Малопримітна, але важлива ланка державного механізму виконавчої влади
Рецензія на книгу: Устименко В.Є. Обов’язок. Звитяга. Честь : З історії Урядового військово-кур’єрського зв’язку та Служби дипломатичних кур’єрів України. – К. : Етнос, 2011. – 528 с.: іл....
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60126 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Малопримітна, але важлива ланка державного механізму виконавчої влади / О. Гончаров // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 162-166. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860060913679204352 |
|---|---|
| author | Гончаров, О. |
| author_facet | Гончаров, О. |
| citation_txt | Малопримітна, але важлива ланка державного механізму виконавчої влади / О. Гончаров // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 162-166. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | Рецензія на книгу: Устименко В.Є. Обов’язок. Звитяга. Честь : З історії Урядового військово-кур’єрського зв’язку та Служби дипломатичних кур’єрів України. – К. : Етнос, 2011. – 528 с.: іл.
|
| first_indexed | 2025-12-07T17:04:35Z |
| format | Article |
| fulltext |
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
162
його гробівець. Подано короткі біографи сучасних
очільників міського осередку ОУП – Мирослава
Сидора, Михайла Пульковського та ін. Відзначено
книговидавничі доробки Олександра Колянчука
(досліджує діяльність еміграції УНР в міжвоєн-
ній Польщі), Володимира Пилиповича (упоряд-
ника низки документальних видань про культурно-
освітнє життя Перемишля ХІХ–ХХ ст.).
І, насамкінець, відзначимо, що рецензована
книга добре ілюстрована, містить іменний і гео-
графічний покажчики. Вона стане в нагоді всім,
хто цікавиться новітньою історією Надсяння,
Лемківщини, Холмщини і Підляшшя, особли-
во ж нащадкам переселенців, яких так багато
не лише на заході, але й центрі, сході й півдні
нашої держави. Сподіваємося також, що укра-
їнські краєзнавців з Польщі, Канади, США,
Аргентині, Австралії та інших країн подарують
своїм землякам ще не одну книгу про свою ма-
лу та велику Батьківщину.
Олександр Гончаров (м. Київ)
МАЛОПРИМІТНА, АЛЕ ВАЖЛИВА ЛАНКА
ДЕРЖАВНОГО МЕХАНІЗМУ
ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
Рец. на кн.: Устименко В.Є. Обов’язок. Звитяга. Честь : З історії Урядового військово-кур’єрського
зв’язку та Служби дипломатичних кур’єрів України. – К. : Етнос, 2011. – 528 с.: іл.
Об’ємне, понад півтисячі сторінок, видан-
ня, приємного блакитного кольору палітурка, об-
лямована по периметру золотистим орнамен-
том, посередині великими буквами заголовок:
“ОБОВ’ЯЗОК ЗВИТЯГА ЧЕСТЬ”. Обкладинка
небесного кольору, звісно, не випадкова. Вона, як
і емблема на ній (зображення військового горна)
з двома стрілами блискавки, спрямованими вріз-
нобіч і доверху з літерами ФС), символізують
приналежність Фельд’єгерської служби до вій-
ськового зв’язку. Вдало дібраний епіграф з народ-
ного епосу: “Зв’язок – мов повітря. Коли є, його
не помічають, коли немає – задихаються”.
Книгу видано до 20-ї річниці незалежнос-
ті України та 20-ї річниці утворення Державної
фельд’єгерської служби і Служби дипломатич-
них кур’єрів України. Автор праці – Василь
Євдокимович Устименко, генерал-майор вну-
трішньої служби України, державний службовець
2-го рангу, котрий створив і очолював Урядовий
військово-кур’єрський зв’язок та Службу дипло-
матичних кур’єрів незалежної України, став пер-
шим у державі Україна дипкур’єром. Автор при-
святив свою книгу фельд’єгерям і дипкур’єрам
України різних років, епох і формацій. Ці служ-
би малопомітні, майже невідомі для широкого
загалу, і, як зазначив у “Слові до читача” акаде-
мік НАН України, Герой України Петро Тронько,
“здається, діяльність цих структур мало відома
навіть широкому загалу користувачів їх послуг”.
