Велика сумна повість Віктора Некрасова
Автор аналізуючи творчість відомого письменника акцентує увагу на особливо плідний період у його творчій біографії - 50-60 роки. У статті підкреслюється, що у низці праць В.П. Некрасов демонструє глибоку повагу до історії, незалежність і вільність думки. Цінним є те, що він повертає з небуття імена...
Saved in:
| Date: | 2006 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2006
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6165 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Велика сумна повість Віктора Некрасова / В.А. Вабюх // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 108-111. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1859814676277231616 |
|---|---|
| author | Вабюх, В.А. |
| author_facet | Вабюх, В.А. |
| citation_txt | Велика сумна повість Віктора Некрасова / В.А. Вабюх // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 108-111. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | Автор аналізуючи творчість відомого письменника акцентує увагу на особливо плідний період у його творчій біографії - 50-60 роки. У статті підкреслюється, що у низці праць В.П. Некрасов демонструє глибоку повагу до історії, незалежність і вільність думки. Цінним є те, що він повертає з небуття імена істориків, митців, письменників.
The author analyses the creation of the famous writer and pays attention to the particularly fruitful period in his creative autobiography in the 50-60s. The article underlines the succession of V.P.Nekrasov's works, that demonstrate a deep respect for the history, independence and freedom of thought. A valuable thing is the returning of names historians, artists, writers from forgotten pages.
|
| first_indexed | 2025-12-07T15:21:19Z |
| format | Article |
| fulltext |
Краєзнавство 1-4, 2006
УДК 821.161.2.09
Вабюх В. А. (м. Київ)
ВЕЛИКА СУМНА ПОВІСТЬ ВІКТОРА НЕКРАСОВА
Автор аналізуючи творчість відомого письменника акцентує увагу на особливо плідний період
у його творчій біографії - 50-60 роки. У статті підкреслюється, що у низці праць В.П. Некрасов
демонструє глибоку повагу до історії, незалежність і вільність думки. Цінним є те, що він повер-
тає з небуття імена істориків, митців, письменників.
Ключові слова: випробування, критика, література, виклик режиму, дисидент, демократиза-
ція, тоталітарний режим.
НЕКРАСОВ Віктор Платонович (1911 - 1987)
українсько-радянський письменник. Народився
в Києві. За участь у Другій світовій війні був
нагороджений медалями „За відвагу", „За оборо-
ну Сталінграду" та орденом „Червоної зірки".
Автор багатьох повістей і оповідань: „Кіра Геор-
гіївна", „По обидва боки океану", „Друга ніч",
„Місяць у Франції" та інші, а повість „В окопах
Сталінграду" в 1946 р. відзначена Державною
премією СРСР. За сценаріями В.П.Некрасова було
знято кінофільми „Солдати" (1957), „Місто запа-
лює вогні" (1958), „Невідомому солдату" (1961).
В 1972 р. його виключили з партії. З 1974 року
жив за кордоном. Мемуарно-ностальгічна проза
цього періоду: „По обидві сторони стіни", „Са-
перліпопер...", „Маленька сумна повість" та інші.
Похований в Парижі.
Чи може письменник бути істориком?
Так, може!
Письменник, що був свідком історичних
подій або ж був учасником цих подій може до-
сить об'єктивно (хоча не нехтуючи художнім сло-
вом) відобразити правду, якою б вона не була.
В 1974 році паризька газета „Фігаро" в статті,
присвяченій тільки-но прибулому емігранту, на-
писала про Некрасова - „особистий друг Сталі-
на, член ЦК, мільйонер в карбованцях..."1 Але в
цьому не було і слова правди.
А в чому ж полягає правда...?
Життя кожної людини - це випробування
об'єктивністю, чесністю та правдивістю. Але не
кожен може його витримати. Тим більше це сто-
сується письменників.
