Про термін ідіолект
У статті розкривається понятійна сутність терміна ідіолект у його зв’язку з суміжними соціолінгвістичними термінами етнолект, соціолект, гендерлект, криптолект; а також окреслюється стратегія дослідження ідіолекту, яка полягає у врахуванні соціологічних характеристик людини-мовця, ситуації спілкуван...
Saved in:
| Date: | 2009 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Iнститут української мови НАН України
2009
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6063 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Про термін ідіолект / Л. Ставицька // Українська мова. — 2009. — № 4. — С. 3-17. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859654531674013696 |
|---|---|
| author | Ставицька, Л. |
| author_facet | Ставицька, Л. |
| citation_txt | Про термін ідіолект / Л. Ставицька // Українська мова. — 2009. — № 4. — С. 3-17. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті розкривається понятійна сутність терміна ідіолект у його зв’язку з суміжними соціолінгвістичними термінами етнолект, соціолект, гендерлект, криптолект; а також окреслюється стратегія дослідження ідіолекту, яка полягає у врахуванні соціологічних характеристик людини-мовця, ситуації спілкування та часового періоду життя індивіда, протягом якого відбувається спілкування. Ідіолект співвіднесено із стилістичним термінопоняттям ідіостиль. Авторка наголошує на необхідності враховувати соціолінгвальні параметри мовної особистості письменника та розрізняти текст/дискурс при дослідженні ідіолекту як мовно-художнього феномену.
The article deals with the meaning of the term idiolect in connection with the related sociolinguistic terms etnolect, sociolect, genderlect, cryptolect, as well as the research strategy oriented toward sociological parameters of the speaker, communication situation and time span over which the communication is taking place. The term idiolect is brought into correlation with the stylistic concept idiostyle. The author stresses the need to take into consideration sociolinguistic parameters of the linguistic personality of the writer and distinguish the textual discourse in the study of the idiolect as a linguistic and artistic phenomenon.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:37:16Z |
| format | Article |
| fulltext |
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 4 3
Дослідження
УДК 811.161.2.81’276
Леся Ставицька (м. Київ)
ПРО ТЕРМIН IДIОЛЕКТ
© Л.О. СТАВИЦЬКА, 2009
У статті розкривається понятійна сутність терміна ідіолект у його зв’язку з суміж-
ними соціолінгвістичними термінами етнолект, соціолект, гендерлект, криптолект;
а також окреслюється стратегія дослідження ідіолекту, яка полягає у врахуванні соціо-
логічних характеристик людини-мовця, ситуації спілкування та часового періоду жит-
тя індивіда, протягом якого відбувається спілкування. Ідіолект співвіднесено із стиліс-
тичним термінопоняттям ідіостиль. Авторка наголошує на необхідності враховувати
соціолінгвальні параметри мовної особистості письменника та розрізняти текст/дис-
курс при дослідженні ідіолекту як мовно-художнього феномену.
Ключові слова: ідіолект, соціолінгвістична біографія, соціолінгвістика особистості,
мультилектність індивіда, соціолект, гендерлект, ідіостиль, дискурс.
Термін ідіолект посідає одне з центральних місць у лінгвістичній
терміносистемі. В англомовний науковий обіг він був уведений
приблизно в 40-х роках минулого століття; етимологія терміна до-
сить прозора: грецьк. ídios “свій, своєрідний, особливий” і lect, як у
слові діалект, яке, своєю чергою, датується XVI ст. і походить від
грецького diálectos “розмова, промова, полеміка, спосіб мовлення,
місцева говірка, стиль” > lectós “наділений здатністю говорити”. У
пострадянському лінгвістичному термінопросторі цей термін поши-
рився приблизно з кінця 70-х років минулого століття. Грецький ко-
рінь lectós, який практично не вживається самостійно, виявився, як
буде показано нижче, напрочуд життєздатним у соціолінгвістиці та
суміжних дисциплінах на позначення варіативних репрезентацій
мовної діяльності у певному соціокультурному просторі. У широко-
му розумінні ідіолект — це взагалі реалізація певної мови в устах ін-
дивіда, тобто сукупність текстів, породжуваних мовцем і досліджу-
ваних лінгвістом з метою вивчення системи мови.
Ідіолект у вузькому значенні — тільки специфічні мовленнєві
особливості певного носія мови. У такому аспекті вивчення ідіолекту
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 44
Ставицька Л.О.
актуальне насамперед у поетиці, де основна увага приділяється спів-
відношенню загальних та індивідуальних характеристик мовлення
(стилю), а також у нейролінгвістиці, де необхідно представити спів-
відношення індивідуальної і типової клінічних картин при різних ви-
дах розладу мовлення. Зупинимось докладніше на кожному з аспектів
розуміння терміна у проекції на українську лінгвістичну традицію до-
слідження ідіолекту.
Загальні дефініції терміна ідіолект несуперечливі і типологічні за
своєю природою: «специфічна мова індивіда, яка іноді визначається
як “індивідуальний діалект”» [33: 455], «сукупність формальних і сти-
лістичних особливостей, властивих мовленню окремого носія даної
мови.., взагалі [її] реалізація в устах індивіда, тобто сукупність текстів,
породжуваних мовцем і досліджуваних лінгвістом з метою вивчення
системи мови…» [5: 144], «мовна практика окремого носія мови; су-
купність формальних і стилістичних ознак, що вирізняють індивіду-
альну мову» [8: 67], «неповторний спосіб спілкування, притаманний
окремій особі; сукупність мовних і позамовних складових, чинників
мовної та комунікативної компетенції окремого носія мови і культу-
ри» [1: 325–326].
Оскільки ідіолект — єдина мовна реальність, доступна безпосе-
редньому спостереженню, деякі вчені, приміром німецькі молодо-
граматики, перебільшували онтологічну значимість ідіолекту і роз-
глядали мову як сукупність ідіолектів. Справжньою реальністю в
індивідуально-психологічній концепції Г.Пауля та його однодумців є
індивідуальна мова: «Якщо керуватися положенням, що кожний інди-
від володіє власною мовою, а кожна з цих мов — власною історією, то
дійдемо висновку, що на світі стільки ж окремих мов, скільки індиві-
дів. Справжнє буття мови має місце тільки в індивідуумі, тому всі змі-
ни в мові можуть мати свій початок тільки в мовленні індивідуумів»
[4: 99]. Все ж молодограматики не могли не розуміти, що тільки су-
спільство перетворює людину на розумну істоту, і для пояснення ко-
мунікативної функції мови було уведене поняття узусу: «Узус висту-
пає як щось загальне в індивідуальних “мовних організмах”, як
надіндивідуальна мовна абстракція, яка, протиставлена індивідуаль-
ній мовній абстракції, робить можливим спілкування. …Справжньою
причиною зміни узусу, за Паулем, виступає звичайна мовленнєва ді-
яльність. …Своєрідна вимова певної особи спочатку стає модою, а
потім, поширившись серед членів колективу, що спілкуються між со-
бою, — узусом, тобто загальноприйнятою нормою» [Там само: 100].
