Регіональні особливості «Великого терору» 1937 – 1938 рр. на західному кордоні СРСР-УРСР (на матеріалах Поділля)
У статті досліджується регіональні особливості розгортання «великого терору» на Поділлі як прикордонному регіоні України та СРСР. В статье исследуются региональные особенности разворачивания «большого террора» на Подолье как пограничном регионе Украины и СССР. The article investigates the deployment...
Saved in:
| Published in: | Краєзнавство |
|---|---|
| Date: | 2012 |
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2012
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60141 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Регіональні особливості «Великого терору» 1937 – 1938 рр. на західному кордоні СРСР-УРСР (на матеріалах Поділля) / Р. Подкур // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 75-84. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859623068027060224 |
|---|---|
| author | Подкур, Р. |
| author_facet | Подкур, Р. |
| citation_txt | Регіональні особливості «Великого терору» 1937 – 1938 рр. на західному кордоні СРСР-УРСР (на матеріалах Поділля) / Р. Подкур // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 75-84. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| container_title | Краєзнавство |
| description | У статті досліджується регіональні особливості розгортання «великого терору» на Поділлі як прикордонному регіоні України та СРСР.
В статье исследуются региональные особенности разворачивания «большого террора» на Подолье как пограничном регионе Украины и СССР.
The article investigates the deployment of regional characteristics of the «great terror» in Podolia as the border region of Ukraine and the USSR.
|
| first_indexed | 2025-11-29T08:27:18Z |
| format | Article |
| fulltext |
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
74
ÄÎ 75-в××ß
“ÂÅËÈÊÎÃÎ
ÒÅÐÎÐÓ”
ISSN 2222-5250
75
УДК:058.566(477.43/44):351.87”1937/1938”
Роман Подкур ( м. Київ)
РЕГІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ
«ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ» 1937 – 1938 РР.
НА ЗАХІДНОМУ КОРДОНІ СРСР – УРСР
(НА МАТЕРІАЛАХ ПОДІЛЛЯ)
У статті досліджується регіональні особливості розгортання «великого терору» на Поділлі як при-
кордонному регіоні України та СРСР.
Ключові слова: «великий терор», Поділля, політичні репресії, органи державної безпеки.
Проблема «великого терору» 1937 – 1938 рр.
як одного з піків сталінської політики «соціаль-
ної інженерії» залишається актуальною протягом
останнього десятиліття. Вчених різних країн ці-
кавила мотивації лідерів СРСР для використання
розстрілу та довготермінового ув’язнення значної
кількості населення країни протягом короткого ча-
сового проміжку [7; 25; 38; 44]. На їх думку, одним
з мотивів було бажання створити нову спільноту
«радянські люди/громадяни», прикметою якої бу-
ла політична та соціальна однорідність, відсут-
ність глибинних національно-культурних ознак,
миттєва реалізація політико-економічних реформ
тощо. «Радянська спільнота» стала одним із голо-
вних чинників глобальної сталінської стратегії по-
будови радянської імперії під назвою «СРСР».
У цьому контексті у 1920-х – середині 1930-х
років Й.Сталін та його оточення розбудовували
прикордонну смугу СРСР. Необхідність таких
заходів, як пояснювали громадськості, зумовле-
на наявністю «кільця капіталістичних держав».
Це означало не лише створення додаткових при-
кордонних комендатур та застав, формування
частин «ОСНАЗ» та маневрових прикордонних
груп, поліпшення матеріально-технічного забез-
печення для захисту кордону. На думку вищого
партійно-державного керівництва СРСР, прикор-
доння мало відігравати двояку роль. По-перше,
прикордонні міста та села повинні стати зраз-
ками реалізації соціально-економічної політи-
ки у СРСР та УСРР – УРСР зокрема. По-друге,
забезпечити надійне прикриття кордону від про-
никнення розвідувально-диверсійних груп та
«контрреволюціонерів» через тісне співробітни-
цтво прикордонників та політично благонадійно-
го місцевого населення.
Якщо у політична благонадійність прикор-
донників через суворий кадровий відбір сум-
нівів не викликала, то населення прикордон-
них адміністративно-територіальних одиниць,
на думку чекістів, було потенційно «контрре-
волюційним». Тут варто зазначити, що кордон
Української радянської соціалістичної республіки,
яка згідно Конституції СРСР та УРСР мала право
на самовизначення, розглядався вищим партійно-
державним керівництвом як кордон СРСР (виді-
лення. – Авт.). Тому події, які розгорталися у при-
кордонних адміністративно-територіальних одини-
цях протягом 1920-х – 1930-х рр., знаходилися не
лише під пильною увагою українського керівництва,
а й безпосередньо лідерів СРСР, зокрема Й.Сталіна.
Однією з таких адміністративно-територіальних
одиниць була Подільська губернія, згодом Вінницька
та Кам’янець-Подільська області.
Українські дослідники вже аналізували окремі
особливості життя населення прикордоння та пе-
ребігу політичних репресій у Подільському регіо-
ні. Так, О.Соловей, досліджуючи прикордонні кон-
флікти на Волині у 1920-х рр., вказував на особли-
вості демаркації україно-польського кордону, у то-
му числі і його подільської ділянки. Автор підкрес-
лював, що демаркація проходила без врахування
етнічних та економічних реалій. Так, населення
окремих сіл позбавлялося ріллі, яка залишалися за
кордоном. Були розірвані віками складені торгові
та економічні зв’язки, селяни, ремісники позбавля-
лися традиційних ринків збуту продукції. Кордон
також розділив не лише села, а й родини. Не ба-
жаючи миритися з такою демаркацією, селяни по-
стійно порушували прикордонний режим, вирішу-
ючи власні побутові та родинні проблеми.
Однак, як польська, так і радянська прикордон-
на адміністрація зараховувала таких осіб до кате-
горії «політично неблагонадійних». При затри-
мані чекісти брали їх на облік [33, арк.298 –312].
Згодом, в умовах «великого терору» ці громадяни
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
76
були арештовані і засудженні згідно оперативно-
го обліку як «контрабандисти», «перебіжчики»,
«контрреволюціонери» тощо. Нелегальний пере-
хід кордону за будь-якої причини завжди чекіста-
ми вважався обтяжуючою обставиною.
Н.Тітова акцентувала увагу на тому, що при-
кордонний статус регіону й плекання імперіаліс-
тичних планів керівництвом СРСР вплинув на
надмірну мілітаризацію Поділля, а відтак й сис-
темні та перманентні репресивні заходи режиму,
спрямовані, насамперед, проти місцевих україн-
ців та поляків. На її думку, масові операції по-
винні були убезпечити радянське запілля на ви-
падок ймовірної агресії «фашистської Польщі».
Значну кількість репресованих осіб по «україн-
ській» і «польській» лініях у добу «великого те-
рору» 1937–1938 рр. у прикордонному Східному
Поділлі дослідниця пояснювала репресивною ксе-
нофобською ментальністю (у даному разі украї-
но- та полонофобською) Й. Сталіна [35, с.220 –
252; 36, с.79 – 115].
