Торгівля зерном і продуктами його переробки на Правобережній Україні у ХІХ столітті
У статті висвітлюється розвиток торгівлі зерном і продуктами його переробки на Правобережній Україні у ХІХ столітті. The article is devoted to the development of home trade in the Right-Bank Ukraine in the XIX century....
Saved in:
| Date: | 2008 |
|---|---|
| Main Author: | |
| Format: | Article |
| Language: | Ukrainian |
| Published: |
Інститут історії України НАН України
2008
|
| Subjects: | |
| Online Access: | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6190 |
| Tags: |
Add Tag
No Tags, Be the first to tag this record!
|
| Journal Title: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Cite this: | Торгівля зерном і продуктами його переробки на Правобережній Україні у ХІХ столітті / О. Жам // Краєзнавство. — 2008. — № 1-4. — С. 190-195. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| _version_ | 1860244021169881088 |
|---|---|
| author | Жам, О. |
| author_facet | Жам, О. |
| citation_txt | Торгівля зерном і продуктами його переробки на Правобережній Україні у ХІХ столітті / О. Жам // Краєзнавство. — 2008. — № 1-4. — С. 190-195. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. |
| collection | DSpace DC |
| description | У статті висвітлюється розвиток торгівлі зерном і продуктами його переробки на Правобережній Україні у ХІХ столітті.
The article is devoted to the development of home trade in the Right-Bank Ukraine in the XIX century.
|
| first_indexed | 2025-12-07T18:33:39Z |
| format | Article |
| fulltext |
1�0
Краєзнавство, 1–4, 2008
удк 621.223.5:94 (477.4) “18”
Олена Жам (м. Переяслав-Хмельницький)
торгівЛя Зерном і продуктами його переробки на
правобережній україні у хіх стоЛітті
У статті висвітлюється розвиток торгівлі зерном і продуктами його переробки на Право-
бережній Україні у ХІХ столітті.
Ключові слова: торгівля, зерно, ярмарка, оптова торгівля, роздрібна торгівля, торговельні
відносини, торговий центр, купець.
проблема торгівлі зерном і продуктами
його переробки — одна з найважливіших в
комплексі проблем, пов’язаних з досліджен-
ням млинарства, яке виступає з одного боку
споживачем зернової сировини, а з іншої —
реалізатором продуктів його переробки — бо-
рошна, круп, висівок.
специфічність торгівлі зерновими продук-
тами на правобережній україні у досліджува-
ний період зумовлював ряд факторів: зосеред-
ження великих промислових млинарських
закладів в небагатьох центрах (губернських і
повітових містах), дрібнотоварний характер
сільських млинів і розпорошення їх по всій
території регіону, погані шляхи сполучення,
нерозвиненість засобів інформації, нестача
торгових капіталів і відносна малочисельність
спеціалістів (торгових агентів) і біржевих
компаній-посередників.
внутрішній ринок правобережної україни
у хіх столітті розподілявся на ярмаркову,
стаціонарну і розвізно-рознісну сфери, а у 2-й
пол. хіх століття додалася також оптова фор-
ма торгівлі, яка здійснювалася спеціалізова-
ними товарними біржами. у всіх цих сферах
торгівля зерном і продуктами його переробки
займала свою вагому нішу.
розвитку торгівлі на правобережжі у хіх
столітті сприяли формування ринкових (капі-
талістичних) відносин у промисловості і сіль-
ському господарстві, побудова залізниць,
збільшення кількості міського населення —
потенційних споживачів виробленої продук-
ції. виникло багато нових торгових центрів,
зросли обсяги товарообігу, збільшився асорти-
мент товарів, відбулася спеціалізація торго-
вих територіальних ринків, створилася своя
мережа ярмарків, базарів, стаціонарних мага-
зинів, ларьків і палаток, які нерозривно були
зв’язані між собою, а також з господарствами
та підприємствами, які постачали для потреб
ринку зерно і продукти його переробки — бо-
рошно, крупи, висівки.
Метою цієї статті є висвітлення ролі різних
форм торгівлі у формуванні торгових відносин
між виробниками, переробниками і спожива-
чами зернових продуктів на правобережній
україні у хіх столітті.