Повертаючись до широкого розуміння ідіолекту, наголосимо на
його соціальній природі, на тій специфічній ознаці репрезентувати
певний ідіом (літературну мову, територіальний або соціальний діа-
лект), який поєднує в собі загальні й специфічні риси його структу-
ри, норми й узусу.
З огляду на сказане цілком можна пристати до визначення ідіо-
лекту, запропонованого у єдиному поки що у пострадянському про-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 4 5
Про термiн iдiолект
сторі словнику соціолінгвістичних термінів, як «сукупності про-
фесійних, соціальних, територіальних, психофізичних, етичних, ес -
тетичних та ін. особливостей, що характеризують мовлення окремого
індивіда» [26: 46].
Глибоким і конструктивним з погляду методологічної перспекти-
ви дослідження феномену ідіолекту видається його потрактування
польськими соціолінгвістами: «Ідіолект — мова індивідуума, індиві-
дуальний спосіб використання мовних засобів. Можна говорити про
певний індивідуальний стиль, коли кожний мовець володіє більшою
чи меншою мірою виразними індивідуальними мовними, стилістич-
ними навичками, мовленнєвими звичками. …ідіолект відображає не
тільки особистість, переконання, темперамент, а певною мірою також
нашу соціолінгвістичну біографію — індивідуальну участь в комуні-
кативних ситуаціях як пережитих, даних у досвіді, так і актуальних з
відповідною їм мовною поведінкою. Різниця між ідіолектами виявля-
ється більшою мірою у сфері фонетики (вимови) і лексики, синтакси-
су, ніж на граматичному рівні (флексії, словотвір)» [35: 50].
У мікропарадигмі існуючих соціолінгвістик (мікро-, макро соціо-
лінгвістика, соціолінгвістика мови, соціолінгвістика суспільства та
ін.) ідіолект постає об’єктом соціолінгвістики особистості, яка вивчає
соціально детерміновані особливості мови конкретного суб’єкта як ре-
зультат його соціалізації.
Ідіолект у своєму соціолінгвістичному потрактуванні ніби всотує
всі без винятку “лектальні” терміни соціолінгвістики, динамічна при-
рода яких надає сутності, що стоїть за терміном, досить умовного та
варіабельного характеру. А тому прийнято говорити про мультилек-
тність індивіда.
Коротко розглянемо субгрупу термінів з цим коренем задля чіт-
кого розуміння соціальної природи ідіолекту та загалом його лінг-
вальної сутності. У термінологічній субсистемі макросоціолінгвісти-
ки виробився ряд “лектальних” термінів на позначення мовних
варіацій у континуумі контактних мов. У мовознавчій, переважно
зарубіжній, термінології побутують термінолексеми з цим коренем
на позначення мовних варіацій у посткреольському континуумі:
акролект (acrolect) — найближчий до стандартної мови чи мови-су-
пер страту (мови-лексифікатора) різновид креольської мови, напр.
місцевий варіант англійської мови на Ямайці [33: 13]; базилект
(basilect) — найбільш відмінний від мови-суперстрату різновид кре-
ольської мови (ямайська креольська мова, протиставлена стандарт-
ній англійській) або найменш престижний варіант мови, як, напри-
клад, бруклінський варіант англійської у Нью-Йорку [33: 106];
мезолект (mesolect) — варіант мови у посткреольському суспільстві,
що займає проміжне положення між базилектом і акролектом, збері-
гаючи зазвичай семантичні і синтаксичні риси, відсутні в акролекті і
виявляючи тенденцію до мовної варіативності, скажімо, у межах
стандартної ямайської англійської та ямайської креольської [33:
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 46
Ставицька Л.О.
588—589]. Етнолект — такий варіант другої новозасвоєної мови, спе-
цифіка якого обумовлена впливом на неї рідної мови (чи мов) через
інтерференцію. Приміром, особи з рідною українською мовою пере-
носять на російську звичні фонетичні, синтаксичні та ін. риси.
Специфіка ідіолекту розкривається в континуумі контактних
мов: інтереференційний вплив престижної мови позначається на ідіо-
лекті у початковій фазі розвитку континууму.
Зрозуміло, що мовленнєва діяльність мовця регулюється прина-
лежністю до певної соціальної групи: «Між визнаним діалектом або
цілою мовою та індивідуалізованою мовою окремої людини можна
виявити певний тип мовної спільності, яка …є надзвичайно важли-
вою для соціальної психології. Це різновид мови, який побутує серед
групи людей, пов’язаних спільними інтересами. Такими групами мо-
жуть бути сім’я, учні школи, професійна спілка, злочинний світ ве-
ликих міст, члени клубу, дружньої компанії з чотирьох-п’яти людей,
які пройшли разом життєвий шлях, попри на відмінні професійні ін-
тереси, і тисяча інших різноманітних груп» [23: 232]. Інакше кажучи,
соціолінгвістична біографія індивіда обов’язково позначена соціолек-
том, до якого він об’єктивно належить, тобто мовними особливостя-
ми, притаманними певній соціальній (професійній, віковій, становій
та ін.) групі, мікросоціальній спільноті.
Розрізняють соціолекти з первинною професійно-комунікативною
функцією: відкриті для розуміння професійні мови (напр. мова вій-
ськових, лікарів, рибалок ) та таємні жаргони (кримінальний, тюрем-
ний); соціолекти, визначальною для яких є експресивна функція: зро-
зумілі багатьом учнівський, студентський сленг і варіанти мови, що
мають характер криптозабави (напр. таємна мова дітей). В англомов-
ній термінології на позначення усіх таємних мов існує термін крипто-
лект (cryptolect) — мова, призначена для внутрішньогрупового спіл-
кування, незрозуміла для сторонніх (сімейні мови, дитячі мови,
кримінальне арго, технічний жаргон та ін) [33: 724].
На фактор приналежності до соціальної групи накладається низка
інших соціологічних характеристик, таких екстралінгвальних ознак,
що характеризують вікові, статеві, професійні особливості особистос-
ті, приналежність до різноманітних політичних і релігійних об’єднань
і т.д. Виходячи з взаємного переплетення і тісної взаємодії цих ознак,
можна передбачити, що мовлення, скажімо, професора філології від-
різнятиметься від мовлення студента, якого він навчає, а ідіолект
останнього своєю чергою суттєво відрізнятиметься від мовних звичок
його ровесниці, яка працює офіціанткою.
