Етносоціальна ситуація на Холмщині та Підляшші в першій чверті ХХ ст.

На основі історичних і статистичних джерел, матеріалів місцевої української преси дається кількісний аналіз мешканців Холмщини і Підляшшя в першій чверті ХХ ст. Характеризується склад місцевого населення за етнічною, мовною і віросповідною ознакою. Простежена етнографічна єдність досліджуваних зе...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Published in:	Історичний архів. Наукові студії
Date:	2008
Main Author:	Шевчук, Т.Є.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України 2008
Subjects:	Вітчизняна та всесвітня історія
Online Access:	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60359
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Етносоціальна ситуація на Холмщині та Підляшші в першій чверті ХХ ст. / Т.Є .Шевчук // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2008. — Вип. 1. — С. 92-103. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

_version_	1859616953069469696
author	Шевчук, Т.Є.
author_facet	Шевчук, Т.Є.
citation_txt	Етносоціальна ситуація на Холмщині та Підляшші в першій чверті ХХ ст. / Т.Є .Шевчук // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2008. — Вип. 1. — С. 92-103. — Бібліогр.: 36 назв. — укр.
collection	DSpace DC
container_title	Історичний архів. Наукові студії
description	На основі історичних і статистичних джерел, матеріалів місцевої української преси дається кількісний аналіз мешканців Холмщини і Підляшшя в першій чверті ХХ ст. Характеризується склад місцевого населення за етнічною, мовною і віросповідною ознакою. Простежена етнографічна єдність досліджуваних земель із іншими українськими територіями. Дана характеристика російської та польської політики щодо національних меншин Холмщини і Підляшшя. На основании исторических и статистических источников, материалов местной украинской прессы проведен количественный анализ жителей Холмщины и Подляшья в первой четверти ХХ в. Характеризуется состав местного населения по этническим, языковым и религиозным признакам. Прослежено этнографическое единство исследуемых земель с другими украинскими территориями. Дана характеристика русской и польской политики относительно национальных меньшинств Холмщины и Подляшья. On the basis of numerous historic and statistical sources in the local Ukrainian press the analysis is given of the number of inhabitants in Kholmshchyna and Pidlyashsha in the first quarter of the 20th century. The charasteristics of the local population composition is also given by ethnic, language and confession features. The ethnographic unity is studied of these areas with other Ukrainian territories. The generalized charasteristics is given of local population employment and vectors of Russian and Polish policy are considered as to national on these territories.
first_indexed	2025-11-28T21:27:18Z
format	Article
fulltext	92 УДК 93(477):93(475.5) Т.Є. Шевчук ЕТНОСОЦІАЛЬНА СИТУАЦІЯ НА ХОЛМЩИНІ ТА ПІДЛЯШШІ В ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХХ СТ. На основі історичних і статистичних джерел, матеріалів місцевої української преси дається кількісний аналіз мешканців Холмщини і Під- ляшшя в першій чверті ХХ ст. Характеризується склад місцевого насе- лення за етнічною, мовною і віросповідною ознакою. Простежена етногра- фічна єдність досліджуваних земель із іншими українськими територіями. Дана характеристика російської та польської політики щодо національних меншин Холмщини і Підляшшя. Ключові слова: примусова евакуація, рееміґрація, полонізація, парце- ляція, осадництво, національні меншини, віросповідна єдність. На основании исторических и статистических источников, мате- риалов местной украинской прессы проведен количественный анализ жителей Холмщины и Подляшья в первой четверти ХХ в. Характе- ризуется состав местного населения по этническим, языковым и религиозным признакам. Прослежено этнографическое единство иссле- дуемых земель с другими украинскими территориями. Дана характе- ристика русской и польской политики относительно национальных меньшинств Холмщины и Подляшья. Ключевые слова: насильственная эвакуация, реэмиграция, поло- низация, парцелляция, осадничество, национальные меньшинства, рели- гиозное единство. On the basis of numerous historic and statistical sources in the local Ukrainian press the analysis is given of the number of inhabitants in Kholmshchyna and Pidlyashsha in the first quarter of the 20th century. The charasteristics of the local population composition is also given by ethnic, language and confession features. The ethnographic unity is studied of these areas with other Ukrainian territories. The generalized charasteristics is given of local population employment and vectors of Russian and Polish policy are considered as to national on these territories. Keywords: Compulsory evacuation, remigration, polonization, parceling, osadnytstvo, national minorities, confessional unity. До Холмщини, як етнографічного і географічного реґіону українських етнічних земель, відносили території, розташовані на схід від р. Вепр до р. Буг, – це була природня межа з Волинню та Сокальщиною в складі Галичини; на заході українські території Холмщини межували з польськими етнічними землями Люблінської губернії, на півночі – з Підляшшям. Ріки Холмщини належали до сточища р. Вісли. Це Буг з притоками Угоркою і Гучвою, Вепр із Бистрицею; на південному заході притока Сяну – Танва. До Холмщини, зазвичай, приєднували і Південне Підляшшя, яке історично входило до складу Холмської єпархії, а з 1912 р. – до Холмської губернії [1, с. 3515]. У XI ст. територія Холмщини і Підляшшя увійшла до складу Руської держави. З того часу і до середини XIV ст. ці землі перебували в складі Володимирського, потім Галицько-Волинського князівств. У XIV ст., внаслідок посилення сусідніх