Автокомунікація в медичному дискурсі (на метеріалі діалогів лікар-пацієнт)
У статті проаналізовано такий вид мовленнєвої діяльності лікаря, як автокомунікація. На матеріалі діалогів «лікар — пацієнт» розглянуто лексико-граматичні особливості фахового медичного дискурсу. Some types of doctor’s speak activity as an autocommunication are analysed. Using the dialogs «doctor —...
Збережено в:
| Дата: | 2009 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Українська |
| Опубліковано: |
Iнститут української мови НАН України
2009
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6054 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Автокомунікація в медичному дискурсі (на метеріалі діалогів лікар-пацієнт) / Н. Литвиненко // Українська мова. — 2009. — № 3. — С. 83-96. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860182374991527936 |
|---|---|
| author | Литвиненко, Н. |
| author_facet | Литвиненко, Н. |
| citation_txt | Автокомунікація в медичному дискурсі (на метеріалі діалогів лікар-пацієнт) / Н. Литвиненко // Українська мова. — 2009. — № 3. — С. 83-96. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті проаналізовано такий вид мовленнєвої діяльності лікаря, як автокомунікація. На матеріалі діалогів «лікар — пацієнт» розглянуто лексико-граматичні особливості фахового медичного дискурсу.
Some types of doctor’s speak activity as an autocommunication are analysed. Using the dialogs «doctor — patient» the leksiko-gramatical features of the professional medical diskurses are considered.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:02:35Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 3 83
УДК 811.161.2
Нiна Литвиненко (м. Київ)
АВТОКОМУНIКАЦIЯ В МЕДИЧНОМУ ДИСКУРСI
(на матерiалi дiалогiв лiкарDпацiєнт)
Сучасні тенденції розвитку лінгвістичної науки зумовили актуаль-
ність таких підходів до вивчення мовних явищ, в основі яких ле-
жать питання мовлення та мовленнєвої діяльності комунікантів. На
тлі цих проблем особливого значення набуло дослідження різних ти-
пів дискурсу залежно від характеру суб’єктів спілкування: персональ-
ний (особистісно орієнтований) та інституційний (статусно орієн-
тований). До останнього належить медичний дискурс, що є об’єктом
пропонованого дослідження.
Особливість інституційного дискурсу полягає в тому, що він відо-
бражає процес комунікації в межах сформованих у суспільстві соці-
альних інститутів з дотриманням певних формальних та неформаль-
них правил, принципів, норм, настанов, що регулюють різні сфери
людської діяльності та організують їх у систему соціальних ролей і
статусів. Серед лінгвістично релевантних ознак інституційного дис-
курсу відзначають насамперед мету спілкування, представницьку ко-
мунікативну функцію його учасників та фіксовані типові обставини
спілкування [7; 13]. Огляд досліджень, присвячених вивченню інсти-
туційного дискурсу, засвідчує, що він є неоднорідним [3; 4; 6; 9; 11;
13]. Відомі класичні типи дискурсу, де учасниками традиційних ко-
мунікативних діад «адресант — адресат»» у статусно-рольовій функції
«агент — клієнт» виступають повноправний представник інституту
© Н.П. ЛИТВИНЕНКО, 2009
У статті проаналізовано такий вид мовленнєвої діяльності лікаря, як автокомунікація.
На матеріалі діалогів «лікар — пацієнт» розглянуто лексико-граматичні особливості
фахового медичного дискурсу.
Ключові слова: автокомунікація, дискурс, комунікативні стратегії і тактики, діалог,
структурно-граматичний аналіз, фахова лексика.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 384
Литвиненко Н.П.
та особа, що опосередковано є об’єктом інституційного впливу (лі-
кар — пацієнт, учитель — учень, політик — виборець тощо). Водночас
наявні й такі типи дискурсу, для яких визначальним чинником є ін-
ституційна рівність (ділове спілкування професіоналів або науковий
дискурс). Спілкування “агентів” інституційного дискурсу спостерігає-
мо в будь-якому його вияві, наявність “клієнтів” характерна лише для
деяких із них, зокрема релігійного, педагогічного, медичного тощо.
Медичний дискурс конкретизується в різних формах спілкуван-
ня: “лікар — пацієнт”, “лікар — лікар”, “лікар — медичний персонал”,
“лікар — родичі пацієнта” тощо, тому очевидно, що він має поєднувати
в собі ознаки різних типів інституційного дискурсу. Відкритим зали-
шається питання про способи такого поєднання з огляду на специфіку
лінгвістичних (лексичних, граматичних, синтаксичних) та прагматич-
них (стратегії, тактики, ходи) ознак. У межах цієї статті пропонує-
мо розглянути один із способів лінгвістичної реалізації лікарем його
прагматичних намірів під час діалогу з пацієнтом на прикладі такого
явища, як автокомунікація, що засвідчує мовний вияв аналітичної ді-
яльності лікаря-фахівця.