Разом з тим, вони є важливими ланками держав-
ного механізму виконавчої влади. В Україні бага-
товікова історія урядового кур’єрського зв’язку
з об’єктивних та суб’єктивних причин практич-
но не вивчалась науковцями, ще й досі залиша-
ється поза їх увагою. Тому вихід у світ видан-
ня, присвяченого цим службам, є, безперечно,
важливим внеском у вивчення історії вітчизня-
ного державотворення, особливо з огляду на те,
що Україна тривалий час знаходилася у складі
інших держав і не мала своїх окремих органів
державної влади. Не розкриваючи оперативних
службових таємниць, автор праці спробував від-
горнути для читача завісу таємності в діяльнос-
ті цих структур.
Звертає на себе увагу передусім те, що ав-
тор намагався простежити розвиток військово-
кур’єрської служби від її витоків у сивій давнині
до сьогодення. Військово-кур’єрський зв’язок є,
безперечно, одним із найдавніших видів та за-
собів зв’язку і однією з найдавніших ланок
в структурі державного механізму виконавчої
влади. Автор наводить численні приклади з дав-
ньої літописної спадщини, Святого Письма, ста-
родавніх билин, де можна віднайти прообраз по-
сланника, кур’єра. Дійсно, світова історія може
дати багато подібних прикладів. Окрім наведе-
них автором, можна згадати яскравий приклад з
історії Давньої Греції, коли воїн-гонець, посла-
ний сповістити про перемогу греків під проводом
ISSN 2222-5250
163
полководця Мільтіада над персами у 490 р. до н.е.,
подолавши відстань від поселення Марафон до
Афін (42 км 195 м) й доставивши важливу звіст-
ку, впав бездиханним. Зараз маємо марафонську
дистанцію на Олімпійських іграх, як своєрідний
пам’ятник звитяжному воїну, гінцю, посланцю.
Давнє коріння, що сягає глибин княжої
Київської Русі, Галицько-Волинської держа-
ви, Запорозької Січі, Гетьманату, має й україн-
ський фельд’єгерський зв’язок та дипломатично-
кур’єрська служба. Про це йдеться у першому роз-
ділі книги: “Вісники, вістові, посланці, гінці кня-
зів Київської Русі”. Автор подає цікаві відомості,
які стосуються давньоруських часів, Козацько-
гетьманської держави. Викладаючи матеріал, ав-
тор будує структуру розділу керуючись характе-
ром джерел, від чого дещо порушується хроно-
логія подій. На наш погляд, можна було б більш
чітко викласти матеріал цього розділу хроноло-
гічно, виокремивши в окремий розділ матеріал
про Козацько-гетьманську державу, або ж, при-
наймні, об’єднавши ці два важливі періоди укра-
їнської державності, відобразити це відповідним
чином у назві розділу. Тим паче, що автор подає
чимало матеріалу, який стосується козацько-
гетьманських часів [с.35]. Наведені численні епі-
зоди використання Б. Хмельницьким, І. Мазепою
та іншими гетьманами служби посланців, послів,
кур’єрів сприяють всебічному розкриттю того-
часної історії Української держави, як, до речі,
і історії урядової кур’єрської служби з багатьма її
гранями і непередбачуваністю [с.37].
Далі автор послідовно розкриває створен-
ня в грудні 1796 р. в Росії на державному рівні
спеціальної військової частини для забезпечен-
ня військово-кур’єрського зв’язку – Фельд’єгер-
ського корпусу, звертаючи увагу й на діяльність
представників цього корпусу на території України,
яка була інкорпорована до складу Російської імпе-
рії. Автор простежує понад двохсотлітню історію
існування в правовому полі на державному рівні
фельд’єгерського зв’язку, його багаторазову реорга-
нізацію, удосконалення форм і методів діяльності.