Литви і 93 Випуск 1 Польщі, західноукраїнські землі, в тому числі Холмщина і Підляшшя, підпали під владу Речі Посполитої, у складі якої розпочалася їх повільна полонізація. Адміні- стративно Холмщина від 30-х рр. XV ст. належала до Руського і Белзького воєводств у складі Польського Королівства, а згодом – Речі Посполитої. Віднесення Холмщини до воєводства, що навіть за назвою було Руським, є свідченням виз- нання за цим краєм навіть польськими королями його україно-руського характеру. За третім поділом Польщі Холмщина і Підляшшя відійшли до Австрії. В часи наполеонівських воєн та після них ці реґіони переходили з рук у руки, поки не опинилися за рішенням Віденського Конґресу (1814-1815 рр.), “цього фабрикату європейських політиків”, у складі Царства Польського під владою Російської імперії, що в політичній термінології пізніше одержали назву Привіслянською краю. З 1 січня 1867 р. у краї був запроваджений адміністративний поділ на губернії та повіти. За цим поділом Холмщина і Підляшшя були поділені між двома губерніями: Люблін- ською і Сідлецькою. А в 1912 р., за рішенням Російської Державної Думи, з цих територій була утворена Холмська губернія, яка спочатку підпорядковувалася безпосередньо центральним органам російської влади, а з 1915 до 1917 рр. – Київському генерал-губернатору. Для дослідження етносоціальної ситуації даного реґіону особливе значення має аналіз місцевої преси, численних статистичних джерел, матеріалів переписів населення у Польщі. Краєвий тижневик у справах політичних, культурних і суспільно-економічних “Наше життя”, що видавався українською мовою, у липні 1920 р. описує Холмщину і Підляшшя “під взглядом економічним” [5, с. 1]. “Територія Холмщини і Підляшшя обіймає повіти бувшої Люблінської губернії. Холмщина – Холмський повіт, Тома- шівський повіт, Білгорайський повіт, частина Замостського, Красноставського, Янів- ського і Любартівського повітів; Підляшшя – Більський повіт, Влодавський, Констан- тинівський і Радзинський повіти” [5, с. 2]. Північні території цих земель – це рівна площа з багатьма ріками і озерами. Річки Буг і Вепр – це старі шляхи, по яких переважно сплавляли ліс і збіжжя до р. Вісли і м. Гданська. Залізниці оперезували край у таких напрямках:  Підляшшя: від Варшави на Луків – Біла – Межиріче – Брест-Литовськ;  Холмщина: від Варшави на Люблін – Холм – Ковель;  лінія Холм – Бересть. За роки Першої світової війни тут з’явилося ще дві залізниці:  Холм – Райовець – Красностав – Завада – Звіринець – Белз – Рава-Руська – Львів;  Завада – Грубешів – Володимир-Волинський;  Грубешів – Вербковичі – Войславичі. На вищезгаданих територіях знаходилися повітові міста: Холм, Грубешів, Тома- шів, Замость, Білгорай, Красностав, Влодава, Біла. Неповітових міст було 42: Межиріче, Парчів, Дубенка, Тереспіль та ін. В адміністративному порядку повіти ділилися на гміни. До гмін входили села, фільварки, колонії і містечка (див. табл. 1). Таблиця 1 Кількість міст, гмін, фільварків на Холмщині та Підляшші на 1 січня 1913 р. (за матеріалами газети “Наше життя”) Повіти міст гмін У гмінах містечок сіл фільварків Холмщина Холмський 1 13 7 261 244 Грубешівський 2 14 4 225 172 Томашівський 1 12 4 220 162 Білгорайський 1 14 3 155 77 94 Iсторичний архів За даними Варшавського Статистичного Комітету, на 1 січня 1913 р. тут була така кількість жителів (див. табл. 2). Закінчення табл. 1 Повіти міст гмін У гмінах містечок сіл фільварків Холмщина Красноставський 1 13 5 238 162 Замостьський 2 15 3 234 148 Підляшшя Володавський 2 16 5 71 126 Більський 2 14 5 44 25 Константиновський – 16 4 95 64 Радзинський 2 16 2 68 74 ВСЬОГО: 14 143 42 1 611 1 254 Таблиця 2 Кількість жителів Холмщини та Підляшшя на 1 січня 1913 р. (за матеріалами газети “Наше життя” [5, с. 2]) Повіти У містах У містечках У селах Всього душ % душ % душ % Холмщина Холмський 22 019 10,9 17 337 8,6 161 954 80,5 201 310 Грубешівський 21 987 14,5 16 550 10,9 113 082 74,6 151 619 Томашівський 9 983 8,0 15 043 12,0 110 328 80,0 125 354 Білгорайський 6 105 4,8 12 531 10,0 106 908 85,1 125 544 Красноставський 9 644 7,2 15 927 12,0 107 565 80,8 133 136 Замостьський 22 581 14,6 10 440 6,7 121 960 78,7 154 981 Підляшшя Володавський 23 196 17,8 13 634 10,5 93 194 71,7 130 024 Більський 22 278 21,7 19 998 19,5 60 469 58,8 102 745 Константиновський – – 16 451 19,9 66 328 80,1 82 779 Радзинський 22 511 20,6 4 513 4,1 82 287 75,3 109 311 ВСЬОГО: 160 304 12,1 142 424 114.6 1 024 076 765.6 1 316 803 З таблиці видно, що біля 80 % місцевого люду – це мешканці сіл, головним заняттям яких є землеробство та рільництво. Більшість міщан – і українців, і поляків – теж займалися рільництвом і відомі як міщани-рільники. За підрахунками відомого українського історика Івана Крип’якевича на 1914 р. в Холмській губернії православних налічувалося 327 322 особи (36,5 %), а римо- католиків – 404 633 особи (45,1 %) [21, с. 25]. За даними перепису 1921 р. в Люблінському воєводстві, до якого після відродження Польської держави увійшла більша частина українських етнічних земель, православне населення становило лише 14,4 %, а римо-католицьке – 70,8 % від загальної кількості жителів воєводства [22, с. 47]. За підрахунками сучасного польського дослідника українського походження Григорія Куприяновича, православних тут налічувалося 148 454 особи, але лише 61 988 – “русинської” національності. Крім того, на Північному Підляшші проживало ще 60 тис. української людності, а близько 30 тис. “біженців” ще не встигли повернутися на Холмщину і повернулися після 1921 р. [2, с. 63, 74]. За етнічною ознакою у державному переписі населення Холмщини 1909 р. окремо українців і росіян не виділяли, а відносили обидві “народності” у спільну рубрику “руських”. Але, як вважали Мирон Кордуба [28, с. 9] та Іван 95 Випуск 1 Крип’якевич [21, с.10], кількість росіян на цій