Багато було написано про Другу світову війну
оповідань, повістей, романів. Написані вони учас-
никами тих подій - В.О.Курочкін „На війні як
на війні", С.С.Смірнов „Брестська фортеця",
„Герої Брестської фортеці", Є.І.Носов „Вогнище
на вітрі", В.А.Козько „Високосний рік", „Нагруд-
ний знак 05Г" та інші.
Разом з тим, потрібно взяти до уваги те, що
не всі літератори об'єктивно висвітлювали події.
Вони намагалися показати не правду війни, а її
героїку, що потрібно було керівній верхівці ком-
партії. Але були твори, що реально і об'єктивно
висвітлювали події війни, показували її трагіку:
становище і життя солдатів на фронті та після
війни. Ці художні праці мали набагато більше
значення для історичного висвітлення подій ніж
деякі наукові праці післявоєнного періоду. Такі
твори були написані українсько-радянським пись-
менником Віктором Платоновичем Некрасовим.
Критики писали про нього: „В.Некрасов
прийшов в літературу зовсім не як літератор, -
він прийшов як солдат, що бачив будні війни і
прагнув тільки того, щоб розповісти правду про
них..."2 Розповідав Віктор Платонович не ту
„правду", що виблискувала в спалахах перемож-
них салютів та з'являлась на шпальтах повоєн-
них газет. Це була гірка правда війни, через яку
пройшли прості солдати. Розповідав тому, що сам
пройшов війну від Сталінграду до Любліна в
складі 227 гвардійського стрілкового полку 79
гвардійської дивізії. І, врешті-решт, тому, що був
одним із небагатьох людей, котрим істина була
найдорожчою. Некрасов одним із перших пока-
зав сутність сталінського режиму та радянського
суспільства в цілому, тому що знав, що мовчати
про це не можна.
Віктор Платонович Некрасов народився в
Києві 17 червня 1911 року, на Володимирській
вулиці в інтелігентній сім'ї. В районі Андріївського
узвозу проживала тоді київська інтелігенція (ху-
дожник Врубель, письменник Булгаков та інші).
Його батько був банківським службовцем, а мати
лікарем. В житті Некрасова було троє найрідні-
ших йому людей: мати - Зінаїда Миколаївна Не-
красова, бабуся - Аліна Антонівна Мотовилова
(Ерн) і тітка - Софія Миколаївна Мотовилова. В
вісімдесят третьому Некрасов писав: „Ні, не ску-
чаю я за Києвом... Тільки одне місце тягне мене
до себе - три могилки за залізною огорожею на
Байковому кладовищі. Там почивають троє самих
близьких для мене людей..."3. Досить тісні і теплі
взаємини склалися в Некрасових із сім'єю Улья-
нових: Володимира Ільїна Леніна знали ще з 1895
року, коли той вперше приїхав до Швейцарії (там
відпочивала бабуся Віктора Платоновича з дітьми).
А з Н.К.Крупською довгий час працювала Софія
Миколаївна, ще до того як та почала займатись
революційною діяльністю.
Сім'я В.П.Некрасова відразу після його на-
родження переїхала до Парижа, де мати, Зінаїда
Миколаївна могла здобути європейську медичну
освіту і практику. З початком Першої світової
війни Некрасові повертаються до Києва. Про ди-
тинство та юність письменника майже нічого не
відомо. Хоча, збереглися факти, що ще підлітком
він разом з друзями-школярами „видавав" жур-
нал „Зуав" з пригодницькими романами.
Молодий Віктор Платонович одночасно на-
вчається на архітектурному факультеті Київсь-
кого інженерно-будівельного інституту, який за-
кінчив у 1936 році, і в театральній студії. Протя-
гом чотирьох років працював актором і театраль-
ним художником в театрах Владивостока, Кіро-
ва, Ростова-на-Дону. Коли розпочалась Велика
Вітчизняна війна Некрасова призвали в ряди
Червоної Армії, де він був інженером саперних
військ та командував батальйоном. „Ніхто з нас,
командирів, в очі не бачив живої міни, детонато-
ра, бікфордового шнура. Про тол знали, що він
схожий на мило, а динаміт на желе", - згадував
він пізніше4. В перерві між бойовими діями
Віктор Платонович захоплювався літературою.
