Назви хмільних напоїв в українській мові XIV – XVII ст.
На основі широкого фактичного матеріалу староукраїнських пам’яток проаналізовано деякі давні назви хмільних напоїв, розглянуто їх походження та семантику, в окремих випадках звернуто увагу на дериваційні особливості та фонетичні зміни, що відбулися в процесі мовного розвитку, зроблено узагальнення щ...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Iнститут української мови НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6027 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Назви хмільних напоїв в українській мові XIV – XVII ст. / С. Яценко // Українська мова. — 2009. — № 2. — С. 49-55. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-6027 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
Яценко, С. 2010-02-15T12:07:08Z 2010-02-15T12:07:08Z 2009 Назви хмільних напоїв в українській мові XIV – XVII ст. / С. Яценко // Українська мова. — 2009. — № 2. — С. 49-55. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6027 811 На основі широкого фактичного матеріалу староукраїнських пам’яток проаналізовано деякі давні назви хмільних напоїв, розглянуто їх походження та семантику, в окремих випадках звернуто увагу на дериваційні особливості та фонетичні зміни, що відбулися в процесі мовного розвитку, зроблено узагальнення щодо важливості цих назв у відтворенні матеріальної культури українського народу. On the base of wide, astual material of old ukrainian sources were analyzed names of heady drinks, observed their origin and semantics, in some cases attention was payed to their derivational and phonetical changes, that occurred during the process of their development. uk Iнститут української мови НАН України Дослідження Назви хмільних напоїв в українській мові XIV – XVII ст. Names of heady drinks in Ukrainian language in XIV – XVII centuries Article published earlier |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| title |
Назви хмільних напоїв в українській мові XIV – XVII ст. |
| spellingShingle |
Назви хмільних напоїв в українській мові XIV – XVII ст. Яценко, С. Дослідження |
| title_short |
Назви хмільних напоїв в українській мові XIV – XVII ст. |
| title_full |
Назви хмільних напоїв в українській мові XIV – XVII ст. |
| title_fullStr |
Назви хмільних напоїв в українській мові XIV – XVII ст. |
| title_full_unstemmed |
Назви хмільних напоїв в українській мові XIV – XVII ст. |
| title_sort |
назви хмільних напоїв в українській мові xiv – xvii ст. |
| author |
Яценко, С. |
| author_facet |
Яценко, С. |
| topic |
Дослідження |
| topic_facet |
Дослідження |
| publishDate |
2009 |
| language |
Ukrainian |
| publisher |
Iнститут української мови НАН України |
| format |
Article |
| title_alt |
Names of heady drinks in Ukrainian language in XIV – XVII centuries |
| description |
На основі широкого фактичного матеріалу староукраїнських пам’яток проаналізовано деякі давні назви хмільних напоїв, розглянуто їх походження та семантику, в окремих випадках звернуто увагу на дериваційні особливості та фонетичні зміни, що відбулися в процесі мовного розвитку, зроблено узагальнення щодо важливості цих назв у відтворенні матеріальної культури українського народу.
On the base of wide, astual material of old ukrainian sources were analyzed names of heady drinks, observed their origin and semantics, in some cases attention was payed to their derivational and phonetical changes, that occurred during the process of their development.
|
| issn |
1682-3540 |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6027 |
| citation_txt |
Назви хмільних напоїв в українській мові XIV – XVII ст. / С. Яценко // Українська мова. — 2009. — № 2. — С. 49-55. — Бібліогр.: 40 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT âcenkos nazvihmílʹnihnapoívvukraínsʹkíimovíxivxviist AT âcenkos namesofheadydrinksinukrainianlanguageinxivxviicenturies |
| first_indexed |
2025-11-26T20:56:36Z |
| last_indexed |
2025-11-26T20:56:36Z |
| _version_ |
1850775019252088832 |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 2 49
© С.А. ЯЦЕНКО, 2009
Назви напоїв — майже зовсім не вивчена група номенів старо-
української мови (в академічній «Історії української мови» їм
присвячено десь пів друкованої сторінки, переважно за матеріалами
XVIII ст.) [11]. За своїм характером пам’ятки української мови XIV–
XVII ст. не рясніють назвами напоїв, особливо хмільних, та все ж
таки старовинні тексти містять загалом основну частину відповідних
найменувань і дають змогу з’ясувати склад, формування та історію
помономенів (гр. πό μα «напій»).
