Євфимій Сіцінський і Володимир Січинський - дослідники українського гончарства, кераміки та порцеляни
В статті висвітлено значний вклад відомих істориків, мистецтвознавців, етнографів України Євфимія Сіцінського (18591937) та його сина Володимира Січинського (1894-1962), у справу дослідження українського національного мистецтва - кераміки, порцеляни та гончарства з давніх часів до початку XX столітт...
Saved in:
| Date: | 2006 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2006
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6176 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Євфимій Сіцінський і Володимир Січинський - дослідники українського гончарства, кераміки та порцеляни / А Трембіцький // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 45-49. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860249300594851840 |
|---|---|
| author | Трембіцький, А |
| author_facet | Трембіцький, А |
| citation_txt | Євфимій Сіцінський і Володимир Січинський - дослідники українського гончарства, кераміки та порцеляни / А Трембіцький // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 45-49. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | В статті висвітлено значний вклад відомих істориків, мистецтвознавців, етнографів України Євфимія Сіцінського (18591937) та його сина Володимира Січинського (1894-1962), у справу дослідження українського національного мистецтва - кераміки, порцеляни та гончарства з давніх часів до початку XX століття.
In the article is shown a great contribution of a famous historians, critic art, ethnoqraphs of Ukraine Eyfimiy Sitsinsky (1859-1937) and his sun Volodimir Sichinsky (18941962), to the development of Ukrainian national art - ceramics, faience to potter's from ancient time till the beginning of XX century.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:40:59Z |
| format | Article |
| fulltext |
УДК 908 (477.43) (092)
Трембіцький А, (м. Кам'янець-Подільський)
ЄВФИМІЙ СІЦІНСЬКИЙ І ВОЛОДИМИР СІЧИНСЬКИЙ -
ДОСЛІДНИКИ УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА,
КЕРАМІКИ ТА ЦОРЦЕЛЯНИ
В статті висвітлено значний вклад відомих істориків, мистецтвознавців, етнографів Украї-
ни Євфимія Сіцінського (18591937) та його сина Володимира Січинського (1894-1962), у справу
дослідження українського національного мистецтва - кераміки, порцеляни та гончарства з давніх
часів до початку XX століття.
Ключові слова: традиційна культура, історико-археологічний музей, національна культура,
історична спадщина, духовність, творчий доробок.
Традиційна культура українців тісно пов'я-
зана з природними умовами, історичним буттям,
способом життя народу, діяльністю, характером
і виражена в його ремеслах. Вагомий внесок у
вивчення матеріальної культури України й Поділ-
ля зокрема, історії ремісничих об'єднань та кус-
тарних промислів, осмислення їх виробничої
діяльності, цехової обрядовості та устрою, україн-
ського, в т.ч. і подільського гончарства, керамі-
ки та порцеляни зробили відомі історики Євфимій
Сіцінський (1859-1937) і Володимир Січинський
(1894-1962). Проте їхні публікації з цієї темати-
ки, не знайшли свого широкого висвітлення в
працях знаних дослідників історії матеріальної
культури О.Прусевича [1], І.Кейвана [2, І.Риба-
ка [3], Л.Баженова [4], Ю.Блажевича і С.Касап-
чука [5], Є.Назаренко [6], Р.Петрушенко [7],
К.Матейко [8 Л.Мельничук [9]. Тому нами в рам-
ках дослідної програми "Видатні постаті Поділля"
та дисертаційного дослідження, висвітлюється
творча діяльність Є.Сіцінського і В.Січинського,
в особі яких українська наука, має справжніх
знавців і дослідників історії української культу-
ри та мистецтва, що залишили значний слід в
науково-культурному, просвітницькому житті
України.
Вперше Є.Сіцінський деякі особливості і ас-
пекти діяльності ремісників міста Кам'янця роз-
крив у монографії "Город Каменец-Подольский"
(1895) [10], проте його найбільш значною, напи-
саною з наукових позицій і насиченою великим
фактичним матеріалом [3, 33], народознавчою
працею з історії розвитку і діяльності цехів в краї
є "Материалы для истории цехов в Подолии"
(1904). В ній вчений висвітлив різноманітні сто-
рони життя і побуту подолян, проблеми історії
та розвитку традиційних народних промислів і
ремесел, питань організації гончарних цехів, що
з XVI ст. існували в багатьох поселеннях, досить
детально подав матеріали про внутрішній устрій
цехів, організацію виробничого процесу, поза-
цехової діяльності цеховиків і членів їх сімей,
підготовку учнів та підмайстрів, порядок управ-
ління та взаємовідносини з іншими організація-
ми [11, 25-27].