проблемами внутрішньої та зовнішньої
торгівлі російської імперії у досліджуваний
період так чи інакше займалися і. аксаков, і.
гуржій, б. кругляк, і. довжук, канделакі і.,
короткевич М. та інші дослідники1. проте пи-
тань торгівлі зерном, борошном, крупами
вони торкалися лише побіжно, не загострюю-
чи на них увагу, тоді як ці продукти сільсько-
господарського виробництва становили чи не
найголовнішу статтю торгових операцій в ре-
гіоні серед продуктів харчування.
у першій половині хіх століття, до побу-
дови залізниці, зернові продукти транспорту-
вали сухопутними гужовими і водними засо-
бами пересування. вони були головними
вивізними продуктами і складали близько
30 % всього експорту товарів або 2,5 % всього
урожаю збіжжя2. основними транспортними
магістралями були дніпро, дністер, півден-
ний буг. верхнім дніпром і десною відправ-
ляли хліб у північні райони імперії, припят-
тю і далі дніпрово-бузькою системою йшли
вантажі до польщі й кенігсберга, низовою
частиною дніпра підвозили вантажі до портів
чорного моря, дністром баржі сплавляли
вниз до пристані Маяки, де їх перевантажува-
ли на сухопутні транспортні засоби, запря-
жені волами, і відправляли до одеси. з роз-
витком залізничної сітки, що сполучала ви-
робничі райони з морськими портами, експорт
хліба почав швидко зростати. розвиток заліз-
ничного будівництва на правобережній ук-
раїні спричинив зміну в рухові хлібних ванта-
жів. коли збудували 1874 року києво-берес-
1�1
тейську та берестейсько-граївську залізниці,
частина вантажів пішла замість чорного моря
до балтійського, а особливо до кенігсбергу, де
ціни на хліб були вищими ніж в одесі. вузло-
вою на залізниці була станція вінниця, яка
розмежовувала напрямки хлібних вантажів
на лінії київ-одеса. На південь від станції хліб
відправляли до одеси, а на північ від неї — до
портів балтського моря. причому, до портів
чорного і азовського морів вивозили здебіль-
шого пшеницю, а через порти балтійського
моря — переважно жито3. з розвитком заліз-
ниць зростав і обсяг хлібних перевезень. пе-
реваги залізничних перевезень зернових про-
дуктів над традиційними водними і гужовими
полягали в швидкості і дешевизні перевозу,
безпечності і точності руху, збільшенні об’ємів
перевезень: 1 вагон перевозив в 100–200 разів
більше від того, що міг везти один парокінний
віз на рівній дорозі4.
розмір перевезення хліба з одного району в
інший, а також в цілому з правобережжя до
інших регіонів імперії та закордон — залежав
від урожаю в різних місцевостях та від розта-
шування млинів, куди перевозили пашню з
тих районів, що обслуговували їх, а потім роз-
возили борошно і крупи в різні пункти. голо-
вним стимулом перевозки хлібних вантажів
була різниця в цінах для пунктів споживання
та пунктів виробництва. часто при транспор-
туванні навіть мінімальних партій товару
прибутки були значними. так, наприклад, в
1835 р. мешканець м. шклова подільської гу-
бернії л. з. лозінський віз із м. радомишля
київської губернії 250 пд пшеничного борош-
на (50 мішків по 5пд), щоб продати по вищій
ціні. в 1843 р. троє інших купців з м. Могилів
подільської губернії закупили в києві 5 212
пд хліба для перепродажу. цей товар підря-
дився доставити у Могилів на трьох напівбай-
даках місцевий міщанин. скільки заробили
на торговій операції могилівські купці не ві-
домо, та мабуть не мало, якщо тільки перевіз-
ник отримав 573 крб або по 11 коп з пуда5.
в умовах великої роздрібненості зернового
господарства і борошномельного виробництва
на внутрішньому ринку діяло багато різного
роду дрібних торгових посередників (торгових
агентів), які займалися скупкою зерна і про-
дажем борошна і круп. через них держава,
поміщики, фабриканти (власники млинів)
приймали опосередковану участь в торгівлі.