Варто сказати, що, як і нині, в старожитності було багато нагод
до вживання хмільних напоїв: різні свята, зокрема храмові, хрестини,
весілля, дружні зустрічі, приймання гостей, бенкети тощо. У Речі По-
сполитій XVI–XVII ст., до складу якої входила більшість українських
земель, різні гостини й пиятики були поширеним явищем у магнат-
ському та шляхетському середовищах [38: 185 — 192]. Польські писем-
ні джерела повніше, ніж українські, зафіксували номенклатуру хміль-
них напоїв, ґатунки яких ставали дедалі різноманітнішими. Оскільки
застілля в українських військових, шляхетських і магнатських колах
мало чим відрізнялися від польських, гадаємо, що й у старій україн-
ській мові назв напоїв було не менше, ніж у польській, які в нашій
студії беремо до уваги.
УДК 811.
Сергiй Яценко (м. Житомир)
НАЗВИ ХМIЛЬНИХ НАПОЇВ
В УКРАЇНСЬКIЙ МОВI XIV–XVII СТ
На основі широкого фактичного матеріалу староукраїнських пам’яток проаналізовано
деякі давні назви хмільних напоїв, розглянуто їх походження та семантику, в окремих
випадках звернуто увагу на дериваційні особливості та фонетичні зміни, що відбулися в
процесі мовного розвитку, зроблено узагальнення щодо важливості цих назв у відтворенні
матеріальної культури українського народу.
Ключові слова: пиво, квас, мед, назва, термін, семантика.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 250
Яценко С.А.
До давніх назв на позначення напою належить пиво < *pivo,
пов’язане з дієсловом *piti «пити» [9 IV: 366]. Але варто відзначити,
що це слово (пиво) в найдавніших слов’янських й українських писем-
них пам’ятках засвідчене також із первісною семантикою — «пиття»
(пор. сучасний український номен питво): кровь мо# істинъно єсть
пиво [39: 35]; съсоудъ тъ въ немь же бh таковоє пиво опровратихъ [35:
114]. Поки назва набула значення хмільного напою, сема пиво виража-
лася у спільнословянській мові іншим словом — оlъ [40: 404]. Як по-
хідне від нього утворення в «Лексиконі славенороському» П. Берин-
ди зафіксовано церковнослов’янську (дериват від оlъ) назву оловина:
напой вшел#кїй кромъ вина, напитокъ, трuнокъ, питьє, напои з "чме-
ню, пиво [14: 79]. Це слово трапляється ще в давньоукраїнських (1284 р.)
пам’ятках: медъ и оловину [26 IV: 516]. У подальшому назва оlъ була
забута в усіх слов’янських мовах, крім словенської, в якій функціо-
нують лексеми ol, vol «пиво», volar «пивовар» (пор. лит. alus «пиво»;
англ. ale «пиво» та ін., які зводяться до спільного індоєвропейського
кореня ălu- «гіркий») [37: 70; 40: 404 – 405]. В окремих говірках су-
часної російської мови продовжує вживатися назва оловина з деякими
семантичними змінами: оловина — «осадки і залишки пива, браги» [30
XXIII: 189], аланя «пиво» [30 I: 231] та лавина «хлібна гуща, яка зали-
вається водою, для приготування квасу» [30 XVI: 220]. Мабуть, дав-
нім значенням помономена пиво (*pivo) було «хмільний напій», про
що свідчить наявність його в багатьох сучасних слов’янських мовах
пор. пол. piwo, чес. pivo і т. ін.). Помономен пиво на позначення хміль-
ного напою східнослов’янські пам’ятки засвідчують з XIII ст. [26: 390].