Загалом Є.Сіцінський у своїх працях відо-
бразив цінний матеріал про 44 гончарні цехи в
10-ти повітах Подільської губернії [9, 88], ним
було покладено початок вивчення кустарних про-
мислів краю, зібрано значний фактичний мате-
ріал, який став цінним джерелом до підготовки
й опублікування важливих історико-краєзнавчих
досліджень. Вчений писав, що гончарні цехи ви-
никли у Віньківцях, Кам'янці-Подільському,
Меджибожі [11, 44], Сатанові [11, 48], Янові [11,
52] в XV-XVI ст. Він досліджуючи цеховий устрій,
звернув велику увагу на цехові звичаї та обряди,
так найдавніший гончарний цех виник у Зінькові
в 1458р., а пам'яткою про це служить зроблений
в 1764р. цеховий значок у вигляді "цехи" - мідної
іконки овальної форми з вигравіруваними зобра-
женнями церкви Покрови, а з іншого боку Божої
матері [6], іконка належала Покровській, а потім
Зінківській Троїцькій церкві, відкіля надійшла
в історико-археологічний музей [11, 60].
Подільські цехи проіснували близько чотирьох-
сот літ і були подібні до ремісничих організацій
Європи, проте мали і свої відмінності, оскільки
виникли на пару сотень років пізніше і були більш
штучними, механічно перенесеними на інший
ґрунт. Поряд з цеховими організаціями були і
гончарі-одноосібники "партачі", які не могли
конкурувати з братствами ремісників й тому ло-
калізувалися більше по селах, де у вільний від
сільськогосподарських робіт час, виготовляли
вироби для односельчан. Саме цим сільським
майстрам-самородкам ми завдячуємо збережен-
ням тисячолітніх традицій гончарування, бо орі-
єнтувалися вони не на ринковий попит, а твори-
ли неперевершений мистецький посуд - на який
задивлялися навіть царі та вельможі.
Вчений у своїх працях відмічав, що в обов'яз-
ки цеховиків входила і оборонна функція-споруд-
ження й догляд укріплень, про що свідчить "гон-
чарна вежа" у Кам'янці. А в 1518р. король Сигі-
змунд даючи дозвіл на побудову в Смотричу зам-
ку, вказав у розпорядженні, щоби мешканці
містечка "власним коштом і працею побудували
замок" та утримували арсенал, а після того "самі
сторожу держали та інші повинності відбували,
а в разі нападу ворога, всі мають ставати до
спільної оборони". Для прискорення побудови
замку, король на два роки звільняв мешканців
від уплати податків [12, 15-16]. Є.Сіцінський
Краєзнавство 1-4, 2006
писав, що деякі залишки гончарних цехів існу-
ють в Миколаєві [6], а згідно збережених грамот
гончарний цех в Меджибожі мав встановлену на
свої кошти у церкві ікону і хоругви, які носили
під час хресних ходів і похоронних процесій [13,
31-32], крім того, цеховики Меджибожа у робочі
дні виконували казенні потреби на військових
поселеннях, а у вихідні та свята йшли на бого-
служіння та марширували на плацу. Гончарі з-
поміж інших міщан вирізнялися одягом, вдяга-
ючи довгі кунтуші, підперезані червоним поясом,
взували чоботи із кольорової шкіри, у цьому одязі
їх і ховали. Цехові організації були певними про-
фесійними школами, вони постійно дбали про
вдосконалення виробництва, впровадження нових
технологій, саме від них сільські гончарі перей-
няли нові технологічні прийоми, форми посуду
та поливу. З другої половини XIX ст. цехові
організації поступово занепадали і в 1900р. їх було
скасовано, проте гончарний цех у Смотричу діяв
аж до поч. XX ст. [14]. В Шаргороді цеховий
устрій зберігся в деяких звичаях, що мали вели-
чезний вплив на місцеве суспільство, адже цехи
простягали свій контроль на сімейне життя реміс-
ників і стримували прояви аморальності серед них
[11, 56-59]. Безсумнівно, що цехи існували й в
інших регіонах краю, хоча документи про це
відсутні, але збереглися залишки цехів у вигляді
побутових пережитків, речових пам'яток, так на
лицьовій стороні столика в притворі церкви с.Мос-
калівки (біля Браїлова) знаходиться напис, що
„1786р. споруджено цей жертовник стараннями
Дем'яна Дем'янчука, цехмістра гончарного цеху,
і Іоанна Резнидитюка, ключника і всієї братії"
[11, 59]. В Могильові збереглися сліди цехів у
вигляді надпису в церкві, а в Теплику на дзвоні,
Дунаївцях, Хмільнику, Шаргороді, Янові у відно-
синах і традиційних звичаях, родинних церемо-
ніях, святах [13, 31-32]. Є.Сіцінський подав ба-
гатий фактичний матеріал про гончарні осеред-
ки краю, асортимент виробів, місця збуту та інші
відомості, проте, історія гончарного цеху в містеч-
ку Бар, майже не знайшла свого висвітлення, не
збереглися цехові грамоти, статут, ікони та пе-
чатки, актові книги [7, 409], хоч К.Матейко, по-
силаючись на Є.Сіцінського, стверджував, що в
містечку в XVI ст. було три гончарі [8].
