Репресивна хлібозаготівельна політика більшовиків у 1928 році та її наслідки
У статті досліджується період ліквідації НЕПі) і повернення більшовицької влади до політики "воєнного комунізму" в українському селі: до репресивних, постійно зростаючих, хлібозаготівель, які започаткували масовий голод вже у 1928 р....
Gespeichert in:
| Datum: | 2006 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2006
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6168 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Репресивна хлібозаготівельна політика більшовиків у 1928 році та її наслідки / В.І. Петренко // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 83-96. — Бібліогр.: 95 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-6168 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-61682025-02-09T16:31:32Z Репресивна хлібозаготівельна політика більшовиків у 1928 році та її наслідки Репрессивная хлебозаготовительная политика большевиков в 1928 году и ее последствия Reprisal bread stocking up politics of Bolsheviks in 1928 and its results Петренко, В.І. Політична історія XX ст. в світлі регіональних досліджень У статті досліджується період ліквідації НЕПі) і повернення більшовицької влади до політики "воєнного комунізму" в українському селі: до репресивних, постійно зростаючих, хлібозаготівель, які започаткували масовий голод вже у 1928 р. The article investigates the period of liquidation of the New Economy Policy of the Bolshevik power to policy of the "war communism" in the Ukrainian village: to repressive, constantly increasing bread stocking up which led to the famine of 1928. 2006 Article Репресивна хлібозаготівельна політика більшовиків у 1928 році та її наслідки / В.І. Петренко // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 83-96. — Бібліогр.: 95 назв. — укр. ХХХХ-0001 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6168 94 (477) "1928" uk application/pdf Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Політична історія XX ст. в світлі регіональних досліджень Політична історія XX ст. в світлі регіональних досліджень |
| spellingShingle |
Політична історія XX ст. в світлі регіональних досліджень Політична історія XX ст. в світлі регіональних досліджень Петренко, В.І. Репресивна хлібозаготівельна політика більшовиків у 1928 році та її наслідки |
| description |
У статті досліджується період ліквідації НЕПі) і повернення більшовицької влади до політики "воєнного комунізму" в українському селі: до репресивних, постійно зростаючих, хлібозаготівель, які започаткували масовий голод вже у 1928 р. |
| format |
Article |
| author |
Петренко, В.І. |
| author_facet |
Петренко, В.І. |
| author_sort |
Петренко, В.І. |
| title |
Репресивна хлібозаготівельна політика більшовиків у 1928 році та її наслідки |
| title_short |
Репресивна хлібозаготівельна політика більшовиків у 1928 році та її наслідки |
| title_full |
Репресивна хлібозаготівельна політика більшовиків у 1928 році та її наслідки |
| title_fullStr |
Репресивна хлібозаготівельна політика більшовиків у 1928 році та її наслідки |
| title_full_unstemmed |
Репресивна хлібозаготівельна політика більшовиків у 1928 році та її наслідки |
| title_sort |
репресивна хлібозаготівельна політика більшовиків у 1928 році та її наслідки |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2006 |
| topic_facet |
Політична історія XX ст. в світлі регіональних досліджень |
| url |
https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6168 |
| citation_txt |
Репресивна хлібозаготівельна політика більшовиків у 1928 році та її наслідки / В.І. Петренко // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 83-96. — Бібліогр.: 95 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT petrenkoví represivnahlíbozagotívelʹnapolítikabílʹšovikívu1928rocítaíínaslídki AT petrenkoví repressivnaâhlebozagotovitelʹnaâpolitikabolʹševikovv1928goduieeposledstviâ AT petrenkoví reprisalbreadstockinguppoliticsofbolsheviksin1928anditsresults |
| first_indexed |
2025-11-28T00:47:35Z |
| last_indexed |
2025-11-28T00:47:35Z |
| _version_ |
1849993054235131904 |
| fulltext |
УДК 94 (477) "1928"
Петренко B.I. (м. Вінниця)
РЕПРЕСИВНА ХЛІБОЗАГОТІВЕЛЬНА ПОЛІТИКА
БІЛЬШОВИКІВ У 1928 РОЦІ ТА її НАСЛІДКИ
У статті досліджується період ліквідації НЕПі) і повернення більшовицької влади до політики
"воєнного комунізму" в українському селі: до репресивних, постійно зростаючих, хлібозаготівель,
які започаткували масовий голод вже у 1928 р.
Ключові слова: голодомор, хлібозаготівля, «воєнний комунізм», нова економічна політика, ек-
спорт, репресій
Проблематика голодомору 1932-1933 pp.,
незважаючи на те, що досліджено десятки рані-
ше невідомих "білих плям", опубліковано знач-
ну кількість наукових праць і сьогодні залишаєть-
ся однією з найактуальніших у вітчизняній істо-
ріографії.
Одним із найважливіших напрямків дослід-
жень голодомору є обгрунтування його причин.
В цьому контексті особливе місце посідає злочин-
на політика більшовицької влади в здійсненні си-
стематичних, постійно зростаючих, примусових
хлібозаготівель, які повністю виснажили украї-
нське село і призвели до трагедії українського
народу.
В українській радянській історіографії тема
голодомору 1932-1933 pp. була майже нерозроб-
леною. Якщо її і розглядали, то лише як пробле-
му "штучно вигадану буржуазними націоналіста-
ми" з метою очорнення політики компартії на селі
в 30-х роках. Таке ставлення зводилося тільки
до викриття класової суті поглядів українських
зарубіжних дослідників.
Ситуація суттєво змінилася з проголошенням
незалежності України. Вже на 5-й Всеукраїнській
конференції "Розвиток історичного краєзнавства
в контексті національного і культурного відрод-
ження України", яка проходила в Кам'янці-По-
дільському в 1991 p., сім доповідей стосувалися
питанню голодомору. Зокрема С. Кульчицький
виступив з темою "Смертність населення УСРР у
1933 p.: (територіальний аспект)", І. Пащук - "До
питання фальсифікації правди про голодомор
1933 року на західноукраїнських землях", Г.
Юхименко - "Голод 1932-1933 років на Україні:
причини та наслідки", в якій вказує на злочинну
роль примусових хлібозаготівель в українському
селі та ін.1
У цьому ж році була видана праця "33-й:
Голод: Народна Книга-Меморіал". Дане видання,
створене за ініціативи письменника В. Маняка
та його дружини Л. Коваленко-Маняк, більше
2-х років поневірялося по різних видавництвах.
Цінність його в тому, що в Україні вперше, на
основі архівних джерел і 1000 свідчень людей,
яким вдалося вижити, національну трагедію прав-
диво названо голодомором-геноцидом українсь-
кого народу. В книзі подані наукові коментарі,
написані відомими в Україні вченими-історика-
ми В. Калініченком, В. Ткаченком, М. Трояном
та І. Шульгою.2
В 1991 році з'являється і перша монографія,
в якій комплексно досліджувалася проблема го-
лоду 1932-1933 pp. Це була праця С. Кульчиць-
кого "Ціна великого перелому". У монографії істо-
рик продовжив дотримуватися концепції, що гли-
бинною причиною виникнення голоду став відхід
від ринкових важелів здійснення реформ у
сільському господарстві й ініціювання Сталіним
проведення суцільної колективізації, яка призве-
ла до створення нежиттєздатного колгоспного
ладу. Виправити ситуацію компартійне керівниц-
тво намагалося за рахунок посилення репресій
проти селянства і введення продрозкладки (рек-
візицій хліба), реалізація цієї політики й при-
звела до голодомору.3
У наступній своїй монографії "Україна між
двома війнами (1921-1939 pp.)", яка вийшла у
світ в 1999 р., С. Кульчицький особливо наголо-
шував на тому, що голод був засобом і впровад-
ження колгоспного ладу, і покарання селян, які
не бажали працювати в колгоспах. Дослідник
пояснював, що безпосередньою причиною голо-
домору стали конфіскаційні хлібозаготівлі, в той
же час селяни могли обійтись і без хліба іншими
продуктами харчування. Однак за невиконання
зростаючих запланованих партією хлібозаготі-
вель, розпочалась "заготівля" всього виявленого
у селянській садибі продовольства.4
Автори монографії "Голодомори в Україні
1921-1923, 1932-1933, 1946-1947: Злочини про-
ти народу" О. Веселова, В. Марочко і О. Мовчан
намагалися віднайти закономірності, спільне і
відмінне в українських голодоморах XX ст. Час-
тина праці, яка стосується проблеми голоду 1932-
1933 pp., заслуговує особливої уваги. її дослід-
ник В. Марочко наполягав, що трагедія зумовле-
на "широкомасштабними політичними, соціаль-
но-економічними експериментами ВКП(б) в Ук-
раїні". Серед інших причин названі: насильниць-
ка суцільна колективізація, хлібозаготівлі, пол-
ітика розкуркулення, масовий терор проти ук-
раїнських селян.5
Значним внеском у висвітлення проблеми
голодомору стало видання "Командири великого
голоду", де були представлені, як і наукові статті
українських та іноземних дослідників, так і ком-
плекс історичних джерел. Статті українських
вчених В. Васильєва та Ю Шаповала присвячені
Краєзнавство 1-4, 2006
політиці радянських керівників (загальносоюз-
них і українських), її автори стверджують, що
саме дії радянського номенклатурного керівниц-
тва призвели до широкомасштабного голоду в
УСРР у процесі безкінечних репресивних хлібо-
заготівель.6
Однією з найбільш фундаментальних науко-
вих праць, яка вийшла з друку в 2003 р. до 70-
ліття пам'яті жертв голодомору, є "Голод 1932-
1933 років в Україні: причини та наслідки" (ке-
рівник авторського колективу В. Марочко). У
книзі досліджується історія голодомору, аналі-
зуються технології творення терору голодом (особ-
ливе місце в цьому аспекті посідають репресивні
хлібозаготівельні кампанії), розкриваються його
витоки, простежуються наслідки трагедії для ук-
раїнського етносу, висвітлюється боротьба за по-
вернення українцям і всьому світові правди про
голодомор.7
На регіональному рівні заслуговує на увагу
видання 2004 р. "Голодомор як засіб політично-
го терору". В книзі подані матеріали науково-
практичних конференцій, які відбулися
29.11.2002 р. та 26.11.2003 р. у м. Вінниці. У
своїх статтях подільські дослідники даної теми
висвітлюють широкий спектр причин голодомо-
ру 1932-1934 pp., в тому числі і згубну роль при-
мусових хлібозаготівель. Аналізують маловідомі
сторінки української трагедії, як то: досліджен-
ня нововиявлених актових книг реєстрації смер-
тей за 1932-1933 pp., голодомор на Поділлі в 1934
році, злочини місцевих партактивістів, неефек-
тивність розподілу продовольчої допомоги селя-
нам у 1933-1934 pp. тощо.8
Підсумовуючи перегляд видань про голодомор
1932-1933 pp. в Україні, які, звичайно, всі детально
проаналізувати неможливо (тільки у довідковому
виданні 2001 р. "Голодомор в Україні 1932-1933 pp.