Поділля, на думку керівників органів держав-
ної безпеки України, по «контрреволюційній за-
сміченості» займало одне з перших місць у то-
дішньому УСРР. Головними факторами виник-
нення такої ситуації вони вважали відсутність
пролетарських осередків, сусідство з «капіталіс-
тичними країнами, які завжди мали колонізатор-
ські та інтервенціоністські тенденції». В першу
чергу, йдеться про Польщу та Румунію. Зокрема,
чекісти вважали, що Польща «в перші роки рево-
люції створювала умови для розвитку української
контрреволюції і впровадження в куркульське се-
редовище ідеї української дрібнобуржуазної дер-
жавності». Основними провідниками цієї ідеї ста-
ли члени українських «не більшовицьких» партій
(меншовики, повітові осередки яких активно дія-
ли на Поділлі, укапісти, українські есери та ін.).
Посиленню державницького спрямування по-
дільського селянства сприяло перебування у м. Він-
ниці та м. Кам’янці-Подільському Уряду УНР.
Частина селянства добровільно чи по мобілізації
перебувала в армії ЗУНР та у складі підрозділів
армії Петлюри. Урядові установи УНР залуча-
ли до роботи місцеву інтелігенцію, функціону-
вали місцеві органи влади, чисельні громадські,
культурно-освітні та кооперативні товариства, які
теж були осередками формування українського
«незалежницького» стереотипу.
Начальник Вінницького обласного відділу ГПУ
УСРР В.Левоцький у доповідній записці секрета-
рю Вінницького обкому КП(б)У М.Алексєєву від
7 березня 1932 р. прямо зазначав, що ці фактори
сприяли «глибокому контрреволюційному уко-
ріненню, а також залишили багато прихильни-
ків і по сьогодні» [15, арк.29].
Доказом цього В.Левоцький вважав масо-
вий «політичний бандитизм», який був поши-
рений на території Правобережної України до
1924 р. В районах Поділля діяли загони отаманів
Лихо, Шепеля, Волинця, Гальчевського, Чалого,
Заболотного [15, арк.30].
Наявні аналітичні матеріали місцевих орга-
нів ВУЧК – ГПУ УСРР засвідчують, що орієнта-
ція повстанських загонів залежала від специфіки
регіонів. Наприклад, на Поділлі, Волині, де осо-
бливо сильним був вплив УНР, у складі повстан-
ських загонів, переважали національно-свідомі си-
ли, які прагнули налагодити контакти із зарубіж-
ними українськими центрами, були готові до рішу-
чої боротьби за відновлення Української Народної
Республіки[11]. На півдні України налічувалося
чимало повстанських загонів, які не мали чіткої
національної орієнтації [8, с.69 – 85].
Таким чином, виходячи з логіки керівництва
органів ГПУ УСРР, на Поділлі на початок 1930-х
років було чимало потенційних противників ра-
дянської влади. Але чи були вони дійсно проти-
вниками більшовизму і при яких умовах населен-
ня спромоглося б на організований супротив?
За оцінками дослідників в Україні масова ко-
лективізація та депортація так званих «курку-
лів» на початку 1930-х рр. спричинила саме сти-
хійні виступи [4]. Виявлені та опубліковані ар-
хівні документи не підтверджують існування ор-
ганізованого начала у виступах селян. Подекуди
селянські бунти переросли у збройні сутички,
які придушувалися загонами військ ГПУ на чолі
з головою ГПУ України В.Балицьким. Іноді се-
ляни намагалися самоорганізуватися. Зокрема,
на Поділлі фіксувалися факти будівництва око-
пів між селами, створюючи таким чином своє-
рідну лінію фронту [4]. Участь у виступах свя-
щеників, авторитетних селян, колишніх членів
«непролетарських» партій чекісти кваліфікува-
ли як «організацію контрреволюційного висту-
пу селян проти радянської влади».
Хоча в 1930 – 1931 рр. місцевими апарата-
ми ГПУ УСРР була проведена «чистка» прикор-
донної смуги та масова депортація «куркулів»
з Поділля, начальник Вінницького облвідділу
ГПУ УСРР В.Левоцький у 1932 р. був абсолют-
но впевнений у широкомасштабному організо-
ваному спротиві населення області радянський
ISSN 2222-5250
77
владі. У згаданій доповідній записці він наводить
численні приклади існування міфічних контрре-
волюційних організацій, зокрема, «Подільська
філія українського національного центру», осе-
редків «церковників», численних повстанських
угрупувань практично в кожному районі облас-
ті [15, арк.29 – 48]. Стихійні виступи селянства
у 1930 р. кваліфікувалися ним як організова-
ний збройний спротив проти радянської влади.
Особливо він підкреслював «контрреволюційну
активність по лінії повстанства» [15, арк.29].
Така політична характеристика зумовила і
ставлення вищого партійно-державного керів-
ництва СРСР до України як «петлюрівської» та
«повстанської» території. У широко цитованому
дослідниками листі Й.Сталіна до Л.Кагановича
від 11 вересня 1932 р., лідер ВКП(б) писав: «[…]
Якщо не візьмемося за виправлення становища
на Україні, Україну можемо втратити. Майте на
увазі, що Пілсудський не дрімає, і його агентура
на Україні набагато сильніша, ніж гадає Реденс
чи Косіор. Майте також на увазі, що в Українській
компартії (500 тисяч членів, хе-хе) перебуває не
мало гнилих елементів, свідомих і позасвідомих
петлюрівців, нарешті – безпосередніх агентів
Пілсудського. Як тільки справи погіршаться, ці
елементи не забаряться відкрити фронт всереди-
ні (та за межами) партії, проти партії. Найгірше
це те, що українська верхівка не бачить цих не-
безпек» [3, с.30 – 31].
Вихід Й.Сталін та його оточення бачили у
комплексі заходів, які, на їх думку, могли еконо-
мічно розбудувати, в першу чергу, сільське госпо-
дарство прикордонної смуги і посилити її боєздат-
ність. У цьому комплексі заходів значним факто-
ром була репресивна складова, зокрема масові де-
портації «політично неблагонадійного» населен-
ня. З прикордонних районів взимку – весною 1935
р. населення депортувалося у два етапи. Перший
етап – 1 – 9 лютого 1935 р. з прикордонних райо-
нів було вивезено 2 тис. сімей (8678 осіб) «кур-
кулів та антирадянського елементу», які були на-
правлені у спецпоселення Біломоро-Балтійського
каналу. Серед них – 615 німецьких, 681 польських,
589 українських, 115 чеських, молдавських, бол-
гарських, єврейських сімей [34, с.50].
На другому етапі виселення проходи-
ло у внутрішні області УРСР (Харківську та
Дніпропетровську області). Вже 20 грудня 1934 р.