території була незначною. За результатами перепису населення Холмщини і Підляшшя, опублікованими у 1912 р., тут проживало 463 901 чол., які назвали своєю розмовною мовою “руську”, і 268 053 – польську. Згідно з результатами перепису, в чотирьох повітах Холмської губернії з восьми українці і росіяни становили абсолютну більшість: у Константи- нівському повіті – 43 139 чол. (70,82 %), Влодавському – 64 987 чол. (64,97 %), Більському – 54 517 чол. (60,48 %), Грубешівському – 79 404 чол. (57,31 %). Польське населення мало абсолютну більшість лише в Замостському повіті – 47 910 чол. (52,36 %) (див. табл. 3). Таблиця 3 Склад населення східних частин Сідлецької та Люблінської губерній за мовними групами та віросповіданням (за матеріалами урядового перепису 1909-1912 рр.) Повіти Українців та росіян Поляків Право- славних Римо- католиків Євреїв Інших Більський 54 517 12 713 29 469 37 759 24 919 520 Володавський 64 987 16 623 50 818 30 792 17 839 5 446 Константинівський 43 139 7 943 9 494 41 591 9 738 34 Радинський 24 372 6 103 5 024 25 451 465 3 Всього в повітах Сідлецької губернії 187 015 43 382 94 805 135 593 52 961 6 003 Білгорайський 36 424 47 190 32 712 50 902 10 793 47 Грубешівський 79 404 35 907 68 563 46 748 22 473 778 Замостський 24 025 47 910 11 854 60 811 16 629 – Красноставський 9 335 2 843 7 625 4 553 544 – Любартівський 1 774 453 1 732 495 28 198 Томашівський 52 836 46 453 48 066 51 223 13 815 4 Холмський 73 088 43 915 61 965 55 038 17 995 22 093 Всього в повітах Люблінської губернії 276 886 224 671 232 517 269 040 82 277 23 120 Разом 463 901 268 053 327 322 404 633 135 238 29 123 Отже, у 1912 р. в Холмській губернії було українців і росіян – 463 901 чол. (51,76 %); поляків – 268 053 чол. (29,9 %); євреїв – 135 238 чол. (15,1 %); представників інших національностей – 29 123 чол. (3,24 %) [19, с. 12]. У більшості повітових міст українці становили незначну меншість. За переписом 1909 р., лише у Холмі українців і росіян налічувалося 7 274 чоловік (35,5 %), а у таких містах, як Влодава, Білгорай, Замостя (з кількістю населення більше 10 тис. чол.), відсоток українського населення коливався від 4,6 % до 8,4 % [19, с. 13]. Поляки, хоча також мешкали переважно у селах, мали відносно вищий за українців відсоток серед жителів міст. Так, у Влодаві, Білгораї, Замості та Холмі перепис фіксував від 10,6 % до 48 % поляків. Співвідношення релігійних конфесій Холмщини було дещо іншим: православних нараховувалося 327 327 чол. (36,5 %), римо-католиків – 404 633 чол. (45,19 %) [19, с. 14]. З цими даними погоджувалися М. Кордуба й І. Крип’якевич. Як бачимо, терміни “українець” і “православний” на Холмщині і Підляшші не можна ототожнювати, на відміну від інших частин України, наприклад, Волині, де православне населення майже на 95 % було україномовним. Суперечливі дані мовних і релігійних показників результатів перепису 1909 р. на Холмщині не були випадковими. Через релігійні суперечки наприкінці XIX – на початку XX ст. було 96 Iсторичний архів майже неможливо встановити достовірні відомості про кількість римо-католиків і православних на Холмщині та Підляшші. Порівняно невелика кількість право- славного населення на Холмщині пояснювалася наслідками національної політики російського самодержавства, що, як писав М. Грушевський, включала в себе “насильницьке навернення до православія 1875 р., всі помилки божевільної центра- лістичної політики російського царства, що з свого боку заходилося змосковщити тутешню українську людність, і тим тільки ослабляло відпорність її польським впливам” [29, с. 34]. Невизнання російським урядом римської церкви східного обряду у 1905 р. призвело до того, що багато українців, силоміць навернених у православ’я під час офіційного “з’єднання” Холмської єпархії з Російською православною церквою у 1875 р., змушені були майже одночасно перейти на латинство. Так, за І. Крип’якевичем, у католицтво перейшло до 200 000 чол. [21, с. 20]. Незважаючи на це, в переддень утворення Холмської губернії в трьох сусідніх повітах – Холмському, Володавському та Грубешівському – кількість православних все ж переважала, а в Томашівському майже дорівнювала римо- католикам. В етнографічному відношенні серед українського населення Холмської губернії виділялися дві гілки – поліщуки (лісовики) і так звані степняки. Степняки заселяли південну частину Холмщини (більшу частину українських поселень у Люблінській губернії) і становили одне ціле зі своїми сусідами південно-західної Волині та північної Галичини. Північну частину Холмщини, або українські поселення Сід- лецької губернії та північної смуги Люблінської губернії, заселяли поліщуки [30, с. 12]. Крім того, тут також зустрічаються такі субетнографічні групи: хмаки, бояри, підляські полевики, підляські бужани, озеряни і боровики, прикордонні холм- щаки, холмські червенці [31, с. 25]. Унаслідок давнього співжиття і постійних контактів українців із поляками етнічна ситуація вирізнялася багатьма особливостями, а іноді й парадоксами. Наприклад, у с. Крупи гміни Рудка Красноставського повіту населення було православним, українським за походженням, але у побуті користувалося польською мовою. Жителі римо-католицького віросповідання с. Коліно гміни Яблонь Радзинського повіту розмовляли українською [19, с. 97]. У посаді Тишовці у 1909 р. було близько 2 000 католиків, які також розмовляли українською [31, с. 24]. За даними, зібраними настоятелями православних приходів Холмської єпархії, в ряді поселень, де вже переважала польська мова, старші люди ще зберігали мову прадідів – українську. Такі поселення траплялися переважно на півночі та заході майбутньої Холмської губернії. Це є свідченням того, що за такого розмаїття місцевих умов однаковість чи однотипність населення Холмщини і Підляшшя була відносною. Але безперечним є факт, що кількість холмщаків, які