Знайомлячись з історією служби, довідуємось
якою непростою й небезпечною була робота
її особового складу, особливо в кризові часи істо-
рії, що супроводжувалися численними катакліз-
мами. Тяжким випробуванням для фельд’єгерів
були перші десятиліття XX ст., коли на теренах
Російської імперії, а згодом і Союзу РСР точили-
ся війни і революції, діяли різного роду форму-
вання, у т.ч. й бандитські, котрих вабили таєм-
ні документи та державні цінності, що мали бути
доставлені фельдзв’язківцями за призначенням.
Автор наводить чимало прикладів, коли під час
розбійних нападів фельд’єгері відважно захищали
довірені їм державні відправлення ціною власного
здоров’я, а нерідко й життя. Завдяки високій бойо-
вій і фізичній підготовці вони в основному виходи-
ли переможцями в боротьбі зі злочинцями.
Не менш небезпечною була й робота дипло-
матичних кур’єрів. Не залишиться байдужим чи-
тач прочитавши сторінки про діяльність перших
радянських дипкур’єрів, про трагічні випадки,
як широко відомі завдяки відображенню цих по-
дій у літературних творах (наприклад, вбивство
Т. Нетте), так і невідомі для широкого загалу, які
автор наводить з документів.
Мужність і героїзм проявили бійці-фельд’єгері
в роки Великої вітчизняної війни, за що були на-
городжені орденами і медалями. Значна частина
фельд’єгерського складу загинула під час вико-
нання завдань, багато службовців померло від ран
і хвороб, пропало безвісти, потрапило в полон, до
концтаборів. Проте більшість із тих, котрі зали-
шилися живими, після закінчення війни та звіль-
нення окупованих територій продовжили справу,
якій присвятили своє життя [с.153 – 155].
Дуже тяжкими для народу були повоєнні ро-
ки відродження країни з руїн. Нелегкими вони
були і для службовців фельд’єгерського зв’язку.
Вирішення питань відбудовного періоду вимага-
ло від нечисленних фельд’єгерських відділень та
груп максимальної самовіддачі у справі облашту-
вання служби, виконання важливих державних
завдань. Розповідаючи про плідну діяльність під-
розділів фельдзв’язку УРСР у цей період, автор
наводить випадки й прикрих випадків, які іноді
траплялися у роботі фельд’єгерів, навіть таких
серйозних, як випадок із викраденням портфеля
з цілком таємними документами.
Та й пізніше, у мирні радянські часи, робота
фельдзв’язківця не була легкою. У співробітників
фельд’єгерської служби, особливо фельд’єгерів
та експедиторів, на яких лягало велике наванта-
ження під час виконання службових обов’язків,
заробітна плата визначалася мізерними поса-
довими окладами. Дещо поліпшувала ситуацію
поширена в країні практика надання працівни-
кам за зразкове виконання службових обов’язків
певних грошових надбавок [с.207]. Багатьох
фельдзв’язківців різних поколінь доля все жит-
тя кидала по гарнізонах, містах, республіках. Їхні
сім’ї десятки років жили “на валізах” і не ремству-
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
164
вали. Проте вони, як підкреслює автор, залиша-
лися вірними присязі, своєму обов’язку, берегли
честь солдата, фельд’єгеря [с.333]. З особливою
повагою до кур’єрів читаємо розповідь про вико-
нання ними службових завдань чорнобильськими
маршрутами у 1986-му і наступних роках.
Автор зазначає, що велика кількість фельдзв’яз-
ківців пройшла фельд’єгерську службу в Україні
на всіх її історичних етапах. У кожного своя до-
ля – героїчна і тяжка, звитяжна і малопомітна,
всяка, але легкої не було [с.347]. Це зауважен-
ня цілком стосується й фельдзв’язківців ниніш-
ньої Державної фельд’єгерської служби України
при Державному комітеті України зі зв’язку, яка
була створена 25 грудня 1991 року постановою
Кабінету міністрів незалежної української дер-
жави. Виконуючи службові обов’язки, сержан-
ти, офіцери фельдзв’язку кожну третю добу сво-
го життя не бувають у сім’ї, працюють у задуш-
ливій кімнаті, де ніколи не відкриваються вікна,
перебувають у потязі, літаку чи автомобілі,
де схилити голову, подрімати не дозволяють їм
посадові інструкції. Мабуть, ще більша відпо-
відальність лежить на працівниках створеної
у 1992 році в структурі Держфельдслужби Служ-
би дипломатичних кур’єрів України, яка діє від
імені Міністерства закордонних справ України.
