До історії церковних покарань: використання єпитимій в практиці церковного суду
Праця доповнює сучасну історіографію з церковного краєзнавства. У ній піднімаються проблеми внутрішньої саморегуляції церкви, її взаємодії з світським суспільством. The article supplements modern historiography of the church regional geography, covers some problems of the church self government and...
Gespeichert in:
| Datum: | 2006 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainisch |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2006
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6158 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До історії церковних покарань: використання єпитимій в практиці церковного суду / Ю.Л. Селевич // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 141-144. — Бібліогр.:19 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859651173090328576 |
|---|---|
| author | Селевич, Ю.Л. |
| author_facet | Селевич, Ю.Л. |
| citation_txt | До історії церковних покарань: використання єпитимій в практиці церковного суду / Ю.Л. Селевич // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 141-144. — Бібліогр.:19 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Праця доповнює сучасну історіографію з церковного краєзнавства. У ній піднімаються проблеми внутрішньої саморегуляції церкви, її взаємодії з світським суспільством.
The article supplements modern historiography of the church regional geography, covers some problems of the church self government and its interaction with the society.
|
| first_indexed | 2025-12-07T13:33:53Z |
| format | Article |
| fulltext |
УДК 348.5 (09)
Селевич Ю.Л. (ж. Харків)
ДО ІСТОРІЇ ЦЕРКОВНИХ ПОКАРАНЬ:
ВИКОРИСТАННЯ ЄПИТИМІЙ В ПРАКТИЦІ
ЦЕРКОВНОГО СУДУ
Праця доповнює сучасну історіографію з церковного краєзнавства. У ній піднімаються проблеми
внутрішньої саморегуляції церкви, її взаємодії з світським суспільством.
Ключові слова: публічність, відлучення, богослужіння, заборона, єпитимія, взаємовплив.
У Стародавній Русі, наскільки про це мож-
ливо судити з уставів і уставних грамот (особли-
во з уставу Ярослава Мудрого), загальна церков-
на дисципліна підтримувалась головним чином,
грошовими пенями. Крім того, могли застосову-
ватись такі покарання, які були відомі духовній
ієрархії з прадавніх канонів - це відлучення від
церкви та єпитимія. До XVII ст. відлучення не-
рідко практикувалося у вигляді так званого «все-
домовного» - покарання за образу нанесену церкві
або причту. Єпитимія доволі часто практикува-
лася у вигляді заслання до монастиря. Були ви-
падки ув'язнення до монастиря для постригу і
пожиттєвого каяття, замість смертної кари, не-
рідко за царським волевиявленням. Крім того з
XVII ст. у практиці церковних судів відзначалося
посилене використання тілесних покарань, а у
XVIII ст. публічне церковне покарання нерідко
несло в собі відтінок публічного зганьблення.
На початку XIX ст. у церковному праві зас-
тосовувалися два види загальних церковних по-
карань:
1) Вселяння і напоумлення духовного кері
вництва.
2) Єпитимія, що не була суто каральним за
собом і полягала не скільки в позбавленні миря
нина деяких церковних прав (відлучення від при
частя тощо), як в добровільному виконанні ним
тих чи інших "благочестивих вправ". Полягали
вони в частому відвідуванні богослужіння, сповіді
і суворому дотриманні постів, милостині і навіть
в подорожі по святих місцях [1]. Священики мали
слідкувати за ретельністю виконання єпитимії,
спонукати мирян до щирого каяття в скоєному
злочині і до якнайскорішого виправлення. Термін
покарання міг бути змінений залежно від повед
інки підопічного.
За останнім уставом духовних консисторій,
на духовенство могли бути накладені покарання:
1) Позбавлення священнослужителів сану з
виключенням з духовного відомства, а у випадку
скоєння карних злочинів ще й передачу держав-
ному карному суду. Прикметно, що зняття сану
здійснюється у консисторії після засудження вин-
ного. При цьому засуджений повертався у той
стан, в якому він перебував до посвячення, до
того ж йому заборонялося нове посвячення. В
громадянському житті до нього застосовувалися
різні обмеження.
2) Позбавлення духовного сану з залишен
ням у духовному відомстві на нижчих посадах.
Покарання супроводжується втратою на невиз-
начений термін прав як церковних, так і стано
вих. Повернення цих прав залежало від духовно
го керівництва.