За словотвірною моделлю зазначеного вище терміноряду був
утворений термін гендерлект — «лексичні, емоційно-експресивні, гра-
матичні, стилістичні та ін. особливості мови жінок vs. чоловіків у меж-
ах однієї етнічної, національної мови» [26: 28]. На позначення специ-
фіки жіночої і чоловічої мовленнєвої поведінки відповідно побутують
терміни фемінолект і маскулінолект. Прийнято говорити про певні
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 4 7
Про термiн iдiолект
універсальні закономірності гендерно диференційованого самовия-
ву на різних мовних рівнях, зокрема: «жіноча мова більш конкретна,
емотивна і тропологічна, ніж мова чоловіків. Уважають, що для жіно-
чої мови менш характерна інвективна лексика, але у той же час, якщо
вони використовують її, видозмінюють (конкретизують) інвективи з
більшою винахідливістю, ніж чоловіки, які орієнтуються на викорис-
тання суто клішованих інвективних висловлень (хоча в не інвектив-
ному мовленні чоловіки використовують більше неологізмів, ніж жін-
ки).
Якщо фемінолект особливо чутливий до прикметників (якісних,
причому у вищому ступені), прислівників, сполучників, до конкрет-
них іменників, дієслів пасивного стану, то маскулінолект — до аб-
страктних іменників, дієслів активного стану і перехідних дієслів, ви-
гуків, прецедентних текстів» [24: 47–48].
Для фахівців із прикладної соціолінгвістики з їх цілком зрозумі-
лим інтересом до біологічної, а не до соціальної статі, більш прийнят-
ним виявився термін сексолет як стратифікаційний тип варіативнос-
ті, занурений у стереотипні оцінки чоловічого і жіночого мовлення
насамперед у сфері вимови та інтонації, що охоплює базовий сексо-
лект (фіксує приналежність до вихідної біологічної статі, яка харак-
теризується набором специфічних мовленнєвих проявів) та похідний
сексолект (відповідає статі, яку намагаються імітувати за допомогою
технічних засобів, шляхом природного наслідування або фізіологіч-
ної переорієнтації) [19: 137]. І гендерлект, і сексолект у поданому ви-
тлумаченні видаються багатьом дослідникам надто абстрактними, та-
кими, що наголошують на окремішній гомогенності мовних спільнот
чоловіків і жінок і на відмінностях між статями [16]. А тому пропону-
ється вивчення проблеми мови і статі при розумінні мови не в термі-
нах і з о л ь о в а н и х варіантів, не як абстрактного коду, а в аспекті
її активного вживання [32: 175], де зазвичай нейтралізуються стерео-
типізовані відмінності між статями (чоловіча мова — тверда, різка,
груба, вимоглива та ін., жіноча — тиха, cпокійна, покірна, м’яка; жінки
прагнуть рівноправності і взаємності з комунікативним партнером, а
чоловіки — установлення ієрархічних стосунків).
1
1 Постульовані у гендерній лінгвістиці відмінності у поведінкових та комунікативних
стратегіях між статями легко зазнають критики при бодай мінімальній обсервації
“мови, зануреної у життя”: «Одного разу Дарці потрапила на очі стаття якогось аме-
риканського гендерного мудрагеля, де ледве не за аксіому стверджувалося, буцімто
хлопчики більше «competitive», а дівчатка, навпаки, більше cooperative». Тільки
хлопчик міг з легким серцем зблягузкати таку дурницю. В чистому вигляді боротьба
за владу …як таку…: за виключне й неподільне право вести за собою цілий клас… —
байдуже, куди, байдуже, на добро чи на зле… — ця боротьба, окрім як у первісних
племен, найчастіше подибується таки серед дівчаток — від восьми до дванадцяти ро-
ків. Потім, хвалити Бога, в них з’являються інші, цивільніші клопоти». [Забужко О.
Дівчатка // У її ж: Вибрана проза. — Харків: Акта, 2004]. До речі, наведений пасаж
перегукується з положенням гендерної психології: «…чим старша людина, тим біль-
ше вона намагається відповідати гендерним стереотипам. …Дослідження домінант-
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 48
Ставицька Л.О.
Як ідіолект проектується на інші “лектальні” феномени? Вичерп-
ну відповідь на це питання може дати глибоке й всебічне досліджен-
ня окремого ідіолекту. Проте частково проілюструвати механізм цих
проекцій дозволю собі, оперуючи результатами дисертаційного дослі-
дження О.Палінської про ідіолект Ольги Кобилянської в аспекті пере-
ключення мовних кодів німецька / українська, українська / німецька,
німецька / польська та українська / польська в ситуації полілінгвіз-
му на матеріалі епістолярної та щоденникової спадщини письменниці
[14].
Ідіолект — сімейна мова як різновид соціолекту. У родині
(дещо неоднорідно) вживалися три мови: українська, польська і ні-
мецька. Спілкування в родині українською мовою пропагував батько,
Юліан Кобилянський, польська була мовою матері, Марії Ко би лян-
ської-Вернер, доньки спольщеного німця-емігранта, німецька увійшла
до родинного спілкування з часу навчання братів Ольги в гімназіях, а
згодом й інших навчальних закладах, які були переважно німецько-
мовними. Рідною мовою Ольги Кобилянської була українська, але
функціонально першою слід визнати німецьку мову.
Ідіолект — гендерлект (фемінолект). Цей аспект у дослідженні
О.Палінської не проакцентований, але отримані нею результати ціл-
ком узгоджуються з гендерним спектром бачення мовної особистості
О.Кобилянської, для якої вибір материнської мови став вельми симп-
томатичним. «Лінгвістичний вибір Кобилянської був символічним і
амбівалентним. Вона вибрала українську як розмовну і материнську
мову, хоча її мати була полячкою, яка почала розмовляти українською
тільки після того, як одружилась з українцем, батьком Кобилянської.