Вагомим внеском у вивчення подільського
краю є праця Є.Сіцінського "Наукова робота в
Кам'янці на Поділлю за останнє десятиліття
(1914-1924рр.)'\ де вчений висвітлюючи стан нау-
кової роботи, показав, що науковці краю також
звертали свою увагу на вивчення та дослідження
ремесел, так В.Зборовець досліджував кустарну
промисловість, П.Клименко - діяльність поділь-
ських приватновласницьких цехів у XIX ст.,
М.Карачківський - організацію кам'янецьких
цехів кінця XVIII-поч. XIX ст. А при участі та
сприянні вченого відділ кераміки історико-архео-
логічного музею значно поповнився порцеляною
Межигірської, Баранівської та Корецької фабрик
[15, 175-176].
Є.Сіцінський усе своє життя збирав та
досліджував гончарство та кераміку Поділля, так
М.Рудинський у своєму листі від 7 лютого 1928р.
до нього, писав, що у Патрипулях зібрав дуже
цікаву кераміку, що нагадує ранньонеолітичну,
віднайшов рисовану кераміку в урочищі "Попо-
ва Я^ма" між Ушицею й Лоївцями, нецікаве че-
реп'я в околицях Студениці, Бакоти, Ушиці, Бро-
ниці. Виявив незначні знахідки кінця бронзової
доби - початку заліза біля Яришева та кераміку
римської доби біля Озаринець, але "Трипілля"
трапилося мало". Далі вчений відмічав, що "всі
мої помисли у Вас на Кам'янеччині, що-як я собі
кажу-є українська Дордонь з рясним палеолітом.
Треба там добре вилазити... " [16].
Справу свого батька, визначного дослідника
історії та культури, щодо вивчення української
культури та ужиткового (виробничого) мистецт-
ва, успадкував і продовжив його син, відомий
архітектор, графік та мистецтвознавець Володи-
мир Січинський, далеко не повна бібліографія
його друкованих праць включає 798 позицій,
проте багато з них і досі залишається в рукопи-
сах. З історії становлення і розвитку ремесел та
промислів на теренах України і Поділля зокре-
ма, він видрукував понад 30 праць і першим,
вивчаючи мистецькі вироби з дерева, глини, ме-
талу, шкіри, ниток, паперу і т.п., вжив в украї-
нському мистецтвознавстві термін „ужиткове
мистецтво". Проте серед науковців України, цей
термін не знайшов широкого застосування, а був
замінений ними, такими невдалими термінами,
як "прикладне мистецтво" та "декоративне мис-
тецтво" [17, 20].
В.Січинський виховав десятки художників
та мистецтвознавців, викладаючи українське
краєзнавство, архітектуру і мистецтвознавство в
академіях, інститутах, ліцеях і школах Львова,
Праги, Мюнхена і Нью-Йорка [18]. Майже все
своє життя вчений прожив за межами України і
свої знання віддавав служінню українському на-
роду, збирав, вивчав і зберігав його національну,
культурну та історичну спадщину. Він розціню-
вав українську культуру, як вияв творчого духу,
умілості й ментальності народу, що займає своє
осібне місце в культурі Європи і своєю оригіналь-
ністю, своєрідністю народного стилю вносить особ-
ливі цінності у всесвітню культурну скарбницю.
Вчений розумів українську культуру, як все-
бічний комплекс духовних і матеріальних цінно-
стей автохтонного народу, зараховуючи до його
народних і національних особливостей "відчуття
і своєрідну любов до природи, замилування і хист
до всіх родів мистецтва, умілості і промислу".
Проте, писав він, "людяність і пошана до люди-
ни та її гідності, в парі з щирістю і добротою,
були однією з причин інтрузії найближчих
сусідів, що намагалися стерти навіть саму назву
народу та його землі, яка протягом віків зміни-
лася тричі-Роксоляна-Русь-Україна" [19, 3].