3) Тимчасова заборона в священнослужінні з
відмовою від посади і з призначенням у причет
ники.
4) Тимчасова заборона у священнослужінні
без відмови від місця служби, але з накладанням
єпитимії на монастир та місце.
4) Тимчасова заборона священнослужіння без
відмови від посади, але з накладанням спокути
на монастир.
5) Тимчасове випробування в монастирі чи в
архієрейському будинку, тобто проходження єпи
тимії без заборони священнослужіння. Крім того,
покараному видавалася лише половина прибут
ку, а друга йшла на користь особи, що заміщала
його посаду.
6) Відмова від місця служби; при цьому ма
лася можливість служити в якості вільнонайом-
ного священика.
7) Звільнення за штат, тобто теж саме відсто
ронення від посади без заборони священнослужі
ння (такий вид покарань застосовувався до лю
дей віком більш 60 років).
8) Посилення надзору.
9) Пеня або грошове стягнення.
10)Поклони.
11) Догана чи сувора догана
12) Зауваження.
Всі ці покарання накладалися за порушення
церковних правил на підставі церковних постанов.
Характер покарань, що зазнавали особи ду-
ховного стану за рішенням єпархіального суду -
це їх суворість і публічність.
Так позбавлення по суду священного сану
проводилося наступним чином. Звинувачений за
гріхи та злочини до позбавлення сану викликався
на засідання консисторії. Секретар в присутності
усіх членів консисторії зачитував суть справи і
рішення консисторії затверджене Св. Синодом.
Звинувачений, вислухавши рішення Синоду,
знімав рясу та одягав просте мирське вбрання.
Після чого пристав консисторії обрізав йому во-
лосся. Разом з тим у покараного бралася підписка
у тому, що він і в майбутньому ніколи не буде
Краєзнавство 1-4, 2006
носити рясу і відправляти релігійні треби. Згодом
рішення консисторії надсилалось в губернське
правління для запису винного в подушний оклад.
Позбавлений сану залишався на все життя відомим
під ганебним найменуванням розстриги [2].
Друге, не менш ганебне покарання - посад-
ження підсудного на ціпок. Ціпки використову-
валися різні: ручні і ніжні, великі і малі. Ціпки
зберігалися в сторожовій хатині при консисторії
і рахувалися у числі необхідних статей канце-
лярських витрат. Злочин, який в більшості ви-
падків тягнув за собою засудження до посаджен-
ня на ціпок - пияцтво поєднане з буйством.
Монастирська єпитимія була відома під на-
звою заслання до монастирю "под начал". Час зас-
лання визначався певним терміном - на рік чи на
два, чи невизначеним - "до указа", "донеже в чув-
ствие придет" [3]. Цьому покаранню духовенство
піддавалося за провину у шлюбних справах.
Найбільш звичайною і дуже поширеною єпи-
тимією першої половини XIX ст., яку признача-
ла консисторія були поклони[4]. Кількість по-
клонів була різною (від 150 до 1000), але за один
раз належало не більш ста. Засуджений до по-
клонів повинен був покласти їх на олтар того со-
бору чи міста, в повіті якого він жив. Благочин-
ний, в силу інструкції, мав право поставити свя-
щеника на коліна в олтарі, а диякона - у церкві
і навіть на паперті. У часи єпископа Харківсько-
го Христофора практикувалось ще одне доволі
оригінальне покарання - це стояння протягом
деякого часу при відправленні святкових молебнів
і панихід нижче того місця, в ряду священників,
яке обіймав раніше. Для духовенства початку
XIX ст., яке виросло і виховувалося під керів-
ництвом дисциплінарних заходів другої полови-
ни XVIII ст., незрівнянно більш суворих і жорсто-
ких, вищезгадані покарання не виглядали особ-
ливо принизливими.
В той час в області церковного суду майже
всюди простежувався деспотизм влади. Так, зави-
нившого священика за відсутності вироку консис-
торії могли кинути в підвальну тюрму або закува-
ти в ланцюги та колодки. Тілесне покарання в
1800 р. досить часто використовувалось на прак-
тиці. "Особа, що зазнавала покарання вкладаєть-
ся так, - пише дослідник Д.І. Ростиславов, - щоб
владика, не встаючи з дивану, міг своїми очима
бачити чи щільно батоги прилягають до тіла"[5].