Автокомунікацію розглядаємо як особливий вид мовленнєвої ді-
яльності, коли адресатом повідомлення є сам адресант. Термін “авто-
комунікація” був уведений Ю.М.Лотманом [8] у межах бінарної опо-
зиції комунікації та автокомунікації як двох можливих варіантів
цілеспрямованого передавання повідомлюваного. Якщо комунікація
реалізує себе в структурі ви — я, то автокомунікація — у структурі я —
я. В обох цих процесах пріоритетним слід уважати передавання ін-
формації, що відбувається по-різному: у першому випадку зміною
суб’єкта (від вихідного носія інформації до адресата); у другому —
зміною самої інформації, що досягається ситуативним уведенням до-
даткового або нового коду. Цей код зумовлює зміщення контексту,
коли вихідне повідомлення перекодовується в одиницях його струк-
тури. Таке якісне трансформування інформації спричиняє видозміну
її носія, тобто своєрідну перебудову адресанта. Отже, передавання
повідомлення каналом „я — я” не має іманентного характеру, оскільки
зумовлене залученням іззовні деяких додаткових кодів та наявністю
зовнішніх поштовхів, які зміщують конкретну ситуацію. Повідомлен-
ня, трансформоване контекстом діалогу, переорієнтовує спрямування
самої інформації.
У медичному дискурсі автокомунікація є виявом мисленнєвої ді-
яльності лікаря, коли він, отримавши інформацію від пацієнта, не
озвучує власні думки про почуте, а аналізує їх подумки на своїй «вну-
трішній мові». На думку Л.Виготського, «основною відмінністю вну-
трішньої мови від мови зовнішньої є відсутність вокалізації» [8: 232].
Тут, як відзначав М.Бахтін, досить важливим для кінцевого результа-
ту є вміння «перевести себе з внутрішньої мови на мову зовнішнього
вираження» [2: 30]. У медичному дискурсі це стає очевидним саме в
тому сенсі, що за всієї доцільності внутрішнього діалогу лікаря-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 3 85
Автокомунiкацiя в медичному дискурсi...
аналітика він не може нехтувати зовнішній процес спілкування з па-
цієнтом: не можна сказати пацієнтові, щоб той почекав, доки він по-
думає. Успішне поєднання цих двох моментів можливе за умови вдало
обраних форм комунікативної взаємодії. У контексті сучасного ви-
вчення лінгвістики тексту в межах двох взаємозалежних ознак — пер-
сональності та адресованості — ця теза безпосередньо пов’язана із та-
кими поняттями, як мовні стратегії і тактики та способи їхньої мовної
реалізації.
Попри те, що терміни «стратегія» і «тактика» сьогодні вживають
досить широко, у лінгвістиці досі немає однозначної їх інтерпретації.
Комунікативну стратегію визначають як «сукупність мовних дій» [9:
138], як «ланцюжок рішень мовця, його вибір певних комунікативних
дій та мовних засобів» [11: 58], як умову та спосіб досягнення високо-
го ступеня успішності висловлення [14], як «комплекс мовленнєвих
дій, спрямованих на досягнення комунікативної мети, що охоплює
планування процесу мовленнєвої комунікації залежно від конкретних
умов спілкування та особистостей комунікантів, а також реалізацію
цього плану» [6: 54].
Комунікативну стратегію ми визначаємо як різновид комуніка-
тивної поведінки або комунікативної взаємодії, під час якої мовець
використовує різні вербальні та невербальні засоби для досягнення
певної комунікативної мети. Стратегія — це спільна рамка, канва по-
ведінки мовця, що характеризує комунікативний акт.
У витлумаченні поняття «комунікативна тактика» переважає
теза, що це сукупність мовленнєвих прийомів, які допомагають мов-
цеві досягнути мети в кожній окремій ситуації [3]. Ми поділяємо таку
думку з одним лише застереженням: вибір адресантом засобів мовлен-
ня обов’язково має бути прогнозованим. Ефективність тактики поля-
гає насамперед у свідомому виборі учасниками діалогу мовленнєвих
засобів з огляду на різні чинники: власний досвід, специфіку конкрет-
ної ситуації, статус та вік мовців тощо. З огляду на це вважаємо, що
комунікативна тактика — це єдність практичних мовленнєвих ходів
у реальному процесі комунікативної взаємодії, які програмують реалі-
зацію стратегічно визначених намірів мовця.
Обрання лікарем стратегій і тактик значною мірою зумовлене
специфікою етапів, на яких відбувається його спілкування з пацієн-
том. Це етапи знайомства, опитування, об’єктивного обстеження та
етап рекомендацій.
Автокомунікація є одним із способів вербалізації стратегії опти-
мізації діалогу, який досить активно використовує лікар на етапах
опитування та об’єктивного обстеження. Це зумовлено спрямуванням
згаданої стратегії саме на цих етапах спілкування: після отримання лі-
карем первинної інформації оптимізувати нормальний перебіг діалогу
з пацієнтом таким чином, щоб виявити нові факти про його фізичний
стан. Для цього лікар застосовує вже інші тактики, що мають відпо-
відне мовне вираження. Якщо на етапі знайомства лікар, використо-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 386
Литвиненко Н.П.
вуючи тактику налагодження контакту, вживає переважно загально-
питальні речення (Що Вас турбує? На що Ви скаржитеся? Що Вас
привело до мене? тощо), то на етапі опитування він вдається до інших
мовних ходів, які сприяють тому, щоб серед численних скарг, з якими
до нього звертається пацієнт, виділити найвагоміші для встановлення
попереднього діагнозу. Однією з таких тактик є тактика перепитуван-
ня. Забезпечуючи підтримання контакту, вона сприяє переформату-
ванню діалогу внаслідок застосування такого виду мовленнєвої ді-
яльності, як автокомунікація. Перепитуючи, лікар спонукає пацієнта
повідомити додаткові факти і водночас створює можливості для себе
осмислити почуте, заглибитися в самоаналіз, звертається до свого
власного професійного досвіду для віднайдення в ньому аналогічних
ситуацій чи фахових пояснень тих чи інших симптомів, станів, відчут-
тів пацієнта. Для підтримання діалогу з пацієнтом лікар вживає пи-
тальні речення:
Пацієнт (далі П): У мене безсоння. І якась постійна тривога.