В українських пам’ятках XIV–XV і наступних століть лексема пиво —
це назва хмільного напою: питъ могоричъ... пива за гривну (1366 р.) [28
II: 145], Просилъ мя в домъ свой на пиво (1565 р.) [32 II: 106], cernisia,
пиво (1642 р.) [24: 119].
У досліджених пам’ятках староукраїнської мови виявлено тільки
одну сортову назву пива — пшеницкое: пива пшеницкого бочокъ пять
(1597 р.) [12]. Однак наступний контекст дає підставу припускати, що
були й інші назви сортів пива, зокрема, житнє, гречане, вівсяне, ячмінне,
оскільки саме таке збіжжя використовували для приготування солоду:
готовоє збожє розноє жита, пшеницы, гречки, Wвса, εчъмєни дрuгиє по-
жавши тоє всє молотили, продавали пива варєчи, такжъжє продавали
вар по двадцати золотых полъскихъ (1643 р.) [12]. Великим розмаїттям
характеризуються старопольські назви пива за місцем виготовлення
продукту, напр.: piwo leszczyńskie, brzezińskie, smolińskie, wаdowickie, ko wi e-
c kie, końskowolskie тощо. Між іншим, польський і український письмен-
ник XVI ст. С. Кльонович хвалив пиво, яке виробляли галичани [38:
495]. Очевидно, аналогічні назви були поширені і в українському серед-
овищі, однак у пам’ятках досліджуваного періоду ми знайшли тільки на-
зву пиво кгданское (1563 р.) [12] (від польського урбоніма Gdańsk).
На якісні та смакові властивості пива вказують виявлені в дослі-
джуваних джерелах прикметники при помономенах трояковыборное:
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 2 51
З iсторiї назв хмiльних напоїв в українськiй мовi XIV—XVII ст.
пиво трояковыборное варите (1598 р.) та смачнhйшее (1596 р.) [12].
Очевидно, колір напою, що сигналізував про його високу якість та
добрий смак, передає назва чорноє пиво: отъ бочки пива чоръного, отъ
бочки меду питого, хто бы его за границу везъ (1556 р.) [12]. У до-
сліджуваних пам’ятках зафіксовано назву праздничное пиво: в тую
суботу прошлую на св#тои нεдεли по Вεлицεдни мс~ца април# второ-
гонадцат дн~я люди мои симоновскиε, пивши пиво празничноε, ишли до
домовъ своих [16: 91]. Очевидно, лексема позначала напій, який го-
тували за особливою технологією, тому він смаком і відрізнявся від
повсякденного. Прикметник мартовоε вказував на час приготування
пива [25: 466]. Між іншим, пиво вживали не тільки як хмільний на-
пій, а й як компонент лікувального засобу: с пивомь пии надщесрдце
въс бол#сти оуздоровл#єт. (XVI ст) [12].
Основним продуктом для виготовлення пива було штучно про-
рощене хлібне зерно, якому в теплі й волозі давали прорости, а потім
висушували. Позначалося воно успадкованою з давньоукраїнської
мови лексемою праслов’янського походження солодъ < *soldъ: имали
о(т) ихъ млинъ, на ка(ж)ды го(д), по дванадес(т) коло(д) соло(д)[у]
[28 II: 367 — 368].
У пам’ятках староукраїнської мови поряд із лексемою пиво фік-
суються також похідні від неї назви, пов’язані з виробництвом та реа-
лізацією позначуваного продукту. Місце продажу та розпиття пива на-
зивалося словом пивниця: а по коморах, по пивницахъ наветь з огнем
шукали. (1649 р.) [12]. Апелятив на позначення особи, що варила пиво,
фіксується і як антропонім: у Демка Пивовара (1584 р.) [12].