зазвичай скупники за згодою сторін монополі-
зували окремі райони. вони купували товар
за більш низькими порівняно з існуючими ці-
нами, а продавали за значно вищими. “Наша
хлебная промышленность находится в пос-
тыдной кабале у скупщиков хлеба, и поэтому
она лишена всякой самодеятельности. сель-
ские хозяева, в особенности помещики, так
свыклись с этой кабалой, что вовсе не пытают-
ся от нее освободиться”6. торгові посередники
були двох типів: тимчасові (“летючі”) — пра-
цювали або на себе, або за уповноваженням
великих фірм (парових млинів) і банків, та
постійні — місцеві. перші з’являлися зазви-
чай на початку хлібної компанії “з кількома
сотнями карбованців в кишені”. ця сума не-
обхідна лише для завдатків, решту коштів
виплачували після доставки вантажу замов-
нику чи після перепродажі товару більш круп-
ним комісіонерам, банкам. інший тип скуп-
ника — це осілий заможній торгівець, який
видавав аванси або завдаток за майбутній вро-
жай по контракту і оговорював при цьому
ціни на 20–50 % дешевше ніж будуть у розпал
хлібної компанії. в силу цього непоодинокі
були випадки, коли під час хлібозаготівлі по-
міщицькі і селянські господарства вже не
були господарями свого врожаю, оскільки він
був проданий чи закладений задовго до цього.
основну роль у внутрішній торгівлі зерно-
вими і борошномельними продуктами на пра-
вобережжі, як і у російській імперії в цілому,
відігравали ярмарки. дослідник ярмаркової
торгівлі і. канделакі зазначав: “ярмарочная
торговля в юго-западном районе распростра-
нена больше, чем где бы то ни было, особенно
отличаются в этом отношении волынская и
подольская губернии. ярмарочная торговля в
губерниях как бы не прекращается: кончается
одна — едут на другую, что не продано в одном
месте, продают в другом”7. ярмарки діяли по
принципу кола або ланцюга. це видно на при-
кладі послідовності кількох значних ярмарок
київської губернії: богуслав (5–6 січня) —
бердичів (11–15 січня) — київ (16–31 січ-
ня) — бердичів (5–11 березня) — київ (15–22
березня) — богуслав (23–24 березня) — київ
(9–16 травня) — богуслав (28 травня) — бер-
дичів (5–19 червня) — київ (15 червня — 3
липня) — богуслав (8–9 липня і 6–7 серпня) —
бердичів (15–22 серпня) — богуслав (8–9 ве-
ресня і 26–27 жовтня) — бердичів (1–7 листо-
пада) — богуслав (6–7 грудня). основними
торговими центрами на правобережжі були
міста київ, житомир, кам’янець-подільсь-
кий, бердичів, балта, богуслав, дубно. вони
1�2
Краєзнавство, 1–4, 2008
славилися великими ярмарками, які мали
давню історію. в київській губернії найбіль-
шими були контрактовий (або стрітенський,
5–26 лютого) і хрещенський ярмарки. основ-
не значення цих ярмарків полягало не стільки
в торгівлі різними товарами, скільки в біржо-
вих операціях по продажу-купівлі продукції і
укладанні контрактів. внаслідок чого основна
частина товарів, в тому числі і зернових, ре-
алізовувалася шляхом біржових операцій.
волинська губернія мала значну кількість
ярмарків (близько 1 тисячі), але у своїй біль-
шості вони були дрібними як звичайні базари
й обслуговували невелику територію8. торгів-
ля борошном в цьому регіоні “зосереджувала-
ся виключно в руках перемольщиків-євреїв”9.
у подільській губернії велике торгове
значення мали ярмарки петропавлівський у
містечку ярмолинці проскурівського повіту
(15–30 червня), травневий або троїцький у м.
балта і ярмарок в містечку чечельник ольго-
польського повіту.
за прийнятою класифікацією ярмарки
умовно поділяють на сільськогосподарські,
мануфактурні, промислові, універсальні. з
них безпосередньо на торгівлі зерновими про-
дуктами спеціалізувалися лише сільськогос-
подарські та меншою мірою універсальні яр-
марки. сільськогосподарські ярмарки прохо-
дили в основному восени і взимку, мали
переважно роздрібний характер, оскільки їх
основними учасниками були як правило селя-
ни, які не мали великих запасів зернових про-
дуктів і вільних обігових коштів. Найбільшо-
го поширення набули ярмарки універсальні,
на яких були представлені всі групи товарів.