політбюро ЦК КП(б)У на засіданні 20 грудня 1934
р. вирішило виселити з прикордонної смуги 22
районів Вінницької та Київської областей «полі-
тично неблагонадійних осіб» і вселити з внутріш-
ніх районів УСРР 4 тис. «кращих колгоспників».
Загалом протягом 20 лютого – 10 березня 1935 р.
з прикордонних районів Поділля було виселено
2864 господарств (із загальної кількості у 8342 ви-
селених господарств), 12828 осіб (із загальної кіль-
кості у 38 996 осіб). Варто підкреслити, що чекісти
ретельно готували списки виселених. Основними
критеріями були соціальний стан, ставлення до по-
літичних та господарських кампаній, політичне ми-
нуле, наявність родичів за кордоном. Так, із загаль-
ної кількості виселених 8329 господарств 3434 були
українці, 2866 – поляки, 1903 німці. За соціальним
складом: куркульських – 1155 сімей, одноосібних –
3725, колгоспних – 3396, інших – 53 сім’ї. На віль-
ні поселення на Поділлі в’їхали 1016 господарств
(4217 осіб) з Чернігівської та Київської області [42,
арк.1 – 8; 28, с.127 – 149].
У даній масовій операції по адміністративно-
му виселенню слід відзначити декілька моментів.
По-перше, головним підґрунтям цієї акції політич-
на та соціальна приналежність. Про це хоча б свід-
чить кількість виселених українців в обох хвилях.
У першій хвилі виселених були відверті супротив-
ники більшовизму, які неодноразово у різних фор-
мах висловлювали своє ставлення до економічних
експериментів лідерів СРСР. У другу хвилю ви-
селених увійшли так звані пасивні та потенційні
«противники радянської влади». Тому вірогідно їх
виселили у внутрішні області України.
На нашу думку не титульна національність ві-
дігравала роль додаткового чинника для репресії.
Чекісти, а з їх подачі і вище партійно-державне
керівництво СРСР, інтерпретували наявність на
прикордонні населення тотожного за національ-
ністю із прилеглою державою як середовище ді-
яльності спецслужб сусідів.
По-друге, кидається у вічі певна диспропорція
кількості виселених (38 996 осіб) та вселених (16
431 особа). Тут вирішувалося дві суттєві про-
блеми – зменшувалося навантаження населен-
ня на гектар землі, яке було характерне для мало-
земельного Поділля. Паралельно була розпочате
грандіозне військове будівництво укріплених ра-
йонів (УРів), які мали меті створити систему обо-
ронних споруд для прикриття кордону та тилових
районів СРСР – УСРР [23]. Воно теж потребува-
ло значного «життєвого простору» та відповідно-
го забезпечення секретності.
По-третє, з прикордонної смуги вилучалися
реальні та потенційні (на думку радянських лі-
дерів) «противники радянської влади», які мо-
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
78
гли дискредитувати соціально-економічні експе-
рименти більшовицького режиму, надавати по-
сильну допомогу «диверсантам та розвідникам»
із-за кордону, а в період військових дій активно
допомагати агресору. Зокрема, за інформацією
секретно-політичного відділу ОГПУ СРСР від
20 липня 1932 р. за неповними даними з прикор-
донних районів УСРР у сусідні держави (Польщу
та Румунію) тільки у січні – травні 1932 р. неле-
гально перейшло кордон 745 громадян, затрима-
но при спробі переходу 1130 осіб. Емігранти під-
радянської України розповідали про реалії прове-
дення суцільної колективізації, наростання масо-
вого голоду. Також співробітники цього союзного
відомства акцентували увагу на розкритті у січні –
липні 1932 р. по лінії «національної контрреволю-
ції» 35 організацій та груп загальною кількістю
562 особи [37, с.421; 9, с. 209]. Наскільки реаль-
на була «контрреволюційна діяльність» цих «роз-
критих» груп свідчать списки реабілітованих гро-
мадян, які оприлюднюються у книгах обласних то-
мів «Реабілітовані історією. Вінницька область» та
«Реабілітовані історією. Хмельницька область».
По-четверте, прикордонна смуга заселяла-
ся «політично благонадійними» колгоспниками.
Здебільшого, це сільські активісти, комуністи,
комсомольці, симпатики радянської влади, демо-
білізовані червоноармійці та їх сім’ї. Вони мали
стати опорою у розбудові колгоспів і, водночас,
посилити обороні можливості прикордонної сму-
ги. Паралельно, у першочерговому порядку при-
кордонним колгоспам, машино-тракторним стан-
ціям надавалося суттєве матеріально-технічне за-
безпечення продовольством, фінансами тощо.
Лідери СРСР сподівалися, що комплексні заходи
поліпшать політико-економічну ситуацію у при-
кордонних колгоспах, селах та містечках.
Однак восени 1935 р. почалася цілеспрямова-
на депортація польського населення з прикордон-
них районів Поділля. Спочатку з санкції ЦК КП(б)
У з прикордонної смуги у Харківську, Донецьку
і Дніпропетровську область було вислано 1500
польських сімей, а у травні та вересні 1936 р. –
15 тис. польських та німецьких господарств
з прикордонних районів УСРР до Казахстану [34,
с.53 – 56]. Причини такої акції зазначив у листі
в ЦК КП(б)У перший секретар Вінницького об-
кому КП(б)У В.Чернявський. «Політична не-
благонадійність» польського населення поляга-
ла у підозрі шпигунства, минулій участі у контр-
абандних операціях, наявність родичів, які зали-
шили СРСР, «приналежність до релігійного акти-
ву та інший контрреволюційний елемент» [21,
с.341]. Національну спрямованість цих акцій та-
кож підтвердив нарком НКВД СРСР Г.Ягода у
листі до голови РНК В.Молотову. Оцінюючи де-
портації у лютому – березні 1935 р., він писав:
«Проведені переселення значною мірою очисти-
ло прикордонні райони, особливо Київської об-
ласті, від контрреволюційних націоналістичних
(польських і німецьких) і антирадянських еле-
ментів. Внаслідок того, що в час весняного пе-
реселення 1935 року контингент переселенців
з прикордонних районів Вінницької області був
порівняно невеликий, в ряді прикордонних ра-
йонів Вінницької області до теперішнього часу
залишились значні кадри контрреволюційних
польських націоналістичних елементів, перебу-
вання яких в прикордонних районах, з точки зо-
ру укріплення кордонів, потрібно визначити не-
бажаним» [34, с.54].
Однак, у таких перманентних переселен-
нях та депортації переслідувалася мета остаточ-
но відірвати людей від історичної батьківщини.
Цілеспрямовано вкраплені в інонаціональне се-
редовище та штучно позбавлені на новому місці
проживання умов для національно-культурного
розвитку, вони фактично були приречені на аси-
міляцію [43, с.104].