Із давніх давен звичайним нехмільним напоєм був квасъ < *kvasъ
«квас» (корінь той самий, що й у кыс-нути). Однак є припущення, що
цей напій міг бути і хмільним, оскільки згадується поруч із медовим:
[Володимир Святославович] повелh ...медъ в бчелка(х). а в другы(х)
квасъ возити [21: 37]. Якщо в наведеному контексті значення слова як
хмільного напою не досить переконливе, то в пізніший період давньо-
української мови така семантика цього номена вже не викликає сумні-
ву: пити же много мєдъ и кв(а)съ и вино (XII-XIII ст.) [26 IV: 208].
Залежно від сировини для виготовлення продукту, номен квас
мав означення: грушковий: и въ квасе грушковомъ (1624 р.); хл бовий:
хл бовый квась (XVI — поч. XVII ст.) [11]. Як і в пам’ятках давньо-
української мови аналізоване слово знову ж таки часто трапляється
поряд із назвами хмільних напоїв: бочокъ две исъ квасомъ, а третяя
пивная бочка у спижарни (1590 р.) [12].
В українській та інших східнослов’янських мовах і їх говірках
досліджуване слово широко відоме, але як назва нехмільного напою.
Пор. закарпатське квас «кислуватий напій, приготовлений на воді з
хліба з солодом, а також із ягід, фруктів», «мінеральна вода» [7: 11; 6 I:
166], поліське квас: 1) «росіл у квашених буряках»; «напій із води, на-
стояний на житньому хлібі»; 2) «квашені буряки»; 3) «страва, приго-
тована на квасі»; 4) «кисла рідка їжа із капусти, буряків»; 5) «страва з
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 252
Яценко С.А.
квасу з покришеною в нього зеленою цибулею»; 6) «напій із березово-
го соку»; 7) «квашений гриб» [2: 382]; 8) квас, кваси «напій з лісових
груш і яблук» [18: 168]; пор. також рос. квас «квас из печеного хлеба с
солодом, квас медовый, клюковный, грушевый, яблонный» [4 II: 103].
У літературних українській та білоруській мовах квас позначає «кис-
луватий напій, приготований із житнього хліба або житнього борошна
з солодом»; «напій із фруктів, ягід або меду»; «кислий настій із буря-
ків, якого вживають до борщу» [29 IV: 131; 33 II: 676].
Праслов’янський номен *medъ є праіндоєвропейською спадщи-
ною. При цьому привертає до себе увагу те, що праіндоєвропейське
слово *medъ[h]u- поряд із значенням «бджолиний мед» могло вира-
жати сему «напій, приготований із меду», «варений мед», «солодкий
п’янкий напій» [3: 603-605, 703], «хмільний мед» [37: 70].
Як можна міркувати на основі матеріалів із сучасних слов’янських
мов, у праслов’янську добу номен *medъ мав два значення: 1) «відомий
солодкий бджолиний продукт»; 2) «напій на основі цього продукту».
Хмільний мед був типовим напоєм у давніх східних слов’ян, про що
свідчить, зокрема, те, що переписувач або редактор старослов’янського
тексту словом мед замінив помономен вино 16 разів [22: 19].
Відносно приготування хмільного меду відомо, що бджолиний
продукт варили на воді, а потім протягом 14 діб розчин бродив. Після
ферментування в нього сипали хміль, від чого напій набирав міцність
і силу [10: 139]. Давньоукраїнські літописи часто згадують цей напій.
Ще в 945 році Ольга звертається до древлян зі словами: «се ...иду к
вам, да пристройте меды мьногы у города, идеже убисте мужа мое-
го, да поплачюся над гробом его и створю тризну мужю своему...» [31:
112].
Не менш популярним хмільним напоєм мед залишався і в староу-
країнський період. Лексема зберігає свої лексичні значення, успадко-
вані з давньоукраїнської мови, активно виступаючи також із значен-
ням «легкий хмільний напій»: А питъ могоричь оу аньдръка оу дому
лысого за двh гривнh вhснии меду за гривну а пива за гривну (1366 р.);
а єщє єсми имъ дали волю што бы собh дєржати, оу сочавh , один домъ,
а оу том домоу корчмоу не держати, ни пива варити, ни мед (1434 р.)