Екзекуціям підлягали як причетники, диякони,
так і священики, особливо молодого віку.
Зміни у способах церковного покарання відбу-
лись з приходом до влади імператора Олександ-
ра І. У перший рік свого царювання він звільнив
від тілесного покарання по суду тих священнос-
лужителів, які проходили по карним справам.
Російське духовенство, переповнене почуттями
подяки до імператора за таке його благодіяння,
присвятили принесли молебень Господу Богу за
багаторічне здравіє монарха, що супроводжував-
ся цілодобовим дзвоном. Таким чином, на почат-
ку XIX ст. широкий арсенал церковного пока-
рання почав втрачати свою публічність і суворість.
Так, випадки позбавлення сану почали відбува-
тися рідше. З 1805 р. посадження на ціпок зовсім
не практикувалося. Єпископ Харківський Хрис-
тофор (1799-1813) лише погрожував цим пока-
ранням явним та завзятим противникам його волі.
Були приклади, коли консисторія присуджувала
винного до покладання поклонів, кількістю не-
рідке в декілька сот, а єпископ Христофор це
рішення замінював грошовими штрафами чи до-
ганами. Були й випадки, коли Христофор, не
піддаючи винного консисторському суду і
слідству, сам накладав доволі поблажливе пока-
рання у вигляді повчання та наставляння [6].
Покарання штрафами отримало широку
практику також і в інших єпархіях. Значну по-
пулярність отримав Тихон Соколовський - єпис-
коп Воронежський і Єлецький. Священнослужи-
телів та членів консисторії своєї єпархії за нена-
лежні вчинки часто піддавав штрафу у розмірі -
1 крб. Спеціально для подібних каральних зборів
на самому видному місці [в церквах цієї єпархії
встановлювали залізний ящик 7].
З початку XVIII ст. справи з накладання єпи-
тимій розглядалися в консисторіях (чи як їх тоді
називали на Україні - дікастеріях). Харківська
Духовна Консисторія (ХДК) була головним коле-
гіальним органом управління єпархією та мала
надзвичайно широкий спектр управлінських та
судових повноважень. Більш ніж за двісті років
функціонування консисторії в архівному фонді
ХДК відклався великий обсяг матеріалів в яко-
му справи з призначення єпитимії представни-
кам кліру та прихожанам займають значне місце.
До революції питання пов'язані з призначен-
нями церковних покарань досить ретельно роз-
роблялися істориками церкви та церковного права
[8]. Проте здебільшого вони розглядали це пи-
тання з канонічної точки зору. Проблема дослід-
ження джерел консисторії комплексно ніколи не
вивчалась не лише до революції, але і радянсь-
кими дослідниками.
За останні роки вийшло декілька статей з цієї
проблематики, однак нажаль видавалися вони зде-
більшого в російських регіональних вісниках і
майже невідомі українським науковцям [9]. Деякі
праці в православних виданнях, з точки зору дже-
релознавчого аналізу, є малоінформативними: їх
автори і зараз визначають єпитимію, як самий
надійний і вірний засіб для відновлення порушеної
злочинцем правди з метою виправлення духовно-
моральної природи самого злочинця [10].
Аналізуючи консисторські справи з питань
накладання спокути приходимо до висновку, що
хронологічно термін єпитимії був здебільшого
довший, ніж покарання цивільного суду. Це особ-
ливо стосувалося злочинів скоєних "без злого
наміру", до яких російське законодавство було
вельми гуманним.
Єпитимії поділялися за місцем виконання
тобто, ті що виконуються за місцем проживання
або в монастирі. Священнослужителі, які відбува-
ли покарання в монастирі повинні були підпоряд-
ковуватися монастирській слухняності та праці.
ІС""* Краєзнавство 1-4, 2006
5. Русская Старина.- 1894.- Октябрь. - С. 102.
6. Лащенков Н. А. Вказ. праця. - С.258.
7. Федорова И. О пастырском рубле: Наказание
штрафами церковного клира в Православье
// Наука и религия. - 2003. - №1. -С.34.
8. Горчаков М. И. Церковное право. Краткий
курс лекций. СПб. -1909. - 338 с; Суворов
Н. Учебник церковного права. М., Изд. А.