„Читаю „Війну і мир". Цікаво, що раніше мене
цікавили воєнні уривки, а зараз - навпаки...";
„Весь вільний час ... зачитуюсь „Війною і ми-
ром" або ж займаюсь власною літературною твор-
чістю."5 - писав Некрасов матері в 43-му - 44-му
роках. Описувати військові подвиги Віктора Пла-
тоновича немає сенсу, письменник сам прекрас-
но це зробив у повісті "В окопах Сталінграду", з
якої і почалась кар'єра Некрасова як письменни-
ка, історика і суспільного діяча.
Йшов 1946 рік. На стіл головного рецензен-
та „Нового часу" В.Келлера-Александрова потра-
пив рукопис під назвою „На краю землі". Келлер
був у захваті - йому випадково до рук потрапив
найдостовірніший рукопис. Він вмовив прочита-
ти його Олександра Твардовського, а той, прочи-
тавши, зателефонував Всеволоду Вишневському -
редактору журналу „Знамя". Всеволод Вишневсь-
кий не міг стримати захоплення: „...цей, 1946
рік, пройде під знаком роману В.Некрасова"6. Під
тиском критиків довелось змінити жанр і назву
твору, що вважали менш зобов'язуючим. Роман
перетворився в повість, а журнал видав її під
назвою „Сталінград". Але і така загальна назва
не задовольняла літературні кола, адже в повісті
мова йшла лише про солдат, що захищали місто.
В подальших виданнях твір виходив під назвою
„В окопах Сталінграду" і здобув визнання читачів.
В той час поява такої відкритої і щирої прав-
ди про війну була просто викликом існуючому
режиму: ні слова про „керівну роль партії", ні
про „геніального полководця і батька всіх народів
Йосифі Віссаріоновичі". Некрасова звинувачува-
ли в ремаркізмі, на що він відповідав: „ На будь-
якій війні стріляють і вбивають. Ремарк чесно
написав про те, що бачив і відчував. І я намагав-
ся чесно написати про нашу Вітчизняну війну".7
Критики одразу ж почали виступати із звинува-
ченнями, що немає в повісті широти, що автор
„...нічого не бачить далі свого брустверу"8. Чи-
тачі навпаки говорили, що це надзвичайно прав-
дива книга про Велику Вітчизняну війну.
Повість „В окопах Сталінграду" відкрила
нову сторінку у висвітленні подій Другої світової
війни в літературі. Цю лінію продовжили тала-
новиті письменники Г.Бакланов, В.Биков і Б.Ва-
сильєв. Вона поширилась і на кіномистецтво, де
на противагу помпезним , але далеким від жит-
тєвої правди, картинам типу „Падіння Берліну",
дала змогу створити інші фільми.
В наступному році автор став лауреатом Ста-
лінської премії. В цьому і відбилась суть сталі-
нського режиму, який потім В.П.Некрасов опи-
ше в своїх творах. Фадеев, голова комітету по
Сталінським преміям, викреслив Некрасова із
списків кандидатів, що було зумовлено неодноз-
начною оцінкою твору в літературних колах. Але
в справу втрутився Сталін. Як згадував пізніше
сам В.П.Некрасов: „Я б не сказав, що це було
визнання. Це було якесь неочікуване рішення
генералісимуса"9. Хоча не виключено, що Иоси-
фу Віссаріоновичу, який непогано розумівся на
літературі та брав активну участь в бойових діях
громадянської війни, сподобалась повість своєю
простотою і реальністю. Сталін розумів, що без
підтримки таких людей як Олексій Толстой, Ем-
мануїл Казакевич, Віктор Некрасов та інших ре-
жим терору неефективний, його потрібно розчи-
няти „любов'ю" до „батька всіх народів". Але
такого невдячного лауреата як Некрасов у Стал-
іна ще не було - письменник жодного разу не
прикрасив своє бачення радянського суспільства.