Таким чином, амбівалентність “материнської мови” може розгляда-
тися як парадигматика творчості Кобилянської. Це має стосунок до
меланхолії гендеру, під якими я розумію реструктуризацію жіночої
ідентичності у патріархальному суспільстві і культурі. …Меланхолія
гендеру — це процес гендерної ідентифікації і алієнації “нової жінки”
від своєї матері, яка ідентифікується з репродуктивною жіночою при-
родою. …Нова жінка О.Кобилянської переходить межі так званої “при-
родної” (або материнської) національної, культурної і гендерної іден-
тичностей. Як говорить її емансипована героїня [оповідання «Ідеї»],
“Народові треба було більше, ніж щасливих подружь, щільно зачине-
ності виявили дивовижне поєднання наявності і відсутності відмінностей між статя-
ми: нема значних відмінностей у домінантності, але немає і й подібності, а є
своєрідність статей у вияві різних форм цієї домінантності» [2: 228–229]. Цей факт
зайвий раз доводить міждисциплінарний характер соціолінгвістики, необхідність її
кооперування з іншими гуманітарними науками, особливо з психологією і соціоло-
гією. Пор. «Оскільки, з одного боку, мова є фактом соціальним, а з іншого боку,
“в мові все є психічним” (Ф. Соссюр), а також у зв’язку з тим, що у мові діють і пси-
хічні, і суспільні фактори, ми повинні вважати допоміжними для мовознавства нау-
ками головним чином психологію, а потім соціологію» [12: 12].
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 4 9
Про термiн iдiолект
них в панських кімнатах щасливих. Ба більше ще як “ідеалу” говорити
лиш матірньою мовою”». [34: 167—168].
Соціальна база ідіолекту визначається не тільки в аспекті його
стратифікаційного, а й ситуативного фактора з основним варіабель-
ним елементом — ситуацією спілкування інформантів. «Ідіолект інди-
віда не монолітний, це комплекс відомих людині і використовуваних
нею у певних відповідних комунікативних контекстах соціальних різ-
новидів мови» [3: 195]. Саме під цим кутом зору, до речі, у гендерній
проекції ідіолекту можна з повним правом говорити про комунікатив-
ні необхідності і навички мовців висловлюватися суто “по-чоловічому”
і суто “по-жіночому”.
Отже, у точці перетину приналежності до соціальної групи, набо-
ру індивідуальних соціологічних характеристик і ситуації спілкуван-
ня виявляється специфіка ідіолекту.
Наголосимо на тому, що ідіолект видозмінюється у різні періо-
ди життя індивіда, і на позначення окремих ідіолектів у різні періоди
життя мовців уживають термін аннолект (вiд лат. annus «рік»). Тому
у найзагальнішому формулюванні ідіолект вживається на позначен-
ня індивідуальної мови, мовних навичок окремого індивідуума у пев-
ний часовий період, сукупності можливих висловлювань конкретного
мовця у конкретний час.
Саме на основі сукупності ідіолектів, носії яких добре розуміють
один одного, визначаються такі лінгвістичні феномени, як професійні,
соціальні, територіальні діалекти і жаргони.
Рухливими є межі між територіальною й соціальною диферен-
ціацією мови, що й зумовило виокремлення соціодіалектології як
напрямку соціолінгвістики. У діалектології на позначення нових
територіально-системних утворень побутує термін регіолект: «Се-
лянські говори існують і в наші дні, але їх радикальне перетворення
уже визначене. Зникають старі російські територіальні діалекти, при-
ходять нові. Власне, відбувається те, що притаманне й іншим мовам
високорозвинутих етносів. Виникають нові територіально-системні
утворення — регіолекти, які охоплюють зазвичай ареали ряду суміж-
них старих діалектів. Зникають у першу чергу невластиві літератур-
ній мові афікси і відповідно збільшується питома вага синтаксичних
особливостей. Ідіолекти напівдіалектно-просторічної стихії переста-
ють бути суто перехідними, тимчасовими, рухливими; вони перетво-
рюються в системи більш стійкі, трансформуються в системи нових
діалектів» [27].
Проблемі вивчення ідіолекту як складової ієрархії української
діалектної мови присвятила низку праць Л.Фроляк [29 — 31]. До-
слідниця визначає говір як сукупність ідіолектів, вказує на низку со-
ціолінгвістичних параметрів, які виступають чинниками формування
словника, граматичної будови індивідуального діалекту, визначають
ступінь оволодіння говірковими і літературними нормами вимови,
слововживання, синтаксису, а саме: говірка батьків, освіта, рід занять,
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 410
Ставицька Л.О.
вік, час побутування в умовах говірки, контактування з іншими говір-
ками (мовами) та ін. Спираючись на широку базу первинних джерел-
текстів, здобутих у довготривалих спостереженнях над мовленням
реальних інформантів, які проживають на території сучасної Донеч-
чини, але переселились у регіон у ХХ ст. або чиї пращури прибули
сюди внаслідок масового переміщення з різних регіонів України до
поч. ХХ ст., дослідниця виділяє чотири типи ідіолектів: 1) домінант-
ний питомий діалект, що є найбільш стійким і виявляє найбільший
опір іншодіалектному впливу; 2) ідіолект мішаного походження, який
виник як поєднання питомої говірки одного з батьків, корінного чле-
на мікросоціуму, та відмінної від цієї говірки, належної до того ж го-
вору та наріччя; 3) іншосистемний ідіолект, що сформувався в іншо-
му мікросоціумі, але вже набув рис мовної системи нової для нього
спільноти; 4) питомий ідіолект, який зазнав впливу інших діалектів
чи мов унаслідок відірваного проживання, роду занять, переконань
особистості тощо.
У виявленні сутності феномену діалектної мовної особистості
плідною видається інтеграція та взаємозбагачення власне діалектоло-
гічних та соціолінгвістичних парадигм наукового знання: «для дослід-
ника [другого типу говірки й ідіолекту] цікавим є те, чи впливають
якісь інші соціальні фактори на вибір дітьми мови одного із батьків.
…Для четвертого типу властивим є повернення до питомої говірки у
віці від сорока до п’ятдесяти років, коли основні риси мовної системи
мікросоціуму стають визначальними для ідіолекту незалежно від того,
якою мовною системою він користувався до цього віку» [30: 210].