участь у них брали різні категорії населення:
землевласники, селяни, купці, міщани. Най-
більш активними учасниками ярмаркової тор-
гівлі були селяни і купці. причому, якщо пер-
ші виступали переважно в якості продавця
зернових продуктів, то другі — покупця. звіс-
но, скуповували велику кількість товару куп-
ці не для власного споживання, а з метою по-
дальшої перепродажі за вищими цінами у міс-
цевостях, в яких спостерігалася нестача
даного виду товару. Менш помітну роль у яр-
марковій торгівлі зерновими продуктами
відігравало міщанство, адже міські жителі
скуповувались переважно на міських базарах,
продовольчих магазинах, лавках, які були
практично в кожному місті. і тільки в окре-
мих випадках, коли ярмарки проходили в їх-
ньому місті, робили довгострокові запаси про-
дуктів, зокрема, борошна і круп. скромну
участь приймали фабриканти та підприємці.
як споживачі вони рідко брали участь у яр-
марках, оскільки сировину для своїх закладів
(млинів) вони закуповували безпосередньо у
виробника — в поміщицьких та селянських
господарствах по контрактам, а на ярмарках
торгові агенти фабрикантів вивчали стан рин-
ку зернових продуктів, пропозицію і попит на
них. окрему категорію покупців зернових
продуктів становили військові підрядчики,
які закуповували провізію для армії. частка
інших категорій населення у ярмарковій тор-
гівлі була незначною.
розгляд ярмаркової торгівлі не можливий
без аналізу хронології ярмарків. це дозволить
з’ясувати чи рівномірно розподілялись ярмар-
ки протягом року. традиційно ярмарки при-
урочувалися до основних релігійних свят. ос-
кільки останні нерівномірно розподіляються
впродовж року, то і ярмарки теж були не сис-
тематичними. звісно від цього страждали ви-
робники, продавці і покупці борошномельних
продуктів. ступінь розвитку товарних відно-
син характеризує також тривалість ярмарок
та інтенсивність ярмаркових торгів. три-
валість ярмарки залежала головним чином від
масштабу її торгових операцій — чим біль-
шим був товарообіг ярмарки, тим довше вона
тривала. так оптові, як правило, тривали 3–4
тижні, вузлові — 1–2 тижні, роздрібні — тиж-
день і менше. крім того, міські ярмарки були
більшими і тривалішими за сільські.
важливе значення для внутрішньої торгівлі
зерновими продуктами, налагодженні еконо-
мічних зв’язків між містом і селом мали база-
ри, навіть, більш суттєве, ніж ярмарки. базари
діяли здавна в містах і сільській місцевості.
були вони універсальні за своїм значенням.
Найбільш поширені на них товари щоденного
масового попиту, так звані товари споживчого
значення, серед яких важливе місце мали бо-
рошно і крупи. основними учасниками базарів
були селяни, міщани, купці. відбувалися база-
ри у великих містах щоденно, у селах та міс-
течках — раз або кілька разів на тиждень. се-
ред містечкових виділялися базари в ставищі
(таращанський повіт), смілі, городищі (чер-
каський повіт), таганці (канівський повіт)
київської губернії. базари тут відбувалися че-
рез кожні два тижні. торгували на них різни-
ми дрібними товарами й особливо збіжжям10. у
великих містах діяло щоденно кілька базарів,
наприклад, в києві наприкінці століття їх було
1�3
6. базарна торгівля, тісно пов’язана з госпо-
дарською діяльністю селян, відзначалася силь-
ними сезонними коливаннями. особливо ін-
тенсивною вона була у свята та після збору вро-
жаю (кінець літа — осінь). весною і влітку
через зайнятість селян сільськогосподарськи-
ми роботами базарна торгівля завмирала.