Ілля Григорович Еренбург, під час виступу у
Києві, сказав, що найкращі книги про війну - це
повість Віктора Некрасова „В окопах Сталінгра-
ду" і повість Еммануїла Казакевича „Зірка", що
в цих книгах „немає жодного фальшивого чи
приблизного слова".10 Повість „В окопах Сталін-
града" стала першим твором Віктора Платонови-
ча Некрасова, що суперечила існуючій системі.
Проза його діловита, часто суха, як запис в що-
деннику. Але записи - записи письменника: „...це
ніякий не щоденник фронтового офіцера, як каже
дехто. Щоденника я не вів (суворо заборонялось),
але книгу задумав на фронті, після першого по-
ранення".11
Після вручення премії все змінилось: при-
пинилась критика, видавництва боролися за його
твори. Через 10 років, при співпраці Некрасова і
Смоктуновського, за повістю „В окопах Сталінг-
раду" було знято художній фільм „Солдати".
Кінець 50-х - бОті pp. стали для В.П.Некра-
сова роками активної творчості. Некрасов чесно,
без прикрас, розказав про людину на війні, пер-
шим розказав про те як солдати, повернувшись з
війни не могли ніяк звикнути до мирного життя
(„Повернення", „В рідному місті"(1954)). В повісті
„Кіра Георгіївна" (1961) Віктор Платонович роз-
повів про сталінські репресії, які так хвилювали
його, що він не міг пройти повз цю, тоді ще „зак-
риту тему".
60-ті роки в Радянському Союзі позначились
певною лібералізацією. Наступники Сталіна, сто-
мившись жити в страху за власне життя, але ба-
чачи, що потрібні зміни в суспільстві, пішли на
певну лібералізацію режиму. Але невдовзі вони
побачили, що втримати країну в рамках немож-
ливо, вона прагне добитися все більшої свободи і
дійшла вже до дозволеної межі, за якою стояла
Краєзнавство 1-4, 2006
t
зміна самої суті режиму. А цей режим міг три-
матися на вірі і страху. Тепер же не було ні віри,
ні страху. Народ відчув свободу. І в першу чергу
письменники і художники. „Пишуть і говорять,
що хочуть. Вже критикують не лише Сталіна,
але і всю радянську систему. І Леніна" - згадує
В.Войнович.12
В цей період В.П.Некрасов подорожує по
Італії, Франції, Америці і, ламаючи радянські
стереотипи про життя за кордоном, описував свої
враження в замітках „Перше знайомство"(1957),
„По обидва боки океану"(1962), „Місяць у
Франції" (1965)13. З цього і почалися неприєм-
ності Некрасова. Критики звинуватили його в
тому, що його нариси практично звеличували
капіталістичне суспільство, а не показують його
недоліки. Та В.П.Некрасов не міг писати „на за-
мовлення". В 1963 році Генеральний секретар
М.С.Хрущов розкритикував нарис „По обидва
боки океану" і поставив під сумнів можливість
перебування автора в рядах партії. На письмен-
ника було заведено справу і йому було оголоше-
но догану.14 Через кілька років Некрасов знову
показав свою незалежність і нескореність. Він
виступив в „Літературній газеті" з статтею, в якій
висловив протест з приводу побудови на місці
розстрілу єврейського населення в Бабиному Яру
парку відпочинку з дитячими майданчиками та
стадіоном. Але інтелігенція відстояла місце тра-
гедії, де було поставлено пам'ятник жертвам на-
цистського порядку. Пізніше, вже в еміграції, в
повісті „Саперліпопет, або Якби та коби, та в роті
росли гриби" Некрасов порівняв цей пам'ятник з
меморіалом над Дніпром: „Тяженна Брунгільда
величезного розміру, з мечем і щитом в руках
стояла на постаменті, в якому розміщувався му-
зей воєнної с лави... Такі ж бронзові біцепси, ля-
туси і могутні черевні преси показані були на тому
місці, де тягнувся колись Бабин Яр. Там розст-
рілювали євреїв в дні окупації. Декілька десятків
тисяч. Але про це ні слова ні в надписах, ні в
образах напівголих гладіаторів, які могли б пе-
редушити весь конвой, в кращому випадку зму-
сити його тікати."15
26 вересня 1966 року в Бабиному Яру виник
стихійний мітинг, в центрі якого опинилися пись-
менники Віктор Некрасов та Іван Дзюба. Вони
відповідали на питання людей, що зібралися на
поминальний день. Це коштувало В.П.Некрасо-
ву ще однієї справи (його звинуватили в сіонізмі),
та суворої догани.