На окрему увагу заслуговує співвіднесення термінів ідіолект та
ідіостиль. Не викликає жодного сумніву те, що в міждисциплінарній
науковій парадигмі ідіостиль письменника перетинається з ідіо-
лектом, індивідуальним стилем, авторським стилем, індивідуальним
когнітивним простором. І все-таки серед дослідників немає одностай-
ності у розумінні ідіолекту та ідіостилю письменника. Одні вчені ото-
тожнюють ці поняття. В.П. Григор’єв зокрема підкреслює, що «усякий
ідіостиль як факт сучасної літератури є одночасно й ідіолектом» [6:
4]. Інші вчені протиставляють ідіолект, або норму загальнонародної
мови, ідіостилеві, або індивідуальному стилю письменника. Треті ува-
жають ідіолект базою для ідіостилю, який своєю чергою потрактову-
ється як індивідуальний стиль мовлення. Цілком зрозуміло, що попри
абсолютну очевидність нероздільності понять ідіолект і ідіо стиль
письменника, між ними існує тонка диференційна межа, не врахову-
вати яку не можна. Де ж пролягає ця демаркаційна межа? Насамперед
слід чітко усвідомлювати, що ідіостиль письменника ширший за його
ідіолект, перше охоплює друге: «…“ідіостиль” …трактується як уся су-
купність мовних виражальних засобів автора, у той час як компонен-
тами ідіолекту є важливіші риси ідіостилю» [13: 56]. Ідіостиль уважа-
ють ширшим за ідіолект на тій підставі, що перший виступає
«одночасно і стилем мови, і стилем мовлення, який диференціюється
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 4 11
Про термiн iдiолект
на основі структурних або конструктивних протиставлень та співвід-
ношень між поодинокими системами вираження» [20: 147]. Іншими
словами, ідіолект — це сукупність індивідуальних особливостей, що
характеризують мовлення окремого індивіда, а ідіостиль — індивіду-
альний стиль, сукупність основних стильових особливостей, які ха-
рактеризують твори того чи того автора у певний період або всю його
творчість. Ідіостиль письменника, включаючи в себе ідіолект, виявля-
ється у мовній і комунікативній компетенції, усвідомленому виборі
засобів спілкування, мовному чутті і смаку.
Терміни ідіостиль та ідіолект відповідно потрапляють у різні
ряди співвідношень з поняттями мови і тексту. Під ідіолектом певно-
го автора прийнято розуміти всю сукупність створених ним текстів у
вихідній хронологічній послідовності, яка санкціонована самим авто-
ром, якщо тексти зазнавали обробки. Онтологічна закоріненість ідіо-
лекту у хронологічні параметри творчості письменника позначається
на засадах аналізу індивідуальної концептосфери письменника у ди-
наміці цих параметрів, як приміром у дисертації О.В. Літус [11].
Ідіостиль постає як сукупність глибинних текстотвірних домінант
і констант певного автора, які визначили появу цих текстів саме в та-
кій послідовності. Під цим кутом зору ідіолект та ідіостиль співвідно-
сяться між собою як поверхнева і глибинна структури в описах типу
«Смисл Текст». Представлена на поверхні множинність пов’язаних
між собою мовних факторів, які складають ідіолект, функціонально
закорінена в “мовній пам’яті” і “генетиці лінгвістичного мислення” ав-
тора і в результаті зводиться до ієрархічної системи інваріантів, що
організують так званий поетичний світ автора.
У випадку ототожнення термінів ідіолект та ідіостиль спостеріга-
ємо не що інше, як механічне перенесення першого у стилістичну тер-
міносистему. Чи правомірним є таке перенесення? На наш погляд, не
зовсім, хоча б тому, що термін ідіостиль постав як симбіоз “ідіолект”
(перша частина ідіо- вказує на соціокомунікативну природу індивіду-
ального мовлення) і “стиль”, а тому оперуючи на перший погляд абсо-
лютно синонімічними термінами ідіостиль і індивідуальний стиль, слід
пам’ятати про умовно кажучи соціолінгвістичну складову першого. Ці
поняття можуть синонімізуватися, але оперування терміном ідіолект
зобов’язує дослідника враховувати екстралінгвальний фон мовотвор-
чості письменника, а також різнотипні інтертекстуальні проекції кон-
кретних мовно-естетичних феноменів.
Наведена концепція співвідношення між “ідіолектом” та “ідіости-
лем” важлива в тому аспекті, що вона акцентує соціологічну заанга-
жованость ідіолекту, апелюючи до понять хронологічних параметрів
творчості письменника, феномену його мовної пам’яті (читай — соціо-
лінгвістичної біографії), про яку йшлося вище: дата, місце народжен-
ня і проживання, історико-культурні обставини, соціальне макро — і
мікросередовище та ін., що визначають мовний код і окремого індиві-
да, і письменника.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 412
Ставицька Л.О.
У дослідницькій стратегії вивчення ідіолекту в лінгвоукраїністи-
ці виразно проступає тенденція до його беззастережного ототожнення
з ідіостилем. Приміром, в енциклопедії «Українська мова» в статті
«Ідіолект» міститься тільки відсилка “те саме” до статті «Індивідуаль-
ний стиль» [28: 222]. І як наслідок — у працях молодих дослідників
спостерігаємо сплутування значень двох термінів, коли ідіолект по-
милково співвідносять з глибинними текстовими структурами, а іді-
остиль — з поверховими, екстралінгвальною основою творчості: «Іс-
нує думка, що коли йдеться про структурно-мовні особливості творів
письменника, то вивчається його ідіолект, а ідіостиль — це сукупність
саме мовленнєво-текстових характеристик індивідуальності письмен-
ника як МО (мовної особистості). Ідіостиль досліджують через вияв-
лення особливостей екстралінгвальної основи: функціонально-сти льо-
вої, жанрово-стильової та індивідуально-стильової» [18: 8].
Оперуючи термінами ідіолект, ідіостиль, молоді дослідники, на
жаль, нехтують поверховими структурами текстів досліджуваних ав-
торів. Соціолінгвальні параметри мовної особистості письменника
враховуються вкрай побіжно, непослідовно; не береться до уваги ево-
люційна текстова динаміка творів. Хоча й згадуються факти біографії,
екстралінгвальні чинники формування творчої особистості, але вони
слабо в’яжуться з текстовими феноменами, не береться до уваги жан-
рове розмаїття мовної репрезентації ідіолекту [15; 17; 21 та ін.]. Ці ро-
боти, виконані у річищі стилістики тексту, мають неабияке значення
для стилістики, історії літературної мови, але їх зміст слабо корелює з
поняттями ідіолекту або ідіостилю, винесених у заголовок.
Репрезентантом екстралінгвального фону творчості письменника
постає авторський текст. У світлі вищесказаного не викликає жодних
сумнівів постульована П.Ю.Гриценком думка про те, що «пізнання
ідіолекту здійснюється шляхом аналізу насамперед текстів, у яких ре-
алізована мовна діяльність ідіолекту, та моделювання мовного довкіл-
ля, яке впливало (могло впливати) на досліджуване індивідуальне
мовлення та формування рис тексту» [7: 16]. Слід погодитись: «за-
гальнозрозуміла і самоочевидна настанова — початком дослідження
мови художнього тексту є його текстологічний аналіз, з’ясування іс-
торії та руху тексту — не була теоретично розвинута й належно реа-
лізована у студіях лінгвістів» [Там само: 19], у той час, як «для мово-
знавчих студій канонічними залишаються рукопис тексту чи його
факсимільне відтворення, а за їх відсутності — авторизовані прижит-
тєві видання» [Там само: 42]. Аналізуючи під цим кутом зору віддзер-
калений у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» ідіолект Панаса
Мирного на акцентному, фонетичному, морфемному, граматичному,
лексичному рівнях, П.Ю.Гриценко виявляє генетичні першовитоки
мовного реалізму письменника: мовлення мешканців містечок, міст та
їх околиць, з якими він був пов'язаний обставинами життя (Полтава,
Миргород, Гадяч, Прилуки); від юнацьких років письменник виявляв
сталий інтерес до фольклору, який був предметом (разом із братом)
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 4 13
Про термiн iдiолект
занять; отримані дані верифіковані даними про сучасні говірки тих
територій, з якими був пов'язаний Панас Мирний [Там само: 31 —
41].