Переселенець переживає свого роду куль-
турний шок. Коли людина знаходиться у сво-
їй етнічній групі, у системі давніх налагодже-
них зв’язків з іншими етносами, серед тих, з ким
поділяє спільну культуру, їй не потрібно обду-
мувати чи прораховувати свої вчинки та погля-
ди, бо всі переважно сприймають світ однако-
ві. Перебуваючи у чужому етнічному середови-
щі, відірвані від історичних місць проживання,
без звичних налагоджених міжетнічних зв’язків
у переселенців виникає почуття страху та безпо-
радності. Людина з політично активної позиції
переходить на позиції боротьби за елементарне
виживання [20, с.104].
Наростання антипольського спрямування се-
ред вищого партійно-державного керівництва
СРСР початку 1930-х рр. проявлялося у конкрет-
них рішеннях, які нищили польську меншину не
лише в прикордонних районах, взагалі в Україні.
Так, постанова ЦК КП(б)У від 4 квітня 1935 р.
«Про реорганізацію німецьких і польських шкіл
в прикордонних районах» розпочала черго-
ву кампанію ліквідації польської національної
освіти. В постанові зазначалося: «У зв’язку з
тим, що польські націоналісти штучно створи-
ISSN 2222-5250
79
ли ряд польських шкіл у районах з переважною
більшістю українського населення, яке розмов-
ляє українською мовою, особливо в районах [...]
Проскурівському, Волочиському, Городоцькому,
Сатанівському Вінницької області, [...] комісії у
складі Попова, Затонського, Ільїна, Чернявського,
Дитюка і Карпова доручено розробити конкретні
заходи» [41, арк.4; 39, арк.278]. Однак території
компактного проживання національних меншин
налічували сотні тисяч громадян. Вилучивши не-
велику, політично активну частину, лідери СРСР
та місцеві партійно-радянські працівники нама-
галися згорнути національно-культурний розви-
ток нацменшин. Так, окружні партійні комітети
спільно з органами виконавчої влади ухвалюва-
ли рішення про ліквідацію польських шкіл. Бюро
Проскурівського окружкому КП(б)У 16 серпня
1935 р. в постанові «Про мережу польських шкіл»
доручило відділам окрпарткому, партійній гру-
пі окрвиконкому «протягом декади переглянути
списки польських шкіл округу і не пізніше 26-го
серпня подати матеріали на бюро окрпарткому».
Як наслідок, в окрузі було переведено на україн-
ську мову викладання 11 польських шкіл, в тому
числі, в Городоцькому – 3, Сатанівському – 3 і по
одній школі в Чорноострівському, Базалійському
та Красилівському районах [16, арк.9, 20].
Після постанови ЦК КП(б)У від 27 жовтня
1935 р. на Поділлі залишилося 29 польських
шкіл: серед них середніх – 5, неповно-середніх –
18 та 6 початкових, в яких навчалося 6537 учнів
[14, арк.15 – 16]. У Кам’янець-Подільському
окрузі з 14 – залишилося лише 2: у м. Кам’янці-
Подільському та Дунаєвцях.
1 лютого 1935 р. секретаріат ЦК КП(б)У ухва-
лив постанову «Про реорганізацію мережі ра-
йонних польських газет», відповідно до якої,
у Шепетівському, Полонському та Бердичівському
районах Вінницької області газети ліквідову-
валися [19, с.60]. З 15 квітня 1935 р. припинив-
ся вихід газети «Пограничная правда» у Славуті
[32, с.134]. Постановою Проскурівського окруж-
кому КП(б)У «Про ліквідацію польських ра-
йонних газет» з 1 вересня 1935 р. був припи-
нений випуск газет «Коллективист пограни-
чья» Проскурівського, «Штурмовик надзбру-
чанський» Городоцького та «Коммунар пограни-
чья» Волочиського районів. За рішенням партій-
них комітетів були ліквідовані польські район-
ні газети Славутського та Ізяславського районів
Шепетівського округу [18, арк.33]. Майно цих
газет передали редакціям україномовних райга-
зет, а шрифти – відправили до центральної поль-
ської газети «Глос радзецьний».
Поряд з ліквідацією національних навчаль-
них закладів, культурних установ здійснювала-
ся реорганізація національних адміністративно-
територіальних одиниць, передусім, польських
сільських рад. Політбюро ЦК КП(б)У 23 листо-
пада 1934 р. схвалило постанову Вінницького об-
кому КП(б)У «Про реорганізацію 18 польських
сільрад в українські» [40, арк.144, 157]. Однією
з перших була реорганізована польська сільська
рада в Лянцкоруні Чемеровецького району. В на-
селеному пункті ліквідація польської сільради бу-
ла проведена шляхом злиття української, поль-
ської і єврейської сільських рад [17, арк.6].
1935 р. у 23 районах Поділля було ліквідовано 39
польських сільських рад і реорганізовано в україн-
ські [14, арк.1]. Серед них Гайдайківська, Канівська,
Куровецька та Тарнорудська сільради Волочиського
району. До речі, Канівська сільрада на початку 1930-х
років була зразковою, діючий в селі колгосп мав
найкращі виробничі показники в районі.
У Проскурівському районі ліквідували дві сіль-
ради: Гречанська, яка була найбільшою у республі-
ці за кількістю польського населення (3824 осіб),
та Зарічанська. Чотири сільські ради були лікві-
довані у Шепетівському районі: Городнявська,
що була переможцем республіканського огляду
польських сільрад, Мальованська, Судимонтська
та Цмівська, а в Янушпільському районі – сільра-
да Лісної Слободи [40, арк.326 – 327]. Протягом
1934 – 1935 рр. з 71 польської сільради на Поділлі
залишилося лише 12 [14, арк.2].
У постанові політбюро ЦК КП(б)У від 20 сер-
пня 1935 р. зазначалося, що «у зв’язку з масовою
засміченістю польськими націоналістами керів-
ного складу національних польських сільрад (в
першу чергу складу голів і секретарів сільрад)
– пропонувати ... Вінницькому обкому КП(б)У
спільно з органами НКВС провести чистку як ко-
лишніх, так й існуючих польських сільрад від на-
ціоналістів та інших антирадянських елементів.
Замінити керівний склад у польських сільрадах,
в першу чергу голів» [14, арк.2]. Відповідно до
постанови, 1934 – 1935 рр. перевірили 51 раду,
де знято з роботи і виведено із складу сільських
рад як «класово-ворожих елемент» і за «зв’язок з
контрреволюційними елементами» 25 голів, 8 за-
ступників, 21 секретаря та 101 члена польських
сільських рад [14, арк.3].
Не дивно, що у доповідній записці Вінницького
обкому КП(б)У до ЦК КП(б)У про результа-
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
80
ти «чистки» польських сільрад підкреслювало-
ся, що «контрреволюційно націоналістично на-
лаштовані» поляки оцінювали «чистку» як пе-
реслідування польської культури та поляків[14,
арк. 6]. Зазначимо, що ліквідацію національних
адміністративно-територіальних одиниць в УРСР
завершили у травні 1939 р.