У своїх працях про українську культуру,
В.Січинський писав, що антична доба бере своє
коріння у високій Трипільській культурі кінця
неоліту, що здобула в науці назви "передмікенсь-
кої" або "передегейсько'і" культури, яка була по-
передницею великої грецької культури, а знач-
ний рівень її ужиткового мистецтва став підста-
вою для подальшого розвитку всієї української
культури [19, 3]. Вплив української культури
наступної старокняжої доби, широкою хвилею
розходився по всій Європі, а її значний розвиток
промислів та ужиткового мистецтва і досі дивує
світ витонченим умінням в емалі та кераміці.
Українська культура переходової доби XIV-
XVI ст., характеризується зміною устрою, органі-
зації праці та виробництва, незвичайним розвит-
ком братств і ремісничих цехів, які охороняючи
свої права, віру і національність прадідів, поши-
рювали мистецтво української кераміки. Золотим
віком української культури XVII-XVIII ст. стала
доба українського бароко, що характеризується
значним розвитком українського мистецтва, яке
не зважаючи на барокові форми, все ж відбивало
народний стиль, про що яскраво свідчить керамі-
ка і порцеляна, які конкурували з кращими сак-
сонськими та англійськими виробами. З втратою
державності України в кінці XVIII ст., рештки
народного українського мистецтва, ремесла та
українська мова, заховалися на селі, де найбіль-
ше збереглася оригінальність і потенційна сила
українського духу [19, 4].
Досліджуючи історію українського гончар-
ства В.Січинський у працях "Українська
культура" [19], "Про гончарство в околиці
Карпат", "Подільське гончарство" [20], подав ха-
рактеристики гончарних виробів різних регіонів
України, показав спільність і відмінність їхніх
форм, прикрас і застосування. Він писав, що знач-
ним покажчиком мистецької культури були ху-
дожні селянські промисли, особливо гончарство,
їхні вироби мали оригінальні суто народні фор-
ми, що відзначалися лагідністю і гармонією в
лініях, формах і барвах [19, 5]. Вчений відмічав,
що гончарство залежало від покладів добірної
гончарної глини і розміщувалося досить нерівно-
мірно, його найзначнішими центрами були Бу-
ковина, Закарпаття, Київщина, Підляшшя,
Поділля, Полісся, Полтавщина, Слобожанщина,
Сокальщина, Чернігівщина, де вироблялися різні
горщики, глечики, миски, дзбанки, куманці,
іграшки (півники, коники, баранчики, свищики)
[21]. У формі посуду та його орнаментиці вияв-
лялися традиції старокняжої доби, був помітний
вплив народного мистецтва писанки, вишивки і
ткання. У зовнішньому вигляді найтиповішими
були поліхромні з різноманітною орнаментикою,
іноді з архаїчними мотивами миски і дзбанки з
формою подібною до грецької античної керамі-
ки. В орнаментиці української кераміки Волині,
Закарпаття і Поділля, найчастіше виступають
геометричні мотиви пов'язані з формою посуду.
Проте, як вказував дослідник, зустрічається ор-
наментальна в'язь, рослинна орнаментика, обра-
зи птахів і навіть людини. Знаними осередками
гончарства на Поділлі були Адамівка, Зіньків,
Калинівка і Станіславівка, вироби яких завдяки
високоякісній глині, після опалення набували
красивого рожевого відтінку, відзначалися особ-
ливою тендітністю і тонкістю форм, за художнім
виконанням вона нагадувала античну кераміку.