[28 I: 582].
Напій із меду ще в праслов’янській мові мав назву *medovina —
дериват із суфіксом -іn- від *medъ, що мала лише одне значення —
«напій із меду». Цей помономен засвідчили й давньоукраїнські
пам’ятки: Се же сть приносити къ олтареви млhко і медъ і оловину
іли медwвину (1284 р.). [26 IV: 516]. Іменник медовина був добре ві-
домий іншим слов’янським народам, зокрема словацька назва
medovina позначає найдавніший медовий напій [19 I: 255]. В аналізо-
ваних текстах назву медовина ми не виявили, але в староукраїнській
мові вона, поза всяким сумнівом, існувала, адже в окремих архаїч-
них говорах (закарпатських) назва збереглася — медовина «медове
вино» [36: 182].
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 2 53
З iсторiї назв хмiльних напоїв в українськiй мовi XIV—XVII ст.
Для розрізнення значень лексеми мед «солодкий продукт» і
«хмільний напій» вживалися прикметники питый, питный (пор. су-
часне питний «придатний для пиття» [29 VI: 370]: Панъ Юре Ма ка ро-
вичъ … заграбил… // питого меду бочокъ семъ (1639 р.) [12]; ляное
насhня виражити, потомъ стерти и питнимъ медомъ розвести [32 II:
108]. Зафіксована також форма пуйные (тобто пойные, від поити «по-
їти»): меды пуйные (1597 р.) [12]. Хмільний напій міг позначатися і
словосполукою солодкий мед, адже її зафіксовано в одному ряді з ін-
шими лексемами з аналогічною семантикою: горілочки-аквавіточки,
солодкого меду, п’яного пивця [34: 378]. Припускаємо, що слово-
сполучення медъ квасный: omphaomeli, квасный медъ [23: 291] також
могло позначати хмільний напій (квасный тут, мабуть, «кислий», пор.
грецьк. όμφαξ «нестиглий виноград» [5: 1176]. Варто згадати, що в ро-
сійських па м’ятках XVI —XVII століть зафіксовані такі медові напої:
ставленые меды, медъ белый, красный, обарный, боярский [13: 90]. На-
певне, і в українській мові цього часу кількість помономенів на позна-
чення хмільного меду також була значною.
Водний розчин ще з праслов’янських часів мав найменування
сыта < *syta, корінь той же, що й у сытыи < *sytъ(jь) «ситий» [21: 37-
38], хоч єдиної думки про походження лексеми сыта немає. Ад’ єк ти-
вований дієприкметник сыченыи і прикметник сытый також конкре-
тизували значення слова медъ — хмільний напій: взял мεду сыченого
бочек десетъ (1584 р.) [12]. Похідне від сыта дієслово розсытити за-
свідчує «Повість временних літ»: и повелh искати меду. Wни же шед-
ше вз#ша меду лукно. бh бо погребено в кн#жи медуши. И повелh
росытити велми. И въл"ти в кадь в друзhмь колод#зи [17: 171]. Лексе-
му на позначення дії на виготовлення напою з меду — сычивати й
іменник на позначення частини відповідного процесу — сыченьє зафік-
сували і староукраїнські пам’ятки: Меды куповали и сычивали на
врочистые свята (1538 р.); сыченье медовъ (1538 р.) [32 II: 382]. Лю-
дину, що готувала хмільний мед, у давнину іменували медосытца «ме-
довар»: Медосытцы грошей десеть широкихъ (1589 р.) [32 I: 425]. Для
одержання хмільного напою розчин меду проварювали: Владимеръ …
створи праздни(к) великъ. Проваръ меду [23: 125]. Дієслово варити по-
значало приготування не тільки медового, а й будь-якого хмільного
напою: а тым же подданымъ костелнымъ куповать, продавать, питя
вшелякого шинковать албо варить не боронили (1579 р.) [27 III: 179].