Прикордонний фактор Поділля, на мою дум-
ку, і УРСР у межах СРСР загалом, відіграв зна-
чну роль у розгортанні масштабів «великого теро-
ру» 1937 – 1938 рр. Не буду зупинятися на загаль-
них мотивах, перебігу масових операцій у 1937 –
1938 рр. Чимало вітчизняних та закордонних вче-
них провели детальні дослідження [22, 29, 31].
Однак, зупинимося на певних регіональних осо-
бливостях «великого терору» на Поділлі.
Основну роботу по реалізації масових опера-
цій були покладені на Управління державної без-
пеки УНКВД УРСР, міжрайонні відділи УДБ та
районні апарати НКВД. На території республі-
ки створювалися 45 міжрайонних оперативних
груп. У Вінницькій області місцями їх дислока-
ції визначалися Вінниця, Бердичів, Шепетівка,
Тульчин, Проскурів, Кам’янець-Подільський,
Могилів-Подільський [26, с.91 – 92].
Для визначення місць дислокації та райо-
нів, які входили до складу міжрайонних відді-
лів держбезпеки, чекісти провели політичну та
соціально-економічну оцінку адміністративно-
територіальних одиниць. Зокрема, у підготов-
лених «політико-економічних характеристиках»
вказувалася кількість населення, перелік промис-
лових підприємств та їх значення в економіці ре-
гіону чи навіть СРСР, наявність військових час-
тин тощо. Особливо чекісти акцентували увагу
на ставленні до УНР, участі населення у повстан-
ському русі, протидії колективізації, наявнос-
ті «національних колоній». Так, в Оринінському
районі, який був розташований на кордоні, як за-
значали чекісти, «[…] населення було сильно за-
ражене петлюрівським рухом та контрабандно-
ю діяльністю. Серед контрабандистів зафіксо-
вані зв’язки польським шпигунством. Особливо
проявили себе контрреволюційні організації під
час проведення масової колективізації і виселен-
ня куркульства. Район є об’єктом для польської
розвідки». Муровано-Куриловецький район, який
межував із Румунією, вважався «[…] осередком
есерівщини та петлюрівщини. Село Вербовці бу-
ло місцем діяльності польського агента, ксьондза
Соколовського, який був обміняний і проживає у
Польщі. У минулому в районі були значні петлю-
рівські формування. Закордоном (у Румунії та
Польщі) проживає значна кількість вихідців з
району – колишніх учасників польської та пет-
люрівської армії» [13, арк.19, 23].
Виходячи з подібних уявлень формували-
ся відповідні штати міжрайонних відділів УДБ.
Зокрема, прикордонні міжрайонні відділи на від-
міну від «внутрішніх» замість 15 – 16 штатних
одиниць співробітників налічували 17 – 18 спів-
робітників. Окрім того, арешти у прикордон-
ній смузі згідно оперативних наказів проводили
прикордонні загони. Всі ці органи мали протягом
короткого часового проміжку провести політич-
ну та соціальну «санацію» Поділля, де прожива-
ло понад 3 млн. 800 тис. осіб. Наявність 200 тис.
польського населення (за підрахунками чекістів)
позначило одну із регіональних особливостей
державного терору на Поділлі [13, арк.2].
Протягом другої половини 1937 – почат-
ку 1938 рр. на території Поділля здійснювали-
ся масові репресії згідно оперативних наказів
№ 00439 від 25 липня 1937 р. «Про операцію
по репресуванню німецьких підданих, які підо-
зрювалися у шпигунстві проти СРСР», № 00447
НКВД СРСР від 30 липня 1937 р. «Про операції
щодо репресії колишніх куркулів, криміналь-
них елементів та ін. антирадянських елементів»,
№00485 від 11 серпня 1937 р. «Про фашистсько-
повстанську, шпигунську, диверсійну, поражен-
ську і терористичну діяльність польської розвід-
ки в СРСР», № 00486 від 15 серпня 1937 р. «Про
репресування дружин зрадників Батьківщини,
членів сімей репресованих учасників право-
троцькістських організацій», циркулярів №409
від 5 серпня 1937 р. (операції по репресії най-
більш активних антирадянських елементів в та-
борах), № 68 від 22 серпня 1937 р. (про інозем-
ців), № 52691 від 22 грудня 1937 р. (про репре-
сії серед китайців), № 326 від 16 лютого 1938 р.
(про репресії серед афганців), наказів №00593
від 20 вересня 1937 р. (про операцію по репре-
сії колишніх службовців Китайсько-Східної за-
лізниці і реемігрантів з Манжоу-Го (харбинців),
№00698 від 28 жовтня 1937 р. (про консульські
зв’язки), №50215 від 11 грудня 1937 р. (операці-
я по арештам греків), №202 від 29 січня 1938 р.
(про арешти іранців), меморандуму №49990 від
30 листопада 1937 р. (латиська операція).
Вірогідно, що занепокоєння «політичною не-
благонадійністю» Поділля змусила заступни-
ка наркома НКВД СРСР комісара держбезпе-
ки 2-го рангу Л.Бєльського бути присутнім на
ISSN 2222-5250
81
першому засіданні «трійки» Вінницької області
у складі начальника УНКВД капітан державно-
ї безпеки Г.Гришина, першого секретаря обкому
КП(б)У В.Чернявського і обласного прокурора
О.Ярошевського, секретаря сержанта державної
безпеки Гольштейна [27]. 5 серпня 1937 р. на за-
сіданні було розглянуто 34 слідчих справи, що бу-
ли «успішно» закінчені співробітниками управ-
ління НКВД у Вінницькій області. Громадяни,
що проходили за слідчими справами, були звину-
вачені в контрреволюційній, диверсійній та під-
ривній діяльності. На підставі «законного» рі-
шення всі 34 особи були визнані винними у ін-
кримінованих їм злочинних діяннях, 31 з них бу-
ла визначена вища міра покарання – розстріл,
а 3 – тривалі строки позбавлення волі у виправно-
трудових таборах [10; 2, с.15 – 19].
Завдяки реалізації державної програми науко-
во-документальної серії книг «Реабілітовані істо-
рією» дослідникам вдалося встановити статисти-
ку постраждалих від позасудових репресій. Так,
протягом 5 серпня – 31 грудня 1937 р. за вироком
«трійки» Вінницької області було засуджено 7039
осіб, з них розстріляно 6174 особи, з 2 січня –
3листопада 1938 р. – 5643 особи, з них роз-
стріляно 5097 осіб. Загалом засуджено 12682
з них розстріляно 5535 осіб. У жовтні 1937 – лю-
тому 1938 рр. згідно протоколів «двійки» засудже-
но 7169 осіб, розстріляно 5535 осіб [2, с. 15 – 19].
У Кам’янець-Подільській області 19 жовтня 1937
– 5 листопада 1938 рр. «трійкою» засуджено і роз-
стріляно 9006 осіб, «двійкою» – засуджено 4762
особи, з них розстріляно 4191 особу [5, с.74 – 79].