З цікавістю ознайомиться читач з докумен-
тальними матеріалами про виконання кур’єрами
особливих обов’язків як на теренах своєї краї-
ни, так і в зарубіжних державах під час достав-
ки дипломатичної пошти до представниць-
ких установ України. Автор книги став першим
у державі Україна дипломатичним кур’єром, про-
кладав перші дипкур’єрські маршрути до єв-
ропейських країн, за океан (до США й Канади)
та на Близький Схід і з гордістю про це розповідає.
Прокладаючи нові й нові дипмаршрути, колектив
служби набував досвіду, розв’язував низку служ-
бових проблемних питань, що повсякчас виника-
ли. З розширенням сфери діяльності зовнішньо-
політичного відомства країни, посилювались ви-
моги й до Служби дипломатичних кур’єрів. Удос-
коналювалася практична робота з відбору канди-
датів на заміщення посад дипломатичних кур’єрів.
Підвищувався рівень вимог до кандидатів, а са-
ме – належний стан здоров’я, володіння кількома
іноземними мовами, бездоганна репутація.
Автор обґрунтовує слушні пропозиції щодо
подальшого розвитку в Україні Військово-кур’єр-
ського зв’язку і Служби дипломатичних кур’єрів
як важливих структурних органів виконавчої вла-
ди держави. Зокрема, вказує на те, що визріла не-
обхідність ініціювати перед відповідними орга-
нами влади започаткування підготовки кадрів ди-
пломатичних кур’єрів [с.494]. Питання діяльнос-
ті дипломатичних кур’єрів могли б стати темою
наукових досліджень учених Дипломатичної
академії України при МЗС України і практич-
них співробітників відомства. Автор перекона-
ний у тому, що, зібравши спогади першої хвилі
дипломатичних кур’єрів 1990-х рр., можна було
б створити книгу-підручник для молодих дипло-
матів і, зокрема, дипкур’єрів.
Передбачаємо, що у читача може виникну-
ти запитання: яке відношення має рецензована
праця до краєзнавства, крім того, що вона ви-
дана під грифом Національної спілки краєзнав-
ців України? З цього приводу зазначимо, що те-
матично книгу цілком можна віднести й до кра-
єзнавчих праць. Історія трудових колективів,
у даному разі військового відомства, тради-
ційно є одним із напрямків історичного краєз-
навства. До того ж, автор висвітлює діяльність
не лише центральних управлінських струк-
тур фельд’єгерської служби на різних історич-
них етапах, а й її регіональних відділів і відді-
лень, використовуючи різноманітні джерела.
Цій тематиці в регіональних працях навряд чи
надається належна увага, якщо надається вза-
галі, в силу специфіки діяльності даних струк-
тур і, відповідно, специфіки джерел, які дале-
ко не завжди доступні краєзнавцю. Тому багато
аспектів дослідження можуть бути використані
при написанні праць регіонального характеру,
що, безперечно, буде сприяти більш глибокому
і об’єктивному висвітленню історії регіонів.
Однією з важливих особливостей краєзнав-
ства є те, що воно ближче, ніж інші науки, до
суб’єкта історичного процесу – людини. Відпо-
відно в краєзнавчих працях є більша можливість
показати діяльність не лише видатних осіб, а й
простих людей, котрі своєю щоденною малопо-
мітною працею, по суті, й творять історію. Саме
цим вирізняється й рецензована праця. На сто-
рінках книги увічнено імена кур’єрів, прикла-
ди їх звитяжної службової діяльності залиша-
ться в історичній пам’яті. Не випадково на-
зва одного із підрозділів книги: “Люди – безцін-
ний скарб”. Автор намагався сказати про всіх –
і про керівників, і про офіцерів, і про фінансистів,
про водіїв – про кожного добре слово. Хоча, звісно,
як і в будь-якому колективі, люди були різні – досвід-
чені і молоді, бездоганні і дещо байдужі [с. 228].