В.Січинський звернув особливу увагу на розпис-
ний посуд роботи майстра А.Бацуци з Адамівки
[20]. Відомі високим художнім мистецтвом виро-
би гончарів містечка Смотрич покривалися рос-
линним коричневим, зеленим та жовтим по біло-
му тлу, розписом [22, 262]. Для гончарів Вару,
Браїлова, Бубнівки, Гайсина, Жарденівки,
Зятківців, Кам'янця-Подільського, Киблича,
Лісових Берлинців, був характерний ужитковий
гончарний посуд ясного черепка з дуже чітким
геометричним орнаментом та однотонним малюн-
ком натуральною "червінню". Майстри с.Залісці
славилися орнаментованими виробами із сірої
глини [22, 258], Летичева - "димленим" посудом
[22, 22], с.Майдан - декоративним розписом [22,
419], а гончарі Меджибожа свій посуд розмальо-
вували геометричним орнаментом коричневою
фарбою [22, 410]. Наявність в околицях Полон-
ного покладів високоякісної глини сприяла ви-
готовленню посуду та гончарних художніх ви-
робів, а любов до цього промислу і знання, що
передавалися з покоління в покоління, стала ос-
новою виробництва художнього фарфору та ке-
раміки [22, 439]. Для підняття рівня українсько-
го гончарства, були створені спеціальні школи у
Кам'янці-Подільському, Києві, Коломиї, Львові,
Миргороді, Опішні. Проте, 30-рр. XX ст. стали
роками розгрому народної кераміки, влада зму-
шувала гончарів створювати артілі і виготовляти
речі, що не мали нічого спільного з українськи-
ми традиціями [21]. Крім того, вчений у своїй
маловідомій рукописній праці "Наукові досліди
над українським мистецтвом" висвітлюючи роз-
виток гончарства на Поділлі відмітив, що аспі-
рант Кам'янець-Подільської науково-дослідної
кафедри В.Гагенмейстер видрукував працю "Под-
ільський гончар Бацуца" [23, 247зв].
Характеристику розвитку кераміки від Три-
пільської культури і до поч. XX ст., історію роз-
витку керамічних центрів, окремих майстерень і
шкіл, технічних досягнень та організації кераміч-
ного виробництва в Україні, художнього оформ-
лення і використання кераміки, її зв'язок з Візан-
тією і Заходом, експортування виробів в інші
міста та держави подав В.Січинський у працях
"Кераміка", "Кераміка княжих часів", "Кераміка
козацьких часів", "Кераміка: 3 історії украї-
нського промислового мистецтва", "Ренесанс ук-
раїнської кераміки", "Сучасна керамічна промис-
ловість", "Українська народна кераміка", "Украї-
нська культура" [24]. Вчений писав, що великі
поклади найкращих звичайних і каолінових глин
на Україні, особливо на Поділлі, спричини ши-
рокий розвиток керамічного промислу ще в най-
давніші часи. Для історії українського мистецт-
ва особливе значення мають багаті орнаментальні
Краєзнавство 1-4, 2006
мотиви, знаки й мальовничий принцип компо-
зиції трипільської мальованої кераміки, що за
своєю високою технікою і мистецьким рівнем
мала великий вплив на дальший розвиток украї-
нської кераміки. Кераміка слов'янської доби (VII-
IX ст.), далеко скромніша за своїми орнаменталь-
ними мотивами, в деяких випадках вона є пере-
житком римської темно сірої кераміки з ритим
орнаментом рівнобіжних, хвилястих ліній, рідше
насічок і зірок. У старокняжу добу (Х-ХШ ст.)
керамічне виробництво досягло високого техніч-
ного рівня та мистецьких форм, адже почали
використовувати гончарний круг, удосконалили
розчин і випалювання, винайшли особливий
спосіб оброблення каолінової глини. Кераміка
Ярослава, Потилича, Стрия, Сяніка XVI-XVII ст.
урізноманітнювалася формами й прикрасами з
деякими готичними і ренесансними мотивами,
з'явилася полива в середині і назовні посуду, в
Теребовлі поширилися орнаментовані кахлі. Ве-
ликий розвиток техніки та мистецьких зразків
отримала кераміка XVII-XVIII ст. і на Поділлі, а
український бароковий стиль, дав своєрідну де-
коративність і насиченість кольорів з оригіналь-
ними орнаментальними мотивами. Під впливом
цехових майстрів удосконалювалася техніка і
малюнок на посуді та кахлях, що відзначалися
великою тривалістю, добрим випалом і міцною
рівною поливою. В.Січинський дослідивши збірки
кахлів у музеях Києва, Запоріжжя, Чернігова і
Львова, писав, що на розмальованих полив'яних
пічних та стінних кахлях, відображалися цілі
рослинні й тваринні композиції; побутові й істо-
ричні сцени: запорозьких куренів, забави в
корчмі, бій з татарами; окремі стрільці, козаки,
бандуристи, кораблі, гетьмани. Крім того, досить
поширеними були однобарвні, темно жовті та
червоні, з заглибленими пластичними візерунка-
ми, кахлі. Дослідник вказував, що найбільш знач-
ними осередками кахельного виробництва були
Батурин, Ічня, Козелець, Ніжин, Старо дуб,
Чернігів (Чернігівщина), Комишна, Опішня, Хо-
рол (Полтавщина), Бар, Деражня, Зіньків, Кам'-
янець, Купин, Летичів, Миколаїв, Смотрич, Шар-
город, Янів (Поділля), Стрий, Судова Вишня,
Яворів (Галичина), Володимир (Волинь). Техніч-
ний й мистецький рівень українських майстрів
XVII-XVIII ст. був досить високим, їх запрошу-
вали до інших країн, в яких керамічне вироб-
ництво лише народжувалося [25].