Лікар (далі Л): Безсоння? Тривога?
“Безсоння?..Тривога?..” — перепитує лікар, подумки вибудовуючи
віддалені прогнози щодо діагнозу. Такі ситуації спостерігаємо в бага-
тьох діалогах на етапі опитування і вони виглядають як незапланова-
ний акт у мовленні лікаря, що постає спонтанно, як, можливо, не до
кінця усвідомлена комунікативна потреба. Перепитуванню підлягає
здебільшого елемент інформації, найбільш значущий для лікаря. Пе-
репитуючи, він не так прагне підтвердити почуте, як переадресувати
відповідь пацієнта собі як питання:
П: У мене часто ниють руки. Не знаю, чому. Нічого тяжкого я не
піднімаю, а вони болять і ниють.
Л: Болять і ниють?
Питальна семантика репліки-перепитування зумовлена лише
прагматикою намірів лікаря: створити умови для спілкування з влас-
ним «я», дати відповідь на власне питання: Чому ж вони в нього бо-
лять і ниють? Первинна комунікативна функція перепитування втра-
чається: воно набуває автокомунікативного змісту, перетворюючись
на підґрунття розумового планування суб’єктом (лікарем) своїх дій.
Такий тип перепитування має автокомунікативний характер,
оскільки відтворює різноманітні розумові процеси, що відбувається у
свідомості лікаря. Саме вони стають основою для створення вислов-
лень, орієнтованих на подальшу комунікативну взаємодію. Тут має-
мо начебто два мовленнєвих акти: один безпосередньо співвідносить-
ся з об’єктом мовлення (лікар — пацієнт: я — ти), інший є непрямою
мовленнєвою дією, вираженням внутрішньої мови лікаря (я — я). Те,
що перепитування з’являється здебільшого на початку діалогу, в меж-
ах перших реплік, означає, що в такий спосіб лікар прагне визначити
релевантні ознаки стану пацієнта. Упродовж діалогу перепитування
може з’явитися вдруге:
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 3 87
Автокомунiкацiя в медичному дискурсi...
П: У мене гіркота в роті.
Л: Гіркота в роті?
П: Десь близько півроку.
Л: Півроку? А коли упродовж дня з’являються болі?
П: Мені здається, що більше зранку.
Л: Зранку?
Зосереджуючи увагу на певному симптомі, лікар перепитує і па-
ралельно з перепитуванням здійснює мисленнєву операцію, визнача-
ючи причину появи симптому. Виявлення цієї причини зумовлює на-
прямок подальшого опитування:
Л: Коли з’являється відчуття гіркоти?
П: Частіше зранку.
Л: Зранку?
П: Так, найчастіше зранку.
Л: А ви ніколи не хворіли на гепатит?
П: Так, було, років десять тому.
Л: Десять років?
Репліки-перепитування можуть бути виражені різними синтак-
сичними моделями. Це неповні питальні речення, подібні до тих, які
І.Р. Вихованець кваліфікує як “речення з частковою реалізацією їх
структурних схем, тобто речення з пропущеними членами, необхід-
ність яких зумовлюється семантико-синтаксичною валентністю окре-
мих членів і зв’язком із наявними в реченні членами”[5: 103]. Виявлені
в аналізованому матеріалі неповні речення-перепитування за співвід-
ношенням формальних і семантичних ознак належать до виділеного
ним типу формально і семантично неповних речень [5]. Як відомо, цей
тип речень поділяють на ситуативні (усне мовлення) і контекстуальні
(писемне мовлення), залежно від того, що сприяє від творенню пропу-
щених членів речення — ситуація чи контекст. За ознакою вживання в
усному мовленні речення-перепитування можна кваліфікувати як си-
туативні неповні. Водночас такі речення відзначаються своєрідністю,
суть якої полягає в тому, що неповне речення побудоване, зважаючи
на структуру попереднього речення, яке є основою для перепитування.
Ця особливість характерна для контекстуальних неповних речень:
П: Тут я відчуваю поколювання.
Л: Поколювання? (Тут Ви відчуваєте поколювання?)
Унаслідок поєднання цих ознак (уживання в усному мовленні, з
одного боку, і побудова речення-перепитування, зважаючи на струк-
туру попереднього речення співрозмовника, з іншого боку), можна
вважати, що такі неповні речення-перепитування мають характерис-
тики як ситуативно, так і контекстуально неповних речень.
Конситуативна зумовленість неповних речень-перепитувань ви-
значає можливості відтворення пропущених членів. Таке відтворення
в репліках-перепитуваннях лікаря має певні особливості, пов’язані з
відсутністю експлікованого суб’єкта дії. У цих ситуаціях можливе не-
однозначне тлумачення суб’єкта, який корелює з напрямом комуні ка-
тивної настанови з боку лікаря. Суб’єктом дії може бути учасник
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 388
Литвиненко Н.П.
діалогу — пацієнт, якого у відтвореній повній репліці лікаря позначає
займенник другої особи. У такому разі комунікативну спрямованість
на пацієнта реалізує структура «я — я»:
П: Тут я відчуваю різкий біль.