Методологічно важливою видається й інша думка П.Ю. Гриценка:
вивчення ідіостилю повинно спиратися не тільки на “хрестоматійні”
тексти, а й на тексти інших стилів цього автора, зокрема, публіцистич-
ні, наукові, епістолярні, есеї, щоденники [Там само: 17, 21]. Розвива-
ючи цю тезу, зазначимо, що вельми інформативними і корисними для
опису ідіолекту письменника можуть стати не тільки вказані жанрові
репрезентації, а й прижиттєві інтерв’ю, публічні виступи, а також спо-
гади про ту чи ту особистість, словом, те дискурсивне поле, що в той
чи той спосіб регулює сприйняття творчості письменника у часовій
динаміці існування його текстів.
Cлід наголосити на особливій ролі епістолярної спадщини у до-
слідженні ідіолекту письменника як творчої особистості. Приміром,
у коментарях до опублікованих листів Михайла Коцюбинського до
Олександри Аплаксіної слушно сказано: «…головна цінність листів до
Аплаксіної як літературного документа [полягає в тому], що тут аку-
мульовано багатий матеріал для дослідження того, як реальні події та
факти життя Коцюбинського, його повсякденні настрої та спостере-
ження перетворюються в його повістях і малій прозі на явища літера-
тури, набувають образности й багатозначности » [10: 341]. Для ілю-
страції наведеного положення варто порівняти тексти листів, написані
з Кононівки, де зароджувався задум «Intermezzo», та текст художньо-
го твору: «Я просто сливаюсь с этой, голубой и зеленой, чистотой
и сам становлюсь спокойнее и чище» [10: 79], «Я тепер маю окре-
мий світ, він наче перлова скойка: стулились краями дві половини —
одна зелена, друга блакитна — й замкнули у собі сонце, немов перли-
ну» [9: 302]; «Со мной только что спущенные с цепи три громадные
белые овчарки, злые и неукротимые… Приятно и жутко смотреть
на их дикие курбеты во ржи, зная, что еще не освоившись, они могут
броситься на тебя» [10: 77], «Може, вони [вівчарки] мене роздеруть, а
може, приймуть запросини в поле» [9: 304]; «Возвращаюсь с поля, как
библейский Исав — с запахом полевых цветов на одежде» [10: 79],
«Пізно я вертався додому. Приходив обвіяний духом полів, свіжий, як
дика квітка. В складках своєї одежи приносив запах полів, мов ста-
розавітний Ісав» [9: 304]. Неважко спостерегти, як окремі риси ідіо-
лексикону письменника входять у ширше ідіостильове поле, оброста-
ють художніми деталями, дають художньо-асоціативний поштовх для
появи оригінальних образно-смислових утворень.
Понятійна сутність ідіолекту буде неповною, якщо оминути його
відношення до дискурсу. Дотримання бодай тієї стратегії досліджен-
ня ідіолекту, що викладена вище, дає повне право оперувати поняттям
“дискурс” стосовно конкретного тексту, а не уживати терміни текст і
дискурс як взаємозамінні, як це, на жаль, часто трапляється у сучасних
лінгвостилістичних дослідженнях. Маю на увазі усталене розуміння
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 414
Ставицька Л.О.
дискурсу як складного комунікативного явища, що містить не тільки
акт створення певного тексту, але й відображає залежність мовного
твору від багатьох екстралінгвальних обставин — знання про світ, по-
гляди, думки і конкретну мету мовця як його творця. Якщо дотриму-
ватися думки, що «текст — ніби “застиглий” дискурс; це дискурс, який
зупинили, вилучивши з нього живі обставини, учасників з їх психоло-
гічними, психічними, когнітивними, соціальними особливостями, ча-
сом, місцем, обставинами спілкування тощо» [1: 147], то, зрозуміло,
що оперування поняттям “дискурс”, яке релевантне ідіолекту з усім
його екстралінгвальним репертуаром, примушує дослідника зважати
на останній.
Проникнення термінів соціолінгвістики, комунікативної лінгвіс-
тики у метамову стилістики — явище знакове для сучасного етапу роз-
витку лінгвостилістилістичних досліджень. Напр.: «Саме у ХХ ст. лі-
тература проходить шлях від індивідуалістичної позиції до цінності
індивідуальності і одиничного буття при одночасній соціалізації усіх
сфер літературного життя. …Поетична мова як така зазнає національ-
ного розшарування не тільки на діалекти, але й соціально-групові,
жанрові, професійні мови, мови поколінь. …У період свого виникнення
і в кожну літературну епоху мова поетичної школи спирається насам-
перед на структури загальнонаціональної мови, надаючи їм додатково-
го естетично значимого виміру, всотуючи і функціонально перетворю-
ючи засвоєні нею перехідні форми змішаних професійних, станових,
класових і жанрових діалектів. Це пов’язане насамперед з тим, що пое-
зія, якою б елітарною вона не була, зацікавлена в тому, щоб виявити у
соціокультурному і соціально-мовному полі свого читача» [22: 10 —
12]. Не тільки ідіолект упевнено попрямував у стилістику, а й соціо-
лект, під яким у лінгвопоетиці розуміють мову поетичної школи: «…по-
няття “соціальне”, співвіднесене з системою загальнонаціональної і
загальнопоетичної мови, утворює мову школи, яка в цій системі стано-
вить собою “соціолект” — варіант мови, яка побутує у певному про-
шарку соціуму. Відносно поетичної мови, ідіолектом можна назвати
один з можливих станів її системи, засвоєне індивідом і представлене в
його творчості» [22: 32]. Поетичний ідіолект виступає як породжую-
чий поетичний світ, і структурні зв’язки усередині поетичного світу
відповідають зв’язкам усередині функ ціо нально-орієнтованої системи
поетичної мови; в діахронії поетичний соціолект може бути представ-
лений як імплікативно пов’язані системи, які змінюють одна одну. Ме-
тодологічна стратегія сучасних лінгвостилістичних досліджень врахо-
вує соціальну реальність, якою просякнутий і окремий текст, і поетична
ідіосистема, і мова літературного покоління, школи, напряму тощо.