В.Січинський досліджуючи українську пор-
целяну у працях "Волинська порцеляна", "Ме-
жигірська порцеляна", "Українська порцеляна",
"Фабрична порцеляна II пол. XIX ст.", "Нариси
з історії української промисловості", "Українсь-
Примітки
1. Прусевич А. Гончарный промысел в
Подольской губернии //Кустарные промыслы
Подольськой губернии. - К., 1916.- С. 18.
2. Кейван І. Володимир Січинський-архітект,
мистець-графік, мистецтвознавець, дослідник
//Євшан-зілля. - Торонто, 1958.- 64 с
ке ужиткове мистецтво: Кераміка. Порцеляна..."
[26], показав історію її виробництва, починаючи
з античних часів і до поч. XX ст., висвітлив істо-
рію постання в другій половині XVIII - на поч.
XIX ст. фабрик в Баранівці, Волокитно, Глухові,
Городниці, Корці, Межигір'ї, Потеличі, Тома-
шові, охарактеризував їхні вироби і взаємозв'я-
зок 9 народною керамікою. Вказав на причини
занепаду порцелянового виробництва на Україні
в останній чверті XVIII ст., його відродження і
розвиток в кінці XVIII-першій пол. XIX ст., по-
дав ілюстрації виробів і фірмових знаків цих ук-
раїнських порцелянових фабрик, реєстр майстрів.
На території сучасної Хмельницької області лише
у 1887р. в містечку Полонне було збудовано пор-
целяно-фаянсовий завод [22, 437], а на поч. ХХст.
фаянсовий завод у Славуті [22, 462]. Хоча харак-
тер і стиль порцелянових й фаянсових виробів
був зумовлений європейським впливом та вимо-
гами і відповідав добі рококо та ампіру, все ж їх
форма і зміст мали виразний український харак-
тер, що зумовлювалося внесенням в орнаменти-
ку українських тематичних і стильних мотивів,
на них зображувалися портрети українських пое-
тів, пам'ятки архітектури, українські краєвиди
й побутові сцени, що було пов'язане з участю
майстрів-українських селян і вимогами місцево-
го ринку [27, 302-303].
У світовій історії культури ми часто зустрі-
чаємося з явищем, що один талант іде в парі з
другим різногранним талантом, де один талант
часто домінує над іншими, але бувають таланти
зрівноважені, до яких на українському культур-
ному полі, можемо сміливо зачислити видатних
істориків, мистецтвознавців Є.Сіцінського і
В.Січинського. Ці унікальні постаті на тлі украї-
нської культури кінця XIX-XX ст., завдяки своїм
талантам, працьовитості, витривалості й скром-
ності, зробили дуже багато для української спра-
ви. Батько і син озброєнні великою духовною на-
снагою, відчуваючи відповідальність перед Украї-
ною, своїми мистецтвознавчими працями пропа-
гували усю велич української культури та мис-
тецтва, переконуючи світ у повноцінності украї-
нської нації. У їхніх біографіях, немов у дзеркалі,
відбита вся недоля української інтелігенції, проте
вони не переставали писати праці про українську
народну культуру, доводячи, що українці є окре-
мим самостійним народом, який нічим не посту-
пається перед іншими народами. Пройшовши че-
рез гоніння та забуття, Євфимій Сіцінський і Во-
лодимир Січинський твердо вірили, що настане
час, коли Україна стане вільною державою і їх
творчий доробок стане у пригоді. І сьогодні Украї-
на пізнає їх багату наукову спадщину.
3. Рибак І.В. Етнографічні дослідження на
Поділлі в середині ХІХ-на початку XX ст. //
Тези доп. VI Под. істор. - краєзн. конф. К.-
П., 1985. - С 33-34.
4. Баженов Л.В. Історичне краєзнавство
Правобережної України ХІХ-на початку
XX ст.: Становлення. Історіографія. Біобібліо-
графія. - Хмельницький, 1995. - 256 с;
Поділля в працях дослідників і краєзнавців
ХІХ-ХХст.: Історіографія. Бібліографія.
Матеріали. - К.-П., 1993-480 с
5. Блажевич Ю.І., Касапчук С.М. Ю.Сіцінський
і його книга "Матеріали дя історії цехів в
Подолії" //Духовні витоки Поділля: творці
історії краю. Мат. міжн. наук. - практ. конф.
