемый при Ришельевском лицеи. – Одесса: В городской типографии, 1839. – С. 9; Адрес- календарь Одесского градоначальства на 1866 год. – Одесса: Типография штаба войска Одес. воен. округа, 1865. – С. 99. 4. Ананьич Б.В. Банкирские дома в России, 1860-1914 гг.: Очерки истории част. предприни- мательства. - Л. : Наука, 1991. – С. 10. 5. Державний архів Одеської області (ДАОО), ф.1, оп.12, спр.64, арк.190, 271. 6. Слюсаренко О. Торгово-економічні зв’язки України і Греції: історичні традиції та сьогодення / О.О. Слюсаренко, Н.О. Терентьєва. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2005. – С. 68-69. 7. ДАОО, ф.1, оп.140, спр.41, арк.1-4. 8. Слюсаренко О. Вказ. праця. – С. 70-71. 9. Ананьич Б.В. Указ. тр. – С. 10. 10. ДАОО, ф.2, оп.3, спр.916, арк.1, ф.16, оп.125, спр.2, арк.36. Слюсаренко О. Вказ. пр. – С. 72. 11. Слюсаренко О. Вказ. праця. – С.72-73. 12. Ананьич Б.В. Указ. соч. – С. 11. 13. Херлихи П. Европейский город Черноморья. Очерки истории Одессы ХІХ века. – Одесса: Изд-во «Optimum», 2009. – С. 154. 14. Слюсаренко О. Вказ. праця. – С. 75-76, 74. 15. Адрес-календарь Одесского градоначаль- ства на 1882 г. – Одесса: Типогр. штаба Одес. воен. округа, 1882. – С. 130; Адрес-календарь Одесского градоначальства на 1900 г. – Одесса: Типогр. штаба Одес. воен. округа, 1889. – С. 180. 16. Адрес-календарь Одесского градоначаль- ства на 1882 г. – С. 129. 17. Там само. – С. 130; Адрес-календарь Одесского градоначальства на 1886 г. – Одесса: Типогр. штаба Одес. воен. округа, 1886. – С. 216. 18. Адрес-календарь Одесского градоначаль- ства на 1899 г. – Одесса: Типогр. штаба Одес. воен. округа, 1898. – С. 204; Адрес-календарь Одесского градоначальства на 1911 г. – Одесса: Издание «Ведомостей Од. градонач.», 1911. – С. 272. 19. Ананьич Б.В. Указ. соч. – С. 12. 20. Адрес-календарь издаваемый от канцеля- рии Новороссийского и Бессарабского генерал- губернатора с картой железных дорог з 1869 г. за 1871 год. – Одесса: в типографии П. Францова, 1870. – С.98; Адрес-календарь Одесского градо- начальства на 1882 г. – С. 130. 21. Ананьич Б.В. Указ. тр. – С. 13. 22. Адрес-календарь Одесского градона- чальства на 1911 г. – С. 273; Адрес-календарь Одесского градоначальника на 1917 г. - Одесса: Издание «Ведомостей Од. градонач.», 1917. – С. 63. 23. Ананьич Б.В. Указ. тр. – С. 178-179. КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012 126 Людмила Вовчук Консулы Одессы в экономической жизни Южной Украины (ХIХ – начало ХХ ст.) В статье автор рассматривает деяльность консулов Одессы, которые способствовали экономичес- кому развитию города и Юга Украины на протяжении ХІХ – начала ХХ ст. Ключові слова: консул, генеральный консул, вице-консул, экономическое развитие, Одесса, Юг Украины, Российская империя. ludmila Vovchuk Consuls of Odessa in the economical life of the Southen Ukraine (19 – beginning of 20 centuries) An author shows the activities of consuls of Odessa which infl uenced on economical development town and the South of Ukraine during in XIX – beginning of XX centuries in this article. Key words: consul, general consul, vise-consul, an economical development, Odessa, the South of Ukraine, Russian empire. УДК 37(477) «192» Віталій Липинський, Наталя Аксакова (м. Донецьк) ПРОФЕСОРСЬКО-ВИКЛАДАЦЬКА КОРПОРАЦІЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ В УСРР У 1920-ТІ РОКИ В статті розглянуто процес збирання професорсько-викладацьких кадрів педагогічних ВНЗ УСРР впродовж 1920 – х років, зроблено комплексний аналіз процесів та причин, що впливали на зміну йо- го кількісного та якісного складу. Проаналізовано державну політику щодо професорсько-викладацької корпорації так званої «старої школи» та намагання заміни її новою – комуністичною професурою. Ключові слова: педагогічна освіта, професорсько-викладацька корпорація, інститути народної осві- ти, педагогічні технікуми, кількісний та якісний склад. Освіта, як така, складається з декількох важ- ливих компонентів, найголовнішими з яких є на- явність кваліфікованих професорсько-викладаць- ких кадрів. Створена в УСРР у 1920-і роки сис- тема освіти передбачала розбудову широкої мережі підготовки та підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів. З одного боку, освітня система була націлена на постійне підви- щення матеріального рівня і соціального статусу професорсько-викладацької корпорації. Але, з