В.П.Некрасов не переставав боротися проти
режиму. В 1969 році він підписав колективний
лист в зв'язку з процесом літератора Чорновола.
Разом з іншими українськими письменниками,
всупереч Суслову, підписав лист-протест проти
гоніння на українську мову. Знайомство з
А.Д.Сахаровим призвело їхніх спільних протестів
проти спроб Л.І.Брежнєва реанімувати сталінізм.
Для Некрасова це не пройшло безслідно, хоч він
не належав ні до яких літературних груп і не
боявся жодного керівництва. Машина тоталіта-
ризму працювала безвідмовно: розсипаний підго-
товлений до друку набір нового твору письмен-
ника в „Новому світі"; заборонено видання дво-
томника його творів у видавництві „Художня літе-
ратура"; зняті оповідання письменника з ювілей-
них збірників присвячених Великій Вітчизняній
війні; припинено зйомки фільму про Київ за його
сценарієм.16 В 1972 році Віктора Платоновича
Некрасова було виключено з партії. Перший сек-
ретар райкому КПУ пояснив це рішення корот-
ко: „В зв'язку з тим, що Некрасов дозволив собі
мати власну думку, яка суперечить генеральній
лінії партії..."17 Але заарештувати його не могли
- він був надто помітною фігурою в літературних
колах та суспільному житті. 17 січня 1974 року
в квартирі Некрасова було вчинено обшук, який
тривав дві доби і вивезено сім мішків рукописів,
книг, журналів, газет, листів, фотографій,
друкарську машинку, магнітофон з касетами, два
фотоапарати і навіть три ножі - два мисливсь-
ких і один хірургічний.18 Потім були 6 днів до-
питів, на яких йому запропонували засудити Со-
лженіцина. Це був єдиний шлях до повернення в
літературу. Письменник відмовився. Зберігся лист
М. Марковського до В.П.Некрасова, де письмен-
ник звинувачується в загрозі „спільним радянсь-
ким традиціям, революційним і соціалістичним,
марксистсько-ленінським за характером": „Із зди-
вуванням я почув, що Ви приєднали свій голос
до хору групки „дисидентів", відмовились при-
єднатися до „кампанії наклепів проти кращих
людей країни Сахарова і Солженіцина". Так була
передана Ваша заява.
Не хочу бути різким, але як тут не викрик-
нути" та ви при здоровому глузді, Некрасов?"19
1972-1973 роки відмічені як період активі-
зації політичних процесів в СРСР над дисидента-
ми. Політична реакція в Україні супроводжува-
лась поступовим адміністративним тиском на всі
нерегламентовані тоталітарною державою форми
суспільної активності. Некрасов знав і підтриму-
вав дисидентів, до нього у величезній кількості
привозили самвидав. Письменник особисто знав
кількох дисидентів із оголошених божевільними.