Однак, варто застерегти дослідників, що у
цих даних є певна похибка, яка пов’язана із ство-
ренням у вересні 1937 р. Кам’янець-Подільської
області. У статистику діяльності «трійки»
Вінницької області з 5 серпня по 19 жовтня 1937 р.
[1] напевно увійшли уродженці районів новоство-
реної області. Також у загальну статистику ді-
яльності Вінницької «трійки» увійшли уроджен-
ці Бердичівського, Любарського, Дзержинського,
Чуднівського, Янушпольського районів, які уві-
йшли до Житомирської області. Загалом йдеть-
ся, можливо, про декілька сотень громадян обох
областей. Їх можна буде вичленити лише після
створення загального Національного банку да-
них жертв політичних репресій.
При аналізі статистики жертв «великого теро-
ру» на Поділлі одразу проявляються основні кон-
струювання національного та соціального скла-
ду населення регіону. Так, на початку січня 1938
р. керівництво УНКВД у Вінницькій області про-
звітувало про свою роботу з 1 липня 1937 р. по 10
січня 1938 р. Всього в області заарештували 18
тис. 048 чол. Розподіл по лініям див. таб.1. [12,
арк.197].
Табл. 1
Польська контрреволюція і шпигун-
ство
6930
(у тому числі згідно з наказом №
00447)
658
Українських націоналістів 3101
(у тому числі згідно з наказом №
00447)
2122
Румунське шпигунство 1110
Троцькісти і праві 360
Церковно-сектантська контрреволю-
ція
1167
(у тому числі згідно з наказом №
00447)
992
Учасники військово-фашистської
змови
103
Німецька контрреволюція і шпигун-
ство
171
(у тому числі згідно з наказом №
00447)
43
Латиська контрреволюція і шпигун-
ство
39
Японська контрреволюція 15
Отже, одним із напрямів державного терору на
прикордонному Поділлі була зміна національної
конфігурації. Передбачалося максимальне вилу-
чення не лише потенційно «політично неблагона-
дійних» осіб серед польської та румунської (мол-
давської) громади, які представляли собою етноси
країн-сусідів. Водночас, через масові вбивства пе-
ресічних громадян, гріх яких був лише у приналеж-
ності до польської та румунської чи іншої нації мав
продемонструвати представникам цих нацменшин
про небажаність їх національно-культурної самоі-
дентифікації. Керівництво НКВД СРСР не обмеж-
ував місцеві апарати держбезпеки у арештах по
«національним лініям». Варто звернути увагу, що
90% громадян, арештованих по «національним лі-
ніям» згідно вироків «двійки» були розстріляні.
Таким чином, багатьох представників на-
цменшин змушували відмовитися від претензій
на національно-культурні запити та асимілюва-
тися або з титульним населенням республіки чи
«радянської імперії». Хоча тут був певний ню-
анс. Титульна нація УРСР теж була не дуже ба-
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
82
жана для лідерів СРСР. Про це хоча б свідчить ви-
словлювання наркома НКВД УРСР О.Успенського,
який найбільш вірогідно транслював ставлен-
ня Й.Сталіна та його оточення до України: «Усі
німці й поляки, які мешкають на території УРСР,
є шпигунами й диверсантами», а 75–80 % українців
«є буржуазними націоналістами». Користуючись
такими настановами, начальник УНКВД по
Вінницькій області І.Корабльов, наказав співробіт-
никам Жмеринському райвідділу НКВД арештува-
ти усіх поляків середнього віку й чоловічої статі
без наявності будь-яких компрометуючих матеріа-
лів [24, с.213, 215]. Однак, певний відсоток для ви-
живання у українців був, хоча б через значну кіль-
кість населення – декілька десятків мільйонів.
Іншим напрямом у конструюванні «радянської
спільноти» стало вилучення окремих соціальних
груп («куркулів», «кримінальників» тощо), по-
тенційних політичних опонентів (члени монар-
хічних, національно-демократичних партій, ко-
лишніх офіцерів, опозиціонерів та ін.). Наказом
НКВД СРСР №00447 були встановлені певні лімі-
ти на «ворогів народу», але протягом певного ча-
су вони постійно розширювалися. Так, політбю-
ро ЦК ВКП(б) від 17 лютого 1938 р. ухвалило по-
станову про збільшення на 30 тис. осіб ліміту для
України репресованого «куркульського та іншого
антирадянського елементу» і розгляду їх справ на
«трійках» [30, с.183].
Прикордонні Кам’янець-Подільська та Він-
ницька області на вимогу керівників УНКВД по-
стійно отримувала додаткові ліміти на знищення.
При відпущеному області ліміту репресованих у
розмірі 3400 осіб ( з них 3200 першої категорії) до
7 квітня 1938 р. заарештували 2500 осіб, причому,
арешти продовжувалися, а кількість смертних виро-
ків різко зросла [30,с.183]. «Покращення» вимагало
дозволу на додаткові розстріли, і 27 квітня 1938 р.
І.Корабльов просив О.Успенського виділити до-
датково ліміт за рахунок одного з управлінь НКВД
УРСР на 300-500 чоловік по першій категорії. Це
прохання задовольнили і Вінницьке УНКВД отри-
мало дозвіл розстріляти ще 400 осіб [24, с.193].
У доповідній записці І. Корабльова нарко-
му НКВД УРСР О. Успенському від 15 травня
1938 р. вказувалося, що з 26 березня по 10 травня
1938 р. УНКВД «розкрила» і передала на розгляд
«трійки» Вінницької області справи по «україн-
ському націоналістичному повстанському підпіл-
лю», яке складалося з обласного комітету, 26 між-
районних повстанкомів, 16 райповстанкомів, 97
повстанських загонів і 125 бойових груп. Всього
по цій «лінії» засудили 3112 осіб, з них 1440 осіб
«петлюрівського командного складу і рядових
петлюрівців», 248 – «куркулів», 414 – колиш-
ніх учасників «контрреволюційних повстань»,
280 членів «контрреволюційних організацій»,
347 українських націоналістів, 67 осіб колишніх
членів українських політичних партій. По лінії
«російського монархічного підпілля» «ліквіду-
вали» 3 військово-повстанські організації, по
яких засудили 66 колишніх офіцерів царської та
«Білої» армії, по «церковно-сектантській контр-
революції» розкрили 6 «повстанських організа-
цій» і засудили 96 осіб, по «сіоністському підпіл-
лю» – 3 «шпигунсько-терористичні» організації
(87 осіб). На території області виявили «воєнно-
фашистської змови» М. Тухачевського, троць-
кістів і правих, дружин «зрадників батьківщи-
ни» та контрреволюційного Бунду, 36 осіб засу-
дили за «капітулянтську контрреволюційну агі-
тацію». На оперативному обліку в області зали-
шалось біля 2000 осіб. «рядових петлюрівців та
колишніх політичних бандитів» [24, с.194 – 197].