ISSN 2222-5250
165
Можливо, у читача може скластися враження,
що книга дещо переобтяжена прізвищами, циту-
ванням документів тощо. Проте слід мати на ува-
зі, що це своєрідне історико-документальне ви-
дання. Документи розташовані в контексті ви-
кладу матеріалу й зручні для читання, що цілком
відповідає також жанру науково-популярного ви-
дання. Зрозумілим є намагання автора зафіксува-
ти всі наявні відомості, оскільки надто мало зали-
шається спогадів про діяльність фельд’єгерських
колективів, не кажучи вже про особисті вражен-
ня від багаторічної служби фельд’єгерів – коман-
дирів і рядових, експедиторів і офіцерів для осо-
бливих доручень, тобто те, що не передається до
архівних сховищ. До того ж, необхідно зазначи-
ти, що в середині 90-х років було втрачено музей
служби, матеріали якого почали збиратися ще
з 70-х років минулого століття. Авторське дослі-
дження певною мірою компенсує ці втрати.
На сторінках книги можна знайти чимало при-
кладів із повсякденного життя службовців. Нам,
пересічним читачам, здається, що в таких важли-
вих для держави відомствах немає проблем чи не
має бути, принаймні побутових. Ознайомлення
з книгою свідчить, що це не так. На всіх етапах
існування цієї військової структури її службовці,
особливо нижчого рангу, стикалися з тими труд-
нощами, які переживав весь народ країни. Про
це, зокрема, йдеться в підрозділі “Позаурочні ре-
монтні роботи” та інших розділах праці. Часто
власними силами службовці упорядковували
службово-виробничі приміщення, зміцнювали
охоронну систему, придбавали та лагодили тран-
спортні засоби, ініціативно працювали й вирішу-
вали питання відпочинку сімей та оздоровлення
дітей. Причому це було характерним як для цен-
трального управління, так і підрозділів у регіо-
нах. Автор наводить приклади роботи в цьому на-
прямі колективів, зокрема Харківського підрозді-
лу фельд’єгерської служби, який своїми силами,
в основному в позаробочий час, у вихідні дні здій-
снював ремонт, облаштування приміщення відді-
лу, включаючи виготовлення привабливого вигляду
меблів з урахуванням належного обладнання кон-
кретних робочих місць співробітників [с. 278].
Ще на один цікавий епізод, в якому просте-
жується зв’язок, хоч і опосередкований, Служби
дипломатичних кур’єрів з краєзнавством, па-
м’яткознавством, хотілось би звернути ува-
гу. Розповідаючи про роботу дипломатичних
кур’єрів, автор зазначає, що уже після перших
службових поїздок до посольств України у зару-
біжних державах, де була можливість хоча б част-
ково ознайомитися з визначними місцями кра-
їни перебування, дипкур’єри стали частіше ви-
словлювати думки про необхідність більше піз-
навати, краще знати історію своєї держави, насе-
лених пунктів, де народилися і зростали. Чимало
дипкур’єрів, фельдзв’язківців вирішили досліди-
ти свої родоводи [с.493 – 494]. Нагадаємо, що й ав-
тор праці на етапі становлення нашої незалежної
держави прокладав перші дипломатичні маршру-
ти. Чи не тоді інтерес до вивчення рідного краю,
малої Батьківщини – Чернігівщини, якщо не про-
кинувся чи визрів, то утвердився й у нього само-
го? Окрім рецензованого видання, В.Є. Устименко
є автором, співавтором, упорядником понад 20-ти
книжок краєзнавчого характеру. Особисто йому
належать фундаментальні праці про рідне село:
“Жукля: З історії села на Чернігівщині” (К.: Етнос,
2009. – 608 с.: іл.), “Зведи свій храм (З історії
Свято-Покровського Трипрестольного храму
с. Жукля на Чернігівщині): історико-документаль-
не дослідження” (К.: Вид-во “Академпрес”, 2011. –
240 с.: іл.). Автор Лауреат літературної премії
ім. М.М. Коцюбинського (2000 р.) та краєзнавчої
премії ім. Дмитра Яворницького (2009 р.), про-
водить значну громадську й доброчинну діяль-
ність. Він є членом Національної спілки журна-
лістів України та Національної спілки краєзнавців
України, членом правління НСКУ та її Київської
міської організації. Понад 12 років працює у Раді
товариства “Чернігівське земляцтво” у м. Києві (за-
ступник голови Ради). Із 2008 р. виконує обов’язки
першого заступника голови громадської ради при
Міністерстві надзвичайних ситуацій. Дійсний
член товариства “Інтелект нації”. Має державні,
урядові й відомчі нагороди, відзнаки Президента
України та Української православної церкви.