Наявність базарної і ярмаркової торгівлі
зерном і продуктами його переробки вказує на
наявність стабільних торгових зв’язків між
продавцями і споживачами в межах певного
району у сталих хронологічних межах. якщо
говорити про продавців зернових продуктів,
то їх можна розділити на дві групи. селянські
і поміщицькі господарства реалізовували без-
посередньо зерно, а млинарські заклади —
продукти його переробки: борошно та крупи.
обидві групи продавців тяжіли до місць здійс-
нення торгових операцій. в цьому плані ціка-
ву інформацію знаходимо у відомостях київсь-
кого губернського будівельного і дорожнього
комітету за 1855 рік. у документі наводиться
перелік “ярмарок и базаров по торговле хле-
бом” в київській губернії, зазначається час і
місце їх проведення, а також кількість водя-
них і вітряних млинів навколо них. так, відо-
мо, що поблизу 49 населених пунктів губернії
знаходилося 535 водяних і 456 вітряних
млинів, в середньому по 22 млини на один на-
селений пункт або ж один ярмарок чи базар.
по окремих містечках реальні дані значно
відрізняються від середніх показників. Нап-
риклад, поблизу м. кам’янка чигиринського
повіту знаходилося 16 водяних і 72 вітряних
млини, біля м. Фастова васильківського пові-
ту — 50 водяних і 10 вітряних млинів, в м.
шпола звенигородського повіту — 6 водяних і
32 вітряні млини, в м. животов таращансько-
го повіту — 142 водяні і 32 вітряні млини11.
з часом постійно діючі ринки перетворили-
ся на осередки стаціонарної торгівлі — про-
даж продуктів з постійних торгових при-
міщень: лавок, продовольчих магазинів, па-
латок, ятків, столів. поширена стаціонарна
торгівля була головним чином в містах. у
сільській місцевості вона була слабо розвине-
на, як і базари. пояснювалось це натуральним
характером селянського господарства — селя-
ни самі виробляли більшу частину виробів і
продуктів, в тому числі зернових, необхідних
для життєдіяльності. до числа міст з розвину-
тою стаціонарною торгівлею відносилися
київ, житомир, кам’янець-подільський, Но-
воград-волинський.
у 2-й пол. хіх ст. активну роль починає
набирати так звана “гуртова” торгівля (опто-
ва). На відміну від дрібної торгівлі, при якій
партії товару дробилися на частини і збували-
ся безпосередньо споживачам, при гуртовій —
торгівля велися великими і малими партіями
між спеціалістами, які мали певний досвід.
здійснювався цей вид торгівлі, як правило,
товарними біржами, які спеціалізувалися на
певних групах товарів. для біржової торгівлі
були характерні регулярні збори покупців,
продавців, посередників в певному місці і в
певний час, на яких здійснювали торгівлю на
основі укладання угод. На правобережжі най-
більшим осередком біржової торгівлі зернови-
ми продуктами був київ. територіально і
хронологічно здійснення оптових торгових
операцій приурочувалося до проведення кон-
трактового ярмарку (5–26 лютого, контракто-
ва площа).
борошномельні заклади київської губернії
(121 паровий млин і 20 парових крупорушок)
вироблені борошно (6 видів) і крупи збували в
переважній більшості на місцях, прилеглих
територіях, сусідніх повітах і губерніях. про-
те лише частина з них реалізовувала продук-
цію у віддалені райони російської імперії та за
кордон. Наприклад, з млина в с. турбов бер-
дичівського повіту, який належав л. Ф. попо-
ву, збували в варшаву і брест по 7 тис. пд що-
року12. з млина в. а. бубнова в с. строкова
сквирського повіту щороку збувалося понад
30 000 пд борошна в одесу, ригу, брест, вар-
шаву13. поміщиця л. л. пешковська 6 000 пд
борошна із свого млина в с. погреби тара-
щанського повіту збувала в Ніжин і одесу14.
дворяни уманського повіту журавський, яні-
шевська і васютинський відправляли продук-
цію своїх млинарських закладів в Миколаїв,
єлисаветград, одесу, кишинів, бендери, хер-
сонську губернію [12, с. 193]. княгиня М. в.
свято-четвертинська щороку збувала 100 000
пд борошна з млина в м. дашев липовецького
повіту в різні міста росії. Найбільший на пра-
вобережжі паровий млин л. і. бродського (м.
