До 200-річчя Харківського університету
У пропонованій розвідці розглядаються віхи розвитку Харківського університету як вогнища культури і освіти на Слобожанщині. In the suggested research the landmarks of the Kharkiv University development are envisaged. They are treated as centres of culture and education in Slobozhanshchyna....
Saved in:
| Date: | 2005 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2005
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6121 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | До 200-річчя Харківського університету / І.М. Денисенко // Краєзнавство. — 2005. — № 1-4. — С. 156-159. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859644640717701120 |
|---|---|
| author | Денисенко, І.М. |
| author_facet | Денисенко, І.М. |
| citation_txt | До 200-річчя Харківського університету / І.М. Денисенко // Краєзнавство. — 2005. — № 1-4. — С. 156-159. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У пропонованій розвідці розглядаються віхи розвитку Харківського університету як вогнища культури і освіти на Слобожанщині.
In the suggested research the landmarks of the Kharkiv University development are envisaged. They are treated as centres of culture and education in Slobozhanshchyna.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:26:03Z |
| format | Article |
| fulltext |
Краєзнавство 1-4, 2005
f
■т
УДК 378.4 (477.54) "1805-2005"
Денисенко 1.М. (м. Харків)
ДО 200-РІЧЧЯ ХАРКІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
У пропонованій розвідці розглядаються віхи розвитку Харківського університету як вогнища
культури і освіти на Слобожанщині.
Ключові слова; університет, історія розвитку, викладацька діяльність, російська освіта, про-
грама дій.
Історія Харківського університету як скла-
дова частина історії вищої світської освіти у до-
революційній Росії налічує багато "білих плям",
вивчення яких, з відомих причин, стало доступ-
ним дослідникам лише після значної перерви.
Серед них можна назвати взаємовідносини уні-
верситету з церквою і особливо викладання та
вивчення в ньому богословських і церковно-
історичних дисциплін. Окремо стоїть питання
внеску викладачів кафедр богослов'я і церковної
історії у розвиток богословської та церковно-істо-
ричної науки того часу. Харківському університе-
ту вже виповнилося двісті років, але досить відомі
свого часу постаті деяких університетських вик-
ладачів продовжують залишатися поза увагою
сучасних дослідників історії університету.
Особливо небагато відомостей про викладачів
вищезазначених кафедр. І якщо в останні роки
з'явились невеликі біобібліографічні праці,
присвячені А.С. Лебедеву, T.I. Вуткевичу, А.Г.
Могилевському, М.С. Стелецькому [1, 2, 3, 4], то
діяльність професора богослов'я Харківського уні-
верситету, протоієрея Василя Івановича Добро-
творського (ЗО грудня 1822 р. - 12 вересня
1894 р.) досі фактично не досліджена. (Тут і далі
дати подані за старим стилем).
36 років свого життя присвятив В.І. Добро-
творський Харківському університету. Однак,
інформація про його життя та діяльність дуже
мізерна. Коротку біографію професора та список
його праць ми можемо знайти у виданні, присвя-
ченому століттю історико - філологічного факуль-
тету Харківського університету [5], у статті А.С.
Лебедева "Кафедра богословия в императорском.
Харьковском университете" та його ж некролозі
на смерть В.І. Добротворського [6, 7]. Ще кілька
штрихів до біографії професора додають згадки
про нього у періодичній пресі [8, 9,10, 11 та ін.].
Уродженець Смоленської губернії, син свяще-
ника (с.Удіново Бельського повіту), він отримав
середню освіту у Смоленській духовній семінарії,
а вищу - у Київський духовній академії. Після
закінчення у 1847 році академічного курсу з атес-
татом першого розряду о. Василій був призначений
вчителем логіки та психології у Смоленську ду-
ховну семінарію (31 жовтня 1847 р.), але незаба-
ром його було переведено до Київської духовної
академії (26 квітня 1848 p.), де він спочатку вик-
ладав, працюючи на посаді вчителя, грецьку і
французьку мови, а потім, після отримання сту-
пеня магістра богослов'я (4 травня 1849 р.), у
званні бакалавра, - науку про богослужіння Пра-
вославної церкви, канонічне право та предмети
місіонерського відділення [5, с.7].