Слушні пропозиції автора стосуються сфери
пам’яток: збудувати в Україні на пожертви якщо не
храм, то хоча б капличку Стрітення Господнього,
в якій зберігати імена усіх фельдзв’язківців, які
віддали своє життя служінню державі [с.157],
а також спорудити на честь вісників, гінців, по-
слів пам’ятник Кур’єру [с.511]. Реалізація цих
ідей сприяла б посиленню інтересу громадян до
історії держави, вихованню патріотизму й, до то-
го ж, урізноманітнила б наші пам’ятки. Тим паче,
що аналоги є, наприклад, пам’ятник захисникам
кордонів Вітчизни усіх поколінь у Києві, котрий
на розі вулиць Золотоворітської та Рейтарської
(навпроти Адміністрації Державної прикордон-
ної служби України).
КРАЄЗНАВСТВО, 2’2012
166
Зауважимо, що пропонована увазі фахівців та
широкому загалу історико-дослідницька праця є
першою спробую узагальнюючого підходу до ви-
вчення історії Державної фельд’єгерської служби
в Україні. Автор праці свідомий того, що вона є
лише першим кроком у відтворенні широкої палі-
три діяльності Української військово-кур’єрської
служби в різні історичні епохи, що буде ґрун-
туватися на матеріалах не лише вітчизняних,
а й зарубіжних архівів. Адже історія Державної
військово-кур’єрської служби – це надзвичайно
яскрава грань історичного буття українського на-
роду, яка заслуговує на всебічне наукове вивчення.
На завершення зазначимо, що на початку ни-
нішнього року автор книги відсвяткував свій
75-літній ювілей. Вихід у світ рецензовано-
ї праці напередодні ювілею автора є гідним під-
сумком його творчої подвижницької діяльнос-
ті на певному життєвому етапі. Хоча, знаючи
Василя Євдокимовича, говорити про підсум-
ки справа невдячна, бо він, незважаючи на по-
важний вік, залишається людиною невтомною
й працьовитою. Тож побажаємо йому подаль-
ших творчих звершень. А слова із назви рецен-
зованої книги повною мірою стосуються й само-
го її автора, котрий багато років служив і продо-
вжує служити державі і народу з великим почут-
тям ОБОВ’ЯЗКУ, ЗВИТЯЖНО, ЧЕСНО.
Василь Деревінський (м. Київ)
ЧОРНОБИЛЬСЬКА ТРАГЕДІЯ. НАРИСИ ІСТОРІЇ
Рец. на кн.: Барановська Н. Чорнобильська трагедія. Нариси з історії / НАН України, Інститут іс-
торії України. – К.: Інститут історії України, 2011. – 254 с.
На сьогодні назва міста Чорнобиль у бага-
тьох в Україні та у світі асоціюється з лихом —
однією з найжахливіших катастроф людства, що
спричинила нову постчорнобильську еру в істо-
рії України, новий рівень осмислення науково-
технічного прогресу, новий вимір сприйняття ба-
лансу співіснування людини, техніки, природи.