київ) реалізовував борошно переважно вверх
по дніпру та припяті в чернігів, петроград,
ригу, варшаву15. цікаво, що в проекті уставу
акціонерного “товариства київського парово-
го борошномельного млина” л. і. бродський
чітко окреслив мету створення товариства:
“торговля продуктами мельницы внутри им-
перии и заграницею”16. подібні заявки в ціло-
му характерні для великих млинарських за-
1��
Краєзнавство, 1–4, 2008
кладів регіону. так, наприклад, аналогічний
запис знаходимо також у статуті “товариства
житомирського парового вальцевого борош-
номельного млина шпільберга”, заснованого
у 1894 р. житомирським купцем авраамом
лейбовичем шпільбергом17. цікаво, що все
борошно, яке відправлялося у віддаленні міс-
цевості було в основному пшеничне вищого ґа-
тунку, житнє — спродувалось на місцях.
Найбільшим осередком торгових операцій
на правобережжі був київ. відомо, що напри-
кінці століття в столицю для переробки заво-
зилося щороку: 567,5 тис. пд жита, 893,5 тис.
пд пшениці, 224,7 тис. пд вівса і лише 82 тис.
пд готового борошна і 40 тис. пд круп. за су-
мою хлібний вантаж, що завозився в київ,
займав друге місце після лісних матеріалів.
цього ж року із столиці було вивезено 883 110
пд пшеничного борошна, 62 850 пд житнього і
21 тис. пд висівок. а всього із київської губер-
нії залізницею було відправлено 40 392 871 пд
хлібних вантажів18. На кінець століття в місті
діяло 7 значних борошномельних закладів,
які переробляли 5 959 287 пд збіжжя на за-
гальну суму 5 190 834 крб.19 столичні парові
млини переробляли переважно жито, причо-
му два з них — торгового дому “Фатєєв, Мо-
гілевцев і роговцев” та інженера є. п. шлей-
фера — виключно жито. отримане борошно
збувалося в київських продовольчих магази-
нах20. Незважаючи на насиченість столиці бо-
рошномельними закладами, все ж в окремі
періоди місто відчувало нестачу продуктів їх
виробництва. так, наприклад, в документі за
1855 р. знаходимо таку інформацію: “коли-
чество выделываной на мукомольных мельни-
цах муки неудовлетворяет всем требованиям,
в особенности при значительных заготовлени-
ях муки для войск. от этого цена на муку воз-
растает несоразмеримо с ценою зернового хле-
ба”21. для зберігання зерна в місті було 8 вели-
ких складів. Найбільшою чотириповерховою
будівлею для зберігання хліба був склад, який
належав графам браніцьким22. придбати бо-
рошно, крупи чи готові хлібобулочні вироби
для приватних потреб можна було придбати
на чисельних київських базарах, ярмарках (їх
щороку збиралося в місті 6), лавках, продо-
вольчих магазинах. На кінець століття в місті
діяло 28 спеціалізованих пунктів з продажу
борошна і круп. Найбільше їх зосереджувало-
ся на житньому базарі — 6, Нижньому
валу — 6, верхньому валу — 3. основна маса
міських лавок з продажу бороша належала єв-
реям — 24 з 28. окремі торгівці були власни-
ками кількох торгових закладів, як, напри-
клад, іосіф грімбарг, Меєр ілліч соколов, еля
уманський, спадкоємці М. г. хрящова. як
правило, більшість з власників цих пунктів
були також власниками млинарських за-
кладів, тобто продавали продукцію власного
виробництва. серед них іосіф вольфович
бліндер, власник великого парового млина і
крамниці при ньому по вул. Нижній вал,
9/21, Микола григорович хряков — власник
парового млина і трьох лавок на житньому і
єврейському базарах та інші23.
значним торговим осередком на правобе-
режжі у 2-й половині століття були міста жи-
томир і овруч волинської губернії. у жито-
мирі борошно і крупи централізовано прода-
валися у так званих “костьольських лавках”
на кафедральній вулиці. постачальниками
цих продуктів були два великі парові млини
міста: ванштейна шлеми (він же работкін) і
акційного товариства “спадкоємці холоден-
ко”. в овручі торгували борошном також нав-
проти костьолу. торгівлю тут монополізував
купець М. б. вортман24. загалом “борошно
збувалося на найбільших базарах своєї і сусід-
ньої областей. закордон йде надзвичайно
мало, не більше як з двох млинів, що знахо-
дяться поблизу м. радзивілова”25.