Секретар ЦК компартії України В.Щербицький
з цього приводу писав у листі до Центрального
комітету Комуністичної партії Радянського Со-
юзу 15 червня 1974 року: „...Він протягом ряду
років негативно впливає на ідейно незрілу мо-
лодь та інших осіб із свого оточення, система-
тично зустрічається з іноземцями, причетними
до закордонних ідеологічних центрів... Свою квар-
тиру Некрасов перетворив в місце зборищ анти-
радянських елементів - сіоністів та інших екст-
римістів, які за його участі обговорюють питан-
ня активізації т. з. „руху за демократизацію в
СРСР", намічають провокаційні акції."20
10 липня 1974 року Віктор Платонович Не-
красов і його дружина Базій Галина Вікторівна
подали заяву в органи міліції, документи для
поїздки за приватною візою в Швейцарію на три
місяці до свого далекого родича Н.Ульянова. Ре-
акція влади на це найкраще була виражена в до-
повіді В.Щербицького: „ За нашими даними,
Некрасов сподівається використати свою поїздку
за кордон з метою неповернення на Батьківщи-
ну. Враховуючи те, що Некрасов ... і його дружи-
на не мають свідчень секретного характеру,
цілком можливо не чинити перепон йому і його
дружині в поїздці до Швейцарії. Питання про
дозвіл Некрасову повернутися в СРСР можна було
б розглянути в залежності від його поведінки за
кордоном."21
Та В.П.Некрасов не хотів повертатися. Він
поселився в Парижі, займався літературною
діяльністю, співробітничав з радіо „Свобода",
журналами „Нове російське слово", „Континент".
В них друкувались його повісті, оповідання: „За-
писки зіваки", „Погляд і щось", „ По обидва боки
стіни", „Саперліпопет...", „Маленька сумна
повість" та інші. „Маленька сумна повісь", що
була видана в Лондоні в 1986 році символічно
стала останньою повістю в його житті. В.П.Нек-
расов помер 3 вересня 1987 року і похований в
Парижі на цвинтарі Сен-Женев'єв-де-Буа, де знай-
шли свій останній притулок емігранти з Росії:
Бунін, Мережковський, Галич та інші.
Вже в 1989 році товариш Некрасова Ю.Чеба-
нюк написав нарис „Називайте мене просто Віка",
що був виданий в газеті „Північний комсомолець"
під рубрикою „Повернені імена" і починається
він так: „Якщо я бачив по-справжньому вільну
людину, хоча жити довелось не лише в сталінські
і брежнєвські, але і в хрущовські часи, то це був
Віктор Платонович Некрасов".22
Так, поступово, почали відновлювати в пам'я-
ті народу імена людей - істориків, митців, пись-
менників, - що навіть за тоталітарного режиму
вільно мислили і творили, відображаючи прав-
диві історії радянського життя.
Примітки
1. Поташний Ю. „Я никогда не унижу своего
читателя ложею" 17 июня исполняться 90
лет со дня рождения известного писателя
Виктора Некрасова// Зеркало недели. -
2001.-№23. -С. 16.
2. Некрасов Виктор Платонович (1911 - 1987),
прозаик.// www.5 Балов. Com.ru. Всё для
студента и школы.
3. Виленский Ю. Три музы Виктора Некрасова.
// www.zerkalo-nedeli.com/nn/show/
4. Поташний Ю. „Я никогда не унижу своего
читателя ложею" 17 июня исполняться 90
лет со дня рождения известного писателя
Виктора Некрасова// Зеркало недели. -
2001.-№23. -С. 17-18.
5. Волынский Т. Д'Артаньян с улицы Кузнеч
ной// www.vestnik.com/koi
6. Виктор Платонович Некрасов и его произве
дения:// www.allsoch.ru
7. Волынский Т. Двадцать лет спустя, или киев
ский парижанин.// www.zerkalo-nedeli.com/
nn/show/
8. Поташний Ю. „Я никогда не унижу своего
читателя ложею" 17 июня исполняться 90
лет со дня рождения известного писателя
Виктора Некрасова// Зеркало недели. -
2001.-№23. -С. 18.
9. Вейгман С. В окопах не отсиживался//
Столичне новости. - 2001. - №23. - С. 20.