ін- шого боку, стратегічною метою радянської систе- ми освіти була поступова заміна так званої «ста- рої» професорсько-викладацької корпорації на но- ву радянську професуру, яка мала стати провідни- ком політики Комуністичної партії у вищій шко- лі. Саме ця друга складова політики нової влади спричиняла постійну політичну напругу у ВНЗ і викликала пасивний супротив з боку «старої про- фесури» діям Головпрофосу, який докладав мак- симум зусиль для того, щоб роз’єднати та нацьку- вати одна на одну поки що єдину професорсько- викладацьку корпорацію. Процес формування професорсько-виклада- цької корпорації педагогічних ВНЗ частково вивчався у роботах В.Липинського, В.Левченка та М.Кузьменка [1]. Проте окремо, як така, ця проблема не розглядалась. Метою статті є вивчення кадрового складу педагогічної освіти; комплексний аналіз проце- сів та причин, що впливали на зміну його кіль- кісного і якісного складу; розгляд державної по- літики щодо так званої «старої професури». До кадрового складу педагогічної освіти вхо- дили професори та викладачі педагогічних ін- ститутів та технікумів, а також спеціальних педа- гогічних відділень, що утворились у складі про- фільних ВНЗ різних вертикалей, де здійснюва- лась підготовка викладачів для технікумів та ін- ститутів. Процес реформування системи педаго- гічної освіти розпочався із розв’язанням питан- ня про забезпечення педагогічних ВНЗ кваліфі- кованими професорсько-викладацькими кадра- ми. Важливе значення для реформування сис- теми педагогічної освіти мав декрет РНК УСРР,
id nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-60116
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn 2222-5250
language Ukrainian
last_indexed 2025-12-07T18:22:06Z
publishDate 2012
publisher Інститут історії України НАН України
record_format dspace
spelling Вовчук, Л.
2014-04-11T16:30:41Z
2014-04-11T16:30:41Z
2012
Консули Одеси в економічному житті Південної України (ХIХ – початок ХХ ст.) / Л. Вовчук // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 121-126. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
2222-5250
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60116
94(477) «19/20»
У статті автор розглядає діяльність консулів Одеси, які сприяли економічному розвитку міста та Південної України протягом ХІХ – початку ХХ ст.
В статье автор рассматривает деяльность консулов Одессы, которые способствовали экономическому развитию города и Юга Украины на протяжении ХІХ – начала ХХ ст.
An author shows the activities of consuls of Odessa which infl uenced on economical development town and the South of Ukraine during in XIX – beginning of XX centuries in this article.
uk
Інститут історії України НАН України
Краєзнавство
Історія України у світлі регіональних досліджень
Консули Одеси в економічному житті Південної України (ХIХ – початок ХХ ст.)
Консулы Одессы в экономической жизни Южной Украины (ХIХ – начало ХХ ст.)
Consuls of Odessa in the economical life of the Southen Ukraine (19 – beginning of 20 centuries)
Article
published earlier
spellingShingle Консули Одеси в економічному житті Південної України (ХIХ – початок ХХ ст.)
Вовчук, Л.
Історія України у світлі регіональних досліджень
title Консули Одеси в економічному житті Південної України (ХIХ – початок ХХ ст.)
title_alt Консулы Одессы в экономической жизни Южной Украины (ХIХ – начало ХХ ст.)
Consuls of Odessa in the economical life of the Southen Ukraine (19 – beginning of 20 centuries)
title_full Консули Одеси в економічному житті Південної України (ХIХ – початок ХХ ст.)
title_fullStr Консули Одеси в економічному житті Південної України (ХIХ – початок ХХ ст.)
title_full_unstemmed Консули Одеси в економічному житті Південної України (ХIХ – початок ХХ ст.)
title_short Консули Одеси в економічному житті Південної України (ХIХ – початок ХХ ст.)
title_sort консули одеси в економічному житті південної україни (хiх – початок хх ст.)
topic Історія України у світлі регіональних досліджень
topic_facet Історія України у світлі регіональних досліджень
url https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60116
work_keys_str_mv AT vovčukl konsuliodesivekonomíčnomužittípívdennoíukraínihihpočatokhhst
AT vovčukl konsulyodessyvékonomičeskoižizniûžnoiukrainyhihnačalohhst
AT vovčukl consulsofodessaintheeconomicallifeofthesouthenukraine19beginningof20centuries

Схожі ресурси