Бібліографічний покажчик" зафіксовано 6384
праці)9, слід зазначити, що майже всі вони містять
інформацію стосовно репресивної хлібозаготівель-
ної політики сталінського режиму. Але в пере-
важній більшості праць досліджується тематика
примусових хлібозаготівель вже під час голодо-
мору 1932-1933 pp. Тільки деякі вчені, серед них
і В. Марочко, вказують, що масовий голод (голо-
домор) розпочався в 1931 р. і злочинну роль у тво-
ренні апокаліпсису відіграли систематичні хлібо-
заготівельні кампанії.
Дослідити, проаналізувати хід і наслідки
посилення репресивної хлібозаготівельної політи-
ки в українському селі, яку здійснювала більшо-
вицька влада в 1928 p., спровокувавши одразу
масовий голод серед селянства ставить собі за мету
автор даної статті.
Продовольче питання, в зв'язку з корінною
ломкою системи господарювання, було постійною
проблемою для бішовицької Росії. Вже з появою
перших окупаційних військ на території Украї-
ни під командуванням Антонова-Овсієнка в січні
1918 p., голова РНК Ленін телеграфував: "На
милість Бога, найбільш енергійними і революцій-
ними способами надсилайте сюди хліб, хліб, хліб!
Інакше Петроград пропаде. Організуйте спеціаль-
ні поїзди із загонами військ і відсилайте разом.
Подавайте звістки щодня! На милість Бога."10
Одночасно надійшла телеграма і Надзвичай-
ному комісару Району України Г. К. Орджонікі-
дзе: "Харків. Продовжуйте, ради бога, з усієї сили
добувати продовольство, організовувати спішно
збір і зсипку хліба, щоб встигнути налагодити
постачання до бездоріжжя. Вся надія на Вас, іна-
кше голод на весну неминучий..."11
Більшовицький уряд, як і царсько-імперсь-
кий продовжував вбачати в Україні свій власний
регіон (район).
Політика "воєнного комунізму",насамперед,
продрозкладка, яку проводила нова влада з
1920 p., викликала в Україні шалений опір. Май
же два роки повстанські селянські загони проти
стояли регулярним червоноармійським дивізіям.
В жовтні 1920 р. Ленін засвідчив: "Ми беремо
хліб з Сибіру, беремо з Кубані, але не можемо
взяти його з України, так, як там кипить війна,
і Червоній армії доводиться боротися проти банд,
якими вона кишить..."12
Після свого утвердження в Україні, більшо-
вики встановили продрозкладку з другої полов-
ни 1920 р. в розмірі 160 млн. пудів хліба.13 Для
порівняння, білогвардійцями Денікіна було зібра-
но в попередньому році біля 8 млн. пудів.14
В 1921 році план хлібозаготівельної продроз-
кладки збільшився до 171 млн. пудів15 і посиле-
но виконувався і, це при тому, коли селяни Ук-
раїни зібрали в даному році всього 444 млн. пудів
зерна (до І світової війни, в 1913 p., збір украї-
нського зерна становив 1 млрд. 145 млн. пудів).16
Не дивно, що в країні розпочався голод, го-
ловною причиною якого і стала насильницька
політика продрозкладки. Одним з перших вия-
вив непокору кремлівській владі М. Скрипник,
який у промові на 6-й конференції КП(б)У в грудні
1921 р. заявив: "Хіба це не було очевидно, що ми
йдемо до голоду? ЦК затримував це питання.
Йшов тиждень за тижнем, місяць за місяцем, і
тільки тепер ми бачимо вочевидь помилку, вияв
лену тут. Ми тоді не насмілювалися казати, що у
нас, в нашій благодатній Україні - голод."17
8 введенням Нової економічної політики і за-
міною продрозкладки продподатком (на Поділлі
продовольчий податок впроваджувався з 1922 р.)18
відчутних змін стосовно хлібозаготівель не відбу-
лося. План на 1922 рік передбачав збір зерна в
розмірі 150 млн. пудів.19 Але вже в 1923 році він
знову зріс до 170 млн. пудів.20 Збільшуючись з
кожним роком, у 1928 році становив 265 млн.
пудів,21 а в 1931 р. - 434 млн. пудів хліба.22
6 травня 1932 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) зат-
вердили річний хлібозаготівельний план для
України в розмірі 356 млн. пудів хліба, змен-
шивши його всього на 18% від минулорічного
(для всіх інших республік план був зменшений
на 30%) і це при тому, що серед українців уже
лютував голодомор.23
Передбачити його в Україні стало можливим
вже у 1925 році, адже надмірне прискорення
темпів і розмірів примусових методів хлібозаго-
тівельних кампаній розпочалось з прийняттям
планів сталінського керівництва пов'язаних з
індустріалізацією країни. Курс на індустріаліза-
цію було проголошено XIV з'їздом ВКП(б) у 1925
році, вона мала здійснюватися за рахунок села,
для чого і було ухвалено невідповідність цін на
промислові та сільськогосподарські товари.
За підрахунками економістів через штучно
встановлену різницю цін на товари промисловості
й сільського господарства з метою викачувати
гроші на розвиток індустрії українське селянство
втрачало щорічно 300 мільйонів золотих довоєн-
них карбованців, що становило 20 карбованців
на десятину посівної площі. Іншими словами:
якщо український селянин до першої світової
війни міг придбати якийсь промисловий виріб за
1 пуд зерна, то тепер змушений був віддати за
той же товар 5 пудів.24
У 20-х роках стрімко зростав і відсоток по-
стачання українського хліба загальносоюзній дер-
жаві. Так, у 1922-23 pp. український хліб стано-
вив 30,5%, у 1924-25pp. - 40,8%, у 1925-26pp. -
76%.25
Секретар ЦК ВКП(б) Сталін в циркулярах
парторганізаціям країни вказував: "Потрібно на-
самперед підняти на ноги партійні організації,
вказавши їм, що справа заготівель є справою всієї
партії... Потрібно викачати із села грошові лиш-
ки, використовуючи при цьому закони про само-
обкладання, селянські займи."26
Наступні розпорядчі документи керівників
більшовицької партії, постанови партійних фо-
румів стосовно політики на селі все більше поси-
лювали економічний тиск на селянство.
У грудні 1927 року відбувся черговий XV з'їзд
ВКП(б), який прийняв перший п'ятирічний план
розвитку народного господарства на 1928-1933 pp.
і проголосив курс на суцільну колективізацію
сільського господарства. Ці кардинальні рішен-
ня були прийняті партійним форумом одночас-
но. Виконання'грандіозних індустріальних планів
ставало неможливим без збільшення експорту
зерна за кордон і отримання іноземної валюти,
технічного устаткування тощо.
На цей час, у зв'язку з систематичним про-
веденням хлібозаготівель, загострення відносин
між селянами-власниками та сталіністами при-
звели до хлібної кризи (недовиконання планових
завдань). Селянські господарства не мали або мали
в обмеженій кількості надлишки зерна.
Отримати необхідну кількість дешевого хліба
більшовицька держава планувала з покірних ко-
лективних господарств.
Проте в рішеннях з'їзду ще не було сказано
про згортання НЕПу та проведення масової на-
сильницької колективізації сільського господар-
ства. Поки, що більшовицька влада обмежилася
таким завданням: "...Передумови створюють мож-
ливість ширшого охоплення кооперацією бідняць-
ких і середняцьких верств села, дальшого поси-
лення планового впливу на селянське господар-
ство і рішучого наступу на куркуля на основі
досягнутих успіхів у справі закріплення союзу
пролетаріату і сільської бідноти..."27
Стосовно хлібозаготівельної політики держа-
ви - більшовики остаточно визначились з кур-
сом на тотальне вилучення хліба.
0 На цьому ж партз'їзді прозвучав заклик щодо
збільшення його експорту: "... Товарність
сільського господарства ще дуже мала порівняно
з тими завданнями, які стоять тепер перед
сільським господарством з точки зору соціалістич-
ного народногосподарського плану. Особливо
різко позначається це на недостатніх можливос-
тях сільськогосподарського експорту, який є ба-
зисом імпортних операцій, необхідних для як-
найшвидшої індустріалізації країни і дальшого
піднесення самого сільського господарства..."28
Недостатня кількість експортного зерна при-
звела до постійного наростання планових завдань
та ще більшого посилення репресивних заходів в
ході хлібозаготівель.
Ще під час роботи з'їзду, 14 грудня 1927 року
ЦК ВКП(б) видав директиву секретарям окруж-
них партійних комітетів, в якій вказувалось на
необхідність активізації хлібозаготівель. 24 груд-
ня 1927 р. за цією директивою з'явилася наступ-
на, але і вона ситуації не змінила.29
6 січня 1928 року ЦК ВКП(б) надіслав на
місця ще одну директиву з грифом "таємно"
підписану особисто секретарем ЦК ВКП(б) Ста-
ліним, в якій у погрозливому тоні висловлюва-
лася вимога щодо рішучості в реалізації хлібоза-
готівельної політики з метою досягнення відчут-
ного перелому. Так, у 4-у пункті директиви заз-
началось: "... При стягненні недоїмок всякого
роду платежів застосовувати негайно жорстку
кару, в першу чергу по відношенню до куркулів.
Особливо репресивні заходи необхідні по відно-
шенню до куркулів і спекулянтів, які зривають
сільськогосподарські ціни... ЦК попереджає вас,
що зволікання з виконанням цієї директиви і не-
досягнення в тижневий термін реальних успіхів
поставить ЦК перед необхідністю заміни нинішніх
керівників парторганізацій..."30
З метою збільшення хлібозаготівельних
планів та їх виконання 11 січня 1928 р. ЦВК і
РНК СРСР приймають черговий закон про само-
обкладання "Про доповнення й зміну постанови
Центрального Виконавчого Комітету й Ради На-
родніх Комісарів Союзу РСР з 24 серпня 1927
року про самооподаткування людности".31
На відміну від попередніх законів про само-
оподаткування, які завбачали добровільний збір
селянських засобів для "задоволення місцевих
громадських потреб", новий закон передбачав
примусові заходи щодо його виконання селяна-
ми. Зокрема, січневий 1928 року закон доповню-
вався таким змістом: "... Загальний розмір само-
оподаткування не може перебільшувати 35% за-
гальної суми сільськогосподарського податку, що
належить із усіх господарств даної оселі в дано-
му окладному році. УВАГА. Ради народніх комі-
Краєзнавство 1-4, 2006
сарів союзних республік можуть надавати
губерніальним та округовим виконавчим коміте-
там і відповідним до них органам право дозволя-
ти для окремих волостей і районів підвищувати
зазначений в цьому артикулі крайній розмір са-
мооподаткування" .32
Дане трактування закону, а саме, дозвіл
підвищувати розмір оподаткування селян без міри
і стало тим наріжним каменем, що узаконив гра-
бунок та призвів до масового голоду. З цього часу
хліб уже не заготовляли як раніше, його фактич-
но відбирали, щоразу збільшуючи розмір даного
податку.