розмовляли українською і вважали себе українцями, була загалом більшою, ніж кількість православних холмщаків. Український історико-етнічний характер краю стверджує і місцева топоніміка. Так, багато поселень Холмщини і Підляшшя мали такі назви: Голєшув (в говірці Голишове), Долгоброди (Дубогроди), Головне, Городище (Володавського повіту); Деревічна, Береза, Загайки (Радзинського); Голоди, Молочки, Дубно, Зубове (Біль- ського). Природно “найукраїннішими” є місцеві назви полів, луків, пасовищ, лісів, багон, річок, урочищ [32, с. 19]. Крім того, дослідники підкреслюють єдність українського історико-етногра- фічного характеру Холмщини і Підляшшя на початку ХХ ст. з Галичиною, які здавна були тісно взаємопов’язані. Цей зв’язок помітний і у прізвищах, які зустрічаються як в одному, так і в іншому реґіонах: Юрчуки, Назарі, Королі, Грицаї, Пироги, Кошуби, Вараниці тощо. Зв’язок мав і економічний характер: активно велася торгівля алкогольними виробами, які привозили із австрійської Галичини до російських 97 Випуск 1 Холмщини і Підляшшя. Про стосунки Холмщини і Підляшшя з Галичиною турбувався і “душпастир” єпископ Євлогій. Прохаючи у своєму листі російського імператора дати дозвіл на будівництво залізниці в Холмщині і Підляшші, він вка- зував на її потребу з метою припинити користування холмськими селянами австрійською залізницею: “туди, на станції цих доріг, – писав у своєму листі Євлогій, – везе наш селянин свій хліб, і звідти – отримує все, що йому необхідно для життя, і таким чином кожний пуд хліба.. є новою невидимою ниттю, яка пов’язує нашого селянина з заграницею” [33, арк. 15]. Отже, як бачимо, на початку ХХ ст. не припинялися засновані ще у давнину зв’язки українців Холмщини й Підляшшя і Галичини. Вони продовжувалися як на етнічному рівні – існували родинні зв’язки, так і на економічному – торгівля хлібом, горілчаними виробами тощо. Третьою за чисельністю після українців і поляків національністю Холмщини і Підляшшя були євреї – найдавніша серед решти меншостей України. На території Холмщини проживало 135 238 (15,1 %) євреїв. Найбільше їх було у Більському повіті – 24 919 чол. (18,4 %), найменше – у Любартівському – 28 чол. (0,02 %) [19, с. 82]. Традиційно євреї були міськими жителями. Царська заборона пересе- лятися на село закріплювала це становище. За урядовим переписом 1909 р., у Замості налічувалося 22 473 чол. єврейського населення (82 %), у Влодаві – 8 499 чол. (84,7 %), у Білгораї – 4 625 чол. (43,5 %) [19, с. 84]. У деяких повітах Холмської губернії переписами фіксувався доволі високий відсоток протестантів. У Холмському повіті їх кількість доходила до 22 093 чол. (13,34 % усього населення). Вважається, що це нащадки німецьких колоністів, які з’явилися тут на початку ХІХ ст. і зберегли свою віру до того часу [28, с. 29]. Що стосується господарської діяльності населення реґіону, то 67,37 % жителів Люблінської і Сідлецької губерній займалися землеробством та тваринництвом. М. Кордуба зазначав, що офіційна російська статистика не вказувала на участь окремих націй у різних видах занять, але серед самих українців відсоток хліборобів був значно вищим від середнього, оскільки євреї проживали переважно у містах й цим видом діяльності не займалися [28, с. 47]. Холмська губернія належала до числа тих, в яких було достатньо багато селян- ських надільних земель. За словами єпископа Євлогія, “Холмська Русь – країна виключно селянська, заселена бідними землеробами-орачами, яким і раніше дово- дилось, і зараз доводиться багато терпіти від малоземелля і від польських поміщиків”. Усієї орної землі на Холмщині і Підляшші є 1 483 500 кв. десятин, 1 десятина має 1,95 морги, всього виходить 2 883 825 кв. морги, 1 морг = 0.57 га [5, с. 3]. Вся земля розподілена між селянами, дідичами, дрібною шляхтою, містечками, містами, урядом і донаціями (див. табл. 4). Таблиця 4 Розподіл земель Холмщині і Підляшші в десятинах на 1920 р. (за матеріалами газети “Наше життя”) Повіти Всього Селян- ські Панська власність Міс- течка Міста Уря- дові Дона- ційні велика середня Холмський 183 301 80 507 77 326 3 421 4 087 2 037 8 434 7 489 Грубешівський 138 496 54 365 72 572 298 5 631 2 614 2 310 706 Томашівський 116 358 59 078 45 527 48 2 149 1 894 – 7 662 Білгорайський 125 854 57 361 38 126 5 830 13 495 2 150 3 220 5 672 Красноставський 139 472 70 800 55 609 1 041 2 005 4 745 1 432 3 840 98 Iсторичний архів З таблиці видно, що тільки половина всієї землі є в руках селян, які самі її оброб- ляють; друга половина належить дідичам. Велика кількість земель залишалася в руках дідичів завдяки колишній царській політиці, що гальмувала справу парцеляції землі. Вона не дозволяла парцелювати землю для людності католицької. “Так шкодив поділ на православних і католиків для селянської справи!” [5, с. 2]. За даними Д. Чихачова, селянам належало 688 542 дес. надільних земель [19, с. 79]. Як бачимо, цифри майже збігаються зі статистикою, наведеною в газеті “Наше життя” за 1920 рік. Холмська губернія була під опікою “Селянського Поземельного Банку”, що зай- мався купівлею-продажем земель. За сприянням банку, селянами було придбано 37 339 дес. (з цього числа найбільше в Холмському повіті – 10 276 дес., найменше в Білгорайському – 137 дес.) землі [19, с. 39]. А всього (станом на 1901 р.) селянами було викуплено 116 073 дес. землі. Отже, напередодні Першої світової війни в селянському землекористуванні було 804 615 десятин, або 64,9 % всієї землі (cюди включено землі, куплені селянами як за допомогою Селянського Банку, так і за власні кошти, надільні землі. Незважаючи на це, у 1901 р. безземельні селяни в Холмській губернії становили 139 342 чол., або 15,54 % усього населення (13,9 % сільського і посадського населення) [19, с. 41]. Чимала кількість земель належала приватним особам. Найбільше приватної земельної власності