Отже, поетичний “соціолект”, як і ідіолект, становить собою один з
можливих станів системи поетичної мови; лінгвостилістичний аналіз
індивідуальних та системних мовно-естетичних утворень передбачає
рух у напрямку «від поетичної мови до ідіолекту», «від ідіолекту до
ідіостилю», «від ідіолекту/ідіостилю до соціолекту» [22: 34].
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 4 15
Про термiн iдiолект
Коли йдеться про стилістичний аналіз художньої (поетичної чи
прозової) мови певного літературного покоління, літературної школи,
течії чи угруповання, про мову діаспорних письменників, абсолютно
правомірно оперувати терміном поетичний (прозовий) соціолект.
В аспекті дослідження мови українських письменників-емі-
грантів (від ідіолекту до соціолекту, якщо такий напрямок релевант-
ний, напр. Богдан Рубчак — поети нью-йоркської групи) варто па-
м’я тати, що істотною складовою індивідуальної соціолінгвістичної
біографії буде час еміграції. Приміром, і мовна картина світу, і мовно-
естетичні орієнтири емігрантів третьої хвилі будуть відрізнятися від
мовної саморепрезентації емігрантів четвертої хвилі.
Власне, й самі тексти письменників-емігрантів можуть слугувати
матеріалом для вивчення емігрантського соціолекту звичайних носі-
їв мови, як це видно з аналізу драми-оперети Василя Махна «Coney
Island»: «…діяспорна українська з чималою купою запозичень на
кшталт “евентуально” чи “клинувати фльори” vs сучасний суржик но-
воприбулих. Відповідно, мова — не лише ілюстрація іншого поколін-
ня, що вже не збирається в Народному домі на Мангетені думати й
говорити про Україну: «Ну ви вобще, тут неможливо членські взноси
з вас собрать, а ви — помощ Україні? Ви шо, перший год в Америці?
То хай баняки їм і помагають. У нас інша задача, правильно я кажу?»
[25: 36].
Підсумовуючи сказане, слід відзначити окремі теоретичні аспек-
ти терміна ідіолект та відповідні стратегії його дослідження. Первісно
вживаний на позначення особливостей індивідуального мовлення, де-
термінованих соціальними та психофізичними чинниками, цей термін
посів центральне місце в термінології соціолінгвістики, комунікатив-
ної лінгвістики, діалектології, стилістики, психолінгвістики та ін.
Основна стратегія дослідження ідіолекту полягає у врахуванні ієрар-
хічної підпорядкованості ідіолекту “вищим” рівням соціально-мов-
леннєвої типізації, як-от етнолект, соціолект, регіолект, гендерлект
та ін., а також соціологічних характеристик людини-мовця, ситуації
спілкування та часового періоду життя індивіда, протягом якого від-
бувається спілкування. Транспозиція терміна у царину лінгвостиліс-
тичних досліджень примушує координувати його з поняттєво шир-
шим терміном ідіостиль, який охоплює риси ідіолекту з необхідним
нашаруванням ознак індивідуальної поетики, художньої норми епохи,
словесно-художньої традиції і вимагає від дослідника максимального
врахування екстралінгвальних чинників мовної особистості автора та
механізму породження індивідуального дискурсу.
1. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. — К.: Видавничий
центр “Академія”, 2004 . — 344с
2. Бендас Т.В. Гендерная психология: Учебное пособие. — СПб: Питер, 2005. — 431 с.
3. Беликов В.И., Крысин Л.П. Социолингвистика: Учебник для вузов. — М.: Рос. гос.
гуманит. ун-т, 2001. — 439 с.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 416
Ставицька Л.О.
4. Березин Ф.М. История лингвистических учений: Учебник для филол. спец. вузов.
2-е изд., испр. и доп. — М.: Высш. шк., 1984. — 319 с.
5. Виноградов В.А. Идиолект // Русский язык. Энциклопедия / Гл. ред. Ю.Н. Карау-
лов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Большая Российская энциклопедия; Дрофа,
1998. — С. 144–145.
6. Григорьев В.П. Грамматика идиостиля. В.Хлебников. — М.: Наука, 1983. — 225 с.
7. Гриценко П. Ідіолект і текст // Лінгвостилістика: об’єкт — стиль, мета — оцінка; Збір-
ник наукових праць, присвячений 70-річчю від дня народження проф. С.Я. Єрмо-
ленко / Відп. ред. академік НАН України В.Г.Скляренко. — К., 2007, с.16—43.
8. Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний слов-
ник лінгвістичних термінів/ За ред. С.Я.Єрмоленко — К.:Либідь, 2001.
9. Коцюбинський М. Зібрання творів у 7 томах. — К.: Наук. думка, 1973—1974. — Т. 2.
10. Коцюбинський М. Листи до Олександри Палаксіної. — К.: Критика. 2008. — 639 с.
11. Литус Е.В. Эволюция идиолекта писателя : На материале ранних и поздних расска-
зов А.П. Чехова: автореферат дис. ... кандидата филологических наук : 10.02.01. —
Орел, 2004. — 19 с.
12. Макаров М.Л. Основы теории дискурса. — М.: ИТДГК «Гнозис», 2003. — 280 с.
13. Очерки истории языка русской поэзии XX века. Поэтич. яз. и идиостиль : Общ. вопр.
Звуковая орг. текста / [В. П. Григорьев, И. И. Ковтунова, О. Г. Ревзина и др.]; Отв.
ред. В. П. Григорьев — М.: Наука, 1990. — 300 с.
14. Палінська О. М. Переключення мовного коду в ситуації полілінгвізму (на матеріалі
ідіолекту Ольги Кобилянської): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.15 / Київ-
ський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2004. — 19 с.
15. Переломова О.С. Ідіостиль Валерія Шевчука: автореф. дис... канд. філол. наук:
10.02.01 / НАН України; Інститут української мови. — К., 2002. — 18 с.
16. Петренко А., Петренко Д. Социальные различия в использовании языковых вари-
антов. Сексолект как единица социолингвистического исследования // Проблемы
взаимодействия языков и культур в посткоммунистических странах Центральной
и Восточной Европы: Международная научно-практическая конференция: Сборник
статей. — К.: Рідна мова, 1999. — С. 90—97.
17. Півень В.Ф. Ідіостиль поетичних творів Святослава Гординського: автореф. дис...
канд. філол. наук: 10.02.01 / Запорізький національний ун-т. — Запоріжжя, 2007. —
20 с.