Щодо голосування селян за самооподаткуван-
ня, то січневий закон також передбачив необхідні
зміни, а саме: "... УВАГА. Якщо на перші за-
гальні збори (сход) громадян у справі питання
про самооподаткування з'явиться менше полови-
ни загального числа громадян, що мають виборчі
права, то скликаються повторні загальні збори.
Для розв'язання питань про самооподаткування
на повторних загальних зборах (сході) потрібна
присутність не менше однієї третини загального
числа громадян, що мають виборчі права".33
Відтепер для узаконення примусового вилу-
чення хліба потрібна була тільки третина голосів
селян, які мали право голосу (виборче право). Як
правило, заможна частина сільського населення
виборчих прав не мала, а виконувати взяті зо-
бов'язання по самооподаткуванню доводилося в
першу чергу їй та середнякам. Голосували ж за
самооподаткування в основному незаможні вер-
стви населення та частина середняків. В зв'язку
з цим протистояння на селі ще більше загостри-
лося, село розкололося за майновою ознакою на
соціальні групи, які протистояли одна одній.
Не зволікав сталінський режим і щодо
збільшення розміру самооподаткування. Через
один день, 13 січня 1928 р. у Вінницький окруж-
ний парткомітет надійшла телеграма ЦК КП(б)У
в якій йшлося: «Цілком таємно. В ряді округів
не враховується терміновість проведення закону
самообкладання. ЦК зобов'язує не пізніше п'ят-
надцятого закінчити затвердження самооподат-
кування на сходах і негайно розпочати збір. До
першого лютого зібрати не менше шестидесяти
відсотків, до п'ятнадцятого лютого зібрати сто
відсотків самообкладання. У більшості округів
самообкладання встановлено в розмірі 35 %
сільгоспподатку, що є недостатнім. Перегляньте,
дотримуючись встановлення розміру самооподат-
кування сорок п'ять - п'ятдесят відсотків...»34
Таким чином, закон про самообкладання прий-
нятий в січні 1928 року відіграв надзвичайно не-
гативну роль для українського села. Використо-
вуючи його як знаряддя права, влада одразу роз-
почала тотальне, насильницьке вилучення хліба
(в деяких селах Запорізького та Проскурівського
округів по самообкладанню було стягнено 150%
від сільськогосподарського податку).35 Згодом да-
ний закон використовувався партактивістами і для
відбору всіх наявних продуктів харчування, що
призвело до трагедії українців - голодомору.
Посилення тиску на селян шляхом здирств
через систему самообкладання викликало серед
них обурення і протест. Адже окрім виконання
самообкладання їм потрібно було здати сільсько-
господарський податок, оплатити різного роду по-
зики, кредити, державне страхування, профінан-
сувига проведення землевпорядкування тощо.
Зведення ДПУ "Про настрої окремих груп села в
зв'язку з кампанією по самообкладанню" секре-
тарю Вінницького окружного комітету КП(б)У за
січень 1928 року інформують, що промови на
сільських сходах набули такого змісту: "Самообк-
ладання нам нав'язують силою... В газетах пишуть
одно, що треба брати 35%, а на ділі зовсім не так,
нас обдирають, не можна жити з такими порядка-
ми, при такому становищі неможливо зміцнити своє
господарство і населення залишиться назавжди
бідним... Що це таке, і податок, страховка, самооб-
кладання, займ, чи не є це підготовкою до війни...
Нам нема чого самообкладатися, нехай держава нас
обкладає... Радянська влада з нас сім шкур дере...
Самообкладання рівнозначно ножу в серце... Все
беруть та беруть, прийдеться за обріз взятися..."36
Але незважаючи на загострення відносин між
владою і селянством, більшовицьке керівництво
продовжувало силову політику хлібозаготівель.
В другій половині січня 1928 року члени Політ-
бюро ЦК ВКП(б) роз'їхалися по країні, щоб при-
скорити подолання хлібозаготівельної кризи.
Сталін поїхав у Сибір, де почав втілювати на прак-
тиці власний метод хлібозаготівель, який назва-
ли "уральсько-сибірським" і поширили на всю
країну. Даний метод грунтувався на принципі
самообкладання і примусового виконання хлібо-
заготівельних планів з використанням репресій.
Відчули на собі "новий" метод і подільські
селяни. У листі секретаря Тульчинського окруж-
ного партійного комітету Марченка секретарю ЦК
КП(б)У Кагановичу від 20-го січня читаємо: "При-
ступивши в січні місяці до форсованого розгор-
тання хлібозаготівель ми одразу ж застосували
ряд жорстких репресивних заходів... Було заа-
рештовано 22 чол., осуджено 15 чол. у яких кон-
фісковано хліб. Ці заходи ми почали проводити
на свій страх і ризик так, як чіткої і ясної вказів-
ки по лінії юстиції не було..."37
Внаслідок таких репресивних дій влади, вве-
дення в політику хлібозаготівель елементу поза-
економічного примусу, дало можливість вже в
січні 1928 р. заготовити 29 млн. пудів зерна
замість запланованих 25 млн. пудів. Заготівель-
ний план був виконаний в Україні на 116 %.38
Але це призводило до зруйнування хлібного рин-
ку, сіяло невпевненість, загострювало внутріш-
ньополітичну обстановку. По селах поповзли чут-
ки про відмову від нової економічної політики і
повернення до продрозкладки. В результаті, се-
ляни не бажали контактувати з органами держав-
ної влади, заготівельними організаціями, скоро-
чували посіви, ділили господарство серед членів
сім'ї, йшли на заробітки в міста.
У зв'язку з переходом на позаекономічні ме-
тоди хлібозаготівель розпочалася мобілізація
партійного активу, за своїм характером схожа на
роки громадянської війни. 28 січня 1928 р. окруж-
ним партійним комітетам надходить директива
секретаря ЦК КП(б)У Кагановича з грифом "Тає-
мно", в директиві акцентується увага на таких
аспектах: "... Працівник, який направлявся в
район, був в один і той же час агентом з викачки
недоїмок по селу сільськогосподарського подат-
ку і держстраху, агітатором з розповсюдження
займу і проведення самообкладання; працівни-
ком, який стимулював хлібоздачу і хлібозаготова-
чем. Таке суміщення не могло, звичайно, не
відбитися на успішності виконання головного зав-
дання дня - на безпосередній роботі по хлібоза-
готівлях.
Для усунення цього недоліку ЦК вимагає
негайно, з отриманням даної директиви, виділи-
ти групу відповідальних працівників, знайомих
із хлібною справою (від 25 до 75 чол.), в залеж-
ності від міцності окружного активу, які повинні
бути кинуті виключно на хлібозаготівельну ро-
боту..."39
За неповними даними тільки за січень-бере-
зень 1928 року в Україні було мобілізовано близь-
ко 6-й тисяч окружних, міських, районних,
містечкових партійних працівників, яких напра-
вили в село для посилення хлібозаготівель.40
Навіть тоді, коли шляхом примусу переви-
конали січневий план хлібозаготівлі, коли хлібо-
заготівельна криза досягла свого апогею, більшо-
вицький режим продовжував твердити про "рішу-
чий перелом в справі хлібозаготівель" і зростан-
ня планових завдань.
13 лютого 1928 року партійні організації от-
римали директиву Політбюро ЦК ВКП(б) підпи-
сану Й. Сталіним з грифом "Таємно. Не для пре-
си.", в якій останній наполягав на посиленні
хлібозаготівель, рекомендував застосовувати
107 ст. Кримінального кодексу РСФСР і відпові-
дну статтю українського кодексу (127), які доз-
воляли репресії проти селянства. З метою заохо-
чення до цієї справи бідніших верств вказував на
необхідність надати їм із так званих конфіскова-
них лишків 25 % зерна на умовах довгостроко-
вого кредиту.41
Стосовно надання 25 % конфіскованого хліба
бідноті, бюро Вінницького окружного комітету
КП(б)У прийняло аналогічну постанову з грифом
"Цілком таємно" 2 липня 1928 року, в ній
йшлось: "... Доручити фракції Окрвиконкому
дати директиву сільрадам про посилення хлібо-
заготівельної роботи... Підтвердити ще раз поста-
новою бюро про залишення в селі 25 % конфіс-
кованого хліба у куркуля на потреби біднішої
частини селян..."42
Цій постанові, відповідно, передувала поста-
нова ЦК КП(б)У від 17 лютого 1928 року.43 До
речі, даний захід для більшовиків не був новим,
ще в 1920 p., впроваджуючи насильницьку полі-
тику прозрозкладки, від 10 % до 25 % зерна за-
лишалося у волосних коморах на потреби проле-
таризованих верств села. Це повинно було забез-
печити підтримку сільською біднотою кампанії
вилучення хліба. У телеграмі Сталіну в Харків
Ленін високо оцінив цей захід в Україні в ході
примусових хлібозаготівель.44
Щодо самообкладання в директові від 13 лю-
того 1928 року наголошувалося: "Стосовно
самообкладання, застосовувати підвищену в порів-
нянні з сільськогосподарським податком прогре-
сію обкладання для куркульської і заможної части-
ни села... Розгорнути кампанію по самообкладан-
ню повсюдно, підвищити громадську ініціативу,
широко до цієї справи залучити бідноту, комсо-
мол, делегаток і сільську інтелігенцію..."45
Отже, політика більшовицького керівницт-
ва, яка впроваджувалася в життя наприкінці
1927 - поч. 1928 pp., започаткувала корінну лом-
ку економічних відносин на селі. Офіційно не
змінюючи політичного курсу, влада від ринко-
вих відносин НЕПу знову повернулась до часів
"воєнного комунізму", до примусової продрозк-
ладки. Така політика базувалася на насиллі і
репресіях, вона обезкровлювала українське селян-
ство і невздовзі призвела до трагічних наслідків.
Про жорстокий характер протистояння між
владою і селом вже на початку 1928 р. свідчить
велика кількість антибільшовицьких селянських
виступів, в тому числі і збройних. На Поділлі, у
Вороновицькому районі Вінницького округу в цей
час діяла повстанська організація на чолі з ко-
лишнім петлюрівським отаманом Кіндратом Са-
варинським.
Доведені до відчаю сваволею більшовицької
влади десятки селян смт. Вороновиця і навко-
лишніх сіл Війтівці, Воловодівка, Ганшина та ін.