перебувало в руках поляків. За даними перепису 1909 р., в Більському, Влодавському, Константинівському, Радзинському, Холмському, Білго- райському, Грубешівському, Замостському, Томашівському, Красноставському і Любартівському повітах було 448 953 десятин земельної приватної власності. З них полякам належало 334 872 десятини (74,6 %), українцям – 78 971 десятин (17,6 %), євреям – 22 910 (5,1 %), німцям – 12 199 (2,7 %) [19, с. 44]. Значна частина населення в Холмській губернії була зайнята в різних галузях промислів і промисловості – 209 846 чол. (9,04 %), причому їхню основну масу становили ремісники. Виготовленням одягу займалося 3,6 % населення, тваринних та харчових продуктів – 1,05 %, обробкою дерева – 1,26 %, металів – 1,03 %, мінеральних речовин – 0,4 %, волокнистих речовин – 0,43 %. М. Кордуба зазначав, що перед початком Першої світової війни кількість промислових підприємств у Холмський губернії сягала 122. Головним промисловим центром губернії був Грубешів. У ньому було сконцентровано 24 промислові підприємства [28, с. 74]. Як бачимо, промисловість краю була розвинута слабо. Виняток становили цукроварство, горілчана справа і переробка зерна на борошно та інші продукти, які переважно були в руках великих власників. Всі цукроварні споживали 1,5 мільйона кірчиків (коренів) цукрового буряку, засіяного на 15 000 моргах (8 550 га) землі, і виробляли 1 200 000-1 300 000 пудів цукру [5, с. 2]. На Холмщині і Підляшші була відносно велика кількість горілчаних заводів і млинів. У деревообробній справі діяло декілька тартаків (пилорам), що постачали дошки, бруски та ін. товар на місцеві ринки. В Замостському повіті існувала фабрика букової мебелі [5, с. 3]. Закінчення табл. 4 Повіти Всього Селян- ські Панська власність Міс- течка Міста Уря- дові Дона- ційні велика середня Замостьський 167 75 983 63 761 149 1 545 4 396 113 21 169 Володавський 192 018 82 894 71 624 1 952 10 109 7 369 7 197 10 773 Радзинський 140 220 64 520 58 954 6 198 2 288 5 229 800 2 231 ВСЬОГО: 1 483 500 684 712 572 680 29 884 48 373 31 653 29 960 86 218 99 Випуск 1 Напередодні Першої світової війни в Холмській губернії діяло чотири чоловічих гімназії (дві – у Холмському повіті, одна – у Більському і одна – у Замостському); одна чоловіча прогімназія (у Грубешівському повіті); чотири жіночих гімназії (дві – у Холмському, по одній – у Більському і Замостському повітах); одна жіноча прогін- назія (у Холмському повіті) [19, с. 77]. Гімназії були навчальними закладами класич- ного типу, де велика увага приділялася вивченню грецької та латинської мов і логіки. Існували два типи гімназій. Більшість із них пропонували семирічний курс навчання, а прогімназії – чотири-п’ятирічний. Крім того, у Холмському повіті працювали учительська семінарія, духовна семінарія, духовна чоловіча школа і одна залізнично-технічна школа [19, с.78]. Повна відсутність ремісничих і технічних навчальних закладів у Холмській губернії зумовила те, що такими професіями, як ремісники, техніки, володіли переважно євреї і поляки. Про це свідчить і лист одного з начальників Сідлецької шкільної дирекції Федора Коралова єпископу Євлогію, у якому він зазначає, що практично немає ремісничих учбових закладів для селян, “шляхту саму виховуємо” [33, арх. 3]. У всіх середньоосвітніх школах Холмської губернії викладання велося росій- ською мовою. Початкових шкіл усіх типів, за показниками 1911 р., налічувалося 550. Найбіль- ше училищ було у Грубешівському, Холмському, Влодавському повітах – відповідно 133, 128, 119, найменше – у Любартівському [34, с. 56]. Стан освіти найкраще відображає статистика грамотності. За даними перепису 1909 р., на 100 душ населення грамотних налічувалося 64,8 % чоловіків, 37,9 % жінок, усього ж грамотних – 54,7 %. На 10 письменних жінок у Холмській губернії (тоді у Люблінській і Сідлецькій) припадало 15 грамотних чоловіків [35, с. 95]. Ці дані показують, що населення було достатньо освіченим, що досягалося лише шляхом протистояння політики російського самодержавства польським впливам через створення російських шкіл у реґіоні. Так, після утворення у 1913 р. з частин цих губерній Холмської губернії мережа сільських шкіл значно розширилася. І хоча викладання тут і надалі велося російською мовою, шкільництво заклало основу для підвищення рівня освіченості населення [36, с. 74]. Із наведених фактів і статистичних даних випливає, що до Першої світової війни українська людність Холмщини і Підляшшя жила і в господарському, і в соціальному відношеннях цілком добре. “Було в достатку і хліба і м’яса” [5, с. 3]. Перша світова війна дуже змінила життя на Холмщині і Підляшші. Влітку 1915 р. разом з російськими військами, що відступали, примусово евакуйовано вглиб Російської імперії майже все українське православне населення, а також всі державні, громадські та церковні установи. В червні і липні 1915 р. з території Холмщини і Підляшшя було виселено більше 300 тис. українців, яких розміщено в 37 губерніях Росії, в тому числі Тобольській, Томській, Забайкаллі, Уралі, Самар- канді та ін. районах [6, с. 25]. “Українська робітнича газета” за 1918 р. так описує становище сіл Холмщини: “Село Злоєц (Замостський повіт): перед війною 60 україн- ських родин, 47 польських; з українських родин осталось під час війни 13, решта виїхала з військом до Росії, поляки осталися всі; с. Заруднє: 22 родини українські 20 польські; 17 родин українських виїхало, поляки остались; с. Білобереги – з 14 українських родин виїхало 10; с. Сідлиська – біля 300 родин українських, а тільки 20 польські – майже всі українські виїхали: с. Горишів Польський – перед війною близько 100 родин українських, 13 польських, всі українці виїхали” [7, с. 15]. Можна сказати, що це було перше із трагічних виселень, які прийшлися на долю народу цих земель. Перебування в Росії і на “Великій