Л: Різкий? (Тут Ви відчуваєте різкий біль?)
За такого тлумачення спостерігаємо відмінність у лексичному
наповненні позиції суб’єкта в репліці пацієнта та у відтвореному пов-
ному реченні-перепитуванні, яке належить лікареві. Ця відмінність
пов’язана з лексичним наповненням позиції суб’єкта особовими за-
йменниками я і Ви (ти), що позначають учасників комунікації у
структурі неповного речення-перепитування, яка є відбитком струк-
тури попередньої репліки діалогу; наявний елемент дзеркального
зміщення є наслідком зміни суб’єкта, що мотивовано ситуацією мов-
лення. У репліках пацієнта, який повідомляє про свої відчуття,
суб’єктом є він сам, тому позиція суб’єкта вербалізована займенни-
ком першої особи однини я. Відповідно у відтворених репліках ліка-
ря пацієнт є співрозмовником, а отже, об’єктом мовлення в діалозі,
тому ця позиція вербалізована особовим займенником другої особи
Ви, ти.
Водночас можливе й інше тлумачення: напрям комунікації мож-
на розглядати як такий, що реалізує себе в структурі «я — я», тобто в
автокомунікації, коли внутрішнє мовлення лікаря спрямоване на са-
мого себе. У цьому фрагменті спілкування пацієнт виступає як осо-
ба, що не бере участі в діалозі, тому у відтвореному повному реченні-
перепитуванні суб’єкт дії позначений займенником третьої особи
однини він (вона):
П: Тут я відчуваю різкий біль.
Л: Різкий? (Тут він (вона) відчуває різкий біль?).
Як бачимо, проаналізовані репліки-перепитування не мають чітко
визначеного комунікативного спрямування. Їх можна тлумачити як
такі, що спрямовані на пацієнта (комунікація реалізує себе в струк-
турі «я — ви»), і як такі, що спрямовані лікарем на самого себе (це
автокомунікація, яка реалізує себе в структурі «я — я»). Тому є під-
стави вважати ці репліки своєрідним виявом автокомунікації, який
належить до периферійних засобів вираження зазначеного мовного
явища.
Структурно-граматичний аналіз неповних речень-перепитувань
пов’язаний із виявленням формальных ознак попередніх реплік діа-
логу, за якими можна відтворити пропущені члени речення. Зазви-
чай синтаксична структура попереднього речення відображена в
неповному реченні-перепитуванні. Ми зафіксували неповні речення-
перепитування, які після відтворення пропущених членів формують
конструкції двоскладної будови:
П: З лівого боку я відчуваю оніміння.
Л: З лівого? (З лівого боку ви відчуваєте оніміння?)
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 3 89
Автокомунiкацiя в медичному дискурсi...
Якщо попередня репліка пацієнта є неповним двоскладним ре-
ченням, зазвичай еліптичним, то після відтворення пропущених чле-
нів репліка-перепитування лікаря має аналогічну будову:
П: У мене набряки на ногах.
Л: Набряки на ногах? (У вас набряки на ногах?)
Зафіксовано також неповні речення-перепитування, які після від-
творення пропущених членів набувають форми односкладного речення:
П: Мене постійно лихоманить.
Л: Лихоманить? (Вас постійно лихоманить?)
Неповних односкладних речень-перепитувань не виявлено, що
пояснюється специфікою мовленнєвої діяльності лікаря, яка потребує
ґрунтовного пояснення його реплік.
У вживаних лікарем неповних реченнях-перепитуваннях може
бути різне співвідношення наявних і пропущених членів речення. Тра-
пляються двоскладні речення-перепитування з пропущеним підметом
і наявним присудком:
П: Я не пам’ятаю кількості абортів.
Л: Не пам’ятаєте? (Ви не пам’ятаєте кількості абортів?)
Ці речення-перепитування в мовленні лікаря представлені не-
знач ними вкрапленнями унаслідок того, що названа пацієнтом дія
рідко потребує поглибленого осмислення лікарем, результатом якого і
є акт автокомунікації.
Виявлено також двоскладні речення-перепитування з пропуще-
ними підметом і присудком та наявними другорядними членами:
П: У мене зранку з’являється похмільний синдром.
Л: Зранку? (У вас зранку похмільний синдром?)
Зафіксовано також односкладні речення-перепитування з пропу-
щеним головним членом та наявними другорядними членами та одно-
складні речення-перепитування з пропущеними другорядними члена-
ми та наявним головним членом:
П: Мене ще звечора нудило.
Л: Звечора? (Вас ще звечора нудило?
П: У мене болить шостий верхній зуб.
Л: Верхній шостий? (У Вас болить верхній шостий зуб?)
Цей своєрідний за структурою та семантикою різновид неповних
речень є досить активним засобом реалізації стратегії оптимізації ді-
алогу, коли мовний контакт підтримують завдяки перекодуванню ви-
хідного повідомлення, трансформованого контекстом діалогу. Це і є
виявом автокомунікації, наявної у мовленні лікаря під час опиту-
вання пацієнта.
Автокомунікація виявляє себе також у процесі реалізації лікарем
тактики повторювання, яка вербалізується повторенням деяких еле-
ментів розповіді пацієнта, що є досить поширеними в дискретному
медичному дискурсі:
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 390
Литвиненко Н.П.
Л: Набряки бувають?
П: Не буває.