31 липня 1858 року В.І. Добротворський отри-
мав призначення до Харківського імператорського
університету, де став викладачем законознавства,
логіки та психології (тоді ці предмети в російських
університетах читав професор богослов'я). Вже 29
жовтня 1858 року його було затверджено ординар-
ним професором по кафедрі богослов'я, логіки та
психології. Викладання двох останніх дисциплін
було покладено на о. Василія і після відновлення у
1860 році кафедри філософії - " впредь до прииска-
ния, преподавателя по этой кафедре " [6, с.90].
Як професор та священнослужитель, о. Ва-
силій був настоятелем Університетської церкви
св. Антонія, він користувався повагою товаришів
і студентів за світлий розум та глибокі знання.
Так, А.С. Лебедев писав про нього: "Искренне
верующий, он также искренне любил и благого-
вейно чтил науку; вера и знание сливались в нем.
в одно просветительное начало, в силу которого
и был он так дорог Университету. Чуждый уз-
кой односторонности, он живо интересовался,
движениями научной мысли в разных областях
знания. А в области своей специальности, по-
стоянно и неустанно следя, за движением бого-
словской литературы - русской и иностранной,
и сам был усердным деятелем" [Там же, с.91].
Початок його викладацької діяльності в уні-
верситеті припав на час підготовки нового Стату-
ту російських університетів. Як і попередні ста-
тутні документи, проект Статуту 1863 року
підкреслив важливість вивчення студентами цер-
ковно - історичних дисциплін. Однак, змін у
методиці їх викладання не передбачалось.
Саме питання про місце церковної історії в
університетському навчальному процесі стало
найбільш гострим під час обговорення проекту
Статуту. Оскільки остання раніше входила до
складу міжфакультетської кафедри богослов'я, її
майбутнє як навчального предмету вирішувало-
ся під час полеміки про те, чи треба взагалі вик-
ладати богослов'я в російських університетах.
У цьому ракурсі позиція професора богослов'я
Харківського університету В.І. Добротворського
є показовою. Він вважав, що затверджені про-
грами Міністерства народної освіти надто великі
і непридатні для викладання в університеті. Тому
"... из круга богословских предметов следует из-
бирать для чтения только общие и важнейшие
?гункты, раскрывать их ученым образом., дабы
преіюдавание богословия и церковной истории не
казалось повторением уже слышанного и прино-
сило пользу развитому мыслящему человеку" [12,
е.342]. Також, на його думку, на кафедрі бого-
слов'я для допомоги професору потрібен доцент,
\
Краєзнавче життя в Україні
тя людини - знання, почуття та спонукання як
рушійна чи зупиняюча сила.
Причому жодна з вищевказаних сил не може
бути прийнята як релігійний орган, тому що ре-
лігія стосується всього життя людини, а не окре-
мих сторін її життя [14, с.119].
Такий орган Добротворський вбачав у вірі,
яка, на його жаль, часто розуміється як дещо
протилежне знанню. На його думку, у вірі знання
є невід'ємним від відчування, бо віра не відкидає
самодіяльності розуму у сприйнятті, а особливо у
засвоєнні божествених істин, вона є "дей ствие
разумное и открывается нам в религиозном
знании" [14, с.128].
Особливо гостро у Росії проблема взаємозв'-
язку віри та науки постала у II пол. XIX ст., коли
світське знання намагалось якомога далі відме-
жуватись від знання релігійного та довести власну
значущість. Цій течії протистояли вчені-бого-
слови, які прагнули довести зворотню залежність та
бачили у вірі наставницю як природничих, так і, як
тоді говорили, морально - політичних наук, що
бурхливо розвивалися.
Відомий історик церкви В.П. Знаменський
відзначав, що у Росії тільки у II пол. XVIII ст.