Україні” не загасило національної свідомості народу, а, навпаки, спричинило зростання її; цьому підтвердженням є та велика 100 Iсторичний архів кількість зборів і з’їздів холмщаків та підляшуків, що відбувалися, починаючи з 1917 р., по різних теренах Росії і України. Після революційних подій 1917 р. в Україні утворилася Центральна Рада, яка домагалася автономії від Тимчасового уряду. Одночасно активізувався рух серед біженців за приєднання Холмщини і Підляшшя до України. Весною 1917 р., коли Тимчасовий уряд визнав право поляків на незалежність, була скликана Ліквідаційна комісія, яка мала ліквідувати російські установи на території Царства Польського і передати їх майно Польщі. Своєю юрисдикцією вона охоплювала Холмщину і Підляшшя, а це викликало протести українців-біженців із цих земель. Протягом кількох місяців 1917 р. пройшли десятки з’їздів і зборів біженців у тих місцях Росії і України, де вони опинилися. У Москві збори біженців з Холмщини відбулися 4 квітня 1917 р. Рішенням зборів висловлена незгода з Тимчасовим урядом про приєднання Холмщини і Підляшшя до Польщі. 25-27 серпня 1917 р. у Києві проходив Всехолмський з’їзд біженців. У ньому брали участь 296 делегатів від 250 тис. біженців-українців Холмщини і Підляшшя [8, с. 125]. З’їзд привітав від імені Центральної Ради М. Грушевський. Звертаючись до з’їзду, М. Грушевський сказав: “Вітаю вас, дорогі брати, від імені Центральної Ради і від себе. Протягом багатьох останніх років українська суспільність з напруженою увагою слідкувала за справою української Холмщини; скажу “української” тому, що Холмщину ще в 13-му віці називали Україною. Холмське питання цікавило мене особисто. Я виступав в українській і закордонній пресі за виділення Холмщини з польських земель. Ми одержуємо сотні ваших резолюцій, щоб не призабути про Холмщину. Ми завжди пам’ятаємо про Холмщину. Буде нам допомагати Центральна Рада. Умови нашої роботи важкі: фронт і деякі кроки, зроблені центральним російським урядом, утруднюють роботу. Персонально я, скільки зможу, буду допомагати вам. Я сам народився в 1866 р. у Холмі, де батько мій був директором педагогічних курсів, що також зобов’язує мене перед Холмщиною. Крім того, до праці для вас порушують мене українські почуття, й я ніколи не забуду про потреби холмського народу” [8, с. 130]. У ІІІ Універсалі Центральної Ради від 26 листопада 1917 р зазначається, що “Остаточне визначення границь УНР як щодо прилучення частини Курщини, Холм- щини, Вороніжчини, так і суміжних губерній і областей, де більшість населення українське, має бути встановлено по згоді організованої волі народів” [12]. Після масової евакуації українського населення в роки Першої світової війни землі Холмщини і Підляшшя стали майже польським краєм. На рідній землі залишилося не більше ніж 15 тисяч українців, а польське населення становило тут уже 85 % усієї людності краю. З 1918 р. починається повернення на свої землі холмщаків із біженства [13, с.148]. Становище українців, що поверталися, було дуже скрутне і важке. Найчастіше вони поверталися без жодного майна; навіть те, що їм пощастило взяти з собою перед їх вивезенням у російські губернії, вони втратили під час своєї вимушеної мандрівки. Повернувшись, часто заставали свої госпо- дарства знищеними, або зайнятими польськими осадниками. Ще й кілька років після війни люди жили по землянках, які в народі називали “будами”. У Грубешівському повіті в селі Гостинне ще в 1922 р. у землянках жило майже 100 родин. “Літом ще нічого, а зимою починається царство тифу, еспанки, віспи та ін.. Шкода народу, що набідувався в Росії, а тепер терпить біду дома” [14, с. 4]. Особливо зруйнованими були села і міста у східних і південно-східних районах Холмщини – це Влодавський, Холмський, Грубешівський, Томашівський повіти. “Найбільша нужда є в Холмському і Влодавському повітах, тут є дорога відходу російської армії і полоса відбутих пожеж і знищень. Нужда тут досягла крайнього розмаху”. Так писала газета “Наше життя” в липні 1920 р. [15, с. 3]. 101 Випуск 1 На початку 20-х років на Холмщині і Підляшші було вже близько 150 тисяч українського населення [9, s. 8]. За результатами перепису населення, проведеного в Польщі 30 вересня 1921 р., у цих районах “людність русинська творить тільки істотну частину національних меншин”; у повіті Холмському поляків є 76,7 %; Грубешівському – 74,4 %; Томашівському – 83,5 %; Влодавському – 70,7 %; Біль- ському – 82,0 % і т.д. [10, s. 9]. Дані цифри є свідченням того, що впродовж 20-х років холмщани поступово повертаються з рееміґрації на свої землі, їх кількість зростає. Близько 30 тисяч повернулося після 1921 року [11, c. 246]. У якому б адміністративно-територіальному підпорядкуванні не перебували Холмщина і Підляшшя, де більшість населення тривалий час становили українці, вони завжди знаходилися у становищі національної меншини. Цей фактор суттєво впливав на характер суспільного життя українського населення краю. Зміна володарів цих територій ніколи не означала, що черговий з них подбає про задоволення соціально-економічних чи етнонаціональних потреб місцевих україн- ців. Вона лише свідчила про тимчасову перевагу одного претендента над іншим у боротьбі за Холмщину і Підляшшя, але ніхто з них ніколи не враховував сам факт наявності тут українців. Російські власті вважали їх частиною “єдиного” російського народу, а польські – елементом, з якого можна творити католиків (тобто поляків), або ж позбутися його назавжди [16, c.176]. Становище українців Холмщини і Підляшшя на рубежі століть було схоже з тим, у якому опинилася вся українська нація. На думку Володимира Винниченка, “інтеліґенція мусила завмерти, коли було знищено всі джерела її походження: школу, українську мову, літературу. Лишився сам народ, без панства, без літератури, без школи, безграмотний, оплутаний законами й