Кількість пива або хмільного меду, звареного за один раз, позначалася
віддієслівним іменником варъ: С коръчомъ идєть на воеводu... wтъ варu
кажъдого по грошu (1552 р.) [27 III:184]. У сучасній українській літе-
ратурній мові назва сита тлумачиться як «мед, розведений водою, або
медовий відвар» і вважається архаїзмом [29 IX: 206]. У розмовній мові
сита — «солодка вода, яку подають до куті» [15: 194]. Пор. білоруське
сыта «страва із солодкоі води та покришеного у неї хліба» та «страва
з тертої картоплі» [8: 225]; російське сыта «підсолоджена медом або
цукром вода» [20: 321].
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 254
Яценко С.А.
У другій половині XVII ст. пиття меду, особливо у вищих су-
спільних колах, стало рідкісним. Як зазначає Ян Бистронь, «зника-
ло воно разом із контушем і підголеною чуприною за стариною» [38:
126]. Але в народному середовищі мед як хмільний напій побутує
досі, і назва мед має старовинне значення «легкий хмільний напій»
(виготовлений із медової маси) [29 IV: 662]. Пор. ще: мед-вино, мед-
горілку пити і т. ін. — «бенкетувати, гуляти, розпивати різні напої»
(народно-поетичне) [Там само].
Отже, найдавніші праслов’янські назви хмільних напоїв пройшли
тривалий шлях розвитку і продовжують функціонувати в сучасній
українській мові.
1. Боплан де Г. Л. Опис України. — К., 1990 (переклад із французького видання
1660 р.). — С. 112—113.
2. Вештарт Г. Ф. Названия пищи в говорах Полесья // Лексика Полесья. — М. : Наука,
1968. — С. 366–444.
3. Гамкрелидзе В., Иванов Вяч. Вас. Индоевропейский язык и индоевропейцы / Рекон-
струкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультур. — Т. 2. —
Тбилиси, 1984. — С. 603—605, 703.
4. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4 тт. — М., 1955.
5. Дворецкий И. Х. Древнегреческо-русский словарь. Т. 2. — М., 1958. — С. 1176.
6. Дзендзелівський Й. О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпат-
ської області: в 2 тт. — Ужгород, 1958 — 1960.
7. Дзендзелівський Й. О. Словник специфічної лексики говірок нижнього Подністров’я /
В кн.: Лексикографічний бюлетень. — К., 1958. — Вип. VI. — С. 36—54.
8. Дыялектны слоўнік Брэстчыны. — Мінск: Навука і тэхніка, 1989. — 290 с.
9. Етимологічний словник української мови: В 7 тт. — К.: Наукова думка, 1982 —
2006.
10. Этерлей Е.Н., Кузнецова О.Д. Неизвестное в известном: Рассказы о словах. — Л.: На-
ука, 1979. — 143 с.
11. Історія української мови. Лексика і фразеологія. — К., 1983. — С. 386 — 387.
12. Картотека Словника української мови XVI — першої половини XVII ст. Інституту
українознавства ім. І. Крип’якевича.
13. Костомаров Н.И. Очеркъ домашней жизни и нравовъ великорусскаго народа в XVI
и XVII cтолітяхъ. — СПб, 1860. — 215 с.
14. Лексикон словенороський Памви Беринди / Підгот. тексту і вступ. ст. В. В. Німчука:
Надрук. з вид. 1697 р. фотомех. способом. — К.: Вид-во АН УРСР, 1961. — 271 с.
15. Лисенко П.С. Словник поліських говорів. — К.: Наук. думка, 1974. — 260 с.
16. Луцька книга 1561 року. — Аркуш 91, ф. 15, опис 1 справа 1.
17. Львов А. С. Лексика «Повести временных лет». — М.: Наука, 1975. — 367 с.
18. Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. // Українці: Народні
вірування, повір’я, демонологія. — К., 1991. — С. 52—169.
19. Народы зарубежной Европы / Под ред. А. С. Токарева, Н. Н. Чебоксарова. — М.:
Наука, 1964. — Т. 1. — 999 с.; Т. 2. — 639 с.