стали говорити про науку як засіб до загального
гуманного розвитку. До цього мало місце лише
вивчення чогось чітко окресленого, придатного
тільки у вузько - практичному відношенні, а сама
спеціальна освіта страждала від надзвичайної
невизначеності курсового складу. Причому такий
утилітарний погляд на освіту став змінюватись і в
історії російської освіти почався поворот до
нового, кращого порядку, остаточне встановлення
якого належить саме XIX сторіччю [15, с.15].
До середини XIX століття вітчизняна бого-
словська наука трималась дуже ізольовано від руху
дійсного світського життя. Знайомство з рухом за-
хідної богословської науки припускалося тільки у
духовних академіях та, почасти, в університетах.
Прикладна ж, практична частина духовної науки
завзято витала лише у вищих сферах відірваної
моралі, яка ні до чого не має відношення та випускає
з виду життя звичайних мирських людей.
Церковні вчителі повинні пристосовуватися до
потреб сучасного життя: "...значительно спустить
свой прежний тон, заговорить более современным
языком, обратить внимание на плоды западной
богословской науки и на произведения,
отрицательного направления, а также по-
заботиться о необходимых средствах к сближению
православия с современной жизнью, которая все
более уходила из-под влияния Церкви" -писав В.П.
Знаменський [16, с.4].
Небайдужий справі духовної освіти митро-
полит московський Філарет (Дроздов) вбачав не-
обхідність у розширенні знань як природничих, так
і духовних. Він писав: " Исследование природы
имеет свою пользу, когда открывает в ней силы и
средства, удовлетворяющие потребностям жизни
человеческой... И может сделаться путем, к
премудрости, когда видна божественная суть
исследуемого предмета" [17, с.64].
Для о.Василія ж сфера віри та сфера знання
одна й та ж - сфера істини. Причому істини релігії
157
який має здійснювати заміни та читання деяких
курсів [Там же, с.344].
За підтримки Св. Синоду спір про доцільність
викладання богослов'я переріс в обговорення пи-
тання про відокремлення історії церкви як на-
вчального предмету від кафедри богослов'я та
придания йому самостійного значення.
Зрештою спроба пристосувати університетсь-
ке викладання до потреб науки і суспільства за
рахунок очищення світської освіти від її релігій-
но-морального оточення призвела до того, що
позиція церковно-історичних дисциплін в універ-
ситетах була посилена. Професора богослов'я,
звільнюючись від викладання церковно-історич-
них курсів, отримали більшу можливість займа-
тись вихованням студентського благочестя, а особ-
ливі кафедри церковної історії та церковного за-
конознавства на гуманітарних факультетах уні-
верситетів мали посилити церковні аспекти у
професійній підготовці студентів.
Ці зміни у повній мірі знайшли своє відоб-
раження у структурі Харківського університету
та об'ємі викладання у ньому православного бо-
гослов'я і церковно-історичних дисциплін.
Так, у 70-х роках XIX століття богослов'я
читалося студентам І та II курсів усіх факультетів
по 3 години на тиждень, а церковна історія - сту-
дентам III та IV курсів історико - філологічного
факультету по 4 години на тиждень [13, сі].
Справі духовної освіти В.І.Добротворський
служив не тільки викладанням, але й своїми дру-
кованими працями, а також виданням журналу
"Духовный вестник" (1862 - 1867), який сучас-
ники вважали вельми цінним за велику кількість
серйозних наукових статей, розміщених в ньо-
му, що були написані як самим видавцем, так і
іншими професорами університету - співробітни-
ками журналу [Див.: 6, с.92 та ін.].
Окрім значної кількості друкованих статей о.
Василія, цікавими для його характеристики є чис-
ленні речі та проповіді, які "._ отличались всегда
умелым выбором, тем, применительно к состоянию
слуиіателей, и были словом христианского мысли-
теля, глубоко обдуманным, а потому и поучитель-
ным; его слушали, и глагол его не был тощ" [6, с.92].
Звертаючись літературної спадщини Добро-
творського, докладніше зупинимося на найбільш
важливих його працях, які є основним внеском
автора в богословську науку.