вирішили взятися до зброї. В плани повстанців
входило розгром партійних і радянських установ,
міліції, звільнення заарештованих селян, залу-
чення на свою сторону "територіальних військ",
поширення повстання на інші райони. В разі не-
вдачі повстанці планували прорватись до Польщі.
Військовим підрозділам ДПУ вдалось розг-
ромити Вороновицьку повстанську організацію
саме в той час, коли повстанці готувалися до
збройного нападу на одну з районних установ.
Окрім зброї у повсталих були вилучені листівки
із закликом: "Хто не бажає загинути з голоду,
тягнути більшовицьке ярмо і відробляти їм
кріпосне право - до зброї!" Листівки було підпи-
сано "Спілка визволення України."46
Після розгрому повстанців, бюро Вінницького
окружкому КП(б)У прийняло термінову постано-
ву "Про політичний стан округа і ліквідацію спро-
би збройного повстання у Вороновицькому райо-
ні". У постанові зазначалось: "Цілком таємно.
Відмітити своєчасну ліквідацію спроби збройно-
го повстання у Вороновицькому районі... Маючи
на увазі розлад частини радянського апарату у
Вороновицькому районі, що сприяло збройному
повстанню, створити комісію для детального вив-
чення стану району... З огляду на нинішню на-
пруженість на селі, відмічаючи зміцнення кон-
трреволюційних сил і в той же час недостатнє
реагування на ці прояви місцевих парторгані-
зацій, ще раз нагадуєм усім районним партійним
Краєзнавство 1-4, 2006
організаціям про негайне реагування.... та інфор-
мування Окрпарткому і при необхідності органів
ДПУ..."47
Втілюючи сталінські рішення в життя, дер-
жавні силові структури, партійні і виконавчі орга-
ни влади на місцях, все частіше стали застосову-
вати до селян, які не в змозі були виконати вели-
чезні державні побори, карально-репресивні за-
ходи: штрафи, збільшення розмірів самообкла-
дання, описування та конфіскацію майна, ареш-
ти, довготривале ув'язнення, депортацію.
У зв'язку з цим, в доповідних записках ок-
ружних відділів ДПУ за березень 1928 р. в ос-
новному йде мова про різке погіршення життєво-
го рівня селян і їхню готовність до боротьби з
владою. Так, у листах до червоноармійців селя-
ни Джулинського району Тульчинського округу
писали: "В цьому році за податок прямо грабу-
ють, описують все, що є в господарстві і забира-
ють останні подушки з дому. Більше всього гра-
бують за невиконання самооподаткування... На-
стільки важко, що краще вмерти. Заплатив по-
даток - 80 p., самообкладання - 40 p., на земле-
впорядкування - 32 p., облігації - 20 р. і, крім
того, ще держстрах, а хто їх не виконує - забира-
ють худобу або в тюрму саджають... Прийшло
3000 облігацій, без квитка про їхній викуп ніде
неможливо змолоти ні одного пуда. Люди всюди
тільки і говорять - давай війну, або вертаємся до
1918 року..."48
Попри все, в даному році ставлення місце-
вих партійних керівників до наруги над селяна-
ми у ході хлібозаготівельної політики вищих дер-
жавних органів влади було ще далеко неодноз-
начним. Розуміючи, що відбувається руйнація
сільського господарства представники середньої
та низової керівних ланок нерідко звертались в
листах до секретарів ЦК ВКП(б) та КП(Б)У аргу-
ментуючи неможливість систематично виконувати
завищені планові завдання. Той же секретар
Тульчинського окружного партійного комітету
Марченко в листах до секретаря ЦК КП(б)У Ка-
гановича 5 і 17 квітня 1928 року свідчив: "... Ми
повинні в квітні заготовити 230 тисяч пудів,
стільки як і в березні - це справа абсолютно без-
надійна... До цього часу ми хлібозаготівельні
планові завдання виконували, але тепер, щоб Ви
з нами не робили, ми говоримо, що цього не в
змозі зробити. Тому, просимо зменшити нам план
до 100 тис. пудів, який також буде виконати нам
надзвичайно важко... В переважної більшості
селян хліба залишилось по 20-40 пудів... Йти на
адміністративні заходи по відношенню до таких
хлібоутримувачів як у нас явно абсурдна справа
і ми цього не допускаємо... Ще раз заявляємо,
що повне виконання плану неможливе... "49
Більше того, районним партійним комітетам
Марченко надіслав циркуляр: "До всіх райпартко-
мів. Таємно. Пропонується, не зменшуючи уваги
хлібозаготівлі, ні в якому разі не практикувати
методи адміністративно-насильницького відбору
хліба у селян. Безумовно, це не означає відмови
від примінення 127 ст. до куркулів у випадках
якщо будуть знайдені значні лишки хліба та спе-
куляція ним. Маючи на увазі, що практика трусу
хліба приводить дуже часто до того, коли знаходять
тільки невеликі запаси хліба, це свідчить про те,
що наші товариші цю практику проводять без до-
статньої перевірки відомостей про лишки хліба.
А тому ми рахуємо необхідним нагадати Вам про
те, що трус хліба проводити тільки в тих випад-
ках, коли Ви будете впевнені в тому, що хліб є і
це господарство дійсно куркульське.."50
Та незважаючи на катастрофічний стан
сільського господарства, об'єднаний пленум ЦК
і ЦКК ВКП(б), який відбувся в квітні 1928 року
констатував: "Для того, щоб паралізувати загро-
зу загальногосподарської кризи і забезпечити не
тільки постачання хліба містам, а й відстояти
взятий партією темп індустріалізації країни, ЦК
повинен ужити ряд заходів, у тому числі й екст-
раординарного порядку. Ці заходи ставлять своєю
найближчою метою:... Вилучення частини
сільських нагромаджень у грошовій формі,... за-
стосування 107 статті, роздача 25 % конфіскова-
ного хліба сільській бідноті,... втручання партії
у хлібозаготівельну справу і мобілізація зверху
донизу партійних сил для успішного проведення
хлібозаготівельної кампанії..."51
Пленум підтвердив звільнення 35 % "мало-
міцних господарств від сільськогосподарського
податку, як одне з найважливіших досягнень
останніх років" і збільшення сільгоспподатку для
інших верств села.52
Таким чином, в процесі класового розшару-
вання більшовицькою владою українського села
протягом 20-х років, кількість збіднілого селян-
ства значно зросла і становила щонайменше 35%,
а в більшості сіл Могилів-Подільського округу
Поділля, в зв'язку з систематичними поборами -
72 %53 (на початку 20-х років процент бідноти у
Подільській губернії в основному коливався від
12 до 15% і не перевищував 17).54 Звільнена від
податків, заохочена роздачею конфіскованого в
односельців хліба, досить часто напівголодна, да-
на люмпенізована армія бідноти в своїй більшості
готова була (деяка частина, в зв'язку з необхід-
ністю прогодувати сім'ї - змушена була) втілюва-
ти в життя плани сталінського режиму в життя.
На цей час, вище зазначені партійні рішен-
ня засвідчили: хлібозаготівельні кампанії будуть
тільки посилюватись.
25 квітня 1928 року була отримана директи-
ва ЦК ВКП(б), в якій вказувалось на неухильне
виконання місячних планів заготівель на травень
і червень та відвантажень згідно з вказівками Нар-
комторгу. Разом з тим директива вимагала мобілі-
зувати для проведення заготівель партійні сили,
жорстоко карати за порушення єдиного заготі-
вельного фронту, посилити натиск на "куркуля."
Секретар ЦК КП(б)У Каганович терміново
продублював цю директиву на республікансько-
му рівні, надавши розпорядження уряду, на чолі
якого стояв В. Чубар і М. Чернову, котрий очо-
лював Наркомторг України, прийняти її для "неу-
хильного виконання". А також доручити Ук-
раїнській економічній Нараді і Наркомторгу про-
зрацювати проблему реального скорочення внут-
рішнього споживання хліба в республіці. Внас-
лідок цього на місцях склалася критична ситуа-
дія з хлібом.55
В свою чергу, органи юстиції і суду республі-
ки, з метою надання насильницькій хлібозаготі-
вельній політиці юридичного права, надіслали
відповідний циркуляр в окружкоми КП(б)У, а
останні - в райкоми партій. Зміст травневого
1928 р. циркуляра Тульчинського окружкому
КП(б)У за підписами окружного прокурора
Нельсона, голови окружного суду Краснова і заві-
дуючого загальним відділом окрпарткому Кача-
нова був наступним: "Цілком таємно по хлібозаго-
тівлі. До всіх Нарслідчих, начальників райміліції
та Нарсудів... Обставини викликають необхідність
низки заходів, що на найближчі місяці закінчен-
ня хлібозаготівельної кампанії (травень-червень)
повинні бути основним змістом діяльності органів
юстиції, ДПУ та міліції.
На підставі викладеного пропонується: 1),
Невиконання всіх директив, що надіслано до Вас
раніше... Негайно закінчити дізнання та слідство
в справах хлібозаготовчих... (справа за арт. 127 і
135 К. К.) і негайно їх заслухати в судах. 2).
Виявити на селі куркульські та спекулятивні
елементи, що злісно укривають хліб в кількості,
яка значно перевищує господарчі потреби двору...
4). Зазначених у попередніх пунктах осіб треба
притягати до кримінальної відповідальності, при-
чому, дізнання й слідство в цій категорії справ
повинно закінчуватись у 3-х денний термін... 5)
Виявлене у зазначених осіб зерно повинно направ-
лятись, як речовий доказ, до відповідних держав-
них та кооперативних організацій... 6) Звертаєть-
ся увага на необхідність суворого дотримання
репресій... 10) Начальники райміліції та Нарслід-
чі... про кожну справу по хлібозаготівлі повинні
повідомляти прокуратуру... Нарсудам розгляда-
ти такі справи позачергово... До 12 травня обов'яз-
ково надіслати до Окрпрокуратури копії вироків
за 127 і 135 арт..."56
В результаті систематичного щомісячно-
го збільшення хлібозаготівельних планів для
України (план на квітень - 15 млн. пудів, на тра-
вень - 17 млн пудів)57, неврожаєм (на Поділлі
вимерзло 25 % озимини)58, узаконенням рекві-
зицій хліба і скороченням його постачання для
внутрішнього споживання, все частіше в окружні
парткомітети стали надходили повідомлення про
голод в селах і містах округів.