державними апаратами визиску” [17, c. 35]. Голова Українського Центрального Комітету, що діяв під час Другої світової війни на території окупованої Німеччиною Польщі, проф. Володимир Кубійович про становище на Холмщині писав, що “ніякий інший край не зазнав таких великих національних втрат упродовж такого короткого часу, ніде інде міста не підпали під таку сильну полонізацію, а польський натиск ніде не був такий сильний, як тут. Ніде польські впливи не були такі сильні, а ми такі слабі, як саме тут. Ніде теж не були поляки такі аґресивні – і за Польщі, і також за німецьких часів” [18, c. 385]. Світові війни та внутрішні політичні процеси в новоствореній Польщі негативно вплинули на етнічний склад населення цих територій. Кожного разу українська людність зазнавала відчутних втрат. Із різних джерел і статистичних документів ми бачимо неоднозначні відомості про чисельність українського населення Холмщини і Підляшшя в першій чверті ХХ ст. Відповідно до польської статистики, в Люблінському воєводстві у 1931 р. проживало 63,1 тис. православних, включаючи білорусів, поляків та етнічних росіян, із них – лише 10,7 тис. осіб української національності і 2,8 тис. росіян [23, s.16]. Енциклопедія українознавства наводить такі цифри: в цей час тут проживало 205 тис.українців і 391 тис. поляків [24, c. 164]. Такі різні цифри свідчать як про складні соціально-політичні процеси, так і про намагання польських чи російських державних чинників зміщувати в різні часи показники етнічного складу населення цих територій у вигідному для себе напрямку. Як зазначав місцевий етнограф Володимир Косоноцький, статистичні обрахунки складу населення Холмщини і Підляшшя ніколи не були об’єктивними. З метою збільшення чисельності польського етносу, офіційна польська статистика зробила унікальний у світовій практиці винахід, зарахувавши у 1931 р. 580 тис. українців до т. зв. “тутешніх” [25, c. 34]. Частина з них припадала на Холмщину та Підляшшя. Наслідки переписів населення засвідчували, що на найзахідніших українських етнічних землях Холмщини та Підляшшя в першій чверті ХХ століття пануючі тут 102 Iсторичний архів держави активно асимілювали місцеве українське населення шляхом русифікації та ополячення. Перед початком Другої світової війни на Холмщині та Підляшші з 700 тис. населення українців налічувалося 220 тис. чол., поляків – 260 тис. і “кала- кутів” (українців римо-католицького віросповідання) – 160 тис. осіб [18, c. 403]. Статистичні підрахунки складу населення за національною ознакою в міжвоєнній Польщі майже не велися, бо це питання на офіційному рівні не досліджу- валося. З метою штучного створення переваг того чи іншого населення, підрахунки проводилися з урахуванням мовних і віросповідних характеристик. Саме тому кількість українського населення на території Холмщини та Підляшшя зменшилася з 446 839 осіб, що показав т. зв. “шкілький перепис” станом на 01.01.1915 р., до 220 тис. чол. у 1939 р. [26, арк. 77]. Українці Холмщини і Підляшшя в період до Другої світової війни продовжували відступ, і не так через фронтальний наступ польського елементу, як через його активне проникнення у традиційний український етнічний простір. На це вплинули різні фактори, і серед них – залишення своїх садиб і маєтків холмськими біженцями у 1915 р., активізація польського сільськогосподарського осадництва в ці райони у період між двома війнами, наплив різного роду чиновників з корінної Польщі, закриття українських шкіл та церков та ін. Через вищезгадані факти українське населення Холмщини і Підляшшя, що опи- нилося в складі Люблінського воєводства, не відновило своєї довоєнної чисельності не тільки до 1925 р., але й до перепису населення 1931 р. На початку 30-х років основна маса українського населення Холмщини і Підляшшя залишалась у Влодавському, Грубешівському і Томашівському повітах. На ці три повіти у 1931 р. припадало 94,7 % українців Люблінського воєводства. У повітах Радзинському, Холмському, Красноставському, що раніше були україн- ськими, перепис 1931 р. зафіксував набагато менше українців, ніж було до Першої світової війни. Тут зросла частка осіб греко-католицького і римо-католицького віросповідання: у Любачівському повіті нараховувалося 44 696 греко-католиків і 32 994 римо-католиків, у Ярославському повіті 52 238 греко-католиків і 83 652 римо- католиків [27, s. 82]. Отакою в загальних рисах була етносоціальна ситуація на Холмщині та Підляшші в першій чверті ХХ ст. Помітним був відступ українського елемента на традиційному етнічному пограниччі і в міжвоєнний період. Польський уряд ціле- спрямовано проводив політику стосовно того, щоб надати і формально, і фактично українській спільноті, що опинилася в складі новоствореної Польщі, польського характеру. ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА 1. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. – Париж, Нью-Йорк, 1984. 2. Холмщина і Підляшшя: Історико-етнографічне дослідження / Борисенко В., Вишневська Г., Гаврилюк Ю. – К.: Родовід, 1997. – 384 c. 3. Грушевський М. За український маслак. В справі Холмщини. – К., 1907. – 384 с. 4. Каретников С. Холмская губерния. Географическо-исторический очерк. – Лубны, 1913. – 220 с. 5. Наше життя. – 1920. – 4 липня. 6. Косик П. Трагічна доля Холмщини і Підляшшя. – Львів, 1997. – 123 с. 7. Сергійчик В. Трагедія українців Польщі. – Тернопіль, 1997. – 439 с. 8. Україна. – 1927. – Кн. 3. – 369 с. 9. Списки перепису населення Речі Посполитої від 30 вересня 1921 р. Люблінське воєводство. Польська статистика. – Т. XVIII. Воєводська таблиця. (Pierwszy powszechny spis Rzeczypospolitej Polskij z 30.IX.1921 r. Wojewodztwo Lubelskie // Statystyka Polski. – T. XVIII. Tabela wojewodzka). 10. Sprawy narodowosciowe. – 1928. – № 1. 