А. Карцева. - 1913. - 531с; Суворов. Н. О
церковных наказаниях. Опыт исследования
по церковному праву. СПб., - 1876. - 338с;
Бердников И. Краткий курс церковного
права. - Казань, 1988.- 1Х+294с; Никотни-
ков Г. Разсуждение об епитимьях. - М., 1838.
9. Щербич С. Н. Монастырская ссылка.
Проблема последствий //Проблема эконо
мической и соц. - политической истории до
революционной России. - Тюмень, 2001. -
С. 24 - 41; Батчаева М. К. Трансформация
системы наказаний в России (2-я пол. 18 -
1-я пол. 19 в.) // Вестник Карачаево - Черкес,
гос. пед. у-та. - Карачаевск, 2002.- №9. - С.
104-113; Алексеева Н. В. Церковные
делопроизводственные документы как источ-■
ник по изучению практики покаяния у
крестьян Русского Севера в XVIII-XIX вв..//
Проблемы археографии и источниковедения
отечественной истории. - Вологда,-1999.-
С.71-76.
10. Іонафан, Архієпископ. Накладання і зняття
церковних покарань // Православний
вісник. -1996. -№5. - С 45- 48.
11. ДАХО. - Ф.40, оп. 15, спр. 1090.
12. Там само. - Оп. 24,спр. 372. ; Оп. 13,
спр.1342.
13. Там само. - Оп. 13, спр. 1366; Оп. 38, спр.789;
Оп. 24, спр.279,562.
14. Там само.- Оп. 19, спр. 228.
15. Там само. - Спр. 770.
16. Там само.- Оп.14, спр.543, Оп.12,спр.491.
17. Там само. - Оп.87. спр.5. - Арк.701
18. Там само. - Арк.269
19. Суворов Н. О церковных наказаниях. Опыт
исследования по церковному праву. - СПб., -
1876.-С. 210.
Summary:
The article supplements modern historiography of the church regional geography, covers some problems of
the church self government and its interaction with the society.
Key words: the publicity, excommunication, public worship, prohibition, penance, mutual influence.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-6158 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | ХХХХ-0001 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T13:33:53Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Селевич, Ю.Л. 2010-02-18T16:12:18Z 2010-02-18T16:12:18Z 2006 До історії церковних покарань: використання єпитимій в практиці церковного суду / Ю.Л. Селевич // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 141-144. — Бібліогр.:19 назв. — укр. ХХХХ-0001 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6158 348.5 (09) Праця доповнює сучасну історіографію з церковного краєзнавства. У ній піднімаються проблеми внутрішньої саморегуляції церкви, її взаємодії з світським суспільством. The article supplements modern historiography of the church regional geography, covers some problems of the church self government and its interaction with the society. uk Інститут історії України НАН України З краєзнавчої пошти До історії церковних покарань: використання єпитимій в практиці церковного суду К истории церковных наказаний: использование епитимий в практике церковного суда To the history of church punishment: the usage of rights in the practice of church justice Article published earlier |
| spellingShingle | До історії церковних покарань: використання єпитимій в практиці церковного суду Селевич, Ю.Л. З краєзнавчої пошти |
| title | До історії церковних покарань: використання єпитимій в практиці церковного суду |
| title_alt | К истории церковных наказаний: использование епитимий в практике церковного суда To the history of church punishment: the usage of rights in the practice of church justice |
| title_full | До історії церковних покарань: використання єпитимій в практиці церковного суду |
| title_fullStr | До історії церковних покарань: використання єпитимій в практиці церковного суду |
| title_full_unstemmed | До історії церковних покарань: використання єпитимій в практиці церковного суду |
| title_short | До історії церковних покарань: використання єпитимій в практиці церковного суду |
| title_sort | до історії церковних покарань: використання єпитимій в практиці церковного суду |
| topic | З краєзнавчої пошти |
| topic_facet | З краєзнавчої пошти |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6158 |
| work_keys_str_mv | AT selevičûl doístoríícerkovnihpokaranʹvikoristannâêpitimíivprakticícerkovnogosudu AT selevičûl kistoriicerkovnyhnakazaniiispolʹzovanieepitimiivpraktikecerkovnogosuda AT selevičûl tothehistoryofchurchpunishmenttheusageofrightsinthepracticeofchurchjustice |