К.-П. Хмельницький, 1994. - С 104-105.
6. Назаренко Є. Ю.Сіцинський про прапори,
знаки і печатки цехів на Поділлі //Дунає-
веччина очима дослідників, учасників і
свідків історичних подій. Мат. наук, краєзн.
конф. К., 1997. - С 46-48; Ю.Сіцинський
про прапори і печатки цехів на Поділлі //
Край Кам'янецький. - 1997. - 8 липня.
7. Петрушенко Р. Художні особливості розписів
кераміки Бара ХІХ-поч. XX ст. //Подільська
Старовина: 36. наук. пр. /Від. ред. В.А.
Косаківський. - Вінниця, 1993. - С. 409-419.
8. Матейко К. Народна кераміка західних
областей Української РСР ХІХ-ХХ ст. - К.,
1959. - 107 с
9. Мельничук Л. Гончарство Поділля XIX-
початку XX століття: історіографія проблеми
//Проблеми етнології, фольклористики,
мистецтвознавства Поділля та Південно-
Східної Волині: історія і сучасність: Наук,
зб. - К-П., 2002. - С 83-96.
10. Сецинский Е. Город Каменец - Подольский.
Историческое описание //К-, 1895. - 247 с:
24 іл. (Перевид. К.-П., Край Кам'янецький.
- 1991-1992.
11. Сецинский Е. Материалы для истории цехов
в Подолии //К.-П., 1904. - С. 25-102.
12. Сіцінський Є. Смотрицький замок //Перед
мова та упорядник A.M. Трембіцький. -
Хмельницький, 2003. - 22 с.
13. Трембіцький А. До історії цехів на Поділлі за
працями Євфимія Сіцінського //Наукові за
писки Тернопільського державного педаго
гічного університету ім. Володимира Гнатюка.
Серія: Історія /За заг. ред. проф. М.М. Алек-
сієвця. - Тернопіль, 2003. - Вип. 1. - С 26-36.
14. Гірник Г. Освячені глиною (Як виникли
гончарні цехи на Поділлі) //Погляд. 2003. -
№ 46. - 20 листопада. - С. 11.
15. Сіцінський Є. Наукова робота в Кам'янці на
Поділлю за останнє десятирріччя. 1914-
1924 pp. //Україна. - 1926. - Кн. 1. - С
172-177.
16. Лист М.Я. Рудинського до Є.Й. Сіцінського
від 7 лютого 1928р. //Архів А.Т.
17. Мушинка М. На батьківщині його називали
"зрадником"... //Карпатський край. Ужго-
род. - 1994. - № 3-4 (104). - С 18-21.
18. Трембіцький А. їх єднала ідея незалежної
України //Українське слово (Київ). Ч. 46. -
о 2003. - 13-19 листопада. - С 10.
19. Січинський В. Українська культура: Альбом
35 табл. //Франкфурт, 1949. - 8 с; 35 с, іл.
20. Січинський В. Подільське гончарство //Нова
хата. - 1937. - № 4. - С 5-6; Гончарство в
околиці Карпат //Там же. - № 11. -С. 11.
21. Горняткевич Д. Сучасне народне селянське
ганчарство //ЕУ-І. Т.1. - С 303-305.
22. Історія міст і сіл УРСР: Хмельницька область
//К., 1971. - 708 с: іл.
23. Січинський В. Наукові досліди над укра
їнським мистецтвом //ЦДІАУЛ. - Ф. 402. -
Оп. 1. - Спр. 8. - Арк. 246-257.
24. Січинський В. Кераміка //Українська Загальна
Енциклопедія: В 3-х т. - Львів-Станіслав-
Коломия. - [1934]. - Т. 3. - С 473-476;
Кераміка княжих часів //Нова хата. - 1936. -
№ 6. - С 4-5; Кераміка козацьких часів //Там
же. - № 10. - С 3-4; Ренесанс української
кераміки //Там же. - Хе 7-8. - С 10; Сучасна
керамічна промисловість //Там же. - 1937. -
№ 15-16. - С. 2-3; Українська народна кераміка
//Там же. - № 2. - С 2-3; Кераміка: 3 історії
українського] промислового мистецтва //
Промислово-торговельний вісник (Варшава). -
1934. - № 8/9. - С 3-5.
25. Січинський В. Кераміка //ЕУ-І. В 3-х т. -
Мюнхен-Нью-Йорк, 1949. -Т.1. -С. 301-302.