103 Випуск 1 11. Кубійович В. Віросповідання і національний стан людності Холмщини і Підляшшя // ІІІ Український статистичний річник 1935 / Під ред. В. Кубійовича та ін. – Варшава; Краків; Львів, 1935. – С. 246-252. 12. Конституційні акти України: 1917-1920. – Київ, 1992. – С. 12-18; Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. – Київ, 1996-1997. – Т. 1. – С. 35. 13. Пастернак Є. Нарис історії Холмщини і Підляшшя (Новіші часи). – Вінніпег, Торонто, 1989. 14. Наше життя. – 1922. – 19 листопада. 15. Наше життя. – 1920. – 8 липня. 16. Заставний Ф. Українські етнічні землі. – Львів, 1993. – 296 с. 17. Винниченко В. Відродження нації. – Київ; Відень, 1920. – Ч. 1. – 134 с. 18. Кубійович В. Українці в Генеральній Губернії 1939-1941. – Чикаго, 1975. – 413 с. 19. Чихачев Д.Н. Доклад по законопроекту “О выделении из состава губерний Царства Польского восточных частей Люблинской и Седлецкой губерний с образованием из них особой Холмской губернии”. – С.-Пб., 1911. – 113 с. 20. Макарчук С.А. Депортації 1944-1947 рр. в контексті українсько-польського історико-етнічного контактування // Матеріали Світового Конгресу українців Холмщини і Підляшшя (19-20 вересня 1997 року) – Рівне, 1998. – 130 с. 21. Крип’якевич І.П. Холмщина. – Львів, 1915. – 32 с. 22. Косоноцький В. Дещо з нашої статистики // Холмський церковно-народний календар на 1940 рік. – Холм, Варшава, 1940. – 47 с. 23. Maly Rocznik Statystyczny na 1931 r. – Warszawa, 1933. – 75 s. 24. Енциклопедія українознавства. – К., 1994. 25. Ріпецький С. Українсько-польський процес 1918-1923 років. – Чикаго, Нью-Йорк, 1963. – 40 с. 26. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, ф. 2581: Народне міністерство освіти, оп. 1, спр. 1. 27. Historia Polski w liczbach. Ludnosc. Terytorium. – Warszawa. 1994. – 206 s. 28. Кордуба М. Північно-Західна Україна. – Відень, 1917. – 91 с. 29. Грушевський М. За Холмщину // Пам’ятки України. – 1995. – № 3. – С. 34-35. 30. Соболевский А. Холмская Русь в этнографическом отношении. – Харьков, 1910. – 53 с. 31. Ткач В. Очерки Холмщины и Подляшья. – Холм, 1911. – 115 с. 32. Вінниченко І. Українці Берестейщини, Підляшшя й Холмщини в І пол. ХХ ст. Хроніка подій. – К., 1997. – 288 с. 33. Центральний державний історичний архів України, м. Львів, ф. 693: Холмська духовна консисторія. 34. Статистический ежегодник России за 1912 год. – Петроград, 1913. – 112 с. 35. Статистический ежегодник России за 1914 год. – Петроград, 1913. – 115 с. 36. Салюк І., Горний М. Історична Холмщина в списках, дослідженнях і спогадах. – Львів, 1996. – 166 с.
id	nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-60359
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
issn	1609-7742
language	Ukrainian
last_indexed	2025-11-28T21:27:18Z
publishDate	2008
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України
record_format	dspace
spelling	Шевчук, Т.Є. 2014-04-14T18:32:52Z 2014-04-14T18:32:52Z 2008 Етносоціальна ситуація на Холмщині та Підляшші в першій чверті ХХ ст. / Т.Є .Шевчук // Історичний архів. Наукові студії: Зб. наук. пр. — Миколаїв: ЧДУ ім. Петра Могили, 2008. — Вип. 1. — С. 92-103. — Бібліогр.: 36 назв. — укр. 1609-7742 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60359 93(477):93(475.5) На основі історичних і статистичних джерел, матеріалів місцевої української преси дається кількісний аналіз мешканців Холмщини і Підляшшя в першій чверті ХХ ст. Характеризується склад місцевого населення за етнічною, мовною і віросповідною ознакою. Простежена етнографічна єдність досліджуваних земель із іншими українськими територіями. Дана характеристика російської та польської політики щодо національних меншин Холмщини і Підляшшя. На основании исторических и статистических источников, материалов местной украинской прессы проведен количественный анализ жителей Холмщины и Подляшья в первой четверти ХХ в. Характеризуется состав местного населения по этническим, языковым и религиозным признакам. Прослежено этнографическое единство исследуемых земель с другими украинскими территориями. Дана характеристика русской и польской политики относительно национальных меньшинств Холмщины и Подляшья. On the basis of numerous historic and statistical sources in the local Ukrainian press the analysis is given of the number of inhabitants in Kholmshchyna and Pidlyashsha in the first quarter of the 20th century. The charasteristics of the local population composition is also given by ethnic, language and confession features. The ethnographic unity is studied of these areas with other Ukrainian territories. The generalized charasteristics is given of local population employment and vectors of Russian and Polish policy are considered as to national on these territories. uk Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Історичний архів. Наукові студії Вітчизняна та всесвітня історія Етносоціальна ситуація на Холмщині та Підляшші в першій чверті ХХ ст. Article published earlier
spellingShingle	Етносоціальна ситуація на Холмщині та Підляшші в першій чверті ХХ ст. Шевчук, Т.Є. Вітчизняна та всесвітня історія
title	Етносоціальна ситуація на Холмщині та Підляшші в першій чверті ХХ ст.
title_full	Етносоціальна ситуація на Холмщині та Підляшші в першій чверті ХХ ст.
title_fullStr	Етносоціальна ситуація на Холмщині та Підляшші в першій чверті ХХ ст.
title_full_unstemmed	Етносоціальна ситуація на Холмщині та Підляшші в першій чверті ХХ ст.
title_short	Етносоціальна ситуація на Холмщині та Підляшші в першій чверті ХХ ст.
title_sort	етносоціальна ситуація на холмщині та підляшші в першій чверті хх ст.
topic	Вітчизняна та всесвітня історія
topic_facet	Вітчизняна та всесвітня історія
url	https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/60359
work_keys_str_mv	AT ševčuktê etnosocíalʹnasituacíânaholmŝinítapídlâššívperšíičvertíhhst

Етносоціальна ситуація на Холмщині та Підляшші в першій чверті ХХ ст.

Institution

Similar Items