Незважаючи на значний час, що минув від ава-
рії на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної
електростанції, та величезну кількість публіка-
цій про різні її аспекти та складові, узагальнено-
го викладу політичної, соціальної, економічно-
ї та духовної складових історичного процесу, по-
родженого нею, і досі немає. В цьому контексті
значне зацікавлення становить чергова наукова
праця доктора історичних наук Наталії Петрівни
Барановської «Чорнобильська трагедія. Нариси
з історії», у якій у формі історичних нарисів із за-
лученням широкого кола джерел висвітлюються
різні аспекти цієї трагічної історичної події*.
Як йдеться у книзі, за своїм змістом Чорно-
бильська катастрофа 1986 р. виходить далеко за
межі сучасних знань, науки і практики, тому що
цю подію слід розглядати як узагальнену модель
техногенної катастрофи з величезними соціаль-
ними наслідками і впливами на людську спіль-
ноту. Незважаючи на накопичений досвід робо-
* Електронна версія книги за адресою http://www.history.org.
ua/?litera&id=5638&navStart=57.
ти підприємств атомної енергетики, фахівці ви-
явились не готовими до такого розвитку подій.
Екологічний вплив Чорнобильської катастрофи
поставив країну перед необхідністю розв'язання
нових, виключно складних, великомасштабних
проблем, що торкалися практично всіх сфер сус-
пільного життя, багатьох аспектів науки і вироб-
ництва, культури і моралі. Тобто вона стала яви-
щем цивілізаційного масштабу.
Вивчаючи суспільно-політичні та науково-
технічні передумови аварії на ЧАЕС, Наталія
Петрівна дійшла висновку, що глобальна тех-
ногенна катастрофа стала закономірним резуль-
татом функціонування тоталітарної держави.
Практика “показушності”, притаманна радян-
ській системі вирішення народногосподарських
питань, і в тому числі при будівництві великих на-
родногосподарських об'єктів, порушення вимог
до проектування, технологій будівництва, еконо-
мія коштів на засобах безпеки, постачання неякіс-
ного обладнання, вимога від трудового колективу
великих результатів до великих свят — складо-
ві цих передумов, які закладалися владою СРСР.
В умовах політичного антагонізму різних політич-
них систем в світі, гігантоманія стала моментом
демонстрації сили і залякування світової спільно-
ти, але не гарантувала безпеки всередині країни.
У цілях непорушності державного ладу
Радянський Союз, намагаючись применшити
наслідки аварії, викривлював інформацію, пода-
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-60126 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T17:04:35Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Гончаров, О. 2014-04-11T16:46:19Z 2014-04-11T16:46:19Z 2012 Малопримітна, але важлива ланка державного механізму виконавчої влади / О. Гончаров // Краєзнавство. — 2012. — № 2. — С. 162-166. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60126 Рецензія на книгу: Устименко В.Є. Обов’язок. Звитяга. Честь : З історії Урядового військово-кур’єрського зв’язку та Служби дипломатичних кур’єрів України. – К. : Етнос, 2011. – 528 с.: іл. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство Огляди Малопримітна, але важлива ланка державного механізму виконавчої влади Article published earlier |
| spellingShingle | Малопримітна, але важлива ланка державного механізму виконавчої влади Гончаров, О. Огляди |
| title | Малопримітна, але важлива ланка державного механізму виконавчої влади |
| title_full | Малопримітна, але важлива ланка державного механізму виконавчої влади |
| title_fullStr | Малопримітна, але важлива ланка державного механізму виконавчої влади |
| title_full_unstemmed | Малопримітна, але важлива ланка державного механізму виконавчої влади |
| title_short | Малопримітна, але важлива ланка державного механізму виконавчої влади |
| title_sort | малопримітна, але важлива ланка державного механізму виконавчої влади |
| topic | Огляди |
| topic_facet | Огляди |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60126 |
| work_keys_str_mv | AT gončarovo maloprimítnaalevažlivalankaderžavnogomehanízmuvikonavčoívladi |