В травні 1928 року в Вінницький окружний
комітет КП(б)У надійшло зведення ДПУ "Про
політстан Жмеринського участку" в якому місти-
лась інформація: "... Хлібна криза відчувається
по всьому участку залізниці і прилягаючій 15
верстовій полосі... Становище з недостачею хліба
хвилює робітничі маси... Невдоволення відсутні-
стю необхідної кількості хліба серед службовців
масове, всі говорять про голод... В селі Юрківка
Тульчинського округу селяни настроєні проти
Радянської влади і в інших селах бідняки пере-
живають голодовку. В селах говорять, що Ра-
дянська влада грабить селян. Позабирали весь
хліб і віддали за кордон..."59
У червні Тульчинський окружний відділ ДПУ
ставив окружний партійний комітет КП(б)У до
відома про наступне: "...В м. Гайсин 2 червня
1928 року натовп в кількості 300-400 чол. з'я-
вився до будинку райвиконкому з криками "Дайте
хліба"... В селі Тарасівна біля хати-читальні роз-
клеєні листівки із таким змістом: "Параходик
пливе мимо пристані, будем рибку кормить ко-
муністами"... У Бершадському районі секретар
райвиконкому отримує такі записки: "Куди ви
відправляєте наш хліб, наша худоба гине від го-
лоду, ми також голодуємо"... В Томашпільсько-
му районі селяни говорять, що стало важче жити
ніж в голодні роки, немає ні кусочка хліба, Ра-
дянська влада влаштувала штучний голод... У
Тульчинському районі черги голодуючих за
хлібом розганяють міліціонери, в чергах твердять,
що уряд продовжує вивозити хліб за кордон, а
ми тут голодуємо... Серед учительства Соболівсь-
кого району відчувається значне реагування на
нестачу хліба... "60
В липні секретар Вінницького окружного
комітету КП(б)У отримав доповідну окружного
відділу ДПУ такого змісту: "... По агентурним
матеріалам більша частина населення с. Багри-
нівці Літинського району, приблизно 300 дворів,
абсолютно немає хліба і висловлює невдоволен-
ня тим, що під час хлібозаготівлі вивезли із села
10 000 пудів зерна... Члену правління Багрині-
вського кооперативу Сакевичу бідняки заявили:
"Ми тебе поб'ємо і весь хліб із кооперації забере-
мо. Що ми з голоду повинні пухнути?"61
Спецзведення Вінницького окружного відділу
ДПУ за перше півріччя 1928 року свідчать про
наростання хлібної кризи і погіршення станови-
ща з продовольством в регіоні: "Ще з початком
весни стали надходити листи про недостатнє по-
стачання хліба сільській бідноті. Набагато
збільшилося таких листів в травні. Тільки ос-
танніми днями, редакція одержала дописи на цю
тему з цілої низки сіл: Слобода (Хмільницький
район), Дашів (Іллінецький район), Сосни
(Літинський район), Бондурівка й Мар'янівка
(Немирівський район)... З Ободівки пишуть, що
мають потребу в борошні 300 чоловік... При роз-
поділі хліба в кооперативі, що називається б'ють-
ся. Внаслідок цього, за словами сількорів, бідно-
та, що немає де придбати хліба - голодує... Вла-
да викачала хліб, не враховуючи потреб села, а
тепер у нас голод.
Не дивлячись на застерігаючі інформації
партійних та силових відомств про назрівання
масового голоду, вищі партійні органи влади про-
довжували сталінський курс на примусове вилу-
чення хліба. їхню позицію підтвердив і наступ-
ний партійний форум - липневий 1928 року пле-
нум ЦК ВКП(б).
Саме влітку 1928 року з'явилась можливість
з'єднати теоретичну концепцію, яка визріла внас-
лідок політичної полеміки в партії (значною
J
»62
Краєзнавство 1-4, 2006 І
мірою це завдання виконав XV з'їзд ВКП(б) і
квітневий пленум 1928 р.) з реальною політич-
ною практикою і підійти до формування абсолют-
но іншої політики: політики остаточного згортан-
ня НЕПу і утвердження диктату років "воєнного
комунізму".
Початок цьому і був покладений липневим
пленумом, на якому Й. Сталін заявив про загос-
трення класової боротьби в міру просування краї-
ни до соціалізму і "посилення опору з боку капі-
талістичних елементів".63
Але зважаючи на те, що індивідуальне гос-
подарство залишалося головним постачальником
товарного хліба для держави, на пленумі визна-
чалося завдання забезпечення його продуктив-
ності через регульовану цінову політику, розши-
рення контрактації і кредитування.
Аналіз причин товарної кризи змусив партій-
не керівництво зробити висновок, що вона спри-
чинилася через швидке зростання платоспромож-
ного попиту з боку селянства порівняно з пропо-
зицією промислових товарів та підвищення при-
бутковості села, особливо його заможних і кур-
кульських верств.
Проте, поза всяким сумнівом, майже повна
залежність держави щодо виконання хлібозаготі-
вельних завдань від майнового статусу середня-
ка і заможних селян, від їхніх можливостей і
намірів не могло не стривожити більшовицьке
керівництво. Саме тому в резолюції пленуму, по-
ряд із застереженням проти "рецедивів продроз-
кладки", що виглядало як тимчасовий відступ
перед рішучими діями, констатувалося, що
"розвиток соціалістичних форм господарювання
на основі НЕПу призводить не до послаблення, а
до посилення опору зі сторони капіталістичних
елементів."64
Стосовно реквізицій хліба у селян, то сталін-
ський режим, який все більше набирав ознак то-
талітарного, вдається ще до одного насильниць-
кого заходу - контрактації зерна "на корню".
Більшовицька влада і раніше застосовувала
примусову і економічно невигідну для селянства
контрактацію, змушуючи їх підписувати контракт
(договір), який зобов'язував здавати державі час-
тину зібраного урожаю тієї чи іншої зернової куль-
тури, цукрового буряка, м'яса, інших продуктів.
Але даний захід змушував селянина віддати уро-
жай прямо з поля. Про це йдеться в директиві
секретаря Вінницького окружкому КП(б)У Остро-
вського від 10 липня 1928 р.: "Цілком таємно. До
всіх райпарткомів. Враховуючи, що зима та весна
цього року була дуже не сприятлива для степових
округів, через що велика кількість озимини заги-
нула, а також і те, що значна кількість хлібних
лишків нами з села вже взята - таке становище
рішуче ставить перед партією і Радянською вла-
дою питання про термінову заготівлю озимого на-
сіння... З цією метою по лінії сільгоспкооперації
зараз розпочнеться кампанія по заключению умов
з колективами, земгромадами та селянами на пред-
мет закупки в них врожаю озимих культур в спосіб
контрактації на корню..."65
Ще не дозрів хліб, не розпочались жнива, а
селян вже примушували підписувати кабальні
умови контрактації на майбутній урожай, при-
рікаючи їх на голодну смерть. Закінчувалась ди-
ректива застереженням райкомам партії, що зібра-
ний хліб повинен надійти державі не пізніше
термінів зобов'язань.66
Перехід влади до політики військово-фео-
дальної експлуатації селянства викликав спро-
тив не тільки самих селян і частини партійного
керівництва на місцях. Серед вищого кремлівсь-
кого ешелону влади ще знаходилися опозиційні
сили готові захищати НЕП і основного виробни-
ка хліба в державі.
Представникам так званої "правої" опозиції
Бухаріну, Рикову, Томському вдалося зробити все
для того, щоб 19 липня була прийнята постанова
РНК СРСР "Про провадження заготівлі хліба
нового врожаю (1928 року)." В постанові вимага-
лось: "1. Заборонити всіляке вживання надзви-
чайних заходів і зобов'язати всі органи влади: а)
негайно припинити всі засоби примусового бран-
ня хліба у селянства, як напр.: обхід дворів і трус
з метою вилучення хлібних лишків, позасудові
арешти та інші стягання та притягнення до судо-
вої відповідальності селян за затримання випус-
ку хліба на ринок і т. ін.; б) негайно припинити
всілякі заборонні заходи щодо базарів й
внутрісільського обороту, як напр.: закриття
хлібних базарів, виставлення загороджувальних
загонів, примушення селян, що привезли хліб на
базари продавати його державним або коопера-
тивним організаціям і т. ін..."67
Протистояння у найвищому партійному
керівництві ще більше загострило ситуацію в
країні. Суть його полягала, насамперед, у став-
ленні до проведення насильницької суцільної ко-
лективізації сільського господарства. Економічні
зв'язки міста з одноосібним селом могли будува-
тись тільки через ринок і при цьому самі селяни
вирішували чи продавати державі свою продук-
цію, чи ні. Це абсолютно не влаштовувало Сталі-
на і його однодумців, які прагнули в найкорот-
ший термін колективізувати село і перейти на
позаринкові відносини при яких автоматично
зникав діючий механізм забезпечення хоча б при-
близно рівноцінного обміну між містом і селом.
Відчуження засобів виробництва у формі ко-
лективізації тягло за собою й відчуження кожного
окремо взятого трудівника від колективно вироб-
леної продукції. При такій ситуації і засобами
виробництва, і сільськогосподарською продукцією
розпоряджався голова колгоспу (правління), який
здійснював керівництво. Шляхом прямого адмі-
ністративного впливу на цього керівника влада
сама вирішувала скільки залишити продукції для
потреб колгоспників (і чи взагалі залишати), а
скільки вилучити в централізований фонд.
Про те, що сталінський режим активно розпо-
чав руйнування ринкової системи господарюван-
ня, яке базувалося перш за все на приватному сек-
торі заможного селянства, свідчить і факт ліквідації
протягом 1928 р. так званих "куркульських" МТС.
Навіть ризикуючи на деякий час зірвати
хлібозаготівельні плани, більшовицьке керівниц-
тво України пішло на такий крок. В квітні 1928 р.
інформвідділ ЦК КП(б)У інформував вищі пар-
тійні органи: "Цілком таємно. Про ліквідацію
куркульських товариств і відібрання тракторів.
Відомості про роботу по ліквідації куркульських
машинних товариств маємо по 8 округах. По де-
яких округах (Кременчуг, Артемівськ, Херсон,
Зінов'євськ, Мелітополь) частину товариств вже
ліквідовано й почато роботу по розподілу серед
бідноти тракторів, що відібрано в куркулів..."68
В червні 1928 р. в наступній доповідній з
даного питання інформвідділ ЦК КП(б)У повідом-
ляв: "Очищенню машинно-тракторних товариств
від куркульського елементу сприяла перерегіст-
рація їх, але її не всюди ще закінчено. По дея-
ких округах ліквідовано до 70 % цих товариств,
трактори відібрано й розподілено серед інших
об'єднань. Наслідки перереєстрації: Сталінський
округ: було 320товариств, ліквідовано 210 тов.;...