Таким чином, черговий ліміт репресованих –
3400 осіб, наданий Вінницькій області, чекіс-
ти виконали 11 травня 1938 р. Подібна ситуація
складалася у Кам’янець-Подільській області,
де за виявленими протоколами «трійки» жоден
із заарештованих громадян не був направлений
до виправно-трудових таборів – розстріл як по-
карання був стовідсотково.
Таким чином, прикордонний статус Поділля
був додатковим фактором посилення державно-
го терору у 1920 – 1930 рр. Намагання вищого
партійно-державного керівництва СРСР ґрун-
тувалися на бажанні конструювання соціаль-
но та політично однорідної спільноти «радян-
ський народ». Тому при проведенні соціально-
економічних експериментів, Й.Сталін намагав-
ся на основі населених пунктів прикордонної
смуги створити зразкові політичні та соціально-
економічні моделі майбутнього СРСР. Для цьо-
го проводилися зміни національної, соціальної
конфігурації громад у прикордонні, надавалося
відповідне фінансове та технічне забезпечення.
В умовах «великого терору» розпочалося
масове знищення представників національних
меншин. Така акція мала на меті змусити пред-
ставників національних меншин відмовитися
від претензій на національно-культурні запити
та асимілюватися або з титульним населенням
республіки чи «радянської імперії».
ISSN 2222-5250
83
Джерела та література
1. 19 жовтня 1937 р. розпочала роботу «трій-
ка Кам’янець-Подільської області.
2. Амонс А.І. Діяльність позасудових органів
на Вінниччині у період масових політичних репресій
1937 – 1938 рр. // Реабілітовані історією. Вінницька
область. – Т.2. – Вінниця, 2007. – С. 15 – 19.
3. Васильєв В. Ціна голодного хліба. //
Командири великого голоду: Поїздки В.Молотова
і Л.Кагановича в Україну та на Північний Кавказ.
1932 – 1933 р. / За ред. В.Васильєва, Ю.Шаповала. –
К.: Генеза, 2001. – 400 с.
4. Васильєв В., Л.Віола. Колективізація і се-
лянський опір на Україні (листопад 1929 – бере-
зень 1930 рр.). – Вінниця, 1997. – 534 с.
5. Васильєв В., Місінкевич Л., Подкур Р.
Політичні репресії радянської доби на Хмель-
ниччині // Реабілітовані історією. Хмельницька
область. – Т.1. – С.10 – 130.
6. Великий терор в Україні. «Куркульська
операція» 1937 – 1938 рр./ Упоряд С. Кокін, М.
Юнге. – К.:Вид. дім «Києво-Могилянська акаде-
мія», 2010. – Кн.1. – 614 с.; кн.2. – 568 с.
7. Верт Н. Введение // История сталинского
ГУЛАГА. Конец 1920-х – первая половина 1950-х
годов: Собрание документов: В 7 томах. Т.1. Массовые
репрессии в СССР. – М., 2004. – С. 57–89.
8. ВУНК в 1921 р.//З архівів ВУЧК-ГПУ-
НКВД-КГБ.-1995. –№1/2. – С. 69 – 85.
9. Ганжа О.І. Опір селянства політиці су-
цільної колективізації в Україні// Проблеми істо-
рії України. Факти, судження, пошуки: Міжвід.
зб. наук. пр. – Вип. 5 / НАН України. Ін-т історії
України; Відп. ред. С. В. Кульчицький. – К., 2001. –
С.200 – 215.
10. ГДА СБ України, м. Вінниця, спр. 78.
Протоколи Вінницької «трійки» за 1937 р.
11. ГДА СБ України, м. Хмельницький, спр.
П-26116.
12. ГДА СБ України, ф. 16, оп. 31, спр. 39,
арк. 197.
13. ГДА СБ України, ф.16, оп.30, спр.61.
14. Держархів Вінницької обл., ф. П-136,
оп. 1, спр. 371.
15. Держархів Вінницької обл., ф. П-136,
оп.3, спр. 8.
16. Держархів Хмельницької обл., ф. П-301
оп. 1, спр. 28.
17. Держархів Хмельницької обл., ф. П-458,
оп. 1, спр. 423.
18. Держархів Хмельницької обл., ф. П-301,
оп. 1, спр. 228.
19. Єременко Т.І. Польська національна мен-
шина в Україні у 20-30-ті рр. ХХ століття. –
К., 1994. – 75 с.
20. Ионин Л.Г. Культурный шок: конфликт
этнических стереотипов / Психология националь-
ной терпимости. – Минск, 1998. – 385 с.
21. Калитко С.Л. Політика керівництва ком-
партії щодо польської національної меншини на-
прикінці 20-х – 30-х рр. (на матеріалах Вінницької
області) // Поляки на Хмельниччині: погляд крізь
віки: Збірник наукових праць за матеріалами між-
народної наукової конференції (23-24 червня
1999 р.). – Хмельницький, 1999. – С. 339 – 342.
22. Кип Д., Литвин А. Эпоха Сталина в России.
Современная историография. – М.: РОССПЭН,
Фонд Первого Президента России Б.Ельцина,
2009. – 328 с.
23. Кожен УР представляв собою систему бе-
тонних та польових укріплень із стаціонарним
озброєнням 100 – 180 км по фронту та 30 – 50
км. у глибину. Укріплений район, який був по-
будований у Проскурівському районі (тут було
проведене масове виселення населення) налічу-
вав понад тисячу залізобетонних споруд, значну
кількість підземних галерей, ходів сполучень то-
що. Див.: Шебунин А.И. Сколько нами пройдено.
– М., 1971. – С. 58 – 59.
24. Лошицький О. «Лабораторія». Нові до-
кументи і свідчення про масові репресії 1937 –
1938 років на Вінниччині // З архівів ВУЧК-ГПУ-
НКВД-КГБ. –№№ 1/2. – 1998. – С. 183 – 227.
25. Мозохин О.Б. Право на репрессии:
Внесудебные полномочия органов государствен-
ной безопасности (1918 – 1953). – М.: Кучково
поле, 2006. – 480 с.
26. Нікольський В.М. Репресивна діяльність
органів державної безпеки СРСР в Україні (кі-
нець 1920-х – 1950-ті рр.). Історико-статистичне
дослідження. – Донецьк, 2003. – 624 с.
27. Персональний склад трійки був затвер-
джений політбюро ЦК ВКП(б) 23 липня 1937 р.
28. Подкур Р.Ю. Переселення «політично не-
благонадійних» громадян України на початку 1935
року в контексті репресивної політики партійно-
державного керівництва СРСР// Історія України:
Маловідомі імена, події, факти: Зб. статей / Ін¬т
історії України НАН України та ін.; Редкол.: П.Т.
Тронько (відп. ред.) та ін. – К., 2001. – Вип. 13. –
С. 127–149.