20. Немченко В.Н., Синица Я.И., Мурникова Т. Ф. Материалы для словаря русских ста-
рожильческих говоров Прибалтики /Под ред. М.Ф.Семеновой— Рига, 1963. — 362
с.
21. Німчук В.В. Давньоруська побутова лексика // Мовознавство. — 1981. — № 6. —
С. 30 — 40.
22. Німчук В.В. З історії формування давньоруської редакції старослов’янської мови //
Мовознавство. — 1985. — № 3. — С. 17 — 25.
23. Полное собрание русских летописей. — Т. 1: Лаврентиевская летопись. — Вып. 1.:
Повесть временных летописей / Изд. 2-е. — Л., 1926. — 580 с.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 2 55
З iсторiї назв хмiльних напоїв в українськiй мовi XIV—XVII ст.
24. Славинецький Є. Лексіконъ латинский // «Лексикон латинський» Є. Славинецького.
«Лексикон словено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського /
Підгот. до вид. В. В. Німчук. –К.: Наукова думка, 1973. — С. 59 — 420.
25. Славинецький Є., Корецький-Сатановський А. Лексікон словено-латинській // Там
само. — С. 423 — 541.
26. Словарь древнерусского языка (XI — XIV вв.) / Гл. ред. чл.-кор. АН СССР Р. И. Ава-
несов. — М.: Русский язык, 1988 — Т. 1 — 4.
27. Словник української мови XVI — першої половини XVII ст.: В 12 тт. — Львів, 1994 —
2005.
28. Словник староукраїнської мови XIV — XV ст.: У 2 тт. — К.: Наукова думка, 1977 —
1978.
29. Словник української мови: В 11 тт. — К.: Наукова думка, 1970 — 1980.
30. Словарь русских народных говоров / Гл. ред Ф.П. Филин. — Л.: Наука, 1965 —
1985. — Вып. 1-23.
31. Софонович Феодосий. Хроніка з літописців стародавніх / Підгот. тексту до друку,
передмова, коментарі Ю. А. Мицика, В. М. Кравченка. — К.: Наукова думка, 1992. —
336 с.
32. Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови XVI —
XVIII ст. У 2-х кн. / Підгот. до вид. В. В. Німчук, Г. І. Лиса. — К. — Нью-Йорк, 2002.
33. Тлумачны слоўнік беларускай мовы: У 5тт. — Мінск: Выд-ва АН БССР: Навука і
тэхніка, 1977–1984. — Т. 1–5.
34. Українська поезія. Середина XVII ст. / Упорядн., вст. ст. та прим. В.І. Клекотня,
М.М. Сулими. — К.: Наукова думка, 1992. — 679 с.
35. Успенский сборник XII—XIII вв. / Изд. Подгот. О. Я. Князевская, В.Г. Демьянов,
М.В. Ляпон / Под ред. С. И. Коткова. — М., 1971. — Т. 6. — 768 с.
36. Чопей Л. Русько-мадярский словарь. — Будапешт, 1883. — 444 с.
37. Черных П. Я. Очерк русской исторической лексикологии. (Древнерусский пери-
од). — М.: Издательство Московского университета, 1956. — 243 с.
38. Bystron J.St. Dzieje oвyczajów w dawnej Рolsce: wiek XVI — XVIII. — T. II. — Wyd. 3-е. —
Warszawa, 1976. — 626 s.
39. Slovnīk jazyka ztaroslovĕnskeho. — D. 3. — Praha, 1982. — 671 s.
40. Snoj M. Slovenski etumoloski slovar. — Lubljana, 1997. — 900 s.
Sergiy Yatsenko
NAMES OF HEADY DRINKS
IN UKRAINIAN LANGUAGE IN XIV—XVII CENTURIES
On the base of wide, astual material of old ukrainian sources were analyzed names of heady
drinks, observed their origin and semantics, in some cases attention was payed to their de-
rivational and phonetical changes, that occurred during the process of their development.
Keywords: beer, kvass, honey, name, term, semantics.
|