Маріупольський округ: було 276 тов., ліквідова-
но 152 тов.;... Могилів-Подільський округ: було
42 тов., ліквідовано 9 тов... Колективи одержу-
ють землю, пільги, кредити, а потім розпадають-
ся... Характерно, що прагнення куркулів до об'єд-
нань спостерігається й досі, причому вони вису-
вають певні умови: утворювати колективи вик-
лючно із заможних..."69
Партійно-радянська історіографія десятки ро-
ків твердила, що саме в 1928 р. були створені пер-
ші машинно-тракторні станції, які обслуговували
колективні селянські господарства. Проте як
свідчать архівні джерела, МТС заможного селян-
ства започаткували свою діяльність значно раніше.
Але вони не влаштовували партійну верхівку своєю
незалежністю від держави, значимістю для вико-
нання хлібозаготівельних планів, своїм складом і
організацією роботи. Не врятувало найкращих
українських хліборобів і прагнення залишитись у
складі нових колективних машинно-тракторних
товариств (при умові, що вони будуть формувати-
ся, насамперед, із заможних селян), для більшо-
вицького керівництва політичні мотиви були важ-
ливішими від економічних.
Сталін, руйнуючи ринкові засади села в про-
цесі примусової хлібозаготівлі, знищуючи замож-
них селян, добре усвідомлював, що тільки збідніле
і голодне, доведене до відчаю селянство стане по-
кірнішим і змушене буде масово вступати в кол-
госпи.
Отже, перехід більшовицької влади до реп-
ресивної хлібозаготівельної політики на селі пе-
реслідував за мету не тільки необхідність, пов'я-
зану з економічними процесами: потребами на
індустріалізацію. Реквізиції хліба носили і полі-
тичну мотивацію: корінну ломку системи господа-
рювання, проведення суцільної колективізації і
як результат - отримання покірних колгоспників,
готових будувати разом з пролетаріатом комуні-
стичне суспільство. Перебувати і надалі в залеж-
ності від бунтівливих "дрібнобуржуазних" вироб-
ників села сталіністи не бажали.
Для того,щоб швидше досягти поставленої
мети Сталіну потрібен був відданий і слухняний
партійно-радянський апарат.
Напередодні XV з'їзду ВКП(б) так звана
"ліва" об'єднана опозиція на чолі з Троцьким,
Каменевим і Зінов'євим зазнала цілковитої по-
разки і була усунена з політичного життя. Політ-
бюро ЦК ВКП(б) поповнилося людьми з найближ-
чого оточення Сталіна. Його вплив на стан справ
у державі та партії став вирішальним.
Участь "лівих" опозиціонерів очікувала і на
"правих". Бухаріна і його прибічників звинува-
тили у відродженні ідеології, котра ніби-то вела
до згортання соціалістичного будівництва і по-
ступок куркульсько-капіталістичній верхівці
села. Постанову РНК СРСР від 19 липня Сталін
трактував як "правий ухил" і наказав органам
ДПУ ще більше посилити боротьбу з " куркуля-
ми-укривачами хліба".
З даного питання, Політбюро ЦК КП(б)У
заслухало доповідь голови ДПУ В. Баліцького, а
бюро окружкомів КП(б)У прийняли відповідні пос-
танови "Про впровадження рішення Політбюро ЦК
КП(б)У на доповідь тов. Баліцького" У поставі бюро
Вінницького окрпарткому наголошувалося:
"Цілком таємно. Посилити політичну роботу се-
ред селянства... Дати директиву райпарткомам про
потребу систематичного вивчення політичних на-
строїв серед селянства. Чітко на них реагувати,
концентруючи основну свою політичну увагу в
районах, де в минулому й зараз найбільше скуп-
чено ворожих політичних і кримінальних еле-
ментів. Визнати за потрібне проінформувати сек-
ретарів райпарткомів про політичний стан округи
й про заходи партійної організації для боротьби з
антирадянською куркульською діяльністю"70
В серпні 1928 р. ДПУ УСРР провело широ-
комасштабну каральну операцію в українському
селі, внаслідок якої було вилучено 1219 "бан-
дитів", 1060 з них - вислано за межі України.71
Слід відмітити, що сталіністи готуючи рево-
люційні зміни "зверху", архіважливу роль відво-
дили частинам ДПУ. Органи державної безпеки
вже давно проводили по селах пошукові операції,
збираючи зброю, яка залишилася від часів війни.
Сталінська держава готувалася у всеозброєнні
зустріти плановані нею самою події. Селян вима-
галося залишити організаційно розпорошеними
і беззбройними.
З другої половини 1928 р. місцеві партійні
організації активно розпочали обговорення "не-
безпеки правого ухилу в ВКП(б)", вивчення по-
милок Бухаріна в системі партосвіти тощо.
На листопадовому пленумі ЦК КП(б)У прозву-
чав заклик: "... Партія повинна рішуче боротися з
виявами правого ухилу, з примиренським ставлен-
ням до нього, і, разом з тим, викривати ту соціаль-
ну основу, що породжує правий ухил, систематич-
но озброюючи партію проти правої небезпеки, про-
ти тих, хто свідомо і несвідомо штовхає партію в
бік від ленінського більшовицького шляху"72
Не зволікаючи, бюро Вінницького окружко-
му КП(б)У 21 листопада 1928 р. заслухало пи-
Краєзнавство 1-4, 2006
тання про "правий" ухил і прийняло постанову:
"Про проробку питання боротьби з правою небез-
пекою в партії". Постанова вимагала: "Цілком
таємно... Рішуче боротися з виявами правого ухи-
лу, з примиренським ставленням до нього... Вик-
ривати ту соціальну основу, що породжує пра-
вий ухил, систематично озброюючи партію про-
ти правої небезпеки... В умовах загострення кла-
сової боротьби, недооцінка ролі класів нашої краї-
ни, являється особливо небезпечною, бо вона обез-
зброює партію й притуплює зіркість робітничого
класу та утворює щілину для буржуазно-демок-
ратичних тененцій..."73
Дійсно, ринкові: буржуазно-демократичні
віднисини в українському селі становили найбіль-
шу перешкоду для остаточного утвердження тота-
літарного сталінського режиму і досягненню його
цілей. Саме тому й піднімалось на перший план
питання про загострення класової боротьби, необ-
хідність ліквідації "правого" ухилу в партії і його
основи - заможних селян, так званих, "куркулів".
В наступному році буде покінчено з "правою"
опозицією в партії. Це дасть змогу більшовиць-
кому режиму негайно проголосити курс на масо-
ву насильницьку колективізацію (рішення лис-
топадового 1929 р.пленуму ЦК ВКП(б)74 і розпо-
чати майже одночасно ще одну злочинну акцію -
"ліквідацію куркульства як класу" (постанова ЦК
ВКП(б) від 5 січня 1930 р.)75
А поки що опір сталінщині ще тривав, в
серпні 1928 р. заявив про себе і Раднарком УСРР,
усвідомлюючи, що значна частка українського
населення голодує і виправити ситуацію власни-
ми силами не вдасться, він звернувся до РНК
СРСР про допомогу. У Москву була направлена
"Доповідна записка про допомогу округам, що
постраждали від недороду 1928 року на Ук-
раїні"76, в якій було представлено інформацію про
масштаби неврожаю у степових районах респуб-
ліки та містилось прохання до союзного центру
надати допомогу: по-перше, для збереження по-
сівної площі, по-друге, для недопущення масової
загибелі поголів'я тварин і, по-третє, для продо-
вольчої допомоги населенню. Така дивна на пер-
ший погляд розстановка позицій в офіційному
документі насправді була доволі показовою і
цілком адекватно відбивала уявлення більшовиць-
ких лідерів про існуючі пріоритети: на першому
місці - майбутній урожай (валюта для проведен-
ня індустріалізації), на останньому - вражене
"дрібнобуржуазними поглядами" селянство.
У доповідній Раднаркому була подана також
кількість голодуючих селян - всього 855 тис.
мешканців республіки (в тому числі 342 тис.
дітей).77 Ця кількість була явно заниженою, як і
допомога в розмірі 3-х млн. крб., яка надійшла
до 15 вересня, - явно недостатньою.
Про голод на Поділлі і в другій половині
1928 р. свідчить значний масив документів Дер-
жавного архіву Вінницької області. У доповідних
записках окружних відділів ДПУ окружкомам
КП(б)У повідомлялось: "Цілком таємно. Якщо
раніше, під час проведення кампанії самообкла-
дання, мали місце антирадянські виступи кур-
кульства, то в даний момент, в зв'язку з хлібною
кризою, ми наблюдаемо масові селянські висту-
пи, про що свідчать такі факти (висловлювання
селян):... Минулий рік не був неврожайним. Хліб
на Україні є. Куди дівається наш хліб. Наша ху-
доба гине від голоду. Ми також голодуємо... Се-
лянам стало важче жити ніж в голодні роки. Я
не маю ні кусочка хліба і худоба моя гине від
голоду. На базарі неможливо дістати ні одного
фунта хліба, тому, що влада забрала і вивезла
увесь хліб. І не тільки у мене, а у всіх селян...
Уряд вивозить хліб за кордон, а ми тут здихаємо
з голоду. В Одесі грузять хліб на пароплави. А
ми залишилися без хліба... Радянська влада влаш-
товує штучний голод. Повсюди черги голодних
людей, а міліція їх розганяє... Комуністи ведуть
країну до розрухи і голоду, нам, селянам потрібно
покласти цьому край. Представники райвикон-
кому будуть до нас їздити до тих пір, поки ми не
візьмемо коси та вила і не прогонимо їх з села..."78
Питання про складну ситуацію з продоволь-
ством в Україні розглядалося на пленумі ЦК
КП(б)У, що відбувся у Харкові 1-5 листопада
1928 р. З доповіддю «Про недорід, хлібозаготівлі
та чергові завдання в галузі сільського господар-
ства, що звідси випливають» на пленумі висту-
пив голова Раднаркому України В. Чубар. Не-
зважаючи на голодування значної частини ук-
раїнців, він заявив, що надзвичайні заходи віднос-
но хлібозаготівель можуть примінятись і надалі.
Певну турботу виказав голова ВУЦВКа Г.
Петровський. Дорікаючи деяким керівникам з
приводу недостовірного інформування В. Моло-
това про українські хлібозаготівельні можливості,
він висловив побоювання, що тепер таку саму
інформацію може отримати інший посланець ЦК
ВКП(б) - А. Мікоян. Всеукраїнський староста
звернув увагу на те, що йому, як свого часу В.
Молотову, не поспішають розповідати про реаль-
но існуючі труднощі, про голод в селах і містах
України.79
Але, що міг вдіяти Петровський, коли бюд-
жет України з 30-ти млн. населенням становив у
1928 р. всього 500 млн. крб., і дорівнював бюд-
жету Московської губерніальної ради.80
Загалом, українська влада, з одного боку,
визнавала свою безпомічність у справі організації
допомоги голодуючому населенню, а з другого,
демонструвала свою готовність продовжувати реп-
ресивний тиск на село і фактично використову-
вала голод як засіб втягнення селян у нові аг-
рарні відносини.