таким чином, на внутрішньому ринку пра-
вобережної україни побутували всі форми
торгівлі — ярмаркова, базарна, стаціонарна.
Між ними не існувало об’єктивних протиріч,
оскільки вони органічно доповнювали один
одного. їх взаємодія дозволила зерновому рин-
ку нормально діяти, успішно виконувати свою
основну функцію по забезпеченню товарного
обміну між різними районами, між міським і
сільським населенням. розміри торгівлі зер-
ном і продуктами його переробки були знач-
ними і впродовж всього досліджуваного періо-
ду збільшувалися. торгові осередки геогра-
фічно прив’язувалися до місця знаходження
зернопереробних закладів, а ті в силу своєї
специфіки тяжіли до великих промислових та
торгових центрів, водних і залізничних
шляхів сполучення. використання останніх
здешевило перевезення зернових продуктів,
зблизило ринки збуту, сприяло зрівнянню
цін, підвищило конкурентоспроможність то-
вару з віддалених місць регіону. перевозки
мали здебільшого хаотичний характер, про
що свідчить довіз та вивіз ідентичних ванта-
жів в одне місце. такий безпорядок був збит-
1��
ковим виробникам збіжжя і, навпаки, вигід-
ний посередникам, які збагачувалися на тор-
гівлі зерновими продуктами і намагалися
монополізувати ринок. розвиток торгівлі був
у тісному зв’язку з іншими галузями госпо-
дарства — млинарством, транспортом, шляха-
ми сполучення, складським господарством.
правобережна україна відзначалася густою
мережею ярмарково-базарної і стаціонарної
торгівлі. кожен більш-менш значний населе-
ний пункт знаходився в межах цієї мережі,
перебував у сфері її впливу. система ярмарко-
вої торгівлі функціонувала по принципу лан-
цюга і охоплювала всі регіони правобережжя.
одночасно спостерігалося поступове повільне
переростання періодичної торгівлі в стаціо-
нарну. ринок зерна і борошна був рухомим,
пластичним, що дозволяло пристосовуватися
до постійних змін соціально-економічних
умов його існування.
1 аксаков и. украинские ярмарки. — спб.,
1858; гуржій і. о. україна в системі все-
російського ринку 60–90-х років хіх
ст. — к., 1968; довжук і. внутрішня тор-
гівля Наддніпрянської україни у другій
половині хіх — на початку хх ст. // Нау-
кові записки з української історії. вип.
18. — тернопіль, 2006, канделаки и. роль
ярмарок в русской торговле. — спб., 1914;
короткевич М. хлібні перевозки україни
тепер і в минулому // студії з сільськогос-
подарської економії україни. — к., 1928.
2 короткевич М. хлібні перевозки україни
тепер і в минулому // студії з сільсько-гос-
подарської економії україни. — к.,
1928. — с. 187.
3 там само. — с. 188.
4 кулішер і. Наука про народне господарс-
тво. кн. 2. — львів, 1914. — с. 43.
5 центральний державний історичний архів
україни (далі — цдіа україни). — Ф.
442. — оп. 141. — спр. 512. — арк. 2.
6 Матвеенко в. Н. что даст русскому хлебу
отделение на железных дорогах складоч-
ных операцій от операцій перевозоч-
ных? — х., 1910. — с. 24.
7 аксаков и. украинские ярмарки. — спб.,
1858. — с. 114.
8 о городах и местечках волынской губер-
нии. — к., 1882. — с. 39.
9 памятная книжка волынской губернии на
1897 год. — житомир, 1897. — с. 30.
10 довжук і. вказ. праця. — с. 89.
11 цдіа україни. — Ф. 442. — оп. з2. —
спр. 1350. — арк. 20–24.
12 кругляк б. а. ярмаркова торгівля на ук-
раїні в період капіталізму // укр. іст.
журн. — 1974. — № 3. — с. 182.
13 там само. — с. 190.