Найбільш рання з них - "О религиозном орга-
не в душе человека"(1865). Тут автор подає кри-
тичний розбір протестантських поглядів на ду-
ховну організацію людини [14].
Вважаючи релігію союзом між богом та лю-
диною, а богословську науку - "теоантрополо-
гией", тобто вченням про бога та людину в їх союзі
між собою, він бачить необхідність встановити в
науці повну гармонію основних елементів релігії.
Тут важливо зазначити ту силу духа, яка й прий-
має участь у цьому релігійному союзі. Вимоги
цієї сили мають бути головними провідними за-
садами при побудові богословської науки [14, с.4].
Під критичне перо автора потрапили три
складові: розум, серце та совість. Саме в них
містяться три істотних елемента духовного жит-
Краєзнавче життя в Україні
вание исторически раскрылось из начал содер
жимого там христианства. Отрицательные
явления не исключительны и не всеобщи — они
могут быть обуславливаемы характером самих
религиозных учений" [22, с.88].
Наука може здійснювати могутній та благо-
творний вплив на своїх вихованців, але за однієї
дуже важливої умови - розвиток розуму завжди
має супроводжуватися "преуспеянием нравствен-
ным" - в цьому досконалість науки. Але наука у
Росії не в змозі дати того, що ще не може бути
названо її надбанням, а саме - релігійна освіта
усього російського суспільства. Більш того, Доб-
ротворський вважає, що навіть освічені класи
недостатньо знайомі з "религиозной стороной
русского быта", у той же час, знайомство із зах-
ідними релігійними течіями мало просувають
вперед знання вітчизняної віри [22, с.90].
Таким чином, пов'язуючи наукове пізнання і
релігію, він висуває програму дій для російського
студентства, кожний представник якого мусить
мати: "... ум исследовательский и основательный,
не останавливающийся на внешних явлениях, но
восходящий от явлений к их причинам и законо-
мерностям; ум строгий к самому себе и методи-
ческий, действующий по требованиям научного
мышления; и, наконец, - самостоятельный". Це
не значить добиватися наукового вирішення усіх
питань, що зацікавили допитливий розум виключ-
но самому - "Истинная самостоятельность тре-
бует предварительного знакомства с разнообраз-
ными течениями и теориями. Образовать такой
ум - зрелый, строго - научный, самостоятель-
ный — высшая задача, предлежащая, каждому,
посвящающему лучшие годы своей зрелости делу
высшего научного образования" [23, с.5].
Підводячи підсумок дослідженню поглядів
B.I. Добротворського на зв'язок віри та науки,
треба відмітити, що він намагався поставити на
перше місце саме віру як необхідну частину будь-
якої освіти і наукової діяльності, в основі якої
також обов'язково має бути присутнім релігій-
ний елемент, бо інакше наука позбавляється Бо-
жого заступництва і не може досягти у своїх дос-
лідженнях "основ всего сущего".
Своїми дослідженнями та пастирською діяль-
ністю професор Харківського університету
В.І. Добротворський зробив значний внесок у роз-
виток вітчизняної богословської науки. Також,
не повинна залишитися без уваги і його викла-
дацька діяльність, якій він присвятив не одне
десятиліття свого життя.
Примітки
1. Кунденко Л.В., Посохов СІ. Професор
Харківського університету А.С. Лебедев:
сторінки біографії та наукової творчості //
Віра і Розум. - 2000. - № 1. - С 216 - 224.
2. Швец В. Жизнь и деятельность профессора -
богослова Тимофея Буткевича // 200 років
Харківській єпархії. - X., 1999. - С. 38 - 44.
3. Шудрик И.А. Жизнь, духовное наследие и
мученическая смерть профессора, протоиерея
Николая Стеллецкого // Віра і Розум. -
2000. - С. 71 - 78.
4. Зайцев Б.П., Мигаль Б.К. Первый професор
богопознания и христианского учения
Харьковского университета, протоиерей
Афанасий Могилевский // Віра і Розум. -
2002. - № 3. - С. 272 - 277.
5. Историко-филологический факультет Харь
ковского университета за первые сто лет его
существования. - X., 1908.