Л: Так, не буває. А судоми?
Повторення елементів зазвичай з’являються тоді, коли лікар,
прагнучи точності й адекватності у визначені діагнозу, створює для
себе певний часовий простір для обмірковування почутого. Так по-
чинається ніби внутрішній діалог лікаря із самим собою у прагненні
знайти причини названих пацієнтом симптомів захворювання. Відбу-
вається це в різний спосіб. У разі використання повторів лікар спілку-
ється з пацієнтом, повторюючи останні сказані ним слова, і водночас
подумки звертається до самого себе.
П: Після стаціонару мені стало легше. Набагато. Але останнім
часом знову інколи з’являється відчуття нудоти.
Л: Ага, нудоти…
П: Буває зовсім несподівано.
Л: Так, несподівано…
П: А вчора раптом нудота змінилася запамороченням.
Л: Значить, запамороченням…
З боку формально-граматичної організації такі репліки лікаря
можна розглядати як неповні двоскладні або односкладні речення, у
яких пропущені члени відтворюються з попередніх реплік діалогу:
П: У мене з’явилися висипи на тілі.
Л: Так, висипи…(У вас з’явилися висипи на тілі)
Трапляються також репліки-повторення, які є неповними дво-
складними реченнями з наявним присудком і пропущеним підметом:
П: У мене весь лівий бік німіє.
Л: Значить, німіє…(Значить, у Вас увесь лівий бік німіє)
Виявлено й репліки-повторення, що є неповними двоскладними
реченнями з наявним другорядним членом і пропущеною граматич-
ною основою:
П: Після вживання їжі я відчуваю важкість у шлунку.
Л: Важкість…(Після їжі Ви відчуваєте важкість у шлунку)
Зрідка трапляються односкладні неповні речення зазвичай із на-
явним другорядним пропущеним головним членом речення:
П: У мене взяли гістологію…
Л: Так, взяли…(У Вас взяли гістологію)
Уживання повторень відбиває притаманне лікарям-фахівцям
прагнення до точності й адекватності сприйняття інформації, яку їм
повідомляє пацієнт:
Л: Що Ви відчуваєте після вживання їжі?
П: Біль у шлунку, нудоту. Буває навіть блювота.
Л: Так, нудота… І блювота буває…
Такі повторення є фрагментарними виявами внутрішнього моноло-
гу лікаря-аналітика, у свідомості якого відбувається складна внутрішня
робота, пов’язана з декодуванням інформації, наданої пацієнтом:
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 3 91
Автокомунiкацiя в медичному дискурсi...
Л: А вчора яка була температура?
П: Висока, доходила до сорока градусів.
Л: Так, до сорока градусів…
П: Спочатку я її парацетомолом збивав, а потім анальгін з аспірином
випив два рази. Після цього наче полегшало. Швидку не міг
викликати, бо дача далеко за містом. Сьогодні сину додзвонився,
то він мене забрав і до вас привіз.
Л: Зрозуміло, парацетомолом… Анальгін, аспірин… і полегшало.
Повторення лікарем елементів почутого — це фіксація інформа-
ції, джерелом якої є суб'єктивні відчуття пацієнта. До себе лікар ні-
яких тактик не застосовує, але наявні мовні засоби, у яких виявляє
себе його друга статусна роль — роль аналітика. Саме для виконання
цієї ролі і залучає лікар тактику повторення окремих елементів роз-
повіді пацієнта під час опитування:
Л: На що скаржитесь?
П: Нудота, головний біль, слабкість…
Л: Загальна слабкість, так… А ще на що Ви скаржитесь?
Після повторень лікар здебільшого продовжує опитування:
Л: Кашель буває?
П: Ні. Не буває.
Л: Не буває… А сухість у горлі відчуваєте?
Повторення елементів почутого — це своєрідна словесна фіксація
стану хворого, наявності/відсутності певної ознаки, релевантної для
визначення діагнозу. Вони можуть мати різну структуру, що співвідно-
ситься з модифікаціями елемента розповіді пацієнта, які робить лікар.
Так, він може повторювати елемент розповіді пацієнта без змін:
Л: Де локалізується біль?
П: У правому підребер’ї.
Л: У правому підребер’ї…
Лікар може змінювати структуру простого речення, яке повто-
рюється:
Л: Нудота буває?
П: Ні.
Л: Не буває…
У такий же спосіб можуть змінюватися і структурні ознаки склад-
ного речення:
Л: Головний біль з’являється коли?
П: Коли хоче, коли його не просять.
Л: Коли його не просять, тоді й з'являється.
У згаданих ситуаціях пацієнт вживає підрядну частину склад-
нопідрядного речення, ніби завершуючи попереднє питання лікаря.
А лікар, повторюючи думку пацієнта, продовжує висловлену пацієн-
том підрядну частину, вибудовуючи повноцінне складнопідрядне ре-
чення.
Можлива й зміна лікарем обсягу інформації, яку надає пацієнт.
Це здебільшого звуження обсягу інформації для її уточнення:
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 392
Литвиненко Н.П.
Л: У підлітковому віці у Вас були хвороби горла?
П: Ну як, постійно, абсцеси…тонзилярні.
Л: Паратонзилярні абсцеси.
Усі проаналізовані види повторень засвідчують здійснену лікарем
внутрішню аналітичну роботу. За структурою і семантикою такий тип
повторень збігається із значною частиною описаних Н.Ю.Шведовою
власне повторів, мета яких уповільнити темп діалогу та виграти час
для обмірковування репліки співрозмовника та відповіді на неї [12].