29. Політичні репресії в Україні. (1917–1980-
ті рр.). Бібліографічний покажчик / Авт. вступ. ста-
КРАЄЗНАВСТВО, 1’2012
84
тей: С. Білокінь, Р. Подкур, О. Рубльов; Упоряд.:
С. Калитко, О. Рубльов, Р. Подкур, Л. Шевченко.
– К., 2007. – 456 с.
30. Політичні репресії на Поділлі (20-30-і рр.
ХХ ст.) / Авт.-упоряд. Васильєв В., Калитко С.,
Кравченко П., Подкур Р. – Вінниця, 1999. – 248 с.
31. Репресії в Україні (1917 – 1990 рр.). Науково-
допоміжний бібліографічний покажчик. / Автори –
упорядники Є.Бабич, В. Патока. Авт. вступ. статті
С. Білокінь – Київ: Смолоскип, 2007. – 519 с.
32. Рубльов О., Репринцев В. Репресії проти
поляків в Україні у 1930-ті роки // З архівів ВУЧК-
ГПУ-НКВД-КГБ. – 1995. – № 1/2. – С. 116 – 156.
33. Соловей О. Г. Прикордонні конфлікти на
Волині у 20-ті рр. ХХ ст. // Військово-науковий
вісник Львівського ордена Червоної Зірки інсти-
туту Сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного
Національного ун-ту «Львівська політехніка». –
Вип.11. – Львів, 2009. – С. 298 – 312.
34. Сталинские депортации. 1928 – 1953.
Сост. Н.Поболь, П.Полян. – М.: МФД, Материк,
2005. – 904 с.
35. Тітова Н. «Санація» прикордоння УСРР:
поборювання «польсько-українського фашизму»
на Поділлі, 1930-ті роки// 3 архівів ВУЧК-ГПУ-
НКВД-КГБ. – 2007. –№1(28). – С. 220 –252.
36. Тітова Н. Репресії на Поділлі 1930-х
років: українська та польська «лінії» // Історія
України: Маловідомі імена, події, факти: Збірник
статей. – К.: Ін-т історії України НАН України,
2007. – Вип. 34. – С. 79 –115.
37. Трагедия советской деревни.
Коллективизация и раскулачивание. 1927 – 1939:
Документы и материалы. В 5 томах. – Т.3. – М.:
РОССПЭН, 2001. – 1008 с.
38. Хлевнюк О.В. Хозяин. Сталин и утверж-
дение сталинской диктатуры. – М.: РОССПЭН;
Фонд Первого Президента России Б.Н.Ельцина,
2010. – 479 с.
39. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 16, спр. 12.
40. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 341.
41. ЦДАГО України, ф. 1, оп. 7, спр. 384.
42. ЦДАГО України, ф.1, оп. 20, спр.6618.
43. Чирко Б. Нацмен? Значить ворог…// З ар-
хівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 1995. – №1/2. –
С.95 – 111.
44. Юнге М., Биннер Р. Как террор стал
«большим»: Секретный приказ № 00447 и тех-
нология / Ассоциация исследователей рос. о ва
ХХ в. – М.: АИРО-ХХ., 2003. – 352 с.
Роман Подкур
Региональные особенности «большого террора» 1937 – 1938 гг.
на западной границе СССР – УССР (на материалах Подолья)
В статье исследуются региональные особенности разворачивания «большого террора» на Подолье
как пограничном регионе Украины и СССР.
Ключевые слова: «большой террор», Подолье, политические репрессии, органы государственной безопасности.
Roman Podkur
Regional characteristics of the «Great Terror» 1937 – 1938 on the western border
of the USSR – USSR (on materials of Podolia)
The article investigates the deployment of regional characteristics of the «great terror» in Podolia as the
border region of Ukraine and the USSR.
Key words: «great terror», Podolia, political repression, state security.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-60141 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 2222-5250 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-11-29T08:27:18Z |
| publishDate | 2012 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Подкур, Р. 2014-04-11T17:17:57Z 2014-04-11T17:17:57Z 2012 Регіональні особливості «Великого терору» 1937 – 1938 рр. на західному кордоні СРСР-УРСР (на матеріалах Поділля) / Р. Подкур // Краєзнавство. — 2012. — № 1. — С. 75-84. — Бібліогр.: 44 назв. — укр. 2222-5250 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60141 058.566(477.43/44):351.87”1937/1938” У статті досліджується регіональні особливості розгортання «великого терору» на Поділлі як прикордонному регіоні України та СРСР. В статье исследуются региональные особенности разворачивания «большого террора» на Подолье как пограничном регионе Украины и СССР. The article investigates the deployment of regional characteristics of the «great terror» in Podolia as the border region of Ukraine and the USSR. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавство До 75-річчя “Великого терору” Регіональні особливості «Великого терору» 1937 – 1938 рр. на західному кордоні СРСР-УРСР (на матеріалах Поділля) Regional characteristics of the «Great Terror» 1937 – 1938 on the western border of the USSR – USSR (on materials of Podolia) Региональные особенности «большого террора» 1937 – 1938 гг. на западной границе СССР – УССР (на материалах Подолья) Article published earlier |
| spellingShingle | Регіональні особливості «Великого терору» 1937 – 1938 рр. на західному кордоні СРСР-УРСР (на матеріалах Поділля) Подкур, Р. До 75-річчя “Великого терору” |
| title | Регіональні особливості «Великого терору» 1937 – 1938 рр. на західному кордоні СРСР-УРСР (на матеріалах Поділля) |
| title_alt | Regional characteristics of the «Great Terror» 1937 – 1938 on the western border of the USSR – USSR (on materials of Podolia) Региональные особенности «большого террора» 1937 – 1938 гг. на западной границе СССР – УССР (на материалах Подолья) |
| title_full | Регіональні особливості «Великого терору» 1937 – 1938 рр. на західному кордоні СРСР-УРСР (на матеріалах Поділля) |
| title_fullStr | Регіональні особливості «Великого терору» 1937 – 1938 рр. на західному кордоні СРСР-УРСР (на матеріалах Поділля) |
| title_full_unstemmed | Регіональні особливості «Великого терору» 1937 – 1938 рр. на західному кордоні СРСР-УРСР (на матеріалах Поділля) |
| title_short | Регіональні особливості «Великого терору» 1937 – 1938 рр. на західному кордоні СРСР-УРСР (на матеріалах Поділля) |
| title_sort | регіональні особливості «великого терору» 1937 – 1938 рр. на західному кордоні срср-урср (на матеріалах поділля) |
| topic | До 75-річчя “Великого терору” |
| topic_facet | До 75-річчя “Великого терору” |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60141 |
| work_keys_str_mv | AT podkurr regíonalʹníosoblivostívelikogoteroru19371938rrnazahídnomukordonísrsrursrnamateríalahpodíllâ AT podkurr regionalcharacteristicsofthegreatterror19371938onthewesternborderoftheussrussronmaterialsofpodolia AT podkurr regionalʹnyeosobennostibolʹšogoterrora19371938ggnazapadnoigranicesssrussrnamaterialahpodolʹâ |