10. Волынский Т. Д'Артаньян с улицы Кузнеч
ной// www.vestnik.com/koi/
11. Волынский Т. Двадцать лет спустя, или киев
ский парижанин.// www, zerkalo-nedeli. com. ru
12. Войнович В. Портрет на фоне мифа//
www.vojnovich-vladimir.viv.ru
13. Виктор Платонович Некрасов и его произве
дения// www.allsoch.ru.
14. Помарницкий В. Человек, имеющий соб
ственное мнение// Учительская газета. -
2003. -№33. -С. 21.
15. Волынский Т. Д'Артаньян с улицы Кузнеч
ной// www, vestnik .com /koi /
16. Помарницкий В. Человек, имеющий соб
ственное мнение// Учительская газета. -
2003. - №33. - С. 21-22.
17. Поташний Ю. „Я никогда не унижу своего
читателя ложею" 17 июня исполняться 90
лет со дня рождения известного писателя
Виктора Некрасова// Зеркало недели. -
2001.-№23. -С. 21.
18. Помарницкий В. Человек, имеющий соб
ственное мнение// Учительская газета. -
2003. - №33. - С. 23.
19. Центральний державний архів громадських
об'єднань України (далі ЦДАГО України). -
ф.1, оп.25, спр.1044. - Арк. 58 - 61.
20. ЦДАГО України. - ф.1, оп.25, спрЮ44. -
Арк. 72-73.
21. Там само.
22. Мельницкая Е. Судьба солдата на родине//
Правда Севера. - 2001. - №114. - С. 45.
Summary:
The author analyses the creation of the famous writer and pays attention to the particularly fruitful
period in his creative autobiography in the 50-60s. The article underlines the succession of V.P.Nekrasov's
works, that demonstrate a deep respect for the history, independence and freedom of thought. A valuable
thing is the returning of names historians, artists, writers from forgotten pages.
Key words: trial, critics, literature, regime summons, dicident, democratization, totalitarian regime.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-6165 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | ХХХХ-0001 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T15:21:19Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Вабюх, В.А. 2010-02-18T16:16:51Z 2010-02-18T16:16:51Z 2006 Велика сумна повість Віктора Некрасова / В.А. Вабюх // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 108-111. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. ХХХХ-0001 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6165 821.161.2.09 Автор аналізуючи творчість відомого письменника акцентує увагу на особливо плідний період у його творчій біографії - 50-60 роки. У статті підкреслюється, що у низці праць В.П. Некрасов демонструє глибоку повагу до історії, незалежність і вільність думки. Цінним є те, що він повертає з небуття імена істориків, митців, письменників. The author analyses the creation of the famous writer and pays attention to the particularly fruitful period in his creative autobiography in the 50-60s. The article underlines the succession of V.P.Nekrasov's works, that demonstrate a deep respect for the history, independence and freedom of thought. A valuable thing is the returning of names historians, artists, writers from forgotten pages. uk Інститут історії України НАН України Літературне краєзнавство Велика сумна повість Віктора Некрасова Большая грустная повесть Виктора Некрасова The great and sad story of Viktor Nekrasov Article published earlier |
| spellingShingle | Велика сумна повість Віктора Некрасова Вабюх, В.А. Літературне краєзнавство |
| title | Велика сумна повість Віктора Некрасова |
| title_alt | Большая грустная повесть Виктора Некрасова The great and sad story of Viktor Nekrasov |
| title_full | Велика сумна повість Віктора Некрасова |
| title_fullStr | Велика сумна повість Віктора Некрасова |
| title_full_unstemmed | Велика сумна повість Віктора Некрасова |
| title_short | Велика сумна повість Віктора Некрасова |
| title_sort | велика сумна повість віктора некрасова |
| topic | Літературне краєзнавство |
| topic_facet | Літературне краєзнавство |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6165 |
| work_keys_str_mv | AT vabûhva velikasumnapovístʹvíktoranekrasova AT vabûhva bolʹšaâgrustnaâpovestʹviktoranekrasova AT vabûhva thegreatandsadstoryofviktornekrasov |