Вияви автокомунікації в мові лікаря з’являються також на етапі
об’єктивного обстеження, зокрема під час аналізу інформації, зібраної
з об’єктивних джерел як номінація ознаки. Джерелом об’єктивної ін-
формації може бути: огляд (візуальний, прослуховування, тактильний,
пальпація, перкусія, нюхання); читання результатів аналізів (крові,
сечі, калу, мокротиння); розгляд рентгенівських знімків; вимірюван-
ня температури, тиску тощо; розшифрування ЕКГ, ехограм, сонограм;
ультразвукове дослідження, гастроскопія, бронхоскопія і под.
Аналіз об’єктивної інформації супроводжується в мові лікаря на-
зиванням спостережуваної ознаки:
Л: У Вас є аналіз сечі?
П: Ось.
Л: Ага, аксалати…
З отриманої об’єктивної інформації лікар вибирає ознаки, що ви-
різняються певним відхиленням від норми, і номінує їх. Речення з
такою інформацією мають своєрідну семантику, яка в згорнутому ви-
гляді містить коментар до об'єктивно зібраних показників:
Л: Дайте аналіз сечі.
П: Ось.
Л: О, білок… А де аналіз крові?
П: Десь у вас, я вже приносив .
Л: Ага, ось він лежить, подивимось…Так, так… І лейкоцити…
Розгортання такого коментаря може вилитися в значний за обся-
гом текст, що подає ідентифікацію об’єктивної ознаки, протиставлен-
ня норми та аномалії, оцінку ознаки, фіксацію причиново-наслідкового
зв’язку між нею та змінами, що відбулися в організмі пацієнта. У роз-
горнутій формі репліка лікаря, що складається формально з одного ре-
чення, може відповідати приблизно такому текстові: Усі показники від-
повідають нормі, за винятком показника наявності білка в сечі. Цей
показник є релевантним, оскільки свідчить про фізіологічну зміну. Тра-
пляються діалоги, у яких такі коментарі лікаря є досить поширеними:
Так, аналіз сечі… Усе нормально, правда, є білок і значно перевищує нор-
му кількість лейкоцитів. Отже, десь запалення… Зафіксовано репліки,
у яких констатують тільки наявність ознаки, але не характеризують її:
Поверніться спиною. Дихайте. Шуми. Наявні також репліки, у яких
ознака отримує характеристику, що вказує на якесь відхилення від
норми: Поверніться спиною. Дихайте. Шуми глухі. Такий коментар
сприяє тому, що певна ознака набуває статусу симптому.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 3 93
Автокомунiкацiя в медичному дискурсi...
Отже, наведені репліки — це своєрідний коментар-міркування,
який допомагає лікареві зосередитися на спостережуваних ознаках,
осмислити їх у процесі спілкування з пацієнтом. У такий спосіб від-
бувається мисленнєва операція, яка і є виявом автокомунікації. На-
явність перепитувань, повторень та номінування ознаки дає підстави
вважати, що автокомунікація належить до тих мовних явищ, які до-
слідники кваліфікують як діалогічну цитацію. Так, на думку Н.Д. Ару-
тюнової, «явище діалогічної цитації різнорідне і не має чітких конту-
рів. Цитація межує з такими явищами, як цитування, пряма, непряма
і невласне пряма мова, повтори, перепитування, літературні ремініс-
ценції тощо” [1: 50].
Автокомунікація як вияв мовленнєвої діяльності реалізується і
тоді, коли лікар у контексті стратегії оптимізації діалогу використо-
вує тактику позитивного оцінювання, що властива етапам опитуван-
ня та об’єктивного обстеження. На етапі опитування ця тактика ви-
являє себе в конструкціях, де вербалізованим є один член речення,
позиція якого заповнена лексемою позитивно-оцінної семантики до-
бре, чудово, гаразд, прекрасно:
1) Л: Скільки часу вас турбує гіркота?
П: Десь біля півроку.
Л: Добре. А в який період дня?
2) Л: У вас є якісь соматичні захворювання? Нирки? Печінка?
П: Ні, немає.
Л: Прекрасно. А туберкульозом не хворіли?
3) Л: Краплі у вас при собі є які-небудь?
П: Так, “Максітрол”.
Л: Чудово. А «Офтодент» не пробували?
4) П: Після операції я почуваю себе значно краще.
Л: Чудово. А повторні аналізи робили?
Репліка лікаря фактично означає: те, що пацієнт після опера-
ції почуває себе значно краще, є чудово. Лексема оцінної семантики
вербалізує присудок головної частини займенниково-співвідносного
складнопідрядного речення. Можна припустити, що позицію підмета
займає головне слово те і підрядна частина, яка цього слова стосуєть-
ся. Пропущений підмет називає ситуацію, про яку повідомляє паці-
єнт у попередній репліці: Те є прекрасно. Вербалізований лікарем ком-
понент оцінної семантики можна кваліфікувати як наявний у реченні
присудок. За структурними ознаками конструкції на зразок Добре.
Чудово. Прекрасно уподібнюються до двоскладних неповних речень
з пропущеним підметом, у яких лексема оцінної семантики заповнює
позицію іменної частини складеного присудка з нульовою зв’язкою.
Оцінку дають усій ситуації, про яку повідомляє пацієнт:
Л: Лікувальну гімнастику робите?