14 там само. — с. 191.
15 Мозговой в. г. сборник сведений по киев-
ской губернии. — к., 1887. — с. 180, 186.
16 цдіа україни. — Ф. 442. — оп. 622. -спр.
328. — арк. 4.
17 там само.
18 весь юго-западний край. справочная кни-
га торгово-промышленных и фабрично-за-
водских предприятий, административных
учреждений и крупного землевладения в
губерниях: киевской, волынской и по-
дольской. — к., 1907. — с. 40.
19 список фабрик и заводов киевской губер-
нии. — к., 1897. — с. 4.
20 Мозговой в. г. вказ. праця. — с. 180.
21 цдіа україни. — Ф. 442. — оп. з2. —
спр. 1350. — арк.1.
22 бровер і. М. україна на переломі до про-
мислового капіталізму. соціально-еконо-
мічні нариси й матеріали. — к., 1931. —
с. 117.
23 весь юго-западний край. справочная кни-
га торгово-промышленных и фабрично-за-
водских предприятий, административных
учреждений и крупного землевладения в
губерниях: киевской, волынской и по-
дольской. — к., 1907. — с. 235–236.
24 там само. — с. 258, 394.
25 памятная книжка волынской губернии на
1897 год. — житомир, 1897. — с. 30.
оlena Zham
Trade in grain and products his corn-crusher of the Right-Bank Ukraine in the ХІХ century
The article is devoted to the development of home trade in the Right-Bank Ukraine in the XIX
century.
Key words: trade, grain, fair, whole trade, retail trade, trade relations, shopping center, mer-
chant.
джерела та література
|
| id | nasplib_isofts_kiev_ua-123456789-6190 |
| institution | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| issn | ХХХХ-0001 |
| language | Ukrainian |
| last_indexed | 2025-12-07T18:33:39Z |
| publishDate | 2008 |
| publisher | Інститут історії України НАН України |
| record_format | dspace |
| spelling | Жам, О. 2010-02-19T10:38:24Z 2010-02-19T10:38:24Z 2008 Торгівля зерном і продуктами його переробки на Правобережній Україні у ХІХ столітті / О. Жам // Краєзнавство. — 2008. — № 1-4. — С. 190-195. — Бібліогр.: 25 назв. — укр. ХХХХ-0001 https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6190 621.223.5:94 (477.4) “18” У статті висвітлюється розвиток торгівлі зерном і продуктами його переробки на Правобережній Україні у ХІХ столітті. The article is devoted to the development of home trade in the Right-Bank Ukraine in the XIX century. uk Інститут історії України НАН України Історія України у світлі регіональних досліджень Торгівля зерном і продуктами його переробки на Правобережній Україні у ХІХ столітті Trade in grain and products his corn-crusher of the Right-Bank Ukraine in the ХІХ century Article published earlier |
| spellingShingle | Торгівля зерном і продуктами його переробки на Правобережній Україні у ХІХ столітті Жам, О. Історія України у світлі регіональних досліджень |
| title | Торгівля зерном і продуктами його переробки на Правобережній Україні у ХІХ столітті |
| title_alt | Trade in grain and products his corn-crusher of the Right-Bank Ukraine in the ХІХ century |
| title_full | Торгівля зерном і продуктами його переробки на Правобережній Україні у ХІХ столітті |
| title_fullStr | Торгівля зерном і продуктами його переробки на Правобережній Україні у ХІХ столітті |
| title_full_unstemmed | Торгівля зерном і продуктами його переробки на Правобережній Україні у ХІХ столітті |
| title_short | Торгівля зерном і продуктами його переробки на Правобережній Україні у ХІХ столітті |
| title_sort | торгівля зерном і продуктами його переробки на правобережній україні у хіх столітті |
| topic | Історія України у світлі регіональних досліджень |
| topic_facet | Історія України у світлі регіональних досліджень |
| url | https://nasplib.isofts.kiev.ua/handle/123456789/6190 |
| work_keys_str_mv | AT žamo torgívlâzernomíproduktamiiogopererobkinapravoberežníiukraíníuhíhstolíttí AT žamo tradeingrainandproductshiscorncrusheroftherightbankukraineinthehíhcentury |