6. Лебедев А.С. В.И. Добротворский (некролог) /
/ Записки ХУ. - 1894. - Кн. 4. - С. 90 - 92.
7. Лебедев А.С. Кафедра богословия в импера
торском Харьковском университете //
Записки ХУ. - 1896. - Кн. 2. - С. 65 - 86.
8. Вера и разум. - 1884. - Март. - С. 189, 192.
9. Вера и разум. - 1884. - декабрь. - С. 706, 708.
10. Харьковские губернские ведомости. - 1893. -
№ 17. - С. 2.
11. Церковные ведомости. - 1889. - № 15 - 16. -
С. 141.
12. Замечания на проект общего устава императорс
ких российских университетов. - СПб., 1862.
13. Обозрение преподавания предметов и распре
деление лекций и практических занятий по
историко-филологическому факультету Харь
ковского университета на 1870/1871 акад.
год. - X., 1870
14. Добротворский В.И. О религиозном органе в
душе человека. - X., 1865.
15. Знаменский В.П. Духовные школы в России
до реформы 1808 г. - Казань, 1881.
16. Знаменский В.П. Православие и современная
жизнь. - М., 1906.
17. Филарет (Дроздов) Слова и речи. - М., 1882. -
Т. 4.
18. Добротворский В.И. Основное богословие. -
X., 1888.
19. Добротворский В.И. Православное догмати
ческое богословие. - X., 1896.
20. Добротворский В.И. Критический метод в ис
следовании о книгах Святого Писания. - М.,
1883.
21. Добротворский В.И. Несколько слов о связи
между верой и наукой // Духовный вест
ник. - 1863. - Т. 5. - С.38 - 61.
22. Добротворский В.И. Слово, сказанное в церк
ви императорского Харьковского универси
тета 17 января 1865 года // Духовный вест
ник. - 1865. - Т. 10. - С.86 - 93.
23. Добротворский В.И. Речь на молебствии пред
началом учения в императорском Харьковс
ком университете 1-го сентября 1879 года. -
X., 1879.
I
Summary:
In the suggested research the landmarks of the Kharkiv University development are envisaged. They
are treated as centres of culture and education in Slobozhanshchyna.
Key words: university, development theory, teacher's work, Russian education, program of actions.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-6121 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | ХХХХ-0001 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:26:03Z |
| publishDate | 2005 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Денисенко, І.М. 2010-02-18T12:49:47Z 2010-02-18T12:49:47Z 2005 До 200-річчя Харківського університету / І.М. Денисенко // Краєзнавство. — 2005. — № 1-4. — С. 156-159. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. ХХХХ-0001 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6121 378.4 (477.54) "1805-2005" У пропонованій розвідці розглядаються віхи розвитку Харківського університету як вогнища культури і освіти на Слобожанщині. In the suggested research the landmarks of the Kharkiv University development are envisaged. They are treated as centres of culture and education in Slobozhanshchyna. uk Інститут історії України НАН України Краєзнавче життя в Україні До 200-річчя Харківського університету К 200-летию Харьковского университета To the 200th anniversary of Kharkiv university Article published earlier |
| spellingShingle | До 200-річчя Харківського університету Денисенко, І.М. Краєзнавче життя в Україні |
| title | До 200-річчя Харківського університету |
| title_alt | К 200-летию Харьковского университета To the 200th anniversary of Kharkiv university |
| title_full | До 200-річчя Харківського університету |
| title_fullStr | До 200-річчя Харківського університету |
| title_full_unstemmed | До 200-річчя Харківського університету |
| title_short | До 200-річчя Харківського університету |
| title_sort | до 200-річчя харківського університету |
| topic | Краєзнавче життя в Україні |
| topic_facet | Краєзнавче життя в Україні |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6121 |
| work_keys_str_mv | AT denisenkoím do200ríččâharkívsʹkogouníversitetu AT denisenkoím k200letiûharʹkovskogouniversiteta AT denisenkoím tothe200thanniversaryofkharkivuniversity |