П: Так, роблю.
Л: Чудово. А масаж спини?
В усіх проаналізованих репліках лікаря нульова форма зв’язки
передає значення теперішнього часу. Семантика лексеми в позиції
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 394
Литвиненко Н.П.
предикатива визначає зміст цих речень як наявність оцінки. Позитив-
ний характер оцінки простежуємо в усіх реченнях з предикативами
зазначеного лексичного вираження, тоді як негативної оцінки в зазна-
чених контекстах не виявлено. Це зумовлено характерною для фаху
лікаря налаштованістю на позитивне розв’язання проблем, намаган-
ням створити і підтримувати оптимістичний настрій у пацієнта.
Позитивний зміст оцінки чітко виявляє себе в лексемах добре,
прекрасно, чудово, які завжди вживає лікар як реакцію на ситуацію,
що може викликати у нього схвалення:
1) Л: Які трави ви вживаєте?
П: Кукурудзяні рильця, безсмертник: ці трави знімають біль.
Л: Прекрасно. А як швидко біль зникає?.
2) Л: Цукор не підвищений у вас?
П: Ні.
Л: Чудово. А білок в нормі?
Що стосується лексеми добре, то вона може вживатися в різних
контекстах. Це насамперед контекст, який прогнозує схвальну реак-
цію лікаря:
Л: Скільки було у вас вагітностей?
П: Три.
Л: Добре. А пологів?
Лексему добре лікар уживає і в контексті, що містить інформа-
цію, яку не можна не оцінити позитивно:
Л: Біль у вас постійний чи тимчасовий?
П: Тимчасовий, найчастіше з’являється, коли довго не їм.
Л: Добре. А в якій частині живота з’являється біль?
Тоді, коли лексему добре вжито в контекстах з негативно оціню-
ваною інформацією, вона втрачає свій позитивний оцінний зміст, за-
знає десемантизації і використовується в діалозі як своєрідний знак,
що засвідчує увагу лікаря до інформації, яку надає пацієнт:
Л: У вас з якого боку пішла біла пелена? Чи просто туман з’явився перед очима?
П: Відразу перед очима біла пляма.
Л: Добре. А не сльозились очі?
Уживаючи речення з лексемою добре, лікар здебільшого не оці-
нює інформацію, а фіксує для себе актуальні елементи повідомлюва-
ного. Це означає, що повідомлюване сприйняте й зафіксоване лікарем,
уведене до системи його міркувань, пов’язаних з діагностуванням чи
вибором тактики лікування.
Таку ж функцію виконує лексема гаразд, що є своєрідним сигна-
лом закінчення певної теми в бесіді лікаря з пацієнтом:
Л: Чим ви хворіли за все своє життя?
П: На кір, вітрянкою та вірусними захворюваннями.
Л: Гаразд. А чи буває у вас печія чи нудота?
Як спосіб фіксації уваги вживається і предикатна лексема зрозу-
міло. Ця лексема також десемантизується і слугує лише знаком того,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 3 95
Автокомунiкацiя в медичному дискурсi...
що лікар сприймає те, що говорить пацієнт, зосереджує на цій інфор-
мації свою увагу і заохочує пацієнта до подальшого спілкування:
Л: Давно у вас руки болять?
П: Уже три місяці.
Л: Болять саме у фалангах?
П: Так, особливо у фалангах.
Л: Зрозуміло. Раніше лікувалися з цього приводу?
Десемантизовані лексеми добре, гаразд, зрозуміло здебільшо-
го можуть взаємозамінюватися, що підтверджує їх функціонально-
семантичну співвіднесеність:
Л: Ви вночі, як спите, пітнієте?
П: Під ранок вся постіль мокра, особливо шия, груди, голова.
Л: Добре (зрозуміло, гаразд). А температура протягом дня
тримається постійна?
Зазвичай зазначені речення з десемантизованими лексемами не
вживають як окрему репліку лікаря. Після такого речення репліку
продовжують, але відбувається зміна напрямку опитування або зміна
об’єкта опитування. Десемантизована лексема якраз і сигналізує про
таку зміну. Аналогічну роль виконує і слово-речення так, використан-
ня якого також свідчить про те, що мовець фіксує свою увагу на пев-
них елементах повідомлюваного. Здебільшого можлива взаємозаміна
згаданих десемантизованих лексем словом так:
Л: У Вас ноги не набрякають?
П: Буває, особливо наприкінці дня.
Л: Так (добре, зрозуміло, гаразд). А як Ви знімаєте набряки?
Чи нічого не робите?
У межах однієї репліки слово так може поєднуватися з однією із
десемантизовних лексем:
Л: Що вас непокоїть?
П: Швидко втомлююсь, постійна слабкість.
Л: Так, добре… А як спите?
Поєднання таких лексем створює ефект підсиленої фіксації уваги
лікаря на певних симптомах, а також увиразнює знак завершення од-
нієї мікротеми в опитуванні і переходу до іншої. Водночас аналізую-
чи інформацію, надану пацієнтом, лікар реалізує процес внутрішнього
мовлення, яке фрагментарно втілюється в спонтанних висловленнях,
що мають різну форму, а також оцінно-емоційне забарвлення різної
мотивації. Ці спонтанні висловлення, що є виявом внутрішнього мов-
лення лікаря, не спрямовані на співрозмовника, але забезпечують ко-
мунікативний контакт із ним, завдяки чому лікар-мовець оптимізує
свою аналітичну діяльність.