26. Січинський В. Волинська порцеляна //Нова
хата. - 1936. - N° 15-16. - С 11-12; Межи-
гірська порцеляна //Там же. - № 20. - С 1-
2; Українська порцеляна //Там же. - № 13-
14. - С. 7; Фабрична порцеляна II пол. XIX
ст. //Там же. - № 22. - С. 1; Українська
порцеляна. - Філадельфія: Америка, 1951. -
20 с, іл.; Українська порцеляна. - Фі
ладельфія: Америка, 1952. - 19 с, іл.;
Українське ужиткове мистецтво: Кераміка.
Порцеляна. Металеві вироби. Ткацтво.
Вишивка. Вироби з паперу. Писанки:
Альбом. 47 табл. з 500 рис. - Прага, 1943. -
8с, 47 табл.; Нариси з історії української
промисловости. - Львів, 1936. - 112 с, іл.
27. Горняткевич Д. Порцеляна і фаянс //ЕУ-
I. Т.1. - С 302-303.
Summary:
In the article is shown a great contribution of a famous historians, critic art, ethnoqraphs of Ukraine
Eyfimiy Sitsinsky (1859-1937) and his sun Volodimir Sichinsky (18941962), to the development of
Ukrainian national art - ceramics, faience to potter's from ancient time till the beginning of XX century.
Key words: traditional culture, historical and archaeological museum, national culture, historic heritage,
spirituality, creative work.
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-6176 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | ХХХХ-0001 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:40:59Z |
| publishDate | 2006 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Трембіцький, А 2010-02-18T16:27:09Z 2010-02-18T16:27:09Z 2006 Євфимій Сіцінський і Володимир Січинський - дослідники українського гончарства, кераміки та порцеляни / А Трембіцький // Краєзнавство. — 2006. — № 1-4. — С. 45-49. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. ХХХХ-0001 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6176 908 (477.43) (092) В статті висвітлено значний вклад відомих істориків, мистецтвознавців, етнографів України Євфимія Сіцінського (18591937) та його сина Володимира Січинського (1894-1962), у справу дослідження українського національного мистецтва - кераміки, порцеляни та гончарства з давніх часів до початку XX століття. In the article is shown a great contribution of a famous historians, critic art, ethnoqraphs of Ukraine Eyfimiy Sitsinsky (1859-1937) and his sun Volodimir Sichinsky (18941962), to the development of Ukrainian national art - ceramics, faience to potter's from ancient time till the beginning of XX century. uk Інститут історії України НАН України Літопис українського краєзнавства Євфимій Сіцінський і Володимир Січинський - дослідники українського гончарства, кераміки та порцеляни Евфимий Сицинский и Владимир Сичинский - исследователи украинского гончарства, керамики и фарфора Yevfymiy Sitsinsky and Volodymyr Sichynsky - the investigators of Ukrainian potter study, ceramics and porcelains Article published earlier |
| spellingShingle | Євфимій Сіцінський і Володимир Січинський - дослідники українського гончарства, кераміки та порцеляни Трембіцький, А Літопис українського краєзнавства |
| title | Євфимій Сіцінський і Володимир Січинський - дослідники українського гончарства, кераміки та порцеляни |
| title_alt | Евфимий Сицинский и Владимир Сичинский - исследователи украинского гончарства, керамики и фарфора Yevfymiy Sitsinsky and Volodymyr Sichynsky - the investigators of Ukrainian potter study, ceramics and porcelains |
| title_full | Євфимій Сіцінський і Володимир Січинський - дослідники українського гончарства, кераміки та порцеляни |
| title_fullStr | Євфимій Сіцінський і Володимир Січинський - дослідники українського гончарства, кераміки та порцеляни |
| title_full_unstemmed | Євфимій Сіцінський і Володимир Січинський - дослідники українського гончарства, кераміки та порцеляни |
| title_short | Євфимій Сіцінський і Володимир Січинський - дослідники українського гончарства, кераміки та порцеляни |
| title_sort | євфимій сіцінський і володимир січинський - дослідники українського гончарства, кераміки та порцеляни |
| topic | Літопис українського краєзнавства |
| topic_facet | Літопис українського краєзнавства |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6176 |
| work_keys_str_mv | AT trembícʹkiia êvfimíisícínsʹkiiívolodimirsíčinsʹkiidoslídnikiukraínsʹkogogončarstvakeramíkitaporcelâni AT trembícʹkiia evfimiisicinskiiivladimirsičinskiiissledovateliukrainskogogončarstvakeramikiifarfora AT trembícʹkiia yevfymiysitsinskyandvolodymyrsichynskytheinvestigatorsofukrainianpotterstudyceramicsandporcelains |