Замість допомоги голодуючим українцям, 29
листопада 1928 р. з Москви в окружкоми Украї-
ни надійшла телеграма завірена особисто Й. Ста-
ліним, в ній йшлось: "Хлібозаготівельна кампа-
нія являється найважливішою господарською
політичною кампанією від успішного проведен-
ня якої залежить зміцнення союзу робітничого
класу з селянством і виконання наміченого на-
родногосподарського плану... ЦК і РНК звертає
увагу на те, що листопад і грудень є вирішальни-
ми місяцями для всієї хлібозаготівельної кампанії
і, що виконання наміченого річного плану цент-
ралізованих хлібозаготівель може бути забезпе-
чено тільки при умові проведення заготівель в
листопаді і грудні. ЦК і РНК пропонує: 1. Поси-
лити проведення всіх міроприємств пов'язаних з
вилученням грошей із селянських господарств на
основі повного дотримання революційної закон-
ності і у визначені законом терміни. Конфіскува-
ти сільськогосп. страхові платежі, провести суди
по сільськогосп. кредитах, встановивши конк-
ретні завдання і провівши перевірку виконання,
прийняти всі міри, які б гарантували посилене
розповсюдження займу індустріалізації в селі...
За всяку ціну, виконати намічений річний план
хлібозаготівель."81
Восени 1928 р. з'явились районні трійки
сприянню хлібозаготівлям, які були наділені особ-
ливими і безмежними повноваженнями.82 Це був
той логічний кінець, який завершився введенням
"воєнно-комуністичних" методів хлібозаготівель.
На фоні декларацій про зміцнення політич-
ного союзу з селянством влада переходить до об-
меження впливу середнього і заможного селян-
ства у господарчому житті. Посилення адмініст-
ративного тиску на селянські маси дають перші
"позитивні" результати. У жовтні 1928 р.
кількість колективних господарств в Україні зро-
стає до 73 тисяч.83 Проте вони залишалися у вка-
заний час малопотужними з економічного погля-
ду, бідняцькими, в основному, за соціальним
складом. Процент колективних господарств з
відчуженням засобів виробництва і худоби був
взагалі мізерним.
Про ставлення селянства Поділля до колек-
тивних господарств свідчать такі дані:
комуни с/г артілі ТСОЗи
1925 р. 7 60 24
1926 р. 4 67 37
1927 р. 4 61221
1928 р. З 74 31684
Як бачимо, селяни були більш схильні до
перебування у сільськогосподарських артілях та
товариствах спільного обробітку землі, ріст ко-
лективних об'єднань відбувався тільки за раху-
нок них. Зазначені об'єднання організовувались,
як правило, тільки на час сільськогосподарських
робіт і це цілком влаштовувало селян. Наприк-
лад, на Вінниччині на початку 1928 р. нарахову-
валося 415 таких колективів, а наприкінці року
їх залишилося 128.85 Відношення селянства до
комун - об'єднань з відчуженням усіх засобів
виробництва, ставало все більше негативним.
Таким чином, розвиток подій в країні про-
тягом 1928 р. засвідчив економічну і політичну
кризу в країні. Призвів до масових протестів на-
селення, обурення діями влади навіть серед бідно-
ти і членів КНС - опори більшовиків на селі. В
країні склалася складна політична і економічна
ситуація: селянський опір владі наростає, бідно-
та залишилась без хліба, місто все більше відчу-
ває потребу в хлібі, а держава прагне система-
тично збільшувати його експорт.
В цей період, формування сталінської тоталі-
тарної системи, яка не могла терпіти видимість
української автономії, як і будь-якої іншої, підхо-
дило до логічного завершення.
Органи ДПУ все частіше отримували зверху
чергові вказівки про посилення боротьби з контр-
революцією на селі. Третього грудня 1928 р. в
резолюції з доповіді начальника Тульчинського
окружного відділу ДПУ Рубінштейна (дана резо-
люція була затверджена на засіданні бюро окруж-
кому КП(б)У) зазначалось: "... В роботі ДПУ
мається низка досягнень... Проявлена достатня
увага питанню боротьби з різного роду українсь-
ко-петлюрівським елементом... Здійснена зачист-
ка господарсько-радянського апарату ... Надалі
необхідно: посилити ізоляцію, так і вилучення з
округи куркульсько-антирадянського елементу...
В галузі боротьби з петлюрівщиною, ДПУ слід
розгорнути роботу таким чином, аби зосередити
свою увагу на бувших петлюрівських діячах і
своєчасному реагуванню на проводиму ними ро-
боту. Звернути більше уваги питанню вилучення
із господарських і радянських організацій воро-
жого елементу, який ще залишився..."86
Даний документ свідчить, що найбільшу не-
безпеку для більшовицької влади в реалізації
здійснення запланованого в Україні, становило
національно-свідоме селянство. Не випадково ще
на VIII з'їзді РКП(б) 1919 р. одна з перших після-
революційних дискусій стосувалася саме націо-
нального питання і його розглядали як аспект
селянського питання.87 Оскільки в Російській
імперії місто було російським і тільки село в так
званих національних окраїнах було неросійським,
то само собою зрозуміло, що національне питан-
ня змикалося з селянським. Загострювало дану
проблему, висувало її на перший план те, що се-
лянство становило переважну кількість населен-
ня, а радянська влада в національних республі-
ках утвердилась і утримувалась в 20-х роках на
багнетах Червоної армії із Росії і користувалась
мінімальною підтримкою населення республік.
Яскраво свідчать про загострення відносин
між більшовиками і місцевим (в основному се-
лянським) населенням збройні повстання 1928 р.
в Кабардино-Балкарії, Аджарії та інших націо-
нальних окраїнах, які були придушені червоно-
армійськими частинами.88
По суті громадянська війна в країні, яка
тільки затихла в період НЕПу, розгорілася з но-
вою силою. Саме у 1928 р. остаточно визріло пи-
тання про переможця: відхід від ринкової еконо-
міки і репресії хлібозаготівель викликали широ-
комасштабний та стійкий опір більшовикам пе-
реважної більшості населення країни, особливо
українського - руйнувався звичний і більш-менш
стабільний уклад їхнього життя, закінчувалася
їхня свобода, країна перетворювалася на казар-
му з голодними кріпаками.
В боротьбі із селянством, сталіністи обрали
та впроваджували економічний примус: система-
тичні реквізиції хліба та застосування всемож-
ливих репресивних актів до селян, у яких уже
З
Краєзнавство 1-4, 2006
нічого було відбирати і, масовий голод, який роз-
почався вже в 1928 р., став наслідком не об' єктив-
ТЇИХ.ТЇ5ТЖЧИН., а. р,е\»КАвтаоі •п.ота.тжкил засобом ■полі-
тичного терору. Via -вигопокж,еїга.я украл»съ-к.ого
седа., на зкуш^ехтя. ■вегалк.оі «ізїьиоетг селян. Сталій
пішов цілком свідомо і вважав ці жертви у цій
війні абсолютно виправданими.
10 грудня 1928 р., на вимогу ЦК ВКП(б), усім
сільським райкомам КП(б)У надходить лист ЦК
КП(б)У з таким текстом: "Таємно... Затверджені
останнім пленумом ЦК ВКП(б) контрольні циф-
ри визначають новий могутній поступ вперед по
шляху до індустріалізації, по шляху дальнішого
соціалістичного будівництва. Нічого й казати, що
виконання цього завдання залежатиме від вико-
нання плану хлібозаготівель... Нарешті, ЦК зму-
шений сказати, що не зважаючи на рішення,
хлібозаготовчі організації не були своєчасно
зміцнені робітниками. Розкладені елементи ни-
зового апарату, зв'язані з куркульською части-
ною села, лишились на своїх місцях, негативно
впливаючи на хлібозаготовчу роботу..."89
Саме з цього часу приймається рішення про
поповнення і зміцнення хлібозаготівельних бри-
гад робітниками.
19 грудня 1928 р. надходить і відповідна
директива ЦК КП(б)У: "До всіх ОПК та Молдавсь-
кого обкому. ЦК намітив, як практичне міроп-
риємство, для досягнення перелому в хлібозаготів-
лях посилку на село робітників з виробництва (в
тому числі позапартійних). В зв'язку з цим ЦК
пропонує негайно виділити групу класово-витри-
маних робітників від верстату, яку, після інструк-
тування, надіслати на 2-3 тижні на село з тим,
аби потім замінити їх новою групою робітників"90
Отже, робітничі бригади з хлібозаготівель
започаткували свою діяльність в українському
селі ще наприкінці 1928 р. Разом із партійним та
сільським активом вони склали основу хлібоза-
готівельних бригад, які стали діяти постійно,
реквізовуючи селянський хліб. З часом влада наз-
ве їх "похідними","буксирними", і вже з 1929 р.
їм буде заборонено залишати села в разі невико-
нання хлібозаготівельних планів.91 На початку
30-х років вони відіграють найбільш злочинну
роль, виконучи чергову більшовицьку місію -
відбір усіх продуктів харчування.
Також наприкінці 1928 р. влада вдається до
прийняття рішень про обов'язкову здачу селянами
мірчука, партійні постанови вимагали: "...Надход-
ження мірчука все триває в незадовільному стані.
Млинарсько-круп'яні підприємства умовами на
здачу мірчука ще й до цього часу неохоплені,...
повинно бути відрахування 10% мірчука..."92
Селян, які частину зерна мололи на муку для
власного споживання, відтепер змушували, за
здійснення помолу, десяту частку віддати державі
(згодом - 20%).
У 1932-1933 pp. сталінський режим не тільки
заборонить помол муки для селян, а й навіть на-
каже видати обкомам партії постанови про відбір
на селі жерновів93 та м'ясорубок94, мотивуючи дане
рішення "розбазарюванням, хліба."
Иосїйхов-и. і рішений. ьтд.щих. партішдах.
органів \$2& р. аастідч-укт», що е^ошуміка. в р^-
ках. стад.тсъ-к.ого режтлтл ̂Ьуя&. лиш» езіегненто-м.
політики, її найважливішим інструментом і, що
саме цей рік започаткував собою найбільш жах-
ливі сторінки історії українського народу.
Таким чином, розпочавшись в дуже несприят-
ливих умовах, які виникли через низку прорахунків
і помилок, що були допущені в політиці цін, плану-
ванні, а також виборі засобів і методів регулюван-
ня ринку, хлібозаготівельна кампанія 1927/1928pp.
набула чіткого "воєнно-комуністичного" характе-
ру. Труднощі можна було б подолати за рахунок
певних бюджетних дотацій землеробству та на-
сичення внутрішнього ринку товарами народного
споживання за реальними цінами. Але більшовиць-
ка влада обрала шлях насильства і репресій.