Отже, автокомунікація — це такий різновид мовленнєвої діяль-
ності лікаря, у якому реалізується його внутрішня робота, пов’язана з
декодуванням інформації, наданої пацієнтом. Автокомунікація реалі-
зується на етапах опитування та об’єктивного обстеження у стратегії
оптимізації діалогу, що виявляє себе в тактиках перепитування, по-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 396
Литвиненко Н.П.
вторювання та позитивного оцінювання. Основними мовними засо-
бами, що сприяють вербалізації прагматичних намірів лікаря, є власне
повторення, перепитування, номінація ознаки, лексеми позитивно-
оцінної семантики.
1. Арутюнова Н.Д. Диалогическая цитация (К проблеме чужой речи) // Вопросы
языкознания. —1986 — №1. — С. 51—64.
2. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. — М., 1979. — 445 с.
3. Барсукова М.И. Медицинский дискурс: к постановке проблемы // Античный мир и
мы: Материалы докл. и сообщ. науч. конф. — Саратов, 2002. — С. 127 — 132.
4. Бейлис Л.С. Медицинский дискурс // Языковая личность: институциональный и
персональный дискурс. — Волгоград, 2000. — С. 103 — 107.
5. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. — К., 1993. — 368 с.
6. Иссерс О.С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи. — М., 2002. —
253 с.
7. Карасик В.И. О социолингвистическом анализе дискурса // Основное высшее и
дополнительное образование: проблемы дидактики и лингвистики. — Волгоград,
2000. — Вып.1. — С. 135 — 148.
8. Лотман Ю.М. О двух моделях коммуникации в системе культуры // Труды по зна-
ковым системам. — Тарту, 1973. — Вып. VI. — С. 232 — 270.
9. Макаров М.Л. Интерпретационный анализ дискурса в малой группе. — Тверь, 1998. —
247 с.
10. Матвеева Г.Г. Ньюансы смысла в скрытой прагмалингвистике. — Ростов-на-Дону,
2002 — Вып 1. — С. 152 — 167.
11. Труханова И.В. О разграничении понятий: речевой акт, речевой жанр, речевая стра-
тегия, речевая тактика // Филологические науки. — 2001.– №3. — С. 55 — 61.
12. Шведова Н.Ю. К изучению русской диалогической речи // Очерки по синтаксису
русской разговорной речи. Реплики-повторы // Вопросы языкознания. — 1965. —
№2. — С. 53—64.
13. Шейгал Е.И. Семиотика политического дискурса. — Волгоград, 2000.– 230 с.
14. Haverkate H. Speech Acts, Speakers and Hearers. — Amsterdam & Philadelphia, 1984.
—216 p.
Nina Lytvynenko
AUTOCOMMUNICATION IN THE PROFESSIONAL MEDICAL DISKURSES
(ON THE DIALOGS «DOCTOR — PATIENT»)
Some types of doctor’s speak activity as an autocommunication are analysed. Using the
dialogs «doctor — patient» the leksiko-gramatical features of the professional medical dis-
kurses are considered.
Keywords: autocommunication, diskurs, communicative strategies and tactics
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-6054 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1682-3540 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:02:35Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Iнститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Литвиненко, Н. 2010-02-15T13:32:57Z 2010-02-15T13:32:57Z 2009 Автокомунікація в медичному дискурсі (на метеріалі діалогів лікар-пацієнт) / Н. Литвиненко // Українська мова. — 2009. — № 3. — С. 83-96. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6054 811.161.2 У статті проаналізовано такий вид мовленнєвої діяльності лікаря, як автокомунікація. На матеріалі діалогів «лікар — пацієнт» розглянуто лексико-граматичні особливості фахового медичного дискурсу. Some types of doctor’s speak activity as an autocommunication are analysed. Using the dialogs «doctor — patient» the leksiko-gramatical features of the professional medical diskurses are considered. uk Iнститут української мови НАН України Дослідження Автокомунікація в медичному дискурсі (на метеріалі діалогів лікар-пацієнт) Autocommunication in the professional medical diskurses (on the dialogs «doctor — patient») Article published earlier |
| spellingShingle | Автокомунікація в медичному дискурсі (на метеріалі діалогів лікар-пацієнт) Литвиненко, Н. Дослідження |
| title | Автокомунікація в медичному дискурсі (на метеріалі діалогів лікар-пацієнт) |
| title_alt | Autocommunication in the professional medical diskurses (on the dialogs «doctor — patient») |
| title_full | Автокомунікація в медичному дискурсі (на метеріалі діалогів лікар-пацієнт) |
| title_fullStr | Автокомунікація в медичному дискурсі (на метеріалі діалогів лікар-пацієнт) |
| title_full_unstemmed | Автокомунікація в медичному дискурсі (на метеріалі діалогів лікар-пацієнт) |
| title_short | Автокомунікація в медичному дискурсі (на метеріалі діалогів лікар-пацієнт) |
| title_sort | автокомунікація в медичному дискурсі (на метеріалі діалогів лікар-пацієнт) |
| topic | Дослідження |
| topic_facet | Дослідження |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6054 |
| work_keys_str_mv | AT litvinenkon avtokomuníkacíâvmedičnomudiskursínameteríalídíalogívlíkarpacíênt AT litvinenkon autocommunicationintheprofessionalmedicaldiskursesonthedialogsdoctorpatient |