18. Пікалова А.О. Вербалізація концепту ЛЮДИНА в поетичних текстах М.Стельмаха:
автореф. дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01 / Харківський національний педагогічний
ун-т ім. Г.С.Сковороди. — Харків, 2008. — 20 с.
19. Потапова Р.К. Сексолект как составляющая экспертной фоноскопии в криминалис-
тике // Гендер как интрига познания. — М.: Издат-во «Рудомино», 2000. — С.137—
150.
20. Поэтика и стилистика, 1988—1990 [Сб. ст.] / АН СССР, Ин-т рус. яз.; [Отв. ред.
В. П. Григорьев] Поэтика и стилистика, 1988—1990. — М.: Наука, 1991.— 238 с.
21. Січкар С.А. Ідіолект Тараса Шевченка і сучасні мовні норми: Автореф. дис... канд.
філол. наук: 10.02.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут
філології. — К., 2003. —19 с.
22. Северская О.И. Язык поэтической школы: идиолект, идиостиль, социолект: Научное
издание. — М.: Словари.ру, 2007. — 126 с.
23. Сепир Эдвард. Избранные труды по языкознанию и культурологии / В.Д. Мазо
(ред.), А.Е. Кибрик (пер. с англ. под ред. и с предисл.). — М. : Издат. груп. "Прогресс",
1993. — 655 с.
24. Сорокин А. Феминолект и маскулинотет: модусы существования. // Психолингвис-
тика в ХХІ веке: результаты, проблемы, перспективы. ХУІ международный симпози-
ум по психолингвистике и теории коммуникации. Тезисы докладов. Москва, 15—17
июня 2009г. — М.: Изд-во «Эйдос», 2009. — С. 47—51.
25. Стахівська Ю. Василь Махно.Coney Island. // Критика, 2008. — Ч. 10—12. — С. 36.
26. Сулейменова Э.Д., Шеймерденова Н.Ж. Словарь социолингвистических терминов. —
Алматы: Казак університеті, 2002. 170 с.
ISSN 1682�3540. Українська мова, 2009, № 4 17
Про термiн iдiолект
27. Трубинский И. О новых территориально-системных образованиях в русской разго-
ворной cтихии http://www.philol.msu.ru/~rlc2004/ru/abstracts/?id=93&type=doc
28. Українська мова. Енциклопедія. Видання третє зі змінами і доповненнями. — К.:
Вид-во «Українська енциклопедія» імені М.П.Бажана, 2007.
29. Фроляк Л. Ідіолект гетерогенного походження у системі новоствореної говірки //
Діалектологічні студії. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН
України, 2003. — С. 132—140.
30. Фроляк Л. Ідіолект як частина говірки // Лінгвістичні студії. — Донецьк: Дон НУ,
2002. — Вип. 10. — С. 206—210.
31. Фроляк Л. Функціонування ідіолекту з південно-західною діалектною основою в
умовах новоствореного говору // Українська історична та діалектна лексика: Збір-
ник наукових праць.– Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН
України, 2003. — Вип. 4. — С. 363—373.
32. A feminist dictionary / Cheris Kramarae and Paula A. Treichler with assistance from Ann
Russo. — London; Boston: Pandora Press, 1985. — 587 p.
33. Concise Oxford companion to the English language / editor, Tom McArthur; assistant
editor, Roshan McArthur. — Oxford; New-York: Oxford University Hress, 1996. —
692 p.
34. Hundorova T. The Melancholy of Gender // Acta Slavica Iaponica. Journal of Slavic
Research Center. — Hokkaido University, 2005. — Tomus 22. — Р. 165—176.
35. Skudrzykowa A., Urban K. Mały słownik terminów z zakresu socjolingwistyki i pragmatyki
językowej). — Kraków—Warszawa, 2000. — 169 s.
Lesia Stavyts’ka (Kyiv)
ON THE TERM IDIOLECT
The article deals with the meaning of the term idiolect in connection with the related so-
ciolinguistic terms etnolect, sociolect, genderlect, cryptolect, as well as the research strat-
egy oriented toward sociological parameters of the speaker, communication situation and
time span over which the communication is taking place. The term idiolect is brought
into correlation with the stylistic concept idiostyle. The author stresses the need to take
into consideration sociolinguistic parameters of the linguistic personality of the writer
and distinguish the textual discourse in the study of the idiolect as a linguistic and artis-
tic phenomenon.
Keywords: idiolect, social linguistic biography, sociolinguistics of the individual, plurality
of the individual’s idiolects, sociolect, genderlect, idiostyle, discourse.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-6063 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | 1682-3540 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:37:16Z |
| publishDate | 2009 |
| publisher | Iнститут української мови НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Ставицька, Л. 2010-02-16T10:15:40Z 2010-02-16T10:15:40Z 2009 Про термін ідіолект / Л. Ставицька // Українська мова. — 2009. — № 4. — С. 3-17. — Бібліогр.: 35 назв. — укр. 1682-3540 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6063 811.161.2.81’276 У статті розкривається понятійна сутність терміна ідіолект у його зв’язку з суміжними соціолінгвістичними термінами етнолект, соціолект, гендерлект, криптолект; а також окреслюється стратегія дослідження ідіолекту, яка полягає у врахуванні соціологічних характеристик людини-мовця, ситуації спілкування та часового періоду життя індивіда, протягом якого відбувається спілкування. Ідіолект співвіднесено із стилістичним термінопоняттям ідіостиль. Авторка наголошує на необхідності враховувати соціолінгвальні параметри мовної особистості письменника та розрізняти текст/дискурс при дослідженні ідіолекту як мовно-художнього феномену. The article deals with the meaning of the term idiolect in connection with the related sociolinguistic terms etnolect, sociolect, genderlect, cryptolect, as well as the research strategy oriented toward sociological parameters of the speaker, communication situation and time span over which the communication is taking place. The term idiolect is brought into correlation with the stylistic concept idiostyle. The author stresses the need to take into consideration sociolinguistic parameters of the linguistic personality of the writer and distinguish the textual discourse in the study of the idiolect as a linguistic and artistic phenomenon. uk Iнститут української мови НАН України Дослідження Про термін ідіолект On the term idiolect Article published earlier |
| spellingShingle | Про термін ідіолект Ставицька, Л. Дослідження |
| title | Про термін ідіолект |
| title_alt | On the term idiolect |
| title_full | Про термін ідіолект |
| title_fullStr | Про термін ідіолект |
| title_full_unstemmed | Про термін ідіолект |
| title_short | Про термін ідіолект |
| title_sort | про термін ідіолект |
| topic | Дослідження |
| topic_facet | Дослідження |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6063 |
| work_keys_str_mv | AT stavicʹkal protermínídíolekt AT stavicʹkal onthetermidiolect |