Реакція селянства на "воєнно-комунісичні"
методи хлібозаготівельної політики була відверто
негативною. Зруйнувавши економічні основи рин-
кових відносин і встановивши диктат у сфері
ціноутворення, влада поставила селянство в опози-
цію існуючому режиму, розірвавши фактично полі-
тичний союз з ним. Селяни - переважно одноосіб-
ні виробники більшої частини товарного хліба в
країні - у відповідь почали "неоголошену" війну
проти більшовицького аграрного курсу.
У цій боротьбі широко використовувалися еко-
номічні форми опору (зменшення посівних площ,
приховування хліба, залишення його після обмо-
лоту в снопах, посів інших технічних культур
тощо) та такі акції, як терористичні акти, масові
волинки, "баб'ячі бунти", антирадянська агітація.
Повернення до військово-феодальних методів
продрозкладки викликало все наростаючий масо-
вий опір з боку селян. їх протистояння і небажан-
ня підкоритися волі держави, ще більше посили-
ло агресивну політику адміністративних і сило-
вих органів і зумовило те, що вже весною 1928 р.
в багатьох регіонах України, в тому числі і на По-
діллі, почався голод, який загрозливо наростав.
Причинами голоду була не тільки економіч-
на політика держави, голод став засобом політич-
ного терору більшовицької влади проти наростаю-
чого опору українського селянства.
Проте останнім етапом боротьби сталінсь-
кого режиму, який майже оформився в тоталітар-
ний (тоталітаризм не зміг би так глибоко вкоре-
нитись на території СРСР, якби і надалі існував
у його складі такий значний державний організм,
хоч і відносно незалежний, як Україна), проти
українського народу став голодомор 1932-1934 рр?
5
,
під час якого були знищені головні хлібовиробники
і зазнав величезних втрат генофонд українства.
В плані подальших досліджень даної пробле-
матики, потребує уваги детальний аналіз подій
1929-1931 pp., який дасть змогу всебічно дослі-
дити причини та передумови найжахливішого в
історії людства голодомору.
Примітки
1. Голод 1932-1933 pp. в Україні: причини та 26.
наслідки / В. А. Смолій (голова редакційної 27.
ради), В. М. Литвин (відповідальний редак
тор), В. І. Марочко (керівник авторського
колективу), С І. Білокінь, О. М. Веселова та 28.
ін. - К.: Наукова думка, 2003. - СІП. 29.
2. Коваленко Л., Маняк В. 33-й: Голод: Народна Э0.
Книга-Меморіал.- К.: Радянський пись- 31.
менник, 1991. - 584 с
3. Кульчицький С. Ціна "великого перелому". -
К, 1991. - 356 с. 32.
4. Кульчицький С. Україна між двома війнами 33.
(1921-1939 pp.). - К., 1999. - С. 179-183. 34.
5. Веселова О., Марочко В., Мовчан О. Голодомо
ри в Україні 1921-1923,1932-1933, 1946-1947: 35.
Злочини проти народу. - К., 2000. - 274 с 36.
6. Командири великого голоду: Поїздки В. 37.
Молотова і Л. Кагановича в Україну та на 38.
Північний Кавказ. 1932-1933 pp. / За 39.
редакцією Васильєва В., Шаповала Ю. - К.: 40.
Генеза, 2001. - 399 с 41.
7. Голод 1932-1933 pp. в Україні: причини та
наслідки / В. А Смолій (голова редакційної 42.
ради)... 888 с. 43.
8. Голодомор як засіб політичного терору: 44.
матеріали наук.-практ. конференцій / Ред.
кол.: С. Д. Гальчак (гол.), М. Г. Баландюк, 45.
В. І. Лазаренко та ін. - Вінниця: Книга-Вега, 46.
2004. - 156 с.
9. Голодомор в Україні 1932-1933 pp. Бібліо- 47.
графічний покажчик. - Одеса; Львів, 2001. - 48.
623 с 49.
10. В. И. Ленин. Полн. собр. соч. - М.: 50.
Политиздат, 1969. - т. 35. - С. 573. 51.
11. B.I. Ленін про Україну. - К.: Держполітвидав
УСРР, 1957. - С 461. 52.
12. В. И. Ленин. Полн. Собр. соч. - М.: 53.
Политиздат, 1950. - т. 31. - С. 310, 311. 54.
13. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше
десятиріччя (1919-1928). - К.: Основи,
1996.-С. 111.
14. Там само.
15. Там само; - С. 194. 55.
16. Державний архів Вінницької області (далі:
ДАВО), ф. П - 1, оп. 1, спр. 2, арк. 48. 56.
17. Центральний державний архів громадських 57.
об'єднань України (далі: ЦДАГОУ), ф. 1, оп. 58.
1, спр. 59, арк. 51. 59.
18. ДАВО, ф. П - 7, оп. 1, спр. 38, арк. 25.
19. ДАВО, ф. П - 1, оп. 1, спр. 2, арк. 43. 60.
20. ДАВО, ф. П - 1, оп. 1, спр. 5, арк. 177. 61.
21. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 20, спр. 2763, арк. 32. 62.
22. Васильєв В. "Ціна голодного хліба" // 63.
Командири великого голоду: Поїздки В.
Молотова і Л. Кагановича в Україну та на 64.
Північний Кавказ. 1932-1933... С 19. 65.
23. Там само. 66.
24. Часопис "Тризуб", 1929. - Ч. 18. - С 4. 67.
25. Гальчак С. "Білі плями" скорботи: причини го
лодомору 1932-1933 та голоду 1946-1947 років 68.
на Поділлі. - Вінниця: Логос, 1999. - С. 14. 69.
ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 378, арк. 122.
КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів, кон-
ференцій і пленумів ЦК (1898-1970). - К.:
Політвидав України, 1980. - т. 4. - С. 50.
Там само; - С 51.
ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 378, арк. 7.
Там само.
Збірник законів та наказів Робітничо-Селян-
ського Уряду СРСР, 1928. - №№ 1-69. - Арт.
28-30. Там само. Там само.
ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 378, арк. 119,
120.
ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 381, арк. 44.
ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 373, арк. 48-51.
ДАВО, ф. П - 33, оп. 1, спр. 772, арк. 66-70.
ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 20, спр. 2778, арк. 1.
ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 378, арк. 94.
ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 20, спр. 2770, арк. 4.
ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 378, арк. 121-
123.
ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 369, арк. 17.
ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 378, арк. 143.
В. І. Ленін про Україну. - К.: Держполітвидав
УСРР, 1957. - С 636.
ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 378, арк. 123.
ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 20, спр. 2800, арк. 228-
231.
ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 369, арк. 13,14.
ДАВО, ф. П - 33, оп. 1, спр. 706, арк. 12-14.
ДАВО, ф. П - 33, оп. 1, спр. 772, арк. 61,62.
ДАВО, ф. П - 33, оп. 1, спр. 677, арк. 83.
КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів,
конференцій і пленумів ЦК... - т. 4. - С. 73.
Там само; - С. 77.
ДАВО, ф. П - 31, оп. 1, спр. 384, арк. 18.
Степанчук С Диференціація селян України
щодо їх господарської спроможності в умовах
Нової економічної політики. //Наукові
записки. Історія. /ВДПУ ім. Коцюбин-
ського. - № 2. - Вінниця, 2000. - С. 132.
Центральний державний архів виконавчих
органів, ф. 1, оп. 20, спр. 2771, арк. 59.
ДАВО, ф. П - 33, оп. 1, спр. 677, арк. 60,61.
ДАВО, ф. П - 33, оп. 1, спр. 768, арк. 67.
ДАВО, ф. П - 31, оп. 1, спр. 388, арк. 31.
ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 373, арк. 99-
106.
ДАВО, ф. П - 33, оп. 1, спр. 772, арк. 73-75.
ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр, 373, арк. 115.
Там само; - Арк. 222,223. КПРС в
резолюціях і рішеннях з 'їздів,
конференцій і пленумів ЦК... - т. 4. - С. 103.
Там само; - С. 103,104. ДАВО, ф. П - 58,
оп. 1, спр. 105, арк. 91. Там само.
Збірник законів та наказів Робітничо-
Селянського Уряду СРСР, 1928 р... -Арт. 400.
ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 381, арк. 22.
Там само; - Арк. 100, 101.
J
Краєзнавство 1-4, 2006
70. РАВО, ф. ТІ - 29, оті. 1, спр. 369, арк. 13-15.
71. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 20, спр. 2751, арк. 46.
72. К.ПУ в резолюціях і рішеннях з'їздів,
шіЛУ 09181941У ^
они, 1976. - т. 1. - С. 541.
ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 369, арк. 137.
КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів,
конференцій і пленумів ЦК... - т. 4. - С.
308-351.
75. Там само; - С. 366-369.
76. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 20, спр. 2771, арк. 2-6.
77. Там само; - Арк. 11.
78. ДАВО, ф. П - 33, оп. 1, спр. 706, арк. 65-67, 77.
79. ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 1, спр. 306, арк. 35.
80. "Комуніст", 1928. - С 284.
81. ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 380, арк. 229,
230.
Лоскутов В. Историческая онтология
марксизма // Марксизм и Россия. - М.:
Институт философии и права, 1990. - С. 5.
Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С.
Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. - К.,
1991.-С. 89.
84. Петренко В. Подільське село напередодні
суцільної колективізації сільського господар-
ства. / Тези доповідей і повідомлення 18-ї
дії. - Віннидя, 1998. - С 67.
85. Там само; - С 68.
86. ДАВО, ф. П - 33, оп. 1, спр. 672, арк. 486.
87. КПРС в резолюціях і рішеннях з'їздів,
конференцій і пленумів ЦК... - т. 2. - С. 44,
76-78.
88. Млечин Л. Иосиф Сталин, его маршалы и
генералы. -М.: ЗАОЦентрполиграф, 2004. -
С. 22-25.
89. ДАВО, ф. П - 29, оп. 1, спр. 380, арк. 236,
238.
90. ДАВО, ф. П - 33, оп. 1, спр. 675, арк. 200.
91. Державний архів Кіровоградської області, ф.
П - 219, оп. 1, спр. 44, арк. 58.
92. ДАВО, ф. П - 33, оп. 1, спр. 672, арк. 513.
93. ДАВО, ф. П - 136, оп. 1, спр. 11, арк. 44.
94. ДАВО, ф. П - 136, оп. З, спр. 161, арк. 31,32.
95. ДАВО, ф. П - 136, оп. З, спр. 219, арк. 135.
Summary:
The article investigates the period of liquidation of the New Economy Policy of the Bolshevik power to
policy of the "war communism" in the Ukrainian village: to repressive, constantly increasing bread stocking
up which led to the famine of 1928.
Key words: famine, bread stocking up, "war communism", new economic policy, export, repressions.
7
3
74
82
83
|